Людиновимірність соціально-філософської традиції Давнього Китаю і сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

УДК 316:1(510)+930.1

Людиновимірність соціально-філософської традиції

Давнього Китаю і сучасність

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філософських наук

МИХАЙЛОВ Володимир Сергійович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Димитрова Людмила Михайлівна,

Національний технічний університет України “КПІ”,

завідувач кафедри політології, соціології та соціальної роботи

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

Бичко Ада Корніївна,

Київський національний університет театру,

кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого,

професор кафедри суспільних наук

кандидат філософських наук, доцент

Бойченко Олександр Іванович,

докторант кафедри історії філософії

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “15” червня 2010 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.002.21 Національного технічного університету України “КПІ” за адресою: 03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37, корп. 7, ауд. 514.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного технічного університету України “КПІ” за адресою: 03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37.

Автореферат розісланий “14” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент О.В. Романовська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

китай давній думка філософський

Актуальність теми дослідження. За останні десятиліття вітчизняний соціум, включаючи соціальну, економічну, політичну сфери, а також ідеологічну надбудову, суспільні відносини, сімейні стосунки, окремі соціальні інституції тощо, зазнав принципових, кардинальних трансформацій. Здійснився стрімкий, подекуди руйнівний та болісний перехід від тоталітарної командно-адміністративної системи, що існувала і функціонувала протягом більшої частини ХХ століття, до суспільства, яке певною мірою сприйняло соціально орієнтовані ринкові принципи та пріоритети. Натомість, така різка зміна поглядів щодо розвитку соціуму увійшла в глибоке протиріччя із традиційними соціальними, економічними, морально-етичними та іншими уподобаннями, які протягом життя трьох поколінь громадян країни у значній мірі вкоренилися та стали системними ознаками українського суспільства. Одночасно, фактично на генетичному рівні, ще збереглися окремі елементи традиційного українського суспільства. Виник свого роду унікальний в історичному контексті соціальний феномен, певний соціальний вакуум, коли старі принципи і орієнтири значною мірою пішли у минуле, а нові ще не встигли вкоренитися у суспільстві.

Сьогоднішня реальність соціуму проявляється і в тому, що у сучасному житті суспільства зростаюча кількість і складність проблем вже не можуть бути вирішені по частинах, звідки виникає потреба адекватного системного концептуального та практичного підходу до світової ситуації в цілому. У цьому, власне, і полягає якісна особливість так званих глобальних проблем сучасності, якій у наші часи приділяється недостатньо уваги. При цьому аналіз соціуму є важливим у зв`язку із безперервним шоком, що його відчуває сучасна людина в результаті хронічного відставання її адаптації до змін, які вона ж сама і спричиняє (В.В. Кізима). Відомо, що ще давньогрецький софіст Протагор говорив про людину як про міру всіх речей, вбачаючи специфіку людського в своєрідній сумірності та взаємозалежності людини і світу. Цілеспрямованість на людиновимірність буття передбачає категоріальний статус поняття суб'єкта і розгляду людини як особливого світу (соціуму) (В.Г. Табачковський). Особливих ролі і значення ці питання набувають в умовах процесу подальшої глобалізації всіх сторін життя людства, обміну ідеями, знаннями, дифузії уявлень щодо основ світобудови та суспільства.

Проблема людиномірності (людиновимірності) останнім часом стала об'єктом уваги як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. З позиції її різних людських вимірів та аспектів до неї зверталися такі вітчизняні науковці, як А.К. Бичко, І.В. Бичко, М.О. Булатов, І.В. Бойченко, В.А. Головко, В.С. Горський, Л.М Димитрова, В.В. Кізима, В.Г. Кремень, Б.С. Кримський, В.О. Лозовий, М.В. Попович, М.К. Петров, О.М. Рубанець, В.Г. Табачковський, Н.В. Хамітов, В.І. Ярошовець та інші, що ще раз підтверджує її значну актуальність.

Звернення вітчизняних дослідників до фундаментальних проблем буття людини в соціумі, детерміновані унікальними трансформаційними процесами, які нині переживає Україна, примушують їх до пошуків у колосальному ментальному масиві як Заходу, так і Сходу тих надбань, соціальних алгоритмів, які й донині “працюють” в інтересах суспільства. Яскравим прикладом такої ефективності можна вважати східні соціально-філософські концепції, дієвість яких продемонстрована значними соціально-економічними успіхами, зокрема, Далекосхідного регіону. З погляду на вищезазначене виникає цілком прагматичне завдання, зумовлене нагальною потребою у пошуку взірців та архетипів позитивного соціального проектування на перспективу, імплементації найбільш дійових та ефективних надбань та світоглядних моделей світової соціально-філософської та історіософської думки у вітчизняну соціальну практику. Серед соціальних моделей, які є одними із ґрунтовних виразів людиновимірності, належне місце поряд зі вже включеними до наукового обігу, на нашу думку, може посідати соціально-філософська традиція Давнього Китаю. Ефективність її найбільш загальних принципів у соціальному, культурному та економічному сенсі впродовж останніх десятиліть демонструють КНР та сусідні з нею країни, які перебувають під безпосереднім впливом китайської цивілізації, підвалини якої було сформовано ще тисячоліття тому.

Особливістю давньокитайської соціально-філософської думки є той факт, що її засадничі установки в основному сформувалися ще до Нової ери і не зазнали принципових трансформацій у подальший період. Тобто найбільш ранній період розвитку традиційної китайської філософії є одночасно і класичним (Є.О. Торчинов). При цьому історично так склалося, що репрезентовані Китаєм оригінальні, значним чином самобутні соціально-філософські ідеї протягом тривалого часу були майже невідомі європейським фахівцям. Окремі історичні прецеденти і контакти на кшталт знаменитого походу О. Македонського на Схід, караванів, які йшли “великим шовковим шляхом”, чи відомої подорожі Марко Поло, привносили у “західний світ” лише епізодичну, фрагментарну інформацію, зокрема стосовно соціально-філософського та історіософського надбання Піднебесної. Лише приблизно з XVII століття до Європи почали проникати перші більш-менш цілісні уявлення про ідеологічне підґрунтя, орієнтири і специфіку соціально-філософської думки Китаю. Згодом ця проблематика набувала дедалі більш системного осмислення в працях видатних мислителів, філософів, істориків, діячів науки і культури, починаючи від Вольтера, Гегеля, А. Шопенгауера, Т. Момзена, М. Я. Данилевського і продовжуючись у рефлексіях О. Шпенглера, А. Тойнбі, М. Гайдеггера, К.-Г. Юнга, К. Ясперса, К. Леві-Строса, М. Еліаде, С. Хангтінгтона, Ф. Фукуями і багатьох інших. Ідеї китайських філософів отримали відображення навіть у творах таких видатних письменників, як Л.М. Толстой та Г. Гессе, мислителів Г. Торо, А. Швейцера та ін. А деякі видатні вчені, які вивчали фізичні основи Всесвіту (наприклад, Н. Бор, який поділяв окремі ідеї даосизму), ще на початку XX століття знаходились під сильним впливом філософських постулатів, що мали своїм витоком східний ментальний масив.

У ХХ столітті і на початку ХХІ століття філософія стародавнього Китаю, передусім її соціально-філософський та історіософський аспекти, досліджувалися зарубіжними, зокрема, російськими вченими та спеціалістами. Аналізу конфуціанства, зокрема, присвячені праці К.М. Карягіна, В.В. Малявіна, Л.С. Перєломова, О.С. Мартинова, М. Гране, О. та С. Симпкенсів та інших відомих спеціалістів. Оцінки сутності та поглядів представників філософського даосизму містяться в працях Є.О. Торчинова, В.В. Малявіна, В.М. Алексєєва, Л.Є. Помаранчевої, Б.В. Виногродського, О.О. Маслова, А. Грема, А. Масперо, Ян Хін-шуна та ін. Філософській аналіз іншої школи - легізму насамперед пов`язаний із дослідженнями В.О. Рубіна та Л.С. Перєломова. Моїзм вивчали О.О. Петров, Л.С. Титаренко, Ян Хін-шун та деякі інші фахівці. Проблематика осмислення філософії буддизму, зокрема, у його китайській інтерпретації, розглядається у працях Є.О. Торчинова, Н.В. Абаєва, Л.Є. Янгутова, Г. Дюмулена, Е. Гийона та інших.

Однак доводиться констатувати, що в працях українських дослідників, які працюють на терені філософської думки в царині соціально-філософських та історіософських студій, питання вивчення соціальних аспектів давньокитайської філософії розроблені явно недостатнім чином. Історично так склалось, що з розпадом СРСР основні центри синологічних досліджень, зокрема, соціальної філософії та філософії історії Давнього Китаю, залишились за межами нашої країни. За часи незалежності були видані лише окремі нечисленні публікації та захищені декілька дисертаційних робіт, які мали здебільшого опосередкований стосунок до соціально-філософської проблематики. Ці роботи стосувалися в основному конфуціанства та іноді даосизму. Серед вітчизняних фахівців, які займались соціально-філософськими та історіософськими дослідженнями в ракурсі осмислення філософського надбання Давнього Китаю, можна відзначити такі прізвища, як В.В. Лях, А.В. Усик, В.В. Гладких, О.І. Бойченко, Ю.В. Павленко, Я.В. Боцман та деякі інші.

Але нові реалії засвідчують, що дослідження та аналіз соціально-філософського досвіду Давнього Китаю в сучасних умовах становлення українського суспільства є досить актуальним і своєчасним. Творче осмислення соціально-філософських ідей Піднебесної та імплементація окремих, найбільш адекватних з погляду на нашу власну ментальність та історичну пам`ять елементів цих підходів у соціальну практику України стають дедалі більш очевидними. Та, зрештою, суто прагматичні цілі щодо запозичення найбільш оптимального в українських умовах трансформаційного досвіду можуть бути вельми корисними в контексті формування сталих стереотипів вітчизняного бачення соціальних процесів різних рівнів та спрямованості, теоретичного забезпечення ефективного соціального проектування на перспективу, сприяння формуванню сталих стратегій суспільного розвитку нашої країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлена дисертаційна робота є завершеним дослідженням, виконаним на кафедрі політології, соціології та соціальної роботи факультету соціології і права НТУУ “КПІ” згідно з науковою темою “Дослідження методів розвитку творчої особистості” (№ держреєстрації 0107U0000981).

Мета і завдання дослідження полягає у системному аналізі теоретичних здобутків у галузі соціального буття провідних філософських шкіл Давнього Китаю виходячи з потреби імплементації прийнятних з точки зору сьогодення соціально-філософських ідей у сучасну соціальну практику України. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких основних теоретико-методологічних та практично-орієнтованих завдань:

· простежити особливості виникнення та ґенези соціально-філософської думки Давнього Китаю;

· визначити та обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження ґенези і розгортання людиновимірності соціальної проблематики в контексті виникнення та становлення соціально-філософської думки Давнього Китаю;

· проаналізувати відображення соціально-філософських та історіософських ідей мислителів Давнього Китаю у сучасній науковій літературі;

· віднайти найбільш оптимальні теоретичні засади та алгоритми соціальної практики, які можуть бути успішно використані в реаліях сучасної України;

· дослідити соціальні аспекти існування й розвитку особистості відповідно до поглядів провідних філософських шкіл Давнього Китаю;

· здійснити критичний аналіз впливу давньокитайських філософських засад на соціальне та державне управління, освіту і підготовку кадрів, політичну та воєнну стратегії, розуміння закономірностей соціально-історичних процесів;

· визначити перспективні напрями та можливості імплементації проблематики людиновимірності соціально-філософських ідей Давнього Китаю у вітчизняну соціальну практику.

Об`єкт дослідження - людиновимірність соціально-філософської проблематики традиційної філософії Давнього Китаю.

Предмет дослідження - досвід людиновимірності соціального проектування на основі здобутків філософської традиції Давнього Китаю для забезпечення наукового пошуку у визначенні шляхів оптимізації трансформаційних процесів в українському суспільстві.

Методи дослідження відповідають поставленій в ньому меті і шляхам її практичної реалізації щодо спектру окреслених задач. Серед теоретико-методологічних підходів, які комплексно, міждисциплінарно застосовував автор дисертаційного дослідження, можна зазначити такі: використання діалектичного методу наукового пізнання проблематики людиновимірності, єдності логічного та історичного підходів щодо соціальної динаміки; застосування системи методів і підходів, основаних на поняттях синергетичної парадигми (самоорганізація, нелінійні складні динамічні системи, ймовірність, флуктуації тощо), когнітивних стратегій синергетики у дослідженні людиновимірності соціальних процесів; широке застосування результатів сучасних фахових структурно-лінгвістичних досліджень оригінальних текстів давньокитайскої філософії, насамперед соціально спрямованих і орієнтованих на проблематику розвитку й регулювання суспільних явищ і процесів; творча реалізація методологічних підходів відповідно до принципів системного аналізу зокрема, і системології загалом, виходячи із специфіки людиновимірності філософської думки Давнього Китаю; компаративістський (порівняльний) аналіз базових соціально-філософських та історіософських ідей і принципів основних філософських шкіл Давнього Китаю, який здійснювався відповідно до соціально-історичної ретроспективи суспільства загалом і окремих суспільних інституцій країни тощо.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі вперше у вітчизняній практиці здійснено введення комплексного та системного міждисциплінарного дослідження на основі компаративного аналізу соціально-філософського та історіософського надбань провідних філософських шкіл Давнього Китаю до розкриття людиновимірності суспільних і соціальних трансформацій, окреслено перспективні напрями імплементації тих її проявів, які є найбільш важливими та ефективними з точки зору сьогодення, у сучасну соціальну та державотворчу практику України. Здобувачем були поставлені і вирішені наступні завдання, отримані нові результати для науково-теоретичного та практичного їх запровадження:

вперше:

- з'ясовано значення людиновимірної інтенційності соціально-філософської традиції Давнього Китаю, що передбачає включення людини в усі сфери суспільного життя;

- у вітчизняній філософській думці проаналізовано базові принципи китайської воєнної і політичної стратегії та обґрунтовано засади стратегічного мислення на перспективу в ракурсі їх критичного використання в умовах сучасності;

- виявлено напрями імплементації значущих аспектів соціально-філософського і філософсько-історичного надбання давньокитайської філософії та з'ясовано перспективи їх запровадження у вітчизняну соціальну і державотворчу практику;

набули подальшого розвитку:

- трансформація понятійних категорій традиційної китайської філософії виходячи з їх розуміння з позицій соціальної онтології в базові поняття європейської “метамови” (натуралізм, віталізм, організмізм, процесуалізм, контінуалізм, циклічність, холізм, релятивізм, монізм, дуалізм тощо);

- теоретична аргументація щодо принципової можливості запровадження апробованих протягом багатьох століть надбань соціально-філософської традиції Давнього Китаю в державотворчій і соціальній практиці сучасної України;

поглиблено:

- теоретико-методологічні підходи до дослідження людиновимірності соціально-філософської та історіософської думки Давнього Китаю, виявлено її різні аспекти та системні характеристики;

- усвідомлення основних принципів і параметрів існування особистості в соціумі відповідно до соціальних концепцій давньокитайських філософів;

- принципові підходи до вдосконалення соціального і державного управління та підготовки управлінських кадрів відповідно до поглядів провідних філософських шкіл Давнього Китаю.

Практичне значення результатів роботи обумовлене впливом складних трансформаційних процесів на сучасне українське суспільство та необхідністю пошуку ефективних, апробованих історичним досвідом шляхів і підходів до консолідації соціуму, та, одночасно, його ієрархієзації і стратифікації, самовдосконалення особистості, розвитку стратегічного мислення на перспективу, вдосконалення державного і соціального управління, підвищення якості підготовки управлінських кадрів спеціалістів, усвідомлення сутності соціально-історичних процесів і місця людини у сучасному соціумі. Сформульовані в дисертаційній роботі ідеї та соціальні орієнтири можуть зробити певний внесок у вирішення цих соціальних проблем, підвищити роль і значення людиновимірності у соціально-філософській думці, сприяти обґрунтуванню стратегії суспільного розвитку нашої країни. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі викладання соціальної філософії, філософії історії і суміжних навчальних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою автора, яка була проведена на кафедрі соціології, політології та соціальної роботи Національного технічного університету України “КПІ”. Висновки та положення, що становлять наукову новизну, розроблені та отримані автором завдяки власним дослідницьким зусиллям.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки здійсненого дослідження оприлюднювались та доповідались автором дисертаційної роботи на міжнародних науково-практичних конференціях, які проводились в НТУУ “КПІ”: “Сучасні проблеми управління” (IV Міжнародна науково-практична конференція, 29-30 листопада 2007 р., м. Київ), “Соціальна робота і сучасність: теорія та практика” (V Міжнародна науково-практична конференція, 22-23 травня 2008 р., м. Київ), “Матеріалізм і емпіріокритицизм” - шедевр світової філософської думки” (Міжнародна науково-практична конференція, 27-28 листопада 2008 р., м. Київ), “Творчість як корисне здійснення блага через істину у красі” (X Міжнародна науково-практична конференція, 14-15 травня 2009 р., м. Київ), обговорювались на засіданнях кафедри політології, соціології та соціальної роботи і кафедри філософії НТУУ “КПІ”.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені автором у 12 публікаціях, серед них 6 статей у фахових виданнях з філософії, затверджених ВАК України, 6 публікацій - в інших профільних виданнях та збірниках матеріалів конференцій.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (одинадцять підрозділів), висновків, списку використаних джерел (323 найменування на 26 сторінках) і додатку. Дисертація містить 206 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, оцінено ступінь її розробленості, сформульовано мету і конкретні завдання, які вирішуються в роботі задля досягнення поставленої мети, охарактеризовано методологічні засади дослідження, а також розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

Проведений у першому розділі дисертаційної роботи “Теоретико-методологічні засади дослідження проблематики людиновимірності у філософії Давнього Китаю”, підрозділ 1.1. “Наукові підходи до дослідження проблематики людиновимірності у філософії Давнього Китаю” аналіз методологічних підходів дозволив зробити такі висновки. У дисертації, з позицій міждисциплінарних досліджень у першу чергу можна відзначити такі підходи як: діалектичний метод наукового пізнання; використання результатів сучасних фахових структурно-лінгвістичних досліджень оригінальних текстів давньокитайскої філософії в контексті вивчення суспільного буття; застосування методологічних підходів відповідно до принципів системного аналізу зокрема, і системології в цілому тощо. Цей теоретико-методологічний комплекс, на думку автора, сприяв вирішенню поставлених дослідницьких завдань.

У підрозділі 1.2. “Особливості та етапи генези давньокитайської філософії: філософські школи та напрями. Теоретична реконструкція” дисертантом зазначено, що відомий давньокитайський історик Сима Цянь (3 ст. до н.е.) вказував на існування приблизно ста різних філософських шкіл. Він, зокрема, дотримувався поглядів щодо циклічності суспільного буття, так само, до речі, як і давньоримський історик Полібій, який жив приблизно у той самий час (Л.М. Димитрова). Сима Цянь згрупував їх у шість основних напрямів розвитку тогочасної філософської думки. До його класифікації увійшли, зокрема, школи “Інь-Ян”, Конфуціанців, Легістів (Законників), Моїстів, Софістів та Даосистів (Даосів). На сьогодні до цієї класифікації як окремий напрям подекуди (Дж. Стівенсон) додають також і Школу стратегів, яка ґрунтується на ідеях полководця Сунь-цзи. Крім того, від початку Нової ери до Китаю потрапляють і активно тут засвоюються релігійні й філософські погляди північного індійського буддизму махаяни, які на тлі давньокитайських традицій, світогляду та культури поступово виокремлюються у самостійну школу чань- (дзен-) буддизму, яку ми також вважаємо традиційною китайською філософією з погляду на її майже двотисячолітній суттєвий вплив на загальнокитайську філософію і культуру. До наших часів із численних стародавніх філософських шкіл у серйозно трансформованому вигляді дійшли лише три основні - конфуціанство, даосизм та китайський різновид буддизму.

Проведені дослідження дозволили автору дисертації зробити висновок про те, що основні, якщо можна так висловитися, “метапринципи” майже усієї давньокитайскої філософії, як онтологічного, гносеологічного, так і соціального спрямування, були сформульовані ще приблизно 3000 років тому у стародавній письмовій пам`ятці культури, літератури і філософії загальносвітового значення - “Книзі Змін” (“І Цзин”). Авторитетні фахівці (в першу чергу, Ю.К. Шуцький) виокремлюють серед них такі: світ являє собою одночасно і змінність, і незмінність, і, до того ж, їхню безпосередню єдність. В основі цього лежить полярність, що проходить через увесь світ, антиподи якої одночасно протилежні один одному та тяжіють один до одного: у їхніх відносинах проявляється світовий рух як ритм тощо. Слід додати, що у соціальному контексті гексаграми “Книги Змін”, на погляд автора дисертації, досить адекватно відображають архетипові ситуації масових соціальних процесів будь-якого рівня і спрямованості, які характеризують їхню людиновимірність. Це свідчить також про їхній прогностичний потенціал щодо передбачення варіантів розвитку цих процесів на перспективу.

На основі аналізу соціально-філософської літератури, в якій досліджується проблематика філософії і суспільства Давнього Китаю, зроблено висновок про те, що модель світу, яка сформувалась у китайців ще до Нової ери, має характеристики, у значній мірі протилежні європейському поглядові на світ. Ці відмінності стосуються таких значущих питань, як ґенеза космосу і людини, їхніх відносин, онтологічного статусу, форм детермінізму тощо. На основі вивчення наукових джерел автор роботи позначив їх таким принциповим набором категорій (у їх західному розумінні), як натуралізм; віталізм; дуалізм і, одночасно, монізм (не двоїстість); еволюціонізм; холізм; організмізм; антропокосмологізм; континуалізм; фрактальність; голографічність; релятивізм; процесуалізм; циклізм; корелятивізм та деякі інші. Стародавні китайці не проводили принципового розмежування між людиною і природою; на їхню думку, обидві ці сутності розвивалися за схожими, аналогічними закономірностями. У дисертації обґрунтовано доцільність використання цих категорій як категорій “соціальної онтології” (засновник М. Гартман).

Здійснений автором у підрозділі 1.3. “Відображення соціально-філософських інтенцій давньокитайських мислителів у науковій літературі” всебічний аналіз наукових джерел з питань соціально-філософських та історіософських студій, зокрема, показав, що проблематика соціальних аспектів, людиновимірності філософії Давнього Китаю досліджувалася в Україні фрагментарно, епізодично та здебільшого обмежувалася вивченням творчого надбання Конфуція та його послідовників. Окремі, епізодичні роботи з цієї проблематики лише окреслюють коло наявних питань, однак не дають відповіді на багато з них незважаючи на достатньо високий ступінь актуальності і нагальну потребу для України в таких дослідженнях.

Автор дійшов висновку про те, що складність, багатогранність, самобутність та специфічність традиційної філософії Китаю із урахуванням її багатовікової взаємодії із абсорбованою в китайському ґрунті індійською філософією північного буддизму махаяни створило унікальний соціальний синтез. Це диктує нагальну необхідність застосування для його соціально-філософських та історіософських досліджень досить складного і певною мірою оригінального понятійно-категорійного апарату та науково обґрунтованих теоретико-методологічних засад, спрямованих на з`ясування її сутності, спрямованості, оцінку внесків у загальносвітовий соціально-філософський світогляд.

У другому розділі дисертаційної роботи “Соціальні аспекти існування й розвитку особистості відповідно до засад філософії Давнього Китаю”, підрозділ 2.1. “Основні соціальні ідеї та принципи провідних філософських шкіл Давнього Китаю” на основі дослідження літературних джерел, що відображають соціальну проблематику та людиновимірність давньокитайської філософії, і перекладів оригінальних давньокитайських філософських трактатів розглянуто та проаналізовано соціальні аспекти давньокитайської філософії та зроблено компаративний аналіз поглядів на існування та розвиток особистості представниками провідних філософських шкіл та напрямів Давнього Китаю.

Виходячи з мети і завдань дисертаційного дослідження, автором роботи, зокрема, доведено, що головною метою свого вчення Конфуцій вважав створення певного зведення правил та норм. Людиновимірність його поглядів розкривається із позиції гармонізації відносин між людьми. Вчення Конфуція привнесло до китайського суспільства систему освіти й правила суспільного етикету. Основними характерними рисами конфуціанства є: в інституціональному плані - зв`язок з державним адміністративним апаратом і намагання стати офіційною ідеологією країни; у змістовному плані - домінування соціально-політичної, історіософської та етичної проблематики; у формальному плані - відповідність стародавнім текстологічним канонам і традиціям.

Для “ідеологічного конкурента” конфуціанства - даосизму, який був заснований Лао-цзи, навпаки, характерним є невтручання у суспільне життя, пасивне ставлення до дійсності, а також натуралізм з елементами релігійної містики. Даосизм підкреслював природне, космічно-вітальне начало людиновимірності. Даосизм закликав до споглядання природи й осягнення “Дао” (Шляху), а людина тут має слідувати природному порядку, діючи спонтанно та довіряючи власній інтуїції. Даоси вважали, що Дао - це найвища реальність, яка лежить в основі різноманіття усіх речей та явищ. Даосизм закликає звільнитися від суворих правил й суспільних регламентацій.

Варто також зазначити, що з позицій ще одного впливового релігійного та філософського напряму - чань- (дзен-) буддизму, існування у світі будь-яких протиріч і принципових опозицій є лише наслідком незнання сутності речей, породження “затьмареної' свідомості. Людиновимірність тут розкривається з позиції психологічної, космічної гармонізації та надання сприятливих умов для розвитку людини як частини соціуму духовного спрямування. Водночас, дзен підкреслює важливість активного ставлення до світу, не сприймає крайнього аскетизму. Послідовники чань (дзен) також вважають, що сокровенні істини можна передати лише від вчителя до учня, від людини до людини, а не через канонічні буддійські трактати. Стосовно соціальної доктрини буддизму слід підкреслити несприйняття нею постулатів щодо божественності прошарково-кастової системи та її виняткову орієнтацією на суто світську царську владу.

У підрозділі 2.2. “Критика й заперечення цивілізації окремими послідовниками давньокитайської філософії” автором досліджено важливе питання - заперечення давньокитайської цивілізації та суспільного життя. Цю проблему розглянуто на прикладі даосизму та чань-буддизму, філософські ідеї яких певною мірою асоціювались із відходом, втечею від суспільства, індивідуалізмом, а іноді (особливо це стосується даосизму) й аскетизмом. Найважливіші з них, відповідно до поглядів адептів даосизму, у дисертації окреслено таким чином: відсторонене ставлення до життя; любов до самого життя й, одночасно, зневажливе ставлення до смерті; серединний шлях, у тому числі й у питаннях моральності й моралі; негативне ставлення до суспільства загалом і його окремих інституцій, цивілізації, а також певний аморалізм; презирство до матеріальних цінностей; прямування за єством, природним шляхом; “недіяння”, споглядальність тощо.

Проведений у підрозділі 2.3. “Прикладні аспекти діяльності послідовників давньокитайської філософії” аналіз показав, що серед основних філософських шкіл стародавнього та середньовічного Китаю прикладний аспект застосування відповідних принципів і ідей найбільшого поширення набув у адептів даосизму. Філософія чань перш за все “матеріалізувалась” лише через призму деяких стилів чаньських бойових мистецтв та психофізичної медитативної практики. Деякі з цих підходів й дотепер залишаються актуальними з позиції психофізичної саморегуляції особистості, що опосередковано може сприяти самоактуалізації, підвищенню її самооцінки у сучасному соціумі України, в системі “людина-суспільство”.

Здійснений автором дискурс дає можливість поставити такі запитання: яким чином ідеї давнькитайських мислителів можуть виступати як гуманістичні принципи сучасних цивілізаційних процесів загалом і в українських реаліях зокрема. Розгляду цієї проблеми присвячено наступний розділ роботи.

Третій розділ дисертаційного дослідження “Імплементація соціально-філософських ідей Давнього Китаю у сучасну суспільну практику” присвячений вирішенню проблем комплексної оцінки і аналізу соціально-філософських ідей Давнього Китаю з метою подальшого використання найбільш ефективних з-серед них у сучасній соціальній практиці нашої країни. Особливий акцент було зроблено на питаннях пошуку підходів до соціального та державного управління, покращення рівня освіти та підготовки управлінських кадрів, формування засад воєнної та політичної доктрин, визначення підходів в ракурсі філософської оцінки динаміки історичних процесів

У підрозділі 3.1. “Осмислення підходів і принципів соціального та державного управління” йдеться про те, що нинішні суто практичні потреби українського суспільства у якнайшвидшому подоланні соціально-економічної кризи, яка й досі триває в країні, забезпечення соціального і духовного відродження України та її переходу до сталого розвитку, подальшої демократизації суспільного життя і формування громадянського суспільства вимагають невідкладного вирішення низки як теоретичних, так і суто практичних завдань.

У роботі зроблено висновок, що принципи конфуціанського підходу до управління можна використовувати у сучасному соціумі. Він може бути своєрідним “алгоритмом” до майже будь-якого суспільного становища. Конфуцій за своє життя ніколи не відігравав значної керівної ролі, проте вмів здійснювати значний вплив на тогочасних правителів. За Конфуцієм, не обов'язково бути безпосередньо лідером, щоб приносити користь суспільству. Правильні вчинки виховують любов до людей. Те, як ви ставитесь до людей і як поводите себе, має визначатись тими соціальними наслідками, які будуть отримані в результаті ваших дій.

Натомість, легісти пропонували вважати закон основою підтримки порядку в державі. При цьому сила закону ґрунтувалась на суворості покарань за його порушення. Як показало наше дослідження, людиновимірність соціального проектування в конкретно-історичних обставинах здійснювалась на основі поєднання, синтезу ідей конфуціанства та легізму, обґрунтування необхідності розроблення та дотримання в соціальному управлінні відповідних законів. Віддаючи перевагу етико-політичним принципам, конфуціанці в той же час не могли не усвідомлювати, що управляти імперією без законів просто неможливо.

Виходячи із актуальних питань розроблення методології філософії освіти, яка генетично пов'язана з проблемами соціальної філософії, у підрозділі 3.2. “Створення засад освіти та підготовки управлінських кадрів” автором наголошено, що особливий інтерес в цьому контексті становить критичний аналіз соціально-філософських поглядів конфуціанців. Конфуцій визнавав, що соціальна гармонія ґрунтується на багатьох засадах, і при цьому особливого значення набуває мудре державне правління, іншими словами - компетентність і цілісність влади. Він вважав, що така цілісність може бути досягнута на основі засад, які формують відносини людини і суспільства, а також виконання численних ритуалів та дотримання традицій. Не можна не погодитися з тим, що такі думки видатного мислителя напряму корелюють із завданнями зміцнення державотворення, які нині стоять перед Україною. В цьому ракурсі також заслуговують на увагу й інші думки Конфуція, які протягом століть можуть по праву вважатися цінними і плідними в соціальних реаліях країни.

Як свідчать результати дослідження, традиційні обряди, музика, література та історія, що містилися в навчальній програмі Конфуція, мали виразний гуманітарний ухил, однак саме це визначало основне завдання школи, яке полягало у підготовці учнів до державної служби. Він мав на увазі те, що добре знання й розуміння своєї культури та традицій дозволить чиновникам з повагою ставитись до того, задля чого вони працюють. Таке розуміння необхідності забезпечення глибокого знання та дотримання національних традицій управлінськими кадрами та державними службовцями із принципових позицій може бути корисним і в умовах нашої країни.

Наступний підрозділ, як і попередній, так само несе в собі відповідне смислове навантаження, яке може бути корисним в розробленні важливих стратегічних рішень на сучасному етапі становлення державності в Україні.

У контексті філософського осмислення політичної і воєнної стратегій (підрозділ 3.3. “Формування принципів політичної та воєнної стратегій”) автор зазначає, що згідно з основними постулатами китайських мислителів політика має включати достатньо елементів стратегії, у тому числі воєнної, а також передбачати певне співвідношення між головною метою, більш деталізованими, декомпозитованими цілями і засобами їх досягнення. Звідси можна зробити висновок про те, що реальна стратегія має подвійну природу: вона покликана одночасно змінити стан речей і підтвердити спадкоємність у змінах. В європейському розумінні стратегію зазвичай протиставляють реальному спілкуванню й прирівнюють її до інтриганства або навіть до прямої омани. Китайська традиція, натомість, пропонує модель раціональності, яка, забезпечує певну узгодженість між поверхнево-формальним способом життя та його внутрішньою формою, що безпосередньо пов`язана із людиновимірністю. Ця раціональність базується на принципі врахування поточних подій (подійності), взаємопроникнення протилежностей, співвідношенні між основною темою та її варіаціями. Вона припускає (В.В. Малявін), що усе в світі трапляється одночасно, й усі явища повертаються до свого прототипу (“вічне повернення”). Ця теза давньокитайських стратегів, на думку автора дисертації, корелює з одним із основоположних концептів філософії життя Ф. Ніцше, який був сформульований цим філософом багато століть по тому, та, зрештою вписується в методологічні рамки історіософських тлумачень циклічності.

Китайська воєнна та політична стратегії суттєво поповнили світову загальнофілософську та політичну скарбницю людства. За багатьма напрямами ці думки перекликаються із ідеями Н. Макьявеллі, які були оприлюднені вже у XVI столітті Нової ери у таких відомих працях, як “Розмірковування про першу декаду Тіта Лівія”, “Державець” та інших, та навіть випередили деякі погляди європейського Просвітництва. Ці ідеї, зокрема, було покладено за основу створення воєнної та політичної стратегії інших країн Сходу (Кореї та В`єтнаму) і особливо Японії.

У підрозділі 3.4. “Усвідомлення історичної динаміки через призму сучасної філософії історії” автором доведено, що актуальна з часів формування “паростків” філософії історії проблема осмислення шляхів історичного руху, тенденцій і спрямованості історичного процесу здавна привертала інтерес найвидатніших мислителів, в працях яких ще від часів Античності до сьогодення були репрезентовані спроби інтерпретації історичного процесу та закладені основи методології історичного пізнання.

У дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що представники давньокитайської традиційної філософії зробили суттєвий внесок у формування загальнолюдських підходів і уявлень щодо філософської оцінки сутності та періодизації історії. Їм вдалося створити теорії, які на наївно-натуралістичному рівні поєднують лінійну та циклічну моделі історичного процесу. Відтворення природи людини у нескінченному процесі суспільних перетворень виявляє значення людиновимірності соціально-філософської проблематики суспільного розвитку. Завдяки поєднанню лінійної та циклічної моделей історичного процесу людиновимірність також розкривається в історичному вимірі. Таке поєднання було зроблено вперше у світовій практиці історіософських досліджень, хоча при цьому автори розглянутих вище концепцій і не формалізували свій “доробок” достатньо чітко в методологічному плані. Вивчення цього надбання, на нашу думку, може бути корисним у подальшому розвитку сучасної методології філософії історії.

На основі критичного аналізу результатів проведеного дослідження, здійсненого у підрозділі 3.5. “Соціальні здобутки давньокитайської філософії та перспективи їх імплементації в Україні”, автором окреслено та сформульовано основні напрями можливої та доцільної імплементації надбань соціально-філософської та історіософської думки Давнього Китаю з позиції їхньої людиновимірності стосовно: консолідації та ієрархієзації соціуму і суспільства; розвитку державного та соціального управління; удосконалення освіти та підготовки управлінських кадрів; формування політичної та воєнної стратегії; покращення сімейних стосунків та розвитку традиційних сімейних цінностей; самовдосконалення особистості в умовах соціально-економічних криз; покращення ступеня захисту довкілля та єдності із природою; активізації творчого потенціалу людини; розвитку конкуруючих ідеологій та соціальних доктрин; формування національної моделі історичної динаміки тощо. Наведений конспективний огляд можливих напрямів не є остаточним, оскільки проблематика запровадження у сучасну практику філософських досягнень давньокитайської цивілізації ще потребує подальших поглиблених досліджень.

Це ті цінності, на яких ґрунтувалася вся європейська цивілізація, частиною якої є і Україна, і які вкотре підтверджують ноосферний характер людської думки та постійну взаємодію поглядів, концептуальних уявлень та окремих значущих ідей. Така імплементація, дифузія основоположних ідей належним чином кореспондує із концепцією ноосфери, запропонованою ще у першій половині ХХ століття Е. Леруа та П. Тейяром де Шарденом, яка остаточно сформувалась як наукова концепція завдяки працям В.І Вернадського. При цьому взаємодія людини і природи, розумна людська діяльність стають головним, визначальним чинником прогресу, всебічно зростає вплив людиновимірності на усе суще. Включення України в глобальні процеси й детермінує необхідність глибокого дослідження тих ключових моментів у розвитку людської думки, які й досі не втратили своєї актуальності, довели свою теоретичну і практичну цінність. До такого цінного надбання дисертант включає колосальний інтелектуальний потенціал соціально-філософської думки Давнього Китаю.

У додатку до дисертаційної роботи представлено авторську модель ґенези і подальшого розвитку провідних соціально-філософських шкіл Китаю від давнини до тепер, що дає можливість простежити логіку і основні тенденції формування людиновимірності соціально-філософської думки Китаю, виходячи із потреби імплементації дійових соціально-філософських та історіософських ідей у сучасну соціальну практику України.

ВИСНОВКИ

1. Активізація взаємодії між соціально-філософськими ідеями Заходу і Сходу останніми десятиліттями відбувається значною мірою завдяки певним труднощам щодо віри у принципи детермінованого історизму та суспільного прогресу, незадоволенням традиційною для Заходу дискурсивно-логічно оформленою рефлексією. На думку ще К.-Г. Юнга, Захід втратив людину та шлях до людини, а Схід це зберіг, і тому інтенційність західної соціально-філософської та історіософської думки останнім часом все більше спрямовується на Схід. У цьому контексті важливе місце у загальнофілософському надбанні Сходу належить традиційній соціально-філософській думці Давнього Китаю, ефективність засадничих принципів якої підтверджено соціальною практикою кількох тисячоліть, а найбільш прийнятні з них можуть бути достатньо корисними в процесі державотворення та ефективного соціального проектування в умовах сучасних реалій України.

2. Критичний аналіз та адаптація щодо дослідження людиновимірності соціально-філософської традиції Давнього Китаю наявних теоретичних концепцій і методологічних засад дозволив констатувати, що серед засобів, які комплексно, міждисциплінарно застосовував автор даного дослідження, в першу чергу можна зазначити наступні: використання діалектичного методу наукового пізнання проблематики людиновимірності, єдності логічного та історичного підходів до дослідження соціальної динаміки, застосування системи методів і підходів, основаних на поняттях синергетичної парадигми, зокрема, когнітивних стратегій синергетики у дослідженні людиновимірності соціальних процесів; широке застосування результатів сучасних фахових структурно-лінгвістичних досліджень оригінальних текстів давньокитайскої філософії; творча реалізація методологічних підходів відповідно до принципів системного аналізу зокрема, і системології в цілому, виходячи із специфіки людиновимірності філософської думки Давнього Китаю; компаративістський (порівняльний) аналіз базових соціально-філософських та історіософських ідей і принципів основних філософських шкіл Давнього Китаю тощо.

3. Проведені дослідження дозволили зробити висновок про те, що основні “метапринципи” майже усієї давньокитайскої філософії, як онтологічного, гносеологічного, так і соціального спрямування, були сформульовані приблизно 3000 років тому у письмовій пам`ятці культури, літератури і філософії загальносвітового значення - “Книзі Змін”. Зокрема, на думку автора, у соціальному контексті гексаграми “Книги Змін” досить адекватно відображають архетипові ситуації масових соціальних процесів будь-якого рівня і спрямованості, характеризують їхню людиновимірність та, серед іншого, можуть бути використані як альтернативна методологічна база соціального прогнозування.

У дисертації зроблено висновок про те, що модель світу, яка сформувалась у китайців ще у І тисячолітті до н.е., має характеристики, значною мірою протилежні європейському поглядові на світ. У роботі виокремлено основні риси китайського бачення світу і людини в цьому світі. Їх можна означити таким принциповим набором категорій у їх західному розумінні: натуралізм; віталізм; дуалізм і, одночасно, монізм (не двоїстість); еволюціонізм; холізм; організмізм; антропокосмологізм; континуалізм; фрактальність; голографічність; релятивізм; процесуалізм; циклізм; корелятивізм та деякі інші. Ці категорії в контексті спрямованості і специфіки дисертаційної роботи можна розглядати також із позицій соціальної онтології, використовувати їх при обґрунтуванні соціальних стратегій на перспективу.

4. Результатом дисертаційної роботи став висновок про те, що людиновимірна інтенційність соціально-філософської традиції давнього Китаю мала системне значення в контексті усвідомлення формування і подальшого розвитку китайського соціуму та державотворчих процесів загалом. У дисертації вона досліджена перш за все на прикладі трьох основних філософських шкіл Давнього Китаю, суттєвий вплив соціальних ідей яких на суспільство країни та й усього Далекосхідного регіону зберігається і дотепер. При цьому в роботі було поглиблено розуміння основних принципів і параметрів існування особистості в соціумі відповідно до соціальних концепцій давньокитайських філософів.

Дослідження, зокрема, показало, що головною метою свого вчення Конфуцій вважав створення такого зводу своїх правил, які б гармонізували відносини між людьми та підвищили ступінь людиновимірності суспільних процесів. Вчення Конфуція привнесло до китайського суспільства систему освіти й строгі правила суспільного етикету, які залишилися дійовими і концептуально незмінними дотепер, що дає підстави звертатися до його засадничих ідей в ракурсі певного принципового алгоритму щодо впорядкування суспільного буття. Основними характерними рисами конфуціанства є: в інституціональному плані - зв`язок з адміністративним апаратом і намагання стати офіційною ідеологією; у змістовному плані - домінування соціально-політичної та етичної проблематики; у формальному плані - відповідність текстологічним канонам і традиціям.

Для даосизму характерні невтручання, пасивне ставлення до дійсності, а також натуралізм з елементами релігійної містики. Даосизм закликає до споглядання за природою й осягнення Дао, де людина має слідувати природному порядку, діючи спонтанно та довіряючи інтуїції. Даосизм також закликає до звільнення від суворих правил й суспільних регламентацій, що фактично являє собою людиновимірність у його розумінні.

Натомість, згідно з уявленнями чань- (дзен-) буддизму, існування у світі будь-яких протиріч і принципових опозицій є лише наслідком незнання сутності речей, породження “затьмареної” свідомості. Разом із тим, дзен підкреслює важливість активного ставлення до світу, не сприймає крайнього аскетизму. Людиновимірність тут розуміється з позиції космічної гармонії та надання розвитку особистості духовного спрямування. Стосовно соціальної доктрини буддизму слід підкреслити несприйняття нею постулатів щодо божественності прошарково-кастової системи та її виняткову орієнтацією на суто світську владу.

5. Виходячи із актуальних питань розроблення методології філософії освіти, яка генетично пов'язана з соціальною філософією, в дисертації зроблено критичний аналіз соціально-філософських поглядів конфуціанців. Конфуцій визнавав, що соціальна гармонія ґрунтується на багатьох засадах, і при цьому особливого значення набуває мудре державне правління, іншими словами - компетентність і цілісність влади. Проблематика освіти і підготовки управлінських кадрів за тисячолітню історію державності Китаю теоретично обґрунтовувалась і запроваджувалась у практичну діяльність насамперед із позицій нагальної потреби вдосконалення соціального і державного управління та підготовки управлінських кадрів. Деякі із цих підходів (наприклад, конкурсна, нормативно-регламентована система відбору кадрів на державні й управлінські посади, необхідність глибокого вивчення національних традицій тощо) не втратили актуальності й у наші часи, зокрема, для соціальної практики України.

6. У контексті філософського осмислення політичної й воєнної стратегій та методології соціального управління і соціального проектування загалом, у роботі підкреслено, що політика має включати достатньо елементів стратегії, у тому числі воєнної, певне співвідношення головної мети, більш деталізованих, декомпозитованих цілей а також засобів, спрямованих на їх досягнення. Зокрема, китайська традиція, відповідно до висновків дисертаційного дослідження, пропонує модель раціональності, яка забезпечує певну узгодженість між поверхнево-формальним способом життя та його внутрішньою формою, тобто людиновимірністю. Ця раціональність базується на принципі врахування поточних подій (подійності), взаємопроникнення протилежностей, співвідношенні між основною темою та її варіаціями. Вона передбачає, що все у світі фактично трапляється одночасно й усі явища повертаються до свого прототипу. Це має важливе значення з погляду на те, що обґрунтування стратегічного планування на перспективу є нагальною потребою подальшого розвитку державотворчих процесів і покращення соціальних відносин у сучасній Україні.

7. Актуальна з часів формування “паростків” філософії історії проблема осмислення шляхів історичного руху, тенденцій і спрямованості історичного процесу з давніх часів притягувала інтерес найсерйозніших мислителів у працях яких від часів античності до сьогодення були репрезентовані спроби інтерпретації історичного процесу та закладені основи методології історичного пізнання та трактування поняття людиновимірності з позицій історичної динаміки. Представниками давньокитайської традиційної філософії вдалося створити теорії, що на наївно-натуралістичному рівні поєднують лінійну та циклічну моделі історичного процесу. Незважаючи на їхню певну архаїчність, вони можуть бути предметом подальшого осмислення з позицій формування історіософської методології в нашій країні.

8. У дисертації наведено теоретичну аргументацію щодо принципової можливості запровадження апробованих протягом багатьох століть надбань соціально-філософської традиції Давнього Китаю в державотворчій і соціальній практиці сучасної України. Автором окреслено та сформульовано основні напрями можливої і доцільної імплементації надбань соціально-філософської та філософсько-історичної думки Давнього Китаю через призму осмислення людиновимірності у сучасну вітчизняну соціальну практику. Вони стосуються консолідації та ієрархієзації соціуму і суспільства; формування політичної та воєнної стратегії; удосконалення освіти та підготовки управлінських кадрів; розвитку державного та соціального управління; покращення сімейних стосунків та розвитку традиційних сімейних цінностей; самовдосконалення особистості в умовах соціально-економічних криз, покращення захисту довкілля та єдності із природою; активізації творчого потенціалу людини; розвитку конкуруючих ідеологій та соціальних доктрин; формування національно-орієнтованої моделі соціально-історичної динаміки тощо.