Методологічні засади лінгвістичного часу в контексті філософії освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЛІНГВІСТИЧНОГО ЧАСУ В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

Спеціальність: Філософія

Мисик Ірина Георгіївна

Одеса, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна тематизація проблеми часу пов'язана з його «перевідкриттям» та актуалізацією в системі фундаментальних філософських категорій - з «темпоральним поворотом» у філософії. «Темпоральний поворот» відбиває зміни парадигмального характеру в способах розгляду об'єктів, постановки та розв'язання дослідницьких задач, що включають обов'язкову або непряму темпоральну компоненту. Це стосується провідних інтелектуальних традицій XX-XXI ст. як сцієнтистського, так і антисцієнтистського напрямків, збагачених когнітологічними, комунікативними, феноменологічними, системними, синергетичними здобутками. Врахування темпорального чинника в наукових дослідженнях, визнання важливості темпоральних характеристик в описуванні об'єктів різного ступеня складності та предметної спрямованості, інтенсивний розвиток поняттєвого апарату досліджень часу свідчать про актуальність теми, що відображає загальну тенденцію сучасної пізнавальної ситуації, що склалася як у філософському, так і спеціальнонауковому знанні. Різноманітні форми часу задаються й конструюються на значному теоретичному та практичному матеріалі. В багатьох галузях знання можна виявити модель часу, адекватну властивостям досліджуваних явищ. Час фізичний, біологічний, психологічний, археологічний, геологічний, соціальний, біохімічний, космологічний, історичний, художній та ін. відповідає різним способам дослідження об'єкта, різним сферам застосування. Предметна проліферація форм часу не завжди схвалюється дослідниками, навіть засуджується - якщо не має серйозних підстав, оцінюється як своєрідне наукове «язичництво».

Однак феномен часу багатоликий і навіть всеосяжний, тому розглядати й пояснювати його, будувати моделі, які працюють у межах конкретної галузі знання, наприклад, лінгвістики, - справа корисна й для філософського пізнання часу. Звичайно, лінгвістичний час досліджується, як буде показано нижче, у рамках самої лінгвістики, але монопрофільність цих розробок обмежує обрій розгляду предмета. Метатеоретичний рівень пізнання доступний саме філософському узагальненню. Філософський підхід дозволяє зняти формальні обмеження у відборі різноманітних знань про лінгвістичний час. Об'єктом розгляду можуть бути теорії, теоретичні концепції, гіпотези, наукові факти, спостереження. Методологічний параметр, покладений в основу дослідження, дозволяє критично переосмислити, погодити та інтегрувати «набряклий» і мозаїчний масив знань про предмет для досягнення повноти й глибини його опису та пояснення. Способи репрезентації часу співвідносяться із поняттям темпоральність, котра розглядається в цьому дослідженні як вираження сприйняття, усвідомлення й переживання часу. Комбінації історичних, соціокультурних, конкретних смислів супроводжують темпоральність в дискурсі. Реалізація думки про час, темпоралізація дійсності залежить і від особливостей конкретної мови, і від специфіки світобачення її носіїв. Рефлексія такого предмета, як лінгвістичний час, вимагає занурення в стихію мови, проникнення в смисли знака, який лише на зверхній погляд є доступним у відкритості форми. Мова як «чуттєва оболонка думки», «дійсність думки», імпліцитно містить інформацію про зовнішній і внутрішній досвід часу. Оволодіння цією інформацією в єдиній лінії дослідження із залученням як лінгвістичного, так і філософсько-методологічного апарату дозволить освоїти глибинні шари основ формування особистості в її темпоральному вимірі, способи входження людини в культуру, можливості породження, відтворення та трансляції культурних сенсів, від яких залежать цілі, цінності та соціокультурний тип освіти. Таким чином, окреслений ракурс дослідження часу лежить у сфері актуальних проблем філософії освіти.

Філософія освіти, як і традиційні спеціалізації філософського знання, передбачає установку на внутрішній ресурс саморозкриття людини, її самовизначення. Будь-яка система освіти відображає певний культурний фон і функціонально призначена для створення та оптимізації умов «адаптації» людини у соціокультурному середовищі. Входження до світу культури здійснюється за допомогою засвоєння мовних кодів. Образи світу, його ментальні репрезентації формують стратегії людської діяльності, її успішність-неуспішність, релевантність-нерелевантність поставленим цілям і врешті-решт - формують відчуття повноти буття, позначеного як щастя. Внутрішні уявлення, моделі як елементи когнітосфери опираються на мову, котра є основою мовленнєво-мисленнєвої діяльності, без якої процес засвоєння знань є нездісненним.

Темпоральність є невідривною характеристикою концептосфери як основи світорозуміння носія мови. Мовна репрезентація ідеї часу відбиває специфіку тієї чи іншої культури, а відтак - фіксує точки подібностей і розбіжностей в оцінюванні світу. Вивчення лінгвістичного часу сприяє розумінню Іншого, сприяє зближенню культур, допомагає уникнути комунікативних збоїв, обійти комунікативні лакуни, запобігти конфліктам. Час - це той складник «системи координат» - поряд із простором і числом, - без якого неможливо сприймати, творити світ й орієнтуватися в ньому. Темпоральний складник мовного, культурного, соціального кодів потрібно враховувати при формуванні стратегій освіти. Універсальність ідеї часу в мові, велика кількість лінгвістичних напрямків дослідження часу, наявність міждисциплінарного темпорологічного напрямку в науці, сучасне «перевідкриття часу», що проявилося в підвищеному інтересі до проблеми темпоральності в різних галузях знання та філософії, свідчать про актуальність обраної теми.

Диктат монопрофільності у «відомчих» дослідженнях, орієнтація вченого-лінгвіста, як правило, на якийсь один аспект мовної репрезентації часу, недостатність методологізаціі, нехтування теоретико-філософським апаратом, некритичне використання загальнонаукової термінології, неувага до наукового доробку дисциплінарних спеціалізацій є підставою для діагностування недостатньої теоретичної розробленості теми дослідження та виправдовують її вибір. Необхідність опрацювання питань, які «наводять мости» між дослідженнями часу у філософії, лінгвістиці, когнітології, теорії комунікації, когнітивній і символічній антропології постає більш виразно у зв'язку з практичними проективними завданнями, які ставить філософія освіти. Особливо це стосується мультикультурних аспектів стратегій освіти, важливих для сучасної України. У проблемі лінгвістичного часу не розчиняються, а сходяться інтереси філософії часу, філософії мови, філософії освіти. Відсутність розвиненої філософської методологічної бази для вивчення лінгвістичного часу є перешкодою для зрілої наукової рефлексії, розуміння й пізнання темпоральності як найважливішої характеристики людського способу буття у світі. Усе це, а також упевненість у правомірності включення наукового знання про лінгвістичний час до культурно-освітньої сфери, сприяли виявленню і позначенню наукової проблеми репрезентації ідеї часу в освітньому знанні, зумовили вибір теми та формулювання наукового завдання, спрямованого на теоретичну розробку методологічних засад лінгвістичного часу в контексті філософії освіти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського "Інноваційність у методології та технології наукового та соціального пізнання" (затверджена на засіданні вченої ради університету, протокол №5 від 25.12.2008 р.) і є методологічним напрямком дослідження часу як способу даності світу у структурах людського пізнання.

Мета даного дослідження є філософське обґрунтування інтегративно-методологічних засад лінгвістичного часу в контексті сучасної філософії освіти. Досягнення означеної мети зумовило постановку і виконання таких дослідницьких завдань:

1. Визначити ступінь вивченості проблеми, методологію та загальні передумови дослідження, розкрити специфіку проблемної ситуації та обґрунтувати необхідність дослідження проблеми лінгвістичного часу з філософських позицій;

2. Обґрунтувати актуальність розроблення теоретико-методологічних засад лінгвістичного часу для вирішення прагматичних проективних завдань філософії освіти, довести правомірність включення наукового знання про лінгвістичний час до культурно-освітньої сфери;

3. Дати розгорнуту характеристику предметної області дослідження, застосувати дескрипторну схему системного представлення лінгвістичного часу;

4. Розглянути робочі поняття дисертації та уточнити їх зміст;

5. Виявити тематизації мови й часу в історико-філософському контексті та ті, що відображають сучасні стратегії дослідження темпоральності: представити домінантні позиції (парадигми) в історії філософії мови, дати характеристику впливовим лінгвістичним теоріям другої половини XX століття, проаналізувати програмну для XX століття концепцію часу М. Гайдеггера, що визначила темпоральний дискурс сучасної епохи;

6. Визначити можливості функціонального підходу в застосуванні для дослідження лінгвістичного часу, дати характеристику функціоналізму як методологічної передумови філософського дослідження предмета.

Об'єкт дослідження: темпоральність як єдність сприйняття, усвідомлення, переживання часу, когнітивна та соціокультурна константа філософії.

Предмет дослідження: лінгвістичний час як репрезентативна форма темпоральності у філософсько-методологічній рефлексії.

Методи дослідження. Вихідна методологічна плюралістична установка дослідження (принцип множинності у представленні знання як індикатор об'єктивності пізнання) передбачає наявність різних, відносно самостійних теоретичних моделей опису одного предмета. Вибір методів зумовлений специфікою проблемної ситуації, на підставі якої сформульовані наукова тема, цілі й завдання дослідження. Вона характеризується як слабко структурована, що зумовлює багатовекторність напрямків вивчення предмета, потребу залучення філософських, загальнонаукових, спеціальних засобів дослідження. Критерієм відбору методів стала наявність розвиненого поняттєвого апарату, випробуваних прийомів, способів дослідження та опису матеріалу, можливість моделювання предмета.

Когнітивна методологія дисертації орієнтована на принципи антропоцентризму, експансіонізму, менталізму, експланаторності і функціоналізму. Когнітивний підхід застосований до дослідження специфіки концепту як способу ментальної та лінгвокультурної репрезентації часу, що є результатом інтеграції зовнішнього впливу та внутрішньої активності суб'єкта (перцептивної, репрезентативної, логічної).

Завдання дослідження такого складного предмета, як лінгвістичний час, навряд чи було б здійсненним без урахування теоретико-методологічних досягнень синергетики, феноменології, семіотики, мовознавства, темпорологіі тощо, тобто різних принципів ідеалізації предмета та специфічної компетенції.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у філософській інтелектуальній традиції пізнання часу висунута нова тематизація та дано розгорнуте теоретичне обґрунтування лінгвістичного часу - інтегративно-методологічна розробка його засад як когнітивного та соціокультурного складника людської життєдіяльності в контексті сучасної філософії освіти.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в її методологічній спрямованості, яка орієнтує дослідження в освітній сфері та педагогічну практику на необхідність вивчення мовної картини світу учасників педагогічного процесу як передумову забезпечення його успіху, сприяє досягненню найважливіших цілей сучасної освіти - формуванню мультикультурної комунікативної компетентності індивіда.

Результати дисертації можна використовувати у спеціальних, міждисциплінарних і філософських дослідженнях, у процесі викладання курсів філософії, філософії освіти, філософської антропології, та ін.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час обговорення на постійно діючих науково-методологічних семінарах кафедри філософії та соціології ПНПУ імені К.Д. Ушинського, а також під час виступів і доповідей дисертантки на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових і науково-практичних конференціях, це зокрема: Міжнародна наукова конференція «Наука та освіта у толерантному суспільстві XXI сторіччя» (Одеса, 1998), наукова конференція «Християнство в історії і культурі України» (Одеса, 2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відбиті в монографії дисертантки «Філософські засади лінгвістичного часу» (15,7 др. арк.), у 29-х статтях, опублікованих у спеціалізованих наукових виданнях, у 16-ти статтях в інших наукових збірках та матеріалах міжнародних конференцій. Всі публікації без співавторів.

Структура роботи Робота складається зі вступу, 5-х розділів, усередині яких виділено 18 підрозділів (у 1-му розділі - п'ять, у 2-му розділі - три, у 3-му розділі - чотири, у 4-му розділі - три, у 5-му - три підрозділи), а також висновків і списку використаної літератури.

Повний обсяг дисертації -346 сторінок (без списку літератури). Список літератури займає 46 сторінку та включає 460 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науково-дослідницькими темами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет, названі основні методи дослідження, розкрита та деталізована наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, наведені дані про апробацію результатів дослідження, окреслюється структура роботи.

У першому розділі «Методологія та загальні передумови дослідження» дається аналіз ступеня наукової розробленості теми на філософському, загальнонауковому та спеціальному рівнях, визначені методологія та загальні передумови дослідження, розкрита специфіка проблемної ситуації, обґрунтована необхідність дослідження лінгвістичного часу з філософських позицій, у проблемному полі філософії освіти, а також дана розгорнена характеристика предметної області.

«Експозиція: маршрути інтелектуального освоєння ідеї часу» лінгвістичний час розглядається у зв'язку з фундаментальною філософською категорією часу та ідеєю часу взагалі. Уявлення щодо часу невідривно співвіднесені з розвитком філософських ідей. Історико-філософський аналіз концептуалізацій часу розширює простір реінтерпретацій онтологічних, гносеологічних, антропологічних поглядів багатьох мислителів (Платон, Аристотель, Плотін, А. Августін, Т. Аквинський, І. Ньютон, Дж. Локк, Д. Юм, Г. Лейбниц, І. Кант, І. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, О. Конт, Ч. Дарвін, Г. Спенсер, В. Дильтей, Е. Гусерль, А. Бергсон, М. Гайдеггер, В.І. Вернадський та ін.).

Зазначається, що ідея часу втілюється у широкому контексті взаємозв'язків між філософським, науковим і буденним знаннями. При цьому осмислення філософської проблеми часу здійснюється у межах історично мінливого й відносного знання, в широкому історичному масштабі та єдності з сучасними науковими формами.

Аналізуються сучасні тематизації проблеми часу, його «перевідкриття» (І. Пригожин), «темпоральний поворот» у філософії та науці як визнання необхідності врахування темпорального чинника в дослідженні об'єктів різної природи й ступеня складності, пріоритетності «світу становлення» по відношенню до «світу буття».

Наприклад, у рамках синергетичного напрямку на основі постнекласичних уявлень про самоорганізовуваний всесвіт актуалізуються області знання, що охоплюють темпоральні процеси, досліджується специфіка нелінійного часу, нелінійних зв'язків між різними модусами часу, когнітивних систем та ін.

Темпорологічний поворот актуалізував соціокультурні та філософсько-антропологічні інтерпретації проблеми часу в багатьох напрямках думки XX століття. Наприклад, у діалогізмі (Ф. Розенцвейг, О. Розеншток-Хюссі, Ф. Ебнер, М. Бубер, М. Бахтін) у зв'язку з поняттям Іншого (Е. Левінас), та у постмодернізмі у зв'язку з відмовою від ідеї поступовості у розвитку, лінійної історії та лінійної темпоральності на користь самоорганізовуваної темпоральності, номадологічної моделі подієвості (Ж. Дельоз).

У філософському дискурсі відомі роботи Я.Ф. Аскіна, М.Д. Ахундова, А. Грюнбаума, М.С. Кагана, В.П. Казарян, Б.М. Кедрова, М.О. Козирєва, С.В. Лепіліна та Л.М. Любінської, А.М. Лоя, Ю.Б. Молчанова, О.М. Мостепаненка, Л.О. Мікешиної, М.М. Трубнікова, О.О. Фрідмана, В.М. Ярської, В.П. Яковлева та інших вчених, які присвячені історичним, онтологічним, гносеологічним і різноманітним теоретико-науковим аспектам проблеми часу. Міжнародне товариство з вивчення часу, створене з ініціативи Д.Т. Фрейзера, об'єднує сотні вчених, представників самих різних дисциплін з різних країн світу: антропологів, астрономів, біологів, економістів, геологів, істориків, журналістів, юристів, лінгвістів, літераторів, мистецтвознавців, математиків, медичних працівників, музикантів, філософів, фізиків, політологів, психологів, психіатрів, релігієзнавців, соціологів. Численні дослідження (праці Міжнародного товариства з вивчення часу, Російського інституту часу, Російського міждисциплінарного семінару з темпорологіїі під керівництвом О.П. Левича тощо) свідчать про те, що проблема часу є об'єктом систематичного вивчення в науці.

В українській філософській традиції проблема часу артикульована у соціально-філософському, філософсько-антропологічному, історико-філософському, культурологічному аспектах (С.Б. Кримський, В.І. Кузнєцов, А.М. Лой, І.В. Огородник, Л.В. Озадовська, В.І. Панченко, М.О. Парнюк, Є.М. Причепій, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук, О.М. Яценко, а також багато в чому їх послідовники В.В. Бондаренко-Бринь, В.В. Віфлянцев, А.В. Гижа, Т.В. Журавльова, С.К. Ковальов, Л.В. Колесникова, В.А. Колокол, Т.Е. Котченко та інші). Ідея часу знайшла своє відображення і в лінгвістичних дослідженнях. Мовну фіксацію тимчасової координати вчені насамперед пов'язують з граматичними, лексичними (слова і словосполучення з темпоральним значенням) і функціонально-стилістичними засобами, що утворюють систему мовної темпоральності.

Темпоральність стосується всіх рівнів мовної системи. Поряд з граматичними категоріями вираження темпоральності в мові існує велике лексико-семантичне поле темпоральності, що його утворюють темпоральні іменники, прикметники, прислівники, частки та інші одиниці, що вивчаються в різних аспектах.

Методологічний імунітет не гарантований виключно філософською спрямованістю дослідження. Тому особлива увага приділена вибору «польового» інструментарію, який має стійкі, а не симптоматичні пізнавальні характеристики, оптимальні для опису та пояснення предмета.

Нами дана теоретико-методологічна розробка однієї з істотних сторін фундаментальної філософської проблеми часу, що відповідає характеристиці такого підходу, як розроблення найбільш загальних філософсько-онтологічних категорій під час аналізу антропологічної проблеми сутності людини як суб'єкта освіти.

Умовою успішності освітнього процесу як комунікативного акту є адекватна оцінка предметно-референтної ситуації як загального знання про комунікативні конвенції, норми, ритуали, поведінкові зразки в моделі «учитель - учень».

На основі сформованої у суб'єкта освіти картини світу формуються й відповідні інтерсуб'єктивні стратегії її соціального відтворення та культурно-цивілізаційної ідентичності, наприклад, етнолокалізму, регіоналізму, глобалізму, з процесами креолізації або гомогенізації. Окрім того, світ не стоїть на місці, і це теж своєрідний динамічний чинник, який масштабно заявляє про себе й у повсякденності, і в інших сферах існування людини (економіці, політиці, моді тощо).

Робиться висновок про те, що найважливішою метою сучасної освіти є формування комунікативної компетентності індивіда, котра ґрунтується на розкритті його культурного ресурсу як динамічного чинника успішних, повноцінних дискурсивних практик, готовності до полілогу та самореалізації. Глибинним механізмом конструювання реальності є мова, з його допомогою об'єктивується, транслюється та зберігається знання, вибудовується мережа семантичних і культурних відмінностей.

Системний підхід є логічним продовженням аналізу проблемної ситуації, започаткованої раніше. Спираючися на висновок про багатовекторність вивчення лінгвістичного часу, потребу залучення філософських, міждисциплінарних, спеціальних засобів дослідження, а також відповідно до загальної інтегративної стратегії дослідження, предметна область розглядається як синтетична, багатоконтекстна, що відображає гуманітарний аспект темпоральних знань.

З позицій параметричної загальної теорії систем задається порядок її представлення як системи: по-перше, фіксації певної визначеності, котра залежить від вибору смислового поля дослідження, в якому розглядається лінгвістичний час, по-друге, здійснюється пошук певних заздалегідь визначених відношень або властивостей предмета, що відповідають цій визначеності.

Предметна область (за логікою наукового підходу) представлена в системному порядку, відповідно до аспектів системної моделі або системних дескрипторів: концептуального, структурного, субстратного.

Атрибутивному концепту темпоральності задовольняє складна реляційна структура зі зв'язками морфосинтаксичними, семантико-референційними та ієрархії висловлювання (назви зв'язків - теорія трьох точок зору К. Ажежа). З морфосинтаксичної точки зору досліджуються відношення між елементами та вираженням цих відношень, з семантико-референційної предмет розглядається в ракурсі сенсів, котрі він передає, ієрархія висловлювання відображає комунікативні стратегії дискурсу.

Реляційному концептові предметної області з наперед заданим відношенням буде відповідати атрибутивна структура як набір властивостей, «що співставляються системоутворюючим відношенням» (А.І. Уйомов), тобто властивостей референції темпоральності, які реалізуються на певному субстраті. Структура предметної області з безліччю значень змінних саме й відбиває багатоконтекстне поле дослідження лінгвістичного часу.

Позначена специфіка темпоральних відношень, завдяки яким виникає уявлення про час як про мінливість буття, усвідомлення єдності моментів зміни, історичності, локальності тощо.

Зіставляються зміст та обсяги понять граматичний час і лінгвістичний час. Наводяться приклади, котрі підтверджують неповноту охоплення граматичною категорією дієслова різноманітності темпорального субстрату в порівнянні з можливостями лінгвістичного часу.

При цьому з масиву лінгвістичних джерел дані посилання на академічні праці, які послужили точкою відліку для теоретичних положень і мовних ілюстрацій для даного дослідження (В.Г. Адмоні, А. Мейе, М.Ю. Шведова, Th. Lewandovski та ін.).

У другому розділі «Тематизація проблем мови і часу в просторі філософської думки» розглянуті способи розкриття мовних проблем в контексті зміни наукових парадигм і сучасний підхід до проникнення в такий предмет дослідження, як час у програмній для XX століття концепції часу М. Гайдеггера. Дослідження Н. Хомського (генеративна лінгвістика) сприяли поглибленню розуміння природи та функціонування мови як особливої психічної реальності. Інтерпретуюча лінгвістика розглядає значення та зміст мовних виразів у контексті людської діяльності, різних інтерпретаційних стратегій, історично й культурно зумовлених.

Розуміння пізнавальної діяльності як відношень інтерпретації означає, що світ заданий завжди в певному контексті (просторі та часі, ситуації, доцільності). В інтерпретативній практиці значення знаків встановлюється, виходячи з більш широкої системи (картини світу), але залежить від можливостей прийнятої системи мови. Таким чином, через мову та мовлення осягається картина світу, характерна для даної культурної традиції. Обґрунтовано прагматичний аспект дослідження лінгвістичного часу у функціональному вимірі. Він стосується труднощів, пов'язаних з вивченням іноземних мов, процесу засвоєння системи темпоральної концептуалізації чужої мови, переходу мовного мислення до іншого сприйняття дійсності. Вказується варіант навчання іноземних мов на базі універсальної граматики та функціональної типології. Тут знайомство з чужою мовою здійснюється шляхом категоризації явищ дійсності, спільних для усіх мов, потім переходу до типологічно близьких, але таких, що мають різну питому вагу в системах рідної та виучуваної.

У розділі четвертому «Ареали дослідження лінгвістичного часу в проекції трьох точок зору К. Ажежа» дано розгорнутий опис та обґрунтування нового підходу до предмету в контексті заданої вихідної абстракції дослідження - позиції трьох точок зору К. Ажежа. Позначені такі різнорівневі ракурси вивчення лінгвістичного часу, як морфосинтаксичний, семантико-референційний, ієрархії висловлювання. При цьому дослідження виграє: його можна здійснювати, не пересуваючись по рівнях, а різновекторно, одночасно в передбачуваних напрямах (варіюючи системні дескриптори).

У розділі п'ятому «Вербалізація культурних смислів в лінгвістичному часі як темпоральному конструкті особистісної та соціальної реальності» позначені теоретико-методологічні основи дослідження лінгвістичного часу з позицій когнітивізму.

Реконструйовані смисли концепту можуть бути розглянуті як гештальт у статичних (фрейм) і динамічних (сценарій) конструктах.

Лінгвокультурологічний підхід дозволяє виявити лінгвоетнокультурні особливості (національно-специфічні змістовні характеристики, що вносяться в даний універсальний конструкт) концепту «час» шляхом діахронного та синхронного зрізів, порівняльного аналізу співставних концептів в різних культурних середовищах. Час як концепт характеризується необхідними ознаками когнітивної одиниці: об'єктивністю чи суб'єктивністю, варіативністю чи інваріативністю, оперативністю, змістовністю, функціональністю, багатовимірністю. Як лінгвокультурне ментальне утворення - історичною і соціокультурною детермінованістю та маркованістю, відбиває як універсальні, так і етнічні культурні коди та цінності. Наводяться ілюстрації, котрі відображають культурну специфіку концепту «час» в мові (культури, орієнтовані на минуле, сьогодення або майбутнє). Когнітивний підхід дозволяє представити багатий спектр семантичних потенціалів концепту часу в лексико-семантичних варіантах і смислових відтінках їх ключових репрезентантів.

Здійснено етимологічний аналіз внутрішньої форми як складника концепту «час» на матеріалі етимологічного словника російської мови М. Фасмера. Узагальнення даних аналізу темпоральної лексики в індоєвропейських мовах дозволило виявити та схарактеризувати (за К.Г. Красухіним) базові уявлення про час зовнішній, внутрішній, суб'єктивний. Усі три моделі часу представлені в історії слів з темпоральним значенням. У рамках цих моделей час ототожнювався з числом, серединою, Всесвітом, колом, зі світовим древом, горою, з земноводними, з водою, вогнем тощо, що зілюстровано на матеріалі «Порівняльного словника міфологічної символіки в індоєвропейських мовах» М.М. Маковського.

Природа циклічного часу з узагальненою подієвою валентністю часто є прихованою та невловимою, як є невловимим «зараз».

ВИСНОВКИ

У висновках наводяться основні результати дослідження методологічних засад лінгвістичного часу в контексті філософії освіти, які визначають його подальші теоретичні перспективи розвитку та підтверджують нове вирішення наукової проблеми репрезентації ідеї часу в освітньому знанні, що має принципове значення для формування лінгвокомунікативних, глокальних та мультикультурних стратегій сучасної освіти. Викладене у дисертації підсумовують такі узагальнюючі положення. Завдяки системному представленню предметної області, виходячи зі схеми подвійного загального визначення системи, лінгвістичний час визначається як сукупність мовних моделей, котрі задовольняють репрезентації темпоральності, з одного боку, та як репрезентація темпоральності в сукупності мовних моделей, з іншого боку.

Репрезентація темпоральності здійснюється за допомогою мови як умови й результату комунікації (мовець - слухач). Темпоральність, що включає суб'єктивні форми сприйняття часу (становлення, зміна, чергування вражень), і його усвідомлення, конкретизується в понятті темпоральних відношень. Виділення темпоральних відношень - це абстрактизація буття на підставі часової організації. Властивості референційно-відображувальних за своєю природою темпоральних відношень виражаються за допомогою мови, словесно-знаковими засобами. Завдання філософського дослідження лінгвістичного часу вимагали звернення до історії філософії мови. Домінантні позиції дослідження мови в історії філософської думки розглянуті в роботі як вираження певних парадигм, зразків постановки та розв'язання мовних проблем. Тематизація проблем пов'язана з актуалізацією тієї чи іншої мовної функції: номінативної, інформативної, когнітивної, комунікативної. Сучасна парадигма характеризується як комунікативно-прагматична, збагачена когнітологічними та феноменологічними здобутками.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА

1. Мысык И.Г. Философские основания лингвистического времени: Монография / Ирина Георгиевна.Мысык - Одесса: Феникс, 2009. - 254 с.

2. Мисик І.Г. Час і вічність у християнської традиції / І.Г.Мисик // Перспективи. - 2000. - №3(11) С.45-5.

3. Мысык И.Г. «Три мира» времени в христианстве / И.Г. Мысык // Грані. - 2001. - №2(16). - С. 61-65. філософія темпоральність пізнання

4. Мысык И.Г. Мифическое время в реальности темпорального универсума / И.Г. Мысык // Перспективи. - 2001. - №1(13)) С. 61-68.

5. Мысык И.Г. Темпоральная картина как художественная реальность / И.Г. Мысык // Вестник СевГТУ. - Вып. 46: Философия: сб. науч. тр./Редкол.: М.С.Колесов (отв.ред.) и др., Севастоп. нац. техн. ун-т. - Севастополь: Изд-во Сев.НТУ, 2003. - С. 142-150.

6. Мысык И.Г. Философский аспект проблемы лингвистического времени в контексте интеграции научного знания / И.Г. Мысык // Філософські науки: Збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. - С. 195-202.

7. Мысык И.Г. Междисциплинарный и философский статус проблемы лингвистического времени / И.Г. Мысык // Тези виступів учасників Міжнародної конференції «Наука. Синергетика. Освіта». - Суми, вересень 2005 р. - С. 56-58.

Размещено на Allbest.ru