Інтегративні тенденції в науці: потенціал і форми актуалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

УДК 168.5

ІНТЕГРАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В НАУЦІ:

ПОТЕНЦІАЛ І ФОРМИ АКТУАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Манчул Богдана Василівна

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Чернівецького

національного університету імені Юрія Федьковича

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Марчук Михайло Георгійович, завідувач кафедри

філософії Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Кисельов Микола Миколайович, старший

науковий співробітник відділу філософських

проблем природознавства та екології Інституту

філософії НАН України ім. Г.С.Сковороди;

кандидат філософських наук, доцент

Ковалевич Варвара Василівна, завідувач

кафедри філософських наук Миколаївського

державного університету ім. В.О.Сухомлинського.

Захист відбудеться 10 вересня 2010 р. о 14.00 год.

На засіданні спеціалізованої вченої ради К76.051.08 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, VI, ауд. 31.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: Чернівці, вул. Л.Українки, 23.

Автореферат розіслано 9 серпня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Я.Р.Козьмук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема інтеграції знання стає дедалі більш актуальною в сучасній філософії та методології науки. Прогресуюча диференціація не перетворюється на хаотизацію саме завдяки інтегративним процесам, які здійснюються спонтанно чи як результат усвідомленої систематизуючої діяльності, підпорядкованої філософсько-методологічним настановам. Якщо в аристотелівські часи класифікації налічували до 20-ти наукових дисциплін, які до того ж були внутрішньо недиференційованими, то нині їх, якщо вірити статистиці - понад 15 тисяч. Інтеграція всього масиву сучасного наукового знання - це справді надзвичайно складна проблема, що вимагає конкретної фахової постановки і розв'язання.

Процеси диференціації та інтеграції нерозривно пов'язані, виражаючи дві головні тенденції розвитку науки: намагання пізнати світ як єдину цілісну систему та потребу в детальному (дискретному) його вивченні, з'ясуванні своєрідності структурних елементів і зв'язків між ними. Більшість учених схиляється до думки, що жодна конкретна наукова дисципліна не володіє засобами, які гарантували б отримання світоглядно повноцінного знання, всеохопного пояснення світу, в якому живе людина, та її місця в ньому. Звідси - нагальна потреба в осмисленні природи інтеграції та міждисциплінарного синтезу в науці, з'ясуванні в цьому процесі методологічної ролі філософії.

Світоглядна роль інтегративного потенціалу науки полягає в тому, що вона визначає стиль наукового та й сучасного раціонального мислення загалом, ураховуючи те, що під впливом постмодерністських теорій сьогодні поширюються суб'єктивізм і релятивізм. Єдина істина як ідеал наукового пізнання вважається вигадкою і фантазією, джерелом багатьох існуючих нині проблем. Не тільки культура в цілому, а й наука стала багатополярною. Така настанова вельми поширена в інтелектуальному середовищі, в тому числі й серед учених. Релятивісти переконані, що доконечність універсального знання нічим не доведена, що плюралізм є позитивним явищем і що пізнання має здійснюватись у тисячі різних способів (Р.Рорті).

Проте й сьогодні є чимало прихильників «старих» ідей, мислителів, які намагаються протиставити релятивізму переконання в можливості побудови універсальної системи знання, здатного об'єднати всі науки і дати ключ до цілісного розуміння людини і світу. Вони переконані, що без універсалій культура не може існувати, оскільки множинність істин, які конфліктують між собою, нічого доброго людству не обіцяє, веде в кінцевому підсумку до моральної деградації, тому що нехтує будь-якими стійкими моральними принципами.

Надзвичайно важливим є питання про єдиний фундамент, який забезпечив би розгортання інтеграційних процесів у науці. Різні вчені по-різному трактують основу, на якій можна вибудувати єдину, цілісну систему сучасного наукового знання. Найчастіше нею вважається сама людина, в якій нерозривно пов'язані матеріальне (природне) та ідеальне (духовне), що могло б об'єднати природничонаукове і соціогуманітарне знання. Класична наука досить успішно будувала цілісну картину світу на фундаменті механіцизму. Некласична - релятивізувала його, поклавши в основу принципи теорії відносності, квантової фізики тощо. Постнекласична наука досліджує складні системи, здатні до самоорганізації, виходячи з ідеї людиномірності знання про світ і самого світу (антропний принцип, універсальний еволюціонізм і т.ін).

Все це вимагає грунтовного дослідження проблеми інтеграції наукового знання, виявлення її провідних тенденцій, методологічних засад і форм актуалізації когнітивно-ціннісного потенціалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Робота пов'язана з науково-дослідними темами кафедри філософії «Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу» (номер державної реєстрації 0105U002884) та «Гуманітарно-наукова парадигма знання в контексті філософсько-методологічного дискурсу» (номер державної реєстрації 0110U000284).

Стан опрацювання проблеми. Наприкінці ХХ ст. проблема інтеграції наукового знання та міждисциплінарного синтезу дедалі більше стала привертати увагу дослідників. З'являються публікації, в яких осмислюються: інтегративні тенденції та шляхи синтезу наукового знання (І.Дєєва, В.Корюкін); загальні проблеми диференціації (А.Криуліна, Н.Могилевська) та інтеграції в науці (Б.Кедров, М.Мойсеїв, А.Урсул, В.Федюкін, М.Чепіков); методи інтеграції (В.Капітон, В.Кулініченко); роль філософії в інтеграції наукового знання (В.Асеєв, В.Єгоров, В.Кутирьов, Т.Малькова, С.Шевельова); інтегралізм як світоглядний принцип (П.Сорокін); інтегративна компонента картини світу (В.Казютинський, Л.Лєсков, В.Стьопін); онтологічні аспекти інтеграції (Н.Бакланов, Н.Оконська); нормативно-ціннісні виміри проблеми (Г.Вайс, О.Гасяк, О.Генісаретський, М.Марчук, Н.Матросова, К.Феофанов); інтеграція в окремих науках (М.Дрюк, Н.Корнетов, З.Каганова, І.Колесникова, В.Кольцова, А.Медведєв, І.Мелік-Гайказян, А.Московченко) і міждисциплінарні взаємозв'язки (В.Білоус, В.Кольцова, В.Корюкін, А.Медведєв, В.Сиров, Т.Баширов, Ю.Шанкін, А.Щебетенко); єдність природничонаукового та соціогуманітарного знання (Б.Марков, Ю.Шанкін); сучасне розуміння проблем інтеграції та міждисциплінарного синтезу, зумовлене постнекласичною методологією (В.Лось, А.Московченко, Р.Нугієв, А.Ракітов, В.Ратніков) і синергетикою (Т.Баширов, Н.Маслов); можливості синтезу наукового та позанаукового знання (М.Ахундов, Л.Баженов, І.Барбур, Дж. Брук, А.Вайтгед, П.Гайденко, С.Гурін, С.Дев'ятова, В.Докаш, А.Дубров, Г.Каржина, Г.Кисельов, Ю.Кулаков, Т.Лешкевич, С.Літлджон, Л.Маркова, Дж.Марголіс, І.Меркулов, Л.Моторіна, Б.Нікітюк, Р.Ноль, Ч.Пратер, В.Пушкін, Б.Стерн, Г.Фернгрен, А.Філатов, Дж.Хаут, Н.Хофман, І.Чорноморденко, Л.Шашкова).

Різні аспекти проблем інтеграції в науці досліджувалися в контексті з'ясування специфіки та потенціалу загальнонаукової методології, про що писали П.Андерсон, Е.Барнс, М.Бахтін, У.Бечтел, Є.Бистрицький, С.Васильєв, В.Візгін, В.Віндельбанд, С.Вовк, Дж.Вудворд, Г.-Г.Гадамер, П.Галісон, Л.Дарден, Д.Девідсон, В.Дільтей, П.Дулін, Дж.Дюпре, Н.Зорій, Р.Карнап, Р.Карпінська, Д.Келнер, М.Кисельов, П.Китчер, М.Клайн, В.Ковалевич, Я.Козьмук, П.Копнін, С.Кримський, Л.Лаудан, В.Лісовий, Д.Літл, А.Лой, С.Лукес, В.Лук'янець, Р.Майнц, М.Мамардашвілі, О.Мамчур, Ф.Мечлап, Дж.Мун, М.Олсон, П.Оппенхейм, М.Попович, В.Порус, Б.Починок, С.Псіллос, П.Рікер, Г.Ріккерт, Т.Романовська, Ю.Сачков, В.Селмон, М.Сидоренко, М.Скрівен, Д.Тарнавський, Дж.Тернер, Е.Уейн, Б.Фей, Дж.А.Фодор, Д.Фоллесдаль, І.Халонен, Р.Хейлі, П.Черчленд, В.Чуйко, В.Швирьов та ін.

Значний внесок у постановку та розв'язання цієї проблеми зробили представники аналітичної філософії (Л.Вітгенштайн, К.Гемпель, Т.Кун, І.Лакатос, Л.Лаудан, Х.Патнем, М.Полані, К.Поппер, Ст.Тулмін, П.Феєрабенд), а також філософії синергетики (В.Аршинов, О.Астаф'єва, Л.Бевзенко, В.Буданов, Л.Горбунова, К.Делокаров, І.Добронравова, Є.Князєва, С.Курдюмов, Л.Няпінен, І.Пригожин, І.Стенгерс, В.Стьопін, П.Тищенко, Г.Хакен, В.Цикін та інші). Об'єднавчий потенціал структуралізму та системного підходу досліджували Н.Автономова, М.Бунге, М.Грецький, Дж.Бауел, В.Кізіма, К.Леві-Строс, М.Попович, М.Фуко та ін.

Незважаючи на грунтовні дослідження та широке висвітлення пролем інтеграції та міждисциплінарного синтезу знання, потенціал і форми актуалізації інтегративних тенденцій в науці, на нашу думку, ще недостатньо вивчені, що й зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні суті, причин і різновидів інтегративних процесів у сфері наукового пізнання, реалізованих і нереалізованих можливостей, а також аксіологічних і методологічних аспектів означеної проблеми.

Відповідно до поставленої мети визначено такі головні завдання:

- розкрити суть, історичні форми, світоглядні та методологічні засади, онтологічні та гносеологічні принципи, а також наслідки і можливі перспективи інтеграції наукового знання;

- виявити пізнавально-теоретичний та смислотворчо-ціннісний потенціал інтеграції в науці, що реалізується на різних рівнях об'єднання знань і міждисциплінарного синтезу;

- дослідити ідейно-теоретичні та соціокультурні передумови диференціації природничонаукового і соціогуманітарного знання, способи їх інтеграції в контексті класичної науки;

- проаналізувати інтегративні процеси в науці некласичного періоду її розвитку, коли нові внутрішньонаукові норми, ідеали і цінності зумовили взаємозближення «двох культур»;

- з'ясувати специфіку процесів інтеграції та міждисциплінарного синтезу знання в постнекласичній науці на грунті методологічного потенціалу синергетики, глобального еволюціонізму тощо;

- обгрунтувати можливості реального взаємозближення наукового та позанаукового знання з урахуванням обмежень, які не дозволяють усунути традиційне протиставлення науки і не-науки.

Методи дослідження. У дисертації використано філософські, загальнонаукові та спеціальні методи. Діалектичний підхід у дослідженні провідних інтегративних тенденцій у розвитку науки дозволив розкрити їх у нерозривному зв'язку з диференціацією знання. Концепція ціннісного потенціалізму дала змогу виявити аксіологічні виміри і структуру процесів інтеграції. Феноменологічний і герменевтичний методи сприяли обгрунтуванню людиномірності сучасного розуміння природи і засад інтеграції наукового зання.

Для досягнення поставленої мети і розв'язання сформульованих завдань у дисертаційному дослідженні постійно використовувались індуктивний, гіпотетико-дедуктивний, аксіоматичний, історичний, компаративістський, структурно-функціональний, системний і багато інших методів і підходів, які дозволили всебічно і глибоко дослідити проблему та дійти висновків, які містять елементи наукової новизни.

Об'єктом дисертаційного дослідження є інтегративні процеси у сфері наукового пізнання дійсності, предметом - їх евристичний потенціал і форми актуалізації в методологічному контексті філософії науки.

Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні провідних інтегративних тенденцій у проблемному полі методологічної самосвідомості науки на різних етапах її розвитку, виявленні специфіки і форм актуалізації синтетичного потенціалу знання в класичній, некласичній та постнекласичній науці.

В результаті дослідження отримано результати, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:

1.Показано, що інтегративні процеси у сфері наукового пізнання дійсності завжди відповідали потребі звести до спільного знаменника зростаючий обсяг емпіричних і теоретичних знань, а також розгалуження та диференціацію предметних галузей науки. На різних історичних етапах інтегративні процеси набували форм, які забезпечували цілісність наукової картини світу, еволюціонуючи від енциклопедичного кумулятивізму класичної науки до сучасного методологічного плюралізму.

2.Обгрунтовано думку, що в аксіосфері наукового знання від самого початку розвитку науки когнітивно-ціннісному потенціалу надавалося пріоритетного значення, що проявилося в домінуванні традиційної раціональності та заснованого на ній сцієнтистського світогляду з усіма його негативними наслідками у ХХ ст., коли на зміну класичній прийшла некласична, а відтак і постнекласична наука, продемонструвавши нові можливості інтеграції на ґрунті принципів аксіологічного світорозуміння.

3.Розкрито причини спонтанної диференціації методологічної свідомості, що призвела до появи «двох культур» і пошуків основи для їхнього взаємозближення через обґрунтування переваг природничонаукового погляду на світ і неможливості його поширення на пізнання внутрішнього світу людини і духовної культури людства. Йдеться про перші спроби всебічної критики ціннісно нейтральної раціональності та пошуки людиномірної моделі науки, здатної замінити попередню.

4.Проаналізовано передумови становлення та методологічні засади некласичного типу процесів інтеграції в науці, що ґрунтується на відмові від абсолютного протиставлення суб'єктивних і об'єктивних аспектів пізнавальної діяльності, розумінні неминучої залежності змісту знання від особливостей інтелектуального потенціалу суб'єкта пізнання та можливостей використовування засобів і прийомів, які постійно вдосконалюються, що спонукає також і до зміни форм інтегративно-наукових процесів.

5.Виявлено специфічні риси і характер інтегративних тенденцій у постнекласичній науці крізь призму міждисциплінарності сучасного наукового дискурсу, що розгортається завдяки новому розумінню ціннісної релевантності наукового знання, значущості не тільки суто інтелектуальних, а й етичних і естетичних аксіологічних потенцій, а також інтенсивному поширенню концептів універсального еволюціонізму та синергетичного розуміння розвитку природи і людської культури.

6.Досліджено процеси інтеграції не тільки всередині науки, а й між власне науковим і позанауковим, або таким, що вважається ненауковим, знанням, яке потенційно здатне долати демаркаційну лінію, відкриваючи можливості нового синтезу науки і метафізики, сприяючи відродженню традиції ціннісно-телеологічного світорозуміння.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в можливості використання матеріалів і висновків дисертації в подальшому вивченні процесів інтеграції наукового знання, що може посприяти більш ефективному практичному розв'язанню проблеми. Отриманні результати можуть бути використані також у навчальному процесі, зокрема у підготовці таких курсів, як «історія науки і техніки», «філософія та методологія науки», «філософські проблеми гуманітарних наук», «концепції сучасного природознавства» та ін.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вони апробовані на наукових конференціях: «Гуманізм. Людина. Раціональність» (Дрогобич, 2007); «Сучасний філософсько-гуманітарний дискурс: напрями та перспективи» (Черкаси, 2007); «Суспільно-політичні виміри релігійних процесів в Україні» (Чернівці, 2008), «Світоглядно-ціннісне самовизначення людини: науково-пізнавальні та життєво-практичні виміри» (Чернівці, 2008), «Гуманізм. Людина. Інформація» (Дрогобич, 2009); «Філософія гуманітарного пізнання після Вільгельма Дільтея» (Чернівці, 2009), «Філософський та літературознавчий вимір сучасних гуманітарних досліджень» (Суми, 2009).

Результати дисертаційного дослідження висвітлено в шести публікаціях автора у фахових наукових виданнях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків і списку літератури. Обсяг роботи - 163 сторінки основного тексту. Список використаної літератури включає 187 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» йдеться про актуальність теми, стан її наукової розробки, об'єкт і предмет, мету і завдання, методологічні засади дослідження, наукову новизну роботи, а також теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ «Світоглядні та методологічні засади осмислення процесів інтеграції в науці» присвячено з'ясуванню природи інтегративних процесів і форм їхнього здійснення в історичному процесі розвитку науки, а також аксіологічних аспектів інтеграції та міждисциплінарного синтезу знання з погляду сучасної філософії та методології науки.

У підрозділі 1.1. «Сутність і різновиди інтегративних процесів у сфері наукового пізнання дійсності» досліджуються передумови і причини виникнення інтегративних процесів, зміст поняття «інтеграція» та різновиди інтегративних процесів.

У найзагальнішому значенні термін «інтеграція» позначає таку тенденцію розвитку науки, що проявляється в об'єднанні розрізнених елементів у цілісну систему, в синтезі знань, які диференціювались у відносно самостійні структури в ході дисциплінарного самовизначення.

Інтегративні тенденції можна класифікувати по-різному. Найзагальнішими підходами є діахронічний і синхронічний.

Згідно з першим, інтеграція знання досліджується в історичному (генетичному) контексті розвитку науки, корелюючи з його ключовими етапами (класична, некласична, постнекласична наука). Дослідники виокремлюють зазвичай три фази послідовного розвитку наукових досліджень як реалізацію тенденції переходу від диференціації до інтеграції наукового знання: предметно-дисциплінарну (класична наука), проблемно-дисциплінарну (некласична наука) і міждисциплінарні комплексні підходи (постнекласична наука). Більш детально про цей підхід ітиметься в наступних розділах і підрозділах дисертації.

Синхронічний же підхід є позаісторичним, але його цінність у тому, що з'ясовуються найрізноманітніші аспекти інтеграції, характерні для будь-якого часового періоду. З такого погляду можна виокремити кілька типів інтеграції наукового знання.

По-перше, науковий синтез можна поділити на інтерактивний (мультидисциплінарність і кросдисциплінарність), який полягає в тимчасовій взаємодії між дисциплінами, і інтегративний (інтердисциплінарність і трансдисциплінарність), який зводиться до стійкої взаємодії між дисциплінами з об'єднанням або корегуванням їхніх методів аж до виникнення нових дисциплін. Перший тип є горизонтальною інтеграцією, другий - вертикальною.

По-друге, розрізняють а) внутрішньонаукову інтеграцію (мульти-, крос-, інтердисциплінарність), б) інтеграцію наукового і позанаукового знання (транс-, пара-, гіпер-, метадисциплінарність), в) інтеграцію знання поза межами науки (не-, пост-, антидисциплінарність).

По-третє, синтез може відбуватися в межах природничих або соціогуманітарних наук (біофізика, економічна географія), між природничими і гуманітарними науками (біоетика, соціобіологія), і між науковим і позанауковим знанням (езотерикою, релігією, мистецтвом і т.ін.).

По-четверте, знання в цілому можна уявити як відкриту, нелінійну, неврівноважену, багатофакторну, цілісну, здатну до самоорганізації систему, що є предметом синергетики.

По-п'яте, процес теоретичного обґрунтування інтегративних процесів у науці триває, постійно виникають нові форми, методи взаємодії, специфіка яких визначається новими термінами (екстра-, інтра-, інфрадисциплінарність).

У цілому форм і типів інтеграції може бути стільки, скільки існує взаємодій елементів у системі. Проте, з філософського погляду, синтез, інтеграція знання - процес, який має свої закономірності, потенціал і стійкі тенденції здійснення, що дає підстави для його всебічного дослідження з методологічних позицій.

Важливо мати на увазі, що інтегративні процеси у сфері науки здійснювалися з однією метою - звести до спільного знаменника зростаючий обсяг емпіричних і теоретичних знань, а також прогресуючу дисциплінарну фрагментацію та диференціацію науки. Зрозуміло, що на різних історичних етапах інтеграція знання відбувалася по-різному, підкоряючись загальній логіці розвитку науково-пізнавальної діяльності, тобто еволюціонуючи від енциклопедичного кумулятивізму класичної науки до сучасного методологічного плюралізму.

У підрозділі 1.2. «Когнітивно-ціннісний потенціал інтеграції та міждисциплінарного синтезу знання» з'ясовуються критерії оцінки загальнонаукового синтезу, зокрема пізнавальний (когнітивний) потенціал, який характеризується поняттями «раціональність», «об'єктивність», «наукова незалежність», і аксіологічний (ціннісний) потенціал, що виражається категоріями «моральність», «краса наукової теорії», «практичність», «загальнолюдська значущість».

Центральною проблемою сучасної філософії науки є співвідношення різноманітних методів, а також синтезу знання та класифікації наук. Це пов'язано з частковою втратою цілісності наукової картини світу, а також зі специфікою нормативних структур у різних сферах наукових досліджень. Пошуки шляхів єдності науки, розв'язання проблеми диференціації та інтеграції знання набувають аксіологічного забарвлення. Сучасна наука динамічно змінюється, використовуючи нові методи, технології, підходи, які в аксіологічному плані не завжди є позитивними і виправданими. Тому інтегративні процеси у сфері наукового пізнання природи і людини мають узгоджуватися з аксіосферою культури.

Когнітивно-ціннісний потенціал інтеграції наукового знання вивчається з різних позицій.

По-перше, переосмислюється класичне розуміння «об'єктивного» в науці, ролі суб'єкта у пізнанні, ставиться під сумнів можливість досягнення достовірного знання «строгими» науками, спростовується думка, що соціогуманітарні науки менш об'єктивні, ніж природничі. Стало поширеним уявлення, що будь-яке знання ґрунтується на цінностях і нормах. Відкидається думка, що нові підходи обов'язково приведуть до суб'єктивізму, релятивізму чи нігілізму.

По-друге, питання істинності знання, з одного боку, є ключовим для науки, а з іншого - існують різні критерії істини. Наукова істина вже не стільки стосується зовнішнього світу, як використання «правильних» методів у процесі дослідження. Понад те, істина перестала бути прерогативою лише природничих наук, оскільки стала ціннісно релевантною, тобто смисложиттєво, морально й естетично значущою.

Проте в аксіосфері наукового знання від самого початку розвитку науки когнітивно-ціннісному потенціалу надавалося пріоритетного значення (у повній відповідності з домінуванням традиційної раціональності та сцієнтистського світогляду). Тільки у ХХ столітті, коли людство зіткнулося з негативними наслідками ціннісно-нейтрального розуміння знання, стала формуватися постнекласична наука, відкривши нові, більш універсальні можливості процесів інтеграції.

Отже, досліджуючи інтегративні процеси в науці, потрібно враховувати її когнітивно-ціннісний потенціал, який має не тільки суто пізнавальні, а й етичні, естетичні та інші виміри. Процеси інтеграції та міждисциплінарного синтезу будуть ефективними і призведуть до побудови єдиної, цілісної системи наукового знання лише в тому випадку, якщо відповідатимуть епістемно-ціннісним критеріям істинності.

Другий розділ «Проблема взаємозближення природничо-наукового та гуманітарного знання» висвітлює дві чітко виражені тенденції в інтеграції наукового знання - класичну, пов'язану з детерміністськими уявленнями, і некласичну, що відкрила можливість інтеграції природничих і гуманітарних наук на нередукціоністській основі.

У підрозділі 2.1. «Інтегративні процеси на тлі диференціації «двох культур» у класичній методології» розкрито зміст поняття «дві культури» (Ч.Сноу), проаналізовано концепції прихильників і противників загальнонаукової інтеграції, зокрема тих, які були переконані в можливості застосування більш розвинутої методології природничих наук у сфері гуманітарного пізнання, і тих, які наполягали на створенні принципово іншого типу наук і методології.

Дихотомічне протиставлення «двох культур» мало і позитивні, і негативні наслідки. Воно сприяло, по-перше, поглибленому розумінню специфіки методологічного потенціалу наук про природу і становленню методологічної самосідомості принципово відмінних від них наук про людину, але разом з тим, по-друге, майже не ставилося питання про можливіть інтеграції «двох півкуль інтелектуального глобусу» на якійсь єдиній основі.

Варто зазначити, що пізнання в соціально-гуманітарних науках і науках про природу має подібні риси саме тому, що це наукове пізнання. Різниця між ними полягає в особливому розумінні предметної сфери: у природознавстві панує настанова на максимальне очищення предмета від усього суб'єктивно-ціннісного, тоді як у соціально-гуманітарних науках предмет не може не включати в себе людину, її свідомість, волю, чуттєвість. Фіксація такого предмета і його вивчення передбачає використання специфічних методів, підходів і пізнавальних процедур, але при цьому вони все ж таки повинні залишатися науковими, відповідати критерім істинності.

При всій складності предмета соціально-гуманітарних наук настанова на достовірне його вивчення, пошук законів є обов'язковою характеристикою наукового підходу, що не завжди бралося до уваги прибічниками "абсолютної специфіки" гуманітарного та соціально-історичного знання. Часто таке протиставлення здійснювалося некоректно через те, що не розрізнялися поняття "соціально-гуманітарне знання" і "наукове соціально-гуманітарне знання". Перше містить не лише результати наукового дослідження, а й інші позанаукові форми творчості, тоді як інше включає лише наукові дослідження.

Проте в цілому класична наука не відкидала самої можливості створення системи єдиного, цілісного наукового знання. Для того, щоб хоча б наблизитися до втілення цієї ідеї, потрібно було дати відповідь на запитання: чи можуть гуманітарні ідеали відповідати критеріям науковості? Тут можливі два варіанти відповіді. По-перше, якщо гуманітарність завжди передбачає зв'язок науки з іншими елементами аксіосфери культури (мистецтво, релігія, мораль і т.ін.), то неминуче постає питання про науковість їхніх «істин». По-друге, визнання коректності словосполучення "гуманітарні науки" передбачає переосмислення традиційного розуміння природи науки як такої.

Крім того, незважаючи на дихотомічні взаємини між «двома культурами», реально відбувалося взаємозбагачення методологій: з одного боку, природничонаукові методи проникали в економічні, соціальні, гуманітарні галузі пізнання, сприяючи зростанню їхнього наукового статусу, з іншого - суто гуманітарні методологічні напрацювання сприяли становленню нових методів у природознавстві (системний, структурно-функціональний, теорія ігор і т.ін.).

Отже, класична наука визнавала правомірність існування не лише природничих, а й гуманітарних наук, хоча й досить скептично й з обережністю ставилася до визнання їхнього наукового статусу. Незважаючи на цей скептицизм, її методологія залишала нішу для відносно самостійного розвитку соціогуманітарних наук, і у такий спосіб уможливлювала їх інтеграцію в загальну структуру науки.

У підрозділі 2.2. «Некласичні спроби інтеграції наукового знання: пошуки основи взаємозближення» йдеться про нові підходи до тлумачення процесів інтеграції наукового знання, розроблені в контексті некласичної методологічної парадигми.

Характеризуючи два етапи розвитку попередньої (класичної) науки, пов'язані з двома науковими революціями (період панування механіки і формування дисциплінарно організованої науки), В.Сьопін звернув увагу на те, що саме під час другої глобальної наукової революції з'являються передумови проблеми інтеграції наукового знання. Йдеться про те, що механістична картина світу перестала бути загальнонауковою, кожна природнича наука почала формувати свою специфічну картину реальності, відмінну від механічної.

Ще більш ускладнилася проблема в некласичний період розвитку науки (кінець ХІХ - середина ХХ ст.), коли ціла низка нових революційних змін (відкриття подільності атома, становлення релятивістської та квантової теорії, генетики, кібернетики і теорії систем, концепції нестаціонарного Всесвіту) кардинально змінились ідеали і норми науки. Тепер онтологічні постулати науки вже неможливо тлумачити поза характеристиками методів, які використовувались у процесі пізнання, тобто до певної міри суб'єктивних аспектів пізнавальної взаємодії. Цікаво, що саме у природничонауковій сфері (передусім у квантово-релятивістській фізиці) відбулася така трансформація.

Некласична парадигма науки спиралася на тезу, що одна й та сама реальність може досліджуватися різними методами. Це поставило під сумнів ідею класичної науки про існування єдиного методу наукового пізнання. Набуло поширення переконання, що методи істотно залежні від об'єкта пізнання, вони історично змінюються. Така релятивізація методологічних засад уможливлювала для гуманітарних наук автоматичне підвищення їхнього наукового статусу та розширювала простір інтеграції методологічних ідей, підходів і принципів.

Некласична методологія до певної міри переосмислила традиційний поділ на природничонаукову та гуманітарну сфери пізнання. З цією метою було здійснено критичний аналіз попередніх уявлень і дана класифікація різновидів історично мінливого за характером співіснування природничих і гуманітарних наук. Стало зрозуміло, що спочатку головний акцент робився на ненауковості гуманітаристики, яка у свою чергу захищала свою принципову відмінність від природознавства (неокантіанство, герменевтика). Були спроби прямого перенесення методології природничих наук у соціо-гуманітарні (позитивізм). Переосмислювалися функції наукової мови, яка могла б стати основою для взаєморозуміння і подальшого зближення наукових напрямів і т.д.

Отже, дослідження передумов і методологічних засад інтегративних процесів у контексті некласичного типу науки засвідчило, що сама можливість інтеграції та міждисциплінарного синтезу в науці ґрунтувалася на відмові від абсолютного протиставлення суб'єктивних і об'єктивних аспектів пізнавальної діяльності, на вимозі враховувати вплив на отримуване знання специфіки пізнавальних операцій і методів, розумінні неминучої залежності змісту знання від особливостей інтелектуального потенціалу суб'єкта пізнання та евристичних можливостей використовуваних засобів і прийомів, які постійно вдосконалюються, спонукаючи до пошуків інших основ інтеграції наукового знання, ніж ті, що використовувались у класичній та некласичній науці.

Третій розділ «Інтегративний потенціал постнекласичної філософії та методології науки» репрезентує дослідження наукової інтеграції в сучасних умовах. Аналізується специфіка новітніх інтегративних тенденцій, зумовлена новими радикальними змінами в основах науки, трансформацією її норм, ідеалів і цінностей. В центрі уваги - феномен міждисциплінарності, методологічні можливості концепції глобального еволюціонізму, синергетики, а також спроби інтеграції наукового та позанаукового знання.

У підрозділі 3.1. «Міждисциплінарність як умова можливості постнекласичного синтезу» йдеться про таку важливу характеристику постнекласичної науки, як зростання питомої ваги міждисциплінарних і комплексних проблемно зорієнтованих досліджень, які розмивають традиційні межі між теоретичними і прикладними дослідженнями, фундаментальними і прикладними науками. В результаті такого синтезу регіональні картини світу стають більш універсальними й наближеними до загальнонаукової.

Постнекласичний тип наукової раціональності розширює поле рефлексії над діяльністю. Він експлікує співвідношення знання про об'єкт не лише з умовами його отримання, пізнавальними засобами і процедурами, а й з ціннісно-цільовими настановами.

Ціннісна проблематика стала предметом наук, які вивчають особливості розумної цілеспрямованої творчої людської діяльності (антропологія, соціологія, культурологія, етика, естетика, евристика тощо). Жодна з них не може претендувати на виключну, особливу роль у дослідженні цієї проблематики. Цінність - це феномен, який потребує міждисциплінарного підходу. Специфічні риси міждисциплінарності сучасного наукового дискурсу стають актуальними саме завдяки новому розумінню ціннісної релевантності наукового знання, значущості не тільки суто інтелектуальних, а й етичних і естетичних аксіологічних потенцій.

Враховуючи те, що сучасна наукова теорія використовує також інтуїцію, вона так само постає чинником інтеграції та міждисциплінарного синтезу наукового знання.

Прагнення до синтезу, міждисциплінарності, руйнування міждисциплінарних меж і змішування предметних дискурсів спонукає до виникнення нових загальнонаукових методологій (системний, комплексний, інформаційний підходи, синергетика). Воно ж зумовлює трансформацію соціогуманітарного знання в сторону феноменологичної та герменевтичної традицій. При цьому міждисциплінарність є не просто прагненням до розширення дисциплінарних горизонтів у процесі вивчення комплексних пізнавальних проблем, а ієрархічною комунікативною технологією.

З погляду комунікативної концепції пізнання міждисциплінарність є системою взаємодій, де відбувається обмін ідеями і навіть інтеграція концепцій, методологій, дослідницьких процедур. Поняття міждисциплінарності на відміну від таких понять, як «мультидисціплинарність», «плюридисциплінарність», «трансдисциплінарність» передбачає створення спеціальних наукових колективів, об'єднаних для спільної роботи над однією проблемою.

Тож ідея систематизації людського знання з новою силою втілюється в умовах постнекласичної стадії розвитку науки. Сьогодні можливість реалізації цієї ідеї та її правомірність ілюструють представники синергетичної теорії розвитку, концепції глобального еволюціонізму, антропного космологічного принципу тощо.

Важливою особливістю міждисциплінарності вважається те, що вона сьогодні має справу зі складними системними об'єктами, які тільки й можуть бути у такий спосіб осмисленими, а не вузькодисциплінарно. Це унікальні системи, що характеризуються відкритістю та саморозвитком. У результаті міждисциплінарних досліджень вони стають доступними і для окремих фундаментальних наук. Саме для постнекласичної науки характерне бачення світу як складної, нелінійної, здатної до самоорганізації системи, дослідженням якої займається синергетика. Цікаво, що багато понять і закономірностей, які в синергетичному вченні трактувались як суто природничі, поширюються також і на гуманітарне пізнання. Йдеться, зокрема, про загальнонауковий смисл категорій хаосу, випадковості, нестабільності, сингулярності та ін.

Орієнтація сучасної науки на дослідження складних, історично мінливих систем істотно трансформує ідеали і норми дослідницької діяльності. Вони багато в чому подібні як у природничих, так і гуманітарних науках. У природознавстві дедалі частіше починає використовуватися метод історичної реконструкції та інші підходи, що вважалися раніше характерними лише в гуманітарних науках.

Міждисциплінарний характер має також і концепція глобального еволюціонізму, згідно з якою Всесвіт є природним цілим, яке розвивається за законами, спільними для всього процесу перетворень - від «Великого вибуху» до виникнення людства. Те ж саме стосується антропного космологічного принципу.

У підрозділі 3.2. «Інтеграція наук у світлі проблеми демаркації наукового та познанаукового знання» поняття демаркації трактується в сучасному розумінні - не у значенні жорсткої межі, що вберігає науки від зовнішнього впливу та розмивання їхньої специфіки, а як умова можливості комунікативної взаємодії між ними. У такому ж ракурсі досліджується можливість інтеграції власне наукового знання зі знанням езотеричним, герметичним, релігійним або містичним.

Проблема демаркації наукового і позанаукового знання була однією з ключових упродовж усієї історії розвитку методологічної самосвідомості науки. Ті дискусії, які велися з цього питання, не дали бажаного результату, тому що не змогли чітко відповісти на запитання, де ж пролягає межа між наукою і не-наукою. Для новітньої науки характерна не лише часткова релятивізація поняття демаркації, а й реальне взаємопроникнення наукового та позанаукового знання.

Лише в контексті постнекласичної науки могло з усією серйозністю постати питання про синтез наукового та позанаукового знання. Пояснюється це, з одного боку, тим, що перед людством відкриваються немислимі раніше можливості соціально-економічного і духовного поступу, а з іншого - тим, що небаченому випробовуванню підлягають усі цінності гуманізму. Людина вперше в історії постала перед загрозою самознищення, і в формування цієї загрози свою лепту, не бажаючи того, внесла наука.

Незважаючи на досить складні й неоднозначні стосунки між наукою та релігією в їх історичному розвитку, сьогодні йдеться про неминучість діалогу між ними, оскільки характер їхнього впливу на людину, культуру, суспільство різний, але не взаємонеприйнятний.

Наука, релігія, мораль і мистецтво завжди були основою цивілізаційних перетворень. Вони не просто впливають на формування світогляду, а перебувають у постійному взаємозв'язку між собою. Ті проблеми, які намагається розв'язати наука, дотичні до суспільної моралі, релігії, художньої творчості.

Філософсько-методологічне дослідження процесів інтеграції не тільки всередині науки, а й між власне науковим і позанауковим, або таким, що вважається ненауковим, знанням дозволяє дійти висновку, що між ними не існує прірви, через яку неможливо навести мости. Цінність ненаукового знання в тому, що воно потенційно здатне входити у перетвореному вигляді в науку, сприяючи її подальшому розвитку та подоланню догматичних, апріорних метафізичних ідей.

У «Висновках» підводиться підсумок роботи, який зводиться до таких основних тверджень:

-Диференціація наукового знання врівноважується його інтеграцією, що передбачає не лише співіснування чи формальну єдність наук, а й взаємовигідний обмін підходами, науковими методами, поняттями і категоріями, що сприяло міждисциплінарному синтезу і виникненню нових дисциплін.

-Когнітивно-ціннісний потенціал інтеграції в науці, що відкривається в переосмисленні таких понять, як «ідеали», «норми», «цінності», «раціональність», «об'єктивність», «інтерсуб'єктивність» і т.ін. стали основою для взаємодії та синтезу не лише всередині природознавства і гуманітаристики, а й між ними.

-Інтеграція знання в класичній науці здійснювалася через дотримання критеріїв науковості, сформульованих у фундаментальних природничих дисциплінах, що об'єднувало їх у цілісну наукову систему, тоді як гуманітарні науки в силу своєї специфіки не могли скористатися цими критеріями, тому вважалися ненауковими.

-Некласична парадигма науки, культивуючи релятивітську тезу, що одна й та ж сама реальність може досліджуватися різними методами, відкрила перед гуманітарними науками шанс утвердити свій науковий статус і реальну можливість інтеграції з науками про природу.

-Чітка демаркація між науками про природу і науками про дух у постнекласичній науці втратила свою силу, тому що в її проблемному полі дедалі більшу роль починають відігравати дослідження складних нелінійних систем, які володіють синергетичними характеристиками і важливим елементом яких є людина та її діяльність. Методологія дослідження таких об'єктів зближує природоничонаукове і гуманітарне пізнання, розмиваючи жорсткі межі між ними.

-В сучасному науково-методологічному дискурсі важливого значення набуває процес інтеграції наукового та позанаукового знання, зумовлений не тільки зростанням евристичного потенціалу моральних, естетичних і релігійних цінностей у світогляді сучасної людини, а й усвідомленням того факту, що «позитивна» наука неспроможна ні формулювати, ні розв'язувати наші смисложиттєво-ціннісні проблеми.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСРЕТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.Манчул Б. Аксіологічні передумови єдності світу людини і світу природи в науковому пізнанні /Б.В.Манчул //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 346-347. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2008. - С.88-92.

2.Манчул Б. Інтеграція науки і релігії в контексті демаркації наукового і позанаукового знання /Б.В.Манчул //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 389-390. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2008. - С.143-145.

3.Манчул Б. Трансформація ідеалів науки як передумова міждисциплінарного синтезу /Б.В.Манчул //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 412-413. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2008. - С.115-118.

4.Манчул Б. Специфіка інтегративних процесів у науці в контексті класичної методології /Б.В.Манчул //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 462-463. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С.103-107.

5.Манчул Б. Когнітивна сутність науки і ціннісні критерії гуманітарного знання /Б.В.Манчул //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 466-467. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С.180-184.

6.Манчул Б. Проблема гетерогенності та міждисциплінарності в умовах постнекласичної науки /Б.В.Манчул //Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслів-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.Сковороди»: Збірник наукових праць. - Переяслів-Хмельницький, 2009. - Вип. 18. - С.291-296.

АНОТАЦІЯ

Манчул Б.В. Інтегративні тенденції в науці: потенціал і форми актуалізації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософський наук зі спеціальності 09.00.09 - філософія науки. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2010.

У роботі досліджуються потенціал і форми актуалізації процесів інтеграції в науці. Розкрито сутність, історичні різновиди, світоглядні та методологічні засади інтегративних тенденцій, когнітивно-ціннісний потенціал інтеграції та міждисциплінарного синтезу наукового знання. Показано, що незважаючи на жорсткі критерії науковості, розроблені класичною методологією, від самого початку робилися кроки до взаємозближення «двох культур» - природничо- та гуманітарно-наукової. Проаналізовано специфіку некласичних і постнекласичних форм інтеграції в науковій сфері. Доведено, що послаблення критеріїв науковості дало можливість гуманітарним наукам утвердити свій теоретичний статус. Обгрунтовано тезу про можливість інтеграції наукового та позанаукового знання з урахуванням обмежень, які захищають істинно наукове знання від не-науки.

Ключові слова: гуманітаристика, інтеграція, картина світу, методологія, міждисциплінарність, наука, потенціал, природознавство, синтез, філософія науки.

АННОТАЦИЯ

наука інтеграція синтез

Манчул Б.В. Интегративные тенденции в науке: потенциал и формы актуализации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2010.

В работе исследуются потенциал и формы актуализации процессов интеграции в науке. Раскрыта сущность, исторические разновидности, мировоззренческие и методологические основания интегративных тенденций, когнитивно-ценностный потенциал интеграции и междисциплинарного синтеза научного знания. Показано, что несмотря на жесткие критерии научности, разработанные классической методологией, с самого начала предпринимались шаги к взаимосближению «двух культур» - естественно- и гуманитарно-научной. Проанализирована специфика неклассических и постнеклассических форм интеграции в научной сфере. Доказано, что послабление критериев научности дало возможность гуманитарным наукам утвердить свой теоретический статус. Обосновано тезис о возможности интеграции научного и вненаучного знания с учетом ограничений, которые защищают истинно научное знание от не-науки.

Ключевые слова: гуманитаристика, естествознание, интеграция, картина мира, междисциплинарность, методология, наука, потенциал, синтез, философия науки.

SUMMARY

Manchul B. Integrative Trends in Science: Potential and Forms of Actualization - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophy. Specialty 09.00.09 - Philosophy of Science. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivsti, 2010.

The thesis considers the basis for unity of science. It shows that differentiation was accompanied by scientific knowledge integrity which involved not only cooperation among different branches of science, but also exchange of approaches, research methods, scientific language which led to emergence of new disciplines.

It is determined that the cognitive potential of interdisciplinary integration, namely the interpretation of such concepts as rationality, objectivity, neutral knowledge, inter-subjectivity, and value aspects became the basis for cooperation not only within the natural sciences and the humanities, but also between them.

The question of unification of various branches of knowledge in classical science was raised in a few planes. Firstly, to analyze the criteria of science and fundamental characteristic of natural sciences united into a single coherent scientific system. Secondly, to challenge the very hierarchy presupposed by the question of unity. Thirdly, to redraw the boundaries and lines of interaction and integration that best describe actual scientific practice.

Non-classical paradigm of science concluded that the same reality can be measured by different methods. This view allowed humanities approach to natural sciences in its status, thereby that was one of the first attempts to create general scientific methodology.

Contemporary natural science is considered with the study of complex nonlinear systems having synergistic characteristics which include individuals and their activities as its component.

It is shown that post-non-classical science is in close relationship with various forms of human activity. The problems of euthanasia, genetic engineering, natural resources, development of nuclear physics are of the same importance for both science and religion.

Keywords: integration, science, methodology, natural science, humanities, interdisciplinary, philosophy of science, potential, synthesis, world picture.

Размещено на Allbest.ru

...