Історична подія в контексті європейської традиції (соціально-філософський аналіз)

У формально-структурному плані запропоновано кілька принципів класифікаційного розрізнення подій. По-перше, пропонуємо розрізняти події-реакції і події-інтенції. (Тут маємо на увазі перевагу в структурі події моменту реакції чи моменту інтенції). Події-реакції тяжіють до полюса необхідності у своїй структурі, події-інтенції - до полюса свободи.

По-друге, пропонуємо розділяти події за їх результатами для актанта. Узагальнюючи, можна виділити два основних типи результату: удача - невдача. Поєднання з елементами дії та сприйняття дії дасть чотири основних типи подій: вдала дія, невдала дія, вдале сприйняття дії, невдале сприйняття дії. У особливо складних випадках можна виділити ознаку "невизначено". Показано, що звичайно виділені ознаки комбінуються попарно у структурі події. Тоді маємо: удачна дія - невдачне сприйняття дії, невдачна дія - удачне сприйняття дії. Це симетричні, або "правильні" події. Але можливі випадки несиметричного зв'язку ознак у структурі події. Тоді маємо "неправильні" події, які є більш цікавими для ходу історичного процесу.

Також пропонуємо розрізняти безподієвість як таку і від'ємні події.

Зазначено, що окремі труднощі викликає розрізнення завершених та незавершених подій. Вище цілісність була визначена як один з критеріїв події. Цілісність передбачає завершеність. Але цілісність події є парадоксальною відкритою цілісністю, а отже, вона містить у собі момент незавершеності. З'ясовано, що незавершені події є перерваними подіями, тобто такими, у яких ентелехіальна інтенція актанта була перервана. Саме реалізація інтенції актанта забезпечує завершеність події.

Зазначено, що сучасні дослідники (З. Вендлер, Н. Арутюнова та ін.) часто заперечують тривалість як ознаку події. Подія, як правило, визначається як миттєвий, "точковий" феномен. Обґрунтовано розрізнення точкових і тривалих подій. Звернена увага на те, подія може бути достатньо тривалою: Столітня війна, Тридцятилітня війна можуть бути усвідомлені і як тривалі ланцюги подій, і як цілісні окремі події. Показано, що, по-перше, те чи інше визначення подібних подій залежить від ступеня пильності погляду дослідника. По-друге, цілісність події конституюється не стільки її часовим виміром, скільки динамічним: зусиллями актантів, ступенем їх ентелехіальної завершеності. Отже, насправді межа між подією і великою тривалістю виявляється досить розмитою.

Відносно часових аспектів події висувається гіпотеза про своєрідне квантування подіями історичного часу. Історичний час у різних подіємо-умовних континуумах протікає по-різному. В історії відсутня привілейована система відліку.

У підрозділі 3.4 "Наративний аналіз подій в історичному процесі" розглянуто співвідношення і взаємозв'язок наративів та історичних подій у їх онтологічному аспекті.

Підкреслено дистанціювання автора від постмодерністської парадигми у цьому питанні. Обґрунтовано, що основною помилкою постмодерністів є нерозуміння того, що за своєю онтологічною природою історія складається не стільки з оповідей про події, скільки з самих подій.

Показана правильність позиції П. Рікьора і К. Гінзбурга у їх полеміці з Х. Уайтом з приводу намагання останнього "розчинити" реальну історичну подієвість у наративних структурах. Рікьор та Гінзбург аргументують, спираючись на неможливість для сучасної гуманістичної свідомості заперечувати онтологічність Шоа (Голокосту). У роботі доведено, що у масштабах всесвітньої історії Шоа не є безпрецедентною подією. Будь-яка "справжня" історична подія "прориває" наратив своєю "вагомістю".

Проведено аналіз позицій К. Левіта, П. Рікьора і Р. Козеллека щодо визнання пріоритету Geschichte як онтологічної подієвості над Historie як наративною подієвістю. Рікьор слушно зауважує, що подія є кінцевим референтом історичного дискурсу.

На основі аналізу позиції А. Данто показано, що зв'язок між подіями в наративі можливий лише тоді, коли цей зв'язок існує між дійсними подіями. Доведено, що, якщо історик постулює невідому подію Е і знаходить її, то Е повинна існувати не тільки в текстах, але і в самій дійсності. Обґрунтовано, що будь-яке переосмислення історії у наративах не торкається структури подій і подієвих ланцюгів.

Доведено, що подієвість є онтологічною основою наративності. Істина наративу виявляється в онтології історичної подієвості. Дослідник повинен прагнути вийти за межі наративів у саму історичну дійсність. Структурованість подій первісна, структурованість наративів вторинна. Показано, що переосмислення подій минулого має кордони: при будь-якому переосмисленні подій їх структуроутворюючі елементи залишаються незмінними.

Помічено певну правомірність аналогій між текстом та історією. Показано, що з деякою долею умовності можна говорити про сюжетно-композиційні аспекти історії. В історичному процесі можна знайти, свого роду, фабули, мотиви, інтриги, синонімії, реверсії та перипетії подій. Обґрунтована можливість і доцільність розгляду історії як синтагматики і як парадигматики подій. Парадигматичні відносини між подіями зумовлюють можливість використання формул, встановлених В. Проппом для описання сюжетної структури чарівної казки, для описання подієвих структур у самій дійсній історії.

Обґрунтована наявність основної інваріантної послідовності подій, яка повторюється в історії. Ця послідовність має такий вигляд: 1) порушення гармонійного стану; 2) Герой зважується до спротиву; 3) боротьба Героя з Антагоністом; 4) руйнування старих форм соціального життя - перемога Героя; 5) створення нових форм соціального життя; 6) новий гармонійний стан; 7) загибель Героя та привласнення його здобутків лжегероями.

У підрозділі 3.5 "Проблема і сутність віртуальної історії" розглянуто особливості і обґрунтовано правомірність контрфактичного моделювання подієвої історії.

На основі аналізу доробку таких дослідників, як М. Вебер, А. Дж. Тойнбі, Р. Арон, О. Демандт, С. Екштут, В. Нехамкін та ін., у роботі підтримана правомірність дослідження "умовного засобу" в історії.

Зазначена слушність позиції Р. Козеллека щодо необхідності створення теорії можливої історії. На думку німецького дослідника, вдалі історичні прогнози можливі лише у контексті контрфактичних аналогій. У свою чергу, продуктивність аналогій базується на повторюваності подієвих структур в історичному процесі. Наголошено, що правильною є точка зору Р. Козеллека щодо можливості передбачення і прогнозування лише загального перебігу подій, а не їх деталей.

Виходячи з того, що суттєвою характеристикою дійсного є визначеність, а можливого - невизначеність, показано, що будь-який актант діє у "грузькому" полі можливостей. Концентрація зусилля на одній з можливостей втілює її у дійсність.

Обґрунтовано, що міфологізація великих подій і великих історичних діячів має онтологічну природу. Те велике, яке переходить з можливості у дійсність, мов би захоплює "частки" можливого. Тому будь-яка по-справжньому велика подія (як і по-справжньому великий актант) виявляється "розмитою" у своїх межах. Ця "розмитість" є онтологічною, а не гносеологічною характеристикою. У деякому сенсі такі події, як Велика французька або Велика жовтнева революція, чи такі постаті, як Леонардо, Шекспір, Наполеон, Ленін тощо, не є чимось "одним-єдиним".

Розділ 4. "Фундаментальні ейдетичні параметри становлення історії" концентрує увагу на основну наукову новизну дисертації, доводячи можливість і доцільність ейдетичного розуміння історії.

У підрозділі 4.1 "Історико-філософські підстави використання категорії "подієтема"" обґрунтована необхідність і доцільність уведення у філософський дискурс категорії "подієтема".

Зазначено, що принципом, який дозволяє узагальнювати багатоманітні події світової історії, є чиста структура події.

Простежуються витоки поняття подієтеми. Показано, що їх можна знайти у античній класиці. Платон наполягає на важливості відповідності речей ейдосам. Питання про відповідність подій ейдосам не дуже хвилює його. Чи потрібно (наприклад, Деміургу) особливе знання про засоби втілення ейдосів у речі? Якщо дати позитивну відповідь, то це буде знання про подієтеми.

Зазначено, що у світогляді Аристотеля речі мають безумовний пріоритет над подіями. Первісними сутностями можуть бути, наприклад, Сократ і Каллій, але ніяк не ходіння Сократа чи лікування Каллія. Якщо припустити самостійність подій відносно актантів, то наступним кроком буде припущення самостійності подієтем відносно подій.

Показано, що деякі аспекти подієтеми можна зрозуміти, відштовхуючись від аристотелевських міркувань про "завтрашню морську битву". За Стагіритом, не можна вважати істинним, що завтра морська битва з необхідністю відбудеться, і не можна вважати істинним, що завтра вона з необхідністю не відбудеться, але цілком істинним є те, що завтра битва або відбудеться, або не відбудеться. Тобто, необхідна, так би мовити, не подія, а диз'юнкція подій. З цього можна вивести гіпотезу про бінарну структуру подієтеми: вона побудована за принципом так/ні. Подієтема конституює всі можливі засоби здійснення подій. У подієтемі наявні всі результати подій того чи іншого типу. Тоді подієтему можна розуміти як своєрідний розподільник подій.

Доведено, що передбаченням теорії подієтем можна вважати деякі аспекти вчення А.Н. Уайтхеда. Наприклад, "вічний об'єкт" є і буттям, і небуттям; він і включає, і виключає з себе відповідні одиничні об'єкти. Наслідком динамічно-часової структури події виявляється "об'єктивне безсмертя" подій.

Показано, що майбутнє не являє собою "порожній" час, а можливе не являє собою "порожній" "простір". Воно заповнене абстрактними подіями подіє- темної історії. У сфері можливого існують об'єктивовані структури дії.

Важливий аспект подієтеми акцентований за допомогою звернення до гегелівської діалектики абстрактної і реальної можливості та дійсності. Абстрактна можливість не сама по собі, а через реальну можливість переходить у дійсність. Принцип абстрактної можливості - це принцип простої формальної тотожності самій собі. Таким же самим є принцип подієтеми.

Доведено, що, якщо можливе не є небуття, то воно певним чином структуроване. Подієтеми є загальними класами діяльнісних можливостей людини. Зазначено, що подієтема, зокрема, є можливість можливості: вона є абстрактною можливістю реальної можливості події.

Показано, що цікавим передбаченням поняття подієтеми є інтерпретація М. Ліфшицем феномена гістерезису. Гістерезис - це зберігання форми або структури на наступних етапах розвитку, незалежно від змісту. Якщо ми припустимо, що в історії відбувається не тільки відкладання соціальних та культурних структур, але й відкладання форм та засобів здійснення подій, то це й будуть подієтеми. Розглянута під таким кутом зору, історія з'являється як storia ideale eternal, а вічність з'являється як "спресована" історія. З. Вендлер постулює існування "змерзлої вічності всього, що є". Наголошено, що подієтема може мислитися як "змерзла вічність усього, що одного разу відбулось".

Доводиться, що в подієтемі досягається справжня єдність історичного і логічного. Показано, що суттєві моменти передбачення поняття подієтеми містяться у вченні Ж. Дельоза, зокрема в розрізненні двох типів часу: Хроносу та Еону. У подієвому сенсі історія виявляється Хроносом, у подіємному - Еоном. Подієтема так само ширяє над одиничними подіями, як "нейтральна і байдужа" битва, змальована Дельозом, ширяє над конкретикою одиничної битви.

Покликаючись на Новаліса, Ж. Дельоз розрізнює два рівні історії: рівень випадкових пригод і рівень ідеальних подій. На першому рівні розташовується, наприклад, реальне Лютеранство, а на другому - ідеальний Протестантизм. У роботі зазначено, що це і є, за суттю, розрізнення подієвого та подіємного рівня історії. Останній є рівнем постійно перебуваючи структуроутворюючих принципів подій - подієтем.

Однак треба підкреслити, що ідеальна подія у вченні Дельоза формує синтагматику подій, а подієтема у концепції автора формує парадигматику подій. Показано, що певним передбаченням подієтемного підходу можна вважати розрізнення Р. Козеллеком одиничних подій та сталих подієвих структур. Це моделі подій і тривалі структури історичного досвіду.

Доведено, що необхідно поставити питання про загальну форму здійснення подій. Слід знайти сталі структури історичної подієвості як такої. Вони виявляться ейдетичною сутністю історії.

Показано, що у запропонованому ракурсі історія постає як заповнення невеликої кількості подієтем величезною чисельністю одиничних подій.

У підрозділі 4.2 "Архетипне, номіналістичне і естетичне розуміння "подієтеми"" розвинено й деталізоване вчення про подієтему.

Запропоновано такі визначення поняття "подієтема": 1) подієтема є ідея та ейдос подій; 2) подієтема є ідеальний тип подій; 3) подієтема є можливість подій певного типу; 4) подієтема є структурний принцип, який визначає і "забороняє" події.

На основі лосєвського аналізу смислових конотацій понять "ідея" та "ейдос" у вченні Платона автор показує, що подієтему можна розуміти і як ідею, і як ейдос подій. Подієтема як віртуальна чарунка є ідея подій; подієтема як архетипний взірець є ейдосом подій.

Зазначено, що можлива і реалістична, і номіналістична трактовка подієтеми. У останньому випадку на перший план виходить розуміння подієтеми як ідеального типу подій в дусі веберівського методологічного номіналізму. Тобто, подієтема може інтерпретуватись і як онтологічний феномен, і як методологічний засіб.

Обґрунтовано вчення про архетипні події, яке ґрунтується на подієтемному розумінні історії. Взагалі, у теорії К.Г. Юнга архетип не є подієвою сутністю, хоча може бути підставою для подій. Але деякі коливання Юнга між формальною та змістовною трактовкою архетипу відкривають можливість подієвого розуміння архетипу.

Зазначено, що архетипна подія - це подія, яка з якихось, як правило, випадкових причин здійснює особливо сильний вплив на колективну свідомість і на колективне безсвідоме цієї соціальної групи. Вона починає програмувати історію цієї групи (найбільше це стосується етносів). Підкреслено, що архетипна подія може бути як реальною, так і легендарною і навіть міфічною. Доводиться, що архетипна програма ніколи повністю не усвідомлюється групою.

Обґрунтовується вчення про сценарні комплекси, компенсації та психотравми як феномени, породжені процесом реалізації архетипної програми. Ці феномени зумовлюють вибірність історичної пам'яті, яку проаналізували А. Дж. Тойнбі, П. Рікьор, Ц. Тодоров та ін. Справді, етноси одні події запам'ятовують, інші - забувають; одні події запам'ятовують досить адекватно, інші - у викривленому стані. Як показує Рікьор, будь-яке викривлення або маніпулювання історичною пам'яттю є симптомом "колективного травматизму".

Доведено, що ефективним засобом "лікування" колективного травматизму може бути катарсисна подія, яка "перекреслює" смисл травмуючої події. Показано відмінність історично-подієвого катарсису від естетичного: подієвий катарсис є, насамперед, скиданням напруги, що породжена травмуючими подіями.

Але тут виявляється, свого роду, естетичний аспект подієтеми.

Обґрунтована доцільність і евристична продуктивність відомої метафори, яка є фундаментальною для автора: "історія - художній твір".

Хрестоматійним є розрізнення Аристотелем історичного і поетичного засобу зображення дійсності. Зазначено, що подієтемний підхід долає цю розбіжність. Показано, що події з надлишком семіотичності мають, у першу чергу, естетичний сенс. Зроблена спроба встановити критерії краси подій. Доводиться, що за своїм амбівалентним характером краса історичних подій подібна до краси у сфері сакрального.

Зазначено, що естетично-поетичний підхід до історії має несподівану схожість з логічним підходом. Г. Шпет показує, що логічна структура суджень, у яких описано реальні історичні події, і суджень, у яких описано "сфантазовані" історичні події, тотожна. У роботі доведено, що тотожні за логічною структурою судження описують реальні історичні події певної подієтеми і вигадані події тієї ж подієтеми.

Отже, подієтемний підхід наближує історію до поезії, як вона трактується Аристотелем. Обґрунтовано, що подієтемна історія повинна показати: 1) абстрактну структуру подій; 2) як можливі події того чи іншого типу. Вона повинна проаналізувати апріорні форми історичної подієвості.

У підрозділі 4.3 "Соціально-філософський аналіз можливості використання категорії "подієтема" для дослідження історії" висвітлюються концептуальні, методологічні та евристичні функції поняття подієтеми у філософсько-історичному пізнанні.

Обґрунтовано, що використання поняття "подієтема" дозволяє здійснити певний внесок у вирішення відомої проблеми наявності загальних законів в історії. В. Віндельбанд і Г. Ріккерт категорично заперечують наявність таких законів. К. Гемпель і К. Поппер намагаються спростувати такі закони, указуючи на їх "банальність". Поппер підкреслює, що, якщо в історії і існують певні закономірності, то вони мають лише вірогідний характер.

У роботі зазначається, що банальний закон також є законом; вірогідний закон також є законом. Підтримана точка зору А. Данто, згідно з якою жоден закон не передбачає одиничні події. Ми маємо право вимагати від закону передбачення тенденцій, а не одиничних подій. Підкреслено, що саме таке передбачення допомагає здійснити теорія подієтем.

Підтримана позиція Данто щодо універсальності каузального пояснення як у природних науках, так і в історичному пізнанні. Доведено, що насправді принципової різниці між цими двома сферами пізнання не існує.

Обґрунтовано, що теорія подієтем пропонує найбільш доцільне пояснення історичних подібностей та паралелізмів, факт існування яких не може бути спростований.

Показано, що подієтемний підхід надає можливість принципово нового осмислення історії, яке виходить за межі лінійного фіналізму.

Одним з суттєвих положень сучасної філософії історії є розрізняння міфологічного та історичного сприйняття часу. Архаїчна людина за допомогою міфу "знищувала час" та "чинила опір історії". Принципова межа між міфологічною та історичною свідомістю пролягає крізь іудаїстичний світогляд. Завдяки месіанізму і трансценденталізму в іудаїзмі відбувається "розпрямлення часу". Християнство, наполягаючи на історичності Христа, посилює сприйняття історії як одноразового потоку подій, скерованого до фіналу. У подальшому в європейській свідомості відбувається ототожнення іудео-християнського історизму з історизмом взагалі.

Але, як показують М. Еліаде, С.С. Аверинцев та ін., для іудео-християнського історизму суть історії "знаходиться", строго кажучи, не в ній самій, а в її кінці. Містичний апокаліптизм породжує ненависть до історії і з легкістю переходить до заперечення історизму.

Банальним положенням сучасного філософсько-історичного дискурсу стало заперечення наявності античного історизму на противагу "справжньому" історизму іудео-християнського світогляду.

За допомогою поняття подієтеми доводиться, що можливий принципово інший по відношенню до іудео-християнського історизм, який є реалізацією деяких нереалізованих інтенцій античного світогляду. Античні мислителі (так само, як і більшість сучасних) перебільшували хаотичність і ефемерність історичних подій. Треба вказати, що подієтеми є вічно-суще історії.

Обґрунтовано, що подієтемний підхід надає історії справжньої та іманентної цінності. При подієтемному баченні суть історії виявляється не поза історією, а в самій історії, у подіюванні як естетичному феномені.

Показано, що при такому баченні сутності історії доречні її аналогії з мовою, бібліотекою та грою.

Пропонується варіант класифікації подієтем всесвітньої історії. Висловлюється гіпотеза про існування подієтем вічної священної історії. Це такі подієтеми: 1) гріхопадіння; 2) страждання; 3) жертва; 4) спокута; 5) спасіння. Вони являють собою метафізичну істину фаз події та інваріанту послідовності подій в історії.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження подієвого виміру історії та окреслено перспективи подальших досліджень.

1. Зазначено, що справжній історизм передбачає визнання пріоритету історії над суспільством. Звичайно у соціальній філософії вважається, що закономірності історії ґрунтуються на закономірностях соціального устрою. Суспільство як "річ" визначає історію як процес свого функціонування. У дисертації, навпаки, наголошено існування суто історичних закономірностей.

2. Виходячи із заперечення унікальності історичних подій, уведена категорія "подієтеми" як принципу впорядкування подій. Показано, що унікальний "об'єкт", яким є людська історія в цілому, не складається з унікальних елементів.

3. Спростована методологічна опозиція "структуралізм - історизм". На макрорівні події протистоять структурам. Доведено, що на макрорівні подія сама по собі структурована. Її конституюючі елементи є сталими. Обґрунтовано розрізнення двох рівнів історії: рівня одиничних подій і рівня подієтем.

4. Доведено, що фундаментальною онтологічною основою подієвості є гетерогенність. Існує метафізична розбіжність між буттям та сущим: вона є одвічною причиною будь-якої подієвості. На соціальному рівні спів-буття породжує по-дію. Показано, що "відкритість" історії є проявом незавершеності будь-якого сущого.

5. Теорія події побудована у контексті теорій соціальної дії та соціального змінювання. Сформульовано поняття історичної події як суттєвої зміни соціальної реальності внаслідок людських дій. Визначено критерії події та основні елементи структури події. Розглянуто основні принципи синтагматики та парадигматики історії. Вичленена мінімальна інваріантна зв'язка основних елементів структури історії: актант - подія - умова.

6. Обґрунтована можливість розуміти подієтему як ейдос подій і як віртуальну чарунку подій. Показана бінарна структура подієтеми як розподілювача подій. Підкреслена структурованість можливого як рівня буття. Змальовано, як абстрактна можливість подієтеми переходить у реальну можливість події, а ця остання - у суто подію, яка "застигає" в нових умовах.

7. Обґрунтовано вчення про архетипні події, які задають програми поведінки етносів. Пояснений феномен вибірковості історичної пам'яті, який виявляється у забуванні та перебільшенні значущості і в інших викривленнях тих чи інших подій. Обґрунтоване поняття катарсичної події. Зазначена необхідність розробки ефективних перепон засобам маніпулювання історичною пам'яттю.

8. Проаналізовані причини своєрідного "концептуального недооцінювання" можливостей ейдетичного розуміння історії з боку сучасних дослідників. Показано, що головними такими причинами є: 1) переконання у несамостійності історичних подій відносно певних фундаментальних засад соціальності та історичності; 2) переконання в ефемерності, випадковості, сингулярності та хаотичності історичних подій та у неможливості знаходження принципу їх упорядкування; 3) недовіра до "великих наративів" та до історичної реальності, яку описують "великі наративи".

9. Змальована перспектива розвитку подієтемного підходу до історії. За його допомогою можна закласти серйозну методологічну базу досліджень на зразок: "Історія війн", "Історія замахів", "Історія винаходів" тощо. У віддаленій перспективі подієтемний підхід спроможний зобразити основні засоби заповнення подіями типологічних структур історії.

10. Показано, що подієтемний підхід приховує у собі можливість принципово нового осмислення історії. Поряд з подієтемами, можна визначити основні типи актантів, на зразок амплуа, потім дослідити сполучанність/несполучанність амплуа і подієтем. Таким чином, історія буде мати вигляд своєрідної гри, у якій численність подій здійснюється численними актантами; актанти зводяться до обмеженої кількості амплуа, події розподіляються між обмеженою кількістю подієтем.

11. Спростовано ототожнення лінійно-фіналістичного історизму іудео-християнського світогляду з історизмом як таким. Доведена можливість принципово іншого - подієтемного - історизму. При бажанні подієтемний історизм можна органічно вписати у постмодерністський дискурс.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Еременко А.М. История как событийность: в 2 т. / А.М. Еременко. - Луганск: РИО ЛАВД, 2005. - Т. 1. - 544 с.

2. Еременко А.М. История как событийность: в 2 т.: / А.М. Еременко. - Луганск: РИО ЛАВД, 2005. - Т. 2. - 496 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Еременко А.М. Многомерность истории / А.М. Еременко // Философ- ская и социологическая мысль. - 1991. - № 12. - С. 42-60.

2. Єременко О.М. Ігрове "занурення в історію" (з досвіду роботи культурологічного табору) / О.М. Єременко // Діалог культур і духовний розвиток людини. - К., 1995. - С. 93-95.

3. Еременко А.М. Событие бытия, событие сознания, событие текста / А.М. Еременко // Человек. - 1995. - №3. - С. 36-51.

4. Еременко А.М. Социокультурные предпосылки теории большого взрыва / А.М. Еременко // Філософські дослідження. Вип. 2. - Луганськ, 2001. - С. 167-175.

5. Еременко А.М. Еще раз об иронии истории / А.М. Еременко // Doxa / Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 2. - Одеса, 2002. - С. 175-180.

6. Еременко А.М. О виртуальности виртуальной истории / А.М. Еременко // Человек. - 2002. - № 3. - С. 124-139.

7. Еременко А.М. Моралистические и технологические аспекты уроков истории / А.М. Еременко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - Д., 2003. - С. 82-95.

8. Еременко А.М. Противоречия исторического процесса / А.М. Еременко // Вісник Дніпропетровського університету. Сер "Філософія. Соціологія. Політологія". Вип. 9. - Д., 2003. - С. 84-90.

9. Еременко А.М. Эйдосы вещей и эйдосы событий в учении Платона / А.М. Еременко // Doxa / Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 4. Грецький спадок і сучасність. - Одеса, 2003. - С. 76-83.

10. Еременко А.М. Хорошо темперированный клавир философско-исторических концепций / А.М. Еременко // Человек. - 2004. - № 1. - С. 18-33.

11. Еременко А.М. Энтелехиальная целостность события: онтологические и нарративные аспекты / А.М. Еременко // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 6. Мова, текст, культура. - Одеса, 2004. - С. 203-211.

12. Еременко А.М. Понятие социального действия у Т. Парсонса и проблемы теории исторического события / А.М. Еременко // Філософські дослідження. Збірник наукових праць. Вип. 6. - Луганськ, 2005. - С. 66-78.

13. Еременко А.М. Категория события в философии новейшего времени / А.М. Еременко // Практична філософія. - 2006. - № 3. - С. 193-201.

14. Еременко А.М. Свертывание и развертывание у Николая Кузанского и Пьера Тейяра де Шардена / А.М. Еременко // Філософія і космологія // Sententiae. Спецвипуск № 1. - Вінниця: "Універсум", 2006. - С. 242-265.

15. Еременко А.М. Исторические события в онтологическом и педагогическом аспектах / А.М. Еременко // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. "Філософія. Соціологія. Політологія". Вип. 15. - Д., 2007. - С. 215-220.

16. Еременко А.М. Теория событий в аналитической философии истории Артура Данто / А.М. Еременко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - Д.: ДНУ, 2007. - С. 136-151.

17. Еременко А.М. Философия должна родиться заново / А.М. Еременко // Практична філософія. - 2008. - № 3. - С. 3-5.

18. Еременко А.М. Понятие социального действия у М. Вебера и пробле мы теории исторического события / А.М. Еременко // Філософськi дослiдження. Вип. 10. - Луганськ, 2009. - С. 56-65.

19. Еременко А.М. Событие и со-бытие в философии Ж.-Л. Нанси / А.М. Еременко // Філософські дослідження. Вип. 11. - Луганськ, 2010. - С. 60-69.

20. Еременко А.М. Правила игры в бисер / А.М. Еременко // Человек. - 2010, № 1. - С. 79-92.

21. Еременко А.М. Мирча Элиаде и Френсис Фукуяма: "ужас истории" или "конец истории"? / А.М. Еременко // Грани. - 2010. - № 2 (70). - С. 83-87.

22. Еременко А.М. К проблеме исторических подобий (критика концепций "новой хронологии") / А.М. Еременко // Грани. - 2010. - № 3 (71). - С. 69-72.

23. Еременко А.М. Диалектика абстрактной и реальной возможности в философии Г. В.Ф. Гегеля и проблемы теории исторического события / А.М. Еременко // Гілея. Вип. 38. - К., 2010. - С. 307-314.

24. Єременко О.М. Вчення про подію у філософії А.Н. Уайтхеда / О.М. Єременко // Вісник Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого. Сер. "Філософія, філософія права, політологія, соціологія". Вип. 4. - Харків, 2010. - С. 60-69.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження:

1. Еременко А.М. Действуйте, будто Запада нет / А.М. Еременко // Век ХХ и мир. - 1990. - № 3. - С. 5-6.

2. Еременко А.М. Особенности творческой интеллигенции как социокультурного феномена / А.М. Еременко // Научно-методический сборник. Вып. 2. - Луганск, 1993. - С. 27-30.

3. Еременко А.М. Диалектика взаимодополнительности геополитических подсистем / А.М. Еременко // Научно-методический сборник. Вып. 3. - М. - Луганск, 1994. - С. 100-109.

4. Еременко А.М. Первожертва как фундаментальный архетип истории и культуры / А.М. Еременко // Культура у філософії ХХ ст. Матеріали IV Харківських Сковородинівських читань. - Харків, 1997. - С. 40-42.

5. Єременко О.М. Соціальний детермінізм / О.М. Єременко // Теоретична соціологія. Навчальний посібник для семінарських занять і самостійної роботи студентів. - Луганськ, 1997. - С. 16-18.

6. Єременко О.М. Античний спосіб виробництва / О.М. Єременко // Теоретична соціологія. Навчальний посібник для семінарських занять і самостійної роботи студентів. - Луганськ, 1997. - С. 73-75.

7. Еременко А.М. Обесценивание событийности в научном и обыденном сознании Нового и Новейшего времени / А.М. Еременко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. Вип. 3. - Луганськ, 2000. - С. 14-38.

8. Еременко А.М. "Средний элемент" в западноевропейском и восточнославянском социуме / А.М. Еременко // Ідея правової держави: історія і сучасність: Збірник наукових праць, присвячений 135-річчю з дня народження П.І. Новгородцева. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. - С. 241-246.

9. Еременко А.М. Сущность и структура исторического события / А.М. Еременко // Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Луганськ, 2002. - С. 192-197.

10. Єременко О.М. Історичні діячі в кривому дзеркалі історичної свідомості / О.М. Єременко // Історичні постаті України: проблеми і пошуки. - Луганськ, 2003. - С. 6-15.

11. Еременко А.М. Диалектика свободы и несвободы в историческом событийствовании / А.М. Еременко // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії // Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. У 2 ч. Ч. 2. - Харків, 2003. - С. 29-31.

12. Еременко А.М. Событийные уроки выборов в 2004 г. в Украине / А.М. Еременко // Полифоническая культура Украины. Вып. 1. - Луганск, 2005. - С. 60-68.

13. Еременко А.М. Основные элементы структуры исторического процесса / А.М. Еременко // Философия и будущее цивилизации. Тезисы докладов и выступлений 1У Российского философского конгресса. Т. 3. - М., 2005. - С. 187-188.

14. Еременко А.М. Структура исторического процесса в свете эстетического учения Аристотеля / А.М. Еременко // Фигуры истории, или "общие места" историографии. Вторые санкт-петербургские чтения по теории, методологии и философии истории / Отв. Ред. А.В. Малинов. - СПб.: Изд-во "Северная Звезда", 2005. - С. 33-42.

15. Еременко А.М. Структурно-событийный и ценностно-смысловой подход к истории / А.М. Еременко // Динамика нравственных приоритетов человека в процессе его эволюции. Материалы ХІХ Международной научной конференции. Ч. 1. - СПб., 2006. - С. 44-47.

16. Еременко А.М. Преодоление некоторых правовых стереотипов в историко-правовых исследованиях / А.М. Еременко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ: Спецвип. № 3. Ч. 1: Ідея права і держава. - Луганськ, 2007. - С. 24-29.

17. Еременко А.М. Пути становлення нации: сценарий для Украины / А.М. Еременко // Полифоническая культура Украины. Вып. 2. - Луганск, 2007. - С. 55-61.

18. Еременко А.М. Негативные и позитивные аспекты социальных конфликтов / А.М. Еременко // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Сер. "Философия. Социология". Т. 21 (60). № 3. - Симферополь, 2008. - С. 20-24.

19. Єременко О.М. Зрадники-герої в українській і світовій історії / О.М. Єременко // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2009. - № 2-3. - С. 98-104.

АНОТАЦІЯ

Єременко О.М. Історична подія у контексті європейської традиції (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за фахом 09. 00. 03 - соціальна філософія та філософія історії. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

У дисертації розроблена теорія історичної події. Подія проаналізована як онтологічний і соціально-історичний феномен, висвітлені фундаментальні ейдетичні параметри становлення історії. Виявлені онтологічні основи подієвості, проаналізована структура події, розроблені принципи класифікації історичних подій, проаналізовані наративні та віртуальні аспекти історичної подієвості. Особлива увага приділена обґрунтуванню можливості ейдетично-структуралістського розуміння подієвих структур, що повторюються в історії, що дало змогу вийти за межі лінійно-фіналістичного історизму та розробити принципово нову багатомірну модель пізнання історії.

Ключові слова: історія, подія, структура, можливе і дійсне, соціальна дія, ейдос, архетипна подія, подієтема.

АННОТАЦИЯ

Еременко А.М. Историческое событие в контексте европейской традиции (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09. 00. 03 - социальная философия и философия истории. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

В диссертации разработана теория исторического события. Проанализировано событие как онтологический и как социально-исторический феномен, освещены фундаментальные эйдетические параметры становления истории.

Показано, что фундаментальной онтологической основой событийности является гетерогенность бытия. В конечном счете, события происходят потому, что существует множество несводимых друг к другу сущих и потому, что имеет место глубинная рассогласованность между бытием и сущим.

Проанализирована сущность события как социально-исторического феномена. Выведено определение понятия "историческое событие", согласно которому историческое событие есть изменение существующих социальных условий, являющееся результатом человеческих действий и обладающее относительной самостоятельностью, целостностью и значимостью для хода исторического процесса.

Исследована взаимосвязь основных элементов событийной структуры истории. Показано, что исторический процесс представляет собой угасание событий в условиях и возникновение из условий новых событий благодаря человеческой деятельности.

Исследована структура события. Показано, что событие представляет собой динамическое единство воздействия и претерпевания человека в структуре социальной среды, а также, что событие конституируется пересечением таких оппозиций: прошлое - будущее, действительное - возможное, необходимость - свобода, детерминация - целеполагание, сущее - должное. Осуществлена классификация исторических событий, исходя из их структурно-смысловых особенностей.

Проанализировано соотношение онтологических и семиотических аспектов в структуре события. Показано, что современные социально-исторические процессы характеризуются тенденцией возрастания роли семиотической составляющей событий. Исследована взаимосвязь исторических событий, взятых в онтологическом аспекте, и исторических нарративов; обоснована первичность событий по отношению к нарративам. Проанализированы виртуальные аспекты событийной истории. Показана многоаспектность виртуальных пластов исторического процесса, неопределенность пространственно-временных границ события и неоднозначность его смысловых аспектов.

Обоснованы понятия "архетипическое событие" и "архетипическая программа", которые характеризуют реальное или легендарное событие, приобретающее особую значимость в сознании и коллективном бессознательном того или иного этноса или иной социальной группы, и программирующее последующую историю группы.

Для обоснования самостоятельной природы исторического события введено понятие событемы как событийного эйдоса и виртуальной ячейки единичных событий. Осуществлена попытка заложить основы классификации событем.

Показано, что событемный подход позволяет осмыслить эйдетическую структуру истории. Такое осмысление открывает перспективу выхода за рамки линейно-финалистской модели исторического процесса, характерной для классического историзма. В парадигме обоснованного в работе эйдетического историзма история предстает как процесс заполнения сравнительно небольшого числа событем огромным множеством единичных событий, осуществляемых огромным множеством исторических деятелей, которые могут быть сведены к сравнительно небольшому числу историко-психологических типов.

Ключевые слова: история, событие, структура, возможное и действительное, социальное действие, эйдос, архетипическое событие, событема.

SUMMARY

Yeremenko A.M. Historical event in the context of European tradition: social-philosophical analysis. - Manuscript.

Thesis for the Doctoral Degree in Philosophy specialty 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Dnepropetrovsk Oles Gonchar National University. - Dnepropetrovsk, 2010.

The thesis represents the theory of the historical event. An event as ontological and social-historical phenomenon is analyzed in the research; the fundamental eidetic parameters of the history formation are investigated. The ontological bases of the eventment, the structure of the event, the principles of classification of historical events are discovered, the narrative virtual aspects of the historical eventment are researched. The special consideration is given to the substantiation of the possibility of the eidetic-structuralistic understanding of event structures that repeat in history. That enabled to exceed the bounds of the linear-finalistic historical method and to develop the new multidimensional model of history cognition.

Keywords: history, event, structure, possible and actual, social action, eidos, archetypal event, eventeme.

Размещено на Allbest.ru

...