Поліваріантний підхід конструювання історичного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

УДК 130.1+13:008

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ПОЛІВАРІАНТНИЙ ПІДХІД КОНСТРУЮВАННЯ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Давиденко Еліна

Миколаївна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософських наук Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Андрєєва Тетяна Олександрівна, завідувач кафедри філософії Донецького національного університету.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент Халапсіс Олексій Владиславович, професор кафедри філософії Національної металургійної академії України;

кандидат філософський наук, доцент Камаралі Ганна Володимирівна, доцент кафедри філософії Донецького національного університету.

Захист дисертації відбудеться «19» листопада 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.11.051.06 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83 001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24,Головний корпус, ауд. 509.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83 001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий «19» жовтня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Целік Т.В.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Виявлення перспектив розвитку суспільства є найважливішим стратегічним завданням сучасної філософської рефлексії. Для України, яка переживає радикальні соціальні трансформації, і прагне увійти як повноправний суб'єкт у європейський економіко-політичний, культурний простір, проблема конструювання історичного процесу є особливо актуальною.

Системне дослідження історичного розвитку має велике значення, є необхідним і актуальним при осмисленні минулого заради майбутнього, для здійснення стратегії національного самовизначення і вибору шляху розвитку української державності, для розуміння динаміки трансформації суспільних процесів.

Таке дослідження можливе в контексті філософії історії, яка здійснює аналіз сутності сучасної історичної і соціокультурної ситуації, дає відповіді на питання про зміст, мету і свободу людського буття, обґрунтовує саму можливість аналізу людини в контексті специфіки сучасної епохи, намагається виявити закономірності історичних фактів у емпіричному різноманітті.

Це актуалізує проблему соціально-філософського обґрунтування методології вивчення історії.

Закономірна зміна теорій і об'єктів дискурсу в гуманітарних і суспільних дисциплінах, що привела їх до стану кризи і виникнення нових парадигм, породила зовсім невиправдані й передчасні міркування про методологічну неспроможність гуманітарного знання. У результаті чого намітився відхід сучасної філософської і соціальної теорії від ідеї лінійності розвитку соціуму, і це, відповідно, актуалізує необхідність теоретичного аналізу феномена багатоваріантності, який стає одним із базових компонентів у системі соціального пізнання.

Таким чином, актуальність і наукова значимість соціально-філософської рефлексії проблеми поліваріантності історичного розвитку детермінується реаліями сучасної соціально-економічної і політичної практики (онтологічний аспект), необхідністю удосконалення методології соціально-філософського аналізу суспільства (гносеологічний аспект) і пошуком ціннісних стратегій майбутнього (аксіологічий аспект). Ігнорування поліваріантності при осмисленні минулого заперечує можливість багатовекторності майбутнього, що в умовах постійної мінливості поточної ситуації може привести до незворотних наслідків.

Ступінь наукової розробки проблеми.

Перші згадування про множинність історії містяться у філософській думці античних мислителів - Геродота, Фукідіда, Тацита, Светонія. Зокрема, одним із перших висловлює припущення про варіативність, безперервного за сутністю, історичного процесу Аристотель (указав на проблему "умовного способу в історії"). Більш аргументовано ідею плюралізму і варіативності обґрунтував німецький просвітитель І. Гердер, якого цілком заслужено вважають творцем принципу історизму.

На теоретичні, методологічні, епістемологічні аспекти вивчення природи історичної реальності орієнтовані роботи зарубіжних авторів. Серед них монографії Р. Арона, М. Барга, П. Вена, І. Гобозова, А. Данто, Н. Дорошенка, І. Ковальченка, Р. Коллінгвуда, М. Кукарцевої, А. Мегілла, Л. Новикової, О. Панаріна, К. Поппера, А. Ракітова, М. Розова, О. Русакової, І. Сиземської, В. Сирова, В. Фіна, К. Хвостової та інших.

Логічний спосіб науково-теоретичного моделювання історичного процесу представлений у працях Л. Вітгенштейна, Г. фон Врігта, К. Гемпеля, Є. Нагеля, А. Оппенгейма, А. Прайора, П. Решера, К. Поппера. У межах герменевтики історичну дійсність реконструювали В. Дільтей, М. Гайдеггер, Х. Гадамер. Соціальному аспекту конструювання реальності присвячені роботи П. Бергера, М. Вебера, Т. Лумана, М. Шелера, А. Шютца та ін.

Серед тих, хто створює свої концепції за допомогою наративного моделювання - А. Данто, У. Геллі, М. Мандельбаум, У. Уолш, представники "нової інтелектуальної історії" Ф. Анкерсміт, Х. Уайт, відомі російські дослідники - Ю. Безсмертний, А. Гуревич, Ю. Лотман, В. Уколова та ін.

Останнім часом у зарубіжній історичній науці важливого значення набуває аналіз проблеми поліваріантності, поставленої А. Тойнбі та О. Шпенглером. Наприкінці другого - на початку третього тисячоліття з'являються роботи присвячені проблемі інтерпретації історії, яка здійснюється на підставі різних методологічних засад. Це свідчить про затребуваність і актуальність переосмислення низки аспектів методології історичного пізнання на новому етапі розвитку суспільства. Показовими в цьому відношенні є публікації В. Балахонського, В. Візгіна, О. Копєйкіної, В. Лекторського, В. Стьопіна, В. Шмакова та ін., присвячені історичному поясненню.

Над методологічною проблематикою, значущою при моделюванні історичного процесу, зокрема, над удосконаленням таких понять, як "ситуація", "випадковість", "стан", "факт", "подія", "процес", "зміна" активно працювали Д. Горянський, Д. Дауті, Д. Кліффорд, Ю. Молчанов, І. Нарський, В. Попов, А. Уайтхед та ін. Розглядом широкого кола методологічних проблем моделювання в історичних дослідженнях займалися представники кліометричного позитивізму - Л. Бородкін, І. Ковальченко, Е. Ладюрі, Г. Малінецький, А. Полєтаєв, Т. Рабб, І. Савельєва, Ф. Фюре, К. Хвостова, П. Шоню.

До числа новітніх досліджень з контрфактичного моделювання належать роботи російських авторів: А. Назаретяна, М. Парамонової, С. Екштута.

Сьогодні підхід альтернативного розвитку історії продовжує викликати суперечки. Вивченню феномена поліваріантності присвячені наукові праці російських учених Л. Алаєва, О. Гуца, І. Забєліна, М. Крадіна, Г. Помєранца,

Є. Топольського, К. Хвостової, Х. Іштвана та ін. І. Бестужев-Лада, В. Балахонський, П. Волобуєв, І. Ковальченко, Б. Могильницький, Ю. Поляков намагалися підвести під вивчення "альтернативних" варіантів теоретичну базу.

В українській соціальній філософії аналізом теоретичних і методологічних проблем історичного пізнання займалися такі вчені, як В. Андрущенко, І. Бойченко, Г. Горак, Л. Губернський, Л. Зашкільняк, С. Кримський, А. Лустенко, М. Михальченко І. Надольный, Ю. Павленко, В. Подгаєцький, М. Попович, В. Табачковський, О. Халапсіс, В. Шинкарук, О. Шморгун, Н. Яковенко, Т. Ящук.

На сьогодні у філософії історії відсутнє цілісне, концептуальне вивчення проблем поліваріантного конструювання історичного процесу. Надто мало спеціальних досліджень, присвячених аналізу теоретико-методологічних проблем варіативності або розгорнутій характеристиці конкретних суспільно-історичних альтернативних ситуацій. Саме тому пропонована дисертаційна робота є спробою подолання цих недоліків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського відповідно до комплексного плану і тематики науково-дослідних робіт, у межах кафедральних науково-дослідних тем: "Проблема людини в сучасній філософії" (державний реєстраційний номер 0306U001989, Д-2001-2004), "Соціально-філософські проблеми культури" (державний реєстраційний номер Д-2006-2010).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення сутності, методологічного і світоглядного значення поліваріантного підходу до пояснення історичного процесу.

Реалізація поставленої мети обумовила постановку і вирішення таких завдань:

- проаналізувати концептуально-методологічні особливості філософсько-історичного аналізу історії;

- визначити методологічні можливості і значеннєві стратегії філософсько-історичної рефлексії;

- простежити генезис проблеми поліваріантності в соціальній філософії і філософії історії;

- виявити природу поліваріантності історичного процесу та форми її прояву;

- дослідити місце і роль варіативності в історичному процесі;

- продемонструвати можливість альтернатив історичного розвитку, показавши наявність об'єктивних поліваріантних можливостей розвитку і суб'єктивність вибору цілей, шляхів і методів діяльності;

- на основі соціально-філософського аналізу історичного процесу конкретизувати поняття, пов'язані з поліваріантністю історичного процесу; обґрунтувати поняття "варіант", "процес", "становлення", "розвиток", "перетворення";

- проаналізувати контрфактичне моделювання, семантичне конструювання і темпоральну референцію як приклади конструювання історії в сучасному філософсько-історичному дискурсі.

Об'єктом дослідження є історичний процес у трьох його часових проявах - минулому, сьогоденні і майбутньому.

Предмет дослідження - це оціально-філософські аспекти обґрунтування сутності, методологічного і світоглядного значення поліваріантного підходу до пояснення історичного процесу.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи складають загальнофілософські принципи (системності, всебічності, конкретності), а також такі методи, як конкретно-історичний, історико-ретроспективний, порівняльно-історичний; метод альтернативістики; метод діалектичної єдності історичного і логічного; методи логіко-семантичного аналізу (контрфактичне моделювання, коли імітуються нереальні ситуації у порівнянні з реально існуючими); метод синергетики, що дозволяє з наукових позицій розкрити сутність, зміст і особливості трансформаційних процесів, спрямованість історичного розвитку, а також об'єднання ідеї еволюціонізму з ідеєю багатоваріантності історичного процесу.

Поставлені цілі і завдання передбачають застосування компаративного методу (використовується зіставлення соціально-історичних явищ і фактів, схожих між собою, близьких у часі і просторі, що значно полегшує розуміння багатогранності й поліваріантності світу), міждисциплінарного синтезу та інших прийомів загальнонаукової методології: порівняння, аналізу, синтезу, індукції і дедукції.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

вперше

- у вітчизняній філософії історії представлене пояснення історичного процесу, в якому використовується моделююча варіативність;

- визначені сутність, методологічне і світоглядне значення поліваріантного підходу до пояснення історичного процесу;

удосконалені

- поняття, пов'язані з поліваріантністю історичного процесу, у тому числі, "процес", "розвиток", "становлення", "виникнення", "перетворення", "варіант історичного процесу";

- значеннєві стратегії філософсько-історичної рефлексії;

- аналіз природи поліваріантності історичного процесу і форм її прояву;

- розуміння місця і ролі варіативності в історичному процесі;

одержали подальшого розвитку

- аналіз співвідношення понять "об'єктивне" і "суб'єктивне"; "можливість" і "дійсність"; "імовірність", "гіпотетичність" і "правдоподібність"; "випадковість" і "закономірність"; "варіант" і "альтернатива"; "процес" і "становлення";

- контрфактичне моделювання, семантичне конструювання і темпоральна референція як приклади конструювання історії в сучасному філософсько-історичному дискурсі.

Практичне значення отриманих результатів. Результати і висновки роботи можуть мати практичне застосування при вирішенні низки філософських проблем методології історичного дослідження і бути використані при розробці й викладанні навчальних курсів з методології історії, для методологічного забезпечення таких навчальних дисциплін, як соціальна філософія, політологія, історія. Зміст цієї дослідної роботи може бути застосований при розробці й викладанні спеціальних курсів, проведенні спецсемінарів з дисциплін соціальне моделювання, соціальне прогнозування, методологія наукового дослідження.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на ІІ Міжнародній конференції "Інтелект. Особистість. Цивілізація" ( Донецьк, Дон ДУЕТ, 22-23 травня 2003 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень" (Дніпропетровськ-Київ-Луганськ, 20-27 жовтня 2003 р.); I Міжнародній науковій конференції присвяченій 75-річчю Приазовського державного технічного університету "Людський вимір сучасної епохи" (Маріуполь, ПДТУ, 17-18 вересня 2004 р); Міжнародній науково-теоретичноій конференції "Ідентичність у сучасному соціумі" (Донецьк, ДонНУ, 14-15 листопада 2006 р.); XІ Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях "Філософські стратегії ХХІ сторіччя" (Харків, ХНУ імені В. Н. Каразіна, 29-30 вересня 2006 р.); ІІІ Всеросійській науково-практичній конференції "Система цінностей сучасного суспільства" (Новосибірськ, 30 вересня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Культура та економіка" (Донецьк, ДонНУЕТ, 20-21 березня 2008 р.); науково-практичній конференції викладачів і аспірантів Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (за підсумками науково-дослідної роботи за 2007 р. - Донецьк, 10 лютого 2008 р.); Усеукраїнській науково-теоретичній дистанційній конференції "Інтелект. Особистість. Економіка" (Донецьк, ДонНУЕТ, 30 січня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 12 наукових праць; із них 5 статей у фахових виданнях ВАК України, 7 тез доповідей за матеріалами конференцій.

2. СТРУКТУРА Й ОБСЯГ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (246). Зміст роботи викладений на 180 сторінках основного тексту.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується ступінь її наукової розробки, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються об'єкт і предмет, методологічні засади, формулюються положення наукової новизни, теоретичне і практичне значення дисертації, подаються дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Концептуально-методологічний простір аналізу історичного процесу» досліджуються концепції пояснення історичного процесу від античності до початку ХХI ст.

У підрозділі 1.1. «Методологічні особливості дослідження історичної дійсності: історико-філософська ретроспектива до початку ХХ ст.» показано, що проблема конструювання історичного процесу з урахуванням його варіативності має давню філософську традицію.

У контексті циклічної і лінійної моделі розвитку автором здійснюється пошук основ, які дозволяють розглядати різноманіття історії.

Дослідницька стратегія автора полягає у тому, щоб, використовуючи ці моделі, представити поліваріантний підхід конструювання історії і показати, як він буде працювати на вирішення актуальних проблем, що постають перед сучасним людством. Можливості здійснення заявленої стратегії дисертант бачить також у використанні формаційного і цивілізаційного підходів, що визначають базові установки поліваріантного підходу.

Проведений у дисертації аналіз дає підстави стверджувати, що формаційний підхід не заперечує різноманіття історії, яке виявляється у локальних особливостях розвитку окремих країн, у специфіці перехідних етапів з однієї формації до іншої. Але даний підхід створює певні труднощі у відображенні різноманіття, багатоваріантності історичного розвитку.

Методології формаційного підходу в сучасній історичній науці до певної міри протистоїть методологія цивілізаційного підходу, яка стає одним з найбільш ефективних способів пояснення історичних феноменів і варіативного осмислення історії. Найбільш яскравими прихильниками цієї методології є Ф. Бродель, М. Данилевський, Ж. ле Гофф, К. Леонтьєв, П. Сорокін, А. Тойнбі, С. Хантінгтон, О. Шпенглер.

У межах критичної філософії історії оформилася теорія ненаправленої історії, представники якої (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт) підкреслювали особливу роль у історичному пізнанні одиничного, унікального, випадкового і категорично заперечували детермінізм та закономірний характер історії, її прогресивну спрямованість. У цілому для усієї філософії історії неокантіантва характерним було ігнорування поняття закону щодо історичного розвитку і заперечення правомірності використання методів раціонального пізнання в історичному дослідженні.

Дисертант аргументує висновок, що перехід до некласичного типу філософствування характеризується прагненням продемонструвати багатомірність історії, однак проблема поліваріантності була тільки окреслена.

У підрозділі 1.2. «Специфіка філолофсько-історичного дослідження у ХХ ст.» використовуються два рівні пояснення історичних феноменів (фактів, подій, ситуацій, процесів). Науковий рівень моделювання в сучасній історіографії здійснюється логічним і герменевтичним способами. Художнє моделювання знайшло відображення в історичних наративах.

Автором аналізується вирішення проблеми поліваріантності в межах екзистенціальної і герменевтичної традиції, згідно з якою відсутність цілісності, завершеності історії і залучення до неї людини, робить можливим варіативне конструювання історичного процесу. К. Ясперсом, М. Гайдеггером, Х.-Г. Гадамером здійснене радикальне подолання об'єктивізму, головним результатом якого є твердження, що знайти зміст історії у формі предметного, об'єктивного наукового знання неможливо.

Дисертант, здійснюючи аналіз суб'єктивного ідеалізму, відзначає, що для історичної школи (І. Дройзен, Е. Мейєр, Л. Ранке) і презентизму (Б. Кроче, Р. Коллінгвуд, Х. Ортега-і-Гассет) притаманний апріоризм, релятивізм, інтуїтивізм, «історична уява».

З другого десятиліття ХХ ст. проблема конструювання історичного процесу вирішувалась представниками аналітичної філософії історії в термінах теорії підведення, теорії дії (П. Уінча, У. Дрея, Г. фон Врігта - аналітична герменевтика) і наратології (А. Данто, Х. Уайт, У. Геллі).

На думку дисертанта, цікаві ідеї в контексті логіки даного дослідження містяться у моделях пояснення історії, автори котрих відмовляються від детермінізму як методу пізнання: індуктивно-імовірної моделі К. Гемпеля, моделі раціонального пояснення фактів і подій У. Дрея, моделі телеологічного пояснення історії фон Врігта. Концепція Гемпеля виступає як своєрідний синтез концепції твердої детермінації та імовірного підходу. Така постановка питання вкрай важлива при дослідженні поліваріантності історичного процесу.

Автор підкреслює, що ці моделі не можна протиставляти одну одній, оскільки вони мають на увазі різні аспекти вивчення історії. Їх можна і потрібно використовувати, але не можна відмовлятися й від традиційних методів вивчення історії (наприклад, діалектичний і системний підходи). Розвиток теорій фон Врігта, У. Дрея, П. Уінча сприяв еволюції в аналітичній герменевтиці «теорії дії» як альтернативи теорії підведення Гемпеля-Поппера.

Дисертант звертає особливу увагу на те, що неправомірно вивчати історію тільки через індивідуальні інтенції і свідомість людини, необхідно ввести методологічний постулат додатковості (комплементарності), відповідно до якого історія пояснюється не тільки через людські вчинки, але й через зовнішню ситуацію.

У другій половині ХХ ст. істотну роль у створенні варіативної картини історії зіграли концепції «дискурсивних практик» і «влади дискурсу».

Узагальнюючи сказане, дисертант відзначає, що у філософії історії кінця XІХ-поч. XX ст. було подолане домінування уявлень про однонаправленість, лінійність історичного процесу, переважають ідеї варіативності, різноманіття історії, що відобразилося в уявленні про історію як про «світ світів», постмодерністській метафорі «ризомі».

У підрозділі 1.3. «Методологічні можливості та смислові стратегії історичної рефлексії» йдеться про методологічні можливості, принципи і механізми конструювання історичного процесу з погляду поліваріантності його розвитку.

З метою удосконалення методологічного поля дослідження дисертант здійснює концептуальне уточнення терміна «історія». У загальному вигляді розглядаються три значення слова «історія»: 1) вид знання, 2) вид тексту, 3) вид реальності.

Дисертант відзначає, що звернення до проблеми поліваріантності вимагає враховувати сформульований уперше М. Бором принцип додатковості, відповідно до якого жодна теорія не може описувати об'єкт дослідження надто вичерпано, щоб виключити можливість альтернативних підходів. Відповідно до цього принципу в дослідженні обґрунтовується перспектива використання багатомірного, системно-структурного підходу, компаративного методу, абстрагування, моделювання, синергетики.

В історичному розвитку органічно переплітаються матеріальне і духовне, об'єктивне і суб'єктивне, масове й індивідуальне, свідоме і стихійне, прогресивне і реакційне, а також має свою специфіку поєднання необхідного і випадкового, можливого і дійсного. У цьому зв'язку вважається за необхідне розглянути специфіку і співвідношення категорій «суб'єктивного» і «об'єктивного», «можливого» і «дійсного», оскільки насамперед з ними пов'язане виникнення так званих альтернативних історичних ситуацій.

З метою кращого осмислення характеру впливу «свободи» на гіпотетичність відповідного пояснення проведена диференціація між двома парними категоріями: необхідність - випадковість і необхідність - свобода, в їх застосуванні до історичного процесу.

Автор робить висновок, що принцип варіативності є ефективним принципом історичного пояснення, є основою динаміки пізнавальної процедури. Він може реалізуватися у варіативно-моделюючому поясненні історії, специфіка якого полягає в осмисленні реально здійснених історичних подій через порівняння з можливими варіантами їх протікання.

У другому розділі «Проблема поліваріантності у філософії історії» розглядаються гносеологічні, аксіологічні та онтологічні підстави поліваріантності у дослідженні історичного процесу.

У підрозділі 2.1. «Плюралізм інтерпретацій в історичному пізнанні» дається аналіз переходу від догматичного гносеологічного монізму до пізнавального плюралізму як основи розробки адекватного варіанта історичної теорії, яка здатна показати варіативність історичного розвитку. Дисертантом робиться спроба теоретичного осмислення плюралізму і ставиться питання про його природу. Звертається увага на те, що принцип плюралізму, маючи онтологічні та гносеологічні підстави, стає невід'ємною рисою сучасної методології філософії історії. Гносеологічною детермінантою цього принципу є активна позиція дослідника в одержанні нових знань. Автором підкреслюється, що плюралізм інтерпретацій насамперед стосується історичних фактів і встановлення їх істинності. При цьому акцент робиться на тому, що саме з аксіологією пов'язана плюралістичність їх тлумачення.

У підрозділі дисертант посилається на важливу, в руслі даного дослідження, ідею Ф. Лазарєва і С. Лебедєва - переходу від моністичної методології до концепції «багатьох факторів».

Принцип плюралізму підтверджує своє право на існування в межах інтервальної методології, вагомий внесок у розробку якої внесли роботи А. Каменобродського, Ф. Лазарєва, С. Лебедєва, М. Новосьолова. Авторський колектив (Л. Алексєєва, Р. Додонов, Ф. Лазарєв, Д. Муза, В. Погосян, В. Попов, М. Шульга) застосовують інтервальну методологію в межах цивілізаційної парадигми історії.

Теза про інтервальну структуру самої об'єктивної реальності є серйозною онтологічною підставою можливості і правомірності плюралізму.

Методологічний зміст принципу плюралізму полягає в тому, що в конкретній когнітивній ситуації застосовується свій специфічний, орієнтований на вирішення певних дослідницьких завдань спосіб вивчення історичної реальності. Саме в цьому, а не в абсолютизації права вченого трактувати хід історичного розвитку за своїм суб'єктивним уявленням полягає суть наукового плюралізму.

У підрозділі 2.2. «Поліваріантність історичного розвитку», використовуючи принцип плюралізму інтерпретацій і методологічні можливості синергетики, критично досліджується ідея поліваріантності шляхів історичного розвитку суспільства в його можливих сценаріях і тенденціях.

Проблема варіативності в історичному розвитку може розглядатися у двох аспектах - онтологічному і гносеологічному, тобто як явище історичної реальності та як завдання історичного пізнання.

Сьогодні принципова відмова від методологічних настанов «європоцентризму» пов'язана з визнанням альтернативності, множинності соціокультурних варіантів виникнення і розвитку соціальності.

Автор аналізує підходи, що теоретично обґрунтовують варіативність. Відповідно до першого - поліваріантність розглядають як ланцюг випадкових, не пов'язаних між собою подій (В. В. Ільїн). У межах такого підходу стає зрозумілим, що перехід від минулого до майбутнього, від нестійкості до стійкості, «порядку» здійснюється через достатній прояв випадковості. Інший підхід до впливу різних «випадковостей» на поліваріантність пов'язаний з поняттями «точка біфуркації» і «критична точка історії».

Концепція «критичної точки розвитку» передбачає, що в ній закладені альтернативні шляхи розвитку всього історичного процесу або окремих його частин і напрямів. У залежності від того, яка альтернатива буде обрана активно діючими на історичній арені силами, буде визначений шлях розвитку відповідного історичного об'єкта.

З точки зору автора, позитивним моментом обох підходів є те, що вони дають теоретичне обґрунтування наявності поліваріантності історичного процесу.

Відзначається, що виникнення альтернативних ситуацій детерміноване об'єктивними і суб'єктивними передумовами. Об'єктивною основою альтернатив є наявність в історичній дійсності істотно різних можливостей подальшого розвитку. Виникнення таких можливостей, а отже, і альтернативних потенцій обумовлене, з одного боку, складним діалектичним взаємозв'язком змісту і форми в суспільно-історичному розвитку, з іншого боку - специфікою взаємозв'язку в суспільно-історичному розвитку мети і засобу її досягнення. Суб'єктивний фактор в історичних альтернативах пов'язаний з роллю певних суспільних сил, що діяльно прагнуть перетворити тенденції на реальність.

Дисертант, підкреслюючи роль законів, резюмує, що як у мотиваційному, так і в ситуаційному варіантах пояснення не можна абсолютизувати доцільність законів історичного процесу. В історії діють як закони твердої, однозначної детермінації, так і закони імовірнісної детермінації, які властиві стохастичним, випадковим процесам.

У підрозділі 2.3. «Сутність, місце і роль варіативності в історичному процесі» виявлено сутність і структурні елементи варіанта як сутнісної категорії, в основі якої лежить структурованість дій і подій.

Основним методом дослідження виступає рух від конкретного до абстрактного. У результаті була виділена перша структурна одиниця варіанта - подія. Історія завжди виглядає зовні як величезна безліч індивідуальних подій, що іменуються історичними. Подія розглядається як зафіксована діяльність людей й така, що емпірично спостерігається. Автором розкриті властивості подій: 1) відносна самостійність, відособленість; 2) історична значимість; 3) мінливість; 4) подільність.

Поняття події як структурованої сукупності дій не тільки дає можливість, але і робить необхідним застосування умовного способу (методу «якби»). соціальний філософія поліваріантний ціль

При аналізі поняття «події» проаналізована структурна одиниця - дія. Остання виступає як вихідна абстрактна «клітинка», неподільний елемент історичного процесу. Вся історія складається з дій людей. На абстрактному рівні дослідження історичного процесу дія має ряд властивостей: 1) історичну значимість; 2) відносну відособленість, самостійність; 3) цілісність; 4) тривалість; 5) неподільність. На емпіричному рівні дія - субстанція подільна, кінцева, обмежена і знищувана.

Дисертант артикулює позицію, що кілька взаємозалежних подій утворюють варіант. Варіант - це накладання мети (завдання) свідомої чи несвідомої на ту чи іншу конкретну можливість розвитку. Однак проведений аналіз показує, що поняття «варіант» - не просто одна з можливих комбінацій чи альтернатива, можливість якого-небудь іншого розвитку подій. Варіант - сутнісна категорія, в основі якої лежить структурованість дій і подій.

Отже, історичний процес є субординованою багаторівневою системою дій, подій і сукупності подій, що виступає як якісно нове утворення - варіант.

Автор використовує класифікацію варіантів, запропоновану В. Нехамкіним і поділяючи її, використовує у подальшому аналізі історичної реальності.

Третій розділ «Конструювання історії в сучасному філософсько-історичному дискурсі» присвячений аналізу контрфактичній і семантичній концепціям конструювання історії, а також моделі, що пов'язана з темпоральною референцією останньої.

У підрозділі 3.1. «Контрфактичне моделювання історичного процесу» у контексті дискусії про наявність або відсутність «умовного способу в історії» досліджується можливість контрфактичної концепції конструювання історії в постнекласичній філософії. Висвітлено еволюцію поглядів на поліваріантність історичного процесу.

Довгі роки радянські історики-професіонали доводили, що історія не терпить умовного способу. Панування такої концепції привело до того, що вивчення проблеми умовного способу спочатку було можливим лише в художній літературі. У її межах оформився персоналістський напрям моделювання варіантів історичного процесу (В. Звягінцев, В. Некрасов, М. Первухін), у якому об'єктом дослідження є людина, що визначає хід історії.

Аналіз у художній літературі можливих нереалізованих варіантів сприяв формуванню інтересу до цієї проблеми і в учених. М. Вебер один із перших визнавав можливість уявного вилучення події при зміні деяких причин, що викликали її. При цьому він з урахуванням диференційованого підходу розробив методику конструювання нереалізованих варіантів і потенційних подій. Подібні ідеї були характерні для А. Тойнбі, В. Хвостова, В. Єгорова, Г. Помєранца, французького вченого А. Про.

І. Бестужев-Лада пропонує за допомогою методу «ретроальтернативістики» вирішувати проблему умовного способу в межах філософії історії.

Він висунув концепцію, у якій: 1) визнається наявність поліваріантності; 2) установлюється, що її вивчення повинно проводитися в межах філософії історії; 3) даються науково обґрунтовані критерії, за допомогою яких можна конструювати потенційні варіанти («реальності», «логічності», «порівнянності сценаріїв», «оптимальності»). Недоліки його концепції - нерозмежованість понять «варіант» і «альтернатива».

До числа останніх досліджень з контрфактичного моделювання належать роботи С. Екштута, А. Назаретяна, І. Пантіна, М. Парамонової, Б. Хазанова, які прагнуть інкорпорувати умовний спосіб у тканину наукового оповідання.

Дисертант робить висновок: контрфактичні моделі можуть бути ефективним засобом при вивченні альтернативних історичних ситуацій і при різноманітній гіпотетичній реконструкції історичної реальності, але при тій неодмінній умові, що моделюються альтернативи, які реально мали місце, а не альтернативи, суб'єктивно сконструйовані дослідником. Імітаційне моделювання має свої межі застосування, і його не можна ідеалізувати й абсолютизувати.

У підрозділі 3.2. «Семантичне конструювання реальності в історичних наративах» досліджується моделювання історичної реальності за допомогою мовних конструкцій дискурсивних практик.

Принципово нова постановка питання про виявлення зв'язку мови з реальністю виникла в межах аналітичної філософії, де проблема реальності набуває нового «лінгвістичного» виміру, який пов'язує мовні реалії й епістемологічні установки та їх реалізацію в пізнавальних, комунікативних і соціальних актах. При такій постановці проблеми відкривається можливість повороту до онтологічного трактування проблеми реальності як реалізації можливого світу, що знаходить свій опис у відповідній мовній системі, а потім до визнання рівноправності «можливих світів» як самодостатніх і внутрішньо узгоджених реальностей.

У дисертації стверджується, що оскільки «можливий світ» конструюється мовними засобами, його простір виявляється не безмежним, тому автор виходить на вирішення проблеми меж допустимості/можливості конструювання, репрезентації і відображення реальностей.

У підрозділі на підставі здобутків школи «Анналів» показано, що нова інтелектуальна історія поставила під сумнів існування об'єктивної реальності, віру в можливість встановлення об'єктивної істини. «Нова» філософія історії бачить своє завдання в розшифровці символів знакової системи, визначає історіографічні проблеми навколишнього світу як проблеми, у першу чергу, текстуальні й лінгвістичні, і вимагає вирішувати їх лінгвістичними засобами і методами. Її представники орієнтовані не на науку, а на мистецтво і літературу і вважають своєю фундаментальною метою деконструкцію старого відношення історії до поезії як дистинкцію факту і вимислу. Аналітична філософія історії пропонує синхронну характеристику історичної реальності, а деконструктивістсько-постструктуралістська філософія історії - діахроний аналіз історичного і виступає як лінгвістична підсистема епістемологічної системи філософії історії.

Семантичне конструювання реальності в історичних наративах виявило себе в тому, що: 1) деконструктивістська і постструктуралістська інтерпретація історії, що супроводжується абсолютизацією лінгвістичної концепції історичного наративу, риторичного і референціального модусів його тексту, впливає на філософсько-історичну рефлексію сучасних літературних теорій; 2) наративна філософія історії не відповідає позитивістському прагненню до емпіричної точності і незацікавленості, а це відкриває доступ для можливого перекручування конструювання минулого; 3) розгляд історії «новою» філософією історії здійснюється як інтерпретативна діяльність мислення з визначення і примноження змістів тексту історичного наративу; об'єктом «нової» філософії історії виступає текст історичного наративу як особлива знакова система і значеннєва реальність.

У підрозділі 3.3. «Темпоральна референція в конструюванні історії» визначаються основні моменти формування концептуального апарату теорії історичного процесу в контексті його темпоральної природи. Досліджено основні виміри історичної реальності (темпоральні, просторові, ситуативні). Визначені темпоральні характеристики, які є базисними стосовно моделі, що відображає історичний процес з погляду використання інтервальної структури.

Проаналізовано категорії «процес», «подія», «дія», «становлення», «розвиток», які дозволяють прояснити змістові підстави історичного часу. Розгляд проблеми співвідношення понять «події» та «історичний процес» дозволяє продемонструвати темпоральну природу історичної реальності.

Автор, аналізуючи категорію «процес», пропонує таку його типологію: мікропроцес, макропроцес, ситуативний процес, узагальнюючий процес, квазіпроцес. На наш погляд, ієрархія типів процесів представляється важливою в методологічному аспекті, тому що передбачає створення «каркасу» історичних описів.

Досить ефективним при розгляді значення темпоральності в конструюванні історії є моментно-інтервальний підхід. Аналіз внутрішньої структури процесу імпліцитно викликає необхідність використання темпорального апарату, тому що будь-який процес має місце у певний інтервал часу. Виходячи з цього, виділяються гомогенний, негомогенний, випадковий і холістичний процеси. Зроблена спроба об'єднати відношення синхронності й діахронності історичних подій.

Використані лінійні і деревоподібні моделі часу дозволяють досліджувати проблему детерміністських та індетерміністських історичних процесів, синхронних і діахронічних явищ, таких характеристик історичного процесу, як «безперервність» та «дискретність».

Аналіз категорії «процес», показав, що основу всіх процесів складають два види становлення: 1) перший вид являє собою внутрішнє конструювання реально існуючого об'єкта; 2) другий вид є переходом від одного стану об'єкта до іншого стану. Обидва види становлення пов'язані: а) з макроскопічними процесами, що є переходом від актуально існуючого до майбутнього, яке не є актуальним, але в той же час реальне; б) з мікроскопічними процесами, які є перетворенням реальних умов на актуальне існування.

Ні перший, ні другий вид становлення не є безпосередньо мікроскопічними і макроскопічними процесами.

Макро- і мікроскопічні процеси відбуваються в межах другого виду становлення і являють собою виникнення і зникнення об'єкта. Перший же вид становлення стосується механізму становлення об'єкта.

Становлення - це процес, у ході якого новий об'єкт починає з реальної можливості перетворюватися на дійсність, але поки ще не перетворився в неї, а тільки лише формується. Термін «становлення» відображає процес формування, реалізації сутності нового об'єкта. Становлення (як перехід) здійснюється через заперечення колишнього історичного об'єкта, у якому новий історичний об'єкт містився в ідеї реальної можливості. Поняття «становлення» можна розглядати як показник історичного процесу, що розгортається, з певним якісним результатом.

Процеси - це фіксовані і відтворені в пам'яті реального суб'єкта або соціуму конкретні минулі стани об'єкта, які дозволяють у цілому виділяти закінчені значеннєві одиниці чи події, а також побачити деяку тенденцію в тих змінах, що пережив об'єкт, у тому числі й реалізовану тенденцію, що стала актуальністю.

ВИСНОВКИ

Результати дослідження дали можливість сформулювати такі узагальнені висновки:

1. У межах класичної філософії увага дослідників спрямована на конструювання моделі історичного процесу в площині причинно-наслідкової детермінації, виявлення внутрішніх механізмів і форм взаємодії різних сфер громадського життя, пошук загальних законів розвитку і векторів направленості історичного розвитку. Сама історія в цей період розглядалася як розумний, закономірний, лінійний і прогресивний процес. При розгляді концептуальних особливостей дослідження історичної дійсності в історико-філософській ретроспективі, виділені моделі циклічного, лінійного розвитку історії, а також концепції ненаправленої історії (на прикладі неокантіанського напряму).

2. Генезис проблеми поліваріантності в соціальній філософії і філософії історії пов'язаний із кризою класичної філософії історії, коли ставиться під сумнів весь класичний схематизм історії з його ідеями єдності людської історії, спрямованості, закономірності, цілей, змістів. Перехід до некласичного типу філософування характеризується прагненням продемонструвати багатомірність історії. Ідея різноманіття історії протиставила себе історизму в його еволюціоністських, моністичних, лінійних варіантах.

Вирішення проблеми поліваріантності стає можливою в межах екзистенціальної і герменевтичної традиції, відповідно до якої відсутність цілісності, завершеності історії і залучення до неї людини, стає можливим варіативне конструювання історичного процесу. Підставою для вільного конструювання історії є прояв апріоризму, релятивізму, інтуїтивізму, «історичної уяви» в ідеях представників історичної школи і презентизму.

У другому десятилітті ХХ ст. проблема конструювання історичного процесу вирішувалася представниками аналітичної філософії історії в термінах теорії підведення, теорії дії (П. Уінча, У. Дрея, Г. фон Врігта - аналітична герменевтика) і наратології (А. Данто, Х. Уайт, У. Геллі).

3. У ХХ-ХХІ ст. подолано домінування уявлень про однонаправленість, лінійність, завершеність історичного процесу, переважають ідеї варіативності, різноманіття історії, що відобразилося в уявленні про історію як про «світ світів», у постмодерністській метафорі «ризомі».

В основу динаміки пояснювальної процедури покладений принцип варіативності, що дозволяє задіяти реальні механізми підвищення його правдоподібності і через досягнення певного теоретичного збігу з варіативністю історичного процесу домогтися зняття суб'єктивності його пізнання. Принцип варіативності може реалізуватися в особливій пояснювальній процедурі - варіативно-моделюючому поясненні історії, що є окремим типом пояснення, специфіку якого складає підхід до осмислення реально історичних подій які здійснилися через порівняння з можливими варіантами їх протікання.

4. У сучасній філософії історії спостерігається методологічний плюралізм. Принцип плюралізму, стає невід'ємною рисою сучасного наукового знання. Гносеологічною детермінантою цього принципу є активна позиція дослідника в отриманні нових знань. Методологічний зміст принципу плюралістичної інтерпретації полягає в тому, що в конкретній когнітивній ситуації застосовується свій специфічний орієнтований на вирішення певних дослідницьких завдань спосіб вивчення історичної реальності. Перехід від догматичного гносеологічного монізму до пізнавального плюралізму дозволяє більш адекватно відобразити суть явищ і процесів об'єктивної історичної реальності. Саме в цьому полягає суть наукового плюралізму, а не в абсолютизації права вченого трактувати хід історичного розвитку за своїм суб'єктивним уявленням, як нерідко стверджувалося і стверджується в наш час у зв'язку з пошуками нових підходів у пізнанні минулого.

5. Принцип плюралізму інтерпретацій і методологічні можливості синергетики дозволяють в онтологічному аспекті критично розглянути ідею поліваріантності шляхів історичного розвитку суспільства в його можливих сценаріях і тенденціях як явище історичної реальності.

Об'єктивною основою альтернатив є наявність в історичній дійсності істотно різних можливостей, потенцій, тенденцій подальшого розвитку. Виникнення істотно відмінних можливостей обумовлене складним діалектичним взаємозв'язком змісту і форми в суспільно-історичному розвитку, а також специфікою взаємозв'язку в суспільно-історичних умовах мети і засобів її досягнення. Суб'єктивний фактор в історичних альтернативах пов'язаний з роллю певних суспільних сил, що діяльно прагнуть перетворити тенденції на реальність.

6. Контрфактичні моделі можуть бути ефективним засобом при вивченні альтернативних історичних ситуацій і при різноваріантній гіпотетичній реконструкції історичної реальності, але при тій неодмінній умові, що моделюються альтернативи, які реально мали місце, а не альтернативи, суб'єктивно сконструйовані дослідником. Імітаційне моделювання має свої межі застосування, і його не можна ідеалізувати й абсолютизувати.

7. Проаналізовано методологічні особливості вивчення історичного процесу в межах темпоральних характеристик філософії історії. Використання темпоральної шкали сприяє більш адекватному аналізу внутрішньої структури історичного процесу і виділенню типів процесу. Темпорально-просторова природа змінюваної історичної дійсності дозволяє розглядати останню з позиції сукупності каузально-можливих станів.

Лінійність і деревоподібність часу дозволяють досліджувати проблему детерміністських та індетерміністських історичних процесів, синхронних і діахронічних явищ, таких характеристик історичного процесу, як «безперервність» та «дискретність».

Постулювання поліваріантності історичного процесу передбачає появу нових інтерпретацій і інтенцій, що стосуються відображення внутрішнього механізму і внутрішньої структури.

Урахування «стріли часу» збагачує уявлення про структуру історичного процесу, його варіативний розвиток, дає можливість зрозуміти схему соціально-історичного процесу, яка одержує свою певну основу в минулому, реалізується в тривалому сьогоденні і підходить до тієї межі, яка дозволяє говорити про майбутній час, про його сценарії, про тенденції, про проблеми співвідношення потенційності, можливості, випадковості. Історичний процес передбачає тенденції, що визначають основи його розвитку, які дослідник спостерігає в теперішньому часі й ті можливі шляхи, яких історичний процес набуде у майбутньому часі. Майбутній час буде являти собою певні сегменти, пов'язані з тими чи іншими сценаріями майбутнього.

8. Наративна філософія історії передбачає інтерпретативну діяльність мислення з визначення і примноження змістів тексту історичного наративу. Об'єктом «нової» філософії історії виступає текст історичного наративу як особлива знакова система і значеннєва реальність. «Нова» філософія історії бачить своє завдання в розшифровці символів цієї знакової системи, визначає історіографічні проблеми навколишнього світу як проблеми, у першу чергу, текстуальні й лінгвістичні і вимагає вирішувати їх лінгвістичними засобами і методами. Нова інтелектуальна філософія історії орієнтована на мистецтво й літературу. Аналітична філософія історії пропонує синхронну характеристику історичної реальності, а деконструктивістсько-постструктуралістська філософія історії - діахроний аналіз історичного і виступає як лінгвістична підсистема епістемологічної системи філософії історії.

9. Без урахування багатоваріантності неможливий аналіз переломних моментів історії, з'ясування направленості розвитку суспільства, аналіз факторів, від яких залежить доля світової цивілізації. При конструюванні моделі історичного процесу взагалі й історичних змін зокрема, необхідно враховувати той факт, що ця модель повинна відображати перехідні стани в історії соціуму. Поліваріантний підхід дозволяє адекватніше відобразити особливості і характер саморозвитку історії, сприяє більш глибокому проникненню в її різноманітну сутність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Давыденко Э. Н. Трансформация исторической реальности (социально-философский анализ) / Э. Н. Давыденко // Інтелект. Особистість. Цивілізація. Вип. 1., Т. 1. - Донецьк : ДонДУЕТ, 2003. - С. 99-112.

2. Давиденко Е. М. Метаморфози сучасного суспільства / Е. М. Давиденко // Вісник ДонДУЕТ. Гуманітарні науки. - Донецьк. - 2003. - №2 (18). - С. 221-232.

3. Давыденко Э. Н. Принцип реальности как основа рациональности человеческого «Я» / Э. Н. Давыденко // Інтелект. Особистість. Цивілізація. Вип. 2. - Донецьк : ДонДУЕТ, 2004. - С.167-179.

4. Давыденко Э. Н. Поливариантность исторической реальности в нарративном дискурсе / Э. Н. Давыденко // Вісник ДонНУ. Серія Б. Гуманітарні науки. - Донецк. - 2005. - №2. - С. 50-58.

5. Давыденко Э. Н. Актуальные проблемы поливариантности исторического процесса / Э. Н. Давыденко // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків : ХАІ. - 2008. - №4. - С. 27-35.

Публікації в інших виданнях:

6. Давыденко Э. Н. «Сверхобщество» - понятие и сущность (попытка определения) / Э. Н. Давыденко // Материалы ІІ Международной конференции [«Интеллект. Личность. Цивилизация»], (Донецк, 22 - 23 мая 2003 г.) - Донецьк : ДонНУЭТ, 2003. - С. 63-71.

7. Давыденко Э. Н. Современные метаморфозы исторической реальности / Э. Н. Давыденко // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції [«Динаміка наукових досліджень 2003»], (Дніпропетровськ, 20 - 27 жовтня 2003 р.), Том.1. Філософія. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2003. - С. 7-10.

8. Давыденко Э. Н. Феномен поливариантности исторического развития / Э. Н. Давыденко // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції [«Ідентичність у сучасному вимірі»], (Донецьк, 14 - 15 листопада 2006 р.) - Донецьк : ТОВ «Юго-восток, Лтд», 2006. - С. 121-123.

9. Давиденко Е. М. Метафізика історичності і релятивність предмета історії / Е. М. Давиденко // Матеріали XIV Харківських міжнародних Сковородинівських читань [«Філософські стратегії ХХІ століття»], (Харків, 29 - 30 вересня 2006 р.) - Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2006 р. - С. 13-15.

10. Давыденко Э. Н. Гносеологические возможности объяснения истории: принцип вариативно-моделирующего познания / Э. Н. Давиденко // Сборник материалов III Всеросийской научно-практической конференции [«Система ценностей современного общества»], (Новосибирск, 30 сентября 2008 г.) - Новосибирск : ЦРНС - Издательство СИБ-ПРИНТ, 2008. - С. 11-16.

11. Давыденко Э. Н. Историко-экзистенциальный анализ культуры / Э. Н. Давыденко // Материалы Международной научно-практической конференции [«Культура и экономика»], (Донецк, 20 - 21 марта 2008 г.) - Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. - С. 42-46.

12. Давыденко Э. Н. Модели объяснения истории в современной аналитической философии истории США / Э. Н. Давыденко // Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної дистанційної конференції [«Інтелект. Особистість. Економіка»], (Донецьк, 30 січня 2009 р.) - Донецьк : ДонНУЕТ, 2009. - С. 82-90.

АНОТАЦІЯ

Давиденко Е. М. Поліваріантний підхід конструювання історичного процесу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

Дисертація присвячена аналізу історичного процесу у контексті поліваріантного підходу. Досліджується дефініція понять «об'єктивне», «суб'єктивне», «можливість», «дійсність», «варіант», «альтернатива» тощо, а також сутність і особливості прояву поліваріантності історичного процесу. Акцентована увага на альтернативності історичного процесу, суб'єктивності вибору цілей, шляхів і методів діяльності.

...