Ісостенічне та акаталептичне висловлювання в античному скептицизмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. Н. Каразіна

УДК 165.72

ІСОСТЕНІЧНЕ ТА АКАТАЛЕПТИЧНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ В АНТИЧНОМУ СКЕПТИЦИЗМІ

09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЛІТІНСЬКА ОЛЬГА ЮРІЇВНА

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Карпенко Іван Васильович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри теоретичної і практичної філософії, декан філософського факультету.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент Панич Олексій Олегович, Науково-видавниче об'єднання “Дух і Літера”, старший науковий співробітник; доктор філософських наук, доцент Петрушов Володимир Миколайович, Українська державна академія залізничного транспорту, професор кафедри філософії та соціології

Захист відбудеться 10 червня 2010 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6, ауд. 255.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 05 травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Сєроштан С. І.

АНОТАЦІЯ

Літінська О.Ю. Ісостенічне та акаталептичне висловлювання в античному скептицизмі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2010.

Дисертація присвячена історико-філософському осмисленню скептичного вчення Піррона Елідського і Секста Емпірика та епістемологічного вчення представників Середньої та Нової Академії, визначенню особливостей філософської мови та специфіки висловлювань, що притаманні цим напрямкам античної філософської думки. З'ясовано, що пірроністичній традиції притаманне використання ісостенічних, тобто рівносильних висловлювань, побудова яких визначена головною метою пірронізму - утриманням від суджень. Для традиції Нової та Середньої Академії притаманним є використання акаталептичних висловлювань, що виражають однозначну думку про неосяжність буття.

Запропоновано новий, пов'язаний з аналізом мовленнєвих засобів, підхід до осмислення історії античного скептицизму. Доведено, що в основі пірроністичного вчення про висловлювання знаходиться концепція речі (pragma), в межах якої річ осмислюється як “турбота”. Визначено характерні риси мовленнєвих формул, завдяки яким здійснюється побудова ісостенічного висловлювання та запропоновано нове визначення поняття “акаталептика”. філософський ісостенічний акаталептичний висловлювання

Ключові слова: античний скептицизм, пірронізм, ісостенічне висловлювання, акаталептичне висловлювання, “річ”, безмовність, критерій істини.

АННОТАЦИЯ

Литинская О. Ю. Исостеническое и акаталептическое высказывание в античном скептицизме. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2010.

Диссертационное исследование посвящено проблеме историко-философского осмысления скептического учения Пиррона Элидского и Секста Эмпирика и эпистемологического учения представителей Новой и Средней Академии, определению специфики философского языка и особенностей высказывания, которые характерны для этих направлений античной философской мысли.

В диссертационном исследовании различие между пирронизмом и “академическим скептицизмом” (традиционно определяемое как явление институционального или формального характера) конкретизируется как различие между двумя типами философских высказываний: исостеническим и акаталептическим. С одной стороны, определены характерные черты исостенического высказывания, в основании которого находится представление о равносильности противоположных суждений и воздержании от суждений. С другой стороны, определена специфика акаталептического высказывания, функционирующего как универсальное выражение непостижимости бытия.

В диссертации доказано, что в основании пирронистического учения о высказывании находится концепция “вещи”, в рамках которой вещь осмысляется как “забота”, т.е. как явление, которое, будучи предметом разговора, не может быть отделено от того, кто говорит. Это положение, конкретизируется как характерная для пирронизма философская доктрина, исключительной особенностью которой является “нейтральное” решение проблемы различения знания и незнания, существования и несуществования, добра и зла и т.п. Отказавшись от понимания “вещи” в узком смысле слова - как плотной субстанции, сущностной основы жизненного процесса, - Пиррон ставит вопрос о вмешательстве постороннего наблюдателя в пространство прозрачных “вещей”. В результате этой встречи наблюдатель несет ощутимые потери: во-первых, он лишается ощущений и мнений, которые бесполезны и обременительны для соучастника прозрачных “вещей”. Речь идет о стирании самой структуры того, что мы воспринимаем как принадлежащее нам отражение мира, о размытии контуров, делящих мир на ощущаемое и ощущающего. Во-вторых, в отношении наблюдателя действует: а) запрет на применение насильственного различения и б) запрет на внедрение собственной системы дефиниций. Эти запреты выражены в формуле “быть без склонностей”, то есть пребывать в уравновешенном и устойчивом состоянии, не прибегая к расхожим представлениям и оценкам.

В работе определены характерные черты речевых формул, благодаря которым происходит построение исостенического высказывания. Рассмотренные положения (перечень которых приводит Секст Эмпирик) включают в себя как разъяснения к конкретным фразам, применение которых необходимо для установления исостении, так и определения универсальных интерпретационных приемов, изменяющих представление о содержании высказывания в целом. К разряду общих интерпретационных принципов в диссертации относится положение об историографическом характере исостенических высказываний, информирующих не о самом объекте или событии, а о факте наблюдения этого объекта или события. Однако в отличие от традиционных исторических изложений, объектом скептических историй выступает сам “хроникер”. Установлено, что пирронистический способ рассуждения располагает к интерпретации, производимой с учетом того факта, что любое высказывание пирроника является элементом рефлексии.

В диссертации предложено новое прочтение понятия “акаталептика”. “Акаталептика” является уточнением понятия “академический скептицизм” в узкоспециальном значении, указывающем на эпистемологическое учение о непостижимости бытия. Установлено, что основные аргументы акаталептической философии (в частности - Аркесилая) смыкаются в направлении стоической каталепсии - структуры ощущений-идентификаторов, которые создают видимость знания о мире. Цель акаталептики уточняется как намерение нейтрализовать заблуждение “постигающих представлений” и вместо ложного мнения о соотнесенности чувств и вещей сформировать правдоподобную убежденность в непостижимости всего.

Сопоставление исостенических высказываний с примерами акаталептического философствования позволило конкретизировать различие, существующее между пирронизмом и акаталептикой. Во-первых, речь идет об эристической и риторической направленности акаталептических высказываний о непостижимости вещей (что не совпадает с позицией нейтралитета, характерной для пирронизма), во-вторых, - о концептуальной зависимости акаталептики от учений, с которыми велась дискуссия (следовательно, для интерпретации акаталептического высказывания необходимо знакомство с полемической историей этого высказывания и контекстом). Таким образом, различие между пирронизмом и акаталептикой предлагается рассматривать как различие между невысказыванием как выражением неопределенности относительно бытия и невысказыванием как выражением его непостижимости.

Ключевые слова: античный скептицизм, пирронизм, исостеническое высказывание, акаталептическое высказывание, “вещь”, безмолвие, критерий истины.

ABSTRACT

Litinska O. J. Isostenic and acatalectic utterance in ancient scepticism. - Manuscript.

Candidate of Philosophy degree dissertation in specialty 09.00.05 - history of philosophy. - Kharkiv V. N. Karazin National University. - Kharkiv, 2010.

Dissertation is devoted to historical-philosophical comprehension of Sceptical teaching of Pyrrho and Sextus Empiricus and epistemic doctrines of representatives of Middle and New Academy and to specification of features of philosophical language and specific of utterances that are inherent to these directions of ancient philosophical thought. It is found out, that the usage of isostenic utterances , is inherent to pyrronism, the construction of which is defined to be its primary objective - abstention from judgments. The use of acatalectic utterances which express the idea of the vastness of being is inherent to the tradition of Middle and New Academy.

The new approach to the comprehension of history of scepticism is offered. It is related to the analysis of language means. It is proved that the conception of thing (pragma)is in the basis of pyrrhonic doctrine of utterance, and a thing is comprehended as “troubles”. The characteristic features of language formulas, due to which the construction of isostenic utterance is carried out, are defined and a new definition of concept “acatalectic” is offered.

Key words: ancient scepticism, pyrrhonism, isostenic utterance, acatalectic utterance, “thing”, silence, criterion of truth.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається особливостями сучасного історико-філософського осмислення античного скептицизму, які, в першу чергу, характеризуються неоднозначністю в оцінці ролі скептицизму в процесі розвитку античної філософської традиції зокрема та історії європейської філософської думки взагалі. Ретельний розгляд основних концепцій, сформованих у межах античних скептичних традицій щодо виразних можливостей та обмежень висловлювання у царині епістемології і онтології, дозволяє більш глибоко осмислити особливості скептичного розуміння буття та проблеми взаємодії людини з навколишнім світом. У сучасній вітчизняній історико-філософській літературі головна увага приділяється тлумаченням загальних положень античного скептицизму, що не передбачає детального аналізу оригінальних положень та понять, якими послуговувалися скептики. На противагу цій розповсюдженій практиці у дисертаційній роботі розглядається недостатньо досліджене питання скептичних методів побудови філософського висловлювання, до яких пірронізм (власне, скептицизм) та акаталептика (так званий, академічний скептицизм - вчення Середньої та Нової Академії) висували особливі вимоги.

Питання розрізнення античних скептичних вчень становить складну історико-філософську проблему, вирішення якої у дослідженні пов'язується з концепцією ісостенічного та акаталептичного висловлювання, що дозволяє розглянути питання про ґенезу античного скептичного вчення у новому ракурсі. Такий підхід є виправданим та актуальним, оскільки, на відміну від доктринальних розбіжностей та доксографічних свідчень, висловлювання можуть аналізуватися безпосереднім чином як диференційні ознаки.

Різноманітні історико-філософські інтерпретації античного скептицизму демонструють широкий спектр підходів, спрямованих на осмислення проблеми неоднозначності й невизначеності скептичного вчення: іноді ця проблема ігнорується, іноді розглядається як основна перепона на шляху до адекватного розуміння скептицизму, іноді акцент робиться на відстороненість скептицизму від головної тематики античної філософії. В цілому ж, переважає прагматичний підхід до скептицизму, в рамках якого відбувається виокремлення певних положень скептичного вчення і пристосування їх до умов, що визначені сучасним суспільним життям і філософською рефлексією. У дисертації використовується підхід, що не співпадає з лінією прагматичних тлумачень, завдяки чому картина античного скептицизму доповнюється деталями, пов'язаними із сутністю скептичних висловлювань.

Сучасній українській філософській думці притаманний пошук нових методів осмислення швидкоплинної та мінливої дійсності, і в цих умовах особливої актуальності набуває проблема оцінювання різних суджень та культура неупередженого погляду на протилежні за змістом висловлювання, витоки яких сягають античного скептицизму. Неупередженість, урівноваженість та відстороненість суджень є характерними рисами як скептичного способу побудови висловлювань, так і сучасних комунікативних практик. Це наближує історію античного скептицизму до сучасних реалій. Отже, дослідження набуває водночас і теоретичної історико-філософської, і суто практичної актуальності.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена: по-перше, необхідністю розробки нового підходу до історії античного скептицизму, який передбачав би не тільки тлумачення філософських концепцій, але й аналіз прийомів, за допомогою яких ці концепції були сформульовані скептиками. По-друге, необхідністю комплексного дослідження ісостенічного висловлювання і розгляду цієї концепції як критерію, що дозволяє виокремити різні напрямки античного скептицизму. По-третє, недостатнім осмисленням компонентів скептичного вчення, пов'язаних з проблемою використання мови та побудови висловлювань. По-четверте, необхідністю осмислення філософського підґрунтя та витоків певних комунікативних практик, що набувають розповсюдження в сучасному українському соціумі.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Загальною ознакою більшості історико-філософських досліджень античного скептицизму є застосування комплексного підходу при аналізі скептичної філософії, тому основний акцент робиться на системно-структурному баченні історії скептичних вчень, у межах якого здійснюється реконструкція скептицизму як “філософської системи” (В. М. Богуславський, Д. О. Гусєв, Р. Попкін, Р. Ріхтер). Розповсюдженими є також редукційні методи, що зводять ціле античного скептицизму до одного або декількох його положень. Підґрунтям редукційних концепцій, як правило, виступає певна епістемологічна теорія: наприклад, концепція “універсального незнання” (universal ignorance) (П. Ангер), скептичного “антитеоретичного” (anti-theoretical) підходу до питання істини (Б. Страуд), концепція “знання без суджень” (knowledge without justification) (Р. Вайнтрауб). Розглядаються окремі аспекти скептичного вчення - естетичний (О. Ф. Лосєв), практико-прагматичний (Б. Страуд, Б. Францес), етичний (П. Бачваров), психологічний (А. Несс), теологічний (K. Нельсон). Скептицизм аналізують також вчені, що працюють у межах компаративістських досліджень (Дж. Гарфельд, А. Кузмінскі).

До традиційних тлумачень античного скептицизму відносяться дві протилежні концепції: еволюційна, що описує історію античного скептицизму як історію безперервного розвитку лише однієї доктрини (Г. В. Ф. Гегель, Р. Ріхтер, О. Ф. Лосєв); і диференційна, що припускає наявність двох незалежних шкіл скептичної філософії - пірронізму та акаталептики (М. Патрик, А. Несс). У дисертаційному дослідженні акцентується увага на диференційному тлумаченні скептичних вчень. Концептуальним підґрунтям дисертації є інтерпретація скептицизму як вчення, що в цілому виходить за рамки онтологічних доктрин, які спираються на сукупність негативних і ствердних суджень щодо буття (Р. Хенкінсон).

Для сучасних досліджень античного скептицизму характерною є відмова від однозначних інтерпретацій та системності, завдяки чому античний скептицизм розглядається не тільки як фрагмент історії філософії, але і як “парасольковий термін” для мовного аналізу (Р. Хенкінсон).

Існують також дослідження, присвячені проблемам філософських і історичних контекстів скептичного вчення (П. Мор та Р. Шарплес).

Актуальним є цикл досліджень, що висвітлює концептуальні зв'язки античного скептицизму й сучасної філософії (Б. Страуд, Б. Францес, Р. Вайнтрауб і П. Бачваров).

Сучасна українська історико-філософська традиція також представлена дослідженнями скептицизму, проте вони присвячені лише британо-американській епістемології (О. О. Панич), європейському адогматичному мисленню (В. М. Петрушов), та загальному огляду філософії скептицизму (С. В. Пролєєв). Таким чином, поки що бракує робіт, у яких розглядалася б проблема репрезентативного огляду джерел, проблема розрізнення скептичних і негативних догматичних вчень та проблема скептичного висловлювання в цілому.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційну роботу виконано в межах науково-дослідної теми кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна “Філософія і розмаїття соціокультурних світів”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи - осмислення феноменів ісостенічного та акаталептичного висловлювання, визначення їх ролі у розвитку античної скептичної (пірроністичної) традиції і епістемологічному вченні Середньої та Нової Академії.

Мета роботи зумовлює вирішення таких завдань:

- визначити характерні риси ісостенічного та акаталептичного висловлювання;

- виявити та проаналізувати різні аспекти пірроністичного вчення про річ, виокремлюючи особливості визначення цього поняття у Піррона, визначити специфіку концептуального зв'язку, що встановлюється між пірроністичним вченням про річ і проблемою побудови висловлювань про неї;

- проаналізувати приклади мовленнєвих формул, за допомогою яких ісостенічне висловлювання може бути сформульоване, визначити особливості філософської інтерпретації цих формул;

- розглянути значення поняття “акаталептика” у контексті епістемологічного вчення представників Середньої та Нової Академії;

- порівняти ісостенічні і акаталептичні висловлювання в аспекті отримання певних характеристик буття, джерелами яких є ці висловлювання.

Об'єкт дослідження - скептичне вчення Піррона та Секста Емпірика і епістемологічні концепції Середньої та Нової Академії.

Предмет дослідження - ісостенічні висловлювання у вченні Піррона і Секста Емпірика та акаталептичні висловлювання в епістемологічних концепціях Середньої та Нової Академії.

Теоретичні і методологічні основи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань у дослідженні використовуються елементи таких методів: аналітичного (для розгляду існуючих історико-філософських теорій античного скептицизму); порівняльно-історичного (для порівняння концепцій ісостенічного та акаталептичного висловлювання); герменевтичного (для визначення та інтерпретації головних тез пірронізму та акаталептики) та окремі теоретичні положення комунікативної філософії та філософії мови (для аналізу мовленнєвих засобів, які використовуються пірронізмом та акаталептикою).

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняній науці об'єктом спеціального історико-філософського дослідження розглядається історія античного скептицизму у ракурсі аналізу “пірроністичного” і “академічного” скептицизму як простору втілення двох типів висловлювання.

Наукова новизна одержаних результатів може бути конкретизована у таких положеннях, які виносяться на захист:

1. У дисертаційному дослідженні різниця між пірронізмом та епістемологічним вченням Середньої та Нової Академії визначається як різниця між двома типами філософських висловлювань: ісостенічним та акаталептичним. Визначено характерні риси ісостенічного висловлювання, в основі яких знаходиться уявлення про рівносильність протилежних суджень (isosthзnia) та утримання від суджень (epochз) та визначено специфіку акаталептичного висловлювання, яке функціонує як категоричне заперечення можливості пізнання (katalзpsia) буття.

2. Доведено, що в основі пірроністичного вчення про висловлювання знаходиться концепція речі (pragma), в межах якої річ осмислюється як “турбота”. Це положення конкретизується як характерна для пірронізму філософська доктрина, особливістю якої є достеменно не визначене ставлення до явищ навколишнього світу, а також до проблеми розрізнення істини та неістини, знання та незнання, добра і зла та ін. Особливості розуміння “турботи” розкриваються через тлумачення специфічних заборон, що стосуються ставлення до “турботи” з боку людини. Зокрема, заборона догматичного світосприйняття виражена формулою “бути без нахилів” (aklinзs), що зобов'язує скептика дотримуватись рівноваги думок та не схилятися до розповсюджених уявлень та оцінок.

3. Визначено характерні риси мовленнєвих формул, завдяки яким здійснюється побудова ісостенічного висловлювання (“(ніщо) не більш”, “напевно”, “можливо”, “допустимо”, “утримаюсь від суджень”, “я нічого не визначаю” та ін.). Доведено положення про історіографічний характер ісостенічних висловлювань, які на відміну від традиційного історичного повідомлення інформують не про сам об'єкт чи подію, а про факт сприйняття цієї події. Об'єктом ісостенічних історій є сам “хронікер”. Таким чином, пірроністичний спосіб висловлювання вимагає інтерпретації, яка виконується з урахуванням того факту, що будь-яке висловлювання пірроніка є елементом рефлексії.

4. Запропоновано нове визначення поняття “акаталептика”, яке виступає в дослідженні як уточнення поняття “академічний скептицизм” у вузькоспеціальному значенні, що вказує на епістемологічне вчення про неосяжність буття. Метою акаталептичного висловлювання є намір нейтралізувати помилковість стоїчного вчення про “збагненні уявлення” та сформувати правдоподібне переконання про неосяжність буття.

5. Порівняння ісостенічних і акаталептичних висловлювань в аспекті отримання певних характеристик буття, джерелами яких є ці висловлювання, дозволило конкретизувати різницю між пірронізмом та вченням Нової та Середньої Академії: а) акаталептичні висловлювання мають еристичне і риторичне спрямування та аргументують тезу про неосяжність речей (що не співпадає з позицією невизначеності, яка характерна для пірронізму); б) існує концептуальна залежність акаталептики від вчень, проти яких була спрямована її аргументація. Таким чином, різниця між пірронізмом та акаталептикою визначається як різниця між відмовою від висловлювання як вираженням невизначеності відносно буття і відмовою від висловлювання як виразом впевненості у його неосяжності.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Висновки та теоретичні положення дисертаційного дослідження поглиблюють розуміння історії античного скептицизму, розширюють теоретичне підґрунтя історико-філософського аналізу давньогрецьких філософських концепцій. Теоретичне значення роботи пов'язане з обґрунтуванням положення про вирішальне значення аналізу типів висловлювань для інтерпретації античного скептицизму в цілому. Такий підхід дозволяє більш глибоко ознайомитися безпосередньо з текстами давньогрецьких філософів та визначити головні прийоми скептичного філософування. Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у наукових дослідженнях та навчальному процесі, при підготовці словникових та енциклопедичних статей, розділів підручників та при підготовці загальних та спеціальних курсів з історії античної філософії.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки дисертації й тексти публікацій розроблено та викладено автором самостійно. У дисертації використано матеріали статей і тез виступів на конференціях, підготовлених автором.

Апробація результатів. Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалися на науковому семінарі кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та доповідалися автором на всеукраїнських та міжнародних конференціях: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “ІV Харківські філософські читання” (Харків, 2007); Всеукраїнській науковій конференції - “XI філософські читання пам'яті Георгія Флоровського” (Одеса, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції “Простір гуманітарної комунікації” (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “VІ Харківські філософські читання” (Харків, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у шести одноосібних статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, і тезах чотирьох конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (що містять 16 підрозділів), висновків і списку використаних джерел (125 найменувань, в тому числі 73 - іноземними мовами). Загальний обсяг роботи - 202 сторінки, із яких 186 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується ступінь наукової розробленості проблеми, формулюється мета та завдання, визначаються теоретичні та методологічні засади, а також розкривається наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, надається інформація про публікації та апробації результатів дослідження.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади історико-філософських досліджень античного скептицизму” присвячено проблемі визначення поняття “скептицизм” та виявленню відмінностей, що існують між різними концепціями історії античного скептицизму. Основна увага приділяється розбіжності між двома типами інтерпретаційних підходів: а) тими, що обґрунтовують загальне розуміння скептицизму як широко розповсюдженого культурного явища, притаманного не тільки окремим філософським школам античності, а й давньогрецькій культурі в цілому та б) тими концепціями, що розглядають скептицизм як філософський прийом, застосування якого є характерним лише для окремих та строго визначених філософських вчень. Розділ містить попередні пояснення до термінології, що використовується в дисертації, огляд літератури за темою дослідження.

У підрозділі 1.1 “Основні поняття та терміни” обґрунтовується необхідність уточнення основних понять та термінів, використання яких вважається традиційними для історико-філософського аналізу античного скептицизму і не ставляться під сумнів. Зокрема, поряд з поняттями “скептицизм”, “скептика” і “античний скептицизм” запропоновано використання понять “ісостенія”, “пірронізм” і “акаталептика”, уточнююче значення яких зводиться до вказівки на конкретне правило та засоби оформлення філософського висловлювання. Поняття “ісостенія” розуміється як принцип рівносильності протилежних висловлювань і використовується у дисертації для позначення “істинного скептицизму” (у термінології Р. Хенкінсона), характерною рисою якого є однакове неприйняття як “негативного догматизму” (однозначного заперечення), так і “позитивного догматизму” (однозначного ствердження) відносно будь-якого явища, що може бути предметом висловлювання. Більш вузьким по відношенню до “ісостенії” є використання поняття “пірронізм”, яке вказує на філософське вчення, створене Пірроном Елідським. Використання поняття “скептика” є допустимим стосовно пірроністичного вчення Секста Емпірика. “Акателептика” є уточненням поняття “академічний скептицизм” у спеціальному значенні епістемологічного вчення про неосяжність буття.

У підрозділі 1.2 “Історіографія античного скептицизму: джерела і дослідницька аналітика” розглянуто основні джерела, завдяки яким стає можливим обґрунтований аналіз концепції Піррона (Peri philosophias Арістокла, Vitare philosophorum Діогена Лаертського, Pyrrhoniae hypotyposes і Adversus mathematicos Секста Емпірика та Academica Ціцерона).

Філософія античних скептиків у різних її аспектах розглядається у науково-теоретичних працях вітчизняних та зарубіжних вчених, але питання про ісостенічне і акаталептичне висловлювання не було предметом спеціального історико-філософського дослідження. Це пов'язано з тим, що скептицизм не мав власної коментаторської традиції і не розглядався істориками філософії як головна течія елліністичної філософської думки. Багато в чому вирішальною у цій проблемі є позиція, згідно з якою всебічний розгляд скептицизму є неможливим, через брак джерельної бази.

У підрозділі 1.3 “Алкмеон Кротонський і Гомер як перші скептики” розглядається питання щодо того, хто був першим скептиком і аналізуються тексти, які можуть вважатися прикладами скептичних висловлювань. Критично переосмислюється гіпотеза, згідно з якою найбільш раннім проявом скептичної думки в історії античної філософії є уривок із твору “Про природу” Алкмеона Кротонського. При епістемологічній інтерпретації вчення Алкмеона акцентується теза щодо обмеженості пізнавальних можливостей людини (Дж. Барнз). В доповнення до цієї концепції в дисертації пропонується теологічна інтерпретація фрагменту Алкмеона, згідно з якою акцентованою вважається різниця між божественними та людськими можливостями. Виходячи з цього, пропонується розглядати “скептицизм” Алкмеона не як частину епістемологічної парадигми, а як релігійне установлення, що відповідає теологічній константі грецького світу, а саме: можливості людини не можуть повною мірою зрівнятися з можливостями божества.

Уточнюється позиція щодо гомерівського використання слова skзptomai у значенні “скептицизм”, адже гомерівський діалект відрізняється від класичної філософської мови, і у поетичній мові Гомера слово skзptomai має своє специфічне значення (“дивитися навколо”, “озиратися”), тобто маються на увазі зовнішні прояви поведінки людини (Б. Снелл). Гомерівське використання цього слова не вплинуло на подальше філософське осмислення skзptomai. Відповідно до цього критичного розгляду першим скептиком розглядається Піррон.

У підрозділі 1.4 “Історико-філософські концепції античного скептицизму: різноманіття інтерпретацій” розглядається комплекс основних теоретичних, історико-філософських і методологічних положень, що формують сучасне уявлення про історію скептичної філософії. В аналізі історії античного скептицизму за критерієм спадкоємності виділяється дві концепції: а) еволюційна, що вбачає у скептицизмі послідовний розвиток одного філософського сюжету (сумнів (Р. Ріхтер), відносність (О. Ф. Лосєв)); б) диференційна, що базується на ствердженні внутрішньої неоднорідності античного скептицизму (академічні епістемологічні вчення необхідно розглядати у контексті платонічної традиції, а поняття “скептицизм” застосовувати виключно до пірронізму, тобто вчення Піррона і тлумачень Секста Емпірика (М. Патрік, А. Несс)).

Розглядаються і інші підходи до аналізу античного скептицизму: психологічний, історичний, естетичний, лінгвістичний.

На відміну від інших течій античної філософії щодо скептицизму постає питання про його відповідність теоретичним засадам філософського пізнання: скептицизм розглядається як порушення “умов можливості теорії взагалі” (Е. Гуссерль) та як приклад “психічного стану” (Г. Шпет). В цих концепціях скептицизм вилучається з кола філософських доктрин. На противагу означеній вище позиції, існує думка, що скептицизм є основним фактором, який вплинув на становлення давньогрецької філософії: вирішальна роль скептицизму згідно з цією інтерпретацією, пов'язана з тим, що тільки це вчення повною мірою прийняло один із основних принципів філософського пізнання буття - принцип сумніву (Р. Ріхтер). Найбільш розповсюдженим є тлумачення, яке гранично розширює змістовну складову античного скептицизму та відмовляється від вузького визначення цього поняття: замість аналізу вчень філософів, що іменують себе скептиками, пропонується аналіз принципу “абсолютної іррелевантності” і співвіднесення його з естетичними поглядами, характерними для грецької культури в цілому (О. Ф. Лосєв). Також існує інший підхід, пов'язаний з аналізом функціонування поняття “скептицизм” у історико-філософському дискурсі: “скептицизм” розглядається як “парасольковий термін”, який сам по собі нічого не означає, але виконує інтегруючу функцію, відсилаючи до суми своїх окремих назв. Серед цих назв знаходиться і “пірронізм”, який, у свою чергу, також є “парасольковим терміном”. Пірронізм вказує на сукупність взаємозалежних положень, що у цілому доводять тезу про рівносильність протилежних суджень (Р. Хенкінсон).

У другому розділі “Принцип ісостенії у вченні Піррона Елідського про “річ”” аналізуються пірроністичні уявлення про сутність та функції ісостенічного висловлювання. Ісостенічне або рівносильне висловлювання являє собою цілий комплекс філософських положень, який включає не тільки вчення про способи невизначеного словесного оформлення думки, але й вчення про суб'єкт і об'єкт висловлювання, а також про ті зміни життєвого устрою, які супроводжують прийняття ісостенії як життєвої стратегії. Поняття “річ” є ключовим для розуміння пірроністичного вчення про рівносильне висловлювання.

У підрозділі 2.1 “Ісостенічне висловлювання як універсальний прийом звернення до буття: “говорити” замість “відчувати” і “мати думку” аргументується теза про особливий статус висловлювання у вченні Піррона. Ця особливість проявляє себе як вилучення висловлювання з ряду раціональних і перцептивних дій, таких як “думка” і “відчуття”, які спрямовані на зовнішнє розрізнення й визначення речей. У вченні Піррона акцентуються об'єднуючі, інтегруючі властивості висловлювання, яке представляє мовця й те, про що говориться як одне суще.

У підрозділі 2.2 “Річ (pragma) як невизначений предмет ісостенічного висловлювання” обґрунтовується теза про безпосередню залежність пірроністичного уявлення про висловлювання від концепції речі (pragma). “Річ” розглядається як “турбота”. Така інтерпретація обумовлена контекстним зв'язком поняття “річ” з поняттям “щастя” і спрямованістю пірронізму на проблеми повсякденного життєвого устрою. Згідно з Пірроном, про “турботу” неможливо говорити прямо або виносити певні судження про неї. Це невизначене явище як предмет розмови не відрізняється від мовця.

У підрозділі 2.3 “Єдність і відмінність речі й суб'єкта в межах ісостенічного висловлювання” ісостенія розглядається з точки зору суб'єкта, який розуміється не тільки як мовець, але й як невід'ємна частина самого висловлювання. Згідно з Пірроном, у суб'єкта повинно зберігатися байдуже ставлення до речей, тобто суб'єкт не повинен надавати їм жодного значення. Вимога “не надавати значення” розуміється у двох аспектах: 1) “не відчувати хвилювання і не бентежитися через речі”; 2) “не осмислювати речі, не надавати їм значення”. У другому випадку мова йде про збереження статусу онтологічної невизначеності “речі”: ісостенічне висловлювання не називає річ ані такою, що існує, ані такою, що не існує.

У підрозділі 2.4 “Безмовність (afasia) - результат ісостенічного висловлювання” розглядаються переваги, які з точки зору пірронізму супроводжують прийняття ісостенії як повсякденної практики. Такою перевагою є втрата мови. Безмовність пірроніки вважають необхідною, тому що жодна характеристика речі не є абсолютною й однозначною, а визначення речі, навіть найбільш суворе й точне, завжди буде результатом довільного вибору, а не проголошенням істинного знання природи речей. У цій ситуації пірронік воліє мовчати й робиться це заради власного душевного спокою.

У третьому розділі “Обґрунтування правил ісостенічного висловлювання у вченні Секста Емпірика” розглядається проблема реалізації ісостенічного висловлювання на рівні конкретних висловлювань природної мови. Якщо у Піррона ісостенічна практика завершується втратою мови, то Секст Емпірик замінює афазію дійсним висловлюванням, формулювання якого однак вимагає виконання певних правил.

У підрозділі 3.1 “Ісостенія та медична емпірія у філософії Секста Емпірика” розглядається медичне вчення Секста Емпірика як продовження початої Пірроном теми переваги, яку може одержати людина в результаті звернення до ісостенічного висловлювання. Зближення медичної емпірії і скептики відбувається за рахунок спільності логічної операції (коммеморативний умовивід), що дозволяє формувати нове знання за рахунок встановлення імовірнісної залежності між пам'яттю про певну подію і подією, яка за подібних обставин може виникнути в майбутньому.

У підрозділі 3.2 “Пірроністична концепція “феномену”” розглядається питання про межі ісостенії, існування яких, у випадку Секста Емпірика і його тлумачення пірронізму (скептики), дозволяє виправдати порушення принципу безмовності. “Феномен” у скептиці - це “посвідчення” буття: він існує очевидним чином і з ним доводиться рахуватися, але про його дійсну природу запитувати безперспективно. Осмислюються межі ісостенії, що визначені в скептиці за допомогою концепції “феномену”. Концепція “феномену” функціонує у скептиці в двох аспектах: вона сприяє досягненню граничної економії у сфері етичних, естетичних, аксіологічних та інших оцінювальних висловлювань та вона виступає як універсальне правило опису будь-яких речей.

У підрозділі 3.3 “Скептика як мова. Прийоми ісостенічного висловлювання й самовилучення “скептики” з філософського контексту” аналізуються основні мовні прийоми (“(ніщо) не більш”, “напевно”, “можливо”, “допустимо”, “утримаюсь від суджень”, “я нічого не визначаю” та ін.), завдяки яким здійснюється ісостенічний вислів. У загальному вигляді можна говорити про (квазі)історіографічний, а не філософський характер скептичних висловлювань, які не повідомляють про сам об'єкт чи подію, а позначають лише факт сприйняття цього об'єкту або події.

У підрозділі 3.4 “Інтерпретація ісостенічного висловлювання (поняття “бог” у скептичній мові)” початкові глави дев'ятої книги трактату “Проти вчених” (Sext. Emp. Adv. Math. IX, 1-195) розглядаються як приклад ісостенічного висловлювання і цей фрагмент ілюструє ті теоретичні положення, які були сформульовані у попередніх розділах. У результаті цієї інтерпретації встановлюється, що а) утримання від суджень у структурі фрагменту є метаелементом - прийомом, що описує опис, і б) предикати божественної сутності можна редукувати до поняття “надлишок” (“надмірне”) як найбільш загальної характеристики “бога” у ісостенічному висловлюванні.

Четвертий розділ “Філософські контексти акаталептичного вчення” присвячено питанням так званого “академічного скептицизму” або акаталептики.

У підрозділі 4.1 “Основні етапи розвитку акаталептичної аргументації в Середній і Новій Академії” обґрунтовується теза про дискусійне й риторичне походження засад акаталептичного способу висловлювання. На відміну від ісостенічних основні акаталептичні висловлювання являють собою результат довгих полемічних протистоянь, до яких була залучена Середня й Нова Академії. Стоїцизм, платонізм і пірронізм є саме тими течіями, що втримують у зібраному стані систему акаталептичної аргументації. Основним методом інтерпретації акаталептичних висловлювань виступає контекстуальний метод, у рамках якого акаталептика співвідноситься: а) з досократичною філософією (аргументи досократиків використовуються як риторичний прийом “апеляція до традиції”); б) із платонізмом (Сократ і Платон розглядалися акаталептиками як родоначальники акаталептичного способу філософування); в) зі стоїцизмом (концепція “збагненних уявлень” була постійним предметом суперечок акателептиків).

У підрозділі 4.2 “Акаталептика та пірронізм” детально аналізуються розбіжності між традиціями акаталептики і пірронізму. Про розрив, що існує між пірронізмом і акаталептикою, свідчать не тільки численні змістовні розбіжності, виявлені Секстом Емпіриком, але й розбіжність, що стосується поля інтерпретації. Сутність цієї відмінності полягає у співвідношенні висловлювання і контексту: пірронізму не потрібен концептуальний фон, з якого бралися б за допомогою асоціативного методу змісти відповідних термінів: у рамках пірронізму не існує ні строгої системи дефініцій, ні інтерпретаційних механізмів, пов'язаних з активацією широкого контекстуального поля. Для акаталептики навпаки характерним є використання зовнішніх концептуальних формацій, які є необхідною умовою осмислення акаталептичного висловлювання. Система дефініцій, на яку орієнтована акаталептика, є перетином трьох філософських традицій - пірронізму, платонізму і стоїцизму.

У підрозділі 4.3 “Акаталептичне вчення Аркесілая у контексті стоїчної епістемології” розглядається сукупність акаталептичних аргументів Аркесілая, які стосуються стоїчної каталепсії (структури відчуттів-ідентифікаторів, які створюють видимість знання про світ). Мета акаталептика полягає в тому, щоб нейтралізувати цю оману й замість неправильного уявлення про співвіднесеність почуттів і речей створити правильне уявлення про незбагненність усього.

У підрозділі 4.4 “Карнеад про критерій істини” аналізується “конструктивне” акаталептичне вчення Карнеада, основним тематичним елементом якого є імовірнісний опис речі, однак, відсутність визначеності закріплюється догматичним чином і, зрештою, веде до однозначного положення про непізнаванність речей.

У висновках дисертаційної роботи узагальнюються результати дослідження в цілому.

Запропонована в дисертаційному дослідженні концепція ісостенічного висловлювання дозволила по-новому осмислити скептичні тези про нестійкість і невизначеність уявлень про буття і уникнути однозначних епістемологічних трактувань цих уявлень. У контексті дослідження “ісостенічне висловлювання” означає: 1) у загальному значенні - висловлювання, яке перебуває в опозиції до ствердження, але не є запереченням, яке не є ні істинним, ні неістинним; 2) у спеціальному значенні - пірроністичну концепцію, що описує взаємодію суб'єкту з буттям, у рамках якої висловлювання протиставляється відчуттям і думкам.

Предметом ісостенічного висловлювання є “річ”, яка вказує на життєві складнощі, турботи і занепокоєння, що бентежать людину і складають її повсякденність. “Річ” за допомогою ісостенічного висловлювання мислиться як окремий клас невизначених і байдужих сутностей. Метою ісостенічного висловлювання є досягнення безмовності, завдяки якій людина знаходить щастя. Ісостенічне висловлювання є основною умовою ситуації безтурботності й щастя, яке в пірронізмі розуміється як абсолютне й беззастережне примирення з невизначеністю речей і їх рівноцінністю. Межі можливого використання ісостенічного висловлювання збігаються з межами “не феноменального” або неочевидного буття, що перебуває поза життєвими спостереженнями й не підкоряється вимогам повсякденної обачності (Секст Емпірик). “Феномен” у пірронізмі розглядається як єдиний критерій життєвої поведінки і як явище, що передбачає певного роду реакцію.

В основі концепції ісостенічного висловлювання (як і пірронізму в цілому) перебуває положення про те, що мова (logos) не може бути влаштована так, начебто вона реалізує онтологічну презумпцію існування. Мова розуміється як явище, покликане зберігати невизначеним онтологічний статус “речі”, тобто про всі “речі” необхідно говорити таким чином, щоб їх існування залишалося невисловленим.

У вченні Секста Емпірика розробляється система конкретних прийомів ісостенічного висловлювання. Концепція щастя обґрунтовується Секстом Емпіриком за допомогою такого положення: те, як ми говоримо, впливає на те, що ми почуваємо, logos впливає на pathos. У цьому випадку виразно прослідковується зв'язок скептики й медицини: душу можна лікувати, змінюючи мовленнєві звички. Свідомість пірроніка створює альтернативу звичному порядку речей: вона висуває на перший план зацікавленість у тому, що говориться про “феномен”, а не про істинну його природу.

Порівняння ісостенічних і акаталептичних висловлювань в аспекті отримання певних характеристик буття, джерелами яких є ці висловлювання, дозволило конкретизувати різницю між пірронізмом та вченням Нової та Середньої Академії: по-перше, ці відмінності полягають у еристичній й риторичній спрямованості висловлювань про незбагненність речей (що не збігається з евдеймонійною спрямованістю пірронізму); по-друге, існує концептуальна залежність акаталептики від вчень, що піддаються критиці (характер інтерпретацій у цьому випадку буде контекстуальним). Доведено, що основні аргументи акаталептичної філософії (зокрема, Аркесілая) стосуються стоїчної каталепсії - структури відчуттів-ідентифікаторів, які створюють видимість знання про світ.

Запропонована у дисертаційному дослідженні концепція ісостенії є внеском у розвиток позаепістемологічних уявлень про античний скептицизм. Такий підхід до античного скептицизму є перспективним для досліджень, пов'язаних зі спробами реконструювати скептичне вчення про мову і розглядом скептицизму як терапевтичної практики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Литинская О. Ю. Герменевтические аспекты скептицистской аналитики / Ольга Юрьевна Литинская // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: філософія. Філософські перипетії. - Х. : 2005. - № 706. - С. 216-222

2. Литинская О. Ю. Пирронизм вне гносеологических коннотаций / Ольга Юрьевна Литинская // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: філософія. Філософські перипетії. - Х. : 2007. - № 778. - С. 26-32

3. Литинская О. Ю. Истоки скептического философствования и скептицизм Гомера / Ольга Юрьевна Литинская // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: філософія. Філософські перипетії. - Х. : 2008. - № 830. - С. 67-74

4. Литинская О. Ю. Что такое скептицизм? / Ольга Юрьевна Литинская // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: філософія. Філософські перипетії. - Х. : 2008. - № 812. - С. 65-70

5. Літінська О. Ю. Особливості філософської мови Піррона Елідського / Ольга Юріївна Літінська // Філософські обрії. - 2008. - № 20. - С. 27-37

6. Литинская О. Ю. Метафизические основания скептицизма. Опровержение скептической теории в работах Э. Гуссерля и Г. Г. Шпета / Ольга Юрьевна Литинская // Грані. - 2010. - № 2 (70). - С. 40-45

7. Литинская О. Ю. Античный скептицизм. Основные источники и свидетельства / Ольга Юрьевна Литинская // Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів “IV Харківські філософські читання”. - Х. : 2007. - С. 59-62

8. Литинская О. Ю. К вопросу о различии “пирронизма” и “академического скептицизма” / Ольга Юрьевна Литинская // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Простір гуманітарної комунікації”. - К. : 2008. - С. 64-70

9. Литинская О. Ю. “Философская теология” в контексте скептической аналитики / Ольга Юрьевна Литинская // Матеріали міжнародної конференції “ХІ філософські читання пам'яті Георгія Флоровського”. - Одеса : 2008. - С. 11-14

10. Литинская О. Ю. Рауль Рихтер и предшественники греческого скептицизма / Ольга Юрьевна Литинская // Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів “VI Харківські філософські читання”. - Х. : 2009. - С. 36-41

Размещено на Allbest.ru