Міфопоетика і антропологічні основи української народної медицини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 39:615.89 (477)]:130.2

Міфопоетика і антропологічні основи української народної медицини

09.00.12 - українознавство (філософські науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Ткаченко Олександр Євгенович

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії культури і філософії науки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, МОН України, м. Харків

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Білецький Ігор Павлович,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, доцент кафедри теорії культури і філософії науки

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Панков Георгій Дмитрович, Харківська державна академія культури Міністерства культури і туризму України, доцент кафедри культурології

доктор філологічних наук, професор

Ушкалов Леонід Володимирович,

Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди МОН України,

професор кафедри

української та світової літератури

Захист відбудеться 12 травня 2010 р. о 17.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна МОН України (64077, Харків, пл. Свободи, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна МОН України (64077, Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий “8” квітня 2010 р.

В. О. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В. І. Штанько

антропологічний міфологема лікувальний український

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Народна медицина все більше привертає увагу дослідників різних галузей науки - істориків-етнологів, медиків, філологів. В українській філософській науці ця галузь традиційної культури лишається практично недослідженою. Лише окремі елементи антропологічного аналізу можна знайти у працях істориків (З. Болтарович, М. Гримич, С. Швидкий) та філологів (В. Давидюк), але й вони торкаються здебільшого тільки замовлянь. Давно визріла потреба пошуку антропологічних ключів до розуміння ритуалів лікувальної магії, виявлення тієї специфіки, з якою магічне мислення працює у вимірі української традиційності. Більше того, тут нас цікавить народна (себто - традиційна) медицина не сама по собі, а як виразний приклад такої роботи архаїчного мислення. Для українознавства філософського спрямування антропологічний аналіз усього комплексу світоглядних основ традиційного лікувального знання є надзвичайно важливим з огляду на потребу осягнення цього феномена в контексті усього традиційного мислення. Таке дослідження видається дуже складним, бо вимагає різнобічного, міжгалузевого підходу. У розумінні традиційного світогляду українців, у філософських інтерпретаціях цього світогляду народна медицина лишається білою плямою в українській антропологічній науці. Натомість для багатьох традиційних культур інших народів світу подібна робота вже здійснена іноземними вченими (напр., праці К. Леві-Стросса, М. Еліаде). Цими обставинами зумовлюється необхідність проведення дослідження за обраною темою.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Функціональний підхід у вивченні традиційних культур розробив Б. Маліновський, розгортання релігієзнавчого підходу бачимо у працях М. Еліаде. Структуралістську методологію розвинув К. Леві-Строс. Ці методи дозволяють добре описати сталі форми, але майже не фіксують динаміки, рухливості такого складного явища як традиційна культура. До цього часу українська лікувальна магія досліджувалася здебільшого у мовознавстві (Антонюк В. Г., Остроушко О. А., Павлов О. Д., Соляр О. А.) та етнології історичного спрямування (Болтарович З. Є., Швидкий С. М., Темченко А. І., Колодюк І. В.). Питання антропологічної інтерпретації порушувалось лише в межах потреб вказаних галузей науки.

Мета нашої роботи: здійснити реконструкцію символічної системи традиційних уявлень народної медицини, дослідити роботу магічного мислення на прикладі української лікувальної магії.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність послідовного розв'язання таких завдань:

1. Виділити та типологізувати міфологеми, які працюють у ритуалах народної медицини, з'ясувати їхні взаємозв'язки та співвідношення між собою.

2. Розробити класифікацію ритуалів для здійснення антропологічного аналізу магічного мислення.

3. Розробити інструментарій антропологічного аналізу традиційної лікувальної практики.

4. На основі розробленого антропологічного інструментарію запропонувати пояснювальні гіпотези для аналізу та інтерпретації смислів, які є складовими магічного мислення, у контексті української традиційності.

5. Доповнити аналіз магічного мислення на основі виділення бінарних опозицій аналізом принципів організації цих опозицій у традиційному мисленні.

Об'єкт дослідження - антропологічні основи лікувальної магії як феномена української народної медицини.

Предмет - структури архаїчного мислення, що втілюються у процесі здійснення ритуалів лікувальної магії.

Методи. Дослідження ґрунтується на методах індивідуалізації (виокремлення структурних елементів традиції та явищ, що її репрезентують), узагальнення (встановлення закономірностей, характерних для традиції в цілому, і які об'єднують усі її елементи). З емпіричних методів застосовується джерелознавчий (дослідження етнографічного матеріалу, етнологічної, фольклористичної літератури). З аналітичних методів ми використовуємо структурно-функціональний (аналіз знахарства як структурованої системи, кожен елемент якої несе певне функціональне навантаження). У ході роботи застосовано принципово новий метод, який ми відносимо до аналітичних. Він полягає в аналізі структур магічного мислення через ідею про системи відповідностей, які створюються цим мисленням у процесі кожного окремого лікувального обряду.

Теоретичною основою дисертації є праці М. Еліаде, К. Леві-Строса, В. Тернера, М. Фуко, Б. Маліновського, К. Хюбнера, М. В. Поповича, Б. Мандельброта, Д. Хофштадтера.

Наукова новизна:

Здійснено реконструкцію символічної системи традиційних уявлень народної медицини за допомогою розробленої нами класифікації знахарських ритуалів за спрямованістю та особою виконання.

Виділено і типологізовано міфологеми, з'ясовано їхні взаємозв'язки.

Розроблено принцип відповідності, який вперше в українській науці використано для антропологічного аналізу традиційної лікувальної магії.

Здійснено антропологічну інтерпретацію окремих найпоширеніших ритуалів лікувальної магії українців. Для цього ми сформулювали пояснювальні гіпотези і на основі принципу відповідності проаналізували магічне мислення у контексті / дискурсі української традиційності. Для ритуалів лікувальної магії ми виявили і описали системи відповідності структур магічного мислення ритуальним процедурам традиційної медицини.

Показано, що у сукупності, організованій ритуалом і “текстом”, бінарні опозиції утворюють фрактальні структури принаймні першого порядку. Таким чином, аналіз магічного мислення на основі виділення бінарних опозицій доповнено аналізом організації цих опозицій.

У роботі викладається принципово нове бачення української лікувальної магії завдяки застосуванню методології виявлення систем відповідностей. Для української лікувальної магії системою відповідностей ми називаємо результат уявної матеріалізації структури мислення стосовно конкретного лікувального обряду для полегшення і спрощення магічної маніпуляції. Внаслідок цього утворюється профанізований образ / образи хвороботворних і лікувальних чинників, розташування яких у бажаній моделі спричиняє психофізіологічний лікувальний ефект.

У ході аналізу показано обмеженість застосування принципу бінарних опозицій, окреслено область їх застосування і співвіднесеність з іншими схемами тлумачення. Успішно застосовано новий метод інтерпретації ритуалу як процесу створення системи відповідностей незбагненного - відомому, надприродного - профанному, і ритуалу як роботи цієї системи.

Теоретичне і практичне значення дослідження.

Теоретичне значення полягає у філософсько-антропологічному з'ясуванні смислів магічно-лікувальної практики, особливостей знахарських уявлень представників української традиційної культури на основі структурно-функціонального та системного підходів.

Практичне значення полягає у можливості аналізувати структури магічного мислення за допомогою концепту системи відповідностей. Більше того: оскільки вся традиційна культура грунтується на магічному мисленні, то ми можемо крізь призму системи відповідностей аналізувати будь-який ритуал взагалі.

Отримані результати можуть бути використані у науковій та викладацькій діяльності, вони збагатять такі навчальні курси, як етнокультурологія, релігієзнавство, культурологія, традиційна культура, філософська антропологія, фольклористика.

Матеріали дисертації використовувалися автором при проведенні лекційних занять у рамках нормативного курсу “Фольклористика” на тему “Філософія українського знахарства” за темою власного дисертаційного дослідження. Ці заняття проводились автором на запрошення кафедри літератури та іноземних мов факультету гуманітарних наук Національного університету “Києво-могилянська академія” у квітні 2008р.

Апробація результатів дослідження

За темою дослідження були зроблені виступи на наукових конференціях: "Традиція і сучасне в українській культурі”, присвяченій 125-річчю Гната Хоткевича (Харків, 18-21 грудня 2002 р.); на Всеукраїнській науковій конференції “Подвигу народному жити у віках”, що проходила у рамках ХІ Сумцовських читань (Харків, 15 квітня 2005 р), “Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології” (Київ, 17-18 лютого 2006 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Традиційна культура в умовах глобалізації: проблема наслідування культурного коду нації” (Харків, 26-27 грудня 2006 р.). Матеріали дисертації обговорювалися на двох наукових семінарах кафедри теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Публікації. Основні ідеї і положення дисертації викладені у 7 наукових публікаціях, з яких 4 статті вміщено у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають 11 підрозділів, висновків та списку використаної літератури, що містить 272 позиції. Обсяг дисертації становить 183 сторінки, з яких 156 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено основні методи дослідження, його предмет і об'єкт, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, показано наукову новизну і практичну цінність отриманих результатів; розкрито зміст дисертації, її апробацію та результати дослідження.

Перший розділ роботи - “Етнологічне вивчення української народної медицини і перешкоди для філософського контексту” включає огляд літератури за темою, аналіз напрацювань дослідників народної медицини та пошук способів антропологічної інтерпретації на основі вивчення етнографічного матеріалу та літератури.

У підрозділі 1.1. “Усталені шляхи дослідження української народної медицини (знахарства)” розглядаються наукові напрацювання дослідників народної медицини: П. С. Іващенка, М. Сумцова, М. Познанського, С. А. Верхратського, М. Минька, З. Болтарович, М. О. Новикової, С. Швидкого, М. Гримич, В. Давидюка, І. Колодюк, А. Темченка та ін. За основу міркувань ми беремо результати інтегральних праць з української народної медицини. Це - роботи етнологів, медиків, фольклористів.

У підрозділі 1.2. “Проблема антропологічної інтерпретації та потреба багатопланового дослідження. Функціональний і фрактальний аналіз. Аналіз систем відповідностей як новий метод” обгрунтовується обрана методологія дослідження. Пропонується три аспекти антропологічної інтерпретації: функціональний аналіз (за Б. Маліновським), аналіз систем відповідностей (авторська концепція) і фрактальний аналіз (за Б. Мандельбротом). Ці способи аналізу дозволяють розкрити принципи організації та засади роботи структур архаїчного мислення. Кожен з цих трьох аспектів інтерпретації охоплює весь матеріал, а в сукупності маємо три почасти взаємопроникні рівні висвітлення українського знахарства як явища української традиційної культури.

Другий розділ - “Ритуали української народної медицини: антропологічний аналіз” присвячено антропологічному аналізові та класифікації ритуалів української народної медицини.

У підрозділі 2.1. “Міфологеми українських лікувальних ритуалів: організація і дія структур” аналізуються структури міфологем українських лікувальних ритуалів. Міфологеми у лікувальних ритуалах об'єднуються в бінарні опозиції, а бінарні опозиції поєднуються між собою в структури з фрактальною будовою. На конкретних прикладах доведено, що класифікація ритуалів народної медицини, яка застосовується істориками-етнологами та фольклористами, непридатна для антропологічного аналізу, відтак постає потреба розробки іншої класифікації для наших завдань. Дослідники народної медицини часто забувають, що насправді мають справу зовсім не з медициною у сучасному розумінні цього поняття, а з явищем традиційної обрядовості, з певними ритуалами. Для лікування однієї і тієї ж хвороби можуть використовуватися зовсім різні ритуали. Отже, тип ритуалу, так би мовити, метод, не завжди залежить від того, з якою хворобою знахар має справу. Уявлення про хворобу в українській традиційній культурі дещо відрізняється від такого в офіційній, науковій медицині. Народна медицина має справу не так із хворобою, як із нампастю, і смисли цих двох понять не завжди збігаються, та й хвороба в народній медицині часто означає зовсім не те, що хвороба в медицині офіційній. Наприклад, кілька хвороб (у сучасному науковому розумінні) в народній медицині можуть трактуватися як одна “болячка”, і навпаки - різні прояви однієї і тієї ж хвороби, відмінний характер клінічної картини у різних людей, призводять до різних “діагнозів”. Відтак, спроби класифікації лікувальних обрядів та ритуалів за типом хвороби є хибними. На підставі вивченого нами матеріалу та праць дослідників української народної медицини, проблему антропологічної інтерпретації ми бачимо у відсутності придатної для цього класифікації та напрацьованої методології антропологічного аналізу. Ми підійшли до необхідності створення принципово нової класифікації української народної медицини - такої, яка б краще впорядкувала всі відомі обряди народної медицини та була б придатною для антропологічного аналізу.

У підрозділі 2.2. “Українська народна медицина крізь призму «Народження клініки» М. Фуко: від просторового образу хвороби до систем відповідностей” після ознайомлення з достатньою кількістю етнографічного матеріалу та проаналізувавши міркування М. Еліаде, В. Тернера та М. Фуко, ми розробили нову методологію для аналізу ритуально-обрядової системи українського традиційного знахарства. Ця методика грунтується на тому, що людина традиційної культури (зокрема, української) твердо переконана в об'єктивному існуванні механізму взаємодій, системи відповідностей між речами і явищами емпіричної дійсності, в існуванні невидимих зв'язків між ними. Лікувальні обряди, ритуали - це важелі, якими (за традиційними переконаннями) можливо вплинути на цей механізм з конкретною метою. Треба тільки “знати”. При виконанні магічних дій відбувається трансценденція (перенесення - ?) людського на нелюдське, “свого” на “чуже”, “вороже”, спілкування з ним, “релігія”. Тут ми розуміємо магію як інструментарій релігії - в тому сенсі, як це трактує у своїй монографії “Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців” (Київ, 2000) М. Гримич: “магія сама по собі не є типом релігійних чи дорелігійних уявлень, а є логікою, типом мислення, способом спілкування з сакральним і несакральним, методикою виконання релігійних дійств” [Курсив наш - О. Т.] Термін релігія вживаємо у значенні “відновлення зв'язку” - знов-таки між сакральним і несакральним. Для кожної конкретної ситуації у процесі ритуалу створюється система відповідностей, профанний шаблон для впливу на незбагненне. Систему взаємовідповідностей у собі та зовнішньому світі людина відтворює у побуті, методиках праці, мові, мистецтві, знаннях та й у всій культурі. Наведемо приклад однієї з загальних моделей системи відповідностей для лікувальних обрядів (див. рисунок). Ця модель, як і всі інші, є результатом попереднього аналізу лікувального обряду, і водночас - методом для подальшої антропологічної інтерпретації:

У підрозділі 2.3. “Класифікація обрядів української лікувальної магії” на основі концепції В. Давидюка та наших результатів аналізу систем відповідностей в обрядовості традиційної медицини ми розробили нову класифікацію цієї обрядовості, зручну для подальших антропологічних досліджень (див. висновки). Відповідно до фрактальної нескінченності типів лікувальних ритуалів народної медицини і їх варіантів цю класифікацію можна розгортати також нескінченно, наскільки це буде потрібно, без втрати початкової впорядкованості даної класифікації. Таким чином, жоден варіант не вислизне з “поля зору” дослідника. Підрозділ 2.4. “Аналіз обрядів української народної медицини за допомогою побудови систем відповідностей та класифікації” присвячено аналізові типових, найпоширеніших варіантів конкретних обрядів. У цьому підрозділі демонструється практичне застосування викладених у двох попередніх підрозділах (2.2. та 2.3.) методик та їхня взаємодія такому застосуванні.

Третій розділ дисертації - “Українська народна медицина: можливості та перспективи антропологічного аналізу” присвячено можливостям і перспективам антропологічного аналізу української народної медицини.

У підрозділі 3.1. “Предмети і дії в українській лікувальній магії: антропологічний аналіз” здійснюється антропологічний аналіз окремих найпоширеніших дій та предметів у контексті української лікувальної магії. Розглядаються дії і матеріальні речі як магічно-лікувальні та хвороботворні чинники у контексті української лікувальної магії, зокрема варіанти тлумачення семантики предметів і дій, співвіднесеність між собою цих варіантів. У наших міркуваннях ми звертаємось і до тих дій, опис яких подається у текстах замовлянь і заклять - тобто до невербального у вербальному. Вони походять з просторової природи людського мислення. Простежується прагнення матеріалізувати хворобу, надати їй певних обрисів, розташувати у певній “системі координат” світобудови. У ритуалах лікувальної магії ознаки хвороби та лікувальні чинники максимально матеріалізуються, точніше, “профанізуються” до звичайнісіньких явищ та речей нашого довкілля. Це дає поштовх до психофізіологічної дії людської уяви (аналіз такої дії - не наше завдання). Створюється опорна система відповідностей. Матеріалізувавши вороже явище, надавши йому певних просторових характеристик, свідомість набуває можливості оперувати з даним феноменом, точніше, в нашому випадку - боротися з ним. Хвороба, природа якої здебільного лишається незрозумілою, в уяві знахаря набуває ознак відомого предмета чи явища; чинник лікування хвороби теж стає цілком певним явищем або річчю. Ці два феномени утворюють опозиційну пару. Наприклад: пес - більмо, Матір Божа - болячка “з вітру”, Бог - пристріт, Божа Мати - завійник, сіль - очі, тощо. Усі ці пари зводяться до фундаментальної опозиції “свій/чужий”, яка є спільною для всього традиційного світогляду. Проте, дія лікувально-магічних чинників аж ніяк не обмежується роботою опозиції “свій/чужий”. Як видно з багатьох прикладів, знахар то відновлює закляклі з певних причин процеси гармонізації, налагодження рівноваги у світі/світах, то й сам припиняє ці процеси, коли рівновага в даному випадку означає смерть (такий мотив характерний для обрядів зупинки кровотечі). Таким чином, лікувально-магічна дія, залежно від конкретного випадку може бути чинником як гармонізації, так і хаотизації світу.

У підрозділі 3.2. “Міфічність у досвіді традиційного зцілення: дія і взаємодія” аналізується зцілення засобами традиційної медицини як містичний досвід самого хворого. В результаті цього аналізу зроблено висновок про зцілення як очищення - звільнення від чогось та як нове народження після “вмирання” під час хвороби (ініціація) - звільнення для чогось.

Підрозділ 3.3. “Традиційна медицина українців у вимірах часу та простору” присвячено висвітленню проблеми часу і простору в традиційних уявленнях українського знахарства. Розглянуто і проаналізовано традиційний знахарський календар, різні виміри простору в уявленнях і магічній практиці. Широко відомим фактом є те, що будь-яка традиційна культура, у тому числі й українська, сприймає і транслює час циклічно. І це стосується не лише річного циклу календарних свят. Про це пише у згаданій вище монографії М. Гримич. Цикли всередині циклів - авторка описує фрактальну структуру першого порядку, хоч і не визначає це явище як фрактал. Отже, перший порядок фракталу - два підцикли всередині одного (зимовий і весняно-літній всередині річного), другий - “маленькі ритуальні комплекси”, третій - окремі свята. Останній варіант змалювання завершеної фрактальної структури досить умовний, бо на рівні “маленьких ритуальних комплексів” подальшу градацію провадити досить проблематично, бо, по-перше, не завжди можна визначити межі між ними, по-друге, особливості цих комплексів досить варіативні залежно від локальної традиції, і по-третє, диференціація ритуального комплексу губиться на рівні окремого календарного свята: важко визначити “центральні” і “другорядні” обрядодії, бо така диференціація заводить дослідника у безкінечність. Тож, насправді маємо фрактал, який складається з багатьох суб- і метациклів. Починається він з життєвого циклу людини, йде через цикли періодів людського віку, роки, цикли календарної обрядовості від двох “великих” через ритуальні комплекси “менших” до окремих обрядодій. Паралельно існують багато інших вимірів часу (К. Копержинський, 1927), для знахарського повсякдення важливими усередині річного - місячні цикли, цикли зміни місячних фаз, тижневі і цикли зміни дня і ночі. Як бачимо, вони, природно, розташовуються один всередині одного - тож знову маємо фрактальну структуру.

Українська “лінійна” просторова модель має ознаки замкненості, а відтак, циклічності: з рідної домівки вона починається, нею ж і закінчується. Оскільки вона неперервна, остільки й кінечна. Відтак, певною мірою входить у циклічну модель простору як ланка фрактальної суб-метациклічної структури. До аргументів М. Гримич можна додати й значущість християнської лінійності для формування українських просторово-часових уявлень, але й тут спостерігається аналогічна ситуація: (наприклад, для часу) “руйнування” циклічної моделі з Першим Пришестям Ісуса Христа на землю і начебто лінійне розгортання історії має завершитися Другим Пришестям - по суті, це замикання циклу і перетворення лінійної моделі часу на циклічну. Циклічна ж модель, на нашу думку, включає в себе такі “кола”: хата, яка “є першим магічним колом для сім'ї”, подвір'я і садиба - друге коло, третє коло - село (хутір), “свій” простір для сільської громади, четверте коло: “за селом”, “пусті місця” разом з “дорогою” і її лінійно-замкненою, кінечною моделлю. П'яте коло - це певно “чужий”, але не однозначно “шкідливий” простір - наприклад, чуже село, мешканці якого сприймаються як потенційні вороги, наділені чаклунськими здібностями. Про це яскраво свідчить і українська весільна обрядовість з її виразною екзогамністю, і сюжети українських народних казок. Між собою ці кола підлягають одне одному: і концептуально, і фізично вони розташовані одне всередині іншого. У свою чергу кожне коло, взяте окремо, самохіть розпадається на безліч підлеглих елементів, які можна розглядати як у циклічному, так і в бінарно-опозиційному вимірах. Наприклад, хата включає в себе покуть з іконостасом і піч з каглою і бовдуром, стіл і поріг, стелю і долівку, піл (ліжко) і лави, власне хату і горище, хату і хатину, присінки і сіни тощо. Подвір'я починається за порогом хати, “попідвнконню” - з квітника (теж магічного кола) кругом хати і закінчується тином, (іноді - з низеньким земляним валом під ним), межею; має власне двір, порослий споришем, вишневий садок біля хати і “низ” городу з колодязем при межі; в опозиційних вимірах розглядаються клуня, комора і саж, курятник, погріб тощо. Опозиція “свій - чужий” має місце й коли господарська будова розгладається як “своє” проти того, що може бути “під” нею: у сажу - свині (своє), а під сажем може бути щось вороже, чуже, наприклад, щури. Як ми вже зазначали, окреслювати кола і опозиції між репрезентантами цих кіл можна до нескінченності, що є ще однією ознакою описуваної структури просторових уявлень як фрактальної.

Стосовно знахарського календаря, то він більшою мірою стосується обрядів і дій (точніше, обрядодій), пов'язаних з цілющим зіллям. Це й очевидно, з огляду на фенологічні процеси у природі. Зрозуміло, що переважна частина цих обрядодій мусить припадати на теплу частину року - період активної вегетації у помірній зоні. Так воно і є. Добре відомо, і на це вказує С. Верхратський, що фактично, зілля збирали ціле літо по п'ятницям. Але існують особливо сакральні точки часу, їх у знахарському календарі близько семи, а найважливіші з них - Симона Зилота (23 травня) та Івана Купала (6 - 7 липня). Стосовно оказіональної обрядовості, то вона пов'язується більшою мірою з циклами змін дня і ночі та місячних фаз (“кватимрь”, “кварт”). Зв'язок цей полягає у необхідності виконання обряду чи дотримання ритуальної зборони у сакральній точці часу: “до схід сонця”, “перед замходом сонця”, “увечері”, “як сонечко замйде”, “опімвночі”; “на молодикам”, “на рості” (“підповня”),“на повнякам”, “на вщемрбі” (“на старому місяці”, “на умбілі”). Щодо свят річного циклу, то здебільшого спостерігається заборона виконання лікувально-магічних дій. У тижневих циклах такі заборони стосуються неділі та п'ятниці, іноді - понеділка; залежно ж від локальної традиції та міркувань самого знахаря/знахарки, ці обряди виконуються у “жіночі” або у “чоловічі” дні - тоді, мовляв, краще помагатиметься.

Підрозділ 3.4. “Антропологічний аналіз обрядів передавання лікувально-магічного знання (постановка проблеми)” є спробою антропологічного аналізу обрядів передавання лікувально-магічного знання. Ці обряди мають міфологічне підгрунтя обрядів ініціації. Їхніми специфічними ознаками є переважне використання уявлень про нерівноцінність різних періодів часу та ділянок простору і створення умов екзистенційності під час виконання цих обрядів.

Третій розділ праці завершується висвітленням перспектив фрактального аналізу у дослідженні традиційної культури - це підрозділ 3.5. “Фрактальний аналіз у дослідженні традиційної культури”. Основна властивість фракталів - нерегулярна, різномасштабна самоподібність, автореферентність. У традиційній культурі прикладом фрактальної структури є російська лялька “матрьошка”, де кожна лялечка окремо повторює форму будь-якої більшої або меншої, але водночас має неповторний малюнок і певні розміри. При цьому кількість окремих лялечок необмежена: їх можна збільшувати та зменшувати нескінчемнно. Українська традиційна культура (як, здається, і будь-яка інша) рясніє всілякими фракталами. Явища нерегулярної самоподібності спостерігаються також при розгляданні рядів споріднених феноменів традиційної культури, далі - послідовностей цілих таких рядів тощо. Більше того, фрактальність властива і явищам сучасної, урбанізованої культури великих міст, де традиційність поступилася масовій культурі (культурі масового споживання). Видно, що не тільки явищам традиційної культури властива фрактальність. Відтак, тим паче слід розробляти методологію фрактального аналізу в культурологічних дослідженнях. Втім, виникає питання: якщо за допомогою фрактального аналізу геть усе об'єднувати і стирати відмінності, то чи не загубимо ми в цій суцільності, інтеграції всього з усім ті особливості, які властиві об'єктам наших досліджень, та й самі ці об'єкти? Чи не виникає небезпека ситуації, що після фрактальної “м'ясорімзки” нічого виокремити вже буде неможливо? Аж ніяк! Бо фактично на протязі всієї історії досліджень явищ культури (не лише традиційної) науковці наполегливо й аж досьогодні практикують більш або менш обережне виривання предмета з контексту ширшої царини, а далі - об'єкта з контексту предмета, чимдуж прагнучи розмежувати їх! Так ось ці навички відокремлення потрібного, встановлення меж і не дадуть фрактальному аналізу перевищити свою уніфікаційну дію. Натомість фрактальний принцип дозволяє не тільки впорядкувати нібито “хаотичне”, а й може стати зручним компромісом між редукціоністським і холістичним підходами.

Різномасштабна, нерегулярна самоподібність надає фракталам здатності об'єднувати макро- та мікросвіти та різні їх рівні між собою. Це добре видно з наведених нами прикладів фрактальності в українській традиційній культурі. Відтак, на підставах викладених спостережень і міркувань, ми вважаємо, що українська традиційна культура характеризується фрактальністю на всіх рівнях та у всіх вимірах свого побутування. При антропологічному дослідженні вона потребує аналізу як фрактальна структура. Запропоновані аспекти інтерпретації, як вже було зазначено, взаємопроникні. Виходячи з наших результатів, наводимо приклади такого взаємопроникнення. Окрім безпосереднього застосування до етнографічного матеріалу, фрактальний аналіз у результатах функціонального дозволяє виділити відносно стабільні структурні утворення, які здатні мігрувати з однієї галузі традиційної культури в іншу, “обростаючи” відповідним контекстом і виконучи різні функції (залежно від певного контексту), у результатах аналізу систем відповідностей фрактальний аналіз дозволяє впорядкувати безліч схем, якщо досліднику потрібно буде розглянути сукупність результатів щодо багатьох ритуалів. Аналіз через виділення систем відповідностей у результатах фрактального аналізу дає можливість не загубити предмет дослідження у нескінченності фракталів разом з можливістю моделювання гіпотетичних, ще не виявлених систем; результати функціонального аналізу в методі виділенння систем відповідностей використовуються при труднощах у безпосередній роботі з етнографічним матеріалом. Функціональний аналіз, окрім безпосереднього застосування до етнографічного матеріалу, що було постульовано Б. Маліновським, у результатах аналізу через виділення систем відповідностей дозволяє пояснити призначення тієї чи іншої структури, у результатах фрактального аналізу дає можливість виявляти причини і характер функціонування фрактальних структур у традиційній культурі.

Особливої уваги приділено аналізові структур міфологем, показано їхню фрактальність та її специфіку. Зокрема, в кумулятивному ряді одного замовляння, при розгляді послідовностей міфологем на позначення певної “болячки” видно, що семантично ці міфологеми організуються попарно, створюючи ряд бінарних опозицій. Видно попарність розташування міфологем на позначення гатунків хвороби - тобто, утворення ними бінарних опозицій: чоловічий - жіночий, дівчачий - хлопчачий, і т. д. Ці пари - різні втілення опозиції “свій - чужий”, адже “жінка” є більш “чужою”, ніж “чоловік” (що видно з багатьох аспектів української традиційності: порубіжність жінки доводить В. Давидюк, її належність до “чужого” яскраво демонструє українська весільна обрядовість (Хв. Вовк, В. Борисенко), зрештою, добре відома приказка: “невістка - чужа кістка”), “кішка” ближча до порубіжжя, ніж “собака”, “корова” більш “своя”, ніж “кінь” (він, наприклад, часто фігурує серед хтонічних персонажів демонології) тощо. Далі видно опозиції “більшого” масштабу: в даному кумулятивному ряді вже між групами пар міфологем бачимо опозиції “людське - нелюдське”, “живе - неживе”. Це наступний рівень прояву опозиції “свій - чужий”. Далі, розглядаючи крайні точки кумулятивного ряду, знову бачимо цю ж опозицію: “чоловічий - насланий”, тобто, максимально “свій” і максимально “чужий” (точніше, “воромжий”). Таким чином, у кумулятивному ряді спостерігається поступовий рух від найбільш “свого” до максимально “чужого”. Такий ряд є системою бінарних опозицій, що розташовані одна всередині одної; кожна опозиція є втіленням пари “свій - чужий” - відтак, бачимо різномасштабну самоподібність і автореферентність, і на цій підставі визначаємо семантичну структуру кумулятивного ряду як фрактальну.

При розгляді послідовності кумулятивних рядів у варіантах замовляння від однієї “болячки”, взятих з різних локальних традицій, у семантичному полі ряду спостерігаються пульсації - почергові зворотні зміни смислів та їхніх взаємодій. Схожим чином, при паралельному розгляді кількох послідовностей кумулятивних рядів різних окремо взятих лікувальних замовлянь схожого призначення спостерігається мерехтіння смислів, станів і взаємодій у семантичних полях цих рядів. Подібні пульсації спостерігаються і при діахронічному розгляді послідовностей кумулятивних рядів варіантів замовляння одного обряду та комплексів таких послідовностей різних лікувальних обрядів однієї чи кількох споріднених локальних традицій.

Більш або менш “свої” та “чужі” міфологеми утворюють у своїй єдності поступову градацію від максимально “свого” до максимально “чужого” без чітких меж. Проте у конкретних протиставленнях вони утворюють бінарні опозиції, які в тій же сукупності дають багатомірну фрактальну структуру від першого порядку до безкінечності. У даному випадку нас цікавлять не так певні міфологеми як такі, як їхня структура - точніше, способи організації бінарних опозицій, що утворюються міфологемами.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації запропоновано теоретичне підгрунтя вивчення антропологічних основ української народної медицини у зв'язку з її міфопоетикою. Через те, що у вітчизняній антропології традиційне українське знахарство досі не розглядалося як культурологічне явище, проблема була вирішена шляхом відмови від усталених підходів і класифікацій, що діють у фольклористиці та історичній етнології. Натомість було розроблено нову класифікацію ритуалів української народної медицини, для аналізу застосовано методику функціоналізму (за Б. Маліновським), фрактальний аналіз (за Б. Мандельбротом), а також розроблено новий метод спеціально для дослідження обрядів української народної медицини - аналіз систем відповідностей.

2. Результати праці можуть бути представлені з позицій семіотики та міфопоетики. За допомогою методології міфопоетики здійснюється аналіз організації і роботи міфологічного наративу як смислового поля ритуалу української лікувальної магії. Аналізуються структури традиційного мислення: з використанням принципу відповідностей між предметом, обрядом і текстом, за допомогою функціонального і фрактального аналізу. Здійснено спробу вирішення основних семіотичних питань: синтаксису (застосування структурного підходу до етнографічного матеріалу - зокрема, проаналізовано структуру бінарних опозицій і показано фрактальність їхньої організації), семантики (з'ясовано, як співвідносяться структури мислення з ритуальними практиками) і прагматики (показано, як працює в ритуалі ієрархічна структура та якою є динаміка розгортання / згортання цієї структури).

3. Встановлено, що символічна система традиційних уявлень народної медицини при своїй багатоплановості має фрактальну будову, чим і пояснюються властиві їй мінливість локальних варіацій, здатність до самовідтворення при частковій втраті знання, здатність використовувати фрагментарно збережену традицію як повноцінну. Фрактальністю пояснюється і фактично безкінечна кількість міфологем.

4. Міфологеми організуються ієрархічно. Ієрархічність часто несе ознаки фрактальності. Виділено “прості” і “складні” міфологеми (мета- міфологеми), які всередині себе можуть містити інші, “субміфологеми”. У разі змалювання триєдності світобудови в замовляннях сталою для багатьох варіантів є присутність місяця у небі як репрезентанта “верхнього” світу. Міфологеми, що репрезентують середній і нижній світи, можуть легко випадати, повертатися на свої місця та замінюватися іншими залежно від обставин побутування певного тексту. Отже, триєдність світобудови у різних варіантах побутування позначається по-різному. Таким чином, триєдність виділяється як окрема метаміфологема, тобто така складна міфологема, яка може включати в себе інші, простіші - міфологеми першого порядку. Метаміфологемою вважається міфологема потойбічної одноманітності, яка в мовознавстві відома як наскрізна епітетизація. Мовознавча характеристика є неповною і не зовсім вірною, бо у переважній більшості випадків має місце характерне зображення потойбічного світу, “того світу”, а саме - його характерної ознаки (у традиційних уявленнях) - одноманітності. Це підтверджується змістом казок, у яких змальовується “той світ”. Окремою метаміфологемою вважається зображення в замовляннях безлюдних, пустих, нечистих місць, куди зазвичай “виганяють” хворобу.

5. У кумулятивних рядах текстів замовлянь міфологеми об'єднуються в бінарні опозиції, а комплекси бінарних опозицій набувають вигляду фрактальних структур.

6. Розроблено концепцію систем відповідностей. Символічна система уявлень представників певної етнокультури (тобто - міф) застосовується ними в магічній практиці. Для людини традиційної культури характерна тверда переконаність в об'єктивному існуванні механізму взаємодій між речами і явищами емпіричної дійсності. Міф - це смислове поле ритуалу. Ритуали - це важелі, якими здійснюється вплив на певні сакральні точки цього смислового поля з конкретною метою. У процесі здійснення ритуалу утворюється система відповідностей - уявний механізм взаємодій, сконструйований людиною для досягнення певного результату. Конкретніше, саме стосовно ритуалів української народної медицини, систему відповідностей можна визначити як результат уявної матеріалізації структури мислення щодо конкретного лікувального обряду для спрощення магічної маніпуляції. Внаслідок цього утворюється профанізований образ / образи хвороботворних і лікувальних чинників, певний спосіб розташування яких у бажаній моделі спричиняє психофізіологічний лікувальний ефект.

7. Розроблено інструментарій антропологічного аналізу традиційної лікувальної практики, який може бути результативним і при аналізі будь-якого іншого явища традиційної обрядовості. Цим інструментарієм є комплексний структурно-функціональний аналіз, що складається з інтерпретації досліджуваного феномена на основі функціональної теорії Б. Маліновського, аналізу систем відповідностей як дійсності, що об'єктивується традиційним мисленням у вигляді певних уявлень і їх трансляції в обрядовості. Результатом аналізу такої системи відповідностей стає конкретна для певного ритуалу схема (модель). В результаті аналізу систем відповідностей багатьох ритуалів виявлено різні типи цих схем. Відтак на основі типології систем відповідностей розроблено нову класифікацію лікувальних обрядів української народної медицини, яка відбиває специфіку ритуалу і, таким чином, зручна для антропологічного аналізу. Ритуали української народної медицини поділяються на три основні групи: 1 - запобіжні (оберегові): а) індивідуальні, в) родинні, с) громадські; 2 - власне знахарські (призначені лише для знахаря): а)індивідуальні, в) інституційні; 3 - лікувальні: а) реінкарнальні, в) апотропеїчні, с) дистанційні, d) імітативно-імперативні. Підтипи лікувальних ритуалів (3-тя група в класифікації) розрізняються на основі концепції В. Давидюка про міфологію лікувальних обрядів в етіологічному аспекті. При розгляді схеми, одержаної в результаті аналізу системи відповідностей та пояснювальної гіпотези до ритуалу визначається його розташування в наведеній класифікації, що полегшує подальші дослідження.

8. Через те, що магічне мислення є однією з основ традиційної культури взагалі, то за допомогою систем відповідностей можна розробити класифікацію будь-якої обрядовості й аналізувати будь-який ритуал.

9. Запропоновано пояснювальні гіпотези для основних типів ритуалів народної медицини. Формулювання цих гіпотез здійснено на засадах функціоналізму Б. Маліновського, а також на основі використання методу побудови моделей систем відповідностей. Пояснювальна гіпотеза складається з виявлення і тлумачення певних сакральних точок міфу як смислового поля певного ритуалу. Формулювання пояснювальної гіпотези здійснюється в процесі виконання таких операцій: 1) короткий опис ритуалу; 2) з'ясування його призначення, способу здійснення та особи виконання; 3) визначення типу ритуалу за класифікацією обрядів української лікувальної магії; 4) виокремлення і попереднє тлумачення семантики складових, що в єдності становлять даний ритуал; 5) побудова моделі системи відповідностей для даного ритуалу; 6) аналіз побудованої моделі; 7) визначення підтипу ритуалу, аналіз його положення в класифікації обрядів української лікувальної магії; 8) при потребі - подальший аналіз.

10. Показано структуру і основні сакральні точки уявлень про час і простір. В результаті аналізу виявлено, що структура цих уявлень має ознаки фрактальної, чим пояснюються її репаративні властивості як у синхронічному, так і в діахронічному вимірах. Уявлення про час і простір є системою суб- і метациклів.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Ткаченко О. Є. Міфологеми українських ритуалів замовляння зубного болю / О. Є. Ткаченко // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - №714. - Серія: Теорія культури і філософія науки. - Х., 2006. - С. 324-329.

Ткаченко О. Є. Міфічність досвіду традиційного зцілення / О. Є. Ткаченко // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - №764-1 - Серія: Теорія культури і філософія науки. - Вип. 32. - Х., 2007. - С. 232-239.

Ткаченко О. Є. Метафізика цвіту папороті / О. Є. Ткаченко // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - №791 - Серія: Теорія культури і філософія науки. - Вип. 33. - Х., 2007. - С. 254-262.

Ткаченко О. Є. Предмети і дії в українській лікувальній магії: антропологічний аналіз / О. Є. Ткаченко // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - № 803. - Серія: Теорія культури і філософія науки. - Вип. 34. - Х., 2008. - С.142-154.

Інші публікації

Ткаченко О. Є. Загальні особливості звичаю викликання відьми в українській традиції // Традиція і сучасне в українській культурі : тези доповідей міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича, (Харків, 18-21 груд. 2002 р.) / М-во культури і мистецтв України, М-во освіти і науки України [та ін.]. - Х. : НТУ «ХПІ», 2002. - С. 93-94.

Ткаченко О. Є. Голка як знаряддя магічних дій (за матеріалами польових досліджень 2002-2004 років) // Одинадцяті сумцовські читання. Матеріали наук. конф. [“Подвигу народному жити у віках”], (Харків, 15 квіт. 2005 р.) / М-во культури і туризму України, Харк. історичний музей. - Х. : Харк. іст. музей, 2005. - С. 82-83.

Ткаченко О. Є. Семантичний аналіз обрядів передавання лікувально-магічного знання // Традиційна культура в умовах глобалізації: проблема наслідування культурного коду нації : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 21-22 груд. 2006 р. / М-во культури і туризму України, Харк. обласний центр народної творчості. - Х. : П. П. Якубенко, 2006. - С. 271-275.

АНОТАЦІЇ

Ткаченко О. Є. Міфопоетика і антропологічні основи української народної медицини. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2010.

У дисертації за результатами етнологічних досліджень українська народна медицина аналізується й осмислюється як феномен традиційного світогляду, а саме - як ритуальна практика, що в традиційній культурі виконує медичні функції. За допомогою методології міфопоетики досліджуються антропологічні основи української народної медицини - організація і робота міфологічного наративу як смислового поля ритуалу української лікувальної магії.

Встановлено, що система традиційних уявлень народної медицини має фрактальну будову. Розроблено нову класифікацію обрядовості української народної медицини, яка відбиває спеціфіку саме ритуалу і, відтак, є придатною для антропологічного аналізу. Виявлено структуру і основні сакральні точки уявлень про час і простір.

Ключові слова: українська народна медицина, традиційна культура, ритуал, уявлення.

Ткаченко А. Е. Мифопоэтика и антропологические основы украинской народной медицины. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.12 - украиноведение. Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2010.

В диссертации по результатам этнологических исследований украинская народная медицина анализируется и осмысливается как феномен традиционного мировоззрения, а именно - как ритуальная практика, которая в традиционной культуре выполняет медицинские функции. При помощи методологии мифопоэтики исследуются антропологические основания украинской народной медицины - организация и работа мифологического нарратива как смыслового поля ритуала украинской лечебной магии.

Установлено, что система традиционных представлений народной медицины имеет фрактальное строение. Разработана новая классификация обрядности украинской народной медицины, которая отражает специфику иенно ритуала и, следовательно, является применимой для антропологического анализа. Вскрыта структура и основные сакральные точки представлений о времени и пространстве.

Ключевые слова: украинская народная медицина, традиционная культура, ритуал, представления.

Tkachenko O.Y. Mythological Poetics and Anthropological Basics of Ukrainian Folk Medicine. - Manuscript. - A thesis for the PHD degree in (speciality 09.00.12. - The Ukrainian Studies). - Karazin Kharkiv National University. - Kharkiv, 2010.

The Ukrainian folk medicine as the phenomenon of the traditional outlook is analyzed and considered in this thesis according to the ethnological research. The Ukrainian folk medicine is looked upon as a ritual practice that serves to medical purposes in the traditional culture. This paper is a step aside from the scientific position according to which the Ukrainian folk medicine was studied as a medical phenomenon. The culturological approach is used instead of this approach for the analyses of the anthropological basis of the Ukrainian folk medicine using mythopoetic methodology. The organization and work of mythological narrative as the sense field of the ritual of the Ukrainian healing magic have been studied

The source study method, individualization and generalization methods are used in this paper. Structural and functional methods are used if taken from a system of analytical methods. When doing this work some new method was implied. It is realized through analyzing magic thinking structures through the idea of correspondence that are created by this way of thinking in the process of each individual healing ritual.

The research is conducted in three directions: using the principle of correspondence between the subject, the object and the text using functional and fractural analyses. It has been stated that the system of folk medicine traditional images has a fractural structure despite of its multiple aspects. It is because of this that we can explain the change of the local variations and characteristics of the folk medicine, the ability to rebuild itself and the use of the tradition saved fragmentarily as an unharmed one. Mythologemes are organized in the hierarchical way. This hierarchy often has the signs of fractality. The symbolic system of images (i.e. myth) of the ethnoculture representatives is implied by us in the practice of magic. A person of the traditional culture is firmly convinced of the objective existence of the interaction mechanism between the objects and phenomena of empiric reality. A myth is a sense field of a ritual. Rituals are the means of having an influence on some particular sacral points of this sense field for some particular purposes. In the process of conducting the ritual a system of correspondence created. It is an imaginable mechanism of interaction, created by a person in order to achieve some particular result. The system of correspondence is the result of imaginable materialization of the thinking structure as to some definite healing ritual of magical manipulation. As a result of it the profane image of pathogenic and healing factors is created, the definite way of placing which in the desired model cause psycho-physiological healing effect.

As a result of the analyse the correspondence systems of many rituals different types of their models are worked out. On the basis of their typology a new Ukrainian folk medicine ritual classification, reflecting the specific character of the ritual itself and therefore is appropriate for the anthropological analysis, has been worked out. The rituals of the Ukrainian folk medicine are divided into three groups: 1) preventive rituals: a) individual rituals; b) family rituals; c) civil rituals; 2) healers' rituals (used for healer only): a) individual rituals; b) institutional rituals; c) healing rituals: a) rituals for reincarnation; b) apotropeic rituals; c) distant rituals; d) imitative and imperative rituals. As magical thinking is one of the bases of the traditional culture as a whole, using the system of correspondence we can develop a classification of any ceremonial rites and make use of any ritual. New explanatory hypotheses for the basic types of rituals of the Ukrainian folk medicine in terms of their functions, and using the method of models construction were introduced. The structure and the basic sacral imaginary points of the notion of time and space have been discovered. As the result of the analysis it has been stated that the structure of these images has the features of a fractural structure, therefore we can explain its restorative properties as in both synchronic and at the diachronic aspects.

Key words: Ukrainian folk medicine, traditional culture, ritual, images.

Размещено на Allbest.ru