Соціально-філософські виміри громадянського суспільства: центральноєвропейська версія

Размещено на http://allbest.ru

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 141.7:316.3:172.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Соціально-філософські виміри громадянського суспільства: центральноєвропейська версія

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Білоус Аліна Анатоліївна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Пасько Ярослав Ігорович, Донецький державний університет управління, професор кафедри соціології управління

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Карась Анатолій Феодосієвич, Львівський національний університет ім. І. Франка, завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент Дрожжина Світлана Володимирівна, Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, завідувач кафедри правових дисциплін

Захист відбудеться 29 жовтня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.11.051.06 в Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, головний корпус, кафедра філософії, ауд. 509.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 29 вересня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Т. В. Целік

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-філософські та аксіологічні аспекти громадянського суспільства в останні два десятиліття лишаються в епіцентрі уваги науковців і набули надзвичайної актуальності. За цей період постав значний теоретичний доробок з даної проблематики, створений європейськими філософами, соціологами, фахівцями політичної та юридичної думки із досить різними теоретичними та методологічними настановами. Але, попри це, й досі не вщухають дискусії відносно значення та теоретичного підґрунтя нормативного концепту громадянського суспільства, міркування щодо якого залишаються доволі суперечливими. Окрім того, зміст соціальної проблематики громадянського суспільства та її світоглядних основ протягом історичного часу змінювався у зв'язку зі зміною суспільного та політичного контекстів в різних частинах Європи.

Очевидно, що параметральні положення громадянського суспільства у Західній Європі на різних етапах свого розвитку певною мірою відрізнялись від акцентів етично-аксіологічної спрямованості, характерної для центральноєвропейської моделі громадянського суспільства, яка історично склалася на перетині 70-80-х років ХХ століття. Ще більш суперечливо розвивались громадянські процеси в Україні, якій поки що не вдається на ціннісно-раціональному рівні засвоїти звичаєві та інституційні надбання європейської традиції.

В сучасних умовах нормативно-аксіологічні підвалини громадянського суспільства належать до тих складових, які становлять квінтесенцію розуміння феномена демократії. У зв'язку з цим не вщухають гострі дискусії щодо питання про легітимність процедур та практики функціонування інституцій, особи та її життєвого світу, адекватних нормативним підвалинам, закладеним в теоретичних концептах громадянського суспільства.

В контексті залучення нашої країни до інтеграційних процесів європейської спільноти актуалізується дискусія стосовно приналежності України до цінностей громадянського суспільства - свободи, права , моралі, культурної звичаєвості, які пов'язані з нормативним виміром існування цього інституту.

Враховуючи складність осмислення проблеми цінностей громадянського суспільства в Україні та її модифікування в межах центральноєвропейського та східноєвропейського суспільного життя, вона й на даному етапі зберігає свою актуальність і злободенність. Сучасний фокус теоретичної інтенції громадянського суспільства пов'язаний з усвідомленням діалектики процесів приватного і публічного, колективної та індивідуальної ідентичності, солідарності й суспільної інтеграції в Центральній Європі та в Україні, де по-різному використовується європейський досвід і надбання власної культурної ідентичності й репрезентуються різні духовно-культурні візії соціуму. Нарешті, не до кінця зрозумілими залишаються перспективи і контури громадянської еволюції українського суспільства, що є багато в чому похідними від історично-ментальних, світоглядно-концептуальних, морально-звичаєвих та соціально-політичних аспірацій різних верств населення, політичних партій і суспільних рухів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах науково-дослідної роботи кафедри філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України та безпосередньо пов'язане з темою «Проблеми суспільства з перехідною економікою (політичний та духовний аспекти)», державний реєстраційний номер 0104И003407.

Стан наукового опрацювання проблеми. Протягом усього розвитку історії європейської суспільної думки соціально-філософські аспекти розвитку та функціонування громадянського суспільства були об'єктом уваги і предметом теоретичних досліджень багатьох мислителів світового рівня, а також сучасних соціальних філософів, представників політичної філософії, теологів, правників, соціологів.

Перші концептуальні ідеї і теоретичні підвалини усвідомлення проблеми суспільства спільного блага (common good) закладалися у добу Античності і Середньовіччя: Платоном і Аристотелем, Цицероном і Марком Аврелієм, Августином Аврелієм і Томою Аквінським. Але лише в Новий час, що був, власне, періодом ґенези та формування громадянського суспільства в Європі, постає доба теоретичної рефлексії цього феномена в його різноманітних суспільних, історичних та топографічних іпостасях і патернах. Ця проблема стає наскрізною ідеєю європейської культури, що, перебуває в європейському просторі і часі, зберігає постійну злободенність у темпоральному напряму.

У XVII-XVIII сторіччях громадянське суспільство стає об'єктом рефлексії британської соціальної та практичної філософії. Проблеми конструювання громадянського суспільства як продукту дискурсу свободи фундаментально розглядаються в творчій спадщині Т. Гоббса і Дж. Лока. Під пером А. Сміта зазначене суспільство аналізується крізь призму методології лібералізму, Е. Берка - консерватизму, Т. Пейна - радикального революціонізму. З доробку шотландської школи морального глузду постають праці Д. Г'юма, Ф. Гатчесона та А. Ферґюсона.

Потім настає доба французького громадянського дискурсу: Ш. Монтеск'є, Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо. Франція дарувала Європі концепт правової держави, раціоналізм і, головне, парадигму Просвітництва, з усіма її перевагами і вадами, котра надовго обумовила європейський дискурс.

Німецький ренесанс ідей та образів громадянського суспільства починається з кінця XVIII сторіччя: І. Кант, Й. Фіхте, Ґ. Геґель, К. Маркс, М. Вебер, М. Горкгаймер, Т. Адорно, Ю. Габермас - шерег видатних імен, коло оригінальних і змістовних концепцій цивільного дискурсу. Парадокс, але всі вони, за винятком досліджень представників Франкфуртської школи, постають в країні, де не тільки було відсутнє громадянське суспільство, але йшла форсована розбудова тоталітарної імперії. Понад те, ідеї концепції «дуалізму системи та життєвого світу (Lebenswelt)» і комунікативної філософії Юргена Габермаса стають підставовими для подальшої міграції цивільного дискурсу у Центральну та Східну Європу в останній чверті XX сторіччя.

Саме через цю некласичну епістемологічну парадигму, що ґрунтується на розумінні дійсності як диференціала життєвого світу та соціальної системи і котра постає в процесі дискурсивної активності людини як семіотичної та комунікативної істоти, відбулося повернення до проблематики громадянського суспільства в кінці ХХ ст.

Після нищівного удару, якого було завдано моральній філософії К. Марксом, після «свободи від усіх цінностей» як наслідку раціоналізації суспільства (М. Вебер), після дискурсивної практики «червоного століття» (термін М. Поповича) здавалось, що морально-звичаєвому виміру громадянського суспільства вже ніколи не відродитися. Проте філософські ремінісценції «критичної теорії», «практичної філософії» та «християнської філософії універсалізму» надихнули центральноєвропейську публіку на усвідомлення імперативу, що тоталітаризм не долається через насильство, шлях до свободи торується через відродження морально-звичаєвого дискурсу, головного важеля реанімації громадянського суспільства.

Під впливом європейських традицій критичної і комунікативної філософії в Центральній Європі поширюється «антисистемний» інтелектуальний дискурс, котрий приймає різноманітні літературні форми - від філософських праць до сакральних енциклік. Це, передусім, публікації А. Вайди, В. Гавела, М. Дзельські, Я. Кіша, Л. Колаковські, Я. Куроня, А. Міхніка, З. Пелчинські, М. Тісменау тощо. Особлива роль у ствердженні центральноєвропейської моделі громадянського суспільства належить М. Кундері, який у відомому есе «Трагедія Центральної Європи» започаткував дискусію щодо особливого місця цього культурного регіону і його життєвого світу в європейській традиції та моральному авторитету тієї доби - понтифіку Іоану Павлу ІІ.

В українських дослідників проблематика громадянського суспільства та рефлексія щодо цивілізаційної приналежності чи неналежності України до Центральної Європи актуалізується лише на початку 90-х років у працях С. Грабовського, С. Вовканича, О. Забужко, П. Кравченка, В. Лісового, І. Мірчука, М. Рябчука, І. Бичка, А. Бичко, М. Поповича, І. Дзюби, Я. Дашкевича, Є. Сверстюка, Н. Білоцерківець. Соціально-філософський аспект цієї проблематики найбільш повно розкривається в публікаціях А. .Лоя, А. Карася, І. Паська, Я. Паська. Однак, незважаючи на все це, слід зазначити, що проблема соціально-філософського виміру центральноєвропейської версії громадянського суспільства в нашій літературі є дослідженою вельми обмежено.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є експлікація локально-історичної версії соціально-філософського концепту ідеї громадянського суспільства та виявлення засадничих чинників його практичної імплементації на межі XX-XXI тисячоліть в Центральній Європі.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки дослідницьких завдань, а саме:

– визначити основні соціально-філософські принципи та методологічні засади дослідження громадянського суспільства;

– здійснити порівняльний соціально-філософський аналіз теоретичних імплікацій та історичних версій західноєвропейського й центральноєвропейського дискурсів громадянського суспільства і виявити на підставі цього аналізу специфіку центральноєвропейського дискурсу та відповідної йому громадянської практики;

– виокремити теоретичні підвалини тих соціальних практик, які сприяли відродженню громадянського суспільства у Центральній Європі;

– виявити основні ментальні перешкоди укоріненню етичного виміру громадянського суспільства в центральноєвропейській суспільно-політичній практиці;

– розкрити важливість релігійно-християнських інтенцій у формуванні дискурсивно-звичаєвих практик громадянського суспільства у Центральній Європі;

– прослідкувати соціально-історичні засади становлення морально-звичаєвого дискурсу як найбільш ефективного засобу подолання політичної диктатури тоталітарної та «клієнтельної» системи в країнах Центральної і Східної Європи;

– дослідити моральні, правові та соціально-історичні передумови формування громадянського суспільства в Україні;

– зробити порівняльний аналіз центральноєвропейських та українських громадянських процесів, окресливши можливу перспективу становлення української моделі громадянського суспільства.

Об'єктом дослідження є феномен громадянського суспільства в європейському дискурсі та відповідній практиці.

Предметом дослідження є теоретичні форми та специфіка соціально-філософської концептуалізації феномена сучасного громадянського суспільства в його центральноєвропейській версії.

Методологія і теоретичні основи дослідження витікають з означеного предмета дослідження та поставлених завдань і обумовлені настановою соціально-філософського виміру громадянського суспільства в конкретно обумовлених культурно-історичних контекстах європейської історії. Тому специфіку соціально-філософської концептуалізації феномена громадянського суспільства досліджено у міждисциплінарному полі практичної філософії кантівської традиції, в категоріях якої інтегрується зв'язок між поняттями моральності, культурності та цивілізованості, правами людини, її гідності і свободи. В роботі використані методолого-теоретичні надбання «критичної теорії» і «комунікативної філософії», зокрема феноменологічний метод у його гайдеґерівському тлумаченні, які надали можливість поглиблено визначити зв'язок між «системою» суспільства та його «Lebenswelt», а також «методологію християнської філософії універсалізму» в контексті комплексного соціально-філософського аналізу центральноєвропейської моделі громадянського суспільства та становища людини в ній.

Специфічний метод, що знайшов широке застосування в дослідженні, - це компаративістський метод в його порівняльно-історичній версії, завдяки якому здійснювалось зіставлення західноєвропейського та центральноєвропейського досвіду, з одного боку, і центральноєвропейського та українського, з іншого.

Емпіричною основою роботи став широкий масив результатів наукових досліджень, залучення яких сприяло більш повному використанню зазначених вище методів. В дисертації використано здобутки з інших галузей знань - соціальної і політичної теорії, культурології, історії тощо.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що репрезентована робота є однією з перших в українській соціальній філософії спробою комплексного теоретичного, культурно-історичного і концептуального осмислення соціально-філософського виміру громадянського суспільства в його центральноєвропейській версії, а також спробою осмислення впливу західноєвропейського дискурсу громадянського суспільства на процес її становлення. Дослідження адекватно демонструє значення і роль нових соціально-філософських концептів не тільки в осмисленні, але і в конструюванні нової соціокультурної реальності.

У процесі дослідження було отримано низку результатів, які мають характер наукової новизни і конкретизуються в таких положеннях:

– вперше доведено, що морально-звичаєвий дискурс, на відміну від революцій і катаклізмів, в сучасних історичних умовах стає найбільш ефективним засобом подолання політичної диктатури та становлення громадянського суспільства;

– дістала подальшого теоретичного розвитку та обґрунтування ідея, що саме в межах європейської цивілізації під впливом раціонального обґрунтування історично постає громадянський дискурс, або дискурс громадянського суспільства. Наявність останнього передбачає домінування в різноманітних культурних спільнотах та соціумі семіосфери - морально-правових, релігійних, освітніх практик, а також наявність певної ментальної та світоглядної інтенції людей та спільнот у досягненні солідарності, довіри, спільної ціннісної позиції та спільного світорозуміння;

- запропоновано виокремлення базових концептуальних підходів, котрі в подальшому вплинули на формування центральноєвропейської версії громадянського суспільства: неоаристотелівський (нормативний), ліберальний, соціал-демократичний, християнсько-демократичний та пов'язані з ними історичні практики. Впровадження в суспільне життя найкращого з цієї спадщини активізувало прирощення соціального капіталу в країнах Центральної Європи;

- з'ясовано, що громадянське суспільство в його етичному спрямуванні синтезує виміри моральності, культурності, цивілізованості, прав людини та її гідності, надаючи їм особливого значення в конституюванні самоврядних гуманістичних практик. Натомість клієнтельний вимір суцільного підпорядкування є суттєвою перешкодою для укорінення цього феномена;

- доведено, що концепції І. Канта, Ю. Габермаса, М. Дзельські, А. Міхніка, Я. Куроня, світоглядні позиції В. Гавела, Я. Кіша М. Кундери суттєво вплинули на формування та позитивну еволюцію морально-звичаєвого дискурсу в Центральній Європі. Особливе значення для позитивного вирішення суперечності між життєвим світом і системою мала принципова позиція Церкви та постать колишнього понтифіка Іоана Павла ІІ, який своєю моральною позицією, неприйняттям «вад капіталізму та соціалізму» сприяв духовному оновленню центральноєвропейських суспільств;

- реконструйовано узагальнену картину, базові віхи та нормативні засади морального опору тоталітарній системі в Центральній Європі. Серед чинників, які вплинули на суттєве оновлення та санацію суспільного клімату були: духовне відродження, становлення автономних форм горизонтального самоврядування, формування незалежного від соціальної «системи» життєвого світу людини, національної ідентичності, орієнтація на ціннісну спорідненість з Західною Європою;

- виокремлено моральні, правові, історичні та ментальні передумови формування громадянського суспільства в Україні. Встановлено, що попри складний і суперечливий український досвід, витоки протогромадянського суспільства слід вбачати в козацькій республіці, міському самоврядуванні, громадянському русі у різних частинах України. Наголошується, що передусім у західному регіоні мали місце моральні, правові, ментальні та освітні передумови громадянського суспільства;

- простежена, в контексті зіставлення, значна цивілізаційна невідповідність центральноєвропейської та української громадянських версій. Такий стан речей має місце через тривалу відірваність українських інтелектуалів від європейської теоретичної спадщини, збіднення життєвого світу пересічного українця внаслідок тривалого існування в тоталітарній системі і наявність в суспільстві корупційних та тіньових вимірів клієнтельного підпорядкування.

Практичне і теоретичне значення результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження сприяють поглибленому розумінню феномена громадянського суспільства. В роботі комплексно визначається концептуальне коло понять громадянського дискурсу та відповідної йому практики. Положення і висновки дисертації можуть бути використані у викладанні суспільствознавчих та філософських дисциплін вищої школи, зокрема курсів, де піддаються аналізу проблеми соціальної теорії, соціальної та практичної філософії, політичної та моральної філософії, політології та філософії історії тощо.

Практичне значення дисертації полягає також у можливості використання теоретичних положень та висновків дисертації як методологічної бази для подальших досліджень з цієї проблематики.

Загальний сенс роботи спрямований на подолання наслідків тоталітарного мислення, засвоєння європейської і передусім центральноєвропейської соціально-світоглядної моделі. Отримані результати дослідження містять у собі евристичний матеріал для подальших теоретичних розвідок проблем громадянського суспільства, зокрема виявлення специфіки ціннісно-нормативної складової в різних соціокультурних контекстах громадянського суспільства, дослідження його морально-звичаєвих підвалин. Теоретичні результати дисертації також можуть бути використані в практиці громадянської дискурсивності, закладаючи нормативні орієнтири і принципи, котрі повинні сприяти поступу демократичних процесів у сучасній Україні.

Особистий внесок здобувача. Всі результати, які представлено в дисертаційній роботі, одержано здобувачем самостійно. В наукових працях, які опубліковані у співавторстві, особистий внесок здобувача відображено у списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Дисертація була обговорена на розширеному засіданні кафедри філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов. Основні теоретичні положення та висновки дисертації, що розкривають її зміст, апробовано на теоретичних семінарах кафедри філософії та політології ГДПІІ, кафедри філософії Донецького відділення Центру гуманітарної освіти НАН України, а також на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародна науково-теоретична конференція «Ідентичність в сучасному соціумі» (Донецьк, 14 - 15 листопада 2006 року); ХХV Міжнародна науково-практична конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 22 травня 2009 року); Наукові сесії Донецького відділення Наукового товариства ім. Шевченка (Донецьк, березень 2005; березень 2006 року); ХХVІ Міжнародна науково-практична конференція «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 11 грудня 2009 року); ХХVІІ Міжнародна науково-практична конференція «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 21 травня 2010 року), Регіональна наукова конференція «Філософія у сучасному світі» (Донецьк, 30 березня 2010 року).

Публікації. Основний зміст та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у восьми публікаціях, чотири статті з яких надруковані у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура і обсяг дисертації обумовлені специфікою об'єкта і предмета дослідження, метою і завданнями пошуку, а також відбивають логіку наукового дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури, що містить 183 найменувань, з них 67 - іноземними мовами. Загальний обсяг дисертації 176 сторінок, з яких 162 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробленості та наукового опрацювання проблеми, сформульовані мета і завдання роботи, предмет і об'єкт дослідження, подано теоретичну і методологічну основу, окреслено наукову новизну отриманих результатів, розкрито науково-практичне значення дослідження, наведено апробації та публікації результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ „Концептуалізація громадянського суспільства в європейській рефлексії: суперечність дискурсів” присвячений послідовному розгляду різноманітних ідей та концепцій громадянського суспільства, осмисленню засад моральності, культурності, цивілізованості, гідності людини як визначальної складової нормативного соціального та політичного порядку.

У підрозділі 1.1. „Європейська раціональність: засаднича підстава громадянського суспільства” фокусується увага на тому, що громадянське суспільство в європейській традиції усвідомлюється передусім у сфері ідеального - належного, яке має бути імплементоване на рівні повсякденної соціальної практики. Стверджується, що розумність на повсякденному рівні набуває значення критерію, відповідно до якого у суспільстві має втілюватись демократичний соціальний порядок і функціонувати в повному обсязі інститут громадянського суспільства, як унікальна розумна система взаємодії суспільних індивідів та різноманітних соціальних груп. Тут відзначається, що свобода громадянського і особистого вибору стає фундаментальним виміром раціональності й у практичній сфері репрезентує поняття участі в громадському і приватному житті - підставових понять європейського інституту civil society. Очевидно, що саме вибір правового шляху суспільного розвитку країнами Західної і Центральної Європи обумовив визнання розуму як базового суспільного фактору, наділеного владним інструментарієм щодо самої соціальної реальності. Необхідність, у відповідності до модерної візії, гідного соціального облаштування життя людей обумовила необхідність визнання державою прав репрезентантів громадянського суспільства.

Наступний момент присвячений аналізу антиномій контроверсійних форм політичної раціональності, що є притаманною формі соціальності та політичній раціональності, з одного боку, а з іншого - яка є більш пізньою формою, в основі якої закладений правовий принцип. Перший підхід пов'язаний зі складною взаємодією та взаємодоповненням моделей грецького полісу та давньоєврейського пасторату. В контексті посилення антиномічних форм соціальності фокусується увага на конституюванні двох модерних концептів - «державних інтересів» з відповідним обмеженням монаршою та бюрократичною владою прав громадянського суспільства та інший, що передбачає визнання комплексних прав особи, різноманітних спільнот та прошарків.

Підрозділ 1.2. „Дискурс громадянського суспільства: базові концептуальні підходи” віддзеркалює визначальні підходи та інтерпретації громадянського суспільства: соціологічний, що визначає формальні ознаки громадянського суспільства та усвідомлюється через синтез комплексної взаємодії громадян у різних сферах; нормативно-політологічний, який пов'язаний з ідеєю, що громадянська активність має продовження в політичній активності. Такий підхід є особливо актуальним у світлі перебігу подій в Центральній та Східній Європі і використовується в контексті критики дій державної влади з боку різноманітних громадських організацій, які мають брати активну участь в різних сферах державного управління. Третій дискурс ґрунтується на інкорпорації ліберальної соціальної теорії, яка пов'язує громадянські імперативи суспільної свободи з вимогами ринкової системи, що має свої переваги та недоліки. Два останніх підходи належать безпосередньо до філософської концептуалізації цього поняття і диференціюються за часовими параметрами. Ці підходи спираються на ідеали демократичного полісу, у відповідності до яких громадянське суспільство уособлюється в імперативі свободи, котрий стає базовою цінністю громадянського існування і інтерпретується як спільне надбання репрезентантів політичної спільноти.

Сучасний філософський підхід до природи громадянської соціальності розпочинається з праць І. Канта щодо «практичних вимірів» модерної соціальності. Очевидно, що ця ідея є похідною від морально-етичних засад концепту всесвітнього громадянського суспільства. В основі модерної концептуальної візії громадянського суспільства лежить кантівське розмежування цивілізованості, культурності та моральності.

Далі наголошується на взаємопов'язаності вимірів культурності, моральності та цивілізованості в контексті унормованої поведінки репрезентантів громадянського суспільства, їх секулярних взаємин один з одним в різних соціальних площинах. В контексті модерної теоретичної рефлексії зазначається, що кожна з цих іпостасей має свою сферу відповідальності: культура має дотичність до особистості, цивілізованість стосується всього суспільства, а моральність набуває універсального характеру, створюючи нормативний фундамент розвитку громадянського суспільства. Тут фокусується увага на тому, що культура є важливим засобом здійснення людьми процесу власного цивілізування. Разом вони відтворюють передумови для становлення громадянського суспільства, заохочують окремих осіб до розвитку власної компетентності, досвіду, спонукають громадян до самоповаги, довіри, взаємної підтримки в найскрутніші часи. Саме культурні складові є підставовими для формування фундаментальних чинників розвитку громадянського суспільства в цілому та громадянина зокрема - здатність до цілепокладання, самоволодіння та самоперевершення себе з огляду на необхідність постійного самовдосконалення.

Саме культура є визначальною детермінантою розвитку громадянського суспільства - як нормативного образу, що уособлює цінність людини, її високе призначення та відповідальність. У дослідженні акцентується увага на визначальному соціальному надбанні доби модерну - гідності людини, яке пізніше стало нормативним фундаментом центральноєвропейської версії громадянського суспільства. Відзначається, що гідність людини не належить до апріорних вимірів, що існують поза людським досвідом. Натомість вона безпосередньо пов'язана з людським життям і проявляється через нього. Гідність історично постає як одна з визначальних категорій громадянського суспільства, що дозволяє синтезувати розрізнені цінності людського життя в різних соціокультурних традиціях, співвідносити нормативні виміри громадянського суспільства з економічними, соціально-політичними й культурними імперативами, що складаються в межах тієї чи іншої соціокультурної традиції. Уособлення гідності як втілення комплексних прав людини є ознакою високих етичних вимірів західної цивілізації з властивими для неї пристойними соціальними і гуманітарними стандартами, культурою місцевого самоврядування, правами та обов'язками. центральноєвропейський громадянський суспільство

В підрозділі 1.3. „Критична теорія громадянського суспільства: постмарксистський контекст“ досліджується критична позиція К. Маркса - філософа, ідеї якого істотно вплинули на дискурс громадянського суспільства в ХХ столітті. Громадянське суспільство інтерпретується «німецьким класиком» як уособлення відчуженості буржуазного суспільства та різновид хибної концепції прав людини як людини егоїстичної, відокремленої від нормативних етичних зразків. Така сувора оцінка етичних вимірів громадянського суспільства є принциповою критикою ліберального світогляду - домінування приватного інтересу, подолання якого є важливим завданням «нового суспільства». У теоретичному концепті Маркса свобода від відчуження аж ніяк не корелюється з правовими та моральними вимірами соціальних відносин. Натомість свобода тут усвідомлюється у ракурсі раціонального контролю суспільства над суспільно-економічними процесами і передусім подоланням інституту вільного ринку. Імплементація моделі Маркса в практичному житті багатьох країн Центральної і Східної Європи призвела до унеможливлення раціонального і цивілізованого ринкового обміну, який є імперативною складовою навичок взаємності сучасного демократичного ладу, здатних пов'язати економічне і моральне життя людей. Саме свідоме неприйняття європейськими інтелектуалами соціально-історичної практики, пов'язаної з ідеями Маркса, започаткувало процес відродження громадянського суспільства в Центральній Європі у 60-80-ті роки ХХ століття. Піддається критиці марксистська позиція з її панекономізмом, бюрократичними вимірами соціальності, запереченням вимірів прав людини та людської гідності в цілому. В контекст проблематики громадянського суспільства залучається категорія життєвого світу, яка акумулює різні інтерпретації громадянського суспільства минулого і сучасного. Фокусується увага на тому, що вельми небезпечними для громадянського суспільства виявилися суперечності по лінії система - життєвий світ (особа, культура, суспільство), коли розширений анонімний простір влади протягом тривалого історичного часу намагався поставити під свій контроль символічні коди, традиційні архетипи, інтимне життя людини. Наголошується на важливості збереження в суспільстві символічних компонентів життєвого світу, які зазнають утисків з боку влади.

Другий розділ „Концептуальні основи центральноєвропейської моделі громадянського суспільства: теорія і практика” присвячено практичній імплементації принципів та цінностей громадянського суспільства у Центральній Європі 60-80-х років ХХ століття, аналізу інституційної деградації комуністичної влади та втрати її легітимації в очах різних спільнот та груп. Фокусується увага на відродженні самого поняття Центральної Європи як уособленні новітнього символу громадянського суспільства, втіленні нових ціннісних настанов, норм та принципів.

У підрозділі 2.1. „Громадянське суспільство в ХХ столітті: нормативні теорії та історичні контроверсії” на основі концептуалізації різноманітного соціокультурного матеріалу робиться висновок, що у Центральній Європі поняття громадянського суспільства набуває нових соціокультурних конотацій, порівняно з класичними європейськими аналогами ХІХ ст. Зміст цього поняття включає в себе не тільки сферу потужної людської самоорганізації на рівні відтворення вільних асоціацій, спільнот та груп, але й нову автономну від комуністичної держави форму інституціоналізації, яка мала на меті утвердження нових ціннісних форм існування.

Далі досліджується криза легітимності інститутів комуністичної влади. Констатується, що в умовах ціннісного занепаду і деструкції комуністичної влади у Центральній та Східній Європі неприйняття тоталітарного політичного порядку з боку різних спільнот та груп стало системним і масовим. Така реакція була обумовлена не тільки загальною кризою інституту держави та втратою її легітимності серед різних суспільних груп, але й безпосереднім та небезпечним для «життєвого світу» втручанням комуністичних держав у приватне та публічне життя власних громадян, яке унеможливлювало природне право людини на свободу, добробут та пристойне людське існування. Окреслюються дві суперечливі ціннісні та етичні настанови - етика свободи і гідності, що притаманна громадянському суспільству та етика примусу - підлеглості, яка характерна для патримоніальних ідеократичних режимів. У цьому контексті стверджується, що перша має схильність до поваги та визнання іншого, а друга тяжіє до самоізоляції, до повного заперечення позитивного ефекту автентичної комунікації.

У підрозділі 2.2. „Відродження поняття Центральної Європи як уособлення новітнього символу громадянського суспільства” має місце концептуалізація поняття Центральної Європи в контексті необхідності формування важливого для центральноєвропейських спільнот визначення національної ідентичності та їх відмінності від ціннісної моделі деспотичних країн. Фокусується увага на тому, що культурна специфіка Центральної Європи відрізняється від інкорпорованої політичною владою ідентичності, яка передбачала деструкцію вимірів публічності, приватності та інтимності репрезентантів громадянського суспільства. Досліджуються духовні виміри громадянського суспільства в контексті вимірів сакрального та секулярного. Звертається увага на конституюванні в межах центральноєвропейської моделі громадянського суспільства ціннісних основ суспільної самоорганізації на принципах поваги до людської гідності та високої нормативності. При цьому окреслюється роль і значення інтелектуалів у ствердженні громадянського суспільства та його легітимації у суспільній свідомості. Фокусується увага на інтегральній ролі інституції громадянського суспільства в Центральній Європі, яка поєднувала релігію з гуманітарними секулярними вимірами соціальної самоорганізації. Окреслюється взаємозв'язок між Церквою та суспільством, який органічно сприяв дотриманню високих моральних чеснот та ціннісних настанов в суспільстві. Саме релігія в межах центральноєвропейської моделі стає духовним оплотом спротиву тоталітарній системі і символом відродження громадянського суспільства.

У підрозділі 2.3. “Символи духа і духовна революція” окреслюється ключове питання центральноєвропейського громадянського суспільства - вирішення боротьби між релігією та ідеологією і ствердження ціннісної моделі універсальної гідності особи, яка в ціннісно-нормативному плані передбачає заперечення насильства та репрезентацію нових етичних стратегій, що постають поза існуючою клієнтельною моделлю державної влади. Завданням подібного дискурсу стає не тільки ліберальна ідея сепарації між громадянським суспільством і державою, а передусім відтворення нового етичного простору, несумісного з вимірами тоталітарної державності.

У відповідності до такої візії, завдання інституту civil society полягає в необхідності духовно-ціннісного згуртування людей на принципах суспільної самоорганізації та поваги до людської гідності. Відтак завданням громадянського суспільства на цьому історичному етапі була громадянська та духовна альтернатива суспільству політичному.

В цьому підрозділі розкривається теоретична позиція Я. Куроня, котрий заперечує ліберальний індивідуалізм, характерний для англосаксонських суспільств, уніфікаційні тенденції, типові для соціалістичної форми соціальності; його теоретична позиція є різновидом етичного комунітаризму, відповідно з яким людина є пов'язаною зі своїм культурним середовищем, родиною, народом. Важливим моментом центральноєвропейської версії громадянського суспільства стає модель спонтанної самоорганізації суспільства, котра виступає не тільки альтернативою тоталітарній державі, але й закладає баланс рівноваги між неформальними структурами суспільності та владою, де насильницький шлях може призвести лише до непередбачуваних наслідків і тому є неприйнятним.

Відтак головне завдання вбачається не тільки у зміні політичної державності або ствердженні на політичному ґрунті нової польської еліти, а передусім у створенні активного громадянського руху поза політичною сферою. Акцентується увага на важливості формування у межах автономного громадянського руху нової особистості, яка має базуватися на принципово новій моральності. «Ми можемо навіть піти на порозуміння з владою, якщо нам буде гарантовано свободний розвиток особистості та незалежних інституцій, буде ліквідована цензура та ініційовані певні реформи господарської діяльності», - пише з цього приводу Я. Куронь.

Таким чином, головний акцент центральноєвропейського громадянського суспільства фокусується навколо проблеми свободи, гідного способу існування, комплексних прав людини, відчуженої праці, що знаходить своє віддзеркалення в інтенції заперечення філософії насильства, що була впроваджена тоталітарною системою.

У третьому розділі “Український шлях до громадянського суспільства: транзитивна соціальність” проаналізовано український шлях до громадянського суспільства та ціннісну модель сучасного українського соціуму, де цей омріяний ідеал ще не втілений. Фокусується увага на тому, що попри певні демократичні зрушення та свободи, які мали місце на межі 80-90-х років, в Україні на суспільному та інституційному рівнях так і не була створена ціннісна модель, притаманна для країн центральноєвропейського регіону.

У підрозділі 3.1. “Соціально-історичне підґрунтя українського життєвого світу: підвалини громадянського суспільства” окреслюються базові параметри виникнення громадянського суспільства в європейській традиції та фокусується увага на чотирьох типах громадянського суспільства - англо-американському, континентально-західному, центральноєвропейському та східноєвропейському.

Основну увагу приділено елементам інтеграції українських паростків громадянського суспільства у європейську модель самоорганізації та самоврядування. Висловлюється думка, що українські нижчі і середні класи в процесі боротьби за свої права створили унікальну модель суспільної організації - козацьку республіку, яка стала основою демократичного духу та українською версією протогромадянського суспільства. Зазначається, що імперська адміністративна політична культура значною мірою обмежувала вільне функціонування українського життєвого світу.

Фокусується увага на тому, що з середини XІХст. лише інтелігенція була тією інтелектуальною силою, яка намагалась згуртувати усі прошарки населення на ціннісних нормативних засадах. Вона виконувала функції посередниці між чужою для неї позанаціональною державою і особою, що потребувала моральної та духовної підтримки. В Україні ХІХ-ХХ сторіч на неї ліг тягар не тільки репрезентувати свою націю, але й бути її елітою, дискурс якої віддзеркалював численні соціальні, класові, національні суперечності суспільства.

Далі у цьому підрозділі аналізуються характер і стан масової свідомості «радянської людини» ХХ сторіччя. За своєю природою і специфікою таку масову свідомість можна визначити як мутацію платонівського світогляду в умовах атеїстичного соціалізму. Такий собі «соціалістичний платонізм» або «соціалістичний реалізм» в середньовічно-філософському сенсі цього поняття: з вірою у всесильність ідеї, вищого керівного слова та чудодійні можливості тоталітарної держави. Паростки громадянського суспільства на цьому етапі повністю поглинаються державою. Життєвий світ пересічного українського селянина, робітника, бюргера постійно піддається деструкції, відривається від морально-звичаєвого підґрунтя, руйнується в його ментальній та історичній цілісності під пресом політичної системи. Протягом останніх десятиліть за часів повного домінування патримоніальної соціальної структури мав місце психологічний та соціокультурний пресинг на пересічних українців, що не могло не викликати деструкцію усіх рівнів комунікативних зв'язків та самоізоляцію особистості й унеможливлювало органічне зростання соціального капіталу.

У підрозділі 3.2. “Сучасні громадянські реалії: Україна та Центральна Європа” наголошується на віддаленості нашого суспільства від цінностей центральноєвропейського дискурсу громадянського суспільства. Зазначається, що на сучасному етапі звичним для українського суспільства є дискурс патерналізму-клієнтелізму, який є протилежним дискурсу свободи і демократії та несуголосним українському автентичному життєвому світу. В умовах складностей транзитивного періоду можемо констатувати, що для українського суспільства є характерним стан приреченості та аномії, обумовлений деструкцією національної пам'яті, занепадом базових суспільних інститутів та вимірами атомізації особи. Такий стан речей в життєвому світі сучасного пересічного українця є вельми далеким від аксіологічно-нормативного дискурсу громадянського суспільства.

Попри існуючи суттєві проблеми, українське суспільство має різні версії свого розвитку. Одна з них передбачає, що держава може існувати і політично передувати суспільним нуртам і, навпаки, стримувати їх та видозмінювати, наповнюючи соціальні взаємодії вертикальними відносинами. Можливим є й інший шлях. Держава суперечить суспільним нормам життя, звичаєвості та цінностям іманентного громадянського поступу. В даному разі вона є чужою колоніальною, або навпаки місцевою квазідержавою з твердо вкоріненими вертикальними звичаями і структурами. Це шлях колоніального і постколоніального розвитку, властивого для африканських та деяких азійських країн.

І нарешті третій шлях, коли держава складається внаслідок розвитку суспільства в сенсі його громадянського поступу і власного вдосконалення у формах громадянської і національної свідомості

У висновках дисертації сформульовані основні результати дослідження, в яких розкривається проблематика та загальна структура роботи, визначається її спрямованість, окреслюються перспективи подальшої розробки даної теми. Репрезентована робота є однією з перших в українській суспільній думці спробою комплексного концептуального осмислення соціально-філософського виміру громадянського суспільства в його центральноєвропейській версії, а також спробою осмислення впливу західноєвропейського дискурсу громадянського суспільства на процес її становлення. Дослідження адекватно демонструє значення і роль нових соціально-філософських концептів не тільки в осмисленні, але і в конструюванні нової соціокультурної реальності. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

- морально-звичаєвий дискурс, на відміну від революцій і катаклізмів, в сучасних історичних умовах стає найбільш ефективним засобом подолання політичної диктатури та становлення громадянського суспільства;

– в межах європейської цивілізації під впливом раціонального обґрунтування історично постає громадянський дискурс, або дискурс громадянського суспільства. Наявність останнього передбачає домінування в різноманітних культурних спільнотах та соціумі семіосфери - морально-правових, релігійних, освітніх практик, а також певної ментальної та світоглядної інтенції людей та спільнот у досягненні солідарності, довіри, спільної ціннісної позиції та спільного світорозуміння;

- головні західноєвропейські концепти громадянського суспільства - неоаристотелівський (нормативний), ліберальний, соціал-демократичний, християнсько-демократичний. Саме вони та пов'язані з ними історичні практики в подальшому вплинули на формування центральноєвропейської версії громадянського суспільства. Впровадження в суспільне життя найкращого з цієї спадщини активізувало прирощення соціального капіталу в країнах Центральної Європи;

- громадянське суспільство в його етичному спрямуванні синтезує виміри моральності, культурності, цивілізованості, прав людини та її гідності, надаючи їм особливого значення в конституюванні самоврядних гуманістичних практик. Натомість клієнтельний вимір суцільного підпорядкування є суттєвою перешкодою для укорінення цього феномена;

- концепції І. Канта, Ю. Габермаса, М. Дзельські, А. Міхніка, Я. Куроня, світоглядні позиції В. Гавела, Я. Кіша, М. Кундери суттєво вплинули на формування та позитивну еволюцію морально-звичаєвого дискурсу в Центральній Європі. Особливе значення для позитивного вирішення суперечності між життєвим світом і системою мала принципова позиція Церкви та постать колишнього понтифіка Іоана Павла ІІ, який своєю моральною позицією, неприйняттям «вад капіталізму та соціалізму» сприяв духовному оновленню центральноєвропейських суспільств;

- реконструкція узагальненої картини, базових віх та нормативних засад морального опору тоталітарній системі в Центральній Європі дозволяє зробити висновок, що серед чинників, які вплинули на суттєве оновлення та санацію суспільного клімату, були такі: духовне відродження, становлення автономних форм горизонтального самоврядування, формування незалежного від «системи» життєвого світу людини, національної ідентичності, орієнтація на ціннісну спорідненість з Європою;

- виокремлення моральних, правничих, історичних та ментальних передумов формування громадянського суспільства в Україні дозволило встановити, що попри складний і суперечливий український досвід, витоки протогромадянського суспільства слід вбачати в козацькій республіці, міському самоврядуванні, громадянському русі у різних частинах України. Констатується, що передусім у західному регіоні мали місце моральні, правові, ментальні та освітні передумови громадянського суспільства;

- автор визначає значну цивілізаційну невідповідність центральноєвропейської та української громадянських версій. Такий стан речей має місце через тривалу відірваність українських інтелектуалів від європейської теоретичної спадщини, збіднення життєвого світу пересічного українця через тривале існування в тоталітарній системі і внаслідок цього наявність у суспільстві корупційних та тіньових вимірів клієнтельного підпорядкування.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновки: по-перше, в Європі в цілому були закладені базові принципи та поняття громадянського суспільства - принципи свободи, культури, цивілізованості, довіри та соціального капіталу, які сприймались в Центральній та Східній Європі через фокус власної соціокультурної традиції, власний життєвий світ; по-друге, європейська спадщина щодо громадянського суспільства та існуючі в Центральній Європі викривлені форми соціальності, безперечно, вплинули на формування саме морально-звичаєвої версії громадянського суспільства, яка об'єднала різні спільноти та групи на спільній ціннісній основі; по-третє, в українській філософській рефлексії лише частково досліджені моральнісні аспекти цього феномена, цивілізаційна та ментальна можливість приналежності України до центральноєвропейської моделі громадянського суспільства.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

у наукових фахових виданнях:

1. Білоус Аліна. Етико-правові виміри громадянського суспільства в Східній та Центральній Європі [Текст] / А. А. Білоус // Схід. - Донецьк : 2009. - № 1 (92). - С. 103 - 106.

2. Білоус Аліна, Пасько Ярослав. Соціокультурні чинники громадянського суспільства: Центральна Європа та Україна [Текст] / А. Білоус, Я. Пасько // Схід. - Донецьк : - 2009. - № 8 (99). - С. 125 - 129. (Особистий внесок здобувача: опрацьовано концептуальні положення соціокультурних чинників громадянського суспільства).

3. Білоус Аліна. Морально-етична легітимація громадянського суспільства: Україна та Центральна Європа [Текст] / А. А. Білоус // Схід. - Донецьк : 2010. - № 1(101). - С. 98 - 101.

4. Білоус А. А. Громадянське суспільство в Центральній Європі: ціннісні виміри [Текст] / А. А. Білоус // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 88. - К. : 2009. - С. 52 - 62.

За матеріалами конференцій:

5. Білоус А. А. Ціннісно-нормативна легітимація особи в українській соціальності [Текст] / А. А. Білоус // Релігія і сучасні ідеології: інтеграція або протистояння: Матеріали ХХVІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк : ІПШІ «Наука і освіта», 2009. - С. 101 - 102.

6. Білоус Аліна. Сучасні концепції громадянського суспільства [Текст] / А. А. Білоус // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. - Т.6. - Донецьк : Східний видавничий дім, 2005. - С. 157 - 162.

7. Білоус А. А. Сучасний інтелектуал в ціннісному вимірі: Центральноєвропейський контекст [Текст] / А. А. Білоус // Роль релігійних та світських інтелектуальних еліт у розбудові громадянського суспільства: Матеріали ХХVІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк : ІІШІ «Наука і освіта», 2010. - С.

8. Білоус А. А. Ціннісні виміри розвитку особи: Центральноєвропейський контекст [Текст] / А. А. Білоус // Філософія у сучасному світі: Матеріали регіональної наукової конференції. - Донецьк : ДонНУ, 2010. - С. 83 - 84.

АНОТАЦІЯ

Білоус А. А. Соціально-філософські виміри громадянського суспільства: Центральноєвропейська версія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет. - Донецьк , 2010.

Дисертація присвячена осмисленню центральноєвропейської версії громадянського суспільства.

У роботі фокусується увага на детермінантах її становлення і функціонування в контексті європейського теоретичного поля, соціально-філософській концептуалізації та ціннісному спрямуванню.

Синтезовані базові теоретичні підходи до проблематики громадянського суспільства, історії формування і розвитку цього феномена в Центральній Європі та Україні.