Соціально-філософська концептуалізація нації: історична ґенеза та онтологічна сутність

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ НАЦІЇ: ІСТОРИЧНА ҐЕНЕЗА ТА ОНТОЛОГІЧНА СУТНІСТЬ

Мошовський Тарас Михайлович

Донецьк - 2010

Анотація

Мошовський Т.М. Соціально-філософська концептуалізація нації: історична ґенеза та онтологічна сутність. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 (соціальна філософія та філософія історії). - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

Роботу присвячено розгляду нації - феномену, що усталився в добу панування просвітницького секулярного розуму, втім наявні в базових структурах нації релігійні та міфічні чинники і домінанти вбачаються автору вельми принциповими її конституантами.

У дослідженні на основі філософсько-історичного аналізу соціального життя Старого світу розглядається превалювання метафізичних, онтологічних, світоглядних домінант у творенні соціальних структур, розглянуті суспільні форми життя, притаманні античності, середньовіччю та Новому часу, експліковано їх метафізичні домінанти, які характеризували життя соціуму певної доби європейської історії. Відзначено кореляції між світоглядними пріоритетами та соціальним життям кожного періоду.

Незважаючи на інтерсуб'єктивно визнану приналежність націй до феноменів Нового часу, в роботі показано, що основи національної ідентичності були закладені ще за доби середніх віків. Саме, тоді паростки майбутніх націй почали творити спільність, через усвідомлення власної виняткової ролі у єдиному полі християнського світу. Національна ідентичність в Європі була чітко зумовлена релігійними інтенціями: християнські за духом експлікації колишньої спільної долі, що зафіксовано національною міфологією. Християнство як будівельний матеріал для націй використовувався як у своїх демотичних формах, так і почасти офіційних, “високих” (раціоналізація християнського світосприйняття в межах рафінованого схоластичного дискурсу).

Ключові слова: нація, християнство, національна історія, культурна традиція, історична наррація, націєтворення.

Аннотация

Мошовский Т.М. Социально-философская концептуализация нации: исторический генезис и онтологическая сущность. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 (социальная философия и философия истории). - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010.

В работе представлена трактовка нации, исходя из неустра-нимых религиозных, преимущественно христианских, оснований европейской культуры. Выявлено, что нация как феномен европейской культуры опирается на концепты линейного времени и гомогенного пространства, привнесенные в европейскую культуру христианством. Краеугольным камнем возникновения европейских наций является идея избранности народа, его особой миссии. Богоизбранность народа становится возможной в рамках христианского мировоззрения в тот момент, когда с распространением парламентаризма привилегия исторического действия, санкционированного свыше, переносится с личности-монарха на народ-нацию. Таким образом, нация постулируется как европейский феномен, который переносится за пределы Европы с модой на европеизм в постколониальную эпоху.

Конфессиональное разнообразие христианства обусловило разницу в мировоззрении внутри христианского мира и, соответственно, отличие в нациеобразовании. В работе концептуализируются католический (западноевропейский), православный (восточноевропейский) и романтический (центральноевропейский) тип нации.

В исследовании на основе философско-исторического анализа социальной жизни Европы рассматривается превалирование метафизических, онтологических, мировоззренческих доминант в соз-дании социальных структур, рассмотрены общественные формы жизни, присущие античности, средневековью и Новому времени, эксплицированы их метафизические доминанты, которые характеризовали жизнь социума определенной эпохи европейской истории. Отмечены корреляции между мировоззренческими приоритетами и социальной жизнью каждого периода.

Несмотря на интерсубьективно признанную принадлежность наций к феноменам Нового времени, в работе показано, что основы национальной идентичности были заложены еще в эпоху средних веков. Именно тогда, предпосылки к возниконовению будущих наций начали создавать общность, через осознание своей исключительной роли в едином поле христианского мира. Национальная идентичность в Европе была четко обусловлена религиозными интенциями: христианские по духу экспликации общей судьбы, прошлого и будущего. Христианство как строительный материал для наций использовался как в своих народных, так и, отчасти, официальных, “высоких” (рацио-нализация христианского мировосприятия в рамках рафинированного схоластичного дискурса) формах.

В конце концов компаративный анализ национального и религиозного сознания дает возможность говорить о подобии структур мышления в обоих случаях.

Среди народов, строивших собственное национальное единство в процессе осознания исключительной роли в утверждении христианства - англичане, немцы, поляки, русские и т.д., украинцы не стали исключением. Процесс строительства украинской нации полностью укладывается в общеевропейскую схему. Осознание собственной христианской миссии проходило в три этапа: казацкий, киевский и галицкий, что обусловило привлечение к национальному строительству украинцев культурных ресурсов как западноевропейских (католических), так и восточных (православных). Это создало специфику украинства, точно отражая культурно-географическую пограничность украинского национального характера.

Именно архаический миф и религия стали теми факторами, которые создали новую форму общественного бытия Европы - нацию. В основе нации лежат глубокие христианские интенции, которые умноженные на мифические реминисценции национального духа, задают неустранимый религиозно-мифологический горизонт национальной экзистенции.

Христианство и народные мифологии стали ядром европейских наций, вокруг которых и ведется дальнейшее развитие общественного бытия. А нация предстает как память, историческое сознание, которое осознает себя как носитель четко опреде-ленной миссии, концептуализированной в рамках христианской традиции.

Ключевые слова: нация, христианство, национальная история, культурная традиция, историческая наррация, нациестроительство.

Summury

Moshovskyy T.M. Socio-philosophical conceptualization of the nation: historical genesis and the ontological essence. Manuscript.

Thesis foe a doctoral degree in Philosophy on speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Donetsk National University. - Donetsk, 2010.

In the thesis an attempt interpretations of the nation, based on the sine qua non religious, predominantly Christian, the bases of European culture. Revealed that the nation as a concept and phenomenon of European culture is based on the concepts of linear time and homogeneous spaces, introduced into European culture and Christianity. The cornerstone of the birth of European nations is the idea of a chosen people, his special mission. God's chosen people becomes possible within the Christian world at the time when the spread of parliamentary, privilege of the historical action is transferred from person-monarch to the people-nation. Thus, the nation is postulated as a European phenomenon, which is transferred outside of Europe with the fashion for Europeanism in the post-colonial era.

Faith-based diversity of Christianity led to differences in outlook within the Christian world and, accordingly, the difference in nation-genesis. In this paper we conceptualize Catholic (Western), Orthodox (Eastern) and romantic (Central European) type of the nation.

In the framework of the concept of an attempt to analyze the Ukrainian national existence with the identification of its dominant Christian.

Key words: nation, christianity, national culture, cultural tradition, historical narration, nationbuilding.

1. Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Незважаючи на обіцяну теоретиками глобалізації девалоризацію національного, і сьогодні у палімпсестовому ідентифікаційному просторі сучасної людини національне посідає високий вартісний щабель і є одним з найпотужніших суспільних чинників сучасності.

Настільки висока значимість національного фактора в житті людини Модерну зумовлена, на наш погляд, присутністю в нації глибинного і неусувного релігійного горизонту смислів, який, власне, і детермінує настільки високу значимість та аксіологічну вагу нації та національного. Саме виокремлення, експлікація та унаочнення цієї релігійної, а саме християнської основи нації дозволяє виявити причини вагомості нації за доби Модерну. Ця значимість унаочнюється численними національними протистояннями від XVIII століття і по сьогодні. Наявність потужного релігійного чинника в природі нації пояснює її високу конфліктогенність, адже тільки кореляція національної свідомості з її релігійним аналогом залучає до національних конфліктів, та ширше - до національного буття, релігійні смисли, в якості межових, граничних легітиматорів.

Своєрідність української національної екзистенції вироблена на підставі оригінальної ментальної синтези здобутків двох цивілізацій. Синтезувати два світогляди українство спромоглось під впливом суто релігійної мотивації, яка поставала в якості мосту, що об'єднував дві частини християнського світу: західну (католицьку) та східну (православну). Українство, засвоюючи надбання обох культур, спромоглось синтезувати їх у власну самобутність, не приставши до жодної, і зберегти відмінність від обох.

Така візія нації, як феномена з глибоким і неусувним шаром релігійних смислів, дозволяє не тільки збагнути сутність нації, але й продукувати суто прикладні теорії розв'язання нагальних суспільних проблем, з присутністю національного чинника в них.

Ступінь розробки проблеми. З великої кількості концепцій нації ми можемо виокремити ті, які фактично стали класичними, а відповідно спричинили резонанс в націологічному дискурсі. Це насамперед концепції Й.-Г. Гердера, В. Вундта, Й. Г. Фіхте, Г. - В. Гегеля, о. С. Булгакова. Е. Ренана, Г. Сетон-Вотсона, К. Маркса, Б. Андерсона, Р. Арона, Е.Дж. Сміта, Й. Сталіна, Ю. Габермаса, Е. Гобс-баума, К. Хюбнера, Е. Ґелнера, Ф. Майнеке, Е. Кедурі, В. Тішкова, Р. Шпорлюка, Л. Грінфілд, М. Гроха тощо, які спромоглись на рефлексію над нацією, як провідним суспільним явищем Модерну, на різних філософських та світоглядних засадах. Завдяки цим вищеназваним авторам нація стала універсальним предметом філософського дискурсу. В рамках вітчизняної суспільної думки на першочергову увагу заслуговують націологічні теорії В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Костомарова, В. Липинського, М. Грушевського, Ю. Вассияна, Д. Донцова, В. Лісового, І. Паська та Я. Паська, що випрацювали національну традицію осягнення національного взагалі та долучились до випрацювання специфічно українського бачення нації. Разом з цим таке розмаїття теорій спричинило до вельми широкої дискусії та плідної рефлексії над ними, що вилилась у дослідження А. Астаф'єва, О. Здравомислова, О. Знаменського, Ю. Капустіна, Г. Касянова, В. Малахова, М. Мнацаканяна, Н. Мотрошилової, М. Руткевича та інших. Ці критичні дослідження стали основою аналізу інтелектуальної історії перцепції нації в європейській традиції.

Важливим для проведення дослідження виявились роботи, присвячені релігійній складовій Модерну, неусувним міфічним, християнським чинникам в існуванні офіційно «секулярного» новоєвропейського суспільства. Серед них дослідження іноземних (К. Хюбнера, М. Еліаде, Р. Колінгвуда) і вітчизняних (О. Білокобильського та М. Савельєвої) авторів. В цих роботах розкривається місце релігійних чинників у модерному суспільстві, яке довгий час вважалось суто секуляризованим. Роботи цих авторів розкривають присутність релігійних чинників, як у повсякденні сучасної людини (М. Еліаде), так і в окремих царинах - науці (О. Білокобильський), історіописанні (Р. Колінгвуд), конкретно у національному (К. Хюбнер).

Дослідження було б не повним без використання напрацювань з феноменології домодерних та модерних ненаціональних ідентичностей, що знайшли відображення у роботах французької школи аналів (зокрема Ж. Ле Гофа), вітчизняних істориків та філософів культури (А. Гуревича, О. Лосева), а також у роботах І. Ведюшкіної, Т. Вілкул, В. Горського, Ф. Коплстона, М. Мак-Люена, У. Матца, О. Моці, С. Романенко, І. Яковенко, Дж. Б'юрі, Й. Клочовського та інших авторів.

Для формування теоретичної бази роботи важливими були дослідження місця сакрального у національному житті, кореляції релігійного та національного. Такі дослідження вийшли з-під пера Н. Амельченко, Б. Бойківського, Дж. Броджі-Беркофф, В. Гросул, М. Дмитрієва, В. Єленського, О. Пахльовської. У вищеназваних роботах окреслюється нерозривний зв'язок релігійної та національної форми мислення, глибоко вкорінена корелятивність двох типів свідомості.

Найчисельнішу групу робіт складають різнобічні дослідження національних екзистенцій: російської (В.Большакова, Е. Кінана, О. Усачева, В. ван дер Беркена); білоруської (А. Астапенка, А. Білого, С. Токця), хорватської (С. Белякова, Л. Васильєвої, І. Банаца); чеської (Т. Гланца, Ф. Палацького, А. Калоуса, В. Мацури); польської (Н. Кьорера, А. Смалянчука, Й. Тазбіра); англійської (М. Горелова, Д. Данилова, Ф. Швізера, Е. Зуеллова); дослідження загально-слов'янської ідентичності, як регіональної альтернативи тотожності національній на противагу політичній (Ф. Бацевича, Т. Гланца, Ф. Дворніка, М. Дмитрієва). Вказані роботи стали підмурком для конкретизації загальнотеоретичних висновків отриманих у дисертації. У дослідженнях цієї групи унаочнюється специфічні способи розвитку для кожної національної свідомості - власне засади їх окремішності, проте всі вони визначають підстави до вписування у загальний теоретичний каркас дисертаційного дослідження.

Окремо варто зупинитись на напрацюваннях у дослідженні української національної ідентичності П. Гай-Нижника, В. Горського, П. Кравченка, О. Забужко, Л. Зашкільняка, В. Литвинова, Р. Множинської, О. Мальчевського, О. Пахльовської, М. Рябчука, Ф. Стеблій, І. Шевченка, В. Шевченка, В. Шевчука, Н. Яковенко, І. Бремера, Т. Хинчевської-Геннель, Б. Гудзяка, І. Химки, Дж. Гітчинса, А. Камінського, З. Когута, В. Серчика, Ф. Сисіна, та інших. Ці роботи, завдяки багатоманітності підходів до предмета дослідження, дають можливість осягнути з максимальною широтою українську національну рефлексію. Автор використовував для аналізу української національної екзистенції максимально широкий спектр наукових та соціально-філософських традицій україністики - дореволюційних, радянських, пострадянських, діаспорних та іноземних, що дозволило максимально досягти успіху у прагненні до об'єктивності дослідження.

Зрештою, незважаючи на доволі плідні напрацювання в сфері дослідження нації, є очевидними певні концептуальні лакуни. Зокрема лишається непоясненою величезна ціннісна вага нації, природа якої може бути з'ясована через унаочнення релігійної складової нації, як суспільного феномена та філософського концепту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках теми наукового дослідження кафедри філософії Державного університету інформатики та штучного інтелекту «Роль релігійного чинника в процесі розвитку та консолідації суспільства (український та світовий досвід)» (номер державної реєстрації БФ 000007).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є унаочнення неусувних, аподиктично присутніх релігійних підмурків сучасних націй, в рамках яких тільки і стає можливим осягнення ґенези та сутності національної тотожності.

Для досягнення, поставленої мети, необхідно розв'язати наступні завдання:

- порівняти головні націологічні концепти, напрацьовані суспільною думкою та систематизувати їх з точки зору соціальної онтології;

- визначити хронологічні, культурні та географічні межі нації, як явища в суспільному житті ойкумени;

- проаналізувати емпіричне розмаїття історичних націй;

- виокремити концептуальні способи існування нації відповідно до домінуючої релігійної традиції;

- застосувати основні положення запропонованої концепції до української національної екзистенції.

Об'єктом дослідження є нація, що розуміється, як неперервний процес самоусвідомлення через рефлексію над власною історичною тяглістю.

Предметом дослідження є неусувні релігійні, міфічні, переважно християнські, засади життя нації, що детермінують її онтологічну сутність та зумовили історичний розвиток нації як такої.

У роботі над дослідженням автор спирався на загальногуманітарні принципи та методи: об'єктивність, історичність, позаконфесійність тощо. В дослідженні були застосовані методи аналізу, зокрема в частині дослідження національної та релігійної свідомості; в рамках другого розділу «Конфесійні детермінанти розмаїття національних спільнот» застосовані методи універсалізації та синтезу для виокремлення загальних, притаманних понад ніж одній національній культурі, тобто групі національних культур, що об'єднані спільною культурно-релігійною традицією. Для роботи з текстами та феноменами, які ім-пліцитно містять національні та релігійні складові, що цікавлять нас в рамках даного дослідження, використовувалась методологічна база філософської герменевтики та феноменології. Особливе місце серед методів, застосованих у дослідженні, посідає методологія компаративного аналізу, що дозволила порівнювати як історично-співрозмірні форми організації національного життя на теренах Старого світу, так і надавала підстави до синтезування, узагальнень, випрацьовуючи для цього потрібні критерії. На окреме слово заслуговує метод історичної реконструкції, застосований щодо ґенези національної свідомості, що є методологічним лейтмотивом всієї роботи. Загал застосованих в дослідженні методів дозволив досягти поставленої мети.

Наукова новизна дослідження полягає у наступному: найпоширеніший спосіб суспільної організації життя людства доби Модерну - нація - зумовлена глибоко вкоріненими та неусувними релігійними концептами. Саме осягнення спільної історичної долі в рамках релігійно-міфічної за формою та християнської за змістом концептуалістики і дозволяє нам казати про народження та існування нації.

Зокрема у дисертаційному дослідженні сформульовані та обґрунтовані наступні положення, що виносяться на захист:

вперше систематизовано і класифіковано все розмаїття концепцій та теорії про націю з точки зору позиціонування в них нації щодо буття, як такого, класифікувано націологічні теорії з точки зору соціальної онтології. Відповідно виділено номіналізм та реалізм у концепціях нації;

виявлено, що нація, як наслідок послідовного розвитку суспільних форм соціального життя, є явищем, притаманним європейській культурі, яка локалізується в рамках ареалу романо-германського, англо-саксонського, слов'янського та греко-візантійського етно-культурних масивів;

встановлено, що народження нації приблизно після Великої Французької революції, зумовлено тим, що нації заповнюють аксіологічний вакуум, що залишила по собі релігія в результаті „секуляризації”; розповсюдження парламентаризму стало другим чинником, що прискорив заміну династичного порядку на національний. Саме в такий спосіб обґрунтовується локалізація нації в Модерні;

обґрунтовано, що спосіб національної екзистенції зумовлений домінуючою в суспільстві християнською культурою, конфесійною приналежністю спільноти; відповідно виокремлюються православний (східнохристянський) та католицький (католицько-протестантський, західнохристиянський) тип націо-нального буття, а також виокремлюється третій специфічний штиб національного буття - центральноєвропейський, що представлений запізнілими національними екзистенціями переважно слов'янських націй;

доведено, що головною запорукою становлення нації є сприйняття власної історії крізь концептуальний каркас християнської священної історії, яка передбачає телеологічність історичного процесу, а отже наявність його мети. Національні спільноти покладають мету власного існування у площину реалізації тієї місії, що покладена на них Провидінням, долею, історією тощо.

показано, що така місія нації осмислюється у категоріях священної історії, а тому сакралізується та валоризується до рівня майже суто релігійного постулату;

в рамках рефлексії над українською національною екзистенцією надано подальшого розвитку унаочненню рівноправної ролі католицької складової у формуванні українства та тим самим піддано сумніву православну монополію на засади української національної екзистенції.

Практичне значення отриманих результатів. Значення результатів дослідження полягає у можливості їх застосування як в суто теоретичних, академічних цілях - для викладання курсів з соціальної філософії та філософії історії, формуванні курсів національних історій, в тому числі курсу з історії України, так і у можливості практичного використання результатів у розробці теоретичних засад формування міжнародної політики, регулювання та розв'язання міжнаціональних конфліктів

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження входили у доповіді автора на 10 Міжнародних наукових конференціях „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (2003-2008 рр. Донецьк) та Міжнародній конференції молодих вчених (травень 2007, Паппенбург, Німеччина).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено у 7 публікаціях, 4 з яких - у фахових наукових фахових виданнях. У статті, виконаній у співавторстві, авторові належить 0,5 друкованих аркуша тексту.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, яка випливає з її мети й основних завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких поділений на 3 підрозділи (разом 9 підрозділів), висновків та списку використаної літератури, що налічує 279 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, в тому числі список використаної літератури 28 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження християнських підвалин нації як соціального феномена в європейському соціокультурному контексті, показано його зв'язок з науковими програмами, сформульовано мету, завдання, об'єкт та предмет, методи дослідження, виявлено наукову новизну, практичне значення роботи, особистий внесок автора, відображено апробацію роботи і публікації основних результатів дослідження.

Перший розділ «Нація в європейському суспільно-філософському дискурсі» присвячений розгляду попередніх націологічних студій, з'ясуванню місця та ролі феномена нації у соціально-філософському дискурсі європейського інтелектуального життя, окресленню культурних та хронотопних меж нації.

У підрозділі 1.1. «Філософські концепції нації: нації як об'єкт філософського дискурсу» здійснюється огляд попередніх концепцій нації. Майже трьохсотлітня традиція дослідження нації породила величезну кількість розмаїтих теорій, які вимагають систематизації. Така систематизація можлива засобом концептуалізації поняття нації як схоластичної res, через її позиціонування щодо буття. В результаті аналізу виявлено три групи націологічних студій: об'єктивізм, суб'єктивізм та номіналізм, зрештою дві перших можна об'єднати під титулом реалізм. Таким чином, соціальний феномен - нація, розглядається з точки зору онтології, а отже найглибинніших підстав свого існування.

Перші розуміють націю субстанційною основою людської історії, що має соціальну, божественну чи природну зумовленість, що має ряд очевидних об'єктивних (примордіальних) ознак, якими в обов'язковому порядку і конституюється, а отже, - постулюють її об'єктивність та реальність.

Другі вбачають у нації результат рефлексії соціальної групи над власною ідентичністю, усвідомлення спільнотою своєї спорідненості на культурних, політичних, релігійних тощо засадах і фіксації усвідомлених образів в рамках національної традиції. А отже її буттєвість вимагає співвіднесеності з певною свідомістю, суб'єктом - а отже наріжним каменем стає суб'єктивність нації.

Останні ж вважають, що нація - є категорією суспільної свідомості, що має політичну природу й зумовленість, смислове наповнен-ня цього концепту залежить від культурних, політичних, історичних особливостей контексту й має релятивну природу, тобто є номінальним терміном на позначення пустої множини.

Такі концепції отримали відповідно назву націологічних об'єктивізму, суб'єктивізму та номіналізму.

У підрозділі 1.2. «Час постання націй до життя: ретроспекції суспільно-наукової дискусії» розглянуто причини принципової неможливості постання нації у домодерній Європі, виявлено метафізичні перепони, що стали на заваді народженню домодерних націй на європейському континенті. Як би не сприймалась природа нації, у чому б не вбачалась її квінтесенція, вона стала головним способом суспільної організації людства за доби Модерну. Маючи певні передумови до формування за часів Середньовіччя, її реалізація стала можливою лише на межі XVII-XVIII століть, коли в процесі секуляризації церква лишила по собі поле для домінантної дії. Втім варто зазначити, що християнство лишилось суфлером нації, повсюдно підказуючи шляхи розвитку. Великий ступінь спорідненості національної та релігійної (конкретно християнської) свідомості призводить до неусувності християнських структур з національної екзистенції. Нації, зрештою, заповнюють простір соціальної організації, який лишає по собі християнство, відходячи на периферію європейської свідомості з настанням Нового часу, лишаючись при тому впливовим, хоча і не очевидним, актором європейського ментального життя.

У підрозділі 1.3. «Європейська локалізація ґенези феномена нації» з'ясовано, що глибока вкоріненість християнських сутностей у процесі становлення та екзистування нації змушує дослідників локалізувати націю як суто європейський феномен. Європейський не за географією розповсюдження, а європейський за культурними засадами ґенези.

В ході дослідження було виявлено, що такі суспільні утворення як нації з'являються у неєвропейських соціумах лише наприкінці ХІХ століття. Виняток складають лише північноамериканські нації. Втім, такий виняток зумовлений органічною належністю останніх до англосаксонського світу. Ані США, ані Канада в ході емансипаційних процесів так і не змогли відокремитись від метрополії в плані інтелектуального життя. Ментальні процеси, що були притаманні європейській частині англосаксонського культурного агломерату, паралельно відбувались і по інший бік Атлантики. Азійські чи африканські народи спромоглись на власну націотворчу рефлексію лише у ХХ столітті, коли в процесі масової деколонізації, прагнучи інкорпоруватись до нової системи світоустрою, створювали власні держави, а відповідно, і політичні нації.

Таким чином, нація - це суспільний феномен, що визрів у ментальній, культурній Європі та з часом (кінець XIX-XX століття) став вельми популярним експортним товаром і був прищеплений на позаєвропейському ґрунті.

У другому розділі «Конфесійні детермінанти розмаїття національних спільнот» розглянуто варіації шляхів націоґенези, зумовлені конфесійними чинниками. В результаті аналізу виділяється три способи побудови нації відповідно до домінуючого конфесійного варіанту християнства. Зрештою, виділено західноєвропейський (католицький), південно-східний та східноєвропейський (православний) та центральноєвропейський (романтичний) способи постання нації. В ході дослідження, з метою дотримання цілісності та уникнення зайвого розпорошення уваги, було прийнято рішення не диференціювати католицькі та протестантські нації і віднести обидві до зони впливу західнохристиянської традиції. Оскільки католицький світ мав фундаментальне значення для формування західноєвропейського способу мислення, ми вважаємо за доцільне в ході дослідження називати нації, належні до цієї культурної традиції, католицькими.

У підрозділі 2.1. «Постання західноєвропейських націй до повноцінного життя через рефлексію над власною роллю у християнському світі: католицький варіант» розглянуто шлях націє-творення у націй, які традиційно вважаються такими, що належать до зони впливу західного християнства. Виявлено, що нації в рамках західної традиції з'являються на хвилі парламентаризму, коли реальний суверенітет переноситься з однієї особи (монарха) через групу (нобілітет) до маси (народу). На емпіричному матеріалі показано, що разом з суверенітетом народ приймає на себе питомо християнські легітиматори влади. Благословення, що ним були наділені раніше виключно монарші доми, тепер проектується на цілі народи, що й робить їх націями, повноцінними учасниками суспільного життя, суб'єктами історичної дії. Це стає можливим лише тоді, коли народ відчувши на собі Божу благодать, виробляє концепти власної виключності, фундованої на християнських раціях. Ця виключність, усвідомлення власної унікальної місії для ойкумени, концептуалізованої в метафізичних категоріях християнської культури і стає тим легітиматором, що дозволяє націям маніфестувати світові свою появу. Винятковість націй може бути виражена як в суто релігійних поняттях, так і маскуватися під культурницькими (німці) чи політичними (французи, італійці) гаслами, що, втім, не позбавляє їх християнського єства, на яке й спирається все емпіричне багатство концепцій національної винятковості.

У підрозділі 2.2. «Східна та південно-східна Європа: православна модель побудови національної спільноти» розкрито механізм націєтворення тих націй, що перебували в ареалі впливу східної православної традиції на теренах Європи. До православних націй в дослідженні віднесені росіяни, серби, болгари, греки, румуни тощо.

Для православних націй характерним є валоризація релігійної (конфесійної) складової національної ідентичності, яка більше притаманна домодерній свідомості. Це зумовлено тим фактом, що несекуляризований характер православних культур зумовив longue durйe, тривання в часі середньовічних парадигм мислення, які - мірою віддалення від своєї історичної матриці - дедалі більше нерухоміли й архаїзувалися. В межах православної культури дається взнаки брак фундаментальних ренесансних змін мислення, коли народжується центральна постать Людина-Творець, яка вже не ввіряє свою долю Провидінню, яке не піддається раціональному поясненню. Саме на цьому ґрунтується весь шар модерного мислення. Православні культури запозичують ці концепти значно пізніше і неповністю їх інкорпорують. Саме тому наявна така девіантна для модерного світу сакралізованість життя, зокрема і суспільного.

У підрозділі 2.3. «Центральноєвропейська рефлексія другого порядку: християнсько-романтичні підґрунтя національної ідентичності» розкрито механізми центральноєвропейського типу націєтоврення. Перебуваючи на кордоні православної та католицької цивілізацій, ці нації спромоглися на власний шлях, ґрунтований на християнському базисі, проте пропущений крізь призму німецького романтизму. Нації, що у ХІХ столітті постали на теренах Центральної Європи (головним чином слов'янські нації) конституювались релігійними чинниками. Ці конституанти були не настільки очевидними, як у західній Європі чи православній Росії. Це зумовлено тим, що пробудження центральноєвропейських націй відбулось за посередництва романтизму, який надзвичайну увагу приділив дохристиянським, передуніфікованим культурам. Саме вони і лягли в основу ідентичності слов'янських націй. Варто, однак, відзначити, що християнство у ХІХ столітті стало невід'ємною, інтегрованою (хоча вже не наочною, часто не очевидною та неусвідомленою) частиною життя народів центру континенту і мислення будь-якого об'єкту поза категоріями християнства стало не можливим і будь-який акт мислення повертав дослідника, мислителя, народ до лона християнського мислення. Отже, саме з синкретизму християнської (актуальної) та міфічної (актуалізованої романтиками) домінант і народилась національна свідомість народів Центральної Європи, яка має християнську основу та навколо християнське, міфічне наповнення. Зрештою інструментарій романтизму базувався на християнських теоретичних підмурках. Базові націєтворчі концепти, які православним та католицьким націям були дані безпосередньо, в Центральній Європі були опосередковані романтизмом. А отже можемо казати про осягнення християнських засновків національного буття як про рефлексію другого порядку.

Чинником, що ініціює процес націєтворення, стає усвідомлення власної релігійної місії серед рівних перед Господом, але інакших сукупностей. Центром кристалізації цього національного месіанства стають особливості релігійно забарвленого усвідомлення своєї спільноти, що сягають дохристиянських часів, проте переінтерпретовані й специфічно усвідомленні саме у християнському полі. Перетинаючись, дві релігійні парадигми не витворюють націю, проте роблять її можливою.

У третьому розділі «Християнська контроверсійність української національної ідентичності» розглянуто особливості українського націєтворення. Українство, що поставало на кордоні двох християнських цивілізацій (західної та східної, або католицької та православної) спромоглося інкорпорувати в себе риси притаманні обом культурам і синтезувати їх в унікальний продукт - українську націю. Українська національна екзистенція формувалась у потужному полі взаємодії двох цивілізаційних систем, базованих на двох християнських традиціях. Така релігійна складова формування та, власне, існування українства вимагає більш детального розгляду, конкретизації та концептуалізації.

У підрозділі 3.1. «Західноєвропейська (католицька) складова української національної ідентичності» виявлено католицьку складову української національної екзистенції. Виокремлення українства в осібний національний проект відбулось за безпосереднього втручання саме західнохристяинського чинника. Католицькі інтелектуали вперше знайшли підстави для української ідентичності рівної польській, литовській, московській тощо. Саме руські інтелектуали з католицьким віросповіданням спромоглися вписати Україну в загальноєвропейський історичний процес. Українська вдача формувалась під впливом двох конфесійних факторів (що представляють західну та східну гілки християнства) і є продуктом творчого, продуктивного синтезу двох різновидів християнства. Українство отже, є частиною обох християнських свiтів, таким чином унаочнюючи можливість їх поєднання в одному цілому, уособлюючись в якості мосту, ідеї об'єднання.

Виявлення такої значимої ролі католицької традиції у формуванні українства дозволила поставити під сумнів монополію православ'я на ідейні, ментальні та духовні основи української нації.

У підрозділі 3.2. «Ортодоксально-демотичні спроби національного будівництва: козацька Україна докатериненської доби - антикатолицька патетика» унаочненно питомі православні засади українства. Православний чинник української ідентичності став настільки усталеним фактом, що фактично не вимагає обґрунтування. Однак, для розуміння сутності як українства, так і українського православ'я, необхідно зрозуміти осібність та унікальність вітчизняного православного проекту, на відміну від, скажімо, московського. Постійно знаходячись на перехресті трьох світів (православного, католицько-протестантського та ісламського) київське православ'я випрацювало здатність до діалогу, відкритість, що випродукувало здатність до синтетичної діяльності, інкорпорування надбань іншої культури. Доказом цього може бути українське бароко, як розквіт української культури, побудоване на православному синтезі інокультурних напрацювань національної екзистенції.

Антикатолицький дискурс в українському соціумі набув агресивності пізніше, коли релігійнійна ідентичність наклалась на чітко визначене соціальне розшарування. До середини XVII століття православне населення Речі Посполитої достатньо мирно співіснувало з католицьким, протестанстським та єврейським населенням. Толерантність та терпимість Речі Посполитої були чи не унікальними для тогочасної Європи.

У підрозділі 3.3. «Українська інтелектуальна перцепція романтизму: національне розмаїття у соборній єдності» головна увага приділена третій складовій національної екзистенції, яка істотно вплинула на усталення української нації. Завдяки органічній причетності України до загальноєвропейського ментального простору, вітчизняні інтелектуали ХІХ століття отримали можливість для оригінальної творчої діяльності, суголосній загальноєвропейському інтелектуальному тлу. Інтелектуальні пошуки українського шляху вкладались у магістральний напрямок загальнослов'янських прагнень до федерального устрою Європи. Такі пошуки ґрунтувались на плідній, особливо для слов'янських національних відроджень, традиції романтизму, яка породила ідею рівності серед народів на засадах християнської єдності.

Програмовим твором українського романтизму стали «Книги буття українського народу» М. Костомарова, який вербалізував ідеальний спосіб співжиття народів з точки зору української інтелігенції. Саме остання в цей період і стає ретранслятором «волі народів». Таке бачення ролі інтелектуалів усталилось у дослідників романтизму. Пошуки української інтелігенції не були довільним чи суто українським винаходом, а відбувались у загальноєвропейському контексті, тон якого задала німецька романтична традиція. На теренах України романтичні пошуки спирались не тільки на напрацювання німецьких романтиків, але й використовували досвід слов'янського романтизму у його польському, чеському та сербському вигляді. Такі романтичні теорії соціального устрою в слов'янському світі набували яскраво виражених християнських конотацій.

Висновки. Внаслідок проведення дослідження були послідовно розв'язні всі поставленні завдання і отримані наступні висновки.

1) В ході аналізу, напрацьованих світовою гуманітаристикою націологічних концепцій, було виявлено доцільність структурування теорій про націю з точки зору онтології. В дослідженні надано класифікацію націологічних концепцій подібно до схоластичної суперечки про природу універсалій. Нації в цих теоріях постають чи то як реальні буттєві об'єкти універсуму (реалізм), чи то як пусті «номени» (у докантівському розумінні), імена, об'єкти з нульовим денотатом, пусті поняття, висловлюючись мовою логіки. В той же час націологічний реалізм передбачає поділ на об'єктивізм та суб'єктивізм.

2) Перший постулює націю в якості феномена, що має набір чітких примордіальних рис, які забезпечують нації буттєвість, як об'єкта безвідносно суб'єкта, чи то свідомості. Для теорій такого типу нація - аподиктично притаманне реальності явище. Ця аподиктичність зумовлена трьома різними (для різних теорій) джерелами: Богом, природою або ж самою логікою історичного процесу. Фактично всі три джерела мали подібний набір характеристик, розбігаючись втім у хронології свого домінування в інтелектуальному просторі суспільної думки. Всі вони були граничними рівнями інтелектуальної діяльності, поза якими закінчувався досвід, а отже і можливість до мовлення.

3) Суб'єктивізм за основу нації, як об'єкта реальності, кладе свідомість суб'єкта. Нація існує лише настільки, наскільки вона є усвідомлена суб'єктом в якості реальної. Вона постає як ідея спільності на базі певної сукупності ознак, а отже для своєї об'єктивації вимагає постійної референції суб'єкта. Таким чином, нація постає одним з домінантних феноменів суспільно-філософського дискурсу Модерну, глибоко онтологізованого об'єкта модерної реальності.

4) Йдеться саме про модерну реальність. Адже в дослідженні націю локалізовано в хронологічних межах Нового часу. Зростаючи на ґрунті традиційної, античної та середньовічної культур, нація спромоглась до буття лише через секуляризацію, горнило якої Європа пройшла по Французькій революції. Нація в номінально секуляризованому суспільстві перебирає на себе ряд життєво важливих функцій, які до того виконувала церква та релігійні інституції.

5) Натомість, саме європейське християнство зробило можливим націю, саме воно дало її головну зброю концепт історії, лінійного часу. Лише в рамках часу, концептуалізованого християнством як лінійний послідовний процес, стало можливим усвідомлення тяглості, континуальності буття загалом і буття його складових зокрема. Нація є насамперед пам'яттю, історичною свідомістю, яка усвідомлює себе як носій чітко окресленої місії. В результаті того, що ґенеза нації - процес, який належить інтелекту європейському, то і місія усталюється в історично прийнятних, зрозумілих, звичних християнських категоріях.

6) Усвідомлена подібним чином місія - інваріантна - очолити загальнолюдський рух до спасіння. Власне, емпіричне розмаїття націй творить розмаїте розуміння стежок та шляхів, що ведуть до спасіння: від популяризації і завоювання верховенства демократичних чеснот (очевидно, заснованих на біблійних витягах), як у французів, до ідеї досягнення царства небесного упослідженими, які й стануть ініціаторами вселенського братства та рівності (ідеї, на яких постали слов'янські національні відродження ХІХ століття).

7) Нація в результаті дослідження кваліфікується як суто європейський феномен. Але прикметник європейський тут вжито на позначення ментального простору, а не географічних меж. Йдеться про те, що лише для суспільств, які знаходяться в орбіті європейської культури нація є внутрішнім, аутентичним явищем. Адже, як вже йшлося вище, нація постала на чітко окресленому християнському полі, яке фактично було полем європейським.

Отже, нація постає феноменом локалізованим хронологічно в межах Модерну, а територіально (культурно) в межах європейського ментального поля.

8) Серед всього доступного досвіду історичного розмаїття націй виявилось можливим виділити їх три великі групи на підставі конфесійної та культурної належності спільноти.

9) Відповідно були виокремлені західнохристиянський (католицький) тип нації, до якого увійшли народи, ґенеза яких відбувалась у полі впливу римської (католицької) християнської традиції. Пізніший поділ католицизму з виокремленням протестантизму, очевидно вплинув на світоглядні передумови національного буття, втім не настільки докорінно, аби дати можливість виділити окремий тип протестантських націй. Для католицьких націй характерним був перехід до нації від династичної держави (проте не повсюдно) через парламентаризм, що переніс суверенітет, зрозумілий в якості носія санкціонованої богом влади, з особи на народ, та відповідно зробив його відповідальним за власну долю та історію.

10) В полі інтелектуального та політичного впливу східної християнської традиції опинились народи, які пізніше стали східноєвропейськими (православними) націями. Присутність на цих теренах церкви, як потужного політичного фактора, відсутність секуляризації в історії як системного чинника, поєднання церкви та держави у вигляді цезарепапізму призвело до включення релігійних догматів та норм у розряд офіційної ідеології та відповідно до історичних концепцій. Відтак православні нації мають високий рівень зовнішньої сакралізації, а відповідно національні місії цих націй постають у відверто християнському світлі не тільки за формою а й за змістом. А відтак, і офіційна національна історія (яка для православних націй тотожна державній історії) просякнута релігійним есхатологічним пафосом.

11) ХІХ століття стало переломним для життя народів, які до того називали позаісторичними, а по тому - малими європейськими народами. Локалізовані переважно в центральній Європі, та етнічно приналежні до слов'янського етнічного конгломерату (за винятком румун та угорців) вони продемонстрували подиву гідну жагу до існування. Запізнившись на суспільну сцену Старого світу, вони, натомість, отримали можливість скористатись з найновішого інструментарію, породженого романтизмом для реалізації своїх національних (політичних та культурних) аспірацій. В рамках європейського (насамперед німецького) романтизму відбулась перша масштабна національна рефлексія, результатом якої стала не тільки безапеляційність права на існування націй, але й безальтернативність нації, як основи поділу суспільного життя в новій Європі. Нація стала мислитись як сутність інспірована провидінням, історією, природою - або іншими „еманаціями” Провидіння.

12) Таким чином, центральноєвропейські нації дійшли до власної виключності (усвідомлення своєї місії, концептуалізваної в християнських категоріях) як суті нації, лише за посередництва романтизму, тому у дослідженні отримали ще назву націй, сформованих на рефлексії другого порядку.

13) Українська національна екзистенція має дві потужні конфесійні компоненти (католицьку та православну), що на рівних презентовані у національній ментальності. Провідною ідеєю українства стала ідея мосту між двома роз'єднаними плитами колись монолітного християнства. Ідея об'єднання під українським (руським) дахом була реалізована у Бресті 1596 року, після того, як став очевидним провал проекту вселенської Флорентійської Унії. Зрештою ідея мосту лишилась підставовою для українства аж по ХІХ століття, коли трансформувалась у слов'янський федералізм, який мав яскраво виражений присмак християнського братерства упосліджених. Православний модус українства став тією підставою легітимності, що його шукала місцева еліта після створення католицьких (за походженням) концепцій інакшості та водночас рівності кресів Речі Посполитої.

14) Отже, в дисертаційному дослідженні обґрунтовано позицію, за якою нація постає до життя, усвідомлюючи власну винятковість, що осягається через осягнення колективної місії в християнському світі. Таке усвідомлення має своєю передумовою глибоку вкоріненість релігійної концептуалістики в національному житті, зокрема в його історичному вимірі. Релігійні, міфічні (в нашому випадку переважно християнські) смисли є неусувним концептуальним горизонтом, який тільки і робить можливим набуття нацією атрибуту буттєвості, дає їй шанс стати правдивою сутністю.

нація релігія філософський соціальний

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях

1. Мошовський Т.М. Християнська міфологема в процесі європейського націєтворення / Т.М. Мошовський // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали XVI Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта». - 2005. - С. 67-71.

2. Мошовський Т.М. Ксенофобія та толерантність: релігійний чинник дихотомії / Т.М. Мошовський // Толерантність і духовність в українському суспільстві та сучасне осмислення проблем антисемітизму і ксенофобії: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта». - 2006. - С. 131-141.

3. Мошовський Т.М. Релігійні підвалини нації та українська націогенеза / О.В. Білокобильський, Т.М. Мошовський // Практична філософія. - № 3. - 2007. - С. 168-176.

4. Мошовський Т.М. Класифікація націологічних студій в аспекті соціальної онтології / Т.М. Мошовський // Наука. Релігія. Суспільство. - 2007. - №4. - С. 65-71.

5. Мошовський Т.М. Релігійно-світоглядні передумови виникнення європейських націй / Т.М. Мошовський // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т.24. - Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім. - 2008. - C. 80-98.

6. Мошовський Т.М. Католицький чинник в українській націоґенезі ранньомодерної доби / Т.М. Мошовський // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - № 7 - 2008. - С. 110-114.

7. Мошовський Т.М. Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури / Т.М. Мошовський // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - № 4 - 2009. - С. 110-114.

Размещено на Allbest.ru