Специфіка православної релігійної ідентичності у контексті формування національної тожсамості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 141.5:316.613

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та

філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Специфіка православної релігійної ідентичності

у контексті формування національної тожсамості

Клименко Олексій Борисович

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Попов Володимир Юрійович, Донецький національний університет, доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Додонов Роман Олександрович, Донецький національний технічний університет, завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук Бердій Тетяна Степанівна, Державний економіко-технологічний університет транспорту, доцент кафедри гуманітарних та суспільних наук.

Захист відбудеться "29" жовтня 2010 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 11.051.06 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, головний корпус, кафедра філософії, ауд. 509.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 28 вересня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, доцент Целік Т.В.

Анотації

Клименко О.Б. Специфіка православної релігійної ідентичності у контексті формування національної тожсамості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет. Донецьк. - 2010.

У дисертації здійснюється комплексний аналіз православної релігійної ідентичності та її впливу на формування національної тожсамості України та Росії. На підставі соціально-філософського аналізу категорій "ідентичність", "соціальна ідентичність", "етнічна ідентичність", обґрунтована соціальна сутність процесу релігійної ідентифікації. Феномен релігійної ідентичності розглядається як діалектична єдність екзистенційного та конфесійного компонентів. православний релігійний національний

У роботі проводиться ретельна реконструкція православної ідентифікаційної матриці, яка спирається на патристичний ідеологічний конструкт, що знайшов своє суперечне втілення у візантійській духовності. Саме вона стала основою розбудови української та російської моделей тожсамості.

На підставі історіософського аналізу встановлюються певний збіг та відмінності історичних трансформацій українського та російського православ'я, яке відігравало незмінно важливу роль у духовному житті обох народів. Розглянуто найбільш важливі тенденції розбудови новітньої ідентичності у сучасних Україні та Росії та особливості впливу релігійних факторів на ці процеси.

Ключові слова: ідентичність, тожсамість, соціальна ідентичність, ментальний конструкт, релігійна ідентичність, духовна матриця, ідеологема, національна ідентичність, месіанізм, соборність, ресакралізація, толерантність.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Донецкий национальный университет, Донецк. - 2010.

В диссертации осуществляется комплексный анализ православной религиозной идентичности и ее влияние на формирование национальных идентичностей Украины и России. Основой данного анализа выступает концептуальная разработка категорий "идентичность", "социальный конструкт", "социальная идентичность", "этнические стереотипы поведения", "этническая идентичность". Религиозная идентичность рассматривается как бинарная когнитивная модель, включающая в себя экзистенциальную и конфессиональную составляющие. Первая из них позволяет самоопределиться личности в сакральном пространстве, вторая - в системе социально-религиозных координат. Эти компоненты находятся в самопротиворечивом диалектическом единстве. Религиозная идентичность, таким образом, представляет собой определенную ментальную конструкцию, основанную на религиозных символах, мифах и стереотипах мировосприятия и поведения.

В работе представлена реконструкция православной идентификационной матрицы, основой которой выступает святоотеческая интерпретация христианства. Именно религиозно-идеологический конструкт восточных отцов церкви послужил основой византийской модели конфессионально-национальной идентичности. Для неё характерны созерцательный аскетизм, сервилизм, догматический традиционализм, тесно связанный с ритуализмом. Высокие религиозные устремления в ней сочетались с мелочным ритуализмом, а опыт святости с жесткостью власти. Византийская матрица, со всеми ее противоречивыми особенностями, стала тем инвариантом, который нашел свое воплощение в украинской и российской национальных идентичностях.

На основе историософского анализа устанавливается сходство и различие украинской и российской моделей религиозной идентификации. Основным водоразделом между ними выступает отношение к государственности. Исторически сложилось так, что Россия, после падения Константинополя, долгое время оставалась единственным независимым православным государством и рассматривала себя единственным хранителем подлинной православной религиозности, что нашло свое отражение в идеологеме "Москва - Третий Рим". Отождествление национальной, этнической и религиозной составляющих в российской модели идентичности способствовало формированию таких её черт как мессианизм, соборность, эсхатологизм и, определенного рода, аскетизм. В работе рассматривается также дальнейшая трансформация этого мировоззренческого конструкта. В частности, указывается на определенную преемственность между российско-имперской и советской идентичностями. Несмотря на официально провозглашаемый мировоззренческий атеизм, советская идеология в иной форме воспроизводила инварианты православной идентификационной матрицы.

Украина же долгое время находилась в составе государств, в которых доминирующими были иные этно-религиозные группы (Великое Княжество Литовское и Речь Посполитая). Поэтому, если в России православие рассматривалось как идеологическая основа собственной государственности, то в Украине (в силу определенных исторических обстоятельств оно представляло собой основной способ этносохранения. В работе рассматриваются особенности классического украинского православия, которое олицетворяется прежде всего фигурой Петра Могилы. Для этой модели характерны определенная толерантность, открытость для иных влияний, соборноправность, евангелизм. Исторические коллизии внесли определенные коррективы в российскую и украинскую разновидности православной духовности, ставшие, в обновленной форме, основой современных идентификационных идеологем, внедряемых в Украине и России.

В завершении проведен анализ основных тенденций формирования новейших украинской и российской идентичностей и особенностей влияния религиозных факторов на эти процессы. В работе рассматриваются наиболее значимые идеологические мифы, лежащие в основе российского и украинского идентификационных проектов. Указывается также на различную роль религиозного фактора в формировании и реализации этих проектов. Для России характерна консолидирующая роль православия, в то время как в Украине (в силу поликонфессиональности и православного раскола) религиозная идентичность выступает и в качестве дезинтегрирующего фактора. Автор указывает на необходимость сохранения в Украине духа религиозной толерантности и формировании новой политической идентичности, ориентированной не на прошлое, а на будущее.

Ключевые слова: идентичность, социальная идентичность, ментальный конструкт, религиозная идентичность, духовная матрица, этническая идентичность, идеологема, национальная идентичность, мессионизм, соборность, ресакрализация, толерантность.

Klimenko A. B. The specificity of orthodox religious identity in a context of formation of national Self. - Manuscript.

The dissertation on reception in a scientific degree of the candidate of philosophical sciences on a specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Donetsk National University, Donetsk. - 2010.

The thesis is the comprehensive analysis of the Orthodox religious identity and its impact on the formation of national identity of Ukraine and Russia. Based on the socio-philosophical analysis of categories of "identity", "social identity", ethnic identity, the essence of social process of religious identification is grounded. The phenomenon of religious identity is seen as dialectical unity of the confessional and existential components.

The work is devoted to the meticulous reconstruction of Orthodox identity matrix, which is based on patristic ideological construct that contradicted found its embodiment in Byzantine spirituality. That it has became the basis of development of Ukrainian and Russian models identity.

Based on the historiosophical analysis the certain coincidence and differences of historical transformations of Ukrainian and Russian Orthodoxy, which has always played an important role in the spiritual life of both peoples, are set. The most important development trends of modern identity in nowadays Russia and Ukraine and the influence of religious factors on these processes are considered.

Key words: identity, social identity, mental construct, religious identity, spiritual matrix, ethnic identity, ideology, national identity, messianism, conciliarism, resacralization, tolerance.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний світ характеризується розмаїттям ідентичностей і кожна людина має знайти свою мету у житті, місце у суспільстві, а також визначити свою духовну позицію по відношенню до самого себе, інших, суспільства, нації та найвищих цінностей. Особливе місце у самовизначенні людини в умовах сучасного розвитку України належить релігійній ідентичності, яка є найважливішим елементом її тожсамості, ототожнення з глибинними засадами суспільного буття. Саме релігія, ця найдавніша форма духовного осягнення Всесвіту та самого себе, списана з рахунків просвітницькою ідеологією Модерну та секуляризацією масової свідомості, на початку ХХІ сторіччя стала основою цивілізаційного вибору особи, соціальної спільноти та нації.

У сучасних умовах розвитку нашої країни, коли відбувається пошук Україною своєї ідентичності, постає питання про духовно-історичні корені української тожсамості та її цивілізаційну належність. І хоч із певними змінами геополітичних орієнтирів, гострота цієї проблематики дещо знизилася, її теоретична рефлексія не втратила своєї актуальності.

Створення власної національної ідентичності для України пов'язане з певними труднощами, але без її формування стає досить складним та проблематичним процес самого державотворення. Труднощі ці, у першу чергу, пов'язані із низкою проблем у площині внутрішньоукраїнських колізій, складнощів із визначенням власне української традиції, а також з проблемами російсько-українських відносин (зокрема, різним баченням ключових історичних подій). Одним з найважливіших чинників самоусвідомлення для українського суспільства (й в історичному плані, й на сучасному етапі розвитку) виступає належність більшості його членів до православної традиції. Православ'я на протязі сторіч виступало стрижнем етно-національної тожсамості для більшості українців. Очевидно, що, оскільки сама категорія ідентичності, та, зокрема, національної ідентичності, є надзвичайно складною, багатоаспектною, то на нашу думку, для більш плідного вирішення поставлених завдань варто зосередити увагу на тому аспекті національної ідентичності, який пов'язаний із розумінням її як цілеспрямовано створеного ідеологічного конструкту.

Враховуючи вищезазначене, варто наголосити, що нині залишається актуальною та до кінця не вирішеною проблемою з'ясування ролі й значення православної культурно-історичної та релігійно-духовної традиції у формуванні російської і української національних ідентичностей в їх історичному контексті, сьогоденні, сутнісних характеристиках, функціональності, значенні для налагодження ефективної моделі стосунків між країнами, розбудованої на взаємоповазі та взаєморозумінні одне одного. Саме ці моменти, на нашу думку, й роблять проблему, що розкривається у дисертаційному дослідженні, актуальною, причому не тільки в теоретичному плані, а й з точки зору майбутнього розвитку країни.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Проблеми ідентичності у її найрізноманітних різновидах, процесів її формування та функціонування є чи не найпопулярнішими у сучасних соціально-філософських, психологічних, соціологічних та політологічних студіях. Проблематизація ідентичності та розгляд її як самостійної філософської проблеми пов'язані з ускладненням структури соціальних інтеракцій при переході від традиційного та модерного суспільства до постмодерного.

Втім, ця проблема (у формі метафізичного дискурсу тотожності) становить стрижень європейської філософії з часів Аристотеля. Своє нове осмислення вона здобуває у філософії Нового часу. Р. Декарт, Дж. Локк, Д. Г'юм розглядають її, насамперед, у контексті проблем самосвідомості. Найбільш завершеної форми вона набула в працях Ф.В. Й. Шеллінга й особливо - Г.В. Ф. Гегеля.

Нову інтерпретацію отримує проблема ідентичності у гуманітарному дискурсі ХХ сторіччя. Вона посідає центральне місце у психоаналізі Е. Еріксона та його послідовників, символічному інтеракціонізмі Дж. Г. Міда, конструктивізмі П. Бергера та Т. Лукмана, психології мікроспільнот Г. Теджфела та Д. Тернера, концепції "зіткнення цивілізацій" С. Гантінгтона, соціологічних концепціях Р. Баумайстера та Е. Гідденса. В рамках феноменологічного підходу (Е. Гуссерль, Б. Вальденфельс, Ю. Кристєва) сформувалося розуміння діалогічної сутності процесу ідентифікації. Цю традицію продовжили розвивати М. Бубер, Г.- Г. Гадамер, М.М. Бахтін, які наголошували на принциповій діалогічності процесу ідентифікації. Великий вплив на розробку сучасних концепцій національної ідентичності мали праці Б. Андерсона, К. Ґірца, Е. Ґелнера та Е. Сміта.

Що ж стосується проблеми саме релігійної ідентичності, яка складає об'єкт нашого дослідження, то тут доробок попередньої соціально-філософської думки значно менший. Проблема сутності релігійної ідентичності у західній гуманітаристиці лише побічно розглядається Е. Еріксоном, М. Еліаде, К. Ґірцом, Е. Смітом та С. Гантінгтоном. Певну увагу приділяють цьому концепту й українські та російські дослідники, такі як: В. Єленський, С. Здіорук, А. Колодний, А. Ручка, М. Мчедлов, Л. Нагорна, В. Попов, С. Рижова, Л. Рязанова, О. Саган, Л. Филипович та інші.

Вплив релігійної ідентичності на формування української та російської національної ідентичності також залишається мало опрацьованою проблемою. Досліджуючи її, нам довелося спиратися на праці, в яких вона розглядалася у загальному контексті історіософских студій. Тут у нагоді нам стали класичні праці українських мислителів М. Костомарова, М. Грушевського, О. Потебні, І. Огієнка, Д. Чижевського та сучасні розвідки П. Голубенка, Я. Грицака, Т. Длінної, О. Драбинка, І. Мірчука, І. Паська, А. Річинського, Ю. Черноморця, А. Юраша та Н. Яковенко. Що стосується дослідження взаємодій православ'я з російською національною тожсамістю, то тут маємо значно ширшу джерельну базу. Насамперед, це напрацювання мислителів кінця ХІХ - початку ХХ сторіч: М. Бердяєва, С. Булгакова, К. Леонтьєва, А. Лосєва, В. Лосського, М. Лосського, Д. Мережковського, В. Розанова, П. Савицького, В. Соловйова, Г. Федотова, П. Флоренського, Г. Флоровського. Не бракує й робіт, присвячених російській ідентичності та її православній складовій, й у сучасній Росії. Це наукові доробки А. Ахієзера, А. Гольдберга, Л. Гудкова, С. Дуванова, О. Зотової, А. Зубова, О. Кірикова, Т. Коваль, С. Кортунова, В. Кочеткова, Р. Лункіна, В. Малахова, Р. Малигіної, О. Маслова, Е. Митрофанової, Л. Науменка, Н. Нікандрова, В. Ніконова, А. Понаріна, Е. Позднякова, Г. Солдатової, В. Тишкова та багатьох інших.

Втім, і в українській, і в російській науковій літературі поки що бракує об'єктивних, неупереджених досліджень проблем впливу православ'я на формування національної ідентичності, а тим більш порівняльного аналізу щодо цих двох країн. Усунення вказаної прогалини дозволить більш концептуально вирішувати сучасні проблеми формування нової української тожсамості та сприятиме налагодженню ефективної моделі стосунків між нашими східнослов'янськими державами.

Метою роботи є визначення ролі та місця православ'я в його російському та українському соціумах у процесі формування відповідних національних ідентичностей.

Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються наступні завдання:

ѕ розглянути наявні соціально-філософські підходи до проблеми ідентичності;

ѕ визначити поняття соціальної ідентичності та з'ясувати її сутнісні характеристики та функції;

ѕ проаналізувати специфіку релігійної ідентичності та визначити її головні компоненти та рівні;

ѕ розглянути головні характеристики східного християнства - греко-православної традиції в її візантійській моделі;

ѕ виявити основні риси історіософської парадигми російського православ'я та її роль у розбудові сучасної російської ідентичності;

ѕ проаналізувати специфіку феномена українського православ'я та його роль, значення і місце у прагненнях здобуття новітньої української ідентичності;

ѕ з'ясувати роль православ'я у зіткненні українського та російського проектів розбудови нових пострадянських ідентичностей.

Об'єктом дисертаційного дослідження є феномен релігійної ідентичності як різновиду соціальної ідентичності.

Предметом дослідження є роль та значення православ'я в процесі розбудови російської та української національних ідентичностей в їх історичній динаміці.

Методологічні основи дослідження. Об'єкт і предмет дисертаційного дослідження обумовили вибір теоретико-методологічних засад і методів його проведення. В основу методології дослідження було покладено поліпарадигмальний підхід, що полягає у комплексному застосуванні низки теоретико-методологічних принципів, які були сформульовані різними соціально-філософськими напрямками. Методологічним стрижнем роботи є розуміння ідентичності як ментального конструкту в дусі соціального конструктивізму П. Бергера та Т. Лукмана, нації як "уявленої спільноти" Б. Андерсона та релігії як певної системи цінностей і традицій, віри та ритуалу Е. Сміта.

У роботі також знайшли своє втілення системно-класифікаційний та описово-аналітичний методи, які у процесі дослідження взаємодоповнювались, що дало можливість об'єктивно проаналізувати феномен релігійної ідентичності та його вплив на формування російської та української національних міфологем.

До методологічного інструментарію дисертаційного дослідження належать феноменологічний та герменевтичний методи, а також метод деконструкції міфів, застосований при аналізі національних та релігійних ідеологем минулого та сьогодення. Принцип компліментарності дозволив поєднати ці поліпарадигмальні методи в цілісну методологічну систему.

Наукова новизна одержаних результатів роботи зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. Вперше у вітчизняній соціально-філософській науці здійснено комплексний, синтетичний аналіз розвитку та функціонування релігійної ідентичності та її впливу на формування сучасних української та російської національних ідентичностей. Спираючись на поліпарадигмальний підхід, у роботі здійснено спробу розкрити сутнісні риси православної світоглядної матриці у її історичній динаміці та національно-культурних варіаціях.

Такий підхід у дисертаційному дослідженні знайшов свій вираз у наступних положеннях, що визначають наукову новизну. Зокрема:

Вперше:

· надано концептуальну модель релігійної ідентичності як різновиду соціальної ідентичності та її бінарної сутності, що полягає у діалектиці екзистенційної та конфесійної її складових;

· з'ясована роль етнічних та релігійних (релігійно-конфесійних) чинників у формуванні національної тожсамості;

· запропоноване нове бачення сутності візантійського православ'я, яке розглядається як своєрідний духовно-соціальний конструкт.

Поглиблено:

· систематизацію наявних соціально-філософських підходів до розуміння категорій "ідентичність", "соціальна ідентичність", "етнічна ідентичність" тощо та визначено ту вагому роль, яку вони відіграють у сучасному гуманітарному дискурсі;

· розуміння ролі православ'я в розбудові сучасної української та російської національних тожсамостей; уточнені відмінні риси цього процесу в сучасних Україні та Росії.

Набули подальшого розвитку:

· ідея про тенденції до набуття сучасним російським православ'ям форми цивілізаційно-культурної належності;

· ідея про міфологічне підґрунтя українського та російського проектів нової національної ідентифікації.

Теоретична та практична значимість дослідження. Вперше у вітчизняній науці комплексно досліджено та проаналізовано у історичній ретроспективі та на етапі сьогодення процес розбудови національної ідентичності як реалізації національного міфу на прикладі російської та української ідентичностей. З'ясовано роль та місце православ'я як невід'ємного та часом вирішального фактору націєтворення, сформульовані основні сутнісні характеристики українського та російського православ'я як самобутні історично обумовлені релігійно-духовні феномени.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що по-перше, отримані у процесі дослідження результати та висновки можуть бути використані у викладенні навчальних курсів соціальної філософії, філософії культури, історії російської та української культури та філософії, релігієзнавства. По-друге, отримані результати мають стати у нагоді представникам громадських, політичних, релігійних, державних установ і організацій для більш глибокого та адекватного розуміння складних процесів націєтворення, міжнаціональних і міждержавних стосунків на пострадянському просторі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у межах науково-дослідної держбюджетної теми кафедри філософії Донецького національного університету "Цілісна теорія єдиного закономірного історичного процесу" (номер державної реєстрації 0101V0057).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації належать особисто здобувачеві.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, викладені у дисертаційному дослідженні були апробовані автором під час виступів на теоретичних семінарах кафедри філософії Донецького національного університету та чотирьох науково-практичних конференціях, за результатами роботи яких були опубліковані тези виступів. Зокрема на: XXV-тій Міжнародній науково-практичній конференції "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, травень 2009 року), IV-тій Міжнародної науково-практичній конференції "Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту" (Донецьк, жовтень 2009 року), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Молодіжна культура: актуальні аспекти" (Алчевськ, листопад 2009 року), XXVI-тій Міжнародній науково-практичній конференції "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, грудень 2009 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у восьми публікаціях, в тому числі в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження, і складається зі вступу, трьох розділів, розподілених на дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (312 найменувань). Загальний обсяг дисертації 209 сторінки, з яких 180 сторінок - основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється ступінь її розробленості, сформульовані мета і завдання дисертаційної роботи, визначені об'єкт, предмет і методологія дослідження, окреслені наукова новизна, теоретична і практична значимість роботи, відображено апробацію результатів дослідження та його структуру.

Перший розділ роботи "Методологічні основи дослідження православної ідентичності" присвячений аналізу ключових концептів, які є основою подальшого аналізу специфіки історичних трансформацій і сучасного стану православної ідентичності.

У підрозділі 1.1. "Розвиток теорії ідентичності у західній філософській традиції" нами розглядаються історико-філософська еволюція таких категорій як "ідентичність" та "соціальна ідентичність". Зокрема вказується, що категорія ідентичності (тотожності) веде свій родовід з метафізики Аристотеля. Саме від нього йде традиція наділення тотожності, під якою розуміється цілковита рівність речі самій собі, фундаментальним значенням.

Подальший філософський аналіз феномена ідентичності здійснюється філософами Нового часу, насамперед, Дж. Локком та Д. Г'юмом у контексті проблем самосвідомості. Теза Локка про те, що ідентичність людини полягає не в тотожності будь-якої субстанції, але в тотожності свідомості, стала основою модерного дискурсу тожсамості. Д. Г'юм на підставі скептицизму щодо реальності існування єдності "я", обґрунтовував тезу про обумовленість ідентичності соціальними практиками, зокрема лінгвістичними, і про її підтримку через ім'я, репутацію та славу.

Нами розглядається також подальша еволюція категорії ідентичності в німецькій класичній філософії. Зокрема вказується, що в працях Ф.В. Й. Шеллінга й особливо - Г.В. Ф. Гегеля вона набуває універсальної та системоутворюючої форми, майже ототожнюючись з категорією самосвідомості. Найбільший внесок у розвиток цієї категорії вносить Г.В. Ф. Гегель, який спробував зрозуміти самосвідомість як породження історії народу та всесвітньої історії. Втім, у класичній західній філософії категорія "тотожності (ідентичності)" мала насамперед гносеологічний вимір. Сучасного свого сенсу вона приймає лише у психоаналізі З. Фрейда та Е. Еріксона. Саме Еріксон надав концепту ідентичності міждисциплінарного статусу, розглядаючи його не тільки як самототожність індивіда, але й вітчуття належності до певних соціальних спільнот, зокрема етносу, нації або раси. В нашій роботі ми також звертаємося до тих новацій які були внесені у розуміння ідентичності представниками символічного інтеракціонізму, когнитивної психології, а також Г. Теджфелом, Дж. Тернером, Р. Баумайстером та Е. Гідденсом. На підставі їхнього аналізу ми робимо висновок, що концепт ідентичності, при всьому різноманітті дослідницьких підходів, залишається одним з найбільш спірних і актуальних у соціо-гуманітарних науках. Він зазнав певних метаморфоз від метафізичної категорії тотожності до соціально-філософської ідентичності, близькою до категорій "самосвідомість" або "підсвідомий архетип".

У підрозділі 1.2. "Соціальна ідентичність: сутність та різновиди" ми вказуємо, що сучасні соціальна філософія та соціологія розглядають ідентичність як характеристику індивіда з погляду його належності до певної соціальної спільності, групи (статевої, вікової, економічної, етнічної, професійної тощо). У структурі ідентичності можна виділити "індивідуальний" і "суспільний" рівні, що тісно пов'язані між собою. Якщо індивідуальна ідентичність являє сукупність характеристик, що надають індивіду якість унікальності, то соціальна ідентичність є результатом ототожнення індивіда з очікуваннями й нормами його соціального середовища.

Більшість сучасних соціальних теорій вважають іманентною ознакою ідентичності динамізм та змінність. Як вважає С. Холл, поняття ідентичності, всупереч попереднім поглядам, не вказує на стабільне ядро, яке, попри усі мінливості історії, від початку до кінця залишається незмінним, на ту частинку самості, яка завжди залишається однаковою, такою, що у ході часу дозволяє зберегти рівність собі. Як твердить Р. Водак та її співавтори, "ідея гомогенної, "чистої" ідентичності на рівні особи, чи то спільноти, виявилася дескриптивною фікцією та ілюзією". На підставі цих сучасних концепцій, ми стверджуємо, що соціальна ідентичність не є якимось генетичним кодом, раз і назавжди наданим у незмінній формі певній людині. Вона є соціальним феноменом і змінюється залежно від зміни контексту; конструюється не тільки обставинами, але й самими людьми.

Підрозділ 1.3. "Етнічні виміри національної ідентичності" присвячений аналізу найбільш важливого різновиду соціальної ідентичності, яким, на нашу думку, є етнічна. Її компонентами є мова, цінності й норми, історична пам'ять, релігія, уявлення про рідну землю, міф про загальних предків, національний характер, народне й професійне мистецтво, а також загальні стереотипи, уявлення та т. ін. Компоненти етнічної ідентичності стають складовою національної ідентичності, а у випадку, якщо той чи інший етнос (носій цієї ідентичності) доростає до рівня формування політичної нації, то його цінності стають базовими компонентами такої національної ідентичності.

Національна ідентичність розуміється нами як свого роду проект, що пропонується індивіду для сприйняття ним певної моделі тожсамості, а ядром національної ідентичності постає національний міф. Національна ідентичність виступає стосовно етнічної, релігійної чи етнорелігійної ідентичності надбудовою. Вона вбирає в себе ці ідентичності, акумулює необхідні їх компоненти для конструювання національного міфу. При цьому, вірогідно, що формування національної ідентичності можливо не у кризові етапи розвитку, а навпаки, коли та чи інша держава вже відійшла від потрясінь перехідного періоду, йде шляхом створення політичної нації, національної держави.

В умовах сучасного глобального світу збереження старих ідентичностей та створення нових постає особливо актуальним завданням для новостворених держав (зокрема тих, що виникли на території колишнього СРСР), і тому апелювання до традиційних етнічних, релігійних та інших тожсамостей, ідеологічних парадигм, що сформувалися на їх основі спостерігаються часто й стають важливим фактором сучасного соціального буття.

У підрозділі 1.4. "Специфіка релігійної ідентичності" нами розглядається такий різновид соціальної ідентичності як релігійна ідентичність. Вона є своєрідною когнітивно-міфологічною системою, що включає в себе дві підсистеми: особистісну (екзистенційну) та соціальну (переважно у формі конфесійної належності). Перша відображає форму самовизначення індивіда в сакральному просторі. Друга складається з окремих ідентифікацій і визначає належність особи до певної релігійної конфесії. Таким чином, релігійну ідентичність можна розглядати як бінарний феномен, з одного боку вона сприймається як сутність, похідна від психологічно-екзистенціальних чинників світовідчуття людини, а з іншого - як соціальний конструкт, що виникає й розвивається в певних соціокультурних, політичних, економічних умовах.

Ми стверджуємо, що концепт релігійної ідентичності набуває актуальності у сучасних дослідницьких дискурсах внаслідок того, що традиційне поняття "віросповідання" не охоплює всіх аспектів релігійної належності. Категорія віросповідання відбиває зміст релігійної віри і, хоча говорить про релігійну належність, але концентрує увагу переважно на інституційних, ідеологічних (у широкому сенсі), або індивідуально-суб'єктивних аспектах релігійних практик. Категорія ж ідентичності задає комунікативний і соціальний модуси релігійності через закладену в її структуру належності та співвіднесеності. Одна справа - відповідність віри людини певній віросповідній системі, а інше - те, яким чином вона визначає свою належність у межах наявного конфесійного поля. Ми вказуємо також на необхідність розмежування категорй "релігійна ідентичність" і "релігійність". Ми вважаемо, що існує внутрішній вимір релігійності, тобто релігійність для "внутрішнього вжитку", яка застосовується для внутрішнього структурування релігійної групи, конфесії або культу. Релігійна ідентичність є зовнішнім виміром тожсамості та виступає маркером релігійності, який релігійна група висуває назовні, репрезентуючи себе в повсякденних соціальних практиках.

У другому розділі нашої роботи "Православна духовність у контексті становлення східнослов'янських національних тожсамостей" ми робимо спробу історіософської реконструкції особливостей становлення православної релігійної ідентичності та її впливу на формування національних ідентичностей Росії та України.

Підрозділ 2.1. "Візантійська матриця православної ідентичності" присвячений пошуку світоглядних джерел православної тожсамості. У ньому ми, зокрема, вказуємо, що основою, своєрідною матрицею православної ідентичності була візантійська релігійна парадигма, яка сформувалася на підставі східнопатристичного проекту побудови Царства Божого на землі. Втім, православна ідентичність в її первинному візантійському варіанті була досить складним і суперечливим духовним феноменом. Головними її рисами є споглядальний аскетизм, сервілізм, догматичний традиціоналізм, тісно пов'язаний з ритуалізмом. Для неї також є характерними певним чином витлумачена соборність (кафоличність) та інтровертність релігійної діяльності. Візантійська релігійна ідентичність поєднувала в собі спроби досягти втілення християнських ідеалів у життя з жорсткими авторитарними способами їх втілення.

У підрозділі 2.2. "Роль православ'я у формуванні російської національної ідентичності" ми стверджуємо, що російська ідентичність у своїх історичних різновидах відтворює православний інваріант. Ототожнення національної, етнічної та релігійної складових несе в собі відбиток візантійської матриці православної симфонії, месіанізму, соборності, есхатологізму й певного роду аскетизму. Головним концептом російської ідентичності є ідеологема Москви - Третього Риму. Вона зазнала певних видозмін у своєму розвитку. Спочатку мова йшла про вдосконалення духовності, устрою суспільного життя, святості, але з часом вона перетворюється на ідею винятковості православної імперії. У ХІХ столітті було сформоване нове розуміння цієї ідеологеми в її імперському сенсі, а в ХХ столітті вона зазнає ще більш важливих метаморфоз, перетворюючись на ідеологію держави, що здійснює месіанську мету розбудови суспільства, побудованого на принципах соціальної справедливості. Радянська ідентичність, в цьому сенсі, була спотвореною формою православної релігійної ідентичності, де така ідентичність набуває певних секулярних форм та відображається не в релігійно-богословських концептах, а в ідеологічній доктрині, при цьому не змінюючи свого сакрального змісту. СРСР розглядався як певна месіанська реальність, частина світу, де закони капіталістичної ентропії не діють і на практиці реалізуються християнскі цінності добра та справдливості, хоча в їх атеїстичній інтерпретації. Радянський народ займає місце народу-богоносця, саме він повинен принести людству соціальний порятунок. Соборність перетворюється в ідею нерозривної єдності партії і народу, принцип симфонії знаходить своє втілення в єдності партійного і державного управління, а православний аскетизм набуває форми ідеалу радянського способу життя.

У підрозділі 2.3. "Православне підґрунтя української тожсамості" ми, на підставі праць Д. Чижевського, І. Огієнка, Г. Флоровського та інших українських і російських мислителів, пов'язуємо виникнення класичної української національної православної традиції за часом й за змістом з формуванням національної ідентичності українців, яке відбувалося за часів Бароко. Символічним уособленням цієї традиції є фігура Петра Могили. За його призвіщем цю традицію зазвичай називають могилянською. Головними її рисами були толерантність, євангелістськість, відкритість і т. п. Українське православ'я було певним органічним синтезом благочестивого правовір'я з релігійним активізмом протестантів і дисциплінуючою системою перетвореного Контррефомацією католицизму. Подальший розвиток феномена спіткала доля України в цілому, тобто втрата можливостей самостійного існування, й відповідно, самостійне втілення цього проекту стало не можливим. Вплив релігійного чинника на підтримку національної ідентичності у Східній та Центральній Україні з кінця XIX сторіччя стає досить примарним у зв'язку з кризою православ'я, яке поступається місцем різним політичним ідеологіям. Слабкість національно-демократичних сил на початку століття, секулярні форми відродження національної ідентичності значною мірою спричинили поразку визвольного руху 1917-1920 років. А з утвердженням соціалізму як політико-економічної системи комуністичної ідеології, православна ідентичність (крім заходу України) позбавляється будь-яких національних особливостей.

Третій розділ має назву "Православ'я як фактор сучасних соціокультурних трансформацій на пострадянському просторі" і присвячений дослідженню впливу православ'я на формування сучасних національних ідентичностей України та Росії.

У підрозділі 3.1. "Православ'я у структурі пострадянської російської ідентичності" на підставі аналізу різних позицій щодо особливостей сучасних тенденцій соціокультурного розвитку, можна стверджувати, що більшість російських ідентифікаційних конструктів є певною формою відтворення імперської ідеологеми, заснованої на месіанізмі візантійської світоглядної матриці. В основі цих проектів лежить певне еклектичне поєднання давніх та сучасних традицій. Православ'я розглядається насамперед як духовна основа могутності Росії та форма сакралізації та легітимізації державності. Релігійна ідентичність в сучасній Росії набуває, перш за все, форми цивілізаційно-культурної (в певних випадках й етнічної) приналежності; екзистенційна її складова представлена досить фрагментарно. Православ'я стає символом і елементом національної ідентичності, що призводить до певної парадоксальності постатеїстичної релігійності, коли конфесійна приналежність не завжди корелюється з світоглядними переконаннями, зокрема релігійною вірою.

У останньому підрозділі 3.2. "Православна складова сучасної української національної тожсамості" ми стверджуємо, що найбільш потужною альтернативою російського проекту формування на пострадянському просторі нової ідентичності виявився український. Його світоглядною основою виступила не реставраційна, а євроінтеграційна ідеологія. Втім, цей конструкт поєднує в собі й традиціоналістичні та націоналістичні елементи. Невід'ємною його складовою є релігійний компонент. Однак, українська модель національної ідентичності має (на відміну від російської) незавершений та фрагментарний характер. Її втілення в життя було досить непослідовним і зіткнулося з величезними труднощами, пов'язаними з етнічними, регіональними та релігійними відмінностями, властивими населенню сучасної України. Роз'єднана православна ідентичність (на відміну від Росії) стала не консолідуючим чинником, а, швидше, фактором дезінтеграції. Розкол в українському православ'ї, викликаний, перш за все, політичними чинниками, є перешкодою формування єдиної української національної ідентичності, але в той же час дозволяє зберегти недержавний характер православної церкви та певний релігійний плюралізм. Відсутність єдиної національної церкви сприяє формуванню релігійної толерантності та ідентичності релігійного персоналізму.

У висновках підсумовуються основні положення дисертаційного дослідження.

1. Концепт ідентичності, при всьому розмаїтті дослідницьких підходів, можна розглядати як достатньо амбівалентну, соціально обумовлену систему належностей. В той же час, ідентичність має досить неоднозначний, міфологізований та ідеологізований характер, який призводить до багатомірності її інтерпретації. Зокрема її можна розглядати як цілеспрямовано створений ідеологічний конструкт

2. Категорія тотожності (ідентичності) є однією з фундаментальних у західній метафізичній традиції, починаючи з Аристотеля, від якого йде традиція наділення "тотожності" фундаментальним значенням. Він застосовується для аналізу вічної філософської проблеми безперервності серед очевидних змін та єдності на тлі розмаїття.

3. Самостійного статусу проблема ідентичності набуває лише у філософії епохи Модерну. Новочасний дискурс тожсамості був започаткований Дж. Локком, який пов'язав ідентичність з поняттям відповідальності за власні вчинки на підставі пам'яті про них, що дозволяє кваліфікувати їх як власні. Ця теоретична лінія була розвинена Д. Г'юмом, який обґрунтовував тезу про обумовленість ідентичності соціальними практиками, зокрема лінгвістичними, і про її підтримку через ім'я, репутацію і славу. Своєрідно проблема тожсамості була розкрита в німецькій філософській традиції. Зокрема Г.В. Ф. Гегель розгорнув її як логіку розвитку самосвідомості, що відбувається на тлі світової історії.

4. Сучасне соціально-філософське розуміння ідентичності веде свій родовід від психоаналізу Е. Еріксона, символічного інтеракціонізму та феноменологічно-конструктивістського підходу. На підставі синтезу різних методологічних підходів, ідентичність можливо визначити як динамічну когнітивну систему цінностей та символів, що сконструйовані людьми для усвідомлення і визначення ними свого місця у світі. Головним різновидом ідентичності виступає соціальна ідентичність, що набувається та змінюється індивідом у процесі соціалізації та суспільних інтеракцій. У свою чергу її можна розглядати як певну структуру, що складається з різних компонентів, найважливішими з яких є етнічні, національні та релігійні. Вони тісно пов'язані один з одним та нерідко переплетені між собою. Найважливішим ідентифікатором у наш час залишається національна (громадянська) належність, яка ще в епоху пізнього Модерну майже витіснила всі інші партикулярні тожсамості.

5. Релігійна ідентичність є системою духовних та соціальних детермінант, що визначають специфіку сприйняття дійсності та соціальну орієнтацію індивіда у системі світоглядних та конфесійних координат. За допомогою релігійної ідентифікації людина самовизначається як у сакральному просторі, так і в системі соціальних оцінок та взаємодій. Саме це обумовлює бінарність цього феномена, що знаходить своє відображення у певній парадоксальності результатів соціальних досліджень. У наш час, коли релігійність набуває все більш приватного характеру, релігійна ідентичність може мати свій вияв як у простій констатації належності до певної культурної традиції, так і виникати внаслідок особистих духовних пошуків. Крім того, процеси глобалізації, зворотнім боком яких є намагання до збереження власної ідентичності, призводять до того, що релігію знов починають розглядати як джерело відновлення пам'яті й консолідації нації. Будь-яка релігійна конфесія створює певну ідентифікаційну матрицю, що складається з найбільш потужних символів, міфів та стереотипів світосприйняття та поведінки.

6. Візантійська релігійна матриця є певним світоглядним конструктом, який намагався надати соціальному буттю сакрального значення. Цей ідентифікаційний проект був створений на підставі праць східних отців церкви, хоча при своєму втіленні в життя зазнав значних історичних метаморфоз. Саме ця парадигма обумовила головні риси православної ідентичності: споглядальний аскетизм, сервілізм, догматичний традиціоналізм та ритуалізм. В той же час, візантійське православ'я, яке перебувало у "симфонії" з імперською світською владою, набуло рис авторитарності та месіанізму, який втілювався не тільки за допомогою духовних засобів.

7. Православ'я, що базується на візантійській світоглядній матриці є духовною основою російської ідентичності. В її основі лежить певне ототожнення національної, етнічної та власне релігійної складових. Її головними рисами є державний месіанізм (який знаходить свій відбитток в ідеологемі Москви як Третього Риму), соборність, ритуалізм, есхатологізм та певного ґатунку аскетизм. Ці риси у спотвореній атеїстичній формі стали основою й для радянської ідентичності. Комуністична ідеологія, яка назовні мала матеріалістичний характер, за своїми глибинними інтенціями тяжіла до релігійних джерел. Формальна належність до православної культури вважається духовним стрижнем й новітньої російської національної ідентичності. Однак, цей проект існує лише на стадії розробки та втілення і тому ще не набув завершених форм, про що свідчать досить суперечливі явища в царині релігійної ідентифікації в сучасній Російській Федерації. Процеси ресакралізації не завжди отримують однозначну підтримку в урбанізованому та строкатому російському суспільстві.

8. Українське православ'я, яке набуває класичної форми в епоху Бароко, є досить специфічним духовним феноменом, який виник в умовах іновірного оточення та загрози релігійно-культурної та етнічної асиміляції. Виступаючи фактором етнозбереження, воно намаглосяся поєднати наслідування власним релігійним ідеалам з надбаннями інших релігійних конфесій. Його головними рисами були соборноправність, толерантність, євангелістськість, побутовість, відкритість тощо. Однією з найважливіших ідеологем українського православ'я була схема "Київ - другий Єрусалим", яка була ідеєю не царства, а священства і набувала, насамперед, сакрального змісту. Українське православ'я у ХVI - ХVIІ сторіччях стає основою формування української національної ідентичності на теренах козацької Гетьманщини. Втім, згодом ця ідентичність майже була поглинута загальноросійською матрицею на теренах Російської імперії. Проте українське православ'я та греко-католицизм продовжували залишатися важливими маркерами ідентифікації у інших державах. Після невдалих спроб досягнення незалежності на початку ХХ сторіччя та поразки національно-церковного руху, релігійність (за винятком західних земель) перестає бути більш-менш значимим явищем суспільного буття українців.

9. Проект розбудови сучасної ідентичності в Україні, який з'являється з отриманням незалежності, базувався на засадах національного відродження та набуття достойного місця у світовому співтоваристві. Проте здійснення його досить ускладнене регіональними, мовними, світоглядними та релігійними розбіжностями, властивими нашій державі. Релігійне відродження, не зважаючи на його інтегруючий потенціал не стало фактором консолідації а, скоріше, ще більш поглибило відмінності між різними субкультурними та релігійними спільнотами. Втім, ця ситуація має й позитивні наслідки: у сучасній Україні, незважаючи на всі інші негаразди, складається атмосфера релігійної толерантності та плюралістичності у релігійній царині.

На основі попереднього аналізу можна зробити висновок про те, що складнощі формування єдиної національної ідентичності в Україні пов'язані з певним релігійно-культурними розмаїттям її населення, насамперед у регіональному вимірі. Водночас, ми вважаемо, що створення нової державно-політичної тожсамості, орієнтованої на спільне майбутнє існування, при збереженні й розвитку етнічних та релігійних ідентичностей усіх спільнот, спроможне значно сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Консолідуючим фактором тут можуть виступати не релігійно-конфесійні розбіжності, а намагання до вироблення спільної системи цінностей, яка б базувалася на визнанні пріоритету поваги до кожної людини, кожної етно-конфесійної спільноти та збереження релігійної толерантності. Це, у свою чергу, дозволить зміцнити сприйняття української держави як "своєї" представниками різних етнічних та релігійних груп; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських та аутистських настроїв; задіяти повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам нашої держави.

Публікації автора за темою дисертації

1. Клименко О.Б. Російське православ'я та ідея соборності / О.Б. Клименко // Схід. - № 7 (98). - 2009. - С. 106 - 110.

2. Клименко А.Б. Самоопределение личности в пространстве русской духовности / А.Б. Клименко // Наука. Релігія. Суспільство. - № 3. - 2008. - С. 152 - 158.

3. Клименко А.Б. Становление проблемы идентичности в западной философии и психологии / А.Б. Клименко // Наука. Релігія. Суспільство. - № 2. - 2008. - С. 95 - 99.

4. Клименко О.Б. Роль і місце православ'я у розвитку самосвідомості східних слов'ян / О.Б. Клименко // Філософські обрії. - № 20. - 2008. - С. 160 - 172.

5. Клименко О.Б. Українська національна ідентичність: проблеми та перспективи / О.Б. Клименко // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали XXV Міжнародної науково-практичної конференції (травень 2009 року). - Донецьк: ІПШІ "Наука і освіта". - 2009. - С. 185 - 189.

6. Клименко О.Б. Соборність як основна риса Російської православної ідентичності / О Б. Клименко // Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту: Матеріали V Міжнародної науково-практичній конференції, 23 жовтня 2009 року, Донецький державний університет управління, м. Донецьк. - Донецьк: "Східний видавничий дім", 2009. - С. 225 - 229.

7. Клименко О.Б. Роль і місце православ`я у розвитку російської національної самосвідомості / О.Б. Клименко // Молодь та культура: актуальні аспекти: Зб. ст. (Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції). - Алчевськ: ДонДТУ, 2009. - С. 42 - 44.

8. Клименко О.Б. Роль і місце православ'я у розвитку самосвідомості східних словя'н / О. Б Клименко // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали XXV Міжнародної науково-практичної конференції (грудень 2009 року). - Донецьк: ІПШІ "Наука і освіта". - 2009. - С. 222 - 225.

Размещено на Allbest.ru