Соціально-філософський аналіз наративної ідентичності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Соціально-філософський аналіз наративної ідентичності

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Подольська ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Карпенко Іван Васильович,

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри теоретичної і практичної філософії,

декан філософського факультету.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Клімова Галина Павлівна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,

професор кафедри соціології та політології;

кандидат філософських наук

Зубенко Алла Сергіївна,

Харківський національний автомобільно-дорожній університет,

доцент кафедри філософії і політології.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження об'єктивно зумовлена особливим станом сучасного суспільства, яке характеризується високою динамічністю змін, ситуацією «спресованого історичного періоду», коли драматичні внутрішні трансформації особистості поєднані зі швидкими фундаментальними змінами суспільних систем, постійно зростаючим тиском багатовекторних криз різного рівня на розвиток суспільства та особистості, руйнацією усталених у минулому соціальних структур, що призводить до нестабільності всієї соціокультурної системи. Водночас з цим, людина розкриває та оволодіває новим простором бачення себе, світу та себе в цьому світі, внаслідок чого трансформуються алгоритми її соціальної дії.

Таким чином, має місце активізація процесів об'єднання та роз'єднання позицій, сил, інтересів, цілей індивідів, груп, держав, різного роду об'єднань, тобто подій, що передбачають набуття значимості вибору людиною свого місця, визначення та перевизначення своєї позиції та співвіднесення її з позиціями інших.

Різні форми ідентифікації піддаються осмисленню з позиції соціальних, національних, психологічних, історичних та багатьох інших модусів конструювання буттєвості сучасної людини. Проте, враховуючи таку множинність, не можна нехтувати тим, що, по-перше, будь-який зі сценаріїв розгортання ідентичності обмежує цілісність її світовідношення через конкретизацію ціннісних пріоритетів; по-друге, жоден з них неможливо розглядати без урахування історичного досвіду людини, який, власне, і є найзагальнішим фреймом, на тлі якого формуються життєстверджувальні позиції, норми, настанови. Проблема визначення людиною свого місця у світі має безпосереднє відношення до реальності, з якою вона себе ототожнює, або від якої себе відмежовує, в якій просторово-часовій структурі бачить власне існування.

Формування ідентичності відбувається з перебігом часу, отже, навіть якщо й говорити про певну набуту ідентичність, нехтувати темпоральною складовою нашого життя просто неможливо. З огляду на це, розуміння наративної ідентичності як перманентного конструювання самості протягом всього життя видається актуальним і суттєвим доповненням до багатьох сучасних теоретичних розвідок проблеми ідентичності.

Оскільки наративна ідентичність відображує темпоральність буття, актуальним видається аналіз механізму вплетіння часу в соціально-філософський дискурс наративної ідентичності в поєднанні з вивченням факторів, що сприяють процесу трансформації етичних регуляторів життєдіяльності людини з зовнішнього простору у внутрішню потребу моральної відповідальності в інтерсуб'єктивній площині.

Ступінь розробленості проблеми. Певними віхами на шляху категоріального визначення ідентичності в історико-філософському контексті в площині категорій тотожності і відмінності, внутрішнього і зовнішнього, одиничного (єдиного) і множинного є розуміння тотожності Аристотелем; формування дихотомії внутрішнього і зовнішнього в осягненні Бога у вченні Августина; самодостатність та автономна здатність суб'єкта впливати на події виключно на засадах розуму в раціоналізмі Р. Декарта; «точкова самість» Дж. Локка; саморозуміння завдяки публічному процесу у Ж.- Ж. Руссо; пошук «рівноваги людської натури» в одвічному «гойданні» М. Монтеня; самоочевидна самототожність особистості на підставі її самодостатності за Й. Г. Фіхте; тотожність структур «чистого» мислення, «чистого ідеального «Я» за Ф. В. Й. Шеллінгом; тотожність буття та мислення в філософії Г. В. Ф. Гегеля; протиставлення самості обставинам свого життя С. К'єркегора; конструювання самості за допомогою зовнішніх, соціальних структур Д. Г'юма; ототожнення ідентичності з самістю у М. Гайдеггера; спроба «прориву» до «чистої» свідомості в Е. Гуссерля; діалогічні процедури М. М. Бахтіна; самопрезентація в комунікативних просторах у Ю. Габермаса; функція відмінності Ж. Дерріда; суперечність множинності проявів Я за умов «децентрації» суб'єкта та заміщення індивіда «дивідом» у теоретичних доробках Ж. Лакана, а також аналіз ідентичності з позиції «смерті суб'єкта» М. Фуко, організуючого принципу М. Кастельса, ототожнення з «ідентифікацією» задля збереження свободи З. Баумана.

Дослідження безмежного простору теоретичних доробків проблеми ідентичності виявляє неузгодженість багатьох підходів із ситуацією реального занурення індивіда в царину сучасної соціокультурної дійсності. А відтак, намагання розробки «нових» підходів до розв'язання проблеми видаються не завжди спроможними щодо можливості пояснити становище людини та окреслити її перспективи на майбутнє. Загалом це може бути охарактеризовано як наявність певної методологічної прогалини у способах експлікації проблеми ідентичності.

Важливим є те, що переважну більшість філософських розвідок феномену ідентичності спочатку стимулювали суспільні пошуки екзистенційного опертя в ситуації «кризи розуму» та зламу традиційних підвалин життя. Сюди можна віднести підходи Е. Гуссерля, К. Ясперса, М. Гайдеггера, М. Бубера, теорії яких характерні для перехідної, невизначеної, некласичної ситуації відсутності «буттєвої» спільності та неперервності традицій.

Поняття наративу, яке сьогодні виступає одним з провідних методологічних конструктів у сучасному соціогуманітарному пізнанні, досліджується: з позицій філософської актуалізаціі Ж. -Ф. Ліотаром, Й. Брокмейєром, Р. Харре, О. Г. Трубіною, Т. С. Воропай, Л. М. Газнюк, Н. Ю. Ісак, В. М. Сировим; на підставі лінгвістичної парадигми та наратології - К. Леві- Строссом, Р. Бартом, Ж. Лаканом, М. Фуко, М. М. Бахтіним, Ж. Женет, П. Рікером, Ж. Дерріда. С. Томкінс, Д. П. Макадамс, Дж. Брунер залучають цей концепт до розуміння психічної складової людського життя. Х. Арендт, Х. Уайт, Ф. Анкерсміт обґрунтовують доцільність наративного методу в історичній науці. Соціологічна площина його використання як методу представлена роботами Н. М. Козлової, І. В. Троцук, О. Р. Ярської-Смирнової та ін.

Актуалізації ідентичності з точки зору її наративного змісту, осягнення персональної історії та ключових подій життя присвячено роботи Х. Арендт, А. Макінтайра, П. Рікера, Ч. Тейлора.

Дослідження комунікативно-дискурсивного простору та проблем етичної раціональності представлені в працях М. Ріделя, К.-О. Апеля, Ю. Габермаса, Д. Бьолера, В. Кульмана, В. Гьосле, О. Ф. Больнова. Узагальнений аналіз проблемного простору комунікативної практичної філософії проводиться в роботах В. М. Фурса, А. М. Єрмоленка, Л. А. Ситниченко, Н. А. Бусової. Соціально-філософське розуміння комунікації можна знайти в теоретичних доробках К. Ясперса, М. М. Бахтіна, М. Бубера. Вивченню дискурсу присвячено наукові розвідки Й. Брокмейєра, Р. Харре, Дж. Брунера, Л. Дж. Філліпс, М. В. Йоргенсен та ін. Проблеми етики, відповідальності постають серед головних в дослідженнях Г. Йонаса, Е. Левінаса, Ф. Канке, П. Рікера та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в межах комплексної науково-дослідної теми кафедри «Філософія і різноманіття соціокультурних світів».

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у визначенні соціально-філософських підвалин розуміння ідентичності як наративного конструювання в просторі комунікативно-дискурсивних практик.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки дослідницьких завдань:

- проаналізувати в історико-філософському контексті в площині категорій «тотожність-відмінність», «внутрішнє-зовнішнє», «одиничне (єдине)- множинне» становлення сучасного змісту поняття ідентичності;

- простежити історичні трансформації поняття ідентичності в онтологічному, гносеологічному та екзистенційно-комунікативному вимірах;

- визначити методологічну вагу поняття «наратив» як пізнавального та пояснювального принципу сучасного соціогуманітарного пізнання;

- обґрунтувати значущість наративної ідентичності як актуальної за умов сьогодення концепції, що враховує темпоральні властивості людського буття та множинність його проявів;

- окреслити можливість застосування поняття наративної ідентичності як продукту міжособистісної взаємодії в межах основоположень комунікативної практичної філософії та дискурсивної етики;

- розглянути причинно-наслідкові зв'язки використання категорії часу щодо аналізу людського буття та трансформації моральних засад особистості в комунікативно-дискурсивному просторі.

Об'єкт дослідження - соціокультурний феномен ідентичності в його еволюції.

Предмет дослідження - наративна ідентичність як спосіб конструювання та осягнення самості в темпоральному модусі її існування.

Теоретико-методологічні основи та методи дослідження обумовлені його метою, предметом, завданнями і випливають із потреб соціально-філософського аналізу соціокультурного феномену наративної ідентичності. Міждисциплінарна перспектива дослідження дозволила застосовувати комплексну методологію, в якій, взаємодоповнюючи один одного, представлені феноменологічний, культурно-антропологічний, герменевтичний, системний, історико-генетичний методи та метод історико-філософської та соціокультурної компаративістики. Висвітлення проблеми ідентичності шляхом поєднання концептів «ідентичність», «наратив», «наративна ідентичність» та «комунікація» надало особливого теоретичного і методологічного значення роботам П. Рікера, А. Макінтайра, Х. Арендт, Ч. Тейлора, Ю. Габермаса, В. Гьосле та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше на рівні соціально-філософської концептуалізації здійснена спроба поєднання евристичного потенціалу понять «ідентичність», «наратив» та «комунікація» в понятті «наративна ідентичність», яка реалізує свої пізнавальні та пояснювальні можливості в просторі комунікативно-дискурсивних практик.

Наукова новизна роботи конкретизується в наступних положеннях:

? доведено, що формування сучасного змісту поняття ідентичності відбувалося шляхом трансформації визначальних для нього категорій тотожного і відмінного, зовнішнього і внутрішнього, одиничного і множинного в перспективі руху філософської думки від філософії свідомості до філософії комунікації, що уможливлює розгляд проблеми ідентичності і в гносеологічному, і в онтологічному вимірах;

? встановлено, що конституювання наративу як одного із фундаментальних компонентів соціальної взаємодії, а наративної ідентичності як процесу самоосягнення особистості на підставі її мовленнєвих дій та вчинків у просторі міжособистісної, дискурсивно визначеної комунікації дає можливість говорити про наративний характер суспільної реальності, про певну «наративізацію» суспільної реальності;

? з'ясовано, що наратив з його надзвичайною чутливістю до темпорального модусу людського буття здатен долучити кожного до саморозуміння на підставі впорядкування певних поворотних пунктів своєї персональної історії, що дає можливість констатувати темпоральний характер наративної ідентичності, а саму наративну ідентичність розглядати як процес;

? обґрунтовано висновок, що наративна ідентичність як осягнення себе поряд з іншими та задля інших сповна виявляє свою життєздатність в просторі комунікації (діалогу), орієнтованих на досягнення порозуміння. Проекція наративної ідентичності на комунікативно-дискурсивний простір уможливлює центрацію самості через її «наративну гравітацію»;

? сформульовано положення про множинний характер наративної ідентичності, оскільки вона уможливлює приписування авторства дій певній людині, а саме в її діях (до яких належать і мовленнєві акти) індивідуальність отримує найкращий спосіб для свого виявлення. Завдяки множинності наративної ідентичності відбувається і індивідуалізація, і ідентифікація Я;

? обґрунтовано погляд на комунікативно-дискурсивний простір як цілісний комплекс культурно-історичних подій, простір розгортання сценаріїв життя людей, який потребує пояснення динамічних взірців їх поведінки, узгодження їх дій у просторово-часовому континуумі. Наративна ідентичність не тільки сприяє становленню цілісності людини, відчуттю душевного спокою на підставі самоконструювання з плином часу, але і здатна брати участь у зміні координат міжособистісної взаємодії, трансформації етичних засад суспільного устрою, виходячи із потреб дискурсивної етики.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Основні доробки дисертаційного дослідження сприяють розширенню теоретичної та емпіричної бази для комплексного, міждисциплінарного аналізу проблеми ідентичності взагалі та проблеми конструювання наративної ідентичності зокрема. Результати дослідження можуть бути використані як методологічна основа при аналізі проблем сучасної людини в контексті міжособистісної комунікації, її залученості до множини дискурсів, виявленні додаткових каналів вільного перевизначення різними суб'єктами своєї ідентичності в системі координат суспільної етики. Практичне значення роботи полягає в можливості використання матеріалів дослідження при підготовці вузівських курсів з філософії, соціальної філософії, соціології, етики, педагогіки та в проведенні культурно-виховної роботи державними установами та громадськими організаціями.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної дослідницької роботи автора. У тексті дисертації використані матеріали публікацій, підготовлені автором.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертаційного дослідження обговорювались на науковому семінарі кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та доповідались автором на всеукраїнських та міжнародних конференціях: Міжрегіональній студентській науковій конференції Харківські студентські філософські читання «Молодь - Філософія - Світ - ХХІ століття» (Харків, 2004 р.); І Таврійських читаннях «Анахарсис» (Сімферополь, 2005 р.); ІХ та Х Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 2007 та 2008 рр.); Міжнародній науково-практичній конференції «Молоді вчені Харківщини - 2009» (Харків, 2009); V Міжнародній науково-практичній конференції «Научният потенциал на света ? 2009» (Софія, 2009 р.). Положення і висновки роботи використовувались дисертантом під час проведення лекційних та семінарських занять у Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія».

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях, у тому числі - у 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг роботи зумовлені специфікою предмету дослідження, його метою та завданнями, а також логікою викладу матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають 6 підрозділів, висновків та списку використаної літератури із 199 найменувань. Повний обсяг роботи - 176 сторінок, із них - 155 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ідентичність комунікативний онтологічний соціогуманітарний

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюється ступінь її розробленості, формулюються мета та завдання, об'єкт і предмет дисертаційної роботи, визначені теоретико-методологічні засади та джерела дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, відображено апробацію результатів дослідження та його структуру.

У першому розділі «Теоретико-методологічне підґрунтя поняття ідентичності» поняття ідентичності аналізується в історико-філософському контексті в просторі категорій тотожності і відмінності, зовнішнього і внутрішнього, одиничного і множинного в онтологічному, гносеологічному та комунікативно-екзистенційному вимірах.

У підрозділі 1.1. «Ідентичність у вимірі категорій тотожності і відмінності, зовнішнього і внутрішнього» розглядається смислоутворююча та змістовна для сучасного розуміння ідентичності діалектика категорій тотожності і відмінності, зовнішнього і внутрішнього. Посилаючись на роздуми давніх мислителів (Платона, Аристотеля, Піррона, Епікура, Плотіна), відзначається, що космоцентрична направленість античної філософської традиції ініціює при розгляді проблеми ідентичності категорію тотожності - знання людини про себе уможливлює знання світоустрою та відповідність вимогам підтримання Ладу.

Християнська середньовічна філософія акцентує значення рефлексивної діяльності людини, що дає підстави говорити про певні зародки формування дихотомії «зовнішнє-внутрішнє». Водночас з цим, шлях до ідентичності, самототожності тут пролягає через осягнення Бога. У контексті дисертаційного дослідження особливо підкреслена значущість визначення Августином парадоксальності часу, всі модуси якого (минуле, теперішнє, майбутнє) він поміщає у свідомість людини.

Подальший аналіз змістовних для сучасного визначення ідентичності категорій ґрунтується на новочасній концепції внутрішнього виміру самодостатньої та самототожної свідомості, появі ідеї людської самості. Йдеться про формування концепту суб'єктивності на підставі одиничності суб'єкта в рамках філософії свідомості. В цьому контексті розглядаються аргументи Р. Декарта, Дж. Локка, Г. Ф. Лейбніца, І. Канта, Й. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля.

Ґенеза філософських роздумів щодо значення впливу культурно-історичних факторів на розуміння ідентичності призводить до поступового висування категорії відмінності як ключової задля осягнення та збереження самості. Шлях до «тривимірного індивідуалізму новочасної ідентичності» (Ч. Тейлор) пролягає через поєднання внутрішньої природи людини та зовнішніх обставин, нову концепцію людської душі, актуалізацію ролі почуттів у життєдіяльності людини, видозмінення системи суспільних відносин. Узагальнюється, що саме цей рух визначив власне постановку проблеми ідентичності. Остання актуалізується в переплетінні історичного, соціального та культурного вимірів буття людини як діалектична взаємодія внутрішнього та зовнішнього.

У підрозділі 1.2. «Ідентичність у вимірі категорій одиничного і множинного» ідентичність як процес індивідуалізації розглядається крізь призму множини зовнішніх обставин, які, власне, й слугують індикаторами особистісного співвіднесення внутрішнього та зовнішнього в людині. Віддаючи належне екзистенційним засадам людського самоосягнення, показано, що значну роль при формуванні ідентичності починає відігравати множинність проявів людського буття, що міститься в нашому внутрішньому світі (Д. Г'юм, М. Монтень, С. К'єркегор).

Обґрунтовано, що прагнення до єдності самості на тлі множинності внутрішнього світу якнайкраще можна простежити в просторі комунікації, діалогу, оскільки система координат формується на підставі соціокультурної детермінованості індивіда (Ж. -Ж. Руссо, Е. Кассірер, М. М. Бахтін, Б. Вальденфельс, Ю. Габермас). В той же час, намагаючись дослідити це прагнення самості до єдності в часовому модусі людського буття, наголошується на важливості темпоральної складової ідентичності.

Аргументується, що ідентичність як процес конструювання, відправною та кінцевою точкою якого водночас виступає знаково-символічний простір певної соціокультурної реальності, всякий раз виявляється новою. Альтернативою здебільшого песимістично налаштованому постмодерністському тлумаченню щодо перспектив єдності індивіда в його множинності пропонується винесення на передній план наративного методу аналізу ідентичності, що узгоджується з нескінченною множинністю індивідуальної ідентичності.

Проведений у першому розділі роботи аналіз дає підстави говорити, що формування сучасного змісту поняття ідентичності відбувалося шляхом довготривалої трансформації, видозмінення визначальних для нього категорій тотожного і відмінного, зовнішнього і внутрішнього, одиничного і множинного в перспективі руху філософської думки від філософії свідомості до філософії комунікації, що уможливлює розгляд проблеми ідентичності як пізнавальної і як буттєвої.

У другому розділі «Наратив і наративна ідентичність як метод пізнання і спосіб конструювання соціальної реальності» розкривається методологічний потенціал поняття наративу та аналізується використання його евристичних можливостей у процесі саморозуміння та індивідуалізації, що отримує своє втілення в обґрунтуванні концепції наративної ідентичності.

У підрозділі 2.1. «Наратив як міждисциплінарний метод сучасного соціогуманітарного пізнання» досліджуються галузеві специфікації наративу в історичній науці, лінгвістиці, психології та соціології.

Використовуючи теоретичні здобутки Х. Арендт, Х. Уайта, Ф. Анкерсміта, показано, що наративний метод в історичній науці допомагає визначити історіографічну проекцію, описати події, узгодити їх через формування певного контексту. Таким чином, стає можливим охопити ланцюг подій в єдине ціле на підставі наративно визначеної логіки. На прикладі методу «усних історій» аналізується висвітлення екзистенційних проблем життя людини.

У межах лінгвістичного тлумачення наративу та наратології (К. Леві- Стросс, Ф. де Соссюр, Й. Брокмейєр, Р. Харре, Р. Барт, М. Фуко, О. Г. Трубіна) він розуміється як певна епістемологічна категорія, як метод, що дає можливість поєднання мови та теми часу. Зміст оповідання не може існувати самостійно, і саме наратив здатен усамостійнити його, надати йому цілісності, пов'язуючи різними засобами структуру, форму та завдання усної чи писемної репрезентації оповіді.

В рамках соціологічного та психологічного підходів проаналізовано евристичний потенціал наративу щодо впливу соціокультурних факторів на психологічну рівновагу людини та усвідомлення її залученості до суспільних практик (Н. М. Козлова, І. В. Троцук. О. Р. Ярська-Смирнова, П. І. Барський, Д. О. Кутузова, С. Томкінс, Д. П. Макадамс, Дж. Брунер). Сформульовано висновок, що проблема ідентичності постає як діалектичне співвідношення внутрішнього та зовнішнього в людському житті, отже, неможливо ґрунтувати тотожність самості лише на психологічній стабільності, або, навпаки - постійно співвідносити себе з соціальними структурами, намагаючись наздогнати їх швидку трансформацію.

Таким чином, наратив, конструювання правдоподібних розповідей у різних варіаціях (усна розповідь, текст, мовлення, дія) в цьому контексті можна тлумачити як один з головних способів, за допомогою якого люди отримують доступ до подій свого життя, до усвідомлення самих себе, до інтерпретації персонального буття. Персональні розповіді ? це елементи історії, в яких індивідуальний або колективний суб'єкт зазнає змін, що сповнені сенсом. Тож зміни у персональному бутті людини осмислюються завдяки їхньому зв'язку з попередніми та майбутніми подіями життя. Кожна людина може поєднати своє персональне існування в одне ціле, розуміючи його як вираження єдиної історії, що розгортається і розвивається у визначеному просторово-часовому проміжку.

У підрозділі 2.2. «Наративна ідентичність: самість як центр “наративної гравітації”» концептуалізується наративна ідентичність як шлях до самоосягнення, що розгортається в просторово-часовому континуумі життєдіяльності людини.

Сьогочасна стратегія «пошуку» ідентичності має відштовхуватись і від орієнтації на універсальні ідеї, і враховувати надбання власної історії та розуміння вітальної потреби в стосунках з іншими ідентичностями. З огляду на це доводиться, що ідентичність має розумітись як процес розгортання самості в життєвому просторі з плином часу. Відтак, самого себе цілком прийнятно та логічно розуміти як оповідача власного життя, водночас і автора, і інтерпретатора. Для тлумачення наративної ідентичності, що має потенціал до об'єднання зазначених складових сучасного поняття ідентичності, використовуються теоретичні доробки Х. Арендт, А. Макінтайра, Ч. Тейлора, П. Рікера.

Виходячи з настанови нагальної потреби в Іншому в процесі конструювання ідентичності, з метою бути осяжною для самої себе, аргументується, що людина як істота з певними моральними настановами, які реалізують себе повною мірою в публічному дискурсі, не може не шукати «орієнтації щодо блага», не враховувати історію того оточення, в межах якого розгортається власне її особистий життєвий наратив. Посилаючись в цьому контексті на А. Макінтайра, в роботі зазначається, що ми не можемо уникнути розуміння нашого життя як постійного пошуку через оповідання власної історії, внаслідок чого єдність людського життя, тобто єдність Я розуміється саме як єдність наративного пошуку, як перманентний процес підбору зрозумілих для Іншого сценаріїв репрезентації нас самих.

Використання положень теорії наративної ідентичності (П. Рікер) дає підстави говорити, що набагато глибше та актуальніше проблема ідентичності в сучасних координатах системи людина-світ постає, якщо її розуміти як кореляцію самості та іншості в темпоральному модусі людського існування. Врахування зазначених вимог своїм логічним підсумком має розкриття діалектичної взаємодії внутрішньої («характер») та зовнішньої («самість самодотримання») іпостасей людини, продуктивне узгодження яких завжди й поставало як справжня проблемна ситуація. Особливої уваги заслуговує етична навантаженість наративної ідентичності, що виражається в необхідності «тримати слово дане», тобто зберігати модель себе, запропоновану в певній комунікації, з метою збереження цілісності Я. Таким чином, стверджується, що конструювання ідентичності в руслі збережених патернів репрезентації стає внутрішнім імперативом утримання певної єдності в процесі розгортання життєвого наративу, стрімких змін в світі повсякденності.

Вартим уваги є те, що наративна ідентичність в сенсі конструювання себе уособлює зв'язок часу й мови, адже ми повсякчас розповідаємо себе за допомогою мови в розумінні використання всіх способів самовираження (розповідь, дія, діяння, вчинок тощо). Отже, можливим простором для життєздатності або ж площиною для актуалізації наративної ідентичності є комунікативно-дискурсивний простір життєдіяльності людини, в якому найкраще простежується зв'язок певних моральних зобов'язаностей та експектацій, так би мовити, комплексна «хтойність».

У третьому розділі «Наративна ідентичність в комунікативно-дискурсивному просторі повсякденності» доводиться, що наративна ідентичність в сенсі прагнення особистості до самопобудови з метою постійно бути «он-лайн», соціально залученою, простором для життя, «домівкою свого буття» має комунікативну дію, комунікативно-дискурсивний простір, який, в свою чергу, простягається на тлі культури повсякденності.

У підрозділі 3.1. «Самість в координатах “життєвого світу”» висувається та аргументується положення про діалектичну взаємодію, взаємовплив соціокультурного простору повсякденності та процесів конструювання людиною себе протягом життя.

Оскільки в нашому поліфонічному світі людині доводиться грати багатьма голосами-позиціями, здійснювати повсякчасний обмін інформацією з різними Я-світами, мова йде про формування складної, різнорівневої самості, якій властива наративна структура. Внаслідок напластування проблем людської екзистенції на гносеологічно-центровану самототожну свідомість наголошується на зміні місця центрації розуму. Вслід за Ю. Габермасом у контексті розкриття єдності ідентичності в її множинності пропонується з простору філософії суб'єкта шляхом обґрунтування нового, комунікативного розуму перейти до філософії комунікації. Доводиться, що в контексті сучасного соціокультурного простору та специфічності «життєвого світу» людини формування такої нової площини для розгортання ідентичності уможливлює більш сучасне, продуктивне її розуміння та можливі перспективи розвитку самого поняття ідентичності.

Сьогодення диктує нові умови, які загострюють проблемні прогалини самосвідомості та особистої відповідальності в площині інтерактивних відносин. Зазначається, що неоднозначність в цих питаннях, яка підкреслюється сучасними філософськими дискусіями, в свою чергу, порушує недоторканість (засновану на самоочевидності) стосунків між людьми, що стають не менш складним та неосяжним простором нашого пізнання. Відтак, у дисертаційному дослідженні послідовно виділяються та враховуються щонайменше два рівнозначні вектори діяльності свідомості: спрямованість як на себе, так і на Іншого. Тобто простір міжособистісної взаємодії, комунікації та осягнення історичних орієнтирів свого життя виступає належною основою для розуміння ідентичності як вічного прагнення до індивідуалізації.

Такий стан речей, безперечно, своїм корінням має певні історично сформовані соціокультурні зразки, які зароджуються, сприймаються, функціонують та відтворюються в просторі повсякденності. Використання настанов Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, А. Шюца в контексті основних положень дослідження дають підстави певним чином визначити «життєвий світ» як нашарування діяльності і об'єктів історичного процесу, і його суб'єктів. З огляду це, в роботі доводиться, що потенціал розуміння повсякденності у вигляді цілісного комплексу культурно-історичних подій, ментальних зразків та сценаріїв життя, співприсутності, співбуття з Іншим можна розкрити за допомогою наративу, адже саме його можливості дозволяють пояснити динамічні взірці людської поведінки, узгоджуючи їх між собою в часовому континуумі. Конструювання себе, власне, процесна наративна ідентичність як діалектична взаємодія внутрішнього та зовнішнього, індивідуального та колективного начал має базуватись на спільному з іншими баченні повсякденності, головною рисою якої є типізація, що й ініціює постійні процеси ідентифікації, співвіднесення.

Актуалізація тем «життєвого світу», людської екзистенції, мови як «домівки буття» в контексті наративної ідентичності дає зрозуміти, що онтологічні, гносеологічні засади осягнення світу та себе в ньому ґрунтуються на узгодженості темпорально визначених соціокультурних моделей, які засвоюються людиною та її переживань подій життя в повсякденності. Саме тому можна говорити, що відкриття наративної природи суспільного життя свідчить про більш глибинне його осягнення. Минуле, теперішнє й майбутнє, які поєднано в наративі, мають сприйматися не стільки як спогади та прозріння, скільки як стадії здіснення суспільної дії. За таких умов наративна ідентичність повною мірою може вважатись моделлю темпорального якорю нашої внутрішньої тотожності в суспільному бутті.

У підрозділі 3.2. «Наративна ідентичність і етичні засади комунікативно-дискурсивного простору» розглянуто проблему ідентичності в контексті напруженої взаємодії внутрішнього світу, що прагне до стійкості, єдності, та зовнішніми швидкозмінюваними соціокультурними обставинами потрапляння сучасної людини в різні буттєві ситуації, «виходом за власні межі». Отже, логічним чином, актуалізується той простір, в якому уможливлюється здатність до самоконструювання в сенсі перманентної розповіді про себе в мовній взаємодії, на підставі вчинків, узгодженості їх з минулим досвідом особистості, тобто комунікативно-дискурсивний простір.

У підрозділі здійснено спробу пояснити нагальну потребу та важливість висвітлення проблеми перманентного (ре)формування розуміння особистісної сутності, формування особистісної ідентичності в контексті етичних засад сучасного комунікативно-дискурсивного простору (К. -О. Апель, Х. Арендт, Ю. Габермас, В. Гьосле, В. М. Фурс, А. М. Єрмоленко, Л. А. Ситниченко, Н. А. Бусова). Саме такий підхід є найбільш сприятливим для уникнення безвідповідальності, «мерехтливої відповідальності» у розумінні «ситуації людини», яку повсякчас спокушають безліч одномоментних ідентичностей. Прикметним також є те, що при такому підході індивід отримує поштовх до усвідомлення важливості бути включеним у суспільні відносини, оскільки перш за все у комунікативному просторі уможливлюється життєздатність ідентичності у розумінні повсякчасного узгодження подій, наративів життя в ситуації постійного поглинання безліччю дискурсивних моделей. Останні ж, ґрунтуючись на засадах комунікативної практичної філософії, вимагають постійного продукування етики дискурсу, тобто постійного оновлення моральних норм та принципів комунікативної спільноти, яке виявляється результатом розуміння світу повсякденності, а разом і з цим належним чином впливає на порозуміння між його членами та досягнення консенсусу.

В дослідженні комунікативна дія, на противагу однозначній монологічній цілераціональній дії, характеризується неоднозначністю та діалогічністю, оскільки потребує взаєморозуміння хоча б двох її учасників. Наголошується на принципах взаємності та відповідальності в комунікативних діях, які поєднано в теорії дискурсивної етики, що пояснює механізми обґрунтування моральних суджень. Робиться висновок, що соціалізуюча функція комунікативної дії полягає у створенні персональної наративної ідентичності.

У висновках до дисертаційної роботи підбито підсумки дослідження, сформульовано положення, що мають теоретичне і практичне значення і можуть слугувати подальшому дослідженню наративної ідентичності:

· становлення ідентичності як соціально-філософського поняття та як проблемного поля людського буття по-новому тематизується в контексті видозмінення її домінантних категорійних ознак («тотожне-відмінне», «внутрішнє-зовнішнє», «одиничне(єдине)- множинне») та трансформацій історичного та соціокультурного простору життєдіяльності людини, її самоусвідомлення, взятих в онтологічному, гносеологічному та комунікативно-екзистенційному вимірах;

· діалогічність людини як найсуттєвіший індикатор її соціальної сутності зумовлює і відповідне бачення проблеми ідентичності людини сучасності, а саме - з позиції її перманентного конструювання розповіддю себе та осягнення поворотних моментів персонального наративу в процесі суспільної взаємодії, комунікації;

· наративна ідентичність виступає формоутворенням, в якому поєднуються розповідь себе та мова про себе, мовленнєві дії, відповідальність у стосунках з іншими з невід'ємною складовою людського буття в часі;

· формування соціокультурного простору життя людини зумовлено розповідями про нього та погодженостями стосовно єдності розуміння спільної з іншими повсякденності, що стверджує тезу про наративний характер, «наративізацію» суспільної реальності;

· комунікативно-дискурсивний простір як комплекс культурно-історичних подій, динамічних взірців людської поведінки викликає до життя наративну ідентичність, здатність людини відповідально осягати себе на тлі розгортання, співконструювання наративу життя, темпорально визначеного людського буття в межах повсякденної практики окремої особистості з притаманними їй плюралізацією і релятивізацією життєвих стилів;

· перспективним напрямком подальшого наукового пошуку стає дослідження потенціалу наративної ідентичності в контексті її впливу на зміни в системі координат міжособистісної взаємодії, трансформації етичних засад суспільного устрою.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Подольська Т. В. Ідентичність у темпоральному вимірі / Т. В. Подольська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : філософія. Філософські перипетії. - 2004. ? № 618 - С. 116-119.

2. Подольська Т. В. Ідентифікаційний потенціал наративу / Т. В. Подольська // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків : ХАІ. - 2005. - № 4. - С. 24-29.

3. Подольська Т. В. Ідентичність як наративне конструювання: теоретичне пояснення та можливий простір життєздатності / Т. В. Подольська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : філософія. Філософські перипетії. ? 2008. - № 812 - С. 159-165.

4. Подольська Т. В. Моральний вимір ідентичності в просторі комунікації / Т. В. Подольська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : філософія. Філософські перипетії. - 2008.? № 830 - С. 192-199.

5. Подольська Т. В. Наративна ідентичність у просторі комунікативно-дискурсивних практик / Т. В. Подольська // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. - Випуск 20. - Київ-Полтава, 2008. - С. 90?102.

6. Подольская Т. Идентичность в новых социокультурных условиях / Татьяна Подольская // Матеріали міжрегіональної студентської конференції «Харківські студентські філософські читання» [«Молодь - Філософія - Світ - ХХІ століття»] (Харків, 26-27 березня 2004 р.). - М-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х.: Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2004. - С. 130-132.

7. Подольська Т. В. Філософія наративу та проблема ідентичності / Т. В. Подольська // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Философия» // Материалы І Таврических чтений [«Анахарсис»] (Симферополь, 17-21 сентября 2005 г.). - Том 19 (58) №1. - Тавр. нац. ун-т им. В. И. Вернадского. - С. 184-187.

8. Подольська Т. В. Постмодернизм о наррации как возможном типе дискурса / Тетяна Василівна Подольська // Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції [«Молодь в умовах нової соціальної перспективи»] (Житомир, 23-24 травня 2007 р.). - Жит. обл. держ. адмін., Жит. екон.-гуманіт. ін-т Ун-ту «Україна» [та ін.]. - Житомир, 2007. - С. 128-130.

9. Подольська Т. В. Спілкування, пояснення, «обмін символами»: постмодерністський варіант / Тетяна Василівна Подольська // Матеріали Х Міжнародної науково-практичної конференції [«Молодь в умовах нової соціальної перспективи»] (Житомир, 21-22 травня 2008 р.). - Жит. обл. держ. адмін., Жит. екон.-гуманіт. ін-т Ун-ту «Україна» [та ін.]. - Житомир, 2008. - С. 117-119.

10. Подольська Т. В. Ідентичність : моральний аспект та комунікативний вимір / Т. В. Подольська // Программа и материалы конференции [«Молодые ученые Харьковщины - 2009»] (Харьков, 18 апреля 2009 г.). - М-во образования и науки Украины, Гл. упр. образования и науки Харьк. обл. гос. админ. [и др.]. - Х.: Изд-во НУА. - С. 131-137.

11. Подольська Т. В. Комунікативно-дискурсивні практики як поле функціонування наративної ідентичності / Т. В. Подольська // Материали за V Международна научна практична конференция [«Научният потенциал на света ? 2009»] (София, 17-25 септември 2009). Том 3. Икономики. Държавна администрация. Политика. Философия. ? София. «Бял ГРАД-БГ» ООД. ? 2009. ? С. 82?89.

АНОТАЦІЯ

Подольська Т. В. Соціально-філософський аналіз наративної ідентичності. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 ? соціальна філософія та філософія історії. ? Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню ідентичності як процесу перманентного конструювання в контексті розгортання персонального наративу.

Поняття ідентичності аналізується з позиції історико-філософського наповнення смислоутворюючими для його змісту категоріями «тотожність-відмінність», «внутрішнє-зовнішнє», «одиничне(єдине)-множинне». Водночас, в роботі простежуються історичні трансформації поняття та феномену ідентичності в онтологічному, гносеологічному та екзистенційно-комунікативному вимірах.

Обґрунтовано значущість наративної ідентичності як актуальної за умов сьогодення концепції, що враховує темпоральні властивості людського буття та множинність його проявів.

У роботі на рівні соціально-філософської концептуалізації поєднується евристичний потенціал понять «ідентичність», «наратив» та «комунікація» в понятті «наративна ідентичність», яка реалізує свою пізнавальну та пояснювальну інтенцію в просторі комунікативно-дискурсивних практик.

Ключові слова: ідентичність, наратив, персональна історія, наративна ідентичність, комунікація, повсякденність, комунікативна дія (діяння), відповідальність.

Подольская Т. В. Социально-философский анализ нарративной идентичности. ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 ? социальная философия и философия истории. ? Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. ? Харьков, 2010.

Диссертация посвящена исследованию идентичности как процесса перманентного конструирования в контексте разворачивания персонального нарратива. В работе впервые на уровне социально-философской концептуализации осуществлена попытка объединения эвристической возможности понятий «идентичность», «нарратив» и «коммуникация» в понятии «нарративная идентичность», которая реализует свой познавательный и объяснительный потенциал в пространстве коммуникативно-дискурсивных практик.

Понятие идентичности анализируется с позиции историко-философского наполнения смыслообразующими для его содержания категориями тождества и различия, внутреннего и внешнего, единичного (единого) и множественного. В то же время в работе прослеживаются исторические трансформации понятия и феномена идентичности в онтологическом, гносеологическом и экзистенциально-коммуникативном измерениях, то есть в перспективе движения от философии сознания к философии коммуникации.

На основании изучения содержания понятия нарратива в трансдисциплинарном контексте (история, лингвистика, психология, социология) обосновывается его методологический потенциал и возможности новой экспликации проблем идентичности человека «текучей современности». Показано, что нарратив как метод познания, объединяющий в себе темы языка и времени, влияния социокультурных факторов на психологическое равновесие человека, в полной мере демонстрирует свою эффективность в пространстве социогуманитарного познания.

Предложено понимание нарративной идентичности как перманентного процесса конструирования себя во временном континууме. Исходя из темпоральной определенности идентичности, с помощью нарратива предлагается рассматривать процессуальность последней. Поскольку нарратив чувствителен к темпоральному модусу человеческого существования, обосновывается его деятельное участие в достижении понимания человеком себя на основании упорядочивания определенных поворотных пунктов разворачивающейся во времени его персональной истории. Значимость нарративной идентичности как актуальной на сегодняшний день концепции обосновывается на основании учета одновременно и темпоральности человеческого бытия, и множественности возможных его проявлений.

Установлено, что конструирование нарратива как одного из фундаментальных компонентов социального взаимодействия, а нарративной идентичности - как процесса самосознания личности на основании ее речевых действий и поступков в пространстве межличностной, дискурсивно определенной коммуникации дает возможность утверждать нарративный характер социальной реальности, то есть говорить о «нарративизации» социальной реальности.

Предложенная в работе экспликация проблемы нарративной идентичности базируется на необходимости определения человеком себя рядом с другими и для других. Таким образом, делается вывод, что максимально адекватно исследовать нарративную идентичность становится возможным в пространстве коммуникации, диалога, ориентированных на понимание как другого, так и себя. Именно в контексте социального взаимодействия индивидуальность получает наилучший способ для своего проявления, а ее действия, речевые акты дают основания говорить об определенном авторстве, о рассказанном таким образом Я.

Особое значение в контексте взаимопонимания акторов повседневности имеет ответственность в действиях, рассказах себя, что обозначается как моральная составляющая нарративной идентичности.

Ключевые слова: идентичность, нарратив, персональная история, нарративная идентичность, коммуникация, повседневность, коммуникативное действие (действование), ответственность.

Podolska T.V. Social-philosophic analysis of narrative identity. - Manuscript.

The thesis for candidate degree in philosophy in speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2010.

This thesis considers the research on identity as a process of permanent construction in a context of launch a personal narrative.

The conception of identity is analyzed as for its filling with dominant meaningful categories of «identity-difference», «internal-external» and «single-plural». At the same time the historical transformations of identity as a conception and as a phenomenon are investigated in ontological, gnoseological and existentional-communicative dimensions.

The significance of narrative identity as an actual conception of contemporaneity, which takes into account temporal characteristics of human being and its plurality manifestation is substantiated.

Within the framework of social-philosophic conceptualization a heuristic potential of «identity», «narrative» and «communication» conceptions are combined in the thesis with the conception of «narrative identity», which realizes it's cognitive and explanatory intention in a space of communicational-discoursive practics.

Key words: identity, narrative, personal history, narrative identity, communication, everyday life, communicative act (action), responsibility.

Размещено на Allbest.ru

...