Феномен історичної правди: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

УДК: 141.7: 930.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

Феномен історичної правди: соціально-філософський аналіз

Леощенко Дмитро Іванович

Запоріжжя - 2010

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України на кафедрі філософії.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Воловик Віталій Іванович, Запорізький національний університет, завідувач кафедри соціальної філософії та управління.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Капітон Володимир Павлович, Дніпропетровська державна фінансова академія, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін; кандидат філософських наук, доцент Плаксіна Оксана Іванівна, Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, доцент кафедри філософії та політології.

Захист відбудеться “11” березня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. IV, ауд. 328.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ.

Автореферат розісланий “____” _______________ 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Бутченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена настійливою необхідністю пошуку шляхів сприяння орієнтації суспільства та особистості у складних соціальних процесах сучасності. Перебіг соціальних процесів обумовлюється багатьма тенденціями і факторами, кількість яких прямо пропорційно збільшується за умови зростання або ступеню складності соціальної системи, або величини її відхилення від стану рівноваги. Накладання цих двох умов відповідає моделі сучасного суспільства на перехідному етапі його розвитку, особливо кризовому, коли відбуваються не тільки зміни матеріальних умов, але й радикально трансформується система духовно-ціннісних орієнтацій. У такі періоди “ціннісного вакууму”, коли традиційні оціночні критерії вже втратили свою безсумнівність, а нові ще не набули її, чи не єдиним способом визначитись у складному сьогоденні є історичний досвід, оскільки сучасність оцінюється, переломлюючись через минуле. Іншими словами, за умови системної соціальної трансформації зміст суспільної свідомості як відображення соціального буття багато в чому визначається змістом історичної свідомості, до царини якої відноситься й історична правда.

Значною мірою все вищезазначене відноситься до сучасного українського суспільства, чим, власне, і пояснюється посилення уваги до минулого. Адже в сучасній офіційній історичній науці практично не залишилось жодної теми, яка не була б переосмислена у відповідності до офіційно визначеного правдивого висвітлення історичних подій. Але офіційна зміна історичної правди (часто на полярно протилежну) зовсім не сприяла очікуваному єднанню суспільства, а подекуди, навіть навпаки, стала одним з факторів, що сприяють поглибленню його розколу.

Таким чином, одним із можливих шляхів вирішення проблеми подолання соціального протистояння в сучасній Україні є всебічне дослідження феномену історичної правди, що зумовлює соціально-практичну актуальність його філософського осмислення.

Необхідність останнього підкріплюється ще й тим, що в теоретико-пізнавальному плані феномен історичної правди є недостатньо розробленим, незважаючи на його достатньо часте застосування. Зокрема, відсутнє визначення поняття історичної правди, не існує чіткого уявлення про її зміст і форму, що ускладнює розуміння її аксіологічного та гносеологічного аспектів у їх системній єдності. Все це стає на заваді пошуку шляхів розуміння нашого ставлення до минулого як одного з важливих засобів сприяння орієнтації суспільства та особистості у складних соціальних процесах сучасності, що у свою чергу, є умовою гармонізації суспільного життя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до положень комплексної цільової програми Міністерства освіти та науки України № 0194У043134 “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у ВНЗ як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”; науково-дослідницької теми № 0109У002518 “Вдосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософії на гуманітарних факультетах ВНЗ”; планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у здійсненні соціально-філософського аналізу історичної правди як соціально-духовного феномена, з'ясуванні її природи, сутності та змісту, пошуку чинників її оптимізації в умовах сучасного українського суспільства.

Для реалізації зазначеної мети передбачається вирішити такі завдання:

- проаналізувати генезис поняття “правда” та визначити його сучасний філософський зміст;

- розкрити сутність феномену “історична правда”;

- обґрунтувати закономірний характер формування історичної правди як наслідок взаємозв'язку реального історичного процесу та його відбиття в свідомості соціального суб'єкта;

- експлікувати роль історичної правди як необхідного фактора соціальної самоорганізації;

- визначити детермінанти оптимізації формування історичної правди в сучасному українському суспільстві;

- проаналізувати стан тих методологічних підходів до вивчення історії, що сьогодні позиціонуються як основні, на предмет виявлення можливих шляхів їх оптимізації;

- обґрунтувати ефективність застосування запропонованих оптимізаційних доповнень до методології історичного дослідження для з'ясування об'єктивної правди української історії.

Об'єктом дослідження є рефлексія ідеального відображення історичного буття, мисленнєві моделі формування суб'єктивного образу минулого.

Предметом дослідження є детермінанти оптимізації розвитку історичної правди.

Методи дослідження. В ході роботи було використано комплекс дослідницьких методів, що застосовувались предметно відповідно до змісту структурних складових дисертаційної роботи.

Так історико-порівняльний метод застосовувався при виведенні визначень понять “правда” та “історична правда”. Співвіднесення значень змісту одного поняття, розуміння яких відрізняється в залежності від суб'єкту і часу, є підставою для виведення нового значення, що відповідає ідеї наступності розвитку внаслідок взаємодії протилежностей.

Використання синергетичного підходу у його розумінні як діалектики систем, що саморозвиваються, було зумовлено необхідністю обґрунтування закономірного характеру формування і розвитку історичної правди як визначального фактора самоорганізації і саморегуляції суспільства.

За допомогою індуктивного методу на підставі узагальнення численних випадків прояву схожих ознак було визначено основні напрямки удосконалення методології історичного дослідження. На підтвердження змістовності уточненої методології історичного дослідження було продемонстровано, як за її допомогою пояснюються визначальні моменти української історії, що цілком відповідає положенням дедуктивного методу.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка не набула ще системного висвітлення у філософській думці, а також метою і завданнями. До пізнавальних здобутків, що можуть претендувати на статус нових наукових результатів, можна віднести такі:

дістало подальшого розвитку:

- розуміння історичної правди як такого особистісно-оцінювального відношення до минулого, що поєднує в собі аксіологічний і гносеологічний аспекти при переважанні першого, а за умови теоретичної оформленості і набуття об'єктивного змісту може наближатись до адекватного відображення історичного буття, відображаючи діалектику процесу формування істини;

- уявлення про такі системні властивості суспільства, як самоорганізація і самокерованість через розкриття значущості історичної правди в якості фактора соціальної саморегуляції;

- положення про те, що умовою оптимізації історичної правди як одного з чинників консолідації сучасного українського суспільства є її розвиток у напрямку збільшення об'єктивності змісту та його адекватності історичній реальності, що, у свою чергу, зумовлює необхідність вдосконалення методології історичного пізнання;

удосконалено:

- розуміння форми та змісту історичної правди через виявлення таких її сутнісних характеристик, як персоніфікованість за способом існування, плюралістичність за змістом і множинність за формами його проявів у вигляді сукупності аксіологічних компонентів історичної свідомості, що набули значущості як базові. Якщо за змістом історична правда може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною, то за формою вона завжди тільки персоніфікована, бо існує у вигляді особисто сприйнятих ціннісних уявлень;

- уявлення про закономірний характер формування історичної правди на підставі закономірної взаємообумовленості історичного буття та історичної свідомості, підтвердженням чого є наявність сукупності протиріч як особливого типу взаємозв'язку у вигляді суперечливої взаємодії протилежностей, що дозволяє розглядати процес формування і розвитку історичної правди як конкретизовану форму універсального закону єдності та боротьби протилежностей;

вперше:

- історична правда трактується як такий соціально-духовний феномен, що є структуроутворюючою основою історичної свідомості, оскільки існує у вигляді сукупності її аксіологічних компонентів, що набули значущості як базові, і суттєво впливає на відображення минулого, визначаючи особистісне відношення до нього як на буденному, так і на теоретичному рівнях;

- з метою вдосконалення методологічного апарату історичного дослідження запропоновано визначати цивілізацію як таку стадію суспільного розвитку, на якій стає можливою його свідома самоорганізація, а цивілізаційний тип встановлювати, виходячи з його світоглядної відповідності.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і результати дослідження можуть бути застосовані у сфері гуманітарної політики, зокрема, при визначенні шляхів і виробленні практичних засобів оптимізації розвитку історичної свідомості. Вони також можуть бути корисними при викладанні таких навчальних дисциплін, як соціальна філософія, історія, соціологія, політологія та при розробці спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації апробовані на: Міжнародній науково-практичній конференції “Формування загальнолюдських цінностей студентської молоді (Запоріжжя, 2005); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Запоріжжя, 2005); І Всеукраїнській конференції “Перспективи розвитку філософії освіти” (Запоріжжя, 2007); наукових конференціях студентів, аспірантів та молодих вчених Запорізького національного університету (Запоріжжя, 2004 - 2005); проблемному семінарі з соціальної філософії Запорізького національного університету і Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (Запоріжжя, 2004 - 2006) та методичному семінарі з соціальної філософії кафедри соціальної філософії та управління Запорізького національного університету (Запоріжжя, 2008 - 2009).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладено у 9 наукових публікаціях, серед яких 6 оприлюднені у фахових виданнях. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Дисертація містить 178 сторінок основного тексту і 22 сторінки списку використаних джерел (235 найменувань).

Основний зміст роботи

У ВСТУПІ розглядається актуальність теми дисертаційної роботи, обґрунтовано мету і завдання, з'ясовано об'єкт конкретизовано предмет і визначено методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, зазначено, чим визначається теоретична і практична цінність роботи.

Перший розділ - “Методологічний аспект дослідження феномену історичної правди” - складається з двох підрозділів, а його зміст дозволяє дослідити розвиток уявлень про правду взагалі та історичну правду зокрема, а також з'ясувати їх сутність і зміст.

У підрозділі 1.1. “Генезис поняття «правда» та його сучасний філософський зміст” зазначається, що використання поняття “правда” має тривалу історію, а його застосування визначається високою активністю і водночас значною суперечливістю. Незважаючи на це, поняття правда тривалий час не було предметом детальної розробки для представників філософської думки. У різному контексті до цього поняття звертались такі мислителі як С. Климовський, Г. Сковорода і П. Юркевич, М. Драгоманов, а серед сучасних напрямків філософії - такі відомі представники екзистенціалізму, як А. Камю, Х. Ортега-і-Гассет та М.Бердяєв.

Останнім часом до зазначеного поняття спостерігається підвищення уваги, підтвердженням чого є поява його визначень у спеціальній літературі. Серед представників сучасної української та російської філософської думки проблемою дослідження феномену правди займаються такі науковці, як П. Алексєєв, С. Кримський, В. Нестеренко, В. Петрушенко, П. Рачков, Н. Чехун, А. Панін, А. Павленко, В. Федотова, М. Черніков. Певних аспектів проблеми феномену “правда” та його співвідношення з істиною торкаються у своїх дослідженнях І. Бичко, І. Бойченко, В. Воловик, В. Жадько, Л. Кривега, Т. Ящук, В. Табачковський та ін. Причому переважна більшість зазначених авторів основну увагу концентрує на гносеологічному аспекті правди, практично ототожнюючи її з істиною, і тільки незначна частина дослідників наголошує на необхідності врахування аксіологічної складової правди.

Останній підхід є більш переконливим і змістовним, оскільки правда є не стільки адекватним відбиттям об'єктивної реальності, якою вона є, скільки суб'єктивним образом того, якою вона повинна бути, виходячи з персоналістичних ціннісних критеріїв. Тобто правдою для людини може бути тільки те, що виступає для неї як значущість, причому значущість не яка завгодно, а позитивна, в основі якої лежать базові цінності. Таким чином, саме правда багато в чому визначає цілі, спрямовує поведінку і виступає як показник ступеню небайдужості людини до об'єктивної реальності.

Незважаючи на уявну подібність, поняття “правда” та “істина” не є тотожними, їх відмінність полягає в декількох аспектах:

хоча істина і має когнітивну цінність, вона традиційно відноситься до розряду гносеологічних категорій. Поняття “правда” має яскраво виражений аксіологічний зміст при тому, що правда як комплекс ціннісних уявлень може включати в себе й істину;

істині притаманна адекватність, правда ж може бути як адекватним відображенням реальності, так і її удаваним образом;

істина завжди об'єктивна і конкретна, в наслідок чого може бути тільки однією. Правда множинна, оскільки формується як суб'єктивний образ.

Враховуючи вищенаведені міркування, правду необхідно розуміти як сукупність таких поглядів, що за певних обставин набули для людини або суспільства позитивної значущості, тобто стали тими базовими цінностями, які в сукупності визначають сенс людського існування.

У підрозділі 1.2. “Історична правда: сутність і зміст” на підставі сутнісних характеристик правди, що їх було виявлено у попередньому підрозділі, конкретизується авторське розуміння історичної правди як соціально-духовного феномену, що є тією основою, на якій відбувається формування пізнавального й оцінювального відношення до минулого.

У визначенні поняття “історична правда” доречно відобразити найхарактерніші ознаки, що притаманні феномену, який цим поняттям позначається, а саме:

- особистісно-оцінювальне відношення до минулого;

- визначальність для формування змісту історичної свідомості на буденному та теоретичному рівнях як в аксіологічному, так і в гносеологічному аспектах.

Якщо ціннісні уявлення, маючи теоретичну оформленість і логічну доведеність, є об'єктивними і підтверджуються суспільно-історичною практикою, тобто є адекватними реальності, то за таких умов історична правда може набувати статусу істини або наближатися до неї, відображаючи діалектику процесу формування істини.

Виходячи з цього, пропонується наступне визначення:

Історична правда - це таке оцінювально спрямоване відношення до минулого, яке суб'єктивно сприймається як єдино вірне, внаслідок чого є основою історичної свідомості і визначає її зміст на буденному та теоретичному рівнях як в аксіологічному, так і в гносеологічному аспектах.

Іншими словами, історична правда - це не проста сукупність усього того, що складає зміст історичної психології та ідеології, а система тільки тих їхніх елементів, які, набувши особливого аксіологічного значення, визначають суб'єктивне відношення до минулого на буденному чи теоретичному рівні, виступаючи як структуроутворююча основа історичної свідомості

Історична правда є тим комплексом життєво важливих цінностей, на якому вибудовується історична свідомість в цілому і зокрема така її складова, як історична самосвідомість. Особлива значущість останньої обумовлюється тим, що історична самосвідомість є не тільки важливим фактором самоформування окремої людини, але й виступає як необхідна умова становлення будь-якої людської спільноти як свідомого суб'єкта історичного процесу.

Другий розділ - “Закономірний характер формування і розвитку історичної правди” - містить три підрозділи, розробка яких забезпечила виявлення тих суттєвих, стійких, повторюючихся, внутрішніх, об'єктивних і необхідних зв'язків, які обумовлюють формування історичної правди та розвиток останньої у напрямку її оптимізації.

У підрозділі 2.1. “Взаємозв'язок реального історичного процесу та його відбиття в свідомості соціального суб'єкта як закономірність формування історичної правди” закономірність формування історичної правди виводиться з наявності суттєвих, внутрішніх і необхідних зв'язків між історичним буттям та історичною свідомістю як його відображенням. У якості останнього виступає ідеальний суб'єктивний образ реального об'єктивного минулого. Ідеальний образ минулого формується історичною свідомістю завдяки тому, що це минуле колись існувало, отже, зміст історичної свідомості обумовлюється минулим. Але, з іншого боку, образ минулого багато в чому обумовлюється змістом історичної свідомості, а точніше - тими аксіологічними критеріями, які складають історичну правду як основу історичної свідомості. Таким чином, історичне буття й історична свідомість є взаємообумовленими, а відображення історичного процесу обумовлюється, з одного боку, самим реальним історичним процесом, а, з іншого, - наявністю історичної свідомості. Саме взаємообумовленість об'єктивного історичного буття та його суб'єктивного ідеального образу є беззаперечним підтвердженням зв'язку між ними. Причому необхідно уточнити: тільки між ними, тобто цей зв'язок не зумовлений (у розумінні “не привнесений ззовні”) ніякими іншими факторами, а отже, є внутрішнім.

Важливе значення для обґрунтування історичної правди як закономірності є виявлення протиріч як особливого типу взаємозв'язку у вигляді суперечливої взаємодії протилежностей. Виявлення протилежностей у складі цілого дозволяє встановити у конкретизованому вигляді прояв дії одного з універсальних законів, а саме - закону єдності та боротьби протилежностей. Такими протиріччями у взаємодії реального історичного процесу та історичної свідомості є:

- протиріччя між об'єктивною історичною реальністю, якою є історичне буття, та її відображенням у вигляді суб'єктивного образу, яким є історична правда;

- протиріччя між необхідністю адекватного відображення змісту об'єктивного історичного буття і можливістю здійснення цього тільки у вигляді суб'єктивного образу;

- протиріччя між нескінченністю пізнання та прагненням людини як раціональної істоти до завершеності у створенні єдиного остаточного образу минулого.

Протиріччя між остаточним і безкінечним обумовлює конкретність історичної правди, тобто, як і істина, правда завжди конкретна. Але конкретність істини обумовлюється об'єктом пізнання, оскільки передбачає чітке виявлення тих умов, у яких об'єкт виник і існує. Отже, конкретність істини - об'єктивна. На противагу цьому, історична правда, як вже зазначалось, оформлюється у вигляді суб'єктивного оцінювального відношення до минулого. Таким чином, конкретність історичної правди є суб'єктивною. історичний правда соціальний

У підрозділі 2.2. “Історична правда як необхідний фактор соціальної самоорганізації” закономірність історичної правди доводиться шляхом обґрунтування її “невипадковості”, тобто необхідності, оскільки остання є проявом закономірності та її фактичним здійсненням. З цією метою спочатку виводиться необхідність суспільної свідомості, яка є діалектичною протилежністю суспільного буття, а отже, нерозривно з ним пов'язана і не може не існувати, тим більше, що первинними соціальними суб'єктами є люди як свідомі істоти. Але існування “цілого”, яким є суспільна свідомість по відношенню до її складової - історичної свідомості, передбачає обов'язковість існування його “частин”. Таким чином, існування історичної свідомості також є необхідним, а її формування й існування, у свою чергу, неможливе за умови відсутності її структуроутворюючої основи, якою є історична правда. Як висновок: існування історичної правди є необхідною умовою існування суспільної свідомості, а отже, носить закономірний характер.

Зважаючи на аксіологічну навантаженість історичної правди, обґрунтовується, що вона є значущим чинником суспільного буття, оскільки цінності традиційно відіграють роль важливого соціального регулятора. З іншого боку, відповідно до положень синергетичної концепції, будь-яка дисипативна система, а тим більше така складна як суспільство, не може існувати без розвиненого механізму саморегуляції, важливими чинниками якого є історична свідомість і суспільна свідомість в цілому. Як світоглядно-ціннісна основа історичної свідомості та історичної самосвідомості зокрема, історична правда є не тільки відображенням минулого, але й виступає в якості важливого фактора, що суттєво впливає на ставлення до сьогодення і визначення можливих шляхів суспільного розвитку у прогнозованому майбутньому. Останнє тим більше обумовлює статус історичної правди (а разом з нею й історичної, й суспільної свідомості) як об'єктивної необхідності, якщо йдеться про цілеспрямований поступальний розвиток, оскільки соціальний прогрес має закономірний характер і не може бути некерованим.

Таким чином, оскільки історична правда має безпосереднє відношення до механізму соціальної саморегуляції, існування якого є закономірною необхідністю, то настільки ж закономірно необхідною є і сама історична правда.

У підрозділі 2.3. “Детермінанти оптимізації формування історичної правди в сучасному українському суспільстві” з'ясовуються ті фактори, що є визначальними для вдосконалення історичної правди. Останнє пропонується розуміти як процес, в ході якого ті аксіологічні критерії, якими визначається ставлення до минулого і які існують у вигляді суб'єктивно засвоєних найбільш значущих цінностей, за змістом стають все більш об'єктивними та адекватними, тобто як наближення історичної правди за змістом до істини. Однією з визначальних умов забезпечення цього процесу в сучасному українському суспільстві є його демократизація, невід'ємними атрибутами якої, у свою чергу, є відкритість (особливо у розумінні доступності інформації) та наявність громадянського суспільства, що забезпечують можливості для співіснування різних точок зору на минуле, а отже, створюють умови для його всебічного, тобто об'єктивного оцінювання.

Але всі зазначені фактори будуть недостатніми для забезпечення формування і розвитку об'єктивної історичної правди, якщо у суспільстві не буде забезпечено необхідного рівня культури історичного мислення. Оскільки ж історичне мислення можна визначити як методологічну рефлексію у процесі вивчення історії, що закріплена в певний алгоритм пізнавальної діяльності, то головною детермінантою забезпечення необхідного рівня його культури є наявність досконалої методології історичного пізнання.

У третьому розділі - “Удосконалення методології історичного дослідження як необхідна умова формування об'єктивної історичної правди” - розглядається не тільки проблема, що позначена у його назві, але й здійснюється спроба переконливого пояснення деяких визначальних моментів української історії.

У підрозділі 3.1. “ Характеристика основних методологічних підходів до вивчення історії та виявлення можливих шляхів їх оптимізації” дисертант, використовуючи порівняльний аналіз формаційного та цивілізаційного підходів до пізнання історії, пропонує доповнення до методології історичного дослідження, зміст яких зводиться до наступних положень:

- при визначенні цивілізаційного типу конкретного суспільства необхідно виходити зі змісту його масового світогляду з урахуванням того, яка складова світогляду, “колективістська” чи “індивідуалістична”, є домінуючою;

- основний зміст світогляду “колективістського” типу визначається як усвідомлення індивідом себе не тільки частиною людської спільноти (навіть при всіх своїх індивідуальних особливостях), але й складовою частиною світу як цілісної системи взаємопов'язаних явищ (онтологічний аспект). Така система поглядів визначає вкрай обережний, зважений характер діяльності індивіда (практичний аспект), оскільки передбачає всебічний аналіз і оцінку наслідків будь-яких, навіть незначних, своїх дій для світу як складної системи, частиною якої є сам діючий суб'єкт. Якщо при цьому розглядати колективізм у, так би мовити, часовій перспективі, тобто у вигляді поваги до традицій попередніх поколінь і врахування інтересів наступних (аксіологічний аспект), то стає зрозумілим, наскільки обмеженою є активність індивіда-колективіста тією значною кількістю стримуючих факторів, які обов'язково необхідно враховувати. Останнім пояснюється та відмінність між східним (традиційним, консервативним) та західним (прогресуючим) типами цивілізацій, яка є найбільш помітною і відображується у їхніх других назвах, що наведені в дужках, а саме: темпи розвитку;

- основний зміст “індивідуалістичного” світогляду полягає в пріоритеті власних інтересів і їхній реалізації у будь-який засіб. При цьому власна особистість розглядається як особлива цінність (аксіологічний аспект). Це, у свою чергу, є підставою для виокремлення себе як особливого явища із цілісної системи світу (онтологічний аспект). Світ розглядається окремо як об'єкт свого активного впливу, а будь-яке інше явище (в тому числі й інший такий же індивід) сприймається, насамперед, як засіб для досягнення головної мети - реалізації власних інтересів. Зрозуміло, що інтенсивна і наполеглива діяльність індивідуаліста, спрямована на досягнення головної вищезгаданої мети, характеризується високим рівнем активності внаслідок якщо не повної відсутності, то, в усякому разі, дуже незначною кількістю її обмежень (практичний аспект);

- історичний розвиток конкретного суспільства зумовлюються тим, до якого типу цивілізацій воно відноситься - “східного” чи “західного”, що в свою чергу визначається домінуванням однієї з вищезгаданих складових світогляду - “колективістської” чи “індивідуалістичної” відповідно;

- колективістська складова світогляду домінує коли індивід не може забезпечити своє автономне існування. Це відбувається за умови нерозвиненості продуктивних сил або необхідності спільного протистояння зовнішнім факторам. За інших обставин, коли характер зовнішніх умов не вимагає об'єднання, а рівень розвитку продуктивних сил дозволяє забезпечувати своє існування власними силами, домінуючою стає індивідуалістична складова світогляду;

- відправною точкою історичного дослідження повинно бути з'ясування того, який тип світогляду є домінуючим для певного суспільства на певному історичному етапі, для чого необхідно визначити рівень розвитку продуктивних сил та характер умов існування суспільства і ретельно співставити вплив цих факторів на його розвиток.

У підрозділі 3.2. “Об'єктивна правда української історії як результат оптимізації методології її дослідження” використання основних положень попереднього підрозділу дозволяє встановити, що українське суспільство відноситься до західного типу цивілізацій. Це зумовлюється тим, що за наявності сприятливих умов (родючість земель, відносно не суворий клімат, рівнинний ландшафт) для розвитку таких відтворюючих видів господарчої діяльності, як землеробство та скотарство, індивід при необхідному рівні розвитку продуктивних сил достатньо рано може самостійно забезпечити своє відносно незалежне від суспільства існування. За оцінками автора, поширення в українському соціумі розуміння власної “автономності” на масовому рівні припадає приблизно на кінець ХV ст. - початок ХVІ ст., у результаті чого в українському суспільстві оформляється домінування індивідуалістичного типу світогляду на індивідуальному та масовому рівнях. Це підтверджується аналізом практично всіх ключових моментів історичного розвитку українського суспільства, характерною особливістю якого є наявність сильних відцентрових тенденцій, що значно послаблюють його єдність і є суттєвою перешкодою для його консолідації, навіть в умовах, коли це стає життєво необхідним.

Ігнорування виявленої особливості історичного розвитку українського суспільства може становити значну загрозу для його розвитку на сучасному етапі, коли необхідність подолання тривалої системної кризи вимагає об'єднання всіх сил суспільства.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішення проблеми, що полягає у з'ясуванні природи та значення історичної правди як соціально-духовного феномена, а також - у визначенні його впливу на характер і перспективи суспільного розвитку. Результати дослідження дають підстави сформулювати наступні висновки:

1. Проблема філософського осмислення феномену історичної правди обумовлена недостатньою теоретичною розробленістю останньої та її практичною значимістю для українського суспільства в сучасних умовах, коли формування історичної свідомості нагально вимагає розуміння того, що таке правдиве висвітлення національної історії.

2. Виходячи з розуміння правди як сукупності життєво важливих базових цінностей, що визначають сенс людського існування, історичну правду пропонується розглядати як особистісно-оцінювальне відношення до минулого, що неможливо без визнання її аксіологічної навантаженості. При цьому за умови теоретичної оформленості історичної правди і набуття нею об'єктивного змісту, вона може наближатись до адекватного відображення історичного буття, відображаючи діалектику процесу формування істини. Якщо за змістом історична правда може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною, то за формою вона завжди тільки персоніфікована, бо існує у вигляді особисто сприйнятих ціннісних уявлень.

3. Історичну правду слід розуміти як соціально-духовний феномен, який є структуроутворюючою основою історичної свідомості, оскільки, визначаючи особистісне відношення до минулого, суттєво впливає на його відображення. Існуючи у вигляді переконань, ідеалів або ціннісних орієнтацій, які можуть мати суб'єктивно-емоційне або об'єктивно-раціональне походження відповідно - на буденному чи теоретичному рівнях, історична правда є часткою практичної свідомості, складовими якої виступають практична історична психологія та історична ідеологія.

4. Взаємообумовленість історичного буття та історичної свідомості дозволяють стверджувати наявність між ними взаємозв'язку, що свідчить про закономірний характер формування історичної правди, оскільки саме нею як основою історичної свідомості зумовлюється відображення минулого у вигляді його ідеального образу. Іншим підтвердженням існування суттєвих, внутрішніх і необхідних зв'язків між минулим та його ідеальним відображенням є наявність цілого комплексу протиріч як суперечливої взаємодії протилежностей, що дозволяє розглядати процес формування і розвитку історичної правди як конкретизовану форму універсального закону єдності та боротьби протилежностей.

5. Закономірний характер історичної правди обумовлюється також тим, що вона є невід'ємною складовою історичної свідомості і в такій якості виступає обов'язковою умовою існування суспільної свідомості. До того ж саморегуляція соціальної системи є закономірною необхідністю, а історична правда має безпосереднє відношення до механізму соціального самокерування. Останнє підкріплюється тим, що історична правда, займаючи важливе місце в системі виховання, виступає як суттєвий чинник соціального управління. Являючись вагомою складовою соціальної мотивації особистості, що спонукає її до діяльності, історична правда відіграє вирішальну роль в процесі самоорганізації людей, особливо у переломні моменти.

6. Оптимізація історичної правди передбачає її розвиток у напрямку наукової об'єктивності, підґрунтям чого є звільнення відображення історичного буття від суб'єктивної нормативно-ціннісної обумовленості. При цьому історична правда не позбавляється аксіологічної значущості, оскільки зростає її когнітивна цінність.

У процесі наукового пізнання історична правда може трансформуватись в істину, що, в свою чергу, може бути забезпечено лише за умови наявності необхідного рівня культури історичного мислення. Тому головною детермінантою оптимізації історичної правди є наявність досконалої методології історичного пізнання.

7. Одним із можливих напрямків удосконалення методології історичного пізнання є використання здобутків формаційного та цивілізаційного підходів з урахуванням необхідності внесення певних доповнень і коректив, виходячи з того, що цивілізаційні відмінності зумовлюються перш за все світоглядними факторами, а саме домінуванням однієї із світоглядних компонент - колективістської або індивідуалістичної. Останнє, у свою чергу, визначається співвідношенням таких суто матеріальних факторів, як рівень розвитку продуктивних сил і характер умов існування суспільства. Саме ж поняття “цивілізація” пропонується розуміти як таке, що застосовується для позначення такого рівня розвитку суспільства, на якому визначальними в його консолідації та самоорганізації стають не об'єктивні природні фактори, а усвідомлена цілеспрямована діяльність його членів.

8. Застосування уточненої методології історичного дослідження для пояснення деяких важливих моментів української історії дозволило встановити, що її вірне тлумачення у вигляді наукової правди (правди історії) неможливе без усвідомлення визначальності індивідуалістичної домінанти в українському світогляді. Останнє, у свою чергу, було і, нажаль, є причиною послаблення єдності українського суспільства, що суттєво ускладнює поступовість розвитку.

9. Соціальна значущість історичної правди дозволяє констатувати потребу її подальшого теоретичного осмислення як одного з тих факторів, що мають вирішальне значення для подолання системної кризи у сучасному українському суспільстві і його розвитку в напрямку консолідації та гармонізації.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях:

1. Леощенко Д.І. Аксіологічний зміст поняття “правда” / Д. І. Леощенко // Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя, ЗДІА. - 2005. - Вип. 21. - С.177 - 182;

2. Леощенко Д.І. Генезис філософського змісту поняття “правда” / Д. І. Леощенко // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 45. - С.23 - 33.

3. Леощенко Д.І. Історична правда як визначальний фактор соціального управління / Д.І. Леощенко // Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя, ЗДІА. - 2006. Вип. 26. - С.141 - 147.

4. Леощенко Д.І. Історична правда як складова історичної свідомості / Д. І. Леощенко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: «Просвіта», 2006. - Вип. 17. - С.130 - 135.

5. Леощенко Д. І. Закономірний характер формування історичної правди / Д. І. Леощенко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: «Просвіта», 2007. - Вип. 19. - С.188 - 192.

6. Леощенко Д.І. Світоглядна основа історичної правди / Д. І. Леощенко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: «Просвіта», 2008. - Вип. 21. - С.185 - 193.

Публікації в інших виданнях

7. Леощенко Д.І. Детермінанти оптимізації застосування цивілізаційного підходу до розуміння історичного процесу / Д. І. Леощенко // Збірник матеріалів наукової конференції аспірантів та молодих вчених 2004 р. - Запоріжжя: ЗДУ, 2004. - С.147 - 151.

8. Леощенко Д.І. Конкретизація змісту поняття „історична правда” / Д. І. Леощенко // Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 25 травня 2005 року. - Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2005. - С.118 - 120.

9. Леощенко Д.І. Формування об'єктивної історичної правди у контексті вдосконалення історичної освіти. (І Всеукраїнська конференція “Перспективи розвитку філософії освіти”.) / Д.І. Леощенко // Соціальна перспектива і регіональний розвиток: Журнал наукових праць. - Випуск 2. - Запоріжжя: ТОВ “КСК-Альянс”, 2007. - С.51 - 54.

Анотація

Леощенко Д.І. Феномен історичної правди: соціально-філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2010.

Дисертацією є соціально-філософське дослідження історичної правди як соціально-духовного феномена, який, виступаючи в якості структуроутворюючої основи історичної свідомості, відіграє важливу роль у забезпеченні соціальної самоорганізації та формуванні суспільної свідомості.

Детермінантами оптимізації історичної правди є ті фактори, що зумовлюють формування її змісту у напрямку об'єктивності та адекватності відображення історичної дійсності, що неможливо без відповідного рівня культури історичного мислення. Забезпечення останнього потребує ефективної методології історичного дослідження.

Оптимізація історичної правди у вигляді її трансформації на істину в контексті наукового пізнання є однією з визначальних умов розвитку сучасного українського суспільства в напрямку його консолідації та гармонізації.

Ключові слова: історична правда, історична свідомість, істина, соціальна самоорганізація.

АннотациЯ

Леощенко Д.И. Феномен исторической правды: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2010.

Диссертация содержит социально-философское исследование исторической правды как социально-духовного феномена, и его роли в обеспечении социальной самоорганизации и формирования общественного сознания.

Исследование теоретико-методологического аспекта феномена исторической правды позволяет определять его как такое субъективно-оценочное отношение к прошлому, которое является структурообразующей основой исторического сознания, являющегося, в свою очередь, составляющей общественного сознания.

Закономерный характер исторической правды выводится из наличия существенных, внутренних и необходимых связей между историческим бытием, с одной стороны, и историческим сознанием как его отражением - с другой. Идеальный образ прошлого формируется историческим сознанием именно и только потому, что это прошлое существовало, а значит содержание исторического сознание обусловлено существовавшим прошлым. Но, с другой стороны, образ прошлого во многом обусловливается содержанием исторического сознания, а точнее - теми аксиологическими критериями, которые и составляют историческую правду как основу исторического сознания. Таким образом, взаимообусловленность объективного исторического бытия и его субъективного идеального образа является проявлением закономерной взаимосвязи между ними.

Детерминантами оптимизации исторической правды являются те факторы, которые обуславливают повышение уровня объективности её содержания и его адекватности исторической действительности. Основными из них являются открытость и доступность исторической информации, а также плюрализм точек зрения относительно прошлого и подходов к его оценке, что соответствует требованиям демократизации современного украинского общества. Но даже реализация данного требования не является достаточным условием оптимизации исторической правды при отсутствии должного уровня культуры исторического мышления. Для обеспечения последнего необходимо наличие эффективной методологии исторического исследования, в качестве которой предлагается уточнённая концепция, основанная на соответствии цивилизационного типа типу мировоззрения в зависимости от доминирования его коллективистской или индивидуалистической составляющих. Упомянутое соотношение предлагается рассматривать как одну из важнейших философских проблем, поскольку доминирование одной из указанных компонент определяет содержание мировоззрения как в целом, так и по основным его аспектам.

При низком уровне развития производительных сил и (или) необходимости совместного противостояния социальных субъектов внешним вызовам, доминирующей является коллективистская составляющая мировоззрения как на его индивидуальном, так и на массовом уровнях, что определяет принадлежность конкретного общества к “восточному” типу цивилизаций. Когда же характер внешних условий, в которых существует общество, не требует объединения усилий его членов для противостояния внешним факторам, а уровень развития производительных сил является достаточным для обеспечения относительно автономного существования индивида, доминирующей становится индивидуалистическая составляющая мировоззрения. В этом случае история общества соответствует развитию цивилизаций “западного” типа.

Исходя из традиционного доминирования индивидуализма в украинском обществе, автор относит его к системе западных цивилизаций и объясняет этим особенности его исторического развития и в частности такой, как крайне низкая способность к консолидации даже в тех условиях, когда она жизненно необходима для общества.

Оптимизация исторической правды в виде её трансформации в истину в контексте научного познания является одним из определяющих условий развития современного украинского общества в направлении его консолидации и гармонизации.

Ключевые слова: истина, историческая правда, историческое сознание, общественное сознание, социальная самоорганизация.

Summary

Leoshchenko D.I. The Phenomenon of the Historical Truth: a Social and Philosophical Analysis. - Manuscript.

The dissertation is for academic degree of Candidate of Philosophical science on speciality 09.00.03. - Social Philosophy and Philosophy of History. - Zaporizhzhya National University, Zaporizhzhya, 2010.

The dissertation represents a social and philosophical research of the historical truth as a social and spiritual phenomenon, which must be considered as a structural basis for historical consciousness and important factor for providing social self organization.

The determining factors, which optimize the historical truth, are those conditioning the growth of its objective and adequate essence. It's not possible, if there is not corresponding level of culture of the historical thinking. To provide the latter it is necessary to have an effective methodology of the historical research.

Transformation of the historical truth into the verity is one of the constitutive conditions for development of the modern Ukrainian society in the direction of consolidation and harmonization.

Key words: historical truth, historical consciousness, social self organization, verity.

Размещено на Allbest.ru

...