Протиріччя глобалізації в національній культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського

УДК: 130.2+316.32+008

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Протиріччя глобалізації в національній культурі

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Стовпець Олександр Васильович

Одеса - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі філософії Одеського національного морського університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Черниш Олексій Михайлович, Одеський національний морський університет, завідувач кафедрою філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Гансова Емма Августівна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Інститут соціальних наук, професор кафедри соціології

кандидат філософських наук, доцент Добролюбська Юлія Андріївна, Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, доцент кафедри всесвітньої історії

Захист відбудеться 18 червня 2010 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.053.02 у Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 36.

Автореферат розісланий 13 травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Балашенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження підтверджується масштабністю, очевидністю і поширеністю явищ, які формують проблемне поле глобалізаційного дискурсу. З одного боку, в сучасному світі відбувається уніфікація, зростання гомогенності людської цивілізації, однорідності її культурних проявів, глобальної взаємозалежності в економічній та інформаційній сферах, освіті та індустрії розваг. З іншого боку, посилюються тенденції до етнічної й культурної диверсифікації мультикультурної реальності сьогодення, що чинить вплив на перспективи майбутнього співіснування людства. Супротивники глобалізації заперечують її прогресивність, підкреслюють ознаки звироднілості національної самобутності, втрати етнополітичної і соціокультурної цілісності. Прихильники вказують на небезпеку ізоляції й анклавізації культур, що заперечує єдиний універсалістський сценарій людської історії.

Культурне буття стає простором, що відображає суперечливу динаміку глобалізаційних процесів. Національна культура зазнає могутнього впливу транснаціональної ідеології, зберігаючи механізми спадкоємності традицій, самоідентичності, і є середовищем, що породжує живі зв'язки у полілозі з іншими культурами. Зазначені процеси вимагають пильного і детального теоретичного осмислення, що і виявляється у дослідженнях із соціології, політології, соціальної антропології, міжкультурної комунікації, культурології та інших монодисциплінарних напрямах наукової думки.

Соціокультурний аспект глобальної реальності не отримав ще належного висвітлення. Виявляється дефіцит розгорненого аналізу теоретичних конструктів глобалістики з позицій соціальної філософії. Особливо це стосується найважливіших складників контекстної онтології національної культури - релігії, освіти, мистецтва.

Зазначені позиції актуальності теми, недостатній ступінь вивчення самої проблеми глобалізації в мультикультурному просторі, а також абстрактний характер українських соціально-філософських досліджень щодо заданого в роботі ракурсу зумовили вибір теми і формулювання наукового завдання, яке полягає в соціально-філософському аналізі специфіки прояву протиріч глобалізації в національній культурі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Проблематика дисертаційного дослідження тісно пов'язана із розробкою кафедрою філософії Одеського національного морського університету планової наукової теми «Актуальні проблеми загальнолюдської цивілізації» (протокол № 7 від 24.12.2007). Особистим внеском дисертанта в спільну теоретичну розробку кафедри є виявлення актуальних тенденцій, що виникають на фоні впливу глобальних процесів на національну культуру й призводять до трансформацій в соціальній та духовній сферах.

Мета роботи: виявлення актуальних протиріч глобалізації в національній культурі у соціально-філософському ракурсі.

Досягненню поставленої мети сприятиме поетапна реалізація наступних завдань:

- окреслити зміст понять «глобалізація», «національна культура», «глобальна культура» (та ступінь емпіричної релевантності цього поняття);

- простежити ґенезу ідеї глобалізації культури у філософській рефлексії;

- охарактеризувати культурно-історичні типи глобалізації з точки зору наявності ознак глобальних процесів на різних етапах світової історії;

- виявити результати впливу глобалізації на релігію як духовний складник національної культури;

- позначити наслідки впливу глобалізації на національні системи освіти;

- показати трансформації естетичного складника національної культури під впливом глобальних процесів (на прикладі архітектури);

- вивчити проблему національної культурної ідентичності в контексті глобалізації;

- розглянути тенденції до зростання націоналізму як соціального наслідку глобалізації для національної культури.

Об'єкт дослідження - соціокультурна динаміка глобалізації в її суперечливих тенденціях.

Предмет дослідження - актуальні протиріччя глобалізації в національній культурі.

Методи дослідження. Вихідною методологічною установкою дослідження є співвідносність пізнання і вивчення об'єкту через протиріччя, визнання об'єктивності діалектичного принципу розуміння суті у вигляді внутрішньої суперечності досліджуваної системи. Соціально-філософський ракурс дослідження предмета зумовив застосування методів, орієнтованих на якісний аналіз проблеми в єдності і взаємозв'язку її сторін з урахуванням принципу гносеологічного плюралізму. Це дозволило дослідити глобалізацію як складний соціальний феномен у сукупності структурних і функціональних характеристик, виявити конкретно-історичні форми реалізації глобальних тенденцій, відобразити сутнісні характеристики та специфіку їхнього прояву в різних сферах національної культури.

За допомогою системного методу національна культура в глобалізаційному контексті представлена як відкрита нелінійна система в різноманітності і якісній неоднозначності її складових елементів і зв'язків між ними. В роботі також застосовано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, аналогії, опису, пояснення, дедукції, узагальнення, екстраполяції, а також спеціальні наукові підходи та методи: компаративістський метод надав можливість порівнювати ступені впливу різних глобальних факторів на ту чи іншу сферу національної культури, соціокультурний підхід дозволив зробити акцент на суб'єкти, фактори, ознаки, критерії, цілі, результати глобалізації та охарактеризувати їх в контекстному полі соціокультурної динаміки суспільного розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в дослідженні (з соціально-філософських позицій) найбільш актуальних протиріч глобалізації в інституційних формах національної культури, та у визначенні ролі глобалізації в процесі соціокультурної трансформації суспільства.

Розв'язання поставлених задач сприяло досягненню мети, зумовило й підтвердило наукову новизну отриманих результатів, яку сформульовано в наступних положеннях.

Вперше:

- позначено і конкретизовано актуальні контрадикторні тенденції як симптоматику сутнісних ознак розвитку національних культур в умовах мультикультурної пансинхронії, взаємопроникнення, транснаціональної конвергенції (уніфікація - диференціація; космополітизація - націоналізація; універсалізація - відособлення; масовізація - елітаризація; асиміляція - поляризація; глобалізація - локалізація; доцентровість - відцентровість; гетерогенність - гомогенність; інтеграція - дезінтеграція);

- на підставі соціально-філософського аналізу духовного складника національної культури виявлено єдині (в умовах різноспрямованих конфесійних концептів) тенденції трансформації інституту релігії внаслідок глобалізації, а саме: десекуляризація світу, підсилення фундаменталістських рухів, модернізація форм взаємодії церкви з паствою, самоорганізація як посилення резистентних і адаптивних механізмів, детериторизація релігій, розповсюдження релігійного плюралізму і еклектизму, відродження і політизування релігій, прагнення до універсалізації розвитку, до зростання різноманіття його форм, а також балансування між секуляризацією та десекуляризацією у поєднанні з доцентровими і відцентровими внутрішньорелігійними процесами;

- співвіднесено процеси глобалізаційних інновацій освіти в соціокультурній динаміці конвергенції, унітаризації, з одного боку, і відособлення (індивідуації), усвідомлення необхідності врахування й визнання національних контекстів в системах освіти, з іншого боку; визначено загальні тенденції глобалізації, які відображені в освіті: уніформізація, стандартизація, редукція цілей освіти до споживчих і ринкових, конфлікт між сучасним і традиційним, диспропорція між можливостями культурного зростання і духовною особистісною реалізацією;

- досліджено зв'язок проблеми національної культурної ідентичності з тенденціями до зростання націоналізму в контексті нелінійної соціокультурної конфігурації глобалізаційних процесів, підкреслено асиметрію глобалізації та локалізації, що може призводити до глокалізації, креолізації.

Уточнено відповідно до соціокультурного ракурсу дослідження та вихідної методології зміст понять:

- глобалізація - тотальний внутрішньо контраверсний інтерактивний нелінійний процес цивілізаційно-культурного взаємопроникнення, в цілому супроводжуваний гомогенізацією національних габітусів (при цьому підґрунтям сутнісних відносин є діалектичне протиріччя);

- національна культура - той рівень відносин всередині нації, всі ті цінності, норми та зразки поведінки, особливості менталітету, які зумовлено історичною традицією, усвідомлюються в якості атрибутів нації й оцінюються представниками різних її соціальних груп як риси, що визначають неповторний образ нації серед усіх інших етнокультурних спільнот;

- глобальна культура - гібридна гетерогенна структура еклектичного типу, що спирається на спільні точки перетину окремих національних культур, обумовлені певною культурно-історичною логікою.

Отримали подальший розвиток:

- визначення головних соціальних наслідків глобалізації для національної культури на нинішньому історичному етапі;

- акцентування загальної специфіки темпів глобалізації, коли кожна подальша хвиля глобалізації охоплює все коротший період часу, що пояснюється загальною тенденцією до прискорення суспільного розвитку в технологічному відношенні, підсилюючи диспропорцію з культурним розвитком й послаблюючи резистентні механізми національної культури;

- реінтерпретація глобалістики в гносеологічному аспекті на основі аналізу її історико-філософських ментальних прототипів (ідеї всеєдності, теорії народонаселення, ідей світового духу, всесвітнього ринку, економічної, ідеологічної і культурної інтеграції людства, ідеї транснаціонального союзу, циклічних моделей всесвітньо-історичного процесу, концепцій ноосфери, відкритого суспільства, світових систем, постіндустріального суспільства та інших ментальних прототипів);

- дослідження культурно-історичних типів глобалізації (досучасного, ранньосучасного, сучасного, новітнього) з точки зору наявності ознак глобальних процесів на різних етапах світової історії.

Практичне значення одержаних результатів. Урахування специфіки соціокультурних трансформацій у суспільному житті в контексті впливу глобалізаційних процесів на основні інститути національної культури дає змогу прогнозувати можливість етносоціальних конфліктів різного рівня та передбачати шляхи їхнього уникнення чи згладжування.

Положення роботи є методологічним підґрунтям для подальшого розвитку соціально-філософських, соціологічних, культурологічних досліджень у різних галузях суспільної взаємодії.

Результати дослідження доцільно використовувати при викладанні навчальних курсів з соціальної філософії, соціології, культурології, філософської антропології, міжкультурної комунікації, соціальної психології, при розробці навчальних програм з відповідних спецкурсів, в конкретній соціальної діяльності, що дало б змогу спрямовувати суспільні процеси на шлях до зняття соціальної напруженості.

Апробація результатів дисертації відбулась на науково-практичних і науково-теоретичних конференціях, серед яких: Міжнародна наукова конференція «Філософія освіти в контексті історико-філософського знання» (Дніпропетровськ, травень 2008), Міжнародна науково-практична конференція «Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави та громадянського суспільства» (Одеса, червень 2008), Міжнародна наукова конференція «Феномен філософської критики в культурі російського Срібного віку» (Київ, лютий 2009), Міжнародна наукова конференція «Інтелігенція в умовах історичних викликів» (Сімферополь, квітень 2009), Міжнародна наукова конференція «Українство у світі: Україна є там, де живуть українці» (Чернігів, травень 2009), Міжнародна наукова конференція «Екологія культурного простору» (Київ, червень 2009), а також теоретико-методологічні семінари кафедри філософії Одеського національного морського університету.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження наведено у 13 публікаціях, 8 із яких надруковано у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України. Всі публікації є авторськими, 10 - статті, решта - матеріали доповідей, тези конференцій.

Структуру дисертації зумовлено її метою та завданнями, що були поставлені дисертантом в процесі науково-теоретичної розробки обраної теми. Робота складається із вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 188 сторінок, список використаних джерел - 24 сторінки, налічує 214 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науково-дослідницькими темами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет, названо основні методи дослідження, розкрито та деталізовано наукову новизну одержаних результатів, їхнє практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження, окреслюється структура роботи.

Перший розділ «Глобалізація як культурно-історичний процес» містить три підрозділи, у яких аналізуються ключові поняття дисертації з погляду на їхній зміст, інтертекстуальну специфіку і референтну наповнюваність в ракурсі сучасних соціокультурних процесів, простежено ґенезу ідеї глобалізації культури у філософської рефлексії, охарактеризовано культурно-історичні типи глобалізації.

У першому підрозділі «Теоретично-понятійний аспект дослідження глобалізації як соціокультурного феномену» уточнюється зміст понять «глобалізація», «національна культура», «глобальна культура» шляхом аналізу їхньої семантики та інтерпретацій сучасними дослідниками в області глобалістики і соціальної думки.

Акцентується, що глобалізація по-різному протікає в різних сферах життя сучасного суспільства: безперешкодно і швидко - у сфері інформації та комунікацій, інтенсивно і порівняно легко - в економіці, нерішуче, з оглядкою на минуле - у політичній сфері, болісно і суперечливо - у сфері культури. При цьому атрибут сучасної глобалізації складає взаємозалежність. Вона породжує загальний «метапростір глобалізації», ізолюватися від якого не може жодна держава, жоден народ, жодна соціальна група.

Підкреслюється, що глобалізація знаходить свій прояв у співіснуванні суперечливих тенденцій, головним чином, - уніфікації внаслідок зменшення культурного розмаїття і соціокультурної поляризації в силу зростання відмінностей у рівні та способі життя.

Глобальної культури як цілісного гомогенного утворення на нинішньому етапі розвитку людства не існує. Проте глобальна культура як гібридне гетерогенне, синтетичне утворення є свого роду еклектичною сумішшю, що спирається на спільні точки перетинань окремих національних культур, із властивим їй рядом контрадикторних опозицій.

Масову культуру, в основі якої лежить конс'юмеризм, некоректно ототожнювати із глобальною культурою, оскільки в переважній більшості випадків масова культура носить поверхневий характер (т.зв. «непричетне» споживання) і не чинить серйозного впливу на погляди, систему цінностей і поведінку народів світу. Проте не можна не відзначити, що масова культура, використовуючи особливу знакову систему для організації повсякденної свідомості в інформаційному суспільстві, містить зачатки того, що в перспективі може переродитися в «глобальну культуру». Перспективи формування цієї глобальної культури в нечисленних розвинених країнах пов'язані із динамікою розвитку постіндустріального суспільства. Однак і в цьому випадку мова йде, головним чином, про інформаційну, соціально-економічну і політичну площини культури, але не про духовну.

Глобалізаційні процеси мають бінарний характер, одночасно розвиваючись і в міждержавних, і в транснаціональних формах. Звідси й множинність її носіїв: держави, їхні союзи, альянси та коаліції, міжнародні урядові та громадські організації, рухи тощо. Хоча «дійових осіб» достатньо багато, взаємодія між ними відбувається не за правилами вільної конкуренції: вона носить ієрархічний та досить спрямований характер.

Стверджується, що глобалізація культури - нелінійний культурно-історичний процес, що має хвильовий характер розвитку та характеризується чергуванням якісних стрибків, «хвиль глобалізації». При цьому кожен наступний етап охоплює все коротший період часу, що порозумівається загальною тенденцією до прискорення суспільного розвитку. І в часовому аспекті глобалізаційні процеси протікають нерівномірно в культурах різних народів.

У другому підрозділі «Ментальні прототипи глобалізації культури в історії філософської думки» розглянуто основні віхи в історії розвитку дискурсу глобальності, що передували виникненню сучасної концепції глобалізації культури.

Беручи до уваги велику кількість дослідників й плюралізм думок, уявляється доцільним виділити гносеологічні етапи глобального дискурсу, які пов'язано з іменами різних філософів. Так приклади філософського осмислення глобального можна знайти у досократиків (Геракліта, Ксенофана, Анаксагора), пізніше - у Парменіда, Платона (з їхніми ідеями всеєдності), Т. Мальтуса (теорія народонаселення), І. Канта, Г. Гегеля (світовий дух), К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна (всесвітній ринок, соціально-економічні формації, передбачення матеріальної, ідеологічної та культурної інтеграції людства), О. Конта (ідея транснаціонального союзу - «Західної Республіки»), О. Шпенглера, А. Тойнбі, М. Данилевського (циклічні моделі всесвітньо-історичного процесу), Е. Лєруа, В. Вернадського (концепція ноосфери), К. Поппера (концепція відкритого суспільства), К. Ясперса (ментальна єдність людства), І. Валлерстайна (концепція «світових систем»), Д. Белла (концепція постіндустріального суспільства) та у інших видатних дослідників.

Узагальнюючи різні точки зору, викладені в літературі по проблемах глобалізації, можна виділити декілька основних шкіл, представників яких називають відповідно гіперглобалістами, скептиками, антиглобалістами і трансформістами.

Прихильники неоліберальної парадигми - гіперглобалісти - говорять про початок нової ери в історії людства, коли національні держави втрачають свою актуальність, зростаюча інтеграція робить сучасний світ дійсно глобальним, а народи - взаємозалежними. В глобалізації гіперглобалістам вбачається джерело майбутнього процвітання, умиротворення, встановлення єдиних для всіх правил, підвищення життєвого рівня, соціальної стабільності тощо. Гіперглобалізм домінує в дослідницькій практиці У. Бека, Р. Робертсона, Л. Склера, Е. Гідденса, Д. Сороса та ін.

Інша ідеологічна група дослідників, скептики, вважають, що глобалізація - це міф. Вони виступають із критикою теорії та практики неоліберальної концепції гіперглобалістів. До скептиків можна віднести П. Хірста, Г. Томпсона, Р. Гілпіна, Д. Алена та ін. Всі вони вважають, що сучасний рівень взаємозалежності не є унікальним в історії людства, для них глобалізація - це лише інтегрована світова економіка з більш поглибленими міжнаціональними зв'язками.

Третя група дослідників - антиглобалісти - всі ті, хто демонструє негативне ставлення до глобалізації, ототожнюючи її виключно із вестернізацією. Остання при цьому розуміється як процес розповсюдження західних ідей та цінностей, західних організаційних структур й інститутів, технологій, товарів, послуг, грошей, мов (головним чином, англійської), західної логіки мислення, а також стилю та образу життя. Найбільш радикальні серед представників антиглобалістської школи змальовують глобалізацію як «світовий процес західницького тоталітаризму» із примусовим розповсюдженням єдиних ліберальних цінностей, як грандіозну сплановану «війну Заходу за світове панування», за отримання контролю над еволюційним процесом людства. До відомих науковців-антиглобалістів можна віднести О. Панаріна, В. Іноземцева, О. Дугіна та ін. дослідників.

В основі аргументів ще однієї групи сучасних дослідників глобалізації, трансформістів, лежить переконання, що глобалізація є унікальним явищем нового тисячоліття і не має прецедентів у світовій історії. До трансформістів належать Д. Розенау, Т. Ніроп, М. Делягін, А. Косіченко та ін.

Аналіз трудів попередніх дослідників свідчить про значний внесок в теорію дослідження глобальних змін у контексті загальних соціокультурних процесів Б. Андерсона (питання націоналізму), Е. Афоніна (глобальні проблеми суспільного розвитку), А. Ашкерова (мораль, розум, глобалізація), З. Баумана (індивідуалізоване суспільство), У. Бека (проблеми історичної періодизації), П. Бергера (культурне розмаїття глобального світу), З. Бжезинського (геостратегічний контекст глобалізації), П. Бурдьє (соціальний простір і теорія габітусів), І. Василенко (політичні процеси на рубежі культур), М. Вебера (господарча етика світових релігій), Е. Гідденса (модернізація і самоідентичність), Ш. Ейзенштадта (порівняльне вивчення цивілізацій), Н. Еліаса (соціогенетичні дослідження), М. Ільїна (питання постструктуралізму та постмодернізму), В. Іноземцева (майбутнє постіндустріальне суспільство), М. Кастельса (суспільство мережевих структур), В. Кувалдіна (глобальність як новий вимір буття), М. Мнацаканяна (інтегралізм й національна спільнота), О. Панаріна (православна цивілізація в глобальному світі), Р. Робертсона (глобальне поле та глокалізація), Л. Склера (соціологія глобальної системи), Т. Фрідмана, Ф. Фукуями (ідея «довіри» та роль культури у створенні економічного суспільства), Ю. Хабермаса (діалектика секуляризації), С. Хантінгтона (теорія зіткнення цивілізацій), Д. Хелда (людство в умовах глобальних трансформацій) та ін. глобалізація рефлексія естетичний культура

Відмічені також українські дослідження, підтверджуючі актуальність вивчення процесів соціокультурної трансформації під впливом глобалізації. Це роботи вітчизняних учених, серед яких Є. Андрос (національна самоідентифікація як вирішальний чинник консолідації суспільства), В. Андрущенко (проблема суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій), О. Білорус (проблеми безпеки глобального розвитку), І. Бойченко (структура і динаміка цивілізації), Є. Борінштейн (особливості соціокультурної трансформації сучасного українського суспільства), Н. Бусова (ідеологія як суспільний феномен), Є. Головаха (соціальні трансформації), М. Горлач (філософія цінностей), Л. Губерський (культура, ідеологія та особистість), М. Згуровський (глобальні виклики і можливості), О. Злобіна (соціальний простір життя), А. Кавалеров (цінність у соціокультурній трансформації), Р. Кісь (аспекти національної ідеї), М. Конох (проблеми освіти в контексті соціально-філософського аналізу), В. Кремень (філософія національної ідеї), В. Лях (світоглядні інновації у філософії), В. Огнев'юк (освіта в системі цінностей), Ю. Павленко (антропологічні виміри ідеології), Н. Паніна (сучасні тенденції суспільного розвитку), М. Паращевін (інтегративна роль релігії), О. Фісун (питання демократії та неопатримоніалізму), О. Халапсіс (метафізичні фактори цивілізаційної динаміки), О. Черниш (сучасні політичні теорії світу), В. Шейко (глобалізація і цивілізація) та деякі інші українські філософи й науковці.

Адекватне розуміння глобалізації дає уявлення про неї як про об'єктивний культурно-історичний процес, що з найбільшою інтенсивністю проявився на сучасному етапі розвитку суспільства. Сьогодні глобалізація становить якісно новий етап світової інтеграції, яка супроводжується трансформацією системоутворюючих елементів суспільного розвитку. При цьому спостерігається безпрецедентне розширення й ускладнення взаємозв'язків, посилення взаємозалежності практично всіх живучих на землі народів та їхніх національних культур.

У третьому підрозділі «Культурно-історичні типи глобалізації» представлено погляд на глобалізацію як культурний процес, що має тривалу історію й складний суперечливий характер. Тому наголошується, що при аналізі нових культурних аспектів глобалізації доводиться виходити за межі «новітньої» епохи й розглядати глобальні процеси у ретроспективі.

Світовий історичний процес не може розвиватися поза культурним контекстом, оскільки саме культура та її досягнення забезпечують поступальний розвиток людства. Глобалізацію як культурно-історичний процес можна умовно поділяти на «досучасний», «ранньосучасний», «сучасний» і «новітній» культурно-історичні типи, які фактично є необхідними і взаємообумовлюючими етапами розвитку культури людства в цілому та національних культур зокрема.

Другий розділ «Інституційні протиріччя глобалізаційних процесів в національній культурі» містить три підрозділи, у яких аналізуються суперечливі тенденції глобалізації у найважливіших сферах будь-якої національної культури - у релігії, освіті та мистецтві (на прикладі архітектури).

У першому підрозділі «Глобалізація релігії як фактор трансформації духовної складової національної культури» зазначається, що одним із важливих соціокультурних факторів сучасності є «десекуляризація» світу: спостерігається повсюдне відродження релігій; у всіх релігіях виникають фундаменталістські рухи, які закликають до рішучого очищення інститутів релігії, до зміни індивідуальної та суспільної поведінки відповідно до релігійних догматів. Разом з тим, сьогодні релігії не є антисучасними, а форми їхньої взаємодії з віруючими активно модернізуються.

Сучасна «глобальна релігійність» супроводжується процесом «детериторізації» релігій, які переборюють традиційні конфесійні, політичні й культурні бар'єри, знаходячи нових прихильників у тих регіонах, де їх ніколи не було у попередні часи, і, разом з тим, втрачають паству в регіонах свого традиційного впливу.

На рівні різних суспільств, як і на рівні індивідуальної свідомості віруючих, поширюється релігійний плюралізм, а часом й еклектизм.

Різні релігії, що пройшли свій особливий історичний шлях і мають різні світоглядні особливості, неоднаково вписуються до глобального контексту. З'ясовано, зокрема, що найменший опір глобальним процесам чинять християнство (особливо протестантизм), буддизм і конфуціанство. Набагато болючіше цей процес протікає для ісламу та індуїзму.

Кожна релігія демонструє свої захисні механізми в умовах глобалізації і пропонує власне бачення глобалізації, у якому закладені ідеї та шляхи самозбереження. При цьому в глобалізації релігії спостерігаються три головні тенденції - адаптація, протиборство і власна альтернатива, які у різному ступені простежуються у всіх релігіях.

На сучасному етапі розвитку людства поки неправомірно говорити, що глобалізація призводить до виникнення єдиної спільної «глобальної релігії», навіть з огляду на той факт, що певні передумови для можливого її формування в майбутньому існують, беручи до уваги різні екуменічні рухи сучасності.

Повсюдне відродження релігій супроводжується їхньою політизацією, а в якості головної загальної тенденції даного процесу слід зазначити прагнення до універсалізації розвитку, до росту різноманіття його форм, а також балансування між секуляризацією й десекуляризацією у сполученні з доцентровими та відцентровими тенденціями в кожній релігії.

У другому підрозділі «Глобалізація національних систем освіти» досліджуються особливості процесу трансформації інституту освіти під впливом глобальних факторів. Відзначається, що єдиним способом подолання тенденцій до тотальної фрагментації особистості в сучасному інформаційно-технічному суспільстві є розширення змісту освіти за допомогою активного впровадження в нього традиційної культури. Це дозволило б усунути перешкоди на шляху до формування культурної цілісності, сприяло б гармонійному розвиткові особистості як потенційного носія національної культури.

В основі розглянутої концепції «метаосвіти» лежить принцип безперервності освіти, а також синтетична форма освіти, яка комбінує і гармонізує сучасні й традиційні форми культури в єдиному універсальному процесі освіти.

У третьому підрозділі «Глобалізація в архітектурі як показник трансформації естетичної складової національної культури» розглядаються різні архітектурні стилі та підкреслюється, що їх послідовний розвиток відбувається внаслідок зміни культурно-естетичних парадигм - цей процес незмінно супроводжує суспільний розвиток різних народів і містить в собі риси універсалізму, але, у той же час, має свою специфіку через різну ментальність народів, унікальність різних національних культур та особливості історичного процесу.

Глобалізація архітектури є найбільш зовнішнім проявом загальної трансформації мистецтва - естетичної основи будь-якої національної культури - під впливом глобальних процесів. Аналіз змін в історії розвитку архітектури більшості цивілізованих народів дає підстави говорити про дві суперечливі тенденції цього процесу: з одного боку, має місце прагнення до модернізації архітектурного вигляду міст, що в суспільній свідомості різних народів планети асоціюється зі свідченням національного лідерства - культурного, наукового й економіко-політичного, із фінансовою міццю держави, і в цілому продиктоване прагненням йти в ногу з часом; з іншого боку, модерністським тенденціям в архітектурі одночасно протистоять традиціоналізм й постмодернізм, і це протистояння обумовлене усвідомленням різними народами унікальності власної культури та неповторності своєї історії, які віддзеркалюються в «кам'яному літописі світу» - архітектурі, і прагненням до збереження історичного вигляду міст у сполученні із сучасними утилітарними й постмодерністськими еклектичними концепціями.

Третій розділ «Соціальні наслідки глобалізації для національної культури» містить два підрозділи, у яких аналізуються основні соціокультурні реакції на глобальні процеси.

У першому підрозділі «Підсилення рухів на захист національної культурної ідентичності» відзначається, що глобалізація культури відкриває небачені раніше можливості для зближення культур, розширення інформаційно-комунікативного простору, актуалізації національної самобутності, і одночасно породжує чимало серйозних проблем, пов'язаних з уніфікацією культури, із витісненням унікального, національного, регіонального.

Посилення рухів у захист національної культурної ідентичності є соціальною реакцією на потенційні погрози глобалізації для національної культури. Зокрема, для українського суспільства в умовах глобалізації процес становлення і розвитку національної ідентичності має неоднозначний і суперечливий характер.

Культурна ідентичність нації, будучи основою національної культури, припускає наявність єдиних зразків свідомості, поведінки, соціальної оцінки буття, наявність колективної пам'яті, представленої традиціями, спільними символами, вірою в безперервність спільної історії, у спільне майбутнє, що в цілому може бути позначено поняттям «соборність», а також бачення свого місця у світі й почуття повноцінності порівняно до інших культур.

Форма взаємодії глобального і локального - скоріше співіснування, ніж зіткнення, тому що універсальне, абсолютне, наднаціональне поєднує, зв'язує, інтегрує всі національні культури й уможливлює їхній діалог та взаємне порозуміння.

Світ єдиний в одному відношенні так само, як він не єдиний в іншому. Уявляється, що «колективна ідентичність» світового співтовариства не тільки недосяжна, але і не потрібна: гомогенний світ був би нежиттєздатний, у той час як різні народи і цивілізації, усвідомлюючи своє «глобальне покликання» і власну унікальність, демонструють здатність збагатити світову культуру.

Первісною умовою здатності до самозбереження національної культури є її безумовна значимість для світового співтовариства: дана культура має бути не тільки внутрішньо багатою, але і сприйманою світом, що припускає наявність у ній такої концентрації загальнолюдського змісту, яка здатна забезпечити сприйняття її іншими культурами крізь призму їхніх національних особливостей.

У другому підрозділі «Зростання націоналізму як головного опонента глобалізації національних культур» підкреслюється, що розвиток та зміцнення національних культур пов'язані з формуванням національних держав, у яких прообрази націй було перетворено економічними, соціальними і політичними процесами. При цьому для конструювання національної історії, визначення національних ідентичностей свідомо використовуються соціальні інститути: кожен національний уряд так чи інакше прагне підтримувати національну мову й обмежувати використання інших мов, створює національні системи освіти, встановлює контроль над національною пресою, формує національну поштову службу, армію, поліцію тощо.

В сучасній ситуації передчасно казати про те, що процес глобалізації знищує етно-національні ідентичності. Їхніми головними охоронцями, як і раніше, виступають національні держави.

Зростання націоналізму як головного опонента глобалізації національної культури пов'язане із ростом тенденцій до захисту національної культурної ідентичності.

Націоналізм - комплексна категорія, і динаміку його розвитку обумовлено одночасно соціально-економічними, психологічними, духовними, культурними, ментальними, політичними, історичними факторами. В його помірних формах націоналізм можна розглядати в якості природної захисної реакції психологічного характеру на деструктивні для національної культури фактори глобалізації.

У висновках наведено теоретичне узагальнення викладеного матеріалу та нове вирішення наукового завдання дисертаційного дослідження, яке полягає у соціально-філософському аналізі специфіки прояву протиріч глобалізації в національній культурі. Викладене у дисертації підсумовують наступні узагальнюючі положення:

1. Глобалізація як тотальний внутрішньо контраверсний інтерактивний нелінійний процес цивілізаційно-культурного взаємопроникнення, в цілому супроводжуваний гомогенізацією національних габітусів, впливає на націокультурні інституційні форми, викликаючи їхню трансформацію, і специфічно відбивається в інституційних протиріччях як джерелі сутнісних відносин.

2. Глобальна культура є гібридна гетерогенна структура із властивим для неї рядом контрадикторних опозицій, серед яких слід відзначити уніфікацію та диференціацію, космополітизацію та націоналізацію, універсалізацію та відокремлення, масовізацію та елітарізацію, асиміляцію та поляризацію, глобалізацію та локалізацію, доцентровість та відцентровість, гетерогенність та гомогенність, інтеграцію та дезінтеграцію між націями й культурами. На сьогодні глобальна культура є еклектичним утворенням, що спирається на спільні точки перетинань окремих національних культур, обумовлені певною культурно-історичною логікою.

3. З одного боку, глобалізація відкриває небачені раніше можливості для зближення культур, розширення інформаційно-комунікативного простору, актуалізації національної самобутності, і поряд з тим породжує чимало проблем, пов'язаних із уніфікацією культури, із витісненням унікального, національного, локального. Зокрема, ламаються традиції, які вважалися непорушними, виявляється, що в площині вірувань, цінностей, образу життя існує широкий вибір, який по суті є серйозним викликом з боку ідеологічного розмаїття та культурного плюралізму. Небувалий масштаб розширення взаємних зв'язків супроводжується безпрецедентним підсиленням загальної взаємозалежності. Уніфікація по мірі зменшення культурного різноманіття одночасно корелює із соціокультурною поляризацією по мірі зростання відмінностей у рівнях та образі життя. Якісно новий етап світової інтеграції супроводжується трансформацією системоутворюючих елементів культурного розвитку суспільства - релігії, освіти і мистецтва.

4. Стосовно трансформації релігії як одного з центральних інститутів національної культури з'ясовано, що кожна релігія вживає свої захисні механізми в глобальних умовах і демонструє власне бачення глобалізації, в якому закладено ідеї та шляхи самозбереження. Хоча різні релігії неоднаково реагують на глобальні процеси, в усіх них у тому чи іншому співвідношенні простежуються тенденції до адаптації, протиборства, вироблення власної альтернативи, прагнення до універсалізації розвитку у різноманітних його формах, балансування між секуляризацією та десекуляризацією у сполученні із доцентровими та відцентровими тенденціями в кожній релігій. В усіх релігіях виникають фундаменталістські рухи, що закликають до очищення інститутів релігії. Разом з тим, самі форми взаємодії релігій із віруючими активно модернізуються, повсюдне відродження релігій супроводжується їхньою політизацією та детериторізацією.

5. Парадоксальність нинішньої освітньої ситуації полягає в тому, що внаслідок інформаційної революції було створено неймовірні можливості для культурного зростання, і ніколи раніше людство не володіло такими інструментами для збагачення культури і духовного світу людини, але, разом з тим, ці можливості не використовуються у повному обсязі, і ніколи раніше загальний духовний рівень людства не був такий низький, як в сучасному споживчому суспільстві. Сьогодні накопився величезний пласт традиційної культури, який потребує трансляції, відтворення свого змісту в свідомості сучасної людини. Інакше процес тотальної фрагментації особистості лише набиратиме обертів. В світі зростає усвідомлення того, що сучасна освіта має не лише надавати практичних знань, але й осмислювати вузлові духовні проблеми людства. Процеси глобалізації в освіті мають суперечливий і неоднозначний характер, й припускають, з одного боку, наявність чітко вираженої тенденції до конвергенції національних систем освіти розвинених країн, актуалізують ідею створення унітарної освітньої системи, стандартизацію мінімальних критеріїв оцінки знань в цих країнах. При цьому національні системи освіти прагнуть до збереження окремих традицій і власних надбань.

6. Глобальні зміни в інституті мистецтва в дисертації розглянуто на прикладі архітектури, оскільки саме вона демонструє найбільш зовнішній прояв загальної трансформації мистецтва як естетичної основи національної культури. Проведений аналіз історії розвитку архітектури більшості цивілізованих народів під впливом глобальних процесів дає підстави казати про дві суперечливі тенденції цього процесу: з одного боку, має місце прагнення до модернізації архітектурного вигляду міст, що асоціюється у різних народів із свідоцтвом національного лідерства, з іншого, - спостерігається протистояння цій модернізації, обумовлене усвідомленням унікальності власної культури та неповторності своєї історії, й прагнення зберегти багатовікову спадкоємність культури при її наростаючій універсальності.

7. Основні соціальні наслідки глобалізації для національної культури на нинішньому історичному етапі пов'язано із проблемою національної культурної ідентичності та тенденціями до зростання націоналізму як етнокультурної реакції на глобалізацію. Феномен націоналізму при цьому слід розглядати комплексно й у різних аспектах: як соціальну практику, як доктрину та ідеологію, як політичний принцип, як джерело ксенофобії та соціокультурної дезінтеграції. Як головний опонент глобалізації націоналізм викликаний одночасно і духовно-культурними, і соціально-економічними, і ментально-психологічним, й історичними факторами. За відсутності націоналізму як природного захисного механізму глобалізація, мабуть, могла б означати демонтаж національної держави, занепад традиційних культурних цінностей.

8. Отримані результати дисертаційного дослідження в перспективі можуть по-новому зорієнтувати дослідницьку практику у вивченні глобальних процесів, і вже зараз можуть бути враховані гуманітарними науками при дослідженні актуальних проблем розвитку сучасного суспільства. Вони можуть використовуватись у прикладній галузі, у розробці концепції стратегії міжкультурної взаємодії та адаптації України до процесів глобальних трансформацій.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Стовпец А. В. Сторонники и противники глобализации национальных культур / А. В. Стовпец // Перспективи. Науковий журнал. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія / Південноукраїнський держ. пед. ун-т ім К. Д. Ушинського, Одеський нац. політехн. ун-т. - Одеса, 2006. - № 4 (36). - С. 128-135.

2. Стовпец А. Закономерности и противоречия процесса глобализации национальных культур / Александр Стовпец // Філософські пошуки / Всеукр. Асоц. філософ. спілок, Львівс. філософ. Спілка "Cogito", Ін-т філософії, логіки і соціології, Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Філософ. ф-т. - Львів ; Одеса, 2007. - Вип. XXIV. - С. 146-156.

3. Стовпець О. В. Вплив глобалізації на культуру й цінності людства / О. В. Стовпець // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». - 2008. - № 829. - С. 11-16.

4. Стовпец А. Глобализация образования как неотъемлемая часть глобализации культуры / Александр Стовпец // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества : Материалы II-й Междунар. научно-практ. конф., 17 октября 2008 г., II-й этап. - Одесса : ВМВ, 2008. - С. 42-43.

5. Стовпец А. В. Глобализация образования как феномен инновационной культуры / Стовпец А. В. // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія / Південноукраїнський держ. пед. ун-т ім К. Д. Ушинського. - Одеса, 2008. - № 2 (22). - С. 117-124.

6. Стовпец А. Интернационализация и национальные культуры / Александр Стовпец // Філософські пошуки / Всеукр. Асоц. філософ. спілок, Львівс. філософ. Спілка "Cogito", Ін-т філософії, логіки і соціології, Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Філософ. ф-т. - Львів ; Одеса, 2008. - Вип. XXVIII. - С. 125-134.

7. Стовпец А. В. Культурный плюрализм в условиях глобализации / А. В. Стовпец // Вісник Дніпропетровського державного університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. - Дніпропетровськ, 2008. - Вып. 17. - С. 333-337.

8. Стовпец А. Национальная культура в контексте глобализации / А. Стовпец // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества : Материалы II-й Междунар. научно-практ. конф., 26-27 июня 2008 г - Одесса : ВМВ, 2008. - С. 259-260.

9. Стовпець О. В. Глобалізація культури й проблема цивілізаційної ідентичності / Стовпець О. В. // Культура народов Причерноморья. Научный журнал / Крымский научный центр НАН Украины и Минобразования, Таврический нац. ун-т им. Вернадского, Межвузовский центр "Крым". - 2009. - № 166. - С. 46-48.

10. Стовпець О. Глобалізація релігії як фактор трансформації духовної складової національної культури / Олександр Стовпець // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки / Мін-во освіти і науки України, Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ, 2009. - Вип. ХІІІ. - С. 144-151.

11. Стовпець О. В. Діалог національних культур як необхідна умова світової культурної глобалізації / О. В. Стовпець // Екологія простору культури. Проблеми та рішення : матеріали міжн. наук. конф., 5-6 червня 2009 р., ч. 2 / Асоціація «Новий Акрополь», Філософ. фак. КНУ ім. Т. Шевченка, Нац. ун-т театру, кіно і телебач. ім. І. К. Карпенка-Карого, Ін-т пед. освіти і освіти дорослих АПН України. - Київ, 2009. - С. 11-13.

12. Стовпець О. Націоналізм як головний опонент глобалізації національних культур / Олександр Стовпець // Український вимір : міжнародн. збірник інформац., освітн., науков., методичн. статей і матеріалів з України та діаспори. У 3 т. Т. ІІІ. - Чернігів, 2009. - С. 3-6.

13. Стовпец А. В. Роль интеллигенции в решении проблемы культурно-цивилизационной идентичности в эпоху глобализации / А. В. Стовпец // Феномен философской критики в культуре российского Серебрянного века … / отв. ред. Г. Аляев, Т. Суходуб ; Общ. рус. фил. при Укр. фил. фонде, Центр гум. Образ. НАН Украины, Ин-т фил. им. Г. С. Сковороды НАН Украины, Укр. Акад. русистики. - Полтава : АСМИ, 2009. - С. 318-325. - (Украинский журнал русской философии. Вестник Общества русской философии при Украинском философском фонде ; Вып. 8).

Анотація

Стовпець О.В. Протиріччя глобалізації в національній культурі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського. - Одеса, 2010.

Дисертаційне дослідження присвячено виявленню актуальних протиріч глобалізації в національній культурі у соціально-філософському ракурсі.

При поглибленні аналізу глобального дискурсу виявлено, що глобальної культури як цілісного гомогенного утворення на сьогодні не існує, проте досить правомірно вести мову про глобальну культуру як гібридну гетерогенну структуру еклектичного типу із властивим для неї рядом контрадикторних опозицій.

Здійснено реінтерпретацію глобалістики в гносеологічному аспекті на основі аналізу її історико-філософських ментальних прототипів, виділено культурно-історичні типи глобалізації.

Дістало подальшого розвитку осмислення суті й характеру змін, яких зазнають найважливіші інститути національної культури - релігія, освіта й мистецтво - під впливом глобальних процесів. Таким чином, визначено сучасну роль глобалізації в процесі соціокультурної трансформації суспільства, виявлено інституційні протиріччя глобалізації в національній культурі.

Уточнено соціальні наслідки глобалізації для національної культури, основний зміст яких в цілому можна звести до двох взаємопов'язаних проблем - підсилення рухів на захист національної культурної ідентичності та розвиток тенденцій до зростання націоналізму як головного опонента глобалізації та захисника традиції.

Ключові слова: глобалізація, національна культура, глобальна культура, інституційні протиріччя, глобальні трансформації, соціальні наслідки глобалізації.

Abstract

Stovpets O.V. Contradictions of globalization in national culture. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in philosophical science, specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - The South Ukrainian National
K.D. Ushinsky Pedagogical University. - Odessa, 2010.

The dissertation is dedicated to uncovering and social-philosophic analyzing of relevant globalization's contradictions in the sphere of national culture.

In progress of profound analyzing of global discourse it was clarified that for present moment we cannot talk about global culture as an integral homogeneous formation. But it's rather allowable to talk about existence of global culture as a hybrid heterogeneous structure with her immanent range of contradictory oppositions.

The epistemological stages of global discourse development were also analyzed in dissertation. Philosophic and mental images of globalization have been designated in thesis, as well cultural and historical types of globalization have been parted.

Further development in dissertation had a comprehension of meaning and character of transformations that make an influence upon such major institutions of national culture as religion, education and art. Thus in thesis there was determined the role of globalization in process of social and cultural transformation of modern society. Institutional contradictions of national culture's globalization were discovered.

Also in dissertation a social consequences of globalization for national culture have been defined. It's possible to take their main content towards such interconnected problems as a strengthening of defense of national culture identity and a tendency to growth of nationalism as a powerful opponent to globalization and defender of tradition at the same time.

Key words: globalization, national culture, global culture, institutional contradictions, global transformations, social consequences of globalization.

Аннотация

Стовпец А.В. Противоречия глобализации в национальной культуре. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Южноукраинский национальный педагогический университет имени К.Д. Ушинского. - Одесса, 2010.

Диссертационное исследование посвящено выявлению актуальных противоречий глобализации в национальной культуре в социально-философском ракурсе.

Обозначены и конкретизированы актуальные контрадикторные тенденции как симптоматика сущностных признаков развития национальных культур в условиях мультикультурной пансинхронии, взаимопроникновения, транснациональной конвергенции. Среди них: унификация - дифференциация, космополитизация - национализация, универсализация - обособление, массовизация - элитаризация, ассимиляция - поляризация, глобализация - локализация, центростремительность - центробежность, гетерогенность - гомогенность, интеграция - дезинтеграция.

...