Соціальне піклування: сутність, структура, функції (соціально-філософський аналіз)

У підрозділі 2.2. „Трансформація соціального піклування в культурі постмодерну” представлено два параграфи „Соціальне піклування в контексті культури постмодерну, „Сучасний стан соціального піклування: основні тенденції еволюції”. Визначено сутність і функції соціального піклування у сучасному суспільстві. Показано, що теоретична пояснювальна модель соціального піклування сучасності тяжіє до соціально-культурного синтезу, який передбачає цілісність іншого порядку, ніж попередня, часів становлення модерну. Ця цілісність ґрунтується на прагненні до глибокого взаємо порозуміння сторін, пошуках нових суспільних цінностей, умінні досягати компромісу з принципових питань тощо.

Застосування системного підходу до соціального піклування створило умови для його розгляду не просто як специфічного явища суспільної життєдіяльності, а як необхідного соціального механізму для гармонізації взаємодії поміж усіма сегментами соціальної життєдіяльності. Соціокультурні можливості реалізації життєдіяльності, життєвої активності особистості в кожний історичний період мають свою якісну визначеність, вони усталені і визнані у культурі як соціально значимі і розмежовані один від одного як системи дії і взаємодії людей, царини індивідуального і колективного застосування зусиль. Специфіка соціокультурного простору таких сфер життєдіяльності має відносно стійкий спосіб організації предметно-просторових характеристик оточення певних типів розумової і фізичної діяльності людей, їх біопсихічних процесів і психічних станів навколо конкретної соціально значимої мети або функції (або навколо їх сукупності). Такі усталені сфери життєдіяльності людей у сучасному суспільстві можуть бути типологізовані на основі фундаментальних функцій, які забезпечують відтворення існування суспільства і особистості.

На підставі синергетичної парадигми досліджено, наскільки соціальне піклування (яке у сучасному вигляді саме є продуктом постмодерної культури) здатне впливати на стабілізацію життєдіяльності постмодерного суспільства. Взаємодія між постмодерною культурою і соціальним піклуванням розглядається як взаємодія між цілим і часткою, а значить основні характеристики цілого так чи інакше повинні бути присутніми в частці - соціальному піклуванні.

В цьому розділі показано, що у сучасному вимірі соціального простору соціальне піклування виступає як відносно самостійне специфічне утворення, що вбирає напрацювання багатьох інших наук, вивчає особливості і закономірності поведінки індивіда (або групи).

Відсутність жорсткої формалізації, гнучкість роблять соціальне піклування дієвим механізмом здолання перш за все маргінальних виявів постмодерну. Воно не боїться експериментувати щодо інструментарію заради усунення соціальних негараздів, не створює штучних конструктів, його максимальна наближеність до структур повсякденного існування індивіда унеможливлює симуляцію і тим самим принципово відрізняє його від інституалізованих форм соціальної підтримки.

У дисертації здійснюється осмислення сутнісної „переорієнтації” соціального піклування з позиції концепцій „конструктивістського структуралізму” П. Бурдьє, „структурації” Е. Гіденса та „комунікативної дії” Ю. Габермаса, які підкреслюють активність агентів у конструюванні та відтворенні соціальних структур. З позиції конструктивізму зустріч соціального піклування і людини, розвиток їх партнерських відносин у соціокультурному просторі постмодерної культури може відбутися у двох проекціях: 1) людина (соціальна група, спільнота) сама декларує необхідність суспільної підтримки і йде на зустріч з соціальним піклуванням, 2) соціальне піклування визначає, що індивід (соціальна група, спільнота) знаходиться у „зоні ризику” й намагається його підтримати. Моделі компромісних рішень соціальним піклуванням будуть також розроблятися в площині саме цих проекцій „зустрічі”.

Соціальне піклування як специфічне системне явище впливає на зміну смислу ситуації для людини, по-перше, через переоцінку значимості мотиву чи предмета потреби. По-друге, через зміну ролі, позиції людини. По-третє, через передбачення та очікування наслідків дії або відмови від її реалізації. По-четверте, зміна смислу заданої дії може досягатися поєднанням в одній дії двох смислів, один з яких заданий життєвою чи екстремальною ситуацією, а інший створюється через зв'язок дії з новим реальним мотивом, який актуалізується зовні. Ядро соціального піклування утворює людина, а навколо цього ядра інтегруються інші його структурні елементи: правозахисний, самодіяльний, виховний, інноваційний, координуючий, гендерний. Кожний з цих структурних елементів соціального піклування виконує свої специфічні функції. Правозахисний елемент спрямований на реалізацію прав людини через надання певних послуг та участь в удосконаленні законодавчої політики і практики суспільства через реалізацію права законодавчої ініціативи, через спостереження за дотриманням прав людини владними та комерційними структурами. Самодіяльний структурний елемент соціального піклування залучає громадян до самостійного рішення своїх проблем, сприяє розвитку їх відповідальності, висуває та обговорює актуальні суспільні проблеми, сприяє і підтримує різноманітні самодіяльні структури та органи. Виховний елемент організовує просвітницьку діяльність як окремих груп громадян так і суспільства в цілому на ґрунті певних ідей. Інноваційний елемент спрямований на дослідження та аналіз актуальних соціальних проблем, пошуки та пропозиції нестандартних, нетрадиційних мало затратних раціональних способів рішення матеріальних, організаційних, ідеологічних проблем удосконалення оточуючої дійсності. Координаційний елемент встановлює зв'язки поміж різними секторами суспільства з метою покращення їх взаємодії, суспільної атмосфери в цілому, укріплення довіри, послаблення соціальної напруги. Гендерний елемент виступає імперативом соціальної справедливості соціального піклування. Зазначені структурні елементи виступають інструментом пізнання соціального піклування, який дозволяє упорядкувати уявлення про нього в соціокультурному просторі. Кожен з цих структурних елементів соціального піклування цікавий сам по собі і містить в собі прикладний характер.

У третьому розділі „Практики соціального піклування: сучасність та перспективи” досліджено соціальне піклування в організаційно функціональній площині, зокрема, розглядаються державна і недержавна складові в діяльності соціального піклування; визначаються пріоритетні інтереси соціальної політики України; аналізується процес його професіоналізації в життєдіяльності суспільства; пояснюється природа полісуб'єктності соціального піклування.

У підрозділі 3.1. „Інституалізація практик соціального піклування”, який складається з трьох параграфів „Полісуб'єктність соціального піклування”, „Інституційна трансформація соціального піклування” „Професіоналізація діяльності соціального піклування” розглянуто ґенезу ускладнення соціального піклування у зв'язку з динамікою соціокультурного простору. Показано, що соціальне піклування вбирає в себе не тільки соціальний, економічний або політико-правовий аспект, а й духовні явища і процеси життєдіяльності суспільства.

У дисертації звертається увага на те, що в ХХ ст. виникає цілий комплекс соціальних зв'язків (наприклад, соціальна допомога, соціальна підтримка, соціальна реабілітація, соціальна корекція, соціальна адаптація, соціальний захист), в яких фіксуються деякі факти (явища, процеси) і які не вивчаються до цього часу жодною з „офіційно” існуючих соціальних наук. Саме цей тип зв'язків утворює предметне поле діяльності соціального піклування та визначає його функціональну структуру, яка представлена такими елементами: а) органи управління різного рівня (ініціативна група, місцева влада, державні інституції тощо), що розробляють і реалізують певні соціальні проекти та координують процес їх реалізації; б) соціальні організації та установи (громадські організації, місцеві громади тощо), які займаються реалізацією соціальних проектів; в) методично-дослідницькі та інформаційно-правові центри, що займаються дослідженням соціальних проблем та розробкою інструментарію щодо їх усунення; г) навчальні центри, що опікуються професійною підготовкою соціально-орієнтованих фахівців.

Доведено, що початок інституалізації соціального піклування свідчить про визнання його необхідності в регулюванні та стабілізації соціальних процесів, підтриманні стану їх взаємозбалансованості. Інституалізація соціального піклування була б неможливою без певних змін в світоглядних орієнтирах людей (особливо щодо ціннісних настанов), як суб'єктів суспільної взаємодії. Їх зміна позначилася на діях людини та її ставленні до тих чи інших проблем суспільної життєдіяльності. Досягнення науково-технічної революції та інтегративних процесів глобального масштабу в свідомості людей витісняють міфологеми, які складались історично й які розділяли людей за етнічною, релігійною, ідеологічною ознаками. На перший план виходить забезпечення людини ресурсами для підтримування життєдіяльності. Оскільки саме суб'єктність є осереддям соціального та потенціалом його розвитку, то не викликає сумніву той факт, що вона фокусує в собі майже увесь спектр проблем суспільної взаємодії. Це пов'язано з тим, що вона виявляє себе як в динамічному (через становлення суб'єкта), так і в статичному аспектах соціальної реальності (через збереження та ствердження буття людини).

Визначено, що соціальне піклування зосереджує свою увагу на сфері підтримки життєвої сили, де реалізується суб'єктність як індивіда так і групи. Ці типи суб'єктності розрізнюються тими засобами (індивідуально-особистісними чи інституціональними), які людина застосовує для задоволення різноманітних потреб. Втілення організаційно-функціональної структури соціального піклування породжує особливий тип спільності - полісуб'єктність, яка розуміється як цілісне динамічне утворення, яке відтворює феномен єдності розвитку внутрішніх змістів реальних суб'єктів, які знаходяться в суб'єкт - суб'єктних відносинах та об'єднані спільною творчою діяльністю, яка проявляється у здатності до активності, дієвості, інтеграції, здатності до перетворення оточуючого світу та себе, здатності виступати як цілісний суб'єкт по відношенню до процесу саморозвитку і у відношенні з іншими полісуб'єктами. полісуб'єктність соціального піклування розглядається як посилення вміння індивіда чинити опір тиску соціального середовища, а також як позитивні зміни, що відбуваються всередині самого індивіда, накопичення й реалізацію індивідом своєї здатності до життєздійснення в усіх основних сферах суспільства. Однією з властивостей цього типу взаємодії є представленість і продовження однієї людини в іншій. Для полісуб'єктної взаємодії ця властивість є спільним знаменником для усіх суб'єктів, які входять в нього. Соціальний актор цього типу взаємодії виступає у вигляді спільності, яка прагне до дії, де кожний окремий суб'єкт через творчість, спілкування, підтримку інших включений у єдиний процес. За цих обставин можна передбачити, що соціальний актор розвивається лише тільки тоді, коли процес саморозвитку стає природнім для усіх його представників, і базовою умовою його розвитку є підвищення рівня самосвідомості усіх його суб'єктів.

Обґрунтовано, що сучасні практики соціального піклування в Україні пов'язані з кардинальною трансформацією структури суспільного організму, пошуком, вибором і апробацією найбільш ефективних технологій, співзвучних реаліям сьогодення. Ці процеси, з одного боку, характеризуються високою інтенсивністю, а, з іншого, - протиріччями та дискусіями, оскільки пов'язані з переходом від державної (патерналістської) соціальної відповідальності до індивідуальної (громадянської) соціальної відповідальності та соціальної відповідальності змішаного типу. Головна проблема сучасних перетворень у практиці соціального піклування - внутрішня суперечливість і неузгодженість теоретичних, інституційних, соціально-культурних і повсякденних компонентів у його структурі. У той час, як оптимальна його модель передбачає дотримання принципів антропосоцієтального і соціально-культурного балансу, які передбачають відповідність повсякденних і інституційних структур суспільної життєдіяльності, а також динамічну рівновагу між культурними і соціальними компонентами. Втілення цих принципів повинно забезпечити не тільки виконання соціальним піклуванням інтегративної функції у суспільній життєдіяльності, а й здійснення ідентифікаційної відповідності соціальними акторами у структурі суспільного організму. Сутність останньої полягає в тому, що соціальні актори (носії соціальних потреб і соціальної активності) ідентифікують себе з конкретними практиками соціального піклування і діють відповідно до прийнятих в їх межах правил взаємодії.

У підрозділі 3.2. „Соціальне піклування: толерантність та взаємодія”, представленому двома параграфами „Соціальне піклування: пошуки партнерських взаємовідносин”, „Досвід соціального піклування в життєдіяльності європейських країн: спільне і відмінне” показано практичне застосування пояснювальної теоретичної моделі соціального піклування на прикладі трансформації українського суспільства.

Визначено, що сприйняття соціального піклування в Україні багато в чому засновано на спогадах про якість радянського соціального забезпечення. В Україні формується новий специфічний механізм підтримки населення, який визначається багатьма факторами, серед яких важливе місце займає економічний розвиток країни в цілому та окремих її регіонів, наявність полікультурного середовища, зростання соціальної диференціації, перехід від одного типу суспільного устрою до іншого. Соціальна політика України, як одна із інституалізованих форм соціального піклування, характеризується відсутністю цілісного характеру та адресності. Увага зосереджується переважно на підвищенні грошових прибутків населення. Незадовільно використовуються такі атрибути соціальної політики розвинутих країн, спрямовані на поліпшення якості життя, як натуральна безоплатна допомога малозабезпеченим громадянам, довгострокові кредити родинам для придбання житла та предметів тривалого користування, кредитування освітніх послуг для громадян.

Здійснений аналіз соціального піклування показує, що вирішення комплексних завдань, пов'язаних із соціальними і економічними проблемами (бездомність, безробіття, самотність тощо), що виникають в Україні в період трансформації суспільства, передбачає залучення різних форм усунення соціальних негараздів та проблем, до яких відносяться, наприклад, альтернативні форми сімейної опіки, діяльність церков, громадських організацій, об'єднань, рухів. Для сучасних трансформаційних процесів соціального піклування властиві: 1) внутрішні суперечки інституційних перетворень, які мають половинчастий характер; 2) наявність невідповідності між інститутами і практиками у процесі реформування соціальної сфери; 3) необхідність ставити питання про соціокультурну обумовленість соціального піклування, враховуючи що кожна з зарубіжних моделей має свої ментальні підстави, цим визначається множинність моделей соціального піклування.

Оцінюючи ситуацію що склалася з точки зору співвідношення інституційних, реально-практичних соціокультурних параметрів, визначено інтегрований образ сучасної моделі соціального піклування в Україні, як моделі прогресивно-адаптаційної, яка характеризується двома векторами розвитку: 1) вектор стратегічного соціального вибору прогресивного характеру; 2) вектор виживання. Вони є суперечливими, їх одночасна реалізація обумовлює перехідну сутність даної моделі, що є природнім в умовах соціально-економічної трансформації суспільної життєдіяльності. Оскільки в зазначеній моделі одночасно сходяться консервативна та перспективна стратегії, то вона виконує дві цільові функції: з одного боку, - це створення умов для виживання тієї частини населення, яка не володіє достатнім потенціалом для самозабезпечення та саморозвитку, а з іншого - це апробація тих практик соціального піклування, які накопичені досвідом світової спільноти, демонструють найбільшу соціальну результативність, з метою вибору з числа найбільш адекватних для нашого суспільства та визначення їх в якості ключових принципів вітчизняної моделі соціального піклування.

На основі аналізу формування системи соціального піклування в сучасній Україні виявлено проблеми його професіоналізації. По-перше, вона ускладнюється неадекватними фінансовими ресурсами, відсутність яких негативно впливає на якість послуг та мотивацію працівників. По-друге, не зважаючи на те, що чисельність соціальних служб зростає, ці установи демонструють різний рівень якості послуг, більшість з них знаходиться на самому початку свого розвитку. По-третє, українське соціокультурне середовище час від часу демонструє дискримінуюче ставлення по відношенню до соціальних проблем, що негативно впливає на якість професійної діяльності соціальних працівників. По-четверте, має місце дефіцит відповідних знань та необхідних навичок у практичних працівників.

Філософське осмислення соціального піклування, з одного боку виконує функцію програмного, цілепокладаючого, прогностичного знання, яке передує практиці і визначає на методологічному та технологічному рівні параметри її перетворення; а, з іншого, - функцію експертного знання, за допомогою якого здійснюється комплексна експертиза практик соціального піклування, які вже втілюються, з метою їх оцінки, вияву скритих проблем, протиріч та корегування.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дослідження та результати соціально-філософського аналізу соціального піклування. Зокрема, обґрунтовано доцільність введення поняття „соціальне піклування” в соціально-філософський дискурс як інструменту дослідження системи соціальної підтримки. проаналізовано основні аспекти концептуалізації поняття „соціальне піклування”: від морального обов'язку до правового визнання. Соціальне піклування розглянуто в трьох площинах: на рівні структури життєдіяльності суспільства, у просторі культури та функціонально-організаційному вимірі, варто зазначити, що попри дещо скептичне ставлення до нього, воно залишається вельми важливим явищем життєдіяльності суспільства. Специфіка соціального піклування полягає в тому, що воно вбирає в себе не тільки соціальний, економічний або політико-правовий аспекти соціальної підтримки, а й духовний аспекти життєдіяльності суспільства. Воно містить в собі ціннісній вимір та заторкує як повсякденні погляди та почуття людей, так й екзистенційні основи буття людини в цілому.

Як суспільне явище соціальне піклування з'являється з моменту існування суспільства, у різні часи свого розвитку воно виступало специфічним механізмом розв'язання актуальних соціальних проблем. Масштаб соціальних проблем передбачає різні механізми їх вирішення, але в будь-якому випадку вони спрямовані на стабілізацію суспільної системи. Об'єктом прискіпливої уваги соціального піклування є переважно проблеми, пов'язані з порушенням принципу соціальної справедливості та дегуманізацією суспільної взаємодії. Оскільки практика урегулювання проблем суспільної взаємодії - різноманітна, то дієвість соціального піклування, як механізму усунення соціальних дисфункцій, найкраще виявляється на рівні структур повсякденності. Соціальне піклування у своїх діях намагається відповідати тому життєвому простору, в межах якого існує суб'єкт підтримки тепер-і-зараз, тим гуманістичним цінностям, які визначають світогляд людини, її готовність до співробітництва. У сучасному вимірі соціального простору воно виступає як відносно самостійне специфічне утворення - теоретико-практичних знань та навичок, що вбирає напрацювання багатьох інших наук, вивчає особливості і закономірності поведінки індивіда (або групи), який є носієм специфічних потреб, морально-психологічних якостей, особистісних поглядів, переконань, статусно-рольових позицій.

уточнено зміст понять „соціальна політика”, „соціальний захист”, „соціальне забезпечення”, „соціальна допомога”, „соціальна робота”. Зазначено, що соціальна політика акцентує увагу на намірах дії держави у соціальній сфері, соціальних захист - на структуруванні намірів соціальної підтримки у соціальних правах, соціальне забезпечення - на функціонально-організаційному забезпеченні цих намірів, соціальна допомога - на формах фінансової та матеріальної підтримки, соціальна робота - на технології реалізації намірів щодо соціальних прав громадян.

З'ясовано роль громадянського суспільства в становленні соціального піклування в структурі суспільного організму. Зазначено, що взаємодія громадянського суспільства та соціального піклування має зворотній зв'язок: з одного боку, громадянське суспільство впливає на еволюцію соціального піклування, а з іншого - соціальне піклування на функціонування та трансформацію громадянського суспільства.

Розглянуто соціальну проблему як предметне поле діяльності соціального піклування; визначено головну задачу соціального піклування як засобу гармонізації суспільних відносин шляхом розробки і реалізації організаційно-економічних, науково-технічних, морально-правових засобів їх регулювання. Універсальним елементом соціального піклування є людина, яка розглядається як діючий суб'єкт (актор) в соціальній життєдіяльності. Воно створює ресурсний потенціал для забезпечення активної позиції індивіда в цьому процесі, встановлює той мінімум, нижче якого людина вже втрачає свої соціальні якості, задає параметри соціальної політики, визначає критерії і індикатори ефективності соціального захисту, пропонує оптимальну модель їхнього функціонування і розвитку.

Визначено соціокультурні чинники конституювання ідеї соціального піклування. Обґрунтовано висновок, що життєва реальність за своїм змістом і сутністю набагато різноманітніша ніж будь-які формалізовані логічні побудови, оскільки вона внутрішнє суперечлива і постійно змінюється, відповідно вона постійно вимагає й від соціального піклування нових комбінацій теоретичного і практичного знання, гуманістичних цінностей, когнітивної та поведінкової компетентності в специфічних ситуаціях. Поєднання суперечливих властивостей, умов і чинників, детермінованих соціокультурним простором життя людей, визначає конкретно-історичні форми і способи реалізації соціального піклування. соціальне піклування надає їм певної цілісності, та можливості бути не пасивним, а активним агентом зміни як в суспільстві в цілому, так і в житті окремих індивідів, родин та спільнот.

Розкрито специфіку системи соціального піклування в контексті культури постмодерну та досліджено процес трансформації вектору її дій від опіки до мобілізації внутрішніх ресурсів індивіда. Соціальне піклування як специфічне системне явище впливає на зміну смислу ситуації для людини, по-перше, через переоцінку значимості мотиву чи предмета потреби, по-друге, через зміну ролі, позиції людини, по-третє, через передбачення та очікування наслідків дії або відмови від її реалізації, по-четверте, зміна смислу заданої дії може досягатися поєднанням в одній дії двох смислів, один з яких заданий життєвою чи екстремальною ситуацією, а інший створюється через зв'язок дії з новим реальним мотивом, який актуалізується зовні.

Обґрунтовано необхідність поліваріативності соціального піклування в структурі життєдіяльності суспільства, оскільки воно зосереджує увагу на глибинній сутності людини та її соціальних зв'язках в першу чергу на рівні структур повсякденності і тому надає можливість виявити оптимальні шляхи вирішення соціальних суперечностей та конфліктів не тільки на макрорівні, а й на мікрорівні. Окрім того, в своєму функціональному аспекті при вирішенні певних проблем воно виходить за межі державності і не визнає кордонів, що набуває особливого значення в умовах глобалізації. У структурі суспільної життєдіяльності соціальне піклування завдяки своїй специфіці посідає особливе місце, оскільки воно надає підтримку всім індивідам незалежно від статусу, національності, віку, статі, релігійної приналежності, політичних уподобань тощо.

Охарактеризовано можливі напрямки перетворення, відтворення та змін суспільства завдяки соціальному піклуванню. Показано, що соціальне піклування активізує здатності людини вирішувати проблеми і виходити зі складних ситуацій; налагоджувати зв'язки з системами, які забезпечують їх ресурсами, послугами і можливостями; розвиває соціальну політику, сприяє покращенню та актуалізації власних, особистісних, індивідуальних і соціальних ресурсів суб'єктів соціалізації. Як явище соціальної взаємодії соціальне піклування - складне багатошарове утворення, якому притаманні характеристики, що, з одного боку, визначають його стійкість - відновлення соціальної справедливості, а з іншого - сприяють виникненню в ньому внутрішніх суперечностей.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Буяшенко В. В. Соціальне піклування в структурі життєдіяльності суспільства / В. В. Буяшенко. К.: Видавничий дім „Асканія”, 2010. 352 с. (20,46 друк. арк.) Статті в наукових збірниках, що затверджені ВАК України як фахові наукові видання

1. Буяшенко В. В. Проблема серця в українській філософській думці / В. В. Буяшенко // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: філософія. 1999. №1. С. 4-20.

2. Буяшенко В. В. Особливості ментальності українського народу / В. В. Буяшенко // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: філософія. 2001. №3. С. 34-42.

3. Буяшенко В. В. Національна самосвідомість українців: проблема самоідентифікації / В. В. Буяшенко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. К.: Видавничий центр «Фоліант», 2005. Т. ІV. С. 144-151.

4. Буяшенко В. В. Цивілізаційний поступ в умовах глобалізації: спроба теоретико-методологічного аналізу / В. В. Буяшенко // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія. К.: НАУ, 2005. С. 122-128.

5. Буяшенко В. В. Моделі трактовки соціальної роботи в різних версіях концептуальних інтерпретацій суспільства / В. В. Буяшенко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління. К., 2007. С. 71-77.

6. Буяшенко В. В. Громадянське суспільство і соціальна робота: пошук механізмів злагоди / В. В. Буяшенко // Вісник Черкаського національного університету. Серія «Педагогічні науки». Вип. 123. Черкаси: Черкаський національний університет, 2008. С. 35-41.

7. Буяшенко В. В. Соціальна робота як особливий механізм конвенціального зв'язку громадянського суспільства / В. В. Буяшенко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: «Философия. Социология». Том 21 (60). №3. Симферополь: Таврический национальный университет, 2008. С. 13-19.

8. Буяшенко В. В. Професіоналізація соціальної роботи в Україні кінець ХХ - початок ХХІ ст. / В. В. Буяшенко // Педагогічна освіта: теорія і практика. Педагогіка. Психологія: Зб. наук. пр. / Редкол.: Бех І. Д., Огнев'юк В. О., Кононко О. Л. К.: КМПУ імені Б. Д. Грінченка, 2009. №11 (спецвип., ч.1). С. 34-38.

9. Буяшенко В. В. Соціальна допомога в контексті повсякденності / В. В. Буяшенко // Гуманітарний вісник запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова. Вип. 39. Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2009. С. 161-174.

10. Буяшенко В. В. Морально-гуманістична спрямованість соціальної допомоги / В. В. Буяшенко // Нова парадигма. К.: Вид-во імені М. П. Драгоманова, 2009. Вип. 90. С. 208-216.

11. Буяшенко В. В. Соціальна допомога і філософія прав людини / В. В. Буяшенко // Гуманітарний вісник запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г.Воронкова. Вип. 40. Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2010. С. 95-109.

12. Буяшенко В. В. Синтагматика соціального піклування / В. В. Буяшенко // Нова парадигма. К.: Вид-во імені М. П. Драгоманова, 2010. Вип. 93. С. 105-114.

13. Буяшенко В. В. Соціальне піклування як специфічна система соціальної підтримки / В. В. Буяшенко // Філософські дослідження: Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Вип. 12. Ч. 1. Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2010. С. 232-243.

14. Буяшенко В. В. Соціокультурний простір і соціальне піклування / В. В. Буяшенко // Нова парадигма. К.: Вид-во імені М. П. Драгоманова, 2010. Вип. 98. С. 12-24.

15. Буяшенко В. В. Соціальна допомога в контексті культури постмодерна / В. В. Буяшенко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. Том 23 (62). 2010. № 2. С. 119-129.

16. Буяшенко В. В. Професіоналізація соціального піклування в Україні / В. В. Буяшенко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. К.: ВІР УАН, 2011. Випуск 50. С. 441-446.

17. Буяшенко В. В. Соціальне піклування: особливості трансформації / В. В.Буяшенко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. К.: ВІР УАН, 2011. Вип. 48 (2). С. 373-382.

• 18. Буяшенко В. В. Соціокультурний підхід в дослідженні соціального піклування / В. В. Буяшенко // Філософські дослідження: Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. Вип. 13. Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. С. 201 - 213.

19. Буяшенко В. В. Соціальне піклування: тенденції розвитку та особливості функціонування / В. В. Буяшенко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. К.: ВІР УАН, 2011. Вип. 44. С. 321-330.

20. Буяшенко В. В. Соціальне піклування і динаміка соціокультурного простору / В. В. Буяшенко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова. Вип. 44. Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2011. С. 172-179.

21. Буяшенко В. В. Громадянське суспільство як основа розвитку соціального піклування у структурі соціального організму / В. В. Буяшенко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. К.: ВІР УАН, 2011. Вип. 43. С. 286 - 294.

• 22. Буяшенко В. В. Соціальне піклування в контексті соціокультурного простору / В. В. Буяшенко // Наукові записки. Серія „Філософія”. Острог: Вид. Національного університету „Острозька академія”, 2011. Вип. 8. С. 397-404.

Наукові статті в інших виданнях

1. Буяшенко В. В. Феномен ментальності і теоретичні форми його експлікації / В. В. Буяшенко. К., 1997. 40 с.

2. Буяшенко В. В. Ментальність українського народу і її специфіка / В. В. Буяшенко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 1998. №1. С. 201-206.

3. Буяшенко В. В. Українське суспільство і еліта: історико-теоретична ретроспектива / В. В. Буяшенко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2002.№1. С. 222-225.

4. Буяшенко В. В. Викладання філософії і процес формування особистості в сучасних умовах / В. В. Буяшенко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2002. №1. С. 222-225.

5. Буяшенко В. В. Національна ідея в історії українського державотворення / В. П. Капелюшний, В. В. Буяшенко // Україна і національна ідея. К.: КиМУ, Правові джерела, 2003. С. 506-514.

6. Буяшенко В. В. Приоритетные направления работы с молодежью в глобальном пространстве / В. В. Буяшенко // Социально-экономические проблемы молодежи и социальное государство. Материалы международного круглого стола, организованного Академией труда и социальных отношений (Россия) и Фондом Розы Люксембург (ФРГ) 28 февраля 2007г. М.: АТиСО, 2007. С. 94-99.

7. Буяшенко В. В. Підготовка соціальних працівників і Болонський процес / В. В. Буяшенко // Сучасні педагогічні технології у вищій освіті. Збірник наукових праць. Матеріали ІІ міжвузівської науково-педагогічної конференції 18 квітня 2008р. Дніпропетровськ. Видавництво ІМА-прес. 2008. С. 29-33.

8. Буяшенко В. В. Социальная помощь как воплощение принципов гуманизма / В. В. Буяшенко // Преодоление коррупции - главное условие утверждения правового государства. Т.1(39). М., 2009. С. 380-386.

9. Буяшенко В. В. Соціальне піклування як механізм конвенційного зв'язку / В.В. Буяшенко // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми формування і розвитку громадянського суспільства», 17-18 лютого 2010 року. К.: АПСВ ФПУ, 2010. С. 29-30.

10. Буяшенко В.В. Молодіжна політика і профспілки: стан і перспективи розвитку в глобальному просторі / В.В. Буяшенко // Профспілковий рух: досягнення та проблеми: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. до 20-ї річниці утвор. Федер. проф. спілок України, 15 верес. 2010р. / Федер. проф. спілок України, Акад. праці і соц. відносин [та ін.]. К.: Вид-во Акад. праці і соц. відносин ФПУ, 2011. С. 43-45.

АНОТАЦІЯ

Буяшенко В. В. Соціальне піклування: сутність, структура, функції (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертаційне дослідження присвячене аналізу явища соціального піклування в структурі життєдіяльності суспільства, який здійснено в трьох площинах: на рівні структури життєдіяльності суспільства, у просторі культури та функціонально-організаційному вимірі. Висвітлюється специфіка соціального піклування, досліджуються суперечливі властивості, умов і чинників, детермінованих соціокультурним простором життя людей, які визначають конкретно-історичні форми і способи реалізації соціального піклування. Зазначається, що об'єктом уваги соціального піклування є проблеми, пов'язані з порушенням принципу соціальної справедливості та дегуманізацією суспільної взаємодії, які детермінують його головну задачу соціального - гармонізацію суспільних відносин шляхом розробки і реалізації організаційно-економічних, науково-технічних, морально-правових засобів їх регулювання. Велика увага приділяється аналізу ролі людини, яка розглядається як діючий суб'єкт (актор) в соціальній життєдіяльності. Робиться висновок про те, що як явище соціальної взаємодії соціальне піклування - складне багатошарове утворення, якому притаманні характеристики, що, з одного боку, визначають його стійкість - відновлення соціальної справедливості, а з іншого - сприяють виникненню в ньому внутрішніх суперечностей.

Ключові слова: соціальна підтримка, соціальне піклування, система, громадянське суспільство, соціальний інститут, соціальна проблема, соціокультурний простір, суспільна життєдіяльність, полісуб'єктність.

АННОТАЦИЯ

Буяшенко В. В. Социальная забота: сущность, структура, функции (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

Диссертационное исследование посвящено анализу явления социальной заботы в структуре жизнедеятельности общества. Аналіз осуществлен в трех плоскостях: на уровне структуры жизнедеятельности общества, в пространстве культуры и функционально-организационном измерении. Освещается специфика социальной заботы, исследуются противоречивые свойства, условий и факторов, детерминированных социокультурным пространством жизни людей, которые определяют конкретно-исторические формы и способы реализации социальной заботы. Отмечается, что объектом внимания социальной заботы являются проблемы, связанные с нарушением принципа социальной справедливости и дегуманизацией общественного взаимодействия.

Большое внимание уделяется анализу роли человека, который рассматривается как действующий субъект (актер) в социальной жизнедеятельности. Делается вывод о том, что как явление социального взаимодействия социальная забота - сложное многослойное образование, которому присущи характеристики, что, с одной стороны, определяют её устойчивость - восстановление социальной справедливости, а с другой - способствуют возникновению в нем внутренних противоречий. она включает в себя и рациональное осознание собственной необходимости, основываясь на общих теориях социальных прав, и глубокий гуманизм, и одновременно жесткий прагматизм общества, четкую структурированность, системность на уровне государства, (что находит свое отражение в социальной политике), и в то же время развитие самодеятельности общества, способность к солидарности и уважение к индивидуальности, совокупность аксиологических понятий и нравственность.

Раскрыта специфика системы социальной заботы в контексте культуры постмодерна и исследован процесс трансформации вектора ее действий от опеки к мобилизации внутренних ресурсов индивида. Социальная забота, как специфическое системное явление, влияет на изменение смысла ситуации для человека, во-первых, из-за переоценки значимости мотива или предмета потребности, во-вторых, через изменение роли, позиции человека, в-третьих, через предвидение и ожидание последствий действия или отказа от ее реализации, в-четвертых, изменение смысла указанное действие может достигаться сочетанием в одном действии двух смыслов, один из которых задан жизненной или экстремальной ситуацией, а другой создается через связь действия с новым реальным мотивом, актуализируется снаружи

Обоснована необходимость поливариативности социальной заботы в структуре жизнедеятельности общества, поскольку она сосредоточивает внимание на глубинной сущности человека и его социальных связях в первую очередь на уровне структур повседневности и поэтому предоставляет возможность выявить оптимальные пути решения социальных противоречий и конфликтов не только на макроуровне, но и на микроуровне. Кроме того, в своем функциональном аспекте при решении определенных проблем она выходит за пределы государственности и не признает границ, приобретает особое значение в условиях глобализации. В структуре общественной жизнедеятельности социальная забота благодаря своей специфике занимает особое место, поскольку оно оказывает поддержку всем индивидам независимо от статуса, национальности, возраста, пола, религиозной принадлежности, политических симпатий и т.д. Социальная забота решает проблемы всех, кто нуждается, и в первую очередь тех, кто незащищенный в социальном плане.

Охарактеризованы возможные направления преобразования, воспроизведения и изменений общества благодаря социальной заботе. Ключевые слова: социальная поддержка, социальная забота, система, гражданское общество, социальный институт, социальная проблема, социокультурное пространство, общественная жизнедеятельность, полисубъектнисть.

SUMMARY

Buyashenko V. Social care: the nature, structure, functions (social and philosophical analysis). - Manuscript.

Thesis for the Degree of Doctor of Philosophy, 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

Thesis devoted to analyzing the phenomenon of social care in the structure of society, which made in three areas: at the level of the structure of society, in the space of culture and functional organizational dimension. Elucidates the specificity of social care, examines conflicting properties, conditions and factors determined socio-cultural area of life that define the concrete historical forms and methods of social care. It is reported that the object of attention of social care problems associated with violations of the principle of social justice and dehumanization of social interactions that determine its main social problem - the harmonization of social relations by developing and implementing organizational, economic, scientific-technical, moral and legal means of regulation. Much attention is paid to analyze the role of a man who is seen as actors (actor) in social life. It is concluded that the phenomenon of social interaction social care - a complex multilayer formation, which are inherent characteristics that, on the one hand, determine its stability - the restoration of social justice, on the other - contribute to the emergence of internal contradictions in it.

Keywords: social support, social care system, civil society, social institution, social problems, social and cultural space, social life activities polisub'yektnist.

Размещено на Allbest.ru