Буття як філософсько-релігієзнавча проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00. 11 - релігієзнавство

БУТТЯ ЯК ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧА ПРОБЛЕМА

Виконала Гурська Леся Володимирівна

Київ - 2011

АНОТАЦІЯ

філософський буття істинність онтологія

Гурська Л.В. Буття як філософсько-релігієзнавча проблема. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню феномену буття. Автор розглядає феномен буття у взаємозв'язку зі свідомістю людини в цілому, а також розкриває процеси формування релігійної свідомості.

Досліджуються основи формування категорії «буття» та її динаміка в Античності, Середньовіччі, філософії Нового часу. Античність розкриває буття як цілісність, як еманацію Єдиного, як єдність істини, добра та краси. Таке тлумачення зберігається і в Середньовіччі, але і буття, і людина розглядаються в їх ставленні до Бога. Філософія Нового часу формує уявлення про об'єктивність буття і суб'єктивність людини.

Російська філософія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. аналізує проблему буття у взаємопов'язаності з моральнісними характеристиками людини.

Дисертантом проаналізовано складні механізми формування уявлень про буття. Релігійні переживання і релігійний досвід аналізуються як прояви ставлення людини до буття (Вол. Соловйов, Вас. Розанов, П. Флоренський, М. Бердяєв). Тут і доктрина «особистої вини, особистої відповідальності»; й протиставлення людини, її буттєвості й, навіть, долі; й покарання в день Страшного суду; й ідея особистого діалогу з Богом, «входження» до буття. Це означало все більшу емансипацію людини від зовнішніх стимулів, сил природи і долі, все більшу свободу у визначенні своєї поведінки, реалізацію власного вибору, в такий спосіб - все більшу індивідуалізацію, диференціацію «я». Аналіз цих механізмів є актуальним для сучасного соціокультурного простору України, в якому все більш актуальним постає питання про духовність людини, її гармонійний зв'язок із буттям.

Ключові поняття: буття, онтологія, метафізика, людина, мислення, релігійна свідомість, моральність, суб'єктивність, діалог.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що сьогодні більшість філософів у своїх світоглядних побудовах аналізують поняття «буття». А проте й досі самий смисл цього терміну достатньо сильно змінюється залежно від контексту - історичного, соціального та культурного. Тому необхідно визначити загальні ознаки, які й дозволяють говорити саме про цей феномен. Особливо ж багато питань виникає стосовно поняття «буття», його ролі та місця в житті людини саме в смисложиттєвому вимірі, а, відповідно, й у вимірі, що пов'язаний з релігійною компонентою. Історія розвитку мислення призвела до утворення понять «онтологія» і «метафізика», які й репрезентують теоретичну частину філософії.

Теоретична концептуалізація філософського прагнення до трансцендентного і, навіть, «прориву до нього» (П.Гайденко) мала власні здобутки у вигляді стійких форм пізнання людиною смислу власного життя і сутності світу. Узагальнення і систематичне накопичування подібного роду зусиль у пізнанні складає внутрішній зміст онтології й метафізики. У ХХ ст. М.Гайдеггер обґрунтував, що метафізика та онтологія стали долею європейської думки та культури, а не суто формальним означенням центральних філософських дисциплін. У нашому дослідженні робиться спроба простежити процеси виникнення, розвитку, функціонування та співвідношення релігії, онтології й метафізики з точки зору пояснення проблеми буття. Актуальність теми в тому, що необхідно розкрити ті методи, завдяки яким онтологія, метафізика і релігія реактуалізуються в кожному історичному інтервалі свого становлення, до формування російської традиції філософування другої половини ХІХ - початку ХХ ст. і сьогодення в Україні. Безперечно, що саме філософія отримує та переробляє матеріал із таких різних джерел і форм осмислення дійсності, як наука, міфологія, релігія, мистецтво і т.п. Виникає необхідність багатопланового аналізу самого терміну «буття», а також тих функцій і значень, яких воно набуває певною мірою незалежно від культурно-історичного контексту, тобто саме первинних структур, на основі яких вже з плином історії й надбудовувалися різноманітні змісти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в межах Комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної роботи філософського факультету № 06 БФ 041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання», науково-дослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є аналіз теоретико-методологічних особливостей становлення поняття «буття» та його трансформацій з огляду на зміну основних парадигм мислення з періоду Античності через добу Середньовіччя, в межах російської традиції філософування в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. і - до сьогодення. Актуальним у методологічному плані видається це зробити не через протиставлення шкіл та напрямів, а через зміст самої категорії, зупиняючись саме на філософсько-релігієзнавчому аспекті становлення та співвідношення понять.

У відповідності до поставленої мети дисертаційної роботи визначено наступні завдання:

- виокремити та проаналізувати існуючі підходи до проблеми буття;

- з'ясувати особливості проблеми буття в релігієзнавчому та історико-філософському контекстах;

- здійснити теоретичну реконструкцію головних принципів підходу до проблеми буття в історичному русі людства;

- розкрити зміст поняття «буття» в контексті положень західноєвропейських дослідників (Аврелія Августина, М.Гайдеггера, Г.Гегеля та ін.);

- визначити можливості та перспективи застосування поняття «буття» у дослідженні сучасних методологічних проблем співвідношення релігієзнавчого і філософського знання;

- провести компаративний аналіз інтерпретацій проблеми буття представниками російської традиції філософування другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Об'єктом дисертаційної роботи є проблема буття в філософсько-релігієзнавчому вимірі.

Предметом дослідження є інтерпретації буття в різних культурно-історичних і релігійних парадигмах.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Концептуальним підґрунтям дисертаційного дослідження та її методологічною основою є праці провідних українських філософів та релігієзнавців В. Андрущенка, В. Бондаренка, А. Глушака, Т. Горбаченко, Л. Губерського, М. Заковича, В.Ільїна, А. Колодного, А. Конверського, Л. Кондратика, Л. Конотоп, В.Кременя, В. Лубського, О. Марченка, І. Надольного, В. Панченко, М. Поповича, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, П. Сауха, Л. Филипович, Є. Харьковщенка та ін. Теоретичною основою дисертації є роботи дослідників онтологічного виміру людської буттєвості, а саме: М. Бахтіна, Ю. Бородая, М. Бубера, С. Булгакова, Я. Голосовкєра, О. Гомілко, А. Демідова, І. Кона, Л. Конотоп, С.Кримського, Т. Куна, Е. Левінаса, А. Лосєва, В. Малахова, Г. Марселя, Б. Паскаля, Платона, П. Тілліха, О. Фінка, Н. Чухим, А. Шопенгауера, В. Шинкаренка та ін. Наступною групою праць дослідників, на які авторка спирається при роботі над дисертацією, є роботи, присвячені розкриттю феномену «буття» в різних аспектах: М.Бердяєва Ж. Бодріяра, Г.-Г. Гадамера, В. Губіна, В. Давидова, Л. Конотоп, С.Кримського, М.Лосського, В. Малахова, Б. Паскаля, Платона, В. Роменця, Вол. Соловйова, О. Фінка, П.Флоренського, С.Франка, Н. Хамітова, В. Шинкарука, О.Яценка та ін.

Джерельною базою дослідження стали насамперед праці представників російської традиції філософування другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - Вол. Соловйова, В.Розанова, о.П.Флоренського, М.Бердяєва, М.Лосського, С.Франка, зокрема ті, в яких виразно розкривається проблема буття.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали універсальні принципи об'єктивності, історизму, єдності історичного і логічного, які є основою сучасних філософських та релігієзнавчих досліджень, а також загальні та спеціальні методи наукового пізнання в галузі гуманітарних та суспільних наук, серед яких були використані аналіз (для визначення трансформацій парадигм світосприйняття), синтеза (для зіставлення результатів та окреслення тенденцій в інтерпретації феномену буття), ідеалізація (для забезпечення можливості логічних побудов та типологізації підходів до буття), формалізація (для виокремлення ключових рис досліджуваних понять та парадигм), а також методи міждисциплінарної синтези й філософського узагальнення наукового матеріалу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському релігієзнавстві проведено комплексне дослідження проблеми буття від доби Античності до російської філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. і до сьогодення. З релігієзнавчої точки зору ґрунтовно проаналізовано праці Еріугени, Ансельма Кентерберійського, Дж.Локка, Т.Гоббса, Р.Декарта, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда, Гегеля, Вол.Соловйова, М.Бердяєва, о. П.Флоренського, С.Франка, що поглиблює розуміння методології філософських та богословських досліджень.

У дисертації сформульовано низку наступних положень, які конкретизують наукову новизну дослідження:

вперше:

- розкрито, що предметна галузь онтології є центровою завдяки категорії «буття» і формується у відповідності до принципу єдності буття, мислення і мови, що стверджує можливість виразити мислення буття у слові. Конституюючою категоріальною схемою онтології, в її різних варіантах, є тріада «буття - ніщо - творення»;

- розкрито, що найважливішою відмінністю енергійної онтології від сутнісної є усвідомлення цінності свободи, яка розглядається як рівноправний фактор поруч із благодаттю в процесі обожнення («деїфікації») (Вол. Соловйов, П.Флоренський, М.Бердяєв, С.Франк) і розкрита антиномічність двох принципів - органіцизму і синергетики: якщо органіцизм підкоряє частини цілому, вводить ієрархію до цілого, то синергетика, яка реалізується у православ'ї, актуалізує вольову ініціативу, енергію вільної дії та вибору;

уточнено:

- що проблема буття формується в межах Античності, де вона виявляється «спогляданням» та «вгадуванням» образу буття; у Середньовіччі - як довіра волі Творця буття; у Новий і Новітній час - як відкритість феномену буття;

дістали подальшого розвитку положення про те:

- що два типи онтології - статика буття і онтологічна динаміка, кожна з яких акцентує один із моментів людського існування - перебування і розростання; онтологічна динаміка розподіляється на два типи - за сутністю і за енергійністю: перший варіант репрезентує платонізм, другий - православна релігія, де рівні буття об'єднуються завдяки своїм енергіям, тобто, завдяки прагненням, волі, спрямованості; православна релігія є варіантом синергійної онтологічної діалектики, яка виділяє взаємодію, сумісну напругу енергії свобідної волі й благодаті;

- що російська традиція філософування не є однорідною в плані інтерпретації проблеми буття: філософія всеєдності (В.Соловйов, П.Флоренський, Є.Трубецькой, С.Булгаков), яка обґрунтовує соборний аспект обожнення, є варіантом організмічного принципу в онтології; С.Франк прагне об'єднати буття і виділяє два варіанти соборності - внутрішньої й зовнішньої, що збігається з соціальністю; П.Новгородцев і російська правнича школа аналізують соборність як суспільний ідеал, як ідеальну норму суспільного буття; Л.Карсавін розглядає буття як становлення і розгортання духовного першопочатку;

- обґрунтовано, що в компаративному аналізі онтологія і метафізика виступають як гнозис буття й епістема сутності, як два взаємозумовлені способи трансцендування безособистого і анонімного повсякденного існування людини у вільну природність її особистісного буття.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що в дисертації вперше здійснено комплексний аналіз взаємозв'язку людини і буття у формуванні людського мислення - міфологічного, релігійного, наукового. Такий підхід надав можливості вийти поза межі стереотипності, подолати однобічність у підході до аналізу такого багатостороннього феномену як буття. Результати дисертаційного дослідження розширюють можливості подальшого осмислення проблеми формування релігійної свідомості, ставлення людини до буття. Аналіз проблеми буття також має значення в зв'язку з тим, що ця проблема переходить у проблему особистісного буття людини в спадщині російських філософів другої половини ХІХ - початку ХХ ст., що надає нове розуміння і тлумачення релігієзнавчих знань, які можуть збагатити теоретичний арсенал українського релігієзнавства.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати дослідження закладають основи для вирішення низки проблем: подолання впливів конкретних деструктивних культів, які поширилися в сучасній Україні; використання психологічних методів та методик для висвітлення дійсної сутності таких культів і деяких нетрадиційних новітніх рухів і течій; визначення психологічних основ для подолання міжрелігійних та міжконфесійних конфліктів; пошук нових орієнтирів для реалізації можливостей людини, її становлення як духовної істоти та духовного відродження народу України.

Основні положення і висновки можуть бути використані у викладанні нормативних курсів релігієзнавства та спеціальних курсах з «Історії релігії», «Історії церкви», «Історії світової релігієзнавчої думки» тощо. Вони сприятимуть розв'язанню проблем історії філософії, філософії та феноменології релігії, культурології та можуть використовуватися як основа для академічного навчального курсу зі спеціальності «Релігієзнавство». Результати дослідження можуть слугувати засадами для подальшого дослідження феномену «буття» у вітчизняній філософії та релігієзнавстві.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи, з'ясовано її теоретичну та практичну значущість, висвітлено апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Аналітичний огляд літератури і методологія дослідження» присвячений аналізу проблеми формування уявлень людини про буття, а також розкриваються відмінності між онтологією і метафізикою. У цьому розділі визначаються головні напрями і традиції, що склалися у вітчизняній і зарубіжній філософській та релігієзнавчій літературі щодо проблеми буття. Дисертант проводить думку про те, що зазначене питання не може бути вирішено однозначно і поза тенденціями в сучасному соціально-культурному житті України. Головним є виокремлення філософсько-релігієзнавчого аспекту в дослідженні проблеми буття як ключової проблеми для осмислення «природи» людини, її самоусвідомлення, її ставлення до себе самої, до інших людей, до світу.

Буття як таке є, по-перше, синонімом існування, тобто існування людей, речей, тварин, рослин та ін. Водночас категорія «буття» може виступати і як неозначене, беззмістовне, абстрактне буття, тобто «чисте буття» (Гегель). «Наявне буття» в філософії Гегеля - це конкретні речі та явища, а М.Гайдеггер у такий спосіб позначає людину. Важливим у методологічному плані є визначення третього аспекту буття - як реальності, що існує об'єктивно, поза свідомістю людини і незалежно від неї. В такий спосіб, у дисертації обґрунтовується положення, що до проблеми буття можна підійти наступним чином - аналізувати буття як таке, що складається з дійсності та реальності.

Буття виступає домінантним у тріаді «буття - ніщо - творення». Усі поняття цієї тріади є взаємопов'язаними, їх можна виділяти в процесі аналізу суто умовно. Актуальним є тільки феноменологічний підхід, який надає можливості для того, щоб відслідковувати та описувати сам процес «входження» кожного поняття до тріади, якщо це поняття якимось чином «вийшло» з неї. Слід зазначити, що існують взаємозв'язок і принципова відмінність цієї монотріади від тріади Гегеля «буття - ніщо - становлення». Ця тріада є філософським відгуком на релігійний догмат творення (теїстичний креаціонізм), а категорія «буття» виступає як філософський корелят теологічному поняттю «Бог».

Буття, ніщо, творення - це початкові категорії онтології. У нашому мисленні ми не можемо виділяти їх окремо- при визначенні будь-який член тріади передбачає «відхід» до того місця, який є принципом «творення з нічого». Зміст цього принципу розкривається в системі всіх принципів завдяки діалектичному методу, який реконструює його неподільну цілісність через феноменологічне «вглядування», як ці три категорії одночасно зводяться до взаємовизначеної та взаємозумовленої єдності. На відміну від онтології, метафізика від початку є дуалістичною та її можна визначити як систему висловлювань про Абсолют (надприродне) та його зв'язок з відносним (природним). Поняття «Абсолютного» (лат. - «безумовне», «необмежене») виокремлює предмет філософії з усіх інших видів знання. З одного боку, Абсолют є чимось відділеним від усього іншого, а на думку Геракліта, Абсолют є «мудрим від усіх відділеним». З іншого боку, все відносне охоплюється одним Абсолютом. Так, Геракліт вважав, що «мудрість є в тому, щоб знати все, як одне».

«Буття», «ніщо», «творення» як категорії теж є приналежними до термінологічного апарату метафізики, вони дуалістично трансформуються в ній в опозиційній парі категорій «сутність - існування», абсолютній і відносній апофатиці, творчості як процесуальності створення речей через оформлення матерії ідеєю. Цей процес, у своїй цілісності, виявляється еманацією, розгортається як процеси еволюції (розгортання першого принципу) та інволюції (згортання в індивідуальності), а також затверджується з точки зору космоцентризму і антропоцентризму, водночас же принцип творення є геоцентричним (онтоцентричним) і має свої енергійні прояви.

Безпосередньо визначити «буття» неможливо, але в апофатичній ситуації, через дефініцію можна відшукати ключ до всієї тріади. Початок феноменологічної дескрипції та визначення «ніщо» може бути наступним. «Ніщо» - це відсутність можливостей для буття постати буттям. У такому розумінні ніщо неможливо, але воно є дійсним, оскільки категорія «дійсності» є первинною по відношенню до категорії «можливості». Дійсність «ніщо» не є дійсністю відсутності буття, буття конкретного або як такого, але означає іншим способом висвітлений принцип «творення з нічого».

У другому розділі «Філософсько-релігійне обґрунтування проблеми буття в історичному русі людства» розкриваються специфічні підходи до проблеми буття в філософії й релігії.

Архаїчне суспільство оцінювало місце людини у світобудові наступним чином: по-перше, саме архаїчне суспільство є цілісним, єдиним, хоча воно і складається з різних, протилежних сфер - сфери реального і сфери примарного, сфер соціального і міфічного. Ця ідея єдності, цілісності буття виявлялася в твердженні, що у житті головним є першопочатковий порядок, який охоплює життя людини, життя общини, життя цілої світобудови, пов'язує, в такий спосіб, долі людини, общини, буття як такого.

Античність і Середньовіччя розрізняються у своїх підходах до осмислення проблеми буття. Для античної філософії Абсолютом виступає Космос як гармонійний устрій всього сущого. Боги, які мають власну ієрархію у пантеоні, виступають як організатори цього буття і знаходяться в ньому, а не поза ним. В такому ж аспекті витлумачується і становище людини - людина є еманацією Космосу.

Доба Середньовіччя характеризується теоцентричним підходом і теж використовує поняття «логос», яке вже увійшло до сфери іудейських і християнських вчень, а ці вчення переосмислили його як слово особистісного і «живого» Бога, який нарікає цим словом речі, «кличе» їх, викликає з небуття і, в такий спосіб, створює буття. Для Філона Олександрійського - логос являється «другим» Богом, «образом» Бога, посередником між потойбічністю Бога і поцейбічністю світу. У християнстві значення поняття «логосу» висвітлено початком Євангелія від Іоанна - «на початку був логос, і логос був у Бога, і логос був Богом». Окрім того, вся історія земного життя Ісуса Христа інтерпретується як втілення логосу. У християнстві логос приносить людям одкровення і він сам був одкровенням - «словом життя», саморозкриттям «Бога невидимого». Християнська догматика затверджує субстанціональну єдність логосу і Бога-Отця, «слова» яке він являє; Логос розглядається і як друга іпостась Трійці (С.Аверінцев).

Буття як таке не творить, а перебуває в спокої. Творить тільки мислення - з одного боку, яке тотожне буттю, а з іншого - воно творить, усе нові й нові, визначення буття з небуття. Потік мислення і почуттів, які рухаються назустріч одне одному, просякають одне одного без порожнини, створюють "стовп і утвердження істини" (П.Флоренський). Мислення виступає як катарсис, який очищує вгадування, орієнтує його на буття. Тільки у кінці своєї історії антична філософія, яка в цей час репрезентована неоплатонізмом, розпочинає зі справжнього початку - з ієрархії головних філософських категорій, такої ієрархії, яка, по суті, є мисленнєвим дзеркалом язичницької міфологічної ієрархії.

Сам термін «ієрархія» не завжди має правильне висвітлення у дослідницькій літературі. Так, іноді вважають, що ієрархія передбачає жорстке підкорення нижчих рівнів - вищим і, як логічний висновок з цього, виявляють у ієрархії мотиви насилля і тоталітаризму. Абсолютом в античній філософії постав Космос, а життєва детермінація його визначається долею.

Долі підкоряються всі - і смертні люди, і безсмертні боги, навіть Зевс має свою долю і знає про неї. Таке знання Зевсом власної долі персоніфіковано у міфологічному образі Прометея, тобто доля Зевса відома йому самому та його іпостасі - Прометею. Вони обидва знаходяться у змові, їм необхідно зберегти таємницю смислу долі Вседержителя. Уся світобудова тримається в цілісності завдяки кайданам, які утримуються в одній точці богинею Долі. Найбільший інтерес і викликає ця точка, тому що до неї сходяться всі долі.

Третій розділ «Проблема буття в російській філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.» розкриває головні характеристики буття, його сприйняття в релігійному переживанні, інтерпретації буття у вченнях, теоріях та концепціях російських мислителів.

Інтерес до цілісності буття, до цілісності спільноти, суспільства і людини - ось своєрідні риси російської традиції філософування, більше того, самої сутності самовідчуття народу в тогочасний період. Ця висхідна, не завжди раціонально усвідомлена і, тим більше, сформульована установка знайшла своє відображення в тому, що в російській філософії, в її найкращих - творчих, а не школярських, епігонських зразках, не мали широкого розвитку ні абстрактно-логічні побудови, ні граничний індивідуалізм.

Російська філософія ХХ століття формувалась не тільки у тісному зв'язку з попередніми релігійними течіями в Росії, в інтенсивному спілкуванні із сучасними їй вітчизняними школами і напрямами, але й спиралася на досягнення багатовікової традиції європейської думки, активно використовувала положення Платона, патристики, ідеї Миколи Кузанського, Г.Ляйбніца, представників німецької класичної філософії- І.Канта, Гегеля, Ф.Шеллінга, а також ідеї А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, В.Дільтея.

По-перше, історія Росії містить у собі певні елементи вестернізації - свідченням цього є погляди і західників, і П.Я.Чаадаєва.

По-друге, процеси входження Росії до складного, динамічного і достатньо бурхливого європейського «товариства» активізувало в Російській державі й міцні компенсаторні суспільні сили, й регресивні сили.

По-третє, будь-які стрімкі та глибинні зміни і перекодування понять, цінностей і смислів, соціально-психологічних установок здатні провокувати колапси творчих здобутків попередніх часів, гальванізацію індивідуального і колективного несвідомого, масові прагнення до духовно-психологічної архаїзації на рівнях і державності, і суспільства, і філософських теорій.

Важливим для сучасної України є висновок, що цінності трансцендентного укріплюють спільноту, суспільство, вони, як правило, вибудовуються в ідеологічну систему, а сама система впливає як на емоційну, так і на розумову сфери психічної діяльності людини. У конкретному житті всі цінності є взаємопов'язаними, впливають одна на одну і створюють конкретну систему цінностей. Ми не можемо окремо виокремити будь-яку цінність, яка або більше, або менше впливає на людину. На кожну людину протягом всього її життя впливає система цінностей. Головні сенси людського життя є заданими - суспільством, спільнотою, колективом, родиною. Але переживаються ці сенси індивідуально. Це може бути і молитва, яка спрямована до того таємничого центру духовності, який присутній у моєму серці, в моїх духовних переживаннях. Пошук цінностей трансцендентного - це пошук духовного сонця. Людина не знає сутності центру духовності, але вона вже вдячна йому за власні переживання, за власну любов, за власне кохання, за можливість сприймати іншу людину, її радощі й горе як свої. Знаходження духовності у самій собі, радість від неї нібито примушують людину повернутися туди, де дух знаходиться в досконалості. Релігійний досвід стає глибинним саме завдяки такому зверненню людини до свого «я».

ВИСНОВКИ

У висновках репрезентовано теоретико-методологічні підсумки роботи, які в узагальненому вигляді відображають мету, завдання і наукову новизну дослідження:

1. Саме в останній фазі абсолютного протиріччя між буттям і небуттям маніфестується творення, коли абсолютна ідея, що досягла себе в понятті, вільно відпускає себе до творення природи. Зрозумілим є те, що онтологічне доведення має різну міру енергійної насиченості. Щодо доведення, то воно є взагалі опосередкованим пізнанням. Різні види буття вимагають або містять кожний свій особливий вид опосередкування; тому і природа доведення відносно кожного з них є також різною (Гегель). Узагальнюється цей універсальний діалектичний процес у досягненні «чистого поняття», яке є «саме абсолютне, божественне поняття, так що (тут) воістину мало б місце не таке відношення, як використання, а вказаний логічний процес був би безпосереднім зображенням самовизначення Бога до буття» (Гегель).

2. Філософія Декарта, Канта і Фіхте була свого роду каталізатором для затвердження займенникової онтології. Така установка робить можливим перехід від займенникової онтології до онтології імені. Філософія має можливість у межах власного предмету і методу висвітлити наслідки, які походять з догматики і сформулювати принципи, що є необхідними для власного використання, як це було розпочато у представників російської традиції філософування П.Флоренського і О.Лосєва.

3. Принцип «Я», який обґрунтовує Фіхте на першому етапі своєї творчості, пізніше замінюється на поняття «значення», «буття», «образ», «лик», «схема» Абсолюту. Такі поняття вже свідчать не про буття Абсолюту як такого, а є виразом способів проявлення Абсолюту в творінні. На другому етапі Фіхте прагне перетворити «вчення про знання» на «вчення про мудрість», тобто йдеться про персоніфікацію знання. І саме такий підхід остаточно наближує його до міфології гностиків, які висвітлили міфологічний персонаж Софії-Ахамот, Божественної Премудрості.

4. У теоретичних побудовах можна говорити про дві функції доказів буття - 1) привести до віри того, хто не вірить або сумнівається; 2) слугувати засобом протистояння різним варіантам атеїзму. Основною метою доказів є Богопізнання з боку того, хто вже прийняв таке існування, і в такому випадку, функція доказів буде полягати у закріпленні віри людини, відкиданні сумнівів, а також розширенні знання про Бога та його ставлення до світу.

5. Філософсько-теологічні прагнення обґрунтувати існування Бога можна розділити на два напрями - традиційні докази буття Бога і філософсько-антропологічні обґрунтування. У своїй сукупності вони репрезентують увесь спектр теологічних, філософських прагнень підтвердити і виправдати буття Бога. Філософсько-теїстичний, або філософсько-теологічний напрям розглядає ідею Бога як першооснову світу. У ньому вкорінене все, все походить від Бога і приходить до Нього як до остаточної цілі. Сама ж першооснова є замкненою у самій собі, Бог (за християнською традицією) не надає світові свою «есенцію», а тільки «екзистенцію», тобто Бог виступає як «керівник» усього тільки завдяки факту свого існування. Він є Буттям із себе самого, в Богові збігаються сутність і наявне буття. Бог не тільки має буття як суще, тобто те, що має буття, але сам є буттям. В такий спосіб, Бог і виступає як повнота буття. Його досконалість, нескінченність, гармонійність повинні мати свій вираз у дійсності. Філософсько-антропологічний напрям в обґрунтуванні ідеї Бога реалізується через усвідомлення та осмислення образу людини і, в першу чергу, її Богоподібності. Оскільки в християнській традиції Бог є трансцендентним світові, тоді й такі фундаментальні характеристики структури людини, як дух, душа повинні виявити певне «забарвлення», тобто - власну трансцендентність. Відомий французький філософ Ж.Марітен зазначав, що людина - «це тварина, яка живиться трансцендентним». Він гранично загострював проблему Бога в філософії. Безперечно, що для філософії неотомізму, яка базується на релігійному баченні Універсуму і людини, ця проблема не є настільки гострою, як для сучасної філософії. Бог існує для людини, яка пережила зустріч з Ним і Бог не існує для людини, яка не відчуває, не переживає Його присутності.

6. Суб'єктивність ідеї Бога є не тільки висвітленням внутрішнього, субстанціонального змісту людської свідомості, але і самої дійсності. Ми не можемо мислити так, нібито Бог не існує, тому що Бог вже з'явився в сфері нашого інтерсуб'єктивного досвіду. Окрім того, ми не можемо стверджувати, що філософський дух оволодів релігійним елементом свідомості людини і очистив його від будь-яких ознак присутності ідеї Бога в галузі філософського мислення. Будь-яка людина звертається до Бога - або віруюча, яка славить Його і молиться Богові; або філософ, який прагне проаналізувати Його буття; або атеїст, який вважає, що Його існування є ілюзією; або парадоксальний письменник Л.Борхес, який іронічно заявив, що він в Бога не вірить, але цікавиться Ним.

7. Проблема доказів буття належить до проблем філософії релігії - йдеться про спроби обґрунтування існування Бога, його природи та ставлення до світу і людей. Отці Церкви, християнські богослови вважали за необхідне «доповнити підстави віри доведенням» - Климент Олександрійський, Ансельм Кентерберійський, Тома Аквінат та ін. Але, на нашу думку, це були не докази існування Бога, а показ (від. лат. «demonstratio» - показувати) гармонійності світу, його досконалості та нескінченності саме завдяки факту існування Бога. Вочевидь, доба Середньовіччя не потребувала доказів, а лише маніфестації Божественного існування.

8. Будь-яка екзистенціальна або світоглядна позиція вкорінена в релігійному переживанні світу - для того, щоб заперечувати Бога, необхідно відрефлексувати об'єкт заперечення, але його, виявляється, немає. Релігійний досвід виступає як один з найсуттєвіших вимірів людського буття, досвід буття-в-світі. Релігійний погляд на буття - це творення світу ex nigilo, люди усвідомили всемогутність Творця і мінливість стану думки і плоті, станів людини і світу. Але подія вже відбулася і відбувся незворотний акт онтологізації свідомості.

9. Парменід поруч з принципом актуальності буття (буття є) і, як його наслідок, обґрунтовує принцип буттєвості мислення (мислення тотожне буттю). В такий спосіб він конструює онтологію і завдяки обопільному доповненню цих двох фундаментальних принципів, він завершує моно-тріаду «буття - ніщо - творення». Цілісне мислення про буття може бути тільки творчим мисленням.

10. Буття як таке не творить, а перебуває в спокої. Творить тільки мислення - з одного боку, яке тотожне буттю, а з іншого - воно творить усе нові й нові визначення буття з небуття. Потік мислення і почуттів, які рухаються назустріч одне одному, просякають одне одного без порожнини, створюють «стовп і утвердження істини» (П. Флоренський). Мислення виступає як катарсис, який очищує вгадування, орієнтує його на буття. Тільки в кінці своєї історії антична філософія, яка в цей час репрезентована неоплатонізмом, розпочинає зі справжнього початку - з ієрархії головних філософських категорій, такої ієрархії, яка, по суті, є мисленнєвим дзеркалом язичницької міфологічної ієрархії.

11. «Вгадати» - означає не інтуїцію і не дискурс, але це - метод. Коли люди звертаються до тих, хто може вгадати долю, тоді вони прагнуть розкрити в них цю первісну потребу і налаштувати індивідуальну уяву на єдиний образ буття. Такий єдиний образ буття демонструє і кожна з існуючих релігій. Усе наше життя є Богослужінням, всіляке благо в світі - діяльністю Бога, а сам Бог може з'явитися в кожній людині (Новаліс). І Парменід, і Платон «вгадали» образ буття, саме вони є фундаторами онтологічного філософування. Але одного знання образу недостатньо для повної істини. Це ще необхідно виразити у слові (логосі). Платон висвітлив цей стан у важливому для його філософії понятті - діалектичному моменті «раптом, зненацька». Це - момент переходу між Єдиним й існуючим, воно знаходиться поміж рухом і спокоєм, але поза часом («Парменід»). А гадання, вгадування, на думку Платона, - це творець дружби між богами і людьми («Пір»). Філософія розпочинається та закінчується зі здивування, що виникає раптом, зненацька.

12. Якщо розглядати неоплатонічний Абсолют за формальними ознаками, то він є більш трансцендентним, ніж християнський Бог. Якщо відсутність трансцендентного кордону між Творцем і тварним ліквідує творіння і призводить до пантеїзму, то при «зайвій» трансцендентності творіння нібито є, але сам Творець не знає, що саме створив Він, а твар не знає про власне створення. Ці проблеми, які не подолав античний світогляд, залишилися в Боговтіленні і тринітарній суперечці.

13. Для Еріугени Бог є «позамежним буттям», для М.Гайдеггера, буття - це ніщо з сущого. На думку Еріугени, Бог створив усе з нічого, тобто з Себе Самого, тому що поняття «ніщо» в його вченні - це Саме Він, який не знаходиться, не міститься і не може міститися в жодному визначеному, окресленому бутті. Він сходить від заперечення всіх сутностей у затвердженні їх сукупності, із Себе самого - до себе Самого, нібито з «нічого» в «щось». Такий підхід визначається наступною тріадою: «буття - ніщо - творення».

14. Світогляд середньовічної людини є космологічно-аксіологічним. Це така риса, яка ніколи не існувала перед тим і яка ніколи більше не зможе повторитися в людській історії. Пояснити її можна тим, що в добу Середньовіччя ставлення людини до буття - це не ставлення суб'єкта до об'єкта, а пошук людиною самої себе у бутті, сприйняття Космосу як суб'єкта. Людина бачить у бутті всі ті якості, які вона має сама, вона бачить у бутті власне продовження і в самій собі бачить буття, вони вдивляються одне в одне.

15. «Підтримка» буття, або протиставлення себе буттю - це акт аксіологічного ставлення, який виявляє не стільки якості самого об'єкта, оскільки їх цінність, значущість для людини. У багатьох випадках, суб'єктивна впевненість є справжнім смислом буття і таке «виправдання» буття збігається з істинним інтересом самої людини. Усе це відбувається тому, що і в моральності, як і в моральнісному ставленні, суб'єкт свідомості та діяльності не відділяє себе від буття (людської реальності) й не дивиться на себе тільки «з боку», але, навпаки, сприймає себе як частину дійсності, історії, простору буття людини, що розкривається. Людина бачить у собі самій, як і у всьому існуючому, втілення людської діяльності, людської культури, спадкоємцем і творцем якої людина є одночасно.

16. Сприйняття російської філософії, особливо це стосується періоду ХІХ- ХХ ст., є важливим в аспекті усвідомлення буття як цілісності. Російська філософія вийшла за межі академічної філософії, вона є невід'ємною частиною культури слов'янських народів, людства в цілому. І аналіз проблеми буття, який репрезентовано в російській філософії, доводить її тісний зв'язок з релігією та мистецтвом. Релігія обґрунтовує можливість перетворення буття тільки на ґрунті віри (слов'янофіли, Вол.Соловйов, Ф.Достоєвський, Вас. Розанов), а мистецтво затверджує буття як Красу і Цілісність (А.Білий, О.Блок, І.Стравінський). Реальність Бога, Божественної правди і буття відкривається (С.Л.Франк) тільки в духовному досвіді молитовного звернення до Бога; і коли сам Бог розмовляє з нами крізь глибини нашого духу, слід тільки замовкнути у каятті, або передрікати, але не можна міркувати, розраховувати і розмірковувати. Істинну віру неможливо замінити або підмінити умоглядними побудовами.

17. Істина - це не предметна, буттєва реальність, яка відображається у тому, хто пізнає і входить у нього, а просвітлення, перетворення буття, внесення до світової даності якості, якої в ній не було до пізнання Істини і одкровення Істини. Істина є не співвідношенням з тим, що називають буттям, а є спалахом у бутті світла (М.Бердяєв). Істина надається тільки віруючій людині.

18. Найвищий рівень реальності це - безумовне буття або Божественне буття. Бог - духовний абсолют, тільки Він надає світові смисл і цінність. Бог дається у спілкування. При цьому і розкривається смисл любові. Завдяки інтуїції відбувається злиття людини з Божественним (М.Бердяєв, С.Франк). Буття - це світ переживань, які мають глибинно-інтимний характер; цей світ є справжнім, істинним змістом мого «я». З ним органічно пов'язано «трансцендування» - «вихід» за межі предметного світу, досягнення трансраціонального.

ПУБЛІКАЦІЇ

1.Гурська Л.І., Гурська Л.В. Культуротворча сутність українського православ'я (до проблеми виховання національної самосвідомості). /Л.В. Гурська// Треті Ірпіньські міжнародні педагогічні читання на тему: «Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти» (Ірпінь, 12-13 травня 2005)/ Національна академія ДПС України.- 2005.- С. 299-302.

2.Гурська Л.І., Гурська Л.В. Українське музичне барокко як символ нової епохи./Л.В. Гурська//Львів. Міжнародна наукова конференція «Духовність як основа сталого розвитку сучасного українського суспільства: соціокультурний релігійний еколого- економічний і мистецький аспекти».(Львів, 18-19 вересня - 2008) - С. 145-146.

3.Гурська Л.І., Гурська Л.В. Неорелігії в Україні як пошуки світоглядної парадигми./Л.В.Гурська //Шості Ірпіньські міжнародні педагогічні читання на тему: «Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти». -(Ірпінь, 22-23 травня 2008). Національний університет ДПС України- 2008.- С. 292-295.

4.Гурська Л.І., Гурська Л.В. Національно - просвітницька діяльність православних братств в Україні (кінець XVI- пер. пол. XVII ст.) /Л.В. Гурська //Сьомі Ірпіньські міжнародні педагогічні читання на тему: «Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти)». -(Ірпінь, 14-15 травня 2009). Національний університет ДПС України- 2009.- С. 324-329.

5.Гурська Л.І., Гурська Л.В. Християнська єдність як історична необхідність./Л.В. Гурська // Ірпінські міжнародні педагогічні читання: «Проблеми відродження духовності в умовах глобальної кризи». (Ірпінь, 27-28 травня 2010). Національний університет ДПС України- 2010.- С. 26-29.

6.Гурська Л.В. Проблема буття у філософії Г. Сковороди. /Л.В. Гурська// Ірпінські міжнародні педагогічні читання: «Проблеми відродження духовності в умовах глобальної кризи». -(Ірпінь, 27-28 травня 2010). Національний університет ДПС України - 2010.- С. 34-36.

Размещено на Allbest.ru