Феномен переговорів у комунікативному просторі соціуму: соціально-філософський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 141.7:[005.57+316.454.52]

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Феномен переговорів у комунікативному просторі соціуму: соціально-філософський аспект

Спеціальність: 09.00.03 -- соціальна філософія та філософія історії

МОІСЄЄВА Фаріда Ахметівна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент

Дрожжина Світлана Володимирівна,

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського,

завідувач кафедри правових і

загальнонаукових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Проценко Ольга Петрівна,

Харківський державний технічний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

Колінько Марина Вадимівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри філософії

Захист відбудеться 23 квітня 2010 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.11.051.06 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, головний корпус, кафедра філософії, ауд. 509.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 22 березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Т. В. Целік

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні соціально-інтеграційні процеси, що відбуваються в суспільстві у глобальному масштабі, відображають нагальну потребу в погоджуваності дій людей і, у зв'язку з цим, трансформації раціональності як головного світоглядного чинника, здатного привнести в життєдіяльність суспільства перспективу безпеки та організованості. Зважаючи на прискорений розвиток комунікаційних та інформаційних процесів, особливою рушійною силою стає простір переговорів, як втілення соціально-комунікативного призначення мовленнєвої діяльності людини нового типу, здатної здійснювати контроль над результатами своєї діяльності в умовах кризи біосоціальної екології, в ситуаціях, пов'язаних із ризиками при використанні досягнень науки та техніки, конфліктами при економічній експансії й політичних протистояннях. Особистісний потенціал соціального суб'єкта, що виявляє себе у вербальних конструкціях, сприяє збереженню гуманістичних принципів спілкування, легітимності соціальних рішень і програм у форматі етичної нормативності, спрямованої на справедливість, відповідальність, спільність інтересів людей. Все це свідчить про актуальність теми дисертації.

Актуалізує тему дослідження й той факт, що сьогодні Україна визначає себе серед інших самостійних держав, які встановлюють свої пріоритети не лише в економіці, політиці, культурі, але й у міжнародних взаємовідносинах, де, разом з іншими формами вербального спілкування, саме переговорам належить консолідуюча роль. Включаючись до регулятивної системи соціуму, переговори здатні впорядкувати відносини та зв'язки, що складаються в суспільстві, координувати дії соціальних суб'єктів на різних рівнях та й у різноманітних сферах.

Крім того, інтерес до дослідження переговорів відповідає пріоритетній стратегії сучасного соціально-філософського знання, коли увага вчених спрямована не лише на основні, але й похідні соціальні детермінанти, якими і є переговори.

Ступінь наукової розробленості проблеми переговорів показує, що нині до цього феномена звертаються представники різних сфер наукового знання. До дослідницької стратегії феномена переговорів належать, насамперед, праці вчених у галузі лінгвістики (О. Вольф, Г. Ейгер, Г. Почепцов, О. Селіванова, К. Серажим, І. Шевченко), соціології (Р. Белл, Ю. Васильчук, М. Вебер, Е. Гідденс, В. Мастенбрук), психології (Г. Андреєва, У. Джеймс, Д. Друкман, В. Лазарєв, О. Луньова, Р. Мокшанцев), теорії організації й управління (Ю. Грачов, Ю. Веселов, М. Елвєссон, Ч. Ліпсон, Е. Мерманн, Р. Фішер, У. Юрі і Б. Паттонн, П. Хоуні), міжкультурної комунікації (М. Власова, П. Донець, І. Зартман, О. Селянінов, Дж. Стейн та ін.). Особливе місце займають роботи, в яких переговори аналізуються у зв'язку з комунікативними процесами у взаємодії людей, де на перший план виводиться дискурсивна спрямованість вербального спілкування (К. Апель, Г. Батищев, М. Бахтін, Т. Ван Дейк, Н. Луман, В. Малахов, М. Макаров, Л. Тимофєєва, П. Слоттердайк, Ф. Шарков, М. Хайдеггер, Ю. Хабермас та ін.). Науково-теоретичну інтерпретацію переговорів містять дослідження, в яких фахівці акцентують увагу на позначенні даного соціального феномена як особливого способу обміну інформацією (Н. Арапова, О. Веселовський, М. Делягін, М. Кастельс, Ф. Уебстер та ін.). Когнітивний підхід до аналізу переговорів здійснюється авторами для виявлення їх структурних елементів у вербаліці ділового спілкування (Т. Астафурова, С. Васильєв, М. Дмитренко, Г. Гадамер, О. Зарецька, Б. Карлофф, П. Міцич, Дж. Лакофф, Ч. Філлмор та ін.). Сучасне соціологічне знання виявляє інтерактивну природу переговорів як виду соціальної взаємодії, що знайшло відображення в дослідженнях Ф. Айкла, М. Вебера, Р. Де Джорджа, М. Лебедєвої, Х. Мілнера, Ф. Фукуями та ін. Розробка аксіологічної спрямованості переговорів і вивчення їхньої ролі у процесі соціальної нормотворчості, зокрема, трансляції атрибуту довіри були здійснені Н. Арутюновою, П. Бурд'є, Л. Вітгенштейном, Т. Гоббсом, В. фон Гумбольдтом, Г. Гребеньковим, О. Івіним, І. Кантом, Дж. Локком, Дж. Серлем та ін. Переговори привертають увагу й представників філософської думки. Філософський підхід до вивчення переговорів як соціального феномена пов'язаний також з науково-теоретичною інтерпретацією проблем глобалізації, перспективами людства, вирішенням протиріч і попередженням конфліктів та знаходить себе, зокрема, в роботах Т. Андрєєвої, У. Бека, Ж. Бодрійяра, Г. Гадамера, С. Дрожжиної, В. Кузнецова, А. Лоя і А. Толстоухова, Х. Плеснера, О. Проценка і В. Копилова, В. Ротенберга, Дж. Роулза, Ж. Сартра, М. Фуко та ін. Звертає на себе увагу також антропологічний вимір вербального спілкування через артикуляцію етичного дискурсу. Він реалізований в роботах К. Апеля, Ф. Бекона, М. Бердяєва, В. Біблера, Т. Гоббса, Г. Грайса, А. Гусейнова і Р. Апресяна, Е. Гуссерля, А. Єрмоленка, Г. Йонаса, М. Кагана, І. Канта, І. Кузнецова, Дж. Лича, Дж. Локка, А. Макінтаїра, Р. Мокшанцева, В. Малахова, Е. Муньйо, Т. Парсонза, О. Проценко та ін. Незважаючи на те, що переговори, як предмет науково-теоретичного аналізу, приваблює до себе фахівців із різних галузей знань, слід зазначити, що у сфері соціальної філософії проблема переговорів залишається ще мало розробленою. Не склалося й цілісного уявлення про переговори як про складне та багатогранне соціальне явище, яке має вербальну форму й наявне в інформаційно-комунікативному просторі соціуму через спілкування соціальних суб'єктів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України за темами: «Розробка науково-нормативних матеріалів для соціальних досліджень» (державний реєстраційний номер 408/2008), «Мовне забезпечення реалізації міжнародних іноземних програм» (державний реєстраційний номер Д-2008-10), «Мультикультуралізм як теорія, практика і політика суспільства, що глобалізується» (державний реєстраційний номер Д-2007-10).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття сутності, специфіки та місця переговорів у комунікативному просторі сучасного соціуму, через комплексне застосування соціально-філософської методології.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність постановки і виконання таких дослідницьких завдань:

– дослідити основні підходи до вивчення проблеми переговорів і надати визначення поняття цього соціального феномена;

– визначити методологічні та концептуальні інтерпретації вербального спілкування та переговорів як його виду, в історії філософської думки та сучасному соціально-гуманітарному знанні;

– розкрити сутність переговорів, їх відмінні риси та роль у динаміці соціуму, що глобалізується;

– виявити особливості переговорів як способу вербальної комунікації у діловому спілкуванні між суб'єктами суспільної практики;

– визначити роль особистісного потенціалу учасників переговорного процесу для успішного його розвитку та завершення;

– розкрити морально-етичну імперативність переговорів;

– встановити значення етикету в організації та проведенні переговорів;

– виявити особливості мовленнєвого етикету в практиці переговорного процесу;

– розкрити специфіку мови в переговорному процесі, встановити основні вербальні прийоми реалізації цього соціального феномена.

Об'єкт дослідження - переговори як феномен соціальної взаємодії.

Предмет дослідження - репрезентація переговорів у вербальних засобах соціальної комунікації.

Методи дослідження - методологічну основу дисертаційного дослідження складають методи наукового пізнання, а також концептуальні положення соціальної філософії. В процесі виконання дисертаційного дослідження використовувалися загальнонаукові методи: аналіз і синтез, аналогія, порівняння, які сприяли виявленню природи та сутності переговорів. Єдність теорії й практики, об'єктивність і системність дозволили визначити місце і виявити роль переговорів у нормативно-регулятивних механізмах соціуму. При формуванні концептуальної моделі переговорів, як особливого виду вербальної комунікації, використовувався міждисциплінарний підхід, за допомогою якого вдалося створити цілісне уявлення про переговори як спосіб вербального спілкування. В дисертації також застосовувалися історичний, діяльнісний, структурно-функціональний та аксіологічний підходи. Вони дозволили представити переговори як явище, що має конкретні умови свого виникнення та існування. При розробці вербальної стратегії переговорного процесу враховувалися висновки та узагальнення антропології, феноменології, герменевтики, персоналізму.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційному дослідженні комплексно розглянуті теоретичні та практичні питання сутності переговорів як виду соціальної взаємодії та спільної духовно-практичної діяльності суб'єктів соціуму, стану та перспектив удосконалення переговорного процесу в сучасних умовах цивілізаційних трансформацій.

Отримано результати, які мають певний ступінь новизни.

Вперше:

– засобами соціальної філософії, при використанні міждисциплінарного підходу здійснено системно-контекстний аналіз переговорів як способу вербального спілкування;

– розроблена теоретична модель переговорів, на основі якої виявлені їх соціальні параметри;

– розкрита сутнісна специфіка переговорів та особливості їх перебування в комунікативному просторі соціуму в умовах сучасних цивілізаційних трансформацій;

– запропоноване авторське бачення інструментарію переговорів, до структури якого входять обов'язкові системоутворюючі прийоми, такі як мовленнєвий контакт, фактична та логічна аргументація, оцінні судження та мовчання.

Вдосконалено:

– міждисциплінарний теоретичний аналіз переговорів та реінтерпретацію історії філософської думки, з метою визначення соціально-філософського підходу до дослідження цього соціального феномена та виявлення головних його вимірів (історичного, структурного та функціонального);

– соціально-філософську інтерпретацію поняття переговорів, через яку розкривається їх сутність як особливого способу вербального спілкування й виду соціальної взаємодії та позначаються характерні риси переговорів, серед яких - комунікативність, інформативність, діалогічність, процедурність, агональність, спрямованість на єдність інтересів учасників;

– уявлення про зміст особистісного потенціалу учасників переговорного процесу.

Набуло подальшого розвитку:

– система та зміст параметрів морально-етичної імперативності й етикетної спрямованості в регулятивній процедурі переговорів;

– положення про те, що норми і правила поведінки безпосередньо включені до аксіосфери переговорного процесу та сприяють формуванню комунікативної компетентності соціального суб'єкта.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації наукові положення, висновки і пропозиції можуть бути реалізовані у таких сферах:

- для науково-дослідної роботи - положення, розроблені у дисертації, можуть стати теоретичною базою для подальшого дослідження проблем соціальної комунікації, виходячи з принципів соціальної філософії;

- представлений у дисертації науково-методологічний потенціал дослідження соціально-значущих мовних практик і, передусім, переговорів, стане внагоді у таких сферах суспільного життя як політика, економіка, культура, тобто, у широкому просторі соціальної практики;

- результати дисертаційного дослідження складають основу для створення системи тренінгів і ділових ігор, що формують комунікативні навички й уміння соціального суб'єкта та розширюють його можливості в цілеспрямованій соціальній діяльності і, таким чином, можуть використовуватися в навчальному процесі.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію: на науковій конференції викладачів та аспірантів Донецького державного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (за підсумками науково-дослідної роботи за 2004 рік). - Донецьк: ДонДУЕТ, 23 лютого, 2005 р.; на науковій конференції викладачів та аспірантів Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (за підсумками науково-дослідної роботи за 2008 рік). - Донецьк : ДонНУЕТ, 6 лютого 2009 р.; Всеукраїнській науково-теоретичній дистанційній конференції «Інтелект. Особистість. Економіка». - Донецьк: ДонНУЕТ, 30 січня 2009 р.; Всеукраїнській науково-практичній конференції «Філософська антропологія : Культура. Раціональність. Комунікація». - Донецьк : ДонІЗТ, 17 квітня 2009 р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегічні питання світової науки». - Прага, 07-15 лютого 2009 р.; Міжнародній науково-теоретичній конференції до 287-ліття з дня народження Г.С. Сковороди «Філософський та літературознавчий виміри сучасних гуманітарних досліджень». - Суми: Сумс. держ. ун-т, 17 - 19 грудня 2009 р.; науковій конференції викладачів та аспірантів Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (за підсумками науково-дослідної роботи за 2009 рік). - Донецьк: ДонНУЕТ, 11 лютого 2010 р.

Публікації. За матеріалами дисертації автором опубліковано тринадцять наукових робіт, з яких п'ять - у виданнях, що визнані ВАК України як фахові.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, три розділи, висновок, список використаних джерел. Обсяг тексту дисертації складає 192 сторінки, з них 165 - основного тексту. Список використаної літератури містить 293 найменування, з них 43 іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено ступінь розробки проблеми та її джерелознавчу базу, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, елементи наукової новизни, що виносяться на захист, висвітлено теоретичне та практичне значення проведеного дослідження, подано інформацію про апробацію дослідження, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі «Переговори як прояв соціальної взаємодії в теоретико-методологічній моделі дослідження» розглянуто проблематику переговорів у різних сферах соціального й гуманітарного знання, методологічні підходи до інтерпретації вербального спілкування, які існували в історії філософської думки. В розділі також приділяється увага сутності й характерним рисам переговорів як прояву соціальної взаємодії.

У підрозділі 1.1. «Міждисциплінарна парадигма інтерпретації переговорів як способу вербального спілкування» зазначено, що на сучасному етапі «переговорна» проблематика є міждисциплінарною і активно розробляється вітчизняними та зарубіжними фахівцями з лінгвістики, соціальної психології, економіки, соціології, філософії. Отже, лінгвістика аналізує мовленнєвий аспект переговорів. Значна увага приділяється когнітивному підходу (Т. Астафурова, С. Васильєв, Дж. Лакофф, Ч. Філлмор та ін.). Психологія зосереджує увагу на особистісних якостях учасників переговорів та стереотипах їхньої поведінки (Г. Андреєва, У. Джеймс, Д. Друкман, В. Лазарев, О. Луньова, Р. Мокшанцев). Соціологічне тлумачення пов'язане з інтерпретацією переговорів як специфічних відносин між соціальними інститутами (Р. Белл, Ю. Васильчук, М. Вебер, Е. Гідденс, В. Мастенбрук). Підкреслюється, що в роботах сучасних соціологів та філософів є спільні підходи до інтерпретації переговорів як такого засобу зв'язку між суб'єктами, який призначений для досягнення консенсусу між партнерами, в умовах, коли сторони мають різні інтереси. За нашими уявленнями, переговори - це прояв спільної духовно-практичної діяльності соціальних суб'єктів, вид дискурсивної соціальної взаємодії, що здійснюється вербально й через діалог у діловому чи інституційному спілкуванні відповідно до етикету, і в якій дві або більше сторін, які володіють особистісним потенціалом (соціально-психологічними характеристиками, мотивами, інтересами і цілями), прагнуть до узгодження своїх позицій щодо предмета розбіжності. Переговори, також розуміються автором, як інформаційно-комунікативний феномен, якому притаманні трансформовані соціолінгвістичні якості. Необхідним елементом переговорного процесу визнається інформація, передача якої є сутністю комунікативної діяльності, комунікативних актів (Т. ван Дейк). Основою взаємодії між учасниками є повідомлення, яке завжди передається засобами мови, мовлення (К. Апель, Г. Гадамер, Л. Вітгенштейн, Ю. Хабермас, М. Хайдеггер). Виокремлюються такі напрями дослідження переговорів як соціального феномена: структурний, стратегічний, поведінковий, інтегративний, інтерактивний, комунікативний та вербальний тощо. Сучасна філософська думка визначає функції переговорів, які спрямовані на вирішення суттєвих соціальних протиріч, що попереджують загибель людства від неконтрольованих факторів (Т. Андрєєва, С. Дрожжина, В. Кузнецов та ін.).

У підрозділі 1.2 «Вербальне спілкування з позицій теорії та методології філософських досліджень: від історії до сучасності» представлено історико-філософський екскурс інтерпретації вербального спілкування. Зазначено, що вже давньоіндійська філософія визначала бесіду як відносно самостійну одиницю мовленнєвого контакту, проте обмежувала мовленнєву активність тільки сферою індивідуальної діяльності. Старокитайська філософія, насамперед, в особі Конфуція, інтерпретувала мовлення як соціально-значущий феномен. Філософи античності розглядали діалог як головний чинник вербального спілкування й не лише в пізнавальній активності, але й філософуванні взагалі, а також у вихованні та самовихованні (Сократ, Платон, Аристотель). Разом з тим, софістами (Протагор, Горгій, Продік) мовлення було проголошено інструментом управління, маніпулювання та самопрезентації. В подальші історичні епохи у філософії спостерігається осмислення вербального спілкування через процедуру розуміння, співвідношення знаку та значення (Середні віки), естетизації мовлення, реалізації в мовленні освіченості та рівня культури її носіїв (Відродження). Наголошується, що переговори були артикульовані як самостійний вид вербального спілкування у філософії Нового часу, де були також розроблені конкретні аспекти досягнення стану соціальної злагоди, виявлена морально-етична імперативність переговорного процесу (Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс). Представники німецької класичної філософії приділяли увагу ідеям виховання, культури спілкування, й вербальної, зокрема. В сучасній філософії у зв'язку з комунікативним поворотом виявляється інтерес до етичного дискурсу як особистісного його виміру, інтерпретації мовленнєвої діяльності через наявність у ній обов'язкових процедур говоріння, слухання, мовчання (М. Бахтін, А. Єрмоленко, В. Малахов, М. Хайдеггер, Ю. Хабермас). Встановлено, що в історії філософської думки при дослідженні вербального спілкування та його видів був реалізований системний підхід, який дозволяє представити мовленнєву діяльність як елемент соціальних зв'язків і відносин. Єдність теорії та практики сприяла виявленню самостійних прийомів вербального спілкування, а сходження від абстрактного до конкретного призвело до позначення конкретних практик у здійсненні бесіди, діалогу, переговорів, розмови в цілому.

У підрозділі 1.3 «Соціально-комунікативна природа переговорів в умовах глобалізації» досліджуються переговори у зв'язку з виникненням проблем глобального характеру, що пов'язані з інтересами всього світу, з необхідністю запобігання екологічної кризи, техногенних катастроф. Проблематика переговорів посилюється внаслідок інтеграційних процесів: утворення єдиного ринку, вільного руху товарів і капіталу, інформаційного вибуху. Такі проблеми вимагають для свого вирішення найширшої переговорної коаліції всіх соціальних сил і суспільних рухів, зацікавлених у безпеці та прогресивних перетвореннях соціуму (У. Бек, Е. Гідденс, Н. Луман, Ф. Найт). При цьому центральною ланкою стратегії таких масштабних переговорних процесів є розвиток співпраці, об'єднання зусиль в єдиний діалоговий консенсус політичних, економічних і культурних зв'язків (Дж. Уррі, В. Кузнецов). Більше того, переговорним процесам при глобальних змінах навколишнього середовища відводиться роль соціального «інженера» та провідника, здатного підтримувати сприятливі умови для створення програм, які сприяють збереженню життєвого простору людей. У підрозділі підкреслюється, що у зв'язку з розвиненням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві, актуальним стає питання про загальне вдосконалення та планомірну організацію міжнаціональних й міждержавних переговорів, що сприяє конструктивному міждержавному діалогу, а модуси переговорного процесу, такі як компроміс, співпраця та конкуруюче суперництво здатні вирішувати глобальні проблеми та скоротити ризикогенні ситуації.

У підрозділі 1.4 «Переговори як вербальний спосіб упорядковування ділового спілкування» виявлено сутність переговорів як самостійного соціального феномена, визначено його характерні особливості та місце у вербальному просторі ділового спілкування. М. Каган бачить відмінну особливість ділового спілкування в забезпеченні ефективності соціальної взаємодії. О. Зарецька пов'язує специфіку ділового спілкування з професійною комунікативною формою діяльності. В широкому розумінні, переговори є різновидом соціальної взаємодії, який реалізує себе в сукупності соціальних зв'язків і стосунків, встановленні контактів у діловому спілкуванні. Динаміка переговорів має векторну спрямованість: від розбіжностей - до угоди, від міркувань - до дій і вчинків. Переговори регулюються системою соціальних вимог і зобов'язань. Нормативна система переговорів довільна. Вона закріплюється й репродукується за допомогою стереотипних дій. Переговорний процес має процедурний характер, і саме він визначає увагу до зовнішньої, формальної сторони, яка покликана демонструвати порядок і дисципліну заходу, що проводиться. Переговорному процесу властивий ігровий настрій: його хід припускає сценарну заданість, набір ролей, які розподіляються між учасниками, змагальність тощо. У підрозділі підкреслюється, що переговори будуються на основних прийомах соціальної комунікації, як-то: інтелектуальна діяльність, інформаційний обмін, мовленнєва активність. Для інтерпретації переговорів використовується те значення, яке пов'язане з екзистенціальною комунікацією, актом виявлення Я в Іншому, як «повсякденною практикою приватних життєвих світів» (Ю. Хабермас).

Автором зроблено висновок, що переговори входять до інформаційного простору соціуму, оскільки є способом накопичення, закріплення й трансляції різного роду соціального знання. У гносеологічних механізмах здійснення переговорів порозуміння між їх учасниками визначає змістову сторону переговорів і сприяє ефективності вирішення обговорюваних проблем та досягненню угоди.

У другому розділі «Переговори в нормативно-регулятивній системі соціуму» показано, що динаміка переговорів безпосередньо пов'язана з особистісним потенціалом учасників та впорядковується системою морально-етичних вимог і правил етикету.

У підрозділі 2.1 «Статус особистості в динаміці переговорного процесу» виявляються такі особистісні якості учасників, які визначають зміст і результат переговорного процесу. Дослідження проблем, пов'язаних з духовними параметрами особистості, перебувало в межах феноменології (Е. Гуссерль), антропології (М. Шелер, Х. Плеснер), персоналізму (Е. Муньйо). Визначаючи себе в існуванні, людина створює свій власний проект, у який покладено універсальне значення, і тому він може бути зрозумілим кожним (Ж. Сартр). Наголошується на особистісному вимірі процесу переговорів. Завдяки поняттю «особистісний потенціал» вдається перенести акцент з кількісного виміру можливостей людини на якісну її визначеність, на факт її самореалізації. Переговори будуються на діалозі, як універсальній умові існування соціального суб'єкта (М. Бахтін). Наголошується, що для персоніфікованої сторони переговорів визначальним фактором стає рольове різноманіття учасників переговорів, представлене низкою диспозицій: виступати - слухати, проговорювати - мовчати, запитувати - відповідати, тощо. При цьому акти мовленнєвої діяльності мають модуси вчинків. Виходячи з цього, особистісний потенціал учасників переговорного процесу припускає самостійні висловлення та відповідальність за них, здатність приймати рішення та визначати власну позицію в ситуації вибору. У переговорах значною мірою затребувані високий ступінь самоконтролю, зростає роль вербальної культури спілкування. В підрозділі наголошується, що переговори активізують також творчі й креативні спонукальні сили учасників, припускаючи високий інтелектуальний рівень, пов'язаний з інформаційними потоками. Разом із відповідальністю особистісний потенціал учасників переговорів включає орієнтацію на принцип справедливості в його економіко-правовому та морально-психологічному вимірах. Справедливість стає чинником інтеграції інтересів і цілей учасників, забезпечує консенсус між ними, а також відображає у свідомості суб'єктів переговорів уявлення про належну поведінку. Переговори сприяють появі особистості нового типу, яка здатна до самореалізації, відрізняється мобільністю й готовністю до ризиків у соціальній практиці.

У підрозділі 2.2 «Морально-етична імперативність у переговорному процесі» аналізуються моральні передумови переговорного процесу, виражені в етичній нормативності (М. Вебер, Г. Гадамер, А. Гусейнов і А. Апресян, Р. Де Джордж, Р. Мокшанцев, А. Прокоф'єв, Р. Фішер і У. Юрі, Ю. Хабермас). Такий погляд на переговори базується на думці про моральність як передумову успішності людської діяльності (І. Кант). Ключем до аналізу нормативно-етичного змісту феномена переговорів є поняття мовленнєво-комунікативної інтерсуб'єктивності (К. Апель). Етика переговорів визначена як систематичне прагнення до виявлення міри присутності моралі в переговорному процесі для того, щоб встановити правила, які впорядковують стосунки між людьми та сприяють погодженню між ними. Спираючись на роботи українських фахівців у галузі соціальної філософії А. Лоя і А. Толстоухова, етику переговорного процесу можна вважати відносно самостійною галуззю знань про моральні вимоги до його учасників. Вона покликана не лише формувати моральний потенціал людей, які взаємодіють у переговорах, але й реалізувати його в систему конкретних дій і вчинків, визначаючи межі не просто дозволеної, але й необхідної поведінки. Як зазначає Р. Мокшанцев, моральна сторона переговорів припускає гру на виграш, різні тактичні маневри та хитрощі. В підрозділі обґрунтовується, що мораль у переговорному процесі пов'язана із затвердженням вимог толерантності та компромісу як прояву морального релятивізму, вірності даному слову, а також припускає довіру, дотримання взаємних зобов'язань, відданість інтересам загальної справи. Практичного значення цей висновок набуває в конфліктах (А. Макінтаїр). Разом з тим, мораль покликана попереджувати типові негативні ситуації, що виникають у переговорах, передусім, обман, зволікання, скарги тощо. До найбільш заохочуваних моральних цінностей переговорного процесу належить доброзичливість, оскільки вона виступає раціональним обґрунтуванням взаємного зиску від спільних зусиль, запорукою досягнення успіху в переговорах. Роль моралі в переговорах зводиться до регулювання вчинків і дій учасників переговорів, до акумуляції принципів, які відповідають нормам суспільної моралі й створюють сприятливу атмосферу для партнерства та співпраці, до попередження негативних ситуацій через формування потрібних мотивів та установок. Етичний дискурс у просторі переговорів сприяє реалізації, а також удосконаленню й ускладненню системи моральних вимог до переговорів. соціальний переговорний особистість спілкування

У підрозділі 2.3 «Етикет в організації переговорного процесу» розглядаються проблеми формалізації процедури переговорів. Підґрунтям до цього стали роботи сучасних авторів, таких як А. Єрмоленко, В. Курбатов, В. Малахов, О. Проценко, Д. Ягер, та ін. В здійсненні переговорного процесу етикет привертає до себе увагу не лише як безумовний факт культури, але й необхідна складова комунікативних процесів з акцентом на ділове спілкування. Тут місце етикетних норм повністю визначене: вони сприяють збереженню статусно-рольової ієрархії, захищають честь і гідність учасників, полегшують спілкування між ними (Ф. Бекон, І. Шиллер). Стосовно переговорів етикет виконує конкретну функцію: він виступає формоутворювальним механізмом в організації зовнішньої сторони поведінки його учасників. Спираючись на думку В. Малахова, до провідних якостей особистості учасника переговорів слід віднести толерантність. Проте, конструктивне значення толерантності несумісне з байдужістю та індиферентністю, пристосовництвом, а передбачає пошук цивілізованих прийомів не тільки захисту честі та гідності, але й протистояння будь-яким проявам морального зла. У переговорах, як соціально-значущій офіційній сфері, етикет конкретизується, звужуючи своє функціональне призначення та породжуючи правила офісного та ієрархічного етикету. Він виступає також своєрідним індикатором у створенні еталонів поведінки учасників переговорів, та їх стійких моральних оцінок. У світлі досліджень переговорів, як феномена комунікативної сфери, етикет співвідноситься з вимогами дипломатичного протоколу: етикет не має документально вираженого точного значення, він може розглядатися як особистісна настанова на управління поведінкою, що зорієнтована на прийоми загальноприйнятої ввічливості. Етикет привносить до процесу переговорів естетичну норму, ритуалізуючи переговорний процес як оригінальну соціальну практику.

У підрозділі 2.4 «Мовленнєвий етикет у практиці переговорного процесу» розглядається прояв етикету на вербальному рівні, як сукупність правил, що регулюють мовленнєву діяльність. Мовленнєвий етикет містить вимоги до використання стійких словесних формул і виразів, на основі яких і створюється культурний пласт діалогіки переговорного процесу. Підкреслюється, що стосовно переговорів мовленнєвий етикет використовується як засіб створення відповідної лінгвосфери, а також для трансляції головних принципів суспільної моралі (Х. Ортега-і-Гассет). Мовленнєвий етикет пов'язаний з культурою мовлення (Дж. Локк). Низка функціональних призначень мовленнєвого етикету в переговорах визначається комунікативною роллю мови: контактовстановлювальною, апелятивною або імперативною, конотативною, волюнтативною. Прийоми мовленнєвого етикету сприяють формуванню доречних словесних виразів, які належать до оцінних думок, розповсюджуються на логіку викладу думок суб'єктів, які беруть участь у переговорах (Д. Ягер). В екстремальних ситуаціях суперечки чи інших конфліктних протистояннях вони виступають транслятором ввічливості, правдивості та згоди. Мовленнєве оформлення уваги один до одного виступає знаком духовної діяльності соціальних суб'єктів, включених у переговорний процес. Звертається увага на те, що в переговорах ввічливість може мати позитивне й негативне значення: у першому випадку вона відображає універсальний спосіб успішного та продуктивного ділового контакту, а в другому - обмежує свободу самовираження того, хто веде переговори. Існує низка формально-логічних прийомів, які більшою чи меншою мірою використовуються як правила мовленнєвого етикету (В. Курбатов) та кваліфікуються з погляду мовленнєвого етикету як доречні, або навпаки. В переговорному процесі набуває значення теорія імплікатур Г. Грайса, яка встановлює загальну закономірність комунікації. Дж. Ліч акцентує увагу на принципі ввічливості як регулятора соціальної дистанції між комунікантами. Будь-який переговорний процес тією чи іншою мірою відображає специфіку національної традиції (Н. Формановська), яка акумулюється в принципах, що відображають, так звані, національні стилі переговорів.

Автор стверджує, що дії суб'єктів у переговорному процесі регулюються системою морально-етичних норм, що окреслюють їх особистісні риси, визначають ступінь етичної компетентності учасників та удосконалюють формальну сторону переговорів, попереджають негативні ситуації, сприяють успіху вербального спілкування.

У третьому розділі «Вербальні форми реалізації переговорного процесу» визначаються головні форми вербального спілкування, які домінують у переговорному процесі та впливають на результат цього виду соціальної взаємодії.

У підрозділі 3.1 «Мова як засіб переговорного процесу», на підставі здобутків комунікативної філософії (К. Апель, М. Бахтін, Л. Вітгенштейн, Г. Гадамер, М. Каган, Дж. Катц, Ю. Хабермас, М. Хайдеггер та ін.), стверджується, що мова в переговорах застосовується як основний засіб комунікації, яка відбувається між соціальними суб'єктами. В аспекті теорії мовленнєвих актів, розробленої філософами Дж. Серлем, Г. Грайсом, Дж. Остіним та ін., вона виражає специфічні риси дискурсу, тому можна говорити про існування особливої мови переговорів, яка містить специфічні канонізовані висловлення та кліше. Мова переговорів, як комунікативний дискурс, призначена саме для відстоювання точки зору, вироблення консенсусу, прийняття рішення тощо. Зазначається, що категорія мови пов'язується з комунікативною поведінкою учасників переговорів. Окрім цього, у переговорному процесі комуніканти взаємодіють як соціальні типи, що привносить у цей акт саме такі властивості, які склалися внаслідок їхньої належності до конкретних соціальних спільнот і окремих видів їхньої діяльності. Це насамперед стосується життєвого досвіду, рівня соціального та професійного знання, статусно-рольових показників. У підрозділі підкреслюється, що в переговорах вербальний засіб спілкування застосовується з метою досягнення не тільки успішного обміну інформацією, але й взаємопорозуміння між учасниками переговорів. Він також опосередковує відносини між соціальними інститутами, виступає чинником цивілізованих міжособистісних стосунків.

У підрозділі 3.2 «Мовленнєвий контакт у технології переговорів» доводиться, що комунікативний зв'язок між учасниками переговорів відбувається через інформаційні повідомлення. Для цього існують спеціальні засоби, котрі забезпечують ефективність мовленнєвого контакту, який визначається як діяльність, спрямована на виробництво, інтерпретацію та сприйняття адресованих повідомлень. Система засобів мовленнєвого контакту в переговорах не є абсолютно замкнутою та статичною. Її плинність та динамічність відповідають змінам у мовленні певного соціуму, але в той же час ця система залишається універсальною для обслуговування всіх комунікативних процесів, включаючи переговори. Як зазначається в підрозділі, засоби реалізації мовленнєвого контакту залежать від мети, предмета переговорів, їх формальних умов та ступеня обізнаності суб'єктів переговорів про проблеми, що обговорюються. В мовленнєвому контакті особливе значення приділяється механізму інтерпретації (К. Апель, Г. Гадамер, Ю. Хабермас). Об'єктом інтерпретації в переговорах стають позиції сторін, явища та процеси, які несуть інформацію про суттєві обставини для прийняття рішення за результатами переговорів. Процес інтерпретації приводить до розуміння проблем переговорів, яке реалізується тоді, коли існують діалогічні відношення між сторонами.

У підрозділі 3.3 «Аргументація як засіб досягнення погодження між суб'єктами переговорів» стверджується, що переговорні технології мають забезпечувати ефективність передачі інформаційних повідомлень у комунікативній взаємодії, яка відбувається в переговорному процесі, тому вербальне оформлення повідомлення повинно бути таким, щоб усі суб'єкти переговорного процесу сприймали їх як правильні, об'єктивні, обґрунтовані, такі, що не викликають сумнівів. У переговорному процесі засобом складання переконливих висловлень з метою правильного доведення іншим партнерам власної позиції щодо предмета переговорів є аргументація. Враховуючи дослідження аргументації у філософській літературі, у підрозділі запропоновано розглядати цей феномен як вербальний процес, що відбувається в переговорах, і в якому реалізується вплив на співрозмовника з метою усунення розбіжності уявлень та переконань. У процесі аргументації діють закони та принципи логіки. У стосунках між суб'єктами переговорного процесу застосовуються такі аргументаційні прийоми, як посилання на контекст, застосування модальності (логічної та моральної), ілюстрацій, які покращують сприйняття логічного змісту аргументованого висловлення, а також застосування оцінки, яка надається учасниками переговорів фактам та обставинам, що належать до предмета обговорення.

У підрозділі 3.4 «Оцінні судження в аксіології переговорів», спираючись на погляди таких вчених, як Н. Арутюнова, Л. Вітгенштейн, О. Вольф, Г. Гребеньков, О. Івін, І. Кант, Дж. Остін, Ю. Хабермас, Д. Юм та ін., визначається місце та роль феномена оцінки в переговорному процесі, як важливого засобу створення правильних уявлень про предмет та ситуацію переговорів. Зазначається, що оцінка, як характеристика цінності будь-чого, набуває форми оцінного судження. В переговорах оцінні судження стають змістом різних повідомлень про предмет обговорення. Оцінні судження, в сукупності, відбивають ознаки певної ситуації в переговорному процесі, фіксують умови, в яких реалізується акт комунікації учасників переговорів, а також чинники, які впливають на процес спілкування та на стиль стосунків учасників переговорів (антагоністичний, нейтральний, сприятливий та ін.). Як підкреслюється в підрозділі, під час переговорного процесу особливого значення набуває моральна оцінка, як акт виявлення та обґрунтування не тільки моральної цінності тих чи інших феноменів (норм, вчинків, намірів тощо), але й їх соціально-практичної значущості. Уточнюється, що логікою відокремлюються такі компоненти оцінної структури як суб'єкт, об'єкт, підстава, характер. Саме вони відбивають аксіологічне ставлення суб'єкта до предмета оцінки на підставі соціальних та особистісних інтересів. Суб'єктом моральної оцінки стає учасник переговорів як носій норм, на підставі яких реалізується переговорний процес, а її об'єктом є обставини та факти, що обговорюються. У переговорному процесі моральна оцінка виконує й роль своєрідної санкції, соціальна значущість та ефективність якої визначається місцем моральних вимог серед інших (адміністративних, правових, ментальних), що детермінують поведінку людини.

У підрозділі 3.5 «Мовчання в динаміці переговорного процесу» розглядається мовчання як стратегічна процедура вербального засобу спілкування (В. Богданов, Т. Бруно, В. Малахов, В. Мастенбрук, Т. Парсонз, М. Хайдеггер, У. Еко, Б. Уорф та ін.). Стверджується, що в структурі мовлення можна виокремити вербальну та нонвербальну (позамовну) складові, які взаємопов'язані та доповнюють одна одну. Нонвербальна складова мовлення розглядається як мовчання й характеризується відсутністю мовленнєвої активності учасників переговорів у певний проміжок часу. Мовчання в переговорах пов'язується з їх регламентованістю, тобто підпорядкуванням встановленим правилам та обмеженням. При цьому конкретизується, що з мовчанням, як елементом вербального спілкування, пов'язане й так зване умовчування, тобто відмова одного учасника переговорів надавати інформацію іншим, які на неї очікують. Мовчання характеризується багатозначністю та розглядається автором в аспекті не тільки комунікативного значення, а й у психологічному, інтерактивному та соціокультурному. Воно тісно пов'язується з контекстом, не має значення поза меж мовленнєвого акту. Автор стверджує, що мовчання відповідає дискурсивним максимам Г. Грайса: кількості або інформативності, оскільки мовчання завжди інформативне; відвертості або якості, тому що мовчання зазвичай не буває неправдою; релевантності, тому що воно може виявитися доречним чи навпаки; ясності, тобто, мовчання може бути однозначним чи ні. Комунікативна природа переговорів містить мовчання як змістовний та емотивний елемент спілкування. Мовчання набуває суттєвого значення в переговорному процесі як його невід'ємний комунікативний компонент: по-перше, привертає увагу до особистості співрозмовника, по-друге, застосовується для власної презентації учасників переговорів. Умовчання містить у собі дві взаємовиключні моральні тенденції: це прийом, що втілює делікатність і такт, та спосіб приховування інформації, відмова від істинності та правдивості. Разом з мовчанням, в переговорному процесі використовуються паузи, як вимушені перерви технічного або організаційного характеру, а також - для зниження емоційної напруженості ситуації, яка раптово виникла в процесі переговорів.

Таким чином, автор вважає, що вербальні форми реалізації переговорного процесу застосовуються як основний спосіб обміну інформацією, слугують досягненню взаєморозуміння між учасниками переговорів, сприяють оптимізації переговорних технологій.

ВИСНОВКИ

У висновках викладені науково-теоретичні результати соціально-філософського аналізу місця переговорів у комунікативному просторі соціуму, які дозволили засвідчити доцільність використання вибору понятійно-категоріального апарату й ефективність використаної в дисертації методологічної програми. Основні результати виконаної роботи можна представити у вигляді таких положень:

1. При аналізі сучасного стану науково-теоретичної розробленості проблем переговорів встановлено, що вони мають міждисциплінарний характер. У сучасній дослідницькій стратегії даного феномена наявний соціологічний, економічний, соціально-психологічний та лінгвістичний підходи. Виходячи із специфіки соціально-філософського знання, переговори - це прояв спільної духовно-практичної діяльності соціальних суб'єктів, вид дискурсивної соціальної взаємодії, що здійснюється вербально й через діалог у діловому чи інституційному спілкуванні відповідно до етикету, і в якій дві або більше сторін, які володіють особистісним потенціалом (соціально-психологічними характеристиками, мотивами, інтересами і цілями), прагнуть до узгодження своїх позицій щодо предмета розбіжності. Переговори, також розуміються автором, як інформаційно-комунікативний феномен, якому притаманні трансформовані соціолінгвістичні якості.

2. В роботі синтезовані концепції щодо варіативної мовленнєвої діяльності (бесіда, діалог, переговори, говоріння, вислів), які представлені у філософській думці (Конфуцій, Сократ, софісти, Бекон, Гоббс, Гадамер, Серл, Хайдеггер та ін.), і на підставі чого була розроблена методологія дослідження переговорів як виду соціально-комунікативної взаємодії. Доведено, що для визначення методологічних та концептуальних інтерпретацій вербального спілкування і, зокрема, переговорів, як виду соціальної взаємодії, в історії філософської думки та сучасному соціогуманітарному знанні необхідно застосовувати системний підхід, який дозволяє представити мовленнєву діяльність як елемент соціальних зв'язків і відносин.

3. Розкрита сутнісна специфіка переговорів, їх відмінні риси та роль у динаміці соціуму, що глобалізується. Аргументується ідея про те, що в глобалізовуваному соціумі переговори актуалізуються у всіх сферах суспільного життя, трансформуючи їх комунікативний потенціал у формаційно-діалогову подієвість, пов'язану з такими варіантами планетарної інтеграції як екологічні рухи, попередження ризиків, конструктивне вирішення суперечок, подолання конфліктних протистоянь. Переговорам відводиться роль «фіксатора», провідника, здатного підтримувати сприятливі умови життєдіяльності людей.

4. Особливості переговорів полягають у наступному. Вони мають процедурно-процесуальний характер, пов'язані з волевиявленням соціального суб'єкта, який пізнає та використовує мовленнєві форми для трансляції своїх думок і знань; в динаміці переговорів домінує векторна спрямованість: від розбіжності - до угоди, від міркувань - до дій, де загальний інтерес превалює над приватним, а головні питання - над другорядними. Спрямованість переговорного процесу на успіх припускає не лише бажання та необхідність брати участь у ньому, але й бути до нього адаптованим, уміти його здійснювати. Переговори відрізняються ігровим настроєм, агональністю (змагальністю), відстоюванням інтересів сторін.

5. Виявлено значення особистісного потенціалу учасників переговорів для успішного їх розвитку та завершення, завдяки чому акцент із кількісних вимірів можливостей людини переноситься на якісну визначеність у межах переговорів як вербального способу спілкування. Встановлено, що особистісний потенціал переговорів, який вміщує адаптивність, мобільність, креатив, відповідальність, справедливість тощо, здатний впливати на комунікативні процедури переговорів, такі як організація й консолідація.

6. Динаміка переговорів регулюється системою морально-етичних норм. Етика в переговорному процесі визначає ступінь етичної компетентності учасників переговорів; етика переговорів є особливим механізмом нормотворчості, створення системи моральних принципів, що вдосконалюють зміст і форму переговорного процесу. Мораль властива переговорам контекстуально, додатково. Її імперативність, як наказове примушення, покликана визначати стереотип поведінки учасників переговорів з метою досягнення угод. Акумуляція в переговорах принципів суспільної моралі сприяє створенню атмосфери партнерства та співпраці, попереджає найбільш різкі форми конфліктних протистоянь. Роль моральних детермінант у переговорному процесі можна звести до регулювання вчинків і дій учасників під час переговорного процесу, до актуалізації цінностей, відповідних нормам суспільної моралі та до попередження негативних ситуацій, типових для переговорів, як різновидів морального зла в діловому спілкуванні.

7. В регулятивній системі переговорам властиві правила етикету, який не тільки уніфікує поведінку учасників, виступаючи індикатором взаєморозуміння, а й формалізує, упорядковує хід переговорів. Прийоми ввічливості ритуалізують переговорний процес, привносять до його комунікативного простору толерантність, делікатність, гармонію, міру - виміри не лише етичні, але й естетичні.

8. Особливе місце в переговорному процесі належить мовленнєвому етикету. Призначення його полягає в реалізації стійких словесних фраз, які не лише відображають загальноприйняті уявлення про пристойність та порядність, але й сприяють найбільш успішній циркуляції інформації в процесі переговорів. Мовленнєвий етикет оптимізує міжособистісне спілкування, нівелюючи ті якості характеру та тенденції поведінки його учасників, які відбиваються в слововживанні, інтонуванні, які перешкоджають взаєморозумінню при обміні думками, отриманню кредиту довіри тощо. Мовленнєвий етикет у переговорному процесі базується на загальній культурі мови та мовлення як складного соціального явища.

9. У переговорному процесі мова в її вербальному втіленні використовується як основний спосіб обміну інформацією та досягнення взаєморозуміння між суб'єктами переговорів. Вербальний спосіб спілкування виступає основним прийомом у реалізації переговорного процесу, який конкретизується в мовленнєвому контакті. Мовленнєвий контакт, виступаючи окремим проявом мовлення, спрямований на виробництво, сприйняття та інтерпретацію конкретно адресованих повідомлень.. Впроваджується думка про те, що важливим чинником, який впливає на позитивний результат переговорів, є організована мовленнєва діяльність та її стійкі вербальні прийоми. Універсальними й найбільш ефективними заходами для успішного ведення переговорного процесу слід вважати аргументацію, як систему неспростовної доказової бази для прийняття основних смислових положень переговорного процесу; використання оцінних суджень, як способу створення правдивого уявлення про предмет обговорення й чинника виявлення ієрархії ціннісних його детермінант; мовчання як нонвербальну складову і його модифікації (умовчання, паузу), як захід стратегії очікування або виправдання учасників переговорів.

10. До перспектив подальших науково-теоретичних досліджень, пов'язаних із соціально-філософським аналізом переговорів, можна віднести проблеми, обумовлені пошуком нових стратегій для реалізації національних інтересів, діалогу культур, обміну досягненнями науки та техніки. Отримані результати можуть також стати основою для розробки універсальних моделей вербального способу спілкування у практиці переговорів як шляхів, що ведуть до взаємопорозуміння між людьми в сучасних умовах глобалізації.