Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

НАН України

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

РЕКОНСТРУКЦІЯ НЕКЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ МИСЛЕННЯ У ДИСКУРСІ ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМУ

Логінова Галина Миколаївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі Історії зарубіжної філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Лях Віталій Васильович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, завідувач відділу історії зарубіжної філософії.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Сторіжко Людмила Степанівна, Національний технічний університет України "КПІ" Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, доцент кафедри філософії;

- кандидат філософських наук, доцент Голіченко Тетяна Самойлівна Національний університет "Києво-Могилянська Академія" Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, доцент кафедри політології.

Захист відбудеться "21" жовтня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01 001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, к. 318.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01 001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий " " вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук Л.А. Ситніченко

Анотації

Логінова Г.М. "Реконструкція некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму". - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Інститут філософії імені Г. . Сковороди НАН України, Київ, 2011.

У дисертації детально проаналізовано тенденції розвитку мисленнєвих стратегій французької філософії другої половини ХХ ст., досліджено формування некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму. В рамках дисертаційного дослідження некласична парадигма мислення розглянута як поліваріантна модель мисленнєвих практик, що знаходить втілення у філософських "техніках": деструкція, деконструкція, реконструкція в розробках Ж. Деріда, Ж. Дельоза, М. Фуко, використання яких розкриває значення досвіду філософії постструктуралізму у пошуках нового способу філософування. На основі історико-філософського аналізу доведено, що трансформації практик мислення відбуваються шляхом переосмислення значень концептів, котрі постають складовими некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму. Значний внесок у процес її формування та реконструкції здійснили філософи-постструктуралісти за допомогою некласичного інструментарію філософських практик.

Ключові слова: дискурс, парадигма, постструктуралізм, симулякр, сингулярність, номадологія, ризома, деструкція, деконструкція, реконструкція.

Логинова Г. . "Реконструкция некласической парадигмы мышления в дискурсе постструктурализма". - Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Институт философии имени Г. . Сковороды НАН Украины, Киев, 2011.

Диссертация посвящена анализу тенденций развития неклассических стратегий мышления французской философии второй половины ХХ века, исследованию формирования неклассической парадигмы мышления в дискурсе постструктурализма. Определен вектор поиска исторической эволюции практик мышления в процессе смены эпох: от Античности до наших дней. В дисертационной работе рассматриваются те аспекты мыслительных стратегий, которые игнорировались классической методологией, раскрываются формы переосмысления многих понятий и концептов. Автор уделяет значительное внимание некласическим подходам философских обсерваций.

Концепция осмысления феномена дискурса характеризуется комплексной системой использования как класических - исторического, герменевтического, компаративного, феноменологического, так и некласических методов, созданных самой философией постструктурализма: деструктивного, деконструктивного и реконструктивного. В диссертации использовались неклассические подходы и доказано, что парадигма мышления французской философии второй половины ХХ века, представляет собой значительный феномен, заслуживающий поливариантной системы методов исследования. Анализируется литература по теме диссертации, оцениваются как работы, признающие и понимающие неклассические вариации мышления, так и разработки, авторы которых довольно резко относятся к философии постструктурализма. Доказана значимость и весомый вклад философских идей Р. Барта, Ж. Бодрияра, Ж.-Ф. Лиотара Ю. Кристевой, Ф. Лаку-Лабарта, В. Декомба, А. Бадью, А. Турена, Р. Гаше, Л. Альтъюсера, Ж. Лакана, Ж.-П. Сартра, П. Рикёра в развитие понимания данного феномена.

В диссертационной работе углубляется тема исследований, посвящённых анализу процесса перехода от классического до неклассического направлений философствования в трудах немецких философов Ю. Хабермаса и М. Хайдеггера. В рамках специализированных разработок заслуживает внимания и уточняется проблема анализа интерпретации постмодернистского феномена в достижениях социологии (Н. Луман, П. Слотердайк), политологии и философии истории (Ф. Фукуяма, В. Россман), аналитической философии (Р. Патнем), прагматизма (Р. Рорти). Авторитетными в определении эвристического потенциала разработок данного направления определяются труды Н. Автономовой, И. Ильина, В. Подороги, М. Рыклина, предоставляющие варианты их дальнейшего развития. Определены особенности концепций Ж. Деррида, Ж. Делеза, М. Фуко, что дало возможность подчеркнуть их роль в становлении нового направления философских исследований второй половины ХХ столетия, сформулировать доминирующие тенденции их развития.

В рамках диссертационного исследования неклассическая парадигма мышления рассматривается в виде модели трансформации мыслительных практик, которая представлена исходящей концептуальной схемы философских "техник": деструкция, деконструкция, реконструкция в разработках Ж. Деррида, Ж. Делеза, М. Фуко, а их использование подчеркивает ведущую роль опыта философии постструктурализма в определении нового способа философствования. Уточняется, что эфектом данного направления диссертационных исследований считается деконструктивная стратегия обоснования концептуальной ограниченности метафизики и присущих ей понятий, схем, интерпретаций, методологий.

Доминирующими в французской философии постструктурализма выступают вопросы неклассических подходов определения поливариантности значений концептов, обусловливающих "конструктивный деконструктивизм" любого философского новообразования. Особенно привлекает внимание, что в созданной французскими философами-постструктуралистами терминологии, разрушительное "де" нерозривной связью соединяется с созидательным "кон", которое во многом определяет конструктивное и реконструктивное направление их исследований.

Эвристическая роль деконструкции классической философии в исследованиях Ж. Деррида, Ж. Делеза, М. Фуко, составляющими которой являются деструктивное, деконструктивное и реконструктивное направления, координирует направление поиска инновационных подходов по отношению к формированию новых способов философских исследований и пересмотр существующих в контексте формирования неклассической парадигмы мышления. На основе историко-философского анализа доказано, что трансформация дискурсивных практик определяет переомысление концептов, выступающих в качестве составляющих парадигмы мышления в дискурсе постструктурализма. Значительный вклад в ее формирование и реконструкцию, используя созданный "концептуальный инструментарий" философских практик, сделали французские мыслители Ж. Деррида, Ж. Делез, М. Фуко.

Ключевые слова: дискурс, парадигма, постструктурализм, симулякр, сингулярность, номадология, ризома, деструкция, деконструкция, реконструкция.

Loginova G. "Reconstruction of the nonclassical paradigm in the discourse of poststructuralism". Manuscript. Dissertation for the Candidate's degree of Philosophy on speciality 09.00.05 - the History of Philisophy. G.S. Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2011.

This dissertation gives a detailed analysis of progress trends in French philosophy of the mid-to-late 20th century. It researches the formation of nonclassical way of thinking in the discourse of poststructuralism. Within the framework of the research nonclassical paradigm of thinking is considered as a model of transformation of mental practice, that is applied in philosophical "techniques": destruction, deconstruction, reconstruction in the works of Jacques Derridа, Jean Deleuze, Michel Foucault, which reveals the leading role of the philosophical poststructuralism experience in defining a new way of philosophizing. Based on historical and philosophical analysis proved that the transformation of practices occur through rethinking concepts, with constitute nonclassical thinking paradigm in poststructuralism discourse. Poststructuralism made a great considerable contribution into the process of its formation and reconstruction with nonclassical instruments' help of philosophic practice.

Keywords: discourse, paradigm, poststructuralism, simulacrum, singularity, nomadology, rhizome, destruction, deconstruction, reconstruction.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Історія філософії свідчить, що формування мисленнєвих практик кожної епохи є складним та суперечливим процесом, чим зумовлюється значний інтерес до даної теми у сучасному філософському просторі. Філософія французького постструктуралізму постає спробою постійних дослідницьких пошуків варіацій складових некласичної парадигми мислення. На теренах філософії постструктуралізму з поміж наявних концептів, створюються відмінні від тих, які використовуються в традиційних історико-філософських схемах. Постструктуралістські дослідження завжди носять характер міждисциплінарних, використовуючи досвід суміжних дисциплін, що сприяє формуванню напряму та стилю філософування. Наслідком визначеного підходу постає нове розуміння предметного поля розвідок, оновлена термінологія та обґрунтування ключової ролі досліджуваного феномену в сучасному філософському просторі.

Актуальність введення в концептуально-смислове поле світової філософської спільноти визначеної проблематики зумовлюється специфікою трансформацій дискурсу постструктуралізму. Некласичні підходи до осмислення реальності у дискурсивних практиках французьких дослідників свідчать про новий напрям філософії другої половини ХХ століття, проголошуючи несуттєвими дуалізми суб'єкта та об'єкта, буття та свідомості, сутності та явища. Однією із характерних ознак досліджень постстуктуралізму постає евристичність філософських "технік", за допомогою якої утворюються передумови виникнення нового знання, нових способів мислення. Концептуальний "інструментарій" філософів-постструктуралістів складає власна дослідницька стратегія, що допомагає визначити сутність нових вимірів понять, створених французькими мислителями. Особливий інтерес представляють "археологія" та "генеалогія" М. Фуко, "ризоматичність" і "номадологічність" Ж. Дельоза, "деструкція", "деконструкція", "реконструкція" Ж. Деріда. Історико-філософські колізії наведених підходів аргументують доцільність визначення нового способу філософування за допомогою некласичної парадигми мислення, підкреслюючи актуальність опрацювання саме французької версії її формування.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Специфіка смислового поля філософії постструктуралізму передбачає розгляд широкого кола історико-філософських джерел. Головними дослідниками, притаманних їй теорій, постають самі автори даних теорій та їх критики. Наприклад, творчість Ж. Деріда аналізується в працях Ж. Дельоза, М. Фуко, Р. Барта, Ю. Крістевої, Ф. Лаку-Лабарта; творчість Ж. Дельоза - в виданнях М. Фуко, Ж. Бодріяра, Ж. Деріда й творчість М. Фуко - в роботах Ж. Деріда, Р. Барта, Ж. Дельоза, Ж.-Ф. Ліотара та ін. Комплексний характер дисертаційної тематики потребує врахувати творчу спадщину напрацювань В. Вельша, П. Козловськи, К. Батлера у галузі досліджень сучасних глобалізаційних світових тенденцій. Необхідно відзначити фундаментальні філософські розробки французьких мислителів В. Декомба, А. Бадью, Л. Альтьюсера, А. Турена, Ж. Лакана, Ж.-П. Сартра, П. Рікьора щодо визначених проблем. Велике значення мають дослідження, присвячені пошуку нових вимірів філософського дискурсу в працях німецьких філософів Ю. Габермаса та М. Гайдеґера. В межах спеціалізованих розвідок заслуговують на увагу новітні дослідження та інтерпретації постмодерністського феномену у галузях соціології (Н. Луман, П. Слотердайк), політології та філософії історії (Ф. Фукуяма, В. Россман), аналітичної філософії (Р. Патнем), прагматизму (Р. Рорті). Авторитетними у визначенні сутності розробок даного напряму слід вважати твори Н. Автономової, І. Ільїна, В. Подороги, М. Рикліна.

У вітчизняних філософських розвідках специфіка французької філософії другої половини ХХ століття знаходить своє відображення в роботах С. Куцепал, В. Ляха, О. Йосипенко, Т. Гуменюк. Заслуговують на увагу праці А. Єрмоленка, які окреслюють ціннісно-смисловий універсум дискурсу за доби глобалізації, вчать "філософувати дискурсом" на прикладі його берлінського варіанту, що надає можливість порівняти французьку та німецьку традицію філософування. Аналіз сучасної феноменологічної, психоаналітичної, епістемологічної проблематики, котра постає важливою складовою постструктуралістських стратегій, представлений в роботах В. Пазенка, Л. Ситніченко, Т. Ящук, Н. Хамітова, Г. Чміль.

Філософія постструктуралізму визначає некласичні напрями філософування, окреслення підгрунтя яких здійснювалось у напрацюваннях В. Лук'янця, О.Соболь, Є. Бистрицького, О. Білого. Слід відзначити розвідки з проблем інтерпретативної парадигми у дискурсивному полі сучасної філософії О. Гомілко, В. Ананьїна, Т. Гардащук. З питань визначеної специфіки конструктивного моделювання некласичної парадигми мислення привертають увагу розробки В. Кізіми, С. Пролеєва, Я. Любивого. Філософські розвідки, присвячені філософії постмодерну в цілому, якими можна вважати праці М. Ткачук, Л. Сторіжко, М. Култаєвої, Т. Голіченко, висвітлюють базові поняття, які постають необхідними для дисертаційного дослідження. Під час студіювання даної проблеми привертають увагу філософські розробках М. Цюрупи, О. Нельги, В. Загороднюка та ін. У працях М. Поповича, В. Рижка розглядаються теоретико-світоглядні проблеми парадигми мислення сучасності, без урахування яких неможливе історико-філософське дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у рамках планової теми відділу Історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди "Загальнолюдські цінності: еволюція уявлень і зміна пріоритетів" (Державний реєстраційний номер теми 0108U000006).

Мета даного дослідження: аналіз некласичної парадигми мислення у філософії постструктуралізму. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовно розв'язати такі дослідницькі завдання:

окреслити особливості стратегій мислення французьких філософів-постструктуралістів;

показати роль модифікацій концептуальних практик "diffйrance" (розрізнення) у дослідженнях Ж. Деріда;

означити місце авторського концепту "ризома" (Ж. Дельоз) в процесі формування нової моделі некласичного мислення у філософії постструктуралізму;

– розкрити специфіку трансформацій поняття дискурсу (М. Фуко);

– визначити складові некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму.

Об'єкт дослідження: дискурс постструктуралізму у філософії другої половини ХХ століття

Предмет дослідження: некласична мисленнєва стратегія у французькій філософії постструктуралізму

Методологічну основу дослідження становлять надбання класичної та некласичної філософії, тому застосовуються як класичні, головними з яких постають: історичний, герменевтичний, феноменологічний, так і некласичні методи, породжені самою філософією постструктуралізму - деструктивний, деконструктивний та реконструктивний. Провідним методологічним інструментарієм дисертації є фундаментальні дослідницькі засади наукового аналізу - принципи об'єктивності, системності, цілісності, розвитку та взаємозв'язку, що надають змогу розкрити основні ідеї французьких філософів другої половини ХХ століття. У дисертації застосовується методи інтерпретації та компаративного аналізу, які сприяють поліваріантності осмислення предмету дослідження. Такий підхід уможливлює залучення до історико-філософського дискурсу нових напрямів мислення, акцентування уваги на ідеях, котрим не надавалось належного значення.

Наукова новизна одержаних результатів визначається актуальною для сучасної української історико-філософської думки специфікою формування некласичної парадигми мислення у філософському дискурсі постструктуралізму. В процесі дисертаційного дослідження окреслено модель філософських практик, що розкриває тенденції розвитку стратегій нового осмислення реальності. Досягнення вказаного результату стало можливим завдяки обґрунтуванню низки положень, які претендують на наукову новизну і виносяться на захист:

Уперше:

- представлено некласичну парадигму мислення як поліваріантну модель мисленнєвих практик, що знаходить втілення у філософських "техніках": деструкція, деконструкція, реконструкція в розробках Ж. Деріда, Ж. Дельоза, М. Фуко, використання яких розкриває значення досвіду філософії постструктуралізму;

- визначено "номадологічність" практик Ж. Дельоза, котрі відображають перехід від замкнутої складки (монади) у вигляді варіантів осмислення класичних понять до номади, розглядаючи його як трансгресію, що свідчить про подолання меж філософської думки, яка переходить від гармонійної замкнутості до політональної відкритості некласичного мислення.

Уточнено:

- ризоматичний вимір дискурсу Ж. Дельоза, який полягає в утвердженні засадничих принципів рівноправності та гетерогенності смислів, відображаючи значення останніх в контексті реконструктивних практик відмінності та повторення, котрі окреслюють поліваріантність некласичної моделі мислення у дискурсі постструктуралізму;

- з'ясування поняття "дискурсивної практики", що виступає однією із провідних "технік" у дослідженнях М. Фуко, завдяки чому відбувається перевизначення підґрунтя класичної філософії (свідомість - пізнання - наука) на некласичний вимір філософування, представлений тріадою (дискурсивна практика - знання - наука), наслідком такого підходу постає подолання логоцентризму, примату раціональності, домінантної ролі суб'єкта.

Набуло подальшого розвитку і поглиблено:

- деконструкція класичних понять західної філософії у розвідках Ж. Деріда, яка приводить до створення своєрідної "філософії відсутності" з притаманними їй рисами "мислення не-присутності", котра "закреслює" сліди логоса, що виникають в процесі перетину слідів відрізнень (відрізнення) та відрізнень слідів (розрізнення);

- модифікації концептуальних практик "diffйrance" (розрізнення) Ж. Деріда, які виступають одними із провідних напрямків переосмислення значень концептів: "слід" (протослід), письмо (прото-письмо), котрі уможливлюють трансформацію класичних категорій та постають складовими некласичної парадигми мислення;

- специфіка методологічних підходів у філософії М. Фуко, що надає можливість не тільки виокремити (археологія) та простежити розвиток (генеалогія) практик мислення різних епох, а й застосувати дискурс-аналіз, котрий визначає формування некласичної парадигми мислення у філософії французького постструктуралізму;

- доведено, що філософські практики: дискурс-аналіз (М. Фуко), ризоматична і сингулярна (Ж. Дельоз) та деструктивна, деконструктивна, реконструктивна (Ж. Деріда) в процесі трансформації некласичної парадигми мислення визначають новий спосіб філософування в філософському просторі другої половини ХХ століття.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Отримані результати і висновки можуть слугувати методологічною базою для розробки нормативних курсів лекцій базових філософських дисциплін, а особливо використовуватись в навчальних курсах та спецкурсах з історії філософії.

Апробація теми та результатів дослідження здійснена при обговоренні на засіданні відділу Історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, у виступах дисертантки на Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях, зокрема: на VIII-х Твардовських читаннях Львівського обласного науково-методичного інституту освіти "Джерела філософії та психологічні, етичні, педагогічні, освітянські аспекти її пропедевтики" (лютий 1996 р., м. Львів), IV-х Харківських політологічних читаннях Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого (лютий 1996 р., м. Харків), українській науково-практичній конференції "Проблема духовності в філософії, культурі та науці" Харківського державного університету (квітень, 1996), українській науково-практичній конференції "Сковородинівські читання: Григорій Савич Сковорода - філософ, письменник, педагог і культуролог" (листопад, 1994, м. Харків), III-х Харківських Міжнародних Сковородинівських читаннях "Філософія: класика і сучасність" (жовтень 1996 р., м. Харків), українській науково-практичній конференції Одеського національного політехнічного інституту, "Техне як виток цивілізації у філософських розвідках" (травень, 2011, м. Одеса).

Результати дисертаційного дослідження Основні положення дисертаційного дослідження відображенні у 7 статтях фахових наукових видань з філософії, затверджених ВАК України, у 2 статтях нефахових наукових видань та у 5 тезах матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертаційного дослідження зумовлена специфікою її предмета та логікою розкриття теми, а також метою та основними завданнями дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків (загальний обсяг основного тексту - 195 стор.) та списку використаних джерел (300 позицій на 23 стор.).

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність та вибір теми дослідження; проаналізовано ступінь розробленості проблеми; визначено об'єкт, предмет; сформульовано мету та завдання; окреслено методологічну і джерельну базу; показано концептуальні положення, які визначаються новизною і виносяться на захист. Встановлено теоретичне та практичне значення дослідження, розкрито форми апробації його результатів.

У першому розділі "Методологія та джерельні витоки дослідження" аналізуються історико-філософські аспекти розгляду проблеми в науковій літературі як у здобутках західної та слов'янської філософії, так і в напрацюваннях вітчизняних філософів; визначаються основні методологічні підходи та формулюються проблемні питання, котрі потребують спеціального розгляду, відповідно до яких здійснюється дисертаційне дослідження.

У першому підрозділі - "Огляд літератури та джерельна база дослідження" - визначено ступінь наукової розробки теми в працях представників світової та вітчизняної філософської думки, які безпосередньо стосуються теми дисертації. Аналіз літератури з проблематики наукових обсервацій показав, що у вітчизняній філософії не було в достатньому обсязі здійсненого дослідження, присвяченого формуванню некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму.

У другому підрозділі - "Класична та некласична методологія дослідження" - розглядаються необхідність використання у дисертації специфічних, некласичних методів, багато з яких сформульовано самими французькими філософами (археологічний і метод епістем М. Фуко, деконструктивний метод Ж. Деріда). Водночас підкреслено, що розкрити сутність новацій французьких філософів неможливо без звернення до проблем класичної філософії, тому головними методами запропонованого дослідження постають як класичні - історичний, герменевтичний, компаративний, феноменологічний, так і некласичні методи, породжені самою філософією постструктуралізму: деструктивний, деконструктивний та реконструктивний.

У другому розділі "Філософські стратегії "технік" Ж. Деріда" досліджено внесок дослідника у пошуки некласичних підходів до осмислення реальності. Некласична парадигма мислення постає як модель трансформації мисленнєвих практик, що слугує вихідною концептуальної схеми філософських "технік": деструкція, деконструкція, реконструкція в розробках французького мислителя, використання яких розкриває провідну роль досвіду філософії постструктуралізму у визначенні нового способу філософування.

У першому підрозділі - "Деструкція та деконструкція традиційної метафізики" - розкрито сутність деструкції, першого напряму в дослідженнях Ж. Деріда, котрий спростовує постулати класичних філософських надбань. На прикладі його теоретичних розробок можна простежити, що у самій манері доказів Ж. Деріда багато запозичив у філософії Е. Гусерля та М. Гайдеґера, тобто парадигма "Гусерль - Гайдеґер - Деріда" заслуговує на "прокреслення". М. Гайдеґер проводить "деструкцію метафізики", але Ж. Деріда вважає її непослідовною та незавершеною. Негативне ставлення французького дослідника до "презентності та присутності" як основи метафізичного світогляду генетично співвідноситься із критикою М. Гайдеґером традиційного західноєвропейського розуміння мислення як "бачення", а буття як постійно присутнього перед "розумовим поглядом". На думку французького мислителя, головною перешкодою подолання європейської метафізики постає визначення буття як присутності. Філософські розвідки Ж. Деріда, які спрямовують настанову на подолання "логоцентризму" та "філософії присутності", приводять до деструктивного спростування класичних напрямків філософування, що обумовлює деконструкцію як наступний рівень розвитку філософських "технік" французького мислителя.

У другому підрозділі "Деконструкція: поняття і стратегія мислення" - з'ясовується дефініція поняття деконструкція. Визначення практики деконструкції пояснює сутність, стиль мислення та специфіку досліджень французького філософа. На противагу класичному методу в філософських розмислах Ж. Дерріда деконструкція постає як варіаційна множинна "стратегія". Напрям даної стратегії окреслює безліч варіантів, котрі залежать від конкретних умов здійснення. Деконструкція зумовлює поліваріантність мисленнєвих практик, що демонструє тенденцію до подолання меж класичної філософської думки та сприяє зміщенню акцентів у філософуванні за допомогою зв'язки "diffйrаnce". Деконструктивна трансформація понять західної філософії приводить до формування специфічного некласичного інструментарію за допомогою концептів: "відрізнення", "розрізнення", "слід", котрі базуються на принципах "гри взаємодії смислів", яка окреслює їх поліваріантність. Підгрунтя концепції Ж. Деріда складає перехід від "письма" до "протописьма", від "сліду" до "протосліду", від ""відрізнення" до "розрізнення", котрий зумовлює виникнення та перекреслення кожного поняття-концепту, взаємоперехід їх значень. Отже, "стратегія викреслення" відображає головний принцип французького філософа - підходити до кожного предмета або явища із двох позицій: його одночасного знищення та збереження, тобто принципу "конструктивного деконструктивізму", або реконструкції.

У третьому підрозділі "Реконструкція деконструктивних практик" визначається напрям реконструкції деконструктивних практик, що порушує чинний порядок бінарних опозицій. Ж. Деріда бачить своє завдання не в тому, щоб перевернути відношення означника та означеного, а в подоланні самої ідеї первинності, котра завжди розділятиме означуване та означальне, встановлюючи примат першого. Французький мислитель вважає, що саме тому ідея відмінності (diffйrеnce) має бути замінена на ідею розрізнення (diffйrance), яка визнає співіснування не тотожних, але рівноправних смислів. Ж. Деріда знищує саме поняття про "центр", про абсолютний смисл, покладаючи край владі одних смислів над іншими. Класична домінанта "тотожності" поступається місцем примату розрізнення. Французький дослідник доводить, що головним є не взаємне заперечення членів бінарної опозиції, а принцип взаємодії, котрий розуміється як "нескінченна гра" практик, яка приводить до деконструктивної переоцінки цінностей. Евристична роль некласичної парадигми мислення, що постає як модель реконструкції мисленнєвих практик, спрямовує напрям пошуків інноваційних підходів до формування нових засобів осмислення реальності та перегляд наявних у розвідках інших філософів-постструктуралістів (М. Фуко, Ж. Дельоз).

У третьому розділі "Відмінність концептуального інструментарію Ж. Дельоза" показано, що відмінність та повторення постають складовими філософських "технік" концептуального інструментарію французького дослідника. Класичні настанови метафізики змінюються номадологічними принципами, тому й стає можливою концепція відмінності, створена французьким дослідником, де відмінність співвідноситься із повторенням за допомогою перспектив досвіду ризоматичного мислення.

У першому підрозділі "Номадологічна сингулярність констеляцій концептів" детально проаналізовано використання досвіду "номадологічної сингулярності" у створенні "кочових" концептів. Варіаційна множинність номадичної сингулярності перетворює низку маргінальних понять в "кочові" концепти. Номадологічність знищує будь-яку спробу думки стати твердженням і повертає її до хаосу, але повертає настільки, щоб вона відрізнялась від нього, оскільки вимагати становлення від самої думки рівнозначно вимогам до неї бути іншою. Відповідно Ж. Дельоз визначає напрям некласичного резонансу: "помислити" одну й ту ж думку можна тільки зробивши це по-іншому. Використання досвіду "номадологічної" сингулярності доводить, що відбувається зміна форм мислення, які перебувають в процесі постійної трансформації. Прикладом постає концепт складки Ж. Дельоза, де остання розуміється як неспинне згортання речей (еквівалент минулого) та розгортання їх у теперішньому і майбутньому (тепер і потім) у межах світу. У визначеному ракурсі світ обумовлює суму систем-складок як моделей мислення, що відображають варіанти осмислення реальності в історичному розвитку філософування. Класична раціональність осмислення реальності змінюється поліваріантністю та номадологічністю мислення постструктуралізму, які формують ризоматичну модель некласичного дискурсу Ж. Дельоза.

У другому підрозділі "Ризоматична модель некласичного дискурсу" розкрито сутність і значення ризоматичної моделі некласичного мислення, що полягає в утвердженні засадничих принципів рівноправності та гетерогенності смислів та показано їх значення у контексті філософських практик осмислення реальності. Конфігуративна модель ризоми, з домінуючою у даному утворенні множинністю неієрархічних зв'язків, визнається одним з найбільш вдалих окреслень поліваріантністі, яка пояснює новий напрям філософування. Ризома - один із провідних концептів Ж. Дельоза, що постає ілюстрацією пошуку шляхів шляхів некласичного мислення. Французький філософ створює нову рефлексію, внаслідок чого здійснюється перевтілення наявного матеріалу, надаючи варіанти нового виміру термінів та понять в іншому ракурсі осмислення. Бінарність модерного мислення змінюється ризоматичністю, тому некласичний дискурс постає як алінеарний та ахронологічений (ризоматичний) із притаманними йому рисами множинності, плюралізму, відмінності. Концепт відмінності, що пронизує філософські розмисли французького дослідника протягом всього творчого шляху, тісно пов'язаний із тотожністю.

У третьому підрозділі "Конфігурації практик відмінності та тотожності" проаналізовано працю "Відмінність та повторення", де визначені поняття постають як тотожність та заперечення, тотожність та суперечність. Ж. Дельоз підкреслює, що сучасний світ уже не є світом уявлень, де тотожність була не просто бажаною гостею, а найчастіше - господинею. На зміну їй приходить філософія відмінності, котра трактується як розходження, затверджуючи відсутність усталеного зразка, тобто тотожності або "без-відмінності". Реконструктивна практика філософії відмінності вказує на визначення відмінності думкою, адже саме думка здійснює відмінність. У філософських розвідках французького мислителя вважається недостатнім визначити буття як відмінність, потрібно зрозуміти його як повторення, тобто ствердження відмінності. Повторення постає у вигляді заперечення тотожності, яке не протиставлене відмінності, а динамічно розкриває її в часовому просторі, адже повторення є ствердженням відмінності. Отже, "відмінність" дискурсу Ж. Дельоза можна розглянути в деструктивно-деконструктивному вимірі, що надає можливість використання номадології мисленнєвих практик у створенні моделі осмислення реальності, як результат постають ризоматичний та сингулярний підходи до трансформації та реконструкції некласичної парадигми мислення.

У четвертому розділі "Трансформації дискурсу у концепції М. Фуко" окреслена специфіка трансформацій дискурсу, що підпорядкована визначеним закономірностям. М. Фуко виокремлює археологічний аналіз, який стосується розвитку дискурсів, а також генеалогічний, котрий, навпаки, намагається "вхопити" історичне підґрунтя їх виникнення. Згідно з гіпотезою еволюції дискурсів некласичні засоби, які використовуються для вивчення дискурсивних формацій (архів та т.п.), створюють нові дискурсивні практики. французький філософ постструктуралізм концепт

У першому підрозділі "Особливості поліваріантності дискурсивних практик" аргументовано, що археологія розглядає не схему "свідомість-пізнання-наука", а схему "дискурсивна практика - знання - наука", наслідком такого некласичного підходу стає подолання трансценденталізму, який в усьому вбачав провідну роль суб'єкта. Проблема безособовості (безсуб'єктності) дискурсивних практик визначається однією з провідних в ракурсі їх деструктивності, котра має яскраво антиуніверсалістську спрямованість у сенсі деструкції класичних суб'єкт-об'єктних опозицій та побудови безсуб'єктної моделі практик мислення як дискурсу. Поліваріантність дискурсивних практик постає в деструктивно-деконструктивному вимірі, що надає варіанти змін парадигми мислення у рамках історичних епох. Історичний код різних епох спрямовує філософські пошуки французького мислителя. У визначеному контексті М. Фуко розуміє поняття "дискурсивна практика" як сукупність правил, котрі належать до однієї дискурсивної формації настільки, наскільки можливо визначити умови її існування. Основним напрямком філософських розмислів французького дослідника постає фіксація у дискурсивній практиці моменту її виникнення та визначення форми, яку вона приймає. На думку М. Фуко, гуманітарне знання повинно бути археологічним аналізом дискурсивних практик. Французький мислитель доводить, що дискурсивні практики створюються не суб'єктом пізнання та діяльності, а анонімною волею до знання та влади, яка формує об'єкти, котрі детермінують особливості визначеного поняття.

У другому підрозділі "Некласичні підходи до аналізу влади" автором проаналізована бінарна взаємодоповнювальна зв'язка "влада-знання" ("pouvoir-savoir"), яка пронизує філософські пошуки М. Фуко протягом всього життєвого шляху. Співвідношення знання та влади постає в його дослідницьких розвідках одним із наріжних питань не лише суспільно-політичної системи, а й усього філософського проблемного поля. Французький дослідник доводить, що новий стиль взаємовідносин між політичною силою й владою, новий режим влади-знання може бути розглянутий під різним кутом зору. Це - "фізика влади" - сукупність використання засобів контролю, примусу, підкорення; "оптика влади" - піднадзоність та паноптизм у вигляді поліції; "механіка влади" - ізоляція, перегрупування, локалізація тіл у соціальному просторі; "фізіологія влади" - застосування виправних механізмів у вигляді покарання або терапії. Паноптикум постає моделлю нагляду за особистістю та засобом дисциплінарного аналізу над кожним ув'язненим, формуючи принципи загальної теорії влади шляхом написання її знаків на тілі індивіда. Філософські розвідки М. Фуко визначають аналіз загальної теорії влади як сукупність мікровладних відносин, кожна складова яких має свою історію, власні автономні механізми відтворення та індивідуальний шлях розвитку. Результатом детального аналізу визначених механізмів та автономних дискурсів влади, що інвестувались, колонізувались та гинули в процесі історичного становлення, можна вважати концепцію влади як форми дискурсивної. Механізми, прихованої дискурсом стратегії, точніше стратегій влади, викликали достатньо сильний резонанс у філософському пейзажі Франції, визначаючи владу самого дискурсу.

У третьому підрозділі "Специфіка трансформації "епістеме" та дискурсу" доведено, що дискурс вважається самостійною одиницею аналізу, яка за допомогою специфічних особливостей та "проблемного поля" виступає некласичним засобом дослідження "епістем" конкретних історичних епох. Авторський термін "епістеме" здобуває статус одного з вихідних, базових понять мисленнєвої стратегії та постає як синонім поняття "парадигма". Домінантою дискурсивного аналізу "епістеме" визначаються зміни стратегій мислення у процесі переходу від однієї епохи до іншої. У контексті філософських розвідок М. Фуко дискурс визначається в якості концептуального інструментарію дослідження, що спрямований на "археологію" та "генеалогію" мислення західноєвропейської культури. В дисертаційному дослідженні показана специфіка некласичних підходів французького дослідника: "археологія", "генеалогія", "архів", за допомогою яких він намагався не тільки виокремити (археологія) та простежити (генеалогія) форми мислення різних епох, а й використати дискурс-аналіз. Застосування дискурс-аналізу надає можливість, враховуючи досвід філософської думки в рамках визначених епох, окреслити формування некласичної парадигми мислення у філософії постструктуралізму. Провідними постулатами трансформацій некласичної парадигми мислення, згідно з М. Фуко, постають деструкція та деконструкція класичних суб'єкт-об'єктних опозицій та реконструкція безсуб'єктної моделі практик мислення як дискурсу.

У Висновках сформульовано основні результати проведеного дослідження, пов'язані із систематизацією осмислення процесу реконструкції некласичної парадигми мислення у дискурсі французького постструктуралізму, розкриттям головних джерел її формування, визначенням специфіки та особливостей інтеграції в систему світової філософії. Підсумовуючи викладене у дисертації, можна запропонувати узагальнені положення, які відображають розглянуту проблематику і структуру роботи та мають перспективне значення для подальших теоретико-методологічних та науково-практичних розробок.

Запропоноване дисертаційне дослідження окреслює некласичну парадигму мислення як поліваріантну модель мисленнєвих практик, що свідчить про подолання меж класичної філософської думки, яка переходить від класичної гармонійної замкнутості до політональної відкритості стратегій мислення. Ризоматична модель некласичного мислення постає певною матрицею, котра поєднала його складові в номадологічну конфігурацію локальних відмінностей та зв'язків. Класичні настанови метафізики змінюються номадологічними принципами, тому й стає можливою концепція відмінності, у якій відмінність співвідноситься із відмінністю за допомогою самої відмінності.

Доведено, що настанова на "глибинний" вимір буття, котра належить "класичній раціональності", спростовується акцентуванням "глибини" та "поверхні" реального досвіду та множинністю його інтерпретацій. Однією з складових формування парадигми мислення філософії постструктуралізму є деконструкція як засіб специфічного осмислення дійсності. Сутність визначеного засобу відображає некласичне мислення, спрямоване на деструкцію метафізичних настанов, витоки яких окреслював логос. Саме таким підходом визначається деконструктивна стратегія виявлення концептуальної обмеженості метафізики і притаманних їй понять, схем, інтерпретацій, методологій.

Визначено, що некласичні засоби досліджень Ж. Деріда постають специфічною призмою, за допомогою якої розглянуто напрями розробок інших представників постструктуралізму (М. Фуко та Ж. Дельоза). Уперше означено способи застосування філософських "технік": деструкція, деконструкція, реконструкція в рамках досліджень французьких філософів-постструктуралістів, котрі засвідчують формування некласичних мисленнєвих стратегій дискурсу постструктуралізму. Дослідження Ж. Деріда, Ж. Дельоза, М. Фуко надають можливість деструкції і деконструкції класичних теоретичних парадигм та реконструкції некласичних підходів до осмислення реальності.

Аргументовано, що поняття дискурсу виступає своєрідним каноном, який спрямовує вектор пошуків некласичного концептуального інструментарію. Класична домінанта "тотожності" поступається місцем примату "розрізнення". Принцип репрезентації втрачає свою привабливість, перестає бути стрижнем, котрий все об'єднує та представляє, а домінація ratio витісняється багатоголоссям множинних дискурсів, одним із яких є дискурс постструктуралізму. Концепція розуміння феномену дискурсу визначилась завдяки системному підходу - комплексному використанню різних методів та методологічних засобів як класичних, провідними із яких постають: історичний, герменевтичний, феноменологічний, так і некласичних - деструктивного, деконструктивного та реконструктивного (Ж. Деріда).

Розкрито закономірності евристичного потенціалу деконструкції досвіду класичної філософії за допомогою застосування філософських "технік" Ж. Деріда, Ж. Дельоза, М. Фуко як способу формування некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму. Розглянутий в рамках дисертаційного дослідження матеріал в контексті аналізу перспектив некласичного мислення у розвідках філософів-постструктуралістів, дозволив експлікувати можливі тенденції його розгляду поза межами класичного простору, відкриваючи новий спосіб філософування у філософському просторі другої половини ХХ століття.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Логінова Г.М. Філософські стратегії технік Жака Деріда / Г.М. Логінова // Мультиверсум: філософ. альманах: зб. наук. пр. / гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 4 (102). - К.: Укр. центр духовної культури, 2011. - С. 124-134.

2. Логінова Г.М. Ризоматичність дискурсу Жиля Дельоза / Г.М. Логінова // Мультиверсум: філософ. альманах: зб. наук. пр. / гол. ред. В .В. Лях. - Вип. 76. - К.: Укр. центр духовної культури, 2008. - С. 132-142.

3. Логінова Г.М. Аналітика дискурсу влади у розвідках Мішеля Фуко / Г.М. Логінова // Політологічний вісник: зб. наук. пр. - К: "ІНТАС", 2008 - Вип. 33. - С. 17-27.

4. Логінова Г.М. Онтологічна концепція дискурсу Мішеля Фуко (історико-філософський вимір) / Г.М. Логінова // Totallogy - ХХI. Постнекласичні дослідження: зб. наук. пр.- К.: ЦГО НАН України, 2008. - Вип. 20 - С. 233-244.

5. Логінова Г.М. Практична аналітика діалогу (історико-філософський аспект) / Г.М. Логінова // Totallogy - ХХI. Постнекласичні дослідження: зб. наук. пр. - К.: ЦГО НАН України, 2005. - Вип. 12 - С. 236-249.

6. Логінова Г.М. Філософські проблеми культури (історико-філософський ракурс) / Г.М. Логінова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова - Сер. 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: зб. наук. пр. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 4 (17). - С. 156-167.

7. Логінова Г.М. Особистість в дискурсі свідомого та несвідомого / Г.М. Логінова // Вісник ХДУ: Філософські перипетії - Х.: ХДУ, 1996. - № 437 - С. 58-68.

8. Логінова Г.М. Інтеграційна теорія слова в практиці дискурсу / Г.М. Логінова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. - Сер. 17: Теорія і практика навчання та виховання: зб. наук. пр. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 4. - С. 96-107.

9. Логінова Г.М. Філософський аспект особисто-центрованого навчання / Г.М. Логінова // Вісник ХДУ: Проблема духовності в філософії, культурі та науці: зб. наук. пр. - Х.: ХДУ, 1996. - № 385 - С. 25-35.

10. Логінова Г.М. Емпатія як філософсько-психологічне джерело освітянських програм / Г.М. Логінова // Джерела філософії та психологічні, етичні, педагогічні, освітянські аспекти її пропедевтики: матеріали укр. наук.-практ. конф., присвяч. VIII-м Твардовським читанням, (Львів, 13 лют. 1996 р.). - Львів: ЛОНМІО, 1996. - С. 23-24.

11. Логінова Г.М. Про вплив лідера на формування суспільної думки / Г.М. Логінова // Політична влада - Філософія - Лідерство: зб. наук. ст. за матеріалами IV-х Харківських політологічних читань. - Х.: Право, 1996. - С. 55-56.

12. Логінова Г.М. Про символізм у творчості / Г.М. Логінова // Сковородинівські читання: Григорій Савич Сковорода - філософ, письменник, педагог і культуролог: матеріали української наук.-практ. конф., (Харків, 10 лист. 1994 р.). - Х.: ХДУ, 1995. - С. 31-32.

13. Логінова Г.М. Філософська мова творчості творчості Г. Сковороди, психоаналізу та постструктуралізму / Г.М. Логінова // Сковородинівські читання: Філософія: класика і сучасність: зб. наук. ст. за матеріалами III-х Харківських Міжнародних Сковородинівських читань. - Х.: ХДУ, 1996. - С. 102-103.

14. Логінова Г.М. Поліваріантність філософських "технік" у концепції М. Фуко / Г.М. Логінова // Техне як виток цивілізації у філософських розвідках: програма міжнародної науково-практичної конференції Одеського національного політехнічного інституту (Одеса, 24-28 травн. 2011 р.). - Одеса: ОНПУ, 2011. - С. 2.

Размещено на Allbest.ru