Топологія самореалізації особистості: екзистенціально-антропологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.04 - Філософська антропологія, філософія культури

Топологія самореалізації особистості: екзистенціально-антропологічний аналіз

Лец Катерина Володимирівна

Харків 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Національному аерокосмічному університеті імені М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Прилуцька Алла Євгенівна, Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», завідувач кафедри документознавства

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Лозовой Віктор Олексійович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», завідувач кафедри культурології

кандидат філософських наук, доцент Пальм Наталія Дмитрівна, Харківський національний економічний університет, доцент кафедри філософії та політології

Захист відбудеться «24» жовтня 2011 року о 17:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи,6, ауд. ___.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 6.

Автореферат розіслано «20» вересня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Петренко Д. В.

1. Загальна характеристика роботи

самореалізація особистість екзистенція топологічний

Актуальність теми дисертації зумовлена тим, що в умовах соціокультурних трансформацій, в умовах полісемантики культури, зрушеннях в аксіосфері суспільства, зміні уявлень про засади людської ідентичності тощо, традиційні форми самореалізації особистості вимагають критичного перегляду. В науковому контексті актуальною задачею стає пошук інтегративних засад людинознавства після кризи постмодерну. Наприкінці ХХ сторіччя саме можливість цілісності людини (як засади самореалізації) та її перспектив стає відкритим питанням в філософії. В умовах масового буття людина розглядається як соціальна функція багатьох змінних. Поширеним є погляд, що сучасна людина не зорієнтована на соціально-нормативне мислення та поведінку, та при цьому ця людина також не має особистісного ядра, її свідомість номадична.

Саме навколо цієї проблеми, проблеми особистості як власного автопроекту відбуваються найгостріші сучасні філософські дискусії. В полі уваги опиняються процеси та механізми вибору, процеси самоідентифікації особистості, механізми вираження себе та побудова карти розвитку на перспективу не тільки для окремої людини, а й для всього людства. Відповідно до соціокультурних зрушень і актуальних задач філософської антропології розробляються нові методологічні підходи до вивчення проблеми людини, відбувається пошук нових концептів, модусів дискурсу тощо. Водночас в масовому суспільстві зростає «попит» на самореалізацію.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена:

- по-перше, необхідністю розробки нової методології філософії людини (в тому числі - залучення нових концептів до арсеналу філософської антропології, в даному випадку - концепту топології), адекватній новому об'єкту - людині в стані переходу;

- по-друге, необхідністю пошуку таких засад та технологій самореалізації особистості, які дали б можливість реалізувати цілісність особистості в умовах невизначеності, нестабільності, соціальної аномії тощо.

Ступінь розробленості проблеми. Підходи до розгляду проблеми самореалізації особистості в філософії та в інших соціогуманітарних науках змінюються в залежності від зміни уявлень про природу та сутність людини, але, на відміну від других, в контексті філософського знання проблема самореалізації найтісніше пов'язана із проблемою людської сутності, проблемою самопізнання. Зважаючи на проблемне поле дослідження, в дисертаційній роботі виділено два основних модуси дискурсу проблеми: есенціальний та екзистенціальний.

Розвиток есенціальної парадигми самореалізації особистості традиційно пов'язують з роботами Аристотеля. Апогеєм есенціалізму є філософська система Г. В. Гегеля В історично-часовому та в концептуальному зрізах між цими філософами можна розмістити безліч інших, хто так чи інакше зробив внесок у становлення есенціальної парадигми самореалізації, сутність якої зводиться переважно до визначення особистості через її родову сутність, визнання розумності та соціальності основними родовими характеристиками й, відповідно, визнання соціального аспекту самореалізації провідним.

Екзистенціальна парадигма самореалізації, яка міститься у роботах М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, К. Ясперса, навпаки, заперечує можливість справжньої самореалізації в межах соціуму. Тільки в прориві до справжнього буття, у пориванні із масовими знеособлюючими законами, справжня, тобто екзистенціальна самореалізація, визнавалася можливою, бодай на коротку мить.

Окремо в екзистенціалізмі слід виділити тему творчої самореалізації, яку в атеїстичному варіанті екзистенціалізму розробляв Ж.-П. Сартр, розглядаючи особистість як власний проект, а в релігійному варіанті - М. О. Бердяєв, розкриваючи сутність справжньої самореалізації через співтворчість людини та Бога.

В західному соціогуманітарному знанні проблеми самореалізації розглядаються переважно в контексті психологічних наук. Численні дослідження присвячені вивченню феномену прагнення до індивідуації, прагненню до оригінальності, до особливості і одиничності, до соціальних відмінностей і диференціації, до пошуку максимальної відповідності (конформізму) з самим собою, і в цілому тенденції «бути самим собою», до самореалізації та самоактуалізації. Визначними фундаторами в цій галузі вважаються такі вчені, як А. Адлер, К. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс, З. Фрейд, К. Юнг, К. Хорні та ін.

У вітчизняній науці ще недавно самореалізацію особистості розглядали майже винятково в соціальному аспекті: через працю, діяльність, суспільні відносини. Це, звичайно, звужувало спектр дослідження.

В межах дисертаційних досліджень різних аспектів самореалізації особистості за останні п'ятнадцять років вже піднімались питання про принципи духовного розвитку, зокрема аскетизм (Л. М. Сідак); форми самореалізації особистості (Г. О. Нестеренко, Л.А. Нікіфорова, Л. А. Подолянко, В. Ф. Тертична); гуманістичні та духовні цінності, інтереси в процесі саморозвитку (І. М. Бондаревич, Е. А. Коваленко, Н. Г. Макаренко, Н. Ф. Юхименко); соціальні детермінанти процесу самореалізації особистості (В. Ф. Барановський, В. С. Ларцев, М. В. Ліпін, В. І. Муляр, І. І. Чхеайло) та ін.

Питанням самопізнання, засадам саморозвитку, самореалізації присвячено ряд сучасних монографій та книжкових видань. Зокрема В. І. Муляр розглядає діалектику опредметнення сутнісних сил людини та розпредметнення соціального, культурного, що веде до розвитку людини. В. О. Лозовой аналізує процеси самореалізації особистості з позиції саморозвитку, самоосвіти. Н. Д. Пальм розглядає самореалізацію в контексті масової культури. А. Є. Прилуцька досліджує художню рефлексію екзистенціальних станів в процесі самореалізації. Російські науковці Р. О. Зобов та В. М. Келасьєв пропонують приблизну типологію форм самоактуалізації.

Спроби створення інтегративного наукового людинознавства в межах філософської антропології були зроблені М. Шелером та Х. Плеснером, але вони знову-таки були зведені до пошуку антропобіологічних засад людської життєдіяльності, культури, моралі, права, соціальних інститутів тощо.

Сучасні філософи значно розширюють предметне поле антропологічних досліджень. Зокрема Н. В Хамітов. вважає, що для осягнення людини в її цілісності в полі уваги антропології повинні опинитися сфери граничного (екзистенціального) та позаграничного буття людини.

С. А. Смирнов розвиває ідею людини переходу й відповідно формує засади нової антропології переходу, ситуації на межі (ідеї якої так чи інакше розвивають С. С. Хоружий, Ф. І. Гиренок, С. П. Гурін, А. Ю. Микитинець та ін.), яка пропонує знову зібрати себе на основі сучасних культурних форм самовизначення - світової мережі та атомарної особистості.

Українські дослідники В. Г. Табачковський, А. М. Дондюк, Г. І. Шалашенко, Є. І. Андрос та ін. проголошують відмову від пошуку нових концептів та першосутностей стосовно самовизначення та самоідентифікації людини, покладаючи надії на потенціал екзистенціального підходу до визначення людини.

В контексті пошуків засад цілісності людини В. В. Савчук, В. І. Разумов, І. О. Кребель вважають плідним і евристичним концепт топології. Топологічна рефлексія в розумінні вищезазначених авторів, має на увазі пошук гнучких, інваріантних структур свідомості, джерелом яких є практичний досвід дослідження реальності.

М. К. Мамардашвілі залучає, хоча здебільшого в аплікативному сенсі, концепт топології для дослідження душевного устрою людини та топографії екзистенціального виміру її життєвого шляху.

Отже, сьогодні в сучасній філософській антропології лише формується проблемне поле та коло завдань щодо самореалізації особистості. Тому формулюються засади нової методології, адекватної новому об'єкту - «людині переходу», людині, яка перебуває «в стані лімінальності, тобто безстатусності, стані «ні те, ні се»», яке і є «своєрідною формою ідентичності людини переходу». Однак досі ще відсутні дослідження, результатом яких була б більш-менш завершена модель цілісності особистості, яку та набуває в ході самореалізації в нових соціокультурних умовах, та технології реалізації цієї цілісності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі філософії Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського «Харківській авіаційний інститут» в рамках держбюджетної теми гуманітарного факультету «Створення інформаційно-аналітичного та психолого-педагогічного супроводу підготовки фахівців з галузі знань «Авіаційна та ракетно-космічна техніка» (д/р № 0108U011013).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб визначити топологічні параметри та властивості простору самореалізації особистості в контексті екзистенціально-антропологічного підходу.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення наступних завдань:

- проаналізувати ґенезу філософських уявлень про самореалізацію особистості в розрізі есенціальної та екзистенціальної парадигм; модифікацію методологічних засад сучасної філософії людини та потенціал екзистенціального підходу в її межах;

- розкрити механізм апроксимації концепту «топологія» в філософсько-антропологічний дискурс та означити особливості його інтерпретації в межах цього дослідження;

- виявити топологічні параметри та властивості простору самоідентифікації особистості, зокрема, обґрунтувати те, що подвійність Я особистості, як вона розуміється в контексті екзистенціального підходу, є фундаментальної топологічною (структуроутворюючою) властивістю простору самоідентифікації особистості. Спираючись на це, означити екзистенціальну модель самоідентифікації особистості;

- проаналізувати топологічний зріз світу повсякденного буття та сучасні механізми самоактуалізації екзистенції в ньому.

Об'єктом дослідження є простір самореалізації особистості в умовах соціокультурних трансформацій.

Предмет дослідження - форми самореалізації особистості з позиції екзистенціально-антропологічного аналізу.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Відповідно до мети й завдань використовуються такі методи дослідження: аналітичний (для огляду філософсько-антропологічного матеріалу щодо проблеми самореалізації особистості); метод компаративного аналізу (для порівняння моделей самореалізації, що виникли в культурах Сходу та Заходу); основні методологічні посилки екзистенціальної філософії (поділ буття на справжнє - екзистенціальне та несправжнє; відповідно до цього - розрізнення в структурі людській свідомості екзистенції як справжнього себе та інших структур, що є центами інтеграції свідомості поза сферою екзистенціального існування); феноменологічний аналіз.

В якості теоретичного підґрунтя дослідження використано напрацювання представників філософії екзистенціалізму, зокрема Ж.-П. Сартра, М. Гайдеггера, К. Ясперса, М. Бубера, М. Абаньяно, А. Камю.

У розкритті проблеми фундаментальних засад самоідентифікації використовуються роботи К. Г. Юнга, М. Фуко, В. В. Бібіхіна.

Для пошуку засад людської ідентичності в сучасних соціокультурних умовах застосовуються методологічні розробки сучасних російських та українських авторів: С. А. Смирнова, Н. В. Хамітова, С. П. Гуріна, С. С. Хоружего, а саме: методологія границі, принцип антиномійності, діалектико-персоналістичний метод тощо.

Вирішенню завдань дослідження сприяє застосування вищезазначених методів в контексті топологічної рефлексії проблеми самореалізації особистості. Потенціал топологічної рефлексії у можливості вибору логічних констант у організації сучасного світу розкривається в роботах В. В. Савчука, В. І. Разумова, І. О. Кребеля. Засади топологічного устрою, топології індивідуального шляху самореалізації викладаються М. К. Мамардашвілі.

Наукова новизна роботи обумовлена комплексним екзистенціально-антропологічним аналізом простору самореалізації особистості. Новизна одержаних результатів конкретизується в наступних положеннях:

- встановлено, що подвійність Я особистості, як вона розуміється в екзистенціальній філософії (найчіткіше це виділено у М. Бубера в поняттях Я-Ти та Я-Воно), є фундаментальною топологічною властивістю простору самореалізації особистості;

- обґрунтовано, що подвійність Я особистості зумовлена егоїстичною замкненістю екзистенції на саму себе. Ця замкненість дозволяє ввести в простір самореалізації ще один важливий топологічний параметр - границю екзистенціального егоїзму;

- виявлено, що в поступовому розгортанні топологія простору самореалізації особистості задається екзистенціалами людського буття;

- запропоновано екзистенціальну модель самоідентифікації особистості;

- проаналізовано топологічний зріз світу повсякденного буття та обґрунтовано можливість ієрархічного влаштування форм самореалізації в ньому;

- обґрунтовано актуальність екзистенціальної комунікації як технології самореалізації в світі повсякденного буття.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що показано спосіб апроксимації концепту топології до поля проблематики, що стосується самореалізації особистості в умовах полісемантики культури. Також продемонстровано ефективність топологічної рефлексії як методології побудови ефективної моделі самореалізації особистості. Отже, в перспективі виникає завдання становлення топологічної рефлексії як повноцінної методології в людинознавстві. Крім того, продемонстровано потенціал розвитку екзистенціальної філософії та її здатність бути практичною філософією в сучасних соціокультурних умовах. Зокрема спростовано утопічність проектів екзистенціального суспільства та екзистенціальної комунікації як засобу самореалізації.

Екзистенціальна модель самореалізації особистості та технологія визначення координат власної траєкторії руху в просторі самореалізації особистості, запропоновані в цій роботі, можуть виступати філософською платформою для розробки матеріалів для психологічних консультацій, тренінгів, присвячених вирішенню екзистенціальних проблем, труднощам самореалізації тощо.

Результати дослідження можуть бути використані в навчальному та виховному процесах, зокрема у підготовці нормативних та спеціальних курсів з філософської антропології, культурології, педагогіці вищої школи.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «ХАІ», кафедри теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, виступах на Міжнародних наукових конференціях: «Людина, культура, техніка на межі тисячоліть» (м. Харків, 2001, 2002, 2003, 2004, 2006, 2007, 2009, 2010); «Україна в контексті євроінтеграції» (м. Суми, 2005); «Молодь та наука: реальність та майбутнє» (Росія, м. Нєвінномиськ, 2009, 2010).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження відображені у 15 наукових роботах, з яких 5 статей опубліковано у фахових спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України, а решта - у матеріалах науково-практичних конференцій. У статтях, написаних у співавторстві, автору належить визначення джерел для написання та формулювання висновків.

Структура роботи. Структура роботи обумовлена завданнями дослідження та складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Обсяг роботи складає 183 сторінок машинописного тексту. З них 16 - список використаних джерел з 153 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкривається міра розробленості проблеми, приводяться положення, що претендують на наукову новизну, демонструється практична цінність отриманих результатів, описується структура і обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі «Методологічні засади дослідження самореалізації особистості» з'ясовано теоретичні та методологічні основи досліджуваної проблеми. Проблему самореалізації особистості досліджено в контексті пошуку тієї самості, що прагне самореалізації.

В підрозділі 1.1. «Ґенеза філософських уявлень про самореалізацію особистості в розрізі есенціальної та екзистенціальної парадигм» розглянуто особливості зазначених парадигм та уявлення в їх межах про сутність людини та задачі її самореалізації. З'ясовано, що в межах есенціального підходу зусилля вчених спрямовані на пошук незмінної першосутності людини та системи сутнісних ознак, на основі яких може бути побудовано модель самореалізації. В історії філософії класична есенціальна модель самореалізації особистості спирається на розумність та соціальність як вихідні сутнісні риси. В процесі самореалізації, який розуміється як відповідність певним канонам та виконання етичних приписів тощо, акцент робиться саме на особистісних та соціально значущих якостях людини.

В межах екзистенціальної парадигми всі уявлення про особистість, сформовані в межах есенціального дискурсу, визнаються як такі, що належать світові повсякденного, а значить - несправжнього, буття. Справжня самореалізація відбувається через усвідомлення власної екзистенції - глибинного ядра особистості, що знаходиться поза усіма сутнісними визначеннями, воно виявляється тоді, коли особистість розототожнюється з атрибутами соціального буття, що визначали раніше її існування. Особливістю екзистенціальної концепції самореалізації особистості в контексті її практичного значення є її асоціальність.

З'ясовано, що сучасний етап філософської рефлексії проблеми самореалізації особистості характеризується тим, що в ньому парадоксальним чином сполучилися риси як есенціальних, так і екзистенціальних поглядів на людину. При цьому сутнісні визначення людини вже не піддаються обчисленню й знаходяться в еклектичному сполученні.

В соціокультурній ситуації постмодерну, в якій відбувається самореалізація сучасної людини, виявлено парадокси, які криються в тому, що формально людство набуло більшої свободи для самовираження, реально ж ця свобода, зокрема такий її аспект, як вільний вибір, є програмованими соціально-економічними, політичним інститутами.

Аналізуються такі адаптаційні моделі самореалізації, як людина-бренд, людина-автопроект, людина кочівник, сталкер, навігатор тощо, які сформувалися в умовах відсутності сталих орієнтирів для саморозвитку, самореалізації, відсутності сталих засад для самоідентифікації.

В підрозділі 1.2. «Зрушення в методологічних засадах сучасної філософії людини» виявлено та описано загальні методологічні засади тих антропологічних проектів, які мають на меті збирання цілісного образу людини, побудови «карти шляху» в умовах невизначеності та нестабільності. Загальною рисою методології таких проектів є увага до антропологічних границь, які складають альтернативу класичному центру особистості, й можуть розглядатися в якості своєрідного динамічного центру.

Достатньо новим і таким, що має евристичний потенціал, методологічним підходом в філософський антропології є топологічна рефлексія, засади якої в тому чи іншому вигляді використовуються в сучасних людинознавчих дослідженнях. В полі уваги топології є такі топологічні властивості об'єктів, які не змінюються при будь-яких безперервних деформаціях. В контексті проблеми самореалізації особистості об'єктом може виступати простір самореалізації як сукупність можливих моделей самоідентифікації та стратегій реалізації особистісного потенціалу. Топологічна рефлексія в цьому разі має на меті виявлення топологічних властивостей даного простору, які допоможуть скласти «карту шляху» в умовах нестабільності соціальних, політичних, економічних, культурних параметрів тощо.

Підрозділ 1.3. «Потенціал екзистенціальної позиції в антропологічних пошуках сьогодення» присвячено аналізу рис сучасних філософсько-антропологічних проектів, які оперують поняттями антропологічної границі, персонологічної домінанти, акцентують на особистісному досвіді людини тощо і відсилають до екзистенціальної філософії, дозволяючи виявити її методологічний потенціал в контексті сучасності

Зокрема, саме в екзистенціальній філософії проблема антропологічної границі поставлена радикально, адже на цій границі людину очікує «велика» смерть - смерть як особистості взагалі через відсутність усвідомлення факту власної конечності та неминучості переходу у небуття, що докорінно змінює життя, відкриваючи, власне, його екзистенціальний вимір. Ще одна границя в екзистенціальній філософії виникає між світом повсякденності та екзистенціальним буттям. На цю границю людина потрапляє завдяки граничним ситуаціям, в стані екзистенціальної кризи.

Крім того, методологічний потенціал екзистенціальної філософії криється в тому, що екзистенцію, на відміну від есенції, не можна відкинути навіть з позиції суцільного скептицизму. Ідентичність, що відноситься до екзистенціального рівня свідомості, характеризується, перш за все, цілісністю.

Другий розділ «Топологія самоідентифікації особистості» присвячено питанню екзистенціальної самоідентифікації особистості. Для вирішення задачі пошуку засад ідентичності, яка в добу постмодерну зазнала кризи, застосовано принципи топологічної рефлексії щодо простору самореалізації особистості.

У підрозділі 2.1. «Засади топологічної рефлексії простору самоідентифікації» розглянуті сутність топологічного підходу та його апроксимація в філософсько-антропологічний дискурс. Топологічна рефлексія взагалі базується на ідеї безперервного зв'язку як початкового, і лише потім вводяться ті чи інші структурні моменти. Найпершими, базовими структурними елементами, що задають топологію простору, є точка нерухомості і, власне, границя простору, які наділяють елементи множини властивостями «тяжіння» чи «близькості» і відносно яких можна оцінювати трансформації. Отже, за аналогією, встановлено, по-перше, - математична точка нерухомості і є еквівалентом першосутності особистості, вона відповідно проектується у підпростори, якими є сфери самореалізації особистості і ці проекції відіграють роль відносно сталих сутнісних ознак. По-друге, при перенесенні до простору самореалізації топологічна границя розуміється як антропологічна границя, тобто така, за якою радикально змінюється уявлення людини про саму себе (це можна інтерпретувати як домінацію тієї чи іншої сутнісної ознаки).

У підрозділі 2.2. «Подвійність Я як фундаментальна топологічна властивість простору самоідентифікації» розглядається основна задача топології, яка математичною мовою формулюється як пошук постійності та доказ еквівалентності різноманітних просторових форм при їх нескінченній кількості. В просторі самореалізації топологічна рефлексія має бути спрямована на виявлення кількісних трансформацій, особливість яких полягає в тому, що вони реалізуються в обмеженому підпросторі відносно точки нерухомості, та якісних, які характеризуються зміною положення точки нерухомості.

В даному підрозділі розглянуто сутність та витоки ідеї подвійності людського Я. Зокрема подвійність проаналізовано через антиномійні першосутності людини, розкрито християнську та античну інтерпретації подвійності Я людини. Розглянуто подвійність особистості, яка проявляється в альтернативах егоїзму (концепція раціонального егоїзму) та забуттям себе. Проаналізовано екзистенціальну інтерпретацію подвійності Я. Виділено два центри свідомості, що задають топологію простору самореалізації особистості екзистенцію та трансцендентне Его, яке в оціночному плані набуває хибності, а в логіці розгортання топологічної структури простору самореалізації - є необхідною формою, що забезпечує подальшу можливість існування екзистенції в світі повсякденності. Наявність цих двох центрів свідомості дозволила визначити ще один топологічний параметр простору самореалізації, а саме - границю екзистенціального егоїзму.

Таким чином, доведено, що обраний екзистенціальний ракурс розгляду проблеми самореалізації особистості не тільки відповідає принципам топологічної рефлексії, а й демонструє стійкість до деструктивних для самоідентифікації особистості тенденцій постмодерну, актуальних ще на рівні масової свідомості.

У підрозділі 2.3. «Екзистенціальна модель самоідентифікації особистості» запропоновано топологічна модель простору самореалізації особистості виглядає наступним чином.

- Найпершим елементом простору самоідентифікації, який задає його топіку, точкою нерухомості, є екзистенція. Подальше творення структури простору самоідентифікації відбувається через формування границь, що обмежують підпростори, та відповідних їм центрів інтеграції свідомості.

- У подальшому розгортанні простору самореалізації особистості виявляється така його фундаментальна топологічна властивість, як подвійність Я людини, як вона розуміється в контексті екзистенціальної філософії.

- Першим за онтологічним статусом Я людини є екзистенція, другим - трансцендентне Его (за термінологією Ж.-П. Сартра), що має хибний характер в тому, що стосується механізмів сприйняття та інтерпретації індивідуального досвіду.

- Трансцендентне Его утворює границю екзистенціального егоїзму, яка розділяє світи екзистенціального та повсякденного буття.

- В світі повсякденного буття виникає ще одна форма Я людини, але це актуальне Я є лише формальною структурою, хоча воно переважно мається на увазі, коли людина ідентифікує себе. За зауваженням Ж.-П. Сартра , це Я ні яким чином не є центром зосередження бажань, волі, контролю, центром синтезу досвіду.

- Конституцію границі екзистенціального егоїзму, а також топіку світу повсякденності задають екзистенціали людського буття, які в сучасному тлумаченні терміну розуміють як модуси людського буття, своєрідні «портали», через які стає можливим досвід трансцендування й прориву не обов'язково до екзистенціального ядра (в розумінні класиків екзистенціалізму), а лише до нового рівня інтеграції індивідуальної свідомості, який ще цілком може належати повсякденності. В граничному трансцендентуванні екзистенціал з людської її сторони буде абсолютною трансцендентною якістю, аспектом, модусом Абсолюту з іншої.

- Топологія простору самореалізації/самоідентифікації особистості задається принциповими рівнями трансцендентування, які при русі від світу повсякденності до усвідомлення екзистенціального ядра означені: 1) границею, що відділяє світ повсякденності від сфери актуалізації негативних екзистенціалів; 2) негативні екзистенціали конституюють межу екзистенціального егоїзму; 3) з іншого боку до межі екзистенціального егоїзму примикає сфера актуалізації позитивних екзистенціалів, які є елементами структури екзистенції; 4) далі починається безпосередньо сфера екзистенціального буття.

У третьому розділі «Самореалізація екзистенції в топологічному зрізі світу повсякденного буття» розглядаються структура простору самоактуалізації особистості та аспекти практичного втілення екзистенціальної моделі самореалізації.

У підрозділі 3.1. «Форми самореалізації особистості» аналізуються підходи до впорядкування простору самореалізації. Виділяється ієрархія форм самореалізації, що дає змогу ввести ще один топологічний параметр, а саме - аплікату простору самореалізації. Встановлюється, що рух в просторі самореалізації визначається зміною моделей самоідентифікації та відповідних їм форм самоактуалізації особистості. В контексті екзистенціального підходу цей рух можна розглядати з точки зору його спрямованості до реалізації екзистенціальної установки або до ще більшого поглинання світом повсякденності. Встановлено, що трансцендентування, що є фундаментальною властивістю екзистенції можна розглядати як технологію самореалізації в світі повсякденності. Наведено приклади трансцендентування між різними рівнями в структурі простору самореалізації.

Розглянуто напрями трансцендентування та технологію визначення координат особистості на егоналі - умовній лінії, що відображає індивідуальний шлях людини в просторі самореалізації.

У підрозділі 3.2. «Екзистенціальна комунікація в процесах самореалізації особистості» досліджено екзистенціальні аспекти протистояння особистості і суспільства. З'ясовано, що традиційні форми самоактуалізації особистості , як то самоактуалізація у родинних стосунках, дружбі, в професійній діяльності, в науці, мистецтві тощо є виродженими, отже в них людина не може реалізувати повноту свого буття.

Розглянуто проект екзистенціальної комунікації К. Ясперса. Встановлено, що в інтерпретації філософа він ще й досі сприймається як утопічний в тому, що стосується застосування екзистенціальної комунікації в масовому суспільстві та побудові на її основі екзистенціальної спільноти.

Як напрям розвитку ідей екзистенціальної комунікації розглянуто таку її форму, як автокомунікація. Міжкультурний підхід до автокомунікації та розширення на його основі поглядів на природу екзистенціальної комунікації дають підстави вважати останню вищою формою самореалізації особистості в світі повсякденно буття. Можна навіть, зробити висновок, що екзистенціальна комунікація є єдиною можливістю екзистенціальної самореалізації в світі повсякденності.

Розглянуто взаємовідносини екзистенціальної комунікації із творчістю, яка теж визначається як вища форма самореалізації особистості. Зроблено висновок, що творчість як форма самореалізації, в світі повсякденності, за допомогою якої можливо реалізувати присутність та самоактуалізацію саме екзистенції в цьому світі, є вторинною по відношенню до екзистенціальної комунікації. Але сама екзистенціальна комунікація має творчу природу. В трансцендентному вимірі така ієрархія втрачає актуальність, адже екзистенціальна комунікація є засіб зв'язку Творця із своїм творінням.

У підрозділі 3.3. «Екзистенціальна модель самореалізації особистості: прикладне значення в українських реаліях» проаналізовано сучасні соціокультурні умови самореалізації в українських реаліях. Встановлено, що за умов кризового стану, характерного для українського суспільства, актуалізуються екзистенціальні проблеми буття. Разом з тим дослідниками відмічається ефективність екзистенціальної установки в життєвих стратегіях.

Відмічено, топологічній рефлексії простору самореалізації особистості на практиці відповідає екологічний стиль життя, що сформувався як альтернатива повсякденним практикам масового споживацького суспільства. Однією з форм екологічного стилю життя, які починають складатися в українських реаліях, є дауншифтінг, вибір на користь якого є реалізацією екзистенціальної установки особистості.

Висновки

Топологічна рефлексія як методологічне підґрунтя даної роботи дала змогу реалізувати новий підхід до проблеми самореалізації особистості. Аналіз ґенези філософських уявлень про самореалізацію особистості в розрізі есенціальної та екзистенціальної парадигм показав, що саме екзистенціально-антропологічний вимір простору самореалізації особистості дає можливим виявити топологію останнього.

Виявлено, що модифікація засад сучасної філософії людини відбувається в напрямку розробки топологічної рефлексії суб'єкта.

За допомогою аналогій та зіставлень розкрито механізм апроксимації концепту топології в філософсько-антропологічний дискурс, ув'язано основні поняття топології як то точка нерухомості, простір, границя простору тощо із філософсько-антропологічними поняттями ідентичності, структурою Я особистості та його формами.

В ході дослідження виявлено топологічні параметри та властивості власне простору самореалізації особистості.

Встановлено, що фундаментальною топологічною властивістю простору самореалізації особистості є його подвійність. Ця подвійність зумовлена подвійністю Я особистості і найглибше розкривається в екзистенціалізмі. Сутність її полягає в тому, що справжньому екзистенціальному Я особистості протистоїть те Я, яке функціонує у світі повсякденного буття і яке є хибним з огляду на механізми сприйняття та інтерпретації досвіду. Ця хибність зумовлена замкненістю на самого себе та сприйняттям усього Іншого (природа, люди, Бог) в якості виключно об'єктів.

Егоцентричність способу буття Я світу повсякденності дозволила обґрунтувати та ввести в топіку простору самореалізації такий параметр, як границя екзистенціального егоїзму. Перетин цієї границі означає можливість суб'єкт-суб'єктних відносин із Іншим, можливість екзистенціальної комунікації та справжньої, в екзистенціальному сенсі, самореалізації.

Встановлено, що конституція границі екзистенціального егоїзму задається екзистенціалами людського буття. Екзистенціали людського буття, (що в сучасному тлумаченні терміну розуміють як модуси людського буття, своєрідні «портали», через які стає можливим досвід трансцендування й прориву не обов'язково до екзистенціального ядра, а лише до нового рівня інтеграції індивідуальної свідомості, який ще цілком може належати повсякденності) задають й топологічну структуру світу повсякденності.

В ході аналізу топологічного зрізу світу повсякденного буття, у якому відбувається самоактуалізація особистісних сил, виявлено наявність в цьому просторі аплікати - умовної вісі, що задає напрямок самореалізації особистості, дозволяє впорядкувати численні форми самореалізації особистості, її сутнісні ознаки та якісно оцінювати рух в цьому просторі. Головними критеріями при цьому є ставлення до Іншого, зростання відповідальності та ступенів свободи.

Доведено, що в топологічному зрізі простору самореалізації особистості трансцендентування є універсальною технологією самореалізації.

Розглянувши практичні аспекти самореалізації в світі повсякденного буття, встановлено, що екзистенціальне протистояння особистості й суспільства є наслідком егоїстичної замкненості екзистенції на саму себе. Відкрита екзистенція, не зважаючи на виродженість за умов масового буття традиційних форм самоактуалізації, як то самоактуалізація у родинних стосунках, дружбі, в професійній діяльності, в науці, мистецтві тощо, може реалізувати себе в екзистенціальній комунікації, зокрема в такій її формі як автокомунікація. Міжкультурний підхід до автокомунікації та розширення на його основі поглядів на природу екзистенціальної комунікації дають підстави вважати останню вищою формою самореалізації особистості в світі повсякденного буття.

Розглянуто практичне значення топологічної рефлексії простору самореалізації та екзистенціальної моделі самореалізації особистості в українських реаліях.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Лец К. В., Прилуцька А.Є. Потенціал екзистенціальної установки особистості в процесі самореалізації в кризових умовах: українські реалії / Лец К. В., Прилуцька А. Є. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2011. - № 940. - Сер.: теорія культури та філософія науки. - Вип. 41. - С. 44-48.

2. Лец Е. В. Экзистент-аксиология эгоизма в процесах самореализации личности / Лец Е. В. // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. -2010. - № 900 - І. - С. 125-130.

3. Лец К. В. Екзистенціальна модель самоідентифікації особистості / Лец К В. // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків: ХАІ. - 2010. - № 1. - С. 81-88.

4. Лец К. В. Онтологічні основи егоїзму: екзистенціально-філософський аналіз / Лец К. В. // Науковий вісник Чернівецького університету. - Чернівці. - 2009. - Сер.: філософія. - Вип. 466-467. -С. 51-54.

5. Лец Е. В. Экзистент-коммуникационные корелянты творческой самореализации личности / Лец Е.В. // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. - 2007. - № 751. - С. 37-41.

6. Лец К. В. Топологічна рефлексія простору самореалізації особистості / Лец К.В. // Збірник праць ХІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «ХАІ». - Харків : ХАІ. - 2010. - С.52-54.

7. Лец Е. В. Система чакр как восточнофилософская модель самореализации личности: метаантропологический поход / Лец Е. В. // Материалы ІІІ Международной научно-практической конференции / Редкол.: В.А. Кузьмищев, О.А. Мазур, Т.Н. Рябченко, А.А. Рябченко, А.А. Шатохин: в 6 томах. - Невинномыск: НИЭУП, 2010. - Том ІІІ: История, Политология, Социология, Философия. - 531с. - С. 513-515.

8. Лец Е. В. Методологический подход к выделению иерархических уровней сознания личности на пути самореализации / Лец Е.В. // Збірник праць Х Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «ХАІ» - Харків : ХАІ. - 2009. - С.18-20.

9. Лец Е. В. Эгоизм как принцип бытия в мире повседневности / Лец Е.В. // Молодежь и наука: реальность и будуще: Материалы ІІ Международной научно-практической конференции ( г. Невинномыск, 3 марта 2009г.) / Редкол.: В.А. Кузьмищев, О.А. Мазур, Т.Н. Рябченко, А.А. Рябченко, А.А. Шатохин: в 9 томах. - Невинномыск: НИЭУП, 2009. - Том ІІІ: История, Политология, Социология, Философия. - 434с. - С. 396-398.

10. Лец Е.В. Потенциал религиозной веры в вопросе преодоления экзистенцилизма / Лец Е. В. // Збірник праць VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського ХАІ. - Харків: ХАІ. - 2007. - С. 26-27.

11. Лец Е. В. Современный человек в поисках мира экзистенциального порядка / Лец Е. В. // Збірник праць VІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського ХАІ. - Харків : ХАІ. - 2006. - С.44.

12. Лец К. Классификация процессов евроинтеграции в культуре: аксиосемантический аспект / Лец К. // Матеріали доповідей і виступів Міжнародної науково-теоретичної конференції: Україна в контексті євроінтеграції, 1-3 грудня 2005 року. - Суми: вид-во СумДУ. - 2005. - С. 93-95.

13. Лец Е. В. Возможна ли гармоничная личность как продукт современной системы образования? / Лец Е. В. // Збірник праць V Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського ХАІ. - Харків : ХАІ. - 2004. - С. 161-162.

14. Пахомова Е. В. Проблема ценностного ориентирования и воспитания молодежи в современном мире / Пахомова Е. В. // Збірник праць IV Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського ХАІ. - Харків : ХАІ. - 2003. - С. 153-155.

15. Пахомова Е. В. О педагогике диалога в современной культуре // Збірник праць III Міжнародної студентської науково-практичної конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського ХАІ. - Харків : ХАІ. - 2002. - С. 88-90.

Анотація

Лец К. В. «Топологія самореалізації особистості:екзистенціально-антропологічний аналіз». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. - Харків - 2011.

Дисертація присвячена виявленню топологічних параметрів та властивостей простору самореалізації особистості. Для виявлення останніх використано екзистенціально-антропологічний підхід.

Доводиться, що фундаментальною структуроутворюючою властивістю простору самореалізації особистості є подвійність Я людини як вона розуміється в межах екзистенціального підходу. З урахуванням цього пропонується авторська модель екзистенціальної самоідентифікації.

Аналізується топологічна структура світу повсякденного буття як простору самоактуалізації екзистенції. Виділяється такий топологічний параметр, як апліката цього простору, за якою можна якісно оцінювати рух екзистенції до в напрямку справжньої самореалізації.

Демонструється прикладне значення екзистенціальної моделі самореалізації в умовах сучасного українського суспільства.

Ключові слова: особистість, самореалізація, самоідентифікація, самоактуалізація, екзистенція, подвійність Я, простір самореалізації, топологічні параметри простору самореалізації.

Аннотация

Лец Е.В. «Топология самореализации личности: екзисенциально-антропологический анализ». - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. - Харьков - 2011.

Диссертация посвящена выявлению топологических параметров и свойств пространства самореализации личности. Для выявления последних используется экзистенциально-антропологический подход.

Доказывается, что фундаментальным структурообразующим свойством пространства самореализации личности является двойственность Я человека как она понимается в рамках экзистенциального подхода. С учетом этого предлагается авторская модель экзистенциальной самоидентификации.

Анализируется топологическая структура мира повседневного бытия как пространства самоактуализации экзистенции. Выделяется такой топологический параметр, как аппликата этого пространства, по которой можно качественно оценивать движение экзистенции в направлении подлинной самореализации.

Демонстрируется прикладное значение экзистенциальной модели самореализации в условиях современного украинского общества.

Ключевые слова: личность, самореализация, самоидентификация, самоактуализация, экзистенция, двойственность Я, пространство самореализации, топологические параметры пространства самореализации.

Summary

Lets K. V. «The topology of the person self-realization: the existential - anthropological analysis». - Manuscript.

The dissertation on the questing scientific degree of the candidate of the philosophic sciences on speciality 09.00.04 - philosophic anthropology , philosophy of culture. - V. N. Karazi Kharkiv National University. - Kharkiv - 2011.

The dissertation is devoted to the revealing of the topological criteria and the space properties of the personality self-realization. To reveal the latest the existential- anthropological method is used.

One observes the special features about the human essence and its self-realization targets in the context of the essential and the existential paradigms. It is established that the modern level of the personality self-realization problem is characterized by the paradoxical combination of the essential and existential views on the human nature. Herewith the human essential definitions have not been estimated yet and are found in the eclectic state.

The author detects and analyses the common methodological grounds of that anthropological projects, the aim of which is to select the human complete image, to build the «waycard» in the conditions of the indefiniteness and instability. One also establishes that the methodology of the common features of such kind of projects to the anthropological borders, which make the alternative to the human classic centre one can observe as the idiomatic dynamical centre.

It is proved that the fundamental structurebuilding property of the personality self-realization space is human Ego dualism nature as it is understood in the frame of the existential approach (more clear it is marked by M. Buber in the definitions I-You, I-It).

The author justifies that the personality Ego dualism nature is provided by the existenzia egoistic unsociability on yourself. This introversion gives one more essential topological ground - the border of the existential egoism.

The dissertation shows that in the gradual expanding the personality self-realization space topology of the human being existenzia is worked out.

The author on the basis of the found space topological parameters proposes the personality self-identity model.

It is also grounded the existential communication actualization as the self-realization technology in the world daily life. To prove that statement the ideas of the development existential communication are observed in the form of the autocommunication. The intercultural approach to the autocommunication gives the opportunity to extend our views on existential communication nature and also gives some conclusions to perceive the last as the highest form of the existenzia self-realization in the daily world .

In the dissertation the topological structure of the world daily being as the space of the existenzia self-actualization is discussed . One underlines such topological parameter as the applicate of this space to which we can estimate the existenzia movement in the direct of the original self-realization.

The author shows the applied mean of the self-realization existential model in the conditions of the modern Ukrainian society.

Key words: personality, self-realization, self-identity, self-actualization, existenzia, Ego dualism, space self-realization, topological parameters of the space self-realization.

Размещено на Allbest.ru

...