Текстуальність, як феномен соціокультурного простору сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

УДК 130.2:141.319.8:316.77

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Текстуальність, як феномен соціокультурного простору сучасного суспільства

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Осипова Валерія Юріївна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному аерокосмічному університеті імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Копилов Володимир Олександрович, Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «ХАІ», завідувач кафедри політології та історії, декан гуманітарного факультету.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Корабльова Надія Степанівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор кафедри теоретичної та практичної філософії;

кандидат філософських наук, доцент Кунденко Яна Миколаївна, Харківський національний університет радіоелектроніки, доцент кафедри філософії. текстуальність нелінгвістичний тілесність

Захист відбудеться «25» травня 2011 року о 17.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6, ауд. 243.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розіслано «21» квітня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д. В. Петренко.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Стрімке вдосконалення технологій, стихійність і гіпермобільність комунікацій поставили проблему тексту до центру філософської проблематики сучасності. Популяризація і розповсюдження мовленнєвих актів через посередництво електронних ресурсів на теперішньому етапі розвитку суспільства призвели до виникнення нових стандартів інформаційного середовища, які деконструюють традиційні форми комунікацій. Означена тенденція спостерігається у зростанні ролі тексту у культурному просторі та збільшенні його значення в інформаційному суспільстві сьогодення.

Різноманітність підходів до розуміння тексту зумовлена багатьма причинами, зокрема його важливістю для взаєморозуміння у міжособистісному спілкуванні та в кроскультурних комунікаціях, а також його семантичною полігранністю і традицією вивчення у різних сферах гуманітарного знання, що нараховує вже багато століть.

Проблеми функціонування тексту в соціокультурному просторі виникають на межі лінгвістики, літературознавства та семіотики, де увага зосереджується на розкритті знаково-символічного смислогенезу, оскільки трансформації сенсів супроводжуються визнанням некоректності чи недостатності денотації. За таких умов зміст поняття “текст” збагачується та розширюється і на теперішньому етапі фігурує як багатошарова, рухлива, відкрита система, що регулює комунікативні процеси, чим стверджує нові види власного існування, пов'язаного з кодуванням смислу.

Актуальність теми дослідження мотивується:

- по-перше, необхідністю проведення комплексного дослідження кроскультурної комунікації, де вагоме місце належить феномену “текст” у його багатовимірному прояві;

- по-друге, потребою більш детального аналізу феномену самоідентифікації особистості у знаково-символічному прояві текстуальної динаміки сучасної культури;

- по-третє, недостатнім осмисленням філософсько-антропологічного виміру репрезентацій текстуальності та ролі знаково-символічних трансформацій у житті сучасного індивіда.

З приводу ступеня наукової розробки проблеми тексту і тектстуальності, слід зазначити, що до неї зверталися вітчизняні та закордонні представники різних сфер гуманітарного знання, зокрема літературознавства, культурології, психології, філософії, які у своїх роботах розглядали текст як художньо-естетичний феномен (Ю. Андрухович, М. Бахтін, К. Васильєва, О. Галич, Р. Гром'як, У. Еко, В. Єшкілєв, Н. Зборовська, С. Іконников, Ю. Ковалів, Н. Корабльова, Н. Костенко, Л. Левчук, В. Назарець, О. Оніщенко), а також його роль у генерації нових смислів (Р. Барт, Ж. Дерріда, Дж. Ділі, У. Еко, Ю. Лотман, С. Махліна, Дж. Ніколіс, Л. Павлюк, Т. Рязанцева, Р. Семків, М. Фуко, О. Юркевич). Мовознавчий вимір функціонування тексту досліджували Ф. Бацевич, Н. Грипас, М. Кочерган, М. Плющ, Г. Удовиченко. Проблемі дискурсивності тексту присвячені роботи Т. Ван Дейка, В. Єшкілєва, В. Руднєва. Особливості тексту в історико-філософському варіанті відображені у роботах Г. Стояцької. Дослідження текстуальності у семіотичному зрізі наявне у роботах П. Торопа.

Аналізу сучасних українських поетичних текстів присвячені роботи І. Андрусяка, Л. Коломієць, Н. Лебединцевої, Г. Скачко, І. Старовойт. Сучасний український літературний процес відображений у дослідженнях Ю. Андруховича, Є. Барана, Н. Беляєвої, Т. Денисової, А. Дністрового, В. Костюка, С. Матвієнко, І. Моторнюка, Ю. Покальчука, Л. Тарнашинської. У роботах В. Болецького, М. Ігнатенка, М. Коваль, С. Русової, І. Фізера всебічно чи опосередковано розглядається термін “постмодернізм”, його семантичне наповнення і походження. Взаємини постмодернізму з модернізмом висвітлюються у роботах І. Бондара-Терещенка, Т. Гуменюк, Д. Наливайка, М. Ігнатенка. Риси та поетику постмодернізму аналізують такі дослідники: Б. Бакула, С. Квіт, Т. Кравченко, Р. Семків. Гра як особливість постмодернізму розглядається у роботах С. Мегентесова, Ю. Сватко. Вплив постмодерних ідей на різні сфери наукового пізнання досліджується у роботах І. Цехмістра, Л. Репіної. У роботах Ю. Андруховича, Є. Золотарьова, П. Кучера, Г. Медникової, Р. Мовчан, М. Павлишина, Б. Рубчака, О. Сидора-Гібелінди, Р. Харчук висвітлюється постмодерна ситуація в Україні. Проблемі інтерпретації тексту, а також відносинам автор - критик - читач присвячені дослідження Ю. Ільчук, В. Китастого, С. Русової, О. Юркевич.

Привертає увагу комунікативний аспект текстуальності, який висвітлює розташування елементів тексту в інформаційному просторі культури, власне текст як засіб спілкування, тілесного позиціонування особистості завдяки посередництву моди як феномену культури, що відображено у роботах таких дослідників: Р. Барта, Ж. Бодріяра, Л. Газнюк, А. Голибіної, А. Гофмана, Л. Кибалової, М. Килошенко, В. Косяка, Ю. Легенького, Я. Нерсесова, Л. Орлової, О. П. Проценко, В. Скляренко, В. Суемі, О. Фединої, А. Фернхема, Е. Фукса, Н. Хамітова.

Окреме місце належить роботам, у яких аналізується текстова складова ЗМІ в цілому та реклами зокрема (В. Балашова, Ж. Бодріяра, Б. Ванекена, М. Васильєвої, Г. Володимирської, Л. Геращенко, У. Еко, А. Ковальчук, О. Лебедєва-Любімова, М. Марка, О. Павловської, Г. Почепцова, Е. Райса, Дж. Траута, Ю. Шилкова).

Проте, слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку філософсько-антропологічних проблем дослідження текстуальності як складного і багатовимірного феномену, що наявний як у лінгвістичних, так і в нелінгвістичних явищах культури потребує більш детального аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі політології та історії Національного аерокосмічного університету імені М.Є. Жуковського “ХАІ” в рамках держбюджетної теми гуманітарного факультету “Створення інформаційно-аналітичного та психолого-педагогічного супроводу підготовки фахівців з галузі знань “Авіаційна та ракетно-космічна техніка”” (д/р № 0108U011013).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення особливостей функціонування феномену “текстуальність” у сучасному філософському знанні та репрезентація його лінгвістичних і нелінгвістичних проявів у сучасному філософсько-культурологічному дискурсі.

Для досягнення цієї мети передбачається розв'язання таких завдань:

- визначити місце і значення феномену “текстуальність” у культурному середовищі сучасності;

- виявити статус категорій “текст” і “текстуальність” у понятійно-категоріальному апараті сучасної філософії;

- дослідити специфіку сучасного українського літературно-критичного процесу;

- розкрити роль деконструкції як прийому аналізу літературних текстів;

- виявити характерні особливості лінгвістичної текстуальності;

- обґрунтувати положення щодо наявності нелінгвістичної текстуальності як складової сучасної культури;

- дослідити основні репрезентації нелінгвістичної текстуальності у сучасних знаково-символічних та комунікативних моделях (тілесність, мода, реклама).

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є соціокультурний простір сучасного суспільства.

Предметом дисертаційного дослідження є філософські стратегії репрезентації текстуальності як феномену сучасної культури.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Відповідно до мети й завдань, використано такі методи дослідження: аналітичний (для огляду філософсько-антропологічного і культурно-історичного матеріалу щодо тексту і текстуальності); семіотичний (для виявлення знакових кодів та комунікативних моделей соціокультурних стратегій текстуальності); структурний (для розподілу текстуальності на лінгвістичну і нелінгвістичну та висвітлення кожної з них як складної системи); компаративний (для виділення специфічних рис лінгвістичної і нелінгвістичної текстуальності); системний (для виявлення елементів текстуальності та їхніх взаємозв'язків); психоаналітичний (для дослідження афективності, яка супроводжує художню творчість та для аналізу сприйняття текстових повідомлень).

Теоретичну базу дослідження складають роботи зарубіжних дослідників: представників постструктуралізму (Р. Барт, Ж. Дерріда), постмодернізму (Ж. Бодріяр, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз), семіотики (У. Еко, Ю. Лотман), а також роботи вітчизняних авторів (Ю. Андрухович, В. Єшкілєв).

Наукова новизна одержаних результатів роботи. Дослідження ґрунтується на широкому культурологічному, філософському та історичному емпіричному матеріалі, який раніше не вводився до простору філософських інтерпретацій.

Такий підхід у дисертаційному дослідженні знайшов своє відбиття у наступних положеннях, що визначають наукову новизну:

- вперше здійснено комплексне інтердисциплінарне дослідження репрезентацій феномену “текстуальність” у культурному середовищі, доведено, що текстуальність є невід'ємною частиною як вербальних, так і невербальних інформаційно-комунікативних процесів сучасності;

- з'ясовано зміст поняття “текстуальність” у філософсько-культурологічному знанні, зазначено, що на відміну від тексту як чіткої організації знаків, текстуальність є загальною характеристикою об'єктів, що фігурують як знаково-символічне відносно стійке утворення;

- текстуальність розглянута з боку її лінгвістичного і нелінгвістичного проявів, при цьому лінгвістичний прояв характеризується як граматична послідовність елементів тексту, відповідно, нелінгвістичний прояв фігурує у предметній площині речей, кольорів, фігур тощо, які мають знаково-символічний статус;

- досліджено специфіку сучасного українського літературно-критичного процесу, запропоновано спробу аналізу сучасних поетичних текстів;

- розкрито роль деконструкції як техніки створення та інтерпретацій літературних текстів, доведено, що завдяки деконструкції стирається межа між традиційним та новаторським, відбувається гра з додатковими смислами, генеруються інші смисли усталених текстів;

- виявлені характерні особливості лінгвістичної текстуальності, доведено, що лінгвістична текстуальність фігурує на рівні мови і репрезентується як замкнена довершена система;

- обґрунтовано положення стосовно наявності нелінгвістичної текстуальності, що постає як єдність фрагментів чи факторів дійсності, створюючи смисловий контекст та будуючи асоціативний ряд щодо головного змісту;

- зазначено, що у сучасних знаково-символічних та комунікативних моделях (тілесність, мода, реклама) нелінгвістична текстуальність репрезентується як ризома, симуляція, гіперреальність, подвійне кодування тощо, які одночасно можуть синтезувати лінгвістичні та нелінгвістичні прояви текстуальності.

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження. Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його результати дають змогу систематизувати роботи, присвячені проблемам тексту. Матеріали дисертації можуть бути використані у подальшому розвитку досліджень проблем сучасної культури, а саме, міжкультурної та кроскультурної комунікації, діалогу культур в цілому, а також послужити підгрунтям для видання монографії за досліджуваною темою.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані при створенні культурологічних та філософських програм, при розробці курсів та спецкурсів з теорії культури і філософії науки, для загальної підготовки студентів до семінарських та лекційних занять з філософії та теорії культури, у видавничих розробках.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно. У публікаціях, написаних у співавторстві [6], автору належить огляд літератури за темою та написання висновків.

Апробація результатів дослідження. Провідні положення дисертаційного дослідження викладено у тезах доповідей, які обговорювалися на 11 науково-практичних конференціях: ІХ Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 22 - 23 квітня 2008 р.), VIII Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 24 - 25 квітня 2007 р.), ІІІ Оломоуцький симпозіум україністів (Оломоуц, 24 - 26 серпня 2006 р.), VIІ Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 25 - 26 квітня 2006 р.), VI Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 26 - 27 квітня 2005 р.), V Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 27 - 28 квітня 2004 р.), Всеукраїнська наукова конференція “Інтеграційна модель для України: історичний досвід і перспектива” (Київ, 6 - 7 листопада 2003 р.), Міжнародна науково-технічна конференція “Інтегровані комп'ютерні технології в машинобудуванні” ІКТМ'2003 (Харків, 22 жовтня 2003 р.), IV Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 24 - 26 квітня 2003 р.), ІІІ Міжнародна студентська науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 25 - 26 квітня 2002 р.), ІІ Міжвузівська конференція “Від теорії культури - до практики культуротворення. Людина, культура, техніка на рубежі тисячоліть” (Харків, 26 квітня 2001 р.).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження відображені у 17 наукових роботах, з яких 6 статей опубліковано у фахових спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України, а решта - у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 2 розділів, що містять 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 228 найменувань. Повний обсяг роботи - 189 сторінок, з яких 168 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність проблеми дослідження, сформульовані мета і основні завдання. Визначено об'єкт та предмет дослідження, з'ясовано ступінь наукової розробленості теми в зарубіжній та вітчизняній літературі, охарактеризовано методологічні засади та розкрито наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, зміст апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Лінгвістична текстуальність: від граматичної послідовності до наративної структури” визначається проблема дисертаційного дослідження, розкривається її актуалізація у проблемному полі сучасної філософії, аналізуються основні концепції поняття “текст” і специфіка репрезентації лінгвістичної текстуальності у сучасному українському літературно-критичному процесі.

У підрозділі 1.1 “Теоретико-методологічні засади дослідження феномену “текстуальність”: аналітика тексту в проблемному полі сучасної філософії” розглядається проблема тексту у філософії постмодернізму, де всі факти, події, явища тощо розглядаються крізь призму своєї текстової реалізації, і лише текст як самостійний об'єкт підлягає аналізу. В такий спосіб відбувається відмова від традиційних засобів та прийомів філософської рефлексії на користь загальних гуманітарних методик, які є фрагментарно запозиченими з історії, філології, філософії. Виникаючи на межі лінгвістики, літературознавства, семіотики, проблема тексту починає активно досліджуватися у гуманітарному пізнанні другої половини ХХ століття.

У роботі підкреслюється, що поняття “текст” у загальному плані розглядається як систематизована послідовність знаків, але статус тексту як одного з центральних філософських концептів найбільш розгорнуто стверджується у постструктуралізмі, з яким найчастіше пов'язують введення до інтелектуального ужитку терміну „текст”. Деякі положення постструктуралізму (граматологія Ж. Дерріди, текстовий аналіз Р. Барта, та ін.) переходячи від науково орієнтованого вивчення знаку до опису процесів його породження, зближуються з інтерпретативними механізмами дослідження тексту. У зв'язку з розширенням поля текстових досліджень, їхнім предметом стають не лише вербальні тексти, але й тексти живопису, архітектури, кінематографу, моди тощо.

У мовознавстві текстом називають об'єднану смисловим зв'язком послідовність мовленнєвих одиниць - речень, висловлювань, абзаців, розділів, розрізняючи тексти з ланцюговим (кожне наступне речення за смислом і будовою об'єднане з попереднім, поступово розвиваючи думку) та паралельним (частини тексту передають події, що відбуваються одночасно, або чергують одна одну) зв'язками (Н. Грипас, М. Плющ).

На думку Ю. Лотмана, культура має комунікативну та символічну природу, де тексту відводиться головне значення. Ю. Лотман наголошує на конкретно-історичному походженні тексту і розуміє його не тільки як демонстрацію мови, але і як генератор власної мови.

У роботі використовуються дослідження М. Бахтіна, який пов'язує текст з контекстом, зазначаючи, що за кожним текстом стоїть своя система знаків. Текст художнього твору з самого початку на авторському рівні є двоєдиним, складаючись із різних смислових площин, на які накладається діалогічність тлумачення. Якщо будь-яку систему знаків, тобто будь-яку мову, можна перекласти на іншу мову, то художній твір не підлягає остаточному перекладу, тому що не існує потенційно єдиного тексту текстів.

За Ж. Деррідою, комунікативні властивості знаків, зафіксованих на письмі, набагато перевищують властивості знаків, промовлених вголос. Саме завдяки письму можна навіть за відсутності емпіричного суб'єкта відтворити започаткований смисл і повторювати його необмежену кількість разів, занурюючись у нього дедалі глибше. Деконструкція Ж. Дерріди є спробою розбору всієї системи понять, сформованих навколо знака. Вона спрямована проти принципу лінійності та усього, що пов'язане з історичною та культурною традицією. Прагнучи віднайти альтернативні форми організації тексту, які здатні розірвати тотальну ієрархію замкненого кола книги, Ж. Дерріда розглядає текст як феномен, що самодеконструюється, наполягаючи на свободі імпровізації та праві на гру. За Ж. Деррідою, нема нічого, що було б поза текстом. Таким чином, уся реальність є вписаною в текст. Отже, цю тезу можна витлумачити у багатьох смислах, а саме: не існує нічого, що було б поза текстом; все мислиться в тексті; все є частиною тексту.

Підрозділ 1.2 “Нон-фінальний смислогенез у стратегії текстового аналізу” присвячений розгляду тексту, що при цьому розуміється як простір, у якому відбувається процес утворення значень.

У роботі текст досліджується не як замкнений, закінчений продукт, а як виробництво, що триває під доглядом суб'єкта. Генерація значень пов'язана з іншими текстами і кодами, а також з історією та суспільством, всередині якого наявні стосунки цитації, а не стосунки детермінації. Таким чином, текст складається з анонімних цитат без лапок, розрізнення яких вимагає від суб'єкта достатньої ерудиції. Власне текст являє собою гру смислу, яка відбувається завдяки грі цитат, що, фактично, є грою культурних мов. Під цитатою розуміється не тільки запозичення конкретного текстового фрагменту, а й функційно-стилістичного коду, який репрезентує певний тип мислення або традицію тощо.

У межах постмодернізму текстуальність мислиться як невід'ємна від інтертекстуальності, а текст розуміється як поєднання варіантів інших текстів.

Метою текстового аналізу є не опис структури твору і не її реєстрація як стійкої одиниці, а процес рухомої структурації тексту, яка змінюється від читача до читача протягом історії, проникнення у смислове навантаження твору, у процес означування. Текстовий аналіз не стримить до з'ясування детермінації тексту, який розглядається як наслідок певної причини, а має на меті виявлення умовного “вибуху” тексту у міжтекстовому просторі, тобто нескінченну гру з новими значеннями, які продукує текст. Р. Барт зазначає, що здійснюючи текстовий аналіз, слід намагатися вловити і класифікувати не всі смисли тексту, а ті форми і коди, через які йде виникнення смислів тексту, тобто дослідити шляхи смислотворення.

У дисертації зазначається, що у роботах постструктуралістів (Р. Барт, Ж. Дерріда) література фігурує виключно як плацдарм для інтелектуальних дослідів. Натомість, у літературній практиці аналіз творів, виконаний лише на теоретико-методологічних засадах постструктуралізму, є неповним через втрату уваги до головної функції літератури як виду мистецтва - здатності викликати естетичне почуття. Таким чином, обминаючи психологічний чинник, сприйняття і аналіз літератури саме як різновиду мистецтва є неможливим; в такий же спосіб неможливим стає і подальше сприйняття літературної практики як різновиду творчості.

Підрозділ 1.3 “Постмодернізм і сучасний український літературно-критичний процес” присвячений аналізу літературно-критичного процесу сучасної України.

Популяризація електронної комунікації та швидкість інформаційного обігу зумовлюють тенденцію до значного спаду кількості зацікавлених літературою. Книжковий ринок, а також сфери моди і поп-музики, функціонує на сучасному етапі саме за рахунок настанови реципієнта на повторення та впізнавання, що відзначає книги, написані за сюжетами фільмів і телесеріалів, вищим попитом, ніж інтелектуальні тексти художньої літератури, які для ідентифікації інтертекстуальних зв'язків вимагають від споживача досить високого рівня читацької компетенції.

Переважна більшість наукових статей, присвячених сучасному українському літературному процесу в цілому та присвячених аналізу конкретних творів зокрема, мають вельми традиційний початок - спробу пояснення терміну “постмодернізм”. Щодо літератури, постмодернізм виступає як руйнівник чистоти мистецького феномену, коли у поняття “літературний текст” уводиться межово універсальний зміст: від напису на стіні громадської вбиральні до астрономічних каталогів (В. Єшкілєв). У роботі зазначено, що роман В. Кожелянка “Дефіляда в Москві” є яскравим свідченням застосування методу деконструкції як теоретичного підґрунтя для написання і аналізу сучасних текстів художньої літератури.

Соціокультурний простір сьогодення вимагає якісно нових літературних текстів, які могли б репрезентувати його особливості наступним поколінням. Впроваджуючи ідею розуміння популярного мистецтва (“попси”) як деградуючо-дегенеруючої форми мистецтва, сучасні українські поети висміюють рекламу і масову культуру, вважають тексти популярних пісень та шансону предметом стьобу. Гостре відчуття спорідненості з містом та усвідомлення власного маргінесу поколінням митців дев'яностих знаходить в їхніх текстах символічне втілення в образі бомжа як протилежного полюсу масовості (Л. Коломієць). У окремому щаблі сучасних українських текстів художньої літератури зі стилістичною метою нівелюється категорія “норма”, що виражається в ігноруванні правил орфографії та пунктуації, а також у вживанні інвективної лексики.

Український поет і критик І. Андрусяк мотивує недосконалість літературно-критичного процесу 90-х рр. тим, що дев'ятдесятники не зуміли витворити концептуальних засад власної літературної критики, а окремі імена є регіонально або “кланово” заангажованими та схильними представляти інтереси певних груп у середині покоління.

Зважаючи на недостатню кількість теоретико-методологічного матеріалу, потрібного для дослідження сучасних поетичних текстів, у роботі запропоновано спробу аналізу, яка полягає у висвітленні лейтмотивно-текстуального аспекту сучасної лірики. Суперечливість та асистемність сучасних соціокультурних наративів у деяких дослідників (В. Руднєв, Ж. Дельоз та Ф. Гваттарі) асоціюється з шизофренією, одним з головних симптомів якої є депресія, яка виникає внаслідок процесу інтеріоризації постмодерної дійсності як реакція людини на гіпершвидкий дискурс суспільства, взяти повноцінну участь в якому особистість невзмозі через те, що кількість інформації, що поглинає людину, набагато перебільшує ту кількість, яку вона здатна осмислити.

Другий розділ “Нелінгвістичні прояви текстуальності у символічній культурі сучасності” присвячений аналізу нелінгвістичної текстуальності та її репрезентацій у соціокультурному просторі сьогодення.

У підрозділі 2.1 “Сутність та специфіка нелінгвістичної текстуальності” розкривається поняття “нелінгвістична текстуальність” та досліджуються її характерні особливості - ризоморфність та симулятивність.

Виступаючи базовим терміном у концепції Ж. Бодріяра, симуляція як заміна реального знаками реального стає гаслом сучасної культури. Розглядаючи сучасність як добу тотальної симуляції, Ж. Бодріяр інтерпретує у цьому аспекті широкий спектр соціальних феноменів. Інформація не виробляє смисл, а розігрує його, замінюючи комунікацію симуляцією спілкування. Виробництво також фігурує як семіотична сфера: сьогодні товари оцінюються, в першу чергу, не з боку споживацької чи мінової вартості, а з боку вартості знакової.

Засобом радикальної альтернативи статичним та замкненим лінійним структурам є ризома. На відміну від структури, ризому неможливо зруйнувати. За Ж. Дельозом та Ф. Гваттарі, ризоморфне середовище складається з неоднорідних тем, різноманітних дат і рівнів, будь-яка ризома включає в себе лінії членування, за якими вона стратифікується, територіалізується та організується.

У роботі нелінгвістична текстуальність розуміється як певна єдність елементів (фрагментів чи факторів дійсності), яка вписується до смислового контексту та бере участь у побудові асоціативного ряду, який відображує смисл. На відміну від лінгвістичної текстуальності, текстуальність нелінгвістична є відкритою і незавершеною системою. Якщо лінгвістична текстуальність характеризується як чітка структура граматики, то нелінгвістична текстуальність функціонує як ризома і симуляція.

Підрозділ 2.2 “Смислова перверсивність тілесності як прояв самоідентифікації особистості” присвячений аналізу репрезентацій текстуальності у смисловій перверсії тілесності.

У другій половині XX століття із розвитком ідей постмодернізму та з появою і тотальним розповсюдженням зі сфери семіотики на інші сфери гуманітарного знання таких понять як “знак” і “код”, з'являється і нове розуміння поняття “тіло”.

Феномен “тілесність” у соціокультурному просторі сучасності фігурує у таких аспектах: 1) медично-фізіологічному; 2) гендерному; 3) тілесність і самоідентифікація; 4) тіло як текст або знак; 5) тіло як фетиш; 6) тілесність і нарцисизм.

Постмодернізм переосмислює і розширює поняття “тіло”. Ж. Бодріяр зазначає, що у кожній системі наявна нова форма викривленого бачення тіла. Для медицини базовою моделлю тіла є труп, для релігії - тварина, тобто інстинкти плоті, для системи політичної економії ідеальним типом тіла є робот, для системи політичної економії знаку базовою моделлю тіла є манекен. Отже, труп, тварина, машина і манекен постають як негативні ідеальні типи тіла, які розробляються та відображуються у межах конкретної системи.

У теоретико-методологічному апараті постмодернізму “тіло” як термін традиційного естетичного та соціокультурного знання репрезентується ще й з іншим значенням, артикулюючись у понятті “тіло без органів”, яке є наслідком накладання ідеї ризоми та креативного потенціалу децентрації на феномен тілесності. В такий спосіб ризоморфне “тіло без органів” протиставляється організму як стійкій структурі органів зі стабільними чітко окресленими функціями; на відміну від організму, воно є пластичним і саме здатне оформлюватися у той чи інший ситуативно актуальний орган.

Фетишистське ставлення сучасної людини до тіла домінує у сучасній культурі над усіма іншими проявами тілесності, причому фетишизується не саме тіло як даність, а ідеалізований образ тіла-симулякра, абстракція, що складається з “ліпних знаків” та розуміється як абсолютна інвестиція.

Сучасна активна діяльність індустрій моди і краси, пластичної хірургії та шоу-бізнесу є свідченням практичної реалізації певних положень постмодернізму, зокрема щодо переосмислення поняття “тіло”, яке розуміється не як вирок, а як первинна сировина, що потребує обробки.

Текстуальність і тілесність перехрещуються у символічному просторі знаку. Сучасне виробництво штучних знаків внесло суттєві корективи як до сприйняття людського тіла в цілому, так і до розуміння понять “краса” та “привабливість” зокрема. Симетрія та ідеальні пропорції тіла як основний емоційно-оцінний критерій на сьогодні цілковито відійшли до сфери мистецтва. У житті сучасного індивіда вони мають значення лише у поєднанні з соціальними символами престижу.

Феномен “тілесність” у контексті знаково-символічного простору текстуальності за сучасних умов функціонування ринково-інформаційного суспільства зумовлює виникнення феномену “володіння тілом”, який свідчить про нівеляцію таких аспектів актуалізації тілесності як невимушеність, щирість, природність та відвертість самоусвідомлення і саморепрезентації.

Модус “володіння” реалізується на естетичному та аксіологічному рівнях і актуалізується у таких поняттях як “нарцисизм” і “фетишизм”, що мотивується можливістю подвійного кодування деяких символів і їхнього прочитання одразу на двох рівнях: на естетичному та на аксіологічному. Наприклад, золотий ювелірний виріб з діамантами на естетичному рівні фігурує як прикраса чи витвір мистецтва, а на аксіологічному - як грошовий еквівалент відповідної ваги золота даної проби та конкретної ваги і чистоти коштовного каміння.

Підрозділ 2.3 “Текстуальність у предметно-речовому просторі моди” присвячений дослідженню функціонування текстуальності у просторі моди, вивчення якої у межах філософської інтерпретації відбувається у соціологічному, психологічному, культурологічному, естетичному та аксіологічному аспектах.

У роботі зазначено, що мода доповнює традиційні форми культури через їхню трансформацію сучасністю та конструює на цьому ґрунті нове оточення людини та її саму.

Символічний простір моди виробляє товари і послуги, які актуалізуються у сфері текстуальності, набуваючи статусу знаку та повідомлення. Регульовані абстрактним устроєм мови, і товар, і знак фігурують відповідно узагальненій формі, яка впорядковується моделями та парадигмами. Отримавши статус знаку, товар функціонує як текстове повідомлення, сприяючи прискоренню та помноженню модної комунікації.

У контексті соціального символізму співвідношення моди і культури формулюється у такий спосіб: мода - це стихійна форма символічного присвоєння продуктів культури.

Мода як система соціального символізму виробляє та використовує знаки соціальних статусів і прошарків, що регулюють внутрішньогрупове та міжгрупове спілкування, тобто предмети моди перетворюються на соціальні символи, які виконують функції регулювання стосунків між людьми. Сутність цього регулювання полягає у використанні символічних засобів з метою ідентифікації індивідів зі своєю групою та встановлення соціальних дистанцій у спілкуванні між групами, що займають різні позиції у соціальній ієрархії. Наприклад, під час правління Людовіка ХІV перуки з натурального білявого волосся мав право носити лише він та члени королівської родини.

Текстуальність і мода перехрещуються у символічному просторі знаку. В умовах нової соціокультурної реальності інформаційного суспільства мода в цілому та одяг зокрема фігурують як засоби комунікації, набуваючи притаманних постмодернізму рис. Деконструювавши утилітарну функцію приховування оголеності, одяг фігурує у сфері підсвідомого та несвідомого, символізуючи нездійснені бажання та ілюзію їхньої реалізації.

Ідейно-семантичне навантаження сучасного модного одягу полягає у масовому виробництві індивідуальних образів-симулякрів, примірюючи які людина має нескінченні можливості саморепрезентації: від леді-вамп і бізнесмена - до відмінниці і розгільдяя.

На думку О. Фединої, парадокс сучасного костюма-маски полягає у тому, що він не ховає, а виявляє сутність особи як представника елітної чи масової культури, носія вищої чи нижчої свідомості.

Особливої уваги заслуговує актуалізація та інтерпретація знаків у таких явищах як: кітч, фарс і карнавалізація, де відбувається переосмислення традиційної символіки, зокрема релігійної, та позбавлення її сакрального змісту виставлянням на всезагальний огляд. Йдеться про одяг, прикрашений малюнками, нашивками чи аплікаціями з зображенням хрестів, пентаграм, символу Дао та ін. У споживацькій свідомості людини масової культури цей одяг набуває значення актуальної модної новинки.

Комерціалізація сучасного суспільства закріплює у свідомості індивіда синтетичний прояв моди і тілесності - модне тіло як товар, внаслідок чого споживацька вартість поступово зникає, поступаючись місцем функціонуванню коду та мінової вартості.

У підрозділі 2.4 “Знаково-символічна амбівалентність текстуальності у різновидах масової культури” розглядаються репрезентації текстуальності у телекомунікативному та рекламному просторі масової культури, де текстуальність фігурує як метафорика.

На сучасному етапі реклама перестала бути каталізатором купівлі-продажу, вона перетворилася на форму суспільної свідомості та стала самодостатньою. Якщо раніше культурно-ідеологічним осередком була література, то тепер суспільство стало рекламоцентричним, що цілком відповідає стандартам доби культури споживання.

Важливим аспектом реалізації візуальних метафор рекламного простору є колір. Завдяки доповнюванню та емоційному збагаченню кольоровою гамою їхнього змісту створюється можливість провокувати певні реакції реципієнта. Правильно підібрана кольорова гама створює потрібний емоційний фон, що сприяє кращому засвоєнню повідомлення, а кольори, які не відповідають його змісту, викликають, щонайменше, незадоволення, знижуючи таким чином ефективність впливу.

Прийом потрійної метафоризації спостерігається, якщо товар рекламують відомі особистості та актори. У цьому випадку споживач придбає не лише товар і метафорику рекламного ролика, а й той імідж, який має цей актор, а ще й образи героїв, яких він грав. Вислів “Він купив годинник, який рекламував Пірс Броснан” означає не тільки те, що суб'єкт придбав разом із коштовною річчю амбіції, самовпевненість та сексуальність цієї телезірки, а й те, що він став володарем усіх тих якостей, які властиві одному з найвідоміших образів Пірса Броснана - агенту 007 Джеймсу Бонду. Рекомендація зірки діє як свідоцтво високої якості товару. Користуючись продуктом, який асоціюється з конкретною знаменитістю, споживачі отримують додаткову цінність з боку образності, мрій та розважальності.

Важливою характеристикою масової культури є формування особливої інтертекстової реальності. Проте, створювати таку реальність здатні не всі масові тексти, а тільки ті, які стали культовими. За В. Руднєвим, їхньою головною особливістю є те, що вони настільки глибоко увійшли до масової свідомості, що продукують інтертексти, але не у собі, а у довколишній реальності.

Рекламу і масову культуру об'єднує, перш за все, сприйняття масовості як існуючого порядку, що претендує на тотальність. Такий порядок характеризується здатністю поглинути будь-яку креативну перспективу, що призводить до формування однакових стандартів поведінки, споживання та життя в цілому.

Масова культура, а особливо рекламний дискурс, є найяскравішим унаочненням прояву нелінгвістичної текстуальності у сучасному інформаційному суспільстві, а також синтезу лінгвістичної та нелінгвістичної текстуальності. У зазначених сферах нелінгвістична текстуальність репрезентується у таких формах: симуляція, гіперреальність, подвійне кодування, інтертекстуальність, маргінальність, еклектизм, а синтез лінгвістичної та нелінгвістичної текстуальності артикулюється безпосередньо у рекламному повідомленні, в якому візуальні коди належать до невербальної, а салогани - до вербальної сфери, причому, подвійне кодування та інтертекстуальність фігурують як у нелінгвістичній текстуальності зокрема, так і у її синтезі з лінгвістичною, через широке розуміння поняття “текст”.

Репрезентуючись у якості метафорики телекомунікаційного простору, текстуальність реалізується на двох рівнях: на онтологічному - як симуляція та на аксіологічному - як сформовані у конкретні образи мрії, що спонукають індивіда до здійснення акту купівлі.

Висновки

Викладено найважливіші наукові й теоретичні результати дослідження, яке підтвердило низку теоретичних положень, дало змогу розв'язати поставлені завдання, засвідчило доцільність вибору понятійного апарату та ефективність застосування запропонованої в дисертації методологічної програми. Основні результати виконаної роботи можна подати у вигляді таких теоретичних положень:

1. У дисертації проведено ґрунтовне філософсько-культурологічне осмислення феномену “текстуальність” та модусів його існування у соціокультурному просторі сучасності.

2. На сучасному етапі розвитку гуманітарного знання поняття “текст” характеризується в такий спосіб: 1) як культивація смислотворення без мети і без центру; 2) як множинність смислу та незавершеність значень, що не підлягає ієрархізації; 3) як анонімний літературний текст, що складається з посилань та цитат і є генератором смислів для всіх реалізованих текстів.

3. Під лінгвістичною текстуальністю розуміється граматична послідовність знаків, побудована за правилами словотвору, граматики та синтаксису. Фігуруючи, переважно, на рівні мови, лінгвістична текстуальність репрезентується як замкнена довершена система.

4. Запропоновано спробу аналізу лейтмотивно-текстуального аспекту сучасної української лірики.

5. З'ясовано, що деконструкція як техніка написання та аналізу текстів художньої літератури культивує нові генерації значень.

6. Обґрунтовано положення щодо наявності нелінгвістичної текстуальності як складової сучасної культури. Нелінгвістична текстуальність визначається як єдність елементів (фрагментів чи факторів дійсності), що вписується до смислового контексту та будує асоціативний ряд, який є відображенням смислу.

7. Досліджено основні репрезентації нелінгвістичної текстуальності у перверсії тілесності, знаково-символічних моделях моди, реклами і масової культури.

8. Виявлено, що масова культура, а особливо рекламний дискурс є найяскравішим унаочненням прояву нелінгвістичної текстуальності у сучасному інформаційному суспільстві, а також синтезу лінгвістичної та нелінгвістичної текстуальності.

9. Розширено інтерпретаційне поле текстових репрезентацій.

10. Зазначено, що потребує подальшого вивчення зв'язок тексту як неповторного явища творчої діяльності людини та питання, пов'язаного з його модифікаціями.

11. До перспектив роботи можна віднести подальше дослідження взаємовпливів різних культур.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Осипова В. Ю. Аналітика тексту в проблемному полі сучасної філософії / В. Ю. Осипова // Гуманітарний часопис : зб. наук. праць. - 2010. - № 3. - С. 58-64.

2. Осипова В. Ю. Смисловий дискурс тілесності в соціокультурному просторі сучасності / В. Ю. Осипова // Гуманітарний часопис : зб. наук. праць. - 2009. - № 2. - С. 124-130.

3. Осипова В. Ю. Метафорика телекомунікаційного простору як креативна складова іміджу сучасного індивіда / В. Ю. Осипова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Сер.: Теорія культури і філософія науки. - 2005. - № 660. - С. 122-126.

4. Осипова В. Ю. Інтеріоризаційно-депресивний синдром поезії 90-х років ХХ століття / В. Ю. Осипова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Сер.: Філософія. - 2004. - № 638. - С. 218-222.

5. Осипова В. Ініціація української жінки (переосмислення стереотипів, або “Дефіляда зеленої Катерини”) / В. Осипова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер.: Теорія культури і філософія науки. - 2003. - № 579-2. - С. 39-43.

6. Осипова В. Психологізована структура або гештальт тексту / А. Проценко, В. Осипова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер.: Теорія культури і філософія науки. - 2001. - № 507. - Вип. 24. - С. 157-161.

7. Осипова В. Ю. Романи Я.Флемінга про Джеймса Бонда як універсальний текст масової культури / В. Ю. Осипова // Матеріали IХ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2008. - С. 144-145.

8. Осипова В. Ю. Мода і вербаліка / В. Ю. Осипова // Матеріали VIІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2007. - С. 11-12.

9. Осипова В. Ю. Реклама як метафора і метафора у рекламі / В. Ю. Осипова // UKRAINICA II: soucasna ukrajinika. Problemy jazyka, literatyry a kultury. - Olomouc, 2006. - С. 553-554.

10. Осипова В. Ю. Тілесність у просторі масової культури / В. Ю. Осипова // Матеріали VIІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2006. - С. 23-24.

11. Осипова В. Ю. Метафорика володіння як засіб креації соціокультурної маски індивіда / В. Ю. Осипова // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2005. - С. 143-144.

12. Осипова В. Ю. Реклама: стереотип і шизофренія / В. Ю. Осипова // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2004. - С. 68-69.

13. Осипова В. Реклама як складова частина сучасного інформаційного простору / Валерія Осипова // Молода нація. - 2003. - № 4. - С. 145-149.

14. Осипова В. Ю. Невроз нав'язливості як інтерпретація сучасної соціокультурної ситуації / В. Ю. Осипова // Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції “Інтегровані комп'ютерні технології в машинобудуванні”. - Харків, 2003. - С. 295-296.

15. Осипова В. Ю. Лікування комплексів: класичне дефіле чи дефіляда деконструкцією? / В. Ю. Осипова // Збірник робіт ІV Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2003. - С. 218-221.

16. Осипова В. Ю. Техногенні мотиви в сучасних українських поетичних текстах / В. Ю. Осипова // Збірник праць ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2002. - С. 29-30.

17. Осипова В. Ю. Поезія 90-х: традиційне і новаторське / В. Ю. Осипова // Збірник студентських наукових праць ІІ Міжвузівської конференції “Від теорії культури - до практики культуротворення. Людина, культура, техніка на рубежі тисячоліть”. - Харків, 2001. - С. 25-26.

Анотація

Осипова В. Ю. Текстуальність як феномен соціокультурного простору сучасного суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Харків, 2010.

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню феномену “текстуальність” як елементу соціокультурного простору сучасності. На відміну від тексту, де наявний рух від смислу до смислу, в текстуальності відбувається розрив. Якщо текст характеризує структура, то текстуальності властива ризоморфність. Текстуальність визначено як характеристику об'єкта з боку системи засобів виразності, які передають його смислове навантаження.

У роботі виділяється лінгвістична і нелінгвістична текстуальність.

Лінгвістичну текстуальність визначено як граматичну послідовність знаків, побудовану за правилами словотвору, орфографії та синтаксису. Лінгвістична текстуальність, переважно, фігурує на рівні мови і репрезентується як замкнена довершена система.

Нелінгвістичну текстуальність визначено як єдність елементів (фрагментів або факторів дійсності), яка вписується до смислового контексту та бере участь у побудові асоціативного ряду, що відображує смисл.

У сучасному комунікативному просторі має місце синтез лінгвістичної та нелінгвістичної текстуальності, який є кодуванням глибоких і протилежних культурних смислів.

Ключові слова: текст, текстуальність, комунікація, символ, постмодернізм, симулякр, ризома, структура, мода, тілесність, реклама, масова культура, соціокультурний простір.

Аннотация

Осипова В. Ю. Текстуальность як феномен социокультурного пространства современного общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена исследованию феномена “текстуальность” как элемента социокультурного пространства современности.

В диссертации осуществляется комплексное системное исследование кросскультурной коммуникации, в которой на современном этапе развития общества одно из центральных мест принадлежит феномену “текст” во всем многообразии его проявлений.

В отличие от текста, в котором присутствует движение от смысла к смыслу, в текстуальности происходит разрыв. Если текст характеризует структура, то текстуальность обладает ризоморфностью. Текстуальность определена как характеристика объекта со стороны системы способов выразительности, которые передают его смысловую нагрузку.

В работе различается лингвистическая и нелингвистическая текстуальность.

Лингвистическая текстуальность определена как грамматическая последовательность знаков, которая построена по правилам словообразования, орфографии и синтаксиса. Лингвистическая текстуальность, в основном, фигурирует на уровне языка и репрезентируется как замкнутая законченная система. Актуализируясь в сфере художественной литературы, лингвистическая текстуальность выступает как синтез грамматического построения и нарративной структуры.

Нелингвистическая текстуальность определена как совокупность элементов (фрагментов или факторов действительности), которая вписывается в смысловой контекст и принимает участие в построении ассоциативного ряда, который отражает смысл. В отличие от лингвистической текстуальности, текстуальность нелингвистическая представляет собой открытую и незавершенную систему.

В работе показывается, что в современном коммуникативном пространстве присутствует синтез лингвистической и нелингвистической текстуальности, который является кодированием глубоких и противоположных культурных смыслов.

В диссертации отмечается, что массовая культура, а особенно рекламный дискурс, являются ярчайшим примером проявления нелингвистической текстуальности в современном информационном обществе, а также синтеза лингвистической и нелингвистической текстуальности, который фигурирует непосредственно в рекламном сообщении, где визуальные коды относятся к невербальной, а слоганы - к вербальной сфере. Важной характеристикой массовой культуры является формирование особой интертекстовой реальности, которую, однако, могут продуцировать не все массовые тексты, а только те, которые стали культовыми.

Доказано, что текстуальность в своих лингвистических и нелингвистических проявлениях выступает генератором новых смыслов, значений и интерпретаций, что является позитивным моментом в исследовании социокультурных коммуникаций современности.

Ключевые слова: текст, текстуальность, коммуникация, символ, постмодернизм, симулякр, ризома, структура, мода, телесность, реклама, массовая культура, социокультурное пространство.

Summary

Osypova V. Yu. Textuality as a Phenomenon of Sociocultural Space in Contemporary Society. -- Manuscript.

Thesis for a Candidate of Philosophic Sciences Degree, specialty 09.00.04 -- Philosophic Anthropology, Philosophy of Culture. -- Kharkiv National Karazin University, Kharkiv, 2010.

In the thesis, the phenomenon of textuality is studied as an element of today's sociocultural space. Unlike text, in which there is movement from sense to sense, in textuality a break is present. Text is characterized by its structure, and textuality, on the contrary, is rhizomorphous. Textuality is defined as object's characteristic from the point of view of expression means bearing its meaning.

Linguistic and non-linguistic textuality are pointed out. Linguistic textuality is defined as a grammatical sequence of signs, built according the rules of word formation, orthography and syntax. This kind of textuality mostly appears on language level and is represented as completed closed system. Non-linguistic textuality is defined as the unity of elements (fragments or factors of reality), which fits into sense context and takes part in building associative series reflecting the sense.

There is linguistic and non-linguistic textuality synthesis, in which deep and controversial cultural senses are coded, in contemporary communicative space.

Key words: text, textuality, communication, symbol, postmodernism, simulacrum, rhizome, structure, fashion, corporeality, advertisement, mass culture, sociocultural space.

Размещено на Allbest.ru

...