Українська філософська думка Галичини першої третини ХХ століття у колі львівської школи Казімєжа Твардовського

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Українська філософська думка галичини першої третини ХХ століття у колі львівської школи Казімєжа Твардовського

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

філософський твардовський школа

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі державного будівництва в Україні надзвичайно вагомого значення набуває процес історичного самоусвідомлення українського народу, тому вкрай важливо ретельно зібрати і проаналізувати його основні культурно-історичні здобутки. На жаль, вивчення культурно-історичної спадщини українського народу суттєво ускладнюється тим, що Україна тривалий час перебувала в зоні впливів інших держав і культур. Через це інколи досить важко не лише визначити значущість певних культурних надбань, а й навіть ідентифікувати їх. Утім потреба такої роботи є очевидною, оскільки не лише імідж нації, а й, як було сказано, національна самосвідомість безперечно пов'язані з культурно-історичною спадщиною.

Одне з чільних місць у процесі історичного самоусвідомлення української нації належить створенню історії української філософії, оскільки серед багатоманіття культурних витворів народу саме сутність його філософії утворює духовний стрижень його культури. Історія національної культури невіддільна від розвитку філософії, котра завжди виконує функцію самоусвідомлення культури, слугує вираженням втіленого в культурі духу нації (В. Горський). Проте створити джерелознавчо виправдану історію української філософії, яка відповідала б запитам сучасності, - це надзвичайно складне завдання, яке стоїть перед дослідниками української філософії від початку існування незалежної української держави, з 1991 р. Одна з головних перепон для реалізації цього завдання - це наявність численних прогалин, забутих імен і філософських текстів, для дослідження яких потрібні десятиліття. Знаково, що одним із найменш вивчених відрізків у цьому контексті є українська філософська думка Галичини першої третини ХХ століття, хоча дослідження історії вітчизняної філософії (С. Йосипенко, В. Петрушенко, А. Погорілий) однозначно вказують на те, що тоді саме в Галичині спостерігався розквіт української філософії. З огляду на це очевидною є гостра потреба звернутися до дослідження української філософської думки довоєнної Галичини і з'ясувати її роль та місце в контексті розвитку і української, і загальноєвропейської філософії.

Якщо перший аспект актуальності дисертаційної роботи безпосередньо пов'язаний із заповненням суттєвої прогалини в дослідженнях української філософії довоєнної Галичини на тлі тих соціально-політичних та культурних процесів, що відбуваються в сучасній Україні, то другий її аспект пов'язаний з тим історичним фактом, що 1895-1939 рр. у Львові існувала філософська школа зі світовим ім'ям, засновником якої був видатний польський філософ Казімєж Твардовський (так звана «школа Твардовського», «львівська школа», або «львівсько-варшавська школа»). Як і віденський гурток (Р. Карнап, М. Шлік) та британська аналітична школа (Б. Рассел, Дж. Мур), львівсько-варшавська філософська школа (К. Айдукевич, З. Завірський, Т. Котарбінський, С. Лєснєвський, Я. Лукасевич, В. Татаркевич, А. Тарський, К. Твардовський) відіграла роль одного з найпотужніших осередків наукової філософії в довоєнній Європі, вплинула на феноменологію Е. Гуссерля, фізикалізм Р. Карнапа, концепцію логічної істинності В. Куайна, концепцію квантової логіки Н. Решера, концепцію числення індивідів Н. Гудмена тощо. Ця школа природно стала об'єктом багатьох різноманітних досліджень в західноєвропейському філософському дискурсі, що особливо пожвавилися наприкінці минулого століття. Вагомого значення й актуальності дослідження наукового доробку львівсько-варшавської школи набули в контексті розквіту аналітичного напряму (зокрема в царині математичної логіки, семантики та методології наук), а також у контексті ренесансу психологістичного напряму філософських досліджень (зокрема у сфері лінгвістики та логіки) в англомовній філософії другої половини ХХ століття.

Отже, актуальність дослідження окреслюється в культурно-історичному, історико-філософському та пошуково-евристичному аспектах. Саме у площині стосунку до філософської традиції львівської школи Казімєжа Твардовського, без сумніву, лежить ключ до розуміння суті і специфіки української філософської думки довоєнної Галичини. З іншого боку, уведення в рамки школи Твардовського українського елемента розширює перспективу її розгляду як полікультурного інтелектуального явища.

Ступінь наукової розробки теми. Цілісне дослідження взаємовпливів української філософської думки Галичини першої третини ХХ століття і філософської школи Казімєжа Твардовського практично є нерозробленим. Тому в дисертації за основу було взято, по-перше, реалізовані у вітчизняній науці історико-філософські дослідження філософської думки Галичини періоду першої третини ХХ століття, по-друге, здійснені у вітчизняній та зарубіжній науці дослідження наукового доробку львівської філософської школи:

- у дослідженні філософської думки Галичини періоду першої третини ХХ століття слід виділити два періоди: радянський (до 1991 р.) і пострадянський (після 1991 р.). Серед досліджень радянського періоду варті уваги напрацювання М. Олексюка, які, щоправда, характеризуються високим рівнем заідеологізованості (у них процес розвитку філософії в Галичині подано як поступове поширення «правильних» і «прогресивних» ідей марксизму-ленінізму - філософії пролетаріату в їх боротьбі з «неправильною» і «реакційною» філософією буржуазного західноєвропейського суспільства). У пострадянський період (після 1991 р.) варто, передусім, виділити низку досліджень наукової спадщини окремих представників української філософії довоєнної Галичини: С. Балея (М. Верников), М. Зарицького (Г. Возняк, О. Осадча, Л. Сорока), Г. Костельника (Л. Вежель, О. Гірник, М. Кашуба, І. Мірчук, О. Петрук), О. Кульчицького (Т. Гончарук), Я. Кузьміва (Т. Завгородня), І. Мірчука (М. Шафовал), Я. Яреми (Д. Герцюк, С. Ярема). За весь період незалежності України не реалізовано, однак, жодного комплексного опрацювання української філософської думки в довоєнній Галичині;

- щодо рецепції доробку львівсько-варшавської школи в українському філософському дискурсі, то, на жаль, слід відзначити дуже малу кількість відповідних напрацювань. У 60-х роках минулого століття дослідження львівсько-варшавської школи в Україні започаткував М. Верников, а у 80-х їх продовжили львівські логіки та філософи (В. Васюков, Б. Домбровський, Я. Саноцький, В. Петрушенко). Від 1991 р. в Україні вийшла друком тільки одна монографія, присвячена цій школі (Б. Домбровський). Серйозною перешкодою для дослідження доробку школи в Україні є та обставина, що досі українською не видано жодної збірки праць представників львівсько-варшавської школи, за винятком перекладів окремих праць А. Тарського (Н. Філіпенко), В. Татаркевича (О. Гірний), К. Твардовського (М. Верников).

Набагато вищий, ніж у вітчизняній філософії, рівень дослідження доробку школи спостерігається в західноєвропейському (Й. Каваллін, K. Kiяня-Пляцек, Ф. Конігліоне, Р. Полі, Б. Сміт) та російському (В. Васюков, В. Смирнов) філософських дискурсах, а найвищий рівень опрацювання доробку школи спостерігається, що природно, в польській філософській літературі (Є. Бобрик, А. Брожек, Я. Воленський, А. Ґжеґорчик, Т. Жепа, С. Замецький, Я. Мруз, Е. Пачковська-Лаґовська, Я. Черни, Я. Ядацький, Р. Ядчак).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі філософії Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка” в рамках науково-дослідницької теми “Філософсько-світоглядні та методологічні засади державотворчого процесу в Україні” (Державний реєстраційний номер теми 0107U010430).

Об'єктом наукового дослідження є феномен львівської філософської школи Казімєжа Твардовського.

Предметом наукового дослідження є життя і творчість українських філософів довоєнної Галичини в межах розвитку організаційних структур (Львівський університет, Польське філософське товариство, часопис «Рух фільозофічни») і філософської парадигми (методологічних і теоретичних засад) школи Казімєжа Твардовського в період її розквіту (перша третина ХХ століття).

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні й обґрунтуванні існування, з'ясуванні історико-філософського значення і сучасної актуальності філософських ідей української гілки львівської школи Казімєжа Твардовського.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

- дослідити культурно-історичні умови і чинники виникнення та розвитку львівської філософської школи і роль українського культурного елемента в цьому процесі;

- на основі аналізу біографічних даних українських філософів довоєнної Галичини виявити і обґрунтувати їх зв'язок з організаційними структурами школи Твардовського;

- розкрити зв'язок праць українських філософів довоєнної Галичини з методологічними і теоретичними засадами львівської філософської школи;

- виявити й окреслити аспекти оригінальності внеску до наукового доробку львівської філософської школи її українських представників (на прикладі філософської творчості С. Балея і С. Олексюка) та показати їх місце і роль в контексті розвитку європейської філософії.

Методологічні засади й методи дослідження. Мета і завдання дисертаційної роботи вимагають зосередження не тільки на предметному полі дослідження (філософської парадигми львівської школи), але й на культурно-історичних умовах її виникнення та їхніх носіях - передусім, на науковій творчості самого засновника школи та його українських учнів. Отож дослідження має міждисциплінарний характер, що виявилося, насамперед, у застосуванні прийому методологічного плюралізму. Так, у різних розділах дисертаційної роботи залежно від поставленої мети було застосовано філософські, історичні, соціологічні і загальнонаукові методи. Зокрема, за допомогою методу історичного аналізу вивчено і реконструйовано культурно-історичне тло досліджуваного інтелектуального феномена. Біографічний та автобіографічний метод (ідеографічний метод) використано у вивченні життя і світоглядних засад досліджуваних філософів. Гіпотетико-дедуктивний метод застосовано для загальної побудови структури підрозділів роботи. За допомогою методу аналізу і синтезу виокремлено конститутивні елементи, що становлять ідейний стрижень, філософську парадигму львівської школи. Завдяки порівняльному методу (методу компаративістики) зіставлено теоретичні і методологічні засади філософії українських авторів з виокремленими конститутивними елементами філософської парадигми школи Казімєжа Твардовського. Методи текстологічного аналізу використано в дослідженні архівних даних; методи герменевтичного аналізу - для опрацювання текстів аналізованих філософів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній історико-філософській думці комплексно досліджено українську філософську думку Галичини першої третини ХХ століття в аспекті її зв'язку із філософською традицією львівської школи Казімєжа Твардовського, на основі чого виявлено й обґрунтовано існування та з'ясовано місце і роль в розвитку цієї школи її української гілки. Це дало змогу репрезентувати важливу складову вітчизняної філософії як інтегральну частину західноєвропейської (чи центральноєвропейської) філософської думки кінця ХІХ - першої половини ХХ століття. Реалізація мети дисертаційної роботи супроводжувалася впровадженням у сучасний український науковий обіг нових джерельних матеріалів, що проливають світло на українську філософію довоєнної Галичини (маловідомих та невідомих на сьогодні текстів українських філософів, епістолярної спадщини, архівних даних), а також польських джерел, які досі не використовувалися в українському філософському та культурологічному дискурсі.

Наукову новизну дисертації розкрито в наступних положеннях, які виносяться на захист:

- обґрунтовано характерні риси львівської філософської школи, критерії належності до неї окремих філософів, а саме: а) трирівнева організаційна структура (участь у заняттях Твардовського у Львівському університеті; участь у науковій діяльності Польського філософського товариства; публікації в часописі «Рух Фільозофічни»); б) ідейний стрижень, який полягає в дотриманні двох методологічних принципів (аналіз понять та інтроспекція) та двох теоретичних принципів (прийняття брентанівських концепції інтенціональності психічних актів та класифікації психічних явищ на представлення, судження, емоції й акти волі);

- встановлено, що бодай одному з визначених критеріїв належності до львівської філософської школи відповідає щонайменше вісім українських філософів Галичини першої третини ХХ століття, а саме С. Балей, М. Зарицький, Я. Кузьмів, О. Кульчицький, Г. Костельник, І. Мірчук, С. Олексюк та Я. Ярема. При цьому два з них, С. Балей та С. Олексюк, беззастережно відповідають усім визначеним критеріям;

- виявлено важливу, з погляду взаємних стосунків, тенденцію розвитку української і польської філософії Галичини першої третини ХХ століття, що полягала у відверненні від домінантного наприкінці ХІХ століття романтизму і месіанізму в напрямку основних здобутків австрійської аналітичної філософії (брентанізму). Для української філософії Галичини, яка розвивалася в рамках львівської школи К. Твардовського, ця тенденція означала, передусім, перейняття характерного для західноєвропейської аналітичної філософії ХХ століття способу філософування, основною рисою якого був філософський мінімалізм: зміна орієнтації з конструювання цілісних метафізичних систем на аналіз конкретних понять як метод генерування нового наукового знання;

- проаналізовано філософські праці українських філософів довоєнної Галичини (передусім Степана Балея і Степана Олексюка) з перспективи їх зв'язку із проблематикою тогочасної польської та австрійської філософської думки, і на цій основі виявлено їх важливість та актуальність у загальноєвропейському філософському контексті, зокрема концепції «ендиміонського мотиву» Балея - для теорії психоаналізу й аналізу структури сприйняттєвого судження Олексюка - для феноменології та логічного позитивізму; доведено, що за посередництвом львівської філософської школи українська філософська думка довоєнної Галичини стала інтегральним елементом брентанівської філософської традиції - так званого брентанізму;

- доведено, що є підстави розглядати львівську філософську школу як цілісну інтелектуальну формацію, певною мірою незалежну від варшавської філософської школи, що простежується, зокрема, у характерній для філософії усіх (українських також) представників першої тенденції до психологізму, якої не було у філософії представників другої;

- обґрунтовано відмінну від традиційного погляду на львівську філософську школу як винятково польську інтелектуальну формацію позицію, згідно з якою цю школу реконструйовано з полікультурної перспективи.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Основні положення і висновки роботи дають змогу осмислити і скласти цілісну картину української філософії в Галичині першої третини ХХ століття, зокрема як стрижня української культури загалом. Особливої практичної цінності ці висновки набувають у світлі сучасних культурно-історичних і соціальних процесів в Україні. Окрім того, дослідження української філософської думки довоєнної Галичини відкриває простір не тільки для нового осмислення особливостей та історії української філософії того періоду, а й для нового бачення львівської філософської школи як культурно-інтелектуального феномена. Матеріали й окремі складові дослідження можуть бути застосовані для підготовки підручників, навчальних посібників і програм лекційних курсів історико-філософського, філософського та культурологічного спрямування для студентів, аспірантів та магістрантів вищих навчальних закладів. Висновки та ідеї цієї дисертації можуть стати основою для подальших досліджень з історії української і польської філософії та культури, а також логіки, психології, літератури, точних наук, міждисциплінарних розвідкок тощо.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою роботою, висновки та положення наукової новизни якої сформульовано вперше й одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри філософії Національного університету “Львівська політехніка” та на чотирьох наукових конференціях всеукраїнського, всепольського та міжнародного рівнів: «XXI Читання, присвячені пам'яті засновника львівсько-варшавської філософської школи К. Твардовського» (Львів, лютий 2009 р.), «Гуманітарні та соціальні науки. I Міжнародна конференція молодих вчених HSS-2009» (Львів, травень 2009 р.), «VII Загальнопольський філософський форум молоді» (Краків, травень 2009 р.), «XXIІ Читання, присвячені пам'яті засновника львівсько-варшавської філософської школи К. Твардовського» (Львів, лютий 2010 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження викладено в 9 (дев'яти) наукових публікаціях (без співавторства), 5 (п'ять) з яких - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Міждисциплінарний характер дослідження виявився також у самій структурі змісту дослідження, матеріал якого подано у двох основних частинах - культурологічно-історичній («Ідентифікація української гілки львівської філософської школи») та філософсько-аналітичній («Філософія Степана Балея і Степана Олексюка в контексті методологічних і теоретичних парадигм школи Казімєжа Твардовського»). Отже, дисертація складається зі вступу, двох розділів (кожен з яких складається з трьох підрозділів), висновків та списку використаних джерел (161 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 179 сторінок, основний текст дослідження викладено на 167 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі висвітлено авторське бачення актуальності теми і сучасний стан її вивчення, зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічну основу, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі «Ідентифікація української гілки львівської філософської школи», що містить три підрозділи, розглянуто культурно-історичні умови утворення і розвитку львівської філософської школи, досліджено аспекти участі в ній українських філософів та визначено найбільш репрезентативних із них.

У підрозділі 1.1 «Феномен львівської філософської школи на тлі культурно-історичних умов її утворення і розвитку» виділено і проаналізовано основні чинники становлення і розвитку школи Казімєжа Твардовського:

- об'єктивний чинник - це специфічні культурно-історичні умови, які склалися наприкінці ХІХ століття у Львові і Східній Галичині внаслідок багатовікового співіснування на цій території, передусім, українського і польського народів, а також особливої політики щодо розвитку української і польської національної культури і науки з боку австрійської монархії;

- суб'єктивний чинник - це роль, яку відіграла у створенні і розвитку школи науково-педагогічна діяльність однієї особистості, а саме - її творця, польського філософа Казімєжа Твардовського.

З'ясовано, що кожен із двох розглянутих чинників був важливою, але недостатньою умовою виникнення школи. Школа постала лише завдяки поєднанню обидвох чинників у конкретному місці (Львів і Східна Галичина) упродовж конкретного проміжку часу (перша третина ХХ століття).

У підрозділі 1.2 «Питання стосунку Твардовського до українців» розглянуто ставлення засновника і керівника львівської школи до українців як його світоглядну характеристику. Для реалізації цього завдання застосовано аналіз біографічних (спогадової літератури) та автобіографічних (щоденників, особистої кореспонденції, автобіографії) матеріалів Твардовського, який рішуче відкинув поширене в сучасному українському і польському історично-філософському дискурсі переконання про українофобію, лише негативне ставлення засновника львівської філософської школи до українців. У підсумку доведено, що Твардовський у своєму ставленні до українців (як і інших національностей) був далекий від будь-яких ксенофобських настроїв і належав до того ґатунку науковців, які спромоглися піднятися над рівнем національно-релігійних обмежень і упереджень. Отриманий у цьому підрозділі результат свідчить про відсутність суб'єктивних перешкод для участі українців у львівській філософській школі.

У підрозділі 1.3. «Участь українців у філософській школі Твардовського» виділено і проаналізовано участь українських учених у трьох інституційних осередках львівської філософської школи, а саме у:

- філософських семінарах Твардовського у Львівському університеті. На основі опрацьованих статистичних звітів Львівського університету кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, а також численних біографічних та автобіографічних матеріалів виявлено, що в цей період на філософському факультеті Львівського університету під керівництвом Твардовського навчалися такі світочі тогочасної української культури і науки, як: С. Балей, М. Возняк, Ю. Гірняк, Я. Гординський, М. Зарицький, П. Ісаїв, М. Капій, Г. Костельник, І. Крип'якевич, А. Крушельницький, Я. Кузьмів, О. Кульчицький, В. Кучер, С. Олексюк, М. Рудницька, М. Рудницький, С. Рудницький, О. Степанів-Дашкевич, О. Тисовський, Я. Цурковський, В. Янів, В. Шаян, Я. Ярема та ін.;

- науковій роботі офіційної інституції школи Казімєжа Твардовського - Польського філософського товариства у Львові. За опрацьованими протоколами із засідань товариства встановлено, що в його роботі у 1910-1939 рр. взяли участь чотири українські філософи (С. Балей, Я. Кузьмів, О. Кульчицький і С. Олексюк), котрі разом виступили з доповідями на 18 засіданнях психологічної та епістемологічної секцій товариства;

- у друкованому органі школи Казімєжа Твардовського - часописі «Рух Фільозофічни». Докладне опрацювання змісту цього часопису за 1911-1939 рр. засвідчує, що на його сторінках публікували свої статті шість українських філософів (С. Балей, М. Зарицький, Г. Костельник, І. Мірчук, С. Олексюк, Я. Ярема).

За результатами проведених досліджень виокремлено С. Балея та С. Олексюка як найбільш репрезентативних українських учнів Твардовського, які єдині з-поміж усіх інших брали активну участь в науковій діяльності усіх трьох виділених осередків львівської філософської школи (Львівський університет, Польське філософське товариство у Львові, часопис «Рух Фільозофічни»).

У другому розділі «Філософія Степана Балея і Степана Олексюка в контексті методологічних і теоретичних парадигм школи Твардовського» досліджено філософську творчість С. Балея і С. Олексюка з метою доведення її безпосередньої належності до наукової спадщини львівської філософської школи та її вагомого значення для розвитку ідей цієї школи.

У підрозділі 2.1 «Методологічні і теоретичні парадигми львівської філософської школи» на основі зіставлення конститутивних елементів віденської (Ф. Брентано) та львівської (К. Твардовський) філософських шкіл виділено чотири методологічні і теоретичні парадигми львівської філософської школи:

- аналіз понять (аналітичний метод). В опозиції до кантівської традиції, Брентано і Твардовський трактували аналіз понять як важливий засіб розширення знання, а не тільки його пояснення чи уточнення. Поняття ж, які мають стати предметом аналізу, слід черпати з досвіду. Як наслідок, роль досвіду у філософському пізнанні полягає в тому, що досвід є, передусім, джерелом понять, які досліджує філософія, а не основою для усіх її тверджень. Ця теза привела Брентано до формування концепції дескриптивної психології як основи наукової філософії, котра стала наріжним каменем філософської парадигми школи Твардовського;

- інтроспекціонізм (метод «внутрішнього сприйняття»). Емпіричним джерелом психології як основи наукової філософії і в Брентано, і в Твардовського виступає, насамперед, «внутрішнє сприйняття» власних психічних феноменів (інтроспекція). Метод внутрішнього сприйняття є безпомилковим тому, що в ньому психічний акт спрямований сам на себе, внаслідок чого воно переживається безпосередньо - його не опосередковують жодні проміжні ланки, з якими ми маємо справу, наприклад, у випадку зовнішнього сприйняття;

- інтенціоналізм (концепція інтенціональності психічних актів). Поняття «інтенціональності» Брентано використав для обґрунтування якісної відмінності між психічними та фізичними явищами. На противагу фізичним феноменам, психічні феномени характеризуються інтенціональним віднесенням до певного змісту, скерованістю на певний об'єкт (наприклад, у представленні щось є представлене, у судженні - стверджене або заперечене, у любові - люблене, у ненависті - ненавиджене, у жаданні - жадане і т. д.). За посередництвом Твардовського ця концепція стала вихідним пунктом у філософських дослідженнях представників львівської філософської школи (В. Вітвіцький, Л. Блауштайн, С. Іґель, Б. Наврочинський, М. Кройц та ін.);

- класифікація психічних явищ на представлення, судження, почування і акти волі.

У підрозділі 2.2 «Філософські дослідження Степана Балея» досліджено основні філософські ідеї Балея у львівському періоді його творчості, які концентруються навколо двох основних дослідницьких тематик:

- класифікація психічних явищ почувань. Основним предметом дослідження Балея стало поняття «психологічної основи почувань», яке лягло в основу проведення класифікації почувань на представленнєві (такі, які ґрунтуються на представленнях) і судженнєві (базуються на судженнях) в рамках брентанівського філософського дискурсу (Ф. Брентано, С. Вітасек, А. Майнонґ, Р. Саксінґер, К. Твардовський, А. Хьофлер). Виявивши логічні суперечності в конструкції поняття психологічної основи почувань, Балей запропонував для розв'язання проблеми класифікації почувань застосувати поняття «психологічне середовище» як сукупність і послідовність представлень, які супроводжують певне представлення (асоціюються з ним) або передують йому. Первинними елементами психологічного середовища є представлення, а не судження, тому безпосередньою причиною і основою почувань є тільки перші з них. Саме тому, згідно з Балеєм, вживання поняття судженнєвих почувань як окремого класу психічних явищ може бути обґрунтоване тільки за умови визнання факту, що сприятливе для появи судження психологічне середовище є одночасно сприятливим і для появи відповідного цьому судженню почування;

- психоаналіз. На основі аналізу літературної творчості Т. Шевченка і Ю. Словацького Балей, відмовившись від готових психоаналітичних концепцій, конструює поняття «ендиміонський мотив творчості», за допомогою якого інтерпретує певний характерний для обох поетів тип фантазування. Балей доводить, що наявність «ендиміонського мотиву» у творчості Шевченка і Словацького як об'єктивація незаспокоєних еротичних прагнень Шевченка і Словацького є вирішальним чинником літературної творчості обидвох поетів.

Виявлено, що філософська творчість Балея повністю вписується в рамки чотирьох методологічних і теоретичних парадигм школи Твардовського (аналіз понять, інтроспекціонізм, інтенціоналізм, брентанівська класифікація психічних явищ) і одночасно дала важливі для світової філософії вирішення філософських проблем: так, балеївська концепція асоціаційного обґрунтування судженнєвих почувань стала розв'язком важливої в дискурсі брентанівської філософської традиції проблеми класифікації психічних явищ почувань на представленнєві і судженнєві, а концепція «ендиміонського мотиву» творчості стала оригінальним застосуванням психоаналізу на українському та польському ґрунті.

У підрозділі 2.3 «Філософські дослідження Степана Олексюка» наведено і проаналізовано основні філософські ідеї Олексюка, які сконцентровані навколо таких дослідницьких тематик:

- аналіз юмівських понять імпресії та ідеї. Аналізуючи контексти, в яких Д. Юм послуговується поняттями «імпресія» та «ідея», Олексюк виділяє: сенси, в яких Юм послуговується цими термінами; здійснені Юмом поділи рамок застосування цих термінів; розуміння Юмом походження цих понять; відношення, в якому десигнати цих термінів перебувають, згідно з Юмом, щодо зовнішнього світу та суб'єкта пізнання. На підставі проведених аналітичних операцій Олексюк робить висновок, що претензії основного принципу теорії пізнання Юма («Кожна ідея походить від відповідної їй імпресії, котра є її причиною») на істинність є безпідставними, якщо їх розглядати через призму юмівського розуміння поняття причиново-наслідкового зв'язку, а також юмівського розуміння взаємозв'язку понять імпресії та ідеї з огляду на їх зміст;

- аналіз структури спостереженнєвого судження. Значення епістемологічних досліджень Олексюка полягає у з'ясуванні ролі і походження специфічної характеристики спостереженнєвого судження, яка виявляється у тривалості і непоступливості нашого судження (переконання) про існування об'єктивного світу. Саме у вирішенні цього питання криється головна проблема теорії пізнання, так звана проблема «психологічної трансценденції», тобто проблема конституювання предмета в потоці змінних явищ. Розв'язок цієї проблеми Олексюк шукає у площині відповіді на питання: «Що є предметом сприйняттєвого судження?» або «В який спосіб через низку різних, змінних, одиничних, часткових предметів в тому самому акті спостереження наявний сталий, цілісний, ідентичний предмет?». Український філософ доводить, що сприйняття як акт даності матеріального предмета є вузловим переживанням, місцем переплетення двох різних форм людської активності, двох способів відношення свідомості до предметів зовнішнього світу: актів дії (як актів тілесного виконання намірів нашої волі) і актів представлення, єдністю сприйняттєвої дії і сприйняттєвого представлення. Оскільки ж, на відміну від актів представлення, саме акти дії є актами абсолютної даності своїх предметів, Олексюк доходить висновку, що предметом сприйняттєвого судження є саме предмет сприйняттєвої дії, а актом даності предмета сприйняттєвого судження є акт даності через сприйняттєву дію.

На основі дослідження термінологічного апарату та способу підходу Олексюка до аналізованих проблем доведено, що для творчості українського філософа характерні усі чотири парадигмальні елементи школи Твардовського (аналіз понять, інтроспекціонізм, інтенціоналізм, брентанівська класифікація психічних явищ). Важливо, що в рамках філософської проблематики львівської філософської школи Олексюк розробив теорію «сприйняттєвої дії», яка була оригінальним розв'язком дискутованої в рамках брентанівського філософського дискурсу проблеми «психологічної трансценденції» (Ф. Брентано, Е. Гуссерль, А. Майнонґ, К. Твардовський).

У Висновках дисертації підбито підсумки роботи, узагальнено і викладено основні її положення.

Відповідно до поставленої мети і завдань дослідження зроблено такі висновки:

- виникнення і розвиток львівської філософської школи були наслідком кореляції чинників об'єктивних (багатонаціональність і полікультурність Львова і всього терену Східної Галичини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, широкі можливості для інтенсивної наукової комунікації) і суб'єктивних (світоглядна і наукова постава керівника львівської філософської школи Казімєжа Твардовського була спрямована на створення міжнаціонального наукового середовища у Львові і створювала сприятливі умови для залучення до діяльності школи українських науковців);

- в орбіті школи Твардовського перебувала чимала група українських філософів, особливе місце серед яких посідали С. Балей і С. Олексюк, оскільки вони відповідають усім трьом формальним критеріям, з яких складається генетичний чинник належності до школи Твардовського (пройдене у Твардовського навчання у Львівському університеті, участь у діяльності наукової інституції львівської філософської школи - Польського філософського товариства та участь у діяльності друкованого органу школи Твардовського - фахового філософського часопису «Рух Фільозофічни»);

- зміст філософської творчості С. Балея і С. Олексюка відповідає усім чотирьом критеріям мериторичного чинника належності до школи Твардовського, а саме повністю вписується в рамки таких методологічних і теоретичних парадигм львівської філософської школи: аналіз понять, інтроспекціонізм, інтенціоналізм, класифікація психічних явищ на представлення, судження, почування і акти волі;

- теорія ендиміонського мотиву творчості С. Балея та теорія сприйняттєвої дії С. Олексюка є оригінальним внеском українських філософів до наукового доробку львівської філософської школи, вирішенням дискутованих у межах школи і західноєвропейського філософського дискурсу актуальних філософських проблем. Отже, за посередництвом школи Твардовського українські мислителі Галичини чималою мірою були залучені до традиції австрійської філософської школи Франца Брентано. Це дає всі підстави вважати, що на рівні з польським та чеським брентанізмом (як двох слов'янських гілок брентанівської філософської традиції) можна говорити також про існування українського брентанізму.

Одержані результати дослідження логічно синтезуються в наступному підсумковому положенні: українська філософська думка довоєнної Галичини у своїй критичній масі являла собою інтегральну складову частину львівської філософської школи Казімєжа Твардовського.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Результати дослідження викладено в таких наукових публікаціях

1.Іваник С. Б. Проблематика апріоризму в філософії Казімєжа Твардовського / С. Б. Іваник // Філософські пошуки. - Львів-Одеса, 2009. - Вип. ХХІХ. - С. 244-251.

2.Іваник С. Б. Ідея інтенціональності актів свідомості у філософії Степана Олексюка / С. Б. Іваник // уо (Докса). - Одеса, 2010. - Вип. 14. Німецька феноменологічна традиція у філософії, гуманітаристиці та культурі. - С. 290-299.

3.Іваник С. Б. Участь українських філософів у науковій діяльності Польського філософського товариства в 1910-1939 рр. / С. Б. Іваник // Вісник НУ «Львівська політехніка». Серія «Філософські науки». - Львів, 2010. - № 661. - С. 119-126.

4.Іваник С. Б. До питання про українофобію Казімєжа Твардовського (на основі перегляду документальних свідчень) / С. Б. Іваник // Філософські пошуки. - Львів-Одеса, 2010. - Вип. ХХХII. - C. 203-213.

5.Іваник С. Б. Теорія сприйняттєвої дії Степана Олексюка в світлі теоретичних і методологічних засад львівської філософської школи / С. Б. Іваник // Вісник Харківського Національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». - Харків, 2010. - № 894. - С. 133-137.

6.Іваник С. Б. Stepan Oіeksiuk: ukraiсski przedstawiciel Szkoіy Lwowsko-Warszawskiej / С. Б. Іваник // Studia z Historii Filozofii Polskiej. - Бєльско-Бяла ; Краків, 2009. - T. IV. - С. 75-85.

7.Іваник С. Б. Stepan Oіeksiuk: Impresja i idea u Hume'a / С. Б. Іваник // Filozofia Nauki. - Варшава, 2010. - R. XVIII, nr. 1 (69). - С. 121-128.

8.Іваник С. Б. Степан Олексюк як представник львівської філософської школи: аналіз юмівського поняття перцепції / С. Б. Іваник // Humanities & Social Sciences. Proceedings of the I International Conference of Young Scientists HSS-2009. - Львів, 2009. - С. 292-293.