Cтратегії конструювання ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. Н. КАРАЗІНА

УДК 141.319.8:[159.923.2:791.242](477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Cтратегії конструювання ідентичності у телесеріалах

в українському медіапросторі

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія,

філософія культури

ЛАНДЯК ОКСАНА МИРОНІВНА

Харків ? 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті імені

В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, доцент

Алфьорова Зоя Іванівна,

Харківська державна академія культури,

декан факультету кіно-, телемистецства

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Чміль Ганна Павлівна

Інститут культурології Академії

мистецтв України, м. Київ,

провідний науковий співробітник

кандидат філософських наук, доцент

Білик Олексій Михайлович

Харківський державний технічний університет

будівництва та архітектури,

доцент кафедри філософії

Захист відбудеться ___ жовтня 2011 року о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61022, Харків, пл. Свободи,6, ауд. 243.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий «____» вересня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Петренко Д. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах інформаційної стадії існування культури, постколоніалізму та гетерогенної субкультурної специфіки аудиторій існує проблема обумовленості ідентифікаційних процесів різноманітними дискурсивними контекстами, що транслюють продукти візуальної медіакультури. Серед них одним з найбільш популярних, а отже впливових на масову свідомість є телесеріал. З констатацією так званого «візуального повороту» ( У. Дж. Мітчелл) у науковому дискурсі змінюється погляд на телесеріал як продукт візуальної медіакультури, що має виключно видовищну та розважальну природу. Провідні напрями сучасної медіафілософії зазначають глибинний, дискурсивно обумовлений, вплив телесеріалів на когнітивні та комунікативні аспекти антропо- та культурогенезу. Це значною мірою утруднює формування виразного та цілісного уявлення щодо ідентифікаційних тенденцій, зокрема, в українському медіапросторі, а також перспектив його розвитку в цілому.

В науковій літературі філософський розгляд телесеріальних конструктів ідентичності, їх дискурсивної обумовленості, впливу на різноманітні глядацькі аудиторії має розрізнений та фрагментарний характер. У той же час стратегії конструювання ідентичності у телесеріалах саме в українському медіапросторі в іноземному філософському дискурсі майже не розглядаються. Існує вкрай невелика кількість вітчизняних публікацій, що застосовують філософський аналіз заявленої наукової проблеми та роблять це на широкому матеріалі (що міг би охоплювати більшість популярних телесеріалів, які транслюються в Україні). Можна спостерігати проблему, пов'язану з проникненням міждисциплінарності у філософський дискурс, зокрема вітчизняний. Протиріччя між різними методологічними підходами аналізу ідентифікаційного впливу телесеріалів підкріплюється відсутністю певної чітко означеної філософської методологічної бази, що потребує детальної розробки.

З огляду на це, актуальність теми дослідження обумовлена:

? по-перше, доцільністю проведення комплексних ґрунтовних філософсько-антропологічних досліджень дискурсивної обумовленості телесеріальних стратегій конструювання ідентичності на широкому матеріалі (охоплюючи знакові телесеріали, що транслюються в Україні);

? по-друге, потребою вирішення в рамках новітньої медіафілософської концепції проблеми ідентифікаційних орієнтирів та тенденцій в українському медіапросторі;

? по-третє, необхідністю визначення когнітивних та комунікативних чинників творення сучасного українського антропо? та культурогенезу;

Ступінь наукової розробленості проблеми. Можна констатувати наявність філософської рефлексії щодо окремих аспектів зазначеної в дисертації проблеми, які розглядаються під різними кутами зору, з площини різноманітних концепцій, теорій та методологій.

Стратегії конструювання ідентичності у регіональних аудиторіях досліджується в рамках постколоніального філософсько-антропологічного дискурсу (Х. Баба, А. Грамши, Е. Саїд, Ж.-П. Сартр, Г. Співак, Ф. Фанон,) та постмодерністичних теорій ідентичності (Ж. Бодрийар, Ж. Деррида, Ю. Крістєва, Ж. Ліотар, П. Рікер), що найбільшим чином відповідають теоретичній та методологічній базі нашого дослідження. Серед них можна виділити праці С. Алесандро, К. Бейкер, К. Бовлес, Дж. Делаф, Л. Еб'ю-Лохад, Х. Кінгслі, С. Лью, Х. Маркс, Дж. Мартін-Барберо, К. Моті Гокульсінг, І. Тцай, Г. Франгоу.

Вплив телесеріальних ідентифікаційних стратегій «вуйаяризму» та «скопофілії» у руслі психоаналітичної філософії (Ж. Лакан, М. Фуко) досліджується Дж. Мательські, Л. Спенсом, а також представниками гендерного кіно-аналізу - Д. Блюменталь, Ш. Брандсон, М. Браун, Ч. Гледхіл, М. Нохімсон, К. Скодарі, Л. Стемпел Мамфорд.

Саме в філософсько-антропологічному ракурсі (як об'єкт дослідження) телесеріал починає розглядатися крізь призму його ідентифікаційного впливу на глядацьку свідомість. Це відбувається у рамках теорії репрезентацій та гендерного кіно-аналізу (Т. де Лауретіс, Л. Малві, С. Холл). Серед іноземних досліджень, що зокрема вивчають взаємовплив телесеріалів та їх аудиторій можна виділити праці К. Гереті, І. Енг, Р. Нальсон, Дж. Хейварда, Д. Хобсон. Механізм ідентифікації аудиторій телесеріалів з телесерійальними репрезентаціями ідентичності досліджуються у роботах Т. Байракрі, Д. Бакінгем, К. Вільямс, Е. Сейтер, С. Френтц. Однак в даних роботах відчувається притаманна франкфуртській школі (Т. Адорно, Г. Маркузе, М. Хоркхаймер) критика продуктів масової культури «суспільства споживання» щодо ідеологічного контролю над свідомістю, що не зовсім відповідає новітнім медіафілософським тенденціям. Зокрема це відбувається у працях Д. Анджер, Дж. Вітеболс, Н. Наріман, Х. О'Доннелл, Дж. Франко та ін.

Дослідження феномену телесеріалу, а саме його жанрової форми, специфіки культурно-історичної розвитку, а також вироблення класифікацій за якісним, часовим принципом або географічною ознакою зустрічається у багатьох західних джерелах, зокрема працях Р. Аллена, Л. Кілборн, К. Шемерінг. Однак телесеріал у них виступає в ролі предмета дослідження, тому автори майже не торкаються означеної проблеми.

Іноземні джерела, що досліджують вплив телесеріалів на пострадянському медіапросторі, здебільшого аналізують ідентифікаційні процеси у російській аудиторії на матеріалі телесеріалів російського та західного виробництва. В основному це відбувається у російському науковому дискурсі, зокрема можна виділити дослідження Н. Загурської, В. Звєрєвої, К. Корольової, Н. Циркун, частково торкається питання впливу телесеріалів на російську глядацьку аудиторію Є. Ярська-Смирнова. На сьогодні бракує праць, що торкалися б аналізу стратегій конструювання ідентичності у телесеріалах саме в українському медіапросторі. В сучасному українському науковому дискурсі можна спостерігати ситуацію своєрідного вакууму, пробілу в цілісному філософському аналізі дискурсивної обумовленості телесеріальних конструкцій ідентичності та стратегій їх впливу на свідомість гетерогенної української аудиторії. Окремі аспекти зазначеної тематики та проблематики розглядаються зокрема у працях О. Азарян, О. Білика, Т. Воропай, Л. Газнюк, І. Зубавіної, І. Карпенка, Д. Петренко, О. Стяжкіної, В. Суковатої, Г. Чміль.

Проте, українські дослідники, по-перше, торкаються аналізу конструювання національної української ідентичності, оминаючи інші її види; по-друге, не враховують увесь спектр можливих знакових телесеріалів, що впливають на стратегії конструювання ідентичності в українському медіапросторі, по-третє не розглядають українську глядацьку аудиторію як гетерогенну та здатну бути джерелом змістів для виробників телесеріальних репрезентацій.

Таким чином, проблема дискурсивної обумовленості стратегій конструювання ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі є і досі нерозв'язаною у науковій літературі. Незважаючи на існування праць, присвячених трансформаціям ідентичності в сучасності, філософсько-антропологічний вимір конструювання ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі досі систематично не розглядався. Спрямованість дисертаційного дослідження зумовлена недостатнім рівнем філософсько-антропологічного осмислення стратегій конструювання ідентичності в сучасній медійній сфері, необхідністю означити телесеріал як конструкт ідентичності, обґрунтовано ввести означену проблематику в інструментальний простір української філософії. Подальше розв'язання зазначеної проблеми в даному дисертаційному дослідженні дає можливість визначення процесів сучасного українського антропо- та культурогенезу і прогнозувати їх перспективи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дисертацію виконано на кафедрі теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна у межах комплексної теми кафедри «Проблема духовності в науці і культурі» (державний реєстраційний номер UA010087735).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження ? виявити дискурсивні контексти, які обумовлюють стратегії конструювання ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі.

Поставлена мета потребує розв'язання наступних дослідницьких завдань:

– виявити основні стратегії конструювання ідентичності у телесеріалах українського медіапростору згідно феномену «серіальності»: окреслити визначні філософеми, міфологеми, ідеологеми та наративні елементи, які за посередництвом телесеріалів впливають на ідентифікаційні процеси в гетерогенній українській глядацькій аудиторії;

– розробити типологію ідентичності, що репрезентується у телесеріалах українського медіапростору, а також типологію телесеріалів згідно специфіки українського медіапростору;

– дослідити механізми реалізації стратегій конструювання ідентичності у телесеріалах українського медіапростору;

– розкрити вплив стратегій конструювання ідентичності у телесеріалах на українську гетерогенну глядацьку аудиторію та можливі ідентифікаційні очікування аудиторій;

– виділити культурно-цивілізаційні моделі, представлені у телесеріалах в українському медіапросторі;

– описати вплив культурно-цивілізаційних моделей (прозахідної, проросійської та проукраїнської), представлених у телесеріалах, на ідентифікаційні процеси в гетерогенній українській масовій свідомості та прогнозувати можливі напрями українського культурогенезу, які виникають у зв'язку з філософсько-антропологічними трансформаціями українського медіапростору під впливом телесеріальних стратегій конструювання ідентичності.

Об'єктом дисертаційної роботи є телесеріали в українському медіапросторі.

Предметом дисертаційного дослідження є філософсько-антропологічний вимір стратегій конструювання ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методи дослідження, застосовані в дисертації, мають комплексний, плюралістичний характер, відповідно сучасним напрацюванням медіафілософії. У роботі задіяне використання методологічних підходів відповідно до мети та завдань дослідження, а саме: аналітичний (для визначення теоретичних, методологічних засад дослідження); історичний та компаративний (для окреслення основного теоретично-понятійного апарату; вироблення відповідних класифікацій; розкриття основних стратегій конструювання ідентичності телесеріалом як культурним візуальним наративом); структурний (конструктивістський), зокрема семіотичний метод для виявлення дискурсивної обумовленості впливів культури та текстів на ідентифікаційні процеси; постструктуралістський (деконструктивістський) метод для дослідження механізмів впливу глядачів та виробників телесеріалів на конструювання ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі.

Як загальну теоретичну основу використано медіафілософію - новітню галузь сучасної філософської антропології (М. Блек, М. Епштейн, В. Куріцин, А. Коклен, Н. Маньковська, К. Разлогов, Р. Самуелс). Медіафілософія акумулює новітні концепції віртуалістики та комунікативістики. Саме в контексті «іконічного повороту» (Г. Бем, П. Віріліо, У. Дж. Мітчелл) медіафілософія розглядає візуалізацію комунікативних практик як один з трендів світових культуротворчих процесів, відзначає зростання інтермедійних взаємовпливів сучасності, а разом з тим - констатує проблеми антропо- та культурогенезу, що потребують філософського розв'язання.

В рамках медіафілософської концепції задіяні теоретико-методологічні підходи, розроблені франкфуртською та бірмінгемьскою школами (концепти «репрезентації» або «репродукції суб'єкта», «кодування?декодування» за Т. Адорно, Г. Маркузе, С. Холлом, М. Хоркхаймером та ін.), структуралістські концепції ідентифікації з персонажем (Р. Барт, А. Бергер, В. Пропп, П. Рікер, Л. Софронова, У. Еко та ін.), деконструктивістська критика ідентифікаційних конструкцій (психоаналітичні та гендерні концепти «фантазму», «вуайеризму» та «скопофілії» за Ж. Лаканом, Л. Малві, М. Фуко, «симулякрів» за Ж. Бодрійаром, Ж. Дельозом, Ж. Дерріда, С. Жижеком та ін.). Особливо ми спираємося на постмодерністську концепцію фрагментарності мислення та ситуативності сприйняття репрезентацій у аналізі природи ідентифікаційних механізмів та визначенні специфіки українського медіапростору як філософсько-антропологічного феномену.

Наукова новизна одержаних результатів міститься у наступних положеннях:

1. Виявлено основні стратегії конструювання ідентичності у телесеріалах українського медіапростору згідно феномену «серіальності» через залучення конструктів фантазму, ескапізму, подолання «роздвоєності» та «кризи ідентичності»; використання міфологем «героя», «трікстера»; репрезентацію ідеологем «успішності», націоналізму, антиглобалізму, мультикультуралізму та впровадження наративних елементів серійності форми, розмаїття персонажів, бінарності їх взаємодії.

2. Розроблено типологію ідентичності, що репрезентується у телесеріалах українського медіапростору на основі спільності характеру конструювання ідентичності, способів її репрезентації у телесеріальному матеріалі, а саме: дихотомію «позитивна» ? «негативна» ідентичність; в рамках кожного з двох типів виділено такі підтипи, як етнічна, національна, культурна ідентичність, а також соціально-класова (вікова, родинно-сімейна, корпоративна, професійна, девіантна, маргінальна, гендерна, тілесна). Запропоновано типологію телесеріалів згідно специфіки українського медіапростору, основних ідентифікаційних репрезентацій та базових стратегій їх конструювання: автохтонні та неавтохтонні телесеріали; соціально-побутові, фантастичні, анімаційні та мок'юментарі.

3. Встановлено механізми реалізації стратегій конструювання ідентичності у телесеріалах українського медіапростору: візуалізація стереотипної атрибутики, символіки, залучення мовного вербального компо-

ненту та прийому пародії.

4. Згідно запропонованої типології ідентичності виявлено суперечливий вплив стратегій конструювання ідентичності у телесеріалах на українську гетерогенну глядацьку аудиторію та поліваріативність ідентифікаційних очікувань аудиторій, а саме ситуативне схвалення як модерних, так і постмодерних деконструктивістських телесеріальних репрезентацій.

5. Виділено культурно-цивілізаційні моделі, представлені у телесеріалах українського медіапростору, а саме прозахідну, проросійську та проукраїнську, що відповідно залучають постколоніальну та імперську консолідаційні схеми.

6. Досліджено вплив культурно-цивілізаційних моделей, представлених у телесеріалах, на ідентифікаційні процеси в гетерогенній українській масовій свідомості та прогнозовано можливі напрями українського культурогенезу, а саме: складність процесу консолідації українського суспільства через конкуренцію визначальних ідентифікаційних моделей; складний процес взаємодії етнічних, класових, гендерних субкультур, цінності та філософеми яких репрезентуються у телесеріалах без урахування можливих конфліктних ситуацій.

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження. Отримані результати створюють підгрунтя для подальшого філософського вивчення ідентифікаційних процесів в українському медіапросторі в руслі медіафілософської теорії, а отже сприяють подальшому дослідженню українського антропо? та культурогенезу у контексті «візуального повороту»та інформаційної культури.

Результати дослідження дозволяють констатувати основні механізми

телесеріальних стратегій конструювання ідентичності та визначити їх дискурсивну обумовленість, що може бути використано як у навчальному процесі (підготовці спеціальних курсів з філософської антропології, філософії культури, культурології, українознавства), так і практичних заходах (міжкультурній комунікації, конфліктологічних розв'язаннях, створенні відповідних філософських медійних проектів тощо).

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертації були обговорені на наукових конференціях: міжнародних ? Міжнародній науковій конференції «VII Харківські студентські філософські читання» (Харків, 15?16 квітня 2010), Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету - 2010» (Київ, 21?22 квітня 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми культурної ідентичності: локальний та глобальний контексти» (Острог, 22?23 квітня 2010), всеукраїнських ? Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених «Культура та інформаційне суспільство XXI століття» (Харків, 23?24 квітня 2009), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених «Культура та інформаційне суспільство XXI століття» (Харків, 23?24 квітня 2010).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження представлено у 13 наукових працях, з яких 8 статей опубліковано в наукових спеціалізованих філософських виданнях, зареєстрованих ВАК України, решта - у матеріалах наукових конференцій.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (258 джерел, зокрема 61 - іноземними мовами), фільмографії (252 джерела). Загальний обсяг роботи - 214 стор. Обсяг основної частини тексту - 174 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми, формулюється мета та завдання роботи, визначаються теоретичні та методологічні засади, розкривається наукова новизна дисертаційної роботи, практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію наукових результатів дослідження.

Перший розділ «Теоретико-методологічна основа дослідження» присвячений систематизації історіографії досліджуваної теми, визначенню методологічно-категоріального поля дослідження та виявленню міждисциплінарних зв'язків.

У підрозділі 1.1. «Історіографічний огляд досліджуваної теми» проводиться систематизація історіографії досліджуваної теми. В результаті аналізу джерел визначені дві основні групи джерел: іноземні іншомовні джерела та пострадянські, здебільшого російськомовні дослідження. Визначено фрагментарний та міждисциплінарний характер відображення в теоретичних працях як іншомовного, так і вітчизнянного походження проблеми обумовленості ідентифікаційних процесів різноманітними дискурсивними контекстами, представленими телесеріалами. Встановлено, що більшість теоретичних праць з проблеми обирають об'єкт дослідження, зважаючи на автохтонний (власний) культурний простір. До сьогодні не запропоновано визначення поняття «українського медіапростору» та характерних для нього ідентифікаційних процесів.

У підрозділі 1.2. «Концептуально-методологічна база дослідження» визначено концептуально-методологічні засади дослідження в рамках новітньої медіафілософської теорії та «іконічного повороту», а також міждисциплінарних зв'язків.

У підрозділі 1.3. «Термінологічний апарат дослідження» розглянуто та розроблено термінологічний апарат дослідження. Визначено специфіку процесу ідентифікації як базового у визначенні формування ідентичності. Описано поняття українського медіапростору, виділено типологію ідентичності згідно концептуальної бази дослідження і новітніх постмодерністських теорій ідентичності; розглянуто феномен телесеріалу як візуального наративу та визначено феномен «серіальності», що лежить в основі впливу наративної форми на конструювання ідентичності. Головною особливістю «українського медіапростору» є темпорально обумовлена, ситуативна локалізація аудиторій. Тобто стан комунікації, інтеракції гетерогенної української аудиторії та культурного візуального телесеріального наративу має точечний характер. Крім того, трансгресивна специфіка ідентифікаційних процесів обумовлює умовність та гнучкість заявленного терміну. Однак, незважаючи на незафіксовану ментальність аудиторій телесеріалів, постмодерністського зняття діалектичного процесу творення ідентичності, «український медіапростір» все ж таки не є абсолютно фіктивним. Він являє собою новітнє філософсько-антропологічне утворення, що незважаючи на ситуативний характер транслювання паттернів та ідентифікаційних моделей, їх точечної локалізації, оперує усталеними стратегіями конструювання ідентичності. Як антропологічний феномен «український медіапростір» визначається протирічливим характером існування. Це дає змогу констатувати проблему складності прогнозування ідентифікаційних процесів, визначення їх дискурсивної обумовленості, та, як наслідок - сучасного антропо? та культурогенезу. Однак, подібне стає можливим при чітко окресленому розгляді ситуативних актів втілення тих чи інших стратегій конструювання ідентичності в телесеріальних візуальних наративах (згідно феномену «серіальності»). В залежності від політик українських медіа, типології телесеріалів, що вони транслюють, специфіки їх можливих аудиторій та основних ідентифікаційних моделей, які ті впроваджують в масову свідомість можна говорити про полідискурсивний характер «українського медіапростору» та перманентний процес його формування. Таким чином, «український медіапростір» не є сталим антропологічним утворенням, проте, це становить специфіку найсучасніших культуротворчих процесів в українській державі. На підставі цього розроблено класифікацію телесеріалів за типами згідно спільності у характері конструювання ідентичності та способів її репрезентації

Другий розділ «Стратегії конструювання «позитивної» ідентичності» присвячений виявленню стратегій конструювання «позитивної» ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі.

У підрозділі 2.1. ««Позитивна» етнічна, культурна та національна ідентичність» виявлено стратегії конструювання «позитивної» етнічної, культурної та національної ідентичності у телесеріалах західного походження, а також радянських та пострадянських часів, визначено їх вплив на гетерогенну українську аудиторію. Встановлено, що «позитивна» етнічна, культурна та національна ідентичність, репрезентована у телесеріалах в українському медіапросторі, конструюється завдяки візуалізації (атрибутика, зовнішня символіка) та вербалізації (мовний конструкт) колоніальних міфологем, що реалізуються зокрема у радянській меморіальній практиці, відтвореній телесеріалами, а також консолідуючій національній, наприклад, героїчній архетипіці (телесеріали «Клон», «Леніград», «Богдан Зиновій Хмельницький»). Подібні схожі за схемою реалізації, суттю конструювання, але відмінні за змістом стратегії ідентичності у різних ракурсах використовуються для створення «позитивної» української національної ідеї, яка покликана протистояти ідеї «колоніального» статусу, представленої зокрема в «експортних» телесеріалах українського виробництва («Міський романс»). З одного боку це консолідує, з іншого ? деконсолідуює український медіапростір. Реальна консолідація на основі позитивно маркованої етнічної, національної або культурної ідентифікації відбувається здебільшого через лаканівський принцип схожості на основі «розрізнення». Доведено, що у той же час більшість телесеріалів пропонують вписану у символічний порядок певну субординаційну вертикальну схему «готових» зразків, або паттернів взаємобуття різних за етнічним та культурним статусом субкультур на основі домінування тієї чи іншої ключової консолідуючої ідеологеми (прозахідної, проросійської або проукраїнської).

У підрозділі 2.2. ««Позитивна» соціально-класова ідентичність» виявлено стратегії конструювання «позитивної» соціально-класової ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі. Досліджено стратегії конструювання «позитивної» вікової, родинно-сімейної, корпоративної та професійної, девіантної та маргінальної, а також гендерної та тілесної ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі, їх вплив на гетерогенну українську аудиторію. У конструюванні «позитивної» соціально-класової ідентичності та її різновидів: вікової, родинно-сімейної, професійної, корпоративної, девіантної та маргінальної ідентичності, телесеріали використовують дві ключових стратегії, які акумулюють культурні архетипи «героя» та «трікстера» («Герої», «Декстер», «Доктор Хаус»). Одним з найбільш дієвих консолідаційних механізмів, що використовується майже всіма виробниками телесеріалів є позитивно маркована репрезентація індивідуальної ідентичності, що представляє соціально-класову більшість («Друзі», «Хор»). Це здебільшого відбувається через лаканівський принцип «фантазму» - надання аудиторії візуалізації очікуваних та бажаних сценаріїв досягнення елітарного соціально-класового статусу при залученні механізму задоволення. Для досягнення цього використовується міфологема «Героя», коли позитивно маркований персонаж набуває високого соціального статусу через подвиг (як правило самопожертву), або його геройство є імпліцитним і розкривається наприкінці телесеріалу.

Виявлено, що як стратегія конструювання позитивно маркованої молодіжної ідентичності міфологема «героя» поєднується з філософемою «роздвоєної особистості», близької філософії ескапізму як «захисної реакції». Через візуалізацію фантазму успішності та винятковості соціально незахищених сімей, у телесеріалах реалізується міфологема «виключенності» вихідців з таких родин («Хор», «Громови»). Відбувається придушення агресивності, що може виникати у разі незадоволення соціально нижчих класів своїм другорядним становищем. Розповсюджені російські родинно-сімейні ситкоми, навпаки, залучують прийом конфлікту поколінь для реалізації міфологеми сімейної спільноти, як сталої ячейки суспільства. Це відрізняється від західних репрезентацій сімейної ідентичносіті, де головним посилом є те, що родина - це не родичі, а ті люди, яких ти хочеш бачити поряд, і які завжди прийдуть на допомогу. По суті родинна ідентичність в них замінюється дружньою. Доведено, що дані розбіжності у репрезентаціях виявляють притаманну пострадянському суспільству традиційність родинно-сімейного укладу, а також демонструють розбіжності у ідеологемах західного та пострадянського соціального курсу.

Встановлено, що у візуалізаціях колективної професійної та корпоративної ідентичності окремі героїчні постаті слугують для надання позитивного маркування всій корпорації. Можна виділити наступні механізми конструювання «позитивної» корпоративної та професійної ідентичності, що репрезентуються у постановчих культових телесеріалах, які транслюються в українському медіапросторі: міфологеми корпоративної етики, що базуються на архетипічному за своїм характером бінарному опозиціонуванні; консолідуючі соціальні стратегії, впроваджені виробниками західних та російських телесеріалів. Зокрема, це виражається у специфічності візуалізацій взаємодії команди та боса, визнанням групами відповідальності через акт підтримання «загальнонаціонального» престижу («Швидка допомога», «Теорія брехні», «Менти»). Можна спостерігати відповідність «позитивних» конструкцій західного та російського походження популярним настроям української пострадянської свідомості, що в умовах постмодерністичної культури ностальгує за втраченими модерними цінностями порядку, справедливості та бездоганної професійної компетенції.

З'ясовано, що у конструюванні «позитивної» девіантної та маргінальної ідентичності використовуються стратегії часткового деконструювання ідеологем, культурних та соціальних цінностей, які символічно уособлює архетип героя. Перш за все, це стосується ситкомів, а також тих телесеріалів, що окрім драматичного елементу містять в собі риси комічного. Вони, як правило, є найбільш популярними в тій частині української глядацької аудиторії, що має постмодерновий світогляд, адже позитивного маркування у них набуває персонаж-трікстер з неоднозначною соціальною поведінкою (анімаційні телесеріали «Саус Парк», «Сімпсони», «Лис Микита»). В умовах постмодерністського повороту ідентифікаційні зразки, закладені у даних телесеріалах, є найбільш відповідними потребам та бажанням глядацької аудиторії, що прагне соціального, класового, статусного росту або визнання. Серед репрезентацій виділяється концепція гри, притаманна постмодерністській свідомості. В даному випадку вона переплітається з потребами глядача бачити не ідеального морального героя, а людину, здатну «виживати» і досягати мети. Саме через архетип трікстера у телесеріальні репрезентації ідентичності впроваджуються такі риси, як вміння оминати правила, визнання у соціальній сфері (проте не шляхом сумлінної праці, дотриманню моральних ідеалів, а завдяки таким якостям трікстера, як мобільність, гнучкість, винахідливість, спритність, хитрість, оптимізм та вміння «висміювати»). Таким чином, в сучасних умовах цінності та позитивного маркування ідеологеми «успішності» означені риси можуть слугувати більш дієвим ідентифікаційним зразком для досягнення соціального лідерства. Однак, для утвердження позитивного маркування персонаж одночасно повинен репрезентувати риси культурного героя, наприклад, опір обставинам (низькому соціальному походженню, дискримінації з боку суспільства), здатність до подвигу. Позитивно маркований девіант або маргінал, репрезентований за допомогою архетипу трікстера, у цілому не «переступає» межу та балансує на пограниччі бінарної опозиції «добра-зла» (інакше його ідентичність згідно сюжетики та концепції певного телесеріалу відразу переходить у стан «негативної»).

Доведено, що стратегії конструювання «позитивної» гендерної та тілесної ідентичності у телесеріалах західного та пострадянського виробництва є досить відмінні. Телесеріали західного виробництва часто позитивно маркують квір-ідентичність та реалізують її через використання концепції політкоректності та гендерно-коректної комунікації («Секс у великому місті», «Блудлива Каліфорнія»). Тим не менше, багато західних телесеріалів реконструюють деконструйовані патріархальні гендерні та тілесні моделі, залучаючи для цього прийом скопофілії («Дівчата Гілмор»). Телесеріали російського та українського виробництва, що транслюються в українському медіапросторі, здебільшого конструюють «позитивну» чоловічу та жіночу ідентичність, залучаючи здебільшого патріархальні цінності та стереотипи («Не родися красивою»). Встановлено, що в українському медіапросторі опозиційні серіальні конструкти «позитивної» гендерної та тілесної ідентичності можуть відповідати ідентифікаційним потребам як традиційно орієнтованого глядача, так і квір-аудиторії. Це відображає складний процес їх соціальної взаємодії.

Третій розділ «Стратегії конструювання «негативної» ідентичності» присвячений виявленню стратегій конструювання «негативної» ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі.

У підрозділі 3.1. ««Негативна» етнічна, культурна та національна ідентичність» виявлено стратегії конструювання «негативної» етнічної, культурної та національної ідентичності у телесеріалах західного, радянського та пострадянського виробництва в українському медіапросторі, їх вплив на гетерогенну українську аудиторію. Виявлено, що у конструюванні «негативної» етнічної та культурної ідентичності телесеріали західного виробництва здебільшого залучають архетип «ворога», який лежить у основі латентного неприйняття етнічних та культурних груп, що складно вписуються у доктрину мультикультуралізму або не приймають постколоніальну глобалізаційну ідеологію («Загін Антитерор»). Візуалізація представників таких груп не просто як «чужих», але як «ворожих» «інших» сприяє реальному утвердженню у глядацькій аудиторії негативного сприйняття етнічних та культурних меншин, принцип цієї ідеологеми частково може відображатися в тій частині української глядацької аудиторії, що є нетерпимою до етнічних та культурних меншин зокрема неслов'янського походження. Для негативного маркування «негативної» національної, етнічної та культурної ідентичності у західних та російських телесеріалах використовуються дві основні стратегії. Перша полягає у залученні засад мультукультуралізму для змалювання негативності націоналізму «незахідних» культур як «закритих суспільств» (зокрема використовується мотив релігійного фанатизму, «варварства» через спротив глобалізаційним культурним процесам, наявності антиліберальних цінностей) («Копс», «Спецназ»). Це впроваджує у глядацьку свідомість філософські та ціннісні засади лібералізму. Друга стратегія, навпаки, для негативного маркування використовує мотив шовіністичного ставлення до національних меншин, що проживають на територіях зокрема європейських країн, таким чином, у глядацьку свідомість впроваджуються постколоніальні політкоректні ідеологеми («Покоління вбивць»). Однак, подібні телесеріали є менше розповсюдженими зокрема в українському медіапросторі ніж ті, що репрезентують шовіністичні ідентифікаційні зразки. Встановлено, що пострадянські телесеріали російського та українського походження використовують стратегії візуалізації та вербалізації етнічного, культурного та національного «іншого» через архетип «ворога», «зрадника», що впроваджує у гетерогенну українську глядацьку свідомість консолідаційні ідеологеми як російської, так і української національної міфології («СМЕРШ», «Ліквідація», «Богдан-Зиновій Хмельницький»). З іншого боку «негативні» репрезентації української ідентичності у російських та російсько-українських телесеріалах сприяють деконсолідації української нації та утвердженню конфліктних зокрема сепаратистських настроїв серед різних культурно-етнічних груп на території української держави.

У підрозділі 3.2. ««Негативна» соціально-класова ідентичність» виявлено стратегії конструювання «негативної» соціально-класової ідентичності, а саме родинно-сімейної та вікової, професійної та корпоративної, гендерної та тілесної ідентичності у телесеріалах в українському медіапросторі, визначено їх вплив на гетерогенну українську аудиторію. Можна виділити наступні стратегії конструювання у телесеріалах «негативної» родинно-сімейної та вікової ідентичності. Для негативного маркування залучаються глибинні культурні архетипи, покликані утверджувати патріархальні соціальні цінності у глядацькій свідомості. Через мотиви ініціації репрезентуються страхи, пов'язані зі хтонічною природою матріархатного світоустрою (зокрема тут залучається архаїчний інвокативний «бранний» мотив). Це підсилюється архетипами хтонічних родинних двійників та близнюків, опозиційних солярним героям, що асоціюються з патріархальними цінностями відродження космічного і соціального порядку та у більш вузькому сенсі - утвердження патріархальної сім'ї як сталої суспільної ячейки, що є прийнятним для традиційно орієнтованої української глядацької аудиторії. Телесеріали латиноамериканського та східного виробництва більш схильні до використання зазначених архетипів («Секрет тропіканки», «Мачуха»), у той час, як деякі телесеріали західного та пострадянського виробництва деконструюють мотив опозиції братів та сестер-антагоністів та «негативні» маркування старших за віком членів сім'ї («Мачуха» російського виробництва). Незважаючи на це, подібні деконструкції не є поширеними, отже репрезентовані у них «негативні» ідентифікаційні зразки не є достатньо впливовими в українському медіапросторі.

Доведено, що у конструюванні «негативної» професійної та корпоративної ідентичності залучаються філософеми та ідеологеми антиглобалістської філософії, що протилежна прагматизму та елітизму. Серед найбільш розповсюджених виділяється ідеологема капіталістичної експлуатації, порушення прав людини тощо. Це сприяє утвердженню в українському медіапросторі лівих антикорпоративних уявлень та консолідує суспільство за зразком антипатії до індивідуальної ідентичності капіталіста - власника корпорації («Таємниці Смолвілю», «Морська поліція - Лос Анджелес»). Другою стратегією конструювання «негативної» професійної ідентичності виступає візуалізація девіантної та маргінальної ідентичності представників «тіньових» професій, що залучає архетип «порушника» соціальних та моральних табу («Сонька ? золота ручка», «Глухар», «Втеча»). Проте, візуалізація успішності персонажів ? носіїв «негативної» кримінальної ідентичності може визивати в певних шарах населення прийняття «негативних» ідентифікаційних зразків як тих, що здатні забезпечити індивіду реалізацію міфологеми суспільної та класової «успішності». філософема глядацький аудиторія серіал

Головними стратегіями конструювання «негативної» гендерної та тілесної ідентичності виступають механізми жаху, що реалізуються через візуалізацію архитипічних, часто міфічних мотивів інфернальної жіночої сексуальності а також монструозної тілесності («Твін Пікс», «Справжня кров», «Щоденники вампіра»). З іншого боку широко використовується візуалізація патріархальної технократичної або аморфної природи «Великого брата» та його негативних вуайеристських дій. В українському медіапросторі подібні конструкти з одного боку закріплюють патріархальні стереотипні ідеологеми традиційної гетерогенної сексуальності, а отже вписані у символічний порядок патріархальної культури та її цінностей гендерні технології («Крем», «Пліткарка»). Однак, інший тип репрезентацій, що візуалізує патріархальний вуайеризм як виключно негативний мотив, впроваджує у свідомість українського глядача феміністичні мотиви деконструкції патріархального як владного та репресивного («Бальаківський вік або всі мужики сво», «Маргоша»).

У висновках викладено найважливіші результати проведеного дослідження, що дозволило досягнути загальної мети та рішення завдань, поставлених в роботі, засвідчити доцільність вибору понятійного апарату та ефективність застосування покладених в основу методологічних принципів. Основні результати виконаної роботи можна подати у вигляді таких положень:

1. Виявлено, що одним з принципових конструктів ідентичності у медійному комунікативному процесі є серійна наративна форма телесеріалу, що вбирає у себе риси всіх можливих вербальних та візуальних культурних наративів з властивими їм структурами бінарного «опозиціювання». Це становить так званий феномен «серіальності», що визначає специфіку притаманного телесеріалам механізму ідентифікаційного впливу на свідомість реципієнтів. Такі стратегії, як серійність форми, історичність, потенційна «безкінечність», розмаїття персонажів та бінарність їх взаємодії, мотив подолання кризи ідентичності, вербальні та візуальні ефекти, притаманні культурним наративам (епосу, сазі, роману, мелодрамі, коміксу), поєднуються у комбінації. Останні відповідають інтересам певної глядацької аудиторії, на яку орієнтовані телесеріали, однак, можуть змінюватися протягом наративу (бінарні типи ідентичності можуть мінятися місцями, змінювати позитивне маркування на негативне). Однак, в цілому «серіальність» передбачає усталеність основних паттернів своїх комбінативних наративних утворень за рахунок телеологічності наративу. Ідентифікація виникає завдяки процесу «вихоплення» глядачем в мінливому та ситуативному процесі ідентифікації ідентифікаційних зразків. Тому «серіальність» є важливим фактором, що впливає на ідентифікаційні процеси в українському медіапросторі.

2. Встановлено, що серед існуючих визначень ідентичності та характерів її творення можна виділити есенціалістське, яке наголошує на константному ціннісному ядрі у механізмі самоідентифікації людини, та конструктивістське - уявлення про ідентичність як про сукупність культурних змістів, що конструюються ззовні, яких індивід набуває через процес ідентифікації, базовою характеристикою якого є ситуативність, мінливість, фрагментарність. Тому, через специфіку об'єкту нашого дослідження, ми розглядаємо ідентифікаційні процеси крізь призму стратегій конструювання медійного віртуального посередника, яким є телесеріал. Зважаючи на це, нами запропонована диференціація ідентичності за типами, що присутні саме у даному візуальному культурному наративі, а саме дихотомія «позитивна» ? «негативна» ідентичність (характерна для наративів), а також основні підгрупи в рамках виділеної дихотомії, основані на макро та мікрорівні репрезентації. Вони діють як для індивідуальної, так і колективної ідентичності та залежать від телесеріального матеріалу, тобто тих репрезентацій, які пропонують телесеріали аудиторії. Емпіричний матеріал нашого дослідження дає змогу виділяти окремо стратегії конструювання етнічної, культурної та національної ідентичності як ті, що формують та транслюють колективну ідентичність на макрорівні (репрезентують образ етнічних, культурних груп та цілих націй). Під етнічною ідентичністю мається на увазі примордіалістська її ознака; культурна ідентичність визначається в її інформаційно-семіотичному ключі, тобто як значима інформація, що передається з покоління в покоління через цінності, норми, знаки та притаманні їм усталені змісти; врешті решт, під національною ідентичністю підрозумовується інституційно закріплена державою єдність нації. У той же час на мікрорівні репрезентації, присутні у телесеріалах, можна об'єднати під назвою соціально-класової ідентичності. Вони представляють субкультурність, гетерогенність суспільства всередині макроідентичності типу етнічної, культурної або національної. У телесеріалах найбільш характерними та часто представленими можна назвати репрезентації родинно-сімейної, вікової, професійної та корпоративної, девіантної та маргінальної, а також гендерної та тілесної ідентичності (сюди ж включаємо ідентичності людей з обмеженими можливостями, квір-ідентичність).

На підставі термінологічного аналізу було встановлено, що «український медіапростір» є своєрідним антропологічним феноменом, який має темпоральну та ситуативну специфіку. Своєї окресленості він набуває тільки завдяки гетерогенній українській аудиторії, що існує в межах української території та актуальним ситуативним втіленням ідентифікаційних механізмів, що транслюють телесеріали. Зважаючи на це вироблено типологію телесеріалів за ступенем «культовості», частоти транслювання в сучасному українському медіапросторі. Основою для класифікації телесеріалів за типами є спільність у характері конструювання ідентичності, способів її репрезентації. Можна виділити телесеріали, що мають автохтонний характер і несуть ідентифікаційні зразки, здебільшого орієнтуючись на аудиторію, що проживає на території України. Виробники автохтонних телесеріалів здебільшого враховують ідентифікаційні особливості певної групи глядачів, що проживають на території України. Проте, є велика група автохтонних телесеріалів (українського виробництва), що орієнтовна на експорт, і є адаптованою для іноземного глядача. Інший тип - телесеріали іноземного виробництва, що транслюються на українській території. Вони також можуть мати адаптований та неадаптований характер, тобто орієнтуватися на українську глядацьку аудиторію, або ж нести адаптовані виключно для іноземних аудиторій візуалізації та репрезентації ідентичності. Телесерiали вiдрiзняються за жанровою, часовою характеристикою, що також значною мiрою визначає дискурсивні особливості, а також тип цінностей, що лягають в основу iдентифiкацiйних процесiв. Згідно осовних ідентифікаціних репрезентацій та базових стратегій їх творення розділяємо автохтонні та неавтохтонні телесеріали (в залежності від репрезентацій етнічної, культурної та національної ідентичності); соціально-побутові - здебільшого роблять акцент на репрезентації соціальної (корпоративної), класової, гендерної ідентичності; фантастичні - роблять акцент на репрезентації дихотомії «позитивної» та «негативної» ідентичності; анімаційні та мок'юментарі - можуть репрезентувати всі типи ідентичності, однак особливо відрізняться від інших телесеріалів своїми формальними стратегіями конструювання.

3. Встановлено, що «позитивна» етнічна, культурна та національна ідентичність, репрезентована у телесеріалах в українському медіапросторі, конструюється завдяки візуалізації (атрибутика, зовнішня символіка) та вербалізації (мовний конструкт) колоніальних міфологем, що реалізуються зокрема у радянській меморіальній практиці, відтвореній телесеріалами, а також консолідуючій національній, наприклад, героїчній архетипіці. У конструюванні «позитивної» соціально-класової ідентичності та її різновидів здебільшого відбувається через лаканівський принцип «фантазму» - надання аудиторії візуалізації очікуваних та бажаних сценаріїв досягнення елітарного соціально-класового статусу при залученні механізму задоволення. Для досягнення цього використовується міфологема «Героя», коли позитивно маркований персонаж набуває високого соціального статусу через подвиг (як правило самопожертву), або його геройство є імпліцитним та розкривається наприкінці телесеріалу. У конструюванні «негативної» етнічної та культурної ідентичності телесеріали здебільшого залучають архетип «ворога», який лежить у основі латентного неприйняття етнічних та культурних груп. У конструюванні «негативної» ідентичності залучаються філософеми та ідеологеми антиглобалістської філософії, що протилежна прагматизму та елітизму.

4. Виявлено суперечливий вплив телесеріальних стратегій конструювання ідентичності на гетерогенну українську глядацьку аудиторію та поліваріантність ідентифікаційних очікувань аудиторій. З одного боку в масовій свідомості утверджуються патріархальні модерні цінності (архетипи «героя», гендерні стереотипи). З іншого - постмодернові деконструктивістські орієнтири: встановлено утвердження в українському медіапросторі лівих антикорпоративних уявлень, що консолідують суспільство за зразком антипатії до індивідуальної ідентичності капіталіста - власника корпорації. В умовах постмодерністського повороту ідентифікаційні зразки, закладені у архетипі трікстера, є найбільш відповідними потребам та бажанням глядацької аудиторії, що прагне соціального, класового, статусного росту або визнання. Широке використання телесеріалами візуалізації патріархальної технократичної або аморфної природи «Великого брата» та його негативних вуайеристських дій в українському медіапросторі з одного боку закріплюють патріархальні стереотипні ідеологеми традиційної гетерогенної сексуальності, а отже вписані у символічний порядок патріархальної культури та її цінностей гендерні технології. З іншого боку, тип репрезентацій, що візуалізує патріархальний вуайеризм як виключно негативний мотив, впроваджує у свідомість українського глядача феміністичні мотиви деконструкції патріархального як владного та репресивного.

5. Телесеріали в українському медіапросторі пропонують три визначальні ідентифікаційні моделі, що базуються на використанні основних стратегій конструювання позитивних та негативних типів етнічної, культурної та національної ідентичності, а саме: прозахідну, проросійську/прорадянську та проукраїнську. Пострадянські телесеріали російського та українського проходження здебільшого використовують стратегії візуалізації та вербалізації етнічного, культурного та національного «іншого» через архетип «ворога», «зрадника», що впроваджує у гетерогенну українську глядацьку свідомість консолідаційні ідеологеми як російської, так і української національної міфології. З іншого боку «негативні» репрезентації української ідентичності у російських та російсько-українських телесеріалах сприяють деконсолідації української нації та утвердженню конфліктних зокрема сепаратистських настроїв серед різних культурно-етнічних груп на території української держави, адже незафіксована, флексивна ментальність української глядацької аудиторії унеможливлює визначення «українськості» як базового консолідаційного механізму культурогенезу.

6. У цілому в дослідженні визначено такі особливості та перспективи українського антропо- та культурогенезу, як складність процесу консолідації українського суспільства через конкуренцію визначальних ідентифікаційних моделей (прозахідної, проросійської, що спадкує радянський курс, та сутоукраїнської); складний процес взаємодії етнічних, класових, гендерних субкультур, цінності та філософеми яких репрезентуються у телесеріалах без урахування можливих конфліктних ситуацій. З одного боку збільшується аморфність українського медіапростору, з іншого - частіше утверджуються локальні зразки-паттерни ідентифікації, що майже унеможливлює визначення загальних культурних ідентифікаційних перспектив. За своєю концептуальною спрямованістю дослідження покликане заповнити теоретичну лакуну у визначенні медійної обумовленості ідентифікаційних орієнтирів та тенденцій в українському медіапросторі. Тим не менше, досліджувана тематика та проблематика може слугувати підґрунтям для подальших більш детальних філософських розробок.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ландяк О. Конструювання ідентичності у телесеріалах українського походження / О. Ландяк // Науковий вісник національного університе-ту «Острозька академія». Наукові записки. Сер. Філософія. ? Острог : Видавництво національного університету «Острозька академія». ? Вип. 6. ? 2010. ? С. 272?285.