Монодуалізм як нова метафізика М.Я. Грота

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.05 - історія філософії

МОНОДУАЛІЗМ ЯК НОВА МЕТАФІЗИКА М.Я. ГРОТА

ВИКОНАВ ПУШКАРЬОВ ІГОР ВЯЧЕСЛАВОВИЧ

Київ - 2011

АНОТАЦІЯ

філософський грот монодуалізм метафізика

Пушкарьов І.В. Монодуалізм як нова метафізика М.Я. Грота. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації здійснено критичний аналіз історико-філософської концепції М.Грота, її методологічних та світоглядних засад. Досліджено умови формування історико-філософських поглядів вченого та методологію його дослідження, розкрито основні принципи та методи розуміння історико-філософського процесу. На підставі аналізу першоджерел і порівняльного аналізу творчого спадку мислителя та наявної літератури про нього, розгляду ним основних психологічних і філософських студій, онтологічної та гносеологічної проблематики простежено і реконструйовано його життєвий шлях, досліджено погляди вченого на метафізику. В свою концепцію метафізики для позначення першооснови світу мислитель вводить новий термін - "монодуалізм" і відповідно називає свою концепцію метафізики монодуалістичною. Розвинуті М.Гротом ідеї розглядаються як важливий крок на шляху становлення сучасної історико-філософської науки в Україні.

Ключові слова: Грот М.Я., історико-філософська концепція, метафізика, монодуалізм, дух, матерія, прогрес, інгрес, детермінізм.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним з важливих завдань сучасного розвитку вітчизняної філософії є підвищення її теоретичного рівня, зокрема таких складових як онтологія, гносеологія, метафізика, феноменологія, герменевтика та інших з виходом на антропологічно-екзистенційну проблематику. Остання особливо актуалізується за умов постмодерної аморфності світу, де суспільні виклики сьогодення поставили людину в непевне становище, призвели до втрати нею самоідентичності, смислів в пошуках місця в житті, стабільності у динаміці соціально-економічних і політичних трансформацій, посилених глобальними кризовими станами: екологічними, фінансовими, економічними, духовно-культурними.

Зрозуміло, що в постановці і вирішенні вказаного завдання в українській філософії після тривалого панування її марксистської парадигми, здебільшого вульгаризованої, формується усталена тенденція звернення переважно до теоретичних побудов та узагальнень західної філософії в її класичних і посткласичних варіантах з пріоритетністю останніх. Правомірність їх використання для розвитку вітчизняної філософії і підвищення її теоретичного рівня зумовлюється тим, що при всій національній специфічності філософія завжди орієнтована на загальнолюдські цінності і не може розвиватися осторонь здобутків світової філософії і культури. Це по-перше. По-друге, саме в західній філософії сформувалися найбільш значимі філософські течії і напрямки, дотичні до осмислення вказаної проблематики.

Віддаючи належне використанню досвіду західної філософії для підвищення її теоретичного рівня вітчизняної філософії, доводиться констатувати відсутність тут аналогічного використання напрацювань і теоретичних здобутків української духовно-академічної та університетської філософії ХІХ - початку ХХ ст. Між тим, починаючи з 90-х років ХХ ст. глобалізаційні зміни, соціокультурні та парадигмальні трансформації українського суспільства викликали необхідність поглиблення національної самоідентифікації з ґрунтовним дослідженням та цілісним переосмисленням філософської спадщини вітчизняних мислителів. На перших етапах дослідження цієї спадщини дослідження в історико-філософській площині трактувалося як повернення з небуття і реабілітація тих вітчизняних мислителів, погляди яких були невиправдано забутими або піддавалися остракізму, оскільки не вкладалися в прокрустове ложе марксистської парадигми з витлумаченням історико-філософського процесу.

Зазначимо, що екстенсивність реконструкції історико-філософського процесу в Україні дала свої вагомі результати. Було виявлено тяглість і неперервність в розвитку вітчизняної філософії, до її наукового вжитку повернуто імена таких видатних мислителів як П.Авсенєв, О.Гіляров, С.Гогоцький, М.Грот, В.Карпов, О.Козлов, П.Ліницький, Й.Міхневич, І.Скворцов, Г.Челпанов, П.Юркевич та ін. Більш того, виявилося, що в осмисленні ключових філософських проблем, граничних основ буття, екзистенційних вимірів людського існування, вони не поступалися західним філософам, провідні ідеї та теоретичні положення яких переосмислювалися ними у своїй творчості. Показовим стало й те, що значну частину філософської спадщини представників української філософії ХІХ - початку ХХ ст. складають праці в галузях онтології, метафізики, гносеології.

З огляду на вказане постає доцільним питання про необхідність переходу від екстенсивних реконструкцій філософських поглядів вітчизняних мислителів до інтенсивного освоєння теоретичних здобутків української філософії ХІХ - початку ХХ ст. Це значно розширило й можливості розвитку і підвищення теоретичного рівня сучасної вітчизняної філософії в усіх її складових, сприяло концептуальному осмисленню історико-філософського процесу в спадкоємності та змінах його парадигмальних установок, що важливо для самої історії філософії, виведення її на рівень теорії. Наукову продуктивність такого переходу розглянемо на конкретному аналізі творчості М.Грота.

На нашу думку, концепція "нової метафізики" (монодуалізму) М.Грота є одним із найбільш впливових метафізичних вчень в українській філософській традиції ХІХ - початку ХХ ст. Актуальність звернення до аналізу творчості М.Грота зумовлюється перш за все власне метафізичними аспектами в ній, де отримали розвиток класичні метафізичні, онтологічні, гносеологічні та етико-моральні питання, які можуть бути застосовані при розробці і вирішенні сучасних проблем розвитку теоретичного напрямку вітчизняної філософської науки. Стосовно мотивацій вибору теми пропонованої дисертаційної роботи, то вони зумовлюються не тільки відсутністю системних досліджень філософських поглядів мислителя, але і зростанням нині у вітчизняній і зарубіжній філософії інтересу до проблематики, яка ним розроблялася як у сфері ґрунтовних теоретичних узагальнень, так і в царині конкретних історико-філософських студій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, науково-дослідної теми філософського факультету № 01БФ041-01 “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”, науково-дослідницької тематики кафедри української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дисертаційної роботи є системний аналіз концепції "нової" метафізики М.Грота в контексті вітчизняної та західноєвропейської філософії.

З реалізацією поставленої мети пов'язано вирішення наступних пошукових завдань:

- обґрунтувати методологічні засади дослідження;

- з'ясувати культурно-історичні, історико-філософські і теоретичні джерела формування та генези філософських поглядів М.Грота;

- розкрити теоретичний зміст "нової" метафізики М.Грота, проаналізувати її основні принципи і поняття;

- визначити місце "нової" метафізики М.Грота у розвитку вітчизняної філософії, показати її роль і значення для розробки сучасних проблем вітчизняної традиції теоретичної філософії;

- проаналізувати етико-моральні аспекти концепції "нової" метафізики М.Грота та її дотичність до сучасного осмислення екзистенційних вимірів людського буття у вітчизняній та західноєвропейській філософії.

Об'єктом дослідження є філософські погляди М.Грота.

Предметом постає концепція "нової" метафізики (монодуалізму) М.Грота.

Методологічні засади дослідження засновувалися на комплексному використанні концептуальних підходів, принципів, загальнонаукових, філософських та спеціальних методів історико-філософського аналізу. Наскрізними для всього дослідження стали історико-культурний, структурно-системний, аксіологічний, проблемно-теоретичний і критично-описовий підходи. Використовувалися загальнонаукові принципи об'єктивності, системності, історизму, а для подолання методологічного монізму - принцип світоглядного плюралізму, принципи та засоби герменевтичної інтерпретації текстів і розкриття змісту базових понять і категорій.

Дисертаційна робота ґрунтується на розумінні діалектики як загальної методології історико-філософського пізнання. Відповідно основними методами дослідження стали: метод активної інтерпретації (інтерпретаційно-аналітичний - опрацювання літератури з метою формування методологічних і теоретичних засад дослідження), біографічний (визначення соціокультурних умов життя та творчих періодів) та метод соціокультурного аналізу (дослідження умов формування та генези поглядів М.Грота, зміни предмету його філософування); компаративний разом з порівняльним методом (визначення основних особливостей аналізованих концепцій у порівнянні з іншими, з'ясування специфіки різних напрямів в межах розглянутих концепції); метод іманентної критики (осмислення та об'єктивна оцінка аналізованих концепцій і напрямів, визначення їх теоретичного потенціалу).

Наукова новизна дослідження. Вперше здійснено системний аналіз концепції "нової" метафізики (монодуалізму) М.Грота в контексті вітчизняної та зарубіжної філософії, визначено її місце у розвитку вітчизняної філософської думки XIX - початку XX ст., встановлено значення для подальшої розробки сучасних проблем розвитку вітчизняної теоретичної філософії.

Наукова новизна отриманих результатів розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

Вперше:

- здійснено реконструкцію соціокультурних умов життя і творчості М.Грота з виокремленням трьох його етапів - Ніжинського, Одеського та Московського, яким відповідає три періоди - позитивістський, метафізичний та етичний;

- обгрунтовано, що концепція "нової" метафізики М.Грота формується під впливом традиції української академічної філософії XIX - початку XX ст. Основними історико-філософськими і теоретичними джерелами концепції "нової" метафізики М.Грота стали: вчення про душу Платона, пантеїзм Дж.Бруно і Б.Спінози, метафізика І.Канта, вчення про волю А.Шопенгауера тощо.

Удосконалено на основі аналізу теоретичного змісту "нової" метафізики М.Грота дефініцію її основних понять: “монодуалізм”, “сила-дух”, “сила-матерія”, “прогрес”, “інгрес”, “пантеїзм”, “гностицизм” та ін., обґрунтовано можливість застосування ідей М.Грота до розробки сучасних проблем розвитку вітчизняної традиції теоретичної філософії.

З нових позицій:

- обґрунтовано базову модель методологічних засад дослідження як комплексного поєднання концептуальних підходів, принципів і методів, що може використовуватися не тільки для реконструкції філософських поглядів того чи іншого мислителя, але і перспективного бачення її творчого потенціалу;

- розкрито зміст і спрямованість етико-морального вчення М.Грота є невід'ємною складовою його нової метафізики, завершуючи її оригінальність версією метафізичної онтології людського буття, орієнтованого на людину у її відношенні до світу та інших людей. Доведено, що сформована в кінці ХІХ ст., вона випередила свій час постановкою проблем свободи, вільного волевиявлення особистості, зростання в людині духовності і моральності, де рівень розвитку останньої є найважливішим показником фізичного і духовного здоров'я суспільства, а зростання духовності - критерієм суспільного прогресу, які знайшли своє віддзеркалення у філософії ХХ ст., ставши суголосними у творчості Н.Аббаньяно, М.Бердяєва, Ж.Марітена, А.Швейцера, М.Шелера та ін., залишаючись актуальними і для сучасного етапу розвитку практичної філософії.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження полягає у відтворенні конструктивного образу життєвого шляху та творчої спадщини М.Грота як представника вітчизняної професійної філософії другої половини XIX - початку XX ст. Отримані наукові результати дають змогу по-новому осмислити історію української філософії, дозволяють виявити актуальні позиції у його вченні для філософського процесу сьогодення і, зокрема, становлення історико-філософської науки в Україні. Одержані результати, а саме, наведений у дисертації фактичний матеріал, основні теоретичні узагальнення та висновки можуть бути використані при розробці фундаментальних досліджень з історії української філософської та історичної думки, у процесі викладання історії української філософії та культури, при розробці відповідних нормативних курсів та спецкурсів з української філософії та культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки та основні положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів наукового дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри української філософії та культури, окремі висновки та положення знайшли своє відображення у доповідях на Міжнародній науковій конференції філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки філософського факультету - 2008” (м. Київ, 18-19 квітня 2008 р.); “Дні науки філософського факультету - 2009 (до 175-річчя філософського факультету Київського національного імені Тараса Шевченка), “Дні науки філософського факультету - 2010”.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, аналізується ступінь наукової розробленості теми, сформульовано мету та основні завдання, визначено об'єкт, предмет та методологічні засади і принципи дослідження, розкрито наукову новизну в дисертації, її теоретичне і практичне значення, наведено дані про публікації та апробацію наукового дослідження.

Перший розділ - "Методологічні засади дослідження філософського вчення М.Я.Грота" - розкриває теоретико-методологічну та джерелознавчу базу дослідження М.Грота, а саме її місце у його філософських пошуках, а також в ньому здійснено порівняльний аналіз різних підходів до оцінки творчого спадку мислителя.

В основу історико-філософської концепції мислителя покладено загальну методологічну структуру, яка можлива на рівні теоретичної реконструкції. Розуміння ідей мислителя можливе на основі іманентної критики, яка виходить і ґрунтується на принципах концепції М.Грота, потрактування ним поняття структури історико-філософського знання. Під структурою філософ розуміє певну систему, що абстрагована до рівня відношень між елементами, і коли мислитель говорить про структуру історичного або історико-філософського знання, він акцентує увагу саме на виявленні процесу співвідношення між принципами, які складають його зміст, категоріями і методами. Таким чином, дослідження структури здійснюється філософом не тільки на рівні співвідношення принципів, категорій та методів, але й на рівні співвідношення принципу та категорії, принципу та методу, категорії та методу. Відповідно, основними логіко-гносеологічними елементами системи історико-філософського та історичного знання постають принципи, категорії та методи.

Принцип у концепції Грота відображає теоретичний рівень історико-філософського процесу. Загалом, розуміння методологічного змісту й функцій принципів в історико-філософській концепції М.Грота ускладнюється тим, що сам мислитель не дає такого аналізу і лише на рівні безпосереднього застосування вводить їх у конкретні історико-філософські дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження виступають принципи розуміння історико-філософського процесу, які визначають сферу й спосіб застосування відповідного методу та категоріального апарату в конкретному історико-філософському дослідженні.

Саме тому до методологічної бази дисертаційного дослідження окрім загальних принципів (об'єктивності, історизму) увійшли й ті, що запропоновані М.Гротом (принцип психологізму, принцип єдності логічного та історичного в історії філософії, принцип системності). Відповідно, методологічну базу дослідження складають методи соціокультурного аналізу, метод інтерпретації, метод логіко-понятійного аналізу, біографічний метод, метод іманентної критики, а також метод інтроспекції.

Під час роботи над дисертаційним дослідженням були використані праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема ті, що присвячені загальнотеоретичним та методологічним проблемам історико-філософської науки (М.Абрамов, Г.Аляєв, Ц.Арзаканян, В.Асмус, Г.Брутян, Г.Волинка, М.Булатов, В.Гусєв, В.Іванов, М.Жучков, З.Каменський, Т.Васильєва, В.Горський, Б.Ємельянов, М.Желнов, С.Кримський, П.Копнін, Ю.Кушаков, В.Кузнєцов, Н.Мотрошилова, М.Попович, В.Ярошовець, І.Нарський, А.Новикова, Т.Ойзерман, А.Перцев, П.Рікер, В.Шинкарук, К.Ясперс та ін.). Базовими для опрацювання теми стали класичні та новітні дослідження історії вітчизняної філософії: Д.Багалія, А.Бичко, І.Бичка, В.Горського, О.Гілярова, Г.Горак, Ф.Зеленогорського, А.Єфименко, Н.Мозгової, І.Огородника, В.Огородника, В.Пшеничнюка, М.Русина, Ю.Федіва, а також роботи, які присвячені безпосередньо аналізу філософської спадщини М.Я.Грота: Н.Аббаньяно, Я.Колубовського, Е.Спекторського, І.Огородника, М.Русина, Е.Радлова, П.Шкуринова та ін. Також джерельна база дослідження складається з першоджерел, зокрема, було використано 29 робіт вченого, в яких він висвітлював свої думки з приводу філософських пошуків. Хронологічні межі виходу основних робіт - з 1879 по 1911 рр.

Аналіз теоретико-методологічної та джерельної бази дослідження дозволяє зробити висновок, що майже всі твори щодо теми даного дисертаційного дослідження мають частковий, а подекуди і фрагментарний характер і висвітлюють лише деякі сторони наукової спадщини М.Грота, що підтверджує зумовлену необхідність проведення дисертантом самостійного, комплексного дослідження.

У другому розділі - "Духовна атмосфера і наукове середовище формування філософських поглядів М.Я.Грота" - проаналізовано культурно-історичні передумови становлення творчої спадщини вченого, відтворено основні віхи його біографії в контексті розвитку вітчизняної філософії другої половини ХІХ - початку ХХ століття, розглянуто питання становлення М.Я.Грота як філософа з виокремленням трьох етапів у його житті та творчості - ніжинського, одеського та московського.

У творчій біографії М.Грота можна виділити декілька етапів, які розрізняються за його світоглядними орієнтаціями. Ці періоди світоглядної еволюції тісно пов'язані з формуванням і становленням його філософських поглядів. Дослідники творчості М. Грота по-різному підходять до рішення цього питання, виділяючи в його творчій еволюції два періоди: перший - психологічний, а другий - метафізичний (Л.Лопатін); перший - позитивістський, другий - метафізичний (Н.Лоський). Ряд інших сучасників М.Грота виділяють в еволюції його творчості три етапи, але по-різному їх визначають. Так, П.Соколов першим етапом філософської еволюції М.Грота визначає етап позитивізму, другим етапом - етап метафізичного ідеалізму і третім - етап примирення позитивізму і ідеалізму в дусі сучасної наукової філософії. В.Соловйов пов'язує перший етап в творчості М.Грота з його захопленням позитивізмом, другий - безпосередньо з філософією Дж. Бруно, а третій - із зверненням до філософії Платона. Автор визнає правомірність виокремлення в еволюції філософської концепції М.Грота трьох етапів, обґрунтовуючи положення про те, що в їх логічному порядку слід називати так: перший - позитивістський, другий - метафізичний, третій - етичний, що пов'язано з наступними моментами.

Період перших філософських пошуків М.Грота був позначений пануванням у культурі і філософії вульгарного матеріалізму і позитивізму, які розглядали людину з точки зору її фізичної організації та гносеологізму. Саме цим зумовлено звернення його в цей час до психології, яка, на його думку, була тоді єдиною наукою, що прагнула осягнути справжню сутність людини, а саме її внутрішній світ, душу, почуття, самосвідомість. М.Грот знаходився в цей період під впливом позитивізму Г.Спенсера (вчення про загальну еволюцію і його розуміння психічного), відкидаючи необхідність філософії як самостійної науки. Одночасно він критично переосмислює головні тези його позитивістської теорії, психологізуючи і наповнюючи їх новим змістом.

Показано, що методом свого філософствування, яке припадає на період його науково - педагогічної діяльності у Ніжині, М.Грот обирає психологізм або метод відчуття, підвалини якого складають визнання відносно домінуючої ролі почуттів над волею та розумом людини і вимога досліджувати людину й усі явища суспільного життя з позицій психології. Психологізм в його системі стає фундаментом, на якому він будує свою філософську систему, а логіка, пропущена через психологію, набуває вигляду психології мислення. У такому нетрадиційному вигляді філософ викладає її впродовж довгого часу в різних вузах, привертаючи до себе увагу вчених і викликаючи науковий інтерес.

Слід вказати на те, що погляди М.Грота не залишалися незмінними. Сформувавшись під впливом ідей Платона, Дж.Бруно, Б.Спінози, І.Канта, А.Шопенгауера, Г.Спенсера, філософії всеєдності В.Соловйова, його філософські погляди уже в проміжок часу між закінченням докторської дисертації ("До реформи логіки", 1883 р.) і переїздом до Одеси, а потім до Москви, значно видозмінюються, еволюціонуючи від психологізму і позитивізму в бік метафізики з прагненням виробити власне розуміння сутності філософії, її призначення та ролі в духовному житті суспільства його етизації. Щоправда, відходячи від позитивізму, він не сприймав й однобічності метафізичного спіритуалізму, знаходячись між цими двома вченнями та наближаючись в своїх пошуках то до одного з них, то до іншого. Це дає підстави до висновку про наявність та домінуванні названих вище позитивістського, метафізичного та етичного етапів в його творчості, які найбільш повно проявилися в ніжинський, одеський та московський періоди його творчості.

У третьому розділі - "Від психологізму до "нової" метафізики" визначено основні історико-філософські і теоретичні джерела концепції "нової" метафізики М.Грота, проаналізовано теоретичний зміст концепції монодуалізму М.Грота й основних її принципів.

Показано, що зайнявшись пошуком науки, яка змогла б поєднати дані зовнішнього і внутрішнього досвіду, відкриттів думки і внутрішніх одкровень почуттів, відновити повну картину життя людини, з'ясувати її всебічне призначення і місце в природі, розумні цілі її існування і діяльності, дати її волі розумні ідеали, М.Грот все більше переконувався, що це під силу тільки метафізиці, яка, в свою чергу, неможлива без оформлення філософії в самостійну науку. У зв'язку зі змінами, що сталися в російській філософії у 80-х роках ХІХ ст. з витісненням з неї вульгарного матеріалізму та позитивізму релігійною філософією, а також визнанням самим М.Гротом нездатності психології осягнути поряд з внутрішнім досвідом людини досвід зовнішній, він повертається обличчям до філософії і метафізики. Це відбувається через співставлення ним філософії з різними сферами суспільної свідомості - наукою, релігією, мистецтвом, з якими, а особливо мистецтвом філософія має найбільше точок перетину і споріднених рис. Осмислюючи філософію як мистецтво, мислитель висловлює думку, що в перспективі розвитку людства вона перетвориться на вище мистецтво.

В дисертації акцентується увага на тому, що визнавши філософію самостійною наукою, М.Грот надає першочергового значення розробці її головного "наукового елементу" - метафізики. Зробивши екскурс в історію розвитку метафізики, він доходить висновку, що жодна з метафізичних систем не відповідає його уявленню про метафізику як науку, здатну допомогти філософії і відтворити в людині дійсно людське - духовність, моральність, освіченість. Через це він береться створити "нову" метафізику і здійснює для вирішення цього завдання відбір необхідного історико-філософського матеріалу. М.Грот запозичує ідею Платона про двоприродність душі, відкидаючи її надмірний раціоналізм; ідею Дж.Бруно про розчинення Бога в людині і почуття як засіб пізнання; ідею Спінози про божественну моральність, звільнюючи її від абсолютного впливу Бога; ідею І.Канта про здатність самовизначення волі на основі категоріального імперативу, обов'язку і свободи людини в моральності, відкидаючи абстрактне розуміння обов'язку і неможливість пізнання моральності; ідею всеєдності В.Соловйова, звільнюючи її від містичного характеру; ідею А.Шопенгауера про значення вольових якостей людини і зв'язок їх зі світовою волею, відкидаючи підпорядкування перших злій силі останньої.

Творчо опрацювавши всі відібрані ідеї і синтезувавши їх у свою філософську концепцію, М.Грот визначає метафізику як умоглядну науку про загальні закони і форми духу - розум і волю - і вплив їх на дійсність, про абсолютно достовірні і обов'язкові для розуму і об'єктивної діяльності людини якісні відносини явищ будь-якого досвіду - внутрішнього і зовнішнього. Розповсюдивши сферу дії метафізики не тільки на пізнання розуму, а й волі, не тільки на пізнання, а й на практичну діяльність, мислитель відійшов від традиційного уявлення про метафізику.

Заперечення монізму та дуалізму та обрання у якості першооснови світу монодуалізму дало підстави кваліфікувати метафізику М.Грота як варіант нетрадиційної або некласичної метафізики. Під новим терміном "монодуалізм" він розуміє єдність і водночас роздільність "матерії-сили" та "сили-духу".

Монодуалізм М.Грота тісно поєднаний з ідеєю пантеїзму, у якій поряд з одухотворенням світу Богом, існування у світі певного морального порядку стверджується наявність у кожної людини свого внутрішнього Бога і свого божественного призначення, що відкриває їй шлях до активізму і моральності - здатності опанувати найвищою духовністю і ствердити найвищу моральність. Визнання етичних проблем буття людини головними питаннями філософії, вирішенню яких має сприяти метафізика, створило у М.Грота особливу ідею альтруїзму про добру і розумну світову волю до життя, яка пов'язана з Богом і спонукає людину до добра інших людей і свого майбутнього. Наголошується, що це стало завдяки поєднанню у метафізиці М.Грота ідеї всеєдності російської релігійної філософії з раціональною традицією західноєвропейської філософії, що знайшло своє відображення у формулюванні ним ідеї раціонально - ірраціонального гностицизму про можливість пізнання людиною Бога і положення про віру як довіру до тверджень інших людей. Здобутком мислителя є й розуміння ним психологізму як методу пізнання і діяльності, який потрактовується ним не просто як ідея про домінування почуттів над волею та мисленням, а й як ідея про душу як визначальний початок в людині, про почуття як одиницю взаємодії свідомості зі світом.

У четвертому розділі - "Етико-моральні складові філософських поглядів М.Я.Грота - дослідник зосереджується на вирішенні питань людського буття, а також розв'язанні етичних проблем у поєднанні з проблемою суспільного прогресу.

В дисертаційному дослідженні зазначається, що М.Грот відхиляє індетермінізм як хибну доктрину і обґрунтовує свободу волі з позицій детермінізму, але безпосередньо з ним її не пов'язує. Він вважає, що механізмом свободи волі виступає внутрішній детермінізм, який визнає обумовленість мотивів свідомості попередніми психологічними станами. Джерелом такого детермінізму виступає воля, яка є причиною усіх наших дій та психічних енергій і поєднана зі світовою волею до життя, яка і виявляється в людині як індивідуальна воля. Варто зазначити, що вагомий вплив на формування волі здійснюють почуття і розум. Почуття, насамперед, є джерелом волевиявлення людини, також за допомогою них здійснюється пізнання людиною самої себе та навколишнього світу. Нарешті, вони містять у собі корінь надчуттєвого ідеалу, який розум передає волі. Розум, в свою чергу, обробляє і впорядковує почуття, скеровує ними, вказуючи річище волі. Однак у здійсненні тієї чи іншої версії свободи, накресленої розумом, переконаний М.Грот, перевага і пріоритет все ж належить волі, причому не світовій, а індивідуальній.

Умовна свобода кожної індивідуальної волі, стверджує М.Грот, є даром божественної волі, проте для того, щоб вона здійснилась людина має докласти чималих зусиль. Воля формується поступово, спочатку переважно під впливом матеріального і фізичного початку - середовища та організму, згодом - переважно духовного - ідей. Через це у людині постійно борються два начала: перше - духовне, гуманістичне, яке прагне до досконалості та ідеалу, друге - матеріальне, егоїстичне, яке прагне до самозбереження. Таким чином, перше прагнення сприяє формуванню в людині духовної волі і тим самим відкриває їй шлях свободи, друге, так би мовити, розпалює мирські пристрасті, піддаючись яким людина заперечує власну свободу. Людина, на думку М.Грота, повинна дбати про розвиток своєї духовності, щоб її духовна воля перемогла егоїстичну, бо саме це відкриває шлях до свободної волі. Правильно сформована воля, підсумовує мислитель, є передумовою здійснення людиною свого божественного призначення.

В дисертації значна увага приділяється погляду М.Грота на свободу волі як фундаментальний принцип моральності через вирішення проблеми морального вибору людини, моральних засад і морального порядку світу. М.Грот стверджує існування у світі певного морального порядку, джерела якого лежать у світовій божественній душі, а також вказує, що людина, знаходячись під владою цієї сили, також прагне до нього. Проте через свою монодуалістичну природу вона часто опиняється на межі різних ситуацій, які змушують її обирати між буденною мораллю та божественною моральністю. І власне цей вибір виливається у розв'язання нею ділеми - «обов'язок або щастя». М.Грот наголошує на необхідності служіння обов'язку, причому обов'язку не абстрактному, а конкретному, пов'язаному зі щастям інших людей. Служіння людям заради їх щастя, стверджує він, неодмінно принесе щастя і тому, хто їм служить. Проте, все ж головним аргументом на користь морального вибору обов'язку, вважає М.Грот, є те, що служіння обов'язку свідчить про завершеність духовного розвитку людини і відкриває їй шлях у майбутнє, де разом зі ствердженням вищої моральності вона реалізує свою повну свободу завдяки свободній волі людини. Тільки свобода волі дозволяє їй вирватись з меж буденної моралі, та всупереч зовнішнім обставинам здійснити свій моральний ідеал і ствердити вищу моральність. Оскільки ж передумовою свободної волі людини є розвиток її духовної волі, то й моральний вибір її залежить від сформованого в ній духовного потенціалу, у даному випадку моральнісного. Саме тому суспільство, підсумовує М.Грот, має дбати про моральне виховання людини.

В дисертації зазначається, що погляди М.Грота на прогрес зазнали відчутної еволюції і корекції порівняно з раннім періодом його творчості. Від ототожнення прогресу суспільства з прогресом природи і уявлення про нього як про процес зростання енергій, коли головним механізмом прогресу вважалося перетворення енергій з нижчих форм у вищі, в процесі якого відбувається зростання продуктивності і свідомості їх витрат, мислитель приходить до розуміння прогресу як зростання духовності, яка вимірюється насамперед розвитком моральності суспільства. В розвитку суспільства він розрізняє три можливі стани - прогрес, регрес та інгрес, які змінюють один одний. Проте, вважає М.Грот, багато з мислителів в історії філософії схильні абсолютизувати якийсь окремий стан, що призводить до утворення таких поширених світоглядів як оптимізм та песимізм. Обидва світогляди М.Грот вважає хибними, оскільки вони обеззброюють людину, перший - надмірною самовпевненістю у свої сили, другий - безвір'ям у них. М.Грот виступає прибічником світогляду, який поєднує кращі риси оптимізму і песимізму і називає його еволюціонізмом, який стверджує, що в розвитку суспільства можливі і мають місце різні стани, які саме і свідчать про зміни в ньому, а відтак і про його еволюцію. Прогрес, стверджує він, є неможливим без регресу та інгресу, а моральний прогрес в свою чергу, також неможливий без моральної деградації та морального застою.

Та все ж таки незаперечним твердженням М.Грота, яке не втрачає своєї актуальності за всіх умов, є вимога до філософії, щоб її завданням стало досягнення законів морального буття і вироблення моральних ідеалів, ствердження моральності і духовності як основи прогресу людського буття.

ВИСНОВКИ

Обґрунтовано, що М.Грот відноситься до когорти видатних вітчизняних філософів. Про це свідчать більш ніж 30-річна його викладацька діяльність в Ніжинському, Одеському і Московському університетах, багата і різноманітна філософська спадщина, яка налічує десятки робіт на різні філософські теми щодо проблем історії філософії, гносеології, онтології, метафізики, етики і естетики.

Спроба ретроспективного огляду становлення основних віх життя та наукової діяльності М.Грота, в контексті аналізу розвитку духовної культури України другої половини XIX - початку XX століття, розкриває взаємозв'язок філософських ідеї мислителя в цілому, а також культурно-історичні та біографічні умови їх формування. Відповідно в еволюції філософської концепції М.Грота доцільно виділяти три етапи, але називати їх в логічному порядку, на наш погляд, слід так: перший - позитивістський, другий - метафізичний, третій - етичний.

З визнанням нездатності психології осягнути разом з внутрішнім досвідом людини досвід зовнішній М.Грот повертається обличчям до філософії і метафізики. М.Грот співставляє її з різними сферами людської свідомості - наукою, релігією, мистецтвом і приходить до висновку, що філософія не зводиться до жодної з них, а є самостійною сферою, виступаючи вищим синтезом всіх інших і єдино здатною в повному обсязі осягнути сутність людини і людського буття.

Визнавши філософію самостійною наукою, М.Грот надає важливого значення розробці її головного "наукового елементу" - метафізиці. Виходячи з сутності і змісту основних положень гротівської метафізики, її можна визначити як некласичний варіант метафізики. Для її створення М.Грот залучає ідеї В.Соловйова, Платона, Дж.Бруно, Б.Спінози, І.Канта, А.Шопенгауера.

У власному варіанті метафізики М.Грот наголосив не лише на пізнанні духу, але й на його вплив на дійсність. Він надав значної переваги духовному началу в світі і в людині, віддавши йому пріоритет в розвитку людини і відкривши в ньому сенс людського існування. В загальному, метафізика М.Грота не є чітко оформленою і закінченою системою, але її багато положень дозволяють судити про те, що його концепція була дійсно оригінальним і неповторним кроком в розвитку вітчизняної філософії та в постановці і вирішенні її деяких проблем.

Етико-моральне вчення М.Грота є невід'ємною складовою його нової метафізики, увінчуючи її оригінальною версією метафізичної онтології людського буття з постановкою таких проблем як вільного волевиявлення особистості, її свободи, відповідальності за свій вибір, необхідності зростання в людині духовності і моральності шляхом осягнення нею етичного ідеалу.

Здійснений у дисертації цілісний та системний аналіз філософської спадщини М.Грота, а насамперед, його поглядів на метафізику, уможливлює подальше впровадження його студій до традиції вивчення вітчизняної академічної філософії кінця XIX - початку XX століття та використання теоретико-методологічного потенціалу філософських поглядів вченого для подальшої розробки сучасних проблем розвитку у вітчизняній теоретичній філософії.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Пушкарьов І.В. Проблема самосвідомості та психічного звороту в поглядах М.Я.Грота. / І.В.Пушкарьов // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць /Зб. наук. праць, випуск 22 / Відп. ред..: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ. - 2008. - С. 85-95.

2. Пушкарьов І.В. Монодуалізм як нова метафізика М.Грота / І.В.Пушкарьов // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць / Зб. наук. праць, випуск 23 / Відп. ред..: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ. - 2009. - С. 88-94.

3. Пушкарьов І.В. Метафізика буття М.Я.Грота. / І.В.Пушкарьов // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць / Зб. наук. праць, випуск 24 / Відп. ред..: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ. - 2010. - С. 85-93.

4. Пушкарьов І.В. Розуміння філософії як мистецтва в поглядах М.Грота. / І.В.Пушкарьов // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 99. К.: ВПЦ "Київський університет", 2010. - С.30-34.

5. Пушкарьов І.В. Монодуалізм М.Я.Грота / І.В.Пушкарьов // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнар. наук. конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - Ч. VІ. - С. 24-25.

6. Пушкарьов І.В. Філософські погляди М.Я.Грота / І.В.Пушкарьов // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 90-річчю з дня заснування Українського Студентського Наукового Товариства Київського Університету Святого Володимира. - Вип. VІ: - Ч.1. - К.: Обрії, 2008. - С. 230-231.

7. Пушкарьов І.В. Проблема самосвідомості та психічного звороту в поглядах М.Я.Грота / І.В.Пушкарьов // Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнар. наук. конференція (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2009. - Ч. ІІ. - С. 25-27.

8. Пушкарьов І.В. Розуміння філософії к мистецтва в поглядах М.Я.Грота / І.В.Пушкарьов // Дні науки філософського факультету - 2010: Міжнар. наук. конференція (21-22 квітня 2010 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2010. - Ч. ІІ. - С. 31-32.

Размещено на Allbest.ru