Стиль наукового мислення: методологічний та культурно-історичний виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Стиль наукового мислення: методологічний і культурно-історичний виміри

09.00.02 - діалектика і методологія пізнання

СКИБА ОКСАНА ПЕТРІВНА

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович,

Центр науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України, завідувач відділу методології та соціології науки.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Рижко Володимир Антонович,

Центр гуманітарної освіти НАН України, директор;

кандидат філософських наук, доцент

БУГРОВ Володимир Анатолійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

проректор з науково-педагогічної роботи.

Захист відбудеться 30 травня 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 12.

Автореферат розісланий 27 квітня 2011 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

стиль науковий мислення соціокультурний

Актуальність дослідження. Початок третього тисячоліття супроводжується змінами в економіці, соціально-політичній сфері, повсякденному житті, трансформацією суспільних відносин внаслідок стрімкої глобалізації останніх. У процесі розвитку науки відбувається не лише накопичення нових знань, а й змінюються всі компоненти наукової діяльності: об'єкти, що вивчаються, наукові комунікації, форми розподілу та кооперації праці. Змінюються взаємовідносини науки і практики, ставлення до точного, формалізованого знання, з'являються сумніви в оптимальності нових технологій у будь-яких сферах, в ідеї повного переводу людських знань в комп'ютерні програми, у спробах формалізації професійного досвіду і майстерності, уяви, інтуїції, невербального мислення та іншого, що не можливо раціоналізувати.

Поширення комп'ютерних та інформаційних технологій, виникнення в науці нових галузей, методів і прийомів дослідження, зміна ставлення науки до ненаукових форм знання і до їхніх результатів впливають на зміну образу культури людства та здійснюють визначальний вплив на зміну типу раціональності в науці і формування нового стилю наукового мислення. В останні десятиліття ХХ століття починає формуватися новий тип раціональності в науці, що його означають як постнекласичний. При цьому змінюється стиль наукового мислення, ставлення до інших форм знання.

На тлі цих подій виникає потреба дослідити зміни, які відбуваються в логіко-методологічних засадах пізнавальної діяльності і до яких більшість дослідників відносить стиль наукового мислення. Досліджуючи стиль наукового мислення, методологія наукового пізнання повинна враховувати історизм науки. Водночас наука є невилучною частиною будь-якої культури, філософсько-світоглядні і ціннісно-орієнтаційні засади якої певною мірою впливають на формування ідеалів науковості, норм, методів і принципів пізнавальної діяльності. Тому дослідження культурно-історичного контексту необхідне при виявленні динаміки зміни і розвитку стилів наукового мислення. Але стиль наукового мислення визначають не лише культурно-історичні чинники, а й активність конкретного суб'єкта пізнання, в ролі якого може виступати і окремий науковець, і наукове співтовариство. За класичної науки ідеал знання постає як вічний, незмінний, за некласичної науки якісна зміна об'єкта унеможливлює вилучення з отриманого знання його детермінацію засобами дослідження. В умовах постнекласичної науки, коли об'єктом пізнання виступають відкриті нелінійні системи, що розвиваються і є людиномірними, неможливість елімінації впливу суб'єктивних чинників на результат очевидна. До того ж знання часто є наслідком діяльності не окремого науковця, а цілого наукового колективу. Тому інформатизація суспільства, зміна системи суспільних відносин, поява нових форм наукових співтовариств та загострення конкуренції в умовах ринкової економіки підвищують роль соціологічних і соціально-психологічних чинників у формуванні стилю мислення науковців.

У філософській літературі чимало праць присвячено аналізу різноманітних аспектів стилю мислення. В галузі риторики і мовознавства помітний вклад у розробку вчення про стиль зробили Аристотель і Цицерон. У гуманітарних науках, як-от філологія, мистецтвознавство, культурологія та історіографія, поняття «стиль» та різноманітні його рівні і контексти вживання продовжували досліджувати й розробляти Ф. Анкерсміт, І. Вінкельман, Л. Баткін, А. Кребер, О. Лосєв, О. Соколов, О. Шпенглер, Д. Чижевський та інші. Поняття «стиль наукового мислення» розроблялося ще в 50-х роках минулого століття у філософських працях видатних творців квантової механіки, серед яких М. Борн, Н. Бор, Луї де Бройль, В. Гейзенберг, В. Паулі. Це поняття аналізували і розробляли далі в рамках так званої «історичної школи» в методології науки представники постпозитивістського покоління науковців. Т. Кун запровадив поняття парадигми як модель постановки проблем та їх вирішення; І. Лакатос розробив теорію науково-дослідницьких програм, які визначають напрямок теоретичного пошуку; М. Фуко запровадив поняття епістеми; Д. Холтон реалізацію наявних загальних норм і стандартів наукового пошуку вбачав в тематичних ідеях (темах); Л. Лаудан пов'язав його з поняттям дослідницької традиції. Оригінальні думки про стиль наукового мислення висловили К. Маннгейм, К. Поппер, П. Фейєрабенд та інші. Серед західних дослідників слід відзначити також Л. Флека, котрий досліджував особливості функціонування стилю мислення наукового колективу, та М. Полані, який одним із перших звернув увагу на вплив особистісно-індивідуальних характеристик на стиль наукового мислення.

Починаючи з другої половини ХХ століття, поняття стилю актуалізується, його досліджують І. Добронравова, С. Кримський, Б. Кузнецов, В. Лапицький, П. Малиновський, Л. Мікешина, І. Новик, Т. Петрова, В. Салосін, А. Уваров, М. Шубас (в інженерії), В. Черноволенко, В. Чудинов (у фізиці), В. Єльчанинов (в історії), Р. Карпинська (в біології) та ін.

Історичну періодизацію стилів мислення, її залежність від зміни фундаментальних наукових теорій досліджували М. Веденов, А. Івін, Є. Румянцева, Ю. Сачков та ін.; регулятивний характер стилю наукового мислення вивчали В. Порус, Є. Серебрякова, взаємозв'язок стилю мислення і культури - Л. Андрюхіна, А. Кравець, Є. Кукушкіна, М. Мамардашвілі Б. Парахонський та ін.

Соціальну природу науки та соціокультурну обумовленість наукового пізнання проаналізовано в працях П. Дишлевого, Л. Дротянко, П. Йолона, В. Келле, В. Лекторського, Е. Мамчур, В. Онопрієнка, В. Рижка, Л. Рижко, В. Стьопіна, Є. Устюгової, Б. Юдіна та ін.

Для дослідження стилю наукового мислення, вивчення його характеристик, специфіки формування і розвитку в умовах сучасної постнекласичної науки мали значення праці В. Аршинова, О. Астафьєвої В. Буданова, Г. Гутнера, І. Добронравової, Л. Дротянко, Л. Киященко, С. Кримського, Л. Мікешиної, В. Моїсеєва, Я. Свірського, В. Стьопіна та ін.

Важливими стали праці західних мислителів (Д. Белл, Е. Тоффлер, Ф. Уебстер та ін.), котрі сформували теорії інформаційного суспільства, та вітчизняних науковців, які вивчали роль наукової інформації в сучасному суспільстві (І. Алексєєва, Н. Віннер, В. Онопрієнко, М. Онопрієнко та ін.). На основі цих праць з'ясовано роль стилю наукового мислення в інформаційному суспільстві. Для дослідження мали значення також праці Е. Агацці, Л. Вітгенштейна, Г.-Г. Гадамера, В. Гарвея, О. Койре, Р. Мертона, М. Малкея, Д. Дж. Прайса, М. Шелера, В. Чуйко та ін.

У працях цих та інших дослідників встановлено регулятивні функції стилю наукового мислення в розвитку науки. Це стало підґрунтям для постановки і здійснення даного дослідження, у якому стиль мислення розглядається з системних позицій та в контексті різних типів наукової раціональності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов'язана з держбюджетною темою «Гармонізація науки і вищої освіти в умовах інформаційного суспільства» (№ 55-Ф9/К97) Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету.

Об'єкт дослідження - методологічна діяльність науки та її програми.

Предмет дослідження - стиль наукового мислення у його методологічному й культурно-історичному вимірах відповідно до різних типів наукової раціональності.

Мета дослідження - простежити і виявити особливості становлення та зміни стилю наукового мислення в контексті основних типів наукової раціональності. Для досягнення мети сформульовано такі завдання:

виявити методологічний і культурно-історичний зміст поняття «стиль наукового мислення» та розглянути його співвідношення зі змістом суміжних понять;

виявити вплив соціокультурних чинників на формування стилю мислення;

обґрунтувати регулятивну роль стилю наукового мислення в науці;

окреслити методологічний апарат дослідження стилю наукового мислення;

встановити умови сумірності стилів наукового мислення на різних етапах розвитку науки;

уточнити вплив соціально-психологічних чинників на стиль наукового мислення в умовах постнекласичної науки.

Методологічна основа дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на класичній філософській традиції розгляду знання і методологічних засобів у контексті суб'єктно-об'єктних відносин. Методологічною базою при цьому виступає принцип розуміння сучасної постнекласичної науки в широкому соціально-культурному контексті, який репрезентується її зв'язками з іншими формами знання і соціальної практики. Для вирішення конкретних завдань дослідження застосовано принципи системності, відповідності, сходження від абстрактного до конкретного, когерентності тощо.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації вперше у вітчизняній філософії з'ясовано особливості становлення, зміни і розвитку стилю наукового мислення в контексті основних типів наукової раціональності, які визначаються типом культури суспільства, рівнем розвитку науки та специфікою формування і функціонування суб'єкта наукового пізнання. Наукова новизна конкретизується в наступних положеннях:

виявлено, що стиль наукового мислення задає принципову стратегію наукового пошуку, загальну дослідницьку програму. На відміну від парадигми, методу, науково-дослідницької програми, стиль наукового мислення вільніший від особливостей предмету пізнання; його головна функція - спрямовувати наукову свідомість на виконання науково-пізнавальною діяльністю її культурної функції, яка полягає в забезпеченні співорганізації зовнішніх соціокультурних структур з внутрішньонауковими, утворюючи особливий проміжний рівень організації науково-пізнавальної діяльності;

обґрунтовано, що матриця, яка лежить в основі стилю наукового мислення, фіксує і структурно організовує логіко-методологічні нормативи пізнання, має історичний характер (тому часовий параметр у ній обов'язковий). Як найзагальніший рівень виступає логічна будова, що відображає специфічну внутрішню структуру стилю, особливості прояву чуттєвих і раціональних моментів у формах духовної діяльності соціокультурної епохи, провідні тенденції раціонального осмислення дійсності. Виявлено існування сфери посередників, які представляють знання в культурі; показано, що порівняно зі знанням минулих епох найрозвинутіша і найповніша матриця сучасного наукового знання;

доведено, що поняття «стиль наукового мислення» репрезентує складний соціокультурний феномен, який задає узагальнене розуміння дійсності і характеризується певними правилами та спрямованістю у здійсненні наукової діяльності. Стиль наукового мислення визначено як систему регулятивних засобів науки, яка орієнтує пізнання на певному історичному етапі, спосіб поєднання суб'єктивних і об'єктивних чинників процесу наукового пізнання в цілісне уявлення. Підкреслено, що стиль наукового мислення сприяє передусім екстенсивному розвитку науки, однак на певні галузі, які перебувають у становищі аутсайдерів науки, стиль мислення може здійснити революційний вплив, адже він веде до нового способу формулювання дослідницьких завдань та застосування нових, досконаліших методів і форм пізнання;

отримало подальшого розвитку положення, що найадекватніші методологічні засоби дослідження стилю наукового мислення в контексті зміни історичних типів наукової раціональності - це культурно-історичний, системний і синергетичний підходи в їх діалектичній єдності, а також підпорядковані їм аналітичний, компаративний, герменевтичний та інші методи наукового дослідження;

отримало подальшого розвитку положення, що на стиль наукового мислення завжди впливає неявне, неусвідомлене знання науковця і наукового співтовариства, яке інтегрує умови взаємопорозуміння науковців і наукових колективів. Виявляючи соціальний контекст, у якому формуються думки вчених, можна з'ясувати суттєві відмінності між дискурсами науковців і їхніх колективів, а також спробувати встановити між ними консенсус. Кожен новий стиль мислення формується як діалектичне заперечення чинного еталону наукового мислення, як відображення внутрішньонаукових і соціально-культурних потреб суспільства, нових результатів суспільно-виробничої і науково-пізнавальної практики, будучи в момент зародження і становлення апостеріорним знанням;

уточнено, що в умовах постнекласичної науки стиль наукового мислення детерміновано соціологічними і психологічними чинниками, науковим співтовариством, видами і формами комунікацій, впливом позанаукових знань. Відзначено зміни у співвідношенні фундаментальних і практичних знань, межа між якими стала досить умовною; зростання впливу інформатики на конфігурацію соціально-гуманітарного пізнання, що зорієнтувало його на прагматичні проблеми.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційної роботи може бути використано в ході цілеспрямованого застосування логіко-методологічних засобів стилю наукового мислення для аналізу різних станів наукового знання, передбачення можливих перспектив його розвитку з метою уникнути кризових, проблемних ситуацій.

Результати дослідження становлять інтерес для науковців різних галузей знань, особливо для представників наукознавчого загалу, які цікавляться механізмами й інструментарієм інституціалізації наукових досягнень, можуть використовуватися при розробці спецкурсів з філософії науки, філософських проблем природознавства, історії науки і культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни сформульовано на підставі власних результатів авторки, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та висновки дисертації відображено в 12 авторських публікаціях (7 з яких надруковано в спеціалізованих наукових виданнях, затверджених ВАК України) й апробовано під час таких наукових заходів: на Міжнародній науково-практичній конференції «Полікультуротворча діяльність - 2005» (Київ, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи» (Київ, 2005); науковій конференції «Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості» (Чернівці, 2005); міжнародних наукових конференціях «Філософія космізму і сучасна авіація» (Київ, 2005, 2007); Міжнародному симпозіумі «Молоді вчені і наступність поколінь у науці» (Київ, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2007); Міжнародному круглому столі «“Філософія серця” Г. С. Сковороди і сучасність» (Київ, 2006); науковій конференції «Філософська спадщина Григорія Сковороди в контексті ХХІ століття» (Київ, 2007, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Гармонізація науки і вищої освіти в умовах інформаційного суспільства» (Київ, 2008), науково-теоретичній конференції «Гармонізація науки і вищої освіти в інформаційному суспільстві» (Київ, 2009, 2010).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 7 статтях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах виступів на 5 конференціях.

Структура і обсяг дисертації відповідають меті дослідження і послідовності вирішення поставлених завдань. Загальний обсяг дисертації - 192 сторінок. Робота містить вступ, основну частину, яка складається з трьох розділів і семи підрозділів, висновки та список використаної літератури (209 джерел на 18 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь її наукової розробки, сформульовано мету й основні завдання дослідження, викладено методологічні засади й принципи дослідження, розкрито наукову новизну результатів, теоретичне і практичне значення роботи, вказано апробацію та публікації результатів дослідження.

Перший розділ «Поняття “стиль наукового мислення” в контексті розвитку науки» присвячено постановці філософських проблем, пов'язаних зі стилем наукового мислення, а також визначенню методологічної бази даного дослідження.

У підрозділі 1.1 «Теоретико-методологічна основа дослідження» відзначено, що поняття «стиль» вперше запроваджено до категоріального апарату гуманітарного знання. Воно перманентно розширювало сферу свого вживання в різних за предметом дослідження дисциплінах (риторика, поетика, естетика, лінгвістика, історія мистецтва, культурологія, наукознавство, психологія, соціологія, філософія), змінюючи зміст відповідно до предметно-дисциплінарного ракурсу розгляду, теоретико-методологічного напряму та панівних світоглядних орієнтацій відповідної історичної епохи.

Історичні межі виникнення і першоджерела поняття «стиль наукового мислення» важко з'ясувати. Проте багато дослідників уважають, що у фізиці концепцію стилів наукового мислення запропонували представники так званої «копенгагенської інтерпретації» квантової механіки (Н. Бор, М. Борн, В. Гейзенберг, В. Паулі) для осмислення глобальних змін, які у ХХ ст. в науковому підході до світу викликали появу категорій «доповняльність», «невизначеність», «імовірність». Їй протистоїть концепція стилю мислення в науці Е. Шредінгера, який ще в першій половині ХХ ст. розмірковував над фактом суттєвої детермінованості життя і наукового мислення історичною й культурною своєрідністю відповідної епохи і не приймав «копенгагенську інтерпретацію» математичного формалізму нової механіки (як не прийняв її А. Ейнштейн та інші видатні фізики ХХ ст.). Джерела багатьох протиріч, з якими зіткнулися дослідники поняття «стиль наукового мислення», виявляються ще у вихідному означенні М. Борна, у якому неявно звучить глибока філософська полеміка з концепцією стилю наукового мислення Е. Шредінгера.

Отже, відсутність чіткого визначення поняття «стиль наукового мислення» вимагає уточнити його зміст у контексті сучасної постнекласичної методології наукового пізнання.

У підрозділі 1.2. «Стиль наукового мислення серед соціокультурних чинників динаміки науки» показано, що навіть якщо говорити лише про поняття стилю наукового мислення, розмаїття його дефініцій не зменшиться, тобто чіткого визначення стилю наукового мислення немає. Відомо також безліч тлумачень відношення змісту цього поняття до змісту вже відомих понять, як-от «наукова картина світу», «парадигма», «науково-дослідна програма» тощо. Існують розбіжності навіть у погляді на те, чи потрібне нове поняття, чи новація зводиться до простого вигадування нової назви замість понять, які вже існують.

Стиль наукового мислення розглядається у філософії науки та наукознавстві як одна з внутрішніх гносеологічних детермінант наукового пізнання - чинник його регуляції, стабілізації і об'єднання (М. Веденов, Л. Мікешина, Ю. Сачков та ін.), єдність спільної методологічної установки і особливостей конкретного пізнавального процесу (І. Новик). Багато дослідників вважали, що в основі стилю закладено орієнтацію на певний еталон наукової теорії, котрий утворює парадигму, за характерними прикметами якої зазвичай називали стилі наукового мислення (І. Добронравова, С. Кримський, В. Стьопін). Згідно з цим поглядом, зміна стилів відбувається слідом за зміною теоретичної чи методологічної парадигми. Такі функції стилю, як селективна, нормативна, стабілізуюча, можуть збігатися з певними функціями парадигми (Л. Мікешина, С. Кримський). У дослідницьких програмах відбувається зближення стильових і методологічних проявів. Стиль, парадигма, наукова картина світу і науково-дослідницька програма детермінують пізнавальну діяльність за допомогою певних засобів і методів. Науку створює певна культура і наукові знання засвоюють певною мірою її ціннісні й світоглядні орієнтири, тому обґрунтовується потреба досліджувати соціокультурний контекст при виявленні динаміки зміни стилів мислення, сумірності стилів різних етапів розвитку науки, взаємозв'язку стилю наукового мислення і загального стилю мислення культурно-історичної епохи.

У розділі 2 «Стиль наукового мислення в культурно-історичному вимірі» досліджуються соціокультурні передумови і наслідки конституювання стилю наукового мислення.

У підрозділі 2.1 «Історичні типи стилю наукового мислення» йдеться про те, що стиль наукового мислення, як і наукова картина світу, парадигми Т. Куна, дослідницькі програми І. Лакатоса, епістеми М. Фуко, теми Д. Холтона, не можна зрозуміти поза культурно-історичним контекстом епохи. Врахування культурної атмосфери дозволяє краще зрозуміти характер загальних переконань, які явно чи неявно беруть участь у становленні наукової теорії. Наука існує в суспільстві феноменологічно і є частиною певної історичної системи культури, взаємодіє з різними її компонентами. Серед цих взаємодій не останню роль відіграє соціокультурна форма представлення знання, значення якої полягає в тому, що вона виступає засобом інтеграції наукового знання в чинну систему культури, тобто робить його прийнятним для культури.

Наука зароджується в надрах певної культури, однак не кожна культура здатна продукувати науку. Багато культур взагалі обходилися без науки, виробляючи лише до- і позанаукове знання, коли люди керувалися у своїй практичній діяльності емпіричними знаннями. При цьому слід враховувати і неоднозначність співвідношення науки, яка зароджується, з наявною системою культури. В кожному конкретному випадку історичний аналіз може виявити, яким своїм зрізом культура стає чинником, що породжує науку.

У підрозділі 2.2 «Соціально-культурний вимір стилю мислення» доводиться, що соціокультурний зміст стилю наукового мислення можна зрозуміти, враховуючи його ієрархічну структуру. Як найзагальніший рівень виступає логічна будова, що відображає специфічну внутрішню структуру стилю, особливості прояву чуттєвих і раціональних моментів у формах духовної діяльності епохи, провідні тенденції раціонального осмислення дійсності. Наступний рівень представлено сукупністю найбільш спільних специфічних для кожної епохи особливостей духовної стилістики. До нього належать передусім спрямованість і тенденції розвитку філософської думки, характер наукових інтересів, специфіка художньої творчості, особливості естетичних смаків тощо. Наступний за ступенем загальності рівень становить сукупність прикмет стилю, що формуються на основі суспільної психології, у якій знаходять відображення системи цінностей кожної епохи, форми емоційного сприйняття, відмінності психологічних характеристик, притаманних представникам окремих соціальних груп, національно-етнічних спільнот, професійних, вікових верств. Нарешті, нижню сходинку цього ієрархічного утворення становить стиль мислення індивіда, що формується на основі змісту особистісної свідомості, у якому переломлюється дух часу і який завжди є сплавом неповторно особистого, унікального і загального, надособистого.

Стиль спирається на існування особливої сфери, пов'язаної з посередниками діяльності. Сюди належать речові посередники (засоби праці, предмети культури, будь-які штучно створені предмети), знакові посередники (мова та ін.), інституціонально-функціональні посередники (парадигми, традиції, норми, звичаї, навички тощо), особистісно-персоніфіковані посередники (людина як зразок, авторитет, образ людини). Головна властивість цих посередників - бути своєрідним сплавом об'єктних і суб'єктних характеристик діяльності та представляти наукові знання, вводити їх у поле культури. Вихід до аналізу сфери посередників показує, що знання може розглядатися не лише з боку предметного змісту, а і як таке, що функціонує в іншому, культурному вимірі. Знання функціонує як реальний складник самої культурної історичної життєдіяльності людей, тобто воно тісно пов'язано зі світом суб'єктивних інтенцій і з ціннісно-нормативними структурами культури, які становлять реальний простір пізнавальної діяльності. У процесі пізнавальної діяльності науковця взаємодіють синтаксичний, семантичний і прагматичний аспекти мови науки. Вони виявляються і в текстах, які фіксують результати пізнання. Але на підставі аналізу змісту структури наукових знань науковці пропонують розглядати ці тексти переважно в семантичному і прагматичному аспектах, тобто у висловлюваннях мови науки будуть виявляти типи ідеальних об'єктів, а потім аналізувати їх внутрішньомовні зв'язки та їх відношення до практичної діяльності.

У підрозділі 2.3 «Діалектика методологічного і культурно-історичного вимірів стилю мислення в наукових комунікаціях» розкривається колективний характер суб'єкта наукової діяльності, її залежність від організаційних форм науки, що призводить до визнання дійсним суб'єктом пізнання наукового співтовариства, виконання пізнавальних функцій яких не можливе без спілкування науковців. Наукове спілкування має свої гносеологічні основи, закладені в багатоаспектності об'єкта, його пізнавальній невичерпності, в приблизному характері самого пізнання. З огляду на це існує потреба в постійній взаємодії різних пояснювальних моделей, які з'являються у представників наукових співтовариств, їх корегуванні, в ході чого долаються альтернативні позиції і досягається систематизація знання. Головне протиріччя наукового спілкування виникає внаслідок дії взаємоспрямованих тенденцій, з одного боку, до утвердження наукового і соціального престижу нового знання, з другого - до збереження авторитету старого знання, отже, критичного ставлення до нового. Це протиріччя породжує проблеми комунікації, конкуренції, самоствердження науковця в науковому співтоваристві і безпосередньо пов'язано з проблемою стилю наукового мислення. Стиль трактується як інструмент, результат соціального орієнтування. Формування стилю - маневрування всередині символічної культурної практики суспільства. Стиль - це сумірність і співвіднесеність форм у контексті культурних смислів.

У розділі 3 «Стиль наукового мислення в умовах постнекласичної науки» синтезуються уявлення про системну взаємодію методологічних і соціокультурних чинників стилю мислення в реальній практиці науки.

У підрозділі 3.1 «Соціально-психологічний і соціологічний аспект стилю наукового мислення» встановлено, що стиль мислення не є абсолютною позачасовою схемою, а має конкретно-історичний характер та еволюціонує разом і у зв'язку з розвитком суспільства загалом. Кожний новий стиль мислення формується як діалектичне заперечення чинного еталону наукового мислення, як відображення внутрішньонаукових і соціально-культурних потреб суспільства, нових результатів суспільно-виробничої і науково-пізнавальної практики, будучи в момент зародження і становлення апостеріорним знанням.

Ставши новим еталоном, стиль мислення починає функціонувати в науці як апріорне передумовне знання для наступних досліджень. Будучи системою методологічних норм і регулятивних принципів, стиль мислення надає конкретно-історичну форму науковому знанню, організує його зовнішню і внутрішню структуру, тим самим органічно зливаючись з самим знанням і реалізуючись через нього. Стиль мислення містить в собі змістовні філософські й методологічні постулати і може наперед визначати не тільки форму організації знання, а й можливі варіанти вирішення певної наукової проблеми. Отже, стиль наукового мислення виступає в конкретно-історичний період свого функціонування як певна для цих умов апріорна система форм мислення, в рамках якої інтерпретується досвід.

У підрозділі обґрунтовано, що в особистісно-психологічному плані стиль мислення - складна система взаємодії когнітивно-методологічних і психологічних чинників руху думки науковців у конкретний історичний період. На стиль наукового мислення окремого науковця впливають стиль мислення колективу, його принципи, ідеали, ціннісні орієнтації тощо. Не останню роль відіграє також психологічний клімат, який панує в колективі, мотивація наукової творчості.

У підрозділі 3.2 «Інформатика і стиль мислення постнекласичної науки» йдеться про те, що стиль наукового мислення відносять до системотворчого, надтеоретичного рівня науки та вважають його безпосереднім елементом не тільки науки, а й філософії. В науці стиль - це методологічна система, з якої випливають теорія й емпірія, у філософії це певні гносеологічні принципи мислення, категорії, які зумовлюють виробництво знання. У своїй функціональній діяльності стиль наукового мислення відіграє найбезпосереднішу роль у формуванні образу науки, в характеристиці наукового знання та в аналізі питань його зростання і прогресивного розвитку. Стиль мислення задає вченим стереотип науковості, це критерій, фільтр, через який має пройти будь-яке знання, щоб вступити в науку і стати рівноправним членом її стрункої системи. У постнекласичній науці зростає вплив інформатики й інформаційних процесів на соціогуманітарні науки, на стиль наукового мислення, зростає роль знаннєвого компонента в усіх сферах суспільного життя. Інформатика вплинула на конфігурацію соціально-гуманітарного пізнання, зорієнтувавши його на прагматичні проблеми.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено методологічний і культурно-історичний аналіз стилю наукового мислення та його ролі в сучасній науці. Це дозволяє зробити наведені далі висновки.

Поняття «стиль» поступово перейшло з практики письма у сферу античної риторики й поетики, пізніше з'явилося у мистецтвознавстві й літературознавстві. Поступово поняття «стиль» еволюціонує від трактування його як сукупності певних ознак у технічних прийомах і засобах мистецького вираження, цілісності образної системи до розуміння його як певного типу художнього бачення і мислення, способу осягнення світу та місця людини в ньому.

Поняття «стиль мислення» з'явилося в результаті колективної творчості на міждисциплінарному рівні з метою виокремити групові стереотипи мислення, породжені відповідним соціальним середовищем (К. Маннгейм). При цьому йшлося про складне сполучення соціальних, культурних і психологічних чинників, що продукували сталі норми свідомості, які в різні епохи породжують відмінні життєві домінанти.

У фізиці концепцію стилів наукового мислення запропонували представники так званої «копенгагенської інтерпретації» квантової механіки (Н. Бор, М. Борн, В. Гейзенберг, В. Паулі) для осмислення глобальних змін у ХХ ст. в науковому підході до світу, які викликали появу категорій «доповняльність», «невизначеність», «імовірність». Джерела багатьох протиріч, з якими зіткнулися дослідники поняття «стиль наукового мислення», можна виявити ще у вихідному означенні М. Борна, у якому неявно присутня глибока філософська полеміка з концепцією стилю наукового мислення Е. Шредінгера.

Поняття стилю як епохи пов'язано з певним каноном і стандартними уявленнями, на основі яких будується світ науки на певному етапі її історичного розвитку. В ролі такого канону виступають «тип наукового пояснення» дійсності і «тип наукового знання», які зумовлюють мету наукових контекстів усіх фундаментальних теорій свого часу й окремі стандартні уявлення в основних наукових напрямках. Але стиль наукового знання не зводиться до типу наукового пояснення, а наближається до поняття парадигми. Наукове знання не вичерпується функціонуванням на рівні наукової картини світу, - насамперед воно втілюється в розвитку конкретних наукових теорій. Тому виробляється певний зразок (матриця, модель) наукового пояснення, у ролі якого виступає певна фундаментальна теорія як скорочений образ певної предметної області. Цей зразок, модель наукового пояснення, втілюючись у певній фундаментальній теорії, отримує силу традиції, його можна назвати парадигмою. Парадигма і визначає стиль наукового знання як сукупність його диференціальних особливостей. Стиль наукового мислення - це складна, ієрархічно впорядкована система неявних домінант, зразків, принципів, форм і категорій теоретичного освоєння світу, яка змінюється в часі, постійно відтворює свою структуру, проходить цикл від народження до старості.

Стиль наукового мислення - це сукупність характерних для виділеного історичного етапу норм мислення, загальновживаних уявлень про ідеальне наукове знання і допустимих, правильних з погляду епохи способів отримати це знання; це сукупність стереотипів наукового мислення, які відповідають певному історичному рівню розвитку науки. Стиль мислення виявляється в формах мислення, які для певного історичного етапу розглядаються як загальновживані, як такі, що відповідають духу епохи, ідеалу науковості. Він характеризує дослідницькі підходи, загальну логіку висунення наукових проблем і їх розв'язання, загальновживані регулятиви наукового дослідження.

Поняття «стиль мислення» відображає реальний феномен наукового мислення. Евристична цінність цього поняття полягає в тому, що воно виявляє, з одного боку, реальні регулятиви наукового мислення, які виникають стихійно, а з іншого боку - зв'язок цих регулятивів з формуванням і функціонуванням методологічних концепцій і філософських вчень про наукове пізнання. Відбиваючи загальновживані регулятиви наукового пізнання, які сформувалися під впливом фундаментальних теорій і методів, він сприяє передусім екстенсивному розвитку науки. Однак на певні галузі, що перебувають у становищі аутсайдерів науки, стиль мислення може мати революційний вплив, адже він веде до нового способу формулювання дослідницьких завдань і застосування нових, досконаліших методів і форм пізнання. Однак рано чи пізно стиль мислення починає відставати від розвитку науки. Настає криза, коли стихійні методологічні установки не лише не дають плідних результатів, а й заважають побачити нові обрії в розвитку науки.

Стиль наукового мислення постає в першому наближенні як синтетична історично мінлива «одиниця знання», загальніша, ніж метод (чи система методів), але яка має також нормативний характер, що охоплює регулятивні принципи. Стиль наукового мислення змінюється не миттєво, як парадигма, - відбувається поступове застосування нових принципів і методологічних нормативів, тому різні стилі мислення можуть існувати одночасно, натомість парадигми несумісні. Парадигми Т. Кун виявляє лише в зрілих природничих науках, а стилі мислення формуються вже в античності. Поняття стилю наукового мислення, будучи менш формалізованим і більше невизначеним, ніж парадигма, краще відображає феноменологічні характеристики наукового пізнання, що розвивається.

Формування стилю мислення конкретної наукової галузі відбувається крізь призму спеціальної картини світу, яка утворюється і функціонує на підставі всієї сукупності наукового знання певної галузі. Водночас стиль мислення в конкретній галузі науки не може формуватися, не зазнаючи впливу цілого комплексу наявного наукового знання й загальних філософських уявлень про світ, які охоплюють усі можливі наукові картини світу в процесі розвитку науки в минулому і в майбутньому. Тобто стиль мислення кожної конкретної галузі на певному етапі свого формування або трансформації охоплює універсальні компоненти, пов'язані з категоріально-світоглядними засадами доби, і загальнонаукові, внутрішньодисциплінарні та методологічні компоненти, зумовлені характером об'єкта, що пізнається, на різних рівнях його аналітичного розчленування та специфікою культурної традиції, що розвивається.

Стиль мислення не встановлюється експліцитно, але він пронизує всю духовну атмосферу певної історичної доби. Стильові характеристики фіксують зміни в науковому мисленні. Наукове мислення змінюється, адже об'єкт і предмет дослідження, пізнавальні засоби - логічні прийоми, методи й методологічні схеми - постійно змінюються в ході історичного розвитку.

Свої конструктивні задачі стиль мислення реалізує, виконуючи такі внутрішньонаукові функції: критичну, або ж функцію оцінювання теоретичних побудов (гіпотез) і методів отримання, перевірки та побудови знань; селективну - функцію вибору гіпотез (теорій), методів і категоріального апарату; вербальну - оформлення фактуального і теоретичного знання в конкретно-історичній мові науки; передбачальну - визначення можливих ідей, напрямів дослідження, нових методів. Ці функції показують, як стиль наукового мислення регулює розумову діяльність науки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Скиба О. П. Стиль наукового мислення та еволюційна епістемологія / О. П. Скиба // Мультиверсум. Філософський альманах: збірник наукових праць. - Вип. 49. - К.: Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2005. - С. 207-214.

Скиба О. П. Стиль наукового мислення як регулятив наукового пізнання / О. П. Скиба // Вісник Національного авіаційного ун-ту. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - № 1 (3). - К.: НАУ, 2006. - С. 104-108.

Скиба О. П. Проблема стилю мислення в розвитку наукового знання / О. П. Скиба // Вісник Національного авіаційного ун-ту. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - № 2 (6). - К.: НАУ, 2007. - С. 125-128.

Скиба О. П. Стиль наукового мислення в умовах культури постмодерну / О. П. Скиба // Вісник Національного авіаційного ун-ту. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - № 1 (7). - К.: НАУ, 2007. - С. 146-151.

Скиба О. П. Стиль мислення і наукові комунікації / О. П. Скиба // Вісник Національного авіаційного ун-ту. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - № 2 (8). - К.: НАУ, 2008. - С. 99-103.

Скиба О. П. Стиль наукового мислення в соціально-психологічному і соціологічному аспектах / О. П. Скиба // Вісник Національного авіаційного ун-ту. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - № 1 (9). - К.: НАУ, 2009. - С. 128-132.

Скиба О. П. Культурно-історичний вимір стилю наукового мислення / О. П. Скиба // Вісник Національного авіаційного ун-ту. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - № 1 (11). - К.: НАУ, 2010. - С. 172-175.

Скиба О. П. Стиль наукового мислення в контексті переходу до знаннєвого суспільства / О. П. Скиба // Молодые ученые и преемственность поколений в науке: Обзор докладов Международного симпозиума (Киев, ноябрь 2005 г.) / Отв. редактор Б. А. Малицкий; Редактор-составитель В. И. Оноприенко. - К., 2006. - С. 39-40.

Скиба О. П. Соціокультурний простір стилю наукового мислення / О. П. Скиба // Полікультуротворча діяльність: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 3-4 лютого 2005 р. - К.: НАУ, 2005. - С. 34-37.

Скиба О. П. Проблема формування стилю наукового мислення в інформаційному суспільстві / О. П. Скиба // Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції 16-18 березня 2005 р.: У 2 т. - К.: НАУ, 2005. - Т. 1 / За заг. ред. А. Гудманяна, О. Петренка. - С. 30-31.

Скиба О. П. Трансформація стилю наукового мислення в умовах інформаційного суспільства / О. П. Скиба // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конференції 29-31 березня 2006 р.: У 3 т. - К.: НАУ, 2006. - Т. 1 / За заг. ред. А. Гудманяна, О. Петренка. - С. 40-41.

Скиба О. П. Розвиток наукового знання в умовах інформаційного суспільства // О. П. Скиба / Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця. Матеріали VIІІ Міжнародної науково-практичної конференції 22-23 березня 2007 р.: У 2 т. - К.: НАУ, 2007. - Т. 1 / За заг. ред. А. Гудманяна, О. Петренка. - С. 36-37.

АНОТАЦІЯ

Скиба О. П. Стиль наукового мислення: методологічний та культурно-історичний виміри. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації з системних позицій розглянуто феномен стилю наукового мислення як складної, ієрархічно впорядкованої системи неявних домінант, зразків, принципів, форм і категорій теоретичного освоєння світу, яка змінюється в часі, постійно відтворюючи свою структуру. Стиль мислення виявляється у формах мислення, які для певного історичного етапу розглядаються як загальноприйняті, такі, що відповідають духу епохи, ідеалу науковості. Він характеризує дослідницькі підходи, загальну логіку висунення наукових проблем і їх розв'язання, загальноприйняті регулятиви наукового дослідження. Встановлено зв'язки і відмінності стилю мислення з поняттями «наукова картина світу», «парадигма», «науково-дослідна програма».

Свої конструктивні завдання стиль мислення реалізує, виконуючи функції оцінювання теоретичних побудов і методів отримання, перевірки та побудови знань, вибору гіпотез (теорій), методів і категоріального апарату, оформлення фактуального й теоретичного знання в конкретно-історичній мові науки, визначення можливих ідей, напрямів дослідження, нових методів. Ці функції демонструють, як стиль наукового мислення регулює розумову діяльність науки.

Ключові слова: наука, наукова картина світу, стиль наукового мислення, парадигма, науково-дослідна програма, постнекласична наука, епістемологія, методологія науки.

АННОТАЦИЯ

Скиба О. П. Стиль научного мышления: методологическое и культурно-историческое измерения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации с системных позиций рассматривается феномен стиля научного мышления как сложной, иерархически упорядоченной системы неявных доминант, образцов, принципов, форм и категорий теоретического освоения мира, которая изменяется во времени, постоянно воспроизводя свою структуру. Стиль мышления проявляется в формах мышления, которые для определенного исторического этапа рассматриваются как общепринятые, отвечающие духу эпохи, идеалу научности. Он характеризует исследовательские подходы, общую логику выдвижения научных проблем и их решения, общепринятые регулятивы научного исследования. Установлены связи и отличия стиля мышления с понятиями «научная картина мира», «парадигма», «научно-исследовательская программа». Стиль научного мышления рассматривается с учетом культурно-исторической атмосферы эпохи, что позволяет лучше понять характер общих убеждений, которые явно или неявно влияют на становление научной теории. Наука существует в обществе феноменологически и является частью определенной исторической системы культуры, взаимодействует с различными ее компонентами. Среди этих взаимодействий не последнюю роль играет культурно-историческая форма представления знаний, значение которой в том, что она выступает средством интеграции научного знания в существующую систему культуры. Свои конструктивные задачи стиль мышления реализует, выполняя функции оценивания теоретических построений и методов получения, проверки и построения знаний, выбора гипотез (теорий), методов и категориального аппарата, оформления фактуального и теоретического знания в конкретно-историческом языке науки, определения возможных идей, направлений исследования, новых методов. Эти функции демонстрируют, каким образом стиль научного мышления регулирует мыслительную деятельность науки.

Обосновано, что в личностно-психологическом плане стиль мышления является сложной системой взаимодействия когнитивно-методологических и психологических факторов движения мысли ученых в определенный исторический период. У субъекта научного исследования - участника коллективной познавательной деятельности - есть свои особенности, которые нельзя свести к простой сумме черт индивидуальной работы ученого.

Стиль мышления в науке включает компоненты, вытекающие из социального, коллективного ее характера. На стиль научного мышления отдельного ученого влияют стиль мышления коллектива, его принципы, идеалы, ценностные ориентации. Не последнюю роль играет также психологический климат, царящий в коллективе, мотивация научного творчества.

Стиль научного мышления функционирует в науке как динамическая система методологических принципов и нормативов, детерминирующих структуру научного знания, его конкретно-историческую форму. Стиль мышления предопределяется научной картиной мира, задающей общие представления о структуре и закономерности действительности в рамках определенного типа научно-практических познавательных процедур и мировоззрения.

Ключевые слова: наука, научная картина мира, стиль научного мышления, парадигма, научно-исследовательская программа, постнеклассическая наука, эпистемология, методология науки.

SUMMARY

Skiba O. P. The Style of Scientific Thinking: Methodological, Cultural and Historical Dimensions. - Manuscript.

Thesis for the Candidate of philosophy degree on speciality 09.00.02 -dialectics and methodology of knowledge. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

In the dissertation the phenomenon of the scientific thought style is examined from systemic positions as a complex, hierarchically well-organized system of non-obvious dominants, standards, principles, forms and categories of theoretical mastering of the world, which changes in time, constantly reproducing its structure. A style of thought appears in the forms of thinking, which for a certain historical stage are examined as generally accepted, those, which correspond to the spirit of the epoch and the ideal of scientific activity character. It characterizes the research approaches, general logic of scientific problems formulation and solution, generally accepted principles of scientific research. Links and differences of the style of thought with such concepts as: “scientific picture of the world”, “paradigm”, “research program”, “type of scientific explanation” are established.

The style of thought realizes its structural tasks by caring out the functions of theoretical constructions and methods of researche estimation, by verification and construction of knowledge, by making choice of hypotheses (theories), methods and categorical edifice, by taking shape of factual and theoretical knowledge in the concrete-historical scientific language and by determination of possible ideas, directions of researches, new methods. These functions demonstrate how scientific thought style regulates intellectual activity in science.

Key words: science, scientific picture of the world, scientific thougt style, paradigm, scientific-research program, post-non-classical science, epistemology, methodology of science.

Размещено на Allbest.ru