Антропокультурна природа свободи: феноменологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Стецько Дмитро Ярославович

УДК 130.2:123.1

АНТРОПОКУЛЬТУРНА ПРИРОДА СВОБОДИ: ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЛЬВІВ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент, Лімонченко Віра Володимирівна, доцент кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент, Шаповал Володимир Миколайович, доцент кафедри філософії Харківського національного університету внутрішніх справ;

кандидат філософських наук, доцент, Карівець Ігор Володимирович, доцент кафедри філософії Інституту гуманітарних та соціальних наук, Національного університету „Львівська Політехніка”.

Захист відбудеться 21 червня 2011 р. о 12:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 19 травня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д.35.051.02 кандидат філософських наук, доцент О. Б. Сінькевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Осягнення феномену свободи є однією з тих проблем у філософії, яка ніколи не втрачає своєї актуальності, позаяк тісно пов'язана з проблемою людини; вона по-різному виявляє себе впродовж своєї історії, спонукаючи нас замислюватися над власною сутністю та створювати розмаїті варіанти словосполучення “homo ...”. Рівно ж і проблема свободи постає для філософів у все нових аспектах.

Умовами актуалізації окресленої теми є такі чинники:

1) З другої половини ХХ століття філософська думка стурбована новими формами несвободи, що виникають унаслідок науково-технічного прогресу та зростанням ступенів інформатизації суспільства. Ідеться також про збільшення ідеологізації свідомості та насадження стандартизованих норм поведінки і способів мислення, що спричинені зростаючою роллю масової культури.

2) Широке розповсюдження псевдоліберальних ідей провокує вседозволеність форм індивідуальної самореалізації у соціальному та культурному житті. Такий “лібералізм” у висліді перетворюється на нігілізм щодо соціокультурної сфери людського буття та на засилля “цинічного розуму”.

3) Процеси культурної диверсифікації, які відбуваються у глобальному масштабі, супроводжуються політикою мультикультуралізму. Оскільки більшість сприймає її поверхнево, така ідея переростає у культурний релятивізм, що зумовлює втрату смислових орієнтирів.

4) Хибно зрозумілі постмодерністські ідеї деконструкції та свободи інтерпретації призводять до “вільного” прочитання культурних текстів. Не підкріплена розумінням та відповідальним підходом до культурної спадщини людства, інтерпретація виявляє смисли, регресивно перенесені туди зі сучасного стану свідомості.

Усі щойно згадані моменти актуалізують культурний вимір дослідження свободи.

Ступінь наукової розробки теми. Ідея свободи присутня вже в працях античних мислителів, хоча теоретичну експлікацію вона отримує у християнській філософії (Аврелій Августин, Тома Аквінський, Мартін Лютер та ін.). В епоху Відродження та Новий час з'являється секуляризований варіант свободи. Представники раціоналістичної філософії акцентують на свободі як на гносеологічній категорії (Р. Декарт, Б. Спіноза), а апологети емпіричної філософії відмовляються від метафізичного розгляду свободу і переносять увагу на її соціальні виміри (Дж. Лок, Т. Гобс, Дж. С. Міль та ін.). Суттєвий внесок у розробку проблеми свободи зробили представники німецької класичної філософії. І. Кант, Й. Ґ. Фіхте та В. Ф. Й. Шелінґ розробляють етичний варіант свободи, а у філософській системі В. Ф. Ґ. Гегеля вона трансформується у гносеологічну категорію. Некласична філософія розглядає свободу як необхідну умову людського буття (М. Бердяєв, Р. Мей, Ж.-П. Сартр, В. Франкл, Е. Фром, М. Фуко та ін.), важливий соціальний чинник (Г. Арендт, І. Берлін, А. Велмер, Ф. Гаєк, Е. Макінтайр, Дж. Ролз, Ч. Тайлор та ін.), а також як умову міжіндивідуальної взаємодії (М. Бахтін, С. К'єркеґор, Е. Левінас, М. Мерло-Понті, К. Ясперс та ін.).

Cучасні українські та російські дослідники здебільшого зосереджуються на історико-філософських (М. Булатов, Н. Волошко, В. Лях, В. Пазенок, Л. Подолянко, М. Попович, К. Райда, О. Соболь, В. Табачковський та ін.), соціальних (О. Ананьєва, Є. Бистрицький, І. Дєдяєва, А. Карась, О. Лосик, Я. Любивий, І. Мухін, М. Попович, У. Рудницька, Л. Ситниченко, Л. Слободянюк, А. Філатов, В. Шаронов та ін.), раціональних (І. Бичко, М. Лютий, О. Никифоров, В. Попов, О. Турко, О. Черткова, В. Швирьов, Б. Щеглов та ін.) та психологічних (Д. Леонтьєв, В. Лук'янець та ін.) аспектах свободи.

Порівняно малодослідженим залишається культурний вимір свободи. У цьому плані варто виділити таких авторів, як І. Вдовичин, С. Гатальська, І. Євлампієв, А. Карась, С. Кримський, В. Межуєв, В. Нестеренко, В. Петрушенко, О. Радугін, Г. Тульчинський, А. Чаус, В. Шаповал та ін., які досліджують різні аспекти співвідношення свободи та культури. У філософській літературі, присвяченій цій проблемі, визначаються два рівні свободи в культурі - як засадничої умови людського існування та як реалізації життєвого смислу людини, а також визнається, що культурна творчість є найбільш повним виявом свободи людини. Назріла потреба конкретизувати форми прояву свободи та пов'язати їх із механізмами культуротворення. Для цього необхідно проаналізувати свободу на різних рівнях її феноменального виявлення у горизонті культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з планами науково-дослідницької програми “Діалектика духовних процесів: філософсько-культурологічний аспект” (затверджено Вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, протокол № 7 від 25 січня 2006 року, державний реєстраційний номер 0110U003047).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення феноменологічного аналізу свободи та виявлення її антропокультурної природи. Досягнення мети дослідження передбачає розв'язання таких взаємопов'язаних завдань:

здійснити аналіз сучасних напрямків дослідження проблеми свободи та виявити серед них місце культурної проблематики;

виявити антропологічний статус свободи та схарактеризувати основні прояви свободи в культурі;

дослідити інтерсуб'єктивну природу культури та розкрити основні аспекти смислоутворення;

простежити умови реалізації свободи у культурі та виявити рушійні сили культуротворення;

проаналізувати процес смислоутворення у контексті відношення Я-Інший та з'ясувати роль Іншого у становленні свободи;

розкрити трансцендентальні умови смислоутворення через аналіз до-рефлексивної структури свідомості.

Об'єкт дослідження - феномен свободи як підґрунтя буття людини в культурі.

Предмет дослідження - культуротворчий зміст феномену свободи.

Теоретико-методологічною основою дослідження є творчий доробок класиків феноменології та феноменологічно орієнтованих філософів - Е. Гусерля, М. Гайдеґґера, М. Мерло-Понті, А. Шюца, Г. Шпета, Р. Інґардена, Ж.-П. Сартра, Е. Левінаса, П. Рікера, Б. Вальденфельса та ін.

Поряд з феноменологічним аналізом у дослідженні також використовуються такі методи: герменевтичний та компаративний (при виявленні засадничих положень феноменології щодо феноменів культури), метод категоріального аналізу (при проясненні змісту таких категорій як “смисл” та “сенс”), метод типологізації та моделювання (при аналізі форм свободи та рівнів свідомості), елементи системно-функціонального методу (при виділенні структурних елементів культури та зв'язків між ними), а також загальнонаукові методи аналізу та синтезу, єдності історичного та логічного, екстраполяції та контрастування.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження розкривається у феноменологічному аналізі свободи та її виявів у культурі:

- здійснено розмежування свободи як об'єктивної реальності людського буття та свободи як феноменальної даності, до якої відносяться мислення та культуротворення;

- уточнено зміст понять “сенс” та “значення” як нетотожних смислових аспектів у процесі культуротворення: значення як ідеального концептуального смислу, об'єктивованого в предметах культури, та сенсу як ціннісно-почуттєвого відношення суб'єкта;

- обґрунтовано культуротворчий зміст поняття „мотивації”, що виявляється у потребі самоздійснення і втілюється в актах вираження та розуміння;

- виявлено характер культуротворення як відповіді Іншому та відповідальності перед Іншим;

- визначено місце рефлексії у здійсненні свободи як прояснення та актуалізації смислів;

- встановлено роль Іншого як межі свободи та об'єктивної умови культуротворення.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів дисертації виявляється у конкретизації та глибшому аналізі взаємозв'язку свободи та культури, окресленні місця та ролі свободи у культурних процесах. Підсумки проведеного дослідження можуть бути використані у теоретичній розробці, філософському осмисленні духовно-культурного буття під кутом зору феноменології культури. Аналіз свободи та її виявів у культурі може слугувати базою для майбутніх наукових студій над процесами культуротворення. Отримані результати дисертаційної роботи можуть бути використані в нормативних курсах лекцій з феноменології, філософії культури та філософської антропології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібною працею. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації оприлюднені на Науково-практичної конференції “Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри” (Київ, 26 жовтня 2007 р.), Міждисциплінарній конференції “Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії” (Львів, 29-30 листопада 2007 р), Міжнародній науковій конференції “Проблема смислу у філософії та культурі російського Срібного віку” (15-17 травня 2008 р., м. Дрогобич), Міжнародній наукової конференції “Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність” (2-3 жовтня 2008 р. м. Чернівці), Всеукраїнській науковій конференції “ХХІ Читання, присвячені пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К.Твардовського” (Львів, 11-12 лютого 2009 р), Міжнародна наукова конфренція „Проблема суб'єктивності у філософії російського Срібного віку” (Дрогобич, травень 2009 року), Всеукраїнській науковій конференції “Феномен Мартіна Гайдеґґера” (Львів, вересень 2009 року).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у публікаціях - шістьох статтях, які були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та п'яти публікаціях, виданих у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них - 153 сторінки основного тексту. Список використаної літератури містить 270 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обгрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробленості теми, сформульовані мета та завдання роботи, показано її новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження” висвітлюється філософська еволюція поняття “свободи” від античності до постмодерну, аналізуються основні сучасні напрямки дослідження проблеми свободи, а також окреслюється методологічна база дисертаційного дослідження.

У першому підрозділі “Класичні та некласичні концепції свободи в західноєвропейській філософії” здійснюється історико-філософський екскурс у становлення проблеми свободи та виявляються вихідні підстави класичного та некласичного розуміння свободи.

Ідея свободи присутня ще в теоретичних та життєво-практичних міркуваннях давніх греків. Вперше тематизована в християнстві, вона формулювалась як проблема свободи волі. Християнство бачило корінь свободи у особливій якості людини - її волі. У Новий час умовою свободи є автономія особистості, її самовладання, яке здійснюється двома способами. Перший спосіб - раціональний - пов'язаний із розумом як силою, яка приборкує чуттєві потяги (Б. Спіноза та ін.). Інший - емпіричний - спосіб доcягнення свободи пов'язаний із встановленням закону, який би надавав права, всередині яких би здійснювалася свобода особи, і обмежував цю свободу, якщо би вона зазіхала на свободу інших (Дж. Лок, Т. Гобс та ін.)

Із філософією І. Канта пов'язаний переворот у розумінні свободи, який з того часу стає “класичним”: свобода походить із трансцендентальної суб'єктивності і є здатністю суб'єкта бути причиною самого себе. Класична філософія (І. Кант, Й. Ґ. Фіхте, Ф. В. Й. Шелінґ та Ґ. В. Ф. Геґель) розглядала свободу як результат актів самосвідомості. Вона нерозривно пов'язана з рефлексивними діями стосовно власної активності, що становить трансцендентальне підґрунтя практичної діяльності людини у соціокультурній сфері. В ідеї свободи як самосвідомості імплікована ідея самовладанння як звільнення від емоційно-чуттєвих станів свідомості. Некласична ж ідея свободи (С. К'єркеґор, М. Бердяєв, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ін.) полягає в іррефлексивних актах свідомості, які охоплюють весь діапазон переживань людини. Через це для некласичної філософії свобода є найпершою достовірністю і тому вона перш за все проявляється як дієвий чинник суспільного та культурного буття.

Сучасні філософські дослідження свободи характеризуються багатовекторністю. Зокрема, такі концепції, що ґрунтуються на ідеях представників екзистенціального психоаналізу та гуманістичної психології (Е. Фромм, В. Франкл, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.), розкривають свободу як спосіб подолання відчуження та як творчу самоактуалізацію людини. Етико-онтологічний підхід до свободи (М. Гайдеґґер, М. Фуко, О. Соболь) розкриває свободу як відношення до себе, яке є первинним онтологічним відношенням та основою для відношення до Інших. В цьому плані свобода є онтологічною умовою етики. Розгляд свободи в контексті суспільного життя людини представлений у соціально-філософській стратегії свободи. Всередині даного дискурсу відбувається протистояння лібералізму (Ф. Гайєк, Дж. Ролз, М. Фрідмен та ін.) та комунітаризму (Ч. Тайлор, А. Макінтайр, М. Зандел та ін.), які наголошують на, відповідно, індивідуальних та всезагальних началах свободи людини.

Поєднання індивідуального та соціального виявляє спільну сферу, в якій відбувається взаємопроникнення обидвох первнів людського буття - комунікативна сфера культури. Теоретичний аналіз такої стратегії свободи, який знаходимо у працях К. Ясперса, Ю. Габермаса, М. Ріделя, М. Бахтіна, Г. Тульчинського та ін., відштовхується від того, що людське буття є завжди буттям-з-іншими. Основою взаємодії Я та Іншого в культурі є передовсім відповідальність як за власне буття, так і за буття Іншого. Проявом свободи і відповідальності у культурному бутті людини є “топос” смислоутворення як спосіб поєднання індивідуального та соціального.

У другому підрозділі першого розділу “Методологічні підстави дослідження зв'язку свободи та культури” виявляються засади феноменологічного підходу до сфери культури, розкриваються суть феноменологічного аналізу та базовий поняттійний апарат, а також висвітлюються основні феноменологічні концепції.

Сучасні методологічні підходи до сфери культури дедалі частіше зосереджуються на проблемі смислу. Смисл також є центральною проблемою еноменології як методу аналізу процесів культуротворення. Об'єктом феноменологічного аналізу є не реальність, а акти свідомості, в яких вона конституюється. Такий аналіз включає виділення конститутивних елементів феноменів та дослідження їх відношень і зв'язків зі суміжними феноменами.

Феноменологічний аналіз феноменів культури передбачає застосування герменевтичного методу. Зокрема, Г. Шпет прагнув виявити “начало” самого предмета і разом з ним “джерело” його “розумної мотивації”. Дотримуючись принципів об'єктивності, ідеальності та інтенційності смислу, Г. Шпет застосував їх для аналізу соціокультурних феноменів. Для переходу від предметних окреслень феноменів культури до структурних моментів свідомості у дисертаційному дослідженні використовується діалектичний метод, розроблений О Лосєвим. Для обґрунтування інтерсуб'єктивної природи культуротворення застосовуються ідеї феноменології М. Мерло-Понті про до-рефлексивну та інтерсуб'єктивну природу смислу. Феноменологія сприйняття М. Мерло-Понті наголошує на до-рефлексивній і разом з тим інтерсуб'єктивній природі смислу, вводячи його у структуру темпоральності. Поняття „смисл” та „культуротворення” розглядаються у безпосередньому зв'язку з поняттям „Інший”, як це аналізує Е. Левінас, фенономенологія якого зосереджується на етичних відносинах “Я_Інший”.

У другому розділі “Суб'єктивні та інтерсуб'єктивні чинники культури” окреслюється предметне поле дослідження феномену свободи в культурі.

Перша глава другого розділу - “Антропологічні засади свободи” присвячена основним проявам свободи в культурі.

Через антропологічний аналіз свобода розкривається як об'єктивна реальність людського буття. Тобто йдеться про можливість реалізації свободи в світі. Суб'єктивно свобода існує як феномен, тобто як переживання себе вільним у своїх рішеннях, почуттях, способі мислення. Отже, йдеться про протиставлення культуротворення досвідові автономності мислення, який набувається через акти розуміння та відкриття. Згадані акти стають можливими завдяки базовим антропологічним визначенням - відкритості та незавершеності людського існування. Ці визначення співпадають із феноменологічним баченням свободи у філософії М. Мерло-Понті, яке зводиться до того, що природа свідомості полягає у відсутності будь-якої природи. У феноменологічній антропології М. Шелера виділені такі характеристики свідомості, а отже, і свободи, як ідеація, самовладання та культуротворення.

Перебування на межі природи та культури зумовлює наступну характеристику свободи людини - можливість трансценденції. У людському бутті трансценденція постає як спрямованість на власну безмежність, і тому жоден предметний зміст не може вважатися остаточним. Іншою характеристикою трансценденції є вибір та визначення волею цілей, тобто мова йде про рух у напрямку можливого. Формування таких цілей здійснюється у певному соціокультурному просторі, у сфері співіснування людей один з одним.

Друга глава другого розділу - “Культура як сфера смислоутворення” присвячена феноменологічному аналізу культури як конститутивного чинника людського існування та як сфери інтерсуб'єктивності, в якій становляться та функціонують смисли людського буття у світі.

Інтерсуб'єктивність становить основу об'єктивної природи та об'єктивного світу, спільного для мене та інших “я”. Гусерлівське розуміння об'єктивності як інтерсуб'єктивності має наступні наслідки для феноменологічного аналізу культури: вдається уникнути проблеми стереотипізації смислів. Предмети, які розглядаються в певному сталому аспекті, не вичерпують собою всієї можливої смислової повноти об'єкта. Світ культури постає для свідомості як горизонт. Виходячи з гусерлівського поняття світу, ми розглядаємо світ культури як невизначено відкрите поле об'єктів, у яке суб'єкт заглиблений тілесно і які наділяються смислом у процесі знайомства з ними. Тут світ дається в індивідуальній перспективі. Але ця індивідуальна перспектива є однією з невизначено відкритої кількості можливих перспектив. Тому в горизонті світу ми зустрічаємо “Інших”.

Інший нам дається через події, що відбуваються з його тілом або створюються ним. Так само і об'єкти культури також пізнаються нами через цю аппрезентацію саме таким способом, яким мені є дана інша людина. Інший отримує смисл шляхом апперцептивного перенесення - аналогії. Отже, тут мають місце акти смислоутворення, що мають подвійний характер: як впізнання уже на основі відомого смислу і як творення реального чи ідеального предмета.

Третя глава другого розділу - “Концептуальний смисл (значення) та екзистенційний смисл (сенс) як аспекти культуротворення” розглядає основні чинники смислоутворення в культурі.

На прикладі феноменологічного аналізу слова як особливої форми інтенційності та способу позначення, аналізуються емпірична та інтелектуалістська складові культурного феномену. Концептуальний смисл (значення) - це ментальне утворення, сформоване інтерсуб'єктивним співтовариством - традицією, культурними нормами. Він виконує регулятивну функцію, залучаючи індивіда до спільного культурного досвіду. Це уможливлює мислення згідно з Іншим, яке збагачує наші власні думки. Такий смисл формується шляхом вихоплення з екзистенційного, або, за визначенням М. Мерло-Понті, “жестуального” значення, іманентного будь-якій комунікативній дії. Він має в собі особистісне забарвлення своїх творців. Тут йдеться, перш за все, про твори мистецтва.

Така концепція двох складових смислу співзвучна концепції ноематично-ноетичної структури свідомості Е. Гусерля. Ядро ноеми, тобто предметного змісту свідомості, становить інваріантну основу, навколо якої формуються співзначення-коннотації. Це ідеальна предметність володіє характеристикою повторюваності і може бути відтвореною свідомостю, виступаючи носієм соціокультурного досвіду. Суб'єктивний смисл є свідченням актів смислоутворення. Тут йдеться насамперед про унікальність переживання смислу особистості, який не може бути зведений до переживань його в інших. Такий смисл несе ціннісне навантаження та входить у мотиваційну структуру особистості.

Процес культуротворення характеризується єдністю різноспрямованих напрямків. Перший є актуалізацією культурних смислів, які є концептуальними утвореннями, тобто несуть деяке знання про предмет. Другий є реалізацією суто людських здатностей та можливостей, виявом їхнього відношення до дійсності. Значення та сенс утворюють смислову єдність предмета культури.

У третьому розділі “Культуротворчий вимір свободи” розкривається особливий характер прояву свободи людини в культурі.

Перша глава третього розділу “Свобода як чинник культури та мотивація культуротворчості” розглядає спосіб реалізації смислу в культурі як прояв свободи.

На основі концепції “розумної мотивації” Г. Шпета, згідно з якою кожна особа, будучи включеною в ціле суспільно-культурних зв'язків, є здебільшого визначеною, “термінованою”, тобто її діяльність в культурі позначена певними межами. Водночас вона також є джерелом своєї діяльності, в якій здійснюються її вираження та об'єктивації. Онтологічний статус свободи коріниться у її первинному conatus essendi, тобто зусиллі, бажанні бути. Людина здатна по-справжньому здійснити себе лише шляхом саморозуміння. Така можливість реалізується в першу чергу через засвоєння смислів в культурі.

Феномен вираження - один із ключових у феноменології культури. Феноменологічний аналіз виявляє єдність вираження і розуміння у процесі культуротворення; він розглядає вираження у ширшому, ніж буденний, контексті. Вираження - це не лише словесне вираження, але й лінії, кольори, звуки. Поняття вираження охоплює всі можливі форми самоздійснення людини, через які відбувається створення “світу заново”. Свобода є реалізацією смислу, що здійснюється виразно, відкрито і свідомо. Отож, вираження є присутністю живої свідомості, того, хто виражає; це завжди живий акт реалізації смислу, процес його утворення в культурі.

Друга глава “Культуротворчість як відповідь Іншому” аналізує смислотворчість культурної дії в контексті відношення “Я-Інший”.

У культурному контексті кожна дія людини є подією - унікальним творчим актом. Вихідним пунктом і водночас кінцевою метою культури є особа, через яку по-особливому заломлюється всеєдність буття. Так само інша людина є центром, навколо якого розташовується буття та все в світі набуває значення, смислу та цінності. Тому “моє” відношення до світу неодмінно співвіднесене з відношенням до Іншого, “моє” особливе місце в бутті окреслюється через зіставлення з Іншим. Так кожна дія, кожен вчинок у культурі постає як відповідальність, суттю якої є відповідність продукту вчинку з його мотивом.

Розуміння Іншого здійснюється через його об'єктивацію - знаки або символи, створені ним. Ці культурні предмети мають особливий - інтенційний - спосіб існування. Це означає, що вони створюються цілеспрямовано та з наміром сповістити про щось, тобто мають смисл. Ці предмети залежать від здійснення певного інтенційного переживання свідомості (“акту”), без чого вони б не існували. Вони творяться свідомістю через акти наділення смислом. Розуміння Іншого неможливе без об'єктивності ідеального смислу, який є спільним для всіх суб'єктів деякого культурного простору. Ідеальний смисл осягається лише в досвіді саморозуміння. Для справжнього розуміння Іншого нам потрібно розуміти смисловий контекст, в якому знаходиться знак, а також мотиви повідомлення. Пізнання Іншого є творенням суб'єктивного смислу, який, проте, здатний об'єктивовуватися і ставати зразком для наступних актів смислопокладання.

Культуротворчість постає як дія, мотивована Іншим, тому, на наш погляд, процес культуротворення слід розглядати як відповідь Іншому. На основі респонзивної феноменології Б. Вальденфельса, ми робимо висновок, що культурна творчість виявляє себе як відповідь Іншому, яка не може бути зведеною до вже готових схем. Інший як Чужий є мотивом для виникнення смислу.

У четвертому розділі “Свідомість як трансцендентальне поле свободи” розглядаються структурні моменти свідомості, які обґрунтовують свободу. Доводиться, що саме на цьому рівні конституюється смислове підґрунтя культури.

Перша глава четвертого розділу “Рефлексивно-темпоральна основа свободи” розглядає фундаментальні акти свідомості, що складають трансцендентальне поле свободи.

В акті рефлексії відбувається розмежування акту свідомості та предмету свідомості. Таке розрізнення звільнює свідомість для нового сприйняття, яке вже не буде опиратися на готові схеми досвіду. Рефлексія передбачає перехід від усвідомлюваного до усвідомлення як такого. Внаслідок цього те, що усвідомлюється нами, фіксується, а не зникає безслідно в потоці переживань. У феноменології, починаючи від Е. Гусерля, таке ототожнення суб'єкта та об'єкта позначається як очевидність. Проблема свободи у феноменології постає не тільки як вивільнення смислу в процесі переживань, а й як постійне вивільнення, тобто як очищення самого сприйнятого. Необхідність “дістатися” до очевидності зумовлена тим, що тепер відкривається можливість свободи. Засобами феноменологічної редукції та рефлексії досягається інтелектуальна свобода, яка “знає” своє джерело активності. Звідси випливає важливий практичний висновок: для того, щоб активність людини в світі була свобідною, вона повинна бути співмірною з внутрішніми інтенціями, тобто з тими значеннями, які справді їй притаманні.

Активність трансцендентальної суб'єктивності виявляється у становленні смислів. Суб'єкт охоплений певним триванням, всередині якого зароджуються смисли, які пізніше віднаходяться рефлексією. Тому її функція полягає не в тому, щоб створити смисли, а щоб їх “оживити”, тобто утримати їх в теперішньому як актуальні. Водночас трансцендентальна сфера свідомості є виявом первинної свободи як спонтанності свідомості, яка не є об'єктом і сама себе творить. Саме в цьому полягає безособистісний характер спонтанності: Я не є власником свідомості. Той факт, що існують якісь речі, над якими ми не маємо влади, і які самі у свою чергу “впливають” на нас, говорить про онтологічний устрій людського існування. На підставі цього ми можемо вести мову про онтологічні засади свободи. Свобода вкорінена в чомусь такому, що передує волі. Воля спрямовується на стани свідомості, на бажання та почуття, але ніколи не робить об'єктом саму свідомість.

Друга глава четвертого розділу “Інший як межа свободи: етико-аксіологічний аналіз” розглядає трансцендентальні засади свідомості, спрямовані на Іншого. Обґрунтовується, що трансцендентальна суб'єктивність є умовою реалізації свободи у світі та підґрунтям культури.

До трансцендентальних передумов людського існування у світі належить, зокрема, етичне відношення одного суб'єкта до іншого, відоме з філософії І. Канта як “категоричний імператив”, що становить ноуменальну сферу свободи. Ідеться про свободу як про об'єктивну реальність, а не про форми її вияву у світі. Чи існують якісь об'єктивні умови, які б могли обмежувати та скеровувати свободу? Такою об'єктивністю є відношення до Іншого, конституйоване на трансцендентальному рівні. Саме тут стає можливим розуміння Іншого як Іншого, що означає також і розширення меж власної свободи як збагачення смислами, трансцендентними стосовно Я.

Автор опирається на розширене бачення інтенційності, розроблене Е. Левінасом, згідно з яким ця інтенційність не зводиться до знання, а включає у себе відчуття, прагнення тощо. Становлення смислів, які можуть потім бути приписані активності Я, відбувається на рівні, який не залежить від волі цього Я. Власне тут знаходяться витоки креативності суб'єкта. А чуттєвий досвід Іншого, “обличчя” (Е. Левінас), є наповненням та конкретизацією культуротворчої активності суб'єкта. Отже, відношення до Іншого не є інтенційним у звичному значенні цього слова, а значить не є модусом свідомості і волі. Воно належить до таких “актів”, які можна назвати “невимушеними”, “мимовільними”. Така свобода, яка б дійсно передбачала Іншого, була б позитивною свободою, свободою творення. Для цього вона має опиратися на об'єктивну умову, яка б надавала їй змістовності та визначеності. Таким об'єктивним первнем свободи і водночас підґрунтям культури є любов та відповідальність за Іншого і перед Іншим.

У висновках репрезентовано теоретичні підсумки роботи, які в узагальненому вигляді відображають мету, завдання і новизну дослідження.

Дисертаційне дослідження дає підстави зробити наступні висновки:

1. Свобода є об'єктивною реальністю людського буття та проявляє себе різними способами. З одного боку, мова йде про мислення та розуміння, з іншого - про діяльність та культуротворення. Культурний вимір свободи базується на антропологічних визначеннях - відкритості та незавершеності людського буття в світі. Такі визначення співпадають із фундаментальними рисами свідомості, такими як ідеація, самовладання та культуротворення. Всі вони є вирішальними чинниками культури, яка розуміється як становлення свободи людини: розкриття її власних сутнісних можливостей (самоздійснення) та визначення цілей життєдіяльності та абсолютних орієнтирів існування (самовизначення).

2. Процес смислоутворення в культурі має подвійний характер: як впізнавання на основі вже відомого смислу і як творення нової предметності (реальної або ідеальної). Смислоутворення як впізнавання має місце внаслідок габітуалізації та седиментації: дія, яка часто повторюється, стає зразком, внаслідок чого вона може відтворюватися в майбутньому. Культуротворчий аспект смислоутворення полягає у розгортанні та збагаченні первинного смислу. На цій підставі в дослідженні запропоновано розрізнення концептуального смислу (значення) та екзистенційного смислу (сенсу). Концептуальний смисл (значення) володіє такими характеристиками як об'єктивність, інваріантність, анонімність та ідеальність. До ознак екзистенційного смислу (сенсу) належать суб'єктивність, унікальність, емоційно-ціннісне відношення до предмету і процесуальність.

3. Важливою умовою здійснення екзистенційного смислу є його мотивованість. Мотивація є проявом свободи і рушійною силою процесу смислоутворення в культурі. У цьому феномені поєднуються вираження та розуміння. Вираження є формою самоздійснення людського буття, вольовою екстеріоризацію смислу. На когнітивному рівні розуміння зумовлене культурними смислами, а на онтологічному воно виявляється як відкритість буттю та як умова реалізації смислу. Місцем співпадіння вираження та смислу, що постає як культурна форма буття - подія-вчинок.

4. Мотивом розуміння є Інший, який постає перед Я через свої об'єктивації. Формами таких об'єктивацій є знак та символ, які не тільки несуть різне смислове навантаження, але виражають різний спосіб залученості суб'єкта у свій зміст. Якщо знак несе в собі предметний смисл, який може бути адекватно експлікованим, то значенням символу для свідомості є свого роду “ніщо”, яке водночас виступає як повнота смислу. Розуміння символу, так само як і Чужого, є таким актом смислоутворення, у якому Інший є джерелом смислу, а суб'єктивна діяльність щодо нього постає як відповідальність.

5. Становлення Я як джерела активності свідомості здійснюється в трансцендентальному полі свідомості. Оскільки Я не є джерелом і творцем реальності, то власне на цьому рівні, який у феноменології визначається як до-предикативний та до-рефлексивний, відбувається креативне конституювання культурних смислів. Їх віднайдення та схоплення відбувається шляхом рефлексії. Рефлексія є умовою феноменологічної очевидності як прояснення та усвідомлення цих смислів. Через це безпередумовність та рефлексивність є умовою свободи.

6. Трансцендентальна суб'єктивність є джерелом та можливістю свободи, оскільки вона творить сенси, що спрямовують людську діяльність. У етичному вимірі відношення до Іншого сенс визначає дії людини. Будучи не пов'язаним із “трансценденцією в іманентності”, а спрямованим на справді трансцендентне, він є об'єктивною умовою свободи і водночас її межею. Адже відношення до Іншого не є інтенційним у звичному значенні цього слова, а отже, не є модусом свідомості і волі.

Воно належить до таких “актів”, які можна назвати “невимушеними”, “мимовільними”, які здійснюються самі по собі, в силу природи людської суб'єктивності. Відповідальність за Іншого і перед Іншим є трансцендентальною та об'єктивною передумовою свободи.

Через це джерелом культури виступає не іманентність „Я”, а трансцендентність Іншого, його смислова повнота, що провокує діалог Я та Іншого.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

культура смислоутворення мотивація

1. Стецько Д. Я. Проблема свободи в класичній і некласичній філософії: пошук вихідного розрізнення / Д. Я. Стецько // Філософські пошуки. Вип. ХІХ - Львів-Одеса : Cogito - Центр Європи, 2005. - С. 291-300.

2. Стецько Д. Я. Свобода як умова філософського мислення / Д. Я. Стецько // Філософські пошуки. Вип. ХХ. - Львів-Одеса : Cogito - Центр Європи, 2006. - С. 52-61.

3. Стецько Д. Я. Свобода совісті: можливості філософського розгляду / Д. Я. Стецько // Вісник Національного університету „Львівська Політехніка”: Збірник наукових праць. № 576. - Філософські науки, 2007. - Львів : Видавництво НУ „Львівська Політехніка”. - С. 23-28.

4. Стецько Д. Я. Свобода як проблема культури / Д. Я. Стецько // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 346-347. Філософія. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 175-178.

5. Стецько Д. Я. Свобода як чинник сенсоутворення / Д. Я. Стецько // Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри // Матеріали Науково-практичної конференції 26 жовтня 2007 року. - К., 2007. - С. 103-105.

6. Стецько Д. Я. Сенсоутворення як актуальна філософська проблема / Д. Я. Стецько // Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії: Матеріали міждисциплінарної конференції 29-30 листопада 2007 р. - Львів, 2007. - С. 91-92.

7. Стецько Д. Я. Антропокультурні засади свободи / Д. Я. Стецько // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Випуск 12. Філософські науки. - Луцьк : Вежа, 2008. - С. 59-63.

8. Стецько Д. Я. Діалогічна концепція культури Е. Левінаса / Д. Я. Стецько // Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність. Матеріали міжнародної наукової конференції 2-3 жовтня 2008 р. м. Чернівці. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 329-330.

9. Стецько Д. Я. Розуміння культурних смислів як завдання філософа (феноменологічний аспект) / Д. Я. Стецько // Особистісні цінності і переконання філософа та історико-філософський процес: Тези Всеукраїнської наукової конференції „ХХІ Читання, присвячені пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К.Твардовського”, 11-12 лютого 2009 р. - Львів, 2009. - С. 41-43.

10. Стецько Д. Я. Проблема смислу у феноменології: від логіки до аксіології / Д. Я. Стецько // Філософські пошуки. Вип.ХХІХ. - Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2009. - С. 205-212.

11. Стецько Д. Я. Свобода як відповідальність культуротворення / Д. Я. Стецько // VI Харківські студентські філософські читання: Матеріали міжнародної конференції студентів та аспірантів. - Харків, 2009. - С. 131-132.



АНОТАЦІЯ

Стецько Д. Я. Антропокультурна природа свободи: феноменологічний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Львівський національний університет імені івана Франка, 2011.

Дисертація присвячується дослідженню антропокультурної природи свободи. Виявлено, що у світлі феноменологічного аналізу свобода постає як феномен свідомості, так і об'єктивна реальність людського буття. Арґументовано необхідність розрізнення понять “значення” та “сенсу” як ідеально-концептуальної та ціннісно-почуттєвої компонент смислу. Обґрунтовано культуротворче значення феномену свободи як мотивованої реалізації смислу і з'ясовано його смислотворчий характер як відповідальність перед Іншим. Досліджено трансцендентальний статус свободи як умови актуалізації процесу смислоутворення в культурі. Окреслено роль Іншого як межі свободи та об'єктивної умови культуротворення.

Ключові слова: свобода, культура, феноменологія, смислоутворення, свідомість, культуротворення, відповідальність.



АННОТАЦИЯ

Стецько Д. Я. Антропокультурная природа свободы: феноменологический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Львовский национальний университет имени Ивана Франко, 2011.

Диссертационное исследование раскрывает антропокультурную природу свободы. Обосновывается различение между свободой как объективной реальностью и свободой как феноменом. Свобода является объективной реальностью человеческого бытия, которая являет себя разными способами. С одной стороны, речь идет о мышлении и понимании, с другой - о деятельности и культуротворчестве. Таким образом, культура есть манифестация свободы. Различаются понятия “сенс” и “значение” как разные смысловые аспекты в процессе культуротворчества: значения как идеального концептуального смысла, обьектированого в предметах культуры, и сенса как ценностно-чувственного отношения субъекта. Осуществлен анализ мотивации как движущей силы реализации смысла в культуре. Мотивация является проявлением свободы и движущей силой процесса смыслообразования в культуре. В этом феномене совмещаются выражение и понимание. Обнаружен характер смислообразования в культуре как ответ Другому та ответственность перед Другим. Исследовано значение роли рефлексии в осуществлении свободы как прояснения и актуализации смыслов сознания.

Рефлексия является способом обнаружения смыслов сознания. Здесь происходит прояснение, осознание этих смыслов, что составляет феноменологическую очевидность. Очерчена роль Другого как предела свободы и объективного условия культуротворчества. Ответственность за Другого и перед Другим является трансцендентальной и объективной предпосылкой свободы. Поэтому источником культуры является не имманентность „Я”, а трансцендентность Другого, его смысловая полнота, которая делает возможным диалог Я и Другого.

Ключевые слова: свобода, культура, феноменология, смыслообразование, сознание, культуротворчество, ответственность.



SUMMARY

Stets'ko Dmytro. Anthropocultural Nature of Freedom: phenomenological analysis. - Manuscript.

Thesis for the Degree of the Candidate of Philosophical Studies, Speciality 09.00.04 - Philosophic Anthropology, Philosophy of Culture. - Lviv Ivan Franko National University, 2011.

The present thesis is an examination of the anthropocultural nature of freedom. It has been revealed that in the light of phenomenological analysis, freedom manifests itself both as a phenomenon of conscience and as objective reality of human being. A necessity is substantiated to discriminate between notions of Meaning and Sense, the former being the component of Grand Sense related to ideas and concepts and the latter being one related to values and feelings. The phenomenon of freedom is proven to be a purpose driven realization of the grand sense whilst its character in terms of creation of the grand sense is defined as the responsibility assumed in the face of the Other. The freedom's transcendental status is examined as a condition of actualisation of the process of creating the grand sense in culture.

Keywords: freedom, culture, phenomenology, creating the grand sense, conscience, culture shaping, responsibility.

Размещено на Allbest.ru

...