Своєрідність експлікації фемінінності та маскулінності у західноєвропейській філософії (історико-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 141.33

Спеціальність 09. 00. 05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

СВОЄРІДНІСТЬ ЕКСПЛІКАЦІЇ ФЕМІНІННОСТІ ТА МАСКУЛІННОСТІ У ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ (ІСТОРИКО - ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Костюк Наталя Петрівна

Дніпропетровськ - 2011



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Власова Тетяна Іванівна, завідувач кафедри філології та перекладу Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Вікторов Віктор Григорович, завідувач кафедри філософії, соціології державного управління Дніпропетровського регіонального інституту Державного управління Національної академії державного управління при Президентові України;

кандидат філософських наук Скиба Елеонора Костянтинівна, доцент кафедри філософії державного ВНЗ «Національний гірничий університет»

Захист відбудеться «17» червня о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 з захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук при Дніпропетровському національному університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050,м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розіслано «14» травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філософських наук, професор Окороков В.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Реальний розвиток філософських наук у ХХ ст. значно розширив спектр наукових тем, які потребують аналітичної розробки. Серед таких проблем, нових для української і - певною мірою - світової науки, питання статі та гендеру займають далеко не останнє місце.

У центрі уваги гендерних досліджень - соціальні і культурні фактори, які визначають ставлення суспільства до чоловіків та жінок, конституювання суб'єктивності у зв'язку з належністю до тієї чи іншої статі, стереотипні уявлення про особистісні якості чоловіків та жінок, тобто все те, що переводить проблематику статі із царини біології у сферу соціального життя і культури. Маскулінність і фемінінність розглядаються таким чином не як іманентний природний фактор, а як концепт культури і продукт розвитку суспільства. У той же час вибух інтересу до гендерних тем пов'язується, як відомо, з розвитком філософії постмодернізму, що отримало відображення в певній проблематиці гендерних досліджень. З іншого боку, глибина і масштабність перетворень, які відбуваються у сфері гендерних відносин, стали своєрідним епіцентром культури постмодерну. І хоча не всі постмодерністські дисциплінарні практики визнають гендерні підходи, утвердження принципів «різноманітності» і «відмінності», зображення реальності, невіддільної від інтерпретацій, підривають чоловічу раціональну традицію західної культури, і це дає феміністській філософії підстави для вступу в постмодерністський дискурс.

У цілому, філософський аналіз впливу чоловічого та жіночого на конституювання загальної композиції західноєвропейської культури, виявлення ролі фемінінного і маскулінного в створенні її базових цінностей, а також розкриття глибинних онтологічних причин патріархатності та андроцентризму в філософії набувають першорядного значення для розуміння об'єктивної логіки розвитку культури, прогнозування перспектив трансформації «гендерного суспільства» в сучасному світі.

Стан наукової розробки теми. Історико-філософський контекст становлення понять маскулінності і фемінінності не відображався в українській літературі як окреме наукове дослідження. Ця проблема не була також предметом досліджень в окремих монографіях російських учених.

У той же час вивчення феномену статі має солідну передісторію, що відображає глибоку філософську традицію.

Філософський фундамент для розуміння суті маскулінного і фемінінного в науці, культурі та історії закладений у концепціях представників класичної, некласичної і посткласичної філософії. Серед філософів і діячів культури, які зачіпають у своїх роздумах проблему маскулінного і фемінінного, слід зазначити Арістотеля, Августина Блаженного, С. Аверінцева, Х. Арендт, С. де Бовуар, Ф. Бекона, О.Вейнінгера, В. Вулф, Г. В. Ф. Гегеля, Д. Гідденса, І. Канта, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, Дж. Мілля, Платона, Дж. Ролза, Ж.-Ж. Руссо, Ж. де Сталь, А. Шопенгауера, М. Уоллстоункрафт, З. Фройда, К. Хорні Ф. Энгельса, К. Г. Юнга та ін.

Найважливішими для розуміння взаємовпливів теорій фемінізму і постмодернізму є роботи філософів постмодерну Ж. Бодрийяра, М. Віттиг, Ж. Дерріда, Ж. Делеза, С. Жижека, Л. Іригаре, Ю. Кристєвої, Ж. Лакана, М. Фуко, Э. Сиксу та ін.

Разкриваючи філософсько-антропологічні основи фемінінного і маскулінного, автор дисертації спирається на праці українських філософів М. Богачевської-Хомяк, Є. Бистрицького, А. Бичко, І. Бичко, П. Гнатенко, В. Горського, О. Гомілко, Н. Зборовської, С. Кримського, С. Павличко, В. Пронякіна, Н. Хамітова, В. Ярошовця та ін.

Західні теоретики гендеру Дж. Батлер, Дж. Мітчелл, К. Джилліган, Л. Ніколсон, Н. Чодороу, Д. Гілмор, М. Кіммел, Е.Спеллман, Т. Моі та багато інших показали, в чому специфіка культурного конструювання маскулінності та фемінінності, як проявляється вплив феміністських концепцій на методологію, метафізику, теорію пізнання та інші розділи філософії.

Розвиток українського гендерного дискурсу неможливо уявити без розуміння його місця і ролі у контексті західних філософських досліджень. Роботи Н. Чухим, В. Агеєвої, С. Павличко, І. Жеребкіної, О. Забужко, О. Кісь, Т. Мельник, Л. Кобилянської, Н. Грицак, Т. Власової, І. Грабовської, В. Троян, Н. Таран та багатьох інших дають уявлення про шляхи становлення і розвитку гендерних досліджень в Україні і ті складнощі та суперечності, які виникають у рамках цього наукового напряму.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основна мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити і піддати історико-філософському аналізу зміст, характер і роль гендерних категорій маскулінного та фемінінного у західноєвропейській філософії та культурі, а також визначити тенденції їх трансформацій у сучасному світі постмодерну.

Для досягнення поставленої мети автор повинен вирішити наступні конкретні завдання:

- дослідити питання про розуміння відмінностей між статями та специфіку патріархатного підходу до маскулінного та фемінінного в античній філософії; маскулінний фемінінний постмодерн філософський

- показати, що історія філософії у певних трактуваннях фемінінності є імпліцитно демонструючи нестабільність асоціацій, ідей та концептів своїх авторів;

- проаналізувати своєрідність становлення маскулінного та фемінінного в філософії раннього християнства та Ренесансу;

- розкрити, яким чином філософія Просвітництва вплинула на розвиток маскулінних та фемінінних характеристик особистості у західноєвропейській філософії та культурі;

- з'ясувати особливості культурної репрезентації маскулінного та фемінінного у некласичній філософії;

- виявити зміст фемінінного та маскулінного у суперечностях та конфліктах «ситуації постмодерну»;

- установити тенденції розвитку фемінінного та маскулінного у сучасному гендерному суспільстві, що характеризується високим ступенем мінливості та нестабільності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є експлікації понять фемінінності та маскулінності у різних контекстах західноєвропейської філософії та культури.

Предметом дослідження є конструювання гендерних категорій фемінінного і маскулінного у західноєвропейських філософських дискурсах різних епох.

Методологічна основа і методи дослідженння. У ході дослідження автором були використані методи історизму та принципи системного аналізу історико-філософського процесу з актуалізацією уваги на особливостях рефлексивного відображення фемінінного та маскулінного у концепціях представників класичної, некласичної та посткласичної філософії.

Автор роботи прагне показати, що вироблення ідеалів мужності та жіночності є частиною екзистенціальної «проблеми порядку», яку будь-які типи суспільства вирішують, заохочуючи індивідів діяти певним чином. При цьому гендерні категорії маскулінного та фемінінного розглядаються як соціокультурні конструкти, які в суспільстві за посередництвом влади і домінування приписується виконувати людям залежно від їх статі. Отже, в методологічному відношенні дане дослідження виходить із того, що маскулінність та фемінінність сконструйовані культурою таким чином, щоб здійснювати певний механізм поведінки, який забезпечує переймання патріархатних соціальних систем.

Наукова новизна дисертації полягає в розкритті суті формування гендерних категорій фемінінного і маскулінного в західноєвропейській філософії.

Результати дослідження конкретизуються в наведених нижче положеннях.

- Виявлено, що антична філософія і культура, поклавши початок патріархатної традиції «маскулінного права», ілюструє складний характер взаємозв'язків теоретичного есенціалізму і емпіричного розуміння жінки як індивіда, що досяг високої стадії власного інтелектуального і морального розвитку. Подальше піднесення «Отцями церкви» на п'єдестал «Вічної жінки» дозволило будь-яке відхилення від цього образу характеризувати як негативну девіацію. Амбівалентний образ жінки, представлений «Отцями церкви», пов'язаний із дихотомією «душа/розум» і втіленням, об'єднаним із символічними гендерними конотаціями.

- Обґрунтовано, що, звеличуючи людську особистість, створюючи антропологічний міф, філософія Ренесансу визнавала подібною самодостатньою особистістю лише чоловіка. У той же час великі представники Ренесансу усвідомлювали неможливість опори на цей індивідуалізм без артистично-суб'єктивного образу жінки, визнаючи таким чином наявність «іншої» індивідуальності - жінки.

- Установлено, що, підкреслюючи ідею соціальної і інтелектуальної конвергенції статі, Просвітництво також демонструє певну нестабільність поглядів на фемінінність та маскулінність. У цілому, природа жінки в Просвітництві розглядається у взаємодії фізіологічних моделей фемінінності і морального дискурсу маскулінності.

- Доведено, що тлумачення маскулінного і фемінінного в рамках німецької класичної філософії дозволяє говорити про ідеалізацію субстанціальних маскулінних якостей, у той же час чуттєвий бік буття у романтиків, ослабивши емфазу маскулінного раціоналізму, одночасно посилив загальний андроцентризм культурного простору романтизму.

- Установлено, що у філософії ірраціоналізму відбувається радикальна переоцінка статусу тілесності: тілесність сама по собі є в ірраціоналізмі «витвором мистецтва». Ніцше змальовує жінку, яка підпорядкована «людині», але є метафорою життя та істини; таким чином «по той бік» свого заперечення вона повністю визнається як життєстверджуюча діонісійська сила.

- Показано, що, приєднуючись до антифеміністської метафізики статі, О. Вейнінгер створює натурфілософську характерологію чоловіків і жінок, при цьому його докази статевого диморфізму парадоксальним чином служать надалі ідеям андрогінії у філософії і культурі.

- Доведено, що позиції андрогінного мислення, що розділяються багатьма філософами-феміністами, були переглянуті в другій половині XX ст. під впливом лаканівського психоаналізу з акцентуалізацією особливої інтуїтивно-несвідомої природи жіночого осмислення світу. У цілому, феміністський деконструктивізм, показуючи непослідовність аргументів на користь підкореного становища жінок, трактує роль нестабільності як одночасно і консолідуючу, і підриваючу філософську традицію.

Науково-теоретичне і практичне значення дослідження. Матеріали, висновки та основні ідеї дисертації, дозволяючи поглянути на проблему фемінінності та маскулінності в контексті культури європейської цивілізації, мають методологічне та світоглядне значення в осмисленні природи гендерних категорій і понять у західноєвропейській філософії: у визначенні сукупності причин, взаємодія яких призвела до панування андроцентристського філософського дискурсу, у виявленні амбівалентності ціннісно-ієрархічного мислення, яке пов'язує великих філософів античності, середньовіччя, Відродження з видатними представниками філософської думки модерну та постмодерну.

Матеріали дисертації можуть використовуватися як у теоретичному, так і у практичному плані: у вищій школі при розробці курсів і підготовці навчальних програм із філософії, культурології, антропології, соціології, психології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертації пов'язана з науково-дослідницьким завданням, яке розв'язується кафедрою філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в рамках комплексного дослідження, а саме, наукової теми «Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліття » (реєстраційний номер № 0199V001308).

Особистий внесок дисертанта. Дисертація являє собою самостійне наукове дослідження. Усі публікації за темою дисертації підготовлені без співавторів. В опублікованих роботах визначено предмет дослідження, описано аспекти осмислення феномену маскулінності та фемінінності у класичному, модерному та постмодерному дискурсах.

Апробація результатів дослідження. Матеріали, положення та висновки дисертації знайшли застосування у науковій діяльності автора як молодшого наукового співробітника Центру гендерних досліджень Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна.

Основні ідеї дисертації обговорювалися і пройшли апробацію на наступних наукових конференціях міжнародного та республіканського рівня:

Міжнародна науково-практична конференція «Полікультурність, діалог і злагода: українські реалії». - Мелітополь, 2008.

Всеукраїнська наукова конференція «Український образ світу: особливість у світовому контексті». - Київ, 2008.

VII Міжнародна наукова конференція «Проблеми економіки транспорту». - Дніпропетровськ, 2008.

Міжнародна наукова конференція «Духовна сфера в умовах глобальних цивілізаційних трансформацій. - Дніпропетровськ, 2009.

Міжнародна наукова конференція «Людина і світова глобалізація: перспективи та межі розвитку». - Дніпропетровськ, 2010.

Міжнародний науково-практичний круглий стіл «Гендерна освіта в Україні: досвід, проблеми, перспективи». - Київ, 2010.

Наукова конференція «Роль жінки в українському суспільстві: історичний досвід та аналіз тенденцій». - Київ, 2011.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, 13 параграфів. Робота закінчується загальними висновками, які узагальнюють отримані у кожному розділі результати, та списком використаної у дослідженні літератури.

Повний обсяг роботи - 209 сторінок, із них 191 сторінка основного тексту, 18 сторінок - список досліджуваних джерел (218 найменувань, із них 73 найменування англійською мовою).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні засади дослідження, сформульовано наукову новизну, показано наукове та практичне значення дисертаційної роботи.

Перший розділ «Огляд літератури, методологія й методика дослідження» присвячений розкриттю стану розробки проблеми дисертації у філософській літературі. У розділі зроблено аналіз учених праць, що складають методологічну основу даної роботи, теоретичних засад дисертаційного дослідження та використаних методологічних підходів.

У підрозділі 1.1. «Огляд літератури за темою дисертації» обґрунтовується необхідність звернення в контексті представленої проблеми до праць видатних представників західноєвропейської філософії, проводиться аналіз сучасної літератури, присвяченої становленню понять фемінінного та маскулінного у філософії та культурі.

У роботі підкреслюється, що концепції філософів постмодернізма, представлені у працях М. Фуко, Ж. Лакан, Ж. Деррида, значно вплинули на гендерні дослідження маскулінності та фемінінності. Учені стверджують, що «коди» мужності скоріше деривативні, ніж довільні, оскільки існує стійкий зв'язок між соціальною організацією виробництва та інтенсивністю маскулінної образності. Чоловічі ідеології, таким чином, є адаптацією до соціального і культурного середовища (Д.Гілмор, Л. Кіммел, У. Пейтер). Учені відмічають, що, аналізуючи мужність і жіночність у кроскультурному контексті, необхідно виділити їх пріоритетні та фундаментальні складові, оскільки зміст маскулінності та фемінінності залежить від тих соціальних практик, з якими вони пов'язані (К.Джилліган, Є. Фергюсон, С. Руддик).

Дослідники гендеру стверджують, що ліберальне уявлення про існування відмінності між суспільним і приватним є ідеологічним у тому сенсі, що воно зображує суспільство, виходячи із традиційної чоловічої перспективи, яка визнає відмінну природу і відмінні «природні» ролі чоловіків і жінок (С. Оукін).

Якщо деякі вчені вважають, що мужність та жіночність - це узагальнюючі позначення поєднань характерних ознак представників кожної статі, то, з точки зору гендерної теорії, маскулінність виступає соціокультурним конструктом, який створюється і задається суспільством як головна категорія у бінарній опозиції маскулінне / фемінінне (С.Бем, Ж.Ллойд, Т.Чантер, Л. Ніколсон).

Пропускаючи маскулінність та фемінінність через «фільтри влади», вчені опрацьовують теорію «гегемонної маскулінності», що передбачає андрогінність чоловіків та жінок. Однак багато дослідників доводять, що переслідувати мету соціальної справедливості не означає додержуватися уніформності (Р.Коннел, М.Кіммел, К.Уест та ін.).

Обговорюючи питання маргінальності жінок, учені звертають увагу на різноманітні способи приниження фемінінності в культурі та засуджують прояви маргіналізації гендерних досліджень у науці (Е.Джаггер, А.Янг, Л.Коуд та ін.). У той же час доводиться, що для вивчення способів теоретичного опису знання, яке зберігає зв'язок із тим, що складає фемінінність в опозиції до маскулінності, необхідно відмовитися від андроцентризму, в першу чергу у критичному осмисленні традиційних текстів, теорій, ідей.

У той же час не можна не відмітити постійний зріст публікацій із гендерної проблематики в Україні. З'ясуванню «природи» жінки, жіночої суб'єктивності присвячені роботи Н. Чухим, С. Жеребкіна, І. Жеребкіної, О. Забужко, російських дослідників Г. Брандт, Н. Юліної, Н. Габріелян, О. Рябова. Літературознавчою критикою з позицій гендерного аналізу займаються в Україні та Росії Т. Гундорова, Л. Таран, І. Жеребкіна, В. Погребняк, О. Поспєлова, А. Усманова, Є. Трофимова та ін. Методологія гендеру, його теорія розкриваються у роботах Т. Мельник, Л. Кобилянської, Н. Грицак, С. Ушакіна, С. Айвазової, І. Чикалової, Є. Здравомислової, А. Тьомкіної, Н. Досіної, Н. Шведової, О. Вороніної та інших українських і російських учених. Проблеми, пов'язані з розвитком гендерної науки у сфері вітчизняної освіти, розглядаються у статтях Л. Смоляр, І. Грабовської, Л. Кобилянської, Т. Талько, В. Троян, Н. Таран та ін.

У підрозділі 1.2. «Методологія і методика дослідження» формулюються методологічні принципи дисертації і розкривається зміст використаних у роботі методів.

Специфіка дослідження зумовила звернення до методів системного аналізу історико-філософського процесу з акцентуалізацією особливостей рефлексивного відображення фемінінності та маскулінності у філософських теоріях і концепціях.

Удаючись до методів деконструкції, автор дисертації розглядає певні тексти як частину загального культурного інтертексту, останнє пояснює використання герменевтичних прийомів аналізу.

У роботі стверджується, що розуміння смислу, шляхів і перспектив розвитку гендерного дискурсу у філософії неможливе поза методологією соціокультурного конструювання гендеру. Якщо інші теорії пояснюють чоловіче домінування як результат статевих відмінностей, соціальний конструктивізм, навпаки, бачить у відмінностях результат домінування. Автор дослідження вважає, що, виступаючи як соціальний і культурний конструкт, гендер є продуктом реалізації владних стратегій. У силу вищесказаного стверджується, що гендерна методологія охоплює аналіз найрізноманітніших аспектів буття чоловіків і жінок у соціумі та культурі.

Усі представлені методологічні підходи працюють у дисертаційному дослідженні.

У другому розділі «Проблема фемінінного і маскулінного у філософії античності, раннього християнства та Ренесансу» відображається процес становлення понять жіночності і мужності як соціокультурних конструктів статі у концепціях філософів античності, християнських «Отців церкви» і гуманістів Відродження, ілюструється складний характер взаємозв'язку репрезентацій маскулінного та фемінінного у соціумі.

У підрозділі 2.1. «Експлікація статі в античній філософії» доводиться, що саме в античній філософії виникають дві філософські теми, пов'язані зі спробами виправдати пригноблене становище жінки: ціннісно-ієрархічне мислення і нормативний дуалізм. Пафос тієї потужної тенденції античної філософії, де розум і дух виявились однозначно пріоритетними сферами, привів людину до протиставлення тілесного і духовного. Утвердженням Платона про те, що сучасне йому суспільство суперечить законам природи, можна пояснити суперечність репрезентації жінок у великого філософа, ідеї якого значною мірою вплинули на наступне трактування фемінінності та маскулінності у філософії, демонструють нестабільність і амбівалентність концепта фемінінності, у цілому, репрезентації жінки.

Виокремлюючи вищий тип чуттєвості - «небесний чоловічий Ерос», який утілюється у філософії, і «нижчий жіночий Ерос», Платон виключає жіночий суб'єкт із філософського знання.

Ще більшою мірою ототожнюючи пізнання і раціональність із активним чоловічим началом, а хаотичну матерію як нижчу субстанцію з пасивним жіночим, Арістотель розглядає жіночність як якийсь «природний» недолік. Арістотель вважає статеву диференціацію онтологічним принципом. Таким чином, класичні постулати західної філософської думки конструюються через виключення фемінінного і, у цілому, жінок із сфери раціонального, публічного, політичного.

Цицерон у своїй «Етиці», яка фундаментально вплинула на християнське вчення про мораль, не згадує жінок у міркуваннях про найвище благо, про «двоєдину чесноту», тобто, жінка - це «фігура мовчання» і у риториці Цицерона, і у його філософських роздумах. Лукрецій пише про жінку тільки у контексті тілесності - задоволень, пов'язаних із «Венерою доступною».

Тим важливіше підкреслити, що ставлення античних літераторів до жінки, як це не парадоксально, було зовсім іншим. «Філософ на сцені», Еврипід змальовує патетичні образи жінок, піднімаючи питання їх становища в сім'ї та суспільстві, приділяючи увагу їх особистому світу, душевному складу (Гекуба, Медея, Алкеста, Іфігенія та ін.). У репрезентації піднесених почуттів своїх героїнь Еврипід відходить від традиційного трактування жінок у античній естетиці, що викликало критику Арістотеля, який докоряв Еврипіда за «непослідовність» жіночих образів. Останнє полягає, очевидно, в тому, що у Еврипіда саме жіночі чесноти слугують основою публічного життя античного світу.

Жінка як автономна особистість, що впорядковує хаос світу, постає у римській ліриці Катулла та Овідія. І хоча тілесність займає в їх поезії значне місце, жінка Овідія і Катулла не тільки предмет тілесної пристрасті або продовжувачка роду. Жіночі образи великих поетів античності уже не умовні знаки; важливими і для Еврипіда, і для Овідія стають внутрішні переживання людини, яка, за арістотельським визначенням, «тварина суспільна». Надзвичайно важливим є те, що у них ця людина - не тільки чоловік, але і жінка.

Отже, фемінінність репрезентується у класичній античній культурі парадоксальним чином у різних іпостасях, при цьому філософія в її «чистій лінії» виключає жінку із області публічного, поміщаючи її винятково у сферу приватного життя як саме ту область, де можуть проявитися її чесноти.

Підрозділ 2.2. «Маскулінне та фемінінне як опозиція духу і матерії у філософії «Отців церкви»: Августин Блаженний» демонструє, що саме матеріальна природа жінок була предметом дискусій ранніх «Отців церкви», які представили у своїх ученнях украй амбівалентні образи жінки, ідеалізуючи її як цнотливу і засуджуючи як зваблюючу «людину» спокусницю.

Августин Блаженний стверджує, що, оскільки знецінене тіло означає «фемінінне», то жінки асоціюються з тим, що перешкоджає наближенню до Бога, одночасно підкреслюючи, що жінки як раціональні істоти також створені за образом і подобою Божою. Останнє суперечливим чином не змінює, за Августином, підкорене становище жінки, так як тіло чоловіка створене за образом Божим у тому смислі, у якому жінка не створена, тобто жінки і чоловіки розглядаються Августином як рівні та одночасно не рівні.

Розрив між дихотомією «душа/розум» і втіленням, об'єднаним із символічними гендерними конотаціями, викликає суперечність: перед Богом жінки рівні до чоловіків, тобто статеве втілення не може змінити чиїсь раціональні здібності, але в дійсності жінка не розглядається як самодостатня особистість, яка з честю представляє образ Бога. Дуалістичні та внутрішні супуречливі ідентичності приписуються Августином чоловіку, жінці і Богу: Бог одночасно «як чоловік » і не «як чоловік», чоловік ідентифікується з розумом і знаходиться в опозиції до матеріальності, і все ж таки він також ідентифікується в опозиції до Бога; жінка і підкорена чоловікові, як природа підкоряється розуму, і рівна до чоловіка, оскільки вона рівна йому за природою розуму.

У підрозділі 2.3. «Эксплікація маскулінного і фемінінного в філософії та культурі Ренесансу» стверджується, що великі представники Раннього і Високого Відродження показали, що звеличення людської особистості, індивідуалізму неможливе без артистично-суб'єктивістського образу жінки, естетично втіленого і у Данте, і у Петрарки, і у Боккаччо. Саме тому «Декамерон», імовірно, найперша європейська утопія, до того ж блискуче втілена у новій ері - Відродженні.

Середньовічна філософія порядку («Ordo»), трансформуючись у період угасання Ренесансу в казарменість життєвого устрою людей, досягає апогею в утопії Кампанелли «Місто Сонця», де він викладає погляд на те, як слід змінити відносини між статями, щоб поставити їх під строгий контроль науки, при цьому здійснюючи тотальне усуспільнення жінки. У картині ідеального політичного устрою Кампанелли немає взагалі сфери приватного, таким чином, жінка, apriori виключена із суспільного життя, не включається ним і до сфери сімейного життя.

Жінка ніякою мірою не є особистістю і у Мора, вона «частина» общини, міста, але якщо у Мора відбувається її знецінення, то у Кампанелли - її повне «усупільнення». Самодостатньою, субстанціональною особистістю у Відродженні був лише чоловік. У той же час великі письменники і поети Ренесансу - «титани Відродження» - внесли свій вклад у репрезентацію уже укладеної «духовної конфігурації», «іншої» індивідуальності - жінки.

Розділ третій «Метафізична концептуалізація маскулінності та фемінінності в філософії епохи Нового часу» присвячений феміністському прочитанню і гендерному аналізу текстів видатних філософів Нового часу, які зачіпали у своїх роботах проблему «відмінності статей».

У підрозділі 3.1. «Просвітництво і феміністська «метафізика відмінності» підкреслюється, що питання про роль чоловіків і жінок у суспільстві було у центрі фундаментальних розбіжностей того часу. З одного боку, розвиток природничих наук сприяв акцентуалізації фізіологічних і психологічних відмінностей між чоловіками та жінками, з іншого, - філософи, соціологи, письменники цього періоду підкреслювали значну соціальну та інтелектуальну конвергенцію статей, підсилену історичним процесом. Однак радикальні мислителі, такі як М. Уоллстоункрафт, із підозрою ставились до ідеї конвергенції статей, вбачаючи в ній керовану і завуальовану нерівність.

Артикулюючи міфічну генеалогію переходу людини від гіпотетичного «природного» стану до стану політичної організації, Ж.-Ж. Руссо бачить один із найгірших симптомів деградації «природності» у змішанні статей в однаковій праці і в однакових заняттях. Сексуальні стосунки, за Руссо, денатуралізувалися також внаслідок спотворення владних відносин у бік домінування жінок і переймання чоловіками, як і жінками, чужих їхній статі атрибутів і звичок. Список сексуальних відмінностей, які Руссо дає в «Емілі», орієнтований на протиставлення вимог до маскулінності та фімінінності. Створюючи в «Емілі» свого роду соціальну утопію, Руссо бачить нову гендерну перспективу в тому, що жінка репрезентує подвійну суперечність (порядку і безладу), а «природне» репрезентується як міфічне утрачене минуле і одночасно як мета, якої треба досягти у майбутньому.

Жермена де Сталь, яка значною мірою вплинула на французьку суспільну думку кінця XVIII ст., через образи своїх героїнь розгортає просвітительську ідею людини-носія спадку культури, але з радикальним гендерним зміщенням, показуючи, що в умовах гноблення голос і дії жінок можуть мати більш сильне символічне значення.

Феміністське прочитання текстів Монтеск'є показує, що природа чоловіків та жінок розглядається знаменитим філософом у взаємодії фізіологічних моделей фемінінності та морального дискурсу маскулінності. Саме ця напружена взаємодія функціоналістських і есенціалістських ідей характеризує концепти фемінінності у Просвітництві.

М. Уоллстоункрафт у своєму класичному «Захисті прав жінки», прагнучи показати парадокси натуралістичного наративу людини - жінки, стверджує, що ці парадокси є результатом завуальованої атаки чоловіків на навіть відддалену можливість гендерної рівності.

Проблема раціональної природи жінок акцентувалась послідовницею Уоллстоункрафт М. Хейз, яка намагалася показати, що розум не має статі, що відмінність між статями полягає лише у відмінності між чоловічим та жіночим тілом і має значення тільки у одному відношенні - відтворенні роду.

Таким чином, ще ранні феміністки підкреслили: епістемний авторитет домінуючих груп слугує їх політичному авторитету.

Підрозділ 3.2. «Амбівалентність співвідношення маскулінного та фемінінного в німецькій класичній філософії» піддає якісному аналізу проблему подвійності маскулінного і фемінінного у німецькій класичній філософії.

До числа традиційних гендерних концептів, які проходять через усю творчість Канта, слід віднести повне позбавлення жінок політичних прав у його республіканській державі.

Обстоювану Кантом тезу про виняткову важливість «темних уявлень» доцільно розглядати у даному контексті як антитезу по відношенню до класичної раціоналістичної традиції. Специфіка світогляду жінок у Канта безпосередньо пов'язана з визначальною роллю статевого потягу, повною зосередженістю на чоловікові. У способі мислення і поведінки чоловіка проявляються риси власної розумності й демонстрування своєї відкритості та простоти, які сприймаються як незаперечні чесноти.

Глибоке розуміння шляхів і форм трансформації способів тлумачення свіввідношення маскулінного і фемінінного дає аналіз філософії І. Фіхте як апофеозу андроцентризму. Своєрідність власної епохи Фіхте прихильний був напряму пояснювати, виходячи із ототожнювання людини з чоловіком, основні риси якого - це незалежність, розрив із моральною спільнотою, нова індивідуалістична свідомість.

Гегель займає більш однозначну і категоричну позицію по відношенню до ролі можливостей розуму у світоустрої. Він іде шляхом субстанціоналізації маскулінних якостей. У загальнофілософському плані це проявляється у тому, що Гегель, на відміну від Фіхте, стверджує: саме мислення і є абсолютна реальність, абсолютна ідея, світовий дух.

Романтик як людина перехідного періоду вже не є натурою мужньою і героїчною. На перший план, наприклад, у Шлегеля, виходять пасивність, внутрішнє споглядання, що у стереотипному патріархатному мисленні тотожне фемінінному началу і представляє характер людини як натури вразливої, а тому слабкої. У той же час пріоритетна роль чуттєвого боку буття, творчої уяви, значення природи у житті людини значно послабила емфазу суто маскулінного раціоналізму.

У четвертому розділі «Стать і гендер у філософії ірраціоналізму та постмодернізму» здійснюється аналіз концепцій фемінінності та маскулінності, функціонуючих в некласичній та посткласичній філософії.

У підрозділі 4.1. «Стать і тілесність у філософії Ф. Ніцше» розглядається проблема тіла в опозиції до свідомості та тілесного в опозиції до раціонального, при цьому підкреслюється, що ідеї Ніцше, його погляди на жінку і жіночність є проблематичними. У даному контексті дуже важливо, що основне значення філософії Ніцше полягає у радикальній переоцінці статуса тілесного в культурі й філософії. На противагу припущенням, що розум (свідомість) керує тілом, Ніцше стверджує, що саме тіло створює, а думка і «Его» виступають його інструментами: «я - виключно тіло і ніщо більше». Оскільки тіло у Ніцше є сумою дій і результатів, чоловік і жінка знаходяться у безперервних протиріччях, а кохання між статями Ніцше приписує до почуття зажерливості. Розуміння індивідуальних і сексуальних відмінностей Ніцше будує через проблематику «конструювання свого місця» по відношенню до інших, саме розуміння Ніцше «дії дистанції» має важливі наслідки для переосмислення сексуальних відмінностей у контексті постмодерністської естетики «Его». Але, виступаючи естетичним феноменом, «Его» є також результатом естетичного розділення «Я» та «Іншого»; саме тут присутня амбівалентність, яка найяскравіше виражена в конвергенціях і розривах відношення Ніцше до жінок.

У підрозділі 4.2. «Есенціалізм і його заперечення на початку ХХ ст.: О.Вейнінгер і В.Вулф» акцентується увага на принципах біологічного есенціалізму в концепціях О.Вейнінгера і андрогінної акцентуалізації статі у В.Вулф.

Отто Вейнінгер, протиставляючи чоловіче і жіноче начала як два полюса усіх проявів життя, як носіїв добра і зла, створює глибоко антифеміністську метафізику статей. При цьому природничо-наукова метафізика з її вульгарно-біологічним компонентом нерозривно переплітається у Вейнінгера з ірраціоналістичним культурно-критичним пафосом. Вейнінгер доводить, що бісексуальність усіх статевих істот лежить в основі концепту андрогінної особистості, який зародився ще у древніх мислителів. У той час, коли жінка лише сексуальна, чоловік сексуальний у тому числі, статевий потяг чоловіка є лише додатком, а не вирішальним фактором у його поведінці. У жінки, стверджує Вейнінгер, відсутня інтелектуальна совість, а тому філософ робить висновок: абсолютна жінка позбавлена «Я». Людина - або чоловік , або жінка, а значить, вона або хтось, або ніхто. Жінка не виступає частиною онтологічної реальності, а тому вона не має ніякого відношення до «речі у собі». Таким чином, хоча характерологія, побудована Вейнінгером, позначена безумовною тонкістю спостережень, важливо, що прогресивний розвиток людства іде, за Вейнінгером, до повної статевої диференціації, тобто біологічний есенціалізм, обґрунтовуючий перевагу маскулінності, визначає відмінності між чоловіками та жінками у соціальному і культурному житті.

Вірджинія Вулф, видатна британська письменниця, яка зіграла важливу роль як у історії англійського модернізму, так і у розвитку фемінізму, стверджувала: будь-який художник, який усвідомлює свою стать, приречений. Одна із основоположниць феміністської критики, Вулф розділяє жінок на об'єктів репрезентації і авторів репрезентації і стверджує, що зміна форм літератури є необхідною, оскільки, в основному, вся література створювалась чоловіками, виходячи із їх потреб і для їх використання. Торкаючись можливості андрогінного мислення, Вулф посилається на Колриджа, який писав, що великий розум завжди є андрогінним. Саме ця ідея «андрогінної поетики» виявилась у центрі найжорстокішої феміністської критики за загального визнання вкладу Вулф у фемінізм. Слід зазначити, що позиція андрогінної поетики, сформульована у 70-х роках М.Еллман, К.Хейльбрун, Г.Годвін та ін., підтримувалась багатьма теоретиками, які стверджували, що зміст визначається культурою, а не гендером. І все ж більшість феміністських критиків під впливом лаканівського психоаналізу відкидають концепцію «безстатевої» уяви. Але для нас очевидно, що Вулф робить більше, ніж просто практикує неесенціалістську форму письма: вона виявляє глибоко скептичне ставлення до маскулінно-гуманістичного концепту есенціалістської ідентичності людини. Саме у цьому напрямку сучасна гендерна теорія повинна продовжити критичне осмислення вкладу Вулф і у «нову критику», і у фемінізм.

У підрозділі 4.3. «Феміністська онтологія: есенціалізм та соціальний конструктивізм» наведені концепції як представників есенціалістського підходу до проблеми маскулінності/фемінінності, так і теоретиків постмодерну, які визначали гендер як соціокультурний конструкт.

У роботі підкреслюється, що протягом майже трьох тисяч років філософи використовували досить обмежений набір тем та ідей для тлумачення гендерних відмінностей. У результаті маскулінна онтологія, що базується на протилежності чоловічого і жіночого начала, стверджує, що маскулінність охоплює усі риси, які виділяються у культурі як притаманні свідомому і раціональному «Я». При цьому стремління розробляти феміністський підхід до онтології часто сплутують із намаганням довести, що головним онтологічним началом є жіноче начало.

Феміністки постмодерністської орієнтації (Р. Брайдотті, Дж. Ллойд, Д. Кул та ін.) стверджують, що саме відмінності в сексуальності породжують різні види мислення; для багатьох дослідниць більш важливим є жіночий досвід, ніж вроджені біологічні відмінності; Джилліган, Ноддінг та ін. будують свої філософські аргументи на користь особливого материнського мислення і особливої материнської етики.

На відміну від есенціалістського підходу концепції соціального конструктивізму визначають людину і її гендер у взаємодії з культурою, історією, суспільством. Відповідно до переконань учених-конструктивістів, стать - це субстанція, що проявляє себе не тільки у різноманітних способах вираження мужності і жіночності, які визначають культурний образ тіла певної статі, але також у різних модальностях потягу і задоволення. Як пише М.Фуко, стать «закрита», так як уявлення про стать ми маємо лише завдяки гендеру і потягу. Культурна матриця, за посередництва якої ідентичність стає інтелігібільною, вимагає, щоб певні види ідентичності не існували, наприклад, ті, у яких гендер не витікає із статі. Дж. Батлер стверджує, що гендер - набір вторинних наративних наслідків; Батлер визнає, однак, що тоді значення мужності та жіночності стають мінливими, взаємозамінними, невизначеними.

Учені стверджують: гендер - це постійно створювана властивість ситуаційної взаємодії, а не роль чи ознака, те ж саме можна сказати про гендерну ідентичність.

Прибічники гендерного підходу переконливо доводять, що гендерні відмінності, виступаючи продуктом владних відносин, часто перебільшені. Очевидно також, що гендер ніколи не був стабільним, у значеннях фемінінності завжди була присутньою невизначеність. Сам собою гендер опирається на «незв'язність» визначення і передається шляхом своєї внутрішньої нестабільності.



ВИСНОВКИ

1. Базуючись на результатах проведеного аналізу, можна стверджувати, що соціокультурний контекст експлікації маскулінності та фемінінності у науці, культурі ті суспільстві свідчать про те, що, хоча останні десятиліття засвідчили визнання фрагментованої, нестабільної ідентичності, вчені як і раніше акцентують проблему маскулінності та фемінінності у головній бінарній опозиції «раціональне/емоційне». У той же час, якщо мужність відрізняється від простої належності до статі, то жіночність представляється як біологічна якість, яка підсилюється за допомогою культури.

2. Завдяки привнесенню в дослідження методології гендерного аналізу стало можливим представити метафізику чоловічого і жіночого з позицій соціокультурної стратифікації статі, що дозволило уникнути перетворення історико-філософського дослідження у псевдогендерне. У міждисциплінарному підході, що використаний у роботі, застосовуються також методи герменевтичного аналізу, при цьому «символічний текст» маскулінності та фемінінності розглядається як частина загального культурного інтертексту.

3. У ході дослідження виявлені основні причини, які у рамках кожної конкретної культурної епохи визначають особливості формування та функціонування категорій маскулінності та фемінінності, що дозволило виявити глибинні тенденції співвідношення маскулінного та фемінінного, які представляють амбівалентний образ жінки. У той же час переоцінка тілесності у філософії ірраціоналізму має важливі наслідки для переосмислення сексуальних відмінностей у контексті постмодерністської естетики «Его».

4. У роботі стверджується, що контексти буття людини визначають його/її гендер тільки у взаємовідношенннях із культурою, історією, соціумом. Саме тому біологічна дійсність, яку називають статтю, є соціокультурним конструктом і політичною категорією; при цьому доводиться, що, акцентуючи зворотні зв'язки між матеріальними умовами, у яких розвиваються суспільства, і ідеологічними системами останніх, можна вирішувати питання, актуальні для сьогоденної гендерної ситуації.

5. Дослідження філософських уявлень про маскуліннність та фемінінність у історичній ретроспективі дає можливість свідомо впливати на цей процес, оскільки саме культура має вирішальний вплив на формування і зміну маскулінності та фемінінності у соціумі. Дисертаційне дослідження демонструє, що гендер нестабільний: значення таких понять, як «жінка» і «фемінінність» насичені незафіксованими доказами і невизначеними аргументами. Саме у цьому теоретичному полі необхідний подальший розгляд ролі гендеру, парадоксальності тих асоціацій, які історично пов'язані з маскулінністю та фемінінністю.



СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ, ЗАТВЕРДЖЕНИХ ВАК УКРАЇНИ

1. Костюк Н.П. Проблема маскулінності у культурному просторі сучасної України /Наталия Петровна Костюк// Українознавчий альманах.. Український образ світу: особливість у світовому контексті. Вип.1. - К.: КНУ, 2009. - С. 127 - 132.

2. Костюк Н.П. Дискурс и текстуальность в современных исследованиях гендера /Наталия Петровна Костюк// Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць.- Д.: ДНУ, 2008 - С. 212 - 218.

3. Костюк Н.П. Классический марксистский дискурс и политическая теория феминизма /Наталия Петровна Костюк // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. №5 - С. 45 - 48.

4. Костюк Н.П. Проблемы пола в концепциях философов античности/ Наталия Петровна Костюк// Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2010. №5 - С. 56 - 59.



АНОТАЦІЯ

Костюк Н. П. Своєрідність експлікації фемінінності та маскулінності у західноєвропейській філософії (історико-філософський аналіз) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидита філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2011.

Дисертація являє собою історико-філософське дослідження експлікації гендерних категорій маскулінного і фемінінного у філософській рефлексії Західної Європи. У роботі аналізується вплив філософських концептів чоловічого і жіночого на конституювання загальної композиції західноєвропейської культури, розкриваються онтологічні причини андроцентризму в філософії та - ширше - культурі, досліджуються відмінності між статями у специфіці філософських підходів до маскулінного і фемінінного в філософії різних епох, показуючи, що історія філософії в певних трактуваннях фемінінності є непослідовною та суперечливою, імпліцитно демонструючи нестабільність асоціацій, ідей та концептів своїх авторів.

Дисертаційне дослідження спонукає зробити висновки про те, що гендер нестабільний; значення таких понять, як «жінка» і «фемінінність», базується на незафіксованих доказах та невизначених аргументах. Дослідження філософських уявлень про маскулінність і фемінність в історичній ретроспективі дає можливість свідомо впливати на процес, оскільки саме культура формує концепти маскулінності і фемінінності в соціумі.

Ключові слова: гендерні дослідження, феміністський дискурс, фемінінне, маскулінне, конституйована нестабільність, амбівалентність, конотації розуму, андроцентризм, владні відносини, соціокультурний конструкт.



АННОТАЦИЯ

Костюк Н. П. Своеобразие экспликации фемининности и маскулинности в западноевропейской философии (историко-философский анализ) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2011.

Диссертация представляет собой историко-философское исследование экспликации гендерных категорий маскулинного и фемининного в философской рефлексии Западной Европы. В диссертационном исследовании анализируется влияние философских концептов мужского и женского на конституирование общей композиции западноевропейской культуры, а также рассматривается различие между полами в специфике философских подходов к маскулинному и фемининному в философии разных эпох.

В теоретическом осмыслении гендерных категорий фемининного и маскулинного автор руководствуется, в первую очередь, историко-философским подходом, рассматривая мужское и женское как экспликацию личностного, а не биологического в человеке. Благодаря привнесению в исследование методологии гендерного анализа стало возможным представить метафизику мужского и женского в классической и постклассической философии с позиций социокультурной стратификации пола при вытеснении фемининного на маргинесс социального развития.

В ходе исследования выявлены основные причины, которые в рамках каждой конкретной культурной эпохи, будь то античность, средневековье, Ренессанс, модерн или постмодерн определили особенности формирования и функционирования категорий маскулинного и фемининного, характерные для того или иного этапа социокультурного развития.

Исследование сущности маскулинности и фемининности показало, что история философии в определенных трактовках этих понятий не является последовательной и непротиворечивой, имплицитно демонстрируя нестабильность ассоциаций, идей и концептов своих авторов.

Исследование роли и исторических перспектив формирования маскулинности и фемининности привело автора к выводу о том, что феминистское исследование как исследование того, что находится за рамками некоей концептуальной схемы, изначально проблематично, с другой стороны, ученым-феминистам удалось доказать, что существование теорий гендера возможно, и гендерные исследования служат целям изменения социального и политического контекста, в котором они имеют место.

В работе подчеркивается, что на протяжении почти трех тысяч лет философы использовали весьма ограниченный набор тем и идей для истолкования гендерных различей, в результате чего маскулинная онтология утверждает, что маскулинность охватывает все черты, выделяемые в культуре в качестве свойственных сознательному и рациональному «я».

С другой стороны, в своем стремлении разрабатывать феминистские подходы к онтологии некоторые ученые-феминисты акцентируют женское начало как главное онтологическое начало. Исследователи постмодернистской ориентации (Р. Брайдотти, Дж. Лойд, Д. Кул и др.) утверждают, что именно различия в сексуальности порождают разные виды мышления; для других (К. Джиллиган) более важен женский опыт, чем врожденные биологические различия, третьи строят свои философские аргументы в пользу особого материнского мышления и особой материнской этики. Данные концепты вполне согласуются с логикой когнитивного релятивизма, утверждающего, что не существует универсального знания мира, есть только различные его интерпретации.

В работе показано, что, согласно убеждениям ученых-конструктивистов, пол - это субстанция, обнаруживающая себя не только в различных способах выражения мужественности и женственности, которые определяют культурный образ тела определенного пола, но также в различных модальностях влечения и удовольствия. Ученые-постмодернисты утверждают: гендер - это постоянно создаваемое свойство ситуационного взаимодействия, а не роль или признак, последнее касается и гендерной идентичности. Очевидно также, что в значениях фемининности всегда присутствует неопределенность. Сам по себе гендер опирается на «несвязность» определения и передается посредством своей внутренней нестабильности. Диссертационное исследование доказывает, что именно в этом теоретическом поле необходимо дальнейшее рассмотрение роли гендера, парадоксальности тех ассоциаций, которые исторически связаны с маскулинностью и фемининностью.

Ключевые слова: гендерные исследования, феминистский дискурс, фемининное, маскулинное, конституируемая нестабильность, амбивалентность, коннотации разума, андроцентризм, властные отношения, социокультурный конструкт.



ANNOTATION

Kostyuk N.P. The peculiarities of the explication of the feminine and the masculine in the Western European philosophy (historical and philosophic analysis). - The manuscript.

The dissertation for the scientific degree of the Candidate of Philosophic Sciences in Speciality 09.00.05 - The History of Philosophy. - Dnipropetrovsk National University named after Oles Gonchar. - Dnipropetrovsk, 2011.

The dissertation represents an analysis of the historical and philosophical explication of the masculine and the feminine as gender categories in the philosophic reflexion of Western Europe. The thesis studies the influence of the feminine and the masculine on the formation of the general composition of the Western culture revealing the ontological causes of androcentrism in philosophy. The thesis shows that the philosophic meanings of “female” and “feminine” are unfixed, ambiguous and self-contradictory, implicitly revealing the incoherence of their definitions. The manuscript shows the tendencies of the feminine and masculine transformations in the modern gender society characterized by the high degree of instability.

...