Українська духовна музична культура в історико-культурологічному вимірі

Аналіз розвитку духовної музичної культури в період Реформації та контрреформації. Дослідження вчення про сутність духовної музичної культури у філософській спадщині професорів Київської духовної академії. Огляд розвитку церковної музичної культури.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.07.2015
Размер файла 50,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 130.2:291.315 (477)

Спеціальність 09.00.12 - українознавство (філософські науки)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

УКРАЇНСЬКА ДУХОВНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ

Кондратюк Леся Сергіївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Кривда Наталія Юріївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української філософії та культури.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Горбаченко Тетяна Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка провідний науковий співробітник;

кандидат філософських наук, доцент Балакірова Світлана Юріївна, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться 31 березня, 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, к. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий “26” лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.І. Предко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Перспективне завдання гуманітарних наук за сучасних умов духовного відродження України є у відновленні історично об'єктивної картини національної культури на всіх етапах її розвитку. За відомих суспільно-політичних обставин, за яких проходило дослідження української культурної спадщини, провідну вирішальну роль відіграв ідеологічний фактор. Ним відзначався рівень розгляду не тільки історії України, але й її духовної культури. Для об'єктивного аналізу духовної культури необхідним є дослідження історичних передумов її становлення. Стали доступними для широкого загалу твори видатних українських науковців діаспори. Проте, незважаючи на це, і сьогодні ще не досить у науковому обігу ґрунтовних філософсько-культурологічних праць, які з сучасних методологічних позицій розглядали б закономірності розвитку українського духовно-музичного культурного феномену, його національну самобутність. Духовна культура відіграє одну із найважливіших ролей у формуванні культурно-національної ідентичності та є чинником націєтворчих процесів сьогодні. Складність дослідження духовної музики полягає в тому, що проаналізувати процес створення сакрального твору зовнішніми засобами неможливо, адже він є своєрідним, у певному розумінні, таємничим виміром духовного буття. Особливе значення в національному культурно-духовному відродженні набувають дослідження розвитку української духовної музичної культури.

Актуальним є саме філософський аналіз розвитку духовної музичної культури, оскільки те, що є на сьогодні - це здебільшого результат дослідження духовної музичної культури в межах історії мистецтва та мистецтвознавства. Зважаючи на цей факт, у сучасних українознавчих дослідженнях бракує історико-філософського підходу, який би чітко виокремлював причини, умови та наслідки історико-культурної концепції розвитку духовної музичної культури України. Саме це і зумовило вибір теми даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної теми філософського факультету № 06БФ041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».

Метою дисертаційного дослідження є визначення сутнісних характеристик духовної музичної культури України.

Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання:

* здійснити історико-культурологічний і філософський аналіз витоків християнської духовної музичної культури та виокремити теорії щодо її походження; духовний музичний філософський церковний

* проаналізувати розвиток духовної музичної культури в період Реформації та контрреформації;

* дослідити вчення про сутність духовної музичної культури у філософській спадщині професорів Київської духовної академії;

* розмежувати етичну та естетичну концепції у духовній музиці в працях представників київської духовно-академічної філософії;

* розглянути тенденції розвитку церковно-духовної музичної культури в умовах сучасного соціокультурного розвитку України.

Об'єктом дослідження є духовна музична культура

Предмет дослідження - українська християнська духовна музична культура в історико-культурологічному вимірі.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Характер феномену духовної музичної культури виокремлює в історії науки декілька рівнів дослідження - філософський, культурологічний, історико-мистецький, мистецтвознавчий. Саме міжпредметність дозволяє виявити не лише мистецькі характеристики духовної музичної культури, а й філософські.

Формування теоретичних засад осмислення української духовної музичної культури в межах історико-філософського знання потребувало звернення до досліджень сучасних українських філософів Т. Аболіної, Є. Бистрицького, С. Бондаря, Т. Горбаченко, В. Горського, Н. Кривди, В. Литвинова, В. Лісового, В. Лубського, М. Лука, Н. Мозгової, В. Нічик, І. Огородника, В. Панченко, А. Погорілого, М. Поповича, В. Пшеничнюка, М. Русина, Я. Стратій та інших.

Теоретичним підґрунтям дослідження духовної музики як специфічного культурного феномену в контексті філософсько-теологічного аналізу є роботи І. Гарднера, І. Вознесенського, Ю. Дергуна, В. Лук'янова, В. Мартинова, А. Нікольського, О. Орлової, А. Пенчука, Н. Тальберга та інших.

Аналізом історії розвитку духовної музики на території України займались С. Аверінцев, Є. Костенко, Х. Кушнарьов, Т. Ліванова, А. Преображенський, Г. Прохоров, Ю. Ясиновський та інші.

Мистецтвознавче осмислення феномену церковно-духовної музичної культури представлене широкою плеядою науковців, серед них відомі П. Бажанський, В. Біляєв, М. Бражніков, І. Вознесенський, М. Грінченко, Л. Корній, Б. Кудрик, В. Металов, А. Преображенський, Д. Разумовський, С. Смоленський, Ф. Стешко, О. Цалай-Якименко, О. Шевчук, та інші.

Широко досліджена українська музична духовна культура XVII - XVIII століть. Зокрема партесна музика досліджується Н. Герасимовою-Персидською, Т. Компанієць, С. Улановою. Подібними дослідженнями займались і російські науковці - Т. Ліванова, В. Протопопов, Д. Разумовський, Б. Успенський, К. Харлампович.

Сучасна духовна музична культура вивчається Д. Болгарським, Й. Волинським, М. Веліморовичем, О. Козаренко, С. Котенко, Д. Матіяшем, Л. Остапнко, І. Сікорською, С. Улановою, І. Харитоном.К., Цепендою, О. Чекан, С. Шевчуком.

Важливе місце в процесі дослідження займають праці Отців Церкви (Августина Аврелія, Василя Великого, Григорія Ниського, Діонісія Ареопагіта, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоустого, Ієроніма Євсевія, Іринея Ліонського, Климента Олександрійського, Максима Сповідника, Орігена, Татіана, Тертуліана, Філона Олександрійського, Юстиніана, та ін.), в яких аналізується сутність духовної музичної культури та її соціокультурне значення, а також праці професорів Київської духовної академії, що присвячені проблемам духовно-церковної музичної культутри (В. Варежанин, П. Лінницький, І. Малишевський, А. Олесницький, М. Олесницький, В. Пивницький, А. Порфирій, І. Скворцов, К. Скворцов, Ф. Смірнов, М. Троїцький, А. Хойнацький, П. Юркевич та інші).

Поставлені у роботі завдання досліджуються з позицій культурології, визначаючи духовну музичну культуру з точки зору соціокультурної динаміки культуротворення, з позицій філософії релігії, аналізуючи естетично-етичний феномен церковно-релігійної музики як основу зародження духовної музичної культури. Історико-культурологічний модус дослідження дозволив виокремити у вченнях Отців Церкви, у працях світських теоретиків музичного мистецтва та у філософському доробку професорів КДА тяглість філософської традиції осмислення ціннісного феномену християнської духовної музики.

В процесі написання дисертаційного дослідження застосовувались наступні методи: історичний - використовувався у вивченні витоків та реконструкції розвитку духовної музичної культури; аналітичний - у вивченні концептуальних підходів, на яких ґрунтуються сучасні наукові погляди на духовну музичну культуру; компаративний - у виявленні діалогу між представниками патристичної філософсько-богословської традиції та київської духовно-академічної філософії на предмет сутності духовної музики. Для вирішення поставлених завдань використовувались загальнонаукові методи й принципи досліджень, зокрема принципи єдності історичного та логічного, об'єктивності, методи компаративного та структурного аналізу. Важливу роль в осмисленні феномену духовної української музичної культури відіграло використання міжпредметного підходу та використання синтетичних методів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у сучасному українознавстві здійснений цілісний аналіз духовної музичної культури України не тільки в контексті мистецтвознавчих та історико-мистецьких досліджень, але як предмету філософсько-теологічних дискурсів, що дало можливість розглянути цей феномен конкретно історично в культурологічній перспективі.

У роботі сформульовані окремі положення, осмислення яких набуває чинності новизни і виноситься на захист:

- здійснено історико-культурологічний і філософський аналіз витоків християнської духовної музичної культури та розвинуто концепцію розподілу підходів до пояснення джерел духовної музики: згідно з першим - духовна музика за своїм походженням надана Богом та янголоподібна, згідно з другим - духовна музика обрана Богом як «менше зло» для полегшеного сприйняття релігійних канонів;

- аналіз духовної музичної культури періоду Реформації та контрреформації дозволив обґрунтувати положення про ключове значення цих періодів у формуванні літургії, а саме впровадження результатів теоретико-мистецьких досліджень у практику сакральної композиторської творчості; поява національних особливостей в богослужінні за рахунок перекладу літургійних текстів на європейські мови та введення в музичну та поетичну тканину елементів народної культури. Доведено, що саме в цей період літургія західного та східного обряду принципово відокремлюються одна від одної;

- вперше філософська спадщина професорів Київської духовної академії розглянута під кутом зору вивчення духовно-музичної культури, в процесі такого дослідження уперше введено у науковий обіг та проаналізовано окремі філософські твори В. Варєжанина, П. Лінницького, І. Малишевського, Гр. Малєванського, А. Олесницького, М. Олесницького, В. Пивницького, В. Петрушевського, А. Порфирія, І. Скворцова, К. Скворцова, Ф. Смірнова, М. Троїцького, А. Хойнацького, П. Юркевича та інших; осмислена сутність, завдання та функції духовної музики в корпусі творів вищеназваних авторів;

- вперше обґрунтовано, що саме представники Київської духовної академії розкрили різницю між східним та західним Богослужінням, виділили характерні риси православної духовної музичної культури та окреслили проблему видового та жанрового розмежування церковно-духовної музики з огляду на відмінності у теологічних вченнях православ'я та католицизму; доведено, що філософська традиція Київської духовної академії розглядала латинську церкву як таку, яка недостатність змісту літургійної поезії заповнює музичним супроводом, відповідно, заміняючи сакральні смисли світськими;

- вперше показано, що у духовно-академічній філософії перевага надається етичному модусу духовної музики перед естетичною насолодою, яку вона приносить. Аналіз корпусу творів професорів КДА, які розвивають патристичну традицію під кутом духовно-практичної спрямованості їх філософування призводить до розуміння, що основною метою духовної музики у християнському обряді є виховання та повчання людини. Встановлено критерії взаємодії етичного та естетичного в духовній музиці, у мірі співвідношення естетичного задоволення та дидактичного впливу на мораль людини останньому віддається перевага;

- розкрито, що духовна музична культура - це важливий елемент життєдіяльності українського народу і характеризується концентрацією почуттів значних мас людей та є синтезою минулого та сучасного. Такий підхід до вивчення духовної музичної культури є перспективним з огляду на те, що християнська духовна музична культура в єдності етичного та естетичного є важливим чинником у формуванні духовності українського народу.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається тим, що автор пропонує у вітчизняній науковій думці новий напрям дослідження - філософсько-культурологічний аналіз духовної музичної культури. Під новим кутом зору представлені духовність та сакральність церковної музики, а також виявлені закономірності співвідношення етичного та естетичного аспектів у предикаті духовності музичної культури. Матеріали дисертації можуть становити певну теоретичну та методологічну базу для подальшого вивчення духовної музичної культури України та науки про літургію.

Результати досліджень можна використовувати для розширення меж досліджень щодо ролі духовної музичної культури у соціокультурному просторі, впливу духовної музики на виховання та формування моральних якостей особистості, історії релігійного мистецтва та культових практик, а також під час викладання нормативних курсів, спецкурсів із українознавства, історії України, української філософії та української культури, культурології, естетики та мистецтвознавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею автора. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження. Всі опубліковані праці автора за темою кандидатської дисертації (статті, тези) написано без співавторів.

Апробацію результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на методологічних семінарах філософського факультету і під час засідань та роботи на кафедрі української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також результати дисертаційної роботи викладено в наукових статтях, доповідях на міжнародних наукових конференціях: «Дні науки філософського факультету» (2008, 2009, 2010) при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; на науковій конференції «VI Харківські студентські філософські читання» при Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна; На першій Міжнародній конференції молодих вчених «HSS (Humanities and Social Sciences) - 2009» при Національному університеті «Львівська політехніка»; на Міжнародній філософсько-релігієзнавчій конференції «Істина і діалог», в рамках ІХ Свято-Троїцьких щорічних академічних читаннях у Російській Християнській Гуманітарній академії у Санкт-Петербурзі; на першій міжнародній конференції «Образ ідеального християнина у патристичній традиції», при Українському католицькому університеті, Львів; на другій міжнародній конференції «Покровські читання» при інституті Міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на міжнародній конференції «Проблеми культурної ідентичності: локальний та глобальний контексти» при Національному університеті «Острозька академія»; на шостій Міжнародній богословській науково-практичній конференції при Російському державному професійно-педагогічному університеті, Єкатеринбург; на вісімнадцятому літньому філософському семінарі «Культура, політика та економіка вільного суспільства» в Інституті Тертіо Міленіо, Краків, Польща.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено, у 6 наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України (3,6 д. а.), у 6 інших публікаціях та тезах доповідей у збірках міжнародних та всеукраїнських конференцій без співавторства (2,8 д. а.).

Структура дисертації та послідовність викладу матеріалу. Тема, поставлена мета і завдання дослідження зумовили структуру дисертації, що складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять чотири підрозділи, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 191 сторінка, з них 167 сторінок основного тексту. Список використаної літератури містить 212 позицій і становить 24 сторінки тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, формулюються мета, завдання, об'єкт і предмет роботи, розкриваються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження» аналізується ступінь розробленості проблеми, визначаються теоретико-методологічні основи дослідження.

Джерельна база дослідження визначається усвідомленням того, що духовна музична культура є багаторівневою ціннісною системою, яка повинна розглядатися з точки зору відтворення логіки, історії та теорії її розвитку. З метою систематизації історико-філософських, філософсько-релігійних, філософсько-культурологічних дослідницьких дискурсів щодо феномену духовної музичної культури пропонується історико-культурний аналіз її розвитку в Україні. Складність самого феномену призвела до багатошаровості літератури, що вивчає музичну культуру з різних сторін, тому автор звертається до синтетичної єдності методів та джерел.

Важливими в теоретико-методологічному плані є дослідження проблеми ґенези національної музичної культури з ретроспективним пошуком її початкових форм - цій проблематиці присвячені праці І. Вознесенського, В. Герасимової-Персидської, Н. Дилецького, Л. Корній, О. Кошиці, Д. Розумовського, С.Уланової, Ю. Ясиновського.

Дослідженню становлення та походження української релігійної музики присвятили свої праці - М. Антонович, В. Барвінський, М. Боровик, М. Бражников, Ю. Булка, І. Гарднер, Н. Герасимова-Персидська, О. Гнатюк, М. Грінченко, Л. Кияновська, О. Козаренко, Л. Корній, І. Кройц, Б. Кудрик, П. Маценко, Л. Пархоменко, І. Харитон, О. Цалай-Якименко, О. Шреєр-Ткаченко, М. Юрченко, Я. Якубяк, Ю. Ясиновський та інші. Значна увага сьогодні приділяється вивченню та типологізації сакральних творів сучасних українських композиторів - це праці Т. Гусарчук, М. Копиці, Н. Костюк, О. Мануляка, Л. Мельник, С. Павлишиної, та інших.

Важливими для відтворення закономірної логіки розвитку вивчення духовної музичної культури є здобутки культури античності, якій ми завдячуємо створенням музичної теорії Піфагора та морально-виховній теорії музики Платона та Аристотеля. Вчення про музичну теорію також розробляються в трактатах Гауденція «Вступ в теорію гармонії», у «Настанові до гармонії» піфагорійця Нікомаха, у праці математика Клавдія Птоломея «Про музику». Аналіз цих трактатів дозволив виділити дві традиції розвитку музичних розвідок - спекулятивну, джерелом якої був піфагореїзм, і експериментально-практичну, родоначальником якої можна вважати Аристоксена (школа Аристотеля).

В процесі аналізу національної культури вагомим виявляється питання про взаємозв'язок української та західноєвропейської культурних традицій. Проблема співвідношення ранньохристиянської духовної музичної культури, обґрунтуванням якої займались Отці Церкви, та музичних теорії греко-римської культури неодноразово ставала предметом наукового дискурсу у європейській та російській науці в рамках загального філософсько-естетичного знання. Відомими є історико-культурологічні роботи таких дослідників, як С. Аверінцев, В.Бичков, Е. Велес, А. Гуревич, О. Лосєв, О. Селиванов та інші.

Теоретичним та методологічним фундаментом у дослідженні духовної музичної культури стали результати досліджень різних аспектів духовно-академічної філософії, що здійснювались в Україні за останні роки, так, антропологічній та історико-філософській проблематиці у філософії приділили увагу В. Єлістратов, Н. Мозгова, І. Огородник, М. Русин, О. Сарапін, етичній - І. Кондратьєва, Ю. Кравченко, О. Левченкова, В. Нападиста, філософсько-релігійній - А. Арістова, Т. Черненко, соціально-філософській - Р. Слюсарчук, В. Федулова, філософсько-педагогічній - С. Кузьміна.

Зазначимо, що робота основується на аналітичній літературі та автентичних джерелах, що стосуються дослідження розвитку української духовної музичної культури. Використовувались як раніше досліджені та частково опубліковані тексти, так і ті, що уперше вводяться в теоретично-науковий ужиток.

Другий розділ «Витоки духовної музичної культури» присвячений системному аналізу філософських підходів до пояснення духовної музичної культури від Античності до епохи Реформації, а також особливостям функціонування сакральної музики протягом людської історії.

У підрозділі 2.1 - «Філософсько-культурологічний аналіз концепцій походження церковно-духовної музичної культури у патристичній філософській традиції» досліджується тягла філософська традиції вивчення духовної музики апологетами, патристами та схоластами, яка створює можливість узагальнення щодо розуміння сакральних музичних явищ. Аналізуються філософські погляди античних мислителів та представників патристики щодо сутності музичних явищ, аби залучити цей історичний досвід до формування критеріїв оцінки сучасної духовної музики. У добу Античності та Середньовіччя музика була одним з найважливіших дидактичних інструментів, вважалося саме музика відповідала за формування людської душі. В часи секуляризації українського суспільства та глобалізації світу вплив музичної культури на особистість повинен стати предметом прискіпливого світоглядного аналізу.

Ставлення до впливу музики та співу на душевний стан людини у давній Греції відзначалось особливою серйозністю, наприклад, Платон стверджує, що головна пожива для тих, кого виховують, знаходиться у музиці. Ритм і гармонія глибоко проникають у святу недоторканність душі. Як Платон, так і Аристотель вважають, що правильне використання музики (вірно вибрані лади, темп, інструменти, час доби та термін заняття, функціонально вірно підібрана музика для кожної соціальної ролі та виховання певної чесноти) робить душу благопристойною, тоді як не правильне використання музики може зруйнувати мораль і духовність людини.

Сприйняття музики людиною відбувається як свідомо, так і несвідомо, згідно з античною філософією, той, хто зазнав виваженого музичного впливу прихильний до справедливого невдоволення, хвалить прекрасне, приймає його в душу і стає чесним і добрим, а погані справи засуджує, перш, ніж може сам це усвідомити. У «Політиці» Платон зазначає, що музика не дає знання, проте завдяки гармонії робить людину налаштованою на благо, привчає до тактовності через ритм, формує мову через набуття музичних властивостей.

Попри дидактичні властивості музики, які були вивчені Платоном та Аристотелем і перейняті Отцями Церкви для виховання християнських чеснот, Іоанн Златоустий, Діонісій Ареопагіт, слідуючи християнському богословському вченню, виділяють сакральні смисли музики. Так, літургійна музика вважалась Богом даною та янголоподібною і через своє небесне походження дозволяла земному уподібнитись до сакрального невідомого. Слідуючи прагненню до ідеального образу християнина (віруючого стриманого, чесного, емоційно врівноваженого, поміркованого тощо), Отці Церкви змушені були відкидати естетичне задоволення, яке приносила музика, оскільки ранньохристиянська доктрина відзначалась аскетичністю, що вимагало від музики регульованого використання, монодійності та простоти. Для перемоги та розповсюдження нової християнської віри необхідним було витіснення язичницьких культів, що призвело до боротьби із народною музикою, яскраво вираженою у VI - VII століттях. В історичній перспективі - IX - XVII століття - духовна музика асимілювалась із фольклорними мелосами, але не втратила своєї сакральності, яка є сутнісним центром духовної музики і впливає на формування морального ідеалу.

У підрозділі 2.2 - «Реформаційні та контрреформаційні процеси та їх роль у розвитку духовної музичної культури» розглядається історія становлення християнської європейської духовної музики. З розвитком протестантизму та основних його течій (лютеранство, кальвінізм, англіканство, пресвітеріанство, пуританство) Святе Письмо перекладалось із латини на національні європейські мови, зазнаючи певної «демократизації», яка виявилася в появі тенденцій до «фольклоризації» священних текстів. Не уникла реформування і музична культурна спадщина. Постійна боротьба музики народної та церковної, що почалася із зародження християнства, саме в цей період набуває різких відкритих форм та спричинює реформаторські рухи. Вплив фольклорної музики на церковну стає визначальним для подальшого розвитку духовної музичної культури. Рухи за спрощення та осучаснення літургії наражалися на перешкоди, доки не отримали благословення, наданого енциклікою Пія ХІІ «Mediator Dei» у 1947 році. Особливо важко було подолати декрет про повсюдну заборону поліфонічної музики, прийнятий Тридентським собором (1545 - 1563 ), який однак під тиском іспанського духовенства та імператора Фердинанда відхилив це рішення і знищив декрет. Католицька церква звернулась до спрощення Богослужіння (в тому числі, під впливом народно-літургійного руху, очоленого каноніком Пієм Паршем із Кльостернойбурга, який прагнув ширшого застосування народної мови у літургії) лише у 1906 році, при цьому усвідомлювала, що стара літургія є призабутою і вже не має колишнього впливу на віруючих.

Наслідуючи реформаційні здобутки, католицька церква санкціонувала спів у церкві рідною мовою, популяризувала духовну народну пісню, емоційно-афективний вплив на прихожан досягався шляхом використання риторичних прийомів у музичному супроводі сакральної поезії. Термін «музична риторика» з'явився в добу бароко. У дисертації виокремлюються аспекти впливу музичної риторики на формування саме духовної музики, розкривається мета і функції застосування риторичних прийомів у створенні музики для християнських богослужінь. Риторика впливала на формування музики як мови вираження, особливо, якщо взяти до уваги функціонально-агітаційне значення музики в цей період. І протестантські, і католицькі композитори, особливо в XVII - XVIII ст., у багатьох відношеннях були визначними ораторами, релігійними проповідниками, які спирались на музику як інструмент впливу, що, власне, сформувало основи музичної риторики. Ораторські прийоми переконання використовувались для збільшення кількості християн та посилення влади церкви. Ораторські прийоми у музиці вимагали використання пишності (ornatus), котра означала, що художня мова повинна відрізнятись від буденної незвичайною благозвучністю і образністю. Інколи така вимога ділилась на дві: величавість (gravitas) і приємність (suavitas). Посилення емоційного впливу на віруючих за допомогою калофонії, акцентів у каденціях, різкою зміною звукових нюансів у музичному тексті характеризує твори цього періоду, наприклад, у 1555 р. була створена «Меса папи Марчело» Дж. да Палестриною (1525 - 1594), яка виразно демонструвала як сакральне Слово може бути втілено у музику. Згадана меса стала прикладом для композиторів церковної музики, аби вони засобами музичної риторики на передній план богослужіння виводили не зміст слів, а музичне оформлення, заради краси якого первинна структура сакральних текстів корегувалася.

У третьому розділі «Дослідження духовної музичної культури в традиції київської духовно-академічної філософії» аналізуються філософські погляди представників Київської духовної академії на формування, сутність духовної музичної культури та її сакральний характер.

У підрозділі 3.1 - «Етична та естетична концепції аналізу духовної музичної культури у працях професорів Київської духовної академії» на основі значного масиву наукових джерел, авторами яких були представники Київської духовної академії, визначаються два напрями в розгляді духовної музичної культури - етичний і естетичний.

М. Левицький, П. Лінницький, А. Олесницький, М. Олесницький, В. Пивницький, І. Скворцов, К. Скворцов, Ф. Смірнов, М. Троїцький, К. Фоменко А. Хойнацький, П. Юркевич - саме ці видатні представники київської філософсько-богословської думки в межах своїх духовних шукань глибоко проаналізували етичні аспекти церковно-духовної музики, її дидактичні якості, котрі спрямовані на формування християнського ідеалу людини, значення у християнському етичному вченні, історію її становлення у межах християнської релігії.

Провідною думкою у всій духовно-академічній філософії є надання переваги етичності духовної музики перед естетичною насолодою, яку вона може приносити. Музика повинна бути, як стверджує Іван Скворцов, «розумною», одухотворювати та вчити, якщо зосереджуватись на естетичному аспекті, то є можливість нівелювання моралі перед прагненням отримати задоволення. Філософ визначає головним завданням духовної музики не стільки вираження відчуттів, скільки повчання, яке через спів легко засвоюється. Присутність інструментального супроводу, за поглядами професорів КДА, не є прийнятна для вираження духовно-релігійних відчуттів, оскільки музичний супровід не має чітко вираженого смислу і зміщує увагу на естетичне задоволення, яке відволікає від змісту слів. Захоплення музикою приводить до неврівноваженості і нездатності критично мислити, викликає напружені емоційні стани від депресивного до гіперактивного або ейфорійного.

Найважливішим обов'язком людини духовно-академічна філософія визначала моральне удосконалення себе. Професори КДА стверджують про важливість обрання правильного морального виховання, здатність розрізняти дії позитивні для моралі та ті, які є перешкодою для її удосконалення. До перших належать відчуття витонченого, сорому і симпатії; до останніх - чуттєві бажання. Залежно від умов та способів використання музики, в людині можна розвивати як позитивні, так і негативні відчуття.

М. Олесницький виділяє два елементи етики - свобода людської волі та моральний закон. Професор богослов'я стверджує, що однак, моральний закон не є досконалим, оскільки не враховує багато аспектів, які мають вплив на свободу волі. Будь-яка естетична дія має прямий стосунок до етичного закону і у моральному вимірі вона завжди буде або морально злою, або морально доброю. Естетичне не повинне суперечити етичному началу.

Ґрунтуючись на поглядах професорів Київської духовної академії можна виділити три види музики - світську, духовну та церковну. Кожен із цих видів має різний вплив на мораль та духовність особистості. Вся музика є дозволеною людині, але не вся вона є корисною. Міра дозволеності, за М. Олесницьким, залежить від сили волі, морального та інтелектуального розвитку, здатності критично ставитись до деталей, уникати фантазій і недоречних переживань.

Моральне виховання не є необхідним для естетичного і, навпаки, проте високе мистецтво чинить сприятливий вплив на моральне вдосконалення людини, витончене стимулює естетичне перетворювати в етичне і є корисним для духовного вдосконалення людини.

У підрозділі 3.2 «Православна духовна музична культура як засіб збереження релігійної ідентичності: київська духовно-академічна філософська традиція» здійснюється аналіз православної духовної музичної культури у взаємопов'язаності з проблемами релігійності на основі дослідження філософського спадку представників київської філософсько-богословської традиції.

Аналіз християнського богослужіння, здійснений Ф. Смірновим, призводить до усвідомлення того, що воно нерозривно пов'язане з іудейською традицією, тому, в нашому контексті, важливою є історія іудейської музики. Християнське богослужіння виросло із поєднання іудейської та язичницької традицій. Ф. Смірнов аналізує стародавнє апостольське богослужіння і зазначає, що саме молитва, яка співається на розспів, зробила перші богослужіння сакральними. Він стверджує, що не можна виключати наявність співу у перших богослужіннях, про нього згадується у Діяннях апостолів, «і сам Ісус Христос співом закінчив свою вечерю, і вживання співу повинне бути для християн справою не тільки звичною, але в деякій мірі обов'язковою та священною». Псалми були першими піснеспівами у християнському богослужінні й були запозичені з іудейської духовної музичної культури. Потім почали складати гімни властиві християнському культу, стимулювали до їх написання власне псалми, як співана молитва. Виділяють три головних елементи первинно-християнського громадського богослужіння - це: 1) євангельсько-гомілетично-дидактичний, 2) суспільно-сакраментальний, 3) пісенно-молитовний. Останній дослідники називають «хвалінням Господа».

Аналіз творчого доробку представників духовно-академічної філософії надав можливість автору дисертаційного дослідження виділити три види церковно-духовного співу, відповідно до їх ставлення щодо духовного піднесення, до місця і часу їх використання: псалми - як найбільш наближений до людини вид православної духовної музики; духовні пісні (або Богонатхненний спів) - як вираження Святого Духу через духовно найчистіших, обраних людей; янголоподібний спів - як безпосереднє відображення небесного Богослужіння, передане через благословення обраним віруючим.

Дзвонова духовна музика є одним із видів богонатхненної православної музики. Дзвонарство східного обряду суттєво відрізняється від західноєвропейського. Для перших характерним є акцент на темброві, ритмові та темпі, для других - настроєність під темперовану сучасну гаму і відтворюваність мелодій готових тем. У православному християнстві звук дзвону є священним і відображає голос Бога на землі. Символічне значення дзвону розширюється до сходження голосу Святого Духа. Божественно-сакральними смислами наділене і значення дзвіниці. Е. Вільям, відомий дослідник сакрального мистецтва, стверджує, що архітектура храму символізує молитву у камені, іконописання - молитву у фарбах, а дзвін - молитву у звуці. Дзвонарство підкреслює основні богословські мотиви християнського православного богослужіння, підсилює літургійну символіку і є засобом збереження української православної ідентичності.

Православна християнська духовна музична традиція виростає з античного ладово-тонічного вчення про звуки. Іоанн Дамаскін, обираючи діатонічний і хроматичний лади та вісім гласів-мелодій за критерій відбору брав вплив, який здійснювала та чи інша мелодія на мораль людини. Фіксуємо подібність давньоєврейського співу та грецького дорічного ладу у простоті, величності і поважності, крім того на давньоєврейському співі створюються псалми у чернечій традиції. Для спільного народного богослужіння ченці вважали за потрібне вживати тільки той спів, який здатний поєднати розум і серце у спрямованому служінні Богу.

З появою реформаторських ідей в Україні, відповідно, у духовній музичній культурі, з'являються дві тенденції композиторської сакральної творчості - реставраторсько-реформістська та партесна. Перша була зорієнтована на апостольську традицію, а друга відкидала спів за старим зразком. Такий розподіл призвів до формування широкого філософсько-теологічного та музично-естетичного дискурсів. Православна духовна музична культура не сприйняла західноєвропейських музикально-естетичних традицій Нового часу. Причиною цього було те, що торкаючи до сліз, витончене мистецтво не виправдовувало себе як засіб морально-етичного виховання душі.

У сьогоденні України духовна музика належить не лише віруючим християнам, але й цілому суспільству. Сакральна, церковна музика відноситься до духовної, проте, вона належить тільки літургійному храмовому дійству і має чітко визначені утилітарні функції. Так, наприклад, «Херувимська» - літургійний піснеспів, який виконується у чітко визначеному місті богослужіння, а саме є початком Євхаристії, тобто найважливішої частини богослужіння, під час якої християни вкушають Тіло і Кров Ісуса Христа під виглядом хліба та вина, даний акт через взаємну жертовну любов символізує безпосереднє поєднання із Богом - (за Священними текстами Херувимський піснеспів співається ангелами Херувимами), зазначений спів, виконаний під час концерту духовної музики, не є за своїм функціональним змістом Херувимською піснею, оскільки таке її виконання не передбачає всіх ключових елементів здійснення даного піснеспіву. Ті відчуття, які викликає духовна світська музика є асоціацією до справжніх сакральних і відображають власні переживання слухачів.

В четвертому розділі «Тенденції та перспективи розвитку церковно-духовної музичної культури України» здійснюється аналіз розвитку релігійної духовної музики на сучасному етапі та обґрунтовуються ідея того, що інтенсифікація релігійного життя стає одним із суттєвих чинників стабілізації та подальшого духовного розвитку соціокультурного простору України.

Український народ є в більшості своїй релігійним, однак його віра розподілена між різними конфесіями та церквами. Духовна музика української православної, автокефальної, греко-католицької та російської православної церков різниться між собою. Зауважимо, що російська православна духовна музика була і залишається в центрі наукових розвідок, тоді як українська православна та греко-католицька духовна музика, як правило, розглядається у контексті історико-мистецьких та мистецтвознавчих досліджень і тільки сьогодні стає безпосереднім предметом філософського та історико-культурологічного осмислення.

На формування та розвиток духовної музичної культури в Україні мають безпосередній вплив стосунки між різними церквами. Так, УПЦ, УАПЦ, УГКЦ об'єднує ідея українізації, однак між ними теж присутні розбіжності. Досліджуючи розвиток та становлення української духовної музичної культури в історико-культурологічному вимірі, слід зважати на релігійну та соціокультурну ситуацію у країні сьогодні, яка схожа на мозаїку. Вихід із такого стану ми бачимо у пошукові нових шляхів та методів ненасильницьких соціальних комунікацій. В ідеалі нова духовність мислиться як поєднання наукової думки, загальнолюдської моралі і цивілізованих толерантних форм спілкування.

Тенденції розвитку УПЦ МП тяжіють до апостольських традицій та святоотцівських вчень, які сповідували аскетичність і простоту, тому сучасна духовна музична культура православної церкви московського патріархату ґрунтується на стародавній музиці восьмиголосого співу. Православ'я східного обряду сьогодні займає консервативну позицію по відношенню до сучасних нововведень у музичну духовну культуру.

В іншому напрямку розвивається духовна музична культура УАПЦ. Найбільша увага тут приділяється перекладу текстів богослужіння, Святого Писання українською мовою, впровадженню українських мелосів. Однак, такі нововведення у богослужіння певним чином розмивають межі між сакральною та світською духовною музичною культурою.

Сучасні дослідники сприймають церковно-духовну музичну культуру УАПЦ, УГКЦ та УПЦ КП не з позицій літургійної каноніки, а через призму бароково-романтичної парадигми, у якій сакральна музика поставала як продукт художнього авторського переживання. Увага приділяється авторському стилю, стилістичним чинникам, простежується прагнення до механістичного переймання жанрів і форм західноєвропейського мистецтва. Сучасні композитори, що працюють у сфері української духовно-церковної музики не розділяють творення за богослужебним каноном та авторську художню творчість, відповідно естетичне перевищує сакральне. Сучасна сакральна творчість представників греко-католицької та автокефальної церкви демонструє нам твори, у яких присутні образні асоціації із православною, католицькою, а подекуди і протестантською духовною музикою. Написання творів за канонами сьогодні поступається авторському стилеві.

В останньому розділі зосереджено увагу саме на внутрішній диференціації музичної духовної культури, що є частиною сьогоднішнього сакрально-духовного мистецького життя різних християнських конфесій. Зазначимо, що необхідна діяльність і самих Церков, і самих віруючих щодо толерантності у взаємовідносинах, вміння залишити право на існування поглядів представників інших конфесій, а головне - поважати їх - усе це ще залишається важливим викликом у соціокультурному просторі сучасної України.

У «Висновках» здійснено узагальнення результатів дослідження, які висвітлюють проблематику і структуру роботи:

1. Доведено, що феномен духовної музичної культури слід розглядати не лише в межах історії мистецтв та мистецтвознавства, а й у новому - філософсько-культурологічного напрямку дослідження, аналізуючи духовність та сакральність церковно-духовної музичної культури під новим кутом зору, враховуючи не лише естетичний аспект музики, а також її етичний вимір.

2. При дослідженні витоків духовної музичної культури, виокремлено концептуальний розподіл підходів до пояснення зародження духовної музики. За першим, духовна музика походить з божественно небесного світу, є Богом даною та створеною за його благословенням, є відображенням співу небесних янгольських хорів Серафимів та Херувимів. Другий підхід у поясненні походження духовної музики визначає її як засіб для полегшеного сприйняття канонів християнської релігії. Музика виступає як моральний чинник виховання християнських цінностей та християнського світогляду у людей. Також доведено, що погляди Отців Церкви на духовну музичну культуру ґрунтуються на античній теорії музики, простежено та виділено основні спільні та розбіжні риси у вченнях античних філософів та представників святоотцівської традиції. Досліджуючи сутність духовної музики та можливості її впливу на моральні якості особистості, за поглядами античних філософів та Отців Церкви, зроблено висновок, що нехтування цими знаннями призводить до негативних руйнівних наслідків моралі.

3. Розкрито основні наслідки впливу реформаційних та контрреформаційних процесів на подальший розвиток духовної музичної культури, зокрема вчення про літургію та саме літургійне дійство. Встановлено, що багатоголосні духовні хори і поліфонічна церковно-духовна музика покликані інтенсивно впливали на емоційний стан віруючих, що посилювало впливовість і самої церкви на чолі з ієрархічною владою. У добу Реформації богослужебна музика тяжіла до народних мелодій, в той час як священні тексти були перекладені на європейські мови. В свою чергу, результатом контрреформаційних процесів в церкві стала поява музичної риторики. Зміст останньої полягав у перенесенні прийомів, навиків, динаміки і конструкції красномовства на форми музичної мови та створення музично-релігійних жанрів для богослужіння.

4. Досліджено вчення про сутність та зміст духовної музичної культури в київській духовно-академічній філософії. Розмежовано етичну та естетичну концепції духовної музики. Встановлено, що у духовно-академічній філософії перевага надається вихованню етичних якостей духовної музики перед естетичною насолодою, яку вона приносить. Основною метою духовної музики згідно з поглядами професорів КДА, які наслідували і розвивали патристичну філософію, визначено виховання та повчання особистості. Розкрито специфіку музичного акомпанементу у духовній музиці, встановлено, що духовно-академічні філософи виступали проти використання музичного супроводу, оскільки він не має чітко вираженого смислу і зміщує увагу на естетичне задоволення, що знижує семантичне значення тексту. Між естетичною дією та етичним законом існує прямий зв'язок, однак, естетичне не повинне суперечити етичному началу, естетичне має стимулювати людину використовувати закони гармонії для вдосконалення своїх моральних якостей.

5. Відмічено, що духовно-академічна філософія вважає православну віру спадкоємицею апостольського богослужіння, яке є фундаментом православної християнської літургії. За поглядами професорів Київської духовної академії, розвиток літургійного дійства пов'язаний із іудейською традицією. Доведено, що псалми у християнському вченні є особливо важливими і їх дослідженню у КДА приділялась значна увага.

6. Відзначено, що дзвонова духовна музика України є одним із видів богонатхненної православної музики. Звук дзвону є священним і відображає голос Бога на землі. Місце, де розташовані дзвони - дзвіниця - теж наділене священним символічним змістом. Українське дзвонарство підсилює божественну літургійну символіку, поєднує в собі як православні релігійні традиції, так і народні обряди та звичаї і є одним із засобів збереження української православної ідентичності.

7. Доведено, що у межах духовно-академічної філософії виділяється три види церковно-духовного співу за мірою духовної досконалості та місцем і часом використання: псалми - найбільш наближений до людини вид православної духовної музики; духовні пісні (або богонатхненний спів) - вираження Святого Духу через духовно найчистіших обраних; янголоподібний спів - безпосереднє відображення небесного богослужіння, передане через благословення.

8. Виокремлено дві основні тенденції розвитку духовної музичної культури, починаючи із XVI - реставраторсько-реформістська та партесна. Перша прагнула до збереження вже існуючих апостольських канонів богослужіння, а друга боролась за введення нових прийомів західноєвропейської музикальної теорії та естетики.

9. Розглянуто стан сучасної української духовної музичної культури з огляду на релігійну поліконфесійність та історичні умови розвитку української нації. Відмічено, що віра українського суспільства розділена між різними конфесіями та церквами (УАПЦ, УПЦ КП, УПЦ МП, УГКЦ). Духовна музика усіх церков має як спільні так і відмінні особливі риси. УПЦ, УАПЦ, УГКЦ об'єднує ідея «українськості» та українізації. В рамках процесів розвитку духовної музичної культури зазначених церков увага приділяється: перекладу текстів богослужіння українською мовою, впровадженню українських народних мелосів та мотивів. Проте, досліджено, що подібні дії у богослужінні розмивають межі між сакральним та духовно-світським.

10. Представлено тенденції розвитку духовної музики УПЦ МП, які визначаються зверненням до аскези, простоти стародавньої музики. Східне християнство сьогодні є прихильниками апологетичної, консервативної позиції щодо сучасних музично-естетичних нововведень. В сучасній композиторській практиці відмічено прагнення до переймання жанрів і форм західноєвропейського музичного мистецтва. Широкого розвитку набуває квазісакральна творчість, де змішуються православні, католицькі, протестантські ремінісценції духовної музики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кондратюк Л.С. Катарсис як складова морально-естетичного виховання в музичній культурі // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.Г. Чернець. - К.: Міленіум, 2009. - Випуск XXII. - С. 199 - 207.

2. Кондратюк Л.С. Філософсько-культурологічний аналіз концепцій походження церковно-духовної музичної культури // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. Лях. - К., 2010. - Вип. 1 (89). - С. 229 - 238.

3. Кондратюк Л.С. Феномен сутності зв'язку музики та поезії на прикладі творчості П.Г. Тичини // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць / Відп. ред..: М.М. Бровко, О.Г. Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2008. - Вип. 22. - С. 33 - 44.

4. Кондратюк Л.С. Церковні дзвони Ери раннього християнства та сьогодення // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.О. Копилов. - Харків: ХАІ, 2008. - №3. - С. 126 - 134.

5. Кондратюк Л.С. Церковно-духовна музика як засіб збереження моральної православної ідентичності в українській духовно-академічній філософії // Наукові записки. Філософія. - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2010. - Вип. 6. - С. 166 - 178.

6. Кондратюк Л.С. Дзвонова духовна музика як особливий вид української культури // Культура і сучасність: альманах / Гол. ред. Бітаєв В.А. - К.: Міленіум, 2010. - № I. - С. 124 - 131.

7. Кондратюк Л.С. Некоторые аспекты влияния духовной музыки на морально-эстетическое формирование личностии // «Acta eruditorum»: Сб. науч. докладов и сообщ. / Гл. ред. Д.В. Шмонин, отв. ред. М.Ю. Хромцова, 2010. - Вып. 7. - С. 72 - 75.

8. Кондратюк Л.С. Вплив музичної риторики XVII - першої половини XVIII століття на формування духовної музики епохи бароко // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - Ч. ІІ. - С. 19 - 20.

9. Кондратюк Л.С. Вплив еллінської культури на формування ранньохристиянської духовної музики // Гуманітарні та соціальні науки: Матеріали І Міжнародної конференції молодих вчених HSS - 2009 / Відп. за випуск О.Л. Березко. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. - С. 298 - 299.

10. Кондратюк Л.С. Деякі аспекти розвитку української духовної музики в історико-культурологічному вимірі // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - Ч. ІІ. - С. 18 - 19.

11. Кондратюк Л. Категорія «серця» в філософській системі П. Юркевича та І. Скворцова як центр сприйняття істинно духовного мистецтва - музики // Дні науки філософського факультету - 2010: Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2010 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. - Ч. ІІ. - С. 18 - 19.

12. Кондратюк Л.С. Реформаційні та контрреформаційні процеси та їх значення для розвитку духовної музики // Матеріали міжнародної наукової конференції VI Харківські студентські філософські читання / Гол. ред. І.В. Карпенко. - Харків: Видавництво національного університету імені В.Н. Каразіна, 2009. - С. 112 - 113.

АНОТАЦІЯ

Кондратюк Л.С. Українська духовна музична культура в історико-культурологічному вимірі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство (філософські науки). - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

...

Подобные документы

  • Освоєння відроджених культурних цінностей як процес духовного зростання, який возвеличує людину і суспільство. Огляд структури та елементів духовної культури особистості. Аналіз проблеми самореалізації особистості. Напрямки культурного впливу на людину.

    статья [26,6 K], добавлен 20.08.2013

  • Сутність та структура суспільної свідомості. Її основні форми та процес і особливості їх формування й розвитку в сучасних умовах. Роль психології та ідеології в становленні духовних цінностей людини. Особливості та соціальні функції духовної культури.

    реферат [31,9 K], добавлен 25.02.2015

  • Включення людини в ноосферу через підвищення духовності: педагогіка духовності і сприяння максимально ефективному духовному розвиткові особистості. Наука, мистецтво, мораль та релігія як складові розвитку особистості. Духовний та педагогічний потенціал.

    реферат [20,2 K], добавлен 21.01.2010

  • Особливості філософії періоду Відродження у XIV-XVI ст. Значення у розвитку філософської культури тогочасної України Острозької академії - першої української школи вищого типу. Гуманістичні ідеї у філософській думці України. Києво-Могилянська академія.

    контрольная работа [36,3 K], добавлен 23.08.2010

  • Традиційні й техногенні цивілізації. Цінності техногенної культури. Система цінностей техногенної цивілізації. Особливості функціонування свідомості в різних типах культур. Система цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури.

    реферат [27,2 K], добавлен 27.06.2010

  • Сутність і передумови виникнення культури Ренесансу в Європі наприкінці XIV-XVI ст. Аналіз проблеми відносин між культурними аспектами Ренесансу і Реформації. Передумови виникнення італійського гуманізму, його основні представники. Платонізм ренесансу.

    реферат [29,8 K], добавлен 10.08.2010

  • Виникнення та періоди розвитку стоїцизму. Характеристика стоїчного вчення. Періоди розвитку стоїчного вчення. Морально–етичні вчення стоїків римського періоду. Вчення Марка Аврелія. Порівняльний аналіз вчень представників школи стоїцизму та софізму.

    курсовая работа [65,1 K], добавлен 14.04.2015

  • Історико-філософський аналіз чинників наукової культури, що мали місце в теоретичних розвідках українських мислителів другої половини ХХ століття. Передумови їх позиціювання в працях І. Бичка, П. Копніна, С. Кримського, М. Поповича, В. Шинкарука.

    автореферат [36,9 K], добавлен 11.04.2009

  • Особливості філософії серед різних форм культури. Співвідношення філософії та ідеології, науки, релігії, мистецтва. Ведична релігія і брахманізм. Створення вчення про перевтілення душ. Процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

    контрольная работа [91,7 K], добавлен 04.01.2014

  • Філософія в системі культури. Виявлення загальних ідей, уявлень, форм досвіду як базису конкретної культури або суспільно-історичного життя людей в цілому. Функції експлікації "універсалій" в інтелектуальній та емоційній галузях світосприйняття.

    реферат [24,5 K], добавлен 16.06.2009

  • Емпіричний досвід і міфологічна картина світу. Зародження та ранні етапи розвитку філософії в Україні (XI-XV ст.). Гуманістичні та реформаційні ідеї у філософській думці України (кінець XV-початок XVII ст.). Філософія в Києво-Могилянській академії.

    курсовая работа [75,4 K], добавлен 14.11.2008

  • Дослідження філософського і наукового підходу до аналізу причин релігійної діяльності людей в духовній і практичній сферах. Головні причини релігійної діяльності і характеристика потреб релігійної творчості. Релігійна творчість як прояв духовної свободи.

    реферат [25,7 K], добавлен 29.04.2011

  • Методи філософських досліджень. Недолікии марксистської інтерпретації діалектики і метафізики. Феноменологічний, трансцендентальний методи. Герменевтика. Функції філософії. Світовий філософський процес. Ситуація глухого кута. Духовна культура людства.

    реферат [22,4 K], добавлен 09.10.2008

  • Життєвий шлях і творчість Френсіса Бекона - одного із філософів Нового часу, засновника англійського матеріалізму. Проблема могутності людського знання, експериментального дослідження природи, взаємозв'язок культури і природи як важливі питання філософії.

    реферат [12,6 K], добавлен 15.12.2010

  • Пізнавальна діяльність у поглядах професорів Києво-Могилянської академії, її рівні - чуттєвий й раціональний. Розуміння даними вченими сутності філософії. Етапи та специфіка пізнавального процесу за І. Гізелем, вивчення даного феномену в курсі філософії.

    реферат [24,5 K], добавлен 24.09.2010

  • Основні риси становлення суспільно-філософської думки в Київській Русі. Значення культури у становленні суспільно-філософської думки Київської Русі. Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників. Джерела суспільно-філософської думки Київської Русі.

    реферат [38,5 K], добавлен 11.12.2008

  • Умови і чинники формування давньоруської філософії. Філософські та духовні начала проукраїнської культури. Новий рівень філософської думки українського народу. Філософія під впливом християнської традиції. Онтологія та гносеологія філософії русичів.

    реферат [22,9 K], добавлен 19.10.2008

  • Своєрідність східної культури. Філософія стародавньої Індії ("ведична" філософія, буддизм). Філософські вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм). Загальна характеристика античної філософії. Конфуціанський ідеал культурної людини.

    реферат [37,1 K], добавлен 03.09.2010

  • Дослідження Аристотилем питань суспільного та політичного життя. Фактори, що вплинули на формування вчення Аристотеля про державу. Проблематика доби і біографічні аспекти появи вчення. Аристотель про сутність держави та про форми державного устрою.

    курсовая работа [46,1 K], добавлен 02.12.2009

  • Історичний аналіз розвитку наукового знання з часів античності. Питання виникнення і розвитку науки і філософії. Наявність грецьких термінів у доказовій давньогрецькій науці. Розвитко доказових форм наукового знання. Формування філософського світогляду.

    реферат [32,0 K], добавлен 26.01.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.