Вплив гуманістичного прагматизму на розвиток сучасного суспільства

У підрозділі 2.3. “Значення і цінність помилки в пошуку і визначенні істини” звертається увага на пропоновану у філософії гуманістичного прагматизму теорію помилки. Концепція помилки в постулатах гуманістичного прагматизму ґрунтується на тезі, що помилка є невіддільною, інтегральною частиною життєвого досвіду та не прирівнюється до невдачі чи перешкоди, що утруднює прогрес. Вона виходить із генетичної співвідносності понять в опозиції “істина-помилка”, які супроводжують одне одного, оскільки належать до того ж самого процесу пізнання. Ставлення гуманістичного прагматизму до помилки як пробного каменю в пошуку істини ламає ідеологічну парадигму розуміння помилки як негативного досвіду, якого треба уникати. Пізнавальне значення помилки бачиться в тому, що вона стимулює на подальші спроби знайти і перевірити нове знання і тим сприяти поступовому приближенню до бажаної цілі. Таке розуміння помилки підтверджує і доводить концепцію мінливості і пластичності істини, що пропонується в гуманістичному прагматизмі на противагу теорії абсолютної, неспростовної істини, яку можна установити апріорі, умоглядно і універсально. Природа і наслідки помилки виявляються залежно від конкретних умов і обставин, які включають ставлення і відношення до проблеми, мети й інтересу щодо цінності об'єкту, для якого помилка вважається релевантною, значущою та доцільною. Парадокс процесу пізнання полягає в тому, що визначення помилки є формою, способом і гарантією встановлення істини. Для дискримінації між ними застосовується один і той же метод. Як істина, так і помилка проявляє свою суть не в абстракції, а в процесі верифікації на підставі своїх наслідків та їхньої значущості. Обидва ці поняття створені людиною для більш адекватної адаптації в мінливій реальності. Людині властиво помилятися, але ніхто не скоює помилки навмисно. Справа не в тому, щоб не скоювати помилок. Важливо знайти помилку і скористатися цим знанням. Людина створює, відкриває, пізнає свою реальність і вибирає істинні альтернативи, зрозумівши і виправивши свої помилки, перевіривши і скориставшись ними в своєму практичному досвіді. Визнання помилки як мотивації для подальшого пошуку оптимальної альтернативи та адекватного рішення має бути одним з операціональних шляхів у розробці толерантного, позитивного, плюралістичного світогляду.

У підрозділі 2.4. “Схожість та відмінність в способах ототожнення істини” констатується, що, кореляція в дихотомії “істина-помилка” є основним орієнтиром людини в навколишньому світі. Адекватне розмежування і оцінка значущості кожного з її елементів є необхідною передумовою ефективного, гармонійного розвитку особистості та соціальних форм організації людського існування. Наявність свободи вибору систем орієнтації в світі, свого стилю і контексту життя не дає людині гарантії від помилки у визначенні життєвої істини. Відмовившись від теорії абсолютної, неспростовної істини, прагматисти-класики стверджували, що істина є поняттям людського мислення, постулати і категорії якого були створені та модульовані людиною для того, щоб помічати і розуміти реальні факти та протиріччя світу. Ця спільна концепція не виключала певних розбіжностей в напрямах і ступенях деталізації визначення істини. Концепція Джеймса і Шиллера заснована на визнанні біологічної функції мислення, принципи роботи якого пов'язані не лише з внутрішньою цінністю думки, але мають і спонукальну якість та спрямованість. Для Пірса істина встановлюється за допомогою п'яти органів чуття. Джеймс додав до них емоційні почуття. Шиллер уточнив концепцію Джеймса тезою про те, що всі альтернативи та їхній вибір є суб'єктивними рішеннями окремої людини. Спільним постулатом у визначенні істини є теза про те, що істинне переконання дає можливість і спосіб досягнення мети, яку людина вважає корисною або задовільною. Знайдена істина є істиною, яку можна поліпшити, змінити або спростувати. Якби уявлення і поняття були неспростовними та нерухомими, знання залишалось би нерухомим та застиглим. Але свідомість людини, її знання та досвід модифікуються, внаслідок чого людині потрібні нові істини, які мають практичне значення, втілення яких веде до позитивних результатів. Підкреслюється, що концепція фалібілізму, мінливості та неостаточності у визначенні істини є стимулом і гарантією того, що людина може вільно зробити усвідомлений вибір між альтернативами.

Поділяючи цю концепцію, Пірс не був згоден поєднувати її з проблемою помилки, сумніву та хибності. Шиллер звертав увагу не лише на присутність та необхідність помилки у визначенні істини, а і додав до своєї концепції питання - чому, як, за яких умов і для кого, в який час і в яких обставинах істина обертається помилкою, чи навпаки, і підкреслював її суб'єктивний вимір. Це було підставою розбіжностей з концепціями Дж.Дьюї і Дж.Г.Міда, які визнавали лише її об'єктивну, соціальну значущість. Шиллер не бачив в цьому ні протиріччя, ні розбіжності між їхніми концепціями. Людині властиво досліджувати і аналізувати свою індивідуальну істину, але для того, щоб бути справді об'єктивно корисною, суб'єктивна істина повинна одержати суспільне визнання. Це дві сторони пізнання. Шиллер засновував свій аналіз на початковому етапі, а Дьюї і Мід розглядали її кінцеву стадію. Обидві теорії засновуються на постулаті про те, що істина не дана людині апріорі, “зверху”. Людина шукає і пізнає істину, знаходить помилки, оцінює та виправляє хибність у відповідь на реальні умови свого практичного існування. Її ставлення до різниці між ними корелюється та визначається її персональним, індивідуальним інтересом, метою і психологічними характеристиками, відчуттями та станом. Таким чином її власні свідомість, знання та досвід прогресують, трансформуються та удосконалюються. Якщо її переконання знаходять позитивний відгук в суспільстві, вони сприймаються в їхньому об'єктивному соціальному визнанні. Отже, розуміння нерозривного зв'язку “індивідуального-соціального” у визнанні дійсного змісту кореляції “істина-помилка”, неможливість її деперсоналізації є принципово важливим соціокультурним аспектом гармонізації соціальних відносин.

У третьому розділі “Етичний вимір в теорії та практиці гуманістичного прагматизму” розглянуто і критично проаналізовано уявлення “етичного ідеалу”, як він розуміється в гуманістичному прагматизмі. Етичні концепції гуманістичного прагматизму виходять із зіставлення понять в кореляції “детермінізм-індетермінізм” та їхнього значення в практичному особистому і соціальному досвіді в різних обставинах і в різні періоди життя. Обґрунтовується система переваг, ієрархії цінностей та орієнтацій, які складають головну подію в індивідуальному і соціальному бутті людини. Імперативний характер вибору технологій особистого зростання і гармонійних суспільних відносин, може бути ефективно реалізований в умовах свободи, як абсолютної тотальності при дотриманні принципів етики відповідальності. Пропонований в розділі аналіз глибинного змісту понять “свобода-необхідність”, “віра”, “безсмертя”, “плюралізм” спрямований на розкриття перспектив і телеології їхніх прагматичних форм і етичних наслідків в сучасності України ХХІ сторіччя.

У підрозділі 3.1. “Кореляція понять в антиномії “свобода-необхідність” розглянуто аргументацію глибинного змісту відносин в цій антиномії та її значення в контексті “етичного ідеалу” гуманістичного прагматизму. Формулювання принципів гармонії та етики людського буття пов'язується з прагненням досягти мети, яка визначається як “етичний ідеал”. Основою етичного ідеалу вважається свобода волі. Реальність свободи виявляється у виборі способу дії та прийняття рішення. Свобода волі розуміється не як вседозволеність і відсутність мотиву, а навпаки, як мотивація, здатність і можливість зробити усвідомлений вибір між конфліктуючими мотивами та прийняти найкраще рішення у даних обставинах. Глибинні взаємозв'язки в антиномії “свобода-необхідність” ґрунтуються на тезі про те, що таке рішення неминуче несе на собі відбиток ставлення, світогляду і психології того, хто його приймає. В ньому виявляється дисонанс розуму й відчуттів, психіки й свідомості, тілесного й інтелектуального, біологічного й суспільного в особистості та його віддзеркалення в соціальній свідомості. Опозиція “свобода-необхідність” визначає людське існування per se - разом зі зміною життєвих умов і залежно від ступеня усвідомлення людиною самої себе, як автономної окремої істоти, модифікується ставлення та розуміння цієї антиномії. В ньому зосереджені зусилля людини та рішення, які вона приймає особисто на свій страх і ризик. Життєва значущість цієї проблеми полягає у визнанні або невизнанні людини відповідальною за свої рішення і вчинки. Як свобода, так і необхідність є логічними категоріями. Вони є способом опису психологічного стану свідомості. Свобода надає людині вибір, тобто можливість чинити так, чи інакше. Необхідність виражає почуття примушення, яке не залишає людині альтернативи. Обидва ці стани є екстремальними і досить рідкісними станами волі людини. Вони не розповсюджуються на все життя, існують в свідомості людини і визначаються суб'єктивними станами людського розуму. Як правило, люди живуть за своїми звичками та принципами, в цілому відповідними загальноприйнятим моделям. Їхня поведінка не супроводжується ні свідомістю свободи, ні відчуттям необхідності. Але їхні дії та рішення вносять реальні зміни в їхню особисту та соціальну реальність. Це стає можливим завдяки здатності людини побачити та порівняти виклики, які без наявності свободи вона не змогла б оцінити. В межах своїх життєвих обставин людина завжди стоїть перед вибором. Він торкається як тривіальних подій, так і більш істотних альтернатив. Усвідомлений вибір між ними і є свобода в гуманістичному розумінні. Вона завжди обумовлена мотивацією і обмежена соціальними, моральними, етичними та психологічними заборонами. Кореляція понять в опозиції “свобода-необхідність” розглядається в руслі гуманістичного прагматизму не у термінах протиріччя, а навпаки в рамках взаємодоповнення. Зміст цієї опозиції пояснюється та розкривається роллю та функціями людини в еволюціонуючій та незавершеній реальності, які ґрунтуються на принципі свободи, мотивованої необхідністю та обмеженою відповідальністю.

У підрозділі 3.2. “Поняття “віра” в гуманістичному прагматизмі” комплексно проаналізовано аргументацію проблеми “віра”, як вона представлена в гуманістичному прагматизмі. Віра є невід'ємною складовою, екзістенціалом людського буття. Вона засновується на почутті злагоди, задоволення і пов'язана з психологічним ставленням до пропозиції. Віра трактується як духовне ставлення та прийняття того, що людина вважає вірним, істинним і розуміється значно ширше ніж релігійна віра. Ця теза застосовна до всього процесу пізнання і ґрунтується на понятті неостаточності істини та персональної, особистої відповідальності. Суть віри стосується того, що людина хоче, має на увазі або планує. Категорія особистості грає домінуючу роль в питаннях віри та визнання цінності. Ніхто, ні конкретна індивідуальна людина, ні людство в цілому, не може абстрагуватися від самого себе і свого особистого сприйняття реальності. Але, з іншого боку, в концепціях гуманістичного прагматизму підкреслюється необхідність і очевидність об'єктивного ставлення до пізнання світу поза зв'язком із судженнями окремої людини. Засновуючись на постулаті - людина є мірою всіх речей - філософія гуманістичного прагматизму стверджує, що людина повинна розуміти свою відповідальність за свою віру та свій вибір в процесі формування етичних уявлень та пояснення когнітивних, соціальних і культурних упереджень, обмежень або правил. Не безособовий, об'єктивний ідеал, а особиста дія, мотивована активною, зацікавленою та цілеспрямованою волею, була способом, яким людині вдалося розпізнати факти об'єктивного світу та визначити їхнє значення, істинне або помилкове. Для своїх практичних потреб людина оцінює, виміряє та визначає реалії свого буття, вона ж скоює вчинки залежно від своїх намірів, оцінок та віри. Тісний зв'язок суспільного, особистого та об'єктивного в процесі когнітивного пізнання є свідоцтвом не тільки великих евристичних можливостей. Значення нерозривного взаємозв'язку особистого-соціального, суб'єктивного-об'єктивного в процесі визначення істини та створення переконань віри полягає в тому, що істотні результати когнітивної науки та соціальних досліджень не можна зрозуміти та адекватно оцінити, ґрунтуючись на “чистій” логіці понять і феноменів.

В дослідженні проблема “віра” розглядається в рамках опозиції “віра-невіра-сумнів”. На протилежність поняттям визначеності (віри) і рішучої відмови вірити (невіра) в сумніві немає ніякої визначеності. По своєму глибинному сенсу відчуття сумніву є скороминущим, рухомим, нестійким. З логічної точки зору сумнів надзвичайно важливий, оскільки завдяки йому виявляється або спотворюється істина та визначається помилка. Як в суспільному розумінні, так і в особистому психологічному відчутті сумнів, як і віра, стимулює до дії. В дихотомії “віра-сумнів” сумнів є основою мислення, заставою духовного прогресу, імпульсом до пошуку нової істини. Функція віри полягає в тому, щоб створювати та детермінувати умови, за яких людина діє певним чином.

Гуманістичний прагматизм визнавав за людиною право формувати свою віру, вирішувати свої сумніви, втілюючи їх на практиці свого досвіду в контексті особистої та соціальної відповідальності і таким чином брати участь в побудові реальності. В цьому контексті філософія гуманістичного прагматизму залишається релевантною, значимою, сучасною, злободенною і в ХХІ сторіччі, особливо в контексті соціокультурних перетворень.

У підрозділі 3.3. “Етичне значення поняття “безсмертя” розглянуто коло ідей гуманістичного прагматизму стосовно етичного виміру співвідношення “життя-смерть-безсмертя”. В гуманістичному прагматизмі, це співвідношення має не стільки онтологічне, скільки етичне значення і не розглядається з позиції чи існує безсмертя як факт. Аналіз цієї проблеми сфокусовано на визначенні, чи є поняття безсмертя постулатом етики та, якщо це так, що цей постулат доводить. Ідеї про вічне життя - безсмертя - складають одне з фундаментальних вірувань у всіх релігійних конфесіях з часу виникнення релігії і до наших днів. Вони будуються на аргументах, які свідчать, що їхньою головною метою є вічне життя. Але жоден релігійний світогляд не дає відчутних доказів існування безсмертя. Можливість майбутнього життя (after-life) або його нереальність залишається предметом живучих, укорінених і невиправдано впливових забобонів, містичних натяків і алюзій.

Питання - в чому причина такого ірраціонального ставлення до такого загально відомого і неминучого явища як смерть або до вірогідності безсмертя - розуміється в гуманістичному прагматизмі в контексті онтології та етики. Онтологічне значення безсмертя полягає в плюралізмі світу, в тому, що все суще у світі є вічним в своєму перетворенні. Плюралізм основних життєвих сил дає єдино надійну гарантію безсмертя, але цей загальний постулат важко застосувати до такої конкретної проблеми як життя окремої людини. Етичне значення безсмертя пов'язується із ступенем турботи людини про якість свого життя, тому що питання про те, як побудувати його, щоб прожити не марно, завжди здавалось важливим. Якби людина вірила, що майбутнє життя є іншою формою природного існування, що в ньому немає нічого сенсаційного, така віра принесла би багато користі. Вона сприяла би підвищенню морального, духовного й інтелектуального тонусу окремої людини, а з нею і всього суспільства. Наголошується на двох важливих позитивних рисах такої віри, які не може запропонувати ніяка інша доктрина. Це, перш за все, мотивація та заклик до продовження активного життя до останнього земного зітхання. Друга риса витікає з першої. Це відчуття впевненості в тому, що життя є не скороминущою миттю, не безглуздою грою, в якій кожний прагне схопити те, що трапляється йому на шляху.

Відродження інтересу до цієї проблеми, яке спостерігається повсюди, базується не на раціональній теології, а на містичних уявленнях, не на об'єктивних принципах, а на суб'єктивних аргументах і почуттях незадоволеності умовами сьогоденного земного буття. Його етична і моральна конотація містяться в прагненні людини досягти позитивних результатів в перебудові своєї реальності і покращенні умов адаптації в неї. В умовах ідеологічного вакууму сучасної України великий позитивний вплив на характер суспільних відносин може мати віра в те, що значення і призначення життя полягає не лише у вирішенні домінуючих проблем сьогодення «тут та зараз», а й у більш високих, довгострокових цілях, досягнення яких винагороджує людину в цьому земному житті та дає, або може дати, невичерпне джерело щастя в іншому житті, якщо людині дійсно призначено його випробувати.

У підрозділі 3.4. “Плюралізм як основа демократії в умовах глобалізації сучасного світу” показано як концепція істини, пропонована в гуманістичному прагматизмі, функціонує в цілеспрямованій діяльності людини. Наукова концепція гуманістичного прагматизму, яка здобула назву “плюралізм”, будується на опозиції теоріям монізму та абсолютизму. Вона засновується на принципах толерантності та взаємоповаги. Ця ідея виходить із тези, що філософське уявлення суспільного блага не є апріорним та не містить абсолютної істини. Його масштаб і зміст можна визнати лише в процесі і внаслідок обговорення, широкого суспільного дискурсу. Фундаментальне плюралістичне уявлення гуманістичного прагматизму ґрунтується на тезі “роботи” істини, яка в контексті історичного розвитку людського знання і досвіду розуміється неостаточною та пластичною. Аналіз домінуючої ролі людини в пошуку істини в процесі створення своєї реальності та розмаїття соціокультурних моделей показав і довів необхідність цивілізаційної адаптації. Плюралізм здається найбільш вірогідною позицією для актуалізації адаптації і досягнення соціального консенсусу. Ідея гуманістичного плюралізму, тобто визнання різноманітності, пластичності та мінливості світу розуміється не в статиці, не в констатації стану реальності, а в динаміці. Концепція плюралізму засновується на тезі неоднаковості, але вимагає активної дії в пошуку компромісу між проявами неоднаковості, суперечності та навіть конфронтації в процесі побудови рівних можливостей для особистого становлення в умовах соціального буття. Таке уявлення відмови від філософії монізму передбачає свободу вибору та дії, що сприяє прагненню до позитивних новацій та стимулює потенційні сили особистості через її актуалізацію в суспільстві. Небезпека монізму, особливо помітна в соціальних відносинах, в яких фіксованість ставлення і відсутність вибору веде до появи непередбачуваних негативних і небажаних подій та їхніх наслідків.

Етичне значення проблем множинності міжособистісних відносин в оточуючій реальності, важливість усвідомлення індивідуальних і соціальних реалій пропонується розглядати з позиції свобод і відповідальності в демократичних соціальних відносинах, заснованих на принципах толерантності і взаємоповаги. Критерій відповідальності у цьому контексті має особливе значення, тому що дотепер не вироблено правил та норм життя в плюралістичному суспільстві. У практиці життя, особистого, суспільного, міжнародного, досить часто вибір між альтернативами робиться однобічно. Увага приділяється лише тому, чи задовольняє він особистим, приватним інтересам. В гуманістичному прагматизмі плюралізм визначається не просто як різноманітність, а як свідомий, конструктивний, зацікавлений пошук компромісу, злагодженого рішення, яке неодмінно повинно реалізуватися в активному практичному досвіді. Мотиваційний сенс цього постулату міститься в тому, що можна створити ідеологію злагоди, підтримки і довіри навіть в атмосфері нерозуміння і протистояння. Цінність такої ідеології має бути не теоретичною мрією, вона повинна стати активним дієвим чинником в практичному досвіді.

У четвертому розділі “Гуманістичний прагматизм в структурах повсякденності сучасного суспільства” визначено напрями і значення впливу ідей гуманістичного прагматизму в реаліях сучасності ХХІ сторіччя. Особливості реалізації двоєдиного процесу гармонізації взаємодії особистості та соціального середовища аналізуються в ракурсі телеології інтеркультурного обміну і прагматичних форм мінімального консенсусу в розумінні взаємоприйнятних цінностей. Відмічається важливість визнання конфлікту, суперечки або незгоди як факту дійсності, а не перешкоди в пошуку компромісу. Підкреслено, що плюралістична відкритість гуманістичного прагматизму, заснована на понятті дискурсу, різних форм контакту і спілкування, сприяє взаєморозумінню та укріпленню особистих, суспільних і глобальних соціальних зв'язків.

У підрозділі 4.1. “Єдність “особистого-суспільного” в прагматиці людського буття” аналізується аксіологічна установка в дихотомії “людина-суспільство”. Філософське і суспільне ставлення до цієї проблеми історично змінювалося залежно від розуміння основоположних реальностей, домінуючих в різних людських спільнотах. Акцентовано увагу на постулати гуманістичного прагматизму, в яких це співвідношення інтерпретується в контексті тріади “людина-влада-суспільство”, оскільки в практиці повсякденного життя всі прояви індивідуальності людини в її взаємостосунках з суспільством так чи інакше корегуються і регулюються владою та її соціокультурними інститутами. Цивілізаційні особливості культури суспільних відносин багато в чому визначаються положенням і статусом особистості, розумінням її прав на індивідуальність, свободу становлення і подальшого розвитку. В багатьох культурах сама ідея особистості сприймається як антитеза владі. Але проблема взаємостосунків між ними значно ширше і має безмежну кількість рішень. Вибір кращого з них визначається кожним особисто. Цей вибір відображає преференції та очікування, які є персональними та залежними від обставин, інтересів і цілей людини в різні періоди її особистого і суспільного життя. Міра її автономності та свободи обумовлена історією розвитку і сучасними характеристиками ідеологічної і соціальної системи, в якій вона живе.

В гуманістичному прагматизмі тріада “людина-суспільство-влада” розглядається в динаміці постійного руху і взаємопроникнення. Всі три елементи схильні до зміни. Якщо порушується соціальна інтегрованість суспільства, настає час недовіри і психологічного синдрому деіндивідуалізації, песимістичних настроїв, створення презумпції “замінності”, з одного боку, і появи сильної, харизматичної особистості з іншого. Це становить ідеальне підґрунтя для виникнення диктаторських політичних структур, в яких домінує авторитарна система влади. Згідно з постулатами гуманістичного прагматизму відносини у цієї тріаді не розглядаються в термінах опозиції. Так само ні людина, ні суспільство не сприймаються як абстрактні поняття. Суспільство, як соціальне середовище, існує зовні окремої людини, незалежно від її особистої волі й індивідуальної свідомості. Але воно історично склалося в певну матеріальну та духовну культуру завдяки індивідуальним і спільним позитивним зусиллям його суб'єктів. Ні в житті людини, ні в житті суспільства немає періоду стабільності. Саме в гармонізації їхньої взаємодії виявляється суттєва роль третього елемента тріади. Дійсний прогрес можливий там, де влада зацікавлена в розвитку і підтримці розумної рівноваги між інноваційними змінами в суспільстві і збереженням індивідуальності його суб'єктів. Мета суспільної взаємодії повинна ґрунтуватись не на категоричному імперативі, людина повинна виконувати свій обов'язок, але вона має право знати в чому її обов'язок полягає і як вона може відрізнити істину від помилки. Плюралізм в тріаді “людина-влада-суспільство” означає не лише нарощування матеріальних ресурсів, але й духовне вдосконалення. Ці процеси містять також позитивні зміни у психологічному ставленні до методів соціальної конкуренції і співробітництва, що має вирішальне значення для створення гармонійного гуманістичного простору в реаліях демократичної України.

У підрозділі 4.2. “Гуманістична формула розвитку соціально значущої особистості” розглянуто взаємовідношення в кореляції “особисте-соціальне” в контексті виявлення потенціалу обох елементів цієї дихотомії. Наукова концепція філософії гуманістичного прагматизму концентрується на постулаті першорядності значущості людини, її соціальної сутності та обумовленості. Згідно цьому постулату всі думки, переконання, характер соціальних відносин і особисті установки мотивовані соціально необхідними вимогами. Драматична напруженість практичних обставин, умов і викликів життя вимагає виявлення нових форм самореалізації, потенційна розмаїтість яких визначає особисту долю людини і перспективи існування її соціального оточення. Людина, природа якої є незавершеною, принципово нецілісною, перебуває в процесі становлення своєї особистості і пошуку різних способів об'єктивації в різних формах соціального устрою.

Гармонійний розвиток індивідуальності відбувається не в ізоляції, не сам по собі, і не для себе. Він є складовою двоєдиного процесу, який здійснюється на тлі безперервного обміну інформацією між особистістю та її соціальним оточенням. Його суть складається з двох аспектів - внутрішньої та зовнішньої комунікації. Обидва ці аспекти комунікації значною мірою впливають на ступінь самоусвідомлення, на взаємовідносини з іншими та на соціально-психологічний клімат в цілому.

Людина живе в світі, який постійно змінюється, її реакції на ці зміни не детерміновані апріорі. Вона діє на підставі свого відчуття свободи волі і тому робить вільний вибір, але це не гарантує від помилок. Підкреслюється, що яким би не був цей вибір, вірним чи помилковим, він служитиме інтересам людини, а не проти неї, якщо вона побачить альтернативи в комунікативному просторі життя і знайде в собі сили зробити перший крок в їхній реалізації. Ця сила в концепціях гуманістичного прагматизму визначається психологічними чинниками в структурі особистості. Оптимістичне-песимістичне ставлення є могутнім підґрунтям успіху або невдачі. Людям властиве бажання якісно змінювати своє існування, тому в своїй більшості вони є активними суб'єктами свого розвитку. Показано, що поняття соціально значущої особистості в гуманістичному прагматизмі ґрунтується на визнанні неостаточності, мінливості, пластичності в опозиції “істина-помилка” і пов'язується з процесами освіти і виховання та ставлення людини до можливостей своєї самореалізації. Гуманістична формула розвитку соціально значущої особистості заснована на відкритості людини до закликів її реальності. Незалежно від особистих характеристик існують послідовні, логічні, доступні кожному способи, методи і методики досягнення успіху та бажаної мети. Поняття успішності соціальної та особистісної адаптації пов'язується з готовністю людини міняти звичні орієнтири, цілі, професіональну діяльність та спосіб життя. Життєздатність суспільства та самореалізації його суб'єктів залежить від розвитку здатності та уміння вчитися. Це стосується не лише молоді. Важливо, щоб кожний, незалежно від віку, ясно розумів, що в реаліях сучасності можливість та мотивація підвищення або зміни професійної кваліфікації є ознакою вільної, відповідальної людини, мета якої позитивно створювати свою біографію. Принципи та зміст розвитку соціально значущої особистості засновані на пріоритетах модернізації та інновації методів та форм освіти. Усвідомлення необхідності постійно, впродовж всього життя вчитися, вдосконалювати та розмаїтити своє знання стає імперативним в контексті глобалізації світу, поляризації геостратегічних центрів по створенню матеріальних благ, характеру праці і виникнення нових способів виробництва.

У підрозділі 4.3. “Культура комунікації та комунікація культури в суспільстві” констатується, що світогляд людини, її реакції, ставлення до реальності, менталітет, все, що можна об'єднати загальним терміном “культура”, безпосередньо співвідноситься і мотивується практикою її життя. Основні якості та особливості особистості, її характеру і поведінки пов'язані з культурою її життєдіяльності в контексті форм і моделей комунікації. Людина розвивається в культурі свого суспільства, яка детермінує її з метою створення необхідного ідеалу або стандарту особистості.

З точки зору гуманістичного прагматизму не існує універсального стандарту культури. Культура визнається історичною і соціальною реалією зі змінними параметрами. Кожній культурі властиві внутрішні відмінності та особливості, які не дозволяють ототожнити навіть однорідні культури. Впродовж століть культурна свідомість штовхала людей на суперництво і конфлікти. Сама проблема конфлікту є проблемою культури. Вона залежить від культурних преференцій в сприйнятті світу, залежно від ставлення до реалій життя та уявлення їх в термінах гармонії чи конфлікту. Ескалація психології конфліктності спирається на глибинні стійкі константи і догми, властиві даному суспільству та культурній традиції, в яких визнається лише одна абсолютна, непорушна істина. Для вирішення конфліктів, пов'язаних з різноманітністю культур, потрібна творча взаємодія, орієнтована на загальнолюдські цінності і заснована на концепції істини, вільної від абсолютизму та нетерпимості. В реаліях ХХІ століття вслід за процесами глобалізації та появи електронних видів зв'язку розповсюджується нова форма культури, яка заснована на всесвітній інформаційній відвертості та відкритості. Її логіка, мета і динаміка спрямовані на створення “плюралістичного темпераменту”, в якому культура комунікації і комунікація культури впливають та доповнюють один одного, що сприяє гармонізації, розумінню і взаємоповазі в світі.

У світлі сучасної світоглядної невизначеності в Україні ця теза має пріоритетне значення.

У підрозділі 4.4. “Місце гуманістичного прагматизму в сучасній соціально-філософській традиції” міститься аналіз уявлень гуманістичного прагматизму про природу соціальних відносин. Життєві і моральні орієнтири та шляхи гармонізації відносин між індивідуальною людиною та її оточенням, природним і соціальним, розглядаються в його концепціях як в статиці даного часу, так і в ракурсі їхнього можливого руху в перспективі майбутнього розвитку сучасних тенденцій духовних, інтелектуальних, моральних, етичних характеристик. В цьому контексті аргументовані в гуманістичному прагматизмі постулати толерантного відповідального етичного та морального ставлення мають безпосереднє значення для аргументації суттєвих принципів світоглядних орієнтацій сучасного українського соціуму. Вони визначають характер взаємостосунків та методи подолання незгод і конфронтацій в сучасному світі, який все виразніше приймає глобальні риси.

Показано, що все більш чітка орієнтація сучасної соціальної філософії на концепції класичного прагматизму обґрунтована необхідністю застосування пропонованих в ньому шляхів досягнення і верифікації істини. Концепція неостаточності істини не тільки руйнує догматичні ідеологічні структури минулого, але дає можливість вибору між різними альтернативами, що є підтвердженням ідеї плюралізму і свободи волевиявлення особистості в контексті соціальної відповідальності. Головний зміст гуманістичних постулатів класичного прагматизму в сучасності ХХІ століття полягає в трансформації стереотипів світоглядних орієнтацій в пошуку позитивної національної ідентичності та побудови плюралістичної демократичної культури, яка розуміється не лише як засіб організації управління та влади, але і як образ життя.

Цілісне уявлення глибинної суті впливу гуманістичного прагматизму на розвиток сучасного суспільства і злободенності його постулатів для становлення світогляду демократичної України виявляється в загальному гармонізуючому ефекті. Згідно концептуальним та операціональним принципам гуманістичного прагматизму гармонізація буття суспільства ґрунтується на визнанні необхідності діалогу, толерантності і бажання знайти спільні позиції, а не на безкомпромісному виборі в опозиції свій-чужий, особисте-суспільне, індивідуальне-соціальне, істина-помилка. Весь людський досвід доводить, що такі опозиції є штучними. Однозначний вибір між ними є деструктивним тому, що вони існують в системі взаємозалежної динамічної взаємодії. Гуманістичний прагматизм пропонує використовувати всі можливості, щоб знайти задовільні адекватні рішення та перевірити їх у практичному досвіді.

Плюралістична відкритість, пропонована в постулатах гуманістичного прагматизму, сприяє відродженню та поглибленню взаєморозуміння в суспільних і міжособистісних відносинах, заснованих на культурі дискурсу, комунікації та діалогу, різних формах контакту і спілкування в умовах взаємотерпимості та посилення глобальних соціальних зв'язків.

У Висновках підводяться підсумки дослідження. Підкреслюється внесок гуманістичного прагматизму в розвиток філософської думки кінця ХIХ - початку ХХ сторіччя, визначаються масштаби, сфери і зміст впливу його ідей на розвиток сучасного суспільства; оцінюється пропонована в ньому теза про неостаточність, мінливість і пластичність відносин в опозиціях “істина-помилка”, “віра-сумнів”, “свобода-необхідність”; аргументується необхідність плюралізму і обґрунтовуються права людини на свою персональну істину; підкреслюється, що право на свободу вибору напряму пов'язане з обов'язком нести за нього особисту та громадянську відповідальність. В контексті сучасних проблем соціальної філософії аналізуються причини глобального відродження гуманістичного прагматизму в його первинній класичній інтерпретації, визначаються ступінь і сфери його впливу на характер взаємовідносин особистості та соціального оточення.

Аналіз характеру впливу гуманістичного прагматизму на розвиток сучасного суспільства і розуміння злободенності його постулатів для становлення світогляду демократичної України дозволяє зробити висновок, що в реаліях сьогодення:

- головна цінність впливу гуманістичного прагматизму полягає у визнанні ролі і здатності людини завдяки своєму розуму вільно зробити усвідомлений вибір спільної позиції між конфліктуючими альтернативами і побудувати в мінливому світі свою реальність згідно своїм інтересам, потребам, очікуванням і бажанням;

- значущість і цінність впливу концепції неостаточності і багатомірності обох елементів в антиномії “істина-помилка”, відмова від їхньої абсолютизації полягають в постулюванні вірогідності переоцінки змісту і оцінки кожного із них за їхніми практичними наслідками, що викликає необхідність перевірки в дії. Вирішальне значення спонукальності істини, яка мотивує бажання діяти, мобілізує активність в здійсненні і застосуванні того, що в даних умовах і даному часі визнається істинним, становить виключно важливий аспект впливу гуманістичного прагматизму на сучасні соціальні відносини;

- цінність впливу концепції активного ставлення до кореляції понять в опозиції “свобода-необхідність” міститься в тому, що вона передбачає право людини на вільний вибір серед існуючих альтернатив, заснований на відповідальному ставленні до застосування його в дії, якщо він дійсно сприяє досягненню мети. В сучасному світі це твердження є більш ніж актуальне, оскільки красномовні дискусії, заяви і пропозиції в більшості своїй так і залишаються деклараціями, відірваними від реальності людського досвіду, що веде до виникнення песимістичних настроїв у суспільстві і зневіри в майбутнє;

- гармонізуючий вплив філософських та соціокультурних аспектів етичного виміру кореляції “віра-сумнів” бачиться в розумінні їхнього генетичного взаємозв'язку. Він ґрунтується на визнанні вільного прояву психологічного відчуття реальності бажаної мети, згоди з тим як її добитися, упевненості в своїх силах і в кінцевому задовільному результаті. Перспектива і телеологія прагматичних форм етичних наслідків як віри, так і сумніву мають безперечну ф'ючерсну спрямованість і орієнтовані на ціннісні цілі, тобто на поліпшення людини та умов її природного і соціального існування;

- плідним і конструктивним для побудови консолідуючого світогляду гармонійного демократичного суспільства в сучасній Україні є розуміння конфлікту, помилки, незгоди і нерозуміння не в руслі перешкоди, а навпаки як мотивації активної дії в пошуку компромісу і більш адекватного рішення. Визнання конфлікту як динамічної системи, в якій відбувається постійна реконструкція і переоцінка подій, думок і суджень, спонукає на пошук конкретних дій у відповідь на конкретні загрози. Побудова гуманістичного простору людських відносин засновується на необхідності вибору між цінностями. Спроби створити ідеальне благополуччя на Землі, керуючись догматичним визнанням співвідношення в дихотомії “істина-помилка” неминуче оберталися злом і стражданнями;

- важливим аспектом впливу гуманістичного прагматизму є теза про “роботу” істини, тобто оцінку її наслідків в безпосередньому людському досвіді. Збалансовані плюралістичні інтеркультурні принципи подолання кризових явищ, конфліктів, запобігання ворожнечі ґрунтуються не лише на теоретичних постулатах. Вони потребують реально корисних, ефективних дій в особистому і соціальному вимірі. У постійному багатогранному процесі побудови, становлення і вдосконалення своєї реальності, свого буття людина повинна брати участь в широкому соціальному дискурсі для того, щоб знайти спільні позиції, компроміси і злагоду. Концепція плюралізму, як вона постулюється в гуманістичному прагматизмі, припускає не лише ліберальну терпимість, не лише діалог, розмови та дискусії, які не дають конструктивних практичних результатів. Важливим елементом концепції плюралістичного мислення є заклик до конкретних дій, активно спрямованих на досягнення і розвиток взаєморозуміння в подоланні соціокультурних та етичних тупиків;

- значення і вплив постулату неостаточності і “роботи” істини виявляється в процесі становлення соціально значущої особистості. Реальні виклики життя змінили соціальний контекст і функції людини. Нові аспекти та пріоритети потребують від людини відкритості до мінливих умов реальності. В світлі нових підходів до побудови соціальних відносин ефективність реалізації та використання людського потенціалу вимагає активного ставлення до способів самореалізації. Готовність до зміни кар'єри і життєвих стандартів, бажання і звичка постійно підвищувати свою кваліфікацію або міняти свою професійну діяльність має бути імперативною мотивацією позитивної ідентифікації людини;

- глибинна сутність впливу гуманістичного прагматизму на розвиток сучасного суспільства виявляється в тому, що його постулати продовжують залишатися невичерпним джерелом ідей, використання яких значно полегшить і прискорить процеси гуманізації, гармонізації і консолідації суспільства в локальному і глобальному масштабі. Проте їх не треба вважати достроковим апріорним соціальним прогнозом або священним керівництвом до дії. На міжнародних форумах, конференціях, парламентських дебатах ідеї плюралізму, пошуку компромісу, конструктивного діалогу і взаємоповаги висловлюються постійно. Але здається, що на цьому і закінчується спонукаючий вплив постулатів гуманістичного прагматизму. Людина розмовляє легше, більш аргументовано і краще, ніж вона діє. В реаліях глибокої загальносистемної кризи сучасної України не слід забувати, що кожна істина, як і кожна помилка, вимірюється стосовно її значущості і цінності в конкретних обставинах. Все питання в тому, як людина третього тисячоліття готова визначити, оцінити, застосувати свої істини, користуватися ними і нести за це відповідальність.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографія:

1. Жарких В.Ю. Гуманістична філософія Ф.К.С.Шиллера: [монографія] / Володимир Юрійович Жарких. - Одеса: Астропринт, 2008. - 272 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Жарких В.Ю. Концепции прагматизма в реалиях современности / В.Ю.Жарких // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. - 2004. - Вип. 2 (14). - С. 37-42.

3. Жарких В.Ю. Ответ Ф.К.С.Шиллера на загадки сфинкса / В.Ю.Жарких // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. - 2005. - Вип. 1 (15). - С. 55-60.

4. Жарких В.Ю. Гуманистическая формула развития личности в контексте работ Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. - 2005. - Вип. 2 (16). - С. 63-70.

5. Жарких В.Ю. Як Ф.К.С.Шиллер пропонує пізнавати істину / В.Ю.Жарких // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. - 2006. - Вип. 1 (17). - С. 70-76.

6. Жарких В.Ю. “Біологія думки”, як одна з підстав для пошуку істини в прагматичному гуманізмі Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. - 2006. - Вип. 2 (18). - С. 36-42.

7. Жарких В.Ю. Здібності як одна з проблем людини у сучасному світі / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2006. - Вип. 54. - С. 78-87.

8. Жарких В.Ю. Прагматичні ідеї Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2006. - Вип. 55. - С. 31-43.

9. Жарких В.Ю. Взаємовідносини інтелігенції і влади в гуманістичній теорії Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2006. - Вип.58. - С. 134-145.

10. Жарких В.Ю. Пріоритети і цілі процесів гуманізації українського суспільства / В.Ю.Жарких // Філософські пошуки. - Вип. XXI-XXII. - Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2006. - С. 336-344.

11. Жарких В.Ю. Аксіоми, постулати і закони мислення в гуманізмі Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Перспективи. Науковий журнал. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. - 2006. - №3 (35). - С.24-30.

12. Жарких В.Ю. Критика пессимизма в концепции Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Соціологія. Філософія. Політологія”. - 2006. - Вип. 14. - С. 69-78.

13. Жарких В.Ю. Проблема взаимоотношения свободы и необходимости в интерпретации Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Вісник Харківського університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: теорія культури і філософія науки. - 2007. - № 751. - С. 10-16.

14. Жарких В.Ю. Побудова реальності: метафізика еволюції у філософії Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2007. - Вип. 60. - С.105-116.

15. Жарких В.Ю. Проблема безсмертя в руслі гуманістичної теорії Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2007. - Вип. 61. - С.100-112.

16. Жарких В.Ю. Ф.К.С.Шиллер про переплетення особистого і суспільного в прагматиці людського життя / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2007. - Вип. 65. - С.161-174.

17. Жарких В.Ю. Ф.К.С.Шиллер про невизначеність вербального значення / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2007. - Вип. 66. - С.110-124.

18. Жарких В.Ю. Прагматичні аспекти філософії освіти / В.Ю.Жарких // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - 2007. - С. 151-160.

19. Жарких В.Ю. Труднощі визначення прагматизму / В.Ю.Жарких // Перспективи. Науковий журнал. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. - 2007. - №2 (38). - С.20-26.

20. Жарких В.Ю. Концепції прагматизму в контексті наукового знання / В.Ю.Жарких // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. - 2007. - Вип. 2 (20). - С. 54-59.

21. Жарких В.Ю. Історичні етапи розвитку прагматизму / В.Ю.Жарких // Філософські пошуки. - Вип. XXIV. - Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2007. - С. 103-112.

22. Жарких В.Ю. Ідеї плюралізму у філософії Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2008. - Вип. 68. - С. 38-48.

23. Жарких В.Ю. Логіка відношення в антиномії “істина-помилка” в аналізі Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2008. - Вип.69. - С. 95-105.

24. Жарких В.Ю. Фердінанд Канінг Скотт Шиллер - незаслужено забутий філософ / В.Ю.Жарких // Філософські пошуки. - Вип. XXVII. - Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2008 - С. 272-282.

25. Жарких В.Ю. Надії і побоювання Ф.К.С.Шиллера щодо майбутнього людини / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2008. - Вип. 70. - С. 96-106.

26. Жарких В.Ю. Зіставлення понять “віра-невіра” у трактуванні Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2008. - Вип. 71. - С. 128-138.

27. Жарких В.Ю. Прагматизм і сучасна філософська традиція / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2009. - Вип. 77. - С. 79-88.

28. Жарких В.Ю. Вплив гуманістичного прагматизму на філософію ХХ сторіччя / В.Ю.Жарких // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2009. - Вип. 78. - С. 21-31.

Тези доповідей на конференціях:

29. Жарких В.Ю. Прагматичні аспекти філософії освіти / В.Ю.Жарких // Філософія освіти і сучасність: Міжнародна науково-теоретична конференція, 19-20 квітня 2007 р.: тези доп. - Дніпропетровськ, 2007. - С.15.

30. Жарких В.Ю. Ф.К.С.Шиллер про співвідношення “людина-суспільство-влада” / В.Ю.Жарких // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті: IX Міжнародна науково-практична конференція, 22-23 квітня 2008 р.: тези доп. - Харків, 2008. - С.42-43.

31. Жарких В.Ю. Концепція співвідношення форми і значення одиниць природної мови в філософії Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Лінгвістична теорія і практика: надбання, актуальні проблеми та перспективи розвитку: II Міжнародна наукова конференція, 16 травня 2008 р.: тези доп. - Одеса, 2008. - С. 21-29.

32. Жарких В.Ю. Роль и значение философии в университетской программе с позиции гуманистического прагматизма Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Развитие научно-образовательной деятельности филиалов вузов в современных условиях: Международная научно-практическая конференция, 14-17 мая 2008 г.: тезисы докл. - Рибниця, 2008. - С. 218-220.

33. Жарких В.Ю. Проблемы будущего и судьбы человека в прагматическом гуманизме Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества: II Международная научно-практическая конференция, 26-27 июня 2008 г.: тезисы докл. - Одеса, 2008. - С.72-74.

34. Жарких В.Ю. Ф.К.С.Шиллер про когнітивні і психологічні основи комунікації / В.Ю.Жарких // Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології XXI століття: Міжнародна науково-практична конференція, 11-13 вересня 2008 р.: тези доп. - Одеса, 2008. - С. 162-163.

35. Жарких В.Ю. Процессы эволюции и теория «разумного плана» в понятиях философии Ф.К.С.Шиллера / В.Ю.Жарких // Рыбница православная: III Международная научно-просветительская конференция, 20 ноября 2008 г.: тезисы докл. - Рибниця, 2008. - С.33-35.

36. Жарких В.Ю. Концепції гуманістичного прагматизму в контексті сучасних тенденцій соціокультурного розвитку півдня України / В.Ю.Жарких // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: II Міжнародна науково-практична конференція, 10-11 квітня 2009 р.: тези доп. - Одеса, 2009. - С. 96-102.

Размещено на Allbest.ru