Гуманітарна освіта: сутність та особливості прояву (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 168.522:37.0

Гуманітарна освіта: сутність та особливості прояву (соціально-філософський аналіз)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ГРИЦАЄНКО Петро Михайлович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент ПРИЯТЕЛЬЧУК Анатолій Олексійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії гуманітарних наук.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, член-кореспондент АПН України ОГНЕВ'ЮК Віктор Олександрович, Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка, ректор;

кандидат філософських наук, професор ЗЕЛІНСЬКИЙ Микола Юхимович, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, професор кафедри філософії та гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться “28” вересня 2009 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий “_27_” серпня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається необхідністю соціально-філософського дослідження особливостей сучасного етапу розвитку освіти взагалі і національної системи освіти зокрема, що дає змогу визначитися з теоретичними і практичними завданнями та чинниками модернізації освіти, коли остання окреслюється у якості однієї із основ сталого розвитку України в ХХІ столітті.

Роль освіти в добу глобалізації та продовження розвитку сучасних технологій спонукає до утвердження її нового змісту та функцій на засадах гуманітаризації знання, адже його джерелом є зростання важливості і значення інтелекту та інформованості людини і суспільства.

Сучасному суспільству потрібна така система гуманітарної освіти, яка стане основою творення особистості, здатної до самореалізації у багатьох сферах життєдіяльності. Щодо України та перебудови пострадянської освіти в національну, гуманітаризація знання зумовлена необхідністю інтенсифікації процесів демократичного державотворення, розвитку духовної свободи особистості, який пов'язаний як із інтелектуальним поступом так і з подоланням соціально-економічних негараздів, розв'язанням політичних та ідеологічних конфліктів у суспільстві.

Напрацювання методології становлення й розвитку системи гуманітарної освіти вимагає соціально-філософського обґрунтування її сутності та особливостей прояву. Теоретичний аспект цієї проблеми перетворюється у практичний вимір, а саме у необхідність пошуку шляхів подолання непрофесійного ставлення до гуманітарної освіти, відношення до неї як до невиробничої й витратної сфери суспільної діяльності й утвердження нових критеріїв щодо її оцінки як соціального капіталу, що є основою відтворення й примноження могутності нації.

Аналіз освіти як гуманітарного процесу здійснюють філософи, педагоги, соціологи, психологи, історики, культурологи тощо. На жаль, їх дослідження не є взаємопов'язаними. Своєрідною координацією таких досліджень займається філософія освіти. Однак остання не здійснює цілісного, комплексного аналізу, оскільки тяжіє до дослідження технологічних проблем. А соціальна філософія покликана розкривати гуманітарну сутність та особливості прояву освіти.

У філософії соціальні проблеми освіти, її вплив на людину досліджуються ще з античних часів. Визначена Сократом ідея пріоритетності пізнання людини закріпилася в започаткованій Платоном класичній теорії освіти, яку вдало розгорнув Аристотель в “Нікомаховій етиці” на основі ідеї єдності навчання і виховання, мети, змісту і практичності освіти.

У подальшому дослідження сутності освіти, її соціальних цінностей і цілей репрезентовано у середньовічній теології і філософії Августином, Томою Аквінським. Практика середньовічних реформ призвела до створення перших університетів, як осередків освіти.

В епоху Відродження завдяки орієнтації на античні ідеали і виникненню протиріч у соціальній практиці, змінюється погляди на природу і людину та на їх взаємовідношення. Відповідно змінюється стан освіти, вона набуває гуманістичного характеру. Ніколо Макіавеллі, М. Кузанський витлумачують освіту як гуманістичний рух.

Завдяки філософії Нового Часу і Просвітництва формується ідеал раціональності щодо освіти та соціальної практики, зокрема, Ф. Бекон, Р. Декарт, Т. Гоббс, К.А. Гельвецій, Ж.-Ж. Руссо активно пропагували і втілювали засади раціональної моделі освіти та навчання.

Теоретичне обґрунтування філософських проблем освіти і виховання репрезентується також у німецькій класичній філософії (І. Кантом, Г. Гегелем). Ця філософія аргументує положення, що характерною рисою людини у процесі отримання освіти є те, що вона пориває з власною безпосередністю і природністю, формуючи обов'язки стосовно самої себе.

Філософська позиція К. Маркса та його прихильників не оминула проблему освіти та її ролі у суспільстві, зокрема у тому сенсі, що тут освіта розглядається як особлива сфера соціально-економічних відносин.

На далі гіпотези, концепції, теорії, прогнози стосовно освіти набувають суто науково-технологічного характеру. Тут вагомий внесок у дослідження освіти зробили представники західної філософії: Г. Спенсер, У. Джемс, В. Дільтей, Дж. Дьюї, Б.Ф. Скіннер, П. Наторп, Е. Тоффлер та інші.

У радянські часи філософське осмислення освіти віддзеркалювалося у працях П.П. Блонського, О.Ф. Больнова, Г. Ващенка, В. Вернадського, А.С. Макаренка та інших. У їхніх дослідженнях освіта конституювалась як органічна єдність репрезентації науки і практики виховання.

В сучасній Україні предметне поле досліджень у рамках проблематики дисертаційної роботи невпинно розвивається. Цю проблему розробляють у своїх різнопланових роботах: В. Андрущенко, І. Бойченко, Л. Губерський, В. Діденко, В. Кремень, С. Кузнєцов, М. Михальченко, І. Надольний, В. Нечитайло, В. Рижко, Г. Піскорський, В. Огнев'юк, А. Приятельчук, Є. Суліма, В. Щербина та ін., акцентуючи увагу на єдності принципів науковості і гуманізму та ідеї сталого людського розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України” НДР № 06БФ041-01 “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головна мета дослідження полягає у проведенні соціально-філософського аналізу гуманітарної освіти відносно пріоритетів сталого людського розвитку, зміни освітніх парадигм та використання їх евристичного потенціалу.

Постановка мети зумовила необхідність розв'язання наступних дослідницьких завдань:

визначити методологічні засади становлення поняття гуманітарної освіти;

дослідити специфіку філософського осмислення соціального змісту освіти; освіта гуманітарний освічність соціальний

розкрити структуру та основні функції гуманітарної освіти;

виявити сутність і соціальну значимість освіченості та освіти;

обґрунтувати пріоритетність гуманітарної освіти в контексті соціального розвитку українського суспільства XXI ст.

Об`єктом дисертаційного дослідження є освітні процеси як основа соціального розвитку людини і суспільства.

Предметом дослідження є гуманітарна освіта, її сутність та особливості прояву.

Методи дослідження. Соціально-філософський аналіз означеної наукової проблеми зумовлює використання методології, що охоплює філософські та загальнонаукові підходи і методи, що забезпечило належне розкриття означеної теми. Специфіка об`єкта і предмета дисертації передбачає виявлення характерних рис і закономірностей гуманітарної освіти. Принципи системності (гуманітарна освіта розглядається як органічний елемент соціальної дійсності), діалектичний метод (освіта аналізується в постійному сходженні до складних форм прояву і ролі у суспільстві), синергетичний підхід (аналіз гуманітарної освіти як варіативної і відкритої системи). Методи об`єктивності, історизму, всезагальності, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, моделювання, єдності історичного і логічного реалізуються в руслі соціальної парадигми, орієнтованої на дослідження гуманітарної освіти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в концептуальному осмисленні уявлень про гуманітарний потенціал освіти в ХХІ ст. і проведенні соціально-філософського дослідження процесу зміни української освіти на основі гуманітарних цінностей суспільного розвитку.

Наукова новизна дисертаційного дослідження розкривається у таких теоретичних положеннях:

визначено, що до методологічних засад дослідження гуманітарної освіти відноситься не тільки положення, які стверджують, що освіта є транслятором наукових знань, а й те, що вона є джерелом подолання відчуження між знанням і людиною завдяки її гуманітаризації. Гуманітарна освіта - це цілеспрямована комунікативна трансляція, засвоєння соціально-значимих структур, цінностей та відношень між людиною і природою, людиною і людиною, людиною і суспільством, це також процес навчання у вигляді інформатизації, соціалізації, спеціалізації, ідеологізації, стилізації тощо;

досліджено, що традиційна специфіка філософського осмислення соціального змісту освіти визначається у кількісно-якісному взаємозв'язку теоретичних надбань і дидактичної практики. Однак, освіта сутнісно і ціннісно соціально репрезентується, насамперед, своїм гуманістичним змістом. Освіта інтегрує в собі соціальний і індивідуальний досвід, формуючи внутрішній світ особистості та стимулюючи її до пошуку оптимальних соціальних дій;

розкрито, що у соціально-філософському вимірі структура гуманітарної освіти виявляється через взаємовідношення: знання (результат співвідносності елементів мислення і дійсності як необхідна умова освітнього процесу), освіченості (міра можливостей людини і суспільства у практичному використанні знань), гуманізму (принцип визначення дійсних цінностей людини і світу). Основними функціями гуманітарної освіти є культуро-творча, соціально-гармонізуюча та духовна;

виявлено, що гуманітарна освіта безпосередньо формує освіченість людини за рахунок набуття людиною соціально значимих цінностей. Здійснено авторське визначення поняття освіченості у якості соціального феномену, який виявляється через континуум знань, вмінь, можливостей, що реалізується відповідно до рівня розвитку культури і форм діяльності людини і суспільства. Освіченість соціально капіталізується, визначаючи сталий розвиток суспільства;

обґрунтовано, що пріоритетність гуманітарної освіти в контексті сучасного соціального розвитку виявляється через її гуманізм, ефективність та соціальну адаптивність, що сприяє організації виживання особистості у складних національних та світових процесах.

Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розкритті основного змісту, особливостей теоретико-методологічного інструментарію, евристичного потенціалу гуманітарної освіти. Матеріали, основні положення, висновки дисертації можуть бути використані для подальшої наукової розробки в сфері гуманітарних наук.

Викладене в роботі бачення особливостей гуманітарної освіти дозволяє зрозуміти внутрішні елементи цього явища, що є досить істотним для розв'язання актуальних проблем у сучасній соціальній науці і методології.

Практичне значення полягає в можливості використання теоретичних положень та висновків дисертації як методологічної основи для подальших соціально-філософських та соціологічних досліджень освітніх систем, в розробці концепції національної освітньої політики, в прикладних дослідженнях та освітній діяльності вищої школи, в соціально-економічній та управлінській сферах.

Викладені в роботі методичні розробки та рекомендації можуть використовуватися у навчальному процесі загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних та вищих навчальних закладах України за спеціальністю “Людина і світ”, “Історія України” та “Філософія освіти”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи обговорювалися автором на методологічних семінарах кафедри філософії гуманітарних наук, науково-практичних семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на міжнародних науково-практичних конференціях “Дні науки філософського факультету” ( Київ - 2009), “Шевченківська весна - 2009” також на “Других російсько-українських філософських читаннях молодих вчених” (Москва, філософський факультет Московського державного університету імені М.В. Ломоносова 16-17 травня 2008).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у 7 публікаціях - чотирьох статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та трьох тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок, список використаної літератури містить 226 найменувань на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується джерельна база та ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми, визначається об'єкт, предмет, мета та завдання дисертаційної роботи, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, відображаються апробації й публікації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження гуманітарно-освітнього процесу” що містить два підрозділи, здійснюється аналіз стану дослідження наукової проблеми, простежено етапи становлення поняття “освіта” та “гуманітарна освіта”; а також розглядається взаємозв'язок цих понять з обґрунтуванням їхнього соціально-філософського змісту.

У підрозділі 1.1. “Поняття гуманітарної освіти” визначено, що гуманітарна освіта є провідним і визначаючим початком соціалізації, головним інструментом культурної спадкоємності поколінь. Вона знаходиться в динамічній взаємодії з людиною (враховує вікові можливості і обмеження) та процесами стихійної соціалізації. Виступаючи одночасно, як чинником так і засобом соціалізації.

Варто зауважити, що з моменту виникнення соціальних норм та їх трансляції і виникає гуманітарна освіта. Сенс якої і полягає у передачі, трансляції такого виду знань, який необхідний для розуміння та узгодження, взаємодії людини з людиною.

В процесі дослідження вказуються історичні підходи дослідження поняття гуманітарної освіти, а саме: позитивіський, феноменологічний, герменевтичний, синергетичний, комунікативний та інші. Важливо зазначити, що гуманітарна освіта позначає як результат процесу становлення, так і сам процес. Оскільки результат гуманітарної освіти не представляється по типу технічного наміру, а виникає з внутрішнього процесу формування й тому постійно перебуває в стані продовження й розвитку.

Витоки освітнього процесу знаходяться виключно в площині гуманізму та формування гуманітарного знання про навколишній світ. Гуманітарне знання є першочерговим елементом в процесі навчання. Людина, яка навчається, здобуває освіту долучається до наукового і соціокультурного досвіду через суспільство, тексти та інші історичні артефакти, шляхом розуміння і переживання тих знань, які вона вивчає і засвоює. Освіта не може існувати поза суспільством, так як, вона слугує з'єднувальною ланкою між поколіннями і несе знання, передусім, про людину і для людини.

Оскільки ще на початку історії інтереси людей культивувались в межах виживання, а практична діяльність перебувала в рамках безпосереднього здобування їжі, виникає елементарний спосіб навчання у якості відношення до норм суспільної взаємодії. Навчання почало ґрунтуватись, насамперед, на трансляції “грамотного”, шанобливого та прагматичного відношення до об'єктів природи та предметів суспільної практики. Отже, можна стверджувати, що в даному випадку людина гуманітаризувалась, олюднюючи природу для того, щоб її зрозуміти і діяти у ній, незалежно від того, якою вона є насправді. А по правді кажучи, людина найчастіше думає про те, як забезпечити собі комфортне існування у природі.

Проблеми освіти завжди займали важливе місце у філософських концепціях мислителів стародавнього світу, починаючи з прадавніх культур Єгипту та Вавилону, але систематизоване теоретичне її окреслення можна простежити лише в давньогрецьких філософських школах, де виникає розуміння освіти як вчення про методи, засоби, прийоми навчання мудрості.

Гуманізм епохи Відродження проголошував вільнодумство та свободу особистості в освіті і житті, на відміну від середньовіччя, де освіта підтримувала догматизм, виховання покірності та стриманості, при цьому, стимулюючи консервацію суспільного розвитку. Віра у високі духовні якості й творчі сили людини, була провідним гаслом не тільки в епоху Відродження, але й в період Просвітництва. Ось чому відроджуючи мистецтво, літературу та філософію античності, впроваджуючи нові освітні методики, гуманітарна освіта поступово займала провідне місце в структурі суспільних відносин.

Необхідно сказати й те, що для наук про дух, які вивершились в класичній німецькій філософії, ідея довершеної гуманітарної освіти постала у якості ідеалу, оскільки гуманітарна освіта - це саме та сфера, у якій вони існують та розвиваються.

Марксизм, стверджуючи, що наука набуваючи звичних для неї рис універсальності, спеціалізації й міждисциплінарних зв'язків утверджується як така, тільки тому, що освіта і наука існують у якості цілісного формоутворення, що розвивається, і має свою історію. Як наголошував К. Маркс, наукова творчість можлива як істинно людське відношення до світу, що “згодом природознавство включить в себе науку про людину в такій же мірі, у якій наука про людину включить у себе природознавство і це буде одна наука”.

У своїй фундаментальній роботі “Істина і метод” Г.Г. Гадамер присвячує цілий підрозділ основоположним гуманітарним поняттям, починаючи з поняття освіти. Г.Г. Гадамер стверджує, що тільки з приходом класичного розуміння освіти її тлумачення входить у філософський дискурс, оскільки вдається закріпити за цим новим словом традиційну ідею виховання, що, до речі, має свої витоки ще в античній традиції.

У XIX-ХХ ст. характерним для концепцій освіти в філософії є орієнтація на критику класичного типу освіти, яку розпочали “нові філософи науки” - І. Лакатос, Т. Кун, П. Фейєрабенд.) Перш за все. ця критика направляється проти “наукового шовінізму” (Т. Кун), або, навіть, “наукового імперіалізму” (П. Фейєрабенд), коли науковий світогляд розглядається як єдиний істинний світогляд, який витісняє всі інші форми пізнання.

Важливим моментом в філософії освіти є “діалогічна традиція” (М. Бубер, Ф. Розенцвейг, О. Розеншток-Хюссі) де акцент робиться на ситуації зустрічі вчителя та учнів при якій відбувається діалог, тут зазначається, що коло ідей сучасної філософії освіти групується навколо двох фундаментальних ідей сучасності, а саме, ідеї відкритого суспільства (К. Поппер) та комунікативного розуму (Ю. Хабермас).

На початку ХХІ ст. можна фіксувати появу інтеграції знань, необхідних для формування цілісної системи поглядів на світобудову. Антропоцентриська парадигма, яка базувалася на визнанні вирішальної ролі людини в природі, поступається місцем коеволюційній пізнавальній концепції, згідно з якою необхідність збереження всіх форм життя є методологічним принципом науки й освіти. Цей принцип визначає методи досліджень і способи пояснювальних схем, він стає новою парадигмою культури, що дає змогу осягнути складні процеси взаємодії людини й природи, єдність природничо-наукового й гуманітарного знання.

Відкриваються нові перспективи для організації знань, пошуку нових аналітичних одиниць і способів розуміння єдності природи й культури. Коеволюційна парадигма (І. Пригожин, І. Стенгерс) передбачає осягнення шляхів спільної еволюції природи й людини, біосфери й ноосфери.

Отже, з моменту виникнення соціальних норм та їх трансляції і виникає гуманітарна освіта. Сенс якої і полягає у передачі, трансляції такого виду знань який необхідний для розуміння та узгодження взаємодії людини з людиною. Залучаючи до соціальних норм нові покоління, суспільство охороняло і регулювало свій спосіб життя. А пристосувавши молодь до даного способу життя, воно здійснювало її соціальну адаптацію.

У підрозділі 1.2. “Філософське осмислення соціального змісту освіти” показано, що сучасних умовах розвитку суспільства беззаперечним є визначення освіти як одного із пріоритетних чинників творення життєвого шляху людини і суспільства. Вона формує відношення людини до знання природних потенціалів, сприяє росту інтелектуального й науково-виробничого рівня особистості, суспільства та країни. Сьогодні нікому вже не потрібно доводити, що ХXI століття - пронизано науково-технічним прогресом, що спонукає до соціально-історичних і, навіть планетарних змін. Ось чому цей період називається століттям освіти. Варто зазначити, що суспільство звертається до освіти не випадково, а завдяки необхідності. При цьому виявляється, що освіта в одному із своїх головних аспектів існування є не тільки соціальною необхідністю і цінністю, відмова від якої або недооцінка її унеможливлює подальше збереження, відтворення й розвиток соціальності, а й те, що прогрес суспільства його зростання ведуть до підвищення соціального статусу освіти.

Найважливішим компонентом духовного життя виступає система освіти, яка пов'язана з реалізацією процесу поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих соціальних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах. Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання. Сучасна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводжується пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють грамотному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін.

В силу особливої відповідальності за долю людини освіта як ніяка інша соціальна сфера повинна виходити з ідеї гуманізму, спрямовуватися на забезпечення формування цілісності як окремої людини, так і людської цивілізації загалом. Адже всі актуальні проблеми для людини осягаються, насамперед, крізь призму гуманітарного знання і тому головним питанням будь-якої педагогічної методики є проблема співвідношення освіти із збереженням й підвищенням життєдіяльності окремої людини, людського суспільства й цивілізації. Одночасно у сучасному світі набувають вирішального значення питання виховання, оскільки їх освітнє вирішення є надзвичайно важливим для існування сучасної цивілізації, та зростає відповідальність особистості за свою діяльність перед майбутнім людства.

Отже, основною вимогою гуманітарної освіти повинно стати формування такого світогляду, який би містив у собі єдине інтегроване знання, в остаточному підсумку визначаюче культурний і професійний рівень людини, і найбільш відповідне інтересам глобального виживання.

У другому розділі “Сутність гуманітарної освіти”, що містить два підрозділи, увага зосереджується на ґрунтовному дослідженні гуманітарної освіти. Вказуються її головні моменти, функції; аналізуються та описуються структурні елементи.

У підрозділі 2.1. “Структура гуманітарної освіти” розглядаються ключові структурні моменти. Метою і призначенням гуманітарної освіти є формування індивіда (і суспільства), подібного собі, що живе і діє як елемент саме цього співтовариства, який несе його ознаки і володіє його досвідом. Це забезпечує збереження і виживання себе як члена цього суспільства і цього суспільства як свого другого, колективного “Я”.

Варто наголосити, що у соціально-філософських дослідженнях освітнього процесу традиційно склалося кілька підходів і значень до терміну “гуманітарна освіта”, а саме: - як до соціального інституту; - як до освітньої діяльності і її результатів, позначувані поняттям “освіченість”; - як до системи освіти - ієрархієзованою сукупністю освітніх організацій, зв'язаних управлінською інфраструктурою;- як до різновиду соціального процесу.

Розгляд проблем структурної, функціональної й динамічної організації гуманітарного освітнього процесу дозволить виявити його інваріанти як соціального інституту, як результату освітньої діяльності, втіленого в соціально-особистісних характеристиках відтвореного індивіда, і як частини загального соціального процесу, пов'язаного з механізмами самоорганізації соціальної системи. Гуманітарна освіта не просто відтворює в індивіді зміст, що відповідає суспільному цілепокладанню, але “привласнює” його, трансформуючи відповідно до мети освітньої підсистеми суспільства. При цьому загальна інертність даної освіти як соціального інституту багато в чому визначається не тільки стабільністю норм і рольових програм у системі “вчитель-учень”, але й більшою або меншою інертністю самого змісту гуманітарної освіти.

Отже, гуманітарна освіта виступає загальним інституалізованим процесом наслідування у суспільстві, а із встановленням норм і затвердженням рольових матриць соціальної взаємодії вона набуває статусу соціального інституту.

У підрозділі 2.2. “Функції гуманітарної освіти” аналізуються та вказуються функції гуманітарної освіти. Провідна функція гуманітарної освіти полягає у тому, що людина не тільки збагачується різноманітними знаннями й уявленнями, вона отримує можливість виявити все те, що закладено в ній природою, усвідомити себе особистістю і знайти своє місце в тій культурі, у якій вона живе.

Гуманітарна освіта здійснює входження людини в цілісне буття культури. Її функціями відповідно постають: духовна, культуро-створююча та соціально-гармонізуюча, які сприяють повноцінному залученню особи до культури і соціуму. Особистість, у даному контексті, розглядається, як суб'єкт культури, що є не тільки її споживачем, але також носієм і творцем культурних цінностей. Досліджуючи завдання гуманітарної освіти, необхідно поряд з іншими аспектами враховувати, на що вона покликана своєю природою, а саме: сприяти інтеграції і гармонізації особистості в національну та загальносвітову культуру; формування загальної культури особистості, створення умов для її культурного і соціального самовизначення; оволодіння особистістю сучасною загальною культурою.

Таким чином, можна сказати, що гуманітарна освіта реалізує свої функції шляхом поєднання навчання й виховання з культурою, як системою базових цінностей, яка повинна служити мотивом теперішньої і майбутньої діяльності. Гуманітарна освіта виступає як діяльність по залученню людини до культурного простору того суспільства, у якому вона живе, оскільки вона є каналом передачі знань і духовних цінностей, накопичених культурою народу, вона ж підтримує єдність і цілісність соціального досвіду й досвіду власної діяльності, тому основними функціями й принципами гуманітарної освіти є культуроємність і культуротворчість. Культуроємність виражає відповідність системи існуючим якісним особливостям середовища й зв'язок освіти зі сформованими традиційними відносинами й цінностями, а також з культурними зв'язками, які народжують нові ідеї. Культуро-творчість відбиває ступінь насиченості змісту освіти культурними цінностями та інформацією.

Важливою функцією гуманітарної освітньої системи є відтворення культури. Інститут освіти як феномен культури є посередником між індивідом і соціумом у передачі, закріпленні й збереженні значимих для культури смислів.

Отже, гуманітарна освіта реалізує свої функції шляхом з'єднання навчання, розвитку й виховання з культурою, як системою базових цінностей, які повинні служити мотивом теперішньої і майбутньої діяльності.

У третьому розділі “Ціннісний вимір гуманітарної освіти”, що містить три підрозділи, зазначаються і досліджуються ціннісний аспект гуманітарної освіти. Соціальна цінність полягає у тому, що освіта є частиною людської культури, причому особливою її частиною, котра служить засобом збереження й розвитку культури в цілому, її передачі від покоління до покоління. Культура як би “пропускається” через канал освіти, з'являється у ній в опредметненому вигляді, щоб потім знову бути розпредметненою у структурі особистості тих, заради яких здійснюється освітній процес.

У підрозділі 3.1. “Освіченість як загальнолюдська цінність” приділяється увага соціальній оцінці результатів освіти та освіченості. Цінності виникають у контексті людської культури, але не зводяться до неї і тим більше не залишаються “прив'язаними” до якоїсь соціальної групи, нації або етносу.

Проблема освіченості в теорії й практиці освіти складається в постійному протиріччі, між обсягом накопиченого людством знання й індивідуальних особистісних здатностей і потреб у їхньому засвоєнні й використанні.

Сьогодні формуються нові канони культурності й освіченості, які стануть орієнтирами в стратегічних напрямах розвитку гуманітарної освіти та організаційних моделей освітніх установ. Тому постає правомірне питання про зв'язок гуманітарної освіти з поняттям “освічена людина” у ХХІ столітті.

В якості наскрізних характеристик “освіченої” людини російські дослідники Б.Н. Боденко, І.А. Зімняя, Т.А. Кравченко, Н.А. Морозова називають: розуміння світу, знання світу й себе в ньому, вміння та творчість, готовність до подальшого розвитку.

Ці ж автори наводять і цікаву систематизацію визначальних характеристик дорослої культурної людини (студента): терпимість, або толерантність; адекватність людини середовищу й ситуації; культура нормативної поведінки й соціальної взаємодії; культура інтелектуальної й предметної діяльності; культура саморегуляції й особистісного самовизначення; загально цивілізаційна культура; соціальна відповідальність.

Соціальні цінності виступають як приналежні культурі в цілому, і лише приймають різні, у тому числі й перекручені, форми при їхній реалізації в конкретних умовах. Освіченість, що розуміється сьогодні не як багатознання й володіння набором професійних навичок, а як розвиненість різноманітних здатностей системного характеру, високий ступінь їхньої продуктивності сьогодні постає як загальнолюдська цінність, і припускає моделювання такої системи освіти, у якій чільну роль займала б не традиційна трансляція знань, умінь, цінностей, норм поведінки й т.д., а створення умов для максимально можливої адаптації, виживання й розвитку конкретної особистості.

Отже, освіченість і постає тією загальнолюдською цінністю до якої слід прагнути, адже вона постає джерелом розвитку громадянського суспільства.

У підрозділі 3.2. “Сучасна освіта в концепті соціального капіталу” вказується на те, що освіта служить орієнтиром, капіталом і базою становлення сучасного суспільства, оскільки прагнення й ідеали лежать у площині належного, на що вказував ще І. Кант.

Культура завжди спрямована на якийсь ідеал, а саме на ідеал, що виходить за рамки індивідуального, на ідеал співтовариства. Цінності, а, отже, і концепти, що включають їх у себе, є, по суті, відображенням окремих аспектів таких ідеалів. Ці ідеали можуть рефлектуватися широкими масами носіїв даної культури, виступати в ролі соціального капіталу.

Варто відзначити, що гуманітарна освіта в контексті аксіологічного підходу виступає вихідним, базовим моментом транслювання і формування загальнолюдських цінностей у людини. І у такому відношенні вона набуває статусу соціального капіталу. Поняття соціального капіталу доволі слушно застосувати до гуманітарної освіти, так як, це є своєрідний самозростаючий ресурс, який дозволяє людині, завдяки залученню до соціальних зв'язків, одержувати значні переваги та нові можливості для реалізації своїх шансів.

Згідно з емпіричними дослідженнями Дж. Коулмена, не тільки економічний і людський капітал, але й соціальний у всіх своїх формах значно впливає на перерви навчання. Якщо у міській громаді були тісні й довірливі відносини між людьми, а також висока соціальна консолідація, то це зменшувало випадки переривання навчання навіть тоді, коли родина не могла забезпечити своїй дитині необхідну економічну підтримку.

Взаємозв'язок довіри й соціального капіталу в суспільстві представлений концепцією Р. Патнема. Соціолог описує ті негативні явища, насамперед в економічній сфері, що відбуваються через недовіру і нездатність співробітничати заради загального блага. Необхідність дотримання угод у “суспільстві недовіри” вимагає залучення третьої сторони, що спричиняє великі витрати, порівняно з добровільним співробітництвом, механізмом якого виступає соціальний капітал.

У підрозділі 3.3. “Особливості розвитку гуманітарної освіти в сучасному українському суспільстві” аналізуються становище глобалізації освіти у світі та відношення до нього освіти в Україні. Показано, що характер і масштаби освітніх процесів в сучасній Україні визначаються не тільки внутрішньою динамікою власної культури, але й потужними зовнішніми чинниками. Освітні процеси постійно досліджувалися й досліджуються в українській науковій літературі і відповідно розробляються нові концепції та теорії.

Для української релігійно-філософської літератури є притаманним звернення до таких ціннісних категорій як “добро” і “зло”, “любов” і “ненависть”, “співчуття” і “втіха”, що знайшло своє відображення в творах І. Вишенського, Г. Галятовського, І. Гізеля, Х. Євлевича, К. Саковича, Ф. Прокоповича та Г. Сковороди. Г. Сковорода став фундатором української класичної філософії та орієнтиром гуманітарної освіти для якої характерним є: першорядний розгляд проблем людини, її існування та сенсу життя; орієнтація на особистісне, індивідуальне, а не на групове, колективне; переважання почуття над логікою, а образу над поняттям; прагнення зрозуміти протилежну точку зору та порівняти її із власною.

Українська філософська школа тісно пов'язана з європейською філософією, інтегрується з нею, завдяки чому відбувається плідний процес взаємозбагачення та обміну духовними цінностями.

При формуванні в Україні змісту гуманітарної освіти слід дотримуватись принципу послідовності та безперервності. Згідно з віковою вертикаллю зміст гуманітарної освіти може реалізовуватися як комплекс курсів у початковій та основній школі та як спеціалізовані тематичні курси в основній та старшій школі, професійно-технічних і вищих навчальних закладах.

В умовах розвитку освіти в сучасній Україні на парадигмальну кризу гуманітарної освіти накладається кризовий стан усього суспільства, що по суті перебуває в історичній смузі цивілізаційного перелому - складної соціокультурної трансформації, що зачіпає всі аспекти життєдіяльності. Ці трансформації носять модернізаційний характер, які обумовлені не тільки внутрішніми імпульсами до становлення демократичної сутності, але й загальносвітовими тенденціями переходу у фазу постіндустріального й культурно-цивілізованого розвитку.

Модернізаційні процеси розвертаються нерівномірно, суперечливо чітко проявляючи принципово властиві українському суспільству багатовимірність, виражену насамперед у характері й структурі культури. Росте роль розуміння культури в її глобальному вимірі як сукупності способів і результатів діяльності людини, що проявляється в зовсім нових вимогах до змісту гуманітарної освіти.

Слід сказати, що в гуманітарній освіті дзеркально відбиваються актуальні проблеми суспільства. Так само, як й у культурі, у змісті гуманітарної освіти присутній раціональний та емоційний початки. При їхній неузгодженості суспільство не може нормально функціонувати й розвиватися, і освіта в такій соціальній ситуації виявиться неефективною або ж контрпродуктивною. Слід сказати, що слабким елементом сучасних педагогічних гуманітарних систем освіти в Україні є елемент “мети освіти”. Вона формулюється настільки розпливчасто й невиразно, що побудувати цілеспрямований процес на цій основі практично неможливо.

Отже, констатуємо, що перед гуманітарною освітою в Україні стоїть відповідальна мета -- сформувати особистість, якій притаманна демократична культура, усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю та готовністю до компетентної участі у суспільному житті.

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні здійснено соціально-філософський аналіз гуманітарної освіти, а також виявленні її особливості, що дозволяє зробити наступні висновки.

У сучасній соціально-філософській і науковій літературі гуманітарна освіта постає в образі провідного і визначального початку соціалізації, головним інструментом духовної та культурної спадкоємності поколінь, це процес і результат цілепокладання, педагогічно організованої і планомірної соціалізації людини, здійснюваної в інтересах як окремої особистості, так і суспільства в цілому до якого вона належить. Гуманітарна освіта - це важливий елемент сучасної освіти, суспільного процесу, вона є реалізацією об`єктивної тенденції розвитку людства шляхом духовного та культурного піднесення, визначає гуманістичний вимір соціального прогресу.

Недостатньо чітка визначеність гуманітарної освіти в минулому, недооцінка її соціальної ролі зумовила наукову полеміку щодо її сутності та ролі у модернізаційних перетвореннях. Тому окреслення основних відмінностей гуманітарної освіти від природничої та технологічної, а також самої структури гуманітарної освіти було надзвичайно важливим.

Слід зазначити, що не тільки універсальні тенденції інтеграції науки і освіти є беззаперечним явищем, але і та обставина, що їх реалізація відбувається оригінально в кожному регіональному просторі. А регіональний контекст має специфіку в своєму історичному минулому, традиціях, культурі, етнічних і релігійних компонентах. У різних країнах своєрідно формувався людський ресурс науки, освіти, складалася і розроблялася культурна, наукова і освітня парадигма. В зв'язку з цим аксіоматичною є вимога формування регіонального гуманітарного простору, в якому відбувається розвиток науки і освіти, і повинна формуватися творча і освічена людина, що належить до інформаційної цивілізації.

Наука об'єктивно залишається найважливішим стратегічним ресурсом як всього світу так і України. Без неї модернізація соціуму неможлива. Особливо зростає, в даному зв'язку, роль і значення гуманітарного знання, що ні в якому разі не означає зменшення значущості всіх інших галузей науки. У суспільстві, що зазнає сутнісну соціальну трансформацію, політичні структури повинні проявляти особливе відношення до інтелектуальної власності, інноваційного потенціалу та соціального капіталу. Для досягнення фундаментального цивілізаційного прориву і формування Homo creator наука повинна відчувати соціальну підтримку та бути спрямованою на вирішення актуальних потреб суспільства.

Прогнозуючи перспективи формування і розвитку сучасної України, необхідно враховувати, що побудова нинішніх соціальних відносин має специфічну залежність від глобальних світових процесів, розхитування звичних підвалин, стереотипів, механізмів прийняття рішень на всіх рівнях, що призводить до суперечливих результатів у різних сферах життя. Саме консолідація суспільства є необхідною передумовою розвитку України, а оптимізація процесу її адаптації до складних світових явищ глобального характеру вимагає освітньої підтримки. Гуманітарна освіта у цьому плані, відіграє ключову роль для успішної інтеграції України у світове співтовариство на паритетних засадах.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Грицаєнко П.М. Сутність та особливості взаємозв'язку гуманітарних та соціальних наук / П.М. Грицаєнко // Альманах “Філософські проблеми гуманітарних наук”, КНУ ім. Тараса Шевченка. К.: 2007. № 12-13. С. 129-133.

2. Грицаєнко П.М. Гуманітарне пізнання: суть та особливість поняття / П.М. Грицаєнко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. К.: 2007. випуски 84-86. С. 121-125.

3. Грицаєнко П.М. Філософське осмислення соціального змісту освіти / П.М. Грицаєнко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. Наукових праць. Вип. 78. К., 2009. С. 238-248.

4. Грицаєнко П.М. Теоретико-пізнавальні особливості гуманітарних наук / П.М. Грицаєнко // Альманах “Філософські проблеми гуманітарних наук”, КНУ ім. Тараса Шевченка. К.: 2009. № 14-15. С. 196-203.

5. Освіта і освіченість як предмет соціально-філософського аналізу: збірник наукових праць за матеріалами міжнародної конференції [“Другі Російсько-українські філософські читання”, (Москва, 16-17 травня 2008р.) / К.: ВПЦ “Київський університет”, Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, філософський факультет. “Гуманітарні студії”. 2008. впуск № 4. 288с.

6. Освіченість як загальнолюдська цінність: матеріали 7-ї міжнародної конференції молодих вчених [“Шевченківська весна 2009”] (Київ, 23-26 березня 2009р.) / К.: ВЦ “Принт-центр”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2009. 192 с.

7. Гуманітарна освіта як: особливості соціальної капіталізації: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції [“Дні науки філософського факультету - 2009”] (21-22 квітня 2009 року) / К.: ВПЦ “Київський університет”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2009. Ч. Х. 203 c.

АНОТАЦІЯ

Грицаєнко П.М. Гуманітарна освіта: сутність та особливості прояву (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ 2009.

Дисертаційне дослідження присвячено соціально-філософському аналізу гуманітарної освіти, її змісту, сутності та особливостей прояву в сучасному суспільстві.

В роботі розглянуті основні форми гуманітарної освіти та освітнього процесу, акцентовано увагу як на позитивних, так і на негативних аспектах кожної з них. Показано, що своєрідність гуманітарного процесу полягає у тому, що він за своїм змістом та функціями є процесом продукування і поєднання культурних надбань суспільства. Проаналізовано формування історичних поглядів відносно гуманітарної освіти.

Визначено, що соціальний прогрес в Україні пов'язаний із розвитком всіх комунікативних систем та інтеграцією до освітніх систем світу. Доведено, що не тільки універсальні тенденції інтеграції науки і освіти безперечні, але і та обставина, що їх реалізація відбувається оригінально в кожному регіональному просторі. А кожен регіональний контекст має специфіку в своєму історичному минулому, традиціях, культурі, етнічних і релігійних компонентах. Констатовано, що наука і освіта об'єктивно залишаються найважливішим стратегічним ресурсом не тільки для України, а й всього світу, без яких неможливе існування та прогрес соціуму в цілому.

Ключові слова: освіта, наука, гуманітарна освіта, освіченість, соціальний капітал, гуманітарне пізнання, освітнє середовище, освітній процес, навчання, виховання.

АННОТАЦИЯ

Грицаенко П.М. Гуманитарное образование: сущность и особенности проявления (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации осуществлен социально-философский анализ гуманитарного образования, его содержания, сущности и особенностей проявления в современном обществе.

Роль гуманитарного образования в современном обществе становится все более значимой, оно стало многофакторным явлением, активно влияющим на все стороны общества. По сути, оно частично взяло на себя функции, ранее выполняемые церковью, семьей и некоторыми другими социальными институтами.

Гуманитарное образование стало неотъемлемой частью стратификацированих характеристик общества, прямо и опосредованно оно влияет на экономическое положение индивида, его профессиональный рост, продвижение по социальной лестнице. Все возрастающая социальная значимость гуманитарного образования открывает для него возможность либо приносить большую общественную пользу - в случае качественной организации, либо, в противном случае, огромный вред, в случаи не достаточно продуктивной организации.

В работе рассмотрены особенности проявления гуманитарного образования и образовательного процесса, акцентировано внимание как на положительных, так и на отрицательных аспектах каждой из них. Показано, что своеобразность гуманитарного процесса состоит в том, что он по своему смыслу и функциям является процессом продуцирования и объединения культурных достояний общества. Проанализировано, формирование исторических взглядов относительно гуманитарного образования.

Динамика гуманитарного образовательного процесса требует постоянной связи с обществом и его потребностями. Логика организации диктуется учебной последовательностью, что имеет два плана: диахронический -- вековую последовательность в освоении разных слоев культуры и синхронический -- сочетаемость и взаимодополняимость компонентов этой культуры. Опираясь на синтезированные периоды онтогенеза, гуманитарное образование нацеливается на своевременное усвоение того, без чего будет усложнено следующее развитие, например языковых и общественных навыков. Одновременно учитывается зависимость следующих усвоений от содержания и объема предыдущих.

Эффективность образования в значительной мере должна определяться целостностью синтезированного знания, что формируется на основе результатов конкретных наук. Исключительно важным является переход науки от решения проблемы выживания человечества, к образованию стратегии его устойчивого развития.

Реализация стратегии устойчивого развития человечества -- это наиболее безопасный и перспективный путь трансформации взаимосвязей природы и цивилизации, что предусматривает новую парадигму общественно-политических, экономических, моральных и духовных ценностей и ориентиров, векторизированных на сохранение самоценности человеческой жизни и окружающей естественной и социальной среды.

Определено, что социальный прогресс в Украине напрямую связан с развитием всех коммуникативных систем и интеграцией в образовательные системы мира. Доказано, что не только универсальные тенденции интеграции науки и образования бесспорны, но и то обстоятельство, что их реализация происходит оригинально в каждом региональном пространстве. А каждый региональный контекст имеет специфику в своем историческом прошлом, традициях, культуре, этнических и религиозных компонентах. Констатировано, что действительно, наука и образование объективно остается важнейшим стратегическим ресурсом не только Украины, а и всего мира, без которых невозможное существование и прогресс социума в целом.

Ключевые слова: образование, наука, гуманитарное образование, образованность, социальный капитал, гуманитарное познание, образовательная среда, образовательный процесс, обучение, воспитание.

SUMMARY

Gritsayenko P.M. liberal education: the main point and the form of demonstration (socially-philosophical analysis). - Manuscript.

Dissertation for receiving the scientific degree of the candidate of philosophic science at the specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Taras Shevchenko National University of Kiev. - Kiev, 2009.

Dissertation investigation dedicated to the socially-philosophical analysis of liberal education, its substance, main point and peculiarity of demonstration in the modern society.

In the work examined the peculiarity of demonstration of the liberal education and educational process, accented attention both on the positive and negative aspects of each. Showed that originality of the humanitarian process consists in that in its sense and function this is the process of production and unification of the cultural property of the society. Also analyzed the forming of the historical views about liberal education.

...