Концепція добра і зла в російській релігійній філософії кінця ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Концепція добра і зла в російській релігійній філософії кінця ХІХ - початку ХХ століття

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

Мазурик МАРІЯ ВАСИЛІВНА

ЛЬВІВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Лімонченко Віра Володимирівна,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка.

Офіційні опоненти: Савельєва Марина Юріївна,

доктор філософських наук,

професор центру гуманітарної освіти Національної Академії наук України;

Тімченко Олександр Павлович,

кандидат філософських наук, доцент,

завідувача кафедри філософії і культури Львівської комерційної академії.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність теми дослідження. Актуальність теми зумовлена в першу чергу тією соціальною, культурною та політичною ситуацією, яка склалася не тільки в нашій країні, а й в усьому світі наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. В епоху кризи культури та духовності, на тлі трагедій історії та реалій сучасності, проблема добра і зла постає з небаченою досі гостротою. При цьому проявляються нові грані, що потребують всебічного вивчення та нових шляхів її розв'язання.

З огляду на ці загальні соціокультурні процеси, вельми актуальною бачиться спадщина російських релігійних філософів кін. ХІХ - поч. ХХ ст., яка тісно переплітається з філософією українською і, навіть, формується під її впливом. Яскравим прикладом цього є філософія П.Юркевича, котрого можна вважати вчителем В.Соловйова та першим провісником філософії всеєдності. Ці впливи стосуються і проблеми добра та зла, яку намагаються розв'язати російські і українські філософи. Цікавими й важливими є здобутки кожного з них: чи це буде концепція „непомітного” та найбільш небезпечного зла українського письменника М.Гоголя; чи концепція недостатньої сили добра В.Соловйова; чи необхідність просвітлення пітьми зла світлом добра та любові у філософії С.Франка; чи заклики Г.Сковороди слідувати за „покликом” серця (філософія серця). Та якими б різними не видавалися нам ці мислителі, якими б довершеними чи, навпаки, недосконалими здавалися їхні концепції, всі вони йшли одним шляхом - шляхом безумовного добра та прагненням цілковитого знищення зла як в людині, так і у світі.

Їхні досягнення чи їхні помилки є однаково цінними для сучасної людини, оскільки найбільшої актуалізації проблема добра і зла набуває саме на зорі ХХІ століття, де все більш очевидним постає той факт, що сліпа довіра до одного лише розуму може привести людину до фатальних і невідворотних наслідків. На сучасному етапі людство перебуває у непевному стані і лише від нього залежать, чи зробить він останній і такий фатальний для всіх крок, крок у прірву забуття. Все це пов'язано не тільки з втручанням людини у сфери природи, але й з відкриттям можливостей безпосереднього втручання в сфери людської тілесності, а, відтак, і в сфери особистого та духовного.

Людська мораль ніби розламується навпіл. Більше того, щілина, яка проходить крізь сучасну мораль, вражає і все буття загалом. Через таку маленьку щілинку просочуються у світ атоми зла, збільшуючи і без того великий розрив в людському бутті. Тому саме тепер дослідження вихідних засад людської моральності та проблеми добра і зла постає нагальною теоретичною проблемою, від розв'язання якої залежать і практичні дії людей.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов'язаний з планами науково-дослідницької роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, зокрема, з науково-дослідницькою програмою „Філософія освіти: світоглядно-гуманітарні аспекти” (затверджено Вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, протокол №5 від 25 січня 2001 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття змісту онтологічного підходу до проблеми добра і зла, її постановка та специфіка розв'язання в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Реалізація поставленої мети передбачає необхідність вирішення таких завдань:

· дослідити концепцію добра і зла в філософсько-етичному зрізі та розкрити особливості онтологічного підходу, а також зіставити підходи до проблеми добра і зла в межах етики і онтології, виявивши при цьому як основні точки їхнього дотику, так і точки їхнього розходження;

· розглянути східну і західну (в особі А.Августина) гілки патристики, як підґрунтя онтологічного підходу до проблеми добра і зла в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ століття;

· проаналізувати автономну етику І.Канта, як певну деонтологізацію понять добра і зла, з якою полемізували російські релігійні філософи кін. ХІХ - поч. ХХ ст.;

· простежити розвиток онтологічного підходу у розумінні добра і зла на теренах російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст., дослідивши основні ідеї таких її представників, як М.Бердяєва, В.Соловйова, Л.Шестова, та С.Франка, в творах яких онтологічне узасадження набуло найбільш оригінального та поглибленого висвітлення.

Об`єктом дослідження дисертації є російська релігійна філософія кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

Предметом дисертації є висвітлення концепції добра і зла в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

Методи дослідження. Методологічну базу роботи складають фундаментальні засади наукового аналізу, а саме принципи об'єктивності, єдності логічного та історичного, критичного аналізу та синтезу, абстрагування і узагальнення. Також дисертант використовує принципи аналогії, герменевтики, світоглядного плюралізму, цілісності та системності. З метою виявлення впливів західноєвропейських ідей на філософські пошуки російських філософів кін. ХІХ - поч. ХХ ст. та розкриттю відмінностей між засадничими характеристиками головних сфер буття дисертант спирається на компаративний метод дослідження. Особлива роль також відводиться міждисциплінарному підходу. Адже проблема добра і зла вимагає свого розв'язання не лише на рівні філософії, але й у зв'язку з іншими галузями наукового знання. Вказані методи та підходи використовуються в дисертаційному досліджені комплексно та в окремих випадках, відповідно до поставленої мети й завдань.

Наукова новизна дисертації полягає в здійсненні комплексного аналізу онтологічного підходу до концепції добра і зла в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Внаслідок чого в дисертації сформульовано низку положень, які містять у собі такі елементи новизни:

· в результаті аналізу феномену онтологізму в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. стверджується, що його характерними рисами є інтуїтивізм, містицизм, антропоцентризм (із тенденцією до персоналізму), зв'язок людини з трансцендентною сутністю, соборність та логоцентризм;

· запропоновано, поряд із поширеними в літературі концепціями добра і зла (натуралістичною, суб'єктивістською, метафізичною, раціоналістичною, телеологічною, еволюціоністською, соціальною, феноменологічною), також їх екзистенційне розуміння, яке пов'язується з людською екзистенцією і торкається питання справжності чи несправжності людського існування;

· доведено, що полемізуючи з ідеями кантівської автономної етики, російські релігійні філософи кін. ХІХ - поч. ХХ ст. розробляють “теономну етику любові”, на засадах якої вони відкидають нігілістичні тенденції європейської культури та прагнуть подолати впливи ніцшеанської “надлюдини”;

· встановлено, що три фундаментальні “виправдання” В.Соловйова, які стосуються добра, істини та краси, означають не просте обґрунтування трьох найважливіших метафізичних універсалій, а й лежать в засадах філософського акту людського самовизначення;

· внаслідок зосередження уваги на найвпливовіших етичних концепціях російських релігійних мислителів кін. ХІХ - поч. ХХ ст., з'ясовано, що проблему добра і зла М.Бердяєв досліджує крізь призму свободи, яка дозволяє по-новому поглянути на суть добра і зла; а оригінальністю позиції С.Франка є його акцент на онтологічній рівноправності добра і зла в межах емпіричного світу.

Науково-теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Здійснене дослідження дає змогу розширити межі традиційного бачення проблеми добра і зла, допомагаючи правильно визначити значення і місце досліджуваної концепції в сучасному людському житті. Дисертація дає змогу ґрунтовніше дослідити проблеми кризового суспільства на рівні окремої людини, особливо в період соціальних трансформацій. Дисертаційне дослідження сприятиме подальшому розвиткові теоретичного вивчення та практичного застосування отриманих результатів в царині етичної проблематики, а також виявленню нових дослідницьких аспектів. Матеріали дисертації можуть бути залучені до розробки курсів, спецкурсів з історії філософії, філософської антропології, російської релігійної філософії, етики, культурології та релігієзнавства.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації були оговорені на засіданнях кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка та викладені в семи публікаціях. Концептуальні положення дисертаційного дослідження обговорювались на міжнародних конференціях: „Гуманізм. Людина. Діяльність” (Дрогобич, жовтень, 2003), „Гуманізм. Людина. Цінності” (Дрогобич, жовтень, 2004), „Гуманізм. Людина. Мова” (Дрогобич, жовтень, 2005), „Пізнання: онтологічні, гносеологічні та екзистенціальні аспекти” (Львів, травень, 2005), „Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки” (Львів, лютий, 2008). А також на Всеукраїнських: „Філософсько-культурологічне осмислення долі людини на межі століть (російський Срібний вік)” (Дрогобич, квітень, 2003), „Феномен філософської школи: питання виховання традицій та навчання” (Львів, червень, 2004), „Російський Срібний вік: проблема особистості” (Дрогобич, травень, 2005).

Структура роботи орієнтована на досягнення поставлених завдань. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, шістнадцяти підрозділів, висновку та списку використаних джерел (всього 290 найменування). Загальний обсяг дисертації 223 сторінки, обсяг основного тексту роботи становить 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; охарактеризовано ступінь її наукової розробки; визначено зв'язок з науково-дослідницькою роботою кафедри; вказано об'єкт і предмет дослідження; проаналізовано методи та принципи, використані в дисертаційному дослідженні; сформульовано мету та завдання дисертації; визначено новизну положень роботи, яка виноситься на захист; висвітлено теоретичне та практичне значення дисертації; подано відомості про апробацію основних дисертаційних положень; зазначено структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі - „Аналітичний огляд дослідницької літератури стосовно проблеми добра і зла” - проаналізовано ряд праць вітчизняних та зарубіжних авторів, які забезпечують підґрунтя для критичного висвітлення проблеми дисертаційного дослідження. Методологічно важливими у плані розгляду концепції добра і зла в етичному ракурсі є праці Т.Адорно, Р.Апресяна, Д. фон Гільдебранда, О.Гусейнова, О.Дробницького, А.Макінтайра, В.Малахова, В.Мовчан, Дж.Мура, П.Тілліха. При вивченні етичної сторони досліджуваної проблеми неможливо оминути постать І.Канта. Впливові кантівської етики на формування російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. присвячені праці таких дослідників як В.Асмус, М.Булатов, Я.Голосовкер, В.Кебуладзе, В.Лазарєв, Є.Лєбєдь, М.Мінаков, Е.Мюллер, О.Троєпольский, В.Шинкарук. Інші дослідники, зокрема, В.Зеньковський, М.Лосський, О.Судаков особливу увагу приділяють протиставленню автономної етики І.Канта російській релігійній етиці або „теономній етиці любові” (визначення М.Лосського). Природу категоричного імперативу І.Канта досліджує О.Скрипник, наводячи паралелі з російськими мислителями та подаючи їхню оцінку творчості німецького класика. В.Знаков зосереджує свою увагу на зіставленні етичної проблематики І.Канта та В.Соловйова на ґрунті проблеми правди, яка по-різному тлумачиться цими мислителями.

Головними джерелами, які сприяли поєднанню етичної та онтологічної позиції при розгляді концепції добра і зла, є роботи М.Зуя, В.Тілліха, В.Тітова, Н.Філіппенко, які розглядають онтологічні передумови існування етики, торкаючись при цьому і проблеми добра і зла. О.Назарова звертається до онтологічного обґрунтування проблеми добра і зла та інтуїтивізму у філософії російських мислителів кін. ХІХ - поч. ХХ ст., особливу увагу приділяючи філософській спадщині С.Франка.

Дослідженню російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. та виділенню її головних рис сприяли праці таких авторів як С.Аверінцев, В.Акулінін, О.Алєксандрова, П.Алєксєєв, Г.Аляєв, В.Асмус, О.Ахутін, Є.Барабанов, П.Борі, О.Бродецький, Н.Бубнов, П.Гайденко, І.Євлампієв, О.Єрмічьов, В.Єрн, Ю.Заславський, В.Зеньковский, отець І.Крекшин, С.Кримський, В.Кувакін, К.Ларіонова, С.Левицький, О.Лосєв, О.Мень, Д.Мережковський, Н.Мотрошилова, К.Мочульский, С.Неретіна, О.Нікольский, О.Паршин, В.Порус, Є.Рашковский, В.Сабіров, А.Тихолаз, Н.Уткіна, К.Фараджев, С.Франк, С.Хоружий, Б.Чічерін. Також до цього переліку можна долучити твори самих російських філософів кін. ХІХ - поч. ХХ ст.: М.Бердяєва, Ф.Достоєвського, М.Лосського, В.Соловйова, Л.Шестова, С.Франка.

Отже, джерельну базу дисертації становлять декілька структурних груп матеріалів: першоджерела, до яких належать автентичні праці, статті, розвідки та інші документи з спадщини російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.; сучасна дослідницька література, дотична до зазначеної проблематики; класичні твори даного спрямування зарубіжних авторів. Зазначені критичні дослідження викликають неабияке зацікавлення, проте повністю не розкривають всю складність проблеми добра і зла, оскільки стосуються тільки окремих аспектів теми, що зумовлює наукову актуальність даного дослідження.

У розділі ІІ - “Місце етичної проблематики в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.” - досліджено російську релігійну філософію кін. ХІХ - поч. ХХ ст. та виділено її головні риси. Проаналізовані основні концепції добра і зла в етиці, до яких долучається екзистенційне трактування даної проблеми. Виділено основні відмінності східної та західної патристики і вказано їхнє місце в російській філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Здійснено ґрунтовний аналіз автономної етики І.Канта та наведено паралелі з “теономною етикою любові” релігійних мислителів Росії.

У підрозділі 2.1. “Онтологізм як визначальна риса російської філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.” проаналізовано позицію типово російського онтологізму та вказано основні риси філософії зазначеного періоду: інтуїтивізм, містицизм, антропоцентризм (із тенденцією до персоналізму), зв'язок людини з трансцендентною сутністю (з Богом), соборність та логоцентризм. Проведено зіставлення російського онтологізму з філософією Заходу та зазначено основну їхню відмінність. Якщо для західної думки беззаперечним авторитетом володіють знання і свідомість, то російська філософія головну роль відводить буттю, перевага якого в пізнанні підтверджує онтологізм російського філософствуючого розуму, що виростає на ґрунті особливого розуміння істини, як правди. Вона набуває в російській філософії онтологічного звучання, оскільки істина розуміється виключно як конкретна онтологічна сутність чи сутнісна основа самого буття.

У підрозділі 2.2. „Зв'язок етичних категорій добра і зла з онтологією” зазначено, що етика має справу з практикою в тій мірі, в якій остання залежить від розумного аргументованого вибору самої людини, що не вкорінена в бутті. Подібна відносність постійно спонукає людину до вибору шляху - правильного чи неправильного. Саме в даному моменті і проступає онтологічність добра і зла, адже вони пов`язані з самим способом людського буття, одним із способів його вираження. Мораль також претендує на те, щоб бути останньою ціннісною опорою людського існування. Тому етичне вчення завжди пов'язане із вченням про буття.

Досліджено основні концепції добра в історії етики (натуралістична, суб'єктивістська, метафізична, раціоналістична, телеологічна, еволюціоністська, соціальна, феноменологічна). До переліку долучається і екзистенційна концепція, котру варто розцінювати як людську онтологію. Тому добро в екзистенціалізмі можна трактувати як справжність людського існування, його незамкненість, відкритість трансценденції, трансцендування в справжнє буття. Отже, проблема добра та зла в екзистенціалізмі торкається питання справжності чи несправжності людського існування, де несправжнє існування - то залежність людини від її природного єства та від зовнішньої детермінації, а справжнє - вільна самість, яка нічим не детермінована.

До основних видів зла (природного, соціального, морального), додано екзистенційне його розуміння, яке пов`язане з “виштовхуванням” людини у зовнішнє, об'єктивне буття. При цьому зло набуває своєрідного онтологічного забарвлення (своєрідного тому, що береться не стосовно буття як такого, а в першочерговім зв'язку з людським буттям). Тому екзистенціалісти розцінюють зло ще і як смертність та конечність людської екзистенції.

У підрозділі 2.3. „Аналіз російськими мислителями кін. ХІХ - поч. ХХ ст. отологічного розуміння добра і зла в патристиці” досліджено проблему добра і зла в епоху патристики. При цьому вказано основні відмінності східної та західної її гілок. Простежено вплив західного та східного християнства на філософську думку Росії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

У підпункті 2.3.1. „Кваліфікація східної патристики як витоку російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.” наголошено, що східна патристика розцінюється як основне джерело російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Є підстави твердити про низку подібностей між ними. Це онтологічний підхід до розуміння добра і зла - зокрема визнання небуттєвості останнього (проте цей момент присутній і в західно-християнській думці). Цінування буттєвої цілісності світу і людини та онтологічна єдність людини з Богом (в образі Христа божество з`єднується з усім людським родом - ідея боголюдства). Розуміння Бога не як об`єкта, до якого прагне людина, а як любові, що проникає в людину. Соборність (іманентність Бога кожній окремій людській душі). Прагнення до цілісності як належного стану світу та людини (в подібному прагненні проступають риси типового релігійного настрою: мрії про досконалий образ буття, який відрізняється від реального, емпіричного світу). Можливість повернення гріховного буття до первозданної всеєдності (ця проблема ставилась і вирішувалась як тема „виправдання тварі”). Анторопоцентричне скерування, яке на перший план виводило людину з її екзистенційним зацікавленням, самопізнанням та моральним вибором, що допомагає людині наблизитись до Бога (головна роль при цьому відводиться людській активності).

У підпункті 2.3.2. “Аналіз ідей Августина блаженного російськими релігійними мислителями кін. ХІХ - поч. ХХ ст.” зазначено, що попри загальну орієнтацію російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. на Схід, відчутним є і вплив західної патристики на формування їхньої позиції. Однак даний вплив обмежується проблемами, котрі стосуються винятково людського буття - моралі, душі, вибору, але аж ніяк не онтології. Наведено відмінність сприйняття західної та східної патристики в західноєвропейській та російській філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.: західноєвропейська філософія виростає на ґрунті західної патристики, тоді як східна версія християнства в ній практично не представлена. Російська релігійна філософія, хоча й звертається в основному до східної патристики, проте західна гілка їй теж близька. Тому дисертант і стверджує, що ґрунт патристики в російській релігійній філософії набагато ширший, ніж у західноєвропейській.

У підрозділі 2.4. „Рецепція автономної етики І.Канта в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.” проаналізовано ставлення мислителів Росії до автономної етики І.Канта. Вказано також, що російські філософи загалом критично ставились до західної думки, репрезентатором якої виступив цей німецький класик, критикуючи такі основні її родові риси, як схильність до гносеологізму, до абстрактно-спекулятивних побудов та жорсткої односторонньої системності. Відзначено, що ці філософи визнавали автономність етики, проте робили це в дещо іншому контексті, ніж І.Кант: якщо в останнього в основі автономії лежить емпіричний досвід людини, котрий, однак, не виражає духовних процесів її особистості, то в російських мислителів автономія зумовлена передусім зв'язком людини з абсолютним духовним началом, тобто з Богом.

Проаналізовано причини неприйняття І.Канта російськими релігійними філософами (останні не могли прийняти того, що в німецького мислителя людина, як емпірична особистість, є лише об'єктом, а не суб'єктом етичної діяльності, а - началом, котре зв'язує дві сфери в індивіді виступає почуття обов'язку або безумовна відданість категоричному імперативові). Вказано також, що провідним мотивом трактування практичної філософії І.Канта багатьма російськими мислителями (В.Соловйовим, М. Лосським, С. Франком, М. Бердяєвим, В. Зеньковським) є звинувачення кантівської етики у формалізмі і протиставленні його відстороненій та законницькій етиці “теономної етики любові”. добро зло російський філософський

У підпункті 2.4.1. „Етична автономія І.Канта як шлях до позарелігійної секулярної етики” основний акцент робиться на безсумнівному моменті кантівської автономії - його намаганні підпорядкувати релігію моралі. Зазначено, що прагнучи відмежувати мораль від релігії, І.Кант не відкидає релігійної віри остаточно. Хоча Бог у німецького мислителя вже не є законодавцем моралі та її законів, він все ж залишається основою морального порядку у світі, своєрідною „гарантією” реальності цього порядку. Подібний крок І.Канта стає беззаперечним доказом того, що в межах чистої етики не можна знайти надійне підґрунтя для моральної норми.

Проведено паралель між І.Кантом та В.Соловйовим: якщо останній не шукає шляху від людини до метафізичного, то І.Кант - прагне його знайти. На думку В.Соловйова, існування Бога не потребує жодних пояснень чи доведень, його очевидність підтверджується очевидністю нашого світу і нас самих. На відміну від В.Соловйова, І.Кант переконаний, що до Бога потрібно ще прийти, його необхідно осмислити та довести його існування, використовуючи при цьому надійні раціональні засади. Звідси - висновок: хоча у І.Канта і немає прямого впливу онтології на мораль, вони безумовно пов'язані. Адже моральність у філософії німецького мислителя виступає як своєрідний вихід на трансценденцію, як забезпечення трансцендентних передумов життєвого досвіду людини. Тобто, у І.Канта питання онтології залишається відкритим, в той час як в російській філософії, навпаки, пов`язується з трансценденцією, з Богом.

Зазначено, що кантівська деонтологія виступає як особлива концепція, що відстоює „первинність” обов'язку перед добром. Навіть більше - саме поняття добра виходить із поняття обов'язку. Добром, на думку І.Канта, ми називаємо те, чого вимагає від нас обов'язок, а спроба визначити добро поза обов'язком приводить нас до емпіричного уявлення про предмет задоволення, а не до поняття морального добра самого по собі. Тому останньою інстанцією добра в автономній етиці І.Канта виступає практичний розум, тобто - сама моральність, що призводить до певної дезонтологізації добра і зла та до звільнення буття від ознак моральності чи аморальності.

Саму ж мораль І.Кант онтологізує. Тепер вона не виводиться з аналізу людського буття, а просто постулюється як дещо визначально дане розумом. Російські філософи, на противагу І.Кантові, намагалися довести онтологічність моральності, її буттєву природу, бо вважали, що в основі всього лежить не аналітика, а онтологія. На відміну від них, І.Кант мислить буття саме по собі, бо вважає, що воно не залежить від спонтанності людського мислення, не породжується ним. Таким чином, І.Кант зберігає аристотелівську традицію, адже буття не може бути предикатом і його не можна „витягнути” з поняття.

У підпункті 2.4.2. „Протиставлення російськими релігійними мислителями кін. ХІХ - поч. ХХ ст. автономній етиці І.Канта “теономної етики любові” вказується, що теономна етика вміщує в собі цінні сторони етики автономної, відкидаючи спокусу гордині, котра була прихована в понятті автономії, як „самозаконодавства”. Відзначено, що в теономній етиці немає самозаконодавства, бо моральні норми створені не людською волею, а містять в собі об`єктивну цінність належного, при цьому зберігається свобода людини, оскільки індивід може визнавати норму обов'язковою і не виконувати її. Наведено відмінність західноєвропейської та теономної етики. Коли перша вважала, що поєднання з Богом можливе тільки за сутністю, то в російській релігійній етиці людина прагне до Бога „енергіями” (які переживаються нею як любов, що поєднує в собі абсолютні цінності: добро, істину та красу). І лише тоді, коли людина спроможеться побачити за повнотою краси і любові світу повноту духовного буття, тільки тоді світ вже не буде потребувати спасіння.

У третьому розділі „Оцінка російськими мислителями спроби подолання етики в некласичній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.” простежується тенденція заперечення всемогутності розуму та спроб подолання етики й моралі у філософії екзистенціального спрямування (С.К`єркегор та Л.Шестов), а також нігілістичні тенденції розвитку європейської культури (Ф.Ніцше).

У підрозділі 3.1. „Аналіз Л.Шестовим релігійного екзистенціалізму С.К`єркегора” досліджено онтологічні підґрунтя етики Л.Шестова й С.К`єркегора на основі розгляду таких особливостей їхньої філософії, як критика раціоналізму та умоглядної філософії; виступи проти етики та всезагальності істини; проблеми буття та людського існування, які подаються через категорії - екзистенції, відчаю, віри, відношення. Саме за допомогою вказаних категорій Л.Шестов та С.К`єркегор подають свою онтологію або, іншими словами, ці категорії носять у філософії даних мислителів онтологічне навантаження. Зазначено, що хоча більшість авторів (наприклад, І.Євлампієв) і заперечують наявність раціональності у творах Л.Шестова та С.К`єркегора, однак розумне начало все таки наявне в їхніх творах. Але його роль вже не така важлива, як то було, наприклад, у філософії І.Канта. Вказано, що розум та раціональність для С.К`єркегора символізують собою сферу несправжньої онтології, на противагу якій данський філософ утверджує нову онтологію, конкретну, екзистенціальну, визначаючи її передусім як людське індивідуальне ставлення до Абсолюту. Наголошено, що не тільки Л.Шестов та С.К`єркегор виступали проти розуму, ймовірніше то була скоріше загальна тенденції, яка розвивалася на протязі всього ХІХ ст.

У підрозділі 3.2. „Критика людинобожжя в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.” зазначено, що коли С.К`єркегор виправдовує свій вихід за межі моралі та перехід до релігії абсолютним відношенням до Абсолютного, то Ф.Ніцше вважає мораль непотрібною, оскільки остання стримує потік життя. Німецький філософ викриває всю недієздатність європейської культури та моралі: вони, на його думку, позбавляють людину головного - здатності відчувати стихію життя, котра виражається лише у волі, тому й не володіє жодною логікою розумного мислення. Отож Ф.Ніцше і не намагається дати своїй моралі онтологічне обґрунтування, а прагне побудувати етику “по той бік” добра і зла, по той бік Бога, який “помер”, по той бік будь-яких етичних норм та оцінок.

Вказано, що “смерть Бога” - тільки тривожний симптом кризи самої людини. Адже коли вже немає від кого потрапляти в онтологічну залежність, образ людини знецінюється і вона сама впадає в нову залежність від самої себе. Згодом це з вражаючою правдивістю продемонструє Ф.Достоєвський, розвиваючи ніцшеанську ідею смерті Бога до кінця: помирає Бог, помирає і людина, нічого не народжуючи натомість.

Наголошено, що російські філософи, пройшовши довгий шлях від Ф.Ніцше, приходять до власного висновку: для обґрунтування буття особистості, для розуміння основоположних закономірностей її життя, необхідно визнати наявність глибокого зв'язку кожного індивіда з Абсолютом. Власними зусиллями людина не може піднятися до надлюдини, бо існують речі їй непідвладні, однією з яких і виступає перетворення її власної сутності. Подібне перетворення, на думку російських мислителів, можливе тільки в ході боголюдського процесу, в результаті спільної дії людини і божественної сили, яка її перевищує.

У четвертому розділі „Російська релігійна філософія кін. ХІХ - поч. ХХ ст. в пошуках “абсолютного” добра” досліджено творчість відомих представників російської філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. - В.Соловйова, М.Бердяєва та С.Франка. Констатовано, що вони у своєму тлумаченні проблеми добра і зла продовжують традицію східно-християнської патристичної думки, котра розглядала добро як онтологічно вкорінену субстанцію, позбавляючи зло усіляких онтологічних коренів. Згадана традиція зазнає різної інтерпретації у філософії кожного з вищезгаданих мислителів.

У підрозділі 4.1.“Невиправдане добро” В.Соловйова” проаналізовано моральну філософію В.Соловйова та зазначено, що російський мислитель переносить акцент з етичного світогляду на моральну діяльність людини, сутністю якої стає втілення абсолютного добра. Так у „Виправданні добра” відбувається переміщення точки тяжіння від розуміння Абсолюту як онтологічної реальності до його розуміння як ідеалу. Саме на нього повинна орієнтуватись будь-яка людська діяльність. Внаслідок нереалізованості ідеалу добра та досконалості в нашому світі виникає необхідність “виправдання” добра. Однак три фундаментальні „виправдання”, які пропонує В.Соловйов (добра, істини та краси) означають не просте обґрунтування трьох найважливіших метафізичних універсалій - то ще й деякий філософський акт нашого людського самовизначення. Тобто, В.Соловйов прагне виправдати не лише добро чи людину, а й усе буття, все життя в цілому, весь задум Бога про світ і, навіть, самого Бога.

Досліджено проблему зла у філософії В.Соловйова, яке він розуміє як недостатність добра, недостатню розгорнутість внутрішньої „сили до добра” в людині, а - не як самостійну субстанцію. Основне джерело зла, як його бачить російський мислитель, полягає в людському егоїзму. Останній він визначає, як опір роз`єднуючої сили хаосу силі божественної любові. Зазначено, що емпіричне зло у філософії В.Соловйова відходить своїм корінням до зла метафізичного; і постає воно результатом відпадіння світової душі (Софії) від Бога, на підставі володіння нею свободою. Тобто, людське зло В.Соловйов розцінює як різновид зла всезагального, в яке втягнуті всі елементи світобудови. Відділивши таким чином джерело зла від людської свободи і визнавши, що дане джерело лежить поза конкретною людиною, В.Соловйов певною мірою виправдовує особистість, яка творить зло. Бо врешті-решт глибинне метафізичне джерело зла є для неї ніби зовнішнім, непідвладним її вільній волі.

У підрозділі 4.2. „Містерія свободи як можливість творення добра і зла у філософії М.Бердяєва” відзначено, що провідним мотивом філософії М.Бердяєва є мотив свободи, яку він трактує як свободу духу, його внутрішню, сокровенну енергію. Зауважено: бердяєвське трактування свободи як творчості дозволяє по-іншому поглянути на проблему добра і зла, оскільки свобода - то не просто вибір між поставленими перед людиною добром і злом, це також людське творення добра і зла. Зазначено, що творчість, “оспівана” М.Бердяєвим, розцінюється як вияв людської богоподібності, адже людина, подібно до Бога, здатна творити з нічого, тобто з свободи. Творчість у розумінні російського мислителя перетворюється на своєрідну антроподицею, яка покликана виправдати не лише себе, а й людину, даючи їй можливість знайти себе в ситуації хаосу, реалізувати своє людське призначення - свободу творити світ заново.

Відзначається, що М.Бердяєву не вдається розв'язати проблему теодицеї, тобто примирити зло світу (об'єктивацію) з існуванням Бога. Тому можливим джерелом зла російський філософ вважає існування добуттєвої, ірраціональної свободи, яка коріниться в безгрунтовній безодні Ungrund, що існує до буття та часу. М.Бердяєв визначає свободу як нічим не обґрунтовану творчу могутність, як можливість новизни. При цьому творчість може бути спрямована і на добро, і на зло. В Ungrund народжується Бог, який із добуттєвої основи творить світ і людину.

У підрозділі 4.3. „Подолання „пітьми” в „абсолютному реалізмі” Семена Франка” зауважено, що С.Франк будує свою філософію людини на підставі онтологічного вчення. В персоналістичній філософії російського мислителя людське буття стає самовиявом буття абсолютного, а опис Абсолюту в рамках онтології С.Франк зводить до опису найфундаментальніших характеристик людського буття. Абсолютне в філософії С.Франка є водночас і трансцендентним і іманентним світові, тому визнання Бога основним моральним Абсолютом і стає головним висновком його етичної теорії, яку називають „етикою Абсолюту”. Наголошено, що добро у російського філософа володіє подвійною природою: з одного боку - воно розгортається як абсолютна, всепереможна сила, а з іншого - виявляє свою неспроможність протистояти навальній агресії сил зла в реальному світі. Щоб усунути таке протиріччя, філософ визнає онтологічну рівноправність добра і зла в межах емпіричного світу. Факт існування зла С.Франк визнає абсолютною межею будь-якої філософії. Шукати раціональне пояснення існуванню зла - означає його виправдовувати. Саме ця теза вважається основною у франківській концепції зла.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій:

· Досліджуючи російську релігійну філософію кін. ХІХ - поч. ХХ століття, дисертант зосереджує увагу на аналізі позиції типово російського онтологізму (зіставляючи його із філософією Заходу) та виділяє основні риси останнього - інтуїтивізм, містицизм, антропоцентризм (із тенденцією до персоналізму), зв'язок людини з трансцендентною сутністю, почуття соборності та логоцентризм.

· Розглядаючи концепції добра в історії етики, серед яких найвідомішими є натуралістична, суб'єктивістська, метафізична, раціоналістична, телеологічна, еволюціоністська, соціальна, феноменологічна, дисертант додає до них екзистенційну концепцію добра. Також долучено екзистенційне трактування зла до переліку основних його видів: природного, соціального та морального.

· Онтологічний ракурс проблеми добра та зла дисертант пов`язує з людською невкоріненістю в бутті, що постійно спонукає особистість до вибору шляху - правильного чи неправильного. Це накладає онтологічний відбиток на категорії добра і зла, які виступають одним із способів виявлення людського буття.

· Досліджуючи формування російської філософської думки кін. ХІХ - поч. ХХ ст., зауважено, що найчастіше вона звертається до східної патристики, яку навіть визнають одним з основних її джерел, при цьому західна патристика теж представлена у релігійній філософії Росії, однак її роль обмежується проблемами, які стосуються виключно людського буття, таких як мораль, душа, вибір, але аж ніяк не онтології.

· Дисертант відзначає, що західноєвропейська філософія, яка виростає переважно на ґрунті західної патристики, майже не використовує доробок патристики східної, в той час як російська релігійна філософія кін. ХІХ - поч. ХХ ст. звертається до доробку обох гілок; це дозволяє дисертанту зробити висновок - підґрунтя філософії Росії було глибшим, ніж філософії західноєвропейської.

· Незважаючи на те, що російські філософи кін. ХІХ - поч. ХХ ст. визнавали автономність етики, вони робили це в дещо іншому контексті, ніж німецький ідеаліст І.Кант: коли в останнього в основі автономії лежить емпіричний досвід людини (який, однак, не виражає духовних процесів її особистості), то в російських мислителів автономія зумовлена передусім зв'язком людини з абсолютним духовним началом, з Богом.

· Розглядаючи філософську спадщину Л.Шестова та С.К`єркегора, дисертант констатує, що дані мислителі обґрунтовують свою онтологію за допомогою таких категорій: екзистенція, відчай, віра, відношення. У філософії С.К`єркегора відзначено прагнення вийти за межі етики, яке аргументується абсолютним відношенням до Абсолютного. Однак подібний перехід з етичної до релігійної сфери у філософії данського мислителя супроводжується втратою вибору.

· На відміну від С.К`єркегора, Ф.Ніцше розглядає мораль як перешкоду, котра відгороджує людину від реального життя. І це спонукає німецького філософа викрити всю недієздатність європейської культури та моралі. Вони, на його думку, позбавляють людину головного - здатності відчувати стихію життя, яка виражається лише у волі і не володіє жодною логікою розумного мислення.

· Російські філософи, на противагу Ф.Ніцше та С.К`єркегору, визнають важливість моралі, аргументуючи це тим, що людина ставиться до буття не ціннісно, а етично. В їхньому уявленні етика постає своєрідним зразком буття божественного; його людина повинна наслідувати та втілювати в реальну дійсність.

· Представники російської релігійної філософії кін. ХІХ - поч. ХХ століття, В.Соловйов, М.Бердяєв та С.Франк у своєму тлумаченні проблеми добра і зла продовжують традицію східно-християнської патристичної думки. Вона розглядала добро як онтологічно вкорінену субстанцію, при цьому позбавляючи зло будь-яких онтологічних коренів. Однак відзначається, що згадана традиція зазнає різної інтерпретації у філософії кожного з вищезгаданих мислителів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Знецінене життя в знеціненому світі (або нігілізм як основа релігії людинобожжя) // Срібний вік: філософсько-культурологічні проблеми. Вип. 9. - Дрогобич: Коло, 2004. - С. 129 - 144.

2. Як людині врятуватись від зла у світі і зла в собі (або всемогутність благодаті у філософії А.Августина) // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки, Вип. VІІ. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - С. 53 - 61.

3. Добро крізь призму зла та безодню нествореної свободи у філософії М.Бердяєва // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Франка. - Дрогобич: Вимір, 2004. - Вип.10. Філософія. - С. 202 - 213.

4. Дві етичні традиції: автономна і теономна етика // Філософські пошуки. Вип. ХVІ. - Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2004. - С. 211 - 224.

5. Онтологізм як визначальна риса російської філософії Срібного віку // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філософські науки, №8. - Луцьк: Вежа, 2007. - С. 163-167.

6. Торжество світла над пітьмою у філософії С.Франка // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 346-347. Філософія. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 163-167.

7. “Голоси, волаючі в пустелі” або Релігійний екзистенціалізм С.К`єркегора та Льва Шестова // Філософія Льва Шестова в контексті культури російського Срібного віку. Вип. 13. Матеріали наукової конференції 2007 року. - Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2008. - С. 90-99.

АНОТАЦІЯ

Мазурик Марія Василівна. Концепція добра і зла в російській релігійній філософії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. - Історія філософії. - Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич, 2009.

У дисертації досліджується російська релігійна філософія кін. ХІХ - поч. ХХ ст. та виділяються її основні риси, серед яких особливу увагу надано позиції онтологізму та її зіставленню з позицією західноєвропейської філософії. Також простежено впливи східної та західної патристики на формування релігійної філософії в Росії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Причому якраз східна патристика є основним джерелом формування філософської позиції російських релігійних мислителів, бо виступає на боці людської свободи.

Особливу увагу зосереджено на дослідженні онтологічного та етичного підходів до проблеми добра і зла. Подаються основні концепції добра і зла з огляду етики, до списку яких долучено трактування даної проблеми з позиції екзистенціалізму. Крім цього досліджуються прояви західноєвропейського екзистенціалізму (С.К`єркегор) на теренах російського релігійного мислення (М.Бердяєв та Л.Шестов). Ідеї філософії Ф.Ніцше теж знаходять відгук у спадщині російських мислителів кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Заперечення існування Бога з одночасним обґрунтуванням права людини зайняти його місце, намагання стати “по той бік” добра і зла, “по той бік” моралі та релігії розробляються у творчості Ф.Достоєвського, висновки якого стають жорстоким вироком людині, яка прагне втриматися на “божественній” висоті без Бога.

Значну частину дисертації присвячено розглядові філософії І.Канта та її впливу на формування етичної думки російських мислителів кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Його автономна етика викликала неоднозначну реакцію з боку російських філософів, в яких автономія зумовлена передусім зв'язком людини з абсолютним духовним началом, тобто з Богом (“теономна етика любові”).

Зазнавши суттєвого впливу з боку таких різних та не завжди однозначних філософських спадщин, російська релігійна філософія кін. ХІХ - поч. ХХ ст. тим не менше віднаходить власний напрямок руху і його можна простежити у творчості тогочасних філософів: М.Бердяєва, М.Лосського, Л.Шестова, В.Соловйова, С.Франка. Їх доробок щодо проблеми добра і зла в концептуальних положеннях практично співпадає: добро завжди сильніше, оскільки онтологічно вкорінене в саме буття, а зло проникає у світ крізь людську свободу. І коли людина це зрозуміє, тоді, можливо, зла у світі стане значно менше.

Ключові слова: добро, зло, російська релігійна філософія, етика, онтологія, екзистенціалізм, нігілізм.

Мазурык Мария Васильевна. Концепция добра и зла в русской религиозной философии к. ХІХ - н. ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05. - История философии. - Дрогобыцкий государственный педагогический университет имени И.Франка, Дрогобыч, 2009.

В диссертации рассмотрена русская религиозная философия к. ХІХ - н. ХХ ст., с указанием ее основных качеств, среди которых особое место занимает позиция онтологизма. Также исследуется влияния западной философии на религиозное мышление России к. ХІХ - н. ХХ ст.: восточной и западной патристики, экзистенциализма (С.Кьеркегор), нигилизма (Ф.Ницше), автономной этики И.Канта. При этом отношение русских философов к изложенным источникам не всегда было однозначным, вызывая как одобрение, так и явное негодование со стороны религиозных мыслителей.

Также в диссертации изложена этическая и онтологическая точка зрения на проблему добра и зла, которое проходит с указание основных точек их пересечения и главных их отличий. Перечисляются основные концепции трактовки данной проблемы в этике, при этом к списку добавляется экзистенциальное понимание добра и зла. Исследуя философское и этическое наследие русских философов к. ХІХ - н. ХХ ст. (М.Бердяева, В.Соловьева, Н.Лосского, С.Франка, Л.Шестова) касательно проблемы добра и зла, диссертант приходит к выводу, что их мысли совпадают в одном - добро имеет бесспорные онтологические корни в бытии, в то время как зло просто паразитирует на нем. И когда человек поймет это, проблема зла исчезнет, как и само зло.

Ключевые слова: добро, зло, русская религиозная философия, этика, онтология, экзистенциализм, нигилизм.

Mazuryk M.V. The conception of good and evil in the Russian religious philosophy of the end of 19^th - 20^th century). - Manuscript.

This thesis is for a Ph.D. Degree in philosophical sciences in the field 09.00.05. - The history of philosophy. - Ivan Franko State Pedagogical University, Drohobych, 2009.

The chosen topic of this thesis is of current importance not only in our country, but in the whole world, where in the end of 20^th - 21th century we can observe the cultural and spiritual crisis. That's why nowadays the problem of good and evil becomes very important, discovering new sides, which demand general studying and the new ways of its solution. The heritage of Russian and Ukrainian philosophers of the end of 19^th - the beginning of 20^th century contributed this very much. The Russian religious philosophy of the end of 19^th - the beginning of 20^th century is the region under consideration with the pointing of its main features. The particular attention is devoted to the position of ontology and its comparison with the position of West European philosophy. The influences of Eastern and Western patristic can be traced in the establishment of the religious philosophy in Russia in the end of 19^th - the beginning of 20^th century. Besides the eastern patristic, according to the conceptions of many researchers, plays a role of the main source in the establishment of Russian religious philosophers' position, because it is on the side of human freedom.

The principal attention is devoted to the problem of good and evil in ethics and ontology. The basic conceptions of good and evil are given in ethics, to the list of which is added the interpretation of this problem in existentialism. In addition, the influence of West-European existentialism (S. Kierkegaard ) is researched on the basis Russian religious thought (M. Berdyayev and L. Shestov). The fertile ground for the thoughts in the face of Russian philosophers discovers the studies of F. Nietzsche. The principal position of philosophical studies of German thinker founds its response in the works of F. Dostoyevsky, the conclusion of which become the cruel verdict to the person, whose attempts to hold on the “Godlike” height without God.

The weighty part of the thesis is devoted to the consideration the Kant's philosophy and its influence on the establishment ethical thought of the Russian philosophers of the end of 19^th - the beginning of 20^th century, his autonomous ethics provoked ambiguous reaction from the side of religious philosophers in Russia, who understood the autonomy is first of all the connection of the person with spiritual origin, in fact with God (“theonomical ethics of love”).

The Russian religious philosophy of the end of 19^th - the beginning of 20^th century, which received weighty impact from the side of different and not always one-valued philosophical heritages, finds out its own moving direction, which can be traced in the works of the outstanding philosophers of that time: M. Berdyayev, M. Losskyy, L. Shestov, V. Solovyov, S. Frank and many others. Their conclusions as for the problem of good and evil sound almost in unison: good is always stronger, because it is ontologically implanted in existence, and evil penetrates in the world through human freedom and when person will understand this, maybe there will be less evil in the world.

Key words: good, evil, Russian religious philosophy, ethic, ontology, existentialism, nihilism.

Размещено на Allbest.ru