Концепції кінця історії і проблема альтернативності історичного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

КОНЦЕПЦІЇ КІНЦЯ ІСТОРІЇ І ПРОБЛЕМА АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Криворізькому державному педагогічному університеті МОН України, на кафедрі філософії.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор ШРАМКО Ярослав Владиславович, Криворізький державний педагогічний університет МОН України, перший проректор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор ЯЩУК Тамара Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент МЕНЖУЛІН Вадим Ігорович, Національний університет «Києво-Могилянська академія» МОН України, докторант кафедри філософії та релігієзнавства.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий «25» червня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Л. А. Ситніченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В сучасній раціоналістичній філософії історії заперечується існування єдиного трансцендентного суб'єкта історичного процесу, тобто такого суб'єкта, котрий, будучи деякою позаісторичною силою, визначає його сенс, мету і спрямованість. На цій підставі робиться висновок про відсутність «об'єктивної ходи історії». Зміна співвідношення між суб'єктивним і об'єктивним в історичному пізнанні зумовлює необхідність перегляду традиційних соціально-філософських проблем: історичного детермінізму, законів історії та історичної альтернативності, свободи історичного вибору, можливості соціального прогнозування тощо. Вирішення питання про сутність історичного процесу і про міру співвідношення між альтернативністю історії та її напередвизначеністю за таких умов повністю залежить від розуміння сутності її діючого суб'єкта. Традиційна його постановка у формі строгої диз'юнкції (детермінізм versus свобода волі) втрачає свою актуальність, оскільки людина одночасно виступає і феноменом, і ноуменом у кантівському розумінні. Відтак своєрідний «коперніканський переворот» у методології історії робить проблематичним цілісне осмислення історичного процесу, яке, однак, забезпечує ідея кінця історії.

Становлення нової парадигми філософсько-історичного мислення сприяє формуванню уявлення про історію як історію-проблему, що потребує певної релятивізації основних категорій, в межах котрих відбувається її осмислення. У той же час потрібно шукати адекватні відповіді на виклик всеохоплюючого «історичного релятивізму» кінця ХХ ст., який ставить під сумнів науковість як філософської теорії історичного пізнання, так й історичної науки. Дане зауваження особливо актуальне для вітчизняної філософської думки, яка останнім часом значною мірою тяжіє до антисцієнтизму і постмодернізму. Втім на сьогодні лише використання наукових засобів гарантує отримання достовірного знання. На перший погляд постійний пошук істини, що є основою наукового підходу, вступає в суперечність з прагненням людини отримати завершену картину світу, яка б сприяла її орієнтації в природному і культурному просторі. Саме ця «суперечність» між двома людськими прагненнями покладена в основу обраної теми дисертації.

Загальною тенденцією останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. можна вважати збільшення кількості дезорієнтованих людей у власному соціокультурному просторі внаслідок порушення балансу між традиційним й інноваційним. Людина досі остаточно не усвідомлює свого «авторства» історії, оскільки неспроможна подолати різноманітні варіанти відчуження, характерні для техногенної цивілізації. Звернення до ідеї кінця історії сприяє реконструкції цілісності світогляду та формуванню комплексного підходу до осмислення історичного процесу в умовах новітньої інформаційної революції, що уможливлює особистісну самореалізацію людей в нових історичних реаліях та легітимізацію економічних, політичних, освітніх й інших трансформацій, зокрема, в сучасному українському суспільстві.

Актуальність досліджуваної теми проявляється ще й в тому, що перегляд ідеї історичного фіналізму сприятиме осмисленню дискурсу глобалізації і відповідно уявлень про місце України в межах світової спільноти. Відмова від ідеї глобалізації як «вестернізації» й аналіз її з позиції принципу міжкультуралізму може спричинити плідну дискусію з приводу нашої цивілізаційної належності.

Обґрунтування актуальності теми дисертації дозволяє сформулювати її основну наукову задачу, яка визначає необхідність адаптації ідеї кінця історії до нових соціально-історичних реалій та наукової картини світу, що має забезпечити включення пов'язаного з характером людської діяльності феномену історичної альтернативності до зазначеного дискурсу.

Стан наукової розробки проблеми. І проблема кінця історії, і проблема історичної альтернативності належать до традиційних соціально-філософських проблем. Перша пов'язана з цілісним осмисленням історичного процесу, а друга - з визнанням за людиною права на вільну історіотворчу діяльність. Так, вже у Платона поруч з моделлю ідеальної держави висувається ідея закону Адрастеї, тобто можливості для душі раз на тисячу років обирати власну долю. В межах теології історії та класичної філософії історії досліджувана проблема ставиться у формі строгої диз'юнкції: або має визнаватись дія трансцендентного суб'єкта, що зумовлює історичну необхідність, або - свобода людської волі. Тому, наприклад, концепції Августина, Л. Валли, Г. Гегеля та ін. передбачають певну проблематизацію свободи волі як самостійного чинника конструювання історичного процесу.

Наступним важливим етапом у розробці проблеми цілісного осмислення історії є філософія марксизму, представники якої свідомо відмовилися від ідеї трансцендентного історичного суб'єкта, і тому належним чином експлікували феномен історичної альтернативності. Однак їхня концепція наукового комунізму не дозволила остаточно подолати історичний трансценденталізм, оскільки «кінцева необхідність» переходу до комуністичного суспільства фактично нівелює ідею історичної свободи.

Під впливом розвитку критичної філософії історії у ХХ столітті історичний процес починає осмислюватися з методологічної точки зору. У роботах Р. Арона, І. Берліна, Р. Козеллека, Р. Дж. Колінгвуда, Л. фон Мізеса, К. Р. Поппера, Г. Ріккерта людина виступає одночасно й іманентним суб'єктом історії, і суб'єктом історичного пізнання. Зазначений дискурс, а також становлення синергетики та постмодерністських концепцій, які гіперболізували феномен історичної альтернативності, поставили під сумнів необхідність постановки й дослідження проблеми історичного фіналізму, або, принаймні, зумовили потребу у перегляді змісту її традиційного дискурсу. Новітні розвідки А. Бошковіча, Р. Дж. Лана, М. Дж. Керліна, Р. Кімбала, К. М. Уорша, В. Д. Хансона презентують спробу адаптувати ідею кінця історії до нових наукових та соціально-історичних реалій кінця ХХ - початку ХХІ століття.

У вітчизняній філософській думці в радянські часи зазначена проблема не була предметом спеціального дослідження, оскільки ідея історичного фіналізму розглядалась як така, що суперечить діалектичній теорії розвитку (І. А. Гобозов, В. Т. Єфімов, І. О. Желеніна, О. К. Улєдов та ін.). Однак після виходу російською мовою статті Ф. Фукуями «Кінець історії?» на пострадянському просторі, здебільшого на теренах російської філософської думки, розпочалась жвава дискусія, яка підсилювалась есхатологічними та катастрофічними настроями кінця ХХ століття (Г. Г. Дилігенський, Ю. О. Замошкін, О. А. Івін, В. О. Лекторський, І. В. Кутикова, В. С. Малахов, П. О. Рачков, В. М. Сиров та ін.). Проте маємо зауважити, що даний дискурс швидко отримав ідеологічне забарвлення, а світоглядний потенціал ідеї кінця історії залишився недооціненим. На це звернув увагу російський дослідник Ю. Л. Ломоносов, який присвятив спеціальне дослідження визначенню місця мисленої схеми кінця історії в структурі світогляду сучасної людини. В українській філософській думці проблеми кінця історії торкались лише побіжно Т. В. Запорожець і О. В. Барабаш, дослідження яких присвячені виявленню значення есхатології та утопії для осмислення історії.

Відтак, аналізуючи ступінь розробки теми у сучасній філософській науці, можемо зробити висновок, що поєднання ідей історичного фіналізму та історичної альтернативності на основі вимог апостеріорного осмислення історичного процесу, а також потенціал ідеї кінця історії для осмислення майбутнього людства з огляду на сучасні глобалізаційні процеси наразі залишаються недостатньо розробленими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами науково-дослідницької діяльності Криворізького державного педагогічного університету, зокрема комплексною науковою темою кафедри філософії «Духовна сфера буття: антропологічні та культурологічні виміри», затвердженою вченою радою Криворізького державного педагогічного університету, протокол № 5 від 21.12.2006.

Метою дослідження є виявлення можливих шляхів поєднання ідей кінця історії та історичної альтернативності в контексті глобалізації і нової методологічної ситуації, пов'язаної з релятивізацією соціального знання.

Досягнення зазначеної мети передбачає постановку і розв'язання наступних завдань:

прослідкувати трансформацію змісту ідеї історичного фіналізму у світовій філософській думці в залежності від зміни теоретичної експлікації категорії суб'єкта історичного процесу;

обґрунтувати сутність «коперніканського перевороту» в соціальній філософії ХХ століття шляхом виявлення основних аргументів, спрямованих на заперечення ідеї обмеженості історичного горизонту, та в методології історії, що проявилось у зміні акцентів у кореляції між суб'єктом та об'єктом історичного пізнання;

виявити філософські засади феномену історичної альтернативності, присутнього в різних формах теоретичного осмислення історичного процесу;

переглянути зміст ідеї історичного детермінізму у зв'язку з застосуванням апостеріорного підходу до осмислення історії, свободи історичного вибору як усвідомленої можливості та їхнє співвідношення;

уточнити філософський зміст категорії «суспільний ідеал» і виявити її значення для аналізу процесів функціонування і трансформації різних соціокультурних світів;

з'ясувати дослідницький потенціал ідеї кінця історії в умовах прискорення відчуття історичного часу та соціокультурної кризи;

проаналізувати потенціал ідеї історичного фіналізму для дослідження майбутнього людства з точки зору його відкритості.

Об'єктом дослідження виступає філософська ідея кінця історії та феномен історичної альтернативності.

Предметом дослідження є взаємозв'язок між ідеями історичного фіналізму й альтернативності історичного процесу в сучасній соціально-філософській думці.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і завдань дисертації використовувались філософські та загальнонаукові методи. Методологічну основу роботи становлять діалектичний, трансцендентальний та герменевтичний методи. Перший з них дав можливість розглянути об'єкт дослідження, а також окремі феномени у динаміці, і, крім цього, зіставити різні точки зору на постановку і способи вирішення досліджуваної проблеми. Використання трансцендентального методу забезпечило аналіз історичного процесу з позиції суб'єкта пізнання, що сприяло розробці ідеї можливості різних його інтерпретацій (герменевтичний підхід) без претензій на володіння універсально-об'єктивним знанням стосовно минулого, теперішнього і особливо майбутнього.

Серед використаних загальнонаукових методів слід назвати системно-діяльнісний, який уможливив розгляд історії як процесу історіотворчої діяльності людини у найрізноманітніших сферах її прояву; культурологічний підхід і тісно пов'язаний з ним соціокультурний метод, які забезпечили розуміння історичного процесу як одного із культурних феноменів, що, у свою чергу, потребує інтегративного підходу до його вивчення і відповідно використання методу міждисциплінарного синтезу; історико-генетичний метод, доцільність якого випливає із застосування діалектичного методу (дав змогу прослідкувати історію постановки і шляхів вирішення таких проблем, як історичного фіналізму, альтернативності історичного процесу, трансформації методологічних підходів тощо); метод термінологічного аналізу дозволив уточнити зміст основних категорій (кінець історії, суспільний ідеал, свобода, детермінізм і т. ін.) і співвіднести їх між собою в межах єдиної наукової концепції; метод «ідеальних типів» (М. Вебер) дав змогу пояснити причину розмаїтості визначень основних категорій, за допомогою яких відбувається осмислення історичного процесу, і співвіднести певне визначення з конкретним філософським напрямком; евристичний метод уможливив реалізацію міждисциплінарного і методологічного синтезу в рамках даного дослідження, оскільки сприяв постановці проблем і пошуку різних засобів їхнього вирішення.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на основі узагальнення методологічних напрацювань і досягнень сучасної філософії історії розроблено підхід, який дає змогу концептуально поєднати ідеї кінця історії та історичної альтернативності в межах раціонального соціально-філософського осмислення сутності історичного процесу. Новизну дослідження можна конкретизувати у таких основних положеннях:

на основі виявлення мисленого інваріанту концепту «кінець історії» та аналізу конкретних соціально-філософських концепцій з'ясовано, що дана ідея експліцитно або імпліцитно присутня в переважній більшості з таких концепцій; крім того, доведено, що філософський зміст ідеї історичного фіналізму зазнавав змін, які відповідають трансформації теоретичної експлікації суб'єкта історичного процесу (трансцендентний, трансцендентно-іманентний, іманентний);

актуалізовано проблему історичної альтернативності за рахунок застосування ідеї «коперніканського перевороту» в соціальній філософії (з урахуванням «герменевтично-лінгвістично-прагматично-семіотичного повороту» другої половини ХХ ст.), який спричинив відмову від спекулятивно-метафізичної історіософії і розробку таких ідей, як відсутність трансцендентного суб'єкта історії, парадигма інтерсуб'єктивності, трансцендентне розуміння суспільного ідеалу як деякого морального регулятива, зміна співвідношення між суб'єктом і об'єктом історичного пізнання;

розмежовано історичний та філософський підходи до осмислення проблеми альтернативності історичного процесу, що дозволило зробити висновок про його відкритість в минуле для різноманітних інтерпретацій та в майбутнє для історіотворчої діяльності людини. Такий висновок базується на основі використання в даному контексті концепції інтерсуб'єктивності, що містить у собі ідеї феноменологічного «Чужого» (Б. Вальденфельс), «двох культур» (Б. Г. Могильницький), критики «тотальних ідеологій» (К. Р. Поппер), інтелектуальної комунікації як умови досягнення достовірного знання, теоретико-методологічного і міждисциплінарного синтезу;

дістав подальшого розвитку підхід до розгляду категорій «історичний детермінізм» і «свобода волі» як непорівнянних понять. Визнання детермінованості історичних явищ не суперечить ідеї свободи історичного вибору як атрибуту іманентного суб'єкта історії за умови кваліфікації першого як ретроспективного, фрагментарного та активістського, а другої - як усвідомленої можливості;

відзначено певну двоїстість у філософському розумінні категорії «суспільний ідеал», природа якого може інтерпретуватись як трансцендентна або ж проективна. В залежності від позиції того чи іншого мислителя стосовно даного питання модель найкращого суспільного устрою виступає відповідно у формі зосередження фінальних цінностей, які є орієнтиром для їхніх носіїв без претензії на повне втілення у життя, або у формі своєрідної ідеології чи соціальної технології, які перетворюють суспільний ідеал на мету людської діяльності. Дотримання тієї чи іншої позиції визначає ставлення мислителя до проблеми соціального прогнозування;

на прикладі західної цивілізації продемонстровано, що ідея кінця історії актуалізується в періоди соціокультурної кризи, коли внаслідок певних трансформацій виникає потреба у переструктуруванні духовно-смислового ядра певного типу культури (зокрема, при переході до індустріального чи інформаційного типу суспільства). Прискорення відчуття історичного часу й уявлення про непередбачуваність майбутнього змінює дискурс «кінця історії» на дискурс «кінця знайомого світу»;

розроблено підхід до осмислення майбутнього людства, сутність якого полягає у конструюванні загальнолюдського суспільного ідеалу в формі суспільного контракту між різними народами з приводу визнання самоцінності духовної культури кожного народу і розширення суб'єкт-суб'єктної взаємодії між ними в сфері економіки, політики, науки й інформаційних технологій. Причому даний контракт виступає в якості регулятивного принципу діяльності кожної людини, яка усвідомлює власну відповідальність перед іншими людьми і, вступаючи в раціональний дискурс, долучається до необмеженої аргументативної спільноти.

Практичне значення роботи полягає в тому, що дослідження історичного процесу під кутом міждисциплінарного та методологічного синтезу може сприяти модернізації цілої низки соціальних наук, зокрема історії, соціології, політології, соціальної філософії. Бачення історичного процесу як цілісності й водночас як відкритого в минуле і майбутнє дозволить легітимізувати різні точки зору на сутність національної історії та «вписати» її у загальноєвропейський і загальносвітовий контекст на основі принципів толерантності і консенсусності. Крім цього, дана ідея має неабиякий виховний потенціал, оскільки сприятиме формуванню гармонійної та динамічної особистості, спроможної самореалізуватись у швидкоплинному соціокультурному просторі сучасності. Ключові положення дисертації можуть бути покладені в основу нового методологічного проекту, покликаного подолати кризу в сфері вироблення інструментарію соціального дослідження, що затягнулась після відмови від принципу методологічного монізму. Зокрема, це стосується розробки нового для вітчизняної історичної науки напрямку - «історики» як філософської теорії історичного пізнання. Загалом методологічні підходи та отримані теоретичні результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з історії філософії, соціальної філософії, філософії історії, культурології, теоретичної соціології, методології історії.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертації, отримані автором особисто, були апробовані на міжнародній науково-практичній конференції «Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества» (Одеса, 23-24 червня 2006 р.); ІІ Всеукраїнській студентсько-аспірантській філософсько-релігієзнавчій конференції «Філософія: нове покоління. Раціональність чи раціональності?» (Київ, 1-3 березня 2007 р.); міждисциплінарній конференції «Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії» (Львів, 29-30 листопада 2007 р.); ІІІ Всеукраїнській студентсько-аспірантській міждисциплінарній конференції «Філософія: нове покоління. Територія революції» (Київ, 28-29 лютого 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету - 2008» (Київ, 16-17 квітня 2008 р.); ХV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов» (Москва, 10 квітня 2008 р.); звітній науковій конференції Криворізького державного педагогічного університету (секція філософських наук, березень 2007 р.). В цілому ключові тези дисертації оголошувались на семи наукових конференціях різних рівнів.

Публікації. Головні результати дисертації відображені в 11 одноосібних публікаціях автора, у тому числі в 5 статтях, 4 з яких надруковані у фахових виданнях, та в 6 тезах у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації зумовлена логікою наукового дослідження, яка випливає з плану, мети і завдань дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (230 позицій на 22 сторінках). Обсяг основного тексту - 177 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження й окреслена основна проблема, висвітлений стан її наукової розробки, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об'єкт і предмет дисертації, вказані методи дослідження, описано ступінь наукової новизни та практичне значення одержаних результатів, подані відомості про апробацію результатів дослідження та кількість публікацій за темою дисертації.

Перший розділ ««Кінець історії» як соціально-філософська проблема» присвячений розгляду ідеї завершення історичного процесу у структурному та генетичному розрізі; виявленню світоглядного і дослідницького потенціалу категорії «кінець історії»; з'ясуванню сутності «коперніканського перевороту» в соціальній філософії ХХ ст.

У підрозділі 1.1. «Філософський зміст ідеї кінця історії» констатовано, що вона у різних варіаціях (ідеологема релігійного плану; соціально-політичний міф; консолідуюча цінність спів-буття людства; форма соціального вияву прагнення людства до самозбереження) може претендувати на статус однієї із фундаментальних соціально-філософських проблем. Філософським змістом ідеї історичного фіналізму виступає інваріант даної мисленої універсалії та історично конкретні форми її прояву у численних соціальних мислителів.

Розуміння ідеї «кінця історії» як ідеологеми релігійного плану передбачає включення ідеї існування деякої трансцендентної сили та образу досконалого суспільства, у неодмінну реалізацію якого необхідно вірити. Починаючи з ХІХ ст. ідея кінця історії набуває міфологічних рис і стає атрибутом передвиборчих програм різних політичних сил, котрі обіцяють електорату «реалізувати Утопію» (у розумінні благословенної країни). Крім того, міфологічна ідея історичного фіналізму сприяє відтворенню цілісної картини світу в умовах «футурошоку» (Е. Тоффлер). Категорія «кінець історії» як консолідуюча цінність спів-буття людства виступає світоглядною універсалією та «ідеальним типом», оскільки відображає узагальнений бажаний образ людського світу у певному просторово-часовому континуумі. У ХХ ст. під впливом негативних проявів техногенної цивілізації ідея кінця історії набуває негативного змісту (припинення історичного процесу внаслідок самознищення людства або «смерть людини» в межах функціонування споживацького суспільства).

У підрозділі 1.2. «Постановка питання історичного фіналізму у світовій філософській думці» простежено еволюцію уявлень про кінець історії в історії філософії і виявлено, що практично кожне філософсько-історичне вчення експліцитно чи імпліцитно містить у собі зазначену ідею, що, у свою чергу, свідчить про її значний позитивний світоглядний потенціал. На основі узагальнення концепцій телеологічно-фіналістського бачення світової історії запропоновано типологізувати їх за часом реалізації образу найкращого суспільного устрою: в минулому, після чого відбулась «деградація Космосу» (Платон, частково Августин, Віко, Гегель, Маркс); в теперішньому (Гегель, Кожев, Фукуяма, з одного боку, та Мор, Кампанела й інші утопісти, з іншого); в майбутньому (Августин, Маркс, Бердяєв, Соловйов). Виходячи з ціннісного критерію, концепції кінця історії класифіковано на дві групи: ті, що розглядають факт завершення історії як позитив (релігійні філософи, Гегель, Маркс); ті, що вбачають в цьому негатив (Бодрійяр, «антисцієнтисти» і частково пізній Фукуяма).

У підрозділі 1.3. ««Коперніканський переворот» в соціальній філософії ХХ ст.» акцентовано увагу на критиці традиційного підходу, що визнає трансцендентного суб'єкта історії. Зміст «коперніканського перевороту» в соціальній філософії другої половини ХХ ст. уточнюється завдяки такому поняттю, як «лінгвістично-герменевтично-прагматично-семіотичний поворот» (А. М. Єрмоленко).

В межах сучасної раціоналістичної філософії висувались різноманітні аргументи на користь заперечення як апологетичних («кінець знайомого світу» не є абсолютним кінцем; історія відкрита і в минуле, і в майбутнє; ідея мультикультуралізму як критика позиції євроцентризму), так і телеологічних (практична неможливість сформулювати єдину соціальну мету; моральний аргумент в обох його проявах: людина не є засобом реалізації суспільного блага, як і попередні покоління - лише деякими «сходинками» в історичній ієрархічній «драбині прогресу»; природа суспільного ідеалу є безкінечно змінною; загальною тенденцією історичного процесу є зростання історичної свободи; прогрес можливий, але не обов'язковий) варіантів ідеї кінця історії. Перелічені аргументи відображені в роботах І. Берліна, Р. Дарендорфа, Л. фон Мізеса, К. Р. Поппера, Ф. фон Хаєка, а також І. Валерстайна, П. І. Новгородцева, К. Ясперса, які, у свою чергу, інспірували започаткування наукової дискусії з приводу таких проблем: кореляції між індивідом і суспільством, методу суспільних наук і можливості соціального прогнозування, свободи й самоцінності конкретного людського життя, легітимізації демократичних інституцій тощо.

У другому розділі «Проблема історичної альтернативності в контексті сучасної соціальної філософії» досліджується вплив «коперніканського перевороту» в соціальній філософії на становлення методології історії як однієї із теоретичних форм осмислення історичного процесу; виявляється місце категорії «історична альтернативність» у сучасному філософському та історичному дискурсах, її значення для формування уявлень про відкритість історії в минуле і майбутнє; висвітлюється проблема активності людини як історичного суб'єкта й можливі варіанти її вирішення.

У підрозділі 2.1. «Еволюція методологічних підходів до осмислення історичного процесу» досліджується ідея своєрідного «коперніканського перевороту» в методології історії. Зміна співвідношення між суб'єктом і об'єктом історичного пізнання супроводжувала процес інституціалізації теоретичної історії, у становленні якої можна простежити такі умовні фази: (1) природничо-об'єктивістська, яка характеризується розробкою принципу класичного історизму, визнанням єдиної методології для всіх наук та пошуком об'єктивних історичних законів; (2) неокантіанська, представники якої започаткували методологічну дискусію з приводу специфічного методу дослідження «сфери духу»; (3) веберівська, позначена критикою двох попередніх напрямків; (4) постмодерністська, дискурс якої поставив під сумнів науковість історії; (5) інтерсуб'єктивістська, що базується на ідеях феноменологічного «Чужого» (концепція «двох культур»), критики «тотальних ідеологій», інтелектуальної комунікації, теоретико-методологічного та міждисциплінарного синтезу.

На кінець ХХ - початок ХХІ ст. на зміну «історичному релятивізму» (властивому постмодернізму) та «історичному об'єктивізму» (характерному для сцієнтизму) приходить парадигма інтерсуб'єктивності, яка забезпечує всебічне відображення історії як сфери самореалізації людини завдяки створенню різних наукових проектів та методологічних підходів, що, крім іншого, актуалізує проблеми історичної альтернативності та свободи історичного вибору. історичний альтернативність глобалізація соціальний

У підрозділі 2.2. «Категорія історичної альтернативності у сучасному філософському та історичному дискурсі» виявлено, що варіативність соціальної динаміки розглядається філософами здебільшого в контексті майбутнього часу, а істориками - минулого. Постановка і вирішення проблеми історичної альтернативності у вигляді дихотомії «свобода - необхідність» мали місце у космологічних (Платон), теологічних (Августин, Валла) та класичних метафізичних (Гегель, частково Маркс) історичних системах. У сучасній соціальній філософії визнається поліфакторність історичного процесу, що унеможливлює постановку питання співвідношення історичної закономірності і свободи волі у формі строгої диз'юнкції.

Відсутність трансцендентного суб'єкта історії зумовлює необхідність апостеріорного осмислення історичного процесу, що робить проблематичним «наукове» прогнозування майбутнього. Провідною тенденцією в експлікації проблеми історичної альтернативності в межах сучасного філософського дискурсу є уявлення про відкритість історії в майбутнє для його творення іманентним суб'єктом, а історичний детермінізм (необхідний для наукового статусу соціальних досліджень) розглядається як активістський, фрагментарний, ретроспективний. На доведення цієї тези, зокрема, залучено розробки сучасної логіки щодо статусу висловлювань про майбутні випадкові події (Я. Лукасевич, О. І. Івін, О. С. Карпенко). В осмисленні відкритих для різноманітних інтерпретацій майбутнього і минулого на противагу «історичному релятивізму» пропонується застосовувати концепцію інтерсуб'єктивності.

У підрозділі 2.3. «Проблема активності суб'єкта в умовах невизначеності історії» розглянуто феномен історичної альтернативності з точки зору кореляції між визнанням варіативності самої історії (наявність вибору між об'єктивно існуючими можливостями) та альтернативності в історії (творчість суб'єкта при створенні нових можливостей) в контексті ідеї відкритості майбутнього. Крім того, акцентовано увагу на тому, що діяльність людини включає в себе як суб'єктивний, так і об'єктивний моменти, що трансформує дискурс свободи у напрямку розуміння її як усвідомленої можливості. Отже, ідея свободи не суперечить ідеї детермінізму, але за умови відсутності претензій на достовірне знання майбутнього і визнання в повній мірі людського «авторства» історії, а відтак і відповідальності за свою діяльність у цій сфері.

Історія альтернативна лише на певних проміжках часу, здебільшого у переломні епохи. Тому людська реальність представляє собою колишні проекти, втілені в життя, і одночасно виступає основою для відносно вільної проектуючої діяльності, спрямованої у невизначене майбутнє. Розуміння людської дійсності як реалізованої в дії можливості зумовлює постановку питання про свободу у світі регулярностей.

Третій розділ «Можливості концепцій кінця історії у формулюванні осмислених альтернатив суспільної динаміки» присвячений теоретичному аналізу проблеми осмислення майбутнього в контексті ідеї можливого поєднання концепції кінця історії та феномену історичної альтернативності, що передбачає уточнення змісту поняття «суспільний ідеал» у зв'язку з виявленням його відношення до реальності, зокрема у кризові періоди розвитку соціокультурних спільнот, і до проблеми наукового статусу образу майбутнього.

У підрозділі 3.1. «Поняття суспільного ідеалу, його відношення до соціальної дійсності» акцентовано увагу на тому, що категорія «ідеал» виражає ціннісне (на відміну від пізнавального) ставлення суб'єкта до світу. Уявлення про досконалий устрій суспільства, яких дотримуються носії певного суспільного ідеалу, є невід'ємною складовою будь-якої концепції кінця історії.

Виявлено, що у розумінні природи суспільного ідеалу в історії філософії сформувалось два підходи: трансцендентний (Платон, Августин, Мор, Новгородцев, Фукуяма) і проективний (перш за все Маркс). Поява другого підходу в Новий час пов'язана з формуванням технологічного напряму в соціальних науках і фактичним перетворенням ідеалу на мету людської діяльності. Розмежування цих двох підходів корисне з огляду на проблему достовірності соціального прогнозування, оскільки відомим є вплив передбачення на майбутні події (т. зв. «Едиповий ефект»). Зазначено, що претензія на «науковість» образу майбутнього і його обов'язкове втілення знецінює роль людини як суб'єкта історії і переносить її сутнісні сили на деяку трансцендентну силу (в т. ч. й на «закони» історії). Крім того, віра у володіння знанням про вічні абсолютні цінності нівелює можливість міжкультурного порозуміння.

У підрозділі 3.2. «»Кінець історії« як прояв соціокультурної кризи» досліджується зв'язок між категоріями «суспільний ідеал» і «соціокультурні зміни» за умови прискорення відчуття історичного часу (на прикладі західної техногенної цивілізації). Автор виходить з того, що соціокультурна криза є нормальним явищем, яке супроводжує суспільні трансформації і вимагає вибудовування нового духовно-смислового ядра культури.

Протягом ХХ ст. західна цивілізація пережила дві фази соціокультурної кризи, пов'язані відповідно з переходом до індустріального, а потім - інформаційного суспільства. Перший соціокультурний здвиг засвідчив, що ідеали розуму, прогресу, наукової раціональності, істини, свободи і т. ін. перестали складати «культурну матрицю» Заходу, а другий - виявив загрози природної та політичної рівності людей, а також розмивання цивілізаційної ідентичності внаслідок кризи принципів індивідуалізму й толерантності. Зменшення часу культурних циклів викликає дезорієнтацію людей у власному соціумі, подолати яку можна шляхом конструювання ймовірних образів майбутнього.

У підрозділі 3.3. «Проблема (без)альтернативності «майбутнього історії» людства» прослідковано механізм застосування ідеї кінця історії в нових реаліях можливого формування планетарної цивілізації та з урахуванням особливостей сучасного філософсько-історичного раціоналістичного дискурсу. Традиційне розподілення людей на «ми» і «вони» визнається перепоною для міжкультурної комунікації в рамках різних соціокультурних спільнот, а подолання позиції культурного етноцентризму навпаки - сприятиме їй.

Т. зв. «глобальне ми» (М. С. Каган) або «майбутній космополіс» (Р. Рорті) кваліфікується як загальнолюдський суспільний ідеал, тобто як бажаний варіант подальшого людського розвитку, який не обов'язково буде визначальним у майбутньому. Дана концепція базується на ідеї мультикультуральності сучасного світу, а не його стратифікованості у культурному відношенні, що означає наукову неспроможність прогресистських концепцій глобалізації.

Висловлено припущення, що людство може реалізувати ідею нового суспільного договору, альтернативного ідеї історичного фіналізму як встановленню універсального світового порядку. В даному контексті дискурс «кінця історії» трансформується у дискурс «кінця певного типу історії», орієнтованого на суперництво й домінування. На зміну йому має прийти орієнтація на повноцінний міжкультурний діалог між «ми» і «ти» (на відміну від «вони») в межах ідеальної аргументативної спільноти з питань економіки, політики, науки й інформаційних технологій, що робить майбутнє людства відкритим для формулювання і часткового втілення у життя осмислених альтернатив сучасності на основі принципів інтерсуб'єктивності та відповідальності за майбутнє.

У висновках підбито основні результати дослідження, які дозволяють стверджувати, що було запропоновано шлях вирішення поставленої наукової задачі щодо поєднання ідей кінця історії та історичної альтернативності в межах єдиного дискурсу. Виявлено, що:

1. Вирішення проблеми кінця історії залежить від експлікації історичного суб'єкта. Можна виділити три варіанти трактовки ідеї історичного фіналізму: (1) класичний, базований на вірі в існування трансцендентного суб'єкта історії; (2) некласичний - спирається на принцип доказовості й визнає іманентного суб'єкта історії - людину; (3) еклектичний - розглядає людину як творця історії, а сам історичний процес - підпорядкованим об'єктивним законам. Вони пропонують відповідно користуватися прийомами апріорного (1), апостеріорного (2) осмислення історії або ж поєднувати їх (3).

2. В межах сучасної раціоналістичної соціальної філософії домінують некласичні трактовки ідеї кінця історії, чому значною мірою сприяв «коперніканський переворот», зміст якого полягає у відмові від спекулятивно-метафізичної історіософії і розробці таких ідей, як відсутність трансцендентного суб'єкта історії, парадигма інтерсуб'єктивності, трансцендентне розуміння суспільного ідеалу як деякого морального регулятива людської діяльності, зміна співвідношення між суб'єктом і об'єктом історичного пізнання. Головним питанням, яке поставили розробники критичної філософії історії, було: «Чи можлива історіософія (у розумінні загальної теорії історичного процесу) як наука?». Як наслідок, під сумнівом опинилась доцільність формулювання і раціонального вирішення традиційних метафізичних проблем, серед яких і проблема історичного фіналізму.

3. Загальна релятивізація поняття істини актуалізувала інтерсуб'єктивний підхід, і відповідно проблему історичної альтернативності. Остання передбачає визнання відкритості історії в минуле і майбутнє, що підтверджується сучасною історичною наукою, соціальною філософією і багатозначною логікою. Можна говорити про: (1) абсолютну відкритість історії (визнання можливості творення історичних альтернатив); (2) її часткову відкритість (визнання можливості вибору з уже наявних варіантів майбутнього). Проблема історичної альтернативності не зводиться до ідеї умовного способу в історії, але вона демонструє неправомірність застосування наказового способу. Крім того, безпосереднє протиставлення детермінізму і свободи волі некоректне з логічної точки зору. «Детермінізм» як ідея обумовленості історичного процесу і «свобода волі» як один із атрибутів людини є непорівнянними поняттями.

4. Відмова від ідеї жорстокої детермінації історії не означає перехід на волюнтаристичні позиції. Дійсно, людина виступає творцем історії. Однак, по-перше, вона, беззаперечно будучи ноуменом, все ж залишається феноменом; по-друге, її світогляд формується мікро- і макросередовищем, в якому вона соціалізується, і, як правило, вписується в деякий історичний тип культури або її перехідний стан; по-третє, значна частина людей обирає з-поміж наявних історичних альтернатив, а не створює їх. Ідея людської свободи робить майбутнє непередбачуваним у розумінні його цілісності, але відносно передбачуваним на рівні провідних тенденцій.

5. Інтенсивність історичного процесу нерівномірна на різних його етапах. Індустріальна, науково-технічна і сучасна інформаційна «революції» зумовили переважання нового досвіду над традиційним. Мислена схема «минулого майбутнього» замінюється уявленням про непередбачуваність історії, що призвело до фрагментарності людського світогляду. Ідея кінця історії може структурувати мало зрозумілу для більшості людей дійсність. У той же час необхідно пам'ятати, що суспільний ідеал має трансцендентну природу і відображує фінальні цінності його творця і носія.

6. Всі висновки стосовно методології дослідження конкретного соціуму можуть бути застосовані для дослідження людства в цілому. Завершення орієнтації на суперництво й одноосібне культурне домінування можна інтерпретувати як ще один варіант ідеї кінця історії. Сутність філософсько-історичного осмислення «майбутнього історії» людства полягає у конструюванні трансцендентного загальнолюдського суспільного ідеалу. Однією із моделей бажаного розвитку людства, доцільність якої має проявитись в ході «безмежної комунікації» між різними дослідниками та культурами, є наступна: між народами світу укладається «суспільний контракт» з приводу визнання самоцінності духовної культури кожного з них і розширення суб'єкт-суб'єктної взаємодії в сфері економіки, політики, науки й інформаційних технологій. Важливий внесок у розробку ідеї міжкультурного порозуміння в епоху «ризиків і загроз» був зроблений комунікативною філософією, представники якої обґрунтували діалогічні принципи універсалістської макроетики справедливості та відповідальності за майбутнє.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Панафідіна О. П. Категорія історичного закону і проблема соціального детермінізму / О. П. Панафідіна // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць / відп. ред. Я. В. Шрамко. - Вип. 7. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2006. - С. 379-388.

2. Панафідіна О. П. Інтелектуальна комунікація як умова ефективності соціального пізнання / О. П. Панафідіна // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць / відп. ред. Я. В. Шрамко. - Вип. 8. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2007. - С. 162-175.

3. Панафідіна О. Динаміка «соціальних замовлень» та становлення гуманітаристики (на прикладі історичної науки) / О. Панафідіна // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - Вип. 350-351. Філософія. - Чернівці : Рута, 2007. - С. 48-52.

4. Панафідіна О. П. Ідея історичного фіналізму у світовій філософській думці / О. П. Панафідіна // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць / відп. ред. Я. В. Шрамко. - Вип. 9. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. - С. 103-125.

5. Панафідіна О. П. Історичні закони та соціальне передбачення / О. П. Панафідіна // Вісник Міжнародного дослідного центру «Людина: мова, культура, пізнання» : щокварт. науков. журнал / укл. : О. М. Холод. - Кривий Ріг, 2007. - Том 11 (1). - С. 208-213.

6. Панафідіна О. Проблема співвідношення історичної детермінованості та можливості вибору / О. Панафідіна // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества : материалы Международной научно-практической конференции (Одесса, 23-24 июня 2006 г.). - Одесса : ВМВ, 2006. - С. 239-240.

7. Панафідіна О. Інтелектуальна комунікація та її суспільна роль у розумінні Карла Поппера / О. Панафідіна // Філософія: нове покоління. Раціональність чи раціональності? : Матеріали ІІ Всеукраїнської студентсько-аспірантської філософсько-релігієзнавчої конференції (Київ,
1-3 березня 2007 р.). - К. : Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2007. - С. 53-54.

8. Панафідіна О. Новий «коперніканський переворот» у філософії / О. Панафідіна // Тези міждисциплінарної конференції «Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії» (Львів,
29-30 листопада 2007 р.) / відп. за випуск проф. А. Карась. - Львів, 2007. - С. 130-132.

9. Панафідіна О. Світоглядний смисл «коперніканського перевороту» в соціальній філософії / О. Панафідіна // Філософія: нове покоління. Територія революції : Матеріали Всеукраїнської студентсько-аспірантської міждисциплінарної конференції (Київ, 28-29 лютого 2008 р.). - К. : Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2008. - С. 46-47.

10. Панафідіна О. П. Майбутнє як філософсько-історична категорія / О. П. Панафідіна // Дні науки філософського факультету - 2008 : матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції (Київ, 16-17 квітня 2008 р.). - К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - Ч. ІІІ. - С. 81-82.

11. Панафидина О. П. Экзистенциальный аспект «коперниканского переворота» в социальной философии / О. П. Панафидина // Материалы ХV Международной научной конференции студентов, аспирантов и молодых учёных «Ломоносов» (Москва, 10 апреля 2008 г.). - Секция «Философия, политология, религиоведение» / Философский факультет МГУ имени М. В. Ломоносова. - М., 2008. - С. 221-223.

Анотація

Панафідіна О. П. Концепції кінця історії і проблема альтернативності історичного процесу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. - Київ, 2009.

В дисертації досліджується взаємозв'язок між ідеєю кінця історії та феноменом історичної альтернативності.

З'ясовано філософський зміст ідеї кінця історії і можливі шляхи вирішення даної проблеми. Розглянуто сутність ідеї «коперніканського перевороту» в соціальній філософії, спрямованої на заперечення ідеї історичного фіналізму в обох її варіантах (апологетичні, телеологічні).

Ідею «коперніканського перевороту» поширено на сферу методології історії і здійснено спробу осмислити історію з точки зору її відкритості в минуле і майбутнє. Акцентується увага на тому, що визнання людини іманентним суб'єктом історії ставить під новим кутом зору основні філософсько-історичні проблеми.

Згідно з вимогами сучасної соціальної філософії ідею «кінця історії» трансформовано в ідею «кінця певного типу історії» (поруч зі збереженням традиційного змісту ідеї «кінця історії» як образу суспільного ідеалу). Зазначається, що про майбутнє немає достовірного знання, тому ця тема є відкритою для «безмежної комунікації».

Аннотация

Панафидина О. П. Концепции конца истории и проблема альтернативности исторического процесса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Институт философии имени Г. С. Сковороды НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации исследуется взаимосвязь между традиционной социально-философской идеей конца истории и феноменом исторической альтернативности.

Указывается на существование следующих философских интерпретаций мыслительной схемы конца истории: идеологема религиозного плана; социально-политический миф; консолидирующие ценности со-бытия человечества в определённом пространственно-временном континууме; форма социального стремления человечества к самосохранению. На основе историко-философского анализа выявлено, что постановка и попытки решения проблемы исторического финализма характерны для мыслителей различных эпох и философских направлений, которые стремились к целостному осмыслению исторического процесса. Отличительной чертой экспликации данной проблемы в контексте современной рационалистической философии является признание человека имманентным субъектом истории, что обуславливает необходимость пересмотра традиционного подхода к её решению.

Рассмотрена сущность идеи «коперниканского переворота» (с учётом «лингвистически-герменевтически-прагматически-семиотического поворота») в социальной философии. Осуществлён анализ процесса институциализации теоретической истории и также констатировано совершение своеобразного «коперниканского переворота» в методологии истории. Акцентирование на признании человека субъектом истории и её познания стало основанием для утверждения об открытости исторического процесса в будущее для его активного творения и в прошлое для его возможных интерпретаций. Это, в свою очередь, изменяет угол зрения в вопросе постановки и решения многих традиционных социально-философских проблем.

Высказывается тезис о необходимости дифференциации конкретно-научного и философского подходов к экспликации исторического процесса. Отмечено, что достоверное знание можно получить о настоящем и прошлом, сфера же будущего является темой, открытой для «безграничной коммуникации», т.е. для многочисленных социально-философских проектов в виде концепций трансцендентного общественного идеала. Авторы последних не в праве претендовать на абсолютную истинность своих взглядов, но должны стремиться к интеллектуальному консенсусу с носителями иных точек зрения. В связи с этим категория исторического детерминизма, отображающая наличие определённых регулярностей в общественном мире, приобретает черты ретроспективности и частичности. Вместе с тем, подчёркнута роль категории «историческая альтернативность», ориентирующая исследователя на пересмотр содержания категории «историческая объективность». Человек нуждается в признании свободы его действий. Поэтому понятие «объективность» предлагается заменить понятием «интерсубъктивность», что оставляет исторический дискурс в научных рамках при одновременном сохранении идеи человеческой свободы.

В диссертации предлагается в дальнейшем развивать идею исторического финализма по двум направлениям (с учётом влияния идеи исторической альтернативности). Согласно с требованиями современной социальной философии её можно трансформировать в идею «конца определённого типа истории» или «конца знакомого мира». В таком случае она отражает кризисное состояние общества и свидетельствует о необходимости пересмотра его базовых ценностей. Этот тезис подтверждён на примере западной цивилизации, которая со времён индустриальной и особенно современной информационной революции демонстрирует всё более ускоряющиеся темпы социальной динамики и всё возрастающую дезориентацию людей в своём же обществе. Идея конца истории в данном смысле может способствовать подведению итогов предыдущего исторического периода и конструированию нового типа культуры.

Продолжая развитие традиционного подхода к пониманию идеи исторического финализма (т.е. телеологического), предлагается на примере проблемы осмысления будущего человечества концепция трансцендентного общечеловеческого общественного идеала в виде нового общественного контракта между представителями всех культур мира. Согласно этому договору главной ценностью в межкультурном общении признаётся ориентация на диалог и полилог.

Таким образом, в диссертационном исследовании сделан вывод о том, что идеи конца истории и исторической альтернативности в рамках современной рационалистической философии не противоречат друг другу. Напротив, их совмещение оказывается достаточно плодотворным для осмысления исторического процесса.

Annotation

Panafidina O. P. Conceptions of the end of history and the problem of alternative of historical process. - Manuscript.

A thesis for a scientific degree of Candidate of Philosophical Science, specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Institute of Philosophy named after G. S. Skovoroda of The National academy of sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The thesis investigates the link between the idea of the end of history and the phenomenon of historic alternative.

We look into the philosophic sense of the idea of the end of history and possible ways to solve this problem. We also scrutinize the essence of the “Copernican revolution” idea in social philosophy, directed at negation of both apologetic and teleological versions of the idea of historic finalism.

The “Copernican revolution” idea is extended on the sphere of methodology of history. Thus, we attempt to comprehend historic process from the point of view of its openness into the past and the future. The accent here is placed on the fact that recognition of man as the only immanent subject of history gives a different view to the main philosophy of history problems.

According to the demands of contemporary social philosophy, the idea of “the end of history” is transformed into the idea of “the end of a certain type of history” (together with traditional contents by the idea of “the end of history” as the social ideal). We indicate that there is no trustworthy knowledge about the future, and therefore this topic is open to “unlimited communication”.