Ксенофобія та досвід її трансформації у сучасних інтеркультурних контекстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

КСЕНОФОБІЯ ТА ДОСВІД ЇЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ У СУЧАСНИХ ІНТЕРКУЛЬТУРНИХ КОНТЕКСТАХ

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ФЕЛЬДМАН Олександр Борисович

УДК 130.2:141.319.8

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор КУЛТАЄВА Марія Дмитрівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор КАРПЕНКО Іван Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри теоретичної та практичної філософії, декан філософського факультету;

кандидат філософських наук, доцент СТЕПАНЕНКО Михайло Дмитрович, Харківський державний університет харчування та торгівлі, доцент кафедри філософії та політології.

Захист відбудеться 05.10.2009 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.07 в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розісланий 30серпня 2009 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор філософських наук, професор І.В. Степаненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ксенофобія належить до тих чинників, що дестабілізують людське буття і руйнують культуру. Голокост, етнічні чистки, геноцид, апартеїд, порушення прав людини є трагічним досвідом людства, уроком, який воно, здається, так і не засвоїло. Спалахи ксенофобії у різних країнах світу змушують замислитися над природою цього явища та його наслідками. Усе це пояснює актуальність обраної теми. Адже за умов інтенсифікації міжкультурних і міжлюдських контактів у добу глобалізації посилюються ризики і небезпеки, пов'язані із зустріччю з Чужим. Така зустріч завжди містить у собі певні напружені моменти, які можуть викликати як на рівні індивідів, так і на рівні суспільств парадоксальні реакції, близькі до патологічних. Філософсько-антропологічне дослідження ксенофобії, а також її розгляд у площині філософії культури, таким чином, є внеском до пошуків відповіді на актуальні запити сьогодення.

Варто згадати, що кінець ХХ і початок ХХI століття позначилися пробудженням національної самосвідомості на пострадянському просторі, а також новим відкриттям культурної розмаїтості світу. Наслідком цього стало переосмислення ставлення до інших культур, до Чужого у контекстах ствердження національної ідентичності народів, що здобули довго очікувану незалежність. Особливо актуальною тема дослідження є для України, де розбудова і ствердження державності, пробудження історичної пам'яті, стрімкий розвиток національної культури поєднуються з соціальними і культурними травмами різних верств і вікових груп населення, наштовхуються на виклики культурної глобалізації.

Ксенофобія як патологія і культурна деградація досить довго залишалася за межами теоретичного аналізу. Значно більше уваги приділялося ксенофобським діям і злочинам, скоєним на основі етнічної неприязні. Тема дослідження додатково актуалізується тим, що в ній задається нова теоретична площина розгляду ксенофобії, а саме: її можливі трансформації у ксенологічні соціокультурні практики.

Ступінь розробленості проблеми. Філософсько-антропологічний поворот у дослідженні ксенофобії був підготовлений працями класиків сучасної біологічної, культурної та історичної антропології, серед них треба передусім назвати О.-Ф.Больнова, Н. Еліаса, К. Лоренца, Г. Плеснера, М. Шелера, К. Ясперса. Важливе значення для розробки комплексної філософсько-антропологічної програми дослідження ксенофобії мали праці Б. Вальденфельса, присвячені топографії Чужого. Значний внесок до розробки цієї проблематики зробили представники Київської та Харківської шкіл філософської антропології (О. Білий, І. Карпенко, К. Карпенко, Н. Корабльова, В. Пазенок, Л. Ситниченко, І. Степаненко, В. Табачковський, В. Хамітов).

Проблематика Чужого, Іншого і Відторгнутого у сучасних соціальних контекстах розглядається у працях Г. Арендт, О. Довгопол, В. Малахова, М. Поповича, С. Пролеєва. Особливе значення для цього дослідження мав дискурс глобалізації. Тут треба згадати низку плідних у методологічному плані ідей, висловлених у працях У. Бека, Є. Бистрицького В. Ляха, М. Михальченка, Н. Скотної. М. Култаєвої, П. Слотердайка. Особливо варто відмітити значущість для розробки теми дисертації тих досліджень, які присвячені мультикультуралізму та його проблемам, в тому числі й ксенофобії. Це праці Б. Андерсона, М. Поповича, Ч. Тейлора, Р. Зимовця.

Аналіз репрезентацій та трансформацій ксенофобії спирався на доробки сучасної комунікативної філософії, передусім на праці К.-О. Апеля, Ю. Габермаса. Опис трагічної діалектики ксенофобії і ксенофілії розглядався на матеріалі неомарксизму Франкфуртської школи, що дало можливість поєднати положення психоаналізу з емансипаторською спрямованістю. Методологія такого поєднання реконструйована з праць К. Маркса, Т. Адорно, М. Горкгаймера, Е. Фромма.

Поглибленню розуміння соціальних і культурних контекстів, у яких створюються передумови ксенофобії та стають можливими її конструктивні трансформації, сприяли праці Б. Андерсона, З. Баумана, У. Бека, Н. Бусової, О. Гьофе, Г. Йонаса.

Розгляд проблем, пов'язаних з трансформаціями ксенофобії, перетворенням її на ксенологічно орієнтовану програму життєтворчості, був би неможливий без праць В. Андрущенка, О. Гриви, В. Кременя, О. Микитюка, І. Прокопенка, І. Радіонової, М. Степаненка.

Разом з цим, теоретичного узагальнення потребує досвід трансформації ксенофобії у сучасних інтеркультурних контекстах, виявлення її модифікацій у різних соціокультурних ситуаціях і можливостей її трансформацій у ксенологічні практики, бо ці аспекти все ще залишаються за межами сучасних досліджень цього феномену.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах комплексної цільової програми кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за темою „Філософія освіти і духовне оновлення українського суспільства” (затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, (протокол № 5 від 24.12.2005 р.). Дисертаційна робота враховує також завдання „Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття)”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є виявлення можливостей трансформації ксенофобії у сучасних інтеркультурних контекстах на основі філософсько-антропологічного аналізу передумов її виникнення та проявів. Ця мета обумовила постановку таких завдань:

- уточнити зміст і обсяг поняття ксенофобії;

- розробити комплексну методологічну програму дослідження внутрішньої і зовнішньої динаміки ксенофобії із урахуванням досвіду її трансформацій;

- розглянути передумови виникнення і трансформацій ксенофобії як суперечливого досвіду Чужого;

- розкрити суперечливу діалектику ксенофобії і ксенофілії;

- виявити соціокультурні передумови переходу від ксенофобії до ксенології;

- обґрунтувати стратегію конструктивної трансформації ксенофобії.

Об'єктом дослідження виступає ксенофобія у її множинних репрезентаціях.

Предметом дослідження є ксенофобія у сучасних інтеркультурних контекстах та досвід її трансформації

Теоретико-методологічна основа дослідження. Основну методологічну базу дослідження становлять філософсько-антропологічні концепції Чужого і пов'язаних з ним фобій, а також респонзивна феноменологія Б. Вальденфельса. У дисертації широко застосовується фрейдомарксистська методологія дослідження антисемітизму Франкфуртської школи, на засадах якої здійснюється подальша експлікація діалектики ксенофобії і ксенофілії. У дисертації широко застосовуються методи антропологічної інтерпретації і антропологічної редукції у розкритті соціокультурних трансформацій ксенофобії і перспектив її терапії. Системний аналіз у дослідженні поєднувався з порівняльно-історичним, що дозволило здійснити сходження від абстрактного до конкретного та окреслити перспективи ксенології. У розумінні досвіду автор спирався на його прагматичне і герменевтичне розуміння, маючи на увазі відкритий досвід-запит. Застосовувався також метод включенного спостереження.

Джерельну базу дослідження складають філософські, культурологічні, соціологічні, політологічні і психолого-педагогічні праці зарубіжних і вітчизняних авторів.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній на основі комплексної філософсько-антропологічної програми запропонована нова концепція ксенофобії як такої, що має процесуальний характер і здатна трансформуватися у ксенологічні практики.

На основі проведеного дослідження сформульовані такі положення, що характеризуються науковою новизною і виносяться на захист:

- вперше запропоновано комплексну методологічну програму дослідження ксенофобії у сучасних інтеркультурних контекстах, яка дозволяє поєднувати макро- і мікровиміри аналізу ксенофобії, що відповідає реаліям мультикультурних соціумів;

- вперше обгрунтовано недостатність визначення ксенофобії як антипода толерантності та запропоновано методологічне розрізнення між ксенофобійними репрезентаціями (тобто, такими, що співвідносяться з ксенофобією як з об'єктивацією, застиглою груповою ненавистю, соціальною і культурною патологією) і ксенофобськими проявами (тобто, такими, що співвідносяться з ксенофобом як соціальним і культурним типом, суб'єктом нетолерантних вчинків); розкрито, що ідеологізація ксенофобії є синтезом ксенофобійних і ксенофобських смислів;

- виявлено внутрішній зв'язок ксенофобії з аксіологічним і онтологічним нігілізмом, обґрунтовано, що спонукальною силою ксенофобських дій є страх, заздрість, ресентимент, які, перетворюючись на ненависть, провокують прояви агресивної поведінки при зустрічі з Чужим;

- уточнено обсяг і структуру поняття ксенофобії: розкрито внутрішній взаємозв'язок архетипічних і соціально-психологічних смислів із світоглядними і праксеологічними настановами, що дозволяє, з одного боку, розрізнювати ксенофобію як переживання, як світогляд та ідеологію, як вчинок і дію, а з іншого - розглянути ксенофобію як процес міфологізації і містифікації культурних репрезентацій Чужого;

- обгрунтовано, що ксенофобія у різних її репрезентаціях обумовлена особливостями засвоєння та інтерпретації досвіду Чужого, який постійно змінюється в сучасних динамічних інтеркультурних контекстах; виявлена залежність якісних характеристик засвоєння такого досвіду від рівня розвитку моральної свідомості особистості та групової моралі.

- уточнено особливості конструювання образу ворога у політичній романтиці та у повсякденній комунікації. Обгрунтовано, що ця центральна міфологема ксенофобійної свідомості і ксенофобського мислення посилюється як засобами політичної ідеології, що намагається через цей образ консолідувати і мобілізувати маси відповідно до своїх інтересів, так і у плітках та чутках повсякденної культурної комунікації, які виконують функції хибної терапії соціальних патологій;

- отримало подальшого розвитку положення, що глокальна визначеність буття сучасної людини обумовлює суперечливе ставлення до Чужого, яке коливається від ксенофобії до ксенофілії, що посилює значущість екзистенціального вибору особистості. Показано, що ксенофобія примітивізує культурну ідентифікацію, викликаючи періодично спалахи довільної ксенофілії, предмет якої у непередбачуваний спосіб може ставати джерелом етнічної ненависті;

- узагальнена відмінність передумов і проявів ксенофобії у суспільстві добробуту і суспільстві дефіциту. Якщо у суспільстві добробуту ксенофобія спрямована на захист домагань суспільства споживання і намагається виправдати себе, апелюючи до права та універсальної макроетики, то у суспільстві дефіциту ксенофобія стає неадекватною спробою захистити власні обмежені ресурси від „Чужих”, її легітимацією є суб'єктивістська інтерпретація справедливості, відстоювання „своєї правди”;

- виявлені соціокультурні передумови переходу від ксенофобії і ксенофілії до ксенології, показана важливість культури свободи і толерантності для раціоналізації ставлення до Чужого та гуманізації інтеркультурних практик, що повинно стати основою стратегії конструктивної трансформації ксенофобії;

- отримали подальшого розвитку положення етики відповідальності як освітньо-виховної складової у сучасних ксенологічних стратегіях, де акцентується необхідність розбудови ефективного самоконтролю особистостей за своїм досвідом переживання Чужого;

- поглиблено уявлення про необхідність підтримки розвитку культур національних меншин, які можуть успішно розвиватися тільки як відкриті соціуми, здатні підтримувати інтеркультурну комунікацію та раціоналізувати свої домагання на визнання.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в розкритті можливостей філософсько-антропологічної перспективи дослідження ксенофобії. Воно є внеском до розробки комплексної інтердисциплінарної теорії Чужого, а також до розбудови теорії культурної глобалізіції та проблем мультикультуралізму. Конкретні теоретичні положення та методологічні висновки можуть бути використані у подальших дослідженнях з цієї проблематики. Особливу значущість це дослідження має для теоретичного обґрунтування інтеркультурної освіти та інтеркультурного виховання.

Висновки і пропозиції, зроблені у дисертації, знайдуть практичне застосування у розробці політики щодо національних меншин, в удосконаленні механізмів управління міграційними процесами в Україні, сприятимуть підвищенню якості політичних рішень з питань міжетнічних і міжнаціональних відносин і зрештою - духовному оновленню українського суспільства.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертації обговорювалися на науково-методичному семінарі кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (2009 р.). Теоретичні положення, висновки та науково-методологічні розробки автора було викладено у виступах на наукових та науково-практичних конференціях: на VІ, VІІІ, ІХ Міжнародних науково-практичних конференціях під загальним гаслом „Освіта і доля нації” - (Харків, 2006, 2007, 2008 рр.); V Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність” (Харків, 2008 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Антропологізм в освітніх стратегіях і практиках сучасності: пошуки пріоритетів» (Мелітополь, 2008 р.); апробація основних положень дисертації здійснювалася при підготовці низки законопроектів, присвячених проблемам національних меншин, на парламентських слуханнях ВР України:

1. Фельдман О.Б. Проект Закону про внесення змін до Закону України „Про Національний архівний фонд та архівні установи” (щодо повернення культового майна, що є документами Національного архівного фонду) / Народний депутат України Фельдман О.Б. (посв. № 218), № 1265 від 03.03.2008, http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc34?id=&pf3511=31154&pf35401=118069.

2. Фельдман О.Б. Проект Закону про внесення змін до Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (щодо реалізації права національних громадських об'єднань висувати своїх кандидатів у депутати) /Народний депутат України Фельдман О.Б. (посв. № 218), № 3293 від 13.10.2008, http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc34?id=&pf3511=33561&pf35401=129159.

3. Фельдман О.Б. Проект Закону Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо відповідальності за правопорушення з мотивів національної, расової чи релігійної ненависті або ворожнечі) / Народний депутат України Фельдман О.Б. (посв. № 218), № 1395 - 1 від 23.01.2008, http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511= 31435&pf35401=115356.

4. Фельдман О.Б. Проект Закону про внесення змін до Закону України „Про біженців” (щодо вдосконалення процедури надання статусу біженця в Україні) / Народний депутат України Фельдман О.Б. (посв. № 218), № 2325 від 03.04.2008, http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc34?id=&pf3511=32202&pf35401=120192.

5. Фельдман О.Б. Проект Закону про внесення змін і доповнень до Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (щодо обов'язковості рішень омбудсмена про усунення порушень прав і свобод громадян) / Народний депутат України Фельдман О.Б. (посв. № 218), № 2569 від 27.05.2008, http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc34?id=&pf3511=32619&pf35401=123089.

Положення дисертації були запропоновані також для обговорення серед широких кіл громадськості у ЗМІ:

1. Фельдман А.Б. В нас много общего и много разного // А.Б. Фельдман / „Еврейский обозреватель”, № 12, июнь 2006.

2. Фельдман А.Б. Как преодолеть конфликт идентичностей // А.Б.Фельдман / Газета „День”, № 96 от 16.06.2006.

3. Фельдман А.Б. Такая „Свобода” нам не нужна // А.Б. Фельдман / Газета „Время”, № 81 от 21.05.09.

4. Фельдман А.Б. На территории Экспоцентра был избит гражданин Израиля, раввин Михоэль Менис // А.Б. Фельдман / Еженедельник «2000», № 37, 16-22 сентября 2005 г.

5. Фельдман А.Б. Чем дороже газ, тем эффективнее должна быть политика государства в этнонациональной сфере // А.Б. Фельдман / Горячие страницы украинской прессы. Дайджест. Вып. 1 (конец мая - начало июня 2006 г.) http://www.mosbul.ru/dig/05-06-2006.doc.

6. Фельдман А.Б. Этнонациональное многообразие - не проблема, а преимущество// А.Б. Фельдман / Газета «День», № 142 от 9 августа 2005 г.

7. Фельдман А.Б. Организация нацменьшинств - единственный институт этнонациональной политики // А.Б. Фельдман / http://podrobnosti.ua/ opinion/2005/18/08/236217.html.

8. Фельдман А.Б. Украине нужна новая этнонациональная политика // А.Б. Фельдман / http://ru.proua.com/news/2005/08/17/143827.html.

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено у 5 публікаціях у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Мета дослідження, його завдання та методологічні засади визначили структуру дисертації. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації - 192 сторінки машинопису, список використаних джерел - 26 сторінок (список використаних джерел налічує 242 позиції, серед них 39 - іноземними мовами).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ксенофобія ксенофілія соціокультурний трансформація

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, його мета, завдання, методи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про теоретичне і практичне значення отриманих результатів, публікації, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ ”Теоретичні і методологічні засади дослідження феномену ксенофобії” складається з п'яти підрозділів. У першому підрозділі „Поняття ксенофобії та його культурні смисли” розглядається специфіка філософського осмислення феномену ксенофобії, яке виводиться за межі психологізму. Це призводить до розширення обсягу цього поняття, до якого додаються культурні і соціальні смисли. Поняття ксенофобії фіксує комплекс смислів, які позначають цілий спектр негативного переживання Чужого, що переростає у нав'язливий психічний стан. Цей стан у психіатрії діагнозується як „фобія”. Якщо на рівні психології ксенофобія розглядається як психічна аномалія, що знаходить прояв у нав'язливому страху перед Чужим, то філософський аналіз акцентує передусім соціокультурну складову цього поняття. Це сприяє поглибленню розуміння витоків ксенофобії, тим самим долаючи формалізм абстрактного її визначення як антиподу толерантності. За сферою прояву ксенофобія може бути ідеологічною, соціальною і побутовою. Для дослідження ксенофобії важливого значення набуває методологічне розрізнення між ксенофобійними репрезентаціями і культурними смислами та ксенофобським мисленням і діями. Ксенофобійні репрезентації є об'єктивацією гіперболізованих страхів, вони репрезентують застиглу групову ненависть, соціальну і культурну патологію. Це ксенофобія у статиці. Ксенофобія у динаміці представлена ксенофобським мисленням і ксенофобськими вчинками, які здійснює ксенофоб як соціальний і культурний тип, у світогляді якого нерідко присутні настанови аксіологічного і онтологічного нігілізму. Ідеологізація ксенофобії є синтезом ксенофобійних і ксенофобських смислів.

У підрозділі 1.2. „Філософсько-антропологічна і методологічна програма дослідження ксенофобії” на джерелознавчій основі, що складається з праць К. Лоренца, М. Шелера та їх інтерпретацій у новітніх філософсько-антропологічних дослідженнях, аналізується антропологічне підґрунтя агресії і страху, поглиблюється уявлення про їх роль в антропосоціогенезі, обґрунтовується доцільність застосування методів антропологічної інтерпретації та антропологічної редукції для дослідження ксенофобії. Це торкається передусім визначення антропологічного статусу Чужого. Методологічна програма дослідження ксенофобії обмежується у цілому аналізом витоків та репрезентацій інстинктивної ксенофобії. Її трансформація в ідею розглядається у підрозділах 1.3 та 1.4.

У підрозділі 1.3. „Феноменологічний аналіз досвіду Чужого” показана методологічна перспектива феноменологічного аналізу досвіду Чужого. Методологія респонзивної феноменології Б. Вальденфельса дозволяє простежити трансформації комплексу смислів, що виникають у ході переживання і осмислення фундаментальної антропологічної опозиції „ми-вони”. Ці смисли дозволяють простежити трансформації ворожості у культурні практики гостинності і дружелюбності, внаслідок чого виникає перспектива перетворення настанов ксенофобії на ксенологічну стратегію.

У підрозділі 1.4. „Фрейдомарксистська концепція антисемітизму та її евристичний потенціал у діагностиці і терапії ксенофобії” показана значущість психоаналітичної інтерпретації ксенофобії як архетипу колективного, що відтворюється у свідомості етносу та окремої людини у вигляді міфологем, у яких символічно закріплюється вороже ставлення до Чужого. Раціоналізація ірраціональних уявлень щодо ворожості Чужого та Іншого лежить в основі культурних та ідеологічних трансформацій ксенофобії. Це простежується на прикладі еволюції антисемітизму, в основі якого лежать стереотипи ксенофобійної свідомості і ксенофобської поведінки. Фрейдомарксистська програма дослідження антисемітизму (Горкгаймер, Адорно, Фромм) і близькі до неї методологічні настанови Г. Аренд дозволяють розкрити трагічну діалектику ксенофобії і ксенофілії, коли остання через гіперкомпенсацію комплексу меншовартості перетворюється на ксенофобію як основу певної світоглядної орієнтації і практики геноциду і голокосту. Саме дослідження Франкфуртської школи показали, що ксенофобія обумовлюється соціокультурними чинниками, має свою логіку розвитку, демонструє тенденцію до неочікуваної актуалізації своїх смислів. Антисемітизм, расизм, радикальний націоналізм містять у собі потужну ксенофобійну складову, посилену ідеологічними засобами.

У підрозділі 1.5. „Методологічне значення дискурсу цивілізації для дослідження трансформацій ксенофобії” обґрунтовується необхідність розгляду ксенофобії у контекстах як всесвітньої, так і локальних цивілізацій. Це дає можливість виявити укоріненість ксенофобії у процесі соціогенетичного і психогенетичного розвитку людства. При цьому для дослідження ксенофобії і аналізу досвіду її трансформацій важливо ураховувати „індивідуальний процес цивілізації”, на важливість якого вказує Н. Еліас, наголошуючи на багатовимірності і нелінійності цивілізаційного процесу, який має як соціогенетичну, так і психогенетичну складову. Це дозволяє розглянути ксенофобію у її негативному і позитивному значенні, тобто, з одного боку, як культурну деградацію, як регрес у соціогенетичному розвитку індивіда, а з іншого, як специфічний захисний механізм індивідів і культур, гіперфункція якого має деструктивні наслідки.

У другому розділі „Зміст і структурні особливості репрезентації ксенофобії у полі культури” аналізується ксенофобія як специфічний культурно визначений комплекс переживань, світоглядних настанов і дій. Культурні репрезентації ксенофобії характеризуються символічним кодуванням її афективної основи.

У підрозділі 2.1. „Страх, заздрість, ресентимент і ненависть у сучасних інтеркультурних контекстах: емоційно-афективні репрезентації ксенофобії” аналізується цей аспект змісту репрезентацій ксенофобії у полі культури. Проявами і водночас емоційним підгрунтям ксенофобії є страх, заздрість і ресентимент, які мають амбівалентний характер. Адже вони здатні викликати ненависть, підбурювати до деструктивних і протиправних дій, але також можуть актуалізувати критичний потенціал культури, ініціювати пошуки нових стратегій розвитку суспільства і культури. Розуміння внутрішньої амбівалентності цих емоцій проливає світло на можливості трансформацій ксенофобії, розкриває потенційну можливість її перетворення на ксенологічні практики. Водночас страх, заздрість, ресентимент у своєму об'єктивованому вигляді, як буде показано нижче, виступають активними чинниками творення культурних форм зустрічі з Чужим і стратегій взаємодії з іншими етносами та іншими культурами. Закріплення у символах негативних почуттів, що супроводжують переживання Чужого, лежить в основі стереотипних уявлень про народи та їхніх представників (ледащій араб, дурний африканець тощо). Символічне кодування закріплюється в історичній пам'яті народів, де зберігаються їх певні упередження один проти одного, що за певних обставин можуть перерости у ненависть. Проявами цієї ненависті можуть бути такі емоції, як обурення, нетерпимість, зневага, відраза, презирство тощо. Раціоналізація комплексу цих відчуттів формально оформлюється в образі ворога, який має досить широкий функціональний діапазон, мобілізуючи суспільну свідомість на відторгнення, підкорення або привласнення Чужого.

У підрозділі 2.2. „Образ ворога в ідеологемах політичної романтики: небезпека повороту до варварства” розглядається образ ворога в ідеологемах політичної романтики: небезпека повороту до варварства. Це розглядається на матеріалі німецької новітньої історії, реконструкція якої дозволяє виявити принципи конструювання образу ворога. Поєднання інстинктивної ксенофобії з її ідеологізованими настановами сприяє політизації образу ворога із збереженням його окресленості як культурного антипода „титульної нації”.

У підрозділі 2.3. „Образ ворога у повсякденних культурних комунікаціях” аналізуються особливості створення і закріплення образу ворога у повсякденних культурних комунікаціях, показується роль чуток і пліток як специфічного культурного механізму для підтримки дифузної ксенофобії, яка, за умов внесення до неї ідеологічної складової, може перетворитися на цілеспрямовану дію чи акцію.

Підрозділ 2.4. „Ксенофобія як неадекватна відповідь на прояви культурної глобалізації” присвячено розгляду наслідків глобалізаційного тиску на національні культури і на пересічну людину. Інтенсифікація інтеркультурних контактів, обумовлений ними надмір культурних інновацій створює сприятливі умови для реанімації стереотипів ксенофобського мислення. У підрозділі показано, що культурна глобалізація викликає насамперед інстинктивну ксенофобію, яка модифікується у глокальних контекстах. Так у суспільствах добробуту джерелом ксенофобії є національний егоїзм, намагання закрити доступ іншим до своїх ресурсів. У суспільствах ж дефіциту ксенофобія обумовлена радше хибним розумінням стратегії виживання. Поєднуючись з ідеологією антиглобалізму, ксенофобія здатна у парадоксальний спосіб набувати інтеркультурного виміру як ксенофобія „низів”, або периферії, що солідаризує представників тих культур і націй, які потерпають від глобалізації. Їм притаманна ресентиментальна свідомість, яка підбурює ненависть проти заможних американців, британців тощо. В інтеркультурних контекстах, створених глобалізацією, також існує загроза „ксенофобії звисока”, або з боку представників центрів, навколо яких структурується глобальний простір і до яких спрямовуються міграційні потоки. Так, латентна ксенофобія існує у певних верств населення (консервативно орієнтованих) країн Західної Європи по відношенню до вихідців зі Східної Європи, Азії та Африки. Отже, культурна глобалізація, яка ускладнює процеси розвитку національних культур, загрожує ескалацією ненависті і може привести до зіткнення цивілізацій. Разом з цим, світ без кордонів є важливою рамковою умовою конструктивної трансформації ксенофобії на гостинність і дружелюбність. Користуючись гегелівською термінологією, можна сказати, що усунення кордонів і реалізація у повному обсязі права кожної людини на свободу пересування є важливим кроком на шляху „зняття” ксенофобії.

У підрозділі 2.5 „Ксенофобія і тероризм як прояви культурної деградації” ця небезпека розглядається у філософсько-антропологічній площині. Ксенофобія і тероризм як специфічні форми протесту, що розгортаються у сучасних інтеркультурних контекстах, мають, крім їхньої відмінності, також і спільні риси. Це торкається культурної символізації як терористичних, так і ксенофобських актів. Тут йдеться насамперед про ксенофобію „низів”, бо ксенофобія „верхівки” намагається прикривати і маскувати своє ставлення до Чужого, що намагається проникнути в її простір. Ксенофоб, як і терорист, намагається привернути до себе увагу, він гіперболізує значущість своїх домагань і нездатний об'єктивно поглянути на свої дії з позицій незацікавленої людини, відстороненого спостерігача. Ксенофобія і тероризм є породженням культури насилля і є несумісними з культурою свободи.

У третьому розділі „Конструктивні трансформації ксенофобії: гуманізація ставлення до Чужого” показана перспектива трансформації ксенофобії у ксенологію. Сублімація ксенофобії у ксенологічні світоглядні настанови та повсякденні практики передбачає існування у суспільстві культури свободи і підтримування її на належному рівні.

У підрозділі 3.1. „Культура свободи та її ксенологічний потенціал” розглядаються основні передумови перетворення ксенофобських настанов на ксенологічні. Культура свободи передбачає глибокі знання про інші культури не тільки на теоретичному, а й на практичному рівні. Сюди включаються і загально визнані культурні норми поведінки. Суттєвою проблемою для культури свободи із урахуванням її потенціалу для сублімації ксенофобії треба вважати подолання як євроцентризму, так і орієнталізму, причому не тільки як ідеологій, а й як практичних настанов, що визначають життєві плани молоді, їхні конструкти життєтворчості. Особлива увага тут приділяється розбудові загальнолюдської солідарності, заміні цінностей суспільства споживання на постматеріальні цінності, серед яких потреба ділитися проголошується нормою життя в ускладнених інтеркультурних контекстах сьогодення. Це підкріплюється виховними і освітніми ксенологічними стратегіями, які передбачають набуття молоддю нових життєвих компетентностей співбуття в інтеркультурному просторі. Конструкт дружелюбного суспільства в останні роки все частіше пропонується як альтернатива тим реально існуючим суспільствам, де потенційно можлива ксенофобія та інші спалахи агресії і девіантної поведінки.

У підрозділі 3.2. „Освітньо-виховні стратегії ксенологічних трансформацій ксенофобії” розглядається роль освіти й виховання у зміні ксенофобської перспективи на ксенологічну. Основним завданням освітньо-виховних стратегій запобігання ксенофобії є формування активної толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища. Активна толерантність, на відміну від пасивної, передбачає не просто стверджування принципу ненасилля, а й його відстоювання. Це означає, що справжня толерантність стає складовою життєвої позиції, її світоглядною настановою. Отже, світоглядна культура особистості, у якій толерантність перетворюється на переконання, відчуття власної гідності, що сприяє подоланню комплексу меншовартості. Сумління і сором є важливими складовими позитивного духовно-афективного ставлення підростаючого покоління до Іншого у культурі і суспільстві. Саме сором впливає активно на сублімацію ненависті у суспільстві. Важливість активізації виховного потенціалу сорому не можна переоцінити для практичного здійснення ксенологічно орієнтованих стратегій виховання. Адже сором разом з моральними настановами універсальної макроетики трансформує ксенофобію у протилежне, а саме: у культуру гостинності і дружелюбності.

Значну роль в ксенологічних стратегіях освіти й виховання відіграє історична освіта і розвиток історичної свідомості. Це покладає велику відповідальність на вчителів історії, адже активізація історичної пам'яті не повинна бути джерелом міжетнічних конфронтацій. Конструктивна трансформація ксенофобії неможлива без підвищення рівня світоглядної культури, що посилює значущість як інституалізованої, так і неінституалізованої філософії. Співіснування конфесій, віротерпимість є водночас передумовами і наслідками трансформацій ксенофобії. Особливого значення тут набувають полікультурні та інтеркультурні компетентності особистості. Перші визначаються рівнем її обізнаності і досвідченості щодо інших культур, інтеркультурні ж компетентності торкаються вмінь, навичок, обізнаності, досвіду інтеркультурного спілкування. Інтеркультурні ж компетентності вже за своїм визначенням передбачають трансформацію ксенофобії в інтеркультурну комунікацію. Ці компетентності в свою чергу стають основою для набуття ксенологічних компетентностей, які передбачають вміння створювати ксенологічні ситуації, оцінювати їх і розбудовувати.

У підрозділі 3.3. „Національні меншини перед викликом Чужого” розглядається перспектива розвитку національних меншин у добу глобалізації культури, ксенологічні передумови реалізації їхнього домагання на визнання. За формальними ознаками культурної і соціальної організації меншини можуть бути відносно відкритими або закритими по відношенню до культурної більшості. Закриті меншини чинять опір асиміляції, хоча можуть цілком успішно інтегруватися у суспільстві. Відкриті ж меншини демонструють інтеркультурні компетентності. Меншини, які на відміну від тих, що склалися історично, виникають внаслідок міграції, потрапляють у тих країнах, де вони шукають притулку, у несприятливе становище, бо змушені адаптуватися до іншого культурного середовища. Вони сприймаються корінним населенням як чужорідне тіло. Асиміляція та подальша інтеграція є вимогою до таких мінливих за своїм складом меншин. Але навіть успішно інтегровані меншини не залишаються гарантовано захищеними на своїх нових батьківщинах. Як приклад тут можна навести жертв голокосту або масових примусових переселень, вигнання, сегрегації тощо.

У добу глобалізації так звані „нові меншини” характеризуються особливою уразливістю щодо будь-яких проявів дискримінації. Оскільки сучасні розвинуті суспільства успішно трансформуються в інформаційні, то вербальний прояв неповаги до представників інших культур з боку „культурної більшості” сприяє загостренню конфліктів на етнічному ґрунті. Особливо серед молоді така несправедливість сприймається особливо гостро. Спільним культурним простором, де відбуваються найбільш інтенсивні зустрічі представників меншин, є школи. Діти дуже болісно сприймають процес відторгнення за расовими і культурними ознаками. Комплекс меншовартості, що формується через негативний досвід зіткнення культур з різним владним потенціалом, спричиняє спалахи ксенофобії як з боку представників меншин, так і з боку представників культурної більшості.

З поля зору багатьох дослідників вислизає феномен так званої „позитивної дискримінації”. Позитивна дискримінація передбачає створення індиферентного простору, у якому меншини і представники більшості разом відмовляються від певних рис своєї ідентичності. Такі культурно-індиферентні простори, як свідчить досвід багатьох західноєвропейських країн, не знижують етнічного напруження, а тільки його приховують. Адже культурно-етнічні конфлікти, так само, як і соціальні, є боротьбою за визнання. Отже, доцільним є не створення культурно індиферентного простору, а простору інтенсивного спілкування між представниками різних культур і конфесій.

На спільному інтеркультурному просторі формується довіра, долається невпевненість, усвідомлюється екзистенціальне значення укоріненості особистості у її етнічному бутті, що має принципове значення передусім для повноцінного існування меншин усередині інших соціокультурних і політичних утворень.

У „Висновках” дисертаційного дослідження зроблено підсумки результатів роботи, які узагальнюють результати дослідження і намічають проблемні лінії для подальших досліджень. Результати дослідження дозволяють зробити такі теоретичні узагальнення та висунути низку рекомендацій теоретико-методологічного і науково-методичного характеру:

1. На підставі здійсненого дослідження можна стверджувати, що зміст і прояви ксенофобії завжди обумовлені соціокультурними контекстами, де відбувається зустріч з Чужим, формуються коди і правила інтеркультурної комунікації. Запропонований при розгляді ксенофобії вихід за межі соціальної психології в інтеркультурний простір її породження і прояву дозволив обґрунтувати можливість і перспективність процесуального розуміння цього складного феномену, що має значний деструктивний потенціал.

2. Застосування комплексної методологічної програми, яка на комплементарних засадах поєднує феноменологічний, філософсько-антропологічний, фрейдомарксистський та культурно-історичний підходи, дозволило уточнити і розкрити багатоаспектний характер ксенофобії та виявити її культурні модифікації та трансформаційні можливості.

3. У сучасних інтеркультурних контекстах амбівалентне ставлення до Чужого не можна зводити тільки до ситуативних проявів фобії, що охоплює як індивідів, так і більш великі або малі соціальні групи. Механізми самозахисту відкритих культур відрізняються від механізмів, що існують у архаїчних герметичних культурах та закритих суспільствах, але між ними існують і певні збіги. Це насамперед недоторканість тих смислів і настанов, що утворюють буттєву укоріненість особистості та національного буття. Але у ході антропосоціогенезу з архетипом ворожості до чужого успішно конкурує інтерес до Чужого, до інших культур, до інших стилів і способів життя.

4. Ксенофобія у складних соціальних системах, успішне функціонування яких передбачає інтенсифікацію інтеркультурних контактів, містить у своїй культурі не тільки архетипні смисли, що пробуджують спонтанну агресію при зіткненні з Чужим, а супроводжується та посилюється світоглядними орієнтаціями і моделями поведінки, які можуть максимізувати або мінімізувати вороже ставлення до представників інших культур та конфесій.

5. Філософсько-антропологічне розуміння ксенофобії розкривається через запропонований М. Шелером образ людини як недостатньої людини, відкритої світу, евристичний потенціал якого в усій повноті розкривається у сучасних інтеркультурних контекстах. Індивіди, етноси, культури, які гостро відчувають свою недостатність, закріплену у комплексі меншовартості, якщо вони не використовують шанси своєї творчої відкритості світу, є потенціальними носіями ксенофобських ідей і настроїв. Ресентимент і заздрість, які лежать в основі ксенофобії, здатні, не переходячи у ненависть, трансформуватись у стимули саморозвитку як індивідів, так і національних культур, виступаючи однією з екзистенційних умов актуалізації їх критичної саморефлексії.

6. Ядром смислової структури ксенофобії є образ ворога, який може створюватися як на макрорівні, так і на мікрорівні. Його легітимація здійснюється через залучення міфологем та ідеологем, які посилюють образ Чужого до образу ворога. Останній сприяє створенню негативної солідарності через цілеспрямоване пробудження інстинктів, що лежать в основі агресивної поведінки. У світі повсякденності цей образ конструюється і підтримується через ресентиментальну насиченість буденної свідомості, через ксенофобську комунікацію, що здійснюється у таких специфічних культурних формах комунікації, як чутки і плітки.

7. Дослідження ксенофобії у сучасних інтеркультурних контекстах також змушує поставити питання про наслідки тиску глобалізації на людину та на національні культури. Надмірна інтенсифікація зустрічі з Чужим, амбівалентний досвід таких зустрічей знаходить прояв у коливанні між ксенофобією і ксенофілією, причому остання, як свідчить новітня історія, дуже легко перетворюються на свою протилежність і завершується злочинами проти інших народів.

8. Політизація та ідеологізація ксенофобії обумовлює її трансформацію в расизм і антисемітизм. Спираючись на дослідження тоталітаризму і тоталітарного характеру, здійснені представниками старшої генерації Франкфуртської школи та Г. Арендт, і застосовуючи їхні результати до аналізу ксенофобії у сучасних інтеркультурних контекстах, можна зробити висновок, що ксенофобія є симптомом культурного регресу соціумів, що втрачають здатність до інтеркультурної комунікації, внаслідок чого блокується їхня здатність утворювати інтеркультурні синтези без втрати власної ідентичності.

9. Оскільки ксенофобія має антропологічне підґрунтя, її неможливо викорінити або подолати, але вона здатна трансформуватися під впливом суб'єктивних і об'єктивних чинників. Серед них треба передусім назвати цілеспрямовані виховні зусилля, де основний акцент робиться на вихованні в дусі толерантності та гуманістичному потенціалі педагогіки миру. Особлива роль тут належить культурі свободи, в світлі якої актуалізуються такі антропологічні чесноти, як дружелюбність, гостинність, відкритість, готовність ділитися. На цій основі повинні формуватися нові життєві компетентності людини, що блокують як активну ксенофобію, так і пасивну ксенофобію, яка у цьому випадку через сублімацію перетворюється на ксенологію.

10. В мультикультурних суспільствах значну роль відіграють ксенологічні компетентності як окремих індивідів, так і серед різних груп населення. Ксенологічні компетентності дозволяють проводити більш ефективну культурну і соціальну політику серед національних меншин, зберігаючи їх самобутність і запобігаючи прихованих небезпек етноцентризму.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Фельдман О.Б. Стилі життя, освітні стратегії та моделі життєтворчості // О.Б. Фельдман / Науковий вісник. Серія „Філософія”. Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: “ОБС”, 2002. - Вип. 13. - С. 85-87.

2. Фельдман О.Б. Ксенофобія в інтеркультурних контекстах // О.Б. Фельдман / Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 57. - К: Український центр духовної культури, 2006. - С. 86-90.

3. Фельдман О.Б. Філософсько-антропологічна програма дослідження ксенофобії // О.Б. Фельдман / Науковий вісник. Серія „Філософія”. Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008. - Вип. 29. - С. 147-150.

4. Фельдман О.Б. Трагічна діалектика ксенофобії і ксенофілії: метаморфози близького і відторгнутого // О.Б. Фельдман / Науковий вісник. Серія „Філософія”. Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008. - Вип. 28. - С. 58-62.

5. Фельдман О.Б. „Проект антисемітизму” Франкфуртської школи та його евристичний потенціал у дослідженні ксенофобії // О.Б. Фельдман / Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 72. - К., 2008. - С. 108-119.

АНОТАЦІЯ

Фельдман О.Б. Ксенофобія та досвід її трансформації у сучасних інтеркультурних контекстах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню філософсько-антропологічного підґрунтя ксенофобії та досвіду її трансформації у сучасних інтеркультурних контекстах. На основі авторської методологічної програми дослідження ксенофобії та її культурної репрезентації розкрита роль страху, заздрості, ресентименту і ненависті як стимулів, що викликають ксенофобську поведінку. Визначаються особливості репрезентацій ксенофобії у контекстах сучасної культурної глобалізації та показуються перспективи та передумови її трансформації у ксенологічні практики. Такими передумовами є передусім культура свободи, інтеркультурні освітні й виховні практики, етика відповідальності, виважена державна політика щодо національних меншин, які висувають домагання на визнання.

Ключові слова: ксенофобія, інтеркультурні контексти, ксенологічні практики, національні меншини, культурна глобалізація, Чуже, культура свободи.

АННОТАЦИЯ

Фельдман А.Б. Ксенофобия и опыт ее трансформации в современных интеркультурных контекстах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена исследованию антропологических оснований ксенофобии и анализу опыта ее трансформаций в современных интеркультурных контекстах. В ней предлагается комплексная методологическая программа, объединившая на принципах комлементарности методологические установки биологической, культурной и социальной антропологии, а также фрейдомарксизма, что позволило выявить внешнюю и внутреннюю динамику ксенофобии, ее структурные элементы и культурные смыслы.

В диссертации особое внимание уделяется уточнению объема понятия ксенофобии. Обосновывается недостаточность ее негативного определения как антипода толерантности. Уточняется структура понятия ксенофобии путем раскрытия внутренней взаимосвязи архетипных и социально-психологических смыслов с мировоззренческими и праксеологическими установками, что позволяет рассматривать ксенофобию как переживание, как мировоззрение и идеологию, как поступок и действие. Синтез этих смыслов позволяет осмыслить ксенофобию как процесс мифологизации и мистификации культурного опыта встречи с Чужим и его репрезентациями. Философско-антропологический анализ ксенофобии показывает, что ядром ее смысловой структуры является образ врага, который может создаваться как на уровне идеологии, так и в процессе повседневной коммуникации. Легитимация этого образа осуществляется при помощи идеологем и мифологем, которые потенциируют образ Чужого в образ врага. Это способствует реставрации архаической солидарности в результате целенаправленного пробуждения тех инстинктов, которые лежат в основе агрессивного поведения. В мире повседневности этот образ конструируется и поддерживается рессентиментальной насыщенностью обыденного сознания и социальной психологии, порождая ксенофобскую коммуникацию в таких специфических формах, как слухи и сплетни, пренебрежительные высказывания.

В результате исследования ксенофобии в поле культуры, в контекстах мультикультурного общества и культурной глобализации показывается, что содержание и проявления ксенофобии всегда обусловлены социокультурными контекстами, где происходит встреча с Чужим, формируются правила и коды интеркультурной коммуникации.

На материале истории антисемитизма установлена внутренняя связь ксенофобии с аксиологическим и онтологическим нигилизмом, установлены мировоззренческие репрезентации ксенофобии. Показывается, что ксенофобия разрушает свои собственные культурные основания, примитивизирует культурную идентификацию, провоцирует колебания в сторону произвольной ксенофилии, предмет которой непредсказуемо может трансформироваться в источник этнической ненависти, поскольку страх, зависть, рессентимент, провоцируют агрессивное поведение при интенсификации отношений с носителями других культур. Обосновывается, что в современных интеркультурных контекстах ксенофобия нередко бывает неадекватным ответом на вызовы культурной глобализации, последствием возрастания глобализационного давления на национальные культуры и людей.

В диссертации особое внимание уделяется развитию идей о конструктивных трансформациях ксенофобии, её превращению в ксенологические практики, предпосылкой которых является становление культуры свободы, которая предполагает усиление таких человеческих качеств, как дружелюбие, доверие, гостеприимность, готовность делиться, ответственность и открытость по отношению к другим культурам, а также способность к самоконтролю и стыд.

Особое внимание в диссертации уделяется раскрытию роли интеркультурного образования и воспитания в ксенологических трансформациях ксенофобии. Стратегии интеркультурного образования стимулируют устойчивый интерес к другим культурам и способствуют формированию поликультурных и интеркультурных компетентностей, которые являются неотъемлемыми составляющими жизненных компетентностей современного человека. Одной из предпосылок существования и успешного функционирования мультикультурного общества является толерантность, целенаправленное формирование которой предполагает усиление морального воспитания, утверждение постконвенционального патриотизма, повышение уровня социальной ответственности. На этой основе формируются новые жизненные компетентности, которые блокируют как активную, так и пассивную ксенофобию, трансформируя её в ксенологические установки.

В диссертации показано, что конструктивные трансформации ксенофобии предполагают усиление внимания к национальным меньшинствам. Их представители могут выступать как жертвами, так и носителями ксенофобии. Аргументируется, что притязания национальных меньшинств на признание успешно реализуются только в случае их готовности к интеркультурной коммуникации.

Ключевые слова: ксенофобия, интеркультурные контексты, ксенологические практики, национальные меньшинства, культурная глобализация, Чужое, культура свободы.

ANNOTATION

Feldman A.B. - Xenophobia and Experience of its Transformations in the Modern Intercultural Contexts. - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate in philosophy by speciality 09.00.04 - Philosophical anthropology, Philosophy of culture. - Kharkiv G.S. Skovoroda National Pedagogical University. - Kharkov, 2009.

The dissertation is devoted to the analysis of the anthropological foundations of the xenophobia and of the experience of its transformation in the modern intercultural contexts. An application of the complexly methodological program for research of xenophobia and its representations developed by author makes possible to reveal the role of fear, envy, resentment, hate as a stimulators of the xenophobic behavior. The representations of the xenophobia in the contexts of the contemporary globalization are determined. The perspectives and conditions of specific characteristics of its transformations into xenological practices are pointed out. The most important of these conditions are culture of freedom, intercultural education, ethics of the responsibility, the well-founded policy of the national minorities that demands their acceptance.