Ідея соціальної справедливості в українській філософії другої половини XIX - початку XX століть
Фундаментальні проблеми української філософської думки другої половини XIX - початку XX ст. Аналіз етапів становлення і розвитку уявлень про соціальну справедливість в українській філософії у співставленні із тенденціями західноєвропейської методології.
| Рубрика | Философия |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.08.2015 |
| Размер файла | 59,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Ідея соціальної справедливості в українській філософії другої половини XIX - початку XX століть
Спеціальність: 09.00.05 - історія філософії
Макарова Алла Олександрівна
Львів - 2009
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор Возняк Степан Михайлович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника професор кафедри філософії
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор Братасюк Марія Григорівна Київський національний університет внутрішніх справ професор кафедри загально-юридичних дисциплін
кандидат філософських наук, професор Захара Ігор Степанович, Львівський національний університет імені Івана Франка професор кафедри історії філософії
Захист відбудеться "28" квітня 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Львів 79000, вул. Університетська, 1, ауд.301.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, 79000, вул. Драгоманова, 5).
Автореферат розісланий "27 " березня 2009 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Cінькевич О.Б.
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі державного та суспільного життя України добробут народу є надзвичайно важливим показником об'єктивності та необхідності соціальних реформ. Різноманітні механізми регулювання такого добробуту спираються на ідею соціальної справедливості, яка виступає суспільним ідеалом та принципом побудови демократичного суспільства. Тому сучасні дослідження українських вчених сфокусовані в основному на регулятивній функції ідеї соціальної справедливості, її ролі та призначенні у трансформаційних соціально-політичних процесах. Водночас, ідея соціальної справедливості аналітично розробляється також і з позицій історичного досвіду, як світового, так і українського. Причому сьогодні помітна тенденція до інтеграції цих досліджень, створення єдиної наукової панорами.
Одним із завдань сучасної історико-філософської науки є реконструкція реальної філософської картини та історичної логіки розвитку українського суспільства. Реалізація цього завдання потребує нового осмислення суспільно-політичних, економічних, правових, етичних, релігійних компонентів у філософських теоріях минулого, неупередженого їх прочитання. Аналіз категорії соціальної справедливості дає можливість комплексно пов'язати найважливіші елементи таких теорій, які визначають неповторне обличчя історичного часу, ідеологічної та суспільної ситуації в цілому. Дане дисертаційне дослідження є однією зі спроб філософського аналізу ідеї соціальної справедливості в українському контексті. Важливість дослідження полягає в тому, що воно інтегрує основні аспекти поняття "соціальна справедливість” у світовій та українській філософських традиціях і створює цілісну картину втілення роздумів про соціальну справедливість у філософській теорії України, спираючись у своїх висновках на ментальні та соціально-історичні фактори.
Часові межі дослідження обумовлені тим, що саме в період другої половини XIX - початку XX століть у світовій, а відтак і в українській філософії відбулося термінологічне оформлення, актуалізація проблематики соціальної справедливості, та використання результатів її осмислення у соціально-політичній діяльності. В українській філософській спадщині вказаного періоду в узагальненому вигляді одержали відображення основні зарубіжні теорії соціальної справедливості, зроблено спроби їх адаптації до умов українського суспільства.
Осмислення проблеми соціальної справедливості у світовій та українській філософській думці актуальне в контексті визначення шляхів сучасного розвитку української держави, її економічної та соціальної політики. Одночасно це дає можливість по-новому осмислити глибину змісту поняття "соціальна справедливість”, орієнтуючись на висновки вітчизняних мислителів, в яких враховано українську специфіку.
Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми, над якою працює кафедра філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника "Історичний розвиток філософії як чинник світового цивілізаційного процесу”, та в межах тематичних планів науково-дослідних робіт університету "Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування” (0197У013273).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному історико-філософському аналізі ідеї соціальної справедливості в українській філософії другої половини XIX - початку XX ст., інтеграції різноманітних аспектів її трактування в контексті української історичної ретроспективи. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:
розкрити зміст та взаємовідношення категорій "справедливість” і "соціальна справедливість”;
окреслити суть основних концепцій соціальної справедливості у зарубіжній філософській думці;
проаналізувати визначальні етапи та характерні особливості становлення і розвитку уявлень про соціальну справедливість в українській філософії у співставленні із тенденціями західноєвропейської методології;
встановити місце ідеї соціальної справедливості у загальному колі фундаментальних проблем української філософської думки другої половини XIX - початку XX ст.;
виявити у структурі української філософії другої половини XIX - початку XX ст. філософські течії і напрями, в яких ідея соціальної справедливості розкривається в різних аспектах;
визначити оптимальний філософсько-методологічний інструментарій розгляду проблематики соціальної справедливості як об'єкта філософського аналізу виразників різних дослідницьких спрямувань;
запропонувати нові підходи до співставлення та групування виявлених фактів та узагальнення одержаних результатів;
виокремити відмінності та спільні позиції у трактуванні ідеї соціальної справедливості представниками течій та напрямків української філософської думки другої половини XIX - початку XX століть.
Об'єктом дослідження є українська філософія другої половини XIX - початку XX століть.
Предметом дослідження виступає трактування ідеї соціальної справедливості в українській філософії другої половини XIX - початку XX століть.
Методологічна основа дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на загальнонаукових принципах та методах пізнання. Серед них виділені як основні:
принципи об'єктивності та світоглядного плюралізму, які уможливлюють врахування всіх напрямків української філософії другої половини XIX - початку XX ст., представники яких теоретично та практично розробляли ідею соціальної справедливості і сприяли зростанню наукового та суспільного інтересу до цієї проблематики;
принципи історизму та детермінізму, які дозволяють простежити розвиток ідеї соціальної справедливості від моменту виділення із зальної ідеї справедливості до оформлення самостійної категорії, а також пов'язати світову та українську традиції трактування соціальної справедливості;
принцип системно-структурної цілісності, завдяки якому стало можливим подати різноманітні погляди в діалектичній єдності, знайти в них традиційну для української суспільної свідомості орієнтацію;
методи аналізу та синтезу, абстрагування та узагальнення, єдності історичного та логічного, об'єктивного та суб'єктивного, завдяки яким проведено співставлення, протиставлення та об'єднання різних ідей, виявлено магістральні напрямки та віднесено до того чи іншого напрямку певних діячів;
аксіологічний метод, застосування якого дало можливість виявляти не лише формальні ознаки поняття "соціальна справедливість”, а й встановити його внутрішні зв'язки із різними етичними категоріями, особливості структурного характеру, ціннісні засади ідеї справедливості;
конструктивно-критичний метод, який дав змогу переосмислити зміст та значення відомих тенденцій в українській філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., дозволив виявляти відмінності та спільні позиції у аналізованих трактуваннях, співпадіння та відходження від світових зразків аналізу категорій "справедливість” та "соціальна справедливість” тощо.
Наукова новизна досягнутих результатів. У дисертації здійснено теоретико-концептуальне представлення засад ідеї соціальної справедливості в українській філософії другої половини XIX - початку XX ст. У процесі дослідження обґрунтовано положення і висновки, які відзначаються науковою новизною та виносяться на захист:
запропоновано авторський погляд на класифікацію вимірів справедливості та соціальної справедливості, розглянутих через призму парадигмальної специфіки та проблематики, що визначають зміст даних категорій;
виявлено витоки та сутність позиціювання ідеї соціальної справедливості в українській філософській традиції, порівняно із західними концепціями, на основі характерних рис української ментальності та філософської думки. Відзначено особливість розвитку в українській філософії дискурсу соціальної справедливості не у формі концепцій, а у формі комплексу ідей;
встановлено, що ідея соціальної справедливості в українській філософії другої половини XIX - початку XX ст. сформована в контексті перехрещення у ній здобутків і віянь тогочасної західноєвропейської філософської культури, орієнтованої на розв'язання соціальних і економічних проблем соціуму, та української філософської культури, яка зберегла ідеалістичну спрямованість та інтерес до філософсько-правової проблематики;
виділено у структурі філософії України другої половини XIX - початку XX ст. чотири групи дослідників ідеї соціальної справедливості, яких визначають як філософів, а саме, це:
1) представники професійно-академічної філософської освіти;
2) представники філософсько-публіцистичної думки;
3) професійні філософи права;
4) дослідники економічних теорій. Перші дві групи представлено в роботі у якості провідних;
визначено, що у творчості діячів професійно-академічної філософії та професійних філософів права окреслено етико-правову концептуальну лінію трактування ідеї соціальної справедливості, а творчість представників філософської публіцистики та дослідників економічних теорій репрезентує політико-економічну концептуальну лінію;
виявлено світоглядні напрямки у структурі основних течій: у професійно-академічній філософії - традиціоналістсько-консервативний та прогресистсько-ліберальний, а у філософській публіцистиці - ліберально-демократичний та радикально-національний;
простежено витоки та філософсько-світоглядні орієнтири визначених позицій, складено тезисні схеми розгортання логіки трактувань ідеї соціальної справедливості, а також системи методів, принципів та ідеалів, що визначають сенс соціальної справедливості у представленні кожного з напрямків;
доведено, що відмінності у трактуванні ідеї соціальної справедливості діячами провідних течій продиктовані історичними, культурно-освітніми, політичними причинами; різницею у баченні суб'єкта та об'єкта соціальної справедливості; ставленням до матеріалістичної парадигми та революційності як методу реформування суспільства. Водночас, спільність деяких позицій зумовлена слідуванням гуманістичному принципу, за яким пріоритетними визнаються альтруїстичні установки та норми абсолютистської етики.
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що його положення та результати, методологічні підходи і наукові поняття можуть бути використані для подальшого науково-теоретичного комплексного аналізу проблеми соціальної справедливості в межах української та світової філософської думки різних періодів. Акцент на суспільствознавчих студіях професійних українських філософів другої половини XIX - початку XX століття дає змогу подолати стереотип, за яким академічна філософія в радянській історіографії вважалася "реакційною” та "відсталою" порівняно із соціально-політичною думкою. Висновки дисертації відкривають можливості нового осмислення суспільних процесів українського сьогодення, виробленню збалансованої соціальної та економічної політики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дослідження можуть використовуватися як навчальний матеріал при викладанні курсів світової історії філософії та історії філософії України, філософії права, економічної теорії, політології, етики, соціології, логіки тощо.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри філософії, теоретичних і методологічних семінарах для аспірантів філософського факультету Прикарпатського університету (2001-2003 рр.); пройшли апробацію на 4 (чотирьох) наукових Міжнародних конференціях: "Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, 26-27 вересня 2002 р.); "Григорій Сковорода та українська культура XIX - XX століть" (Харків, 2-3 грудня 2002), "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, 16 травня 2003 р.), "Ідеологія українського націоналізму на сучасному етапі розбудови української держави" (м. Івано-Франківськ, 17-18 листопада 2007 р.); 3 (трьох) науково-практичних конференціях "Духовність. Культура. Нація" (Львів, 25-26 березня 2003 р.); "Гуманізм. Людина. Діяльність. Ювілейні 15-ті міжнародні людинознавчі філософські читання" (Дрогобич, 10-11 жовтня 2003 р.); "Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства" (Івано-Франківськ, 27-28 квітня 2007 р.).
Результати дисертаційного дослідження відображено у 10 самостійних наукових публікаціях: одних тезах та дев'яти статтях, з-поміж яких сім - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження даної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків та списку літератури (272 найменування). Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, із них - 23 займає список літератури).
Основний зміст роботи
У "Bступі” обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета та основні завдання, дається характеристика об`єкта, предмета дослідження, зазначено перелік використаних в роботі методів, розкривається наукове і практичне значення праці, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються новизною, надаються відомості про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг роботи.
У першому розділі "Історіографія, джерела і теоретико-методологічна основа філософського дослідження" проводиться аналіз джерельної та історіографічної бази з проблеми справедливості у світовій та українській філософській думці, на основі якого виявляються історичний розвиток, загальні характеристики категорій "справедливість” та "соціальна справедливість” і окреслюється зміст визначальних концепцій соціальної справедливості.
Підрозділ 1.1 "Філософсько-соціологічна історіографія проблеми соціальної справедливості та огляд її джерельної бази” присвячений розгляду наукових праць з тематики соціальної справедливості. Аналіз історії категоріального та методологічного становлення поняття "соціальна справедливість” у зарубіжній філософії спирається на огляд праць західноєвропейських дослідників другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Зокрема, розглянуто положення робіт, у яких поняття соціальної справедливості пов'язується із визнанням пріоритету суспільної рівності або нерівності (марксистська позиція; ніцшеанський імморалізм), права індивіда на свободу та задоволення ("Утилітаризм”, "Про свободу" Дж. Ст. Мілля), визначенням перспектив соціальних відносин (М. Вебер). Серед західноєвропейських досліджень 60-90-х рр. ХХ ст. особливу увагу звернено на роботу Дж. Роулза "Теорія справедливості”, розкрито основи започаткованої ним сучасної ліберальної ідеології у тлумаченні соціальної справедливості, та засад опозиційних лібералізмові консервативної (Р. Рорті, Д. Белл, Ф. Гаєк та ін.) і постмодерністської концепцій (Ж. Дерріда).
Альтернативною західноєвропейської плюралістичної методології є російська методологія справедливості радянського періоду, практично повністю заснована на соціалістичній та комуністичній концепціях. Найбільш об'єктивно проблематика соціальної справедливості представлена у роботах З. Бербешкіної, В. Давидовича, Є. Дубко, Л. Грінберга та О. Новікова. Серед сучасних російських досліджень цінними для нас є історико-філософські доробки (дисертація М. Бурової "Проблема справедливости в русской социально-философской мысли конца XIX - нач. XX вв." (2003), статті Г. Канарша та В. Мартьянова). В інших галузях філософського аналізу справедливості відзначено доробки В. Бачиніна, М. Воловікової, Б. Кашнікова, Н. Печерської.
Проаналізовано дисертації з проблеми справедливості та соціальної справедливості, захищені в період 2002-2006 рр. сучасними українськими вченими (Н. Гайворонюк, Т. Гардащук, О. Коломієць, С. Околітою, В. Самохваловим, В. Сокуренком, Г. Соловей, Л. Ситниченко, Хамудом Ал Сувайданом). Серед досліджень, пов'язаних з проблематикою справедливості через етичні, правові, економічні об'єкти дослідження, відзначено роботи М. Братасюк, І. Корнієнка, В. Малахова, В. Мартинюка, І. Поліщука та інших.
Історико-філософське дослідження української філософської думки спирається на праці В. Андрущенка, Л. Вернигори, С. Возняка, Л. Горкіної, В. Горського, Г. Дичковської, М. Дойчика, І. Захари, Г. Касьянова, В. Кафарського, М. Кашуби, О. Ковальчука, О. Кульчицького, І. Луцького, В. Нападистої, А. Пашука, Р. Пятківського, О. Салтовського, М. Ткачук, Н. Мозгової, Ю. Ущаповського та інших. Використовувались також висновки діаспорних дослідників української історії філософії та культури І. Лисяка-Рудницького, І. Мірчука, В. Потульницького, Д. Чижевського, М. Шлемкевича, В. Янева. Дослідження спирається на визначення словників та довідників з філософії, етики, політології, економіки.
Джерелами дослідження є твори українських мислителів різних періодів, в яких так чи інакше висвітлюється проблема справедливості або соціальної справедливості. Серед них - Іларіон Київський, С. Оріховський-Роксолан, Г. Сковорода; М. Драгоманов, М. Павлик, С. Подолинський, М. Грушевський, В. Винниченко, М. Міхновський, В. Липинський та інші; І. Борисов, І. Скворцов, Д. Богдашевський, О. Новицький, С. Гогоцький, О. Гіляров, Г. Челпанов, О. Козлов, П. Ліницький, П. Юркевич; Б. Кістяківський, М. Владимирський-Буданов, Є. Спекторський, Є. Трубецькой; М. Зібер, Є. Слуцький, М. Туган-Барановський.
Незважаючи на широту джерельної бази, відчувається брак комплексних досліджень категорії "справедливість” та "соціальна справедливість” в сучасній українській історіографії. Тому дана робота є однією з перших, в якому ставиться мета поєднати дослідження категорії соціальної справедливості з аналізом філософської думки відповідного періоду української історії. Відзначається, що в той час коли інші категорії переважно описані сучасними українськими дослідниками як такі, що займають певне місце у структурі філософських роздумів мислителів другої половини XIX - початку XX ст. - "ідеал" (О. Кендус), "совість" (М. Лук), "дух" та "матерія" (М. Ткачук), "прогрес" (М. Гошовський) та ін., категорія "соціальна справедливість” залишається поза увагою істориків філософії.
У підрозділі 1.2 "Парадигмальні засади філософського дослідження категорій "справедливість” та "соціальна справедливість” аналізується історичний розвиток змісту даних понять у світовій філософії, дається класифікація форм, вимірів, аспектів, засад та принципів справедливості, визначається оригінальна проблематика соціальної справедливості і розкриваються її основні концепції. У результаті огляду парадигмального розвитку поняття "справедливість” встановлено, що в історії філософії справедливість розглядалася у таких вимірах: - онтологічному: як усезагальний космічний закон, абсолют, одвічний і незмінний закон світобудови, який незалежно від людської волі відновлює гармонію макро- і мікро-світів; - аксіологічному: як принцип морально-етичних та правових відносин у суспільстві між особистостями; - антропологічному: як принцип соціально-політичних відносин держави та її громадян, на основі якого здійснюється вибір норм справедливості у державі; - соціальному: як принцип розподілу поміж членами суспільства матеріальних та соціальних благ. За Аристотелем, це "розподільча" (дистрибутивна) справедливість, що включає зрівняльно-розподільчий та пропорційно-розподільчий види (В. Малахов, Б. Кашніков). На аристотелівській класифікації базуються сучасні концепції соціальної справедливості (Д. Міллер) - заслуги і винагороди (пропорційно-розподільча справедливість) та потреби і рівності (зрівняльно-розподільча справедливість).
Класифіковано форми справедливості за: суб'єктом дії (божественна та людська); об'єктом дії (індивідуальна, групова та загальнолюдська); видами (відплатна, розподільча, мінова); критеріями дії (зрівняльна, розподіляюча; зрівняльно-розподіляюча); сферою дії (іманентна, або природна та формальна, або законна); вимірами (онтологічний, аксіологічний та антропологічний) та аспектами (економічна, соціальна, політична, правова, релігійна, моральна).
Зазначено, що зміст аспектів справедливості виявляється через внутрішні засади, або дилеми. Соціальна справедливість має своїм змістом дилеми "потреба-розподіл” та "заслуга-винагорода”, а метою - розв'язання дилеми "рівність-нерівність”. Найближчою їй за структурою є економічна справедливість, але соціальна відрізняється від неї своєю гуманістичною спрямованістю, хоча у західній традиції і абстрагована від релігійного компонента. Водночас, соціальна справедливість перебуває у діалектичному зв'язку із іншими компонентами загальної справедливості. Так, розв'язувати проблеми соціальної справедливості можна з позицій морально-етичної, юридичної та релігійної обґрунтованості, або ж застосувати економічний та політичний підхід. Тому розгляд її специфіки проведено аналогічно до специфіки справедливості взагалі. Виділено три філософські аспекти ідеї соціальної справедливості: онтологічний, що проявляється у визначенні джерела соціальної справедливості та проблемі пріоритетності потреб - духовних чи матеріальних; аксіологічний, який визначає базові дилеми соціальної справедливості; антропологічний, який виявляється у проблемі відносин суспільного суб'єкта та суспільного об'єкта соціальної справедливості, а також у виборі методів встановлення соціальної справедливості
Базуючись на визначенні В. Сокуренка, запропоновано підхід, за яким ідея соціальної справедливості трактується як комплексне філософське утворення, що відображає вимоги до державної системи, яка здійснює розподіл соціальних та матеріальних благ, керуючись економічним, політичним, правовим, соціальним та духовним інструментарієм для забезпечення потреб своїх громадян. Специфіка соціальної справедливості виявляється в тому, що вона є, механізмом захисту потреб, ціннісних запитів та інтересів індивідів і соціальних груп, закріплена на правовому, політичному, економічному рівнях; і регулює відносини соціальної рівності та нерівності, приймаючи за мету розв'язання цієї дилеми. Таким чином, ідея соціальної справедливості покликана згрупувати та обґрунтувати вимоги членів єдиного соціуму стосовно оптимізації та покращення матеріальної та духовної сторін їхнього життя, максимально узгодивши вимоги рівності громадян із відповідністю винагороди внескові індивіда.
У другому розділі "Загальні тенденції становлення і розвитку ідеї соціальної справедливості в українській філософській традиції” на основі аналізу розвитку уявлень про справедливість в українській філософії різних періодів виявляються специфічні, порівняно із західноєвропейськими зразками, особливості української методології досліджень справедливості. В контексті розгляду філософської думки України другої половини XIX - початку XX ст. у її структурі виявляються магістральні течії, в яких проблеми соціальної справедливості дістають якісно різного звучання. Виявляються також загальні характеристики цих відмінностей.
У підрозділі 2.1 "Світоглядне підґрунтя формування ідеї соціальної справедливості в українській філософії" зроблена спроба показати особливості трактування справедливості в українській філософській думці. Наголошено, що в українській філософії, як і світовій, присутнє окреслення онтологічного, антропологічного, антропологічного вимірів справедливості, відзначаються етичні, політичні, правові, економічні аспекти в її структурі, традиційними є також смислові нюанси поняття "справедливість”. Разом з тим, підставою для відзначення української специфіки ідеї справедливості є характерні риси української ментальності, на які вказують І. Мірчук, Д. Чижевський. Серед них виділяються естетизм, антеїзм, індивідуалізм, романтизм, сенситизм. Іншим джерелом відмінностей визначаються риси української філософії, а саме, антропоцентризм, ідеалізм, кордоцентризм, релігійність, екзистенціальність тощо. Взаємодія вказаних чинників сприяла переважанню в українській традиції морально-етичної мотивації, що виявляється у повазі до особистості, пошуках методів гармонізації індивідуальних та громадських інтересів, заснування матеріального і соціального добробуту на духовних засадах. Характерним є відстоювання позицій природного права із наголосом на "законі Божому”. Основними яскравими характеристиками української методології у дослідженні справедливості визначено:
1. ідеалістичність;
2. софійність;
3. позараціональність;
4. практичність;
5. гуманістичність.
Внаслідок дії цих факторів справедливість є ціннісним підґрунтям усіх філософських роздумів українських мислителів, "змістом" та контекстуальною центральною ідеєю їх філософського пошуку (І. Поліщук, М. Шлемкевич). З тієї ж причини характерними рисами української методології справедливості є функціонування знань про справедливість у формі ідеї, а не концепції чи теорії, а також контекстуальність визначень соціальної справедливості. "Горизонтальні" тенденції у методах філософування виявилися в тому, що проблемою справедливості активно цікавились українські письменники всіх часів.
соціальна справедливість українська філософія
На основі аналізу філософської творчості Іларіона Київського, С. Оріховського-Роксолана, ряду мислителів ренесансно-гуманістичного періоду, Г. Сковороди, Т. Шевченка встановлено, що ідея соціальної справедливості присутня у філософських концепціях України, починаючи із доби Київської Русі. У своєму розвитку вона пройшла декілька етапів, в яких визначальними були такі компоненти:
1. Морально-релігійний (період Київської Русі);
2. Правовий (період Ренесансу);
3. Політичний (період Просвітництва та Романтизму);
4. Економічний (період другої половини XIX ст.). Відзначено, як формуючу лінію нашого дослідження, історичну роздільність загальної площини філософського світогляду на два напрями - теоретичний та практичний, онтологічно-гносеологічний та політико-соціальний.
Зазначено, що на початку ХІХ століття українська традиція трактування ідеї соціальної справедливості, не втрачаючи свого етико-морального та правового стрижня, збагатилась дослідженнями конкретних економіко-політичних систем (марксизму, соціалізму) та концепцій світової економічної думки (теорії граничної корисності, теорії цінності, представлених у працях Дж. - Ст. Мілля, Р. Мальтуса, А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса та інших).
У підрозділі 2.2 "Визначальні методологічні підходи до аналізу ідеї соціальної справедливості в українській філософській думці другої половини ХІХ - початку ХХ століть" показано, що традиційні особливості трактування справедливості в українській філософії спричинили у зазначений період оформлення двох яскравих філософських течій - професійно-академічної (представники університету св. Володимира і Київської духовної академії) та філософсько-публіцистичної. Серед представників професійно-академічної філософії розглянуто творчість І. Скворцова, І. Борисова, П. Юркевича, О. Новицького, С. Гогоцького, М. Грота, О. Козлова, В. Лесевича, П. Ліницького, Д. Богдашевського, Г. Челпанова, О. Гілярова, В. Зеньковського та інших. Як діячів філософської публіцистики визначено С. Подолинського, М. Драгоманова, В. Антоновича, Лесю Українку, М. Павлика, І. Франка, М. Міхновського, В. Липинського, М. Грушевського, Ю. Бачинського, В. Винниченка. Окрім двох основних течій, на підставі твердження російських дослідників Л. Грінберга та О. Новікова про існування правового та соціологічного тлумачення справедливості, а також за поданням сучасних українських дослідників М. Ткачук, О. Ковальчука, Л. Вернигори, Ю. Ущаповського, виділено як сфери дослідження ідеї соціальної справедливості ще й такі напрямки соціально-гуманітарного знання, як філософія права та політекономія.
Встановлено, що особливістю професійної філософії другої половини XIX - початку XX ст. є її теоретичність, соціально-політична незаангажованість та поміркованість у поглядах на суспільні реалії та перспективи (Г. Челпанов, П. Ліницький). Професійно-академічна філософія продовжила панівну в суспільній свідомості українців історичну тенденцію до переважання роздумів про природну справедливість, втілену через природне право. Така справедливість дає однакові можливості і забезпечує рівні права та свободи громадян. Проте, професійно-академічні філософи найчастіше звертаються до читача не як до представника соціального класу або народу, а як до індивіда, духовної, розумної істоти (І. Скворцов, Д. Богдашевський). Натомість, творчість представників філософської публіцистики, або соціально-політичних діячів, була спрямована, поміж іншим, на розв'язання наступних завдань:
1. Пояснення причин політичних і суспільних колізій, що відбувались в Україні, через звернення до європейської джерельної бази;
2. Адаптування положень західних політичних та економічних теорій до реалій українського соціального життя. Впровадження ідеї соціальної справедливості відбувалося у їх творчості на практичному рівні побутової культури та просвітницьких заходах. Читач, до якого звертаються публіцисти - перш за все соціально активний член суспільства (Леся Українка, В.І. Франко, Винниченко).
Концептуально-методологічний аналіз праць діячів провідних течій показав, що: а) сфера аналізу професійно-академічної філософії - переважно історико-філософська, онтологічна, теологічна, гносеологічна та логічна, тобто в комплексі представляє специфіку класичної філософської науки. Вона в загальному відбиває лише синтезуючу та прогностичну функції ідеї соціальної справедливості, тобто аналізується лише історія та перспективи соціальної справедливості. Філософський аналіз публіцистів натомість проходить у соціально-філософській, соціологічній, етнографічній площинах, тобто виражає історіософський підхід і представлений також на евристичному рівні, тобто осмислює реальні тенденції соціальної несправедливості; б) відмінності спостерігаються у формі подачі матеріалу: для професійно-академічних мислителів - навчальні курси, конспекти лекцій, підручники; для публіцистики - літературні форми; та політично-агітаційні форми: політичні програми, прокламації, листівки т.п. У змістовому наповненні для творчості представників професійно-академічного напрямку характерна відсутність статистичного обґрунтування теоретичних висновків, виведення теорій умоглядним шляхом. У творчості філософів публіцистичної течії, навпаки, відмічається насиченість прикладами, фактами, порівняннями і виведення висновків на основі статистики.
Наприкінці на основі факторів тематики, методики та повноти здійснено об'єднання раніше виділених чотирьох груп філософів у дві великі групи:
1. Представники професійно-академічної філософії та професійні правознавці, у працях яких у комплексі подано етико-правовий аналіз ідеї соціальної справедливості;
2. Представники філософсько-публіцистичної гілки та дослідники економічних теорій, які відстоюють політико-економічний підхід до ідеї соціальної справедливості.
У третьому розділі "Концептуальні лінії трактування соціальної справедливості у філософській думці України другої половини XIX - початку XX ст. ” проведено аналіз об'єктів дослідження в структурі ідеї соціальної справедливості, в загальному окреслено лінії розбіжностей у поглядах стосовно цих об'єктів (пункт 1); поглиблено проаналізовані основні тенденції етико-правового (пункт 2) та політико-економічного трактування ідеї соціальної справедливості, а також виділено напрямки її тлумачення в межах професійно-академічної та філософсько-публіцистичної думки.
У підрозділі 3.1 "Базова проблематика соціальної справедливості: спільність об'єктів рефлексії та відмінності їх тлумачення” встановлено, що спільними об'єктами аналізу в контексті ідеї соціальної справедливості українськими філософами професійного та соціально-політичного спрямування в другій половині XIX - на початку XX ст. були: а) українська національна ідея як культурно-політичне явище; б) соціально-філософські доктрини та концепції (утилітаризм, позитивізм, лібералізм); в) соціально-політичні теорії (марксизм, соціалізм, націоналізм); г) відносини соціальної нерівності в контексті державної організації, особливості і характеристики державного устрою; д) категорії щастя, рівності та свободи; е) ідеї моральності як основи соціально-політичного життя та цінності індивіда як особистості та громадянина. Розбіжності між поглядами на вказані об'єкти філософської рефлексії пролягають по лінії схвалення та несхвалення певних аспектів вказаних позицій, окрім пункту е). Професійно-академічними філософами піддавались критиці новітні соціальні течії (Д. Богдашевський), заперечувалась конструктивність матеріалістичних установок (О. Новицький, М. Грот), скептично оцінювались ліберальні та утилітарні ідеї (П. Ліницький, Г. Челпанов), висміювалась українська мова (С. Гогоцький). Діячі філософсько-публіцистичної течії відстоювали позиції соціалізму (М, Драгоманов, С. Подолинський), матеріалізму (І. Франко), захищали українську національну ідею (М. Міхновський, В. Липинський). Соціальними проблемами та феноменами, зацікавлення якими об'єднувало представників основних течій, були: феномен диспропорції природної суті людей та їх соціальних ролей (проблема рівності); зв'язок життєздатності державного утворення із показниками соціальної забезпеченості та внутрішнього психологічного задоволення членів суспільства (проблема щастя); нерівномірний розподіл прав, свобод та привілеїв між суспільними верствами (проблема свободи).
З вищесказаного випливає, що прагнення встановити гармонію етики, права і політики як спільний ідеал побудови відносин соціальної справедливості виявлялося в тому, що основними категоріями, крізь призму яких розглядалася ідея соціальної справедливості в українській філософії, були рівність (онтологічний вимір соціальної справедливості), щастя (аксіологічний вимір соціальної справедливості) та свобода (антропологічний рівень соціальної справедливості).
У підрозділі 3.2 "Етико-правова лінія трактування соціальної справедливості” на рівні онтологічного, аксіологічного та антропологічного аналізу розкрито концепти щастя, рівності та свободи у творчості філософів професійно-академічної течії. На цій основі встановлено, що: - категорії щастя, свободи та рівності аналізуються через аналіз понять "потреба”, "інтерес”, "бажання" та "користь" у значенні "корисності” та "вигоди” (П. Юркевич, О. Новицький); - професійно-академічні філософи розглядають щастя як результат духовної роботи особистості з самовдосконалення і як стан насолоди від морального життя та спілкування з богом (І. Борисов, І. Скворцов); - свобода у творчості професійно-академічних філософів мислиться в контексті вільної волі, надмір якої веде до сваволі, тому індивідуальна свобода повинна стримуватися державними механізмами (справедливим законодавством); - для професійних філософів незаперечною є рівність людей у правах (зокрема, на задоволення потреб) та перед Богом, проте сумнівними і шкідливими видаються заклики до штучного вирівнювання розподілу у соціальному плані, примітивної "зрівнялівки”; - . професійно-академічна філософія загалом обстоює еволюційний метод вирішення проблеми соціальної несправедливості, який спирається на позиції ненасилля та індивідуальної внутрішньої роботи особистості. Ідеал свободи для неї не виступає самодостатнім або визначальним фактором.
У професійній філософії, за аналогією із українською філософією ренесансно-гуманістичного періоду (М. Дойчик, М. Кашуба), а також із залученням традиційних для теорій справедливості назв "консервативна" та "ліберальна”, виділено два напрямки: традиціоналістсько-консервативний (Д. Богдашевський, В. Зеньковський, І. Борисов, І. Скворцов, О. Новицький, Г. Челпанов) та прогресистсько-ліберальний (П. Юркевич, О. Гіляров, П. Ліницький, О. Козлов). Встановлено, що вони розрізнялися вирішенням питання про онтологічний суб'єкт та антропологічний об'єкт соціальної справедливості: для першого таким суб'єктом є Бог, який веде людину (релігійний підхід); для другого - людина, яка слідує за божими заповідями (етичний підхід). Відрізнялося також ставлення до економічної складової суспільного буття: несхвальне (Г. Челпанов) та позитивне (П. Ліницький, О. Козлов).
Визначено, що філософи традиціоналістсько-консервативного спрямування схильні розв'язувати проблеми соціальної справедливості через поєднання ідеалу щастя із принципами добра та зла і вчинку та відповідальності. Для представників прогресистсько-ліберального напрямку властиве поєднання ідеалу рівності із принципами "заслуга (праця) - винагорода” та "влада - підлеглість”, причому остання дилема трактувалась у світлі взаємодії соціальних інститутів, громадян, держави. Проте, і одні (Д. Богдашевський), і другі (О. Козлов, О. Гіляров) відстоювали принципи пропорційно-розподільчої справедливості. Позиція першого напрямку в цілому продовжує лінію бачення справедливості Г. Сковородою; позиція другого напрямку підтримує положення суспільно-договірних теорій (Ж. - Ж. Руссо).
На основі тлумачення онтологічного, аксіологічного та антропологічного компонентів у структурі ідеї соціальної справедливості складено узагальнені тезисні схеми логіки міркування над ідеєю соціальної справедливості окремо для кожного напрямку професійно-академічної філософської течії.
Вказано, що професійні правознавці наголошували на таких аспектах соціального та державного життя, які ігнорувались професійно-академічною філософією (національне право, українське питання - М. Владимирський-Буданов та Б. Кістяківський; адміністративна система, судочинство - О. Кістяківський, М. Ренненкампф, Є. Спекторський; невідповідність між реальною правовою практикою державної влади та мораллю - Є. Трубецькой). В цілому, етико-правова концептуальна лінія у дослідженні соціальної справедливості українськими філософами другої половини ХІХ - початку ХХ ст. підтверджувала відповідність ідеї позитивного права ідеї божественної справедливості, яка є спільною для всіх людей без розрізнення за соціальною ознакою.
У підрозділі 3.3 "Політико-економічна лінія аналізу соціальної справедливості” розглядаються основні відмінності у розвитку української філософської публіцистики другої половини XIX - початку XX століття і виявляються характеристики трактування її представниками ідеї соціальної справедливості.
На основі аналізу концептів рівності, щастя та свободи встановлено, що: - для філософів публіцистичного напрямку щастя - це результат узгодженої фізичної праці та духовної консолідації людей Леся Українка, І. Франко); - у стосунку до свободи, публіцисти акцентують на значенні "зовнішня незалежність”, маючи на увазі передусім відносини із Російською та Австро-Угорською імперіями (В. Липинський); - їхні думки зосереджені на концептах соціальної, національної та матеріальної рівності, при цьому корінь соціального зла вбачається у зовнішньодержавному та внутрішньодержавному нерівному розподілі благ (М. Драгоманов, С. Подолинський).
Визначено, що філософська публіцистика як течія розпадається на два напрямки:
1. ліберально-демократичний, представлений симпатиками соціалізму, народництва, українофільства (М. Драгоманов, М. Павлик, С. Подолинський, Леся Українка, І. Франко, М. Грушевський). Для нього характерні послідовна позиція ненасилля та культурно-еволюційного вирішення національного питання, яка виявлялася у відстоюванні культурно-правових методів встановлення соціальної справедливості;
2) радикально-національний, представлений виразниками комуністичної, націоналістичної та консервативної ідеологій (Ю. Бачинський, М. Міхновський, В. Липинський). Йому притаманне послідовне проведення ідеї доцільності збройної боротьби та насильницького вирішення питання про гіпотетичне існування незалежної української держави (з наголосом на національно-політичних методах встановлення соціальної справедливості).
Відмінності між ліберально-демократичним та радикально-національним напрямками полягають у специфічних методах, якими колективний об'єкт соціальної справедливості повинен обстоювати власний інтерес соціальної справедливості та у трактуванні самого об'єкта. Публіцистична філософія орієнтується на два революційні методи, один з яких утворюється поєднанням ідеалу свободи з принципами потреби і розподілу та еліти і маси, а другий - поєднанням ідеалу рівності із принципами заслуги і винагороди і влади та підлеглості.
Встановлено, що концепція внеску та винагороди в уявленні політико-економічної лінії філософування має економічний характер, а концепція потреби та рівності - політичне забарвлення.
Висновки
Проведене автором наукове дослідження дає можливість зробити наступні висновки:
Ідея справедливості в українській філософії в загальному підтверджує положення ідеї справедливості у світовій філософській думці, і водночас містить відмінності, сформовані під впливом ментальних характеристик української свідомості та особливостей української філософії.
Ідея справедливості є внутрішнім наповненням філософської традиції України, в якому можуть бути виділені різні ідеологічні та теоретичні аспекти - етичні, правові, політичні, економічні тощо.
Характерні особливості української філософської думки, в т. ч. історичне розділення на теоретичний (онтологічно-гносеологічний та психологічний) та практичний (політико-соціальний) філософські підходи сприяло відсутності в українській філософії комплексних теорій чи концепцій соціальної справедливості і розробці цієї тематики на фрагментарному або контекстуальному рівнях у мультиаспектному виразі.
Ідея соціальної справедливості виокремилася в українській філософській думці в процесі органічного розвитку загальної ідеї справедливості від етичного до економічного тлумачення і оформилась в науково-філософському апараті саме в кінці XIX - на початку XX століття.
В українській філософській панорамі досліджень ідеї соціальної справедливості другої половини XIX - початку XX століття виділяються дві основні концептуальні лінії - етико-правова, представлена діячами професійно-академічної філософії і професійними правознавцями, та політико-економічна, представлена діячами філософсько-публіцистичної гілки та дослідниками економічних теорій.
Серед розбіжностей у світоглядних орієнтаціях професійно-академічних філософів та представників публіцистичної філософії виділено такі: - нехтування певною філософською проблематикою (для професійних філософів - національно-політичні проблеми, для представників публіцистичної філософії - теологічно-гносеологічні проблеми); - орієнтація на потреби різних об'єктів соціальної справедливості: для професійних філософів це передусім індивід, духовна особа; для представників публіцистичної філософії - об'єднання громадян, верства, клас, робітник; - відмінності у осягненні форм буття: для професійно-академічної філософії - рівень мікро- і макрокосму, в якому джерелом соціальної справедливості є Бог; для представників публіцистичної філософії - рівень соціуму, де джерелом соціальної справедливості є людина (громадянин, політик, еліта, соціальна верства тощо; - певною мірою протилежність у ставленні до діючої влади: свідома чи вимушена підтримка самодержавної політики Російської імперії професійно-академічними філософами та відверта опозиція до дій цієї ж влади представників публіцистичної думки; - відмінність у методах встановлення соціальної справедливості: для професійних філософів - покора державному керівництву, сприйняття несправедливості як випробування внутрішньої моральної суті людини та поступове перетворення суспільства в моральну структуру особистісними вчинками і суспільно-корисною працею; для представників публіцистичної думки - еволюційний або революційний шлях перебудови соціальної структури, руйнування державного апарату.
7. У середовищі професійно-академічної думки можливо провести поділ на консервативно-традиціоналістський на прогресистсько-ліберальний напрямок, залежно від лояльності до новітньої соціальної практики та глибини розробки тематики; у соціально-філософській думці виділяються ліберально-демократичний та радикально-національний напрямок, що відрізняються баченням перспектив української зовнішньої політики та методів боротьби із соціальною несправедливістю.
8. Теоретичність підходів етико-правової лінії, що описує духовне життя соціуму, поєднуючись із практичністю політико-економічного підходу, спрямованого на покращення матеріального життя, створює органічне смислове поле ідеї соціальної справедливості в українській філософії другої періоду. Її визначальними положеннями є акцентування ідеї загального блага та спільної суспільно-корисної праці; переважання цінності індивіда над цінністю держави; пріоритетність моралі над законом; пріоритет групових потреб над особистісними інтересами; симпатії до концепції пропорційно-розподільчої справедливості у аспекті винагороди за суспільний внесок та акцентуванні категорії рівності у правах та обов'язках.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації
1. Макарова А.О. Справедливість як категорія морально-правової свідомості / А.О. Макарова // Вісник Прикарпатського університету: Філософські і психологічні науки. - Вип.3. - Івано-Франківськ, Плай. - 2002. - С.113-122.
2. Макарова А.О. Співвідношення понять "рівність” і "справедливість”: контури їх змістовного розрізнення / А.О. Макарова // Вісник Прикарпатського університету: Філософські і психологічні науки. - Вип.4. - Івано-Франківськ, Плай. - 2003. - С.9-17.
3. Макарова А.О. Справедливість як категорія української філософії / А.О. Макарова // Наука. Релігія. Суспільство. - № 3. - Донецьк, І П Ш І "Наука і освіта”. - 2003. - С.360-366.
4. Макарова А.О. Специфіка трактування категорії справедливості в економічній теорії та практиці / А.О. Макарова // Бізнес-навігатор. Науково-виробничий журнал Міжнародного університету бізнесу і права. Серія: Економіка і підприємництво. - № 5. - Херсон, 2004. - С.54-57.
5. Макарова А.О. Особливості тлумачення справедливості у філософській україністиці: європейський контекст / А.О. Макарова // Вісник Прикарпатського університету: Філософські і психологічні науки. - Вип.7. - Івано-Франківськ: Плай, 2005. - С.9-17.
6. Макарова А.О. Поняття справедливості: плюралізм термінологічного визначення” / А.О. Макарова // Вісник Прикарпатського університету: Філософські і психологічні науки. - Вип.10. - Івано-Франківськ: Плай, 2007. - С.9-15.
...Подобные документы
Історико-філософський аналіз чинників наукової культури, що мали місце в теоретичних розвідках українських мислителів другої половини ХХ століття. Передумови їх позиціювання в працях І. Бичка, П. Копніна, С. Кримського, М. Поповича, В. Шинкарука.
автореферат [36,9 K], добавлен 11.04.2009Деталізований аналіз та визначення духовності людини в українській філософії, повна характеристика причин виникнення цієї проблеми. Суспільні методи боротьби з кризою духовності. Пояснення значимості існування духовності людини в українській філософії.
реферат [37,5 K], добавлен 03.10.2014Захист П. Юркевича самобутності філософії, її відмінності від емпіричної науки. Філософські погляди М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки. Шевченко та його внесок у розробку філософії української ідеї. Формування нової парадигми світосприйняття.
курсовая работа [23,0 K], добавлен 28.01.2009Етапи формування та еволюції проблеми комунікації в європейській філософській думці від її зародження до ХХ століття. Основні підходи до проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля).
автореферат [25,4 K], добавлен 11.04.2009Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.
реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Історія та особливості становлення професійної філософії в Україні. Біографія Григорія Савича Сковороди, аналіз його впливу на розвиток української філософської думки та художньої літератури. Загальна характеристика основних концепцій філософії Сковороди.
реферат [28,5 K], добавлен 12.11.2010Картина філософського професійного знання в Україні. Позитивізм Володимира Лесевича та панпсихізм Олексія Козлова. Релігійно-теїстичний напрямок української філософії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Спрямування розвитку академічної філософії в Україні.
реферат [37,2 K], добавлен 20.05.2009Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.
шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009Зародки філософського мислення в Індії. Ведична література. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї. Філософія стародавніх греків і римлян. Мілетська та Піфагорійська школи.
реферат [28,8 K], добавлен 28.02.2009Специфіка філософського знання, основні етапи становлення й розвитку філософської думки, ії актуальні проблеми. Загальнотеоретична та соціальна філософія, світоглядні і соціальні проблеми духовного буття людства. Суспільна свідомість та її структура.
учебное пособие [1,8 M], добавлен 13.01.2012Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.
реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010Розвиток філософської думки України. Становлення українського неоплатонізму XIX–XX ст. Академічна філософія України в XIX ст.: Куліш, Шевченко, Юркевич. Філософія обґрунтування нової картини світу: Ф. Бекон, Р. Декарт, Кант, Гегель, Гегель, Фейєрбах.
дипломная работа [38,4 K], добавлен 18.12.2007Корені української філософської думки. XVIII століття - класичний період, пов'язаний із діяльністю Г.С. Сковороди. Відголоски ідей Просвітництва, що домінували у тогочасній Європі, та інтерпретація античних думок у поглядах філософів України.
контрольная работа [56,8 K], добавлен 06.06.2009Періодизація розвитку античної філософії. Представники мілетської філософії, принципи Анаксимандра. Уявлення про походження життя та природу. Атомістичне вчення Левкіппа та Демокріта. Наукові ідеї Епікура та Платона, метафізика Арістотеля та софісти.
реферат [34,6 K], добавлен 06.03.2011Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011Етапи становлення позитивістської філософії науки. Особливість спрямування еволюції уявлень про навчання від монізму до плюралізму. Аналіз суб’єктності та об’єктивності знання. Суть принципу верифікації, який відстоювали представники неопозитивізму.
статья [27,3 K], добавлен 27.08.2017Дохристиянський світогляд давніх слов'ян - предістория Української філософії. Різноманітність міфологічної тематики. Характерні риси української міфології. Релігійне вірування. Особливості формування філософії Київської Русі.
реферат [21,2 K], добавлен 16.05.2003Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.
реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008Формування філософських поглядів вітчизняного науковця та суспільно-політичного діяча Б. Кістяківського. Методи дослідження суспільного життя. Встановлення причинно-наслідкових співвідношень між соціальними явищами, їх оцінка з позиції справедливості.
статья [29,4 K], добавлен 20.08.2013
