Мінливість соціальних систем: теоретико-методологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Проблема мінливості Світу була актуальною для людства в усі часи і залишається такою й понині. Дане питання стосується усіх сфер наукового пізнання. Природничі науки вивчають, яким чином тіло (речовина, поле) змінює свої стани, виводить принципи і закони таких змін. Біологічні науки намагаються пояснити різноманітність видів, яка існує в живій природі, через дію механізмів зміни. Найбільш актуальною і неоднозначною проблема мінливості постає в царині соціальних наук, де вчені теж намагаються віднайти загальні закономірності соціальних перетворень з метою пояснити сучасність і надати прогнози стосовно майбутніх подій у соціальній реальності.

Переважна більшість теорій і підходів надає уявлення про мінливість соціуму як процес, позначаючи його поняттям “соціальна зміна”, і охоплює всю сукупність можливих змін, що відбуваються в суспільстві. Запропоноване дисертаційне дослідження доповнює наявну наукову картину соціальної динаміки концепцією мінливості в якості одного з принципів існування та еволюції соціуму. Зазначена концепція набуває актуальності в контексті подолання Україною перехідного часу.

Актуальність даної дисертаційної роботи на загальнотеоретичному рівні продиктована потребою соціально-філософських наук у створенні комплексної теорії, що пояснювала б причини, механізм, етапи та наслідки мінливості соціуму, крім того надавала б рекомендації щодо утримання стабільності соціальної системи в складні перехідні моменти її розвитку.

Мета дослідження полягає в створенні загальної концепції мінливості соціальних систем.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

– розкрити зміст поняття „мінливість” і обґрунтувати доцільність його використання для пояснення динаміки соціальних систем;

– проаналізувати підходи та погляди на феномен мінливості світу, а також описати методи, принципи та категоріальний апарат дослідження

– розкрити природу і сутність соціальної мінливості, виявити її специфіку в порівнянні з біологічною мінливістю;

– простежити дію мінливості в культурному просторі соціуму;

– описати механізм реалізації соціальної мінливості;

– виявити особливості мінливості соціальних систем у перехідний період на прикладі України.

1. Історіко-методологічні аспекти вивчення мінливості соціальних систем

Досліджується феномен “мінливості”, що передбачає визначення специфіки даного поняття, здійснення критичного аналізу існуючих в історії філософської думки підходів, створення адекватного методологічного забезпечення дослідження.

Здійснюється аналіз головного поняття дисертації. На погляд автора, саме поняття „мінливість” увібрало в себе всі сутнісні характеристики перетворення речей, процесів і станів, оскільки вказує на природність, перманентність, причинність і спрямованість будь-яких змін. Для підтвердження виказаної тези автор звертається до аналізу інтерпретації мінливості у філософських, природничих, психологічних і соціальних науках.

У загальнофілософському смислі мінливість визначається як постійний взаємоперехід потенційного й актуалізованого буття. У фізиці підтвердженням мінливості є фундаментальний закон - збереження й перетворення енергії, який є уособленням діалектики змінного і постійного. У хімії мінливість виглядає як процес перетворення речовин в інші (за складом та будовою) речовини. В теорії еволюції мінливість означає загальну властивість організмів набувати нових рис і властивостей, задля пристосування до нового оточення. На рівні суб'єкту мінливість проявляє себе як складний механізм соціалізації, результатом якої є перетворення структур свідомості. У межах теорії соціальної зміни мінливість розуміється як процес або результат переходу соціальної системи від старої структурної впорядкованості до нової.

Таким чином, доведено, що мінливість проявляє себе на енергетичному, молекулярному, генетичному, соціальному й свідомому рівнях, тобто охоплює всі можливі рівні буття і відбувається на всіх структурно-функціональних рівнях організму (системи), з чого випливає її всезагальність. Це, в свою чергу, визначає правомірність застосування цього терміна для пояснення соціальних подій. Також в ході аналізу проявів мінливості в неживій, живій і соціальній природі виявлено, що даний феномен сприймається як процес, як властивість (атрибут), як продукт і як механізм.

Мінливість як результат або продукт є констатацією факту переходу одного в інше і проявляється через існуючу велику різноманітність форм і видів зв'язків, функцій, структур, поведінки біологічних і соціальних організмів, через розмаїття буття взагалі. Процесуальність мінливості передбачає перманентність перетворень, наявність певних етапів, циклів, темпу і загальної траєкторії переходу від одного стану до іншого. Атрибутивність мінливості обумовлюється загальною здатністю матерії та свідомості до змін, абсолютністю руху. Наявність в організмі або системі такої властивості, як мінливість, забезпечує їй більш-менш тривале існування. З цього випливає важливість дії механізму пристосування. Мінливість як механізм проявляє себе в логічності і послідовності здійснення специфічних процесів розпізнавання імпульсів зовнішнього середовища та реагування на них з метою встановлення позитивної кореляції між наявним станом організму (системи) і змінами в оточенні з метою адаптації.

Підсумком даного підрозділу є авторське визначення мінливості як принципу, що обумовлює пластичність форми, структури, властивостей, поведінки організму (системи), дозволяє йому набувати нових станів і форм існування з метою подальшого еволюційного розвитку.

Запропоновано ретроспективний аналіз поглядів на феномен мінливості світу, результатом якого є систематизація існуючих в історії філософської думки знань крізь призму чотирьох основних проявів феномену мінливості: як властивості, продукту, процесу і механізму, де розкривається зміст зазначених проявів.

З виникненням діалектики, як філософсько-методологічної теорії, розвивається розуміння мінливості світу як загального закономірного процесу, що має свої стадії (розвиток „Абсолютного духу” за Г.Гегелем, зміна суспільно-економічних формацій за К.Марксом). Обґрунтування мінливості соціального світу представлено в теорії соціальної зміни, де відображено ґрунтовні знання про характер, масштаб, чинники, етапи соціальних змін, а також аналізується роль особистості як суб'єкта соціальних перетворень.

В ході ретроспективного аналізу виявлено, що для переважної більшості розглянутих течій та напрямків характерним є констатація факту обов'язкової наявності мінливості для всіх існуючих об'єктів, феноменів, а також намагання віднайти певні закономірності і напрямки здійснення змін. Хоча теоретично, в більшості концепцій, мінливість тлумачиться як прогрес, оскільки вона за своєю природою спрямована на оновлення і вдосконалення, несподівані зміни поширюють невідомість і сприймаються людиною як негативні.

Обґрунтування способу організації дослідження й вибір інструментарію до вивчення проблемної ситуації, покладеної в його основу. Конструктивність роботи забезпечена автором через впорядкованість дій щодо вибору засобів аналітичної роботи, яка розподіляється на три етапи. Перший торкається вивчення мінливості як загальної характеристики буття. Другий - спрямований на осягнення мінливості саме соціального світу. І нарешті, третій етап являє собою виокремлення специфіки ролі та функцій мінливості соціальних систем у суспільстві, що характеризується як „перехідне”.

Дослідження природи, сутності, змісту мінливості як такої зорієнтувало автора на використання діалектичного методу, його принципів і законів. Це, передусім, принципи об'єктивності, єдності логічного й історичного, системності, цілісності, розвитку, загального зв'язку, причинності, які проявляють себе в дії трьох об'єктивних законів.

Для аналізу соціальної мінливості в перехідних суспільствах використовується історичний аналіз, що допомагає віднайти закономірності й пояснити логіку залежності майбутнього від минулого. Доцільним тут є залучення синергетики, оскільки вона спрямована на вивчення кризових, катастрофічних моментів життєдіяльності складних систем, зокрема соціальних. До основних понять та принципів синергентики, котрі використані як інструментарій даного дослідження, відносяться: нелінійність, відкритість, неврівноваженість, дисипація, спонтанність, біфуркація, атрактор, флуктуація, самоорганізація, саморегуляція, регуляція, ентропія, фрактал, параметри порядку, тощо.

2. Теоретико-праксеологічні засади дослідження принципу мінливості соціальних систем

Присвячено виявленню специфіки соціальної мінливості, вивченню її ролі й форм прояву в культурі суспільства, а також аналізу дії мінливості в рамках культурного простору сучасної України.

Здійснений порівняльний аналіз дав змогу виявити принципову схожість мінливості живого організму й соціальної системи. Як у біологічній, так і в соціальній системі мінливість виступає як властивість, продукт, процес і механізм. Форми соціальної мінливості - поверхнева й глибинна - аналогічні до фенотипічної і генотипічної мінливості в живій природі, і відображують глибину й спадковість у реалізації змін. Доведено, що ціннісне ядро, як і генотип, детермінує соціальну мінливість, встановлюючи певні “заборони” (табу, релігійні догмати, моральні норми, право), дотримання яких гарантується силою примусу. Заборони, які накладаються на поверхневу мінливість, виявляються через дію індивідуальної, експертної або суспільної критики. І в біологічній, і в соціальній системі провідна роль мінливості полягає у формуванні адекватної відповіді організму (суспільства) на виклики середовища шляхом якісних змін з метою пристосування й подальшої еволюції. В обох видах систем при здійсненні механізму мінливості наявний “ефект затягування” - докорінні зміни відбуваються тільки в разі загострення протиріччя між системою і середовищем до останньої межі, коли не існує іншого вибору, окрім як змінитись і пристосуватись.

Але на фоні принципової схожості систем різної природи автором вказані специфічні відмінності в реалізації соціальної мінливості. Її специфіка обумовлюється тим фактом, що вона опосередкована соціальним суб'єктом. Свідома поведінка суб'єктів, їх волевиявлення, звичайно, не зупинять природних змін, але можуть суттєво затягнути, уповільнити цей процес або направити в інше русло. Крім того, вибіркове ставлення людей до існуючих у соціальній системі “заборон” робить їх не абсолютними, чим збільшує кількість ступенів свободи для системи й унеможливлює автоматичну реалізацію мінливості (за правилами термодинаміки).

Запропонована модель мінливості соціуму має трирівневу структуру: 1-й рівень включає характеристики, що визначають людство як природну цілісність, котра непідвладна простору й часу, перебуває у синкретному стані як сукупність архетипів, символів, принципів світопорядку; 2-й рівень характеризує мінливість у просторовому дискурсі як глибинне явище, що утримує культурологічне ядро і детермінує саморозгортання будь-якої соціальної системи, складається з ціннісно-смислових одиниць, притаманних різним типам цивілізацій, утворює їх унікальну культуру; 3-й рівень віддзеркалює поверхневу мінливість, тобто плинну у часовому вимірі, компоненти якої змінюються порівняно швидко й визначають конкретний історичний етап розвитку певного суспільства. Автор доводить, що завдяки активізації поверхневої мінливості відбуваються функціональні зміни в суспільстві, а завдяки глибинній - кардинальні структурні перетворення соціального світу, що знаходяться в дискурсі загальноеволюційного руху світової спільноти.

У дослідженні обґрунтовано, що мінливість культурних цінностей, як органічний процес, відбувається тоді, коли вони перестають виконувати свою транслюючу функцію, не дозволяють асимілювати новий важливий для людей соціальний досвід, поєднувати його з традицією і передавати наступним поколінням. Мінливість, що не зачіпає морфологічних основ суспільства, позначено як поверхневу. Залежно від темпу автором виокремлено такі її основні прояви як стиль, мода й захоплення. Найбільш динамічними компонентами в культурі є техніка й технології, наука й мистецтво. Вказані підсистеми вкрай нестійкі, схильні до стрибкоподібних переходів від одного стійкого стану до іншого, тому що геніальні вчені, винахідники, талановиті митці своїми відкриттями позначають точки біфуркації на траєкторії розвитку технологій, науки та мистецтва і створюють стрибкоподібний перехід підсистеми до нового якісного стану. Проте поверхнева мінливість у зазначених галузях ніколи не може вийти за межі своїх глибинних основ, оскільки заборона її реалізації діє через індивідуальну, експертну та суспільну критику.

Згідно із запропонованою моделлю, початковим етапом механізму мінливості є тиск на систему, надсилання їй імпульсів (сигналів) зовнішнього оточення або посилення флуктуацій всередині суспільства. Система оцінює сигнали, і першочергова її відповідь на них, як правило, ігнорування імпульсів і погашення флуктуацій. Цей час характеризується як „ефект затягування”, тобто суспільство намагається зберегти свій статус-кво й утримати існуючий порядок. Проте тиск на систему посилюється, її адаптаційні механізми слабшають, і вона не може протистояти змінам, що назрівають. Різко знижується ефективність функціонування керуючої підсистеми, відбувається демонтаж ціннісних орієнтирів. Загострення ситуації запускає в дію механізм мінливості як реакцію (зворотній зв'язок), що дозволяє системі долати протиріччя шляхом якісного оновлення. Мінливість як природний для будь-якої системи механізм реалізує найбільш актуальний для неї варіант еволюції (який відповідає її внутрішньому змісту і є генетичним продовженням її минулого). Природно мінливість здійснюється шляхом “найменшої енерговитратності”, проте свідома поведінка соціального суб'єкта суттєво впливає на реалізацію системою тієї або іншої програми і може прискорити/уповільнити мінливість або перенаправити її до інших альтернатив.

Автор розглядає гомеостаз, гомеорез, гомеоклаз як природний результат (продукт) функціонування мінливості в соціальному просторі: гомеостаз є продуктом амбівалентної мінливості, яка консервує існуючий стан системи незалежно від напряму її саморозгортання; гомеорез є продуктом позитивної мінливості, що супроводжується інноваційним розвитком структури зі збагаченням її функціональних можливостей (прогрес); гомеоклаз є результатом негативної мінливості, що призводить до руйнівної мутації з ознаками функціональних розладів, деформації структурних елементів, нарощування соціального хаосу (регрес).

У дослідженні обґрунтовано, що суспільство схильне до регресу та занепаду, коли нав'язані зміни руйнують поле існуючих у культурі генетичних заборон, не відповідають внутрішнім запитам системи, тобто є чужими для соціокультурного змісту даного суспільства на певному етапі його історичного розвитку.

Виокремлюються й аналізуються основні сили, що діють на соціальну систему в точці біфуркації, а саме: її минуле, внутрішній стан і зовнішнє оточення. Історичний огляд розвитку українського суспільства дав можливість визначити деякі константи матеріальної і духовної української культури, що сформувались у минулому і впливають на сучасне, зумовлюючи специфіку українського перехідного суспільства сьогодні.

Детермінацією минулого є геополітичне розташування України на Великому Кордоні, що відображується не тільки в геополітичному розколі національних еліт, але й зумовлює багатовекторність чинних урядів Гетьманщини, Запоріжжя, пізніше - Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Народна Республіка та, врешті, незалежної України.

На погляд автора, визначним фактором впливу на соціальну мінливість у сучасній Україні є внутрішні політичні процеси. Надмірна фрагментарність політичного поля країни уповільнює природний процес мінливості й не дає реалізуватись жодній з альтернатив подальшого розвитку. Найприроднішим варіантом мінливості для України є утворення громадянського суспільства, що генетично обумовлене історичним прагненням до демократії, індивідуальної господарської ініціативи, високим рівнем відкритості української культури для інновацій. У той же час сучасна політична нестабільність, а також ментальні риси (клановість, пасивність, відвернутість від майбутнього і зосередження тільки на сьогоденні, прагнення до швидкої наживи, декларативна майнова рівність тощо) накладають серйозні заборони для глибинної мінливості й уповільнюють її реалізацію.

Зовнішнє оточення детермінує внутрішні зміни в українському соціумі через глобалізаційний тиск. Але, автором відмічено, що сучасні глобалізаційні впливи суттєво змінюють здебільшого контур, поверхневий пласт національної культури, рівень цінностей поки що не зазнав докорінних перетворень.

Висновки

мінливість культурний соціум

Специфіка терміну “мінливість”, тобто особливості, що відрізняють його від інших термінів і понять, полягає в її цілеспрямованості і необхідності здійснення. Наголошується, що мінливість, це не просто сукупність будь-яких змін, а саме змін, які спонукаються наявним протиріччям, і мета здійснення мінливості - подолання цього протиріччя шляхом якісного оновлення. Виходячи із зазначених принципів, у роботі розроблено цілісну концепцію мінливості функціональних систем як принципу існування та розвитку соціального світу. Мінливість визначено як принцип, котрий обумовлює пластичність соціальних форм, як механізм оновлення структури, саморозгортання атрибутивних властивостей, модифікації поведінки соціальних систем, шляхом набуття якісно нових станів існуючими морфологічними структурами і проявляється через різноманіття форм існування.

В дисертації обґрунтована доцільність використання біологічного терміну “мінливість” для аналізу соціальної динаміки шляхом вивчення проявів мінливості на різних рівнях буття і порівняльного аналізу систем різної природи (біологічної і соціальної). Аналіз проявів мінливості у фізичній, органічній і неорганічній природі виявив її всезагальність й універсальність, а також багатоаспектність її розуміння як результату, властивості (атрибуту), процесу й механізму пристосування. Також доведено, що саме поняття „мінливість”, виражається через низку термінів: „зміна”, „динаміка”, „розвиток”.

Шляхом порівняльного аналізу було відкрито принципову схожість в реалізації мінливості біологічної і соціальної систем, основним завданням якої є конструювання найбільш пристосованого до середовища організму (системи) з метою подальшого еволюційного розвитку. Як в біологічній, так і в соціальній системі мінливість виступає як властивість, продукт, процес і механізм. Форми соціальної мінливості - поверхова і глибинна аналогічні до фенотипічної і генотипічної мінливості в живій природі, і відображують глибину і спадковість в реалізації змін. І в біологічній, і в соціальній системі провідна роль мінливості полягає в формуванні адекватної відповіді організму (суспільства) на виклики середовища шляхом якісних змін з метою пристосування і подальшої еволюції. Існування та еволюція біологічної системи зумовлена її спадковим ядром, доведено, що аналогом генотипу в соціальній системі є культурологічна матриця або ціннісне ядро, що теж регулює життєдіяльність суспільства, визначає його цілісність, впорядкованість і забезпечує відтворення основних властивостей і параметрів у часі.

Специфіка мінливості соціальної системи обумовлюється тим фактом, що вона опосередкована соціальним суб'єктом. Свідома поведінка суб'єктів, може суттєво затягнути, уповільнити процес змін або направити в інше русло.

Розкрито морфологію явища і побудовано трирівневу модель соціальної мінливості: 1-й рівень включає характеристики, що визначають людство як природну цілісність, котра непідвладна простору й часу; 2-й рівень містить ціннісно-смислові одиниці, притаманні різним типам цивілізацій, що утворюють їх унікальну культуру; 3-й рівень віддзеркалює поверхневу мінливість, тобто плинну у часовому вимірі, компоненти якої змінюються порівняно швидко і визначають конкретний історичний етап розвитку певного суспільства (стиль, мода та захоплення).

Відтворено специфіку динаміки мінливості як механізму саморозгортання соціального світу, іманентною метою якого є локалізація найактуальнішого для системи шляху еволюції, що з одного боку, відповідає її внутрішньому змісту, з іншого - мінімізації затрат енергії на структурно-функціональні перебудови; складається з п'яти послідовних стадій: 1) тиск на систему імпульсів внутрішнього і зовнішнього середовища; 2) оцінка імпульсів, що мають загрозливу енергетику для цілісності системи; 3) реакція системи на імпульс (зворотній зв'язок); 4) вибір системою майбутнього стану (точка біфуркації); 5) реалізація одного з трьох сценаріїв майбутнього розвитку: гомеостаз, який є продуктом амбівалентної мінливості; гомеорез, що є продуктом позитивної мінливості; гомеоклаз, що є результатом негативної мінливості, що призводить до руйнівної мутації.

Розглянуті основні синергетичні закономірності мінливості соціальних систем: модифікація соціальних систем відбувається за найменшим енергозатратним напрямом; траєкторія мінливості детермінується змістом культурологічного ядра системи, в якому закладено її минуле, сьогодення і майбутнє; соціальний суб'єкт при узгодженні управлінської діяльності держави і громадянського суспільства з внутрішнім рухом системи виступає каталізатором цілераціональних змін, у протилежному випадку - інгібітором, тобто гальмує їх розвиток.

На основі даної моделі проаналізована історична мінливість українського соціуму. Праксеологічний аналіз перехідного процесу в Україні викрив: у ретроспективному аспекті відсутність фундаментальних досліджень у даній галузі; у морфологічному - відсутність цілісності, структурованості і кореляції між елементами культурологічного ядра, що історично обумовлено межовим положенням країни між двома антропогенними зонами - Заходом і Сходом, що призводить до уповільненого формування громадянського суспільства на засадах загальноцивілізаційних цінностей з причини певних ментальних заборон (клановість, спотворене сприйняття влади, пасивність, відвернутість від майбутнього і зосередження тільки на сьогоденні, прагнення до швидкої наживи, декларативна майнова рівність), високим рівнем конфронтації політичних сил.

Література

1. Авєріна О.І. Цінності організації як запорука її успішності / О.І. Авєріна // Нова парадигма: альманах наукових праць. - Запоріжжя: „Тандем-У”, 2003. - Випуск 35. - С. 88-96.

2. Авєріна О.І. Мінливість соціальних систем як результат виклику соціокультурної інтеграції / О.І. Авєріна // Нова парадигма: журнал наукових праць. - 2007. - Випуск 65. - Ч. 1. - С. 111-119.

3. Авєріна О.І. Осягнення феномену мінливості в історії філософської думки / О.І. Авєріна // Нова парадигма: журнал наукових праць. - 2007. - Випуск 69. - С. 36-45.

4. Авєріна О.І. Мінливість як загально-філософська категорія / О.І. Авєріна // Нова парадигма: журнал наукових праць. - 2007. - Випуск 71. - С. 31-40.

5. Авєріна О.І. Осягнення мінливості як одного з принципів буття / О.І. Авєріна // Гілея (науковий вісник): збірник наукових праць. - 2007. - Випуск 10. - С. 300-308.

6. Авєріна О.І. Алгоритм мінливості соціальних систем / О.І. Авєріна // Політологічний вісник: зб. наукових праць. - 2007. - Випуск 30. - С. 45-57.

7. Бех В.П., Авєріна О.І. Соціальна мінливість / В.П. Бех, О.І. Авєріна // Вісник Житомирського державного технічного університету. - 2008. - Випуск 3: Філософські науки. - С. 10-23.

8. Авєріна О.І. Мінливість як фактор розвитку ціннісної компоненти організаційної культури / О.І. Авєріна // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: зб. наукових праць. - 2005. - Випуск 3. - С. 12-22.

Размещено на Allbest.ru