Концепція свободи філософування Бенедикта Спінози

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації для здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КОНЦЕПЦІЯ СВОБОДИ ФІЛОСОФУВАННЯ БЕНЕДИКТА СПІНОЗИ

Рудь Борис Юрійович

Київ - 2009

Анотації

Рудь Б.Ю. Концепція свободи філософування Бенедикта Спінози. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, - Київ, 2009.

У дисертації здійснено дослідження концепції свободи філософування Бенедикта Спінози. Визначено і проаналізовано поняття власне свободи у Б. Спінози, свободи філософування, теоретико-історичні причини виникнення концепції свободи філософування.

Визначено роль свободи філософування в людському існуванні, яка полягає в уможливленні людського самозбереження і самовдосконалення шляхом пізнання. Доведено, що свобода у Б. Спінози має декілька вимірів, зокрема онтологічний і політико-філософський. Згідно зі спінозівською онтологією свобода полягає у звільненні людини від з пасивних станів душі і осягнення нею свого місця у світовому причинно-наслідковому зв'язку. У політико-філософському сенсі свобода є поєднанням права суспільства на самоврядування, пізнавальної любові до Бога, свободи філософування та визнання права на привілеї. З'ясовано, що поняття свободи філософування не є тотожним поняттям свободи і свободи волі, водночас, свобода філософування уможливлює свободу і водночас є її наслідком. Розкрито сутність концепції свободи філософування у політичній філософії Бенедикта Спінози, з'ясовано, що концепція свободи філософування виступає для обґрунтування свободи на суспільному рівні.

Ключові слова: свобода філософування, свобода, афекти, суспільство, політична філософія.

Рудь Б.Ю. концепция свободы философствования Бенедикта Спинозы. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 05 история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертационном исследовании проводится анализ концепции свободы философствования Бенедикта Спинозы путем раскрытия соотношения свободы и свободы философствования, определения места концепции свободы философствования в спинозовской политической философии. В рамках диссертационного поставлены и выполнены следующие задания: раскрыты теоретико-исторические причины возникновения концепции свободы философствования Бенедикта Спинозы, показано онтологическое обоснование свободы философствования, показаны разные параметры свободы в спинозовской философии, раскрыто соотношение концептов "свобода", "свобода философствования", "воля", определено место концепции свободы философствования в политической философии Бенедикта Спинозы.

Историческими предусловиями возникновения концепции свободы философствования были господствующая в Европе XVII века не толерантность, неприятие принципа доктринального плюрализма в обществе того времени, а также преследования Б. Спинозы и его соратников. Теоретическими источниками концепции свободы философствования были: еврейские философско-религиозные учения, европейские философские исследования, посвященные логике, политико-философские теории, господствовавшие и набиравшие силу в XVII веке. Концепция свободы философствования оказала глубочайшее влияние на дальнейшее развитие политико-философской и политико-правовой мысли. Концептуальными наработками Б. Спинозы пользовались при разработке собственных политико-философских концепций такие философы, как Дж. Локк, Д. Дидро, Ш. -Л. Монтескье, и такие политики и философы, как Т. Джефферсон и Т. Пейн. Концепция свободы философствования сыграла решающую роль в концептуальном оформлении идей еврейского просветительского движения "Хаскала", одним из родоначальников которого был М. Мендельсон.

Проблеме онтологического обоснования свободы философствования и ее необходимости у Б. Спинозы посвящены такие работы, как "Этика", "Краткий трактат о Боге, человеке и его счастье", "Богословско-политический трактат" и "Политический трактат". Б. Спиноза доказывает, что потребность в свободе философствования заложена в человеческой природе: каждый человек, согласно со спинозовской философией имеет врожденную потребность в самосохранении и самоусовершенствовании, которую он реализует путем познания. Адекватное познание невозможно без свободы философствования, поскольку будет невозможен доступ к знаниям и обмен ими. Более того, при ограничении свободы философствования душа человека, согласно Б. Спинозе, будет чувствовать неудовольствие и оттого сильнее подвергаться пассивным аффектам, которые уменьшают мощность человека, а соответственно и сводят на нет способность к самосовершенствованию и самосохранению. Человек, осознавая свое место в каузальной цепи, в соответствии с учением Б. Спинозы, желает подобного освобождения и для других людей. В случае, если ему препятствуют в осуществлении деятельности, направленной на просвещение других членов общества, человек начинает чувствовать действие пассивных - страдательных аффектов, таким образом постепенно утрачивая осознание своего места в каузальной связи вещей в природе, а следовательно и теряя свободу, и свое могущество.

Концепция свободы философствования позволяет постичь параметры понимания свободы у Б. Спинозы. Онтологическое и политико-философское понимание свободы человека у Б. Спинозы не тождественны. Если первое предполагает обоснование необходимости свободы человеческой природой, а сама человеческая свобода понимается как осознание мировой причинно-следственной связи, т. е. понимание того, что не существует свободной воли и знание причин всех действий, то в политической философии свобода выступает совокупностью свободы философствования, интеллектуальной любви к Богу - т. е. познания, права на самоуправление общества и признание требований, основанных на привилегиях. Однако концепция свободы философствования выступает частью концептуального обоснования необходимости свободы, как в первом, так и во втором случае. Онтологическое понимание подразумевает необходимость свободы философствования, которая является одновременно и причиной, и следствием человеческой свободы. Политико-философское понимание свободы подразумевает необходимость свободы философствования как неотъемлемой части свободы, делающей возможной другую предпосылку свободы - интеллектуальную любовь к Богу. Вышеприведенное подтверждает, что свобода философствования не тождественна свободе, хотя и делает ее возможной. Более того, свобода философствования строго детерминирована, а не является следствием свободной воли человека, которой, согласно спинозовской философии не существует.

В политической философии концепция свободы философствования выступает для актуализации свободы в обществе и для концептуализации свободы в научном и политическом дискурсе Таким образом, осуществляется актуализация свободы и в дискурсе вообще. Более того, концепция свободы философствования занимает центральное место в политической философии Б. Спинозы поскольку согласно с его мнением, государство существует как раз для того, чтобы обеспечивать человеку исполнение наиболее важных естественных прав, для чего, собственно государство и создается людьми. А одним из наиважнейших естественных прав является право на свободу философствования, которая в свою очередь делает возможным стабильное развитие государства и преувеличение могущества человека, а таким образом и государства, поскольку могущество последнего равно сумме могущества всех граждан. Таким образом, концепция свободы философствования занимает центральное место в политической философии Бенедикта Спинозы и одно из важнейших мест в его общефилософской системе.

Ключевые слова: свобода философствования, свобода, аффекты, общество, политическая философия.

Rud B. Y. Conception of philosophizing freedom of Benedict Spinoza. Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of philosophical sciences after specialty 09. 00. 05 - the history of philosophy. - Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2009.

In dissertation I made a research of conception of philosophizing freedom of Benedict Spinoza. There are determined and analyzed concepts of freedom itself, philosophizing freedom, theoretical and historical preconditions of conception of philosophizing freedom.

There is determined the role of philosophizing freedom in human's existence, that lies in allowing human's self-preservation and self-perfection. It's proved that freedom in Spinoza's philosophy has several dimensions, e. g. ontological and political philosophy dimension. According to Spinoza's ontology, freedom consists in human liberation from passive conditions of soul by perception of human its' place in world cause-effect relation. In Spinoza's political philosophy freedom is a combination of society's right of self-governance, cognitive love of God, philosophizing freedom and recognition of rights of privileges. It's found out, that concepts of freedom, philosophizing freedom and free will are not the same, but philosophizing freedom makes freedom itself possible and at the same time is its' consequence. There's revealed the essence conception of philosophizing freedom in political philosophy of Benedict Spinoza, it's clarified, that conception of philosophizing freedom substantiates freedom at the social level.

Keywords: philosophizing freedom, freedom, affects, society, political philosophy.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Процес інтеграції сучасної української філософської думки до світового інтелектуального простору передбачає переосмислення результатів історико-філософських досліджень, зокрема проблем власне свободи, політичних аспектів свободи і свободи філософування. Попри розмаїття філософських шляхів вирішення цих проблем, слід звернути увагу на фундаментальну концепцію розуміння свободи та свободи філософування нідерландського філософа Бенедикта Спінози.

Впродовж ХХ століття інтерес до філософської спадщини Б. Спінози неодноразово зростав, що дало змогу багатьом історикам філософії казати про "спінозистський ренесанс", який полягав у підвищенні інтересу до філософської спадщини Б. Спінози і зростанні кількості досліджень, присвячених даній проблематиці.

Водночас існують певні питання спінозівської філософії, які є ще не досить дослідженими, серед них - концепція свободи філософування. Ця проблематика в декількох працях розглядалась лише в релігійно-теологічному контексті. У вітчизняній філософській думці практично відсутні дослідження, які б своїм предметом мали концепцію свободи філософування, хоча ця концепція є важливою складовою спінозівської філософії.

Свобода філософування постає у Б. Спінози як втілення принципу свободи на державницькому рівні, так і як уможливлення свободи взагалі, її актуалізація і концептуалізація в соціумі. Свобода філософування у Б. Спінози виступає як передумова та закономірний наслідок звільнення людини від влади афектів та "пасивних станів душі" (Б. Спіноза).

Розуміння свободи Б. Спінозою, її вплив на свободу філософування та концептуальне обґрунтування необхідності свободи філософування актуалізується в межах політичної філософії.

Усвідомлення впливу свободи на існування держави є актуальним, внаслідок тих суспільних процесів, що зараз відбуваються у світі. Зокрема процесів інтеграції і глобалізації світового суспільства. Сучасний науковий і філософський дискурс знову актуалізує питання необхідності свободи філософування у суспільстві та її концептуального оформлення.

Дослідження концепції свободи філософування Б. Спінози сприятиме глибшому розумінню загальної філософської концепції Б. Спінози і дослідженню засад сучасної європейської політичної філософії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми Київського національного університету "Наукові проблеми сталого державного розвитку України" науково-дослідницької теми філософського факультету №06БФ 041-01 "Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання".

Метою дисертаційної роботи є розкриття сутності концепції свободи філософування Б. Спінози через співвідношення свободи і свободи філософування, та виявлення історичних і онтологічних основ свободи філософування.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· дослідити теоретико-історичні засади концепції свободи філософування Б. Спінози

· з'ясувати онтологічні основи концепції свободи філософування

· визначити параметри розуміння свободи у спінозівській філософії

· віднайти взаємозв'язок волі, свободи та свободи філософування у філософії Б. Спінози

· розкрити концепцію свободи філософування у спінозівській політичній філософії

Об'єктом дослідження є філософське вчення Б. Спінози.

Предметом дослідження - концепція свободи філософування Б. Спінози.

Наукова новизна. В результаті дослідження обґрунтована концепція свободи філософування Б. Спінози як втілення принципу свободи на державницькому рівні і актуалізації свободи в соціумі та розуміння свободи філософування як передумови і закономірного наслідку звільнення людини від влади афектів та "пасивних станів душі".

Основними висновками дисертаційного дослідження, які містять положення наукової новизни і винесені на захист є такі:

- виявлено, що теоретико-історичними причинами появи концепції свободи філософування були пануюча у ХVII ст. релігійна нетолерантність та політична нестабільність, для подолання яких у теоретичному плані Б. Спіноза і створює концепцію свободи філософування;

- вперше у вітчизняній філософії наголошено і доведено, що свобода філософування згідно зі спінозівськими поглядами зумовлена вродженим прагненням людини до самозбереження, виступає як передумова та закономірний наслідок звільнення людини від влади афектів та пасивних станів душі і постає як втілення принципу свободи на державницькому рівні.

- доведено, що Б. Спіноза обґрунтовує декілька параметрів розуміння свободи, зокрема політико-філософський і онтологічний. Онтологічний параметр розуміння свободи полягає у визначенні свободи як усвідомлення людиною свого місця у всесвітньому каузально-наслідковому зв'язку. Політико-філософський параметр - у обґрунтуванні свободи як сукупності свободи філософування, пізнавальної любові до Бога, визнання права на привілеї громадян та права суспільства на самоврядування.

- обґрунтовано, що поняття волі, свободи і свободи філософування є взаємопов'язаними, але не тотожними. Свобода філософування у філософії Б. Спінози постає як передумова і закономірний наслідок звільнення людини від влади афектів та "пасивних станів душі". Власне свобода є усвідомленням людиною свого місця у каузально-наслідковому зв'язку. Таким чином, свобода філософування постає як уможливлення та закономірний наслідок свободи і детермінована людською волею як прагненням до самозбереження.

- з'ясовано, що у спінозівській політичній філософії концепція свободи філософування постає як втілення принципу свободи на державницькому рівні так і як актуалізація свободи в соціумі. В цьому полягає роль і значення свободи філософування у політичній філософії Б. Спінози.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно дає змогу осмислити концепцію свободи філософування у Б. Спінози та глибше зрозуміти його загально філософську концепцію. Крім того, дана робота дозволяє простежити процес формування концепції свободи філософування та її подальший вплив на різні політичні і філософські теорії та на політичні процеси у європейському суспільстві.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання теоретичних положень і висновків дисертації як основи для подальших історико-філософських досліджень.

Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів з історії філософії та філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри історії філософії, доповідях на міжнародних наукових конференціях: "Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка-2007" (м. Київ, квітень 2007р.), "Ломоносов-2007" (м. Москва, квітень 2007р.), "Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка-2008" (м. Київ, квітень 2008р.), Міжнародному симпозіумі "Сучасність Спінози" (м. Москва, листопад 2007р.)

Публікації: Впровадження результатів дослідження здійснено у формі наукових публікацій: чотирьох статей, які були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тез, опублікованих у матеріалах чотирьох конференцій.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження зумовлені специфікою предмета і логікою розкриття теми, метою і завданнями дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, п'ятьох підрозділів та висновків. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок, з яких 165 сторінок основного тексту і 15 сторінок - список використаних джерел, загальна кількість яких становить 184 джерела.

Основний зміст дослідження

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми, визначається стан наукової розробки теми, окреслюється мета та основні завдання, предмет та об'єкт дисертаційного дослідження, сформульовано положення наукової новизни, що виносяться на захист, теоретичну значущість роботи, наводяться дані про публікації і апробації результатів

дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методологічна база дослідження" окреслено джерельну базу та основні методологічні підходи до розгляду концепції свободи філософування Б. Спінози. Простежується ступінь наукової розробки теми та дотичних тем, як у здобутках радянських і вітчизняних філософів, так і у здобутках закордонних спеціалістів. Доводиться, що у вітчизняній філософії дана проблема фактично не розглядалася, а у зарубіжній була розглянута лише дотично.

Серед закордонних дослідників в першу чергу слід виокремити таких дослідників, як Р. Проховнік, П. Кешем, Н. Левін, С. Сміт, С. Надлер, Е. Балібар, А. Матерон та А. Негрі, які займалися безпосередньо проблемою свободи філософування Б. Спінози або ж проблемами спінозівської політичної філософії. Слід також відзначити великий вплив таких дослідників, як Г. Вульфсон та Е. Геррет, які зробили вагомий внесок у світове спінозознавство, комплексно дослідивши філософію Б. Спінози та його методологію.

Серед російських дослідників необхідно в першу чергу виокремити В. Половцову, А. Майданського, І. Кауфмана, К. Сергєєва, Р. Іоста як таких, що зробили значний внесок у дослідження спінозівської філософії і питання свободи філософування зокрема. Однак необхідно відзначити, що проблематика концепції свободи філософування не була домінуючою серед спінозознавчих студій.

Дана проблематика є також мало дослідженою і українськими вченими. Тим не менш, було здійснено вагомий внесок у дослідження спінозівської філософії такими дослідниками, як В. Бичко, В. Горський, Р. Димерець, О. Гомілко, С. Секундант, В. Гусєв, Т. Кононенко, Д. Прокопов та ін. .

Методологічною основою дисертації є принципи наукового аналізу: системності, цілісності, компаративний, парадигмальний, історизму. В процесі дослідження автором були задіяні наступні методи: аналітичний, системний, історичний, порівняння

В розділі також досліджено термінологію Б. Спінози, доведено, що Б. Спіноза змінює значення термінів в залежності від проблеми, розглядом якої він займається, та в залежності від того, кому присвячене наукове дослідження. Так, у роботі, присвяченій філософії Р. Декарта Б. Спіноза користується картезіанською термінологією.

У другому розділі "Основи концепції свободи філософування" розглядаються витоки спінозівської концепції свободи філософування та її вплив на філософські і політичні теорії, а також обґрунтування свободи філософування згідно зі спінозівською онтологією.

У підрозділі 2.1 "Теоретико-історичні засади виникнення концепції свободи філософування Бенедикта Спінози" визначено, що на формування концепції свободи філософування вплинули історичні події і події у особистому житті Б. Спінози, а також філософські і політичні теорії, які в XVII столітті були поширені на європейському континенті.

Однією з головних і перших причин, які викликали появу і розвиток цієї концепції у Б. Спінози є та нетолерантність, яка була поширена серед єврейської спільноти у Нідерландах у XVII столітті. Така нетолерантність була викликана історією єврейської громади у даній країні. Євреї з'явилися в Нідерландах після жахливих переслідувань за їхню віру в Іспанії і Португалії, де однієї підозри щодо віросповідання навіть вихрещених євреїв було достатньо для їх страти. Відтак, переселившись до Нідерландів, євреї ретельно зберігали власну релігію і філософію, намагаючись утримати її якомога "чистішою" - не допустити впливів на неї ззовні. Відтак дуже негативно сприймалися будь-які відхилення від єврейської релігії всередині общини і ставлення до людей, які пропагували подібні зміни або взагалі не з неповагою ставилися до іудаїзму та його канонів було негативне.

Іншою причиною, яка спонукала Б. Спінозу розробляти концепцію свободи філософування була політика кальвіністської церкви у Нідерландах, спрямована на придушення свободи мислення і на переслідування ворогів церкви, що нагадувало католицьку інквізицію, яка у XVI столітті тероризувала територію Нідерландів. Крім того, кальвіністська церква рішуче виступала проти різних течій модерної філософії, зокрема, картезіанства, прихильником якого був свого часу Б. Спіноза. Таке переслідування наносило велику шкоду розвитку філософської і наукової думки тогочасних Нідерландів. Крім того, кальвіністське духовенство здебільшого підтримувало оранжистів - політичну партію, яка знаходилася у боротьбі з партією Я. де Вітта, де було багато прихильників, друзів і учнів Б. Спінози. Згодом, саме завдяки кальвіністській пропаганді було вбито Я. де Вітта і почато переслідування Б. Спінози за його працю "Теологічно-політичний трактат".

Доведено, що серед теоретичних джерел концепції свободи філософування слід назвати праці єврейських мислителів Х. Крескаса, М. бен Гершома і М. бен Маймона, які у своїх працях підіймали питання свободи, свободи волі і божественного наперед визначення. Також вплинули на Б. Спінозу думку цих філософів щодо викладання єврейської релігії для не євреїв, а також відомості, що містилися у Торі, щодо історії релігії євреїв і можливості свободи віросповідання.

Визначено, що серед європейських мислителів великий вплив на формування спінозівської концепції свободи філософування справили Р. Декарт та Т. Гоббс. Перший справив вплив на Б. Спінозу своєю філософією. Другим філософом, який вплинув на Б. Спінозу був Т. Гоббс, який був популярний серед прихильників Я. де Вітта і праця якого "Левіафан" була заборонена одночасно із "Теологічно-політичним трактатом" Б. Спінози. Гоббсівські погляди на державу знайшли відбиток у спінозівській політичній філософії. А згадана Т. Гоббсом можливість неспівпадіння зовнішнього віросповідання і внутрішніх переконань була розвинена Б. Спінозою у одну із причин необхідності свободи вільно філософувати, викладати свої думки та сповідувати власну релігію.

Також показано, що концепція свободи філософування справила великий вплив на сучасників і послідовників Б. Спінози. Такий вплив серед сучасників простежується у Дж. Локка, англійських і французьких деїстів. Водночас, погляди Б. Спінози та його філософія вплинули на отців-засновників США: Т. Джефферсона і Т. Пейна. Перший намагався втілити деякі положення з концепції свободи філософування Б. Спінози у житті. Другий також брав до уваги спінозівські напрацювання у обґрунтуванні необхідності свободи філософування під час своєї законодавчої діяльності. Теоретична спадщина Б. Спінози справила вплив і на єврейську філософію, зокрема на такого мислителя, як М. Мендельсон, що стояв у витоків єврейського просвітницького руху Хаскала. Концепція свободи філософування Б. Спінози сприяла його популяризації серед єврейського просвітницького руху і єврейських політичних рухів у Європі.

Підрозділ 2.2. "Свобода філософування як cпосіб утвердження людини в бутті" присвячений розгляду проблеми зумовленості потреби у свободі філософування людською природою.

Зокрема, визначено, що свобода філософування виникає як результат вродженого прагнення людини до збереження і вдосконалення свого існування, яке Б. Спіноза називає conatus. Цей принцип, який проголошує, що будь-хто прагне ствердитися і вдосконалитися у своєму існуванні має центральне значення у спінозівській антропології. Фактично, цим принципом, а також дією афектів пояснюються всі дії людини. Фактично, цей принцип можна реалізувати лише одним шляхом - адекватним пізнанням, адже під час адекватного пізнання, людина отримує ідеї речей, тим самим збільшуючи своє буття за рахунок цих ідей, які вони в це своє буття включає. Таким чином, людина з рахунок частини буття інших речей - їхньої ідеї вдосконалює своє буття. Це можна зробити лише за допомогою пізнання. Однак оскільки людина пізнає оточуючий світ по-різному, то вона отримує адекватні і неадекватні ідеї. Тільки за допомогою адекватних, однак, можна утвердитися і удосконалитися у своєму існуванні. Відтак, не всі різновиди пізнання є для людини корисними.

Розглядається концепція афектів Б. Спінози. Визнається вирішальна роль афектів у людському існуванні. Дається визначення афектів та їх основні різновиди. Показано роль активних і пасивних афектів та спосіб приборкання останніх. Пасивні афекти, які змушують душу відчувати незадоволення, а відтак втрачати у своєму існуванні, можуть бути не подолані повністю, а переможені більш сильним афектом. Таким більш сильним афектом буде той, який містить адекватну ідею, себто афект-дія. Таким чином, для того, щоб перемогти пасивні афекти людині необхідно бути підданій впливу активних афектів, які містять адекватні ідеї. Найсильнішим таким афектом є пізнавальна любов до Бога. Якщо її обмежити, то людина відчуватиме незадоволення, а отже - втрачатиме у бутті. Якщо ж зробити її можливою для однієї людини, людина також відчуватиме незадоволення, а отже її зусилля по утвердженню в бутті буде змарновано.

У третьому розділі "Свобода філософування як уможливлення свободи" розглядається проблема зв'язку свободи і свободи філософування і висвітлення цього звязку у політичній філософії Б. Спінози.

У підрозділі 3.1. "Параметри свободи у філософії Б. Спінози" розкривається сутність власне свободи й відмінність поняття свободи в спінозівській отології від поняття свободи у політичної філософії Б. Спінози. Доводиться, що свобода полягає у тому, що внаслідок усвідомлення свого місця у причинно-наслідковому зв'язку і осягнення своєї природи людина може перетворити багато афектів на об'єкти свого вивчення, а не бути їхнім об'єктом. Крім того, людина зможе приборкувати дію поганих пасивних афектів афектами активними, які приноситимуть людині задоволення.

Істинна свобода виражена у здатності людини до діяння: чим більше людина здатна діяти, переборюючи активними афектами (діями) пасивні, тим більш вона є вільною. Адже в першому випадку вона перетворює інші речі на об'єкт своєї діяльності, і як ми довели у попередньому розділі, збільшує своє буття за рахунок інших речей, в той час, коли у другому випадку людина сама стає об'єктом інших речей. Відтак, дійсна свобода будь-якої людини прямо пропорційна її здатності до діяльності. Активні стани душі - дії - виникають через адекватні ідеї, а пасивні стані - через неадекватні: Тому питання вільності пізнання і є дуже актуальним для Б. Спінози.

Категорія свободи у Б. Спінози нерозривно пов'язана із категорією необхідності. Власне, можна погодитися з дослідниками, які кажуть про спінозівську свободу як усвідомлену необхідність. Однак категорія необхідності має у Б. Спінози різне значення. Одна справа, коли мова йде сутність речей, а інша - коли мова йде про існування речей. У людини, як і у інших кінцевих модусів субстанції, сутність залежить від законів природи, а існування від послідовності і порядку причин. Останній означає положення речі у причинно-наслідковому зв'язку відносно інших, які тим чи іншим чином впливають на неї. Цей причинно-наслідковий зв'язок будується за природними законами, які не тільки регулюють зовнішню взаємодію речей, а й зсередини впливають на річ, прирікаючи останню до активної діяльності.

Свобода у політичній філософії Б. Спінози відрізняється від свободи у загально філософському розумінні. У спінозівській політичній філософії свобода є поєднанням пізнавальної любові до Бога - пізнання, у якому людина звільняється, свободи філософування, яка є запорукою цього пізнання, права на самоврядування суспільства та визнання вимог, що засновані на привілеях (цей пункт нагадує попередній і стосується міст).

Однією з ланок, які поєднують політичну свободу і свободу особисту є розум. Саме розум, на думку Б. Спінози штовхає людину на шлях знання та мудрості: лише розум дає мудрим закони, переконаний нідерландський філософ. Крім того, на думку Б. Спінози, розум, який є гарантом особистої свободи людини, адже за його допомогою перемагаються афекти, як ми вже показали, в той же час каже людині про необхідність коритися рішенням держави.

У підрозділі 3.2. "Співвідношення волі, свободи і свободи філософування у Б. Спінози" з'ясовується, що свобода волі - це хиба породжена абстрактними поняттями, тобто пізнанням першого роду - неповним, неадекватним пізнанням. Людина є лише кінцевим модусом у нескінченній природі, її існування - перебування у міцному ланцюзі причин і наслідків. Для того, щоб володіти свобідною волею, людина має бути "джерелом" своїх дій і думок, рухів, тобто вони мають бути не спричиненими ззовні, а зсередини. Вживаючи термінологію Б. Спінози, людина має бути natura naturans - природою, що породжує, а не natura naturata - породженою природою. Однак, в світі існує багато речей, які не залежать від людської волі, але, тим не менш, впливають на людину. Крім того, якби людина була тією natura naturans, вона б володіла всією повнотою адекватного знання, а відтак і буттям всіх речей. Існує єдина річ, яка відповідає вищенаведеним вимогам - це Бог або природа. Людина ж не має свободи волі.

Крім того, Б. Спіноза ототожнює волю з розумом, а відтак зазначає, що вона теж є кінцевою і обмеженою. Вона лише може прагнути осягнути нескінченість, але повністю осягнути її не може. Розум теж підкоряється дії причин, дії афектів, таких як задоволення, незадоволення, бажання та інші. Він, власне, спрямовується до пізнання не сам-по-собі, а через дію афектів, отже не може вважатися вільним.

Відсутність свободи волі у людини не означає, що людина є невільною - вона, хоч і позбавлена свободи волі, тим не менш може стати вільною, усвідомивши той причинно-наслідковий зв'язок, у який вона включена - іншими словами, усвідомивши причину свого існування. Таким чином, людина пізнає ці причини і необхідність свого існування, а також закони своєї природи, за якими вона існує. Пізнавши це, людина може позбутися "випадкових" причин, викликаних афектами-пристрастями, тобто убезпечити себе від втрати могутності.

Свобода людини полягає в тому, що внаслідок усвідомлення свого місця у причинно-наслідковому зв'язку і осягнення своєї природи людина може перетворити багато афектів на об'єкти свого вивчення, а не бути їхнім об'єктом. Крім того, людина зможе приборкувати дію поганих пасивних афектів афектами активними, які приноситимуть людині задоволення.

Свобода філософування є різновидом свободи, який водночас є передумовою виконання самого принципу свободи і наслідком досягнення людиною свободи. Для того, щоби стати вільною, людина мусить пізнавати світ адекватно. Коли існують певні заборони, що стосуються пізнання, людина не зможе пізнавати світ адекватно, а відтак не зможе стати вільною. З іншого боку, людина, яка осягнула принцип свободи і є вільною, згідно зі своєю природою буде бажати іншим такого ж добра, як і собі, відтак вона буде усіляко намагатися просвітити інших, що без свободи філософування також є неможливим. У політичному вимірі, без свободи філософування відпадає сенс існування держави, адже вона - свобода пізнання і викладання зумовлена природою людини - є природним правом. Держава покликана слугувати реалізації природних прав людини обмежуючи ті, які можуть завадити цьому. Якщо ж природне право на свободу філософування не буде реалізоване, люди не тільки не матимуть потребу у державі, що не виконує свого призначення, але й будуть дволикими, що у будь-якому разі призведе до руйнації держави, а відтак і до знищення свободи, і настання свавілля.

У підрозділі 3.3. "Концепція свободи філософування у політичній філософії Б. Спінози" присвячений проблемі концептуалізації свободи філософування у політичній філософії Б. Спінози. Окреслюються причини виникнення суспільства і держави та визначається роль та місце свободи філософування в державі. Показується залежність міри свободи філософування від державного устрою та визначається її вплив на державу. Держава виникає задля забезпечення природних прав людини. Одним із таких природних прав людини, що ґрунтуються на людській сутності є право на свободу філософування. Відтак будь-яка держава повинна забезпечити належне виконання цього права, адже без нього людина не буде почуватися вільною, а відтак і щасливою, а це загрожуватиме існуванню держави, оскільки в цьому існуванні не буде сенсу. Крім того, свобода філософування, оскільки вона передбачає свободу пізнання, підвищує могутність людини. А могутність держави складається з могутності її громадян. Рівень свободи філософування в суспільстві фактично не залежить від державного устрою. Залежить лише рівень представленості тієї чи іншої релігії. У державі існує два різновиди права - державне і природне. Державне право - це своєрідна надбудова, над природним правом, покликана забезпечувати реалізацію останнього. Державне право може обмежувати природне право, але за умови мети, про яку сказано вище. До державного права Б. Спіноза відносить і справи зовнішнього релігійного культу, який, однак не має втручатися у внутрішню віру людини і нав'язувати їй будь-які погляди, в т. ч. і на світобудову. Відтак, філософія і теологія у Б. Спінози розмежовуються. Перша відноситься до природного права людини, друга - до царини державного права, яке є похідним від природного. Таким чином, свобода філософування є первинною як до релігії, так і до державного права взагалі.

У висновках дисертаційного дослідження зроблено підсумки результатів роботи, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. спіноза свобода філософування пізнання

· Концепція свободи філософування Б. Спінози - одна з концепцій, які є основою сучасної концепції свободи думки і невід'ємною частиною усіх теорій толерантності. На її формування вплинули історичні події і події у особистому житті Б. Спінози, а також філософські і політичні теорії, які в XVII столітті були поширені на європейському континенті. Однією з головних і перших причин, які викликали появу і розвиток цієї концепції у Б. Спінози є та нетолерантність яка була поширена серед єврейської спільноти та кальвіністського духовенства у Нідерландах у XVII столітті. Серед теоретичних джерел концепції свободи філософування слід назвати праці єврейських мислителів Х. Крескаса, М. бен Гершома і М. бен Маймона. Серед європейських мислителів великий вплив на формування спінозівської концепції свободи філософування справили Р. Декарт та Т. Гоббс. Концепція свободи філософування справила великий вплив на сучасників і послідовників Б. Спінози. Такий вплив серед сучасників простежується у Дж. Локка, і англійських деїстів, які стверджують неадекватність Біблії "істинній релігії" і проголошують необхідність свободи віросповідання і свободи висловлення власних думок. Водночас, спінозівські погляди та його філософія вплинули на отців-засновників США: Т. Джефферсона і Т. Пейна. Б. Спіноза справив вплив і на єврейську філософію, зокрема на такого мислителя, як М. Мендельсон, що стояв у витоків єврейського просвітницького руху Хаскала. Б. Спіноза був однією із найпопулярніших постатей серед єврейського просвітницького руху і єврейських політичних рухів у Європі, зокрема завдяки своїй концепції свободи філософування.

· Свобода філософування ґрунтується на прагненні людини до самозбереження і самовдосконалення, яке Б. Спіноза називає conatus. Цей принцип, який проголошує, що будь-хто прагне ствердитися і вдосконалитися у своєму існуванні має центральне значення у спінозівській антропології. Цей принцип можна реалізувати лише одним шляхом - адекватним пізнанням, адже під час адекватного пізнання, людина отримує ідеї речей, тим самим збільшуючи своє буття за рахунок цих ідей, які вони в це своє буття включає. Якщо в країні заборонена свобода філософування, а відтак заборонена вільна розумова діяльність, то ми навряд чи ми матимемо змогу, не дивлячись на те, що завдяки третьому родові пізнання ми знаємо про наявність істинного знання, адекватно пізнавати світ. А позбувшись можливості отримати адекватні ідеї, ми не зможемо утверджуватися і вдосконалюватися в своєму існуванні, що, згідно з філософією Б. Спінози, піддасть нас владі афектів.

· Людина може стати вільною, усвідомивши той причинно-наслідковий зв'язок, у який вона включена - іншими словами, усвідомивши причину свого існування. Таким чином, людина пізнає ці причини і необхідність свого існування, а також закони своєї природи, за якими вона існує. Пізнавши це, людина може позбутися "випадкових" причин, викликаних афектами-пристрастями, тобто убезпечити себе від втрати могутності. Свобода людини полягає в тому, що внаслідок усвідомлення свого місця у причинно-наслідковому зв'язку і осягнення своєї природи людина може перетворити багато афектів на об'єкти свого вивчення, а не бути їхнім об'єктом. Крім того, людина зможе приборкувати дію поганих пасивних афектів афектами активними, які приноситимуть людині задоволення. Це і є поняттям свободи у спінозівській онтології.

Свобода у політичній філософії Б. Спінози відрізняється від свободи у загально філософському розумінні. У спінозівській політичній філософії свобода є поєднанням пізнавальної любові до Бога - пізнання, у якому людина звільняється, свободи філософування, яка є запорукою цього пізнання, права на самоврядування суспільства та визнання вимог, що засновані на привілеях (цей пункт нагадує попередній і стосується міст).

· Свобода філософування не тотожна свободі волі. Остання - це хиба породжена абстрактними поняттями, тобто пізнанням першого роду - неповним, неадекватним пізнанням. Тим не менш, відсутність свободи волі у людини не означає, що людина є невільною. Свобода для людини, за Б. Спінозою, полягає у тому, щоби усвідомити причинно-наслідковий зв'язок, у який вона включена Свобода філософування відноситься є різновидом свободи, який водночас є передумовою виконання самого принципу свободи і наслідком досягнення людиною свободи. Для того, щоби стати вільною, людина мусить пізнавати світ адекватно. Коли існують певні заборони, що стосуються пізнання, людина не зможе пізнавати світ адекватно, а відтак не зможе стати вільною. З іншого боку, людина, яка осягнула принцип свободи і є вільною, згідно зі своєю природою буде бажати іншим такого ж добра, як і собі, відтак вона буде усіляко намагатися просвітити інших, що без свободи філософування також є неможливим.

· У політичному вимірі, без свободи філософування відпадає сенс існування держави, адже свобода філософування - свобода пізнання і викладання зумовлена природою людини - є природним правом. Держава покликана слугувати реалізації природних прав людини обмежуючи ті, які можуть завадити цьому. Якщо природне право на свободу філософування не буде реалізоване, люди не тільки не матимуть потребу у державі, що не виконує свого призначення, але й будуть дволикими, що у будь-якому разі призведе до руйнації держави, а відтак і до знищення свободи, і настання свавілля. Відтак, концептуалізація свободи філософування водночас є і концептуалізацією свободи у суспільстві.

Список праць, опублікованих автором за темою дисертації

Рудь, Б.Ю. Концепція свободи філософування - витоки і сутність / Б.Ю. Рудь // Гуманітарні студії: збірник наук. праць / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2007, - Вип. 1. - С. 123-135.

Рудь, Б.Ю. К проблеме свободы философствования в государстве у Бенедикта Спинозы / Б.Ю. Рудь // Гуманітарні студії: збірник наук. праць / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2007, - Вип. 4. - С. 47-54.

Рудь, Б.Ю. Співвідношення свободи і свободи філософування у філософії Бенедикта Спінози / Б.Ю. Рудь // Мультиверсум: філософський альманах. - К., 2009. - Вип. 77. - С. 126-132.

Рудь, Б.Ю. Проблема свободи філософування в державі згідно з філософією Бенедикта Спінози / Б.Ю. Рудь // Мультиверсум: філософський альманах. - К., 2009. - Вип. 83. - С. 36-46.

Рудь, Б.Ю. Концепция свободы философствования Бенедикта Спинозы Б.Ю. Рудь [Електронный ресурс] // Материалы докладов XIV Междунар. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых "Ломоносов" / отв. ред. И.А. Алешковский, П.Н. Костылев. - М., 2007. - 1 електрон. опт. диск (CD-ROM); кольор. . 12 см. - Сист. вимоги: ПК з процесором 486+; CD-ROM; Windows 95; Adobe Acrobat Reader.

Рудь, Б.Ю. Зв'язок концепції свободи філософування Бенедикта Спінози із його загальною філософською концепцією / Б.Ю. Рудь // Дні науки філософського факультету-2007: міжнар. наук. конф. (18-19 квітня 2007 р.): матеріали доповідей та виступів. - К., 2007. - Ч. І. - С. 50-51.

Рудь, Б.Ю. Взаємовідношення людини і держави у філософському вченні Бенедикта Спінози / Б.Ю. Рудь // Дні науки філософського факультету-2008: міжнар. наук. конф. (16-17 квітня 2008 р.): матеріали доповідей та виступів. - К., 2008. - Ч. І. - С. 47-48.

Рудь, Б.Ю. Макіавеллізм Бенедикта Спінози / Б.Ю. Рудь // Людина. Світ. Суспільство (До 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету -2009: міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 р.): матеріали доповідей та виступів. - К., 2009. - Ч. І. - С. 69-70.

Размещено на Allbest.ru