Лінійна та культурно-цивілізаційна парадигми в обґрунтуванні сценаріїв майбутнього (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

УДК 141.7:001.18+316.422

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЛІНІЙНА ТА КУЛЬТУРНО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНА ПАРАДИГМИ

В ОБҐРУНТУВАННІ СЦЕНАРІЇВ МАЙБУТНЬОГО

(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Костенко Марія Вікторівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Ящук Тамара Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Єрмоленко Анатолій Миколайович, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, завідувач відділу соціальної філософії;

кандидат філософських наук, доцент Шморгун Олександр Олександрович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник.

Захист відбудеться «28» вересня 2009 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «27_» серпня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л. О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

майбутнє сценарій парадигма

Актуальність теми дослідження. Проблема осмислення майбутнього є однією з найгостріших і незмінно актуальних проблем, які турбують суспільство. Розуміння близької перспективи та її вірогіднісних варіантів уможливлює раціональне цілепокладання та нормальне функціонування й розвиток людства. Суспільні реалії вимагають обов'язкового усвідомлення та інтерпретації для подальшого вдосконалення суспільних практик, а феномен майбутнього виступає як невичерпний об'єкт наукового дослідження. Динаміка соціокультурних процесів у ХХІ ст. актуалізує низку проблем, пов'язаних із характером присутності досвіду минулого в бутті сьогодення, а також із можливими способами покладання майбутнього. Це, зокрема, проблема впливу історичного досвіду на специфіку розробки можливих сценаріїв майбутнього з урахуванням особливостей сучасних суспільних процесів. Алгоритм соціальної поведінки перебуває в прямій залежності від характеру образу майбутнього.

Осмислення історичного поступу людства засобами філософії здійснюється в межах двох основних концептуальних моделей історії: лінійної та культурно-цивілізаційної. сучасним теоретичним розробкам у межах лінійної моделі історичного процесу властиві суттєві відмінності від класичних лінійних моделей історії - увага дослідників концентрується на неоднозначності характеру та перебігу процесів сучасності, а тому вже не йдеться про однозначно лінійний універсалістський підхід до осмислення історії. Постулюється поліваріантність процесів і трансформацій у межах усього суспільства, амбівалентність їх наслідків. Визнання неоднозначності трансформаційних процесів сучасності стало результатом “провалу” фундаментального проекту “модернізації навздогін” та розуміння розвиненими суспільствами неможливості точного повтору шляху модернізації, що відбувся на Заході. Отже, проблемне поле досліджень окреслюється питаннями щодо сутності сучасних розвинених суспільств, перспективи форм їх існування та розвитку, а також можливих варіантів розвитку незахідного світу.

Новий світоустрій формується в полі перетину та протистояння трьох фундаментальних тенденцій: модернізації, постмодернізації та демодернізації. До того ж, у контексті глобалізаційних процесів актуалізується локалізація суспільних процесів і змін. Мегатренди сучасного світового розвитку не можуть бути описані в межах простих лінійних схем, оскільки вони є полілінійними й суперечливими. Визначення цих процесів різняться в межах окремих теоретичних структур, однак важливими є їх сутнісні характеристики та фактичні наслідки. Дослідницьку увагу привертає логіка історичного процесу: проект Модерну, що сформувався в лоні західної культури та вивів її на провідні позиції людського поступу, був або сприйнятий “іншими” культурами (за умов видозміни задля синхронізації власного розвитку зі світом), або ж, навпаки, відбулося повне заперечення можливості здійснення такого історичного проекту.

Фундаментальні зсуви у світовій економіці, політиці, соціальних процесах не завершилися. Вони є предметом дослідження саме як тенденційні. Характерною ознакою сучасності є заперечення власної самобутньої цивілізаційної природи - самозаперечення, яке постає результатом трансформаційних (модернізаційних, глобалізаційних) процесів, на власному цивілізаційному ґрунті. Транснаціональна конструкція сучасного світу є комплексним продуктом процесів і зусиль учасників згаданих вище процесів. Неоднозначність ситуації, зростання значущих факторів ризику для всього людства активізують науковий інтерес до різного роду моделей майбутньої світобудови та шляхів її втілення в життя. Існуючі протиріччя в поєднанні з невирішеними проблемами близького минулого сприяють нестійкості, нестабільності світової системи. Водночас така ситуація спонукає науковців до вироблення широкого спектру можливих сценаріїв суспільного розвитку. Наріжними принципами сучасної суспільної теорії є принципи багатовекторності та поліваріативності як майбутнього, так і соціальних практик стосовно майбуття. Необхідність подолання кризи загальних теорій соціальних організацій актуалізує необхідність виявлення нових основ раціонального конструювання майбутнього суспільства.

Ступінь наукового розроблення проблеми. Сучасні концепції суспільного розвитку в різних аспектах представлені у працях філософів, соціологів, футурологів. У дисертаційному дослідженні ми спиралися на численний науковий доробок зарубіжних дослідників, зокрема таких як: Д. Белл, І. Валлерстайн, А. Етционі, М. Кастельс, С. Лем, Дж.Несбіт, О. Тофлер, А. Турен, Ф. Фукуяма, С. Гантінгтон та ін.

Економічний аспект соціокультурних змін аналізувався в роботах Д. Белла, І. Валлерстайна, П. Дракера, М. Кондратьєва, О. Тофлера, А. Турена, Л. Туроу. Їх дослідження присвячені особливостям сучасних процесів у економіці, а результати ретранслюються на соціальні структури та визначають загальні перспективи світового розвитку

Значний внесок у розробці теорій сучасного суспільного розвитку належить російським дослідникам М. Ільїну, В. Іноземцеву, В. Лапкіну, А. Неклессі, В. Пантіну, С. Переслегіну, у працях яких проаналізовано особливості трансформаційних процесів у пострадянських суспільствах, виявлено визначальні риси суспільних змін у контексті особливих соціокультурних умов сучасних пострадянських суспільств.

Загальнофілософське осмислення соціальних змін, методологічні засади та принципи аналізу сучасних трансформаційних процесів у суспільстві, які є основою для розуміння проблеми співвідношення минулого і сучасних суспільних процесів, представлені в роботах Ф. Анкерсміта, У. Бека, Ф. Броделя, Е. Гідденса, П. Гречко, А. Етционі, П. Козловські, М. Мелко, Дж. Несбіта, К. Поппера, Р. Рорті, Є. Трьольча, Ф. Фукуями, С. Гантінгтона.

Осмислення проблем методології окреслення майбутнього в межах філософсько-історичних концепцій значною мірою представлене в роботах Ф. Бегбі, Ш. Ейзеншадта, Б. Єрасова, М. Розова, В. Сирова, В. Стьопіна та інших.

Окрім того, у процесі вирішення поставлених нами завдань приділено значну увагу приділено широкому колу досліджень класиків філософської думки (М. Бердяєва, М. Вебера, Дж. Віко, Г. Гердера, Г. В. Ф. Гегеля, М.Данилевського, К. Маркса, П. Сорокіна, А. Дж. Тойнбі, К. Ясперса та інших).

Особливе значення мають також праці методологічного характеру, які заклали основи наукового пізнання та прогнозування майбутнього. Це, зокрема, роботи М. Арчер, Ж. Бодріяра, А. Гіденса, Н. Данилевського, М. Кастельса, Н. Лумана, К. Поппера, І. Пригожина, Р. Робертсона, А. Тойнбі, О. Шпенглера, К. Ясперса та ін.

Вагомий внесок у становлення сучасних концепцій наукового прогнозування належить західним футурологам кінця XIX - першої половини ХХ ст.: Е. Біркенхеду, П. Гартингу, Е. Говарду, Ф. Джіббсу, A. Лоу; а також дослідникам другої половини ХХ ст. Р. Арону, Ж. Аталі, З. Бжезинському, Г. Кану, Д. Оугільві, А. Печеї, О. Тофлеру, А. Ускоу, Ж. Фурастьє, Ф. Фукуямі, П. Хаукену та ін. Особливо слід згадати також про досвід побудови моделей майбутнього з точки зору проблем екології таких розробників проектів в межах Римського клубу з кінця 60-х рр. ХХ ст. як А. Печеї, А. Кінг, Д. Медоуз, Е. Пестель, М. Месарович, Е. Ласло, Дж. Боткін, М. Ельманджра, М. Маліца, Б. Гаврилишин, Дж. Форрестер, Я. Тінберген та ін. Геополітичний напрям досліджень футурологічної проблематики представлений працями Ф. Ратцеля, Р. Челена, А. Мехена, Х. Макіндера, К. Гаусгофера, К. Шміта, Н. Спікмена, Д. Майнінга, С. Коена, Й. Галтунга, Ж. Аталі, З. Бжезинського, С. Гантінгтона, К. Н. Леонтьєва, Н. С. Трубецького, Л. Н. Гумільова, К. С. Гаджиєва, В. Багдасаряна, С. Кара-Мурзи, А. Дугіна, А. Панаріна тощо. Розробці проблем соціо-культурного та геополітичного прогнозування майбутнього присвячені праці сучасних російських учених І. В. Бестужева-Лади, А. А. Зинов'єва, В. Л. Іноземцева, М. С. Кагана та ін.

глобальним прогнозам майбутнього також присвячені розробки західних урядових (напр., Центральне розвідувальне Управління США, Національна розвідувальна рада США (National Intelligence Council, NIC), Північно-атлантичний альянс (NАТО) та неурядових організацій (Організація Об'єднаних Націй, “Stratfor”, “Берлінський центр досліджень майбутнього” (Berlin Center for Future Research) та ін.), а також деяких американських інститутів та університетів (Стенфордський дослідницький інститут, Гарвардський університет, Прінстонський університет тощо.).

Серед вітчизняних досліджень варто згадати роботу В.Я. Матвієнка “Прогностика”, у якій автором здійснено спробу створення теоретичної і практичної бази вітчизняної науки прогностики, запропоновано методологію та інструментарій прогнозування, наведено власні оригінальні рецепти розгляду проблем майбутнього в умовах сучасного українського суспільства. Проблемам соціального прогнозування та футурології присвячена також робота В.Л. Кузьменка та О.К. Романчука “На порозі надцивілізації: системний аналіз актуальних проблем сучасності. Соціальне прогнозування та футурологія”. Окремі аспекти сучасних концепцій соціального прогнозування майбутнього стали предметом аналізу в дисертаційному дослідженні О.В. халапсіса “Метафізичні фактори цивілізаційної динаміки”. Світоглядні та методологічні засади основних концепцій соціального розвитку виявлено в дисертації О. В. Прудникової “Людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу (філософсько-історичний аналіз)”. Перспективи розвитку сучасного суспільства перехідного типу досліджувались В. В. Кухар у роботі “Соціальна організація цивілізованого суспільства (філософський аспект)”.

Незважаючи на те, що проблеми осмислення можливостей покладання майбутнього висвітлено у філософській, соціологічній, економічній та культурологічній науковій літературі, залишається недостатньо дослідженим комплекс питань, пов'язаних із соціально-філософським аналізом теоретико-методологічних засад моделей покладання майбутнього, їх змісту і сутнісних характеристик. Особливої актуальності набуває вирішення цього питання для сучасного суспільства в контексті глобальних суспільних трансформацій. Необхідним є подальший аналіз тенденцій суспільних змін, з'ясування можливих варіантів обґрунтування моделей майбутнього, розробка методів, зокрема, сценарного методу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, теми науково-дослідної роботи філософського факультету “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного пізнання” (НДР № 06 БФ 041-01) та завершеної теми “Філософська та політична освіта на перетині тисячоліть” (НДР № 01 БФ 041-01).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є порівняльний аналіз можливостей обґрунтування вірогідних сценаріїв майбутнього з позицій лінійної та культурно-цивілізаційної концептуальних моделей, визначення теоретичних засад способів покладання майбутнього в межах лінійної та культурно-цивілізаційної парадигм.

Реалізація основної мети дисертаційного дослідження зумовлює необхідність вирішення таких конкретних дослідницьких завдань:

виявити витоки, еволюцію та визначити сутнісні характеристики сучасних лінійних моделей історичного процесу;

розкрити особливості новітніх культурно-цивілізаційних моделей історії як теоретичної альтернативи лінійного підходу;

здійснити порівняльний аналіз особливостей обґрунтування моделей майбутнього в контексті лінійного універсалістського та культурно-цивілізаційного осмислення історії;

охарактеризувати основні тенденції у розробці теоретико-методологічних засад побудови моделей майбутнього в контексті глобалізаційних процесів.

Об'єкт дослідження - теоретичні передумови сучасних філософських концепцій покладання майбутнього.

Предмет дослідження - особливості лінійної та культурно-цивілізаційної парадигм як теоретичних засад обґрунтування сценаріїв майбутнього.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Для вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження використовуються традиційні методи філософського дослідження, зокрема аналізу та синтезу, критичний, системний, структурний. Піддаються філософському осмисленню результати застосування спеціально-наукового, передусім політологічного та соціологічного, дослідження.

Специфіка об'єкта й предмета нашої дисертаційної роботи передбачає виявлення характерних рис і закономірностей сучасного суспільства. На основі компаративного методу здійснено аналіз способів покладання майбутнього в межах лінійної та культурно-цивілізаційної парадигм філософії історії. Методи аналізу та синтезу застосовувались для виявлення теорій покладання майбутнього в концепціях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників соціальної філософії та філософії історії. Критичний метод використовувався у дисертаційному дослідженні для виявлення впливів інших концепцій на положення щодо можливостей та способів покладання майбутнього, а також з метою зменшення ролі таких впливів. За допомогою структурного методу виявлене місце концепцій покладання майбутнього в структурі соціально-філософського знання. Специфіка тематики дослідження, а саме необхідність виявлення в різних філософських ученнях проблематики можливостей покладання майбутнього та побудови вірогідних сценаріїв майбутнього зумовили необхідність використання методологічного принципу зіставлення та порівняльного аналізу. Це дозволило виявити та проаналізувати специфіку феномена майбутнього в осмисленні дослідників, які працюють у межах різних філософських традицій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні на основі аналізу, узагальнення і систематизації провідних концепцій та теорій в межах лінійної та культурно-цивілізаційної моделей історії здійснено соціально-філософське дослідження можливостей покладання майбутнього у формі конструювання вірогідних сценаріїв. Виявлені характерні особливості та прогностичний потенціал цих концепцій в межах як лінійної, так і культурно-цивілізаційної парадигм.

Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

здійснено порівняльний аналіз особливостей концептуальних підходів у межах лінійної та культурно-цивілізаційної моделей історичного процесу в історичній ретроспективі. Виявлено, що лінійні моделі суспільного розвитку в чистому вигляді не виявляють теоретичної здатності до адекватного відображення сутності суспільних процесів, а також втрачають значну частку потенцій до проектування реалістичних сценаріїв майбутнього. на основі аналізу особливостей побудови лінійних футурологічних прогнозів майбутнього розкрито причини занепаду футурологічного підходу;

уточнено зміст поняття майбутнього в його співвідношенні з поняттям сучасності; аргументовано положення, згідно з яким концептуальне покладання майбутнього можливе за умов урахування як різнорідності культур, так і наявності трансформаційних тенденцій загальнолюдського масштабу через тенденційне поєднання різнорідних чинників та включення їх до сценаріїв майбутнього. конкретизовано положення про теоретичні передумови зняття протиставлення лінійної та культурно-цивілізаційної парадигм у обґрунтуванні моделей майбутнього;

показано, що включення в дослідницьке поле поліпарадигмальних позицій надає нові можливості для застосування “проектного мислення”, розкрито переваги теорії “хвиль” у контексті виявлення можливостей прогнозування майбутнього; виявлено, що теоріям “хвиль” властива теоретико-методологічна “гнучкість” із огляду на відсутність чітко детермінованих схем суспільного розвитку;

розкрито переваги застосування методу побудови сценаріїв майбутнього як такого, що максимально враховує варіативність, багатовекторність і суперечливість суспільних процесів сучасності, уможливлює побудову концептуальних прогнозів майбутнього на основі наявних тенденцій та за умов відсутності усталених та конкретно визначених напрямків розвитку. Цей метод підвищує ефективність прогнозів і усуває протиріччя, що виникають за умов застосування інших методів. Метод сценаріїв містить високий інтеграційний потенціал, який виявляється в можливості відходу від однієї моделі суспільного розвитку й уможливлює поєднання різних підходів, як лінійного, так і культурно-цивілізаційного, до розуміння сутності та можливостей суспільних трансформацій.

з'ясовано, що особливістю трансформаційних процесів сучасності є послідовний, однак не жорско детермінований поступ суспільства; глобалізаційні процеси в цьому контексті виступають як чинники, що впливають на внутрішні процеси у суспільстві та спричинюють зміни безпосередньо в його структурах, унаслідок чого відбуваються зміни типу соціальності.

Теоретичне та практичне значення результатів дисертації. Теоретичне та практичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що основні положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при розробці та викладанні нормативного курсу з соціальної філософії, філософії історії, спецкурсів і практичних занять із соціальної філософії, соціології тощо, а також при підготовці підручників, посібників і навчально-методичних посібників із цих дисциплін. Крім того, одержані результати, відображені у висновках дисертації, можуть бути використані в якості методологічної основи для подальших соціально-філософських досліджень у галузі розробки теоретико-методологічних засад побудови моделей майбутнього, перспектив застосування сучасних версій лінійної та культурно-цивілізаційної парадигм у дослідженні тенденцій історичних змін, глобалізаційних процесів.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. Переклад цитованої іноземної літератури здійснено автором самостійно.

Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на п'яти міжнародних наукових конференціях: на Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих науковців “Ломоносов - 2004” (Москва, квітень 2004), Міжнародній науковій конференції “Людина - Світ - Культура” (Київ, квітень 2004), Міжнародних наукових конференціях “Дні науки - 2005; 2006” (Київ, квітень 2005; 2006) філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міжнародній науково-теоретичній конференції “Ідентичність у сучасному соціумі” (Донецьк, листопад 2006).

Публікації. Основні положення й результати дисертації відображено у восьми публікаціях: трьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах п'яти наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура роботи визначається її метою і завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 202 сторінки, з них 182 сторінки основного тексту. Список використаних джерел включає 289 позицій і складає 20 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розглядається ступінь наукової розробки проблеми, формулюється мета дослідження та здійснюється постановка конкретних дослідницьких завдань, визначаються теоретико-методологічні засади. Викладається наукова новизна здобутих результатів, їх теоретичне та практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Перший розділ “Витоки, еволюція та сутність сучасних моделей історичного процесу”, який складається з двох підрозділів, присвячено аналізу класичних на некласичних філософсько-історичних концепцій в історичній ретроспективі, а також дослідженню концептуальних основ можливостей покладання майбутнього, виявленню наріжних принципів покладання майбутнього та осмислення категорії майбутнього у співвідношенні із сучасністю.

У підрозділі 1.1. “Класичні та некласичні концепції філософії історії в контексті осмислення майбутнього” досліджуються класичні та некласичні концепції філософії історії в контексті світоглядних трансформацій у розумінні майбутнього та покладання його меж.

В підрозділі 1.1. здійснюється аналіз генези філософсько-історичної свідомості від античності, де межа між минулим і майбутнім не покладалася, оскільки увага була зосереджена на вічності, до кінця Середньовіччя та Нового часу, коли фактор часу постав як визначальний і до сьогодення. Зазначається, що якщо для античної традиції характерними були пошуки субстанціонального визначення буття, то в межах християнського світосприйняття відбувається усвідомлення історичного процесу як єдиного та цілісного. Саме в межах християнської традиції знаходить свій початок “субстанціальний” підхід до змісту історії та проекцій майбутнього.

У Новий час відбувається фундаментальна розробка проблеми прогресу людського суспільства, утверджується віра у здатність людини творити власне суспільне буття, творити майбутнє. Відмічається, що гносеологічна та ціннісна проблематика осмислення історичного минулого активно розвивається як окремий напрям філософських пошуків у другій половині ХІХ ст. та у ХХ ст. Німецька класична філософія резюмує теоретичні пошуки Нового часу та закріплює цілісність історичного процесу. Автор досліджує концепцію Маркса в контексті розробки проблеми спрямованості історичного процесу та окреслення проекту майбутнього суспільства, де історія набуває сенсу через призму соціально-практичній дії та глобальну перспективу майбутнього, що є визначальним як для концепції Маркса, так і для подальшого розвитку філософсько-історичного розуміння майбутнього.

Здійснюється аналіз постмодерністської традиції в контексті розуміння історії та історичного, в результаті чого автор дійшов висновку про те, що постмодерна філософія історії пропонує конструктивне переосмислення пізнавального досвіду з метою осмислення багатоманітності історичного процесу. Досліджується трансформація системи модерністського бачення неспинного індустріального прогресу у бік розуміння прогресу з точки зору глобалізованого уявлення. Здійснюється аналіз різних поглядів на способи та методи виокремлення структур в історичному минулому. Сучасні дослідження пропонують нове розуміння простору та часу, які є соціально конструйованими, а соціальні форми не є сталими.

У підрозділі 1.2. “Концептуалізація майбутнього та виявлення меж майбутнього в сучасній філософії історії” фіксуються ключові особливості сучасного підходу до розуміння спрямованості історичного процесу як новий погляд на весь шлях еволюції людського суспільства, його розвитку та етапів становлення сучасного типу суспільства, з урахуванням набутків та розробок філософсько-історичного та соціально-філософського знання. Автор зазначає, що дискусії в науковій та навколо науковій літературі, як вітчизняній, так і російській, обертаються навколо осмислення причин та перспектив суспільних трансформацій у перехідний період. Основним фактором філософсько-історичних досліджень сучасності є відсутність наслідування єдиної парадигми.

Включення у дослідницьке поле поліпарадигмальних позицій уможливлює максимальне охоплення теоретичного знання, представляє можливості для наукової творчості у сенсі реалізації сміливих ідей, застосування “проектного мислення”. В даному підрозділі автор досліджує генезу переосмислення традиції як ядра соціокультурного досвіду суспільства та ускладнення у зв'язку з цим можливостей для визначення рис майбутнього. Різнопланові реконструкції минулого замінили універсалістські схеми історії з метою виявлення причин виникнення кризових ситуацій сучасності.

Автор простежує перехід від глобальних проекцій майбутнього до позицій антиутопії та відмови від глобальних прогнозів в сенсі визнання неможливості співвіднесення минулого з ідеальним образом майбутнього. Гуманістичний вимір у розумінні суспільного розвитку є визначальним в процесі осмислення майбутнього та покладання його меж. Дослідження можливостей покладання майбутнього через гуманістичний вимір суспільного поступу уможливлює заснування проектів майбутнього на засадах його альтернативності та розмаїття інтерпретацій. Оскільки історичне дослідження загалом є синтезом минулого і сучасності, покладання меж майбутнього є в тому числі проблемою інтерпретацій.

У Розділі 2 “Особливості розуміння категорій “минуле” і “сучасність” в контексті осмислення майбутнього” здійснюється змістовний аналіз понять “минуле”, “сучасність” та “майбутнє” на основі сучасних філософсько-історичних концепцій.

У підрозділі 2.1. “Теоретизація категорії “сучасність”. Співвідношення категорій “сучасність” та “майбутнє” аналізуються концептуальні схеми дослідження суспільних змін в межах позитивізму, презентизму, антипрезентизму. Досліджується еволюція предмету історії та утвердження історії як знання про минулу соціальну реальність. Автор аналізує проблему “дистанції” в контексті побудови істориками минулої соціальної реальності та співвіднесення її з сучасністю. Дослідницький інтерес до майбутнього, як і до минулого, зумовлений подіями та визначальними факторами сучасності. Автор акцентує увагу на тому, що настрої суспільства стосовно майбутнього, його характеру, переносяться у поле співвідношення таких категорій як “світогляд” та “майбутнє”. Проблематика філософських досліджень зосереджена на проблемах можливостей людського розуму, єдності історії та соціального розвитку, гуманістичному вимірі соціальних змін та здатності людини здійснювати глобальне прогнозування майбутнього. Осмислення категорії сучасності, існування індивіда та суспільства в цілому в межах певного часового відтинку є визначальним серед інших теоретичних пошуків.

У підрозділі 2.2. “Концептуалізація майбутнього через призму мегатрендів суспільного розвитку. Модерна природа суспільних змін” автор аналізує динаміку соціокультурних процесів ХХІ ст., окреслює коло проблем, пов'язаних з характером присутності досвіду минулого в бутті сьогодення, а також із способами покладання майбутнього. Сучасність як феномен становить комплекс проблем та тенденцій, які є незавершеними та неоднозначними. Автор дотримується позиції про те, що констатація існування пост-сучасності є недоцільною, оскільки неможливе існування суспільства поза часовими рамками, поза категорією “сьогодні”. Можливість окреслення образу майбутнього залежить від того, яким сенсом наповнюється категорія “сучасність”, від характеру наявних соціокультурних процесів.

Автором проводиться аналіз мегатрендів суспільного розвитку, здійснюється аналіз історичних паттернів в контексті відмови від жорстких детермінованих схем суспільного розвитку. Здійснюється порівняльний аналіз сучасних філософсько-історичних концепцій в контексті фіксації особливостей модерної природи суспільних змін. Досліджуються причини провалу проекту “модернізації навздогін”, з якого були виключені можливості різновекторного розвитку суспільств та відмінні способи імплементації суспільних перетворень в межах різних культурних традицій. Визначальним фактором характеру суспільних змін є глобалізаційні процеси, які здійснюють впив на глибинні соціальні структури та стимулюють системні перетворення. Особливої уваги потребує дослідження культурного ґрунту глобалізаційних процесів, оскільки поширення тенденцій глибинних інституціональних та соціальних трансформацій, які відбуваються у світових масштабах, є високоінтенсифікованим. Ці трансформації включають нові інформаційні та комунікаційні технології, універсалізацію споживання, масові рухи людей між країнами та регіонами, які призводять до формування пов'язаних діаспор, поширення універсальних норм та соціальних рухів з приводу прав людини та екологічних проблем,

У Розділі 3 “Особливості сценаріїв майбутнього та їх обґрунтування з позицій лінійної та культурно-цивілізаційної моделей” викладається аналіз історичних перспектив суспільного розвитку в межах лінійної та культурно-цивілізаційної парадигм на основі порівняльного аналізу концепцій Ф. Фукуями та С. Гантінгтона.

У підрозділі 3.1. “Аналіз історичних перспектив суспільного розвитку в концепціях Ф. Фукуями та С. Гантінгтона” здійснюється осмислення можливостей раціонально обґрунтованого покладання майбутнього в межах некласичної лінійної та некласичної культурно-цивілізаційної моделей суспільного розвитку. Порівняльний аналіз прогностичного потенціалу концепцій лінійної та культурно-цивілізаційної парадигм на прикладі теоретичних моделей Ф. Фукуями та С. Гантінгтона дозволяє на теоретичному рівні виділити базові методологічні прийоми покладання майбутнього.

Наріжними та визначальними у порівнянні концепцій Ф. Фукуями та С. Гантінгтона є проблеми здійснення вибору серед можливостей суспільного розвитку та визначення джерела діяльності людини Концепція Ф. Фукуями аналізується через призму відходу останнього від безапеляційної позиції про неминучість поширення світом західного способу суспільного життя. Зазначається, що Фукуяма покладає перспективу суспільного розвитку у термінах імовірності та на основі глибинної логіки модернізаційних та глобалізаційних процесів. Натомість, С. Гантінгтон визначає культурні фактори базовими в процесі покладання майбутнього, яке співвідноситься як з минулим, так і з сучасністю. Зазначається, що концепції Ф. Фукуями та С. Гантінгтона є базовими моделями з точки зору методології покладання майбутнього в межах двох різних традицій і презентують різні підходи концептуалізації майбутнього.

У підрозділі 3.2. “Осмислення футурологічного потенціалу теоретичних моделей покладання майбутнього” досліджено, що причиною невдач зондування майбутнього є фрагментарність та еклектизм теоретичних розробок з відсутністю уявлень відносно соціальної онтології та концептуалізації способів покладання майбутнього. Досліджується сценарний метод покладання майбутнього як такий, що відповідає багатовекторності сучасного суспільного розвитку. Автор дотримується позиції про оптимальність методу побудови сценаріїв майбутнього як такого, що враховує особливості варіативності наявних та можливих змін, які не обмежуються жорсткими схемами, а тому виявляють здатність до адекватного реальності існування. Здійснюється аналіз категоріального апарату сучасних дослідників соціальної теорії, які презентують поле для різнобічного потрактування масштабних змін нелінійного характеру. Соціальні прогнози в історичній перспективі є складними конструкціями, які вимагають включення різних сфер суспільного життя, включення наявних та потенційних факторів впливу, в тому числі культурного характеру, оскільки вони виступають стійким регулятивом соціальної поведінки.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні на основі аналізу, узагальнення та систематизації провідних концепцій і теорій у межах лінійної та культурно-цивілізаційної моделей історії здійснено соціально-філософський аналіз можливостей покладання майбутнього у формі конструювання вірогідних сценаріїв. Виявлені характерні особливості та визначено прогностичний потенціал цих концепцій у межах як лінійної, так і культурно-цивілізаційної парадигм.

У висновках підсумовуються та формулюються одержані у результаті дослідження наступні положення.

Фундаментом актуалізації проблеми осмислення можливостей окреслення картини майбутнього постає необхідність вироблення в суспільстві механізмів і методології конструювання можливих образів-схем майбутнього, які містять у собі різні форми та прояви соціального буття та враховують історичні, етнічні, соціокультурні, політичні й економічні детермінанти процесів суспільного розвитку.

Класичні лінійні моделі суспільного розвитку, як і класичні культурно-цивілізаційні теоретичні побудови, здебільшого складаються з комплексу ідеальних уявлень про майбутнє суспільства і посилюють відрив теоретичних досліджень від дійсної соціальної практики. Це доводить складність соціальної прогностики та зумовлює необхідність застосування індуктивних і дедуктивних принципів пізнання майбутнього. Комплексні дослідження феномена майбутнього в його співвідношенні із сучасністю, як фундаментальною основою та джерелом можливих тенденцій і напрямків суспільних процесів, уможливлюють стратегічне осмислення майбутнього як такого, а також надають можливості для проектування майбутнього на основі дійсних соціокультурних процесів і винесення їх у інші просторово-часові межі. Для складних нелінійних систем, якими є людські спільноти та соціум взагалі, екстраполяція в часі як метод прогнозування є неможливою, оскільки в точках біфуркації можливі зриви та зміна напрямків розвитку всієї системи.

Існуючі протиріччя в поєднанні з невирішеними проблемами близького минулого сприяють нестійкості, нестабільності світової системи, що зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування та побудови широкого спектру можливих сценаріїв суспільного розвитку. Різні підходи до осмислення суспільних процесів є за своєю сутністю компенсаторними, оскільки відображають найрізноманітніші сторони історичного процесу з урахуванням варіативності та взаємообумовленості процесів та їх наслідків. Означені схеми відбивають у своїй структурі реальні процеси двоїстого характеру глобалізації і визначають ключовий мегатренд суспільного розвитку сучасності. Оперування в дослідженнях поліпарадигмальними позиціями обумовлює застосування “проектного мислення” відносно майбутнього та здійснення наукового прогнозування.

Філософсько-історичне прогнозування оперує гнучкими складноструктурованими моделями, оскільки природа розгалужених соціальних систем є складно організованою та еволюційною. Метод побудови сценаріїв дає можливість врахування максимально можливих варіантів подальшого розвитку соціальних систем із можливістю корекції як на етапі створення прогнозу, так і в процесі імплементації результатів прогнозу на соціальні реалії. Важливою перевагою методу побудови сценаріїв є можливість запобігання включення суспільних структур у процес реалізації утопічних соціальних проектів, які потенційно несуть серйозні цивілізаційні ризики. Необхідною умовою побудови сценаріїв майбутнього є окреслення вірогідних криз, а також вироблення моделей їх недопущення або подолання, зокрема трансформація криз у джерела подальшого суспільного розвитку. Лише наслідки вчинків соціуму в цілому можуть дійсно підтвердити або спростувати будь-які прогнози, тобто підтвердити або заперечити життєздатність сценаріїв майбутнього. Філософське прогнозування майбутнього здійснюється в полі багатьох реальностей і оперує великою кількістю можливих майбутностей. Сценарний метод дозволяє винести за дужки концептуальні розбіжності лінійної та культурно-цивілізаційної моделей розвитку суспільства та акумулювати базу обох концептуальних моделей з метою створення вірогідних прогнозів майбутнього. Загалом, філософське прогнозування майбутнього покликане віднайти закономірності суспільного розвитку на основі наукового прогнозу, а не реальних соціальних потрясінь і криз.

Складні суспільні системи сучасності характеризуються перманентними трансформаційними процесами, які окреслюють напрямок подальшого розвитку суспільства. Оскільки розвиток без криз неможливий, важливим є дослідження процесів змін та їх чинників із метою аналізу особливостей цих змін і перетворень, а також прорахування моделей розвитку сучасних тенденцій. Глобалізаційні процеси в цьому контексті є основоутворюючими чинниками змін в суспільних структурах, які, водночас, моделюють соціальні структури та змінюють тип соціальності. Складне середовище, яким є людське суспільство, здатне змінювати характеристики нелінійності, а також створювати нові типи соціальних структур.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Костенко М. В. Переосмислення лінійної парадигми в аналізі сучасних суспільних трансформацій / М. В. Костенко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 7 “Релігієзнавство. Культурологія. Філософія” : зб. наук. праць. - К., 2004. - № 2 (15). - С. 3-13.

2. Костенко М. В. Теоретичні пошуки нового термінологічного апарату і соціальних показників в осмисленні сценаріїв майбутнього / М. В. Костенко // Нова парадигма : журнал наук. праць. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Вип. 69 - С. 92-102.

3. Костенко М. В. Осмислення можливостей конструювання майбутнього в межах цивілізаційної парадигми / М. В. Костенко // Зб. наук. праць “Гілея (науковий вісник)”. - 2009. - Вип. 21 - С. 205-213.

4. Костенко М. В. Переосмислення лінійної моделі в контексті сучасних суспільних трансформацій / М. В. Костенко // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф. “Людина - Світ - Культура”. - К., 2004. - С. 398-399.

5. Костенко М. В. Теоретические предпосылки построения сценариев будущего / М. В. Костенко // Материалы ХІ Междунар. науч. конф. студ., аспирантов и молодых ученых “Ломоносов - 2004”. - М., 2004. - С. 422-423.

6. Костенко М. В. Особливості соціально-філософського осмислення сучасності в межах прогнозування майбутнього / М. В. Костенко // Міжнар. наук. конф. “Дні науки філософського факультету - 2005” (Київ, 26-27 квіт. 2005 р.) : матеріали доповідей та виступів. - К., 2005. - Ч. ІІІ. - С. 43-44.

7. Костенко М. В. Глобалізація та соціальні зміни / М. В. Костенко // Міжнар. наук. конф. “Дні науки філософського факультету - 2006” (Київ, 12-13 квіт. 2006 р.) : матеріали доповідей та виступів. - К., 2006. - Ч. V. - С. 25-26.

8. Костенко М. Сутність та чинники виникнення кризи ідентичностей у сучасному світі та можливості їх подолання / М. В. Костенко // Матеріали міжнар. наук.-теор. конф. “Ідентичність у сучасному соціумі” (Донецьк, 14-15 листоп. 2006 р.) - С. 136-137.

АНОТАЦІЯ

Костенко М. В. Лінійна та культурно-цивілізаційна парадигми в обґрунтуванні сценаріїв майбутнього (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню проблеми можливостей побудови теоретичних моделей майбутнього. Досліджено генезу філософських поглядів на осмислення майбутнього та можливості прогнозування. За допомогою порівняльного аналізу здійснено аналіз можливостей раціонально обґрунтованого покладання майбутнього в межах некласичної лінійної та некласичної культурно-цивілізаційної моделей суспільного розвитку, проаналізовано можливості обґрунтування вірогідних сценаріїв майбутнього, з'ясовано теоретичні засади покладання майбутнього в межах двох концептуальних моделей.

Проаналізовано базові принципи концептуалізації майбутнього в сучасних філософсько-історичних концепціях. Виявлено оптимальність методу побудови сценаріїв майбутнього як такого, що враховує особливості варіативності наявних та можливих змін, які не обмежуються жорсткими схемами, а тому виявляють здатність до адекватного реальності існування.

Ключові слова: сучасність, майбутнє, суспільні зміни, модернізація, мегатренд, паттерн, сценарний метод, прогнозування, футурологія.

АННОТАЦИЯ

Костенко М. В. Линейная и культурно-цивилизационная парадигмы в обосновании сценариев будущего (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный університет имени Тараса Шевченко, Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию проблемы возможностей конструирования теоретических моделей будущего. В диссертационной работе исследуется генезис философских воззрений касательно осмысления будущего и возможностей его прогнозирования. Посредством сравнительного анализа проанализированы возможности рационального обоснования прогнозирования будущего в рамках неклассической линейной и неклассической культурно-цивилизационной моделей общественного развития, а также изучены возможности обоснования вероятностных сценариев будущего и теоретические предпосылки конструирования будущего в рамках двух концептуальных моделей.

В работе анализируется метод построения сценариев как наиболее гибкий в условиях современных социальных трансформаций. Ввиду сложной организации социальных систем, философско-историческое прогнозирование оперирует гибкими сложно структурированными моделями. Поскольку характерной особенностью сложных социальных систем современности является перманентные трансформационные процессы, их подробный анализ является обязательным в процессе построения вероятностных сценариев будущего. Основополагающими факторами трансформационных процессов выступают процессы глобализации, поскольку они провоцируют изменения в социальных структурах, моделируя их и изменяя тип социальности.

В работе осуществлен анализ базовых принципов концептуализации будущего в современной философской мысли, прослежен генезис философских воззрений на будущее в целом и возможности его полагания в частности. Осмысление проблем будущего цивилизации актуализирует необходимость построения философских сценариев будущего, описывающих изменения глубинной стратегии ее развития, поскольку качественные преобразования сложных исторически развивающихся социальных систем описываются во множественных сценариях.

Сложные социокультурные процессы в современном обществе стимулируют развитие качественно новой, нетрадиционной методологии философского прогнозирования будущего, более того, происходит поиск новый понятий, описывающих современные социальные процессы. Задачей современного философского прогнозирования является многосторонне рассмотрение нелинейных процессов современности, а также применение холистического мышления в исследованиях будущего, что способствует более глубокому проникновению человека в будущее.

В целом философское прогнозирование будущего способствует выявлению закономерностей общественного развития, основываясь на методах научного прогноза и в неразрывной связи с особенностями изменяющегося мира. Преимуществом философского прогнозирования будущего является также возможность избежания вовлечения общества в утопические проекты, которые могут быть чреваты неизбежными рисками цивилизационного характера.

Ключевые слова: современность, будущее, социальные изменения, модернизация, мегатренд, паттерн, сценарный метод, прогнозирование, футурология.

ANNOTATION

Kostenko Mariya. Linear and cultural and civilization paradigm in terms of building scenarios of the future. - Manuscript.

Thesis for candidate of science degree of philosophy in specialty 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2009.

The thesis is devoted to analysis of possible ways and methods of building possible theoretical future models. The research reveals retrospective of philosophic views on conceptualization of the future and possibilities of future prognosis. Through comparative analysis the possibilities of reasonably motivated ways of future construction was discovered within non-classic linear and non-classic cultural and civilization models of social development. Theoretical background of future prognosis were analyzed and distinguished.

The fundamental principles of future conceptualization within contemporary philosophy theories were analyzed. The scenarios method is one of the most flexible methods of forecasting the future as it is capable of inclusions of any number of social changes in society.

Key words: modernity, contemporaneity, future, social changes, modernization, mega trend, pattern, scenario method, prognosis.

Размещено на Allbest.ru