Персонізація раціонального знання в парадигмі постнекласичної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ПЕРСОНОЛОГІЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗНАННЯ В ПАРАДИГМІ ПОСТНЕКЛАСИЧНОЇ НАУКИ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та історія філософії

ОХРІМЕНКО ЛЕОНІД ВОЛОДИМИРОВИЧ

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Міністерство освіти та науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Скотний Валерій Григорович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Ільїн Володимир Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

кандидат філософських наук, доцент Рижак Людмила Віталіївна, Львівський національний університет імені Івана Франка

Захист відбудеться 16 жовтня 2009 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м. Львів, вул. Університетська, 1

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м, Львів, вул, Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 14 вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Б. Сінькевич

АНОТАЦІЇ

Охріменко Л.В. Персонізація раціонального знання в парадигмі постнекласичної науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії.

Дисертація присвячена дослідженню формування антропологічного образу постнекласичної науки та її функціонування в умовах сучасної цивілізації, основною ознакою якої є глобальні трансформації. Обґрунтовується необхідність залучення особистісних цінностей до аксіологічної структури феномену науки, для чого використовуються методологічні принципи філософської антропології та персоналізму. Аналізується дегуманістична сутність сучасного наукового процесу і визначаються його людиновимірні можливості за умов поєднання ціннісних екзистенційних та антропологічних філософських параметрів. Досліджується потенціал позитивного взаємовпливу наукових та особистісних цінностей у процесі самоідентифікації людини в контексті філософії освіти.

Ключові слова: постнекласична наука, антропологія, аксіологічна структура, глобальні трансформації, соціокультурний релятивізм, персонологія, гуманізм, філософія освіти, епістемологія, комунікація.

Охрименко Л.В. Персонизация рационального знання в парадигме постнеклассической науки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 -социальная философия и философия истории.

Диссертация посвящена исследованию формирования антропологического образа постнеклассической науки и ее функционирования в условиях современной цивилизации, основними признаками которой являются глобальнне трансформации. Обосновьівается необходимость привлечения личностньїх ценностей к аксиологической структуре феномена науки, для чего используются методологические принципи философской антропологии и персонализма. Анализируется дегуманистическая сущность современного научного процесса и определяются его гуманистические возможности при условии обьединения ценностньїх зкзистєнциальньїх и антропологических философских параметров. Исследуется потенциал позитивного взаимовлияния научньїх и личностньїх ценностей в процессе самоидентификации человека в контексте философии образования.

Ключевые слова: постнеклассическая наука, антропология, аксиологическая структура, глобальные трансформации, социокультурный релятивизм, персонология, гуманизм, философия образования, эпистемология, коммуникация.

Okhrimenko L. Personization of the rational knowledge in the paradigm of postnonciassical science. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophical sciences by specialty 09.00.03 -social philosophy and philosophy of history.

The work is devoted to study of the problems of modern scientific development and functioning of science under conditions of evolution of present-day global civilization. In dissertation the necessity of synthesis of value structure of science and personal values is substantiated. Inhumane substance of some characteristics of scientific and technological progress is analyzed. One of the main problems is alienation of science development from personal human thought in the time of informational overfilling of scientific process. Creation activities of personality in science are analyzed as a way of humanization of scientific progress and process of selfidentification of modern individuals. Study of the social dimensions of scientific knowledge encompasses the effects of scientific research on human life and social relations and values on scientific research, and the social aspects of inquiry itself. Philosophical study of the social dimensions of scientific progress and knowledge has been intensifying in the decades since 1970. From that time interest in development philosophical accounts of scientific knowledge that incorporate the social problematic of scientific practice has been on the increase. Some philosopher see attention to the social as a straightforward extension of already developed approaches in epistemology. Others, inclined toward some form of naturalism, have taken the work in empirical social studies of science discussed above seriously.

Scholars continue to investigate the myriad social relations within scientific communities and between them and their social, cultural, economic and institutional contexts. Philosophers have been focused on what might be termed narrowly epistemic concerns in their response to this work. As these stabilize, we can expect this branch of philosophy of science will expand to include attention to the humanitarian, ethical, political and global questions its analyses make salient. Several factors have combined to make these questions salient to contemporary philosophy of science. These factors include the emergence of social movements? Like environmentalism and humanism, critical of mainstream science; concerns about the social affect of science-based technologies; epistemological questions made salient by big science; new trends in the history of science, especially the move away from internalist historiography; anti-normative approaches in the sociology of science and social philosophy; turns in philosophy to naturalism and pragmatism. This dissertation reviews also the historical background to current research in this area, features of contemporary science which invite philosophical attention, the challenge to normative philosophy from social, cultural and humanitarian studies of science, and the principal philosophical models of the social and personalistic character of scientific process and knowledge.

Key words: postnonciassical science, anthropology, axiological structure, global transformations, sociocultural relativism, personology, humanism, philosophy of education, epistemology, communication.

ВСТУП

постнекласичний наука екзистенційний філософський

Актуальність дослідження. Вивчення умов існування, розвитку і функціонування наукового знання в соціокультурному бутті людини залишається однією з найважливіших проблем філософії. її значимість зумовлена особливою суперечливістю висвітлення питань внутрішніх та зовнішніх факторів формування структури науки в контексті філософських теорій реалізації особистості. Детермінуючи первинну спрямованість актів осмислення дійсності, антропологічна проблематика залишається фундаментальною основою автономності виникнення та розвитку креативних ідей, процесу побудови інноваційних концепцій, формування наукових парадигм. Водночас активізуються концептуальні розробки персоністично-гуманістичного спрямування, актуалізується неможливість відокремлення сучасної постнекласичної науки від соціокультурного, політико-економічного середовища, системи загальнолюдських цінностей -основних умов існування індивіда. Засвоєння екзистенційних смислів та духовно-комунікативного досвіду стає причиною перетворення людини на суб'єкта активної соціальної дії.

Актуалізація персонологічної, антронокультурної ролі науки стала реакцією на ускладнення духовного буття людини в умовах глобалізації, зміни методологічної основи та смислових аксіологічних орієнтирів. Це змусило світову спільноту адаптуватися до втрати людиною індивідуальності, неповторності та самобутності, обумовленої переходом від некласичної до постнекласичної науки, основу структурної матриці якої починають складати духовно-гуманістичні пріоритети як мета суспільного поступу.

Динаміка постіндустріальних перетворень водночас актуалізує питання гуманізації наукового знання, визначення його місця у формуванні свідомості сучасної людини. Це наріжна проблема для світової і вітчизняної філософії, оскільки людина - неодмінний компонент інтелектуальної рефлексії у взаємодії сцієнтизму і гуманізму, раціонального та ірраціонального, реалізму і романтизму. Тенденція входження суспільних ціннісних орієнтирів до структурного поля наукового прогресу є чинником його спрямування в гуманістичне русло, що вкрай важливо в умовах активного розвитку сучасних соціально-політичних та фінансово-економічних процесів, дегуманізаційні властивості яких набувають глобального значення. Смисловою особливістю таких явищ і тенденцій є їх вплив на знеособлення духовно-культурного, комунікативного середовища буття сучасної людини.

Складність проблеми особистості актуалізує теоретичне звернення до принципів філософської антропології, філософії екзистенціалізму та персоналізму, в яких обґрунтовується індивідуалізована сутність будь-якого суспільного явища. Це сприятиме з'ясуванню внутрішніх, людиновимірних основ розвитку наукового знання, В епоху плюралізму світоглядних орієнтирів гостро відчувається потреба у розв'язанні не лише практичних проблем, у створенні матеріальних підстав майбутнього розвитку цивілізації, нації і держави, а й проблем духовності. Антропо-гуманістично орієнтована наука обумовлює динамічний прогрес творчості особистості та її функціонування за умови розвитку глобалізаційних трансформацій.

Необхідність створення гуманістичного образу науки значною мірою зумовила актуальність теми дисертаційного дослідження. У сучасній інформаційно-техногенній цивілізації є низка проблем філософсько-освітнього, соціального та антропологічного характеру, які потребують відповіді на культурні, духовно-моральні запити сьогодення; це дасть можливість визначити ціннісні орієнтири в динаміці життя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з темою науково-дослідницької роботи кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка: "Діалектика духовних процесів: філософсько-культурологічний аспект".

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є виявлення і системний аналіз смислових, структурних та функціональних характеристик феномену сучасної постнекласичної науки, а також створення цілісної концепції її гуманістичного образу на основі філософських розробок антропологічного, персонологічного й екзистенційного напрямів. Вивчення культурно-комунікативних властивостей науки актуалізує процес формування особистішої самоідентифікації людини в умовах розвитку глобальних процесів та трансформацій. Конкретизація і реалізація мети дисертації потребує виконання таких завдань:

* обгрунтувати можливості теоретичної побудови гуманістичного образу науки на основі ностнекларичного типу наукової раціональності;

* дослідити роль і значення принципів розвитку філософії науки для виявлення причин виникнення концепцій соціокульї урного релятивізму;

* розкрити взаємозв'язок філософсько-антропологічних концепцій із основними стратегіями поступу сучасного науково-технічного прогресу;

* виокремити філософський смисл прикладної і фундаментальної наук у контексті гуманістичного знання;

* з'ясувати необхідність включення екзистен цінної складової до процесу формування гуманістичних смислів науки у сшвмірності з комунікативною реальністю;

* розробити концепцію наукової творчості особистості на основі аналізу головних напрямів розвитку філософії освіти;

* проаналізувати стратегії залучення принципів наукового знання до контексту людського мислення для подолання догматизму і формування креативної особистості.

Об'єктом дослідження є феномен сучасної постнекласичної науки у вимірах персонології раціонального знання, що за своєю внутрішньою сутністю та змістовною структурою постає частиною культурно-духовного буття людини.

Предмет дослідження складає онтологічний аспект гуманізації теоретичного образу сучасної науки як невід'ємної складової суспільно-економічного і культурного розвитку на основі антропологічних та екзистенційних характеристик наукової раціональності, що включає в себе епістемологічні, гносеологічні, евристичні, комунікативні фактори науково-технічного розвитку в контексті поліфонії вимірів діяльності вченого. При цьому в дисертації зроблено акцент на теоретичну рефлексію як тенденції втілення соціальних і особистіших норм та орієнтацій у структуру наукового процесу в межах формування та відтворення буттєвої цілісності. Антропо-персонологічні основи наукової творчості людини продуктивно продовжуються у концепті філософії освіти.

Методи дослідження. Розв'язання поставлених завдань і досягнення мети дисертації потребує застосування загальнонауковш принципів історизму, системної цілісності та світоглядного плюралізму. Концептуально-феноменологічний аналіз місця суб'єкта наукового пізнання у постнекласичній раціональності здійснено за допомогою методологічних дискурсів філософії науки, філософської антропології, екзистенціалізму та персоналізму, що допомогло виявити нові характерні особливості наукового розвитку. Системно-структуртш підхід сприяв кореляції методологічних принципів для виявлення специфіки розуміння місця науки в розвитку сучасної цивілізації та людської особистості під впливом інформаційного середовища на формування креативного типу мислення. Аналітичний, історичний, компаративний методи допомогли виявити ірраціонально-раціональні основи індивідуальних структур у системі філософії освіти.

Наукова новизна дослідження. У дисертації репрезентовано філософську доктрину нової концептуально-теоретичної бази для розгляду феномену науки на основі поєднання теоретичних здобутків постнекласичної науки, ідей філософської антропології і гуманізму. На основі методологічної інтертеоретизації здійснено аналіз гуманістичної сутності науки та її місця у розвитку сучасних цивілізаційних процесів. Компаративними аналогіями категоріальний апарат традиційної філософії науки поєднується з соціально-філософськими визначеннями науки, змальовує її соціокультурну, креативно-антропологічну, інноваційно- інтелектуальну структури. Загальноприйняті визначення наукової раціональності, ціннісної структури науки, її суспільної та персонологічної складових набувають нового звучання при їх системному розгляді у філософсько-антропологічній парадигмі. Можливість методологічного залучення принципів філософії екзистенціалізму та персоналізму до побудови гуманістичного образу постнекласичноі науки створює якісно нові перспективи процесу гносеологічного осягнення наукового знання в освітній і педагогічній діяльності.

Постановка завдань визначила наукову новизну роботи і обумовила низку отриманих теоретичних результатів, які виносяться на захист:

*доведено, що теоретичні дослідження постнекласичного типу наукової раціональності у межах філософії науки утворюють концептуальний напрям соціокультурного релятивізму. В процесі розвитку до аксіологічної структури науки залучаються соціокультурні цінності, в силу чого суб'єктна складова феномену науки набуває суспільно значимого характеру, втрачаючи індивідуальну, особистісно-унікальну цілісність;

* виявлено необхідність синтезу теоретико-методологічних основ постнекласичноі науки та філософсько-антропологічних концепцій, що створює сприятливі умови для побудови гуманістичного образу науки, в рамках якого ефект відчуження екзистенційного мислення від наукового процесу, властивий теоріям соціокультурного релятивізму, замінюється на усвідомлення комунікативно-персонояогічної природи наукової творчості;

* розкрито дуалістичну природу сучасного наукового пізнання, заснованого на особистісних та соціокультурних ціннісних орієнтирах, що викликає необхідність цілеспрямованої теоретичної демаркації феноменів раціонально-технологічної творчості. При антропологічному аналізі креативних потенцій сучасної науки виявлена гносеологічно-об'єктивна природа раціонального і культурно-суб'єктивна природа ірраціонального;

* проведене логічне розмежування функцій та аксіологічних характеристик фундаментальної і прикладної науки дало можливість виявити об'єктно-раціональний характер процесу надання пріоритетності прикладним дослідженням над фундаментальними. Здійснений у дослідженні аналіз показує циклічність такого процесу і обумовлює глибокий сутнісний взаємозв'язок евристичної та історико-культурної сутності людського знання;

* з'ясовано, що в умовах розвитку постіндустріально-техногенної цивілізації посилюються негативні тенденції у процесах осмислення масиву наукової інформації, більшій частині якої сьогодні вчений не може надати особистішого, усвідомленого значення та смислу. Це призводить до швидкого відчуження науково-технічного прогресу від розвитку людського

мислення. Зміна впливу цих тенденцій на суспільство полягає у створенні чіткої антропо-аксіологічної структури в системі "інформація - вчений -результат - особистість";

* доведено, що наявність у сучасних умовах духовної, антропологічної кризи, сутність якої полягає в знеособленні процесів соціокультурного буття та функціонування, що переходять на глобальний рівень, обумовлює активізацію екзистенційно-персоналістичних розмислів як основи універсуму особистості. Взаємозв'язок аксіологічних структур постнекласичної науки з формуванням індивідуальної свідомості забезпечує формування нової духовності;

* здійснено теоретичне вивчення місця та ролі сучасної науки і новітніх технологій у формуванні раціонально-об'єктивних дегуманізаційних чинників глобальних трансформацій, які відбуваються на основі суто прагматичних видів контролю, ігноруючи модуси й рівні свободи, що забезпечують науковий прогрес. У такій ситуації людина втрачає особистісну довіру до наукового знання як раціоналізованої

свідомості. Тим самим формується ідея необхідності відокремлення та чіткої ціннісної диференціації суспільних, персонально-індивідуальних та ірраціонально-раціональних складових науково-технічного прогресу;

* досліджено стратегії подолання проблемних наслідків глобалізації для людської особистості за умов сприйняття, розвитку та взаємодії комунікативної теорії науково-технічного розвитку в контексті філософії освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні цілісної теоретичної концепції, в якій обґрунтовуються методи подолання раціонально-об'єктивних чинників, що через сучасні глобалізаційні процеси впливають на духовний, моральний, інтелектуальний стан особистості. За умов використання одержаних результатів в освітянському процесі виникає реальна можливість адекватної мисленнєвої адаптації молодих людей до реалій сучасної техногенно-інформаційної цивілізації і водночас створення та збереження духовно-пізнавального базису для їхньої подальшої наукової діяльності. Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці та викладанні нормативних курсів з філософії, культурології, економічної теорії, соціальної філософії, філософських проблем природознавства, вивчення впливу глобальних процесів та масової культури на психологію і світогляд особистості.

Підсумки і результати проведеного дисертаційного дослідження можуть бути залучені для подальшої теоретичної розробки сутнісних характеристик иостнекласичного періоду розвитку науки та їх значення у створенні сучасного соціально-економічного, політичного, освітнього, виховного середовища як умови формування інноваційної людини, а також творчо і продуктивно використані у виховній, духовно-культурній діяльності, в галузі освітянства.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методологічні розробки та ідеї дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічних та методичних семінарах кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, на проблемних семінарах аспірантів та здобувачів ДДПУ і кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка. Дисертант оприлюднив результати дослідження на наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (жовтень 2006 р.); на Днях науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (квітень 2007, 2008, 2009 рр.); на III Міжнародній науковій конференції "Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту" (Донецьк, жовтень 2006 р.); на другій Міжнародній науково-практичній конференції "Акмеологія - наука XXI століття: розвиток професіоналізму" (Київ, квітень 2007 р.); на II Міжнародній науково-практичній конференції "Інституціональні виміри в суспільстві: світовий досвід і українська реальність" (Мелітополь, вересень 2008 р.); на XIX людинознавчих філософських читаннях "Гуманізм. Людина. Раціональність" (Дрогобич, жовтень 2007 р.); на X Міжнародній науково-практичній конференції "Творчість як корисне здійснення блага через істину у красї (Київ, травень 2009 р.)

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені у 9 наукових публікаціях дисертанта, з них 6 статей у фахових виданнях, і 3 тез виступів на науково-теоретичних конференціях.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації зумовлена метою і головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 208 сторінок, з них 25 сторінок -- список використаних джерел кількістю 325 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується ступінь її опрацювання, визначаються мета і завдання дослідження, його методологічні засади. Сформульовано основні положення, що виносяться на захист; охарактеризовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, її апробованість, обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі - "Феномен наукового знання та концептуальні особливості його дослідження" - визначаються основні напрями джерельного забезпечення дисертації, аналіз її теоретичного фундаменту, подається характеристика категоріального апарату, основних понять і термінів, які складають методологічну базу роботи. Специфіка персонологічного та антропологічного зображення науки полягає у тому, що головним завданням стає синтез філософських розробок, спрямованих на виявлення різних за своєю сутністю постнекласичних характеристик. Для виконання поставленого завдання в дисертації вводиться термін "феномен постнекласичної науки", що окреслює всю його різноплановість і багатовимірність. На засадах плюралізму методологічних дискурсів феномен науки синтезує ключові теорії і поняття з метою комплексного осягнення буття в контексті антроповимірних, ціннісноспрямувальних суспільних орієнтирів.

У підрозділі 1.1. - "Стан філософського опрацювання постнекласичної науки" - здійснено огляд головних напрямів розробки філософського розуміння феномену науки в сучасній літературі. Основою теоретичного та методологічного осмислення її постнекласичного етапу у XX столітті стали критико-рефлексійний раціоналізм К. Поипера, еволюційна епістемологія Ст. Тулміна, соціально-історичний релятивізм Т. Куна, концепція неявного, особистішого знання М. Подані, епістемологічний анархізм П. Фейєрабенда, аксіологічна структура науки Л. Лаудана. Під їхнім впливом формується напрям соціокультурного релятивізму, що містить розуміння необхідності внесення до змісту науки соціальних цінностей. їх здійснюють В. Петрушенко, Т. Лешкевич, Л. Мікешина, Н. Мойсеева, М. Овчинніков, В. Порус, В. Стьопін, В. Чуйко, В. Штирьова, В. Мельник, Е. Семенюк.

Науково-теоретична думка сучасності, ґрунтуючись на філософських здобутках епістемології, використовує методологічні принципи соціокультурного релятивізму. Визначення соціокультурних особливостей розвитку цивілізації стає атрибутом формування та визнання наукових ідей, закріплюючись в епістемологічних і гносеологічних концепціях. Ці дослідження спрямовані на віднайдення безпосереднього сутнісного зв'язку між розвитком суспільних відносин і внутрішньою логікою наукового прогресу. Ці питання широко розглядаються у працях вітчизняних дослідників С. Синякова, В. Білогуб, М. Бургіна, Р. Віхалемма, Л. Дротянко, О. Зінкевич, О. Мамчур, А. Зуєва, Л. Ситниченко та ін.

Дослідження наукової картини світу, наукового розвитку як частини загальнолюдського духовного прогресу репрезентують праці видатних європейських мислителів позаминулого і минулого століття О. Шпенглера, П. Рікера, М. Гайдеґґера, К, Ясперса, Ч. Тейлора, В. Вернадського, Ж.-П. Сартра, Ф. Ніцше, Н. Аббаньяно, В. Дільтея, М. Шелера. Методологічним підґрунтям цих праць є пошук і визначення ролі науки в історії планетарної цивілізації. Важливими є теорії В. Пронякіна, П. Гайденко, В. Біблера, Г. Йонаса, Й. Барбура, Е. Агацці,

Р. Атфілда, Й. Брайденбаха, в яких визначаються концепції сучасних підходів до етичних та цивілізаційних вимірів технологічного розвитку.

Теоретичним фундаментом дисертаційної роботи є дослідження понять "гуманізм" та "антропологізм" в екзистенційному і персонологічному тлумаченні. їх основу становить теоретичний доробок видатних гуманістів минулого століття Г. Марселя, А. Швейцера, М. Бердяєва, Е. Муньє, В. Штерна, Ж. Лекруа, М. Бубера, Ж. Марітеиа, Л. ІПєстова. Проблемі гуманізму і гуманізації різних галузей суспільного функціонування присвячені праці А. Ахієзера, І. Бичка, А. Бичкр, Р. Бєланова, А. Герасименко, Н. Попова, А. Пашука, І. Геращенко, В. Ільїна, Е. Левінаса, О. Леоненко, А. Назаретяна та ін. Серед праць, що репрезентують сучасний напрям антропологічної філософії, виділяються роботи Е. Агацці, А.Дж. Афера, А. Брудного, С. Чернова, С. Гусєва, Є. Некрасова, В. Казначеєва, Є. Спіріна, М. Ожевана, В. Шинкарука, В. Табачковського, Г. Малашенка, Є. Андроса, Г. Ковадло, Г. Шалашенко та ін.

Нового смислового звучання проблеми філософії науки, філософської антропології, екзистенційної та персоналістичної філософії набувають у глобалізаційних процесах, які охоплюють усі сфери людської життєдіяльності. Останнім часом опубліковано багато теоретичних розробок щодо поняття глобалізації, різних її проявів та функціональних особливостей. Конституюванню понятійного апарату глобалістики присвячені праці В. Андрущенка, В. Кременя, О. Білоруса, Д. Лук'яненка, А. Бузгаліна, В. Іноземцева, А. Неклесси, Ю. Осипова, М. Поліщука, Н. Шульги та ін. Особистість в умовах глобалізації, вплив на свідомість особистості "масової культури", інформаційних технологій - така сфера досліджень антропологічного і гуманістичного характеру. В цьому комплексі необхідно виділити праці: Є. Андроса, А. Дондюка, Є. Злобіна, В. Кутирьова, М. Паращевича, ^ Л. Усанова, Н. Хамітова, Р. Хіггінса, Ю. Шинкаренка, М. Кисельова. Пошук онтологічних основ людського життя в умовах глобальних трансформацій є сьогодні однією з найактуальніших проблем соціально-філософського пізнання.

Важливою ознакою глобальної цивілізації, яка впливає на процес отримання нового наукового знання і формування людини, є інформатизація та інформаційна перенасиченість. Проблемам структуралізації та адаптації інформаційного середовища в сучасних умовах присвячені праці Р. Абдєєва, Л. Вінарика, А. Щедріна, М. Кагана, Ю. Канигіна, Г. Калітича, А. Ракітова, Л. Рейман, Ю. Шрейдера, В. Чуйка. З проблемою заінформатизованості людського мислення пов'язані і питання відчуження процесу вироблення наукових ідей від особистішої свідомості. Осмисленню інформаційного середовища, неможливості надання йому особистішої тематичної наповненості присвячені праці І. Акчуріна, В. Рубіна, Д. Леонтьєва, О. Суворова, Ж. Рюсса, В. Мельника. Проблеми філософії освіти та її впливу на подолання дегуманізаційних процесів продуктивно розроблені в працях В. Кременя, В. Андрущенка, В. Скотного та ін.

Теоретична база дисертаційного дослідження складається з різноманітних концептуальних напрямів: епістемології, філософської антропології, персоналізму, соціокультурних та екзистенційних досліджень, гуманістичних і релятивістських теорій. На цьому поліфонічному, концептуально насиченому матеріалі в підрозділі 1.2 "Методологічні принципи і теоретичні засади вивчення проблеми" обґрунтовується логічна необхідність застосування методологічної інтертеоретизації. її сутність виявляється в радикальному виключенні "монополізму" з концептуальної сфери, тобто передбачає плюралістичний, проліфераційний стиль побудови теорії. У цьому разі теорія розгортається як комплекс відносно самостійних моделей-зображень предметної галузі. Основний наголос зроблено на координації підходів, що забезпечує повніше і об'єктивніше бачення проблеми.

Основним методологічним завданням є концептуальне визначення понять "антропологізм" і "гуманізм". Сучасна філософська література має велику кількість їх модифікацій. У дисертації досліджуються два підходи до розуміння процесу гуманізації науки: соціокультурний та персонологічний. Перший стверджує необхідність залучення до структури науки соціальних цінностей і цілей, трансформуючи аксіологічну структуру традиційної епістемології. Другий підхід розвиває ідею необхідності безперервності розвитку духовної культури кожної людини. Ігнорування цим процесом призводить до технологізації та формалізації мислення, переведення ціннісних функцій на суспільство. Автор акцентує увагу на другій позиції: сутнісні характеристики поняття "гуманізація науки" полягають у визнанні найвищою людською цінністю вільного міжособистісного спілкування, досягнення загального взаєморозуміння людей, у прагненні кожного індивіда відповідати нормам гуманістичної етики. Методологічна установка на персонологічне розуміння поняття "гуманізм" та "антропологізм" набуває особливої актуальності в період динамічного розвитку глобалізаційних процесів, автономна природа яких виходить за сферу людського впливу, створюючи ефект знецінення особистісної діяльності.

З метою системного поєднання різнопланових характеристик наукової творчості в дослідженні обрано аксіологічний критерій з чітким розрізненням рівнів цілеспрямувальних факторів. Структурно-функціональний підхід у поєднанні із загальноепістемологічною методологією дав можливість провести аналіз багатовекторності аксіології науки. Проблема ціннісних імперативів розвитку наукового знання безпосередньо пов'язана з питаннями, що стосуються визначення феномену науки та пошуку його антропо-гуманістичного потенціалу. В процесі диференціації аксіологічного середовища функціонування науки стало продуктивним застосування комплексного аналізу як для суто внутрішньонаукових ціннісних систем логічного цілепокладання, так і ціннісно-гносеологічних основ функціонування суспільства та розвитку наукової творчості.

Другий розділ - "Антропологічні смисли наукових теорій епохи Постмодерну" - присвячений виявленню потенційних складових гуманізації теоретичного образу сучасної науки у ситуації Постмодерну в контекстах філософської антропології, аксіології, персонології, екзистенціалізму.

Персонологічний потенціал епістемологічного повороту до формування парадигми постнекласичної науки аналізується у підрозділі 2.1 "Гуманістична модальність ідеалу наукового пізнання". Розглядаючи основні епістемологічні концепції останньої чверті XX -- початку XXI століття, дисертант доводить, що їх особливо характеризує принципово вагоміший статус суб'єкта наукового пізнання, що в основному і визначило формування нового, постнєкласичного типу наукової раціональності. Головним питанням для дисертаційного дослідження стали його структурні та функціональні характеристики в межах постнекласичної епістемології. Залучення суб'єкта до епістемологічної рефлексії не утворило персонологічної модальності наукового процесу. Формуючи основи постнєкласичного розуміння наукової раціональності, представники філософії науки, концепції яких здебільшого визначають місце суб'єкта в самому процесі наукового пізнання, поступово ствердили образ науки як феномену, що залежить від діяльності людини, але лише тією мірою, якою через неї в науку проникають цінності суспільства, У Ст. Тулміна індивід - генератор інтелектуальної активності, який працює відповідно до соціальних умов та вимог; у Т. Куна людина - лише член наукового співтовариства; у П. Фейєрабенда індивід -- жертва раціонального суспільства, заснованого на наукових принципах, він здатний віднайти свою сугність лише в інших духовних сферах життя; концепція М. Подані вирізняється певною активною позицією особистості щодо формування ціннісного універсуму науки.

Персонологічна модальність епістемологічного ідеалу в теоріях постнєкласичного типу наукової раціональності стала певним інструментом, методологічним засобом для втілення нової, релятивістської позиції, для її концептуального обґрунтування. У межах такої теоретичної зумовленості, неможливо говорити про створення антропо-гуманного образу науки, адже особистісний фактор має тут інструментальний, пасивний, характер. Водночас фіксується позитивність релятивістського повороту, адже тепер наукова рефлексія починає враховувати зовнішні соціальні чинники. Тим самим вона вносить до структури наукового розвитку загальнолюдські цінності, які внормовані у системі функціонування соціуму.

У дисертації обґрунтовано положення, за яким суб'єкт наукового пізнання у межах постнєкласичного типу наукової раціональності в аксіологічному вимірі є результатом взаємодії соціальних та внутрішньонаукових цінностей і цілей. Водночас теорії постнекласичної науки в своїй основі не дають можливості антропо-персонологічного розгляду процесу наукового пізнання, оскільки розвивають соціокультурний релятивізм. Він сформувався як концептуальний напрям в останнє десятиліття XX століття. Активно впливаючи на внутрішньоаксіологічну структуру науки, соціокультурний релятивізм створює додаткові параметри при визначенні наукових досліджень.

У підрозділі 2.2 - "Аксіологічний вимір параметрів інтелектуального поступу" - проводиться аналіз диференційованої ціннісної структури постнекласичної науки в контексті інтелектуального розвитку. Розглянувши епістемологічні та антропо-гуманістичні теорії, які на основі власних методологій виділяють певні ціннісні фактори наукової творчості, дисертант виводить три рівні аксіології постнекласичної науки. Розвиток наукового знання визнано в дисертації першою, найфундаментальнішою цінністю науки. Ґрунтовність цього рівня підтверджується тим, що його значимість визнають у різних концептуальних напрямах. Інтелектуальна установка на безперечну цінність наукового розвитку перегукується з основною характеристикою гуманізму -- постійним саморозвитком людини як особистості. Такий зв'язок може бути посилений за умов гуманізації самого наукового знання на основі усвідомлення, що онтологічною основою феномену науки є не її технологічне втілення і не соціокультурне спрямування, а персонологічно-екзистенційна потреба людського духу до самовизначення та самоідентифікації.

До другого аксіологічного рівня науки належать цінності, за допомогою яких визначається істинність новоотриманої теорії. Цей рівень динамічний та варіативний, адже ігри побудові нової наукової системи паралельно будується і новий аксіологічний фундамент для формування наступної теорії.

Третій аксіологічний рівень науки визначається ціннісними орієнтирами наукової спільноти, яка є складовим елементом суспільства. Саме на цьому рівні утверджуються релятивістські позиції епістемологів постнекласичної науки, адже концептуальною позицією теорій соціокультурного релятивізму є фундаментальність третього ціннісного рівня науки. Базовими, первинними факторами будь-якої наукової діяльності є соціальна та економічна необхідність. Саме тут, на нашу думку, відбувається методологічний розрив між наукою та антропологічною основою сучасної гуманістики. Вплинувши позитивно на традиційну епістемологію шляхом залучення до її структури суспільних цінностей, концепції соціокультурного спрямування не сприймають можливості теоретичного включення до системи наукового розвитку персонологічних принципів.

У підрозділі 2.3 - "Людиновимірний аспект співвідношення фундаментальної та прикладної науки" - розглядається проблема сучасного наукового функціонування. Вона не лише має інституційно-формальний характер, а й розкривається на основі фундаментальних аксіологічних характеристик постнекласичної науки. Дисертант доводить, що в рамках соціокультурного релятивізму ця проблема розв'язується визначенням домінуючої соціально-психологічної налаштованості суспільства. В процесі свого функціонування воно спрямовує значні ресурси або на фундаментальну, або на прикладну науку залежно від своїх потреб. Історична генеза цього процесу характеризується циклічністю. Необхідність розвитку фундаментальної науки полягає безпосередньо укреативній сутності науки. Спираючись на основний аксіологічний принцип науки - безперервний розвиток знання, дисертант наголошує, що лише фундаментальна наука, виробляючи нове знання, закладає підґрунтя для подальшого процесу творення нового знання. Прикладне дослідження завжди має конкретну, актуальну мету, яку треба досягти у певні терміни. Прикладна наука не здатна сама здійснювати інтелектуально-пошуковий процес, який забезпечує спадкоємність та безперервність отримуваних знань. Необхідність розвитку фундаментальної науки викликана насамперед її креативною сутністю і має безперечне значення для розвитку людства і гуманістичного потенціалу особистості.

Необхідність включення дринципів філософської антропології і гуманістики до аксіологічної структури постнекласичної науки обґрунтовується у третьому розділі "Соціокультурні константи гуманістичної сутності наукового знання". Розвиток сучасної цивілізації значною мірою зумовлюють наукові досягнення, що, на нашу думку, сприяє утворенню процесів, не пов'язаних безпосередньо з активністю людини. Закономірності розвитку глобальних процесів і техногенного, й інформаційного середовищ набули самостійного характеру, а людина є лише їх пасивним елементом. На основі наукового прогресу, який мав стати тріумфом людського духу, виникають системи, що своєю сутністю нічого спільного з мисленням не мають. Відчуження людського буття від процесу отримання нових наукових знань стає однією з найгостріших проблем нерсонологічиої, екзистенційно-антропологічної філософії кінця XX століття.

У підрозділі 3.1 - "Креативний вимір епістемологічного освоєння дійсності" - визначається онтологічна дихотомія, яка виникає при втраті людиною активної ролі в розвитку наукового знання - основи сучасного цивілізаційного прогресу. Суспільні відносини, засновані на технологічному підґрунті, утворюють систему нового середовища та реальності, які розвиваються на суто наукових принципах. Людина при цьому не є творцем, активним, дієвим елементом. Формується "постлюдська реальність", тобто новий штучний світ, створений людиною. "Постлюдська реальність" -- це світ, який набуває незалежності від свого творця - людини. Визначена соціокультурними теоріями наука, а також техніка і технологія стають органічним елементом цієї "постлюдської" реальності. Утворюючи основу глобальних процесів у сучасній світовій системі, наука все більше втрачає зв'язок із людською екзистенцією, тому особливо актуалізується вивчення проблеми змісту інформаційного наповнення наукового знання. Дисертант наголошує, що надмірна інформатизованість процесу здобуття наукового знання веде до його повного знеосібнення, оскільки вчені змушені опрацьовувати надмірну кількість даних, неспроможні надавати їй особистісного смислу та морального наповнення. Тому наука втрачає свою духовно-екзистенційну цінність для людини, перетворюючись на відчужений системно-інформаційний матеріал.

З метою пошуку шляхів подолання кризи відчуження наукового розвитку від людського мислення в дисертаційному дослідженні обґрунтовується необхідність створення "комунікативного середовища". Це поняття включає у себе дві складові, які можуть забезпечити подолання деструктивних, дегуманізаційних тенденцій у функціонуванні сучасної науки. По-перше, це необхідність залучення до обсягу науки не лише епістемологічних принципів, але й цінностей особистісного, персонологічного значення. їх основною є вільна комунікація між суб'єктами творчої діяльності. За умов такої аксіологічної трансформації змісту сучасної науки "комунікативне середовище" набуває гуманістичного характеру, адже головними відношеннями в ньому стають "Я - Інший", "Я - Світ", а не "Суб'єкт - Інформаційний Об'єкт", що складає головну структурну ланку наукового розвитку. По-друге, важливою складовою поняття "комунікативне середовище" є безпосереднє залучення наукових цінностей до процесу формування гуманістичного світогляду -- основи самоідентифікації особистості.

Проблеми гуманістичних виявів наукової творчості, зв'язків самоздійснення особистості з аксіологічною структурою науки розглядаються у підрозділі 3.2 "Континуум інваріантів творчої еамореалізації індивіда в розвитку наукового знання". Дуалістична сутність наукового процесу детермінує аксіологічну структурованість технологічної творчості. Плюралістична природа сучасного наукового пізнання, яке грунтується як на особистісних, так і на суспільно-культурних ціннісних орієнтирах, зумовлює необхідність чіткої теоретичної демаркації феноменів наукової і технологічної творчості. Головним методологічним завданням є з'ясування, якою мірою кожен такий вид творчості відповідає вимогам вищого аксіологічного рівня науки, її постійного і безперервного саморозвитку. При антропо-гуманістичному аналізі креативних потенцій сучасної науки стає очевидною персонологічно-екзистенційна природа наукової та соціокультурна природа технологічної творчості.

У дисертації наголошується необхідність утворення теорії наукової творчості як елемента самотворчості людини. В такому разі ця теорія зможе бути джерелом духовного розвитку особистості і людства. За умов розвитку глобальних цившізацшних процесів особливо важливою постає проблема розвитку особистішої структури наукової творчості. Це пов'язано з комунікативними тенденціями та питаннями гносеологічної свободи людини, яка обмежується закономірностями сучасного суспільного розвитку. Формування комунікативної теорії наукової творчості утворює гуманізаційний ефект науки як феномену духовного прогресу людства, де людина постає активним, креативним суб'єктом, а не безликим інструментом задоволення суспільних потреб.

Проблема духовної кризи особистості в контексті науково-технологічного поступу сучасної цивілізації аналізується в підрозділі 3.3 "Гуманістична сфера науки в перспективах філософи освіти: персонологія самоствердження". Головною ознакою антропної, духовно-культурної кризи в умовах глобалізації є ілюзія всебічних можливостей впливу людини на навколишнє середовище. Перед нею відкривається безліч шляхів для отримання інформації, збагачення екзистенційних сподівань, моральних інтерпретацій власної поведінки тощо. Всі ці шляхи і можливості;" доводить дисертант, містяться у сфері розвитку глобальних процесів, що знеособлює цінність будь-якої індивідуальної активності, розвиваючи та підтримуючи життєздатність "постлюдської реальності". Результатом глобалізації стає "масова культура", яка активно виховує та синхронізує, незалежно від національної, регіональної, етнічної належності у людей цінності, що сприяють подальшому ствердженню принципів "постлюдської реальності". Сумнівними "цінностями" стають індивідуалізм, егоїзм, "психологія успіху", "монетарна свідомість". Якщо людина перестає вбачати "себе" в "іншому", втрачає відчуття комунікативної і духовної єдності з іншими людьми, то втрачає цінності власної особистості. На думку дисертанта, внаслідок цього головною проблемою нинішньої ситуації постає чітка духовно-гуманістична контрольованість людського буття принципами освіти і виховання. Криза духовної самоідентифікації людини залежить значною мірою і від того, що вона, з її екзистенційними переживаннями, постає безсилою перед раціональною, логічною системністю побудови ціннісної структури глобальної цивілізації, яка засновується на архітектоніці науково-технологічної доцільності.

Спосіб подолання однобічного контролю цивілізаційних процесів потрібно шукати у формуванні самоконтролю особистості, в усвідомленні та диференціації ціннісних імперативів. У процесі активного перетворення зовнішнього світу необхідно удосконалювати себе для світу, для інших. Структура наукового розвитку потребує сьогодні залучення філософії освіти до ствердження персонологічних цінностей. Як у науці головною цінністю є креативний саморозвиток, так головним аксіологічним принципом гуманізму є безперервне самовдосконалення людини. Саме в цьому полягає антропологічний потенціал сучасної науки в контексті гуманізації сусиільно-культурних відносин та розвитку філософії освіти.

ВИСНОВКИ

Узагальнюються результати, отримані при дослідженні поставлених проблем, а також формулюються найважливіші положення, що виносяться на захист. Сучасний тип наукової раціональності - иостнекласичний - став результатом пошуків учених останніх десятиліть. Однією з визначальних характеристик постнекласичної науки постає її дегуманізаційний відрив від людського мислення, процесів персонологічної ідентифікації. Пріоритетність раціональної складової в аксіологічній структурі призводить до втрати антропологічного змісту світоглядних орієнтирів. Логіка соціокультурного принципу науки стала частиною системи функціо¬нування глобальних процесів та трансформацій. Вони отримали значний потенціал для розвитку і тотального контролю ціннісно-творчої організації особистості. Виникає антропокультурна криза, що в основі своїй має відчуження науки від людської екзистенції. Головним принципом подолання цієї кризи повинен стати всебічний синтез аксіологічних структур постнекласичної науки та особистості. Теоретичним підґрунтям такого синтезу є концепція міжособистісної комунікації. В її рамках головною цінністю є самотворення "Іншого" з метою безперервного розвитку "Я". Тим самим персонологічна складова постає пріоритетом розвитку, використовуючи принципи наукового знання. У результаті цього виникає і соціокультурний поступ на гуманістичних засадах. Засобом розв'язання поставлених завдань є концепт філософії освіти, поєднання якої з наукою стане умовою ствердження цілісної особистості.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Охріменко Л.В. Наукова творчість: можливість гуманістичного виміру // Мультиверсум. Філософський альманах: 36. наук, праць. - Гол.ред. В.В.Лях. - Вип. 62. - К.: Український центр духовної культури, 2007.-С. 104 - 112.

2. Охріменко Л.В. Антропологічні детермінації постнекдасичної науки: реальність і перспективи // Політологічний вісник. 36. наук, праць. - К.: "ІНТАС", 2007. - Вип. 24. - С. 6 - 13. - 0,5 д. а.

3. Охріменко Л.В. Раціональне та ірраціональне в самоствердженні особистості // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Вип. XI. Івано-Франківськ, 2008. - С. 92 - 98. - 0,5 д. а.

4. Охріменко Л.В. Самоствердження особистості в умовах глобалізації: філософсько-освітній контекст // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. 2008. -- С. 108.-0,5 д.а.

5. Охріменко Л.В. Розвиток науки в параметрах гуманістичних цінностей // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2009. - Випуск 23. Філософія. - С. 4 - 15. - 0,5 д. а.

6. Охріменко Л.В. Духовно-моральні параметри розвитку науки //Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності. Матеріали IX Міжнародної науково-практичної конференції (17-18 травня 2007 року). - К.: НТТУ "КПІ", 2007. - С. 100 - 101. - 0,2 д. а.

7. Охріменко Л.В.Персонологічна парадигма постнекласичного знання і техніки // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету-2009: Міжнар. наук, конф. (21 - 22 квітня 2009 року): Матеріали доп. та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2009. -- Ч. III. -- С. 93 - 94. - 0,3 д. а.

8. Охріменко Л.В. Персонологічний вимір соціокультурного буття // Творчість як корисне здійснення блага через істину у красі: Матеріали X Міжнародної наук.-практ. конфер (14 - 15 травня 2009 р. м. Київ) / Уклад.: Б.В.Новіков -- К.: ІВЦ "Видавництво „Політехніка", 2009. - С. 85 - 86.

9. Охріменко Л.В. Наукове знання: дихотомія раціонального таірраціонального ЇЇ Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. - Дрогобич: ДДПУ, 2009. - № 7 (54). - С. 109 - 112. - 0,5 д. а.

Размещено на Allbest.ru