Подія в трансформаціях візуальності: філософсько-антропологічний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРЬКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

УДК 130.2: 141.319.8

ПОДІЯ В ТРАНСФОРМАЦІЯХ ВІЗУАЛЬНОСТІ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія,

філософія культури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ПЕТРЕНКО ДМИТРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Харків 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Білик Ярослав Михайлович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри теорії культури і філософії науки

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Гусаченко Вадим Володимирович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри теоретичної і практичної філософії

кандидат філософських наук, доцент Семенова Юлія Анатоліївна, Харківська державна академія фізичної культури, доцент кафедри гуманітарних наук

Захист відбудеться 25 березня 2009 року о 15.15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. II-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 17 лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Українець Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Осмислення трансформацій культури - один з центральних предметів рефлексії в європейській філософській думці ХІХ-ХХ ст. У філософії другої половини ХХ ст. відбулася принципова переорієнтація з лінійних моделей культурних трансформацій, що постулюють спадковість та наступність розвитку, на нелінійні, в яких увага акцентується на випадковості та непередбачуваності культурних змін. Означена тенденція виявляється у зверненні дослідників до концептуалізації події як непрогнозованого розриву з існуючими історико-культурними перцептивними стратегіями. Людина в рамках філософії події розуміється як носій трансформацій, що втілюються в нових культурних моделях.

Після проголошеного в ХХ ст. «лінгвістичного повороту» культурні трансформації, викликані подією, зазвичай розглядалися в межах філософії мови. Увага дослідників сконцентрувалася на мовній обумовленості культурних моделей, які визначають людське сприйняття і розуміння. Але розвиток нових візуальних технологій, пов'язаний з появою фотографії, кінематографу, телебачення, комп'ютерної віртуальної реальності, призвів до особливої акцентуації в гуманітаристиці другої половини ХХ - початку ХХІ ст. досліджень сфери візуальності (від лат. visualis - видимість), що дозволяє констатувати «візуальний поворот» у сучасній філософській антропології та філософії культури.

Не зважаючи на появу в останній час великої кількості праць, присвячених дослідженням візуальності, проблема трансформацій історико-культурних стратегій бачення досі не проаналізована належним чином. Підходи, які використовуються в межах візуальної антропології - дисципліни, що знаходиться ще в стані формування, досить часто обмежені і потребують подальшої розробки. Дослідження візуальності нерідко зводяться до розбору локальних проблем: умов візуальної комунікації, визначення парадоксальних візуальних об'єктів, можливості відтворення мови візуальності тощо. При цьому, як правило, ігноруються важливі тенденції, що виявилися у зростані значущості філософії події для антропології і філософії культури ХХ ст.

Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена:

- по-перше, потребою подальшої розробки філософії події, що дозволяє мислити трансформації культури у межах нелінійних моделей;

- по-друге, необхідністю проведення ґрунтовних комплексних досліджень сфери візуальності у сучасній філософській думці в світлі вищезазначеного «візуального повороту»;

- по-третє, недостатнім осмисленням філософсько-антропологічного виміру трансформацій історико-культурних практик бачення та створення нових стратегій візуальності, викликаних здійсненням події.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Осмислення події, пов'язане з аналізом трансформацій та розробкою нових антропологічних концепцій, було здійснено в філософських проектах М. Гайдеггера, Ж. Дельоза та А. Бадью. Недостатня систематизація вчень про подію, створених цими філософами, дозволяє розробити авторську класифікацію доктрин події та відповідних антропологічних теорій, визначивши наступні концепції: «подія-до-власного», «подія-до-становлення» та «суб'єктивуюча подія».

Доктрина події-до-власного була створена М. Гайдеггером, який визначав подію як джерело тут-буття Dasein - антропологічної моделі, розробленої філософом в ранній праці «Буття та час». Подія-до-власного, найбільш плідно осмислена Гайдеггером в центральному труді пізнього періоду «До справи філософії. Про подію». Подія-до-власного переводить тут-буття Dasein з невласного у власне і, закріпляючись у поетичній мові, що зберігає вірність події, підриває сталі антропологічні стратегії та провокує культурні транс-формації. Вчення про подію-до-власного було прокоментовано і розвинено в дослідженнях М. Бестігая, В. Бімеля, Ж. Бофре, Г.-Г. Гадамера, Х. Дрейфуса, Д. Капуто, Ж.-Л. Нансі, Р. Сафранскі, Ф.-В. Херрманна, а також В. Бібіхіна, С. Голенкова, О. Лаврухіна, О. Михайлова, Т. Щитцової та ін.

Концепція події-до-становлення створена Ж. Дельозом, який визначив подію як включення в становлення віртуального (або Буття-Пам'яті), що виводить за межі домінуючих історико-культурних стратегій сприйняття і актуалізує нові перцептивні моделі. Людина стає провідником події-до-становлення, знаходячись між актуальними моделями сприйняття і віртуальним джерелом трансформацій. Зміни візуальності аналізуються Ж. Дельозом за допомогою введеного в праці «Образ-час» поняття «образ-кристал», що визначає посередницький характер перцепції, яка зливається з віртуальним через подію-до-становлення та втілюється в непередбачуваному актуальному. Теорія події-до-становлення була проаналізована і розбудована в працях М. Бестігая, А. Бадью, С. Жижека, М. ді Ланди, Д. Лапужада, Б. Массамі, П. Паттона, Б. Тиммермана, А. Тоскано, М. Фуко, М. Хардта, а також О. Аронсона, О. Грицанова, І. Карцева, В. Подороги та ін.

Вчення про суб'єктивуючу подію розроблене А. Бадью, який інтерпретує подію як викликану актом іменування актуалізацію «подієвої площини» ситуації, що призводить до проявлення істини і трансформації усталених культурних кодів. Провідником означеного процесу стає суб'єкт вірності, розуміння якого у А. Бадью кардинально відрізняється від класичної новоєвропеської концепції суб'єкта. В антропології французького філософа суб'єкт конституюється суб'єктивуючою подією, функціонуючи медіатором між позамовною подією та змінюваною мовою. Створений подією суб'єкт стає провідником утворення того, що в фундаментальній праці А. Бадью «Логіки світів» називається поняттям «monde», «світ» - бадьюанським аналогом понять «парадигма» та «епістема». Новий «світ» є організацією як нових стратегій мови, так і нових моделей візуальності. Філософія суб'єктивуючої події була досліджена в працях С. Жижека, Д. Клеменса, Ж. Ран-сьєра, О. Фелсема, П. Холвота, Л. Чизе, а також В. Лапіцького та Д. Скопіна.

М. Гайдеггер, Ж. Дельоз і А. Бадью створили різні доктрини події та відповідні антропологічні концепції. Реконструкція вчень цих філософів є необхідною для дослідження антропологічного виміру події, яка викликає трансформації візуальності.

Осмислення означеної проблематики потребує аналізу концепцій візуальності в різних сферах гуманітаристики ХХ ст.

Існують різні підходи для розуміння візуальності. Перш за все, слід відзначити технологічний підхід, розроблений Д. Крері, М. Маклюеном і В. Флюссером, які констатували залежність функціонування візуального сприйняття від технологій комунікації, революційна зміна яких визначає модуси перцепції.

Візуальність осмислювалась також в межах феноменологічного методу, розробленого в працях Е. Гуссерля та Ж.-П. Сартра. Створений Е. Гуссерлем метод феноменологічної редукції, дозволяв, на думку при-хильників феноменології, відтворити трансцендентальні структури свідомості, які спрямовують бачення. Серед постфеноменологічних досліджень, які скісно долають трансценденталізм ранніх версій феноменології візуальності, необхідно відзначити пізні праці М. Мерло-Понті та роботи М. Ям-польского.

Дослідження візуальності були проведені засновниками гештальтпсихології М. Вертгеймером, В. Келером та К. Коффкою, які під впливом феноменології Е. Гуссерля розробили теорію гештальту. Гештальтпсихологія візуальності була розвинена в працях Р. Арнхейма, Г. Вілера та інших дослідників.

Альтернативна феноменології концепція візуальності була створена в рамках постструктуралістської філософії М. Фуко, зорієнтованої на до-
слідження історичних моделей організації погляду, що розкриваються філософом за допомогою «археології» погляду - реконструкції історичних стратегій візуальності. Запропоновані М. Фуко напрями дослідження візуальності були розвинені в працях Т. Бренена, П. Гілберт, В. Подороги, Т. К. Флінна, Г. Шапіро, Л. Янгулової. В роботах М. Фуко 70-х років була осмислена не лише історична організація бачення, але й її поєднання з владою, що стало основою для аналізу влади-погляду, який сьогодні розвивається Д. Кампером.

Якщо археологія погляду орієнтувалася на визначення певних історичних структур бачення, то семіотика стала основою для більш локальних розробок аналізу візуальних комунікацій, констатуючи кодову обумовленість сприйняття й упізнавання. В межах семіотичного методу візуальність розглядалася через функціонування групи кодів, що дозволяли сприймати й упізнавати символічні, індексальні та іконічні знаки. Семіотичні дослідження візуальності були започатковані в працях Ч. Пірса і Ч. У. Морріса, розвинені в роботах Р. Барта, К. Метца, П. Пазоліні, У Еко, представників тартуської школи Ю. Лотмана, Б. Успенського та ін. Постсеміотичні дослідження візуальності були проведені в пізніх працях Р. Барта, С. Зонтаг, а також у роботах Р. Краусс, які звернені до аналізу аспектів видимого, що вислизають від структурування.

У контексті психоаналітичної теорії візуальність аналізувалася Ж. Лаканом на семінарах 1964 року (з 19 лютого по 11 березня). Далі лаканівські психоаналітичні студії візуальності були продовжені в працях М. Долара, С. Жижека, О. Зупанчич, В. Мазіна, О. Черноглазова та ін.

Дослідження візуальності проводилось в рамках філософських концепцій образу, серед яких слід відзначити динамічну теорію образу, створену М.-Ж. Мондзен, П. Флоренським, В. Колотаєвим під впливом реконструкції середньовічної перцепції; аурічну доктрину образу Ж. Діді-Юбермана; концепцію образу-кліше та образу-кристалу Ж. Дельоза; теорію анонімних комунікативних образів, розроблену представниками російської антропологічної школи О. Аронсоном, О. Петровською, В. Подорогою і Н. Сосною.

В українській філософії подія осмислювалася в працях І. Бичка, Т. Возняка, В. Гусаченка, Р. Кобця, М. Шильмана. У межах феноменологічного методу аналіз візуальності проводив В. Кебуладзе. В контексті мистецтвознавчих студій візуальність розглядалась в роботах З. Алфьорової, В. Сидоренка та ін.; локальний аналіз проявів візуальної культури в творах мистецтва проведено О. Кашубою, Т. Лупій, О. Роготченком, В. Савченко, В. Черепаниним та ін. З позицій психології візуальність досліджували Т. Вовнянко, О. Іванюта, С. Малик, С. Симоненко та ін.

Не зважаючи на існування праць, присвячених аналізу події та візуальності, філософсько-антропологічний вимір події у трансформаціях візуальності досі систематично не розглядався. Відповідно до означеної проблематики, спрямованість дисертаційного дослідження об'єктивно зумовлена недостатнім рівнем осмислення антропологічного виміру події в трансформаціях візуальності у вітчизняній філософській думці, необхідністю означити концептуальні предметні і проблемні сфери розробки даної теми, обґрунтовано ввести її в інтелектуальний простір української філософії і зробити предметом подальшої теоретичної рефлексії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в рамках наукової комплексної теми кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна «Концепція цілісності: проблема духовності в науці та культурі» (д/р № UA 01008737Р).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи - осмислення філософсько-антропологічного виміру події, яка викликає трансформації історико-культурних стратегій візуальності.

Поставлена мета потребує розв'язання таких дослідницьких завдань:

- провести аналіз філософсько-антропологічних аспектів концепцій події, створених М. Гайдеггером, Ж. Дельозом і А. Бадью, простежуючи рефлексію філософами сфери візуальності;

- дослідити історично структуровані моделі візуальності й визначити їх парадигмальні межі;

- виявити й проаналізувати аспекти ситуації бачення, які не вписуються в усталені історико-культурні моделі візуального сприйняття;

- розробити філософську інтерпретацію теорії образу, яка б враховувала не тільки візуальну, а й чуттєву перцепцію;

- осмислити подію, що змінює історично організовану перцепцію, та дослідити антропологічні зміни, які викликає постподієвий процес трансформацій візуальності.

Об'єкт дослідження - історико-культурні стратегії бачення як поле візуальних трансформацій.

Предмет дослідження - філософсько-антропологічний вимір події в трансформаціях візуальності.

Методи дослідження, застосовані в дисертації, мають комплексний, плюралістичний характер, відповідний сучасним філософським напрацюванням. візуальність подія антропологічний гайдеггер

Відповідно до поставлених мети та завдань дослідження використано елементи таких методів: аналітичного (для огляду філософсько-антропологічного і культурно-історичного матеріалу при визначенні теоретичних і методологічних основ дослідження); порівняльно-історичного (для співставлення доктрин події у трансформаціях візуальності, розглянутих в загальному контексті філософських досліджень антропологічної проблематики); семіотичного (для виявлення знакових кодів та комунікативних моделей історико-культурних стратегій візуальності); постфеноменологічного (для дослідження актів функціонування як свідомого, так і несвідомого аспектів візуального сприйняття); психоаналітичного (для аналізу афективності, яка супроводжує візуальну перцепцію).

Наукова новизна одержаних результатів міститься у таких твердженнях:

1. Комплексно проаналізовано концепції події у філософських вченнях М. Гайдеггера, Ж. Дельоза, А. Бадью й встановлено, що спільним мотивом цих концепцій є розуміння події як зміни, що стверджує розрізнення і підриває усталені історико-культурні моделі, які входять до режиму представлення (М. Гайдеггер, А. Бадью) або репрезентації (Ж. Дельоз).

2. Доведено, що внаслідок радикальних змін антропологічної моделі у контексті філософії події трансформується розуміння статусу людини, яку можна помислити не як самодостатнє джерело змін, а як провідника трансформацій, ініційованих подією.

3. Визначено концептуальне розрізнення між поняттям «візуальність», яким позначаються історико-культурні стратегії функціонування погляду, та поняттям «візуальне», яким поіменований неструктурований аспект бачення.

4. Введено до наукового обігу поняття «образ-вестігіум» для осмислення змін усталених стратегій візуального сприйняття у межах розробки теорії афективного образу, яка являє альтернативу концепції образу-кристалу Ж. Дельоза і теорії комунікативного образу дослідників російської антропологічної школи.

5. Проведено антропологічне моделювання процесу здійснення події, яка трансформує візуальність, на прикладі актуалізації нових перцептивних стратегій у творчості художника Ф. Бекона та театрального режисера А. Арто.

6. Запропоновано концепцію події як непередбаченої актуалізації неорганізованого візуального, яка викликає збій у «нормальному» режимі структурування ситуації бачення, вносить розрізнення в усталені моделі візуальності та ініціює трансформації перцептивних стратегій.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і теоретичні твердження, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, сприяють глибшому розумінню проблем філософської антропології та філософії культури в світлі візуального повороту. Результати дослідження дозволяють осмислити подію як джерело трансформацій візуальності і констатувати умовність історично існуючих моделей бачення. Отримані результати створюють ґрунт для подальших рефлексій сфери візуальності та можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці загальних і спеціальних курсів з філософської антропології, філософії культури, культурології, психології, мистецтвознавства.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації були представлені й обговорені на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародній конференції «Філософські стратегії ХХІ століття: ХІV Харківські Міжнародні Сковородинівські читання» (Харків, 29-30 вересня 2006), Міжнародній науковій конференції «Наука і релігія: сьогодні і в майбутньому» (Харків, 14 листопада 2006), Міжнародній конференції «Дні науки філософського факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка» (Київ, 18-19 квітня 2007), Всеукраїнській студентсько-аспірантській конференції «Філософія: нове покоління» (Київ, 28-29 лютого 2008).

Результати дослідження були представлені на міжвузівських гуманітарних проектах «Полілог» та «El topos» (2007-2008 р.р.), пройшли апробацію на теоретичних семінарах (2008 р.) і засіданнях кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні результати дослідження представлено у 9 наукових працях, з яких 5 статей опубліковано в наукових спеціалізованих філософських виданнях, зареєстрованих ВАК України, решта - у матеріалах наукових конференцій.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, п'ятьох розділів, що містять 19 підрозділів, висновків і списку використаних джерел
(252 джерела, зокрема 53 - іноземними мовами). Загальний обсяг роботи - 226 стор. Обсяг основної частини тексту - 185 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми, формулюються мета та завдання роботи, визначаються теоретичні і методологічні засади, а також розкривається наукова новизна дисертації, її практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію наукових результатів дослідження.

Перший розділ «Філософсько-антропологічні засади концепції події-до-власного» присвячений осмисленню проблеми мови та погляду у філософії події як джерела запропонованої німецьким філософом М. Гайдеггером нової антропологічної моделі тут-буття Dasein.

У підрозділі 1.1 «Антропологічні аспекти фундаментальної онтології Мартина Гайдеггера. Подія як Geschehen» проаналізовано антропологічну концепцію М. Гайдегера, що засновується на онтологічному розрізненні між буттям та сущим. Згідно антропологічної моделі німецького філософа, людина визначається як тут-буття Dasein, тобто не зводиться лише до доксових історичних моделей, а є здатною до розімкнення, що переводить Dasein з невласного у власне. У ранній праці М. Гайдеггера «Буття і час» розкриття власного визначається як подія Geschehen, яка вказує на унікальність кожного акту розімкнення тут-буття Dasein.

У підрозділі 1.2 «Поворот до події das Ereignis» досліджується доктрина події das Ereignis, яка розробляється М. Гайдеггером з середини 30-х років ХХ століття і знаходить концептуальне завершення в праці «До справи філософії. Про подію». Подія das Ereignis, згідно з концепцією М. Гай-деггера, виступає джерелом власного й вводить буття у власне, тобто у статус онтологічної повноти. Осмислена німецьким філософом подія das Ereignis, або подія-до-власного, є умовою розімкнення тут-буття Dasein, яке переводиться у власне. Означений процес актуалізується у творчій дії, що підриває усталені антропологічні стратегії.

У підрозділі 1.3 «Подія: мовлення і бачення» розглядається актуалізація події-до-власного в мовленні та баченні. Здійснення події-до-власного сприймається, з точки зору М. Гайдеггера, поетичним буттям в світі й закріплюється в поетичному мовленні. Втілюючись в мовленні, подія-до-власного викликає трансформації домінуючих мовних моделей. Бачення розглядається німецьким філософом у двох аспектах: як обмежене теоретичною настановою, або «представленням», та як таке, що виходить за межі звичайного погляду та сприймає розімкнення тут-буття Dasein. При осмисленні трансформацій бачення, що викликає подія-до-власного, М. Гайдеггер зводить візуальність до мови, ігноруючи специфіку цієї області.

У другому розділі «Подія-до-становлення в межах філософської антропології» проводиться аналіз доктрини події-до-становлення, яка, згідно концепції французького філософа Ж. Дельоза, дозволяє переосмислити традиційні антропологічні моделі.

У підрозділі 2.1 «Іменна двійка “віртуальне-актуальне” в філософії Жиля Дельоза» досліджується центральна в філософії Ж. Дельоза іменна двійка «віртуальне-актуальне», яка дозволяє помислити умови виникнення події. Ім'я «віртуальне» позначає безособове Буття-Пам'ять, а «актуальне» - його історико-культурні втілення. Віртуальне утворює необмежений потенціал для непрогнозованих актуалізацій, що виявляються в різких змінах історико-культурних моделей. Згідно філософії Ж. Дельоза, віртуальне не протиставляється актуальному, а співіснує з ним, виступаючи умовою можливих трансформацій.

Підрозділ 2.2 «“Кидок кісток”: відмінність, випадок і симулякр» присвячений аналізу процесу актуалізації віртуального, який Ж. Дельоз описує за допомогою метафори поезії С. Малларме «кидок кісток». Актуалізація віртуального, як вважає французький філософ, стверджує відмінність і вводить у присутність радикально нове. Кожна актуалізація є непрогнозованим становленням, випадковим «кидком кісток». Включення до становлення руйнує режим репрезентації, в який входять вже існуючі в актуальності симулякри, що імітують остаточну «картину світу».

У підрозділі 2.3 «Антропологічне обґрунтування події-до-становлення в філософії А.Н. Вайтхеда та Ж. Дельоза» розглядається концепція події-до-становлення, розроблена Ж. Дельозом на основі філософії події А.Н. Вайтхеда. Відповідно до доктрини А.Н. Вайтхеда, подія позначає включення до процесу творчого перетворення всесвіту. Ж. Дельоз, елімінуючи з концепції події А.Н. Вайтхеда богословський аспект, осмислює подію як непередбачувану актуалізацію віртуального. Подія стає провідником становлення, що долає сталість репрезентації. Людина, згідно концепції Ж. Дельоза, вводиться подією-до-становлення в процес актуалізації вір-туального і долає, таким чином, усталені історико-культурні моделі суб'єктивності.

Підрозділ 2.4 «Здійснення події як трансформація перцептивної моделі: бачення і чуття» присвячений осмисленню змін візуального та аудіального сприйняття, що викликаються подією-до-становлення. Здійснення події-до-становлення Ж. Дельоз співвідносить з трансформаціями не тільки мови, а й перцептивної моделі. Звертаючись до сфери візуальності, французький філософ осмислює викликаний подією-до-становлення перехід від конституйованих доксою образів-кліше до образу-кристалу, що занурює сприйняття у віртуальне. Означений процес призводить до актуалізації нової перцептивної моделі: бачення і чуття.

У третьому розділі «Філософсько-антропологічні аспекти теорії суб'єктивуючої події» досліджується концепція суб'єктивуючої події, яка, на думку А. Бадью, дозволяє розглянути трансформації мови і візуальності в антропологічному аспекті.

У підрозділі 3.1 «Буття-множинність та проявлення істин у філософії Алена Бадью» осмислено запропоновану А. Бадью концепцію буття-множинності та відповідне їй розуміння істини. Визначення буття як множинності надає можливість існування різноманітних істин, кожна з яких функціонує в межах утвореної нею парадигми, не втрачаючи достовірності. А. Бадью визначає чотири родові процедури, в яких проявляється істина: політику, мистецтво, науку і кохання. У праці «Логіки світів» французький філософ називає парадигму, що утворюється істиною, «світом» і постулює можливість актуалізації нових істин, які не заперечують вірогідності попередніх, формуючи новий «світ».

У підрозділі 3.2 «Подія як актуалізація неуявного та джерело трансформацій» проаналізовано запропоновану А. Бадью концепцію події, згідно до якої здійснення події вводить в присутність нову істину і відповідний їй «світ», змінюючи усталені культурні коди. Кожен «світ» структурує ситуацію, яка, з одного боку, складається з утворюваної істиною організації, а з іншого - вміщує «подієву площину», яка не є артикульованою в репрезентації ситуації і завжди вислизає від структурування. Подія визначається А. Бадью як актуалізація в акті іменування «подієвої площини» та входження в представлення того, що не було враховане в існуючих моделях організації ситуації і тепер здатне трансформувати культурні коди.

Підрозділ 3.3 «Бадьюанська антропологія суб'єкта-мови» присвячений дослідженню антропологічного аспекту створеної А. Бадью концепції події, згідно до якої суб'єкт артикулюється в мові. Відповідно вченню французького філософа, провідником істини, що створює новий «світ» у сферах політики, мистецтва, науки та кохання, стає суб'єкт, визначення якого радикально відрізняється від розуміння суб'єкта, що склалося в антропології Нового часу. Суб'єкт, на думку А. Бадью, формується тільки між позамовною подією та новою мовою, що створює нову організацію ситуації. Утворений подією суб'єкт-мова вносить розрізнення в існуючі комунікаційні коди, руйнуючи консервативний режим представлення ситуації.

У підрозділі 3.4 «Мова візуальності в контексті анестетики: по той бік погляду» розглядаються трансформації візуальності, що викликаються суб'єктивуючою подією. Концепція анестетики вводиться А. Бадью для заперечення догматизації естетичних моделей і визначення можливості утворення нових істин. Візуальність аналізується А. Бадью в контексті розробки доктрини анестетики і характеризується здатністю до змін, викликаних подією. Актуалізація нових моделей візуальності розуміється А. Бадью як наслідок іменування «подієвої площини». Розроблена філософом концепція трансформацій візуальності, ініційованих суб'єктивуючою подією, свідчить про підпорядкування в концепції А. Бадью бачення імені та розгляд візуальності винятково як специфічної мови.

У четвертому розділі «Репрезентація стратегій візуальності» осмислюються організовані історико-культурні стратегії візуальності та різноманітні методи їх аналізу, відзначається антропологічний аспект функціонування сталих стратегій візуальності, що можуть бути співвіднесені з невласним у М. Гайдеггера, клішованим сприйняттям у Ж. Дельоза та консервативним режимом ситуації в А. Бадью.

У підрозділі 4.1 «Археологія візуальності Мішеля Фуко та феноменологія погляду» розглядаються «археологічний» та феноменологічний методи до осмислення візуальності. В рамках розробленого М. Фуко «археологічного» методу проводиться історичне дослідження організації і функціонування візуальності. Створений М. Фуко археологічний метод констатує обумовленість бачення історично мінливими структурами і протистоїть роз-робленому Е. Гуссерлем феноменологічному методу, який постулює існування трансцендентальних структур свідомості, що організовують спрямований на речі погляд.

Підрозділ 4.2 «Антропологія та епістемологія в контексті археології візуальності» присвячений аналізу антропологічного та епістемологічного аспектів «археології» візуальності. На думку М. Фуко, бачення організується епістемою - структурою, що конституює історичну конфігурацію знання. Епістема формує історико-культурні стратегії візуальності, які спрямовують погляд. У цьому пункті «археологія» візуальності зближається з психоаналітичною концепцією Ж. Лакана, в якій постулюється обумовленість перцепції режимом символічного, формуючим сприйняття. Історико-культурні стратегії візуальності організують візуальне сприйняття людини, вказуючи що і як треба бачити.

У підрозділі 4.3 «Семіотика візуальності» сфера візуальності до-
сліджується з позицій семіотичного методу як утворена знаковою системою організація сприйняття й упізнавання, а погляд аналізується як акт читання. Згідно з семіотичною концепцією візуальності, започаткованою Ч. Пірсом та У. Морісом та по-різному розробленою Р. Бартом, У. Еко, К. Метцем, Ю. Лотманом та Б. Успенським, стратегії візуальності структуруються і функціонують завдяки історико-культурним кодам, які здатні змінюватись. Візуальність визначається семіотикою лише як специфічна мова.

У підрозділі 4.4 «Стратегії візуальності і режим репрезентації» осмислюється функціонування історико-культурних стратегій візуальності в режимі репрезентації. Стратегії візуальності, формуючись в межах історичних і культурних парадигм, здатні входити в описаний М. Гайдеггером, Ж. Дельозом, М. Фуко та А. Бадью режим представлення, або репрезентації. В означеному режимі історичні перцептивні моделі видаються за абсолютні й незмінні, а можливість існування інакших стратегій бачення заперечується. Репрезентаційний режим вказує на владний аспект функціонування історико-культурних стратегій візуальності.

У п'ятому розділі «Подія візуального: антропологічний контекст» на основі концепцій події М. Гайдеггера, Ж. Дельоза і А. Бадью розроблено доктрину події, що трансформує історико-культурні стратегії візуальності; в антропологічному контексті проаналізовано поєднання візуального і чуттєвого в афективному образі, що виступає провідником події.

Підрозділ 5.1 «По цей бік стратегій візуальності: візуальне» присвячено дослідженню неорганізованого аспекту бачення, що знаходиться поза межами історико-культурних стратегій візуальності. Бачення не зводиться лише до організованих моделей, а включає й неструктурований аспект, який слід поіменувати поняттям «візуальне». Раніше цей аспект лише скісно аналізувався М. Мерло-Понті як іманентне «невидиме» та Р. Краусс як «оптичне несвідоме». Кожен акт бачення структурується історико-культурними стратегіями візуальності, але, водночас, містить у собі й візуальне, що не може бути сприйнятим у межах стратегій візуальності.

У підрозділі 5.2 «Від іконічного знаку до афективного образу: бачення і переживання» розглядається альтернативна семіотичним концепціям візуальності доктрина афективного образу. Окрім семіотичних моделей, які зводять візуальність до знаків та кодів, існують створені Ж. Дельозом, Ж. Діді-Юберманом, М.-Ж. Мондзен і представниками російської антропологічної школи теорії візуальності, що звертаються до аналізу динамічного і комунікативного образу. Постульований означеними теоріями комунікативний образ є афективним, тобто таким, що зазвичай передає «нормативну» чуттєвість. Афективні комунікативні образи також формують історико-культурні стратегії візуальності.

У підрозділі 5.3 «Антропологія події: ситуація бачення, поріг афективності та хіазма» подія осмислюється в антропологічному аспекті як нелінійна трансформація стратегій візуальності. Подія, що викликає зміну, здійснюється як хіазма - перетинання погляду, сформованого історико-культурною стратегією візуальності, та безформного візуального. Доктрина події візуального, так само, як і концепції події М. Гайдеггера, Ж. Дельоза і А. Бадью, позначає можливість зміни організації стратегій сприйняття. Антропологічний аспект здійснення події осмислюється також за допомогою моделювання розімкнення ситуації бачення та подолання афективного порога.

У підрозділі 5.4 «Образ-вестігіум як постподієвий слід» за допомогою поняття «образ-вестігіум» проаналізовано постподієві процеси трансформацій усталених стратегій візуальності та формування нових моделей бачення. Афективний образ слід мислити у двох режимах: як образ-кліше, що включений в стратегії візуальності, та як образ-вестігіум, що внаслідок події вислизає з організованих перцептивних моделей і підриває доксове сприйняття. Образ-вестігіум свідчить про здійснення події та провокує формування нової стратегії візуальності. Ілюстрацією даної концепції трансформацій візуальності може стати аналіз формування нових моделей бачення у творчості художника Ф. Бекона та театрального режисера А. Арто.

У Висновках викладено найважливіші наукові і теоретичні результати проведеного дослідження, яке дозволило досягти загальної мети і рішення завдань, поставлених перед роботою, засвідчило доцільність вибору понятійного апарата й ефективність застосування покладених в основу методологічних принципів. Основні результати виконаної роботи можна подати у вигляді таких теоретичних положень:

Досліджені у дисертації концепція події, що трансформує візуальність, і відповідна філософсько-антропологічна модель дозволили осмислити процес зміни історико-культурних стратегій візуальності. Концептуальну основу дисертаційного дослідження склали три доктрини події, найбільш повно репрезентовані у філософсько-антропологічних ученнях ХХ ст.: «подія-до-власного» М. Гайдеггера, «подія-до-становлення» Ж. Дельоза і
«суб'єктивуюча подія» А. Бадью. Під концептом події, услід за цими філософами, у дисертаційному дослідженні розуміються «розімкення буття» (М. Гайдеггер), «десубстанціалізоване чисте становлення» (Ж. Дельоз), «основа процесу істини» (А. Бадью).

У дисертації доведено, що внаслідок радикальних змін антропологічної моделі у контексті філософії події трансформується розуміння статусу людини. Концепт події вказує на можливість вислизання людини від будь-яких доксових історико-культурних стратегій сприйняття та мислення. У межах спровокованої філософією події нової антропології людину можна помислити не як самодостатнє джерело змін, а як провідника трансформацій, ініційованих подією. Саме подія вносить розрізнення до існуючих історико-культурних моделей, а людина стає його провідником, що вводить у присутність зміни.

У дослідженні показано, що в межах існуючих концепцій події недостатньо розроблено аспект, пов'язаний з проблемою трансформації візуальності. У розглянутих доктринах М. Гайдеггера та А. Бадью, зорієнтованих, перш за все, на осмислення зміненої подією мови, трансформації візуальності не аналізуються. У філософії Ж. Дельоза тема події, що змінює бачення, є лише пунктирно окресленою. Однак внаслідок візуального повороту в сучасній культурі сфера візуальності не може ігноруватися. Сьогодні гостро відчувається необхідність концептуалізації змін візуальності, пов'язаних із здійсненням події. Потреба у таких філософсько-антропологічних рефлексіях зумовлена сучасними культурними процесами, усе більшою мірою тяжіючими до сфер візуальності.

З метою аналізу події, що трансформує візуальність, у дисертації введено концептуальне розрізнення між поняттями «візуальність» та «візуальне». У контексті дослідження «візуальність» означає організовані стратегії сприйняття та розуміння, які структурують погляд. Поняття «візуальне» іменує неорганізований аспект бачення, який є співприсутнім у кожному акті візуальної перцепції, але не сприймається в межах історико-культурних стратегій візуальності. Візуальне є джерелом здійснення події. Саме його неоформленість, яка входить до структурованих стратегій погляду, руйнує організацію і викликає непередбачені зміни.

Дослідження динаміки здійснення події свідчить, що розрізнення понять «візуальність» та «візуальне» не є жорсткою семантичною опозицією. В антропологічному вимірі таку концепцію можна змоделювати за допомогою реконструкції ситуації бачення, яке, з одного боку, є організованим домінуючими стратегіями візуальності, з іншого - припускає неструктуроване візуальне, завжди приховане в «нормальному» режимі ситуації. Обраний ракурс інтерпретації події зближує дисертаційну концепцію трансформацій з осмисленням креативності хаосу в межах постструктуралістської філософії та синергетики.

У якості одного з висновків проведеного дисертаційного дослідження можна дати таку умовну дефініцію: «у контексті аналізу трансформацій візуальності подія - це сприйняття того, що до цього часу не сприймалося; актуалізація візуального, прихованого від клішованого бачення». Розгляд події у трансформаціях візуальності надав змогу відкрити нові ракурси інтерпретації проблем перцепції, пов'язаних з теорією афективного образу. В організованому режимі ситуації бачення афективний образ функціонує як образ-кліше, але в стані розімкнення ситуації бачення, спровокованого подією, характер перцепції змінюється. У здійсненні події погляд вислизає від диктату домінуючих історико-культурних моделей організації і в хіазмі перетинається з візуальним за логікою інверсії того, хто бачить, і того, на що спрямований погляд. Така інверсія веде до сприйняття іншої грані образу, який втратив ясність і відтепер, у просторі і часі здійснення події, ухиляється від впізнання та розуміння, долаючи межі «нормативного» афективного порога.

Для розкриття сутності постподієвих змін у функціонуванні перцептивних стратегій у дисертації введено до наукового обігу поняття «образ-вестігіум», яким позначено новий образ, що сприймається внаслідок здій-снення події. За допомогою поняття образу-вестігіуму в дослідженні проаналізовано культурні відбитки події, які по-новому організують ситуацію бачення, структурують погляд з урахуванням здійсненої перцептивної трансформації. Спочатку образ-вестігіум функціонує в культурі як свідоцтво про подію, що здійснилася; як постподієвий слід, який вказує на нові перцептивні моделі. Але з часом образ-вестігіум перетворюється на образ-кліше внаслідок дії механізмів культурної фіксації події та входження образу-вестігіуму в доксові моделі бачення.

Екстраполяції запропонованої концепції візуальних трансформацій на сфери аналізу створення нових стратегій погляду у творчості англійського художника Ф. Бекона та французького режисера А. Арто вказують на продуктивність розробленої концепції, що дає змогу помислити непрогнозовані мутації бачення. Подієва концепція змін у дисертації розглядається як одне з можливих пояснень причин та наслідків трансформацій погляду, де увагу акцентовано на несподіваності, випадковості та непередбачуваності змін як своєрідного «кидка кісток» (якщо скористатися метафорою С. Малларме і Ж. Дельоза) або культурного «вибуху» (за Ю. Лотманом), тобто саме тими непрогнозованими мутаціями перцептивної стратегії, що повною мірою проявляються у художній творчості та можуть бути проілюстрованими шляхом звернення до численних прикладів з історії авангардного мистецтва ХХ століття.

Один з важливих висновків дисертації полягає в тому, що запропонована модель здійснення події, яка трансформує погляд, обумовлена полілінійними культурними парадигмами, але не виключає існування інших, лінійних моделей, наприклад, еволюційних, які пояснюють перцептивні трансформації через послідовний розвиток передуючих історико-культурних стратегій. Однак слід вказати й на обмеженість еволюційних концепцій трансформацій візуальності, які часто зводяться до репрезентації - універсалізації певних історико-культурних стратегій сприйняття і розуміння. Це призводить до насильницьких спроб вписувати всі несподівані мутації до наперед заданих моделей і, таким чином, бачити при анализі завжди те ж саме, не сприймаючи розрізнення.

Проведений аналіз трансформацій візуальності як наслідків здійснення події дозволив, з одного боку, вказати на можливість змін усталених моделей бачення як суто історико-культурних породжень, а з іншого - віднайти шляхи подолання історико-культурного детермінізму у розумінні специфіки створення і функціонування перцептивних стратегій. Інтерпретація події як «актуалізації прихованого візуального», моменту «сприйняття того, що не сприймається» відкриває нові виміри філософсько-антропологічних рефлексій над проблемами стратегій візуальності.

У цілому, за своєю концептуальною спрямованістю дисертаційне дослідження покликано заповнити своєрідну теоретичну лакуну у філософії події, пов'язану з маловивченими аспектами трансформації візуальності, однак у той же час дисертація є і спробою поширити спектр існуючих концепцій у сфері візуальної антропології аналізом змін перцептивних стратегій у новому дослідницькому ракурсі, а саме розглядаючи їх у контексті філософії події. Запропонована у дисертації концепція події, що трансформує візуальність, є внеском до розвитку радикальних наслідків з антропологічних положень філософії М. Гайдеггера, Ж. Дельоза і А. Бадью у їх принциповій відмові від зведення людини до певної essentia, або абсолютизованої антропологічної моделі, що конституює остаточне знання про людину. Концепт події, яка викликає трансформації візуальності та постподієві антропологічні й культурні зміни, безумовно, у межах цієї роботи не може вважатися проаналізованим повною мірою і потребує подальших досліджень.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Петренко Д.В. Ніцшеанський дискурс в прозі М. Хвильового / Д. Петренко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. Філософія. № 638: Філософські перипетії. Х., 2004. С. 222-226.

2. Петренко Д.В. Номадические субкультуры в современном культурном пространстве / Д. Петренко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури i філософія науки. № 656: Наука і релігія: сьогодні і в майбутньому: Тематич. вип. за результатами наук. семінару. Х., 2005. С. 237-240.

3. Петренко Д.В. Концепция номадической субъективности в философии Жиля Делёза / Д. Петренко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. Філософія. № 734: Філософські перипетії. Х., 2006. С. 157-166.

4. Петренко Д.В. Філософія події Жиля Дельоза / Д. Петренко // Мультиверсум. Філософськ. альманах: Зб. наук. праць ; [гол. ред. В.В. Лях]. Вип. 69. К., 2008. С. 86-94.

5. Петренко Д.В. Аффективный образ как соединение визуальной и чувственной перцепции / Д. Петренко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури i філософія науки. № 829. Х., 2008. С. 116-122.

6. Петренко Д.В. Эстезис создания субъективности в философской концепции Делёза-Фуко / Д. Петренко // Філософські стратегії ХХІ століття: Матер. ХІV Харк. Міжнар. Сковородинівських читань, 29-30 вересня 2006 року ; [заг. ред. О.М. Кривуля]. Х.: ХНУ, 2006. С. 59-60.

7. Петренко Д.В. Перформанс как опыт нечеловеческого / Д. Петренко // Полилог: Философия, культурология: Альманах. Вып. 4: Перформанс. Х.: ХГАК, 2007. С. 20-29.

8. Петренко Д.В. Понятие «событие» в философских концепциях Алена Бадью и Жиля Делеза / Д. Петренко // Дні науки філософського факультету - 2007: Матер. доповід. та вист. міжнар. наук. конф., 18-19 квітня 2007 року. К.: КНУ, 2007. Ч. 1. С. 98-99.

9. Петренко Д.В. Подія та нове в мистецтві / Д. Петренко // Філософія: нове покоління: Матер. Всеукраїнськ. студентсько-аспірантської міждисциплінар. конф., Київ, 28-29 лютого 2008 року. К.: Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія», 2008. С. 48-49.

АНОТАЦІЯ

Петренко Д.В. Подія в трансформаціях візуальності: філо-софсько-антропологічний вимір. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2009.

Дисертація присвячена філософському осмисленню антропологічного виміру події у трансформаціях візуальності. Досліджуються нелінійні зміни історико-культурних стратегій бачення, концептуалізовані в подієвій моделі трансформації. Обґрунтовано появу нової антропології, розробленої в межах існуючих філософських концепцій події.

У дослідженні вводиться розрізнення між поняттями «візуальність» і «візуальне», що дозволяє осмислити можливість події, яка трансформує історико-культурні стратегії бачення. Подія тлумачиться як сприйняття того, що залишалося раніше поза сприйняттям. Обґрунтовано концепцію афективного образу, функціонуючого в межах комунікації, та образу-вестігіуму як постподієвого сліду, формуючого нову стратегію бачення. Проведено аналіз сприйняття, що є носієм трансформації візуальності.

Ключові слова: подія, візуальність, візуальне, трансформація, ситуація бачення, сприйняття, афективний образ, образ-вестігіум.

АННОТАЦИЯ

Петренко Д.В. Событие в трансформациях визуальности: философско-антропологическое измерение. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена философскому осмыслению антропологического измерения события в трансформациях визуальности. В работе проводится исследование нелинейных изменений историко-культурных стратегий видения, концептуализированных в событийной модели трансформаций.

В диссертации показано, что в рамках философии события, разработанной М. Хайдеггером, Ж. Делезом и А. Бадью, возникает новое понимание человека. Созданные философами доктрины указывают на событие как возможность ускользания человека от сформировавших его восприятие и понимание историко-культурных стратегий и предлагают антропологию, в которой человек может мыслиться не как самодостаточный источник изменений, а как проводник трансформаций, инициируемых событием.

С целью анализа события, трансформирующего визуальность, в диссертации введено концептуальное различие между понятиями «визуальность» и «визуальное». В контексте исследования «визуальность» означает организованные стратегии восприятия и понимания, структурирующие взгляд. Понятие «визуальное» именует неорганизованный аспект видения, который соприсутствует в каждом акте визуальной перцепции, но не воспринимается в пределах доксовых историко-культурных стратегий визуальности. Утверждается, что визуальное является истоком свершения события. Неоформленность визуального, входящая в структурированные стратегии взгляда, разрушает организацию ситуации видения и вызывает непредвиденные изменения. Таким образом, постулируется, что событие - это восприятие невоспринимаемого; актуализация визуального, скрытого от клишированного видения.