Концепція "духу народності" в історіософії Миколи Костомарова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

УДК 1(091)

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КОНЦЕПЦІЯ "ДУХУ НАРОДНОСТІ" В ІСТОРІОСОФІЇ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА

Федюк Вікторія Юріївна

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національної металургійної академії України Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Капітон Володимир Павлович, Дніпропетровська державна фінансова академія, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, доцент Осетрова Оксана Олександрівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри філософії

- кандидат філософських наук, доцент Малівський Анатолій Миколайович, Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна, доцент кафедри філософії і соціології

Захист відбудеться "17" грудня 2009 р. о 13 годині 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук при Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий "11" листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор В.Б. Окороков

Анотації

Федюк В.Ю. Концепція "духу народності" в історіософії Миколи Костомарова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 2009.

Дисертація є історико-філософським аналізом концепції "духу народності" в історіософії Миколи Костомарова. Головна ідея дисертації полягає у реконструкції поглядів М. Костомарова на проблему духовно-культурної єдності буття українського народу, ключову роль у збереженні та відновленні якої відіграє самобутній "дух української народності". Встановлено, що М. Костомаров одним із перших серед представників української історико-філософської думки ХІХ століття розробляє соціально-філософську модель буття українського етносу. Він експлікує значення "духу народності" в якості "духовного визначника", "керманича" історичного процесу, який відіграє головну роль у збереженні форм "етнічного", "народного" та "національного" буття української етносоціальної спільноти. У зв'язку із цим реконструюються погляди М. Костомарова щодо визначальної ролі православ'я у формуванні найбільш унікальних, характерних і стійких рис українського етносу та процесу становлення української національної свідомості.

Ключові слова: народність, дух народності, етнос, народ, нація, моделі етнічного, форми буття етносу, духовність, релігійність, характер народу, спосіб життя, стиль мислення.

Федюк В.Ю. Концепция "духа народности" в историософии Николая Костомарова. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Днепропетровский национальный университет. Днепропетровск, 2009.

Основная идея диссертации заключается в реконструкции взглядов Н. Костомарова на проблему духовно-культурной целостности бытия украинского народа, главная роль в сохранении и возобновлении которой принадлежит самобытному "духу украинской народности".

В исследовании раскрывается, что Н. Костомаров одним из первых среди представителей украинской историко-философской мысли ХІХ века разрабатывает социально-философскую модель бытия украинского этноса. Он эксплицирует значение "духа народности" в качестве главного "духовного двигателя", определяющего ход исторического процесса, для которого характерны самобытность, целостность, непрерывность и жизненность. Сопоставлены историко-философские взгляды на идею народности Н. Костомарова и некоторых его последователей (в частности, В. Антоновича, П. Кулиша, М. Драгоманова, М. Грушевского, а также современных ученых - Ю. Пинчука, Л. Полухина, П. Попова, В. Смолия, Я. Козачка, М. Поповича, О. Гончар) с целью выявления точек соприкосновения и отличия их позиций.

Анализ социально-философских взглядов Н. Костомарова на проблему значения целостного духовно-культурного измерения бытия украинской этносоциальной общности показал, что "дух народности" играет главную роль в сохранении форм "этнического", "народного" и "национального" бытия, обуславливая единство закономерных этапов ее исторического развития. Показано, что Н. Костомаров обосновывает значение "духа народности" в сохранении целостности таких форм бытия украинского этноса как "быт", "труд", "культура", "традиции", "обычаи", "обряды", "ритуалы", "язык", "символика", "религия", "семья" и "государство". В концепции Н. Костомарова исходным принципом анализа особенности бытия украинского этноса есть идея самобытности "духа народности" украинцев. Сущность самобытности "духа народности" украинского этноса раскрывается Н. Костомаровым в процессе анализа роли таких характерных черт украинского этноса, как "толерантность", "эстетичность", "лиризм", "мечтательность", "молчаливость", "медлительность", "традиционализм", "неагресивность", "сентиментализм", "милосердие", "солидарность", "товарищество", "патриотизм". Установлено, что основным источником формирования самобытных компонентов "духа народности" является религиозный фактор, который обуславливает, согласно Н. Костомарову, неповторимость украинского характера и способа жизни. Понятие "истинности веры" раскрывается в костомаровском понимании сакральной сущности этноса. Для Н. Костомарова лишь та вера есть истинной, которая "ведет человека к свободе и к спасению". Установлено, что Н. Костомаров принимает всем своим внутренним опытом именно православие, как истинную веру. Реконструируются взгляды Н. Костомарова на определяющую роль православия в формировании наиболее уникальных и характерных черт украинского этноса и процесса становления украинского национального самосознания. Подчеркивается, что сохранение сакральной сущности самобытного "духа народности" украинского этноса не только влияет на ход истории, но является основой решения актуальных этносоциальных проблем в жизни его субъектов.

Проанализировано, что Н. Костомаров, аксиоматизируя этническое бытие через общеисторические принципы стадиальности, полилинейности и цивилизационной уникальности, признавая западно-восточный культурно-исторический дуализм, основное внимание сосредотачивает на тех интегральных характеристиках бытия, которые дают возможность украинской общности, в качестве субъекта историотворчества, овладеть "осью" Истории.

Ключевые слова: народность, дух народности, этнос, народ, нация, модели этнического, формы бытия этноса, духовность, религиозность, характер народа, способ жизни, стиль мышления.

V.Y. Fedyuk. Conception of the "spirit of nationality" in historiosophy of Mykola Kostomarov. - Manuscript.

Dissertation on the scientific degree receipt of the candidate of philosophical sciences for speciality 09.00.05 - the history of philosophy. - Dnipropetrovsk National University. Dnipropetrovsk, 2009.

Dissertation is the historical and philosophical analysis of "spirit of nationality" conception in historiosophy of Mykola Kostomarov. The main idea of dissertation consists in the reconstruction of M. Kostomarov's views on the problem of didactic-cultural unity of Ukrainian people being, key role in maintenance and proceeding in which performs the original "spirit of Ukrainian nationality". It is settled that M. Kostomarov was one of the first among the representatives of Ukrainian historic philosophical opinion of XIX century, who develops the socio-philosophical model of Ukrainian ethnos being. He explicates the value of the "spirit of nationality" in quality the "spiritual determinant", "helmsman" of historical process, which performs in the maintenance of forms "ethnic", "folk" and "national" of Ukrainian ethnos being.. As a result of it are reconstructed M. Kostomarov's views in relation to the determining role of Orthodoxy in forming of the most unique, personal and proof touches of Ukrainian ethnos and becoming of Ukrainian national consciousness.

Keywords: nationality, spirit of nationality, ethnos, people, nation, models of ethnic, forms of ethnos being, spirituality, religiousness, character of nation, way of life, style of thought.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасні суспільно-політичні, соціально-економічні, інформаційні та духовно-культурні зрушення в усіх сферах життя актуалізують пошук українським етносом власної духовно-культурної ідентичності. Це обумовлено, зокрема, і феноменом глобалізації як системної трансформації соціально-політичної, господарської та культурної сторін життя усіх без винятку суспільств, а також основ їх життєвідтворення та розвитку. З посиленням процесів глобалізації та породженої нею постмодернової глобальної культури етнічне існування та національна ідентичність зазнають все більшого заперечення: заперечення зовнішніх атрибутів - території, політичної форми, економічних та соціальних стандартів, а також її духовних компонентів - етнічних і релігійних міфів, картин світу, мови, історичної пам'яті, моральних та правових норм. Заміна етнічних та національних культур глобальною культурою елімінує з життя етнічних спільнот сутнісногенеруючі "центри" як необхідні для національного буття "точки опору".

Ідентичність перетворюється на глобальну проблему, оскільки її багаторівнева фактура пов'язана з загальноісторичними змінами. Ця обставина рефлексується багатьма мислителями Заходу (Б. Андерсеном, У. Беконом, Е. Геллнером, Е. Еріксоном, Н. Луманом, Д. Міллером, П. Росом, Е. Смітом, Ю. Хабермасом, С. Хантінгтоном та іншими) та Сходу (О.С. Ахієзером, П.І. Гнатенко, С.Б. Кримським, П.В. Кутуєвим, М.М. Моісеєвим, Н.В. Мотрошиловою, Ю.В. Павленко, О.С. Панаріним, Ю.М. Пахомовим, О.Б. Шевченко та іншими). Вони виражають занепокоєність, яка викликана станом реальної ідентичності як індивідів, так і етносів. По суті справи, мова йде про те, що процеси реальної ідентичності перебувають у фазі перманентної кризи, для якої - в межах глобальних змін - назрів комплекс причин і факторів. Та обставина, що етно-соціокультурна ідентичність набула статусу наукової, наскрізної соціокультурної проблеми, яка вимагає фундаментальних досліджень, підтвердив, зокрема, Всесвітній філософський конгрес (Стамбул, 2003), а також численні дисциплінарні та міждисциплінарні конференції, симпозіуми, семінари по всьому світу. В контексті осмислення усієї складності проблем, пов'язаних із поверненням історичної пам'яті, пробудженням національної самосвідомості і гідності українців, особливого значення набувають питання, які пов'язані з духовним виміром буття української етносоціальної спільноти. Саме шляхом духовного оновлення (відродження "духу народності"), перетворення політики, економіки і виховання підростаючого покоління на основі спільних морально-етичних та духовно-ціннісних ідеалів можливе подолання у бутті української етносоціальної спільноти кризового стану. У зв'язку з цим зауважимо два аспекти.

По-перше, відродження духовності українського етносу необхідно починати із вирішення проблеми духовного оновлення кожного українця. Для історично усталеного поліетнічного та етноконфесійного буття українського суспільства характерним є "розмитість" абсолютних цінностей і послабленість критеріїв щодо визначення суспільного ідеалу. Необхідним імперативом за таких умов повинен стати моральний консенсус, оскільки без нього немає свободи. Видатний український філософ Г. Сковорода зауважував, що лише духовна людина є вільною, бо щастя залежить від серця, серце - від спокою, спокій - від Бога. На жаль, ознакою сучасного прискореного розвитку цивілізації є занепад духовності. Однак, перед людиною завжди є вибір: проігнорувати духовне, чи заслужити своїм життям, щоб царство Боже могло вплинути на царство людське. Головне, на думку Г. Сковороди, це здатність та вміння дослухатися й діяти в гармонії з істинними прагненнями власного серця. Загалом, буття людини немислиме без почуття "ми", тобто приналежності до такого соціального цілого, яке забезпечує всебічну захищеність, створює умови для душевної рівноваги.

По-друге, проблема духовного оновлення українського етносу передбачає усвідомлення українцями власного "етнічного" як цінності та запоруки збереження цілісності усіх вимірів власного буття. Реконструкція самобутності української спільноти, яка складає життєвий і діяльний потенціал будь-якого суспільства, вкрай важлива, оскільки вона припускає варіанти інтеграції і взаємодії етнічних, національних, конфесійних утворень в певну органічну єдність, із перспективою прикладу для інших етнічних спільнот. Теоретично вкрай важливо також розуміння самої інтеграції, розгорнутої та закріпленої в тій чи іншій мірі - у минулому, сьогоденні, і - очікуваного майбутнього. Саме ціннісним рисам "духу" українського етносу, вмонтованим в модель цивілізаційного улаштування, з онтологічною перспективою сталого поширювання, повинне приділити увагу сучасне українознавство. Зрозуміло, що така концептуалізація історії українського етносу не може ігнорувати ідей, що були сформовані українськими мислителями (зокрема М. Костомаровим) у середині ХІХ століття стосовно соціальної архітектоніки України і її народу. Сьогодні, як ніколи, важливою є фундаментальна філософська ідея про те, що людство має являти собою гармонійну єдність різноманітного. Проте, на сучасному етапі розвитку спостерігається "руйнація" цілісного українського буття, загострення міжетнічних відносин, кризові явища у функціонуванні самосвідомості та культурі тих етносів, які проживають в Україні.

Не підлягає сумніву важливість для українського суспільства якнайповнішого збереження всієї його етнічної спадщини. І хоча український етнос ще не перебрав остаточно на себе провідну роль у суспільстві аби об'єднати усі, що мешкають в Україні етноси в єдину політичну націю (такий погляд простежується в українській історико-філософській думці ХІХ-ХХ століття), однак розв'язання питання власної консолідації є першочерговим для збереження українцями власного "духу народності". Обґрунтовуючи проблему історичної цілісності буття українського народу, М. Костомаров підкреслював, що "єднатися треба не навколо когось, а заради чогось". Він висунув думку про те, що навіть консолідований етнос, який претендує на провідну роль, спочатку повинен, усталившись як духовно-культурна цілісність, розробити й розгорнути національну ідею. Сама ця ідея повинна мати державно-політичний характер.

Таким чином, вирішення проблеми духовного відродження та консолідації українського етносу вимагає осмислення питання про роль та значення у бутті українців історичної пам'яті, народних ідеалів і сподівань, національного духу та національної самосвідомості, а також вимагає усвідомлення одного з головних джерел нашої духовності - Православ'я. Вказана проблематика не є новою для української історико-філософської думки, адже в ХІХ столітті видатний український мислитель М. Костомаров одним із перших розробляє концепцію "духу народності", засадничі принципи якої лягли в основу історично першої соціально-філософської моделі буття українського етносу. Він експлікує поняття "дух народності" в якості "духовного визначника", "керманича" історичного процесу, якому притаманні безперервність, самобутність, певна цілісність та життєвість. Тому досить важливим є аналіз соціально-філософських поглядів українського мислителя на проблему висвітлення ролі та значення "духу народності" у становленні української етносоціальної спільноти та його впливу на збереження цілісності "етнічного", "народного" та "національного" буття як історично перехідних етапів її розвитку. Звернення до праць М. Костомарова є надзвичайно актуальним, якщо врахувати, що український мислитель, аксиоматизуючи етнічне буття через загальноісторичні принципи стадіальності, полілінійності та цивілізаційної унікальності, визнаючи західно-східний культурно-історичний дуалізм, все ж таки зосереджує свою увагу на тих інтервальних характеристиках буття, завдяки яким українська спільнота, в якості суб'єкта історіотворчості, здатна оволодіти "віссю" Історії.

У контексті аналізу поглядів М. Костомарова можливим є розкриття та осмислення значення духу народності як основи збереження духовної цілісності української етносоціальної спільноти як в історичному минулому, так і на сучасному етапі розвитку. Історичне забуття українцями власних духовних витоків, їх байдужість до спільних сакрально-культурних надбань несе в собі загрозу втрати не лише самобутнього духу народності, який розчиниться в іншорідній духовності, але й загрозу втрати статусу "титульного" етносу. Аби цього не сталося, необхідно, щоб усі її суб'єкти мали загальну духовно-психологічну орієнтацію, сформовану на ідеї відкритості до буття, яка послужить єдиною духовною основою, що дозволить українцям осягнути й реалізувати власний дух народності як історичну місію та спільними зусиллями створити єдиний соціокультурний простір, осягнувши національну ідею.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження "Концепція "духу народності" в історіософії Миколи Костомарова" пов'язана з темою наукової роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету "Філософія науки й духовна культура на рубежі тисячоліття" (реєстраційний номер №0199V001308), а також пов'язана із темою наукового дослідження кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії "Проблема формування світоглядних орієнтацій людини в умовах трансформації суспільства" (державний реєстраційний номер №0101V005760).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - розкриття поглядів М. Костомарова на феномен "дух народності", який є складовою становлення цілісного, закономірного та самобутнього буття українського етносу.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:

- проаналізувати стан опрацювання проблеми етнічного в науковій літературі щодо історико-філософських аспектів та методологічних підходів аналізу категорії "буття етнічного";

- розкрити роль сутнісних факторів, які, обумовлюючи онтологічну багатогранність буття суб'єктів етнічного (етносу, народу, нації), забезпечують історичні етапи генезису певної етносоціальної спільноти та цілісність її існування;

- висвітлити в історико-філософському контексті розуміння М. Костомаровим метафізичних рис "етнічного", "народного" і "національного" буття українського етносу як вияву еволюції "духу її народності", духовного життя суспільства і проявів державності;

- дослідити концептуальний аналіз М. Костомаровим сутнісного значення колективних інтенцій (ставлення до праці, феномену державності, етнічної гідності і т.ін.) форм буття українського народу, які є ототожненням спільної мети;

- охарактеризувати особливості понять (віри, любові, свят, символів, сім'ї та ін.) які на думку М. Костомарова, з одного боку, висвітлюють феноменологію повсякденних форм, а з іншого - несуть в собі метафізичний смисл в контексті зв'язків між колективним (звичайним) та нормативним характером взаємодії членів етнічної спільноти;

- з'ясувати розуміння М. Костомаровим в порівнянні з іншими представниками історико-філософської думки ціннісних, традиційних, нормативних, різомних та інших духовних формоутворень, які оцінюються як функціональні для характеристики циклічності існування етнічної спільноти;

- висвітлити своєрідність прийняття та засвоєння М. Костомаровим поняття "істинності віри", яке він поклав в основу усвідомлення ключової ролі православ'я у формуванні духовності українського етносу.

Об'єктом дослідження є еволюція поглядів М. Костомарова щодо розуміння буття етнічного як в контексті історії філософії, так і соціальної філософії та філософії історії.

Предметом дослідження є світоглядно-філософські погляди М. Костомарова на становлення українського етносу та шляхів збереження цілісності основних форм його буття.

Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань дослідження в контексті історії філософії в дисертації використовуються такі методи, як аналіз й синтез, сходження від абстрактного до конкретного, системний, історико-компаративістський, герменевтичний, зв'язок історичного і логічного, ідеалізації, інтерпретації, структурний, синхронний й діахронний. Застосування даних методів ґрунтується на принципах: об'єктивності, цілісності, методологічного та світоглядного плюралізму.

Наукова новизна дослідження обумовлюється сукупністю питань, що не отримали у вітчизняних історико-філософських дослідженнях цілісного й розгорнутого аналізу, а також розкриттям та висвітленням значення концепції "духу народності" в історіософії М. Костомарова шляхом осмислення особливостей впливу духовних чинників буття українського етносу на хід його історичного розвитку.

У межах проведеної роботи отримано результати, які мають наукову новизну, зокрема:

- обґрунтовано, що концепція "духу народності" М. Костомарова є особисто-ексклюзивною соціально-філософською моделлю єдності українського етносу, яка віддзеркалює проблему єдності головних (у метафізичному контексті) вимірів його буття;

- встановлено, що, згідно з поглядами М. Костомарова, онтологічна багатогранність буття суб'єктів етнічного обумовлена природними, історичними, соціальними, духовними, економічними та політичними факторами, відповідно до чого своєрідність генезису таких феноменів як "етнос", "народ" і "нація", як історично перехідних етапів розвитку певної етносоціальної спільноти, визначається домінуванням тих чи інших чинників у їх бутті;

- висвітлено, що для М. Костомарова домінування впливу духовних і соціокультурних факторів є визначальним для розуміння метафізичних аспектів зв'язків "етнічних", "народних" та "національних" характеристик буття українського етносу, як закономірних етапів становлення його "духу";

- з'ясовано, що на думку М. Костомарова, дух народності, як трансісторичний чинник буття українського етносу, під впливом соціокультурних і духовних факторів забезпечує збереження і трансформацію цілісності таких форм його буття як "побут", "праця", "культура", "традиції", "звичаї", "обряди", "ритуали", "мова", "символіка", "релігія", "сім'я" та "держава";

- визначено, що, згідно з поглядами М. Костомарова, головними життєпроявами буттєвості українського етносу є діяльність, комунікація та екзистенція - ті виміри його духовно-інтелектуальної організації, які забезпечують не тільки існування повсякденних форм існування етнічної спільноти, але й особливості його цілепокладання;

- акцентовано увагу на тому, що, на думку М. Костомарова, самобутність "духу народності" українського етносу виявляється у таких рисах його характеру як "світоглядна толерантність" (як прояв релігійності), "забобонність", "естетичність", "ліризм", "мрійливість" (як характеристика ідеалізму), "мовчазність", "поміркованість" та "повільність" (як відображення одухотворення), "традиціоналізм" та "неагресивність" (як вияв інтровертності), "сентименталізм" (як значення символізму), "милосердя", "солідарність", "братерство" (як потяг до альтруїзму), "патріотизм" (як прояв любові українців до рідної землі), які обумовлюють духовно-культурну самобутність і впливають на закономірності історичних подій та процесів його буття;

- зазначено, що для М. Костомарова консолідуючим фактором у бутті українського етносу є православ'я - як "істинна віра" і головне духовне джерело в усталенні та збереженні духовно-культурної та історичної цілісності буття українського суспільства та держави.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його матеріали дозволяють розв'язати певні методологічні проблеми, які пов'язані з аналізом ролі духу народності в історичному бутті українського етносу та можуть бути використані у якості джерелознавчої бази для розробки учбових курсів та спецкурсів для студентів гуманітарних спеціальностей, а також підготовки курсу лекцій з історії української філософії.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація носить самостійний характер, її положення і висновки належать автору дослідження.

Роботи, опубліковані за темою дослідження, виконані самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, ідеї та висновки дисертації були апробовані на ІІ Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях "Православ'я у світовій культурі" (Дніпропетровськ, 2004 р.), ІІІ Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях "Православна філософія" (Дніпропетровськ, 2005 р.), ІV Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях "Православ'я і державність" (Дніпропетровськ, 2006 р.), на Міжнародній конференції "Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку" (Чернівці, 2006 р.), на Міжнародній науково-теоретичній конференції "Філософія освіти і сучасність" (Дніпропетровськ, 2007 р.), на Міжнародній конференції "Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри" (Чернівці, 2007 р.), V Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях "Православ'я і моральність" (Дніпропетровськ, 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в 13 статтях (13 з яких - у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України як фахові з філософії).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (393 найменування). Основний зміст роботи викладений на 185 сторінках.

Основний зміст дисертації

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження; розкриваються його теоретико-методологічні засади; окреслюється наукова новизна роботи, визначаються основні напрямки теоретичного, методологічного та науково-практичного використання отриманих результатів, наводиться інформація про апробацію дослідження.

Перший розділ "Аналіз літератури та методологія дисертаційного дослідження" складається з двох підрозділів, присвячених огляду наукової літератури та методологічних засад дослідження, а також обґрунтуванню його концептуальних основ.

У підрозділі 1.1. "Аналіз літератури з теми дисертації" обґрунтовується, що суспільне буття характеризується кумулятивним характером: воно пов'язане із накопиченням досвіду як у матеріальній, так і духовній сферах. Історичний досвід відображає своєрідний зв'язок минулого, сьогодення й майбутнього та допомагає в осмисленні питань: що чекає нас попереду, чи можна спрогнозувати та передбачити майбутні події?

Загалом історіографія про життя і творчість М. Костомарова нараховує сотні найменувань, вона різноманітна і суперечлива. Її поява співпадає із часом виходу в світ перших творів М. Костомарова. Значний внесок в осмислення особливостей костомарівських поглядів щодо розкриття ідеї народності зробили П. Куліш, М. Драгоманов, Д. Дорошенко та М. Грушевський. Переосмислюють внесок М. Костомарова в історичну науку і українознавство сучасні дослідники. Особливої уваги в процесі розкриття сутності предмету даного дослідження заслуговує праця М. Поповича "Нарис історії культури України". Значний внесок у розвиток костомарознавства - наукового напрямку в сучасній українській історіографії належить Ю. Пінчуку. У 2005 році зусиллями українських істориків В. Смолія, Ю. Пінчука та О.Яся вийшла друком праця "Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник". Особливий інтерес становлять архівні матеріали Центрального державного історичного архіву м. Києва, матеріали яких дозволили поглибити аналіз історіософських поглядів М. Костомарова щодо об'єктивного висвітлення актуальних проблем історії та культури України на тлі загально-історичного процесу З планів та думок Кирило-Мефодіївського братства: [мікрофільм] / ЦДІА у м. Києві. Фонд 1235 опис 1., справа № 1192. - 22 арк. - (Грушевські - історики, філологи).. Методологічне значення для розкриття ідеї "народності" мають праці А.Бичко, І. Бичка, П. Гнатенка, Л. Залізняка, Ю. Канигіна, О. Кіян, К. Кислюка, В. Москальця, О. Моці, О. Нельги, Ю. Павленка, В. Петрашенка, В. Храмової, Н. Юсової, особливості поглядів яких розкриваються в процесі дослідження.

Основні підходи, які були використані філософами різних епох щодо осмислення буття етнічного, визначають основні напрямки методології дослідження. Не оминув увагою проблему етнічного і М. Костомаров, погляди якого відзначаються своєрідністю підходу до цієї проблеми. Погляди дослідників минулого і сучасності щодо питання про буття етнічного розкриваються в контексті аналізу певних моделей цілісності буття етносу. У дисертаційному дослідженні представлені такі моделі єдності етносу: "міфопоетична", "субстратно-характеристична", "функціонально-номологічна", "генетична", "соціально-філософська" які, по-перше, дозволили здійснити чітке, логічно-сконструйоване розмежування та висвітлити найголовніші аспекти у поглядах дослідників етносоціальної проблематики, а по-друге, - обґрунтувати своєрідність історико-філософських поглядів М. Костомарова щодо проблеми єдності буття етносу, які лягли в основу його концепції "духу народності", а також були висвітлені в контексті філософського розуміння історичного розвитку суб'єктів етнічного.

У підрозділі 1.2. "Методологія дисертаційного дослідження" розкривається зміст тих методів, які були використані у дослідженні. В аналізі застосованих методів сходження від абстрактного до конкретного, аналізу і синтезу визначається усвідомлення М. Костомаровим неповторності духу народності українців через здійснення ним аналізу своєрідних рис характеру суб'єктів етнічного, що сформувалися під впливом православ'я. Запровадження системного методу у дослідженні допомогло виявити своєрідність взаємодії компонентів, котрі обумовлюють трансформаційну єдність метафізичного аналізу етносу та онтологічну природу розмежування різних його характеристик без натяку на внутрішнє протиріччя самої ідеї етносу. Застосування історико-компаративістського методу в дослідженні уможливило аналіз особливостей світоглядного бачення М. Костомарова, як виразника "народницького" напрямку в аналізі проблем етнічного, а саме - його соціокультурний підхід, порівняно із природно-біологічним та біосоціальним підходами щодо природи буття етнічних спільнот. Звернення до герменевтичного методу дає можливість зрозуміти зміст тлумачення М. Костомаровим певних категорій та категоріальних структур, а саме таких як "етнічне буття", "світ символів", "дух народності", "народне буття", "культурно-цивілізаційна ідентичність", "історична пам'ять" та інших. Застосування методу ідеалізації дозволяє осмислювати етнос як ідеальний об'єкт, у всіх його виявах, проаналізувати сутність "самосвідомості", "мови", "народного побуту" в "досконалому" вигляді, в контексті аналізу поглядів М. Костомарова. Метод інтерпретації, який було застосовано щодо роботи із текстами праць самого М. Костомарова та праць істориків і філософів, виявив можливим інтерпретувати дані тексти у формі особливих знакових структур, що виявляються в єдності неявних і явних, невербалізованих значень, буквальних і вторинних змістів, що в свою чергу дозволило висвітлити проблему істини та правильності щодо рефлексії проблеми етносу. Завдяки структурному методу проаналізовано основні виміри (соціокультурний, суспільно-політичний, духовний) буття українців як метафізичної цілісності, в якості неповторної конструкції його складових компонентів. Застосування синхронного та діахронного методів в контексті порівняльного структурного аналізу розкриває своєрідність осягнення М. Костомаровим особливостей історичного шляху українського етносу, як поступового становлення духу його народності, складові компоненти якого (історична пам'ять, етнічна самосвідомість, духовно-культурна самобутність) співіснують у проявах характерних рис українців.

Другий розділ "Онтологічна багатогранність буття етнічного як предмет філософського аналізу" містить два підрозділи, де за допомогою певних методів аналізується стан філософської рефлексії щодо проблем буття етнічного та основні положення соціально-політичної і філософської есеїстики М. Костомарова стосовно буття українського етносу.

У філософській думці проблема буття завжди була непростою та актуальною, починаючи з творів перших грецьких філософів Платона, Арістотеля й інших і завершуючи фундаментальною онтологією М. Гайдеггера, соціальною онтологією К. Хюбнера, концепцією цивілізаційної ідентичності С. Хантінгтона. Проблема буття етнічного є складною, оскільки вміщує в собі як конкретний, чуттєвий, так і духовно-спекулятивний аспекти. В дисертації підкреслюється, що М. Костомаров по-перше, розглядає "народ-етнос" як стійку систему, яка протиставляє себе усім іншим аналогічним стійким утворенням за принципом "ми - не ми", "свої - чужі", "ми такі, а решта - інші". Таке усвідомлення своєї єдності та самоідентифікації є виявом компліментарності (термін Л. Гумільова) як несвідомого відчуття взаємної симпатії та єдності, спільності людей. По-друге, "етнос-народ" виявляє себе в історії несвідомо через традиції та стереотипи поведінки. По-третє, соціальні та етнічні процеси відмінні за своєю природою. По-четверте, соціальна структура суспільства, розвиваючись за загальними соціальними законами, розпадається на множину різних історично сформованих спільнот, що існують у тісному переплетенні одна з одною. Людські спільноти можуть бути тимчасові та тривкі, компактні та дисперсні, природно-історичні та штучні, складатися з членів, які усвідомлюють спільність або не усвідомлюють її, охоплювати людей на великих або малих територіях, різнитися за сферами суспільного життя або охоплювати одразу кілька таких сфер. Серед усього різноманіття спільнот необхідно виокремити етнічні спільноти як особливу форму об'єднання людей, що має певні ознаки, які можуть бути прокласифіковані.

Буття етносу виступає нетривіальною проблемою і, на думку дисертантки, може характеризуватися власною метафізикою. Буття етносу багатозначне. Воно, з одного боку, означає те, що є, тобто множинність існуючих сторін його, а з іншого - те, чому все належить, тобто існування етносу як таке. Буття етносу може досліджуватися на різних рівнях, наприклад, на рівні історії чи на рівні етнографії. Істинну сутність буття етносу, "буття в собі" досліджує онтологія, яка описує буття через систему категорій. Кожна з таких категорій (субстанція, або сутність, дія, місце, час, цілісність, менталітет, свідомість, самосвідомість, дух і т.д.) є узагальнюючим предикатом по відношенню до конкретних характеристик, ознак, сторін, а усі разом вони конституюють загальну багатовимірну сутність категорії "буття етносу".

У підрозділі 2.1. "Філософська рефлексія буття українського етносу" зазначається, що здійснення аналізу онтологічної багатогранності буття етнічного допомогло розкрити сутнісне значення таких суб'єктів його, як "етнос", "народ" і "нація" в ролі суб'єктів історії та носіїв історичної пам'яті. Буття усіх зазначених суб'єктів відрізняється за своєю природою залежно від домінуючих факторів, які, впливаючи на їх структуру, визначають цілісність компонентів тих чи інших їх вимірів. Особливе місце у даному дослідженні займає історико-філософська рефлексія онтології буття етносу, зокрема аналіз поглядів М. Гайдеггера, Г.В. Ф. Гегеля, Й. Гердера, В. фон Гумбольдта, а також Е. Гуссерля, Ю. Хабермаса, К. Хюбнера та інших щодо сутності буття етносу в цілому. В результаті проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що розуміння особливостей буття етнічного є співзвучними із дослідженнями М. Костомарова, який намагався зрозуміти метафізику феноменальної сутності "українського етносу" та його похідні через призму соціокультурних факторів. Серед сучасних вчених найбільш співзвучними до переконань М. Костомарова є погляди А. Бичко, П. Гнатенка, К. Кислюка, С. Кримського, Д. Музи, Ю. Павленка, М. Поповича, Н. Юсової та інших.

У підрозділі 2.2. "Концептуальний аналіз М. Костомаровим основних форм буття українського народу" здійснено історико-філософський аналіз поглядів М. Костомарова щодо значення збереження цілісності головних форм буття української етносоціальної спільноти. Завдяки аналізу таких форм буття українців як "територія", "праця", "побут", "культура", "традиції", "звичаї", "обряди", "ритуали", "мова", "символіка", "релігія", "сім'я" та "держава" розкриваються властивості соціокультурного та духовного вимірів. У поглядах М. Костомарова соціокультурні та духовні фактори є домінуючими. Кожна із форм буття українського етносу, за своєю природою, містить ті своєрідні характеристики, які у багатогранності онтологічного виміру становлять ту неповторну духовну "нішу", в якій усталюється "дух народності" українців. Зазначено, що через осмислення ціннісного відношення українців до форм їхнього буття, М. Костомаров визначає неповторність їх духу. Зокрема, із поняттям "територія" він пов'язує любов до рідної землі, із поняттям "праці" - любов до природи і специфічний спосіб народно-побутової культури, із "побутом" - особливий характер поведінки, із "культурою" - увесь духовно-історичний спадок народу та особливість його світогляду. Із поняттями "звичаїв", "традицій" та "обрядів" М. Костомаров співвідносить способи передачі усього духовно-історичного досвіду від одного покоління до іншого, а також історичність, як характерну ознаку знань, умінь, навичок, форм і правил поведінки. Із поняттям "ритуалу" мислитель пов'язує дії щодо дотримання певних символічних систем, що, в свою чергу, зберігає в самій етносоціальній спільноті певну ієрархію етнічних статусів. Із поняттям "мова" пов'язує усвідомлення українцями власної унікальності та індивідуальності, із "символом" - символічне мислення та збереження духовності, із "релігією" - духовне підґрунтя щодо усталення розвитку та збереження цілісності українського етносу, із "сім'єю" - співвідносить особливість українських традицій виховання та освіти, із "державою" - консолідацію, гармонізацію та утвердження єдиного механізму, котрий забезпечить: а) належні умови процвітання кожного члена державної тріади: народу-влади-території; б) передумови їх резонансності та суверенності.

Третій розділ "Філософія української духовності у роздумах М. Костомарова" містить аналіз переосмислення М. Костомаровим ідеї істинної духовності, яка передбачає самовдосконалення та прагнення суб'єктів української етноспільноти до ідеалу, добра і благочестя.

У підрозділі 3.1 "Інтерпретація М. Костомаровим особистості українця як головної складової філософсько-етнічної концепції" акцентується увага на тому, що духовним ядром, яке зберігає цілісність усіх характерних рис українців, є їх етнічна самосвідомість. "Етнічну самосвідомість" визначено як розуміння народом власного і неповторного "духу народності", власного місця в системі взаємодії з іншими народами, своєї ролі в історії людства та власного права на вільне незалежне існування. Розкриття смислу поняття "етнічна самосвідомість українців", в контексті поглядів М. Костомарова, було здійснено в контексті аналізу таких понять: "етнонім", "компліментарність", "етнічні орієнтації", "етнічний стереотип поведінки", "етнічний темперамент", "етнічні цінності" та "ідеали", тощо. В контексті цих складових "етнічної самосвідомості" зберігаються та проявляються такі характерні риси українців як: інтровертність, схильність до мрійництва, фантазії, релігійність, довірливість, доброзичливість, несхильність до насильства, працьовитість, індивідуалізм в сімейному та суспільно-політичному житті. Костомарівське протиставлення духу народності українців особливостям духу народності росіян дозволило порівняти інтровертність та екстравертність їх характерів у протиставленні таких понять: перевагу "поезії" (в українців) - над "прозою" (в росіян), "естетики" - над "практичністю", "краси" - над "ужиточністю", "ідеалізму" - над "матеріалізмом", "м'якості" - над "твердістю", "ніжну мрію" - над "творчою тугою".

У процесі дослідження розкрито переконання М. Костомарова, що цілісність історичного буття та єдність головних рис характеру українців є можливою завдяки збереженню їх самобутньої етнічної самосвідомості, важливим феноменом прояву якої є "національна ідентичність". Розуміння мислителем особливостей головних духовних засад буття українського етносу ґрунтується на здійсненні ним аналізу релігійного фактору (православ'я), який є головним джерелом усталення "духу народності" українців.

У підрозділі 3.2. "Рецепція М. Костомаровим ролі та значення православ'я у формуванні способу життя українців" було оцінено ставлення українського історика до феномену віри.

Для М. Костомарова лише та віра могла стати консолідуючим духовним центром, яка б сформувала нову систему морально-духовних цінностей, базувалася на глибинних культурно-духовних традиціях народу та відкрила б у серці людини усвідомлення "шляху до спасіння". Особливого значення набуває поняття "істинності віри", яке в процесі дослідження розкривається як основа костомарівського розуміння сакральної сутності етносу. За М. Костомаровим, лише та віра є істиною, яка "веде людину до свободи і до спасіння". Він приймає усім своїм внутрішнім духовним досвідом саме православ'я, як істинну віру. Аналіз костомарівської рецепції ролі православ'я у формуванні найбільш характерних та стійких рис українського етносу дозволив глибше осмислити своєрідність способу життя українців та особливості їх історичного розвитку. М. Костомаров розкрив сутнісне значення духу народності української етносоціальної спільноти, яке полягає у збереженні сформованих під впливом православ'я самобутніх рис її характеру, таких як: релігійність, толерантність, ідеалізм, сентименталізм, мовчазність, поміркованість, потяг до естетичної краси, забобонність, мрійливість, традиціоналізм, символізм, альтруїзм, братерство, працелюбство та патріотизм. костомаров православ'я етнос свідомість

У "Висновках" подано наукові результати дослідження, а також сформульовано рекомендації щодо можливих напрямків подальшого осмислення ідеї народності в історіософії Миколи Костомарова. Здійснений аналіз історіософської концепції М. Костомарова дав можливість зробити такі висновки:

1. Здійснення аналізу літератури з тематики дослідження та застосування у ньому загальнометодологічного аналізу проблеми етнічного в площині історіософської рефлексії дозволило осмислити основні підходи, які були використані філософами різних епох. Шляхом використання певних методів, зокрема, аналізу й синтезу, сходження від абстрактного до конкретного, системного, історико-компаративістського, герменевтичного, єдності історичного і логічного, ідеалізації, інтерпретації, діалектики, структурного методів та синхронного й діахронного аналізу було обґрунтовано, що розуміння буття етнічного може бути експліковано завдяки ізолюючим, узагальнюючим абстракціям та абстракціям потенційної здійсненності, а також на основі понять "відкритої системи", "різомно-дівіантного утворення", "синергетичності". На основі історико-філософського та методологічного аналізу історичної цілісності буття етнічного були представлені такі моделі єдності етносу: "міфопоетична", "субстратно-характеристична", "функціонально-номологічна" та "генетична". Це дозволило осмислити особливість концепції "духу народності" М. Костомарова в якості своєрідної соціально-філософської моделі єдності українського етносу. Зазначена модель спрямована на розв'язання проблеми цілісності українського етносу. Аналіз основних праць М. Костомарова дає підстави стверджувати, що з-поміж видів етнічної цілісності (структурної, органічної, природної, механічної та інших) він приділяв особливу увагу духовній та культурній цілісності українського етносу. Етнічна цілісність, за М. Костомаровим, набуває реальної міцності та спорідненості у духовній та культурній сферах. М. Костомаров враховував істотні відмінності між етнічною цілісністю та етнічною однорідністю, які тлумачилися ним тією ланкою, на основі якої може забезпечуватися національна єдність українського народу.

2. Розкриття особливостей онтологічної багатогранності буття суб'єктів етнічного (етносу, народу, нації) здійснено через призму історико-порівняльного аналізу поглядів зарубіжних та вітчизняних мислителів, що дозволило усвідомити, в чому полягає сутність їх історичної цілісності та виявити, як дані суб'єкти на початковому етапі свого формування відрізняються між собою природою впливу на їх структуру домінуючих факторів. Розуміння особливостей збереження історичної цілісності суб'єктів етнічного стало можливим завдяки інтерпретації сутності буття, як "буття-в-собі", через систему певних категорій (сутність, дія, місце, час, цілісність, менталітет, свідомість, самосвідомість, дух та ін.). Це в свою чергу допомогло зрозуміти, що цілісність буття етносоціальної спільноти обумовлюється властивостями та виявами духу народності на всіх етапах історичного генезису, а також "присутністю" в часі й просторі тих чи інших чинників, які впливають на нього. М. Костомаров тлумачив етногенез як сукупність історичних явищ і процесів, пов'язаних із формуванням сталих ознак, які проявляються в особливостях мови, культури, психології, господарювання та вірувань. Особливість формування етносу визначається, на думку М. Костомарова, впливом природних, географічних та соціокультурних чинників; буття народу - впливом соціокультурних та суспільно-політичних факторів; буття нації - впливом суспільно-політичних та духовних чинників. Оскільки дані суб'єкти етнічного осмислюються в ролі носіїв історичної пам'яті, то у дослідженні вони представлені як історично перехідні етапи розвитку певної етносоціальної спільноти. Метафізична єдність компонентів соціально-культурного, суспільно-політичного та духовного вимірів буття українського етносу розкривається М. Костомаровим як основа збереження його історичної цілісності на всіх етапах розвитку.

3. Осмислення особливостей поглядів М. Костомарова щодо визначальної ролі соціокультурних та духовних чинників в утриманні й збереженні метафізичної єдності "етнічних", "народних" та "національних" характеристик буття українського етносу дозволило висвітлити ключову роль "духу народності" в історичному становленні основних етапів його розвитку. Здійснення аналізу проблеми, порушеної українським мислителем щодо збереження цілісності соціокультурного, суспільно-політичного, духовного вимірів буття українців, виявилося можливим завдяки розкриттю та осмисленню ролі тих чинників, вплив яких забезпечує дану єдність через вияви "духу народності" у формах буття українського етносу. Так, природа "етнічного буття" українців визначається впливом домінуючих чинників соціокультурного виміру (природи, клімату, ландшафту, спільного походження, самоназви, вірувань, діалектів). Природа "народного буття" українців визначається домінуючим впливом факторів соціокультурного та суспільно-політичного вимірів (спільністю традиційно-побутового укладу, духовною спорідненістю, роллю держави, сусідів, захисту). Природа "національного буття" українців визначається перевагою чинників суспільно-політичного та духовного вимірів (історичною пам'яттю, етнічною самосвідомістю, національною ідентичністю, емоційно-вольовою єдністю індивідів). М. Костомаров, осмислюючи провідну роль саме соціокультурних факторів у бутті українського етносу, розкриває "дух народності" українців як джерело "метафізичної цілісності" усіх вимірів їх буття, а своєрідність його виявів - як закономірне становлення історичних етапів розвитку української етносоціальної спільноти таких, як "етнос", "народ" та "нація".

Таким чином, постає думка про те, що, по-перше, осмислення ролі соціокультурних та духовних факторів є головним не лише при вирішенні проблеми консолідації українського етносу, але й при створенні єдиного соціокультурного простору України, по-друге, М. Костомаров постає як розробник етнічної картини світу, яка розумілася ним як зібрання основних принципів та передбачень, які спрямовують та структурують поведінку представників певної етнічної спільноти.

4. Висвітлення концептуального аналізу М. Костомаровим сутнісного значення колективних інтенцій форм буття українського народу допомогло розкрити особливості тих компонентів, через властивості яких дух народності визначає закономірності його історичного розвитку. "Дух народності" як трансісторичний чинник буття українського етносу під впливом соціокультурних та духовних факторів, на думку М. Костомарова, обумовлює та зберігає історичну цілісність усіх його форм. Відповідно до цього, аналіз саме таких форм буття українського етносу, як: "територія", "праця", "побут", "культура", "традиції", "звичаї", "обряди", "ритуали", "мова", "символіка", "релігія", "сім'я" та "держава", дає підстави стверджувати, що історіософська концепція М. Костомарова ґрунтувалася як система констант етнічної картини світу.

5. Аналіз поглядів М. Костомарова щодо значення ціннісного відношення суб'єктів українського етносу до форм власного буття дозволив осмислити роль та головні складові етнічної самосвідомості українців. Сприйняття та усвідомлення українцями власної "території" як "рідної землі", на думку мислителя, обумовило ідентифікацію їх в єдиному культурно-цивілізаційному просторі, усталення спільних культурно-побутових та релігійних зв'язків між собою. Розкриття значення "побуту" і "праці" є характеристикою любові українців до природи як джерела усталення їх традиційних занять. Водночас, звернення М. Костомарова до аналізу значення таких форм буття українського етносу як "культура", "традиції", "звичаї", "обряди", "ритуали" та "символіка" зробило можливим розкрити не тільки своєрідні шляхи та способи збереження всього духовно-культурного спадку, але в багатьох монографіях, статтях, листах до різних осіб зафіксувати принципово позаструктурний і нелінійний спосіб організації цілісності культури, при якому залишається можливість внутрішнього креативного потенціалу її самоконфігурування. За М. Костомаровим, позаструктурний і нелінійний тип організації етнічної культури, як цілісності, у перехідні (нестабільні) періоди припускає імпліцитно "приховану структуру", яка міститься в ній. Особливістю такого стану етнічної культури є її гетерономність при збереженні її цілісності, яка містить в собі нескінченне число варіантів подальшого самовпорядкування. Позаструктурний і нелінійний стан культури етносу моделюється як своєрідна цілісність, в якій відсутні організаційні порядки, але перманентно формуються креативні потенціали самоорганізації. У світлі костомарівської ідеї позаструктурного і нелінійного способу організації цілісності культури варто підкреслити, що етнічний суб'єкт конституює світ смислів через: а) саму діяльність етносу, як єдність різнобарвного; б) культурну традицію етносу, яка визначає її межі, цілі і засоби; в) власне просторово-часові характеристики як етнічного суб'єкта, так і традиції; г) відкритий горизонт історично-незавершеного буття етносу (минулого - сьогодення - майбутнього).