Метафізичні фактори цивілізаційної динаміки

Існує об'єктивна логіка історичного процесу, що визріває з форм і механізмів входження в буття й закріплення в ньому людини. Ця логіка проявляється у вигляді тенденцій, які можна виявити шляхом узагальнення емпіричного матеріалу. Конкретні форми, за допомогою яких теоретик представить отримане знання, залежать від характеру матеріалу, рангу узагальнення й т.д. Ніхто не заважає теоретикові назвати свої формалізації „законами історії”, важливо лише розуміти конвенціальність таких номінацій й не дозволяти схемі підмінювати собою дійсність.

У підрозділі 4.2. „Онтологічні підвалини культурогенезу” з'ясовується значимість творчих актів особистостей для процесу становлення культури. Культура виступає як буттєва сфера, реальність якої забезпечується особливими режимами людської діяльності (антропними режимами), можливими завдяки наявності в людини здатності, по-перше, до абстрактного (спекулятивного) мислення, що виникає при розгляді світу в проблематичному модусі, по-друге, до рефлексії, що знімає (потенційно повністю, актуально - завжди частково) протилежність між мислячим й предметом мислення, яка саме в спекулятивному мисленні вперше й проявляється.

Будь-яка глибока спекулятивна думка являє собою, по суті, більш-менш удалий начерк проекту буття. Цей начерк є перший крок, потрібний для творення культури. Другим кроком є огортання чистої думки в певну форму, що відбувається тільки в тому випадку, коли мислячий має необхідну волю для виявлення свого внутрішнього змісту зовні, тобто за межі духовного світу цього-ось-Я.

Творчість як свою передумову передбачає специфічний режим існування особистості, при якому відбувається навернення суб'єкта всередину, відкриття в собі території духу, що виробляє особливі акти спекулятивної думки, які випадають із каузальних ланцюжків матеріального світу й потрапляють в іншу онтологічну реальність. Власне ж творчість викликається потребою особистості в ампліфікації внутрішньої духовної роботи й експлікації її зовні, що має значення не тільки для маніфестування urbi et orbi свого кредо, але й для наповнення конкретним змістом простору думки, що відкривається в рефлексивній дії.

Будь-який індивід потенційно творець, але реалізує цю потенційність далеко не кожний. Однак у відкритому інформаційному суспільстві простежується тенденція до підвищення творчого потенціалу народних мас, а відповідно - і збільшується їхня роль у роботі духу, яка від-бувається у формі всесвітньої історії.

Підрозділ 4.3. „Локальні цивілізації та всесвітньо-історичний процес: діалектика співвідношення” присвячений обговоренню проблеми співвідношення різних аспектів культурно-історичної діяльності. Історична реальність, будучи багатогранною, допускає можливість свого різного „прочитання” і тлумачення. У контексті протистояння універсалістської і цивілізаційної парадигм всесвітньої історії особливого значення набуває питання про співвідношення культури й цивілізації.

Без культури цивілізація суть позбавлена життя форма, мертва плоть, що не може довго затримуватися у світі живих, хіба тільки за допомогою бальзамування. Культура ж без цивілізації суть дитячі потуги духу визначити самого себе; лише в рамках цивілізації, одержавши можливість повноцінної (щодо конкретних історичних умов) об'єктивації, дух виступає зрілим і самостійним історичним персонажем. Оскільки основою й джерелом як культури, так і цивілізації є той же самий дух, що виявляє себе в історичному просторі-часі, опозиціонування культури стосовно цивілізації в прямому, онтологічному розумінні, не має під собою реальної підстави.

Оскільки є різні культурно-історичні форми діяльності, що виражають різні проекти, дух може, відкидаючи одні, вибирати інші, більш адекватні істинної його сутності, але жодна культура не може нести в собі всю повноту духу. В історії йде постійний відбір найбільш ефективних способів організації людського буття й відбраковування неефективних. Тому не може бути найкращої форми правління для всіх часів і народів, оптимальної завжди й скрізь системи господарювання й т.д. Кожна цивілізація має свій проект світобудови, свою ієрархію цінностей, свою систему ідей. Онтологічний проект, який лежить в основі цивілізаційного буття, представляє собою певну ідею (міфологему), що визріває в глибині народної самосвідомості. Вона суть одночасно унікальна й універсальна. Унікальною є ця ідея тому, що вона виступає власністю й основою цієї й саме цієї культури, але при цьому, являючи собою спосіб бачення світу, вона претендує на загальну значимість, тобто універсальність. Саме такі універсальні ідеї стають стрижнем, на який нанизуються культурні смисли, метафори, що виражають внутрішню потаєну сутність духу. Причому ці універсалії культури стають основою ідентифікації (в тому числі і самоідентифікації) суспільства.

У підрозділі 4.4. „Ресурс” суспільства й цивілізаційні кризи” йдеться про причини „збоїв” у цивілізаційному розвитку й можливі стратегії їхнього подолання. Для повноцінного розвитку цивілізації матеріальна й духовна сторони її буття повинні перебувати в гармонії, однак на ділі подібна гармонія має місце не завжди. Більше того, трапляються випадки, коли матеріальне й духовне життя перебувають, принаймні, в оцінці сучасників, у стані конфлікту. Але «конфлікт» між духовним і матеріальним життям - це не конфлікт матерії й духу, а розходження в установках із приводу самого характеру буття.

Для підтримки свого існування й реалізації своїх ідеалів кожне суспільство (цивілізація) має потребу в ресурсі. Ресурс є все те, використання чого може дати матеріальний ефект, хоча сам ресурс не обов'язково має матеріальну природу. Що саме є ресурсом, залежить від принципів організації суспільного буття. Ресурсна номенклатура має тенденцію до розширення - за рахунок факторів, які раніше вважалися „нересурсними”. У ліміті - майже все, із чим має справу цивілізація, перетворюється в ресурс, а що не перетворюється - відкидається „через непотріб”. Оскільки для ефективного використання ресурсу необхідний його точний облік, зі збільшенням номенклатури ресурсу збільшується сфера обчисленого буття. Духовні фактори або піддаються „матеріалізації”, або виносяться на периферію життя даного суспільства. Саме через це суспільство починає втрачати свою вищу ідею, що направляє буття його членів до якоїсь мети й придає сенс їхньому існуванню.

Будь-яка ідея, що грає в цивілізаційному становленні роль „вищої”, тобто виконує функцію „ядра”, неодмінно обростає цілим набором різного рангу цінностей. Деякі з них прямо пов'язані з вищою ідеєю, інші - опосередковано. Зміна ціннісних установок завжди, так чи інакше, справляє вплив на вищу ідею, але для неї критичні лише фундаментальні зміни. При повній втраті вищої відбувається надлам цивілізації, який, якщо вчасно не прийняти відповідні заходи, приведе цивілізацію до загибелі.

У такий ситуації є два способи запобігання розвитку небажаного сценарію. Перший спосіб - „переформатування культурно-історичної матриці”, тобто відновлення її коду. Другий спосіб - „гра на зниження”, тобто свідоме обмеження розмаїтості на верхніх щаблях організації з метою збільшення диференціації нижнього (базового) рівня, який досяг критичної межі уніфікації.

Підрозділ 4.5. „Метафізичні причини і наслідки соціальних конфліктів” присвячений з'ясуванню метафізичних причин соціальних революцій та розгляду впливу їхніх наслідків на протікання цивілізаційних процесів. Більшість соціальних конфліктів проходять відносно безболісно для цивілізації, не виходячи на онтологічний рівень. Але є й такі конфлікти, які являють собою серйозне випробування для окремих держав, які входять до складу цивілізації, що не може не відбиватися й на цивілізаційному рівні.

З метафізичної точки зору соціальні революції можна розглядати як силовий варіант зміни політико-онтологічних проектів за активної участі значної частини населення. Правляча верхівка, бажаючи зберегти свій унікальний у суспільстві статус максимально довго, змушена проводити процедуру інтерпретації буття, використовуючи можливості розподілу, дозування й керування інформаційними потоками, що визначають духовне життя даного соціуму. Міра контролю правителями інформації визначає ступінь ексклюзивності й сакральності інституту влади і її носіїв в очах населення.

Метафізичні джерела революції кореняться в конфлікті цінностей т.зв. політичних еліт - правлячої й тих груп, які на такий статус лише претендують, але не можуть реалізувати свої амбіції й плани при наявному status quo. Можлива ситуація, коли вожді революції і її теоретики запускають програму знищення матриці, задавшись метою зруйнувати не тільки порядок, заснований на існуючому політико-онтологічному проекті, але й фундаментальні його підстави. Натомість культурно-історична матриця має колосальний запас міцності, що дозволяє їй, при наявності в народу (цивілізації) життєвих сил, рано або пізно відновлюватися після подібних експериментів.

В 5 розділі „Метафізика історії та соціальне прогнозування” досліджуються проблеми метафізичного прогнозування майбутнього, джерела сучасної цивілізаційної ситуації, складності й перспективи подальшого історичного розвитку людства в контексті долі проекту „глобалізації”, який запустила цивілізація Заходу.

Підрозділ 5.1. „Майбутнє як проблема метафізики” присвячений теоретичним проблемам метафізичного прогнозування. Допуск про те, що протікання соціальних процесів відбувається відповідно до внутрішньої логіки у суспільствознавстві є по суті аксіоматичним; завдання пізнання зводиться до розшифровки цієї логіки речей.

У соціально-історичній дійсності немає чисто випадкових або чисто необхідних подій. Кожна подія обумовлюється своїми достатніми причинами, які дозволили їй здійснитися, але немає подій, які відбуваються з абсолютною необхідністю, тобто таких, які не могли б не відбутися. Але стійкими виявляються лише такі флуктуації, які співвідносяться з наявним характером системи, або ж такі, які несуть у собі більш-менш удалу відповідь на певний виклик; останні співвідносяться з характером системи в її потенційних можливостях.

Потреба у соціальному прогнозуванні обумовлена завданнями соціального управління. Причому варто мати на увазі, що з ускладненням самої системи апарат управління нею стає усе більш складним і, загалом, більш складна соціальна система виявляється більше керованою. Ускладнення апарату соціального управління повинне випереджати по темпах ускладнення соціальної системи, тому що тільки при такому випередженні можливе створення „запасу керованості”. Тобто, для життєздатності суспільства потрібний не просто механізм управління для вирішення нагально актуальних проблем, але й запас керованості для можливості ефективного й своєчасного реагування на можливі майбутні виклики.

У підрозділі 5.2. „Сучасна цивілізаційна ситуація та метрико-онтологічні параметри історії” йдеться про кардинальні зміни, що відбуваються нині з такими фундаментальними параметрами історичного буття як соціальний простір і соціальний час. Сучасний глобалізований світ доцільно описувати не як становлення світової цивілізації, а як формування Світової Ойкумени, або Мегаойкумени. Мегаойкумена фактично забезпечує багато чого з того, що забезпечувала б світова цивілізація, якщо б остання існувала в реальності. І все ж, незадіяність в історичному процесі світового духу, відсутність всесвітньо-історичної матриці, що відповідає метафізичному проекту організації буття й т.д., не дозволяє розглядати Мегаойкумену як щось більше, ніж поле міжцивілізаційної взаємодії.

Історія людства - це, насамперед, історія культурно-історичних просторів. У ХХ столітті, особливо починаючи із другої його половини, у метриці історичного простору-часу відбувається кардинальне зрушення. Просторовий фактор перестає відігравати ключову роль і на перший план виходить соціальний час, який явно демонструє останні кілька сторіч стійку тенденцію до прискорення. Відбувається девальвація статусу просторів, зате час здобуває майже абсолютного значення.

Для класичної картини світу історії характерна уява про унікальність окреслених національними й цивілізаційними границями культурно-історичних просторів і про умовність і відносність часу. Нова метрика історії вимагає принципово інших форм прочитання й розшифрування своїх кодів. Виникає ідея темпоральної дистанції, яка розділяє країни, народи, цивілізації, але при цьому поділі об'єднує їх на більш високому рівні, оскільки зазначена ідея імпліцитно передбачає певну еквівалентність між учасниками історичного процесу, що дозволяє застосовувати до них єдиний критерій - час, який починає виступати мірилом ефективності обраної моделі розвитку.

Підрозділ 5.3. „Цивілізаційний принцип „відкритої архітектури” присвячений з'ясуванню причин, які зробили можливим формування західного проекту глобалізації. Проведений західним суспільством специфічний синтез культурно-історичних досягнень двох античних цивілізацій (давньогрецької та римської) і універсалістсько-трансцендентних установок християнської релігії виводить Захід (починаючи з т.зв. Нового часу) на формування ідейних підвалин глобалізації. Насамперед, це (назвемо його так) принцип „відкритої архітектури”, на якому ґрунтується сучасна західна цивілізація.

Принцип „відкритої архітектури” полягає в можливості модифікації цивілізаційної системи за допомогою відносно автономних культурних „блоків” („модулів”) на основі доступного (теоретично для всіх бажаючих) алгоритму їхньої інсталяції. Даний принцип передбачає, зокрема, відносну незалежність духовної діяльності від політичної й адміністративної регламентації, тобто потенційно кожен член суспільства може запропонувати свою модель розвитку. Це забезпечує гнучкість конфігурування цивілізаційної системи завдяки можливості вдосконалення окремих частин і появи нових, раніше „не прописаних” у ній „модулів”, але спричиняє небезпеку дезінтеграції через обмеженість (а то й зовсім відсутність) контролю за її цілісністю. Відповідно, при „закритій архітектурі” проектна (модельна) сфера закріплюється за вузьким колом уповноважених світським або духовним правителем (правителями) осіб, що здійснюють більш-менш жорсткий контроль над життям суспільства. У закритому суспільстві досягається високий ступінь цілісності системи, але остання дуже важко піддається модернізації.

У відкритості Заходу полягає його сила, але тут же містяться й небезпеки, пов'язані з можливістю втрати контролю над власним кодом. Якщо „архітектура” західної цивілізації буде підтримуватися „сторонніми виробниками”, то рано або пізно (причому, скоріше „рано”, аніж „пізно”) майже неминуче настане „руйнування зсередини”. Чи повторить Захід долю Рима, що також експериментував із „відкритою архітектурою”? Це залежить від того, наскільки грамотно духовні лідери Заходу зможуть упоратися з наслідками власного проекту глобалізації.

У підрозділі 5.4. „Західний індивідуалізм як фактор глобалізації” йдеться про з'ясування причин, які обумовили можливість реалізації на практиці західного проекту глобалізації. Однією з найхарактерніших особливостей західної цивілізації є індивідуалізм, що виникає як цивілізаційний ідеал внаслідок рецепції оглядних настанов античності, які були через досвід Відродження, Реформації та Контрреформації синтезовані з християнською традицією. В індивідуалістичному суспільстві йде ослаблення зв'язків з культурно-історичною матрицею, але саме це й дозволяє подолати її локальність завдяки виходу за межі освячених традицією алгоритмів соціальної дії.

Внаслідок процесу глобалізації створюється принципово нова конфігурація історії, при якій роль націй і держав зменшується за рахунок перерозподілу влади й ініціативи (як одного із ключових прерогатив влади) на користь менш стійких і менш формальних організацій - від транснаціональних компаній до різних мережевих співтовариств. Звісно, що це позначається і на ідентифікаційних процесах, причому, відповідні зміни не можна оцінювати як однозначно „позитивні” чи „негативні”.

Життя в умовах нестабільності відкриває широкі перспективи, неможливі при „нормальному” плині історії, але й ризики при цьому значно зростають і здобувають зовсім інший масштаб і характер. Тому ця кардинально нова цивілізаційна ситуація вимагає розробки відповідних міждисциплінарних концепцій, спрямованих на максимально ефективне використання її можливостей, і нейтралізацію (а в ідеалі - переведенню в конструктивну площину) її ризиків.

Підрозділ 5.5. „Духовна криза сучасного Заходу: проблеми та перспективи” присвячений обговоренню питань про роль, яку відіграє західна цивілізація на нинішньому етапі всесвітньої історії, а також про можливі шляхи подальшого розвитку Заходу. Оскільки сучасна цивілізаційна ситуація виникла багато в чому завдяки діяльності західного суспільства, воно змушено першим приймати на себе всі можливі ризики, пов'язані з реалізацією власного проекту.

Духовна криза Заходу виявилася не в останню чергу наслідком гіпертрофування ролі раціонального началу в житті людини й суспільства. Але справа в тому, що одному розуму не під силу впоратися із кризою цивілізації, оскільки йому не дістає онтологічної повноти. Коли зв'язок із онтологічним рівнем послабляється або ж зовсім припиняється, не залишається нічого іншого, як створювати певні квазіонтології. Із квазіонтологій виростають квазіаксіологічні конструкції, які вже не можуть виступати в ролі факторів, що об'єднують людські маси в культурно-історичні спільноти. Останні розпадаються на безліч слабко зв'язаних між собою, а то й прямо ворогуючих одна з одною субкультур. Місце традиційної ідентичності займає ідентичність віртуальна, яка припускає можливість довільного вибору практично будь-якого набору параметрів, що з одного боку веде до розширення ментальної топології (множення „лакун індивідуальної свідомості”), а з іншого - до розмивання визначеності Я.

Криза й пов'язана з нею трансформація не тільки руйнують колишню якість, але й надають масу нових можливостей, нереальних при іншій ситуації. Якщо кризи не можна запобігти, варто замислитися над тим, щоб використати її з максимальною ефективністю. Час, що став головним фактором розвитку, грає проти Заходу, який, якщо відповідна онтологічна стратегія не буде створена в найближчі десятиліття, попросту зникне з обрію всесвітньої історії, причому це зникнення буде мати зовсім непередбачувані наслідки для всього людства.

У висновках сформульовані основні результати дисертаційної роботи і окреслюються перспективи подальших досліджень.

Сучасна метафізика потребує кардинального перегляду своїх основних допусків і підходів, тому що як класична метафізика, так і її некласична версія, більше не відповідають характеру завдань, що постали нині перед людиною й суспільством. Стратегія відновлення метафізики має базуватися на:

відмові від пріоритету в трактуванні буття й пізнання;

визнанні багатомірності істини й необхідності існування різних концептуальних версій (схем) реальності, що доповнюють одна одну;

введенні часу у фундаментальний опис буття, тобто визнанні його конструктивного характеру по відношенню як до сущого, так і до його перших начал;

прийнятті такої моделі буття, яка б враховувала його (буття) незавершеність, нестабільність і відкритість майбутньому.

Відродження метафізики ми пов'язуємо з переходом її до нового - постнекласичного - етапу.

Метафізиці доцільно використовувати свої ключові поняття в ролі конструктів, що зробить можливим переклад її текстів з формату, який задається однією концептуальною схемою, в інші формати, що відповідають іншим концептуальним схемам і онтологічним допускам. Така установка буде сприяти вирішенню завдання створення універсальної мови філософії й допоможе сформувати загальний транспарадигмальний простір дискурсу, який дозволить одним вченням доповнювати інші в процесі продукування нового знання. Як конструкт ми використовуємо категорію „дух”, яка виступає (за умови її дистаціювання як метафізичної категорії від різних містичних і чисто релігійних конотацій) евристично перспективним засобом філософського осягнення творчої й цілепокладаючої діяльності людини й суспільства.

Об'єктом пізнавальних інтенцій метафізики історії є не самі по собі історичні факти, не їхні причинні пояснення як окремих фактів, не релевантність тієї чи іншої історіографічної репрезентації, а тотальність історичного буття. При цьому метафізика історії в жодному разі не може відмовлятися від спрямованості на досягнення об'єктивної істини, хоча остання, як істина метафізики історії, має відмінність від того, що можна вважати істиною історіографії.

Проведення процедури встановлення самототожності (а вона є невід'ємною частиною більш загальної процедури cogito) дозволяє розглядати історію як фундаментальну основу людського буття, оскільки історичність забезпечує цілісність людської особистості. Щодо цього історія (як онтологічна реальність) виявляється аподиктичною у своїй присутності й у своїй причетності до Я, хоча ця аподиктичність і не поширюється на зміст історичного досвіду.

Перші начала історії укорінені в її антропних характеристиках. Останні вибудовують фундаментальну архітектоніку історії, „зав'язану” на людину в її специфічності й універсальності якостей і властивостей. Хоча різні культурно-історичні простори, співвіднесені з локальними цивілізаціями, виступають друг стосовно друга як майже несумісні ментальні „світи”, у них все ж є щось загальне, обумовлене способом людського існування; це загальне не піддається безпосередньому емпіричному спостереженню через непорівнянність антропної сфери буття з іншими, відомими людині, сферами. Натомість через те, що сама людина є відкритою майбутньому екзистенцією, кожне принципово нове людське діяння відкриває простір нових можливостей, відтинаючи від буття інші, потенційно можливі вектори історичної еволюції.

Коди й алгоритми, необхідні людському духу для діяльності у світі історії, наповнюють собою культурно-історичну матрицю, яку дух створює для інтерпретації власного історичного досвіду, що сам піддається негації у своїй фактичності, залишаючись значимим з боку результату. Оскільки ж сутністю духу є свобода, він не може обмежуватися одним шляхом свого розвитку й започатковує кілька альтернативних версій, яким відповідають окремі культурно-історичні спільноти (локальні цивілізації). Попередні етапи свого історичного розвитку людський дух переводить у досвід самопізнання, який він бере до уваги при постановці нових завдань.

Критерієм життєздатності метафізичного проекту організації буття (онтологічного проекту) є не істинність цього проекту в абсолютному визначенні, а здатність суспільства створювати дієві механізми відповіді на виклики історії. Причому, результатом цих відповідей є творче зростання духу, що дозволяє йому долати обмеженість власної матриці, а оскільки остання є його історично обумовленою потенційністю, цим самим він відкриває для себе нові обрії діяльності. Проте, подолання матриці не є відкидання останньої, але лише зняття її конкретно-історичних частковостей. Матриця забезпечує перебування суспільства й особистості в рамках історичного контексту, а також містить у собі базовий код „самості”, відповідальний за самототожність (навіть в умовах світоглядних трансформацій) цивілізацій.

Оскільки людські картини світу неможливі без аксіологічної наповненості, поява моральних смислів і духовних імперативів (розрізнення „добра” та „зла” й т.ін.), які уперше явно відображаються у релігійних (міфологічних) символах і формах, ознаменувало собою початок розгортання антропологічного шару буття, процесуально представленого всесвітньою історією; фактично ж історичний процес як такий (ґрунтований на власне історичній дії) здійснюється лише в рамках цивілізаційної метрики буття. Невизначеність же „верхньої темпоральної границі” історії виражає її відкритість майбутньому й забезпечує можливість реалізації творчого потенціалу її учасників.

Просторовість історії вибудовується через взаємодію ойкумен, що представляють собою топологічну область, яка визначає контекст існування окремої локальної цивілізації. Такий підхід дозволяє заповнити неминучі при чисто цивілізаційноорієнтованому описі „порожнечі”, „діри” і „розриви” у модельному образі всесвітньої історії, обґрунтувати топологічну багатомірність історії, побудувати „неевклідову” модель історії, метрика якої буде задаватися взаємовпливом різнопорядкових „мас” духовної енергії, що впливають на „кривизну” і „неоднорідність” історичного простору-часу.

Роблячи вибір на користь традиції або інновації, суспільство не вирішує альтернативу „минуле-майбутнє”, а обирає модель майбутнього, виходячи зі своїх відносин з минулим, тобто сприйняття минулого прямо впливає на творення майбутнього. Для ефективного цивілізаційного розвитку необхідно, з одного боку - зберегти історичний контекст, не допустити повного розриву традиції, але з іншого - забезпечити суверенітет майбутнього, тобто не дозволяти стереотипам минулого детермінувати шляхи подальшої еволюції суспільства.

Ідею „законів історії” слід визнати неадекватній самій історичній реальності, оскільки неминучі при цьому природознавчі конотації не допомагають розумінню суті справи, а лише вводять в оману. У той же час, висновок про відсутність об'єктивної логіки історичного розвитку також є неадекватним. Логіка історії знаходить своє вираження в необхідності, що характеризується:

статистичним характером;

подієвістю;

нестабільністю;

необоротністю.

Оскільки антропні характеристики історії самі залежать від часу, у якому ця історія розгортається, історія виявляється недовизначеною у своїх фундаментальних властивостях. Саме від людського зусилля залежить те, як саме дійсність виступить як необхідність; це зусилля, і наступні за ним буттєві трансформації як трансформації історичні, і конституюють необхідність у її соціокультурному аспекті. Логіка історії, таким чином, вибудовується на основі ансамблів творчих актів і їхніх наслідків, а не як зовнішня сила, або ж не як реалізація вже-наперед-наявних можливостей.

Через творчість окремі особистості піднімаються над власною емпіричною обмеженістю й дискретністю, стаючи діячами культури й історії. Натомість й широкі народні маси є аж ніяк не тільки „фоном”, на якому здійснюється діяльність творчих геніїв. Людська більшість забезпечує стійкість і стабільність культури, яку продукують творчі акти меншості. Традиційний розгляд проблеми „героя і юрби” виявляється неадекватним через намір її вирішувати на екстраісторичному рівні, тобто робити спроби створювати моделі, які б описували будь-яку історичну ситуацію, у будь-яку епоху. У сучасному суспільстві через втрату правителями монополії на володіння інформацією й знанням, а відтак - і монополії на творчість, протиріччя між „творчою меншістю” і „нетворчою більшістю” у значній мірі знімається, і загальною тенденцією, яка породжується процесом підвищення інформаційної щільності суспільства і його трендом у напрямку відкритості, можна вважати збільшення творчого потенціалу широких народних мас.

У ситуації, коли базовий рівень соціокультурної системи потрапляє в підпорядкованість якомусь одному принципу, відбувається її (відповідної системи) дезінтеграція на рівні „ядра”, оскільки цей принцип заглушає „ядро”, але сам він не в змозі перейняти його функції. Якщо не будуть вжиті заходи, така соціокультурна система опиниться на межі розпаду. Як тимчасовий терапевтичний засіб може бути використана стратегія „гри на зниження”, але найбільш ефективний (правда, і найбільш складний у реалізації) вихід із системної кризи полягає в докорінному переформатуванні відповідної культурно-історичної матриці.

Прогнозування майбутнього, на відміну від пізнання минулого, має на меті не стільки з'ясування істини, скільки конструювання ідеалу. Внаслідок того, що соціальні (і соціокультурні) системи далекі від рівноваги, будь-яка соціальна дія потенційно може призвести до системних змін, проте компенсація одиничних флуктуацій, що відбувається на макрорівні, забезпечує соціальній системі стабільність, хоча деякі флуктуації все ж можуть набути сталого характеру і навіть підкорити своїй дії всю соціальну систему. Саме ретроспективно виявляються такі необхідні події (процеси). Через те, що стосовно майбутнього ретроспекція неможлива, його власна необхідність ще не визначена, тому теоретикові доводиться працювати з різними факторами, не знаючи напевно, який з них „спрацює”, а який - ні. При управлінні майбутнім варто враховувати й можливу (у тому числі й нестандартну) реакцію на дії суб'єкта управління інших учасників соціальних процесів, допускати наявність у них власних планів дій, а також той факт, що ніхто не може контролювати всі релевантні майбутньому фактори.

Залежно від аспекту розгляду діяльності духу в історії, має сенс розділяти дух народу, світовий й абсолютний дух. І абсолютний, і світовий дух пов'язані з діяльністю духів народів, але перший одержує від них конкретність, а другий - реальність. Абсолютний дух є загальною антропологічною потенційністю, але як дух безпосереднього історичного становлення він себе виражає через дух народу, що задіяний як самість конкретного людського суспільства, вищою формою якої є цивілізація. Світовий же дух стає результатом розгортання абсолютного духу, що обумовлене тими конкретними обставинами, які склалися в результаті діяльності духів народів і, насамперед (відповідно до сучасної цивілізаційної ситуації), західного духу.

Фактично людство на основі матриць цивілізацій - як загиблих, так і нині існуючих - створює мегаматрицю, що дозволяє йому не тільки розпоряджатися плодами діяльності духів народів, але й не повторювати колишніх помилок. Однак наявність мегаматриці не свідчить про реальне існування світової цивілізації ані в минулому, ані нині, і зовсім не гарантує її появу в майбутньому, хоча глобалізація і призводить до накладення одна на одну різних цивілізаційних ойкумен і становленню багаторівневої й багатошарової Мегаойкумени.

Розгортання всесвітньої історії здійснюється в метриці, обумовленій топосами сучасних одна одній цивілізацій. При цьому соціальний простір завжди відігравав ключову роль у цивілізаційному розвитку, оскільки він забезпечував суспільство полем культурно-історичної діяльності. Натомість в умовах глобалізації стан справ суттєво змінюється. Якщо в традиційних суспільствах соціальний час приносився в жертву соціальному просторові, то в сучасних умовах він стає для цивілізації ключовим онтологічним фактором. При цьому відбувається внутрішньо суперечлива метаморфоза, яку можна виразити формулою: простір історичної дії збільшується, але його значимість зменшується, значимість і цінність часу збільшується, але його влада над буттям долається.

Західна цивілізація вибудовує свій метафізичний проект організації буття на основі християнського універсалізму й рецепції світоглядних засад двох „материнських” стосовно неї античних цивілізацій - давньогрецької й давньоримської. Останні самі були спрямовані на універсальні цінності (наприклад, в інтелектуальній (грецька філософія) і в політичній (універсальна держава, римське право) діяльності), хоча в античній традиції універсалізм і був виражений значно слабкіше, ніж у християнській релігії. Універсалізм настільки міцно ввійшов у західну свідомість, що навіть секуляризувавшись, вона продовжила продукувати універсалістські образи, і саме тут ми бачимо ключ до розуміння причин формування західного проекту глобалізації.

Проект глобалізації виявився складовою частиною західного онтологічного проекту. Але якщо універсалізм Заходу уможливив проект глобалізації, то його здійсненню чимало сприяла така риса західної ментальності, як індивідуалізм. Причому, якщо універсалізмові західна цивілізація більшою мірою завдячує християнству, і вже потім - античності, то з індивідуалізмом стан справ суттєво інший. Тут античність й християнство виступають не просто різними, але в значній мірі протилежними традиціями. Через досвід Відродження Захід шукає шляхи синтезу цих традицій, що знаходить своє відображення в Реформації й Контрреформації. У цих двох версіях західного індивідуалізму відбилося специфічне прочитання кодів античності й християнства; їх творча переробка багато в чому обумовила можливість Заходу реалізувати на практиці власний проект глобалізації. Здійснення цього проекту в конкретний умовах цивілізаційного буття виводить світову історію на кардинально новий рівень, але й створює нові ризики, як для інших цивілізаційних спільнот, так і для самої західної цивілізації.

Виходячи з метафізичного допуску про тотожність мислення й буття, цивілізація Заходу починає (з епохи модерну) проводити тотальну раціоналізацію буття. У цьому вона досягає значних успіхів, які забезпечили науково-технологічне (а внаслідок цього - і соціальне) лідерство західних країн у сучасному світі. Однак при цьому західна цивілізація стикається з найгострішою світоглядною кризою, оскільки тільки на раціональних засадах неможливо побудувати ані життєздатну аксіологію, ані культуру в цілому. У переформатуванні культурно-історичної матриці Заходу ми бачимо найбільш ефективний спосіб подолання ним своєї світоглядної кризи.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯ

1. Монографія:

2. Халапсис А.В. Постнеклассическая метафизика истории / А.В. Халапсис. - Днепропетровск: Изд.-во „Инновация”, 2008. - 278 с. (14,98 друк. арк.)

3. Статті в виданнях, затверджених ВАК України як фахові з філософії:

4. Халапсис А.В. Концепт «исторический закон» в контексте трансформации идеи истории / А.В. Халапсис // Філософія, культура, життя: Межвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут, 2003. - Вип. 20. - С. 198-210. (0,89 друк. арк.)

5. Халапсис А.В. Стрела истории, или Метафизика культуры / А.В. Халапсис // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. - 2004. - Вип. 10. - С. 313-323. (0,82 друк. арк.)

6. Халапсис А.В. Трансформационные процессы в глобальном цивилизационном пространстве: проблемы и перспективы интеллектуального управления будущим / А.В. Халапсис // Філософія, культура, життя: Межвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансово-економічна академія, 2004. - Вип. 24. - С. 166-173. (0,59 друк. арк.)

7. Халапсис А.В. Универсальная эволюция и интеллектуальный субъект / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2005. - №2. - С. 37-41. (0,61 друк. арк.)

8. Халапсис А.В. Культурно-историческое и всемирно-историческое: феноменальный и онтологический аспекты парадигмального противостояния / А.В. Халапсис // Філософія, культура, життя: Межвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансово-економічна академія, 2005. - Вип. 25. - С. 286-297. (0,88 друк. арк.)

9. Халапсис А.В. Социальная революция и онтологическое проектирование / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2006. - №1. - С. 63-68. (0,65 друк. арк.)

10. Халапсис А.В. Социальное прогнозирование и синергетическая модель культуры / А.В. Халапсис // Філософія, культура, життя: Межвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансово-економічна академія, 2006. - Вип. 26. - С. 36-48. (0,98 друк. арк.)

11. Халапсис А.В. Прошлое как укорененность-в-присутствии: метафизические размышления / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2006. - №3. - С. 56-61. (0,65 друк. арк.)

12. Халапсіс О.В. Сучасна цивілізаційна ситуація і метрико-онтологічні параметри історичного буття / О.В. Халапсіс // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. Вип. 301-302. Філософія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 95-99. (0,42 друк. арк.)

13. Халапсис А.В. Трансцендентное в истории / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2006. - №4. - С. 34-38. (0,51 друк. арк.)

14. Халапсис А.В. Всемирная история в метафизическом ракурсе: проблема тотальности / А.В. Халапсис // Вісник Дніпропетровського університету. Історія філософії науки. - 2006. - №5. - С. 24-31. (0,6 друк. арк.)

15. Халапсис А.В. Логика истории: закон или судьба? / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2006. - №5. - С. 36-39. (0,51 друк. арк.)

16. Халапсис А.В. Темпоральная и топологическая определенность мира истории как метафизическая проблема / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2006. - №6. - С. 67-72. (0,63 друк. арк.)

17. Халапсис А.В. Метафизика как способ постижения истории / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2007. - №1. - С. 32-35. (0,47 друк. арк.)

18. Халапсис А.В. Путешествие по волнам истории, или «Машина времени» для метафизика / А.В. Халапсис // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. - 2007. - Вип. 14. - С. 188-193. (0,46 друк. арк.)

19. Халапсіс О.В. Метафізичні витоки цивілізаційних криз / О.В. Халапсіс // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. - 2007. - Вип. 352-353. Філософія. - С.32-35. (0,47 друк. арк.)

20. Халапсис А.В. Метафизика перед выбором / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2007. - №6. - С. 43-47. (0,61 друк. арк.)

21. Халапсис А.В. Глобализация и индивидуализм / А.В. Халапсис // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. - К.: ІНТАС, 2007. - Вип. 30. - С. 31-44. (0,64 друк. арк.)

22. Халапсис А.В. Метафизика и парадокс времени / А.В. Халапсис // Філософія, культура, життя: Межвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансово-економічна академія, 2007. - Вип. 29. - С. 202-213. (0,82 друк. арк.)

23. Халапсис А.В. Духовная жизнь и «ресурс» цивилизации / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. - №1. - С. 58-61. (0,41 друк. арк.)

24. Халапсис А.В. Западная цивилизация и принцип «открытой архитектуры» / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. - №2. - С. 59-63. (0,57 друк. арк.)

25. Халапсис А.В. Культурная стратегия Украины в цивилизационном контексте / А.В. Халапсис // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. - №3. - С. 72-74. (0,33 друк. арк.)

26. Халапсис А.В. Мораль: трансцендентная основа и исторические трансформации (метафизический аспект) / А.В. Халапсис // Філософія, культура, життя: Межвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансово-економічна академія, 2008. - Спеціальний випуск. - С. 47-53. (0,47 друк. арк.)

АНОТАЦІЯ

Халапсіс О.В. Метафізичні фактори цивілізаційної динаміки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2008.

У дисертації представлена концептуальна версія постнекласичної метафізики історії. Установлено, що формуванню універсальної мови філософії буде сприяти побудова її категоріального каркаса на основі конструктів, що не передбачають свого жорстко однозначного онтологічного наповнення. Виявлено характер „роботи” суспільства з минулим, установлено неадекватність історичному процесу як уявлень про „закони історії”, так і тверджень про відсутність у ньому об'єктивної логіки. Показаний зв'язок творчості й культури, проаналізовані причини цивілізаційних криз і окреслені можливі шляхи їхнього подолання, обговорюються проблеми соціального прогнозування, досліджуються метафізичні джерела глобалізації, визначаються ризики й перспективи майбутнього розвитку людства.

Ключові слова: постнекласична метафізика, метафізика історії, цивілізація, історичне буття, дух, культурно-історична матриця, онтологічний проект.

АННОТАЦИЯ

Халапсис А.В. Метафизические факторы цивилизационной динамики. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара, Днепропетровск, 2008.

В диссертации разработан проект становления постнеклассической метафизики и представлена концептуальная версия постнеклассической метафизики истории. Установлено, что формированию универсального языка философии будет способствовать построение ее категориального каркаса на основе конструктов, не предполагающих своего жестко определенного онтологического наполнения. Выявлен характер „работы” общества с прошлым, установлена неадекватность историческому процессу как представлений о „законах истории”, так и утверждений об отсутствии в нем объективной логике. Показана связь творчества и культуры, проанализированы причины цивилизационных кризисов и очерчены возможные пути их разрешения, обсуждаются проблемы социального прогнозирования, исследуются метафизические истоки глобализации, определяются риски и перспективы будущего развития человечества.

Ключевые слова: постнеклассическая метафизика, метафизика истории, цивилизация, историческое бытие, дух, культурно-историческая матрица, онтологический проект.

ABSTRACT

Halapsis A.V. Metaphysical Factors in Civilization's Dynamics. - Manuscript.

Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophical Sciences in specialization 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. Oles Gonchar Dnipropetrovs'k National University, Dnipropetrovs'k, 2008.

The present Thesis is dedicated to construction of the post-non-classical history metaphysics conceptual version. It has been proved, that metaphysics must recognize variability of primary basics of existence in historical time. The categorical framework of Philosophy formation (so as post-non-classic metaphysics' categorical framework) will promote the creation of universal philosophical language based on categories, which don't demand strict ontological fulfillment. The research demonstrates that “inter-paradigmatic space” formation in philosophical discourse has heuristic perspective in correspondence to the complementariness principle.

The notion of “the Spirit” we used in the present Thesis as a cognitive tool for understanding creative meaningful activity of human beings and society. The Spirit comes as a historical experience Subject, i.e. as an active creative force which interprets and evaluates its own essence, making decisions on this ground. The Spirit directs the metaphysical choice of society and determines both creative energy use strategy and the forms which society manifests itself through.

The algorithms and codes necessary for the Spirit to manifest itself in the history could be described as cultural and historical Matrix created by the Spirit in order to interpret its own historical experience. The historical experience itself is subjected to negation factually, but still it is significant from the point of result. The Matrix provides society with opportunity to exist in certain historical contextual frames and it also contains the “selfness” basic code that is responsible for civilization's self-identity.

The original grounds of history ascend to the Spirit's anthropological faculties that construct fundamental history architecture in tight relation with human being that has universal specific character. By means of self-identity detecting procedure (as immanent element of more general cogito procedure), it was revealed that history in its presence and participation in Being has apodictic identity for human consciousness. It has been revealed the totality of historical Being, and also an ideal model of history perception by human beings made as “abstract - empirical - metaphysical” stages of the Subject.

The main mission of forming metaphysical “Being-organization project” (ontological project) in society was a provision of civilization (as the highest form of social development) by means of response to history's challenges; the successful responses allow civilization to overcome its own cultural and historical limits.

It has been found inadequacy of both the notions of “historical laws”, and suggestions of objective logic absence in historical process; the Necessity model (statistical character, eventfulness, instability, irreversibility) elaborated on a synergetic paradigm' base becomes alternative to different varieties of determinism and providential concepts as well as to historical agnosticism.

It has been demonstrated that in open informational society, because of information and knowledge monopoly loss by the ruling classes, the redistribution of roles in “cultural production” takes place. The philistines, keeping stability and stamina of cultural system in traditional society, could also take part in creative processes. The above mentioned factors permit to transform the problem of a personality in history from “the hero and the crowd” speculations into a constructive discussion.

It has been also revealed the tendency of Social Being to “materialization” through transformation of more and more (all in the limit) factors which civilization faces, into resource. Under basic organization level of socio-cultural system total unification, the last one happens to be under death thread; the overcoming strategy for this crisis must be built grounding on concrete present challenges, as well as the society must be ready to undertake radical measures (such as original cultural and historical codes' change) as a response.

It was discovered, that cultural-historical matrixes don't disappear simultaneously to societies generated them, but they keep existing as mankind spiritual heritage, which uses obtained historical experience for its further development; even a Mega-matrix' existence is not an evidence of possible appearance of the Global Civilization, that would hardly emerge in the nearest future.

If the cultural and historical social activity that had been represented in the Social Space-oriented forms in traditional society, in the modern global world, instead, it's been re-orienting to the Social Time, as the pivotal factor of civilization becoming.

The Western civilization creates its metaphysical project of Being organization grounding on Christian universalism and under influence of Ancient Greek and Roman civilizations. The Globalization project has become a part of Western ontological project. It was grounded, that the Western civilization managed to introduce its own Globalization project due to the Individualism code, inherited by the West from Antiquity. Although, the West revised it specifically, synthesizing it with Christian tradition (Reformation and Counterreformation).

The Western society loses its ontological grounds as a result of total Being rationalization that appears as loss of the highest measure values, as submission to Nihilism influence and so on. It is determined, that the most effective way of the Western Weltanschauung-crisis overcoming lies in a cardinal re-formatting of its Cultural and Historical Matrix.

Key words: Post-non-classical Metaphysics, Metaphysics of history, Civilization, Historical Being, the Spirit, Cultural and Historical Matrix, Ontological project.

Размещено на Allbest.ru