Відповідальність у сучасних соціальних практиках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Тема:

Відповідальність у сучасних соціальних практиках

М'ясникова Наталія Олександрівна

Харків - 2008



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Корабльова Надія Степанівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри теоретичної і практичної філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Новіков Борис Володимирович, Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, завідувач кафедри філософії, декан соціологічного факультету

кандидат філософських наук, доцент Садоха Олена Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, доцент кафедри філософії

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.В. Чугуєнко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах сучасної соціальної реальності, характеристиками якої є невизначеність, ризик, індивідуалізація, персоналізація, плинність, індивід приречений бути відповідальним. При цьому акцент зміщується на процес творчого самоздійснення, самореалізації людини в житті, і, таким чином, на відповідальність, що пов'язана зі вмінням відповісти на виклики часу, уникнути того, що суперечить людській природі як такій. Проблема полягає якраз у недостатності відповідальності нас як людей за інших і перед ними, за природу і майбутнє, за себе самих і перед собою. Для сучасного українського суспільства характерним є явище, коли активне вживання поняття „відповідальність” у багатьох сферах реального життя перетворюється на симулякр. І це стало нагальною соціальною проблемою суспільства, яка потребує її філософського опрацювання. Тому саме зараз загострилась проблема відповідальності у всій множині соціальних практик, актуалізуючи і перевизначаючи цю категорію у нових контекстах.

Посилює актуалізацію дослідження проблеми відповідальності і стан сучасного світу з його глобальними катастрофами, що переживаються людством, які з абстрактної проблеми перетворюються на екзистенціальну реальність кожної людини, що опиняється в ситуації невизначеності і, не маючи ніяких страхових гарантій, сама моделює поведінку в ситуації миттєвості і невизначеності під власну відповідальність. При цьому відбувається напластування різних видів відповідальності для окремого індивіда: від відповідальності за реалізацію власного життєвого проекту до відповідальності за природу і всесвіт. Під тягарем такої ситуації виникає бажання уникнути відповідальності, але це є спроба звільнитися від здатності, що закладена в самій людській природі.

Гострота проблеми відповідальності підсилюється розвитком сучасної науки та техніки, які здатні суттєво змінити природу людини через досягнення генної інженерії, нанотехнологій, особливо біомедичних. Саме на таких моментах зроблено смислові наголоси в роботах Ю. Габермаса, У. Бека, Ф. Фукуями, П. Боккіно, Л. Касса, Дж. Вілсона.

Поняття „відповідальність” продовжує активно застосовуватись у різноманітних дискурсах, наприклад, говорять про юридичну, економічну, політичну, екологічну, моральну, професійну відповідальність, і цей ряд можна продовжувати безкінечно, але об'єднуючий елемент у них один - це сам принцип відповідальності.

Складність та багатоаспектність феномену відповідальності детермінують необхідність саме соціально-філософської рефлексії над ним, яка дозволяє поглибити філософське загальнотеоретичне осмислення даного феномену. І сьогодні, як зазначав у свій час О. Плахотний, зростаюча увага до проблеми відповідальності не виключає того факту, що недостатньо розробленою залишається загальна теорія відповідальності.

При цьому в умовах глобального світу акцентування уваги на елементах, які інтегрують людську спільноту, вимагає звернення до відповідальності як характеристики людського буття та його фундаментальної цінності.

Ступінь розробленості проблеми. Тема відповідальності присутня у працях філософів, починаючи з Античності. Твердження стосовно відповідальності знаходимо у працях Платона і Аристотеля. Зазначимо, що ідея відповідальності пов'язується з темами свободи (волі та дії), провини, вільного вибору, необхідності. Розмірковуючи над ними, Епікур наполягає на присутності відповідальності, а стоїки - на її відсутності. В епоху Середньовіччя даній проблемі приділяли увагу, поряд з іншими, Боецій, П. Абеляр, Б. Клервоський, Августин, Ф. Аквінський. В епоху Відродження та Нового часу активно опрацьовується проблема відповідальності, властива людині як особистості, і актуалізується через свободу та відповідальний вибір (Л.Б. Альберті, Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм, Дж. Мілль). Увагу проблемі відповідальності приділяли І. Кант, Г. В. Ф. Гегель. З позицій марксистської методології з залученням тих ідей, що могли бути інкорпоровані в марксизм, досліджувалась проблема відповідальності Харківською філософською школою під керівництвом О. Плахотного в 70-80-ті роки ХХ століття. Були захищені дисертації по проблемі відповідальності К. Карпенко, Н. Корабльовою, Є. Левченко, С. Максимовим, А. Русановим та іншими. Тенденція вивчення „системи соціальної відповідальності”, що представляє собою сукупність взаємодіючих суб'єктів, інстанцій та об'єктів соціальної відповідальності, простежується в роботах тогочасних дослідників А. Ореховського, А. Панова, В. Шабаліна, А. Черменіної. Аналіз проблеми відповідальності ведеться з позицій діалектичного та історичного матеріалізму, що дозволило розглядати її як загальне ціле, на основі якого можна проводити дослідження окремих типів відповідальності. Це відобразилось у роботах Н. Головко, А. Гойко, Є. Левченко, А. Ореховського, А. Панова, В. Томашова.

У рамках некласичної філософії велика заслуга у розробці даної проблеми належить Ф. Ніцше, що розглядає відповідальність як інстинкт, який називається совістю. Значний внесок для розуміння проблеми відповідальності зробив М. Вебер. Цікавим є погляд на дану проблему представлений теоретичними розробками К. Поппера. Проблему моральної відповідальності розробляла філософська школа екзистенціалізму (Ж.П. Сартр, А. Камю, М. Гайдеггер, К. Ясперс). До неї звертались також представники діалогізму (М. Бахтін, М. Бубер, Е. Левінас, Ж.-Л. Нансі).

Розвиток ідеї відповідальності розглядав Р. Маккіон. Д. Ледд, Г. Харт у своїх розробках представили моделі класифікації відповідальності.

Проблема відповідальності в межах філософії техніки виступала як проблема філософської антропології (Ю. Габермас, Т. Адорно, Г. Маркузе, Т. фон Роззак, Л. Мемфорд). Х. Ленк, М. Марінг досліджують відповідальність як множинну сутність та виділяють її складові елементи. П. Уерхейн звертається до більш конкретного аналізу реального вирішення конфліктів, які виникають у сфері відповідальності. Своєрідну програму конкретизації відповідальності пропонував Е. Фромм. Проблему влади та відповідальності технічної інтелігенції розгдядали Т. Веблен, Дж. К. Гелбрейт, З. Бжезинський, Дж. Бернхем, Х. Ленк.

Проблема відповідальності доволі часто розглядалась у зв'язку з наукою, культурою. Так, К.-О. Апель, Д. Зайдер Е. Агацци розглядали відповідальність як істинну основу для управління вільною наукою. Імпліцитно присутня проблема відповідальності у творах М. Фуко, З. Баумана, У. Бека, Ж. Ліповецькі, Б. Хюбнера, А. Бадью.

Особливо важливими стосовно проблеми відповідальності є ідеї Г. Йонаса. А також публікації П. Гаджикурбанової, Н. Козлової, присвячені етиці відповідальності Г. Йонаса, окремо означимо рецензію Г. Машке.

Велика увага проблемі відповідальності приділяється в комунікативній практичній філософії (К.-О. Апель, Ю. Габермас, В. Кульман, В. Бьолер, П. Ульріх, В. Гьосле). В українській філософії активно цією проблемою займаються А. Єрмоленко, Л. Ситниченко та інші. Відповідальність творчої особистості у соціальних практиках розглядає Б. Новіков.

В. Канке у своїх роботах приділяє увагу проблемі відповідальності, розробляючи етику відповідальності як етику майбутнього. Цікаві ідеї представлені в роботах А. Гусейнова, Р. Апресяна.

М. Солодкая аналізує проблему відповідальності у контексті проблеми управління. Про можливості реабілітації ідеї колективної відповідальності пише А. Прокоф'єв.

Існують також погляди, що піддають сумніву конструктивність відповідальності. Ставив під сумнів саму можливість моральної відповідальності Ж. Дерріда.

Новий підхід до проблеми відповідальності представлений у роботах М. Епштейна, Г. Тульчинського, Т. Воропай.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної теми кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна „Філософія та розмаїття соціокультурних світів”.

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є феномен відповідальності. Предметом дослідження виступає відповідальність як складова частина сучасних соціальних практик.

Мета та завдання дослідження. Мета полягає у визначенні сутності та специфіки відповідальності у сучасних соціальних практиках. Для здійснення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1) розглянути проблему відповідальності в історико-філософській ретроспективі та виявити особливості функціонування відповідальності в сучасних соціальних практиках;

2) виокремити і проаналізувати онтологічний вимір відповідальності;

3) розробити власну модель відповідальності, що відповідає сучасним соціальним практикам;

4) проаналізувати аксіологічний вимір відповідальності;

5) розглянути праксіологічний вимір відповідальності як реалізацію відповідальності у практичному житті в якості елементу сучасних соціальних практик;

6) представити власну модель практичної реалізації етики відповідальності і проаналізувати сучасні біомедичні технології крізь призму принципу відповідальності як приклад практичної реалізації запропонованої моделі.

Теоретико-методологічні основи та джерела дослідження

У дослідженні були застосовані методи порівняльного та критичного аналізу, моделювання, екстраполяції.

При розгляді проблеми відповідальності в історико-філософському дискурсі ми звертаємося до першоджерел робіт зазначених у рефераті персоналій.

При розгляді онтологічного виміру відповідальності особливу увагу приділяємо ідеям М. Гайдеггера, Г. Йонаса, Ж.-Л. Нансі, М. Фуко, З. Баумана, У. Бека, Е. Гідденса, А. Селигмена, Ж. Ліповецькі, що дозволяє поєднати традиційну онтологічну проблематику з характеристиками сучасних соціальних практик і визначити специфіку даного виміру відповідальності.

При аналізі аксіологічного виміру відповідальності ми спираємося на теоретичні погляди Г. Йонаса, А. Єрмоленка, К.-О. Апеля, В. Кульмана, В. Бьолера, П. Ульріха, Ю. Габермаса, М. Бубера, Е. Левінаса, Е. Фромма, Ч. Тейлора, М. Гайдеггера, Б. Хюбнера, А. Бадью, В. Канке, М. Епштейна, Г. Тульчинського. Це дозволяє залучити теоретичні розробки стосовно проблеми відповідальності, дати їх критику, доповнити принципово новими елементами, які детерміновані саме сучасними реаліями, спробувати окреслити власне бачення моделі реалізації етики відповідальності.

При розгляді праксіологічного виміру відповідальності, аналізі і акцентуванні уваги на сутності соціальних практик, ми використовуємо ідеї представників структурно-діяльнісного підходу П. Бурд'є та Е. Гідденса. При розгляді біомедичних технологій крізь призму принципу відповідальності теоретичною базою виступають ідеї Ю. Габермаса, Ф. Фукуями, П. Боккіно, Л. Касса, Дж. Вілсона.

Наукова новизна дисертації визначається:

- пошуком та осмисленням філософських основ конструювання сучасної теорії відповідальності;

- визначенням подвійної модальності відповідальності (як характеристики людського буття та фундаментальної універсальної цінності сучасного соціуму);

- створенням моделі відповідальності, адекватної особливостям сучасної соціальної реальності, визначенням її сутнісних характеристик та специфіки;

- акцентуацією уваги на соціально-філософському аспекті відповідальності в контексті сучасних соціальних практик;

- розробкою моделі практичної реалізації етики відповідальності з залученням існуючих моделей через їх взаємодоповнення та адаптацію до сучасних реалій.

Наукова новизна дослідження конкретизується в таких положеннях:

· відповідальність, що пов'язана з онтологічною ідеєю людини, розглядається як підґрунтя всіх інших видів відповідальності. Визначено, що відповідальність породжує сенс індивідуального буття в умовах сучасності;

· пропонується модель мерехтливої відповідальності та аналізується механізм її дії. Введено феномен довіри та проаналізовано її соціальні функції як індикатора відповідальності, при цьому відповідальності приписано функцію інтегрального елементу на індивідуальному та соціальному рівнях;

· введено поняття „осередки затухання відповідальності” для позначення безвідповідальності;

· сконструйовано модель практичної реалізації етики відповідальності в умовах сучасної соціальної реальності. У даній моделі пропонується поєднання онтологічно-аксіологічного та формально-нормативного підходів, у яких змінено акценти;

· показано, що спокуса відповідальності в умовах світу невизначеності заступає місце „евристики страху”;

· у межах соціальної практики визначено два види відповідальності: відповідальність, що стосується відтворення і виконує функцію сталості суспільства, і творча відповідальність, що є екзистенціальним моментом;

Теоретична та науково-практична значимість дисертації. Дисертаційне дослідження розширює теоретичну й емпіричну базу для комплексного аналізу феномену відповідальності. Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані для розробки та обґрунтування соціально-філософської концепції відповідальності. Практична значимість роботи полягає у можливості застосування матеріалів дослідження при підготовці лекційних курсів із проблем соціальної філософії, етики, соціології.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки, що характеризують новизну дослідження, та тексти публікацій розроблено і сформульовано дисертантом самостійно. Статей у співавторстві немає.

Апробація дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження обговорювались на аспірантському семінарі на кафедрі теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та доповідались автором на міжнародних конференціях: ІV Міжнародній студентській науковій конференції: «Многоликая современность: перспективы социологического анализа» (Харьков, 2006 г.); XIV Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях: Філософські стратегії XXI століття (Харків, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції: «Философия как самопонимание культуры и посредник в диалоге культур» (Минск, 2006 г.); Міжнародній науково-теоретичній конференції: „Ідентичність у сучасному соціумі” (Донецьк, 2006 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції: „Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність” (Харків, 2008 р.).

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна 19 червня 2008 року та рекомендована до захисту.

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 10 наукових працях, з яких 6 статей, опублікованих у спеціалізованих наукових виданнях, визначених ВАК України, та 4 публікації тез конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури, що містить 192 джерела. Загальний обсяг роботи 220 сторінок, з яких 205 сторінок основного тексту.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його предмет, розглядається міра розробленості проблеми, формулюються мета та завдання дослідження, описуються методологічні основи та джерела дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична та практична значимість роботи, а також визначаються теоретичні положення роботи, що виносяться на захист.

У першому розділі: Відповідальність” в історико-філософському дискурсі проаналізовано розвиток ідеї відповідальності в історичній ретроспективі. Встановлено, що не зважаючи на те, що термін „відповідальність” набув філософського статусу лише в ХХ столітті, ця проблема мала історико-філософське підґрунтя. Дана категорія в історії філософської думки була представлена неявно як складова інших концептів, які брали участь в конституюванні людської індивідуальності, тому можуть бути введені в коло проблематики дослідження сутності відповідальності.

При здійсненні історико-філософського екскурсу стосовно феномену відповідальності представлено широкий спектр ідей, який ілюструє багатоманітність контекстів розгляду даного феномену. Починаючи від відповідальності, зафіксованої у кодексі звичаїв первісних народів, відповідальності громадянина грецького полісу, що знаходиться у просторі, заповненому мовною артикуляцією агори, і далі розглядаються ідеї стосовно проблеми відповідальності представників основних етапів розвитку філософської думки. Історико-філософський аналіз показує, що проблема відповідальності все більш актуалізується мірою наближення до нашого часу. Вона присутня у будь-якій сфері життєдіяльності людини, і тим самим набуває важливого значення. Відповідальність розглядається як така, що має різні рівні (структуру), види, типи.

Зроблено висновок, що історико-філософський аналіз феномену відповідальності дозволяє говорити про збільшення смислової ємності поняття „відповідальність”, яке відбувалось шляхом напластування смислів даної категорії. Для сучасної ж соціальної реальності характерним є те, що відповідальність перетворилась на смислопороджуючий початок, актуалізувала при цьому множину смислів.

У другому розділі: „Онтологічний вимір відповідальності” при акцентуванні уваги на характеристиках сучасної соціальної реальності, відповідальність розглядається як характеристика саме людського буття. За умови технізації світу природи і світу людини, людина перетворюється на „технічну істоту”, яка намагається оволодіти „техніками себе” (М. Фуко). „Техніки себе” визначають практики та мистецтво себе, сповнене відповідальності за себе та своє буття. Зазначається, що таке „мистецтво себе” в умовах сучасної реальності у більшості є естетизацією себе, воно змінюване і швидкоплинне. Естетичний життєвий шлях найчастіше пов'язується з успішністю, при цьому міра контролювання може не змінюватись, але змінюється принцип (наявність множинності центрів), і все це доповнюється невизначеністю, що збільшує відповідальність індивіда за власний життєвий шлях. Коли вводиться категорія відповідальності в даний контекст, людина постає не просто технічною істотою, а є автором власного життя. Тобто відповідальність породжує сенс індивідуального буття.

У підрозділі 2.1 - „Етика відповідальності як результат технічного прогресу і заклик до збереження буття” окреслюється принципово нова ситуація, яка склалась у результаті розвитку техніки і технологій, що докорінно змінюють буття людини та можуть йому загрожувати. Перетворюючи все навколо себе, людина при цьому змінює саму себе, що корелює з дискурсом відповідальності людини за перетворення буття як такого. У результаті змінюється погляд на саму людину, формується новий людський тип. Тому йдеться про корінний переворот у розумінні відносин між людиною і навколишнім світом.

Вихідною тезою є твердження, що відповідальність є закликом самого буття. Розглядається питання архетипу відповідальності, як відповідальності за немовля, що є прообразом відповідальності в генетичному, типологічному, і, навіть, певною мірою, в теоретико-пізнавальному аспектах. Ставиться питання симетричності та переміщення відповідальності (батьки-діти, діти-батьки), зв'язку відповідальності з любов'ю та феноменом авторства. Робиться висновок, що відповідальність притаманна людині, генетично закладена в ній і, починаючи з первинних стадій соціалізації, людина „навчається” відповідальності, отримує уявлення про неї.

Аналізується „онтологічний аргумент” Г. Йонаса та сенс поняття відповідальність, що тепер стосується неформальної регламентації всіх каузальних дій та відчуття скоєного людиною, з акцентом на тому, що належить зробити. Розглядається „новий імператив” Г. Йонаса: „Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з продовженням автентичного людського життя на землі”. Цей вид відповідальності, що пов'язаний з онтологічною ідеєю людини, є вихідним елементом, підґрунтям, метафізичною основою всіх інших видів відповідальності.

Стверджується, що запропонована Г. Йонасом колективна відповідальність стає проблематичною в умовах сучасної соціальної реальності, коли акцент переноситься на індивідуальну відповідальність окремого індивіда в умовах „індивідуалізованого”, „персоналізованого” суспільства. В умовах глобальної цивілізації і вільного вибору цінностей відповідальність пронизує увесь соціальний організм, але не перетворюється на надособистісну цінність. Маніфестуючи розрізнення і множину перспектив для взаємодії, виходить на перший план індивідуальність, яка контролює і визначає ситуацію за умови відсутності надособистої відповідальності як метанаративу, заданого ідеологією чи метацінністю.

На основі ідей Г. Йонаса зроблено висновок, що нести відповідальність є людською долею, це є відповідальність за буття і перед буттям взагалі як відповідь на виклик буття як такого.

У підрозділі 2.2 - „Безмежна відповідальність” представлений аналіз базується на ідеях Ж.-Л. Нансі стосовно нероздільності буття та відповідальності: наше існування саме по собі накладає на нас відповідальність за буття і Бога, закон та смерть, народження та існування нас та всіх існуючих.

Пропонується відповідальність перед собою розглядати як підґрунтя, основу, необхідну для розробки моделі функціонування відповідальності особи в процесі реалізації соціальних практик. Саме відповідальність перед собою - це початковий елемент, на основі якого формуються інші види відповідальності.

Розглядається проблема відповідальності за відповідальність, що представляє собою напластування відповідальності, яке має місце в умовах світу відповідальності. Розкривається сутність безмежності відповідальності оскільки, з одного боку, існує необмежена взаємозалежність людей та речей, природи та історії, інформації та рішень, а, з іншого боку, суб'єкт відповідальності, тобто кожний з нас і ми всі разом, містимо безкінечну кількість компонентів структури особистості, рівнів, способів комунікації, взаємозалежностей.

Відповідальність - це ніщо інше, як відповідальність смислу, а смисл є значимим тоді, коли він базується на відповідальності. Підкреслюється, що ми є абсолютно відповідальними за смисли, їх структуру, яка співпадає зі структурою відповідальності. Розвивається ідея Ж.-Л. Нансі стосовно абсолютності та порожності відповідальності (позбавленої конкретного смислу) і ці ідеї екстраполюються на плинну сучасність і суспільство ризику.

У підрозділі 2.3 - „Відповідальність як характеристика буття в умовах суспільства ризику, плинної сучасності” представлені основні характеристики сучасної реальності (швидкоплинність, випадковість, постійна змінюваність, відчуття хиткості існуючого). До прикмет індивідуалізованого суспільства відносимо: втрату людиною контролю над більшістю значимих соціальних процесів, незахищеність особистості перед змінами, прагнення людини відмовитися від досягнення перспективних цілей заради отримання негайних результатів; ризик, що присутній у всіх сферах життєдіяльності. Вони обумовлюють специфіку відповідальності у сучасних соціальних практиках, її сутність та конфігурацію. Пропонується аналіз взаємозв'язку ризику та відповідальності, ситуація ризику пов'язується з прийняттям індивідом на себе відповідальності. Акцентується увага на формуванні мозаїчної структури суспільства, що знаходить свій прояв у різноманітних стилях споживання, життєтворчості та іншому. Аналізується зв'язок свободи та відповідальності в таких умовах. Як підсумок, вимальовується досить своєрідний образ сучасної людини - як практики, що історично розгортається, й в якій людина в кожен історичний момент виділяє й культивує себе способом, котрий обирається самостійно всупереч диктату фізичного детермінізму, впливу на неї соціуму, вітальних сил або біологічних інстинктів, а це можливо за умови присутності відповідальності людини за власні вибори. Така відповідальність передує свободі.

Оскільки, відповідальність не вдається відслідкувати в умовах швидких змін, невизначеності, ризику, тому можна покладатися тільки на довіру. Вводиться феномен довіри та аналізуються його соціальні функції; дається визначення довіри як віри у наявність відповідальності. Зазначається, що характеристики сучасності впливають на характер довіри, тепер вона залежить від конкретних умов і перетворюється на „довіру в ситуації”, причому ситуації швидко змінюють одна одну. Природним способом існування довіри в умовах сучасної реальності є „плавання”, що в свою чергу позначається на сутності відповідальності.

Розглядається проблема відповідальності у зв'язку з проблемою ідентичності, робиться висновок, що в умовах рухливості соціальних структур, множинності соціальних ролей, швидкозмінюваної реальності практично зникає стала ідентичність, натомість утворюється множинність мінливих ідентичностей: множинність-в-якості-ідентичності - це відповідь на сучасну фрагментацію, що супроводжується „напластуванням відповідальностей”. На основі ідей З. Баумана робиться висновок, що „життя сьогоднішнім” днем являє собою той тип відповідальності, який характерний для плинної сучасності, це є відповідальність „тут і тепер”, в даний момент, в даній ситуації. Вона адекватна миттєвості, оскільки основною метафорою людського життя стає лабіринт (незрозуміле місце, де розташування доріг може не підпорядковуватися ніяким законам, а життя розділене на ізольовані епізоди). соціальний онтологічний аксіологічний відповідальність

У підсумку констатується, що кінець соціального знаменує собою „осідання” відповідальності на рівні окремого індивіда. Тепер немає того соціального, яке брало відповідальність на себе, немає структури над індивідом, яка б виконувала захисну функцію.

Висновком виступає твердження, що особлива колективна відповідальність, яка має місце в „гардеробних” суспільствах, набуває характеру ситуативності (ситуативні скупчення соціального), при цьому вона займає другорядну позицію відносно індивідуальної відповідальності, на якій зроблено акцент. Індивідуальна відповідальність відіграє визначальну роль, оскільки індивід в умовах „суспільства ризику” самостійно, під власну відповідальність обирає до якої спільноти приєднатися. Таким чином, ці спільноти на якийсь час звільняють людину від тягаря індивідуальної відповідальності, але це тільки перепочинок, відповідальність не перекладається і не щезає. Зазначається, що колективна відповідальність, яку пропонує Г. Йонас, в таких умовах ставиться під знак запитання.

Пропонується модель „мерехтливої відповідальності”, що є актуальним для сучасної реальності та аналізується механізм її дії: вона проявляється в різноманітних соціальних практиках індивіда відповідно до ексклюзивної ситуації. При цьому, життя індивіда складається із окремих фрагментів, що реалізуються в миттєвостях, для кожної миттєвості як дискретного моменту характерна „окрема відповідальність” тут і тепер за здійснений вибір, що стосується будь-якої сфери життєдіяльності. Це модель дискретної відповідальності. Відповідальності приписується функція інтегрального елементу як на індивідуальному, так і на соціальному рівні. Для позначення безвідповідальності вводиться поняття „осередки затухання відповідальності”, що дозволяє показати не відсутність відповідальності, а її недостатність у конкретній ситуації.

У третьому розділі: „Аксіологічний вимір відповідальності” відповідальність аналізується як фундаментальна цінність і пропонується модель практичної реалізації етики відповідальності в умовах сучасної соціальної реальності. Дана модель поєднує два підходи: онтологічно-аксіологічний і формально-нормативний, при цьому відсутня ієрархія, оскільки важливе значення має фактор ситуативності. У зазначених підходах зміщуються акценти, що дозволяє адаптувати модель до умов сучасності.

У підрозділі 3.1. - „Онтологічно-аксіологічний і формально-нормативний підходи до проблеми реалізації етики відповідальності” послідовно розглядаються онтологічно-аксіологічний підхід Г. Йонаса і формально-нормативний підхід, представлений дискурсивною етикою.

При аналізі сутності метафізичного обґрунтування етики відповідальності Г. Йонасом, підкреслюється заперечення антропогенетизму цінностей; аналізуються переваги категоричного імперативу Г. Йонаса, його принципу відповідальності, який виведений за межі моральних переконань особистості, яка обмежується сучасниками, і поширений на колективну відповідальність за майбутнє. Визначається сутність та механізм дії запропонованої Г. Йонасом „евристики страху”, як живого уявлення про те, що станеться, якщо ми будемо діяти певним чином, і це уявлення має жахати. У дослідженні доводиться, що евристика страху, запропонована Г. Йонасом, не є оптимальним варіантом дієвого заклику бути відповідальними. Оскільки страх не має впливу на людей, бо, як стверджує Ж Ліповецькі, сучасний нарцисизм виникає в умовах відсутності трагічного нігілізму, виникає „танатократія”, примножуються екологічні катастрофи, але вони не породжують трагічного відчуття „кінця світу”. Тепер володарює спокуса, яка зайняла місце страху. Спокуса відповідальності в умовах світу невизначеності, плинності, постійних викликів є особливим дієвим закликом до відповідальності, оскільки спокуса не належить устрою реального, вона ніколи не належала устрою сили чи силових відносин, бо сильніше за це все. Спокушати означає вмирати як реальність та народжуватись в якості принади, при цьому, стратегія спокушення - це стратегія принади. Відповідальність спокушає моментом ексклюзивності буття, руху до автентичності. Відповідальність мерехтить, породжує сенс буття в ситуації, інтегрує та розпорошує, перетворюється на своєрідну гру, що має силу спокуси.

Зазначається, що, якщо в етиці Г. Йонаса буття є благом і цінністю самою по собі, то в дисертаційному дослідженні акцент переноситься на відповідальність як характеристику людського буття, що є благом та цінністю в сучасному світі, і це є вихідним пунктом запропонованої моделі.

Здійснюється аналіз основних теоретичних розробок проблеми відповідальності у межах комунікативної практичної філософії. Зазначається, що раціональне дискурсивне обґрунтування норм є складовою запропонованої моделі, але обґрунтування в межах моделі здійснюється відносно конкретної ситуації, і в дискурсі бере участь певна спільнота.

У підрозділі 3.2 - „Відповідальність у філософії діалогізму: М. Бубер, Е. Левінас” ідеї М. Бубера і Е. Левінаса екстраполюються на реалії сучасних соціальних практик. Зазначається, що в межах запропонованої моделі в конкретній ситуації для певної спільноти створюються сприятливі умови для реалізації відношення Я - Ти. Оскільки в даному випадку немає примусової колективності та універсальності, виникає зацікавленість кожного учасника у порозумінні, а симетрична відповідальність тут є благом.

Особливо конструктивна ідея Е. Левінаса згідно з якою, суб'єкт виділяється на фоні буття не свободою, яка немов би робить його хазяїном речей, а перед-початковою сприйнятливістю, яка є більш давньою, аніж початок. Сприйнятливістю, яка провокується в суб'єкті, але ця провокація ніколи не передувала собі, не ставала логосом, котрий пропонує прийняти чи заперечити себе; через неї (сприйнятливість) суб'єкт є відповідальним за свою відповідальність, не здатен її уникнути. Робиться висновок, що, відповідальність є первинною, деяким першопочатком, від якого неможливо відмовитись. Можна погодитись з ідеями Е. Левінаса, але вони повинні бути адаптовані до умов сучасної реальності. Наприклад, в „суспільстві інтимності” (Р. Сеннет), „нарцисичному суспільстві” (Ж. Ліповецькі) відповідальність переходить в основу піклування про себе, через множинність ідентичностей Я сприймається як Інший: на перший план виходить відповідальність за себе та перед собою; але це не означає, що немає подальшого розвитку відповідальності перед Іншим, за Іншого, за світ в цілому.

У підрозділі 3.3 - „Сучасні етичні дискурси як конститутивні складові образу відповідальності” при продовженні аналізу дискурсивної етики, акцентується увага на процесі обґрунтування норм і цінностей, та визначається необхідність відповідального ставлення до даного процесу. Піддано критичному аналізу максиму дії К.-О. Апеля: „Чини тільки згідно з такою максимою, виходячи з якої, ти на основі реального узгодження з учасниками або їх представниками можеш припустити, що результати та побічні наслідки у задовольнянні інтересів кожного окремого учасника, які очікуються із всезагального слідування даній максимі, можуть бути прийняті усіма”. У зазначеному контексті приділяється увага ідеям Л. Кольберга стосовно соціокультурної еволюції моральної свідомості та відбувається екстраполяція зазначених ідей на проблему відповідальності. Стверджується, що у контексті дискурсивної етики відповідальність розглядається як ціль, якої необхідно досягти. Виникає необхідність залучення відповідальності у практику (на всіх її рівнях), у діяльність, ціллю якої є максимальна реалізація відповідальності. Відповідальність повинна бути вихідним моментом; підґрунтям складної „побудови відповідальності”. Складовими є першопочаткова відповідальність як характеристика людського буття, далі індивідуальна відповідальність, на основі якої формується відповідальність за відповідальність (першопочаткову). Вершиною є цінність як намагання реалізувати відповідальність максимально.

Висловлюються критичні зауваження стосовно дискурсивної етики; як приклад наводяться твердження Б. Хюбнера, що проблематичним вбачається реалізація консенсусу, якому протидіють могутні економічні, ідеологічні, фундаменталістські інтереси. Таким чином, підкреслюється обмеженість дискурсивної етики. Для створення сучасного образу феномену відповідальності аналізуються основні положення „етики істин” А. Бадью. Доведення дієвості запропонованих моделей ґрунтується на твердженні А. Бадью стосовно неможливості існування „загальної” етики, а тільки етики одиничних істин, які стосуються якоїсь окремої ситуації. Істинною визначається відповідальність суб'єкта, який перевершує свою смертність, стає автором поведінки „в ситуації”, де ніхто, окрім нього, не може нести відповідальність. Зазначається, що процес істини, який „відбувається”, несе в собі „необхідність” відповідальності, що практично реалізується в конкретних випадках, коли істина розриває людську істоту (суб'єкта); ця відповідальність є об'єктивною, що реалізується через суб'єктивне. „Три імені зла” Бадью (личина, зрада, катастрофа) екстраполюються на проблему безвідповідальності (як її можливі витоки) та ілюструються прикладами з практичного життя.

Ставиться проблема актуалізації відповідальності людини за себе і перед собою в умовах індивідуалізації, персоналізації, „суспільства інтимності”. Представлений аналіз „етики піклування про себе”, як системи, що практично передує проблематиці ідентичності та автентичності, центрований моральною рефлексією особистості епохи модерну та постмодерну. Відповідальність перед собою розглядається як первинна для інших видів відповідальності.

Аналізується етика автентичності (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, Ч. Тейлор) як конститутивний елемент сучасного образу відповідальності. Робиться висновок, що в контексті даної роботи аналіз автентичного та неавтентичного способів буття корелює з проблемою відповідальності: автентичність пов'язана з відповідальністю людини за своє життя як автора; неавтентичність є спробою уникнути цієї відповідальності. У підсумку доводиться, що тема автентичності є актуальною для сучасної реальності, але вона набуває нових характеристик: маємо справу з множинною автентичністю, оскільки в умовах швидких змін, невизначеності, людське життя являє собою постійну зміну ситуацій, фрагментів життєвої історії; кожна окрема ситуація вимагає „відповіді” на виклик, самореалізації, відповідальності за проект - тобто, автентичності. Це автентичність без центру, замість нього - „мерехтлива відповідальність”.

Представлений аналіз „різнісної” етики (М. Епштейн, Г. Тульчинський), де можливість заступає місце обов'язку, а мораль - рухлива рівновага нормативного та індивідуального, саме індивідуальність людей стає нормою поведінки, а їх несхожість - основою їх спільності. Розглядається новий імператив: „Роби те, чого могли б бажати усі, враховуючи тебе, та чого не міг би зробити ніхто, окрім тебе”. Підкреслюється зміна акцентів: відповідальність постає первинним, розсудок та розум - вторинним чинником, вони є засобами усвідомлення міри та глибини відповідальності, міри залучення до зв'язків та відносин, міри її укоріненості та свободи у совісті; тепер вчинок вважається відповідальним, не тому, що він раціональний, а раціональним саме тому, що відповідальний.

Аналізується етика цінностей (В. Канке) як один з конститутивних моментів сучасного образу відповідальності. Основною тезою виступає твердження, що принцип відповідальності є основним інтерпретаційним конструктом етики цінностей. Розглядається імператив „Будь відповідальним”, що означає: чини і роби максимально ефективно на основі усіх твоїх цінностей та висновок, що відповідальність - це перш за все основоположний принцип етики цінностей. Аналізується уявлення про відповідальність як інтегральну цінність (коли вона виступає функцією багатьох цінностей) та одиницею виміру відповідальності. На основі зазначених ідей зроблено висновок, що відповідальність надає сенсу цінностям, вона є смислоутворюючим початком ціннісних уподобань.

У четвертому розділі: „Праксіологічний вимір відповідальності” теоретичні розробки теорії відповідальності екстрапольовані на сучасну практику.

У підрозділі 4.1 - „Сучасні соціальні практики в контексті структурно-діяльнісного підходу” розглядається сутність та характеристики соціальних практик у концепціях П. Бурд'є, де об'єднується об'єктивний та суб'єктивний аспекти, розкривається дуальність взаємовпливу соціальної структури та агента, та Е. Гідденса, в теорії структурації якого залучення індивіда до соціального цілого та відтворення його в поведінці в самій реальності представлені в єдиному, одночасному акті здійснення дії, що відбувається у просторі і часі, це і є соціальна практика. На основі зазначених ідей визначаються характеристики сучасних соціальних практик. Робиться висновок, що здійснення будь-якої практики в умовах швидкоплинної реальності, „суспільства ризику”, „індивідуалізованого суспільства” поміщає особу в умови ексклюзивної ситуації, коли випрацюваних моделей вже не достатньо, їх необхідно створити самостійно, беручи на себе відповідальність як автора соціальної практики. Робиться висновок, що саме в межах структурно-діяльнісного підходу соціальна практика представлена під кутом зору, який дозволяє необхідність введення в структуру соціальних практик елементу відповідальності. У межах соціальної практики визначаються два види відповідальності: відповідальність, що стосується відтворення, тобто слідування випрацюваним моделям дії; та відповідальність творча, що пов'язана з елементом принципово нового, яке привноситься в соціальне життя агентом. При цьому відповідальність, що пов'язана з відтворенням, виконує функцію сталості суспільства, вона детермінована зовнішнім середовищем, рольовими експектаціями; творча відповідальність є певною мірою екзистенціальним моментом. Констатується, що в умовах сучасності збільшується роль саме творчої відповідальності у соціальних практиках. Де відповідальність є комплексним елементом, синтезом різних видів відповідальності.

У підрозділі 4.2 - „Біомедичні технології крізь призму принципу відповідальності” наводяться приклади біомедичних технологій, щоб показати принципові зміни у можливостях даної науки, масштаби цих змін, їх актуальність у зв'язку з розглядом проблеми відповідальності. Аналізується погляд на біомедичні технології крізь призму принципу відповідальності як можливість практичної реалізації запропонованої моделі етики відповідальності. Соціальні практики в межах даного поля постають як яскравий приклад принципово нових практик.

Доводиться, що ексклюзивність кожної конкретної ситуації в межах генної інженерії унеможливлює існування єдиних норм, згідно з якими приймаються рішення. Ці норми випрацьовуються в процесі, і центральна роль належить позиції відповідального ставлення. Саме воно гарантує звертання до блага та прийняття благого рішення. Оскільки маємо справу з принципово новими технологіями, отримуємо раніше не існуючу владу, і ця влада накладає відповідальність.



ВИСНОВКИ

У висновках до роботи формулюються підсумкові положення дисертаційного дослідження. Визначена сутність та специфіка відповідальності у сучасних соціальних практиках.

Наведений історико-філософський екскурс дозволяє показати принципову відмінність відповідальності в умовах сучасної реальності від традиції її опрацювання філософськими дискурсами минулого, хоча є і збережені смисли.

Онтологічний вимір відповідальності дає уявлення про трансцендентальну відповідальність, як характеристику людського буття, що змінює свою конфігурацію та характеристики під впливом сучасної реальності. Відповідальність представляється фундаментальним елементом життєдіяльності, адекватним миттєвості, що відіграє інтегральну функцію на рівні індивіда та суспільства. Модель мерехтливої відповідальності адекватна умовам сучасної реальності.

Аксіологічний вимір дозволяє розглядати відповідальність як цінність саму по собі, як благо, що має реалізовуватись практично. Пропонується новий підхід до відповідальності, у якому „евристика страху” Г. Йонаса замінюється спокусою. Представлена авторська модель практичної реалізації етики відповідальності, яка базується на поєднанні онтологічно-аксіологічного та формально-нормативного підходів.

Праксіологічний вимір відповідальності - це реалізація відповідальності як елементу сучасних соціальних практик. Проаналізовано погляд на біомедичні технології крізь призму принципу відповідальності як приклад практичної реалізації запропонованої моделі.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Мясникова Н.А. Плавающая иерархия социальных ролей индивида и выбор стратегии жизни // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №654'2005. - С. 160-165.

2. Мясникова Н.А. Фундаментальная ответственность индивида в „обществе риска” // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №734'2006. - С. 105-112.

3. Мясникова Н.А. Свобода и ответственность при конструировании жизненной стратегии индивида // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №750'2006. - С. 70-74.

4. Мясникова Н.А. Ответственность как смыслопорождающее начало любви // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - № 778'2007. - С. 147_153.

5. М'ясникова Н.О. Погляд на біомедичні технології крізь призму принципу відповідальності // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №792'2008. - С. 202_213.

6. М'ясникова Н.О. Індивідуальна відповідальність в умовах „Плинної сучасності” // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №812'2008. - С. 46-52.

7. Мясникова Н.А. Риск как фактор формирования социальной реальности // Багатоманітна сучасність: перспективи соціологічного аналізу / Збірник тез доповідей учасників IV Міжнародної студентської наукової конференції. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2006. - 139 с. - С. 72-73.

8. Мясникова Н.А. Свобода и ответственность при конструировании жизненной стратегии индивида // Філософські стратегії ХХI століття: Матеріали ХIV Харківських міжнародних Сковородинівських читань / За заг. ред. О.М. Кривулі. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. - 260 с. - С. 218-220.

9. Мясникова Н.А. Социальная идентичность и моральная ответственность личности // Ідентичність у сучасному вимірі / Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2006. - 402 с. - С. 146-147.

10. Мясникова Н.А. Ответственность и духовность личности в условиях „текучей современности” // Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність: Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції, 20-21 травня 2008 р., у 2-х ч.; Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008. - Ч. 2. - 370 с. - С. 322-324.



АНОТАЦІЯ

М'ясникова Н.О. Відповідальність у сучасних соціальних практиках. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 2008.

Дисертація присвячена осмисленню філософських основ конструювання сучасної теорії відповідальності. У роботі визначаються три виміри відповідальності: онтологічний, аксіологічний, праксиологічний. Сконструйована модель відповідальності адекватна особливостям сучасної соціальної реальності, визначаються сутнісні характеристики та специфічні якості даного феномену. Розроблена модель практичної реалізації етики відповідальності в сучасних практиках. Аналізується проблема безвідповідальності за допомогою введення поняття „осередки затухання” відповідальності, в ситуації затухання чи відсутності відповідальності. У роботі акцент зміщується на відповідальність як елемент сучасних соціальних практик, детермінованих швидкоплинністю реальності, новими технологіями.

Ключові слова: відповідальність, соціальна практика, соціальна реальність, ризик, мерехтлива відповідальність, осередки затухання відповідальності.



АННОТАЦИЯ

Мясникова Н.А. Ответственность в современных социальных практиках. - Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - Социальная философия и философия истории. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена осмыслению философских основ конструирования современной теории ответственности с экстраполяцией на современные социальные практики.

В работе выделяются три измерения ответственности: онтологическое, аксиологическое и праксиологическое, что позволяет осуществить комплексный анализ ответственности в современных социальных практиках. Определена двойная модальность ответственности как характеристики человеческого бытия и как фундаментальной ценности.

В исследовании на основании идей Г. Йонаса показано, что ответственность характерна для человека как вида, генетически заложена в нём. А также, что коллективная ответственность, предлагаемая Г. Йонасом, становится проблематичной в условиях современной социальной реальности, когда акцент переносится на индивидуальную ответственность личности в условиях «конца социального», «индивидуализированного» общества, «общества риска», «общества интимности», «общества нарциссов». Коллективная ответственность рассматривается с учётом фактора ситуативности и является вторичной по отношению к индивидуальной ответственности.

...