Екологічна діяльність як складова соціокультурного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

ЕКОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОЦЕСУ

Виконала Ліпич Іван Іванович

Київ - 2008

АНОТАЦІЯ

екологічний філософія світоглядний пізнавальний

Ліпич І.І. Екологічна діяльність як складова соціокультурного процесу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У дисертації досліджена роль феномену діяльності та діяльнісного підходу в сучасному соціоекологічному аналізі. Показана необхідність ґрунтовної розробки проблем соціальної екології в ракурсі екорозвитку, причому не автономного, як це не раз робилось, а сумісного розвитку соціоприродних систем. Виявлені загальні закономірності розвитку таких систем, вказано на взаємозв'язок прогресивного й регресивного в природі й суспільстві та здійснено аналіз умов і фактів прискорення їх кооперативного, синергетичного, прогресивного розвитку як унікального процесу самоорганізації матерії.

Розглядається процес становлення і розвитку уявлень про діяльність та діяльнісний підхід, як одного з головних методологічних засобів наукового аналізу, визначається його специфіка, структура та методологічний статус.

Аналізується значимість діяльнісного підходу в адекватному усвідомленні специфіки сучасної екологічної ситуації, у зв'язку з чим уточнюється зміст та структура екологічної діяльності, аналізуються принципи її функціонування.

Виходячи з принципу діяльності аналізується феномен екологічної культури, розкривається механізм формування та функціонування етичних імперативів в екологічній культурі особистості.

Ключові слова: діяльність, діяльнісний підхід, екологічна діяльність, екологічне виробництво, культура, екологічна культура.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В процесі життя на нашій планеті сформувалася складна глобальна екологічна система, що інтегрувала в собі живі та неживі компоненти. Після появи людей і людського суспільства на Землі почала формуватись нова система - ноосфера. За В.Вернадським, становлення й розвиток людства як нової, перетворюючої природу, сили призводить до виникнення нових форм обміну речовиною та енергією в біосфері та активізації в ній проходження біогеохімічних процесів. Розумна людська діяльність, що спирається на наукову думку, стає визначальним фактором розвитку біосфери, новою формою енергії - "енергії людської культури, або культурної біогеохімічної енергії". З розвитком цієї системи між нею і природним довкіллям посилювався речовинно-енергетичний обмін, і, зрештою, соціальна та екологічна системи настільки тісно почали взаємодіяти, що перетворилися на підсистеми нової надскладної соціально-екологічної системи - соціосистеми. Обмін речовини й енергії з довкіллям є ознакою всього живого. З переходом на новий, соціоприродний рівень розвитку, життєдіяльність біоти набуває нової якості й підпадає під вплив факторів антропогенного походження (людської діяльності).

Феномен людської "природоперетворюючої" діяльності в класичний період розвитку філософії та науки розглядався як засіб невпинного науково-технічного та соціального прогресу людства. Фактично з середини минулого століття сподівання на діяльність, оперту на розвиток науки і техніки, стали виглядати як такі, що не справдилися.

Характерними ознаками сучасних досліджень проблеми є її "багатовекторність", поєднання (іноді суперечливе) традиційних підходів і сучасних, міждисциплінарність. Загалом, проблема діяльності взагалі та в аспекті поєднання діяльності з екологічними завданнями зокрема, досить активно розробляється в зарубіжній і вітчизняній літературі.

Проблема діяльності та діяльнісного підходу у різних галузях філософії, починаючи з питаннь теорії пізнання та методології науки й закінчуючи філософською антропологією, була завжди актуальною. Різні варіанти цього підходу розроблялись такими видатними філософами, як Г. Батищев, В. Іванов, Е. Ільєнков, М. Каган, М. Ковальзон, В. Лекторський, М. Мамардашвілі, Ф. Михайлов, М.Моїсєєв, Т. Ойзерман, В. Сагатовський, М. Тарасенко, В. Швирьов, В. Шинкарук, Г. Щедровицький, Е. Юдін, О. Яценко та ін.

Щодо представників зарубіжної філософії, то феноменом діяльності цікавилися "праксеологи" (Т. Катарбинський, Л. Мізес), засновники англо-американського напрямку "соціальної дії" (Т. Парсонс, Е. Шилз), відомі соціологи М. Вебер, Дж. Мід, К. Мангейм, П. Бурдьє, Н. Луман та ін.

У наш час виходить багато наукових робіт, присвячених проблемам взаємодії природи й суспільства. До їх числа можна віднести праці таких дослідників, що розробляють філософсько-методологічні питання філософії екології, соціальної екології, соціальної етики, як У. Бек, Л. Василенко, В. Гьосле, Г. Йонас, В. Комаров, Б.Коммонер, В. Кутирєв, Ф. Гіренок, Е. Гірусов, А. Горєлов, Г. Гудожник, А. Гусейнов, Г. Давидова, М. Казначєєв, Ф.Канак, Р. Карпинська, М. Кисельов, В. Крисаченко, І. Круть, К. Мейер-Абіх, Е. Морен, А.Печчеї, В. Поттер, М. Реймерс, О. Салтовський, Л. Сидоренко, Ф. Сен-Марк, А.Тоффлер, А.Урсул, І. Фролов, Ф. Фукуяма, А. Швейцер, Б. Юдін та ін.

Посилений інтерес викликають роботи, де аналізуються актуальні проблеми екологічної освіти та екологічного виховання, формування адекватної екологічної культури нашого сучасника ( А. Галеєва, Т. Гардашук, П. Гуревич, М. Кисельов, Л. Коган, С. Кримський, Д. Лихачов, В. Межуєв, Е. Маркарян, А. Печчеї, Є. Плеханов, В. Сухомлинський, М. Тарасенко та ін).

Серед дослідників, які безпосередньо порушують проблему екологічної діяльності слід відзначити роботи Е. Гірусова, М. Лемешева, Ю. Олєйнікова, М. Тарасенка, А. Урсула, Є. Фадєєва, Ю. Школенко та ін.

Завершуючи огляд робіт, на які спирався дисертант у процесі свого дослідження, слід також відзначити авторів, що прагнули осмислити такий важливий аспект екологічної діяльності, як екологічна політика (праці П. Бьюкенена, Б. Гаврилишина, Е. Гідденса, А. Гора, В. Крисаченка, П. Олдака, А. Панаріна, А. Печчеї, Дж. Стігліца, А. Тойнбі, А. Толстоухова, Е. Фромма, С. Хантингтона, М. Хилька та ін.).

Математичне моделювання глобальної соціоекосистеми, численні дослідження, зокрема проведені дослідниками, членами Римського клубу, показали, що коли в найближчий час не будуть докорінно змінені основні принципи господарської діяльності, то в першій половині XXI століття почнеться масове вимирання людей на нашій планеті внаслідок катастрофічного погіршення якості життєвого середовища.

Щоб не допустити цього, потрібно відновити рівновагу глобальної соціоекосистеми та її складників - регіональних та локальних екосистем. Глобальні взаємозв'язки людини, суспільства і природи, масштаби антропогенної діяльності людства вперше стали настільки очевидними, що більшість людей починає усвідомлювати реальну екологічну загрозу, яка охопила буквально всі сфери буття сучасної людини: фізичну, соціальну і духовну.

Людина в своєму прагненні володіти природою постійно втрачає почуття благоговіння перед нею. Прагнення швидкого збагачення, нестримна жадоба речей і насолод, марнославство, заздрість, агресивність, бажання панувати над іншими, марнотратство та інші негативні риси людської натури стали причиною хижацької експлуатації природних багатств нашої планети. При цьому, руйнуючи природне середовище, людина руйнує й середовище соціальне, тобто себе. Виникає духовне збіднення, внутрішня дисгармонія, яка, загалом, призводить до почуття безсенсовості існування.

У дослідженні екологічної проблематики людині відводиться центральне місце. Дійсно, кризовість сучасних взаємовідносин людини з природою - це не тільки проблема відношення людини до природи, а, насамперед, проблема відношення людини до самої себе, яка відображається і у відносинах між природою і суспільством. Звідси виникає потреба розглядати людину в усій її повноті, що включає в себе й ціннісну спрямованість, ступінь розвитку моральних та духовних начал. Необхідним є такий рівень узагальнення, який дозволить зрозуміти людину в цілому, і, виходячи з цього, виробити стратегію подальшої взаємодії людини і природи. Такий рівень узагальнення, як видається, можена бути досягнути за допомогою залучення діяльнісного підхіду до вирішення глобальних проблем сучасності.

Діяльнісна сторона людського життя, практика його перетворення, є однією з найважливіших тем дослідження сучасної філософської науки. Людська діяльність, і в першу чергу її екологічний аспект, порушує комплекс важливих теоретичних питань, має свої специфічні особливості і, за умов сучасної науково-технічної революції, набуває нові якості. Наукове дослідження діяльності сьогодні пов'язане з подоланням ряду труднощів, насамперед, методологічного характеру. Ці труднощі зумовлені, з одного боку, процесом становлення єдності природничих, суспільних і технічних наук, що розширює межі знань. При цьому виділяється нова мета, що детермінує дослідницькі програми особливого типу, а також вимагає усвідомленого переходу до аналізу структури діяльності. З іншого - активно формуються нові підходи до організації самої діяльності, особливостями яких є соціальна обумовленість та практичні потреби.

Виходячи з цього, актуальним і продуктивним, як видається, є системне дослідження складних і драматичних взаємостосунків людини (суспільства) та природи саме через призму діяльнісного характеру феномена людини в контексті побудов сучасної соціальної екології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в межах досліджень, які проводить кафедра філософії гуманітарних наук філософського факультету в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України” НДР № 06БФ041-01 „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Мета та основані завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає в проведенні соціально-філософського аналізу людської діяльності, меж компетентності діяльнісного підходу до вирішення екологічних проблем. Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні взаємопов'язані завдання:

- розглянути процес становлення і розвитку людської діяльності, визначити її специфіку, структуру та методологічний статус;

- дослідити екологічну діяльність у якості соціального явища, що відображає систему багатоаспектних стосунків суспільства і природи;

- визначити семантику та структуру поняття екологічної діяльності, показати основні принципи її функціонування;

- виявити методологічний та світоглядний сенс еколого-пізнавальної діяльності як прояву екологічної культури;

- розкрити механізм формування та функціонування етичних імперативів в екологічній культурі особистості.

Об'єктом дослідження є екологічна діяльність в системі глобальних проблем сучасності.

Предметом дослідження є екологічна діяльність як складова соціокультурного процесу.

Методологічними засадами роботи стали такі загальнонаукові та філософські методи, як аналіз понять і категорій, що стосуються предмету дослідження, синтез характеристик і визначень, з метою їх цілісного розуміння. У дослідженні використані структурно-функціональний, історико-компаративістський та нормативно-ціннісний методи; застосовані принципи каузальності, коеволюції, типізації та систематизації загального матеріалу, отриманих результатів та теоретичних висновків. Для вирішення поставлених вище задач були використані методологічні принципи підходу до феномену діяльності, представлені в класичній філософській думці та в сучасних філософських напрямках, а також у досягненнях сучасного природознавства, що по новому висвітлюють процеси розвитку в природі та суспільстві. Були також використані нормативні офіційні документи природоохоронних державних інституцій та аналітичні матеріали неурядових громадських організацій природоохоронного спрямування, зокрема, Всеукраїнської екологічної ліги.

Наукова новизна дослідження. В результаті філософсько-методологічного аналізу людської діяльності як складової соціокультурного процесу були сформульовані наступні концептуальні положення, що виносяться на захист і складають новизну дисертаційного дослідження:

- з`ясовано, що процес становлення і розвитку людської діяльності в сучасних умовах трансформується в напрямку розв'язання екологічних проблем, як визначальної сфери соціокультурного життя суспільства;

- обґрунтовано, що сфера екологічної діяльності включає весь обшир взаємодії людини та суспільства з природним середовищем. У контексті побудов соціальної екології, взаємовідношення “людина - природа” цілком залежить як від самої організації конкретного суспільства, що взаємодіє з природою, так і від знарядь-посередників цієї взаємодії. А екологічна криза є наслідком того, що соціум не встигає адаптуватися до змін, які відбуваються в довкіллі;

- обґрунтовано, що сфера екологічної діяльності включає весь обшир взаємодії людини та суспільства з природним середовищем. У контексті побудов соціальної екології,;

- аргументується положення про те, що екологічна культура, особливо її етичний аспект, формується в процесі цілеспрямованого впливу суспільства на індивідуальну природу людини, за допомогою якого вона присвоює історично створену соціальну й екологічну культуру, об'єктивовану в „другій природі” і сукупності форм суспільної практики. Тому стратегію екологічного виховання, його об'єкт, суб'єкт, сфери, методи, засоби слід розглядати в контексті екологічної відповідальності за збереження природи, як необхідної передумови існування людини зокрема і людства в цілому.

- визначено, що в екологічній культурі втілені корпоративні зусилля людей по освоєнню природи і соціуму, що є синтезом поведінки і екологічної свідомості, з необхідністю включає в себе світоглядний момент, опосередкований соціальною практикою, а також конкретні, “прийнятні” форми людських вчинків, які органічно включають конкретні етичні принципи. Пропонується наступне визначення: екологічна культура - це система органічно взаємопов'язаних елементів природоперетворюючої діяльності людини і її теоретико-моральної оцінки, яка обов`язково враховує соціально- екологічні принципи та вимоги;

- доведено, що з розвитком екологічної культури розширюється сфера ціннісних орієнтацій практично-духовного освоєння людиною світу. Зокрема, згідно з моральними орієнтаціями екологічної культури особистості відкривається вся глибина як суб'єкт-суб'єктних, так і субєкт-об'єктних відносин людини, а природа постає як найвища соціальна цінность.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки й положення, отримані в пропонованій роботі, можуть бути використані в подальших розробках низки фундаментальних проблем, які сьогодні стоять перед людством. До них відносяться: розвиток теорії взаємодії природи й суспільства, а також змістовна конкретизація її категоріально-пізнавального апарату; філософсько-методологічне обгрунтування оптимальних моделей соціоприродної взаємодії і реалізація їх в практиці природокористування; аналіз соціальної функції культури в процесі оптимізації людської діяльності, спрямованої на духовно-практичне освоєння екологічних систем і біосфери в цілому, з метою гармонізації взаємодії в системі “суспільство-біосфера”.

Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі, при розробці й удосконаленні курсів з філософії, соціальної філософії, соціальної екології та політології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні результати проведеної роботи оприлюднені автором на міжнародних науково-практичних конференціях “Природа і культура” (Луцьк, 1992), “Сучасна соціологія на межі тисячоліть” (Київ - Бердянськ, 1997), “Українське суспільство на шляху до цивілізації XXI століття” (Луцьк, 1997), “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (Запоріжжя, 2001), “Философские проблемы гуманитаризации высшего образования” (Сумы - Бердянск, 2001, 2002, 2003, 2005), ”Північне Приазов'я у філософсько-історичному та філологічному вимірі” (Бердянськ, 2008).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробленості, об`єкт, предмет, мета й завдання дисертації, її методологічні засади та теоретична база. Сформульовано наукову новизну та положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення роботи.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади дослідження людської діяльності” присвячений аналізу генези та еволюції проблеми діяльності та діяльнісного підходу в контексті історії філософії та соціальної філософії. Зазначається, що феномен діяльності є наскрізним і фундаментальним предметом дослідження соціальної філософії. Через діяльність розкриваються найважливіші явища розвитку людини, суспільства, культури, цивілізації, наукового пізнання тощо. Діяльність є вихідною “клітиною” суспільного розвитку. Саме вона постає як необхідна передумова формування таких важливих антропних складників людської життєдіяльності як практика, активність, творчість.

Розглядаються різні визначення феномену діяльності, у результаті чого акцентується увага на тому, що усвідомлення питомих характеристик діяльності може проявлятися як особливий діяльнісний підхід, що долає колізію об'єктивного та суб'єктивного, ідеального та матеріального, характеризується цільовими програмами функціонування.

Подається історико-філософський екскурс розвитку уявлень про людську діяльність. Зокрема зазначається, що вже в класичній німецькій філософії діяльність набуває статусу методологічного принципу пояснення світу людини, світу культури. Важливим у цьому плані є також те, що наука починає розглядатися як форма культури, діяльності в її історичній обумовленості. Розгляд об'єкта в єдності з перетворювальною діяльністю суб'єкта склало одну з найважливіших передумов філософських систем І. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля. Разом з тим, сама людська діяльність трактувалась як діяльність свідомості (будь то свідомість конкретного або абстрактно-загального суб'єкта), духовна активність з певним дистанціюванням від діяльності предметно-практичної.

Своєрідним історично вагомим поштовхом для подальшого усвідомлення феномену діяльності стали праці Л. Фейербаха. Він, як уособлення "кінця німецької класичної філософії", протиставляє своє сенсуалістичне розуміння діяльності гегелівському абстрактно-духовному. На його думку існує лише конкретна діяльність, де конкретні індивіди на чуттєвому рівні вступають у різноманітні зв'язки з конкретними ж предметами та явищами. А вже в філософських та економічних працях К. Маркса феномен діяльності отримує конкретизацію в таких термінах як “праця”, “виробництво”, “практика” “життєдіяльність" тощо. Зазначені поняття, маючи свою специфіку, у залежності від контексту використання, виступають як різні засоби експлікації поняття “діяльність”. Марксизм у загальній структурі соціальної діяльності виділяє генетично перший вид, із якого витікають і на якому базуються всі інші види діяльності. Діяльність є суто матеріальним процесом, де створюються всі речові засоби та умови людського буття. Діяльнісна природа людини модифікується в історичних формах людської практики, спілкування, духовного життя і проявляється як реальний процес творчого розвитку людської культури. Будь-яка концепція, що ігнорує принцип матеріалістичного монізму в трактуванні людської діяльності, страждає абстрактністю і є хибною.

Проте, сама діяльність і діяльнісний підхід до вирішення нагальних проблем екології ще не отримали системного розгляду. На сьогоднішній день досягнуті значні успіхи в розробці чисельних проблем соціальної екології. Разом з тим, наявні теоретичні узагальнення та практичні рекомендації не являють собою цілісної концептуальної теорії, яка б дозволила розглядати розрізнені дослідження на єдиній теоретичній основі. На наш погляд, перспективним у цьому напрямку виступає теоретична розробка й уточнення семантики понять “екологічна діяльність”, "екологічна компетентність", “екологічна культура”, “екологічне виховання” тощо, як продуктів саме людської діяльності. Реалізації означеної актуальної проблеми, на нашу думку, може посприяти пропоноване дисертаційне дослідження.

У роботі окреслюється коло питань, що стосуються змісту поняття “діяльність” та його основних семантичних варіантів. По-перше, діяльність - це основна, вища, спеціальна форма активного прояву людської практики. По-друге, це сутнісна риса людського буття. По-третє, це історичне, соціально обумовлене явище. Принцип історизму надає можливість адекватного усвідомлення феномену діяльності, визначення меж можливостей аналізу, виходячи з внутрішнього її змісту. Діяльність людини завжди має історично зумовлений характер. По-четверте, діяльність - це цілеспрямована зміна, перетворення дійсності та засіб вивчення світу. По-п'яте, усвідомлена діяльність стає самостійним методологічним принципом дослідження в розгалуженій системі наук.

У міру розвитку людського суспільства діяльність з усіх засобів забезпечення існування людини все більш диференціюється. Активна побудова світу породжує все матеріальне та духовне багатство; іншими словами, діяльність постійно породжує саму себе на новому рівні. У той же час, розглядана система суспільних взаємовідносин стосовно окремого індивіда визначає структуру, спосіб і форму його життєдіяльності. Сьогодні не втрачає актуальності дослідження діяльності як певного “універсума” людського буття, через який визначаються його внутрішні аспекти та прояви в різних сферах суспільної реальності.

У розділі детально розглядається структура діяльності та діяльнісного підходу, зокрема такі її елементи, як предмет, знаряддя, ціль, мотивація, ефективність, формування потреб, визначається методологічний статус діяльнісного підходу в процесі поєднання “виробництва речей” та “виробництва ідей”.

Акцентується увага на тому, що останнім часом значно посилився інтерес дослідників до феномену діяльності через загострення екологічних проблем. Об`єктивні підстави критики діяльнісного підходу, на наш погляд, слід пов'язувати не з самою по собі універсалізацією принципу діяльності, а з небезпекою його трактування в дусі одностороннього агресивно-насильницького активізму по відношенню як до природного, так і соціального середовища, і, зрештою, до внутрішнього світу самої людини.

Згідно із зазначеним вище, можна цілком аргументовано констатувати, що залучення діяльнісного підходу як методологічного принципу до аналізу низки проблем сучасної науки, особливо дослідження природи, людини, культури тощо, виявляє важливі евристичні можливості. У зв'язку з цим доцільно використовувати діяльнісний підхід в аспекті соціальної екологїї, де все більше уваги приділяється поняттю “екологічна діяльність”. Феномен екологічної діяльності в сучасній соціальній філософії та політології стає однією з вагомих та актуальних експлікацій загальної теорії діяльності.

У другому розділі “Феномен екологічної діяльності в контексті соціальної екології” подається детальний аналіз екологічної діяльності як важливого компонента людської діяльності взагалі. Зміст терміна “екологічна діяльність” перебуває в руслі загальної тенденції застосування діяльнісного підходу в науковому пізнанні та в соціальній практиці. У ньому знаходить відображення матеріальна діяльність людей зі збереження та поліпшення навколишнього середовища, екологізації виробництва та створення екологічного виробництва тощо, а також духовна діяльність, пов'язана з формуванням екологічного мислення.

У літературі широко (іноді не зовсім коректно) вживається словосполучення “взаємодія суспільства і природи”, що є певним аналогом поняття “екологічна діяльність”. Але останнє не є абсолютним синонімом першого; воно виділяє ту суттєву частину згаданої взаємодії, яка стосується суспільства й обумовлена його активністю. Оскільки діяльність має суб'єкт-об'єктну природу, то її доцільно розглядати як взаємодію суб'єкта (суспільства, людини) з довкіллям, тобто екосистемою. Інакше кажучи, взаємодія суб'єкта (суспільства, людини) з екосередовищем є суттєвим чинником формування екосистем, які є принципово соціоприродними утвореннями.

Сфера екологічної діяльності включає весь обшир взаємодії людини та суспільства з природним середовищем. Драматизм сучасної екологічної ситуації полягає в тому, що наслідки такої взаємодії не завжди бувають очікувано корисними. Хоча не слід впадати в крайнощі та вважати, що будь-яка взаємодія веде до негативних наслідків, наближуючи екологічну кризу. Актуальність обраної нами проблеми саме й полягає в пошуку шляхів та засобів “екологізації” людської діяльності. У контексті побудов соціальної екології взаємовідношення “людина - природа” цілком залежить як від соціальної організації конкретного суспільства, що взаємодіє з природою, так і від знарядь-посередників цієї взаємодії.

У. Бек справедливо зазначає, що суспільство зі всіма його системами - економічною, політичною, сімейною, культурною - в сучасному світі вже не можна сприймати як щось "автономне", незалежне від природи. Екологічні проблеми - це не проблеми природного середовища, а у своїй генезі й наслідках є цілком суспільними проблемами, проблемами людини, її історії, умов її життя, її відношення до світу й реальної дійсності, її економічних, культурних і політичних переконань. Загалом екологічна криза є кризою механізмів адаптації суспільства до природного середовища.

Кваліфікація людини як принципово руйнівного чинника в природі провокує надто песимістичні висновки щодо визнання неминучості екологічного самовбивства, що не є прийнятним не лише за ідеологічними мотивами. Воно суперечить історичному досвіду: людина не лише руйнувала природу, але й успішно та продуктивно “співпрацювала” з нею. Отже, взаємодія людини з природою є складним і неоднозначим процесом, у якому велику роль відіграють розуміння свого місця в природі, мета та знаряддя діяльності.

Екологічна діяльність з самого початку повинна формуватися інтенсивно й ставати органічним компонентом загального соціального поступу людства в планетарному масштабі. Основні її цілі та функції мають полягати в попередженні та ліквідації всіх можливих екологічно негативних наслідків, збереження природи та її екологічно зваженого “олюднення”.

Виходячи з цього, у розділі детально аналізуються такі види екологічної діяльності, як екологічне виробництво, екологічне підприємництво та екологічна політика.

Аналіз варіантів стратегії екологічної діяльності призводить до усталення суперечливих проектів, де гіпертрофовано робиться ставка або на тотальне перетворення природного довкілля, або на адаптувальні функції соціальної діяльності. Коеволюція суспільства й природи можлива лише за умови гармонійного поєднання цих функцій, їх інтеграції в ефективну систему екологічної діяльності. Означений висновок має бути покладений в основу масової екологічної свідомості.

Формування екологічної свідомості передбачає таку перебудову поглядів і уявлень людини, коли освоєні нею екологічні норми стають одночасно нормами її поведінки по відношенню до природи. У тому випадку, якщо екологічні знання, вже сприйняті людиною, але не являються для неї імперативом поведінки, навряд чи можна говорити про наявність у неї екологічної свідомості в повному розумінні цього слова. Скоріше можна говорити про більш або менш наявні її передумови у вигляді простої поінформованості.

Отже, рівень зрілості й передбачуваності людської діяльності взагалі, а екологічної діяльності зокрема, є об'єктивним індикатором рівня культури людини й суспільства. А оскільки екологічна культура нашого сучасника стає чи не найголовнішою ознакою культури в широкому сенсі, де органічно поєднуються діяльність, цінності, прагнення, цілі й сподівання, видається доцільним проаналізувати зазначені вище проблеми в контексті культурологічного синтезу.

Головна мета третього розділу “Соціокультурні виміри екологічної діяльності” полягала в комплексному аналізі явища екологічної діяльності як індикатора культури нашого сучасника. Екологічна діяльність стає важливим компонентом культурології. Перш за все, вона передбачає розглянути на соціально-філософському та конкретно-науковому рівнях проблему раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища. Очевидним є те, що вона не може бути вирішена без світоглядного контексту, без формування екологічної свідомості, екологічної культури, моральних основ природотворчої та природоохоронної діяльності. У цьому аспекті вихідним є розуміння культури як процесу діяльності та її продуктів, що характеризує людину як розумну, вільну та морально відповідальну істоту.

Культура охоплює всю сферу суспільної діяльності людини, включаючи як її матеріальні, так і ідеальні (духовні) форми. Саме тому В. Межуєв слушно наполягає на відносності поділу культури на матеріальну та духовну. В екологічному контексті некоректність такого поділу виглядає особливо переконливою.

Структуроутворювальні підвалини створення екологічної культури, як продукту відносно самостійного виду матеріально-практичної та духовно-моральної активності людей в освоєнні природи, слід вбачати в самій людській діяльності. Критерієм її виділення має бути орієнтованість людини й суспільства на переосмислення складних реалій соціоприродної дійсності, на тлі яких відбувається розвиток цивілізації. Специфіка функціонування екологічної діяльності обумовлена тим, що вона пронизує всі компоненти культури й спрямована на гармонізацію взаємодії між суспільством і природою.

Поряд з тим, у розділі акцентується увага на тій обставині, що багатство підходів і визначень явища екологічної культури в сучасній філософській літературі викликано як недостатньою розробленістю проблеми, так і складністю самого соціального явища. Річ у тім, що гармонізація соціоприродної взаємодії визначається не лише економічними, політичними, міжнародно-правовими, але й екокультурними механізмами регулювання та управління людською діяльністю. У сукупності цих механізмів особливе місце посідає регулятивна функція екологічної культури. Системний аналіз її змістовних характеристик дозволяє виявити й обгрунтувати необхідність розрізняти нормативно-стабілізувальну та ціннісно-орієнтаційну програми екологічної діяльності. Виникають підстави для виокремлення трьох підсистем у функціональній формі існування екологічної культури, які й визначають основні напрямки кардинальних інновацій у досягненні екологічно збалансованого розвитку людського суспільства й біосфери:

а) природно-перетворювальна підсистема, що включає в себе техніко-технологічні програми екологічної діяльності, завдяки яким здійснюється процес екологізації виробничо-індустріального, сільськогосподарського виробництва, а також інших сфер матеріально-практичної діяльності людей, пов'язаних із цим процесом;

б) когнітивна, яка забезпечує можливість отримання об'єктивних знань про систему „суспільство - природа” і на їх основі сприяє створенню й реалізації цільових програм, спрямованих на екологізацію всієї системи науково-теоретичного знання;

в) регулятивно-аксіологічна підсистема, сутність якої полягає в орієнтації суб'єкта діяльності на соціально-екологічні цінності, які, у свою чергу, виступають реальною підставою формування екологічних компонентів світогляду, екологічної свідомості, а також екологічної освіти та виховання.

У сучасній літературі набула поширення думка, що суттєвою характеристикою культури є рівень оволодіння людиною силами природи, глибина знань про природу й суспільство, ступінь досконалості матеріальної та духовної діяльності. У такому розумінні культурою є все те, що створено людиною, на відміну від безпосередньо даного природою. У цьому багатоликому процесі створення матеріальних і духовних цінностей людина розвиває свої сутнісні сили. Культура виступає загальною, і водночас, специфічною характеристикою людської діяльності, яка не тільки перетворює навколишній світ, але й призводить до певних змін у життєдіяльності людини та суспільства.

Вартим уваги є той факт, що культура не є особливою сферою життя суспільства, на відміну від економічної, політичної, релігійної тощо. Вона репрезентує життся суспільства в цілому, його своєрідний „перетин”, „зріз”. Разом з тим культура може тлумачитися як процес, шлях, історично пройдений людством з моменту його виникнення, і головний результат, набуток з досвіду цього проходження.

При розгляді екології в якості необхідної складової частини культури, найбільш перспективним видається визначення останньої як результату взаємодії суспільства й природи, де культура розглядається як реальне узагальнення природи та людської діяльності. Культура, будучи штучним творенням людини, її “другою природою”, тісно пов'язана з природою "першою" в безпосередньому сенсі цього слова. Крім усього іншого, тут з`являється ще один цінний в методологічному відношенні аспект: у сфері культури неможливо розглядати людину через призму традиційної дихотомії як істоту природну, з одного боку, й істоту соціальну - з іншого. У культурі людина представлена не як природна і не як надприродна, а як істота, що розвивається історично, тобто в плані не тільки своєї відмінності від природи, але і як утворення природне. Підвалини культури є природними, природа - натуральне джерело людської діяльності, на основі якого формуються культурні творення. Природа є об'єктивною й необхідною передумовою культури. Різні форми суспільної культури (моральна, естетична, політична тощо) в різній мірі інтегрують у собі природні начала, тому екологічний компонент в осмисленні цього феномену є необхідним.

Наявність моральних засад в екологічній культурі особистості дозволяє розглядати моральність не тільки як регулятор міжлюдських стосунків, а і як регулятор відносин між суспільством та природним довкіллям.

У роботі наголошується на тому, що навіть на емпіричному рівні екологічної практики моральна регуляція екологічної діяльності передбачає врахування діалектики сущого і належного, прогностичне відображення соціоприродних змін, зв'язок теперішнього екосистеми з її можливим майбутнім станом.

Етичний зріз є притаманним усім сферам відношення людини до природи. Зберігаючи й відтворюючи цінності культури, ми керуємося далеко не тільки насолодою, але й виховними мотивами, прагненням зберегти та примножити прекрасне для майбутніх поколінь. Трансляція цінностей - сутнісна характеристика культурного процесу, оскільки цей процес однаково важливий і для матеріальної, і для духовної культури.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлені результати дослідження, що визначаються темою, метою і завданням дисертаційної роботи, та окреслені перспективи подальшої розробки проблеми.

1. Центральною тезою дисертаційного дослідження є положення про необхідність та продуктивність вивчення екологічної діяльності як складової соціокультурного процесу . Для його аргументації необхідно було попередньо проаналізувати питання, пов'язані з визначенням змісту, методологічного статусу феномена діяльності та діяльнісного підходу до вирішення теоретичних і практичних завдань сучасності. Феномен діяльності є наскрізним і фундаментальним предметом дослідження соціальної філософії. Через діяльність розкриваються найважливіші явища розвитку людини, суспільства, культури, цивілізації, наукового пізнання тощо. Діяльність є висхідною “клітиною” суспільного розвитку.

2. Діяльність у філософському аналізі виступає як суттєва риса людського буття, що виражає вищу форму реалізації практики, має конкретно-історичний характер, соціальну обумовленість, завжди спрямована на активне перетворення дійсності, потребує при розкритті її структури аналізу складових елементів, зв'язків форм і рівнів організації. У процесі діяльності змінюються не лише предмети зовнішнього світу, але і їх усвідомлення. Зокрема, отримання наукового результату є проблематичним без урахування об'єктивних закономірностей, системи “суб'єкт - діяльність - об'єкт” або без урахування внутрішніх та зовнішніх факторів організації самої діяльності. Це призводить до якісних змін самого способу діяльності, трансформації всієї системи потреб, формуванню нового якісного змісту внутрішніх факторів, що несуть у собі відбиток наявного способу виробництва.

3. Діяльнісний підхід до вирішення актуальних проблем сучасності (особливо екологічних) видається продуктивним. Розуміння діяльності як специфічного засобу відношення до навколишнього середовища базується на тому факті, що людське буття є життям у культурі. Формування людини передбачає засвоєння норм культури, її життєдіяльність базується на оволодінні цими нормами; історично суспільний розвиток зумовлюється творчими винаходами нових культурних норм і парадигм.

4. Активне включення діяльнісного підходу у вирішення актуальних проблем філософського, методологічного й наукового характеру та досягнуті результати свідчать про те, що в сучасному пізнанні, особливо гуманітарному, поняття діяльності відіграє методологічно вагому роль, оскільки з його допомогою більш адекватно усвідомлюється цілісність соціуму й органічне поєднання його з природним довкіллям.

5. Основну увагу в роботі було приділено діяльнісному підходу до розв`язання складних і надзвичайно актуальних екологічних проблем. У цьому аспекті дослідження поняття „екологічна діяльність” має важливе філософське значення та йде в руслі загальної тенденції інтеграції, природничо-наукового та соціогуманітарного аспектів, роз`єднаних і до сьогодні. У дисертації робиться спроба визначення змісту й структури екологічної діяльності, куди включені всі взаємодії суб'єкта цієї діяльності з її об'єктом, тобто екологічним середовищем. Екологічна діяльність розглядається як один із важливих компонентів соціальної діяльності взагалі, що являє собою системне утворення, яке інтегрує в певну цілісність усі види людської діяльності.

6. У контексті соціальної екології стає очевидним, що утилітарно-прагматичне ставлення до природи нині доповнюється усвідомленням прогресуючої залежності самої природи від людини та її діяльності. Дослідники цієї проблематики (філософи, екологи, футурологи) сподіваються на радикальні зміни у фундаментальному протистоянні людини та природи, які забезпечать перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї партнерства між людиною та природою.

7. Виникає необхідність ґрунтовної розробки проблем соціальної екології в ракурсі проблем екорозвитку, причому не автономного, як це не раз робилось, а сумісного розвитку соціоприродних систем. Важливо виявити загальні закономірності розвитку таких систем, вказати на взаємозв'язок прогресивного й регресивного в природі й суспільстві та здійснити аналіз умов і фактів прискорення їх кооперативного, синергетичного, прогресивного розвитку як унікального процесу самоорганізації матерії.

8. Рівень зрілості й передбачуваності людської діяльності взагалі, а екологічної діяльності зокрема, є об'єктивним індикатором рівня культури людини й суспільства. Екологічна діяльність стає важливим компонентом сучасної культурології. Перш за все, вона передбачає усвідомлення на соціально-філософському та конкретно-науковому рівнях сенсу проблеми раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища. Очевидним є те, що така проблема не може бути вирішена без світоглядного контексту, без формування екологічної свідомості, екологічної культури, моральних основ природотворчої та природоохоронної діяльності. У цьому аспекті вихідним є розуміння культури як процесу діяльності та її продуктів, що характеризує людину як розумну, вільну та морально відповідальну істоту. Культура охоплює всю сферу суспільної діяльності людини, включаючи як її матеріальні, так і ідеальні форми.

9. Розгляд культурологічних та екологічних проблем як споріднених, з урахуванням їх взаємозв'язку і взаємовпливу, видається продуктивним для адекватного усвідомлення сучасних екологічних реалій; він вносить багато суттєвих уточнень в уявлення про таке складне й багатоаспектне явище, як культура, що вступила в екологічний етап свого розвитку. Сьогодні екологічна компетентність стає без сумніву обов'язковою ознакою загальнолюдської культури. Людське ставлення до природного оточення передбачає не лише раціональне використання сил і ресурсів природи, але й відповідальність за подальші результати цього використання.

10. Екологічна культура зазнає конкретної трансформації в процесі історичного розвитку й знаходиться під впливом різносторонніх протирічь у життєдіяльності суспільства - економічних, соціальних, ідеологічних та інших. Якісні зміни, що відбулися в структурі матеріального виробництва, є визначальними в процесі природно-перетворювальної підсистеми екологічної культури. На кожному етапі соціоприродної взаємодії вона включає всю сукупність способів матеріально-практичної діяльності з перетворення природи. Екокультурні стереотипи постають як транслятор досвіду екологічної діяльності в процесі історичного розвитку дюдства. Разом з тим, екологічна культура виконує й протилежну функцію подолання наявних екокультурних стереотипів, творення нових цільових програм безпосередньої дії на природу, тобто виступає як творча діяльність.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Ліпич І.І. Освіта та виховання в системі екологічних знань / І.І.Ліпич // Вісник Харківського університету. - №400/5, 1998. - С.38-43. .- (Буття людини, природа та соціум: соціально-філософські виміри).

2. Ліпич І.І. Політичні аспекти екологічної проблематики України / І.І.Ліпич // Вісник Харківського університету. - №400/5, 1998. -С.43-49.- (Буття людини, природа та соціум: соціально-філософські виміри).

3. Ліпич І.І. Концепція інвайронменталізму в соціоекології /І.І.Ліпич // Вісник Харківського університету. - №465,2000.- С.39-46.- (Cерія: теорія культури та філософія науки).

4. Ліпич І.І.Релігія і екологічна криза / І.І.Ліпич // Гуманізація вищої освіти: філософські виміри. Зб.статей за матеріалами IV Міжнародної науково-практичної конференції, 14-16 червня 2005 р.- Суми - Бердянськ, 2004. - С.179-183.

5. Ліпич І.І. Релігійні аспекти екологічної проблематики /І.І.Ліпич // Гуманізація вищої освіти: філософські виміри. Зб.статей за матеріалами V Міжнародної науково-практичної конференції, 14-16 червня 2005 р.- Бердянськ, 2005. - С.88-90.

6. Політико-правові аспекти екологічної проблематики / [Алфьорова М.В., Балута В.В., Ліпич І.І. та ін.]; під ред. О.О.Сердюк. - Донецьк Юго-Восток, 2006.- С.79-87.( Постсучасність: проблеми духовної свободи особистості: монографія).

7. Специфіка діяльнісного підходу в соціоекології: зміст і структура / [Алфьорова М.В., Балута В.В., Ліпич І.І. та ін.]; під ред. О.О.Сердюк. - Донецьк. Юго-Восток, 2007.- С.160-169.( Ціннісно-смисловий універсум людини: монографія).

8. Ліпич І.І. Екологічна діяльність в контексті сучасності / І.І.Ліпич // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - К.: «ІНТАС», 2007. - Вип.28. - С.6-15.

9. Ліпич І.І. Екологічна діяльність в контексті культурологічного синтезу / І.І.Ліпич // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - К.: «ІНТАС», 2008. - Вип.31. - С.32-41.

Размещено на Allbest.ru