Самоідентичність у життєдіяльності людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 17.023.31:159.923.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

САМОІДЕНТИЧНІСТЬ У ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

ІЛЬЇНА ГАЛИНА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ-2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

Лой Анатолій Миколайович, доктор філософських наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

Пролеєв Сергій Вікторович, доктор філософських наук, старший науковий співробітник, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософії культури, етики та естетики;

Павлова Олена Юріївна, кандидат філософських наук, доцент, Національний університет біоресурсів та природокористування, завідувач кафедри культурології.

Захист відбудеться "21" грудня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий "___" листопада 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.Г. Горбаченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність проблеми самоідентичності в сучасну епоху обумовлена насамперед кардинальними та соціокультурними перетвореннями, які відбуваються світі. Одночасно змінюється система усталених норм та універсальних принципів, критеріїв суспільних оцінок особистості, її прагнень, шляхів реалізації індивідуальних здібностей тощо. Суспільні виклики сьогодення є свідченням не стільки непевного становища людини в сучасну епоху і необхідності пошуку нею власного місця в житті, скільки її екзистенційною стурбованістю в прагненні знайти стабільність у динаміці соціоекономічних і політичних трансформацій. Постмодерна аморфність глобального світу, яка прийшла на зміну усталеним моральним принципам та універсальним цінностям, створює перешкоди самовизначенню особистості та прийняття нею конструктивних, виважених механізмів поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях.

Проблемність сучасного буття людини полягає в її ізоляції, обумовленій уніфікацією культури, "омасовленням", деперсоналізацією. Позбавлення від звичних стереотипів життя і мислення, які постійно витісняються новими, провокує ситуацію розгубленості. Це призводить до відчуття замкненості, відчуження, що змушує кожного індивіда керуватися егоїстичними інтересами. Звідси й постає проблема ідентичності, поняття якої охоплює широке концептуальне коло, в котре включені біологічні, психологічні, соціальні та культурні фактори. Їх наявність поглиблює дослідження екзистенційно-комунікативних проблем особистості, актуалізує пошуки теоретичних засад їх вирішення. Зокрема, нагальними є питання цілісності та деструктивності суб'єктивного буття особистості, наявності стрижневого збалансованого "внутрішнього центру" задля об'єднання всієї множини її сутнісних проявів.

В силу цих обставин актуалізуються дослідження суб'єктивно-психічного потенціалу людини в контексті її взаємодії з соціальним середовищем. Це передбачає зосередження її уваги на власному ставленні до своїх ментальних станів, процесів, властивостей, відчуттів. Здатність проголосити право свого "Я" на існування, відповісти на запитання "Хто Я?" стає визначальною у процесі самоідентифікації, де людина завжди опиняється у помежовій ситуації.

Якщо "людська свідомість є самосвідомість" (М. Гайдеггер), то поняття самоідентичності виникає як складова проблеми самосвідомості. Разом з визнанням інтерсуб'єктивного характеру природи самосвідомості самоідентичність набуває самостійного значення, трансформуючись у полісемантичний термін. Він активно задіяний для опису сутності особистості, а його завданням є забезпечення її цілісності.

У сучасному науковому дискурсі тема самоідентичності є однією з найбільш обговорюваних і розглядається у філософській антропології, соціальній філософії, соціальній психології, політичній філософії та соціології. Існує широкий спектр інтерпретацій самоідентичності як поняття міждисциплінарного, розширення його багатоманітності перевантажує смислами та значеннями. За відсутністю консенсусу стосовно даного терміну та відмінностей його застосування у різних традиціях мислення актуалізується концептуалізація проблеми самоідентичності у філософській рефлексії.

Проблема самоідентичності об'єднує довкола себе усю множину індивідуальних проявів людини, забезпечує її поліфонічну цілісність при всій багатоманітності соціальних ролей. Набуття, досягнення самоідентичності є необхідною умовою формування особистості, здатної зайняти активну позицію в суспільстві і визначитися з вибором цінностей. Питання про ідентифікаційні стратегії людини передбачає в першу чергу розгляд феномену самоідентичності та її місця в структурі самосвідомості.

Метою дисертації є визначення концептуальних засад проблеми самоідентичності в межах філософського осмислення самосвідомості. Дослідження поставленої мети передбачає вирішення ряду взаємопов'язаних дослідницьких завдань:

- визначити витоки та умови становлення проблеми самоідентичності у межах дослідження впливу культурно-історичного оточення індивіда на формування змістів його самосвідомості;

- розкрити структуру самоідентичності та її значення в процесі становлення особистості;

- визначити місце самоідентичності у структурі самосвідомості;

- проаналізувати основні характеристики поняття самоідентичності у контексті соціально обумовленого характеру самосвідомості, її мети, структури, змісту;

- дослідити проблему визнання як чинника соціального конституювання самосвідомості.

Об'єктом дослідження є ідентичність особистості.

Предметом дослідження є самоідентичність у життєдіяльності людини.

Теоретико-методологічна основа дослідження. У дисертації використані теоретичні праці вітчизняних та іноземних дослідників, поданий розгляд проблем ідентичності, самосвідомості, становлення особистості, проблеми визнання в сучасну епоху і в історичній перспективі.

Базовими для дослідження стали у класичній філософії роботи Дж. Лока, Д. Юма, Г. Ляйбніца, І. Канта. У полі зору авторки опиняється рецепція та теоретичне осмислення витоків даної проблеми сучасними дослідниками, зокрема А. Делібером, А. Рено, Е. Гідденсом. В аналізі становлення проблеми ідентичності у некласичній філософії дисертантка опирається на роботи представників символічного інтеракціонізму Дж. Г. Міда, Ч. Кулі, І. Гофмана. Психоаналітична традиція представлена у роботі іменем Е. Еріксона.

Вагомість теми для сучасної філософської традиції стимулює розвиток проблеми у багатьох напрямках, серед яких можна визначити його основні тенденції. Слідом за П. Рікером та А. Макінтайром ідентичність розглядається у її зв'язку з пам'яттю, проводиться ідентифікація особистості з історією її власного життя. Сутнісним вбачає авторка вплив на сучасне розуміння проблеми робіт представників постмодернізму М. Фуко і Ж. Лакана з їх критичним підходом до теми. Використані вагомі роботи А. Хоннета та Ч. Тейлора, які розвивають проблему визнання, вперше підняту Г. Гегелем. Окреслене в наступних акцентах оригінальне осмислення концепції самоідентичності виділене як важливий здобуток теорій В. Гьосле, З. Баумана, Ю. Габермаса. Чільне місце відведене фундаментально опрацьованим у працях радянських філософів А. Спіркіна та Ф. Михайлова концепціям свідомості та самосвідомості. У роботах І. Кона, що теж важливо, вперше у даній традиції піднімається тема "самоідентичності". Дається постановка цієї проблеми у вітчизняній філософській традиції у працях В. Малахова, Т. Воропай.

Методологічні засади дослідження поставлені у відповідність до специфіки завдань дисертаційної роботи. Дослідження здійснювалося на засадах комплексного та системного підходів. У роботі використані методи генералізуючого і систематизуючого тлумачення особистості. Аналітико-синтетичний метод використовувався для вивчення та залучення наукових джерел. Основна специфіка роботи продиктована відсутністю методологічно цілісного дослідження поняття "самоідентичності" у сучасній вітчизняній традиції, що вимагає об'єднання критично-описового та проблемно-теоретичного підходів до її вивчення. Крім вищезазначених використано компаративний метод, який реалізується через метод порівняльного аналізу для виокремлення специфічних рис самоідентичності.

Наукова новизна дисертації полягає у здійсненому в філософсько-антропологічному контексті комплексному дослідженні проблеми самоідентичності, її структури, змісту, ролі у життєдіяльності людини та значення для становлення особистості.

Основні тези, що претендують на наукову новизну і виносяться на захист розкриваються у наступних теоретичних положеннях:

- виявлено, що проблема самоідентичності здобуває самостійного значення завдяки комунікативній орієнтації сучасної філософії, де вона виступає функціональним елементом самосвідомості, який виникає у процесі соціалізації людини і служить її ціннісній орієнтації;

- обґрунтовано, що самосвідомість носить соціальний характер саме завдяки своєму структурному компоненту - самоідентичності, яка є динамічним процесом, і мета даного процесу - становлення цілісної особистості;

- розкрита структура самоідентичності, що включає три взаємодоповнювальних елементи: індивідуалізуючий, соціальний та особистий, покликані утворити унікальну та визнану іншими індивідуальність людини, забезпечити цілісність її життя в континуумі усталених духовно-моральних принципів і норм;

- показано, що умовою існування особистості є проектування власного життя, котре виступає функцією самоідентичності;

- досліджена роль визнання у становленні самосвідомості і доведено, що воно забезпечує самореалізацію людини у значимій для неї спільноті, продемонстрований вплив виявленого у вимозі визнання соціального характеру самосвідомості на становлення самоідентичності особистості.

Теоретичне значення дослідження полягає у системному аналізі проблеми ідентичності, який опирається на західні та вітчизняні концепції. Здійснена авторська структуралізація та інтерпретація фундаментальних і значимих для сучасного філософування проблем має на меті введення їх в загальну систему необхідних у суспільстві знань, формування розуміння певних процесів, набуття досвіду та методичних напрямків майбутніх змін та перетворень. Запропонована схема розгляду структури самоідентичності може слугувати пошуку консенсусу в інтерпретації означеного поняття в науковому дискурсі, стати теоретичною основою його подальшого розвитку.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в науковій та навчально-методичній роботі для написання підручників, науково-методичних посібників з філософської антропології, історії філософії, соціальної філософії; для складання програм, курсів та спецкурсів з вищезазначених дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни отримані авторкою самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, а саме: "Дні науки філософського факультету" (м. Київ, 2007, 2008), "Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності" (м. Київ, 2007), "Філософія космізму і сучасна авіація (м. Київ, 2007), ІV Харківські студентські філософські читання (м. Харків, 2007), V Харківські студентські філософські читання (м. Харків, 2008).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 14 наукових праць загальним обсягом 7 д.а. - 8 наукових статей, у тому числі 5 у фахових виданнях (2,5 д.а.), 1 розділ у колективній монографії, а також 5 тез доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та визначених завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок, з них 165 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 175 позицій і складає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, висвітлюється ступінь її розробленості, формулюється мета, об'єкт, предмет і завдання дисертаційної роботи, визначені теоретична основа та методологічний інструментарій дослідження, окреслені його наукова новизна, теоретична і практична значимість дисертаційного аналізу, відображено апробацію результатів роботи та її структуру.

У першому розділі "Концептуальний вимір ідентичності: становлення проблеми" досліджується становлення та розвиток основних філософських підходів до питань щодо визначення внутрішніх змістів людини, розвитку проблеми самосвідомості та витоків концепції ідентичності. Показуються передумови концептуалізації проблеми самоідентичності та основні етапи становлення людського "Я" в історико-філософській традиції. Базовим підґрунтям у процесі дослідження стає аналіз виникнення та розвитку проблеми ідентичності у західноєвропейській філософії.

У підрозділі 1.1 "Джерела концепту ідентичності" аналізуються витоки проблеми ідентичності. Розглядаються умови становлення проблеми особистості у філософському мисленні в період, коли з'явилась змога поставити під сумнів достовірність знань про зовнішній світ, зрозуміти необхідність визначити місце людини у ньому та усвідомити саму себе. Це стало умовою виходу на проблему самосвідомості. Свідомість, таким чином, почала розглядатись як самосвідомість в силу її внутрішнього характеру в добу Модерну.

Авторка виявляє основні джерела проблеми ідентичності, вказує на вагомість принципу суб'єктивності та поняття індивідуальності. Саме на їх підставі формується самоідентичність. В дисертації обґрунтовується, що суб'єктивність виокремлює самосвідомість, що доповнюється філософською позицією, яка доводить необхідність цілісності, повноти та нероз'єднаності особистості. На підставі відсутності цілісності особистості виникає проблема її ідентичності. Показано, що суб'єктивність та індивідуальність формують погляд на людину як на відповідальну дієву особу, гарантією відповідальності за діяльність якої виступає свідомість.

В дисертації прослідковується ґенеза етичної спрямованості поняття ідентичності, джерелом якої виступає домодерний контекст філософування. У Модерні такий контекст розгортається у тезу про дуальність природи людини, наголошується, що найбільш повно вона розкривається у філософії Р. Декарта, котрий показує наявність у людини двох субстанцій. Авторка зазначає, що витоки тези сягають християнської догматики, яка вбачала у людині дві окремі природи - душу і тіло, об'єднані в одну-єдину сутність. Доводиться, що саме проблема дуальності природи людини ставить мислителів Модерну перед необхідністю з'ясування питання, хто є суб'єктом її власних дій. В подальшому це переростає в етично "забарвлене" питання про відповідальність індивіда за власні вчинки. Внаслідок виділення людиною власного "Я" та протиставлення його світові у філософії, по-перше, відбувається виникнення суб'єкт-об'єктної парадигми, в якій суб'єкт виступає як "Я"; по-друге, формується погляд на розкриття сутності людини як цінності. Остання вимагає об'єктивного підтвердження або повинна бути гарантована власною внутрішньою тотожністю. Дана проблема набуває розвитку у філософії Нового часу.

У підрозділі 1.2 "Особиста ідентичність у стратегіях мислення Нового часу" розглядається постановку проблеми ідентичної особистості у класичній філософії епохи Нового часу, у філософських системах Дж. Лока, Д. Юма, Г. Ляйбніца, І. Канта, Г. Гегеля, які надають поняттю ідентичності роль гаранту відповідальності особистості за власні дії та вчинки на підставі цілісності її життя. Досліджуються етапи розвитку проблеми ідентичності і виводиться загальна тенденція її розгляду як інструменту становлення цілісної самосвідомості без надання їй статусу самостійності.

Підкреслюється вперше концептуалізована Дж. Локом ідентичність особистості, яка формується не з позиції ідентичності субстанції, а з ідентичності свідомості і забезпечується пам'яттю. Суттєвим зазначається розрізнення британським мислителем понять "людина" та "особистість", останній х яких і приписується ідентичність. Подальший розвиток показує визначальним у період становлення проблеми ідентичності акцент на пріоритеті моралі, яка стає вихідним пунктом в її інтерпретації. В час ствердження самосвідомості та надання їй окремого, виняткового значення проблема ідентичності виступає тільки гарантом її цілісності і забезпечує дотримання певних заданих моральних норм. В перших концепціях ідентичності етичне "забарвлення" виявляє тему самоствердження морально відповідального індивіда. У транскрипціях модерної філософії, зазначає дисертантка, ідентичність особистості здобуває вагомість, яка втрачається у німецькій класичній філософії, де ідентичність не виокремлюється в самостійну концепцію, а постає частиною самосвідомості, хоча філософами і не заперечується подекуди її чільне місце.

У підрозділі 1.3 "Тенденції концептуалізації теми ідентичності в некласичній філософії" присвячений сучасним інтерпретаціям проблеми ідентичності. Вони можливі внаслідок орієнтації некласичної філософії на соціальне буття людини. Нові змісти забезпечуються розглядом її як самоідентичності, актуальної в межах дії схеми "Я"-"інший".

Визначено найзначніші філософські напрямки, які інтерпретують проблему ідентичності, розвинуту теоретиками символічного інтеракціонізму, психоаналітичною традицією, комунікативною філософією, французькою герменевтикою. Показано, що у множині поглядів на проблему ідентичності у сучасній філософії можна виокремити основні спільні константи, які визначають тенденції розгляду означеної проблеми. Суть їх полягає в тому, що самоідентичність розглядається, по-перше, як динамічний процес, позаяк є результатом включеності людини у суспільне життя; по-друге, як результат взаємодії між людиною та її оточенням; по-третє, як полізмістовна, складноутворена сутність. Поряд з цим кожна філософська система демонструє свої власні напрямки розвитку даної проблематики, щоразу виходячи з мети віднайти всередині особистості певну точку стабільності, яка б виступала її гарантією, з одного боку, як позиції в суспільстві, з іншого боку, як внутрішньої цілісності та несуперечливості.

У другому розділі "Самоідентичність і самість в бутті особистості" досліджується формування проблеми самоідентичності. Виокремлюються основні аспекти, в яких вона може розглядатися, здійснюється аналіз кожного з них та їх синтетичне поєднання в цілісний несуперечливий конструкт. Актуальність здійснення дослідження проблеми самоідентичності виявляється у контексті поділу ідентичності на індивідуальну, що постає у зв'язку із самістю та інтерпретується як самоідентичність, та соціальні ідентичності, які вказують на множину самовизначень індивіда в різноманітних спільнотах і групах. Аналіз проблеми самоідентичності зумовлює її розгляд у трьох реципрокних ракурсах: індивідуалізуючому, пов'язаному з тим, що кожен індивід претендує на унікальність, особистому, пов'язаному з тим, що самоідентичність ґрунтується на єдності від минулого до майбутнього, і соціальному, що відображає формування самоідентичності в процесі соціального досвіду.

У підрозділі 2.1 "Бути самим собою і практична самість" - міститься характеристика індивідуалізуючого та соціального аспектів самоідентичності. Теоретичною базою даного аспекту стають праці М. Шелера, А. Рено, Е. Гідденса, Дж. Г. Міда, Ю. Габермаса. Прослідковується значення індивідуалізуючого аспекту самоідентичності як чинника прагнення людини до відстоювання власної унікальності та незалежності. Реалізація даного аспекту здійснюється не тільки через усвідомлення людиною власної одиничності, а й через емоційне переживання, котре є основою настанови на самопроектування і самотворення.

В дисертації визначаються умови виникнення поняття самосвідомість. Остання актуалізується по мірі здобуття людиною здатності протиставити власне "Я" світові як суб'єкта об'єктові. На цьому етапі слід говорити про усвідомлення людиною себе як сутності унікальної, в певній мірі принципово відмінної від усього сущого. Проте це є не переживанням, а стихійним відчуттям, яке в разі відсутності раціонального підтвердження може привести до негативного самосприйняття і самоаналізу. На рівні індивідуалізуючої самоідентичності переживання унікальності - стан особливий. Авторка наводить аргументацію по розгляду самоідентичності в даному аспекті як самості з властивою їй ідеалізацією, котра вимагає кореляції з універсальними нормами та принципами. Показано, що в кореляції уможливлюється розгляд самоідентичності як практичної самості, який спирається на моральність, і соціально зумовленої самості, яка обумовлює соціальний аспект самоідентичності.

Встановлено, що практична самість інтерпретує людину з точки зору процесів самотворення і самореалізації, яке вимагає додаткової аргументації в загальних теоретичних системах. Їх недолік в тому, що в сучасних мисленнєвих парадигмах вони постають як абстрактні. Тому практична самість доповнюється соціальною самістю, утворюючи новий аспект проблеми самоідентичності. При цьому функція самості є суто інтегративною, вона забезпечує узгодження позиції індивіда з позицією спільноти.

Соціальний аспект самоідентичності враховує вплив значимої спільноти на життєдіяльність індивіда і є свідченням того, що вона здатна формуватися як відповідь на очікування "значимих інших" (Дж. Г. Мід). Саме під впливом "інших" формується індивідуалізуюча частина самоідентичності - самість та її моральна цілеутворююча - особиста самоідентичність. Адже людина завжди є продуктом соціального досвіду, а "значима" спільнота завжди впливає на ті цінності, які нею обираються в якості орієнтирів при формуванні власної ідентичності. При цьому, оскільки соціальний аспект самоідентичності зумовлює її самовизначення у власному соціальному бутті, то наявний її взаємозв'язок з проблемою відповідальності, що демонструє єдність даного аспекту з моральністю особистості. Це приводить до проблеми визначення особистості з прийняттям універсальних цінностей. В роботі продемонстровано, що сьогодні гарантією існування особистості постають не загальні цінності, а сама наявність ціннісної системи координат.

Співвідношення індивідуального та соціального в самоідентичності є демонстрацією сукупності активного та пасивного ставлення людини до універсальних норм, які пропонує значима для неї спільнота. Несуперечливість цих двох компонентів забезпечується цілісністю життя особистості, котра в свою чергу забезпечується самоідентичністю особистості.

У підрозділі 2.2 "Пам'ятування себе в життєвому досвіді особистості" розглядається особистий аспект самоідентичності у контексті проблеми взаємозв'язків самосвідомості та темпоральності, а також самоідентичності та пам'яті. Основними витоками означеної проблематики визнаються теоретичні концепції Августина Блаженного та Дж. Лока, а теоретичною базою дослідження даного питання виступають роботи П. Рікера, Ч. Тейлора, М. Фуко, Р. Дікона, А. Макінтайра. Взаємозв'язок самоідентичності та пам'яті вказує на особистісний компонент самоідентичності. Доводиться, що він забезпечує цілісність особистості від минулого до майбутнього саме на підставі пам'ятування життєвого досвіду і визначення його як свого власного. Відзначається, що пам'ятування себе є механізмом ідентифікації особистості зі своєю біографією.

Разом з тим в дисертації стверджується, що роль пам'яті у формуванні самоідентичності особистості приводить до двох фундаментальних для проблеми особистості питань. По-перше, співвідношення пам'ятування і забування формує моральні умови особистісності, адже йдеться про відповідальність людини за вчинки, яких вона не пам'ятає. На підставі доведення даного положення в дисертації показано, що пам'ятування себе пов'язане зі створенням історії власного життя. По-друге, осягнення власного життя як цілого надає ваги не лише привласненню собі свого минулого, але й проекції в майбутнє. Таким чином, людина, яка сама для себе є проектом, несе моральну відповідальність не тільки за здійснені вчинки, але й за своє життя в його цілісності. Необхідність створення себе, реалізація "проекту себе", необхідність "піклування про себе" (за М. Фуко) є головним наслідком самоідентичності.

Здійснене у другому розділі дослідження дає авторці змогу визначити основні функції самоідентичності у життєдіяльності людини, якими виступають забезпечення внутрішньої цілісності особистості на підставі її ідентифікації з власною біографією, котра формується під впливом значимих спільнот і мета якої - створення унікального проекту власного життя.

У третьому розділі "Закоріненість самоідентичності в самосвідомості" досліджуються проблеми співвідношення самоідентичності та самосвідомості в інтерсуб'єктивній парадигмі знання. Доводиться, що завдяки діалогічному характеру самосвідомості за допомогою самоуявлення та мотивації людиною може створюватись власний задовільний образ у соціальному середовищі вагомих для неї "інших". Це приводить до проекції особистісних образів в ідеальне відображення оточуючих та узгодження їх з соціальними нормами та універсальними цінностями. Акцент сучасної філософії на вивченні людини у її співвідношенні із середовищем, в якому вона перебуває, а, відповідно, й на проблемах формування особистості в комунікативному просторі визначає самоідентичність як умову орієнтації в системі цінностей, тобто як внутрішній центр світоглядних орієнтацій людини, а також визнання особистості в подібному комунікативному просторі. самоідентичність самосвідомість особистість концептуалізація

У підрозділі 3.1 "Самоідентичність та самосвідомість" визначається взаємозв'язок самоідентичності та самосвідомості, зумовлений соціальним характером самосвідомості та соціалізуючою функцією самоідентичності. Отже, самосвідомість з'являється разом з неоформленим у слова відчуттям відмінності людини від навколишнього світу. Усвідомлення цієї відмінності починається з усвідомлення власного тіла, самостійна ж поведінка формується на наступному етапі - водночас з формуванням самоідентичності. Таким чином, самосвідомість обмежується знанням зовнішніх об'єктів і співвіднесенням себе з ними, в той час як "народження" особистості зумовлюється формуванням самоідентичності. Інакше кажучи, самосвідомість як сутнісна ознака людини доповнюється самоідентичністю, яка вже є сутністю не просто людини, а - особистості.

Показано, що самосвідомість забезпечує людині знання про себе як про окрему реальність, а самоідентичність адаптує дану свідомість до умов суспільного буття людини, тобто забезпечує визначення особистості перед іншими значимими для неї особистостями. Самоідентичність формується значно пізніше, ніж проголошене людиною "Я", саме тоді, коли вона стає здатною відповісти на питання "Хто я?" Особистість не обмежується самоідентичністю, бо самоідентичність - лише функціональний процес, який допомагає на певному етапі становлення особистості самовизначатися, формувати власну ціннісну систему координат. Якщо ж мова йтиме про цілісну, повноцінно сформовану особистість, тоді слід враховувати, що остання не буде керуватися винятково суспільними настановами задля того, щоб підтримувати власні моральні принципи.

Самоідентичність, зазначається в роботі, функціонує на тій межі соціального життя людини, яка забезпечує вдале її функціонування в тій чи іншій спільноті. За допомогою самоідентичності формується особистість, але не обмежується нею. Самосвідомість є стабільним утворенням, у той час як самоідентичність є по своїй суті динамічною, вона є постійним проектуванням власної екзистенції. Самосвідомість знаходить свій вираз у самоідентичності, остання ж і є тією складовою самосвідомості, що робить її характер соціальним.

У підрозділі 3.2 "Визнання як базовий чинник соціального конституювання самосвідомості" - розглядається інтерсуб'єктивність самосвідомості, визначальність якої проблематизує визнання. В історико-філософській перспективі вимога визнання стосувалася початково проблеми самосвідомості і слугувала у філософії Г. Гегеля обґрунтуванню появи "Я" при злитті індивідуального з загальним. Концепція "боротьби за визнання", розроблена Г. Гегелем, розглядається сучасними дослідниками проблеми (А. Хоннет, Ч. Тейлор, Ю. Габермас) як вихідний пункт для дослідження соціальної обумовленості самоідентичності. Дисертантка показує, яким чином здійснення реалізації самоідентичності у взаєминах визнання гарантує самостійність самосвідомості. Визнання як умова становлення самоідентичності випливає з проблеми соціального характеру самосвідомості, конституювання якого забезпечується самоідентичністю.

Проблема визнання важлива як для формування самоідентичності, так і для реалізації соціальних ідентичності особистості. В дисертації акцентується увага на тому, що проблема визнання здобуває важливого змісту на двох рівнях проблеми самоідентичності. По-перше, на рівні індивідуалізуючої частини самоідентичності. Оскільки вимога визнання є емоційною, виникнення її можна пов'язати з поняттями таких первісних форм відносин між людьми, як симпатія та ворожість. По-друге - на рівні особистої ідентичності. Йдеться про "політику рівного визнання" (Ч. Тейлора, А. Хоннет) або про правове визнання, коли людина усвідомлює, що вона є моральним суб'єктом і може вимагати рівного визнання поряд з іншими людьми.

Проблема визнання виступає способом описання "політики ідентичності" як прийняття і привласнення норм, закладених у звичаєвості. При цьому взаємини визнання можна описати і ширше, а саме як взаємини свободи. У роботі продемонстровано, що суб'єкт вступає в боротьбу за визнання, щоб відстояти і довести власну свободу.

На питання, чи є визнання вимогою, зумовленою соціальним характером самосвідомості чи самоідентичності, відповідь слід дати на користь самоідентичності. Причому взаємозв'язок двох понять є очевидним. Факт неможливості існування самоідентичності без визнання дозволяє прийняти думку, що особистість нею не обмежується. Самоідентичність слугує для того, щоб сформувати особистість, проте по суті виступає лише соціальною стороною життя людини. Її функція - забезпечити внутрішньо неконфліктне формування цілісності особистості.

ВИСНОВКИ

Проблема ідентичності, виникнувши в епоху Нового часу як наслідок розробки проблеми самосвідомості, завдяки соціальній орієнтації некласичної філософії здобуває самостійного значення. Вузька інтерпретація ідентичності як тотожності значно розширюється з інтерпретацією її у зв'язку з проблемою самості індивіда. Це виокремлює з більш широкого поняття ідентичності проблему самоідентичності особистості.

Структура самоідентичності складається з трьох взаємодоповнювальних елементів. Індивідуалізуючий та соціальний у сукупності утворюють самість людини і покликані сформувати унікальну та визнану значимими іншими індивідуальність людини; особистий, функції якого полягають у забезпеченні цілісності життя людини.

Пам'ятування минулого життєвого досвіду та визначення його як свого власного піднімає проблему відповідальністю людини за здійснені вчинки. Самоідентичність особистості повинна розглядатися як самоідентичність дієвця, вчинки якого узгоджуються або не узгоджуються з універсальними правилами та моральними нормами.

Самоідентичність визначається як підструктура самосвідомості з функцією забезпечення внутрішньої цілісності особистості на підставі її ідентифікації з власною біографією. Самоідентичність формується під впливом значимих для неї спільнот і забезпечує створення унікального проекту власного життя.

Самоідентичність не обмежується схопленням свого життя як цілого на підставі пам'яті про власне минуле, або ж історії про це минуле, створеної і привласненої людиною. Людина перетворюється на особистість тоді, коли вона проявляє турботу про себе, тобто коли здатна створити проект власного життя, спрямований у майбутнє. А оскільки особистість постає як активний та відповідальний дієвець, така відповідальність переноситься і на життя як проект. Інакше кажучи, особистість є відповідальною за створення проекту власного життя та його втілення.

Самоідентичність є функціональним елементом самосвідомості, який виникає у процесі соціалізації людини, вона слугує становленню ціннісної системи координат особистості. Поняття цінностей невід'ємне від поняття самоідентичності, наявність якої передбачає самовизначення.

Становлення цілісної особистості є метою синтезу самоідентичності як динамічного процесу і самосвідомості як статичної константи, а соціальний характер самосвідомості забезпечується таким її структурним компонентом як самоідентичність.

Визнання є процесом забезпечення орієнтації людини на самореалізацію у значимій для неї спільноті і чинником соціального конструювання самосвідомості. При цьому основним для формування самоідентичності є її відповідь на виклики соціального оточення та адаптація до соціальних очікувань, що формує певну політику ідентичності, метою якої самореалізація в значимій спільноті.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ільїна, Г.В. Персональна ідентичність в стратегіях мислення Нового часу / Г.В. Ільїна // Філософські обрії. Науково-теорет. часопис Ін-ту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. ун-ту ім. В.Г. Короленка. - Вип. 18. - Київ-Полтава, 2007. - С. 94-104.

2. Ільїна, Г.В. Нова ідентичність: трагедія цілісної особистості? / Г.В. Ільїна // Вісник Національ. авіацій. ун-ту. Сер.: Філософія. Культурологія. Зб. наук. праць. - № 2(6). - К., 2007. - С. 102-105.

3. Ільїна, Г.В. Динаміка ідентичності в трансформаціях антропологізму та егології / Г.В. Ільїна // Вісник Національ. авіацій. ун-ту. Сер.: Філософія. Культурологія. Зб. наук. праць. - №1 (7). - К., 2008. - С. 132-134.

4. Ільїна, Г.В. Проблема ідентичності: зміна вектору філософування / Г.В. Ільїна // Філософські обрії. Наук. -теорет. часопис Ін-ту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. ун-ту ім. В.Г. Короленка. - Вип. 19. - Київ-Полтава, 2008. - С. 98-111.

5. Ільїна, Г.В. Аксіологічний зміст естетичних відношень у процесі формування особистої ідентичності / Г.В. Ільїна // Науковий вісник Національ. муз. академії ім. П.І. Чайковського. - Вип.74. Естетика і практика мистецької освіти: збірник статей. - К., 2008. - С. 5-13.

6. Ільїна, Г.В. Проблема ідентичності в класичній і некласичній філософії / Г.В. Ільїна // Вісник Національ. техніч. ун-ту України "Київський політехнічний інститут". Філософія. Психологія. Педагогіка: зб. наук. праць. - К., 2008. - № 2 (23). - С. 16-22.

7. Ільїна, Г.В. Ідентичність та інновація: у пошуку "homo novus" / Г.В. Ільїна // Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура: монографія / за ред. В.Г. Кременя. - К.: Педагогіч. думка. - 2008. - С. 243-264.

8. Ільїна, Г.В. Концепт ідентичності в смислових вимірах філософії суб'єкта / Г.В. Ільїна // Г.С. Сковорода і образи філософії: збірка наук. статей. - Х., 2007. - С. 84-91.

9. Ільїна, Г.В. Модус ідентичності в креативах інституціонального знання / Г.В. Ільїна // Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність. - Мелітополь, 2007. - С. 326-330.

10. Ільїна, Г.В. Ідентичність особистості: витоки концепції / Г.В. Ільїна // Міжнародна наук. конф. "Дні науки філософського факультету-2007" (18-19 квітня 2007 року). Матер. доповідей та виступів. - К., 2007. - С. 99-100.

11. Ільїна, Г.В. Дуальність стратегій формування персональної ідентичності / Г.В. Ільїна // Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності: матеріали ІХ Міжнар. наук.-практ. конф. (17-18 травня 2007 р., м. Київ). - К., 2007. - С. 36-37.

12. Ільїна, Г.В. Персональна ідентичність: джерела концепту / Г.В. Ільїна // ІV Харківські студентські філософські читання: матеріали міжнар. наук. конф. - Х., 2007. - С. 89-90.

13. Ільїна, Г.В. Особиста ідентичність: динаміка екологічних процесів / Г.В. Ільїна // V Харківські студентські філософські читання. - Х., 2008. - С. 68-69.

14. Ільїна, Г.В. Проблема визнання в контексті дискурсу самоідентичності та самосвідомості / Г.В. Ільїна // Дні науки філософського факультету-2008: Міжнар. наук. конф. (16-17 квітня 2008 року): матеріали доповідей та виступів. - К., 2008. - Ч.VІІІ. - С. 32-34.

АНОТАЦІЯ

Ільїна Г.В. Самоідентичність у життєдіяльності людини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертаційна робота присвячена проблемі самоідентичності та її ролі у життєдіяльності людини. У роботі розкриті джерела формування концепції ідентичності, основні етапи становлення даної проблеми та тенденції концептуалізації самоідентичності у класичній та некласичній філософії. Розглянута структура самоідентичності та визначене її місце поряд із самосвідомістю. Показане значення самоідентичності для становлення особистості, дослідженні проблеми самості, пам'яті, визнання у їх зв'язку з проблемою самоідентичності.

Дисертація є комплексним дослідженням, в центрі якого стоїть проблема становлення особистості та умов формування її власного "Я" під впливом суспільних викликів. У роботі вказано, що поряд з різноманітними набутими особистістю соціальними ідентичностями важливу роль в її становленні займає самоідентичність, яка відіграє роль внутрішнього стрижня особистості і, задаючи певну політику ідентичності як відповіді на соціальні очікування та пошуку визнання втілює в життя можливість самореалізації.

Ключові слова: ідентичність, самоідентичність, самосвідомість, самість, особистість, пам'ять, визнання.

АННОТАЦИЯ

Ильина Г.В. Самоидентичность в жизнедеятельности человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию проблемы самоидентичности и её роли в жизнедеятельности человека. В работе раскрываются источники формирования проблемы идентичности, основные этапы становления данного концепта, основные тенденции развития самоидентичности в неклассической философии. Актуальность проблемы человека обуславливает поднятие вопроса о самоидентичности, раскрытию чего способствует изложенная в работе структура исследования, дающая возможность переосмысления проблемы внутренних содержаний личности, рассмотренной с точки зрения её антропологических перспектив, разворачивающихся в условиях современного общества.

Философский подход к теме идентичности, возникшей в эпоху Модерна как один из компонентов проблемы самосознания, разворачивается и находит новые значения при возникновении коммуникативной ориентации неклассической философии. Последняя различает идентичность в её связи с самостью, а также различные социальные идентичности, обретенные в процессе взаимодейстивия индивида в различных больших и малых группах. В центре диссертационного исследования стоит вопрос именно о самоидентичности, которая в неклласической философии не только обретает самостоятельное значение, но и становится в центр дискуссий об условии человеческого существования. Она начинает рассматриваться как персонализирующее начало личности, обуславливающее её ценностные ориентации.

Разностороннее рассмотрение структуры самоидентичности в исторической перспективе определяет её место в жизнедеятельности человека, в том числе становится доказательством того, что самоидентичность является частью самосознания. Исследование структуры самоидентичности показывает три основные её функции, состоящие, во-первых, в индивидуализации личности как претендующей на собственную уникальность в общественных взаимоотношениях, являющихся сферой жизнедеятельности человека, во-вторых, социализации личности, неизменно включенной в ситуацию "Я"-"Другой", а также осознание личностью целостности собственной жизни. Последнее показано в контексте исследования роли памяти в её связи с осознанием прошедшего жизненного опыта как своего собственного. Причем проведены параллели между проблемами самосознания и темпоральности и памяти и самоидентичности. Такой подход дает возможность утверждать, что личность осознает свою жизнь как целостность от прошлого к настоящему, при этом добавляя некую проэкцию в будущее. Осознание собственной жизни как целостности в контексте моральной ответственности личности за свое прошлое расширяется на проблему ответственности личности за свою жизнь как проект. Подобное воззрение раскрывает самоидентичность как динамический процесс на фоне статического самосознания, в связи с чем самоидентичность используется для различения понятий "человек" и "личность", причем атрибутом человека является самосознание, в то время как в процессе становления личности главную роль занимает формирование её самоидентичности. Данное различение является важным для исследования места самоидентичности в структуре самосознания человека. Показано, что самосознание дает возможность человеку осознавать себя отдельной реальностью, в то время как самоидентичность служит для адаптации личности к условиям её общественного бытия.

Учитывание роли социальности в становлении самоидентичности указывает на взаимосвязь проблем самоидентичности и самореализации, которые, в свою очередь, находятся в прямой связи с проблемой признания. Осуществленный в работе анализ проблемы признания дает возможность сделать вывод о нём как о факторе социального конституирования самосознания. При этом самоидентичность оказывается той частью самосознания, которая и обеспечивает его социальную реализацию. Раскрытая в работе тема признания является важной как для формирования самоидентичности личности, так и для реализации её социальных идентичностей. В обоих случаях тема признания служит способом описания политики идентичности, которую проводит каждая личность, поскольку необходимость признания самоидентичности обуславливает её стремление отвечать на социальные ожидания, а также формировать такие модели собственной самоидентичности, которые дали бы ей возможность успешной самореализации. Таким образом, именно самореализация является конечной целью любой самоидентичности. Причем, личность не ограничивается обретением самоидентиность, она является только этап на пути её становления. И если социальные идентичности на протяжении всей человеческой жизни могут меняться, трансформироваться в новые формы, то обретенная самоидентичность, являющаяся формирующей, исполняет свою функцию стержня личности, центрирующего все её конкретные социальные идентичности.

Ключевые слова: идентичность, самоидентичность, самосознание, самость, личность, память, признание.

ANNOTATION

Ilyina G.V. Self-identity in the life activity of human being. - Manuscript.

The thesis is submitted for acquisition of scientific degree of the candidate of science in philosophy. - By specialty 09.00.04. - philosophical and cultural anthropology. - National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2009.

The dissertation deals with research of the problem of self-identity and its role in the life activity of human being. Disclosure of sources of formation of the concept of identity and its main stages as trends in the conceptualization of self-identity in classical and non-classical philosophy. The structure of self-identity is considered. Also shown the importance of self-identity in the formation of personality. The problems of self, memory and recognition are analyzed in their connection with the problems of self-identity.

The research argues that the problem of development of person and conditions of self-formation are influented by the social expectations. The self-identity has it own plase near different social identities of person. Its roleis to be the internal center of person. It forms the politics of identity as the answer to social expectation and recognition that gives the possibility for self-realization.

Key words: identity; self-identity, self-consciousness, self, personality, memory, recognition

Размещено на Allbest.ru