Роль культурного простору у процесі становлення української політичної нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рада національної безпеки та оборони

УДК 141.7 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спеціальність 21.03.01 - Гуманітарна і політична безпека держави (філософські науки)

Роль культурного простору у процесі становлення української політичної нації

Злобіна Тамара Григорівна

Київ - 2009

Дисертація є рукописом

Робота виконана у відділі соціокультурних та етнонаціональних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Степико Михайло Тимофійович, Національний інститут стратегічних досліджень, вчений секретар

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Розова Тамара Вікторівна, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України, державний експерт відділу гуманітарної політики та безпеки кандидат філософських наук Астаф'єв Анатолій Олександрович, керівник спецпроектів часопису “Український тиждень”

Захист відбудеться “06” жовтня 2009 р. о 15:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради 26.723.01 у Національному інституті проблем міжнародної безпеки при РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Автореферат розіслано “2” вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук Т.С. Стародуб.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Формування української політичної нації є передумовою внутрішньої стабільності України, важливою складовою гуманітарної і політичної безпеки держави. Необхідною частиною цього процесу є витворення нової, політичної ідентичності громадян України, яка базуватиметься на спільному розумінні громадянських цінностей.

Однією з перешкод на цьому шляху є різна історична доля та культурна спадщина українських регіонів. Україна перебуває під залишковим впливом ідеологічного спадку Радянського Союзу, а також є об'єктом низки зовнішніх впливів, у тому числі глобальної ринкової економіки. Під тиском цих факторів усе частіше звучать заклики до збереження єдності та унікальності українського культурного простору.

Культурний простір, його смислові характеристики мають потенціал впливу на процес формування нації. Саме в культурному просторі функціонує колективна пам'ять, розгортаються різні ідеології, які борються за вплив на свідомість громадян. Забезпечення єдності українського культурного простору, популяризація світоглядно-ціннісних настанов української політичної нації є важливими завданнями гуманітарної і політичної безпеки держави.

Термін “культурний простір” використовується у різних наукових дисциплінах (філософія, культурологія, антропологія, соціологія, культурна географія, теорія націй та націоналізму тощо), однак ґрунтовної і цілісної теоретичної розробки та дослідження цього явища проведено не було.

Поняття культурного ландшафту, близьке за значенням до культурного простору, аналізується в працях Ю. Веденіна, В. Каганського, М. Кулешової, К. Сауера, О. Шлютера. Аспекти взаємозв'язку простору та культури досліджували філософи М. де Серто, М. Фуко, соціолог А. Лефевр, історики П. Нора та М. Ямпольський, культурологи, філологи, географи, урбаністи та політичні економісти (М. Бахтін, П. Віріліо, А. Гуревич, С. Деніелс, Ф. Джеймісон, Е. Соджа, Д. Харвей) та інші.

Широке коло проблем гуманітарної та політичної безпеки держави, а саме становлення української політичної нації, специфіки нової української історії, формування історичної пам'яті та ідентичності розглядалися в працях вітчизняних дослідників А. Астаф'єва, Ю. Баркова, О. Бодрука, В. Бондаренка, В. Вашкевича, О. Власюка, Т. Воропай, О. Гнатюк, В. Горбуліна, Я. Грицака, В. Дзоза, С. Здіорука, Ю. Зерній, В. Карлової, Г. Кас'янова, А. Качинського, І. Кресіної, В. Крисаченка, О. Лановенка, О. Литвиненка, В. Лісового, О. Майбороди, В. Масненка, Л. Нагорної, М. Ожевана, Б. Парахонського, В. Пироженка, А. Портнова, О. Проценка, Т. Розової, М. Розумного, М. Рябчука, В. Середи, Т. Стародуб, М. Степика, Р. Шпорлюка, І. Юхновського та інших. Процес формування націй також досліджували Б. Андерсон, Р. Брубейкер, Д. Гатчінсон, Е. Ґелнер, Л. Ґрінфелд, Г. Кон, Е. Сміт, Ф. Майнеке. Лише деякі з названих вчених приділяють певну увагу ролі культурного простору у формуванні нації (Е. Ґелнер, Л. Ґрінфелд, М. Степико, Р. Шпорлюк).

Аналіз літературних джерел вказує на відсутність комплексного вивчення культурного простору як теоретичної категорії та емпіричного явища, а також окремих праць, присвячених ролі культурного простору в процесі формування політичної нації, що й обумовило актуальність теми дослідження. культурний простір ідеологія регіон

Актуальність теми визначила наукове завдання дисертаційного дослідження, яке полягає у розробці пропозицій щодо стратегії управління культурним простором України в інтересах української політичної нації на підставі аналізу історичних особливостей формування та оцінки сучасного стану культурного простору держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах наукових проектів Національного інституту стратегічних досліджень “Гуманітарна політика держави на сучасному етапі” (2006 р.: номер державної реєстрації 0106U002640), “Стратегія гуманітарного розвитку України” (2007 р.: номер державної реєстрації 0107U002502), “Гуманітарна політика держави: шляхи утвердження української національної ідентичності” (2008 р.: номер державної реєстрації 0108U000951).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є визначення ролі культурного простору у процесі становлення української політичної нації. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- уточнити співвідношення теоретичних понять “культурний ландшафт” і “культурний простір”;

- розробити концептуальний підхід до тлумачення культурного простору на основі проведених теоретичних й емпіричних досліджень;

- виявити взаємозв'язок між культурним простором та історичною пам'яттю;

- вияснити роль ідеологій у формуванні просторового середовища;

- визначити вплив організації культурного простору на націєтворчий процес;

- з'ясувати основні чинники формування та регіональну специфіку культурного простору України;

- вичленувати особливості організації українського культурного простору у сучасному націєтворчому процесі у контексті гуманітарної безпеки держави.

Об'єктом дослідження є сучасний процес становлення української політичної нації.

Предметом дослідження є вплив організації культурного простору на формування політичної нації в Україні.

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс загальнонаукових методів, обумовлений метою та завданнями дисертаційного дослідження, його об'єктом і предметом. Методи аналізу, синтезу та абстрагування дозволили глибше дослідити культурний простір як теоретичну категорію. Історичний метод, а також емпіричні методи дослідження (дискурс-аналіз регіональної преси, туристично-краєзнавчих видань, топонімів тощо) було використано при розгляді шляхів формування регіональної специфіки культурного простору України.

Логічний метод та метод узагальнення дозволили глибше проаналізувати дані, отримані в результаті теоретичних та емпіричних досліджень, визначити вплив окремих елементів культурного простору на його характер. Системно-структурний метод дав змогу розглянути культурний простір України як багатовимірне явище, сформувати стратегію його організації та управління в інтересах української політичної нації.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим цілісним науковим дослідженням, у якому на основі широкого кола джерел і наукової літератури теоретично обґрунтовано взаємозв'язок між формуванням просторового середовища та ідеологією й історичною пам'яттю, подано висновки стосовно ролі культурного простору у націєтворчому процесі, визначено шляхи управління культурним простором України в інтересах української політичної нації.

Наукові положення, що найбільшою мірою розкривають новизну дослідження, полягають у тому, що у дисертаційній роботі

вперше

- запропоновано визначення культурного простору як сукупності процесів організації просторового середовища у культурі, як на фізичному (перебудови, реконструкції тощо), так і на символічному (означення, репрезентація та інтерпретація) рівнях;

- обґрунтовано взаємозв'язок між організацією культурного простору та становленням української політичної нації. Культурний простір є тим середовищем, особливості якого (зокрема семантика, створення місць пам'яті, репрезентаційний дискурс) впливають на формування історичної пам'яті та загальних ціннісно-світоглядних орієнтацій у суспільстві. Ідеї, представлені в культурному просторі, зумовлюють сприйняття та відтворення демократичних і громадянських ідеалів, специфіку національної ідентичності;

- визначено особливості організації українського культурного простору у сучасному націєтворчому процесі у контексті гуманітарної безпеки держави. Суперечності регіональної історії та історичної пам'яті різних соціальних груп утруднюють згуртування суспільства на основі спільних ціннісно-світоглядних орієнтацій та громадянських ідеалів. Наголошення на гуманістичних цінностях, єдиних для усіх регіонів, формування національного наративу та його репрезентації у культурному просторі на основі “включення” видатних діячів минулого (а не виключення за етнічною, мовною чи ідеологічною ознакою) є основою гуманітарної політики держави в сфері управління культурним простором України. Особливого державного контролю вимагають подолання радянської інерції у культурному просторі; впровадження компромісних стратегій інтерпретації історії; контроль за впливом економічних, політичних та релігійних організацій на формування культурного простору.

удосконалено:

- теорію співвідношення культурного ландшафту та культурного простору. Культурний ландшафт розглядається як територія, змінена внаслідок життєдіяльності людини, яка містить спадщину різних епох минулого. Культурний простір є більш широким поняттям, яке позначає усі сучасні процеси організації просторового середовища у культурі. Представлена у ландшафті культурно-історична спадщина певних періодів може впливати на характер культурного простору, його ідеологічні координати, разом з тим, процеси організації культурного простору змінюють культурний ландшафт як на фізичному (перебудови, реконструкції), так і на символічному (репрезентаційний дискурс) рівнях;

- концепцію взаємозв'язку між культурним простором та історичною пам'яттю. Визначено, що посилена увага до окремих елементів культурного простору, специфіка його означення та репрезентації (назви вулиць, населених пунктів, туристично-краєзнавчий дискурс), а також організація місць пам'яті та їх актуалізація (мітинги, покладання квітів, офіційні декларації тощо) впливає на характер історичної пам'яті населення, створює (в тому числі і підсвідому) налаштованість інтерпретувати історичні події з певної позиції;

- теоретико-методологічний підхід до аналізу ідеологічних складових культурного простору, в межах якого культурний простір розглядається як поле боротьби різних ідеологій за домінування. Одна панівна чи кілька конфліктних ідеологій визначають характер семантики культурного простору, використання культурно-історичної спадщини попередніх періодів у формуванні регіональної та загальнодержавної ідентичності, вплив організації повсякденного (виробничого, житлового, відпочинкового) простору на формування ціннісно-світоглядних орієнтацій громадян;

дістало подальший розвиток:

- визначення історичних, культурних та економічних чинників формування регіональних рис українського культурного простору, серед яких слід назвати перебування різних українських територій у складі країн з відмінним державним ладом та політикою стосовно українців; цивілізаційний поділ “Схід-Захід”, характерний для репрезентації України як у зовнішньо, так і у внутрішньополітичній сферах, та пов'язані з цим умовним поділом культурні стереотипи; традиції українського культурного націоналізму; неоднакові темпи індустріалізації та урбанізації регіонів;

- аналіз ідеологічних характеристик українського культурного простору, який не є однорідним на сучасному етапі. Протягом існування української держави склалося кілька стратегій його впорядкування, які апелюють до різних ідеологій та типів історичної пам'яті: українська націоналістична (західноукраїнська), українська загальнодержавна (довший час еклектична і амбівалентна; більш послідовна, спрямована на формування української політичної нації в останні кілька років), “губернська” (імперська, малоросійська), “пролетарська” (Донбас), а також залишковий вплив комуністичної ідеології (радянська інерція). Разом з тим, жодна з названих стратегій не є домінуючою, культурний простір певних українських регіонів може визначатись кількома з перелічених ідеологій.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що запропонована автором концепція культурного простору, теоретико-методологічні підходи до аналізу взаємозв'язку між культурним простором та націєтворчими процесами, а також між культурним простором, ідеологією і формуванням історичної пам'яті та ідентичності можуть бути використані для удосконалення чинних нормативно-правових документів, які врегульовують гуманітарну складову національної безпеки держави, враховані при розробці механізмів та напрямків політики національної безпеки у гуманітарній сфері, з метою підвищення їх ефективності. Запропоновані наукові висновки можуть також використовуватись у науково-дослідницькій діяльності - для подальшої розробки теоретичних та прикладних проблем, пов'язаних з темою культурного простору та його ролі в націєтворенні; у навчальному процесі при викладанні курсів з філософської антропології, соціальної філософії, теоретичної соціології, культурології та інших спеціальних дисциплін, які передбачають вивчення ролі простору у культурі.

Отримані науково значимі результати дисертаційного дослідження були використані для підготовки основних рекомендацій щодо потенціалу культурного простору в процесі формування української політичної нації, а також історичної пам'яті і толерантності у суспільстві, які викладені у Збірнику наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства (довідка про впровадження № 15/01/01-554 від 27 травня 2009 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною працею, в якій дисертантом особисто сформульовано теоретичні висновки стосовно взаємозв'язку між організацією культурного простору та націєтворчими процесами, запропоновано стратегії управління культурним простором, що відповідають основним засадам української політичної нації у контексті загальних проблем гуманітарної та політичної безпеки держави.

Апробація результатів дисертації здійснювалась під час обговорень на засіданнях відділу соціокультурних та етнонаціональних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, а також у виступах, доповідях, презентаціях під час проведення міжнародних наукових конференцій та літніх шкіл. Окремі положення та висновки дисертації було обговорено на міжнародній літній школі “Україна-Європа. Спадщина Центральної Європи. Спільні спогади - спільні перспективи” (Краків, 2006), міжнародній науковій конференції “На уламках імперії: кордони гендеру як кордони нації” (Вільнюс, 2007); міжнародній літній школі “Міста в конфлікті: урбаністичні стратегії в Центральній Європі” (Краків, 2007); міжнародній літній школі UCSIA Університетського центру святого Ігнатія “Літня школа з релігії, культури та суспільства” (Антверпен, 2007); міжнародній науково-теоретичній конференції “Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності” (Житомир, 2007); міжнародному дослідницькому семінарі “Пост/радянський урбанізм” (Київ, 2008).

Публікації. Основні результати дослідження представлено у 7 наукових публікаціях, загальним обсягом 4,4 ум. друк. арк., у тому числі 5 статей у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об'єднують 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 194 сторінки. Список використаних джерел становить 236 найменувань на 24 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено ступінь її наукової розробки, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито методологічну основу дисертації; сформульовано наукову новизну роботи, визначено практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження культурного простору” розглядаються способи аналізу взаємозв'язку простору і культури у гуманітарних науках, зокрема концептуалізація часу і простору у філософський традиції (субстанційний, релятивний та інші підходи), “елітиське” та “антропологічне” тлумачення культури; а також вивчаються проблеми впливу культурного простору на формування історичної пам'яті та ідентичності, зумовленості організації просторового середовища певними ідеологіями.

У підрозділі 1.1. - “Теоретичний аналіз культурної зумовленості простору у гуманітарних науках” аналізується традиція використання терміну “культурний простір” у науковому (А. Бистрова, А. Букін, Є. Подольська) та політичному дискурсах. Зазначається, що через недостатню наукову розробку цей термін по-різному інтерпретується.

На основі аналізу та міждисциплінарного синтезу гуманітарних теорій, зокрема теорії мікрофізики влади М. Фуко, згідно якої організація простору має потенціал спонукати людину поводитись певним чином, та теорії тривимірності простору А. Лефевра (репрезентації простору, репрезентаційний простір, просторові практики), вибудовується авторський концептуальний підхід до культурного простору, згідно якого пропонується розглядати такі його рівні: а) процеси організації та реорганізації фізичного просторового середовища; б) означення (присвоєння назв та функцій) і репрезентація (надання культурних значень) простору; в) проживання й інтерпретація простору користувачами.

Таким чином, термін “культурний простір” ми пропонуємо тлумачити як сукупність процесів організації просторового середовища у культурі, як на фізичному (перебудови, реконструкції тощо), так і на символічному (означення, репрезентація та інтерпретація) рівнях.

На основі філософського узагальнення праць представників “культурної географії” (Ю. Веденін, С. Деніелс, В. Каганський, К. Сауер, О. Шлютер) “культурний ландшафт” визначається як територія, змінена внаслідок життєдіяльності людини, яка містить спадщину різних епох минулого. Це, перш за все, комплексні історико-культурні і природні утворення, що є носіями історичної пам'яті. Однак ландшафти не лише конструюються, але й сприймаються людиною в залежності від її культурної традиції. Тому у різні історичні періоди одні й ті ж об'єкти можуть сприйматись по-різному, а сам культурний ландшафт набувати іншого ідеологічного забарвлення завдяки специфічним стратегіям репрезентації та інтерпретації. Чітку межу між поняттями “культурного ландшафту” та “культурного простору” провести доволі важко. Фактично, це два виміри одного явища - освоєння простору культурою, які взаємодіють та накладаються одне на одне. Однак культурний простір є більш широким поняттям, яке позначає усі сучасні процеси організації просторового середовища у культурі. Представлена у ландшафті культурно-історична спадщина певних періодів може впливати на характер культурного простору, його ідеологічні координати, разом з тим, процеси організації культурного простору змінюють культурний ландшафт як на фізичному (перебудови, реконструкції), так і на символічному (репрезентаційний дискурс) рівнях.

У підрозділі 1.2. - “Взаємозв'язок історичної пам'яті та культурного простору” розглядаються процеси конструювання історичної пам'яті спільноти та їх взаємозв'язок з просторовим середовищем. Організація культурного простору залучає особливий спосіб розповіді про власне минуле (адже слід вирішувати, яка саме спадщина зберігатиметься, і в який спосіб буде репрезентуватись).

Аналізуються концепції “колективної пам'яті” М. Гальбвакса та “місця пам'яті” П. Нора, їх інтерпретації (Х. Вельцер, С. Крейн, Є. Трубіна), а також висновки вітчизняних фахівців стосовно проблем формування історичної пам'яті (В. Вашкевич, Ю. Зерній, В. Карлова, І. Кресіна, О. Майборода, В. Масненко, А. Портнов, В. Середа, І. Юхновський та інші). Історична пам'ять концептуалізується як частина колективної пам'яті, яка відображає особливу значущість і актуальність інформації про минуле в тісному зв'язку з теперішнім часом і майбутнім. Разом з тим, історична пам'ять є в першу чергу реконструкцією та репрезентацією минулого.

Будь-яка нація здійснює вибір певних подій, які стають частиною історичної пам'яті, увіковічені у фізичних монументах та заходах вшанування. В такому процесі важливими стають ресурси, з яких черпається знання про минуле, а також уявлення про “правильну” інтерпретацію історичних фактів. Підручники та спеціальні дослідження з історії, публікації в мас-медіа, телепередачі, заяви відомих осіб, офіційні декларації є такими ресурсами. Поруч з названими є й інші, повсякденні, які існують поза межами спеціального історичного дискурсу, однак мають потенціал впливу на створення (підсвідомої) налаштованості інтерпретувати історію з тієї чи іншої позиції. Мова йде про ті сфери культурного простору, з якими громадяни стикаються щодня, незалежно від того, мають вони інтерес до історії чи ні. Так, туристичні путівники та розважальні заклади в історичному стилі, музеї, назви вулиць, монументи, пам'ятні дошки тощо містять нагадування про історичних осіб та минуле. Розташовані у культурному просторі, ці “місця пам'яті” (в термінології П. Нора) й їх актуалізація (покладання квітів, мітинги, відвідування), є однією з репрезентаційних форм, за допомогою яких конструюється історична пам'ять. Аналіз “місць пам'яті” є показовим стосовно панівної суспільної ідеології, а їх рецепція (інтерпретація, проживання) громадянами демонструє рівень соціальної консолідації та популярності певних ціннісно-світоглядних настанов у суспільній свідомості.

У підрозділі 1.3. - “Вплив ідеологій на формування просторового середовища” розглядаються основні підходи до тлумачення ідеології, аналізується потенціал впливу ідеологій на культуру та її представників. На основі аналізу філософської дискусії стосовно поняття ідеології, концептів “хибної свідомості”, “бази” та “суперструктури”, а також “інтерполяції” (Л. Альтюсер, Р. Вільямс, А. Грамші, Дж. М. Декер, С. Жижек, Т. Іглтон, К. Маркс та інші), ідеологія тлумачиться як загальний процес створення ідей, уявлень та цінностей у соціальному житті, увесь комплекс означуючих практик та символічних процесів, які конституюють людей у соціальних суб'єктів, визначають їх уявний стосунок до реальних відносин, що існують у суспільстві. Таким чином, ідеологія не зводиться до певного набору закликів та гасел, а конституюється звичними засобами комунікації і формами повсякденного життя, в тому числі і організацією культурного простору, забезпечуючи механізм формування суспільної солідарності. Культурний простір набуває особливого значення у цьому процесі: адже сам спосіб організації простору, його репрезентації, практики його використання стають ідеологічно заангажованими. Така “ідеологізація” культурного простору є неминучим процесом, і питанням національної безпеки є контроль за присутністю (домінуванням) бажаної ідеології у культурному просторі держави.

Сформована методологічна схема застосовується для аналізу конкретного прикладу (радянський проект культурного простору у м. Львів). Звернення до локального емпіричного матеріалу дозволило прослідкувати, яким чином створюється та функціонує ідеологія як система ідей та їх репрезентацій у щоденному житті, як здійснюється вплив на ідентичність і формування соціальних суб'єктів. Приклад Львова демонструє стратегії організації просторового середовища, які використовувались радянською владою, характерні не лише для одного міста, але й для Радянського Союзу в цілому; їх вивчення допомагає краще зрозуміти сучасність, адже радянська спадщина залишається важливою (а у деяких регіонах - визначальною) для українського культурного простору.

Культурний ландшафт є нейтральним й лише містить потенційні знаки ідеологічних наративів. Натомість його сучасна організація та репрезентація, актуалізація спадщини може використовуватись як ресурс для популяризації та відтворення ідеології (так радянські ідеали, велич та історична зумовленість комуністичного проекту підкреслювались відповідною топонімікою, монументами, музеями, типом краєзнавчого дискурсу та туристичними маршрутами, характером статей в ЗМІ, організацією праці на заводах, побутом тощо). Якщо в УРСР культурний простір повністю зумовлювався комуністичною доктриною і лише рівень проживання простору користувачами залишав можливість для стратегій та тактик опору, то сучасний український простір є відкритим для ідеологічних конфліктів. Культурно-історична спадщина попередніх режимів, упредметнена в культурному ландшафті, зберігає потенціал продукування значень, пов'язаних із попередніми ідеологіями.

У другому розділі - “Культурний простір як чинник становлення української політичної нації” розглядаються теорії зарубіжних (Б. Андерсон, Р. Брубейкер, Д. Гатчінсон, Е. Ґелнер, Л. Ґрінфелд, Г. Кон, Е. Д. Сміт) та вітчизняних (Г. Касьянов, В. Крисаченко, М. Степико, Р. Шпорлюк та інші) науковців стосовно різних аспектів націєтворення, зокрема ролі культурного простору у цьому процесі, аналізуються шляхи формування його регіональних рис, окреслюються можливі напрямки організації українського культурного простору в контексті гуманітарної безпеки держави.

У підрозділі 2.1. - “Роль культурного простору у націєтворенні: теоретичний аспект” обґрунтовується необхідність розробки нових стратегій управління культурним простором, які враховуватимуть різні рівні цього явища та відповідатимуть сучасним потребам української політичної нації. Важливість спільного культурного простору для будь-якого національного проекту неодноразово відзначалась теоретиками та істориками націоналізму. Культурний простір розглядається як спосіб формування гомогенної культури, яка базується на стандартизованій літературній мові, системі освіти, засобах поширення та зберігання інформації тощо (Е. Ґелнер). Б. Андерсон також називає друковані засоби масової інформації як один з основних чинників формування модерних націй (“уявлених спільнот”) в добу капіталізму, а урядові постанови, переписи населення, карти, локальні музеї, дослідження місцевих пам'яток тощо - як важливі фактори формування національних проектів. Теорії інших дослідників свідчать, що поняття культури і простору як складових націєтворчого проекту можна трактувати більш широко (“надсоціальна система”, спільний простір або ціннісне поле, яке може пов'язувати представників різних етнічних груп чи навіть держав у концепціях Л. Ґрінфелд, М. Степика та Р. Шпорлюка).

Формування нації (на будь-якому етапі) є ідеологічним процесом творення суспільної цілісності на основі широкої мережі певних ідей та уявлень, представлених у культурі. Культурний простір, як увесь спосіб організації просторового середовища є важливою складовою цього процесу, адже відображає на рівні повсякдення ідейну та ціннісну базу нації, створює мережу ресурсів для її відтворення.

У підрозділі 2.2. - “Вплив політико-історичних та соціокультурних факторів на розвиток регіональних рис культурного простору України” аналізуються основні етапи формування території України. Особлива увага приділяється періоду ХІХ - початку ХХ століття, історії українства у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Перебування українських територій у складі імперій з відмінним державним ладом та політикою стосовно українців призвело до витворення культурних особливостей регіонів, які проявлялись у специфіці розгортання історичних подій минулого, та продовжують бути відчутними у сучасності. Історичні особливості розвитку розглядаються як основа формування специфіки чотирьох макро-регіонів: Сходу, Заходу, Центру й Півдня України.

Досліджуються різні рівні культурного простору та їх локальні особливості. Аналізується вісь Схід-Захід та теза про “дві України” як основа інтелектуальної дискусії стосовно української культури та місця України на політичній мапі світу (О. Гнатюк, Я. Грицак, М. Рябчук, І. Шевченко, Р. Шпорлюк). Якщо стереотипний поділ “Схід-Захід” (який існує не лише на рівні інтелектуального дискурсу, але й активно дублюється у масових ЗМІ) є домінантою репрезентації загальноукраїнського культурного простору, то основою цієї репрезентації є різна культурно-історична спадщина регіонів України.

Сучасна організація культурного простору впливає на формування стереотипних образів регіонів, а також, що особливо важливо в процесі творення української політичної нації, на історичну пам'ять та ідентичність місцевого населення. Названі процеси досліджуються на основі кількох емпіричних прикладів: проекти реконструкції культурного ландшафту, пов'язані з ініціативами Президента України В. Ющенка (Батурин, Полтава, Конотоп, Крути, Корсунь, Пилявці); встановлення пам'ятників, які викликали бурхливі дискусії на загальноукраїнському рівні (пам'ятник Степану Бандері у Львові, “Жертвам УПА” в Сімферополі, Катерині ІІ в Одесі, реконструкція Майдану Незалежності в Києві, історія пам'ятників Донецька); процеси перейменування вулиць та площ українських міст.

У підрозділі 2.3. - “Особливості організації українського культурного простору у сучасному націєтворчому процесі” розглядається дискурсивний підхід щодо формування ідентичності, згідно з яким національна ідентичність не відроджується, а створюється в якісно нових термінах синхронно з процесом демократичного націєтворення (А. Астаф'єв, Т. Воропай, С. Гол, М. Розумний). Відповідно, пріоритетом національної безпеки держави у гуманітарній сфері є формування у суспільстві таких світоглядно-ціннісних орієнтацій, які створюють усталені мотивації для підтримки принципів української політичної нації. Аналіз соціологічних досліджень, профільних експертних доповідей, а також законодавчих актів, присвячених проблемам національної безпеки та формування української ідентичності вказує на необхідність розвитку громадянської ідеології, яка опиратиметься на однакові сучасні цінності усіх регіонів України та довіру до держави як гаранта соціально-економічного захисту населення й демократії.

Історична специфіка українських регіонів, традиція українського “культурного” націоналізму, а також трансформаційні процеси, характерні для українського суспільства, зумовлюють особливості організації українського культурного простору у сучасному націєтворчому процесі. Суперечності регіональної історії та історичної пам'яті різних соціальних груп утруднюють згуртування суспільства на основі спільних громадянських ідеалів. Наголошення на гуманістичних цінностях, єдиних для усіх регіонів, формуванням національного наративу та його репрезентації у культурному просторі на основі “включення” видатних діячів минулого (а не виключення за етнічною, мовною чи ідеологічною ознакою) є основою гуманітарної політики держави в сфері управління культурним простором України. Особливого державного контролю вимагають подолання радянської інерції у культурному просторі; впровадження компромісних стратегій інтерпретації історії; контроль за впливом економічних, політичних та релігійних організацій на формування культурного простору.

Висновки

У дисертації теоретично узагальнено та запропоновано розв'язання наукового завдання, що полягає у розробці пропозицій щодо стратегії управління культурним простором України в інтересах української політичної нації на підставі аналізу історичних особливостей формування та оцінки сучасного стану культурного простору держави. Основні наукові й практичні результати полягають у наступному.

Культурний ландшафт є територією, зміненою внаслідок життєдіяльності людини, яка містить спадщину різних епох минулого. Культурний простір є більш широким поняттям, що позначає усі сучасні процеси організації просторового середовища (які включають як реорганізацію культурного ландшафту, так і створення цілковито нових форм взаємодії простору та культури). Представлена у ландшафті культурно-історична спадщина певних періодів може впливати на ідеологічний характер культурного простору.

На основі проведених теоретичних й емпіричних досліджень культурний простір тлумачиться як сукупність процесів організації просторового середовища у культурі, як на фізичному (перебудови, реконструкції тощо), так і на символічному (означення, репрезентація та інтерпретація) рівнях.

Організація культурного простору неминуче пов'язана з процесами формування історичної пам'яті у суспільстві, адже залучає особливий спосіб розповіді про власне минуле: слід вирішувати, яка саме спадщина зберігатиметься і в який спосіб вона репрезентуватиметься; які події та постаті будуть представлені у семантиці культурного простору, а які будуть забуті і т. д. “Місця пам'яті”, які містять нагадування про історичних осіб та минуле, втілюють суть історичної пам'яті нації та впливають на характер її культурного простору.

Організація культурного простору є ідеологічним проектом, адже у фізичному просторовому середовищі та його символічному образі репрезентується певна система цінностей та уявлень. Мова може йти про політичні чи економічні ідеології, про одну панівну (як в СРСР) чи кілька конфліктних. Культурно-історична спадщина попередніх режимів, упредметнена в культурному ландшафті, зберігає потенціал продукування значень, пов'язаних з різними ідеологіями. Оскільки така “ідеологізація” культурного простору неминуча, контроль за домінуванням бажаної ідеології у культурному просторі держави є важливим аспектом національної безпеки.

Культурний простір, як увесь спосіб організації просторового середовища, є важливою складовою націєтворчого процесу, адже відображає на рівні повсякдення ідейну та ціннісну базу нації, створює мережу ресурсів для її відтворення. Особливості культурного простору (зокрема семантика, створення місць пам'яті, репрезентаційний дискурс) впливають на сприйняття демократичних та громадянських ідеалів, свідому та підсвідому налаштованість інтерпретувати історичні події з певної позиції (отже, на формування історичної пам'яті спільноти). Таким чином, культурний простір має потенціал впливу на формування національної ідентичності, а його організація є невід'ємною складовою націєтворчого процесу.

Серед основних історичних, культурних та економічних чинників формування регіональних рис українського культурного простору слід назвати перебування різних українських територій у складі країн з відмінним державним ладом та політикою стосовно українців; цивілізаційний поділ “Схід-Захід”, характерний для репрезентації України як у зовнішньо, так і у внутрішньополітичній сферах, та пов'язані з ним стереотипи; традиції українського “культурного” націоналізму; неоднакові темпи індустріалізації та урбанізації регіонів тощо. Регіональна специфіка культурного простору України є наслідком цих процесів.

Культурний простір України не є однорідним. Протягом існування української держави склалося кілька стратегій його впорядкування, які апелюють до різних ідеологій та типів історичної пам'яті: українська націоналістична (західноукраїнська), українська загальнодержавна (довший час еклектична і амбівалентна, більш послідовна, спрямована на формування української політичної нації в останні кілька років), “губернська” (імперська, малоросійська), “пролетарська” (Донбас), а також залишковий вплив комуністичної ідеології (радянська інерція). Разом з тим, жодна з названих стратегій не є панівною, культурний простір певних українських регіонів може визначатись кількома з перелічених ідеологій.

Особливості організації українського культурного простору у сучасному націєтворчому процесі зумовлені історичною специфікою українських регіонів та тривалими трансформаційними процесами у суспільстві (від тоталітаризму до демократії, від планової - до ринкової економіки тощо). Їх основою є наголошення на гуманістичних цінностях, єдиних для усіх регіонів, формування національного наративу та його репрезентації у культурному просторі за принципом “включення” видатних діячів минулого (а не виключення за етнічною, мовною чи ідеологічною ознакою). Подібні стратегії можуть нівелювати суперечності регіональної історії та історичної пам'яті різних соціальних груп, що утруднюють згуртування суспільства. Подальшими кроками, які вимагають державного контролю, є подолання радянської інерції у культурному просторі; впровадження компромісних стратегій інтерпретації історії; контроль за впливом економічних, політичних та релігійних організацій на формування культурного простору. Цінності патріотизму, демократії, свободи слова, рівності прав та можливостей, відповідальності перед законом, соціального захисту, втілені саме на рівні повсякдення, дозволять представникам різних етнічних, мовних, культурних, конфесійних груп ідентифікувати себе з однією ціннісною базою - ідеєю української політичної нації.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Злобіна Т.Г. Культурний простір України - історична пам'ять - толерантність / Т. Г. Злобіна // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - 2008. - Т. ХХІІ. - С. 274 - 280.

2. Zlobina T. Cultural markers of Ukrainian public space: mixture and instability. The city of Lviv case / T. Zlobina // Crossroads Digest. - 2007. - № 2. - Р. 85 - 98.

3. Злобіна Т.Г. Культурний та політичний націоналізм в сучасній Україні / Т.Г. Злобіна // Нова парадигма: журнал наукових праць. - 2007. - № 70. - С. 59 - 69.

4. Злобіна Т.Г. Стратегічний потенціал просторової метафорики: ідеологічна складова культурного простору та культурного ландшафту / Т. Г. Злобіна // Studia Methodologika. - 2007. - № 20. - С. 15 - 20.

5. Злобіна Т.Г. Радянський проект організації культурного простору та його роль в створенні “радянської” ідентичності (приклад Львова 50-х - 80-х рр. ХХ ст.) / Т.Г. Злобіна // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - 2007. - № 60. - С. 170 - 179.

6. Злобіна Т.Г. Організація культурного простору українських міст як чинник формування української політичної нації / Т. Г. Злобіна // Нова парадигма: журнал наукових праць. - 2006. - № 60. - С. 116 - 123.

7. Злобіна Т.Г. Львів пострадянський / Т. Г. Злобіна // Молода Нація. - 2005. - № 4. - С. 145 - 177.

Анотація

Злобіна Т.Г. Роль культурного простору у процесі становлення української політичної нації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 21.03.01 - гуманітарна і політична безпека держави (філософські науки) - Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України. - Київ, 2008.

Дисертацію присвячено вивченню ролі культурного простору у процесі формування нації. Розглядаються основні теоретичні підходи до концептуалізації взаємозв'язку простору і культури у гуманітарних науках, традиція використання понять “культурний простір” та “культурний ландшафт”. Авторський підхід до культурного простору базується на антропологічному тлумаченні культури. Проаналізовано взаємозв'язок культурного простору (як сукупності процесів організації просторового середовища у культурі на фізичному та символічному рівнях) з формуванням ідеології, історичної пам'яті, ідентичності.

На основі аналізу політико-історичних та соціокультурних чинників формування регіонів України зроблено висновки про характер сучасного культурного простору, шляхи його організації в інтересах української політичної нації у контексті гуманітарної і політичної безпеки держави.

Ключові слова: гуманітарна і політична безпека держави, ідеологія, ідентичність, історична пам'ять, культурний ландшафт, культурний простір, політична нація.

Аннотация

Злобина Т.Г. Роль культурного пространства в процессе становления украинской политической нации. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 21.03.01 - гуманитарная и политическая безопасность государства (философские науки) - Национальный институт проблем международной безопасности при СНБО Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению роли культурного пространства в процессе формирования нации. Рассматриваются основные теоретические подходы к концептуализации взаимосвязи пространства и культуры в гуманитарных науках, традиция употребления понятий “культурное пространство” и “культурный ландшафт” в научном и политическом дискурсах.

Изучение культурного пространства в перспективе современных украинских процессов формирования нации обусловило привлечение к теоретической базе исследования достижений различныхразных гуманитарных дисциплин - культурологии, истории, культурной географии, социологии, а также разработку авторского концептуального подхода к толкованию культурного пространства, который может быть использован при формировании государственной гуманитарной политики. В диссертации дано авторское теоретическое определение культурного пространства как всего способа организации пространственной среды в культуре, как на физическом (строительство, реконструкции), так и на символическом (сигнификация, репрезентация и интерпретация) уровнях, сформирован методологический подход к анализу взаимосвязи культурного пространства и процессов национального строительства.

Анализируется взаимосвязь культурного пространства и формирования исторической памяти, идентичности, степень влияния идеологий на культурное пространство. Организация культурного пространства - создание монументов, музеев, актуализация определенного исторического наследия через соответствующую семантику пространства, туристический, краеведческий дискурсы и тому подобное влияют на формирование исторической памяти общества. Комплекс символических репрезентаций прошлого на уровне повседневности создает подсознательную расположенность интерпретировать историю с определенной позиции. Производство культурного пространства является идеологическим проектом, ведь в физической пространственной среде и ее символическом образе репрезентируется определенная система ценностей и представлений. Создание “мест памяти”, актуализация исторического наследия определенных периодов называются как основные составляющие этих процессов. Отмечается потенциальное влияние экономических структур, политических партий и религиозных организаций на культурное пространство.

На основе исследования политических, исторических и социокультурных факторов формирования регионов Украины делаются выводы о характере современного культурного пространства, перспективах его интеграции вокруг идеи политической нации в контексте гуманитарной и политической безопасности государства. Культурное многообразие украинских регионов рассматривается как основание, на котором выстраивается стратегия управления культурным пространством в интересах украинской политической нации. Основой этой стратегии должно стать согласование (по принципу “различные - но единые”) региональной идентичности, а не поверхностная унификация, важность гуманистических ценностей, “включение” выдающихся исторических фигур в государственный нарратив украинской политической нации, а не “исключение” за этническими, языковыми или идеологическими признаками.

Предлагаются основные пути такого согласования региональной специфики культурного пространства Украины: преодоление советской инертности культурного пространства; компромиссные стратегии репрезентации исторического прошлого; контроль над влиянием экономических, политических и религиозных организаций на культурное пространство.

Идея украинской политической нации, которая признает за всеми этническими и социальными группами Украинского народа полноправное участие в жизни государства, апеллирует в первую очередь к гражданским ценностям, рассматривается не только как основа для конструирования нового государственного исторического нарратива, но и как способ утверждения и репрезентации в культурном пространстве ценностей социальной справедливости, защиты населения, законности, равенства прав и возможностей (в том числе гендерного равенства), свободного доступа к экономическому и культурному капиталу.

Ключевые слова: гуманитарная и политическая безопасность государства, идентичность, идеология, историческая память, культурный ландшафт, культурное пространство, политическая нация.

Annotation

Zlobina T.G. The Role of Cultural Space in the Process of Forming of Ukrainian Political Nation. - Manuscript.

The PhD thesis for a scientific degree of Candidate of Philosophical Sciences in speciality 21.03.01 - Humanitarian and Political Security of the State (philosophical sciences). National Institute of International Security Problems under the NSDC of Ukraine, Kyiv, 2008.

The thesis is devoted to the role of cultural space in the process of nation building. The main theoretical debates about interconnection of space and culture in humanities, tradition of usage of notions “cultural space” and “cultural landscape” are examined. The author proposes own conceptualization of cultural space based on anthropological definition of culture. Interconnection between cultural space (as all physical and symbolic processes of organization of spatial environment) and ideology, historical memory and identity is considered.

The conclusion about nature of modern cultural space is drawn on the basis of studies of political, historical, cultural and social factors of forming of regions in Ukraine. The main ways of organisation of cultural space in interest of Ukrainian political nation are proposed in context of humanitarian and political security of the state.

Keywords: cultural landscape, cultural space, historical memory, humanitarian and political security of the state, identity, ideology, political nation.

Размещено на Allbest.ru