Соціальний капітал: сутність, ґенеза, сучасні форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ: СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗА, СУЧАСНІ ФОРМИ

09.00.03 -- соціальна філософія та філософія історії

УБЕЙВОЛК ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

ЗАПОРІЖЖЯ -- 2008

Дисертацією є рукопис. Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України, на кафедрі філософії.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Александрова Олена Станіславівна

Запорізький національний університет,

доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Жадько Віталій Андрійович,

Запорізький державний медичний університет,

завідувач кафедри суспільних дисциплін;

доктор філософських наук, доцент

Халамендик Вікторія Борисівна,

Карпатський державний університет ім. А. Волошина, завідувач кафедри філософії та релігієзнавства.

Захист відбудеться “11” грудня 2008 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. VI, ауд. 114.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІI.

Автореферат розісланий “6” листопада 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

суспільство капітал соціальний

Актуальність теми дослідження. За останні роки концепція соціального капіталу набула неабиякої популярності. Дослідження цього феномена з часу введення відповідного поняття в науковий обіг мають міждисциплінарний характер і здійснюються в межах соціології, політології, культурології та економічної теорії. Проте методологічна суперечливість і змістовна багатозначність, що супроводжує пізнавальний процес, не заважає більшості дослідників розглядати рівень розвитку соціального капіталу в якості інтегрального якісного показника суспільної життєдіяльності.

Системна криза, яка супроводжує становлення українського суспільства, призвела не тільки до зниження життєвого рівня значної частини населення, але й в цілому негативно позначається на стані соціального капіталу. На такому тлі можна відмітити наступні тенденції його розвитку: деформація мотиваційної сфери працездатного населення, високий рівень безробіття серед випускників вищих навчальних закладів, девальвація державного соціального капіталу, зростання міграції кваліфікованих фахівців у країни “золотого мільярда”.

Це, в свою чергу, позначається на якості соціального капіталу у таких важливих для держави сферах, як державне управління, наука, оборона та інших напрямках життєдіяльності суспільства. Відбувається деформація системи цінностей: знижується престиж чесної і високопродуктивної праці, зникає суспільна мотивація праці, професійного росту кадрів тощо.

Подолати кризові явища можна тільки за умов мобілізації всіх творчо-продуктивних ресурсів. Головним серед них, на наше переконання, є відтворення і нарощування соціального капіталу суспільства.

Виходячи із зазначеного вище, можна стверджувати, що дослідження даного феномена в умовах сучасної соціально-економічної трансформації актуалізується такими причинами: по-перше, підвищенням ролі соціального капіталу в економічному розвитку, забезпеченням конкурентоспроможності як на рівні окремих підприємств, так і на рівні країни в цілому; по-друге, посиленням конкуренції в усіх сферах суспільного буття, в результаті чого змінюються десятиліттями вироблені уявлення про сутність людських відносин, що, у свою чергу, впливає на особливості формування і створення продуктивного потенціалу українського суспільства.

Формування соціального капіталу як фактора становлення безкризових відносин у суспільстві, як соціальних зв'язків, побудованих на взаємній довірі й належній репутації, які сприяють економічному розвитку суспільства на засадах соціального партнерства, дозволяє вирішувати важливі та вкрай необхідні завдання щодо економічного зростання, підвищення рівня життя населення, справедливого розподілу національного доходу, розширення свободи вибору для людей, якісної зміни рівня культури і споживання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми №0194У043134 Міністерства освіти і науки України “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України” та планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні соціально-філософського аналізу соціального капіталу як соціального феномена, що зумовлюється чинниками об'єктивного й суб'єктивного характеру та знаходить різноманітні прояви в життєдіяльності соціуму. Для реалізації мети передбачається вирішити наступні завдання:

розробити теоретико-методологічні засади дослідження феномена соціального капіталу;

дослідити генезу соціального капіталу та основні його складові;

виокремити форми капіталів і визначити місце соціального капіталу серед них;

визначити форми й функції соціального капіталу в сучасному суспільстві;

проаналізувати феномен соціального капіталу як суспільну цінність;

дослідити вплив історичного спадку на розвиток соціального капіталу в Україні;

виявити тенденції розвитку соціального капіталу в умовах трансформаційних зрушень в сучасному українському суспільстві;

визначити фактори оптимізації розвитку соціального капіталу в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільство як форма і спосіб життєдіяльності людей.

Предметом дослідження є з'ясування сутності, генези, форм, функцій соціального капіталу та факторів його оптимізації як умови ефективного розвитку суспільства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнофілософські принципи об'єктивності й історизму, єдності соціальної теорії та практики, розвитку і взаємного зв'язку.

У роботі використовуються такі методологічні підходи:

- історико-філософський - соціальний капітал досліджується відповідно до об'єктивно сформованих періодів розвитку суспільства;

- системний - соціальний капітал розглядається як органічний елемент цілісної системи, детермінованої в своєму бутті об'єктивними та суб'єктивними факторами;

- функціональний - з'ясовується сутність і змістовна спрямованість функцій феномена соціального капіталу;

- феноменологічний - повсякденна практика відносин між різними соціальними суб'єктами являє собою основне джерело знань про складові соціального капіталу та перешкоди його формування в Україні.

Крім того, в дисертації приділяється увага антропологічному аспекту детермінованості соціального капіталу, в результаті чого він розглядається як результат дії інстинкту до об'єднання людей. Використання соціологічного підходу дало можливість тлумачити його як результат взаємодії таких соціальних норм, як довіра та взаємозв'язки між людьми.

Регулятивною методологічною ідеєю дисертаційного дослідження також є ідея комплементарності, інтервальності та зв'язку різних дисциплінарних дискурсів про соціальний капітал, що також дозволяє осмислити різнобічність цього феномена та орієнтує на вихід за межі вузькодисциплінарного бачення вказаної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка у філософській думці не набула належного системного висвітлення, змістом цілей і науково-теоретичних завдань. Новизна результатів дослідження, що виносяться на захист, може бути сформульована у вигляді таких положень:

- вперше означені етапи розвитку феномена соціального капіталу в історії становлення суспільства і знайдено критерій розмежування етапів його генези, яким є ступінь впливу на функціонування соціуму, що дало можливість виділити в ньому доіндустріальний, індустріальний та інформаційний етапи розвитку і виявити властиву йому специфіку на кожному з них;

- уточнено соціально-філософський зміст поняття “соціальний капітал”, що є складовою соціальності людини, своєрідним ресурсом, який визначає її соціальний статус, проявляючись і відтворюючись у соціальних зв'язках, побудованих на взаємній довірі, репутації і загальних нормах, грунтованих на відносинах партнерства, та наділяє людину і групу, до якої вона належить, певними перевагами щодо доступу, володіння, розпорядження і користування обмеженеми суспільними ресурсами і благами;

- поглиблено знання про сутність соціального капіталу (це якість соціальних зв'язків і здатність до саморозвитку) і його основні функції в сучасному суспільстві, серед яких особливо важливими є наступні: вплив на створення людського капіталу в наступних поколіннях; підтримка довіри; генерація офіційних і неофіційних соціальних норм;

- встановлено специфіку становлення соціального капіталу в сучасному українському суспільстві та виявлено головну причину тотальної недовіри в ньому, яка полягає в нерозвиненій мережі громадських організацій, що в цивілізованому громадянському суспільстві слугують своєрідним підгрунтям, здатним продукувати зразки довірчих взаємин та поведінки, на яких грунтується соціальний капітал суб'єктів;

- визначено тенденції розвитку соціального капіталу в умовах трансформацій українського суспільства, супроводжуваних підвищеною ризикогенністю суспільно-економічного життя існуванням тіньової економіки і поширенням неформальних відносин, організацій і створенням криміналізованих структур, що призводить до формування й поширення в ньому антисоціального капіталу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані в ході дисертаційного дослідження результати і висновки, елементи наукової новизни можуть знайти своє практичне застосування при розбудові громадянського суспільства в цілому, але, насамперед у діяльності громадських об'єднань і політичних партій, з метою підвищення рівня їх соціального капіталу. Крім того, вони можуть бути використані в системі освіти при підготовці та читанні відповідних розділів з курсів “Філософія”, “Соціальна філософія”, “Філософія економіки”, “Етика бізнесу”, “Філософія управління” та інших. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути враховані при розробці державної політики в соціальній сфері.

Апробація результатів дисертації. Принципові ідеї, теоретичні положення відображені в доповідях на наступних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція - “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 2006); Міжнародна науково-практична конференцяї “Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, соціальні, культурні, правові чинники” (Запоріжжя, 2006); ІІ Всекримська наукова конференція “Проблеми наукового росту молодих вчених” (Сімферополь, 2006); XII науково-технічна конференція студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА (Запоріжжя, 2007); ХІХ Харківські політологічні читання “Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України” (Харків, 2007); Третя Міжнародна періодична науково-практична конференція “Спецпроект: аналіз наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2007); наукова конференція “Інноваційний потенціал ЗНУ та шляхи його розвитку” (Запоріжжя, 2007); Наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Запорізького національного університету 2007 року (Запоріжжя, 2007).

Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі філософії Запорізького національного університету.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладені у 13 публікаціях, з них 6 - у фахових виданнях. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена метою й завданнями дослідження. Дисертаційна робота складаеться зі вступу, 3 розділів, які об'єднують 9 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 171 сторінка основного тексту, список використованих джерел (228 найменувань) представлений на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ розглядається актуальність дисертаційного дослідження, обґрунтовуються мета і завдання, а також спосіб їх вирішення, конкретизуються об'єкт, предмет і методологія роботи, визначається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи і публікації по темі.

Розділ першій - “ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ” - складається з двох підрозділів. В підрозділі 1.1. - “Віддзеркалення проблеми соціального капіталу в суспільствознавстві” - аналізується стан наукової розробки досліджуваної теми.

Підхід до капіталу людських ресурсів міститься ще в класичних працях А. Сміта і Д. Рікардо. В сучасній суспільствознавчій думці цим поняттям активно оперують Дж. Коулмен, П. Бурдьє, Р. Патнем, Ф. Фукуяма та ін.

На сьогодні більшість дослідників розрізняють два підходи до розуміння цього феномена, або два рівні аналізу мікро- та макрорівень. Перший підхід виходить із визначення соціального капіталу як якісної характеристики індивідуального соціального суб'єкта (Г.С. Беккер, П. Бурдьє, В. Бейкер, П. ді Маджіо, Р. Барт, Б. Веллман, Н. Лін та ін.), натомість другий трактує його як характеристику групи, або, переважно, всього суспільства (Р. Патнем, М. Пелдем, М. Шифф, Ф. Фукуяма, Дж.Л. Ганіфан, Дж. Якобс, А. де Токвіль та ін).

У вітчизняній суспільній думці і на пострадянському просторі дослідження феномена соціального капіталу почалося з 1990-х рр. Серед дослідників, які займаються цією проблемою слід відзначити Н. Тихонову, яка розуміє соціальний капітал як включеність в систему відносин, що забезпечує доступ до ресурсів інших акторів; В. Сукачова, який відрізняє органічну спільноту від механічної сукупності індивідів саме за умов наявності соціального капіталу; В. Радаєва, який розглядає його не стільки як наявність заснованих на довірі відносин, скільки як одну з форм, що перебуває в розпорядженні акторів капіталу, різні форми якого здатні самовідтворюватися й накопичуватися, мають ліквідність і доступний для вимірювання обсяг; М. Шихирєва, який розуміє соціальний капітал як соціальні зв'язки.

Певний внесок у розробку окремих питань, пов'язаних із дослідженням феномена соціального капіталу, зробили А. Акопян, В. Бушуєв, В. Голубєв, М. Лесечко, В. Лук'яненко, В. Степаненко, А. Чемерис та ін.

Проте численні дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців мають переважно вузькодисциплінарний, іноді фрагментарний характер. З поля зору вчених випали питання генези соціального капіталу, особливостей його становлення й тенденцій розвитку в умовах соціальних трансформацій, тому потрібна наукова робота по уточненню сутності, форм і функцій заявленого феномена.

У підрозділі 1.2. - “Методологічні засади дослідження феномена соціального капіталу” зазначається, що для його аналізу необхідно визначитись щодо емпіричних і теоретичних даних, для чого потрібна структурована в систему методологія. Залежно від дослідження того чи іншого аспекту прояву феномена соціального капіталу та визначення його сутності, можна використовувати елементи наступних підходів.

Соціологічний підхід розглядає соціальний капітал як результат взаємодії таких соціальних норм, як довіра і взаємозв'язки між людьми. Для дослідження природи соціального капіталу можна використовувати соціально-психологічний підхід, згідно якого практично всі соціальні відносини і соціальні структури здатні його продукувати (П. Шихирєв). Антропологічний підхід розглядає соціальний капітал як результат дії інстинкту до об'єднання людей (П. Бурдьє, В. Бейкер, П. ді. Маджіо, Р. Барт, Е. Дюргейм, Б. Вельман та ін.). Дискурсний підхід розглядає цей феномен як такий, що складається з елементів-знаків, логічно пов'язаних один з одним. З точки зору культурологічного підходу, етичні принципи соціальних відносин дійсно можуть стати єдиною причиною і міцною основою соціального капіталу в поєднанні з іншими інструментами його виробництва й управління. Структурно-функціональний аналіз представляє досліджуваний феномен як систему, що включає стійкі елементи (підсистеми) і засоби зв'язку між ними, а також сукупність окремих позицій і ролей індивідів. Системний аналіз є частиною методологічного інструментарію, необхідного для підготовки і фундаментального обґрунтування рішень в царини соціальної та економічної діяльності.

Феномен соціального капіталу можна аналізувати з точки зору теорії раціонального вибору (Е. Даунс, Д. Блек, Г. Сімон), яка припускає, що індивід в групі поводиться егоїстично і раціонально, але наявність такого капіталу і пов'язаної з ним довіри може принести більшу користь, ніж нехтування моральними нормами.

При аналізі деяких проявів соціального капіталу можна застосовувати порівняльну методологію (досліджуючи специфіку прояву цього феномена в різних країнах і суспільствах), інституційний підхід (політичне, правове та інституційне середовище - основні чинники, що визначають міцність общинних мереж) і синергетичний підхід (дозволяє вивчати самоорганізаційні процеси, які відбуваються при створенні соціального капіталу).

Другий розділ - “СУТНІСТЬ, РОЛЬ І ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНА” - містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. - “Ґенеза соціального капіталу як суспільного явища” - виділяються етапи його розвитку за технологічним принципом, які розділяються на три епохи: доіндустріальну, індустріальну (ХV- ХVІІ ст. - остання чверть ХХ ст.) і постіндустріальну (інформаційну).

Історично першим джерелом соціального капіталу була сім'я, другим - спадкові касти і класи. Приналежні до соціально благополучних категорій прагнули передати досягнуті переваги й соціальний капітал у спадщину й одночасно перешкодити проникненню індивідів із нижчих категорій.

Зі становленням індустріального суспільства зазначений капітал досить швидко поширюється за межі первинних груп. Головною умовою ефективності функціонування інститутів ринкової економіки є довіра. Альтернативою “організаціям-родинам” в умовах вузького “радіусу довіри” є ієрархізовані й формалізовані організації, побудовані на бюрократичних засадах.

У постіндустріальному суспільстві новий тип виробництва пред'являє жорсткі імперативи до масового працівника, його людського й соціального капіталу. Освіта і професійно-кваліфікаційна підготовка перестають бути замкнутими елітними секторами і стають способом зв'язку поколінь.

У підрозділі 2.2. - “Форми капіталів і місце соціального капіталу серед них” - з метою класифікації соціального капіталу, пропонується критерій розмежування різних його форм. Володіння тією або іншою формою капіталу дає можливість соціальному суб'єкту отримати доступ до суспільних ресурсів і розпоряджатися ними на власну користь (індивідуальний), або на користь тієї групи, до якої він належить (груповий). Залежно від того, є ці суспільні ресурси матеріальними чи ідеальними і слід виокремлювати різни його форми: економічний, фізичний, людський, адміністративний, політичний, символічний, культурний, інтелектуальний, соціальний.

Всі види капіталу концентруються, хоча і в різних комбінаціях, в основному в одних і тих же суб'єктів. Останні, зосереджуючи у своїх руках всі значущі в сучасних умовах види ресурсів, конвертовані один в одного і в традиційний економічний капітал, мають нагоду займати пануюче становище в суспільстві.

Саме соціальний капітал при вирішенні важливих проблем забезпечує здатність до кооперації у справах, до взаємодії та впливу на владу. Високий рівень соціального капіталу властивий для демократичних держав з ефективно функціонуючим громадянським суспільством, адже він результативніше забезпечує зазначену здатність до партнерства.

У підрозділі 2.3. - “Форми і функції соціального капіталу в сучасному суспільстві” - він розглядається як сукупність актуальних або потенційних ресурсів, пов'язаних із володінням міцними мережами зв'язків, заснованих на знайомстві і взаємному визнанні. В процесі соціального обміну соціальний капітал може набувати різних форм: 1) потужний ресурс зв'язків і дружніх мереж, які як правило, не збігаються; 2) урядовий (реалізація соціальних домовленостей, верховенство закону, ступінь громадянських свобод) та громадянський (загальні цінності, традиції, норми, неформальні взаємозв'язки та участь в асоціаціях); 3) структурний та когнітивний, які доповнюють один одного. Будучи взаємодоповнюючими, вони через свої структури допомагають трансформувати норми й довіру в координовану поведінку, орієнтовану на досягнення мети; 4) індивідуальний та груповий соціальний капітал; 5) думки, норми, символи; 6) соціальні норми, зобов'язання та очікування, інформаційні канали. На базі цього слід виділити дві основні форми соціального капіталу - довіру і репутацію.

Соціальний капітал може мати локальний і глобальний рівні. Локальний рівень характеризується рамками взаємодії всередині сім'ї і групи, глобальний - взаємодією недержавних суспільних організацій. Функціонування глобального соціального капіталу виступає як одна із сутнісних ознак нового етапу розвитку соціально-економічних відносин у світі.

Соціальний капітал має формальний і неформальний бік. Перший характеризується ступенем довіри до офіційних державних інститутів і суспільних організацій, неформальний фіксується через утвердження дружніх відносин та наявність контактів з родичами і знайомими.

Залучення до неформальних зв'язків і приналежність до неформальних інститутів та організацій (наприклад, кримінальних угруповань) сприяє формуванню антисоціального капіталу.

У підрозділі 2.4. - “Соціальний капітал як суспільна цінність” - з'ясовано, що його утворення неможливе без наявності цінностей у суб'єктів.

Головною цінністю цього феномена є взаємна довіра в суспільстві (довіра як по горизонталі - у відносинах між громадянами, а також усередині різних суспільних і корпоративних структур, що становлять тло сучасного соціуму, так і по вертикалі - між громадянами і структурами влади). Саме взаємна довіра забезпечує зміцнення й розширення соціальних зв'язків і робить можливим поступальний розвиток суспільства.

У сучасних дослідженнях виділяються три рівні довіри: мінімальний - довіра людини до самої себе, внутрішня легітимація індивідуальної думки й поведінки. Другий ґрунтується на особистому досвіді відносин людини з іншим суб'єктом. Нарешті, третій - інституційна довіра, яка визначається відношенням людини до тих або інших соціальних, економічних, політичних інститутів.

До чинників міжособистісного рівня, що сприяють виникненню довіри відносяться наступні необхідні характеристики й оцінки людини: порядність; компетентність; послідовність; лояльність; відвертість.

Серед численних образів, що регулюють соціальні відносини, центральне місце займають соціальні стереотипи. Серед регуляторних образів домінують імідж і стереотип. “Імідж” людини або соціального інституту часто ґрунтується на вигаданій, віртуальній інформації. Репутація ж створюється на основі реальних фактів і результатів набагато довше, а втратити її можна швидко. Проте й результати бездоганної репутації суттєвіші: міцні, довгострокові й ефективні. Саме репутація є реальним соціальним капіталом.

Розділ третій - “СПЕЦИФІКА І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА” - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. - “Вплив історичного спадку на розвиток соціального капіталу в Україні” - показано, що головні втрати в економічній сфері України пов'язані з його недостатнім розвитком.

Відбувається формування й нагромадження квазісоціального капіталу. Простежується розповсюдження тотальної недовіри як на рівнях міжособистісних відносин, так і держави в цілому.

Сумнівною з погляду соціальної справедливості є приватизація суспільної власності. Бурхливий розквіт корупції та організованої злочинності, що успішно протидіє закону, безробіття, відсутність мережі громадських осередків, де має продукуватися й накопичуватися соціальний капітал, - ці та багато інших негативних явищ соціальної реальності стали типовими для України й визначили тенденції й особливості його розвитку в сучасному українському суспільстві.

Фактично у стосунках особистості із соціальними макроструктурами знехтувана потреба у довірі має змогу реалізуватися завдяки інтенсифікації її формування у локальному секторі спектра довіри -- у сфері соціального мікросередовища. Відтворення соціального капіталу у відносно малих, але стабільних суспільних групах (сім'ї, серед сусідів, у виробничому колективі, релігійній громаді тощо), хоч і компенсує певним чином відсутність відповідних практик у загальносуспільному масштабі, але нездатне забезпечити його нагромадження у потрібному обсязі.

У підрозділі 3.2. - “Тенденції розвитку соціального капіталу в Україні” - дисертант зазначає, що Україна на даний момент характеризується надмірно високими темпами економічних і політичних змін, які відбулися протягом останніх років. Це зумовило деформацію ціннісних норм більшості населення, породило тотальну недовіру між людьми, так і особливо до владних структур. Наслідком соціальних трансформацій стала зміна мотиваційної сфери населення, надто ж працездатного, девальвація його культурного й соціального капіталу. Подальший розвиток і функціонування “тіньової економіки”, поява кримінальних соціальних структур призвели до розповсюдження цінностей цих субкультур на все суспільство. Для зазначених тенденцій має своїм наслідком зменшення соціального капіталу, та поширення антисоціального.

Виділяючи позитивні тенденції в розвитку соціального капіталу в Україні, слід відзначити наступні: завдяки соціальній політиці держави суспільство стає більш демократичним, збільшується свобода окремого громадянина, зростає політична активність; реалізуються принципи свободи совісті; завдяки розвитку ринкової економіки особистість стає більш самостійною, орієнтованою на успіх і суспільне визнання, закладаються умови для стійкого зростання середнього класу як головного носія соціального капіталу; формується громадянське суспільство як форма суспільної самоорганізації; поступово заявляє про себе інтелектуальна еліта; здійснюється консолідація суспільства.

У підрозділі 3.3. - “Фактори оптимізації розвитку соціального капіталу в сучасному українському суспільстві” - дисертант показує, що в умовах надзвичайно низької довіри до політичних і публічних інституцій у незалежній Україні треба зберегти конкурентоспроможність українського соціального капіталу на ринку глобального соціального капіталу. Стратегія розвитку останнього не повинна орієнтуватися на тотальну інтеграцію національних систем цінностей і норм, тому нами пропонуються такі фактори оптимізації його формування за допомогою соціальної політики української держави: 1) інвестиції в освіту й охорону здоров'я (збільшують людський і соціальний капітал і сприяють виходу країни з кризи); 2) інвестиції в інтелектуальний капітал (знання).

Розширенню сфери дії соціального капіталу в українському суспільстві також сприяє боротьба з корупцією і організованою злочинністю шляхом створення громадських об'єднань та їх впливу на законодавство.

Усе це дає економічні й неекономічні вигоди людині, організації, суспільству, отже підвищує рівень соціального капіталу як на локальному, так і на глобальному рівнях.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином.

1. Із позицій соціальної філософії соціальний капітал розуміється як складова соціальності людини, своєрідний ресурс, що визначає її соціальний статус, який проявляється і відтворюється у соціальних зв'язках, побудованих на взаємній довірі, репутації і загальних нормах, що грунтуються на відносинах партнерства. Він наділяє людину і групу, до якої вона належить, певними перевагами щодо доступу, володіння, розпорядження і користування обмеженими суспільними ресурсами і благами.

2. Генезис соціального капіталу розділяється на три епохи (за технологічним принципом): доіндустріальну, індустріальну (ХV-ХVІІ ст. - остання чверть ХХ ст.) і постіндустріальну (інформаційну).

Первинні групи, серед яких сім'я, дитячі ігрові групи й сусідство, складають універсальне виховне середовище для розвитку взаємодій і прояву духу товариства, формування соціального капіталу. У вторинних групах люди можуть бути пов'язані один з одним настільки, наскільки кожен вбачає для себе особисту користь з цього взаємного обміну або взаємодії.

Завдяки нерівномірному розподілу соціального капіталу в суспільстві, в ньому відтворюються стратифікаційні відмінності, зумовлені нерівним доступом до соціальних ресурсів.

3. Капітал - це основний елемент суспільного багатства. Розрізняються наступні його форми: фізичний, економічний, культурний, людський, адміністративний, політичний, символічний і соціальний. Всі форми капіталу можуть тією чи іншою мірою конвертуватися в економічний капітал, зокрема в його грошову форму.

Соціальний капітал має дві основні характеристики: 1) існує тільки у взаємостосунках індивідів, тобто це якість соціальних зв'язків; 2) здатний до саморозвитку.

Його головна відмінність від інших форм капіталу в тому, що він утілюється не в певних об'єктах або суб'єктах, а в соціальних відносинах суб'єктів. Отже, не є власністю суб'єкта, який його використовує. Схожість соціального капіталу з іншими формами капіталу в тому, що для його зберігання і поповнення необхідні інвестиції, крім того, у процесі його використання, він зростає.

4. Соціальний капітал існує у наступних формах: 1) потужний ресурс зв'язків і дружніх мереж; 2) урядовий і громадянський; 3) структурний і когнітивний; 4) індивідуальний та груповий. Загалом він може мати локальний і глобальний рівні, формальний і неформальний бік. Приклади його конвертації в економічний свідчать про те, що за всієї значущості провідну роль у зв'язці з ним відіграє економічна ситуація, в якій перебуває людина.

5. Основними функціями соціального капіталу є: поліпшення здатності суспільства здійснювати моніторинг ефективності діяльності уряду; збільшення можливостей співробітництва; сприяння поширенню інновацій, зменшення інформаційної неоднорідності та розширення спектру механізмів реалізації різноманітних проектів; посилення неформальної системи соціального захисту між домогосподарствами; вплив на створення людського капіталу в наступних поколіннях; підтримка вимушеної довіри; генерація офіційних і неофіційних соціальних норм.

6. Для формування соціального капіталу необхідні три основних елементи - соціальні мережі, загальні норми, а також переконання й довіра, які, завдяки загальновизнаним правилам (на мікро-, мезо-, макрорівнях), створюють специфічну його форму.

На його створення впливає наявність (відсутність) чотирьох основних факторів: розвиток горизонтальних зв'язків усередині суспільства; характер соціальних зв'язків усередині соціальних груп і організацій; відносини між громадянським суспільством і державою; якість управління.

Джерела формування соціального капіталу наступні: ціннісна орієнтація, імператив, засвоєний суб'єктами в процесі соціалізації; індивідуальна соціальна взаємодія; обмежена солідарність; вимушена довіра.

7. Лише ефективні норми можуть стати могутньою формою соціального капіталу, який не тільки полегшує певні дії, але й стримує дію негативних тенденцій у суспільстві. Серед його ціннісних складових виділяються довіра, моральність і справедливість, які зовнішньо проявляються через репутацію та імідж як індивіда, так і організації.

8. На розвиток ринкових відносин і соціального капіталу в Україні впливав менталітет, що залишився у спадок від царської Росії, а потім Радянського Союзу. Дефіцит державного соціального капіталу виник ще в СРСР. Не гроші, а стосунки були основою взаємовідносин між соціальними суб'єктами.

Морально-психологічна атмосфера тотальної недовіри, що сформувалася і зберігається впродовж всього періоду існування самостійного українського суспільства, є закономірним відбитком тих кардинальних трансформацій, яких воно зазнало за час свого становлення.

9. Все це визначило головні тенденції розвитку соціального капіталу в Україні. Суспільство заполонили неформально-тіньові відносини, зовнішнім проявом яких стало створення злочинних угрупувань, розповсюдження корупції, що сформувало певне підгрунтя для становлення й утвердження, навіть закріплення антисоціального капіталу.

У результаті соціально-економічних змін, які відбуваються в Україні з 1991 року, з'явився значний прошарок стійко бідних сімей. Їх основна проблема полягає в соціальній дезадаптованості, за якої нівелюється їх людський капітал, втрачається соціальний. Деформація мотиваційної сфери працездатного населення також призвела до зменшення соціального капіталу. В цілому, значним його обсягом володіє лише вищий клас сучасного українського суспільства.

На державному рівні маніпулювання соціальним капіталом переслідувало особисті й вузькокорпоративні інтереси, тоді як для розробки соціальних норм в інтересах суспільства в цілому було зроблено мало. Здевальвованим він є практично у всіх політичних і громадських рухів та організацій. До того ж усі внутрішні проблеми його формування і поширення в сучасному українському суспільстві ускладнюються таким зовнішнім чинником, яким є глобалізація.

10. Факторами оптимізації формування соціального капіталу є: інвестиції в освіту та охорону здоров'я, в інтелектуальний капітал; боротьба з корупцією і організованою злочинністю шляхом створення громадських об'єднань та їх впливу на законодавство, що можна досягти за допомогою розробки концептульних основ соціальної політики української держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті у фахових виданнях:

1. Убейволк О.О. Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз / О.О. Убейволк // Культура народов Причерноморья: Научний журнал. - 2006. - № 73. - С. 224-226.

2. Убейволк О.О. Соціальний капітал як суспільне явище: підходи до визначення сутності та змісту / О.О. Убейволк // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - 2006. - Випуск 60. - К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова. - С. 30-39.

3. Убейволк О.О. Ціннісні орієнтації особистості як суб'єкта соціального капіталу / О.О. Убейволк // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2007. - Випуск 18. - С. 161-166.

4. Убейволк О.О. Факторы оптимизации развития социального капитала в Украине в условиях политических трансформаций / О.О. Убейволк // Культура народов Причерноморья: Научний журнал. - 2007. - № 106. - С. 247-250.

5. Убейволк О.О. Особливості формування й відтворення соціального капіталу в умовах суспільних трансформацій / О.О. Убейволк // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - 2007. - Випуск 69. - К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова. - С. 102-112.

6. Убейволк О.О. Методологічні засади дослідження феномена соціального капіталу / О.О. Убейволк // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2007. - № 5. - С. 79-84.

Публікації в інших виданнях:

7. Убейволк О.О. Соціальний капітал в сучасній Україні: специфіка і тенденції розвитку / О.О. Убейволк // Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 23-24 березня 2006 року. - Запоріжжя: ЗДІА. - 2006. - С. 80-84.

8. Убейволк О.О. Соціальний капітал як фактор побудови соціальної держави / О.О. Убейволк // Запорізькі правові читання: Тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції “Запорізькі правові читання”, м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р. - Запоріжжя: ЗНУ. - 2006. - С. 72-73.

9. Убейволк О.О. Культурні основи довіри як чинника розвитку соціального капіталу / О.О. Убейволк // Материалы Второй Всекрымской научной конференции “Проблемы научного роста молодых ученых” (27 октября 2006 г.). - Симферополь, 2006. - С. 135-137.

10. Убейволк О.О. Вплив соціального капіталу на життєвий шлях людини / О.О. Убейволк // XII науково-технічна конференція студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА. Секція “Філософія”.- Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2007. - С. 55-56.

11. Убейволк О.О. Вплив ціннісних орієнтацій особистості на формування соціального капіталу в Україні / О.О. Убейволк // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: Збірник тез (за матеріалами ХІХ Харківських політологічних читань). - Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, - 2007. - С. 207-209.

12. Убейволк О.О. Специфіка формування соціального капіталу в суспільстві перехідного періоду / О.О. Убейволк // Третя Міжнародна науково-практична конференція “Спецпроект: аналіз наукових досліджень”: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ПДАБА. - 2007. - С.67-72.

13. Убейволк О.О. Феномен соціального капіталу : проблема визначення змісту в західному суспільствознавстві / О. О. Убейволк // Збірник тез наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених 2007 р. - Запоріжжя: ЗНУ, 2007. - С. 262-264.

АНОТАЦІЯ

Убейволк О.О. Соціальний капітал: сутність, ґенеза, сучасні форми. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу феномена соціального капіталу, який є складовою соціальності людини, своєрідним ресурсом, що визначає її соціальний статус. Соціальний капітал проявляється і відтворюється у соціальних зв'язках, побудованих на взаємній довірі, репутації і загальних нормах, що грунтуються на відносинах партнерства. Він наділяє людину і групу, до якої вона належить, певними перевагами щодо доступу, володіння, розпорядження і користування обмеженими суспільними благами. У роботі досліджуються генеза, основні типи, форми й функції соціального капіталу, аналізується його місце серед інших видів капіталів. Особлива увага приділяється осмисленню специфіки становлення соціального капіталу в умовах трансформаційних процесів в Україні.

Ключові слова: капітал, соціальний капітал, партнерство, конкуренція, довіра, трансформаційні процеси, соціальний суб'єкт, антисоціальний капітал.

АННОТАЦИЯ

Убейволк О.А. Социальный капитал: сущность, генезис, современные формы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2008.

Диссертация посвящена социально-философскому анализу феномена социального капитала.

Выделяют три эпохи в генезисе социального капитала: доиндустриальная, индустриальная (ХV- ХVІІ ст. - последняя четверть ХX ст.) и постиндустриальная (информационная).

Капитал - это основной элемент общественного богатства. Следует различать следующие его формы: физический, экономический, культурный, человеческий, административный, политический, символический и социальный. Все формы капитала могут в той или иной мере конвертироваться в экономический капитал, в частности в его денежную форму.

Главная особенность социального капитала в том, что он существует не в определенных объектах или субъектах, а в социальных отношениях субъектов, поэтому он не является собственностью субъекта. Ведущую роль играет экономическая ситуация человека, который его использует.

Социальный капитал - часть социальности человека, своеобразный ресурс, который определяет его социальный статус, проявляющийся и воссоздающийся в социальных связях, построенных на взаимном доверии, репутации и общих нормах, основывающихся на отношениях партнерства. Он наделяет человека и группу, к которой он принадлежит, определенными преимуществами относительно доступа, владения, распоряжения и использования ограниченных общественных ресурсов и благ.

Основные функции социального капитала: улучшение способности общества осуществлять мониторинг эффективности деятельности правительства; увеличение возможностей сотрудничества для решения проблем; содействие распространению инноваций, путем усиления взаимосвязей между индивидами; уменьшение информационной неоднородности и расширение спектра механизмов реализации разнообразных проектов; усиление неформальной системы социальной защиты между хозяйствами; влияние на создание человеческого капитала в следующих поколениях; поддержка доверия; генерация официальных и неофициальных социальных норм.

Для формирования социального капитала необходимы три основных элемента - социальные сети, общие нормы, а также убеждение и доверие, которые, благодаря общепризнанным правилам (на микро-, мезо-, макро- уровнях), создают специфическую форму капитала.

На создание социального капитала влияет наличие (отсутствие) следующих основных факторов: 1) развитие горизонтальных связей внутри общества, 2) характер социальных связей внутри социальных групп и организаций, 3) отношения между гражданским обществом и государством, 4) качество управления.

Именно эффективные нормы могут стать мощной формой социального капитала, которая не только облегчает определенные действия, но и сдерживает отрицательные тенденции в обществе.

Среди ценностных составляющих социального капитала следует выделять: доверие, нравственность и справедливость.

Нравственно-психологическая атмосфера недоверия в современном украинском обществе является закономерным отражением тех кардинальных трансформаций, которые оно испытало за время становления. Главная причина тотального недоверия состоит в том, что остается неразвитой сеть общественных организаций.

Основой укрепления социального капитала в условиях зарождающегося украинского капитализма, стали несовершенство конкуренции, рынка и правового регулирования, вместе с дефицитом денежного капитала. Будучи стратегией приспособления к трудностям переходного периода, манипулирование социальным капиталом преследовало личные и узко корпоративные интересы, тогда как для разработки социальных норм в интересах общества в целом, сделано мало.

Формирование социального капитала может иметь для общества как положительные, так и отрицательные последствия. Положительные - взаимоотношения между людьми могут привести к кооперации с целью предоставления взаимопомощи, борьбы с преступностью, теневой экономикой и пр., отрицательные - так называемая отрицательная кооперация, которая может наблюдаться в создании преступных группировок, террористических организаций, распространении коррупции и т.д., способствуя распространению антисоциального капитала.

Инвестиции в интеллектуальный капитал, в капитал знаний, то есть в образование и здравоохранение, способствуют увеличению социального капитала, увеличивая тем самым доверие и соблюдение нравственно-правовых норм.

Ключевые слова: капитал, социальный капитал, партнерство, конкуренция, доверие, трансформационные процессы, социальный субъект, антисоциальный капитал.

SUMMARY

Ubeyvolk O.O. Social capital: essence, genesis, modern forms. -Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in Philosophy: speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Zaporizhzhia National University, Zaporizhzhia, 2008.

The thesis is dedicated to the social and philosophic analysis of social capital phenomenon, which being an integral part of an individual's sociality, represents a certain resource which defines the individual's social status. Social status manifests and reproduces itself in social ties built on mutual trust, reputation and conventional norms based on partner relationships. Social capital awards the individual and the group to which he or she belongs with certain advantages in access to, possession and use of scarce social benefits. In the research we look into the genesis, main types, forms and functions of social capital and analyse its place among other types of capital. Special emphasis is made on treatment of the specificity of social capital development in Ukraine under existing conditions of transformation processes.

Key words: capital, social capital, partnership, competition, trust, transformation processes, social subject, anti-social capital.

Размещено на Allbest.ru

...