Проблеми історії філософії у філософській спадщині О.О. Козлова

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Проблеми історії філософії у філософській спадщині О.О. Козлова

Спеціальність: Історія філософії

Ярмоліцька Наталія Вікторівна

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для сучасного розвитку вітчизняної історико-філософської науки особливої актуальності набуває розробка її теоретичних і методологічних проблем. Це пов'язано з усвідомленням деяких недоліків марксистської історико-філософської теорії, яка тривалий час була покладена в основу історико-філософських досліджень і залишалась домінуючою у вітчизняній історії філософії.

Саме тому в сучасних умовах постає необхідність розвитку теорії історико-філософської науки.

Реалізація цього завдання можлива на основі залучення результатів досліджень видатних західноєвропейських і вітчизняних істориків філософії минулого, на основі теоретичної реконструкції їх ідей. Одним із видатних вітчизняних мислителів минулого, який досліджував теоретичні проблеми розвитку філософії та історії філософії є видатний український філософ, історик філософії О. Козлов.

Усупереч поширеним поглядам свого часу вчений розумів філософію як науку й обґрунтовував ідею про те, що історія філософії є окремою філософською дисципліною, що має свій специфічний предмет, методологічну базу, специфічні завдання та проблеми.

У сучасних умовах розвитку історико-філософської науки в Україні поширеною залишається думка Д. Чижевського відносно відсутності української філософії, і відповідно, її історії. Утім, одночасно, набувають розвитку ідеї, відповідно до яких, філософія в Україні представляє самостійний напрям досліджень, який має свій предмет і специфічні риси. Ця теза залишається ще недостатньо обґрунтованою, хоча вже мають місце наукові роботи, які її обстоюють.

Саме тому, на наш погляд, виникає потреба в дослідженні історико-філософського вчення О. Козлова, оскільки в своїх працях мислитель обґрунтовує самостійність історико-філософської науки і пропонує власне бачення її предмету, методів, основних завдань і проблем, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету №01БФ01-01 “Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Метою дисертаційної роботи є аналіз і систематизація історико-філософської спадщини О. Козлова.

Об'єктом дисертаційного дослідження є філософська спадщина О. Козлова. Предметом дослідження є історико-філософські ідеї у філософській спадщині О. Козлова.

Наукова новизна дослідження. Уперше здійснено аналіз і систематизацію історико-філософської спадщини О. Козлова, віднайдено в його творчості ідеї, які можуть бути задіяні при дослідженні сучасних проблем розвитку історико-філософської науки в Україні.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його результати дають змогу по-новому осмислити історію української філософії, поглибити знання про масштаби філософської думки України ХІХ - початку ХХ ст. і залучити до сучасних історико-філософських досліджень вітчизняної філософії нові теоретико-методологічні підходи.

Практичне значення. Наведені в дисертації результати, основні теоретичні узагальнення й висновки можуть бути використані при розробці нормативних курсів і спецкурсів з історії української філософії та культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у дев'яти публікаціях - чотирьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і п'яти тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи визначені метою, завданням і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них 179 основного тексту. Список використаної літератури становить 18 сторінок і включає 182 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, показано зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну, викладено теоретико-методологічну основу дисертації, її теоретичне і практичне значення, зазначено дані про публікації й апробацію наукового дослідження.

У першому розділі - “Ступінь наукової розробленості проблеми, сучасний стан і методологія дослідження” - здійснено огляд літератури з теми дисертаційного дослідження, у якому висвітлено представлені у науковій літературі головні напрями вивчення та оцінки філософської спадщини О. Козлова. Така спрямованість дослідження дала можливість виділення дискурсивної площини, у якій розгорнуто науковий пошук, а саме конкретизацію представлених у філософській думці поглядів на загальнофілософську проблематику, у вирішенні яких відмічались різні підходи. Розкриття цих проблем дало можливість здійснити подальшу оцінку історико-філософської спадщини О. Козлова, недосліджених аспектів його творчості шляхом порівняння досліджень вчених, які вивчали творчість філософа. До найбільш виваженого аналізу спадщини О. Козлова належить праця його сина С. Аскольдова, де він детально виклав погляди філософа, наголошуючи, що його здобуток полягав у відстоюванні права філософії як самостійної науки. Головними критеріями у пошуку філософської істини для О. Козлова були ясність, визначеність і послідовність думки. Саму ж ідею духовної субстанції О. Козлова, С. Аскольдов визнав наріжним каменем його філософії. Більшість вчених (М. Лосський, Т. Райнов, В. Зеньковський, П. Астафьєв) наголошували на тому, що О. Козлов сприйняв ідеї Г. Ляйбніца через Г. Тейхмюллера. Так Т. Райнов, узагальнивши філософію О. Козлова назвав її “панпсихічним індивідуалізмом”, у якому знайшли місце як спіритуалізм, так і індивідуалізм, але в підкресленій і перебільшеній формі ніж це було у Г. Ляйбніца. В. Зеньковський визнав О. Козлова першим яскравим представником філософського персоналізму, у дусі Г. Ляйбніца і зазначив, що саме через нього відбулося відродження ляйбніціанства в російській філософії. Головний пафос творчості вченого носив чисто філософський характер, якому були притаманні релігійно-філософські розмисли. Загалом, В. Зеньковський відзначав, що філософські погляди О. Козлова розвивались за двома напрямками: з одного боку це гносеологічні погляди, а з іншого - досить глибока “метафізична потреба”. П. Астаф'єв, розглянув той напрям у творчості О. Козлова, у якому переважала думка, що філософія не може обійтись, як без метафізики, так і без таких понять як “істинно-суще”, “буття” і “субстанція”.

Значний внесок у вивчення особливостей філософії О. Козлова мали твори М. Лосського, який зазначав, що спершу уподобання вченого були спрямованими на такий напрям як соціалізм, а саме фур'єризм, і надалі на матеріалізм із позитивістським забарвленням. Пройшовши через філософію А. Шопенгауера і ознайомившись із працями Г. Тейхмюллера, О. Козлов сприймає всі погляди останнього й робить великий і самостійний крок уперед. М. Лосський, у панпсихізмі О. Козлова, центральним поняттям визнавав час та відзначав, що вчений займався не тільки метафізикою, а й розробляв проблеми теорії пізнання.

Щоправда були й такі вчені, які давали досить критичну оцінку творчому доробку О. Козлова (П. Нікітін, В. Лесевич, П. Аландський, П. Ткачов). Вони вважали, що заняття філософією є справою дуже сумнівною, а ті питання які розкриває філософія - це всього-на-всього “розумова гімнастика”. Самого ж філософа вони називають “вірним прихильником цієї науки” (П. Нікітін), якою можна займатися із заплющеними очима. Також однобічність при розгляді спадщини О. Козлова відмічалась і у В. Лесевича, який розглянув той період творчості вченого, де було зроблено критику позитивізму. П. Ткачов же, взагалі визнав погляди В. Лесевича і О. Козлова на філософію досить схожими, а останнього назвав “філософським однодумцем” В. Лесевича.

П. Аландський піддав сумніву два положення філософії О. Козлова. Перше стосувалося практичного значення філософії, друге - її спеціального предмету та відношення до науки.

Він не погоджувався з думкою вченого, що філософія допоможе подолати той розумовий розлад, який панує у суспільстві.

О. Нікольський, аналізуючи гносеологічні погляди О. Козлова, акцентував увагу на тому, що вони мали ідеалістичний характер, а центральним поняттям у його філософії було “буття”.

Для розкриття теми дисертаційного дослідження велике значення мали ґрунтовні дослідження сучасних вчених - Г. Аляєва, А. Бичко, І. Бичка, В. Горського, К. Дубровіної, В. Ільїна, М. Ільїна, А. Конверського, І. Кузнецової, М. Лука, Н. Мозгової, В. Нападистої, І. Огородника, В. Огородника, Д. Острянина, В. Плужнік, В. Пшеничнюка, М. Русина, М. Ткачук, Л. Фірсової, А. Черних, І. Шудрик, В. Ярошовця.

Зокрема, І. Огородник відмічав, що філософія О. Козлова формувались під впливом праць А. Шопенгауера, І. Канта і Е. Гартмана й видозмінювались в процесі його творчості, пройшовши шлях від матеріалізму і позитивізму до створення своєрідної системи так званого панпсихізму. Неабиякого значення на філософські погляди О. Козлова, мала “Монадологія” Г. Ляйбніца, яка була взята за основу. Розвиваючи ідеї Г. Ляйбніца і Р. Лотце, він проводить думку про відмінність свідомості та пізнання, і не обмежуючись тільки з'ясуванням значення філософії, розглядає її в ширшому плані.

М. Ільїн, проаналізувавши творчість О. Козлова, дійшов висновку, що ранній період творчості вченого мав історико-філософський напрям, який пізніше проявився як метафізичний персоналізм, а своє вчення він назвав панпсихізмом. Варто зазначити, що не зважаючи на ту ідеологію, яка існувала в пострадянські часи, все ж таки були вчені, які цікавились творчістю О. Козлова.

До них належить Л. Фірсова, яка розглядала погляди філософа, насамперед, як представника російського персоналізму, разом з тим зазначала, що система О. Козлова страждає незавершеністю, а його гносеологія була найважливішою складовою частиною всієї філософії вченого. Серед сучасних дослідників даної проблеми необхідно відзначити В. Нападисту, яка розглядала етичні погляди О. Козлова, які були спрямовані на становлення статусу етики як науки.

А. Черних охарактеризувала О. Козлова, як історика філософії, який багато уваги приділяв поняттю філософії та обґрунтуванню її необхідності, а основний пафос і найголовніше своє завдання бачив у спростуванні позитивізму. В. Плужнік розглядала О. Козлова як представника Київської школи філософії, а засадничу інтенцію вченого вона визначила як “плюралістичний субстанціоналізм”, як різновид персоналізму, а його філософію - як персоналістичну.

Аналіз літератури дозволяє зробити висновок, що майже всі твори щодо теми даного дисертаційного дослідження мають частковий, а подекуди і фрагментарний характер і висвітлюють лише деякі сторони наукової спадщини О. Козлова, що підтверджує зумовлену необхідність проведення дисертанткою самостійного, комплексного дослідження.

У другому розділі - “Предмет і метод філософії в історико-філософському вченні О. Козлова” - аналізуються завдання, які ставив перед собою мислитель - в намаганні обґрунтувати думку, що філософія є самостійною наукою, яка має свій особливий предмет і відповідний йому метод дослідження. Ці проблеми набувають неабиякої актуальності вже починаючи з другої половини ХІХ і початку ХХ ст. і на перший план виходять питання, які стосувалися саме сутності філософії як науки, її предмету і методу, що зайняло чільне місце в творчому доробку О. Козлова. Своє призначення вчений бачив у “служінні” філософії, яка з часу свого виникнення мала свій предмет, який не може і не повинен бути змішаним із предметом інших наук. Оскільки філософія має один предмет, то у неї неодмінно повинен бути і метод, згідно з цим предметом, і як наука вона може задовольняти такі людські потреби, які інші науки задовольнити не можуть. О. Козлов відстоював свою позицію, визнаючи, що філософія є наукою, тому що має характерні ознаки науки взагалі й завжди йшла пліч-о-пліч з іншими науками. Її метод полягає у питаннях про шляхи й засоби за допомогою яких добувається і будується саме поняття про світ, здійснюється той стан людської свідомості, який зветься світоспогляданням.

Зрозуміти як необхідно застосовувати ті або інші загальні форми й закони процесу пізнання до спеціального філософського пізнання і чим вони відрізняються - це питання вирішується в методології філософії, або ж теорії філософського пізнання, до змісту якої входить досить важливий елемент - вчення про критерій істини. Під критерієм істини О. Козлов розумів ті основоположення, якими могла б бути виміряна об'єктивна істинність пізнання. Щоб подолати відсталість суспільства у філософії і допомогти розвитку суспільної свідомості О. Козлов займався не тільки викладом власного розуміння філософії. Він досить детально розкривав ставлення інших учених до філософії, а також висвітлював відношення різних наук до філософії та її предмета і методу. Учений багато уваги приділяв історії філософії і підкреслював, що ще древні мудреці шукали знання про основу усіх речей, а світ у них складав предмет філософії. Усі ці вчення, хоча й відрізнялися за змістом, все ж таки зводились до одного предмета - це поняття про світ. Отже, за О. Козловим справжнім завданням філософії завжди було і буде побудова поняття світу, а предметом філософського пізнання може бути лише один світ. Істинна історія філософії має своїм завданням відновити процес розвитку філософської істини та знайти закон цього процесу. За переконанням О. Козлова, без допомоги інших наук, що досліджують сторони світу, філософія не зможе знайти вирішення тих проблем, із якими їй доводиться стикатись. Для побудови філософської системи необхідним і важливим підґрунтям повинні слугувати три окремі науки: психологія, логіка та історія філософії.

Психологія, яка є наукою про психічні явища і закони є головною складовою філософії. Найважливіше, але дещо нестійке місце між психологією і філософією займає логіка, яка є наукою не про всі пізнавальні процеси, а лише про мислення. Логіка більше всього пов'язана з філософією, тому що є наукою про форми і норми мислення. Із її допомогою філософія випрацьовує і встановлює критерій істини.

Обґрунтовуючи незалежність філософії, О. Козлов критикував такі напрями як: позитивізм, ідеалізм і матеріалізм, висвітлював їхню недосконалість і недоліки. Ідеальний реалізм учений розглядав переважно в особі тих представників цього напряму, у яких центральним пунктом була теїстична метафізична гіпотеза, на зміну якої, починаючи з 40-50-х рр. ХІХ ст. приходить філософія А. Шопенгауера.

О. Козлов, після ознайомлення й детального аналізу філософії А. Шопенгауера, високо оцінивши її, відзначив, що А. Шопенгауер не був ідеалістом, тому що в основі його філософії лежав принцип нерозумної волі з її недійсними, примарними об'єктами.

А найважливішою і найсуттєвішою складовою частиною його філософії було розширення ним поняття волі, яке він здійснив за допомогою перенесення цього поняття з однієї сфери явищ на явища цілого світу. Другим основним положенням А. Шопенгауера було: “світ є воля”.

Серед представників позитивізму найбільшої уваги О. Козлов надавав французькому позитивізму в особі О. Конта.

Основною помилкою позитивістів О. Козлов вважав те, що заперечуючи метафізику як науку, вони не давали ніякого пояснення, що під нею розуміють. Якщо ж узагальнити все те, що заперечували позитивісти під метафізикою, то виходить, що вони відносили до неї вчення про предмети, які не належать чуттєвому досвіду, відкидаючи вчення про дух, Бога, душу та наше “я”. До помилок позитивізму О. Козлов відносив невизнання ними вчення про матеріальні субстанції, про світ як єдине ціле, світовий процес, перші причини й останні цілі. Неопрацьованими та змішаними у позитивістів залишалися поняття знання та свідомості, і надання переваги практичній філософії над теоретичною.

До найголовнішої помилки у системі наук О. Конта, О. Козлов відносив відсутність у ній логіки, психології, теорії пізнання, що, безсумнівно, призводить до нерозділення знання на окремі науки. Такий догматичний підхід О. Конта до факту розділення та штучного винайдення основи для розподілу і класифікації наук, із піднесенням математики на рівень науки, і складає істинну основу позитивної філософії.

Послідовники О. Конта найбільшим здобутком його філософії вважали класифікацію або ієрархію наук і виведений ним закон трьох станів. За О. Козловим це неможливо зробити за відсутності теорії пізнання, логіки і психології, а шлях, який обрав О. Конт, розділивши науки на абстрактні й конкретні, при цьому повністю виключивши мистецтво з класифікації, був найпростішим. Встановлено, що винахід закону трьох станів, який послідовники О. Конта йому приписували, О. Козловим не визнавався, оскільки, на його думку, це було зроблено А. Тюрго і Бюрденом.

Поступово, на зміну еклектизму, спіритуалізму, позитивізму, що мали вагомий вплив у 50-60-ті рр. ХІХ ст., приходять більш свіжі течії. Насамперед, це представники французького позитивізму, які хоча й були послідовниками О. Конта (І. Тен, Т. Рібо, М. Полан, А. Фульє, Ж. Гюйо і Г. Тард) але у своїх поглядах, вже дещо відходили від позитивізму. Так, переважаючим у поглядах І. Тена, якого вважали послідовником англійської філософії Д. Юма, Д. Мілля, А. Бена, було те, що він не заперечував “на анатомічній основі” ні психології, ні теорії пізнання, ні логіки з її законами, як це робив О. Конт, хоча І. Тен не зробив методичного і точного визначення терміна “метафізика”. Він вважав матерію та дух неіснуючими, наголошуючи, що вся реальність вичерпується відчуттями й рухом. Філософію І. Тена О. Козлов охарактеризував як раціоналістичну, назвавши його послідовником М. Полана, який заперечував субстанціональність нашого “я” і стверджував, що для розуміння “я” не потрібна субстанція.

За визнанням О. Козлова, Т. Рібо більш безособово і об'єктивно віднісся до позитивізму. О. Козлов його назвав посередником між різними представниками одного й того ж філософського напряму.

У критичному огляді позитивізму О. Козлов значну увагу приділяє поглядам представників французького напівпозитивізму. Найяскравішим із них він називає А. Фульє, який бачив своє завдання не в узгодженні старих доктрин, а у відкритті нових принципів. О. Козлов умовно поділив філософію А. Фульє на три етапи: перший був викликаний цікавістю до платонізму, підставою для виникнення другого етапу стала філософія І. Канта.

Боротьбу двох непримиренних поглядів - індетермінізму й детермінізму А. Фульє намагався примирити за допомогою “ідей-сил”. Третій етап був підсумковим для другого, у якому розглядались ідеї права, які А. Фульє характеризував з огляду трьох народностей Європи. О. Козлов наголошував на одній із помилок у А. Фульє, яка полягала в тому, що метою науки він ставив істину, а завдання метафізики бачив у дослідженні реальності, разом із тим не зміг розібратися в поняттях свідомість і знання, не зрозумів існуючого в них змішання.

До послідовників А. Фульє О. Козлов відносить Ж. Гюйо, який прийнявши його “метод погодження доктрин”, і погодившись з ним у поглядах, так і не зміг провести задовільно свій еволюціонізм, а також не зміг розібратися з поняттями матерії і руху, що й завадило йому подолати, панівний на той час, дуалізм у філософії.

Серед інших представників напівпозитивізму О. Козлов називає і Г. Тарда, більша частина творів якого відноситься до суспільствознавства та правознавства, зазначаючи, що його філософія також страждала неопрацьованістю понять, неясність і можливість змішування яких досить прозоро спостерігалася в області метафізики, теорії пізнання і психології.

Підкреслюється, що суттєва різниця між цими представниками французького позитивізму полягала у тому, що на відміну від першої трійки представників чистого позитивізму, інші троє вже не заперечували метафізики взагалі, а внесли її в свою особисту філософію, визнаючи метафізику новою доповнюючою наукою, яка необхідна для найвищих потреб життя і головне для морального життя.

Саме ця різниця між двома групами французьких позитивістів і була причиною того, що О. Козлов для їхньої характеристики обрав новий термін і назвав їх напівпозитивістами (полупозитивистами), термін який уперше був застосований саме О. Козловим.

Хоча О. Козлов у своїх критичних зауваженнях і викривав деякі помилки у філософії позитивізму, все ж таки вважав, що вони залежали не від особистих рис, а від того, наскільки той чи інший філософ залежав від умов і обставин того часу, які неодмінно повинні були штовхнути його на шлях позитивізму. Сама ж боротьба між різними напрямами у філософії була їй лише на користь, тому що ще більше зміцнила її позицію в суспільстві.

У третьому розділі - “Сутність філософських категорій “субстанція”, “буття”, “рух”, “простір”, “час” у історико-філософській спадщині О. Козлова” проаналізовано значення понять субстанції, буття, руху, простору і часу та їхнє місце у історико-філософському вченні О. Козлова.

У дисертації зазначається, що ідея духовної субстанції досить чітко простежується у творах О. Козлова. Учений визнавав, що субстанція повинна бути не чуттєвою, а духовною, вона не може знаходитись у просторі й бути доступною зовнішнім почуттям. Саме ж поняття субстанції, утворюється у нас на основі внутрішнього досвіду, де ми знайомимося зі своєю особистою субстанцією, нашим “я”, а вже потім це поняття ми переносимо на інші субстанції духовні й матеріальні.

Було встановлено, що за О. Козловим наше розумове й духовне життя є функцією духовної субстанції, яка походить від її діяльностей. Цій духовній субстанції належить усвідомлення всіх відчуттів, почуттів і бажань, які виникають у неї внаслідок її діяльності, цій самій духовній субстанції належить і координація різних діяльностей, яка дає можливість дійти до гармонійної єдності, узгодити свою індивідуальну діяльність із діяльністю інших субстанцій. Сама ж діяльність духовних субстанцій є досить великою і необмеженою. Також О. Козлов визнавав існування субстанцій тільки матеріальних або тільки духовних, або ж і тієї й іншої разом, але не погоджувався із поєднанням двох субстанцій - духовної та тілесної. Він вважав, що розум є тією особливою діяльністю нашої субстанції, за допомогою якої ми з'єднуємо й роз'єднуємо елементи нашої свідомості. Розуміючи їх, окремо ми вирішуємо питання про буття і про небуття, і таким чином досягаємо пізнання речей у їхній дійсності, у загальному взаємному зв'язку, визнаючи їх як єдиний світ.

Для утворення поняття субстанції можуть слугувати тільки дві сфери: світ зовнішній, матеріальний, просторовий і світ внутрішній, даний нам у внутрішньому, безпосередньому досвіді. Не слід визнавати тільки одну субстанцію, або багато субстанцій, тому що це неодмінно приведе до розбіжностей, які впливатимуть на кількість і властивості субстанцій. На відміну від учених, які бачили діяльність субстанцій в одній тільки зміні їх місця у просторі, а інші в одному тільки пізнанні, О. Козлов визнавав у субстанцій різноманітну діяльність. Мислення є діяльністю, за допомогою якої ми виводимо безвідносні елементи із їхньої ізольованості, пов'язуємо їх і відносимо один до одного, воно також слугує посередником між різними областями свідомості. Одним із головних актів нашого мислення є судження. Воно складається з поєднання двох уявлень, які разом утворюють нерозривну єдність. Такі відносини в судженні супроводжуються відчуттям необхідності з'єднання в одне ціле двох його елементів - суб'єкта і предиката. Відчуття необхідності такого з'єднання базується на усвідомленні природи суб'єкта і предиката, це означає, що вони можуть бути з'єднані актом думки в одне ціле без протиріччя. Тільки усвідомлюючи необхідність такого з'єднання суб'єкта з предикатом, наша думка й буде дійсно думкою, актом судження. О. Козлов розумів під досвідом першопочаткову, не зовсім усвідомлену діяльність розуму, який з'єднує елементи простої, безпосередньої свідомості, а саме: усвідомлення своєї особистої істоти (субстанції) або Я, її діяльності і їх об'єктів. Така проста й безпосередня свідомість не відповідає кантівському “спогляданню” і шопенгаурівському “уявленню”.

Встановлено, що до першопочаткової свідомості О. Козлов відносить те, що сенсуалісти і позитивісти заперечували. Це групи першопочаткової свідомості які складаються зі свідомості наших дій і станів, а також зі свідомості нашої індивідуальної субстанції, нашого “я”. Ці три області свідомості можуть бути матеріалом для поняття буття й охоплювати всю першопочаткову свідомість.

Розходження між свідомістю і поняттям буття виникає тому, що свідомість не може прийняти форму судження, адже вона може належати і мати сенс тільки для того, хто сам існує, а тому вона неодмінно індивідуальна. Буття може бути загальним, мати тенденцію до формування подібно всім мислячим його істотам.

Ми можемо безпосередньо усвідомлювати тільки своє існування, будь-яке інше існування ми можемо усвідомлювати і знати безпосередньо тільки шляхом висновку. Помилки ж виникають від змішання свідомості (в тісному сенсі) безпосередньої і першопочаткової та свідомості (в широкому сенсі) посередньої й похідної. З'ясовано, що саме поняття буття О. Козлов розглядав із трьох сторін: буття, як зміст, є сукупністю всіх дійсних об'єктів, буття, як діяльність, є сукупністю всіх дійсних актів, третім було “я”, якщо “я” обіймає всі об'єкти і всі діяльності то воно є сукупністю та єдністю об'єктів і діяльностей.

Також було встановлено, що О. Козлов відносився до вчених, які заперечували реальність простору і часу. Так, заперечуючи реальність часу він наділяв його такими ознаками, як безкінечність, безкінечна ділимість, неперервність, властивості якого - суть властивості нашої розумової діяльності. Час не може існувати сам по собі незалежно від діяльності мислячої субстанції та від її акту.

Також заперечуючи реальність простору О. Козлов визнавав, що в просторі немає нічого дійсно сущого ні субстанцій, ні акциденцій, тому що все суще вичерпується й тими, й іншими. Простір з усіма своїми властивостями не може існувати сам по собі, незалежно від свідомості, він є тільки актом уявлення усвідомлюючого суб'єкта. Також О. Козлов заперечував можливість існування кривого простору і більше ніж трьох вимірів. Якщо ж допустити можливість існування нового четвертого виміру це означало б припускати простір поза простором, або простір за межею нашого безмежного простору, а це порожні слова.

Із проведеного дослідження ми дійшли до висновку, що під дійсним рухом О. Козлов розумів зміну актів взаємодії нашої істоти з іншими істотами, насамперед із тими, які являються нам в образі нашого тіла. Сам фізичний рух, або зміна тілом свого місця в просторі є уявним і безпросторовими, а просторові образи є тільки значки дійсних субстанцій. Поняття руху вчений розглядав із трьох точок зору - метафізичної, психологічної та фізичної, надаючи перевагу метафізичній.

Було встановлено, що пройшовши через усі напрями, О. Козлов все ж таки зупинився на філософському переконанні, яке має назву панпсихізм. Хоча панпсихізм є досить непомітним серед інших напрямів у філософії, його важливі елементи можна знайти у вищих світових релігіях, а його особливі риси входять до інших філософських течій.

До родоначальників панпсихізму як філософського напряму, О. Козлов відносив Н. Мальбранша, Дж. Берклі і Г. Ляйбніца. Але відмічав, що у їх вченнях спостерігалася деяка різниця в самому визначенні панпсихізму.

У Н. Мальбранша всі речі ми споглядаємо у Богові, у Дж. Берклі те, що нічого немає окрім духів і їхніх ідей або уявлень, більшість положень монадологічної системи Г. Ляйбніца утворюють внутрішнє ядро панпсихізму. О. Козлов же визначав панпсихізм як такий напрям, у якому викривається першопочаткова беззвітна метафізика, і у якому все суще визнається психічним, у якій би то не було малій ступені інтенсивності, у якому заперечується буття абсолютно - безсвідоме.

У панпсихізмі О. Козлова зовнішній предметний світ є світом уявним, а внутрішній, психічний є світом реальним. Наше життя це ряд психічних процесів, які проходять у нас відображаючи зв'язок з аналогічними процесами у подібних нам нижчих субстанцій, образ яких ми маємо у клітинах нашого тіла. А смерть не означає повне знищення, вона є тільки розривом тісного зв'язку наших діяльностей із діяльностями цих субстанцій. Наша субстанція зі смертю не знищується, вона продовжує своє існування, а тому і тісний зв'язок з іншими субстанціями теж не припиняється, він тільки відновлюється і не по частинах, а разом. У релігійних вірування це є перевтіленням, яке також досить детально висвітлюється панпсихізмом.

У четвертому розділі - “Релігійні проблеми в історико-філософській концепції О. Козлова” проаналізовано філософську позицію вченого стосовно релігії.

Проведена теоретична реконструкція релігійних поглядів О. Козлова дозволяє визначити, що корінь всякої релігії міститься в нашому безпосередньому усвідомленні Вищої істоти або Бога. Це безпосереднє усвідомлення, до якого здатні всі люди, за своєю природою, та яке вони дійсно мають, ніяк не повинно бути змішаним із будь-яким знанням про Бога. Безпосереднє усвідомлення Вищої істоти ще не можна вважати знанням про неї, а знання про неї настає тоді, коли на цей пункт свідомості звертається вся діяльність нашої субстанції. До такої діяльності О. Козлов відносить - пізнавальну, чуттєву, вольову і рухому. Встановлено, що за визначенням вченого релігія є особливою сферою нашого життя, яка складається з координації актів всіх діяльностей та їхнього особливого відношення до одного й того ж об'єкта свідомості. Існує безкінечне різноманіття в координації актів і продуктів діяльностей, які створюють релігію. Різноманітна цінність усіх актів із логічної, естетичної й моральної дає підстави для виникнення різниці й різноманітності релігій. За О. Козловим - релігія не може бути індивідуальною, вона є суспільною, адже люди живуть у постійному спілкуванні і взаємодії між собою, тому всі функції життя, у тому числі й релігійна, відбуваються в зв'язку та в координації між собою. Учений зазначав, що окрім релігії існує багато інших життєвих функцій, за допомогою яких людина входить у взаємодію та в різні відносини з іншими субстанціями.

Серед особливих інститутів у суспільній релігії О. Козлов виділяв церкву, яка також є продуктом релігійної свідомості. Саме вона виробляє, формулює й зберігає знання про Вищу істоту, а разом із тим і підтримує та зберігає загальноприйняті форми спілкування з Вищою істотою. Окрім церкви існує багато інших суспільних установ, у яких люди спільно виробляють і зберігають форми актів різних людських діяльностей. Однією з таких установ є держава. Церква й держава є самостійними організаціями, мають різні функції й цілі, які однаково необхідні людству.

У даному контексті цікавою є характеристика римсько-католицької церкви, яку зробив О. Козлов. Відділившись від західної, вона перестала бути церквою й інститутом для релігійних цілей, для відношення людей до Вищої істоти, і поступово перейшла в особливу форму - ідолопоклоніння. Істинний Бог у католиків почав постійно поступатися місцем новому божеству - католицькій церкві. Коли ж ця церква зовсім перетвориться в Бога, тоді царство боже та царство небесне розчиниться й зникне в земному царстві католицької церкви. Основний принцип католицизму - безумовне підпорядкування держави церкві О. Козловим заперечувався.

Як зазначав О. Козлов, філософії необхідно відмовитися від домагання своєї ідеї і постулату ототожнювання з Богом Одкровення, тому що вона не є компетентною в теологічних питаннях. Тільки богослови цілком компетентні визначати, яке з філософських понять, і у якій системі вони збігаються з Богом богослов'я. Поділ предметів і областей наук буде в більш виграшному становищі, як для теології, так і для філософії, якщо вони будуть строго відокремлювати свої предмети. За телеологічним світопоясненням кожна з існуючих у світі речей і всі разом мають у своїй основі щось загальне й таке, що не тільки складає сутність їх буття, але й те, від чого залежать усі взаємні відносини речей, весь порядок й остання ціль їхнього розвитку.

Наше знання ще далеко незакінчене, і перед ним кожен день відкриваються все нові й більш розповсюджені горизонти. Це у свою чергу, викликає іншу думку про безкінечність простору і часу. В основі безкінечності часу, простору та світу лежить, незалежна ні від яких форм абсолютна безкінечність абсолютного буття, яку О. Козлов називає - безкінечністю Бога. Та не дивлячись на всі помилки та труднощі, які виникали навколо утворення поняття “Бога”, головною категорією, якою необхідно керуватись, у визначенні цього поняття, за О. Козловим, є категорія субстанціональності, тому що Бог, з усіх можливих для нас визначень, не може бути нічим іншим, як субстанцією.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки: персоналізм філософія істина

- встановлено, що в межах історико-філософської концепції О. Козлова було обґрунтовано розуміння філософії та історії філософії як науки, яка має чітко визначений предмет, методи, завдання та специфічні проблеми;

- в основу історико-філософського вчення О. Козлова були покладені такі науки як: психологія та логіка. Критика О. Козловим основних сучасних йому філософських напрямів (позитивізм, ідеалізм, матеріалізм) має значний евристичний потенціал для розвитку сучасних історико-філософських вчень, в історико-філософському доробку О. Козлова було розроблено такі філософські категорії: субстанція, свідомість, буття, час, простір, рух. Домінуючою серед них є поняття духовної субстанції. У своєму історико-філософському вченні О. Козлов обґрунтовує та вводить у науковий обіг новий термін - напівпозитивізм (полупозитивізм) до якого відносить - О. Конта, І. Тена, Т. Рібо, М. Полана, А. Фульє, Ж. Гуйю, Г. Тарда;

- філософські поняття О. Козлов розглядав на основі панпсихізму. Панпсихізмом, на думку вченого, є напрям, у якому викривається першопочаткова беззвітна метафізика, і в якому все суще визнається психічним, у якому заперечується буття абсолютно-безсвідоме. Панпсихізмом визнається велика кількість реальних істот, які складають світ;

- з'ясовано, що релігія в історико-філософському вимірі постає як особлива форма нашого життя і як наслідок церква й держава це самостійні організації, які мають різні функції й цілі і є необхідним для людства;

- в результаті проведеного дослідження можна стверджувати, що історико-філософське вчення О. Козлова є визначним внеском у розвиток академічної філософії в Україні і не втрачає своєї актуальності в наш час.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ярмоліцька Н.В. Поняття релігії та бога в історіософській концепції О. Козлова / Н.В. Ярмоліцька // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2006. - Вип. 76-79. - С. 101-104.

2. Ярмоліцька Н.В. Класифікація наук за О. Контом в контексті філософських поглядів О.О. Козлова / Н.В. Ярмоліцька // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2006. - Вип. 81-83. - С. 112-115.

3. Ярмоліцька Н.В. Філософія О. Козлова і французький полупозитивізм / Н.В. Ярмоліцька // Філософські проблеми гуманітарних наук. - 2006. - Вип. 10-11. - С. 133-138.

4. Ярмоліцька Н.В. Поняття субстанції, буття, руху, простору, часу у панпсихізмі О.О. Козлова / Н.В. Ярмоліцька // Гуманітарні студії: зб. наук. праць. - 2008. - Вип. 4. - С. 59-66.

5. Ярмоліцька Н.В. Філософські погляди О. Козлова: матеріали міжнар. наук. конф. “Історія філософії: теорія та методологія (До 110-річчя від дня народження Валентина Фердинандовича Асмуса)”, (Київ, 17 груд. 2004 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - С. 156-158.

6. Ярмоліцька Н.В. Релігійні погляди О.О. Козлова: матеріали доповідей та виступів міжнар. наук. конф. “Дні науки філософського факультету - 2005” (Київ, 26-27 квіт. 2005 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. - Ч. І. - С. 116-118.

7. Ярмоліцька Н.В. Французький позитивізм в контексті філософських поглядів О.О. Козлова: матеріали доповідей та виступів міжнар. наук. конф. “Дні науки філософського факультету - 2006”, (Київ, 12-13 квіт. 2006 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006 / Ч. ІІ. - С. 42-44.

8. Ярмоліцька Н.В. Естетичні погляди О.О. Козлова: матеріали міжнар. наук. симпозіум “Доля філософії в сучасному світі” (до Всесвітнього дня філософії ЮНЕСКО), (Київ, 16-17 лист. 2006 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - С. 153-155.

Размещено на Allbest.ru