Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 111.852 : 78.01”18”/”19”

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Філософія музики в контексті європейської музичної культури XIX-XX століття

Спеціальність 09.00.08 - естетика

Тормахова Анастасія Миколаївна

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Однією з нагальних проблем сучасної культурної ситуації є питання зміни форм самореалізації та самоактуалізації людини. Серед останніх музична творча діяльність завжди займала одне з найважливіших місць в житті людства. Урізноманітнення музичних стилів, жанрів, напрямків потребує відповідного осягнення, яке ґрунтувалося б на переосмисленні багатовікового досвіду музичної культури у безпосередньому зв'язку з сучасними досягненнями наукової думки у галузях філософії, культурології, мистецтвознавства та інших наук. Це, в свою чергу, за необхідністю вимагає ґрунтовної систематизації теоретичного та практичного досвіду осмислення музики, її онтологічних та гносеологічних засад. Розуміння сучасної музичної ситуації, як складової загального процесу культуротворення, неможливе без розгляду взаємодії музичної практики та її філософського розуміння в процесі їх історичного розвитку.

Філософія музики є галуззю філософського знання, що знаходиться на перетині філософсько-естетичної і музикознавчої проблематики, синтезує у собі пізнавальні можливості філософії, естетики та теорії мистецтва. Розвиток естетичного знання та художньої практики вимагає вивчення нових тенденцій музичного сприйняття та функціонування музики у процесах естетико-художнього формотворення. Друга половина XX ст. і початок XXI ст. пов'язані з теоретико-мистецтвознавчими дослідженнями, що розширюють знання про форми побутування музики. Розуміння сучасних тенденцій в музичній культурі, закономірностей її розвитку неможливе без усвідомлення надбань попередньої думки, філософської зокрема, стосовно цих проблем.

Філософія музики спрямована на обґрунтування сутності музики як форми буття, способу життєдіяльності людини. Відповідно природа музики, її роль в процесі людинотворення, специфіка понятійно-категоріального апарату, що складає систему мислення про музику, є предметом філософсько-наукового інтересу.

Узагальнюючи музикознавчий науковий досвід, філософія музики піднімає ці розмисли на новий рівень досліджень, які визначаються вищим ступенем узагальненості знання, включення цієї форми життєдіяльності людства в систему універсальних зв'язків. Філософія музики відрізняється від музикознавства характером кореляції з емпіричною реальністю. Філософські концепції відштовхуються насамперед не стільки від формально-змістовної конкретики творів мистецтва, скільки від системного мислення про універсальні закони буття, і, відповідно, - їх функціонування в практичній творчості людини.

Аналіз окресленої проблематики обумовив звернення до праць представників філософсько-естетичної думки, ідеї яких справили значний вплив на формування філософії музики: Піфагора, Дамона, Платона, Аристотеля, Григорія Нисського, Арібо Схоластика, Августина, Фоми Аквінського, Е.Ротердамського, П.Меланхтона, Л.Валли, Н.Кузанського, В.Галілея, Ж.-Ж. Руссо, Г.Е.Лессінга, Д.Дідро, І.Г.Гердера, І.Канта. Власне “класичний” етап розвитку філософії музики, що припадає на XIX cт., пов'язується нами зі спадщиною Г.В.Ф.Гегеля, Ф.В.Й.Шеллінга, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, а розвиток та модифікація філософії музики в XX ст. - з працями Т.Адорно, С.Лангер, О.Лосєва.

Розгляд динаміки розвитку проблем музичного мистецтва неможливий без залучення поглядів теоретиків та композиторів, які в теоретичних роботах узагальнили власний практичний досвід. Це обумовило наше звернення до ідей таких діячів мистецтва, як І.Тінкторіс, Л.Глареан, Ж.Депре, Дж.Царліно, Фр.Салінас, А.Гретрі, І.Маттесон, Р.Вагнер, А.Онеггер.

Дослідження історії формування естетичних проблем музики безпосередньо пов'язане з тим спектром наукових розвідок, які стосуються розробки методологічних проблем мистецтва, музики зокрема, що передбачало звернення до праць М.Булатова, В.Ванслова, Г.Гачєва, І.Герасимової, А.Гулиги, К.Долгова, Д.Золтаі, І.Іваньо, Е.Ільєнкова, О.Капічіної, П.Карабущенко, А.Клюєва, П.Копніна, О.Кривцуна, В.Кузнєцова, Т.Ліванової, В.Лічковаха, О.Лосєва, Г.Макаренка, В.Михальова, Н.Очеретовської, М.Овсяннікова, Л.Подвойського, О.Рябініної, В.Суханцевої, М.Уварова, Й.Уйфаллуши, А.Фарнштейна, В.Шестакова, М.Черкашиної, Ю.Юхимик та інш.

Філософія музики вплинула на розвиток європейського теоретичного музикознавства XX cт. Звернення до праць таких музикознавців, як М.Арановський, Б.Асаф'єв, Ю.Бичков, В.Бобровський, Ю.Бонфельд, Ю.Кремльов, В.Медушевський, В.Москаленко, Є.Назайкінський, А.Сохор, Ю.Холопов було зумовлене намаганням віднайти відповідні точки перетину між різними галузями знання про музику.

Сучасний розвиток філософської галузі знання про музику безпосередньо пов'язаний з теоретичними напрацюваннями представників вітчизняної філософсько-естетичної думки, в яких розроблюються методологічні проблеми естетики, питання онтології та гносеології мистецтва, феномену естетичного. Це - роботи Т.Андрущенко, С.Балакірової, М.Бровка, В.Гриценко, І.Живоглядової, Н.Жукової, А.Канарського, Д.Кучерюка, Л.Левчук, Л.Мізіної, І.Нікітіна, О.Оніщенко, О.Павлової, В.Панченко, О.Поліщук, Р.Шульги.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах наукових досліджень кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єкт дослідження - музика як естетичний та соціокультурний феномен.

Предмет дослідження - філософія музики як окрема галузь філософського знання.

Метою дисертаційного дослідження є аналіз формування та розвитку філософії музики як окремої галузі філософського знання, її впливу на естетичну теорію і музикознавство та світоглядні орієнтири європейської культури XIX-XX ст.

З окресленою метою дослідження пов'язані основні завдання дисертації:

· визначити сутнісні характеристики філософії музики як окремої галузі філософського знання на основі аналізу естетики німецької класичної філософії;

· дослідити теоретичні та культурно-естетичні передумови, логіко-історичні особливості становлення проблемного кола музичного знання від античності до епохи Просвітництва;

· проаналізувати вплив еволюції уявлень про сутність мелодії, гармонії, ритму, модуляції на формування понятійно-категоріального апарату нової науки про музику;

· розглянути урізноманітнення предмету осмислення музики в філософсько-естетичній культурі XIX-XX cт.;

· розкрити специфіку проблемного кола питань філософії музики XX ст.

· виявити методологічний потенціал філософії музики у зв'язку з розвитком вітчизняної естетичної думки та європейського музикознавства XX cт.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Мета дослідження зумовила звернення до філософських, естетичних та мистецтвознавчих джерел.

В аналізі проблеми формування основних ідей філософії музики застосовується історико-філософський та логічний метод дослідження. Виокремлення її основної проблематики ґрунтувалося на використанні аналітичного методу.

Комплексний аналіз міждисциплінарних естетико-музикознавчих зв'язків використано для дослідження впливу філософських ідей на формування основних напрямків теоретичного мистецтвознавства XX ст.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській естетиці здійснено комплексний аналіз основних сутнісних характеристик філософії музики як окремої галузі філософського знання. Дослідження проведено у зв'язку з історією формування та еволюцією музики в культурному просторі європейського теоретико-практичного досвіду естетизації світу, музичної культури XIX-XX ст. зокрема.

Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, що виносяться на захист:

· Вперше досліджено становлення філософії музики як історії формування філософсько-естетичної системи, в якій органічне поєднання онтологічних та гносеологічних питань буття є результатом вибудовування теорії не навколо музики чи у зв'язку з нею. Але - з самої музики як самовиявлення універсального, абсолютного, осягнення якої ґрунтується на оперуванні узагальненими родовими рисами буття;

· Доведено, що формування філософських засад пізнання музики в епоху античності та середньовіччя, урізноманітнення музичної практики в епоху Відродження та здобутки системного мислення XVII - XVIII ст. створили умови для набуття філософією музики статусу окремої галузі філософського знання;

· Проаналізовано на основі еволюції осмислення мелодії, гармонії, ритму та модуляції, їх існування як в якості конкретно-музичних понять, так і естетичних категорій загально-філософського рівня, формування нового розмислового понятійно-категоріального буття, чиї складові постають в якості всезагальних визначень буття;

· Визначено “класичний” етап розвитку філософії музики, в межах якого досліджено урізноманітнення предмету осмислення музики через включення до її складу категоріальних схем мислення і принципів побудови теорії, де філософія музики постає філософією пізнання всезагальних і необхідних основ духовного буття;

· Вперше проведено системний аналіз філософсько-естетичних пошуків вітчизняної естетичної думки XX - початку XXI ст.; прослідковано безпосередній зв'язок вітчизняного теоретичного досвіду естетизації світу з основними методологічними проблемами філософії музики;

· Проаналізовано засадничу роль методологічного доробку, сформованого в межах попереднього періоду розвитку філософії музики, для сучасних музикознавчих розвідок специфіки мислення, що торкалися аналізу основних компонентів музичної логіки та мови, своєрідності музичної форми та проблем інтонаційної природи музики.

Теоретичне та практичне значення дослідження. В теоретичний ужиток сучасної української естетики вводиться проблематика філософії музики, що дозволяє поглибити знання про розвиток філософсько-естетичної рефлексії щодо музики як знання про універсальні закони людського буття та мистецтва. Висновки дисертації, отримані в результаті інтеграції знання із різних галузей науки, можуть бути використані як в естетичній, культурологічній, так і мистецтвознавчій теоріях. Практичне значення результати дослідження можуть мати при читанні курсів з естетики, історії мистецтва, культурології, історії філософії та музикознавства. Висновки роботи можуть бути використані при написанні підручників, посібників та навчально-методичних розробок з даної тематики.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася шляхом обговорення на кафедрі етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та висновки дисертації знайшли втілення у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях: «Дні науки філософського факультету-2006» (Київ, 2006 р.); міжнародній науковій конференції «Обрії свободи» (Київ, 2006 р); міжнародній науковій конференції «Філософія етнокультури та морально-естетичні стратегії громадянського самовизначення» (Чернігів, 2006 р.); міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «III Харківські студентські філософські читання» (Харків, 2006 р.); «Дні науки філософського факультету-2007» (Київ, 2007 р.), «Дні науки філософського факультету-2008» (Київ, 2008 р.), «Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009» (Київ, 2009 р.).

Публікації. Основний зміст і висновки дисертації висвітлені у 10 наукових працях, 4 з яких - статті у фахових наукових збірниках, 6 - тези доповідей на міжнародних конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою проблеми, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, що містять 13 підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг дисертації - 201 сторінка, у тому числі список використаних джерел (у кількості 200 найменувань) поданий на 19 сторінках. Обсяг основного тексту становить 182 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, окреслюється ступінь її наукової розробленості, визначаються мета і завдання, характеризуються методи дослідження, формулюються наукова новизна роботи, її практичне та теоретичне значення, наводяться дані про публікації й апробацію роботи.

У першому розділі - «Теоретичні та культурно-естетичні передумови формування філософії музики» - в межах історії розвитку західноєвропейської естетичної думки аналізуються ідейно-теоретичні передумови формування музичної проблематики від доби античності до Просвітництва та її еволюції до рівня наукового загально-філософського знання.

У підрозділі 1.1 - «Особливості становлення проблемного кола філософії музики в добу античності» - досліджується еволюція усвідомлення природи та значення музики як окремого феномену, починаючи з античної міфології до філософського осмислення в межах античної науки.

Естетична проблематика щодо музичного мистецтва визначається домінуванням двох проблем - аналізу музичного етосу та числової теорії музики. В роботі акцентується увага на формуванні нового предмету філософських розмислів в межах теорії евритмії (Піфагор), магічно-цілющих властивостей музики (каноніки), мімезису (Аристотель). Розмежування теоретичної та практичної сфер музики, теорія «гармонії сфер», елементи числової теорії піфагореїзму, аналіз засобів музичної виразності закладають основи онтологічної проблематики та гносеологічних питань філософії музики.

У підрозділі 1.2 - «Музика як наука в культурі західно-європейського середньовіччя» - здійснюється аналіз модифікації античних ідей у відповідності до змін світоглядних орієнтирів, досліджується процес зростання загальної теоретизації музичної діяльності.

Середньовічне розуміння музики насамперед як науки, а не як мистецтва формувалося під впливом неопіфагорейства і неоплатонізму, від яких запозичується схильність до числової символіки й алегоричного тлумачення музики. На новому рівні проробляються ідеї числової будови музики, нерозривного зв'язку в музиці числа, форми, краси. Проблема музичного етосу розвивається з точки зору його катарсичних проявів. Мелодія починає розглядатись як найбільш дієвий компонент музики, що є джерелом естетичної насолоди.

Посилюється значення ролі музики в процесі комунікації. Основними функціями постають: розвиток етичних якостей, досягнення благочестя, морального виховання. Музика розуміється як відбиток світової гармонії, виступає у якості засобу прилучення людини до істинного буття, є втіленням магічної сили числа, сферою, що знаходиться між почуттєвим і трансцендентальним світами.

У підрозділі 1.3 - «Естетичні проблеми теорії та практики музичного мистецтва Відродження» - аналізуються особливості розвитку музичної культури та музичного мислення в добу Ренесансу.

Музика починає звільнятись від обов'язково-практичного призначення. На перший план виступають її естетичні і пізнавальні функції, здатність відображувати внутрішній світ людини і навколишню дійсність. Затверджується ідея естетичного впливу музики на людину (М.Преторіус, П.Меланхтон, Г.Лейбніц). Принцип автономії музичного мистецтва розвивається у працях Б.Марчелло, Глареана. Поступово основною вимогою стає яскрава демонстрація почуттів, трактування музики в якості джерела естетичної насолоди (Л.Валла, Дж.Царліно, Н.Кузанський) і відречення від її схематично-математизованого розуміння.

Здійснюються різноманітні, часом протилежні трактовки ідеї музичного етосу. З одного боку, підтримується середньовічне тлумачення музики як одного з найвпливовішого з мистецтв, підкреслюється залежність змісту музичного етосу не тільки від ритму і розміру твору, але й від стилю, манери виконання, особливостей інструментовки твору (Е.Ротердамський, П.Меланхтон, І.Тінкторіс). Одночасно - виникає ідея заперечення безмежного впливу музики на особистість (Кунау). На новому рівні постають ідеї піфагорійської школи. І.Кеплер прагне модернізувати релігійний антропоморфізм, відродивши уявлення про musica mundane. Виникають спроби оновлення критерію видової класифікації музики (Фр.Салінас). Закладається ідея визначної ролі мовної інтонації у створенні образності та виразності мелодичної лінії, що теж стане провідною не лише для філософії музики, а й центральною для вітчизняного музикознавства XX ст.

В підрозділі 1.4 - «Просвітництво: від гносеології до онтології музики» - досліджується процес поступової еволюції філософських розмислів від аналізу існуючої мистецької музичної практики до трактовки музики в якості засобу пізнання і форми буття.

Доба Просвітництва - остаточний етап формування ідейних передумов філософії музики. Поряд з міркуваннями гносеологічного характеру (проблеми сприйняття, постать слухача, різноманітність смаків (Д.Г'юм, Ш.Батте)) поглиблюється онтологічна проблематика. «Природність» музики полягала відтепер не тільки в наслідуванні об'єктивним явищам зовнішнього світу, але й в природному як істинному відображенні людської природи, людського “Я” (Ж.-Ж.Руссо). Поглиблюється розуміння взаємозалежності між змістом та внутрішньою формою твору, що вважається єдиною перетворюючою структурою в музиці (Г.Лессінг).

Важлива віха у формуванні філософії музики - аналіз засобів музичної виразності, а саме гармонії та мелодії, що поступово відходить від безпосередньої конкретики та поступово піднімається до рівня універсальних узагальнень. Негативну оцінку отримує такий принцип побудови твору як поліфонія, через її схоластичність, штучність та недостатню чуттєвість (І.Маттесон). Гармонії надається роль “куратора” музичних процесів (Н.Буало). З іншого боку - визначається головна роль мелодичної сфери, в той час як гармонія сприймається як похідна від неї (І.Маттесон). Актуалізується ідея надзвичайної ролі мовної інтонації, завдяки якій уможливлюється процес передачі емоційно-афективного стану та власне сфери мелодики у творі (Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро, А.Гретрі).

Попередні ідеї щодо музичного мистецтва зазнають змін: концепція етосу трансформується у ідею виховання фольклором, яке досягається його загальнозрозумілістю (І.Гердер); здійснюється оновлення теорії мімезису, яка відтепер пов'язується з наслідуванням внутрішнього світу індивіду; наголошується на наявності в музиці сенсу, який неможливо передати через «геометричну» прорахованість співзвуч та музичних послідовностей (Ш.Батте).

Другий розділ - «“Класичний” етап розвитку філософії музики: від конкретно-музичного до загально-філософського» - присвячено визначенню “класичного” етапу розвитку філософії музики, розширенню предмету осмислення музики через включення в її склад категоріальних схем мислення і принципів побудови теорії, де філософія музики постає філософією пізнання всезагальних закономірностей та основ духовного буття. Філософія музики досліджується як історія формування філософсько-естетичного знання, що, органічно поєднуючи онтологічні та гносеологічні підходи до вивчення, є результатом вибудовування теорії музики як самовиявлення універсального, абсолютного.

У підрозділі 2.1 - «Культурний простір естетико-музикознавчих досліджень XIX ст.» - аналізується картина музичного життя XIX ст.

В роботі визначається характерна риса музичного мистецтва XIX ст. - відсутність спільної естетичної домінанти - видової, родової, жанрової. Звертається увага на зародженні нового децентралізованого типу художньої культури, на остаточному затвердженні виконавства в якості самостійного, незалежного від композиції різновиду музичної діяльності, на розвитку музичних форм, що супроводжується як видозміненням вже існуючих (симфонія), так і виникненням суто нових жанрів, на зростанні тенденції до синтезу музики з іншими видами мистецтва, що виявляється у появі програмної музики.

В дисертації розглядається формування української національної композиторської школи. Класицистські за формою твори І.Вітковського, А.Галенковського, А.Данилевського, Г.Рачинського та П.Селецького, здебільшого мали яскраво виражений національний характер тематизму, що було більш притаманним музичним творам романтичного спрямування. Досліджується своєрідність творчості М.Аркаса, С.Гулак-Артемовського, М.Вербицького, М.Калачевського, М.Лисенка, П.Ніщинського, В.Сокальського.

У підрозділі 2.2 - «Філософія музики в контексті естетики І.Канта, Г.В.Ф.Гегеля та Ф.В.Й.Шеллінга» - аналізується власне філософія музики, що представлена філософсько-естетичними поглядами Г.Гегеля та Ф.Шеллінга.

Взаємовідношення між філософією та мистецтвом в XIX ст. отримують принципово інший характер, ніж в попередні епохи. В філософії виникає потреба в обґрунтуванні самої сутності мистецтва, музики зокрема, яка втілюється в межах німецької класичної філософії. Становлення філософії музики як специфічної галузі філософського знання органічно пов'язане зі створенням власної методології. Відтепер йде мова не просто про філософські знання про музику, а про філософію музики як самостійну сферу осягнення музичного буття.

В дисертації зазначається, що в естетичних поглядах І.Канта немає повно представленої системи філософії музики, проте, через аналіз теорії естетичного, проблему сприйняття художнього твору, ідею творчої геніальності митця, доцільності без мети виокремлюються основні положення, що є вірними для музичного мистецтва. Музика у Канта пов'язана з можливістю виразу афектів, що перетворює її на елемент мови. Постулюється відсутність в музиці конкретного понятійного змісту та її естетичної та гедоністичної функції.

Остаточне формування філософії музики здійснюється у Г.В.Ф.Гегеля та Ф.В.Й.Шеллінга. В межах розуміння мистецтва в якості виявлення абсолютного духу в індивідуальній своєрідності, важливим вихідним аспектом досліджень є проблема діалектичної ієрархічної єдності змісту і форми, що представлена у вигляді процесу. Виявляється взаємозалежність та взаємопов'язаність усіх процесів музичного мистецтва і гнучкі переходи змісту у форму (Гегель), як по вертикалі, так і по горизонталі. Відмінність музики від інших видів мистецтва вбачається у її крайній суб'єктивній проникливості. філософія музика європейський культура

Аналіз мелодії, гармонії, ритму, модуляції в попередню епоху в якості засобів музичної виразності в філософії музики еволюціонує до розгляду їх як специфічних форм мислення і буття, наділяється субстанційністю. Мелодія є вищим поетичним виміром музики, в якому виявляється основна естетична та гедоністична функція музики (Г.В.Ф.Гегель). Через категорію мелодії в філософії музики знаходить свій розв'язок проблема втілення суб'єктивності в мистецтві, яка є актуальною для романтичного світогляду XIX cт.. Здійснюється співставлення вокальної та інструментальної музики, де сфера останньої надає більшої творчої свободи митцю.

Філософія музики Ф.Шеллінга формується в межах його загального аналізу мистецтва, що виступає вищою формою духовної діяльності людини. Музика є мистецтвом самоусвідомлення, має справу з чистою формою і є найбільш абстрактним мистецтвом серед усіх інших. Музичні форми, є, також, формами буття небесних тіл як таких.

В філософії Ф.Шеллінга аналізуються засоби музичної виразності, що набувають рівня категоріального осмислення. Ритм розглядається як втілення єдності в безмежності. Музика в цілому і основні її складові, як-то: ритм, модуляція і мелодія, всі разом підпорядковані ритму; гармонія трактується як поєднання в абсолютну єдність всіх можливих одиничностей, що розрізняються за модуляцією; мелодія - це інтегрований ритм. Мелодія уявляється абсолютним втіленням нескінченного в скінчене. Гармонія є втіленням тотожності в різноманітному, але ця єдність символізується протилежною, ідеальною єдністю. Ритм і гармонія виражають форми вічних речей. Музика виявляється почутим ритмом і гармонією. Ф.Шеллінг встановлює вищий зміст ритму, гармонії і мелодії. З його точки зору, вони є першими найчистішими формами руху в універсумі, що тотожні ідеям.

У підрозділі 2.3 - «Формування провідних ідей філософії музики та ірраціоналізація буття (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, Р.Вагнер)» - філософія музики А.Шопенгауера, Ф.Ніцше та Р.Вагнера аналізується як етап нової проблематизації місця мистецтва в загальній світобудові, онтологічного статусу музики, творчого процесу, постаті митця.

Своє продовження знаходить кантівська ідея порівняння музики та мови (А.Шопенгауер). Здійснюється еволюція ідеї зв'язку музики та числа, згідно якої музика, подібно до чисел, є найбільшою абстракцією, через яку можна пізнати складні числові співвідношення, що закладені в основі світу. Для А.Шопенгауера вся музична тканина стає своєрідною структурною моделлю світу, її елементи нерозривно взаємопов'язані і взаємоузгодженні. Лише мелодія здатна передати справжню істину світу, яка надихається на це волею. Створення ж мелодії належить до справи генія, який робить істину зрозумілою людству. Чотири основні гармонічні музичні голоси розглядаються в якості певного ступеню відображення об'єктивації волі, що існує у природі. Вибір А.Шопенгауером музики як особливого виду мистецтва зумовлений, насамперед, впевненістю у наближеності музики до чистої ірраціональності, що поєднує її зі світовою волею. Вихід з кола перетворень діянь світової волі можливий лише через естетичну насолоду, яка надається музикою.

В контексті класифікації видів мистецтва Ф.Ніцше подає значення музики, як найбільш повного вираження діонісійського начала, його матеріалізації. Особливе місце їй надається через здатність передачі сутності волі. Музична мова аналізується як мова афектів, головним із яких є афект насолоди екстатичного характеру. Розгляд музичного начала в якості основи трагедії дозволив Ніцше розвинути ідею сенсу життя, діалектику співвідношення морального та естетичного, суб'єктивного та об'єктивного у творі. Мистецтво та музика у Ф.Ніцше виступають у якості вищої мети завдяки їх здатності надавати як естетичну насолоду, так і сприяти комунікації. Проблема сприйняття твору пов'язана зі збереженням естетичної та гедоністичної функцій музики, зі значенням мистецтва та музики в процесах комунікації, необхідністю зміни сократично-критичної культури сприйняття на естетичну.

Теорія драми Р.Вагнера важлива з точки зору намагання автора розробити і практично втілити ідею універсального та синтетичного. Шляхом розкриття істинної сутності світу, на його думку, є мистецтво, що розкриває її системно, зримо та зрозуміло. Висловлюванням щодо музичних категорій, взаємозв'язків поезії та музики у творчому процесі Вагнер надає символічний характер.

У третьому розділі - «Філософія музики XX ст.: пошуки всезагального у специфічному» - досліджується своєрідність проблемного кола питань філософії музики в контексті культурного простору естетико-мистецтвознавчих пошуків ХХ ст.. Аналіз філософії музики XX ст. здійснюється на основі спадщини Т.Адорно, С.Лангер, О.Лосєва, А.Онеггера, що продемонстрували еволюцію мислення про музику від філософського обґрунтування до естетико-мистецтвознавчих розвідок з превалюванням останніх, прагнення віднайти всезагальне у специфічному.

У підрозділі 3.1 - «Теорія музики і філософія презентативного символізму С.Лангер» - проаналізовано філософські погляди щодо музики С.Лангер, яка застосовує ідеї філософів «Віденського кола» до сфери мистецтва та здійснює критичний аналіз попереднього філософсько-теоретичного обґрунтування феномену музики.

В межах інтерпретації проблеми мислення в категоріях символу, міфу, експресії в концепції С.Лангер представлена проблема форми та змісту, що є однією з основних в філософії музики. Вони не можуть бути пояснені вербальною мовою, проте є найбільш близькими до людських почуттів. Пропонується ідея «значимої» форми, яку можна відчувати, не визначаючи.

У підрозділі 3.2 - «Теодор Адорно - філософ «нової» музики» - продемонстровано, що згідно Т.Адорно, філософія музики можлива відтепер лише в якості філософії нової музики, яка виникає як заперечення проти перетворення художніх творів на товар. По-новому у Т.Адорно представлена гегелівська проблема взаємозв'язку суб'єкта та об'єкта в музичному творі.

Головною у Т.Адорно є ідея розуміння музики як становлення, що складає її сутність. Розвиток гегелівської ідеї взаємозалежності між формою та змістом, що здатні до взаємопереходу, виявився у поглядах на музичні форми як концентрований вираз змісту. Кожний твір філософ розглядає як зразок розвитку музичної форми та її динаміки, в результаті чого відбувається остаточне розчинення форми в процесі.

Характерною рисою музики XX ст. Адорно визначає тенденцію посилення синтезу між видами мистецтва, що сприяє розширенню їх можливостей. При цьому, самі ці галузі мистецтва не втрачають своєї специфічної своєрідності.

У підрозділі 3.3 - «Композиторський погляд на проблеми музичного мистецтва: А.Онеггер» - аналізується сфера філософських інтересів А.Онеггера, пов'язану з проблемами специфіки музичного мистецтва, особливостями творчого процесу та сприйняттям музики, її відмінності від інших видів мистецтв. Особливу увагу Онеггер приділяє аналізу двох основних етапів творчого процесу (виникнення ідеї музичного твору та її втілення), що можуть відбуватися як шляхом імпровізації, так і через працю розуму. Класифікація типів сучасних композиторів здійснюється за принципами їх ставлення до змісту та - особливостей їх творчих завдань, що можуть полягати у винайденні певної технології або у пошуку ідеї. Основним засобом виразності проголошується мелодія, в створенні якої найбільше виявляється композиторська обдарованість, наголошується необхідність виховання як публіки, так і виконавців.

У підрозділі 3.4 - «Феноменологія музики О.Лосєва» - досліджено своєрідність філософських поглядів О.Лосєва, що характеризується поєднанням проблематики, характерної для античної естетики (ідея етосу, числової основи музики), та основних ідей західноєвропейської філософії другої половини XIX ст.. Музика розглядається як унікальний вид мистецтва, що торкається самої суті життя, сутності внутрішнього світу людини. Від чистої думки музика відрізняється відсутністю пізнавальної оформленості та можливістю впливати на почуття.

Дослідження музики О.Лосєв здійснює в межах вирішення проблеми художнього пізнання, яке, на його думку, має спільну внутрішню структуру з іншими видами пізнання світу. В основі всіх видів мистецтва - першобуття, яке виступає у вигляді безперервної плинності, пізнавальної здатності. Будь-який музичний твір має в собі ейдетичний предмет, який не залежить від сприйняття, від авторської позиції, від виконання. Аналізом саме такого ідеально-музичного предмету, на думку Лосєва, займається феноменологія. Найбільш результативним для дослідження природи та специфіки функціонування музики є використання «діалектико-феноменологічного» методу аналізу.

В дисертації простежується вплив на формування концепції О.Лосєва античних традицій розгляду музичного етосу, ідей піфагореїзму стосовно гармонії як властивості буття, а також ідей А.Шопегауера та Ф.Ніцше.

У четвертому розділі - «Філософія музики і розвиток вітчизняної естетичної думки та європейського музикознавства XX ст.» - розглядається методологічний потенціал філософії музики у зв'язку з розвитком вітчизняної естетичної думки та європейського музикознавства XX cт.

В підрозділі 4.1 - «Українська естетична думка: традиції і сучасність» - аналізується становлення естетичної думки в Україні, що, розвиваючись в межах загальноєвропейської традиції, характеризується яскраво вираженою національною спрямованістю. Естетико-музикознавчі розвідки були безпосередньо пов'язані з ідеями національного мистецтва, з вивченням фольклору, з аналізом як поетичної, так і музичної складових українських народних пісень. Основні праці представлені творчістю М.Грота, П.Гулака-Артемовського, М.Дилецького, Густава Гес де Кальве, І.Кронеберга, Д.Метлинського, П.Сокальського, І.Срезневського та ін.

В роботі досліджено сучасний стан філософського аналізу музики як естетичного явища. Виявлено домінування проблематики, що пов'язана з формою та змістом в музиці, категорією часу в музичній культурі, естезисом як специфічною субстанцією естетичної насолоди буттям музики, музичною подією, як естетичним феноменом, ритмом в музиці в системі світовідчування, естетичним підґрунтям інтерпретації, специфікою музичного постмодернізму (праці С.Балакірової, Н.Грибанової, Н.Жукової, О.Капічіної, Г.Макаренка, Н.Очеретовської, В.Суханцевої, О.Рябініної).

В підрозділі 4.2 - «Розвиток музикознавчих теорій XX ст. як наслідок впливу методологічних основ філософії музики» - здійснено аналіз існуючих російських та вітчизняних музикознавчих теорій, розвиток яких відбувався під впливом ідей філософії музики.

В роботі проведено системне дослідження впливу ідей філософії музики на формування основних напрямків теоретичного музикознавства як шляхом запозичення методології, так і завдяки розвитку філософсько-естетичної проблематики. Філософське осмислення проблеми мислення трансформувалось у музикознавстві в аналіз особливостей музичного мислення, яке досліджувалось М.Арановським, Б.Асаф'євим, М.Бонфельдом, В.Медушевським, М.Михайловим, В.Москаленко, Є.Назайкінським, А.Сохором, А.Фарбштейном, Ю.Холоповим та ін.

Здобутки філософської думки, особливо Г.В.Ф.Гегеля в сфері розробки методологічних основ теорії інтонації безпосередньо вплинули на формування провідної музикознавчої теорії XX ст. Б.Яворського - Б.Асаф'єва, в подальшому Ю.Кремльова, В.Москаленко.

Розглянуто вплив філософської методології на аналіз проблеми логіки музичної композиції (Ю.Кремльов, Є.Назайкінський). Еволюція гегелівських ідей взаємозв'язку змісту та форми в музиці, ідея «значимої форми» С.Лангер, знайшли своє втілення в формуванні функціональної теорії музичної форми (В.Бобровський), ідеї «двоїстої форми» (В.Медушевський). Проблемні питання суб'єктно-об'єктної взаємодії, що поставлені Г.В.Ф.Гегелем, стимулювали формулювання новітньої парадигми сучасності, якою є девальвація антропоцентризму, що відбувається шляхом гіперіндивідуалізму автора над масою (Ю.Холопов). Ідеї С.Лангер справили вплив на розвиток музичної семіотики (М.Бонфельд), проблематика музичної соціології Т.Адорно здобула розвиток в працях А.Сохора та ін.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, що висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Відтворено особливості формування філософії музики як окремої галузі філософського знання та вплив її методології на становлення західноєвропейської та вітчизняної естетичної та музикознавчої думки.

Зазначено, що ідеї філософії музики формувались протягом тривалого періоду. Від філософсько-естетичної спадщини античності до епохи Просвітництва виникали спроби пояснення феномену музики, визначення її місця в житті людини та суспільства, її функціонального призначення, ієрархічного положення серед інших видів мистецтв. Аналіз музичного мистецтва здійснювався через обґрунтування ідеї музичного етосу, гармонії сфер, мімезису, дослідження засобів музичної виразності. Згодом до цієї проблематики починає долучатися зацікавленість процесом творчості та змістовно-комунікативними можливостями твору.

Існування філософії музики як окремої галузі пов'язано з філософією Г.В.Ф.Гегеля та Ф.Шеллінга. В системі світобудови Гегеля та Шеллінга музика виступає як найабстрактніша з форм прояву абсолютного духу. Аналізується проблема творця та його творчого процесу, який відбувається позасвідомо, внаслідок схоплення абсолютної ідеї. Вказано, що саме в творчій спадщині Г.В.Ф.Гегеля остаточно формулюється ідея взаємопереходу змісту та форми в творі, яка характеризується ієрархічністю та діалектичністю. Здійснюється аналіз засобів музичної виразності, а саме: мелодії, гармонії, ритму, модуляції, - в межах онтологічної концепції Ф.В.Й.Шеллінга, їх еволюції до рівня загально-філософських категорій.

Своє продовження в другій половині XIX ст. філософія музики знайшла в ірраціоналістичних концепціях А.Шопенгауера та Ф.Ніцше. Музика розглядається як символ уречевленої світової волі, що досягається її здатністю передавати безпосередню сутність, без наслідування чи відтворення. Музичне мистецтво вважається вищим за науку (А.Шопенгауер), має перетворюючу силу (Ф.Ніцше) та зможе наповнити життя сенсом та об'єднати націю (Р.Вагнер).

У XIX столітті остаточно оформлюється та завершується «класичний» період філософії музики. В XX ст. окремі ідеї розвиваються в творчості філософів, що належать до різних національних традицій, відбувається філософізація музикознавства. В межах самої філософії формуються напрямки, різні за методологією та функціональним навантаженням (соціологія музики, музична семіотика, феноменологія музики). Виникає оригінальна теорія музики як презентативного символу, стверджується ідея «значимої форми» (С.Лангер). Сутність музики вбачається в становленні, простежується її безпосередній зв'язок зі світовим духом (Т.Адорно), продовжується гегелівська ідея взаємозалежності форми та змісту, їх здатності до взаємопереходу. Урізноманітнюється аналіз сутності музичного мистецтва, особливостей композиторської професії, етапів та специфіки творчого процесу, особливостей сприйняття твору, своєрідності сучасної музичної культури (А.Онеггер). В роботі аналізується внесок «діалектико-феноменологічного» підходу О.Лосєва в філософсько-естетичний аналіз історії та теорії музики. Доведено, що О.Лосєв в своїй філософії музики поєднав проблематику, що була характерною для античної естетики та досягнення західноєвропейської філософії XIX ст..

В дисертації розглянуто становлення естетичної думки в Україні, що розвивалося згідно загальної європейської традиції, його зв'язок з ідеями національного мистецтва. Зазначено, що філософія музики, її методологія та проблематика в XIX та XX ст. набули нового диференційованого розвитку в музичній естетиці, музичній соціології, музичній психології та музичній семіотиці. Ідея мислення трансформується в аналіз музичного мислення, здійснюється семантичний та синтаксичний аналіз музичного твору. Продовженням ідей С.Лангер постають праці М.Бонфельда. Аналіз музичного мислення та основних компонентів музичної мови є у М.Арановського, В.Медушевського, В.Москаленка, Ю.Холопова. Логіка стає складовим компонентом аналізу музичної композиції, що досліджується Ю.Кремльовим, Є.Назайкінським. Відмічено, що філософський аналіз мелодики вплинув на панівну для XX ст. теорію інтонації Б.Яворського - Б.Асаф'єва, яка була згодом розроблена в працях Ю.Кремльова, В.Медушевського, В.Москаленка. Значного розвитку здобуло гегелівське дослідження форми, яке стало основою формування теорії функціонального значення музичної форми В.Бобровського та праць Є.Назайкінського, В.Медушевського. Ідеї музичної соціології Т.Адорно знайшли втілення в роботах А.Сохора. З'являються нові перспективи розвитку філософії музики, що пов'язані з формуванням потреб і відповідних умов в галузі теорії та практики сучасної вітчизняної естетичної науки.

Основні положення дисертації представлено у таких публікаціях

1. Тормахова А.М. Музична естетика доби Відродження: теорія та практика / Тормахова А.М. // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків: ХАІ. 2008. - №1 - С.124- 129.

2. Тормахова А. Музика як об'єкт естетичних досліджень доби античності та середньовіччя / Анастасія Тормахова // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Випуск X. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. - С.79-84.

3. Тормахова А.М. Філософія музики у контексті естетики Г.В.Ф. Гегеля та Ф.В.Й.Шеллінга / А.М.Тормахова // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. Випуск XVII. - К.: Міленіум, 2006. - С.55-61.

4. Тормахова А.М. Проблема змісту і форми в філософії музики / А.М.Тормахова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - К.: НПУ імені М.П Драгоманова, 2005. - №7 (20). - С.189 - 194.

5. Тормахова А.М. Презентативний символізм С.Лангер в контексті філософії музики XX ст. / А.М.Тормахова // Людина. Світ. Суспільство. (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету-2009: Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - Ч. V. - С.67-69.

6. Тормахова А.М. Місце музики в філософській концепції А.Шопенгауера / А.М.Тормахова // Дні науки філософського факультету-2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - Ч. IV. - С.46-47.

7. Тормахова А.М. Проблема етосу в музичній естетиці античності / А.М.Тормахова // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - Ч. II. - С.48 - 51.

8. Тормахова А.М. До проблеми розвитку сучасної професійної музики на Україні // Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів «III Харківські студентські філософські читання»: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків: ФОП «Петрова І.В.», 2006. - С.159 -161.

9. Тормахова А.М. Соціальні функції мистецтва // Обрії свободи. Матеріали міжнародної наукової конференції 9-10 червня 2006 р. - Київ, С.49-50.

10. Тормахова А.М. Музика як вид мистецтва в філософії Г.В.Ф. Гегеля // Дні науки філософського факультету-2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. - Ч. IV. - С.54 - 56.

Анотація

Тормахова А.М. Філософія музики в контексті європейської музичної культури XIX-XX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена аналізу становлення філософії музики як історії формування філософсько-естетичної системи, яка, органічно поєднуючи онтологічні та гносеологічні основи буття, є результатом вибудовування теорії з самої музики як самовиявлення універсального, абсолютного.

В межах історії розвитку західноєвропейської естетичної думки досліджуються ідейно-теоретичні передумови формування музичної проблематики та її еволюції до рівня наукового загально-філософського знання. Здійснюється аналіз затвердження понятійного статусу мелодії, гармонії, ритму та модуляції в якості естетичних категорій загально-філософського рівня.

Визначається “класичний” етап розвитку філософії музики, в якому вона постає філософією пізнання всезагальних і необхідних основ духовного буття. Розкривається вплив методології та проблематики філософії музики на розвиток напрямків та ідей вітчизняної естетичної думки та європейського музикознавства XX cт.

Ключові слова: музика, філософія музики, естетичне знання, етос, мелодія, ритм, гармонія, теорія афектів, мімезис, естетична думка, мистецтво.

Аннотация

Тормахова А.М. Философия музыки в контексте европейской музыкальной культуры XIX-XX вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена анализу становления философии музыки как истории формирования философско-эстетической системы, которая, органически объединяя онтологические и гносеологические основы бытия, является результатом построения теории из самой музыки как самопроявления универсального и абсолютного.

Доказано, что формирование от античности до эпохи Просвещения философских основ познания музыки создали базис для получения философией музыки статуса отдельной отрасли философского знания, существование которой связано с философией Г.Гегеля, Ф.Шеллинга. Музыка для них является одной из самых абстрактных форм проявления абсолютного духа. Осуществляется осмысление проблемы творца и творческого процесса, который происходит несознательно, вследствие осознания абсолютной идеи. Отмечено, что именно в творческом наследии Гегеля окончательно формулируется идея взаимоперехода содержания и формы в произведении, которая характеризуется иерархичностью и диалектичностью. Анализ средств музыкальной выразительности в рамках концепций представителей немецкой классической философии эволюционируют до уровня общефилософских категорий.

Дальнейшее развитие философии музыки происходит в иррационалистических концепциях А.Шопенгауера, Ф.Ницше, Р.Вагнера. Музыка рассматривается как символ воплощенной мировой воли, что достигается ее способностью передавать истинную сущность, кроме этого ее предназначением считается способность давать смысл жизни.

В XX веке происходит развитие отдельных идей философии музыки в творчестве Т.Адорно, С.Лангер, А.Онеггера, А.Лосева, в рамках концепций которых также осуществляется становление различных по методологии и функциональной нагрузке направлений (социология музыки, музыкальная семиотика, феноменология музыки).

Формирование эстетической мысли на Украине происходило согласно общей европейской традиции, однако характеризовалось национальной спецификой проблематики. Доказано, что философия музыки, ее методология и проблематика обрели новый этап развития в музыкальной эстетике, музыкальной социологии, музыкальной психологии и музыкальной семиотике. Появляются новые перспективы развития философии музыки, которые связаны с формированием потребностей и соответственных условий в области теории и практики современной эстетической науки.

Ключевые слова: музыка, философия музыки, эстетическое знание, этос, мелодия, ритм, гармония, теория аффектов, мимезис, эстетическая мысль, искусство.

Summary

Tormakhova A.M. The philosophy of music in the context of European musical culture of XIX-XX centuries. - Manuscript.

The Dissertation for the Candidate of Philosophical Sciences Degree, Specialization 09.00.08 - Aesthetics. - Taras Schevchenko National University - Kyiv, 2009.

The dissertation is devoted to the analysis of a philosophy of music as a history of philosophical and aesthetic system that organically combining ontological and epistemological foundations of life, is the result of constructing the theory of music as a manifestation of the universal.

In the context of the history of the development of Western European aesthetic thought explores the ideological and theoretical prerequisites for the formation of musical sensitivity and its evolution to the level of scientific knowledge of philosophy. We analyze the increase of the melody, harmony, rhythm, and modulation of their existence as a specific musical aesthetic concepts and categories of philosophical level.

Determine the «classic» during the development of philosophy of music, in which it becomes a philosophy of universal knowledge and the necessary basis of spiritual life. Reveals the influence of the methodology philosophy of music on development trends and ideas of national aesthetic thought and European musicology XX century.

Keywords: music, philosophy of music, aesthetic knowledge, the ethos, melody, rhythm, harmony, theory of affects, mimesis, aesthetic idea, art.

Размещено на Allbest.ru