Соціально-філософське дослідження трансісторичності міфологічного освоєння світу

Такого роду неглибокому витлумаченню специфіки пострадянського суспільства сприяв і фактор надзвичайно високого рівня політизації всіх сфер суспільного життя, що супроводжувався розпадом тоталітарного суспільства. Вказаний фактор на певний період породив ілюзію, що проголошувані політиками-антикомуністами аксіологічні орієнтири, які спрямовували масову свідомість на ідеалізоване сприйняття західного (точніше американського) зразка соціальної моделі суспільства, можуть бути легко реалізовані в пострадянській спільноті у всіх без винятку соціальних сферах і за короткий історичний період (в межах одного десятиліття) радянська тоталітарна модель легко трансформується у якісно іншу соціальну парадигму.

В умовах переходу українського суспільства від тоталітарного політичного режиму до демократичного самоврядування виникає низка соціокультурних проблем, які в цілому демонструють кризовий стан духовності. Людина не справляється з освоєнням новітніх цінностей та ідеалів, виявляє себе нездібною переводити їх у площину практичної діяльності.

Перехідна модель посттоталітарного суспільства в сфері духовних відносин протягом тривалого часу буде регенерувати ідеологеми, які по зовнішніх параметрах будуть прагнути до творення інституцій громадянського суспільства, а за своїми сутнісними характеристиках вказані ідеологеми лише маскуватимуть віджилі інституції тоталітарного суспільства.

У підрозділі 4.2. “Трансформаційні міфогеми” звертається увага на змістовну тотожність декларацій про необхідність радикальних соціально-економічних реформ та прискорення трансформаційних процесів в українському суспільстві, які стали на сьогодні атрибутом програмних документів та гасел практично всіх вітчизняних політичних партій та рухів, більшість яких, не маючи розбіжностей у визначенні стратегічної мети, пропонують лише різні тактичні засоби їх реалізації. Аналогічну позицію займають і вітчизняні інтелектуали - філософи, політологи, економісти, публіцисти тощо, які наголошують, що подолання кризових явищ у нашій державі можливе лише за умови динамічного реформування українського суспільства, адже на сьогодні це єдиний шлях, що дасть змогу посттоталітарній державі інтегруватись до європейського простору.

Трансформаційні процеси в українській державі здійснюються здебільшого стихійно, під тиском певних зацікавлених угруповань або доведених до крайнього невдоволення соціальних верств. Факти свідчать, що реформаторські зрушення в Україні відбуваються не завдяки, а переважно всупереч діяльності номенклатурно-бюрократичного апарату, який під виглядом реформаторських кроків лобіює інтереси окремих кланово-олігархічних угруповань, що, як правило, реалізовуються без належного прораховування не лише соціальних наслідків, а навіть національної безпеки держави. Кланово-олігархічні структури та бюрократія, що їх обслуговує, потребують створення ідеологічного обґрунтування доцільності власної хаотичної діяльності. І саме створення міфологем про “курс реформ” - відповідає цій меті, а будь-які стратегічні прорахунки чи зловживання владою можна легко виправдати особливостями реформаторських новацій.

У підрозділі 4.3. “Вплив культурно-історичної традиції та національної самобутності на формування нових міфів” виявлено, що в центрі об'єднувальних у суспільстві процесів - українська культурна парадигма, яка виступає основою формування української політичної нації.

Політична нація є ознакою держави з демократичним ладом, де закон і примус поєднані зі свободою, а народ бере участь у формуванні органів влади, в управлінні державою. Мова йде довготривалий процес, який і буде визначати тенденції культурного розвитку України на десятиліття.

А будь-які спроби штучного прискорення його, як власне і автаркії, тобто штучного відгородження культурних парадигм, є не лише безперспективними, але і шкідливими для державотворчих процесів в Україні. Ті ідеологи, які використовують тезу про “шароварництво” української культурної традиції та про необхідність розвитку гетерогенності становлення культурних парадигм в українському суспільстві свідомо чи несвідомо підготовляють підґрунтя для подальшого утвердження на теренах України масової культури, цього сурогату духовності, орієнтованого на бездумне споживання продукції маскульту.

У підрозділі 4.4. “Міфологія і становлення національних еліт в пострадянському суспільстві” констатується, що на сьогодні складаються передумови створення базових елементів політичного життя держави майбутнього, виокремлення господарської та власне політико-ідеологічної еліти. При цьому важливо досягнути подолання кланово-корпоративного упередження і започаткувати усвідомлення відповідальності за майбутнє всієї держави. Одна з можливостей - державні преференції легальному бізнесу, де можна стати багатим відкрито - на противагу сфері тіньової економіки, наскрізь пронизаної корупційними стосунками.

Дослідження загальних процесів трансформації еліти у пострадянському середовищі дає підстави стверджувати, що ми маємо справу з проміжними режимами, які прийшли на зміну старій номенклатурі, адже держави залишились такими ж: з тими ж правилами гри, з тим же законодавством, навіть із тією ж елітою. Причому найбільш вагомим чинником, як і раніше, є продовження будівництва держав патерналістського типу та схильність еліти до механізмів “ручного керування” корельованих популістськими обіцянками, замість створення стратегії забезпечення країні достойного місця у світі майбутнього. Таким чином, успіх наступної хвилі модернізації пов'язується з якістю еліти, у площині відповідальності якої знаходиться питання суспільного устрою та місця країни в світі. Від конкретних дій нових керівників революційних країн залежить, на що вони будуть схожі - на Європу сьогоднішнього дня або на Латинську Америку епохи переворотів. Але є і зворотна залежність: недаремно поняття “постмодерну” часом розглядається як своєрідний “стик” між колишнім й майбутнім, як "чорновий начерк" майбутнього. Це не формальне, а суттєве співпадіння рис двох факторів, пов'язаних із специфікою еліти часів її трансформацій у віддзеркаленні окремих напрямків руху до постмодерну та набуття відповідних змін.

У п'ятому розділі “Міфологеми в сучасному українському суспільстві” розглядаються особливості та сутність міфологем української посттоталітарної спільноти.

У підрозділі 5.1. “Міфологічна складова маргіналізму в Україні” зокрема визначено, що феномен маргінесу має чітко виражений історичний характер, прослідковується протягом усього суспільного поступу людства. Особливістю сучасного розвитку українського суспільства є те, що феномен маргіналізму набуває все більше чітко визначений міфологічний контекст існування, соціальні причини якого пов'язані з етапом становлення української державності. Аналіз перебігу трансформаційних процесів в Україні дає підстави стверджувати: десятки мільйонів наших співгромадян в умовах проголошеної незалежності не зуміли знайти себе в новій державі, втратили почуття соціальної захищеності та впевненості у майбутньому. Очевидна духовна деградація українського суспільства, якщо її не зупинити своєчасно, може обернутись для нашого люду негативними соціально-політичними наслідками. Феномен маргінесу - явище, притаманне усім історичним епохам, починаючи з сивої давнини й до нашого часу. Суттю цього феномену для традиційних історичних спільнот виступало вилучення (зазвичай насильницьке) осіб або груп людей із контексту власної етнокультурної парадигми, що зумовлювало обмежені можливості соціалізації їх у чужому і, як правило, ворожому для цих груп культурному середовищі. Вже в окремих історичних спільнотах минулого маргіналізм міг сягати значних масштабів, як це мало місце, скажімо, у Стародавньому Вавилоні чи Римській імперії. Це ж відбувалося і у часи Нової та Новітньої історії - у процесі становлення таких держав, як США, Австралія, ряду країн Латинської Америки, Африки тощо. Причому маргінальні верстви за певних умов могли справляти значний, як правило далекий від конструктивних підходів, вплив на суспільні процеси аж до загрози соціального розколу власної спільноти, а часом - ставили його на межу самознищення. Так, держава Чингізидів, зумівши в ХІІІ ст. створити унікальну для свого часу військово-політичну потугу, здатну підкорити сотні могутніх країн і народів, в основі своїй формувалась як маргінальна спільнота. Саме це, на нашу думку, стало основною причиною досить швидкого занепаду Золотої Орди, на периферійних уламках якої ще довго давали про себе знати народи, що продовжували жити переважно за рахунок грабіжницьких нападів на сусідів ще впродовж кількох століть, тобто залишалися класичними маргіналіями.

Однак для традиційних суспільств ще до середини XX ст. маргіналом завжди виступає суспільна група або особа, яка, порвавши із етнонаціональними культурними традиціями, в силу певних обставин не зуміла засвоїти аксіологічні орієнтири того суспільства, в якому їй доводиться існувати. Маргіналії - це ті люди, які знаходяться на межі між двома і більше соціальними світами, але не приймаються ні одним з них як повноправні учасники. Власне, для таких спільнот проблема існування державних інституцій виступає лише в аспекті можливостей задоволення їх обмежених утилітарних потреб, зведених до отримання від управлінських структур певного мінімуму матеріальних благ та набору культурних сурогатів. Саме тому ця спільнота починає задовольняти власні духовні потреби єдино доступним їй чином, а саме - орієнтацією на псевдокультурні цінності, які, на нашу думку, можна в підсумку звести до відомої формули давньоримського плебсу “panem et circencses”(хліба та видовищ). Причому на переломних етапах цивілізаційного поступу, маргінальні структури тяжіють зазвичай до перетворення на суспільну потугу деструктивного спрямування, для стабілізації якої згодом витрачаються (і часом - безуспішно) значні зусилля всього соціуму.

У підрозділі 5.2. “Архітектоніка українських міфів у контексті творчості М.Гоголя та М.Булгакова” означивши російськомовних письменників з України як носіїв української ментальності, які за допомогою мови імперії спромоглися поставити себе у рефлексивне відношення до духовного буття української культури, співставляється творче надбання М.Гоголя та М.Булгакова з традиційною міфотворчістю. Це дозволило виявити, що саме архітектоніка української міфології, елементи архаїчного світогляду якої не залишались незмінними протягом всієї української історії, стала тією глибинною основою, на якій будувалась національна культурна традиція українців, що дала можливість зберегти за умов відсутності власної державності ментальність, національний характер, звичаї, моральність, віру в добро.

Пов'язуючи міфологічну складову національної культури із художніми витворами літературних геніїв, ми виходили з ідеї невід'ємності міфологічної складової в культурі і ментальності народу, що, безумовно, позначається і на літературно-творчому процесі. Насамперед слід зазначити, що погляди дослідників на цю проблему, на жаль, досить часто є скоригованими певними ідеологічними постулатами та розходяться діаметрально - від витлумачення української культури в якості абсолютної самодостатньої домінанти, “незалежної” від будь-якого стороннього впливу, яку слід лише “очистити” від чужинських нашарувань та впливів та повернути до власних духовних витоків, започаткованих мало не в трипільську добу, до намагань представити українську духовну парадигму в якості варіанта східнослов'янського анклаву, в межах якого спільні риси є домінуючими, а розбіжності мають несуттєвий, а іноді й штучний характер.

Унікальність творчості як Гоголя, так і Булгакова полягає саме в тому, що, не зважаючи на цілком природні авторські відмінності та безсумнівний вплив гоголівської творчості на Михайла Булгакова, основою їх мистецького світобачення виступає українська міфотворча парадигма. Підставою для таких висновків може слугувати і схожість біографій авторів. Звертається увага на проблему протистояння добра і зла у творчості Гоголя і Булгакова. Особливістю української міфотворчої парадигми виступає, на наш погляд, абсолютно довільна інтерпретація простору і часу. Герої постійно переносяться з одного просторового виміру в інший, те ж саме відбувається і з часом. Разом з тим проведений аналіз дозволяє нам вказати на ще одну вкрай важливу особливість сучасної міфотворчості - її колективістський характер. Минулі століття дають нам сотні прикладів стану масового захоплення ідеями-міражами, ідеями-фантомами, що несподівано як буря вривались у масову свідомість та ставали дороговказом до конструктивних перетворень, а нерідко - до жорстокості, агресивності, насильства. Причому, як правило, під маркою реалізації ідеї-міфу творилися найжорстокіші злочини, супроводжувані високопарною риторикою про щастя, доброчинність та інше.

У підрозділі 5.3. “Інформаційний простір України і міфологія” необхідною передумовою забезпечення суверенітету української держави визначається концепція інформаційної політики, яка в міру небаченого за всю попередню історію людської цивілізації розвитку інформаційних технологій, стає все більш важливим чинником національної безпеки та цілісності країни. На жаль, до формування вітчизняних інформаційних структур Україна приступила з запізненням, і на сьогодні зростає ризик того, що становлення національної інформаційної інфраструктури може опинитись у вакуумі - більшість населення остаточно перестане довіряти інституціям (як державним, так і громадським), що покликані нести відповідальність за їх функціонування.

У підрозділі 5.4. “Глобалізація і міфологізація сучасних соціальних відносин” визнається, що Україна посттоталітарної епохи переживає складний процес соціальної трансформації з яскраво вираженим протистоянням двох суспільних спрямувань. Перше, репрезентоване номенклатурно-бюрократичною верствою радянського зразка, прагне якнайдовше зберегти продовжити постколоніальні форми рентних стосунків, що залишилися нам у спадок від колоніальної доби. Протилежне спрямування - це та спільнота, яка орієнтована на систему цінностей громадянського суспільства, основаного на традиціях демократії європейського типу. Такий підхід на сьогодні ще не є, на жаль, діяльнісним орієнтиром переважної більшості громадян нашої країни. Одна з головних причин цього - відсутність сформованої національної елітної верстви, яка нині перебуває лише на стадії виокремлення. Егалітарна ж свідомість, що на сьогодні є домінуючою духовною парадигмою українського суспільства, розглядає державні інституції відчуженими від власної життєдіяльності, а відтак - неминуче зорієнтована на міфологізацію суспільних процесів та історичного минулого України і навіть розглядати державну організацію суспільства як визначальне джерело життєвих проблем.

Глобальні трансформації, що збіглися з рубежем третього тисячоліття, активізували прагнення багатьох сучасних дослідників щодо виявлення закономірних тенденцій розвитку людства, аналізу перспектив становлення інформаційного суспільства та запобіганню планетарним викликам, які можуть стати на заваді цивілізаційного поступу. Уже сьогодні стає очевидним те, що впроваджувані у всі сфери життя інформаційні технології за своїм значенням можуть бути віднесені до тих проривів в історії, котрі здатні радикально змінити подальший розвиток людства. Нині можна з упевненістю стверджувати, що інформаційні технології можуть бути віднесені до таких визначних відкриттів планетарного масштабу, як винайдення колеса, писемності чи обробки металів. Напевно, було б непродуктивним прожектерством давати прогнози, як зміниться життя людства хоча б у найближчі десятиліття, однак уже сьогодні стає очевидно: стихійність та спонтанність під час вирішення назрілих соціальних проблем безповоротно відходять у минуле. Адже надто великою може бути ціна помилки чи непродуманого рішення, надто дорогою ціною може заплатити людство за прорахунки окремих людей. Саме тому проблема управління соціальними процесами стає не просто важливим чинником розвитку суспільства, а, перш за все, вона перетворюється на необхідну складову виживання людської цивілізації.

Висновки

1. Багатоманітність прояву феномену міфу потребує міждисциплінарного підходу до його дослідження, на перетині політології, соціології, психології, філософської антропології, культурології, історії тощо, але пріоритетним напрямком вважаємо саме соціально-філософський як такий, що надає можливість поєднати концептуально усі перелічені підходи та показати сучасну міфологію цілісно. Структуруючи дослідження за проблемними напрямками, проаналізовано психоаналітичні та соціально-психологічні концепції міфу (З.Фрейд, К.Юнг, М.Еліаде, Дж.Кембелл, В.Вундт, Г.Леон, Г.Тард); семіотичний аналіз міфології (Р.Барт, К.Леві-Стросс, Є.Мелетинський, В.Топоров, В.Пропп, О.Фрейденберг та ін.); символічна теорія міфу (М.Шемерт, Г Плеснер); міф як ідеологія та форма пізнання (Ж.Сорель); міф з позицій містицизму (М.Бердяєв, С.Булгаков, І.Ільїн, К.Леонтьєв, В.Лоський, В.Соловйов, М.Федоров, Г.Федотов, П.Флоренський та ін.).

2. Аналіз засобами соціальної філософії історичного перетворення традиційної міфологічної культури, показує, що зміст міфу, входячи складовою частиною у форми суспільної свідомості, яка історично відділилась від міфу, породжує традиційну міфічну образність, символізм, почуттєвість, в яку вплетена специфічна раціональність. Це зберігає за міфом й усталену в попередній культурі функціональність, щоправда, онтологічний зміст, наприклад, функції пояснення дещо звужуються, орієнтуючись на певні фрагменти буття, а не на його цілісність. При цьому тлумачення, пояснення походження “світу людини” та основ людського буття як чи не найголовніша функція міфологічного світогляду зберігається. Осучаснена міфологія, безумовно, в трансформованому вигляді зберігає також функції нормативного обґрунтування засад буття, героїзації подій, роз'яснення закономірностей “відродження” певних форм буття після їх занепаду, функції упорядкування людського існування як натхненного та героїзованого подолання спричиненого ворожими силами хаосу тощо. Так збереження в історії - в художніх образах, в релігійних символах, нормах моралі тощо - соціокультурних функцій міфу доводить трансісторичність даного феномену.

3. Перехід від тоталітарного, однопартійного політичного режиму до демократичного, багатопартійного, від концепції “розвиненого соціалізму” до демократії, супроводжується потужним сплеском соціальної міфотворчості, яка трансформується у знакову систему оцінки широким загалом суспільних процесів в українському суспільстві. Сучасна міфологія - феномен, який, зберігаючи свою буттєву багатовимірність, орієнтованість на сфери політики і мистецтва, науки, релігії і суспільного управління тощо, представляє собою трансісторичний спосіб духовно-практичного освоєння людиною світу. В такій своїй якості міф змінює конкретні форми свого існування, не змінюючи сутності - гармонізації відносин людини зі світом, образно кажучи, перетворення хаосу на космос.

4. Міф - форма цілісного масового переживання і тлумачення дійсності за допомогою почуттєво-наочних образів, які вважаються самостійними явищами реальності. Міфологічна свідомість вирізняється синкретизмом, сприйняттям картин, породжених творчим уявленням людини як “незаперечних фактів буття”. Для міфу не існує межі природного і надприродного, об'єктивного і суб'єктивного; причинно-наслідкові зв'язки підміняються зв'язком за аналогією і химерними асоціаціями. Світ міфу гармонійний, строго упорядкований і непідвладний практичному досвіду. Історично міф виникає як спроба побудови на інтуїтивно-образному рівні сприйняття цілісної картини світобудови, яка здатна узагальнити емпіричний досвід і доповнити (за допомогою абстрактних спекуляцій) його обмеженість. Основа смислу міфу - бути категорією буття. Міф - категорія буття і тому - категорія свідомості, які мають суспільну природу і життєву силу культури. Міф - унікальне явище культури та суспільного буття, що несе чітко виражену трансісторичну ознаку. З явищем трансісторичності міфу європейці наочно стикаються в XIX столітті, в епоху, коли людина не просто віднаходить себе в культурі (на відміну від часів, коли людина спів ставляла себе з природою, трансцендентальним світом тощо), але й розглядає саму себе крізь призму особливостей інших культур.

5. Універсальними характеристиками міфу є його сакральність, глобальність масштабу опису реальності, відсутність раціонально-логічного виміру буття, консервативність, цілісність, нерефлексивність, синкретичність.

Зазначені властивості міфомислення дозволяють не тільки перетворити хаос на космос людського буття, що складає основний смисл міфології, але й показують духовні джерела співпадіння міфу з реальністю, що, в свою чергу, дає підставу розглядати міфологію як онтологію. Традиційний міфологічний світогляд закладає певну онтологію розуміння “світу людини”. У подальшій історії онтологічний вимір первісного суспільного буття трансформується в новітні міфологеми, але ядро набутого людиною досвіду - колективні архетипи - не щезає. Трансісторичність буттєвого досвіду “первісної” людини, “класичної міфології” спрацьовує і в “сучасній міфології”, трансформуючись у поняття “соціальна міфологія”.

6. Суспільний ідеал є надзвичайно важливим структурним компонентом пануючого типу світогляду і теоретичний аналіз функціонування ідеалу в суспільстві є можливим винятково з урахуванням історичних форм функціонування світогляду, корельованого із домінуючими в суспільстві міфологемами. Тому, будь-які спроби розглянути зміст ідеалу без врахування панівних світоглядних орієнтирів не можуть бути продуктивними в науковому плані.

7. В умовах переходу українського суспільства від тоталітарного політичного режиму до демократичного виникає низка соціокультурних проблем, які в цілому демонструють кризовий стан духовності. Людина не справляється з освоєнням новітніх цінностей та ідеалів, виявляє себе нездібною переводити їх у площину своєї практичної діяльності. Розбіжність між реальним станом суспільства та доктринами, що проголошуються в цьому суспільстві, ще довго буде однією з найбільш значимих характеристик посттоталітарного суспільства в цілому. Власне можна стверджувати, що суттєвою ознакою тоталітарної парадигми є існування замкнутої ідеологічної системи, яка існує поза історичним простором та часом і є самодостатньою. Злам такої системи і є однією з найбільш вагомих ознак дійсного подолання тоталітаризму і переходу у “відкрите” суспільство.

8. Досить потужними чинниками суспільного буття “перехідного періоду” залишаються міфологеми імперського характеру, хоча за умов постмодерну час імперій (хоча б у класичному розумінні), а відтак - і функціонування імперських міфологем завершується, і все ж, ностальгія за минулим ще буде довго даватись взнаки у духовних вимірах українців. До того ж, феномен українського маргіналізму набуває все більше чітко визначеного міфологічнного контексту існування, що пов'язано зі складнощами становлення української державності.

9. Синтетичність та багатофункціональність сучасного міфу надають можливість цьому феномену виконувати різноманітні функції: як “безальтернативного” типу світогляду, інструменту масової культури та політтехнологій, так і функцію формування світогляду певної колективності та індивідуальної самосвідомості. Сучасна апологія міфу супроводжується певним чином посиленням тенденції ствердження національного “фундаменталізму”. Міф таким чином, стає основою самоідентифікації спільноти в межах національної культури.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у таких публікаціях автора

Монографія:

1. Полисаєв О.П. Архітектоніка сучасного міфу: Монографія / Олександр Павлович Полисаєв. - Тернопіль: Астон, 2008. - 336 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Полисаєв О.П. Соціальний феномен державотворення: культурні традиції і національна самобутність / О.П.Полисаєв // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія, економіка, соціологія. - 1998. - № 1. - С. 138-143.

3. Полисаєв О.П. Криза духовності в посттоталітарному суспільстві: ілюзії і реальність / О.П.Полисаєв // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія, економіка, соціологія. - 1999. - № 2. - С. 22-27.

4. Полисаєв О.П. До питання про функціонування суспільного ідеалу в архаїчній свідомості / О.П.Полисаєв // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія, економіка. - 2000. - № 4. - С. 32-38.

5. Полисаєв О.П. Архітектоніка сучасного міфу в умовах перехідного періоду / О.П.Полисаєв // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2000. - №5. - С. 60-65.

6. Полисаєв О.П. Міфологія елітарного суспільства в умовах перехідного періоду та проблема формування національної еліти в українському суспільстві / О.П.Полисаєв // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія, економіка, соціологія. - 2001. - № 6. - С. 72-74.

7. Полисаєв О.П. Патроналізм та культурний егоцентризм як чинники соціальної міфотворчості в умовах посттоталітарного суспільства / О.П.Полисаєв // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогіч-

ного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2001. - № 7. - С. 72-77.

8. Полисаєв О.П. Міфологізація інформаційного простору України в умовах трансформаційних процесів / О.П.Полисаєв // Політологічний вісник: [зб. наук. пр.]. - 2003. - Вип. 13. - С. 261-270.

9. Полисаєв О.П. Архітектоніка української міфології як корелят творчості Миколи Гоголя та Михайла Булгакова / О.П.Полисаєв // Політологічний вісник: [зб. наук. пр.]. - 2003. - Вип.14. - С. 24-32.

10. Полисаєв О.П. Парадигма українських реформ: суспільна готовність та трансформаційні міфологеми / О.П.Полисаєв // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Серія: Філософія. Політологія. - 2003. - Вип. 59. - С. 26-30.

11. Полисаєв О.П. Міфопоетичні традиції у контексті становлення української політичної нації / О.П.Полисаєв // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2003. - Вип. 61. - С. 130-135.

12. Полисаєв О.П. Міфологічна складова українського маргіналізму / О.П.Полисаєв // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.]. - 2005. - Вип. 51. - С. 136-147.

13. Полисаєв О.П. Міфологічний контекст українського маргіналізму / О.П.Полисаєв // Вісник СевДТУ. Серія: Філософія: [Зб. наук. пр.]. - 2005. - Вип. 69. - С. 57-72.

14. Полисаєв О.П. Феномен відчуження в умовах інформаційного суспільства як корелят формування соціальної міфотворчості / О.П.Полисаєв // Політологічний вісник: [зб. наук. пр.]. - 2006. - Вип. 22. - С. 232-240.

15. Полисаєв О.П. Імперські міфологеми у сучасному українському суспільстві: перспективи подолання / О.П.Полисаєв // Політологічний вісник: [зб. наук. пр.]. - 2007. - Вип. 23. - С. 31-39.

16. Полисаєв О.П. Дослідження міфології засобами соціальної філософії / О.П.Полисаєв // Філософські проблеми гуманітарних наук: Альманах. - 2009. - № 15. - С. 165-172.

17. Полисаєв О.П. Етимологічний та смисловий аналіз міфології / О.П.Полисаєв // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.]. - 2009. - Вип. 20. - С. 223-231.

18. Полисаєв О.П. Концептуальні підходи до феномену міфології / О.П.Полисаєв // Політологічний вісник: [зб. наук. пр.]. - 2009. - Вип.40. - С. 20-38.

19. Полисаєв О.П. Трансісторичність міфологічної форми освоєння світу (соціально-філософський аналіз) / О.П.Полисаєв // Політологічний вісник:
[зб. наук. пр.]. - 2009. - Вип. 41. - С. 64-76.

20. Полисаєв О.П. Суспільний ідеал як складова трансісторичності міфологічної свідомості / О.П.Полисаєв // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: [зб. наук. пр.]. - 2009. - № 1(9). - С. 161-165.

21. Полисаєв О.П. Особливості міфологічного мислення / О.П.Полисаєв // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.]. - 2009. - Вип.79. - С. 71-85.

22. Полисаєв О.П. Онтологія традиційного міфологічного відношення до світу / О.П.Полисаєв // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - 2009. - Вип.85. - С. 12-22.

Публікації в інших наукових виданнях:

23. Полисаєв О.П. Українська духовна парадигма: міфотворчість перехідного періоду / О.П.Полисаєв // “Мандрівець”: Видання «Наукових записок Національного університету “Києво-могилянська академія”. Тернопіль, 2001. - № 3-4. - C. 38-44.

24. Полисаєв О.П. Міфологія українського маргіналізму / О.П.Полисаєв // XXI століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: четверта міжнар. наук.-теорет. конф., 26-27 травня 2005 р.: матеріали. - К.: Фенікс, 2004. - Ч. 2. - С. 216-219.

25. Полисаєв О.П. Елітарна освіта в Україні: міфологеми та реальність / О.П.Полисаєв // Реформування системи аграрної вищої освіти в Україні: досвід і перспективи: всеукр. наук.-практ. конф., 21 квітня 2005 р.: матеріали. - К.: НАУ, 2005. - Ч. 2. - С. 242-245.

26. Полисаєв О.П Небезпека міфологем маргінального суспільства / О.П.Полисаєв // Дні науки філософського факультету - 2006: міжнар. наук. конф., 12-13 квітня 2006 р.: матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет” , 2006. - Ч.V. - С. 57-61.

27. Полисаєв О.П Редукції імперських міфологем у посттоталітарному українському суспільстві / О.П.Полисаєв // Дні науки філософського факультету - 2007: міжнар. наук. конф., 18-19 квітня 2007 р.: матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2007. - Ч. V. - С. 101-102.

28. Полисаєв О.П Сучасна міфологія як трансісторичний спосіб духовно-практичного освоєння світу / О.П.Полисаєв // Людина. Світ. Суспільство (до175-річчя філософського факультету - 2009: міжнар. наук. конф., 21-22 квітня 2009 р.: матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009. - Ч. Х. - С.143-145.

Анотації

Полисаєв О.П. Соціально-філософське дослідження транс-історичності міфологічного освоєння світу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. - Київ, 2009.

У дисертації представлені результати соціально-філософського аналізу трансісторичності міфологічного освоєння світу людиною як процесу і результату набуття традиційними міфічними формами новітніх рис, існування в умовах глобалізації. Проведена теоретична та історична реконструкція підстав, філософсько-методологічних засад, ціннісних орієнтацій та культурних контекстів тлумачення міфу як полісемічної категорії, що відтворює трансісторичний, ірраціональний феномен людського буття. Постмодерний поворот, який за традиційним визначенням відбувся в культурі та філософії ХХ ст., посилив інтерес до міфу як до самоцінного начала культуротворчості, а також елемента встановлюючого ідентичності соціальних та етнічних спільнот. Це дозволило визначити, що філософський постмодернізм реконструював опозицію між філософією та міфом, між міфом та логосом. Доведено, що міф у постіндустріальному суспільстві виступає як трансісторичний принцип організації масової свідомості. У цьому контексті міф не пояснює реальність, він її заміщує, деформуючи. Досліджено специфіку змісту процесу міфотворчості в сучасній Україні, де процес формування міфологем в соціально-політичному бутті дозволяє показати функції міфу в суспільних трансформаціях; архетипні елементи масової свідомості в процесі міфотворчості та прояви їх в різних сферах діяльності.

Ключові слова: соціальний міф, соціальна міфотворчість, міфологічна самосвідомість, самоідентифікація, архетип, трансісторичність, постмодернізм, класичний раціоналізм, політизація міфу.

Полисаев О.П. Социально-философское исследование транс-историчности мифологического освоение мира. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова. - Киев, 2009.

В диссертации представлены результаты социально-философского анализа трансисторичности мифологического освоения мира человеком как процесса и результата приобретения традиционными мифическими формами современных черт, существования в условиях глобализации. Осуществлена теоретическая и историческая реконструкция принципов, философско-методологических оснований, ценностных ориентаций и культурных контекстов толкования мифа как полисемичной категории, которая отражает трансисторический, иррациональный феномен человеческого бытия. В метаисторическом контексте миф представляет собой форму духовно-практического (ценностного) освоения мира человеком; мифотворчество рассматривается как составляющий компонент социально-политической жизни и фактор истории и культуры человечества.

Основанием анализа является осмысление тех концептуальних и культурных априори, которые составляют фундамент интеллектуального спектра каждой исторической эпохи. Проведенный анализ дал возможность утверждать, что отношение к мифической составляющей культуры человечества исторически складывались неординарно. Становление философии как теории мировоззрения и на уровне древнегреческой, индийской, китайской традиций характеризовались как преодоление мифологического самосознания и как ее существенное влияние. Не только первые философские системы страдали ”мифологичностью”, мифологичностью обозначилась вся дальнейшая духовная история человечества.

Доказано, что ”постмодерный поворот”, который по традиционному определению совершился в культуре и философии ХХ века усилил интерес к мифу как самоценному началу культуротворчества и как элемента становления идентичности социальных и этничных общностей. Это позволило определить, что философский постмодернизм реконструировал оппозицию между философией и мифом, между мифом и логосом. Обосновано, что активное ”возвращение” мифа в современную культуру было реакцией на крайнюю форму рационализации жизни, связанной с длительным господством в истории так называемого „проекта модерну”, типа „классического” рационализма, позитивиским вариантом миропонимания. Смена общественных идеалов в пользу ценностного измерения бытия, культивирование плюралистического мировоззрения, открытости сознания к коммуникативному дискурсу, сработали как определенное интеллектуальное предусловие нового вхождения в общественную жизнь иррациональных факторов, включая и ”новую” мифологию. Миф в постиндустриальном обществе выступает трансисторическим принципом организации общественного сознания. В этом контексте миф не объясняет реальность, он ее подменяет, деформируя. Мировоззрения массового человека опаздывает за течением глобальных изменений и миф, в этом случае выполняет терапевтическую, защитную функцию, освобождая человека от ответственного персонального выбора и более того - превращает миф в специфический вид манипулятивных технологий.

В диссертации осуществлена попытка, на основе исследования трансисторичности мифологического освоения мира, разрешения противоречия между пониманием необходимости глубоких экономических и политических реформ в интересах народа и отчуждением широких масс от властных структур. Представлена аргументация о специфике содержания процесса мифотворчества в современной Украине, где процесс формирования мифологем в социально-политической жизни позволяет раскрыть функции мифа в общественных трансформациях, архетипные элементы массового сознания в процессе мифотворчества и проявления их в разных сферах деятельности.

Ключевые слова: социальный миф, социальное мифотворчество, мифологическое самосознание, самоидентификация, архетип, трансисторичность, постмодернизм, классический рационализм, политизация мифа.

Polysaev O.P. Social-philosophical analysis of trance-historical mythological mastering of the world. - Manuscript.

The dissertation for Doctor in Philosophy, speciality 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history. National Pedagogical Dragomanov University. - Kyiv, 2009.

The results of social-philosophical analysis of trance-historical mythological mastering of the world as a process and result of getting new features by traditional mythic forms in the circumstance of globalization are presented in the dissertation.. Theoretical and historical reconstruction of causes, philosophical-methodological basis, valuable orientation and cultural contexts of myth explanation as a polisemical category that reconstruct transhistorical, irrational phenomenon of human being was made. Postmodern turn in culture and philosophy in XX century reinforced interest for the myth as self-valuable beginning of culture-creation and of element that constitute the identity of social and ethnical unity. This made possible to certify that philosophical postmodernism reconstructed the opposition between philosophy and myth, between myth and logos. It is proved that myth in postindustrial society act as a transhistorical principle of organization of mass consciousness. In this context muth don't prove the reality, it replace distort and it. Particularity of mythmaking process in Ukraine is analyzed, where the process of mythologem forming in social-political being make possible to show the functions of myth in social transformations; archetypical elements of mass consciousness in the mythmaking process and their reflections in different spheres of activity.

Key words: social myth, social mythmaking, mythological self-awareness, self-identification, archetype, transhystorism, postmodernism, classical rationalism, myth politisation.

Размещено на Allbest.ru