Ґенеза та потенціал ідеалу науковості гуманітарного знання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

Кандидата філософських наук

ГЕНЕЗА ТА ПОТЕНЦІАЛ ІДЕАЛУ НАУКОВОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

ПОЧИНОК Ірина Борисівна

Чернівці - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Марчук Михайло Георгійович, завідувач

кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Кисельов Микола Миколайович, старший

науковий співробітник відділу філософських проблем природознавства та екології Інституту філософії НАН України ім. Г.С.Сковороди;

кандидат філософських наук, доцент

Проценко Ілля Павлович, старший науковий співробітник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Провідна установа:

Київський національний університет Імені Тараса Шевченка.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасній філософії науки важливість дослідження норм науковості гуманітарного знання постійно зростає. З розробкою цієї проблеми пов'язане визначення наукової специфіки і статусу гуманітарних дисциплін. Потреба в таких дослідженнях зумовлюється загальними тенденціями гуманізації науки і освіти, становлення некласичної раціональності та сучасної картини світу. Експлікація норм науковості гуманітаристики є передумовою подолання в гуманітарних науках проявів методологічного редукціонізму і формування методології, яка враховувала б особливості цих наук. Доконечність такої методології розкривається і в більш широкому контексті проблем становлення гуманістично зорієнтованої самосвідомості сучасної науки, подолання соціального відчуження, діалогу культур, плекання духовності людини. Аналіз норм науковості гуманітарного знання сприятиме також обґрунтуванню стратегій соціально-економічних модернізацій, здійсненню гуманітарних експертиз техніко-технологічних, медико-біологічних, психолого-педагогічних, екологічних і багатьох інших проектів і програм. Отже, успішне розв'язання проблеми критеріїв, еталонів і норм гуманітарного знання, будучи передумовою формування ідеалу його науковості, має важливе теоретичне і практичне значення. Її розв'язання набуває особливої актуальності у зв'язку з перспективами утвердження у ХХІ столітті пріоритету гуманітарних наук.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і виконана згідно з комплексними науково-дослідницькими кафедральними темами “Світ людського буття і творчі можливості індивіда: сучасний стан та альтернативи майбутнього” (номер державної реєстрації 0102U006613) та “Сучасна філософія науки і проблема гуманітарного дискурсу” (номер державної реєстрації 0105U002884).

Стан теоретичної розробки проблеми. Характерними ознаками сучасних досліджень проблеми науковості гуманітарного знання є плюралізм дослідницьких підходів, прагнення подолати методологічний ригоризм і відсутність у гуманітаристиці загальновизнаної парадигми. У цих розробках суперечливо переплітаються рецидиви природничонаукового редукціонізму та пошуки “науками про дух” своєї автентичності, підвищена світоглядна заангажованість цих наук і відносно низький рівень їх методологічної рефлексії, усвідомлення непересічної значущості гуманітарного знання та гострі дискусії з приводу його науковості. Ці дослідження зазнають впливу багатьох обставин: це відродження програм інтеграції гуманітарних дисциплін в єдину науку на засадах сцієнтистсько-природничонаукової методології, що стимулюється успіхами інформаційних технологій, генної інженерії, нейрофізіології, соціобіології в дослідженні людини; постмодерністською актуалізацією ідеї “двох культур” - гуманітарної і технічної, що розглядаються як взаємно несумісні; загострення проблеми демаркації науки і не-науки, а відтак - специфіки норм науковості гуманітарного знання внаслідок постпозитивістських і постмодерністських пошуків у філософії науки; певною несумісністю гуманітарного знання з усталеними уяленнями про науковість, що сформувалися на основі традицій природничонаукового пізнання.

Все це дозволило тематизувати основні аспекти проблеми: особливості гуманітарного пізнання в їх відмінності від споріднених з ними суспільствознавства, культурології та ін., специфіка об'єкта і предмета гуманітарного пізнання, його методів, емпіричного та концептуального базису, способів обґрунтування істинності знання, критеріїв науковості тощо. Пріоритетними тут є дослідження Н.Автономової, В.Ільїна, А.Кезіна, що знайшли своє продовження у працях Г.Антипова, В.Боровської, Бердюгіної, Г.Горак, О.Донських, М.Зав'ялової, І.Зубавленко, М.Кагана, В.Келле, В.Кохановського, Л.Комарової, Н.Конопльова, А.Коршунова, В.Кузнецова, І.Купреєвої, В.Кутирєва, А.Лучанкіна, М.Ожевана, В.Розіна, М.Розова, Є.Семенова, Н.Савцової, Л.Сичової.

Всебічними і глибокими є дослідження проблем гуманітарного пізнання і знання в історико-філософському і соціально-культурному контекстах, що ґрунтуються на критичному аналізі та розвитку відповідних ідей баденської школи неокантіанства, “філософії життя”, соціології пізнання, герменевтики, феноменології тощо. Ці питання досліджували П.Гайденко, Ю.Давидов, В.Калиниченко, Л.Косарєва, Я.Козьмук, С.Кошарний, В.Кузнецов, В.Лоскутова, А.Лой, М.Марчук, Б.Марков, В.Молчанов, Н.Мотрошилова, А.Огурцов, Н.Плотніков, В.Фурс, І.Чорний.

Підвищений інтерес у дослідників викликають світоглядні й методологічні проблеми гуманітарного пізнання, ґрунтовні дослідження яких здійснено у працях Н.Автономової, Г.Антипова, Є.Бистрицького, С.Вовка, О.Гасяка, Л.Губерського, О.Задубрівської, В.Канке, В.Каліні-ченка, М.Кисельова, А.Конверського, В.Кудрявцева, С.Кримського, В.Лекторського, В.Лук'янця, М.Марчука, А.Маковецького, В.Миро-нова, Л.Мікешиної, А.Нікітіна, О.Нікіфорова, А.Огурцова, М.Ожевана, І.Проценка, А.Ракітова, В.Ратнікова, І.Романа, М.Розова, В.Стьопіна, М.Сидоренка, В.Федотової, В.Чуйка, Л.Шашкової, В.Швирьова, Б.Юдіна.

Сутність і значення процедур пояснення, розуміння, інтерпретації, діалогу, ідей синергетики, екології, постнекласичної раціональності в аспекті їх впливу на норми науковості гуманітарного знання розглядаються у працях В.Бабушкіна, А.Беліченка, А.Брудного, В.Буданова, І.Добронравової, А.Івіна, Н.Карпенко, М.Кисельова, Є.Князєвої, Т.Кузнєцової, С.Курдюмова, А.Назаретяна, Л.Озадовської, Л.Полякова, І.Проценка, Г.Рузавіна, Є.Свідерського, В.Швирьова, В.Філатова, А.Яковлєва.

Трансформація змістовних і функціональних аспектів гуманітарного знання в контексті процесів гуманізації та гуманітаризації наукової та освітньої діяльності осмислюється у працях А.Ахутіна, Ю.Афанасьєва, О.Бердюгіної, Н.Зорій, А.Касьяна, А.Коршунова, Н.Кочубея, М.Кукушкіна, Н.Кузнєцової, М.Марчука, І.Мелік-Гайзакяна, Є.Мирського, В.Овсяннікова, Ю.Плюсіна, Н.Семенової, А.Суріна.

Проте, незважаючи на значні досягнення в дослідженні процесів пізнання і знання світу людини, основна проблема - становлення гуманітарного ідеалу науковості та його епістемний потенціал - залишається відкритою. Існування різних підходів до її розв'язання засвідчує не лише принципову плюралістичність і відсутність розвиненої методології гуманітарного пізнання, а й те, що ідеал науковості гуманітарного знання все ще перебуває на стадії становлення. Осмислення існуючих тут тенденцій на рівні сучасної філософії науки є водночас експлікацією гуманітарного ідеалу науковості як квінтесенції історичного розвитку гуманітарних наук, їх актуальних досягнень і потенційних можливостей стосовно деякого належного стану цих наук.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертації полягає у виявленні особливостей формування ідеалу науковості гуманітарного знання, специфіки його критеріїв, норм і гносеологічного потенціалу з урахуванням історичного розвитку “наук про дух” та їх сучасного стану.

Реалізації цієї мети підпорядковується розв'язання таких завдань:

- проаналізувати гносеологічні засади і соціокультурні детермінанти процесу становлення ідеї науковості гуманітарного знання;

- виявити найбільш адекватні способи обґрунтування гуманітарного знання як необхідну передумову його наукової легітимації;

- розкрити особливості трансформації основних епістемних критеріїв науковості в структурі гуманітарного пізнання та знання;

- з'ясувати потенційні можливості взаємодоповнюваності процедур пояснення і розуміння в методологічних контекстах гуманітарного пізнання;

- визначити змістовне та функціональне значення когнітивного і ціннісного як конституюючих чинників норм науковості гуманітарного знання;

- експлікувати епістемний потенціал ідеалу науковості в контексті інтегративних процесів та гуманітаризації сучасної науки.

Методологічну основу дослідження становлять передусім загальні методологічні принципи пізнання. Це, зокрема, принцип історизму, застосування якого зумовлюється необхідністю розкриття історико-філософського і соціально-культурного контекстів становлення ідеї науковості гуманітарного знання. Використання принципу компаративістики уможливило осмислення як своєрідності різних етапів розвитку гуманітарного знання, так і здійснення їх порівняльного аналізу, що дозволило розкрити типові для цього знання методи, підходи, принципи і виокремити специфіку методологічних настанов гуманітарного пізнання. Принцип детермінізму виявився ефективним у дослідженні передумов епістемної трансформації критеріїв і норм науковості гуманітарного знання. Послуговування принципом системності сприяло усвідомленню цілісності гуманітарного ідеалу науковості в його відмінності від пізнавальних норм інших типів знання. Осягнення ціннісно-смислових засад гуманітарної предметності здійснювалося також за допомогою герменевтичного та феноменологічного підходів, а також ідей аксіологічного потенціалізму. В роботі реалізовані також настанови плюралістичної методології.

Джерельною базою дисертаційної роботи стали праці К.-О.Апеля, М.Бахтіна, М.Вебера, В.Віндельбанда, Г.-Г.Гадамера, М.Гайдеггера, Ю.Габермаса, В.Дільтея, Е.Кассірера, Г.Ріккерта та інших, в яких закладено фундамент філософії та методології гуманітарного пізнання.

Об'єктом дисертаційного дослідження є гуманітарне пізнання та знання в їх історичному розвитку.

Предмет дослідження - формування ідеалу, критеріїв і норм науковості гуманітарного знання та їх евристичний потенціал.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в них розкрито особливості генези та потенціалу ідеалу науковості гуманітарного знання та його когнітивно-ціннісне значення в контексті основних тенденцій розвитку сучасної науки.

Елементами наукової новизни, що виносяться на захист, є такі основні положення і висновки дисертаційного дослідження:

1. Ідея науковості гуманітарного знання глибоко укорінена в життєво-практичному досвіді, пов'язана з потребами автентичного самовизначення людини у світі та конституюється у своїй генезі як синтетичне узагальнення філософсько-метафізичних розмислів про природу людини, описів і пояснень соціальних взаємодій індивідів і герменевтичних інтерпретацій духовно-ціннісних основ людського буття.

2. Наукова легітимація гуманітарного знання реалізується завдяки актуалізації його гносеологічного потенціалу в системі норм науки як поєднання різних типів обґрунтування: доведення логічної несуперечливості та системності гуманітарного знання, його узгодження з відповідними ідеями і принципами аксіологічного обґрунтування через “м'яке” поєднання когнітивних і ціннісних підходів тощо.

3. Попри всю специфіку гуманітарного знання, формування його епістемного ідеалу нерозривно пов'язане з усталеними критеріями науковості, що водночас зазнають при цьому суб'єктної специфікації у формі їх ціннісно-смислової трансформації, зокрема, посиленні символічності гуманітарної предметності, широкому використанні герменевтично-феноменологічних процедур, забезпеченні взаємозв'язку істинності і правди в знанні про світ людини.

4. У структурі ідеалу науковості гуманітарного знання пояснення і розуміння постають як взаємодоповнюючі креативні чинники, забезпечуючи, з одного боку, відображення сутнісних і закономірних аспектів світу людини, отримання об'єктивно-істинного знання про нього й обґрунтування засобів удосконалення суспільного буття, а з іншого - стимулюючи осягнення ціннісно-смислових засад людської життєдіяльності з метою поглиблення соціогуманітарного дискурсу та формування духовності людини. Гуманітарна адекватність цих підходів зумовлюється мірою їх впливу на розв'язання проблем гуманізації людського буття.

5. В сучасних умовах актуалізація методологічного потенціалу ідеалу науковості гуманітарного знання зумовлюється тенденціями гуманізації та гуманітаризації різних сфер життєдіяльності людини. Його значущість проявляється передусім у процесах перебудови сучасної науки, формуванні постнекласичної наукової раціональності, здійсненні міждисциплінарних досліджень, інтеграції різних видів знання, розробці програм гуманітарних експертиз і т.ін.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть слугувати основою теоретичної реконструкції закономірностей історичної генези гуманітарного знання, масштабом адекватної оцінки сучасного стану гуманітаристики та визначення можливих тенденцій її розвитку. Вони можуть бути ефективними і в більш широкому контексті осмислення процесів формування людиномірного образу сучасної науки, обґрунтування принципів постнекласичної методології та розробки стандартів гуманітарної експертизи суспільно значущих проектів і програм. Отримані результати можуть також успішно застосовуватись у практиці освітньої діяльності, зокрема, в забезпеченні гуманітарного спрямування навчального процесу, формуванні духовності особистості. Висновки і результати дисертаційного дослідження можуть бути корисні в підготовці таких нормативних курсів і спецкурсів, як “Філософія та методологія науки”, “Епістемологія”, “Філософські проблеми гуманітарних наук”, “Герменевтика”, “Некласичні типи раціональності” та ін.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою роботою її автора. Концепція, зміст, висновки, положення наукової новизни і тексти опублікованих статей розроблені і викладені дисертантом самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Головні напрямки, концептуальні ідеї та результати дисертації обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні положення дисертації були виголошені автором на наукових конференціях: науково-практичній конференції “Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ століття” (Чернівці, 2001); науково-практичній конференції у рамках П'ятого конгресу Міжнародної асоціації україністів “Українська культура: реалії та виклики ХХІ ст.” (Чернівці, 2002); міжнародній науково-практичній конференції “Релігія і громадянське суспільство в Україні” (Чернівці, 2004); науковій конференції “Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості” (Чернівці, 2005); науковій конференції “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівці, 2006); міжнародній науковій конференції “Гуманізм. Людина. Суспільство” (Дрогобич, 2006).

Публікації. Положення і результати дисертаційного дослідження висвітлені у 14 статтях, 11 з яких опубліковані у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові з філософії.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою, метою та основними завданнями дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають загалом сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (243 найменування). Обсяг дисертації - 179 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність і стан наукової розробки теми, сформульована мета, завдання, об'єкт, предмет, методологічні засади дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, їх апробація, описано структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Становлення ідеї науковості гуманітарного пізнання” присвячений аналізу процесу формування ідеї науковості гуманітарного знання та способів його обґрунтування.

У підрозділі 1.1. “Соціокультурні та гносеологічні передумови формування ідеї науковості пізнання світу людини” розкривається системний характер детермінації генези уявлень про науковість гуманітарного знання, де провідною є ідея духовно-практичного самовизначення людини у світі. Гуманітарне знання зароджується у формі самопізнання людини в її сумірності зі світом - антропо-соціоморфічним Універсумом як синкретичною єдністю космічного, символічного та ціннісного первнів. Характерними особливостями донаукової гуманітаристики є те, що в ній людська реальність як об'єкт пізнання нерозривно сполучена з космічним цілим і божественним первнем, абстрактним є обґрунтування гуманітарного знання, достовірність якого вимірюється переважно логічною несуперечливістю та наближенням до одкровення, а його значущість визначається мірою задоволення потреб інтелектуальної допитливості та спасіння душі.

Науковість гуманітарного пізнання започатковується кардинальними змінами в епоху Відродження та Нового часу. Гуманітарне набуває світського значення, воно охоплює головні виміри людської суб'єктивності, наукове осягнення якої уможливлюється: онтологічно - формуванням в умовах техногенної цивілізації соціальних відносин речовинної залежності, становлення таких практик і дискурсів, за яких усе людське стає об'єктом цілераціонального управління та перетворення; гносеологічно - натуралізацією суб'єктивних якостей людини, які підпадають під дію законів природи і досліджуються на засадах методологічного редукціонізму, пізнавальним принципам якого надається універсального значення.

В роботі показано, що ідея науковості гуманітарного знання детермінується системно, вона постає квінтесенцією епістемного узагальнення буття та пізнання людської суб'єктивності у світі. Її конституювання відбувається на основі синтезу трьох головних пізнавальних стратегій: натурфілософської, за якої розвиваються загальнометафізичні уявлення про природу людини у формі опису її субстанційних ознак; суспільствознавчої, змістом якої є аналітичні дослідження людини в контексті різних соціальних систем і взаємодій, їх причинних і функціональних описів і пояснень; власне гуманітарної, що центрована довкола історико-культурних і духовно-символічних вимірів буття людини, їх аналізу за допомогою інтерпретаційно-розуміючих підходів. Ціннісно-смислова специфіка світу людини й адекватні цьому предмету пізнавальні засоби виокремлюються як головні критерії науковості гуманітарного знання на етапі його становлення.

У підрозділі 1.2. “Обґрунтування гуманітарного знання як проблема його наукової легітимації” аналізуються засади, способи та особливості доведення науковості гуманітарного знання як передумова його інтеграції в систему науки на рубежі ХІХ-ХХ ст.

У роботі показано, що цей процес відбувається на тлі суперечностей, з одного боку - між фундаменталістсько-сцієнтистськими обґрунтовуючими підходами, а з іншого - некласичними і антисцієнтистськими доведеннями науковості гуманітарного знання. У класичній парадигмі науковості обґрунтування знання передбачає визнання його жорсткої зумовленості предметом, незалежності від суб'єкта і зовнішніх умов, підтвердження фактами та можливість “остаточного” обґрунтування знання - позиція, з якою не узгоджуються такі ознаки гуманітарного пізнання і знання, як їх людиномірність, підвищена активність суб'єкта, історичність і ціннісно-смислова взасадниченість, методичний плюралізм, соціокультурна заангажованість. Неминуча за цих умов різнотипність обґрунтувань є, проте, необхідною у доведенні науковості гуманітарного знання.

Передусім це стосується метафізичних обґрунтувань гуманітарного знання. Виростаючи з “першооснов”, “абсолютів”, “вищих смислів”, “природи людини” як глибинних первнів досвіду гуманітаристики, вони відзначаються універсальним логіцизмом, реалізуються у формі філософського осмислення онтологічних засад історії, науки, мови, людського буття в цілому, підпорядковуючись отриманню логічно несуперечливого, системно впорядкованого і абсолютно достовірного знання про світ людини. На противагу метафізичному, позитивістське обґрунтування гуманітарного знання розгортається на принципах емпіризму та універсалізації методології природознавства. Характерними для нього є дедуктивне чи індуктивне узгодження знання з відповідною підставою (ідеєю, принципом, законом) або фактами за схемою “векторного” типу доведення, що, звичайно, сприяло утвердженню в гуманітарному знанні духу науковості, але досягалося це за рахунок ігнорування його наукової специфіки.

Цим підходам В.Дільтей протиставляє обґрунтування гуманітарного знання як іманентний історичності та цілісності досвіду “життєздійснення” процес з чітко вираженою герменевтичною інтерпретацією об'єктивацій і самоосмислення людського духу у формі когнітивно-ціннісного відношення “переживання - вираження - розуміння”. Доведення загальності та достовірності знання про світ людини реалізуються тут в міру розв'язання таких питань, як співвідношення індивідуальності історичних подій та їх загального контексту, об'єктивності розгляду і суб'єктивного оцінювання, детерміністичного пояснення та смислового розуміння.

Представники баденського неокантіанства В.Віндельбанд і Г.Ріккерт проблему обґрунтування гуманітарного знання розв'язують з позицій культурцентризму та трансценденталізму цінностей, що дозволяє: а) номіналістично аргументувати цінність для людини всього індивідуального, неповторного та унікального, що становить зміст культури і тим самим вивищити ідеографічні науки про культуру; б) ціннісно обґрунтувати вибір того чи того феномена як предмета гуманітарного пізнання; в) розкрити зміст гуманітарного пізнання як процесу віднесення до цінностей. Загальність і достовірність гуманітарного знання зумовлюється нормативно-смисловим характером цінностей і залежить від їх визнання більшістю людей, розробки філософією цілісного поняття культури та чіткого розрізнення емпіричного й трансцендентального суб'єкта пізнання.

Ці обґрунтовуючі програми сприяли усвідомленню особливостей гуманітарного знання, його епістемної легітимації, хоча проблема специфіки його науковості залишалася відкритою.

Другий розділ “Гуманітарний ідеал науковості: особливості формування його епістемних засад” присвячений дослідженню специфіки становлення критеріїв і норм науковості гуманітарного знання як чинників конституювання його гносеологічного ідеалу.

У підрозділі 2.1. “Суб'єктна специфікація загальногносеологічних критеріїв науковості в гуманітарному пізнанні” головною є ідея змістовної трансформації універсальних критеріїв науковості внаслідок пізнання світу людини як передумови формування епістемного ідеалу гуманітарних наук. Аналізуються ті критерії гуманітарного знання, що виявилися головними у дискусіях про характер його науковості - це предмет і метод пізнання світу людини, обґрунтування знання та його істинність. Утвердження їх гуманітарно-наукової критеріальності, наголошує автор, відбувається на основі осягнення людської суб'єктивності.

Показано, що розуміння предмета гуманітарного пізнання як культури, історії, суспільства, людини загалом є недостатнім для визнання його критеріальності, оскільки останні можуть розглядатися натуралістично та спіритуалістично. Людська реальність як предмет гуманітарного пізнання - це онтологічна єдність матеріально-речовинних, знаково-символічних та ціннісно-смислових первнів у її історичних, есенційних та екзистенційних вимірах та діяльнісному опосередкуванні. Вона може досліджуватися в аспекті “що?” - предметних об'єктивацій людського духу, “як?” - сукупності опосередкованих духовністю людини актуальних і потенційних способів людського буття у світі та “для чого?” - вираження мотиваційно-смислових спонук і орієнтацій поведінки людини. Її гуманітарність визначається мірою втілення в ній специфічно людської субстанції та здатністю культивувати власне людське в людині і лише в цій якості вона є предметним критерієм гуманітарного знання.

Така предметність імплікує й відповідну критеріальну специфіку методів гуманітарного пізнання. Релевантними тут є ті дослідницькі підходи і настанови, які уможливлюють творче поєднання й використання когнітивних і оцінних процедур. Автор доводить, що в гуманітарному пізнанні науково-критеріальними є сцієнтистські, аксіологічні та герменевтичні підходи, але ця їх значущість і ефективність залежить від того, на якому рівні гуманітарної предметності й до розв'язання яких проблем вони застосовуються.

Не жорстким є і критерій обґрунтування гуманітарного знання. Автор показує, що обґрунтування гуманітарного знання не відзначається парадигмальною цілісністю та зазвичай реалізується не так у формі зіставлення знання з відповідним об'єктом на основі практики та експерименту, а більш опосередкованим способом, зокрема, дослідження його соціокультурної зумовленості та сумірності з тими епістемними нормами, принципами і категоріями, які за даних умов є найбільш евристичними і визнаними науковим співтовариством. У роботі ці положення розгорнуто розкриваються в аналізі специфіки герменевтично-феноменологічних (М.Гайдеггер, Е.Гуссерль, А.Шюц) і трансцендентально-прагматичних (К.-О.Апель, Ю.Габермас) обґрунтувань гуманітарного знання.

Підвищена проблемність характерна і для критерію істинності гуманітарного знання. Стверджується, що гносеологічні ознаки його істинності похідні від істини людського буття, основними модусами якого, за М.Гайдеггером, є “розімкненість”, “відкритість”, “прогалина”, “проект” і т.ін. Специфічними для гуманітарної істини є вкоріненість в історичному досвіді та інтенція на високі ідеали, відкритість до раціонально-дискурсивних концептуалізацій і здатність утримувати таїну людської душі. Гуманітарна істина - це “дієво-історичне явище” (Г.-Г.Гадамер) у значенні усвідомлення цінності та універсальності життєвого досвіду. У зв'язку з цим у роботі аналізуються такі критеріальні особливості істинності гуманітарного знання, як її амбівалентність, полісемантичність, креативність, зв'язок з правдою тощо.

У підрозділі 2.2. “Пояснення і розуміння: взаємодоповняльність підходів у пізнавальних контекстах гуманітарного пізнання” аналізується співвідношення пояснення і розуміння та його вплив на процес формування гуманітарного типу знання.

Показано, що на ранніх етапах гуманітаристики пояснення і розуміння чітко не розрізняються і розглядаються в єдності, про що, зокрема, свідчать міфологеми “світового дерева” і “долі”, уявлення про “логос”, “план творення”, “Книгу Природи” тощо. Попри орієнтацію античної та середньовічної науки на детерміністичні пояснення, вона має інтерпретативний характер; поширені в ній етіологічні, мотиваційні, цільові пояснення означають також розуміння смислів. Поступово визріває і протиставлення пояснення та розуміння, яке досягає своєї гостроти у ХІХ ст. у формі спротиву “розуміючих” “наук про дух” “пояснюючій експансії” природознавства. Розв'язання цієї проблеми у формі абсолютизації однієї із сторін супроводжується водночас усвідомленням їх єдності. М.Вебер, В.Віндельбанд, В.Дільтей, Г.Ріккерт хоч і вельми послідовно обґрунтовують дилему пояснення-розуміння, вказують і на те, що людина та результати її діяльності можуть досліджуватися на основі детерміністично-пояснювальних схем і в аспекті духовної свободи та вільного самовизначення за допомогою розуміючих підходів. Особливо ефективним для гуманітарних наук виявилося переведення проблеми пояснення-розуміння у план мовно-комунікативного досвіду.

У розкритті евристичного значення взаємозв'язку пояснення і розуміння в гуманітарному пізнанні автор послуговується метафорою “ціннісно-смислова цілісність” як узагальненням схем раціональності світовідношення людини. По-перше, показано, що гіпотетико-дедуктивна модель пояснення, стосовно наукової значущості якої в гуманітаристиці точаться гострі дискусії, є цілком релевантною в гуманітарних науках, оскільки вона: а) імпліцитно містить розуміючі потенції - сукупність тих значень і смислів, які охоплюються відповідним законом і уможливлюють інтерпретацію будь-якого гуманітарного феномена за схемою “частина-ціле”, “зовнішнє-внутрішнє”; б) допускає не лише фіксацію каузальних і необхідних залежностей між пояснюваним явищем і його основою, але й множинність описів зв'язку між експланандумом та експланансом, їх оцінку і вибір, а отже, розуміння; в) у практичному силогізмі та інтенційних поясненнях передбачає існування смислових зв'язків між метою і засобами, мотивом і дією, їх прагматичну та ціннісну опосередкованість, полісемантичність і тим самим доконечність їх інтерпретацій. По-друге, зазначена модель орієнтує на врахування двоїстого, пояснювально-розуміючого, описово-оцінного характеру гуманітарно-наукових побудов, формальної подібності процедур пояснення і розуміння як дедукції окремих висловлень відповідно - із загального закону і цінності. Водночас змістовна асиметрія цих процедур уможливлює застосування першої з них - у пізнанні сутнього, об'єктивного, детермніністичного аспекту гуманітарної предметності, а другої - в осягненні належного, суб'єктивного, унікального, смислового її вимірів. По-третє, розкривається обмеженість психологістсько-ірраціоналістичних інтерпретацій розуміння і об'єктивістсько-сцієнтистських тлумачень пояснення. Достовірність “значень” як результатів пояснення залежить не лише від об'єкта, але і їх “розуміючої” апробації у досвіді комунікативної спільноти, водночас “смисл” як результат розуміння детермінується відповідною цілісністю, зазнаючи корекцій з боку пояснювальних “значень”. Отже, в структурі гуманітарного ідеалу науковості співвідношення пояснення і розуміння є діалогічним.

У підрозділі 2.3. “Взаємозв'язок когнітивного та ціннісного як чинників науковості гуманітарного знання” розглянуто особливості епістемної значущості когнітивного і ціннісного в забезпеченні науковості знання про світ людини.

В системі гуманітарного пізнання когнітивне та ціннісне характеризують особливості поєднання внутрішньої логіки та соціокультурної детермінації процесу його розвитку. Головною тут є проблема методологічної адаптації пізнавального потенціалу цінностей і когнітивних засобів гуманітаристики. Аналіз показує, що її розв'язання у філософії І.Канта, В.Дільтея, М.Вебера, баденського неокантіанства (В.Віндельбанд, Г.Ріккерт) здійснюється на основі визнання пріоритету ціннісної компоненти в гуманітарному пізнанні та формуванні норм його науковості. При цьому цінності виражають потреби та інтереси конкретно-історичного суб'єкта або значущість загальнолюдських ідеалів, але обов'язково як щось суб'єктивне. Така позиція суперечить “ціннісно-нейтральним” нормам класичного ідеалу науковості, її не можна обґрунтувати за допомогою усталених способів верифікації, внаслідок чого гуманітарне знання проголошувалося принципово ненауковим (неопозитивізм). Такий висновок виражає довготривалу боротьбу науки за свою самоцінність, її незалежність від ідеологічних впливів, але він не враховує принципової соціокультурної вкоріненості гуманітарних наук, нерозривності в них когнітивного і ціннісного моментів. У роботі показано, що на розв'язання цієї проблеми істотно вплинули постпозитивістські дослідження науки в історико-культурному контексті, а також герменевтично-феноменологічний аналіз смислового зв'язку науки з життєвим світом.

Домінування в процесі гуманітарного пізнання ціннісної компоненти змінює гуманітарно-наукову пізнавальну ситуацію. Хоча при цьому виробництво знань про світ людини здійснюється згідно з усталеними логічними вимогами, процедури віднесення до цінностей дозволяють: виокремити той чи той феномен людської реальності як “важливий”, “значущий”, “унікальний”; виявити його сумірність з людськими інтересами; розкрити ціннісну значущість внутрішньонаукових пізнавальних засобів і когнітивне значення соціокультурних цінностей. Когнітивне значення ціннісного полягає в тому, що воно виражає інтереси людини і відображає дійсність через призму її відповідності цим інтересам. Аналогічно й цінність когнітивного зумовлюється його об'єктивно-істиннісною змістовністю, завдяки чому воно задовольняє духовні та практичні інтереси людини. Відтак і гуманітарне пізнання реалізується взаємоопосередкуванням когнітивного і ціннісного моментів, які впливають на формування його епістемних норм.

У третьому розділі “Перспективи актуалізації методологічного потенціалу гуманітарного ідеалу науковості” аналізується евристична значущість норм науковості знання про світ людини в інтегративних процесах сучасної науки та її гуманітаризації.

У підрозділі 3.1. “Регулятивне значення ідеалу науковості гуманітарного знання в інтегративних процесах сучасної науки” розкрито основні форми і засади регулятивно-інтегративного впливу гуманітарно-епістемних норм на сучасне наукове пізнання. Автор доводить, що в сучасній науці релевантність цих норм ґрунтується на спільних для досліджень людського буття і складних людиномірних систем ідеях історизму, самоорганізації, відкритості, цілісності тощо і реалізується у формі актуалізації ціннісно-смислового та інтерпретаційно-діалогічного потенціалу зазначених норм. Вона проявляється в забезпеченні діалогу між науками та життєвим світом, у міждисциплінарному обміні конкретно-науковими онтологіями і методологічними засобами, науково-гуманітарній адаптації основних концептів сучасної науки, її історичній та соціокультурній контекстуалізації. При цьому не залишаються незмінними й основні епістемно-гуманітарні критерії; розкриваючи свій потенціал через сумірні з ними загальнонаукові методи і підходи, вони збагачуються новим змістом.

Гуманітарно-інтегративний контекст сприяє формуванню в науці нових світоглядних орієнтацій, діалогу культур, де, зокрема, уточнюються й поглиблюються погляди на природу як механізм і одухотворений організм, стратегії підкорення природи і визнання її самоцінності, свобода вибору людиною тих або тих цінностей та її відповідальність за їх реалізацію. Цей контекст також активізує методологічно-інтегративні процеси в науці: подолання характерної для наукової класики жорсткості опозицій суб'єкт - об'єкт, факт - теорія, пояснення - розуміння, істина - хиба, контекст обґрунтування -контекст відкриття; антиредукціоністського синтезу некласичного природознавства та нового образу соціогуманітарного знання; розробки методології управління складними людиномірними системами на основі поєднання зовнішніх регулятивів і внутрішніх можливостей цих систем з урахуванням когнітивних і ціннісних критеріїв оцінки засобів, стратегій управління, що встановлюються в процесі гуманітарної експертизи; формування ідеалу людиномірної науки, де головною є ідея діалогу людини і світу, нелінійний стиль мислення, плюралізм наукового пошуку як альтернативи монодисциплінарному та редукціоністському ідеалу знання. Відтак регулятивно-інтегративне значення гуманітарних норм науковості не зводиться до формального переструктурування системи наукового знання, воно сприяє становленню якісно нових тенденцій науки.

У підрозділі 3.2. “Епістемно-ціннісні імплікації гуманітарного ідеалу науковості в контексті гуманітаризації науки” розглянуто значення норм науковості гуманітарного знання у процесах становлення й осмислення феномену людиномірної науки.

Автор зазначає, що впродовж тривалого часу вплив гуманітаристики на наукове пізнання проявлявся неявно у формі окремих апеляцій до ідеї людини та стихійного використання герменевтичних підходів і лише в останні десятиліття внаслідок актуалізації проблеми людської суб'єктивності гуманітарний ідеал науковості поступово набуває значення свідомо обраної стратегії досліджень процесів гуманітаризації науки. Гуманітарно-науковий потенціалізм ініціює ті новації, що стимулюють перебудову епістемного ідеалу сучасної науки у напрямі антифундаменталізму, подолання методологічного ригоризму, плюралізму дослідницьких програм і методів, посилення ціннісно-смислової компоненти знання тощо. Вони виявляються сумірними з тими антропогенними змінами в науці, що засвідчуються передусім розвитком ідей синергетики, глобального еволюціонізму, екології, ноосфери тощо.

У дисертаційному дослідженні аналіз евристичного потенціалу гуманітарного ідеалу науковості в аспекті гуманітаризації науки здійснюється з таких позицій: переходу від класичної до постнекласичної наукової раціональності; набуття предметами сучасної науки ознак історичності, становлення, унікальності, самоорганізації, кооперативності, доцільності, що характеризують також особливості людського буття; втрати суб'єктом функцій “зовнішнього спостерігача” і його утвердження в статусі активного учасника процесу наукового пізнання, що супроводжується інституалізацією цих змін на всіх рівнях науки; подолання образу позасуб'єктної істини та посилення її екзистенційності, діалогічності, плюралізму; визнання того, що сучасна наука і наукова картина світу вибудовується з іманентних позицій буття людини у світі, а не абстрактним суб'єктом.

Автор показує, що гуманітарно-науковий потенціалізм є надійною основою для розв'язання практичних проблем гуманітаризації науки. Це питання досліджується в таких аспектах: розкривається абстрактність звинувачень науки в її дегуманізуючому характері; вказується на важливість актуалізації внутрішньонаукових цінностей; обґрунтовується думка про те, що гуманітарна адекватність науки досягається взаємодоповненням когнітивно-пояснюючої та ціннісно-розуміючої дослідницьких стратегій за умов їх підпорядкування розв'язанню проблем гуманізації людського буття; виявляється доконечність проведення гуманітарних експертиз суспільно важливих проектів і програм; наголошується на пріоритетності й забезпеченні високого статусу гуманітарного знання як джерела духовності, цілісності, гуманності людини, зрештою, як критерію цивілізаційної зрілості суспільства та особистості. соціокультурний гуманітарний гносеологічний

ВИСНОВКИ

У дисертації представлені результати дослідження, що визначаються темою, метою і завданнями дисертаційної роботи, та окреслені перспективи подальшої розробки проблеми.

1. Гуманітарний ідеал науковості системно конституюється на основі ідеї духовно-практичного самовизначення людини у світі як синтез філософських уявлень про природу людини, суспільствознавчо-аналітичних описів і пояснень соціальних інтеракцій індивідів і власне гуманітарного, інтерпретативно-розуміючого осягнення ціннісно-смислових засад людського буття.

2. Обґрунтування гуманітарного знання як передумова його наукової легітимації характеризується плюралізмом підходів: опора доведень на загальні ідеї, внаслідок чого науковість гуманітарного знання визначається його логічною несуперечливістю та системністю (натурфілософія); дедуктивне або індуктивне узгодження гуманітарного знання з підставою (законом, принципом) чи фактами за схемою “векторного” типу доведення (позитивізм); “м'яке” поєднання в обґрунтуванні гуманітарного знання когнітивного і ціннісного підходів як моментів “самоосмислення” життя (В.Дільтей); обґрунтування гуманітарного знання на основі процедур “віднесення до цінностей” (В.Віндельбанд, Г.Ріккерт).

3. Однією з важливих особливостей процесу формування ідеалу науковості гуманітарного знання є те, що в ньому універсальні критерії науковості зазнають суб'єктної специфікації. Така трансформація, з одного боку - свідчить про загальнонаукову ідентичність цього ідеалу, а з іншого - розкриває його гуманітарну специфіку.

4. У процесі становлення гуманітарного ідеалу науковості у співвідношенні пояснення і розуміння як його епістемних чинників головною є тенденція переходу від їх синкретичної єдності до протиставлення і, зрештою, взаємодоповнення. Гуманітарність цих підходів реалізується через їх взаємоопосередкування та вплив на гуманізацію людської життєдіяльності.

5. Вплив гуманітарного ідеалу науковості на інтегративні процеси в сучасній науці не зводиться до формальної реорганізації знання, його змістом і метою є ціннісно-смисловий діалог між науками, методологічна взаємодія принципів міждисциплінарних досліджень, поглиблення інтеграції науки і практики. При цьому якісної перебудови зазнають як світоглядно-методологічні засади науки, так і епістемні норми гуманітаристики.

6. Глибинною основою сумірності когнітивно-ціннісного потенціалу гуманітарного ідеалу науковості та процесів гуманітаризації науки є тенденція до універсалізації людської суб'єктивності, що особливо засвідчується ідеями синергетики, глобального еволюціонізму, екології, ноосфери. Гуманітаризація науки - це передусім реалізація методологічного потенціалу гуманітарного ідеалу знання у процесах становлення постнекласичної наукової раціональності, забезпеченні культуротворчої місії науки та її дієвої участі в гуманізації суспільного буття.

7. Попри те, що гуманітарний ідеал науковості перебуває на стадії становлення, його головний інваріант - знання про дійсність у її “віднесеності до цінностей” - викристалізувався чітко. Соціокультурна заангажованість характерна й для сучасної науки, але її епістемний ідеал все ще зазнає потужного впливу “ціннісно нейтральних” норм науковості класичної методології. Ця суперечність є головною причиною кризи гуманітарної сфери сучасної науки. З огляду на це можна припустити, що подальша значущість гуманітарного ідеалу науковості буде проявлятися саме в цьому проблемному полі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Починок І.Б. У пошуках методологічної стратегії гуманітарного пізнання //Науковий вісник Чернівецького національного університету: Збірник наук. праць. - Вип.101. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2001. - С.9-12

2. Починок І.Б. Гуманітарна реконструкція філософського знання Річардом Рорті //Матеріали науково-практичної конференції “Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ століття”. - Чернівці: Рута, 2001. - С.13-16.

3. Починок І.Б. Становлення ідеї науковості гуманітарного знання //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип.130. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2002. - С.27-31.

4. Починок І.Б. Проблема обґрунтування науковості гуманітарного знання у філософії Дільтея //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць. - Вип.148-149. - Філософія. - Чернівці: Золоті литаври, 2003. - С.125-130.

5. Починок І.Б. Ціннісні засади методології гуманітарного пізнання у Баденському неокантіанстві //Вісник Черкаського університету. - Вип.51. - Серія Філософія. - Черкаси. - 2003. - С.57-68.

6. Починок І.Б. Гуманітарне знання в контексті ідеї громадянського суспільства //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип.203-204. - Філософія. - Чернівці: Золоті литаври, 2004. - С.31-36.

7. Починок І.Б. Гуманітарний аспект проблеми національної самоідентифікації //Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів: Соціально-гуманітарні науки /Упоряд. і відп. ред. В.Балух. - Чернівці: Рута, 2004. - С.26-28.

8. Починок І.Б. Критеріальність ціннісно-розуміючих підходів у гуманітарному пізнанні //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип.198. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2004. - С.13-17.

9. Починок І.Б. Смисл як предмет розуміння //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип.242-243. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С.105-110.

10. Починок І.Б. Взаємозв'язок пояснення й розуміння в гуманітарному пізнанні //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип.249-250. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С.60-65.

11. Починок І.Б. Соціокультурні засади гуманітарного пізнання //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип.264-265. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С.14-18.

12. Починок І. Проблема єдності когнітивного і ціннісного в гуманітарному знанні //Філософія гуманітарних наук: Актуальність і перспективи розвитку. Матеріали наукової конференції. 5-6 жовтня 2006 р. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 127-129.

13. Починок І.Б. Істина як критерій науковості гуманітарного знання //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип.309-310. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2006. - С.22-25.

14. Починок І.Б. Потенціал науковості гуманітарного ідеалу знання //Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 27. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2006 р. - С. 124-129.

АНОТАЦІЯ

Починок І.Б. Ґенеза та потенціал ідеалу науковості гуманітарного знання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.09 - філософія науки. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

У дисертаційному дослідженні проаналізовано становлення гуманітарного ідеалу науковості, його вплив на інтегративні процеси в сучасній науці та її гуманітаризацію. Ідеал науковості гуманітарного знання постає як синтез філософських уявлень про природу людини, суспільствознавчо-аналітичних описів і пояснень соціальних інтеракцій індивідів і власне гуманітарно-розуміючого осягнення духовних засад людського буття. Розкривається значення в утвердженні наукового статусу гуманітарного знання сцієнтистських, герменевтичних і аксіологічних обґрунтувань. Показано, що конституювання норм його науковості відбувається на основі ціннісно-смислової специфікації універсально-епістемних критеріїв та взаємодоповнюваності в ньому когнітивного і ціннісного, пояснювального і розуміючого моментів. Цим забезпечується як загальнонаукова ідентичність ідеалу знання про світ людини, так і його гуманітарна особливість. Значна увага приділяється питанням методологічного потенціалу гуманітарного ідеалу науковості, значущість якого розкривається в контексті актуалізації проблем людини і формування постнекласичної наукової раціональності.

Ключові слова: гуманітарний, ідеал, когнітивне, критерій, науковість, обґрунтування, пояснення, потенціал, розуміння, цінність.

Починок И.Б. Генезис и потенциал идеала научности гуманитарного знания. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича.

В диссертационном исследовании проанализированы становление гуманитарного идеала научности, его влияние на интегративные процессы в науке и ее гуманитаризацию. В качестве системообразующего фактор и основания осмысления этого процесса служит идея духовно-практического самоопределения человека в мире. Анализ социокультурного и теоретического контекстов развертывания этой идеи показывает, что гуманитарный идеал научности конституируется как синтез философских размышлений о природе человека, обществоведческо-аналитических описаний и объяснений социальных интеракций индивидов и собственно гуманитарного понимающего осмысления духовных оснований человеческого бытия. Неоднозначным является и процесс научной легитимации гуманитарного знания, в нем противоречиво сочетаются фундаменталистские попытки “окончательного” обоснования знания, доказательства его научности как подтверждаемости фактами, согласованности с соответствующими принципами и законами и смысловой когерентности с социальными ценностями.

Показано, что важнейшей особенностью процесса формирования норм научности гуманитарного знания является их сопряженность с общегносеологическими критериями, субъектная спецификация последних в форме ценностно-смысловой актуализации их содержания. Такая трансформация гуманитарно-познавательной ситуации свидетельствует как об адекватности гуманитарного идеала научности общепризнаным эпистемным стандартам, так и раскрывает особенности его критериев и норм. Эти особенности весьма очевидно проявляются во взаимосвязи объяснения и понимания, когнитивного и ценностного как моментов гуманитарного идеала научности. Если целью объясняющей стратегии является исследование человеческого бытия в аспекте его детерминистических и закономерных зависимостей, и разработка на этой основе программ и средство деятельности, то понимающей - постижение его ценностно-смысловых оснований и формирование духовности человека. Гуманитарность этих двух стратегий определяется тем, в какой мере они реально способствуют углублению процессов гуманизации человеческой жизнедеятельности в плане органического согласования ее смыслов и средств их реализации. Аналогичной является и взаимосвязь когнитивного и ценностного моментов в структуре гуманитарного идеала научности. Их взаимодополнительность основана на глубинной взаимокорреляции внутренней логики гуманитарного познания и его социокультурной детерминации. Эпистемная адаптация познавательного потенциала ценностей и ценностного значения когнитивных средств на основе осмысления человеческой субъективности раскрывает двойственный, описательно-оценочный характер гуманитарно-концептуальных построений. Значимость когнитивного раскрывается вследствие экспликации эвристического значения внутринаучных средств и гносеологического содержания социальных ценностей, вместе с тем ценностное раскрывает познавательное значение социокультурных ценностей и имманентных науке познавательных средств. Единство когнитивного и ценностного обеспечивает содержательность и функциональную релевантность гуманитарного идеала научности.

Автор считает, что методологический потенциал норм научности гуманитарного знания существенно влияет на формирование антифундаменталистских, плюралистических и социокультурных установок эпистемного идеала современной науки, утверждение ценностно-смысловой диалогичности как принципа междисциплинарных исследований и феномена постнеклассической научной рациональности.