Освіта як чинник соціальних змін (методологічний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Освіта як чинник соціальних змін (методологічний аспект)

Прокопенко Андрій Леонідович

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Бойченко Михайло Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, ректор;

кандидат філософських наук Надольний Микола Іванович, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, відділ соціальної філософії, старший науковий співробітник.

Провідна установа: Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

Анотація

соціальний філософія освіта

Прокопенко А.Л. Освіта як чинник соціальних змін (методологічний аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Дисертацію присвячено осмисленню методологічного аспекту освіти як чинника соціальних змін. Аналізуються форми соціального вияву освіти: як складової, чиннику та результату соціальних змін. На основі здійсненого аналізу панівних методологічних підходів до вивчення, з одного боку, соціальних змін, з іншого - до освіти як цілісної соціальної системи. Запропоновано розглядати філософію прагматизму як таку, що дозволяє досягати адекватного пізнання як соціальних змін, так і освіти як їх чинника. Запропоновано термінологічне розрізнення між факторним суб`єктивізмом та факторним об`єктивізмом як конкретизації суті відмінності між інституційною парадигмою освіти та особистісно-орієнтованою парадигмою. Виявлено, що факторний суб`єктивізм в дослідженні освіти як чинника соціальних змін являє собою необхідну складову всіх основних версій теорії постіндустріального суспільства.

Продемонстровано, що інноваційний та соціально-креативний характер сучасної освіти є реалізацією її антропологічної сутності і конкретизується завдяки винесенню на перший план освітнього процесу аксіологічної та праксеологічної складової освіти.

Ключові слова: освіта, соціальні зміни, творча особистість, освіта як чинник соціальних змін, творча особистість, прагматистський підхід в дослідженні освіти, комунікація в освіті, факторний суб`єктивізм в освіті, факторний об`єктивізм в освіті.

Аннотация

Прокопенко А.Л. Образование как фактор социальных изменений (методологический аспект). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой ступени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.

Диссертация посвящена осмыслению методологического аспекта образования как причины социальных изменений. В диссертации получил дальнейшее развитие подход к изучению образования как многоаспектного объекта исследований. Продемонстрировано, что в зависимости от формы социального проявления образование предстает как составляющая, причина и результат социальных изменений. Соответственно, образование является сложным социокультурным феноменом, который проявляет себя как эволюционный процесс, специфическое социальное влияние и социальный институт. Был проведен критический анализ существующих методологических подходов к анализу образования как фактора социальных изменений. На основе произведенного анализа господствующих методологических подходов к изучению, с одной стороны, социальных изменений, с другой - образования как целостной социальной системы, предложено рассматривать философию прагматизма, как такую которая позволяет достигать адекватного изучения как социальных изменений, так и образования как их причины. Образование с позиций прагматизма рассматривается как важная составляющая социальной эволюции, которая позволяет придавать ей определенную направленность, за счет рассмотрения образования не только как процесса, но и формы социального влияния.

Выявлено изменение господствующей парадигмы в исследованиях системы образования - с институциональной на личностно-ориентированную. Речь идет не об отказе от образования как социального института, а доминировании инновационности над традиционностью в функционировании системы образования. Предложено терминологическое разделение между факторным объективизмом и факторным субъективизмом как конкретизации сути отличия между институциональной парадигмой образования и личностно-ориентированой парадигмой образования. Факторный объективизм рассматривает в качестве факторов социальных изменений объективные характеристики образования, оперирует понятием “причина”, а факторный субъективизм - субъективные его источники, и использует понятие “влияние”, а именно изменение приоритетов в образовании - от ретрансляции знаний к формирванию творческого поиска и открытия новых знаний в образовании.

Показано, что факторный субъективим в исследовании образования как причины социальных изменений является необходимой составляющей всех основных версий теории постиндустриального общества. Образование меняет свою основную социальную функцию - социализация членов общества (первичная и вторичная) обеспечивается не благодаря социально-консервативной функции, а благодаря социально-инновационной функции образования. Именно в таком качестве одним из центральных факторов глобальных процессов.

Продемонстрировано, что инновационный социально-креативный характер современного образования является реализацией его антропологической сущности и конкретизируется благодаря вынесению на первый план образовательного процесса аксиологической и антропологической составляющей образования. Прежде всего, речь идет о возможности влияния участников коммуникации на ход процессов в сфере образования, и шире - в обществе, благодаря коррективам ценностных основ коммуникации как их параметра порядка.

Ключевые слова: образование, социальные изменения, творческая личность, образование как фактор социальных изменений, прагматистский подход в исследовании образования, коммуникация в образовании, факторный субъективизм в образовании, факторный объективизм в образовании.

Annotation

Andriy Prokopenko. Education as a Factor of Social Changes (Methodological perspective) - Manuscript.

Thesis for the academic degree of Candidate of Philosophical Sciences according to the Speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Kyiv Taras Schevchenko National University, 2007.

The thesis is dedicated to the methodological research of education as a factor of social changes. It is analysed the forms of social influence of education: as a part, as a factor and as a result of social changes. On the basis of analyse of the prevailing methodogical aproaches to the research of the social changes, on the one side, and education as a integrative social system, on the other side, it is proposed to take the philisophy of pragmatism as a mean for the proper study of the social changes as well as education. It is proposed the term division between factor objectivism and factor subjectivism, as a concrete definition of difference between institutional paradigm of education and personality-oriented paradigm of education. It is demonstrated that in research of the education as a factor of social changes the factor subjectivism is a necessary part of all basic version of post-industrial society theories. It is revealed that innovative and social-creative character of new model of education is a realisation it antropological essence and have concretization owing to the forefrontal disposition of axiological and anthropological part of education.

Key words and phrases: education, social changes, creative personality, education as a cause of social changes, pragmatism in educational research, communication in education, factor subjectivism in education, factor objectivism in education.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство характеризується значними соціальними змінами. Філософське осмислення освіти та її впливу на соціальні зміни набуває нового значення, оскільки все більшою мірою від освіти залежить процес соціальної еволюції. Щодо ступеню і характеру такого впливу освіти у вітчизняній соціально-філософській думці існує певна невизначеність, пов`язана з недостатньою розробленістю методології дослідження освіти в контексті сучасних соціальних змін.

Важливою рисою сучасності, що дозволяє оцінити роль освіти в суспільстві, є становлення інноваційної моделі розвитку суспільства, основу якої складає процес отримання, поширення та практичного використання нових знань. Тому відповідного перегляду потребує система освіти, яка в сучасних умовах може стимулювати, або навпаки гальмувати певні соціальні процеси.

Освіта як соціальна система продовжує виконувати переважно функцію простої передачі знань, забезпечення суспільства кваліфікованими кадрами, і розглядається лише як один з напрямів гуманітарної політики держави, однак такий підхід є дещо застарілим і неадекватним реаліям.

В сучасному суспільстві існує необхідність та передумови для зміни ролі освіти в соціальній структурі, підсилення її значення як чинника соціальних змін. Нездатність окремих країн відреагувати на ці виклики та переорієнтувати національні системи освіти робить їх неконкурентноздатними в сучасному глобальному світі та позбавляє перспектив подальшого розвитку.

Завдання соціально-філософських дослідженнь в даному контексті полягає у виробленні методологічної основи для формування нової парадигми освіти як чинника соціальних змін. Ця проблема потребує комплексного політологічного, економічного, соціологічного, педагогічного, культурологічного тощо осмислення, здійснити яке можливо лише на основі належного соціально-філософського методологічного забезпечення.

Коригування теоретичної настанови полягає в тому, що на сучасному етапі освіта має не просто реагувати на соціальні зміни, змінюючи свій зміст, а сама впливати на суспільство та ініціювати відповідні соціальні зміни, спираючись на адекватну методологію. Така методологія має визначати не лише функції освіти, а й її зміст, адже кардинальна соціальна зміна, що пов`язана з динамікою оновлення інформації, в освіті має бути знята шляхом переорієнтації з навчання фактам до навчання методам.

Освіта повинна відповідати сучасним соціальним змінам, провідною тенденцією яких є зростання ролі людини та її творчої діяльності в суспільному житті. Реалізація антропологічного змісту сприятиме перебудові всієї соціальної системи, адже на сучасному етапі освіта набуває не лише особистісно-формуючих, але і структуро-формуючих характеристик.

Традиційна парадигма освіти не враховує зміну цінностей та мотивації людини, що відбуваються в сучасному суспільстві. Тому важливий перегляд аксіологічних орієнтирів освіти та формування за її допомогою соціально-необхідних цінностей, адже вони не лише забезпечують значущі соціальні зміни, але є в сучасному світі нагальною потребою, від якої залежить подальша доля людства.

І, нарешті, актуальність перебудови освіти в сучасних умовах визначається необхідністю її праксеологічної орієнтації. Освіта має бути побудована так, щоб знання осмислено використовувались, а не були формальним надбанням, вона має навчати практичних дій та надавати знання так, щоб спрямувати людину на більш досконале перетворення світу.

Таким чином, в суперечливих умовах розвитку суспільства виникла потреба дослідити методологію, яка здатна перетворити освіту в дієвий механізм цілеспрямованих соціальних змін та стратегічний ресурс розвитку суспільства.

Проблема розробки методології для формування освіти як чинника соціальних змін є недостатньо дослідженою у вітчизняній науці. Водночас українська соціальна філософія має вагомий теоретичний доробок щодо вивчення проблем освіти. Соціально-філософські аспекти дослідження освіти розроблені в працях В. Андрущенка, Б. Гофрон, Л. Губерського, В. Кременя, В. Кушерця, В. Лутая, І. Надольного, В. Огнев`юка та інших. Політичним та праксеологічним аспектам освіти присвячені роботи В. Гальперіної, О. Дем`янчука, С. Клепка, В. Савельєва, І. Радіонової, С. Рябова та інших.

Важливе теоретичне значення для розробки теми мають дослідження суспільних трансформацій та соціальних змін, що здійснені в роботах сучасних вітчизняних учених І. Бойченка, В. Воловича, О. Злобіної, А. Єрмоленка, М. Култаєвої, Б. Новікова, М. Михальченка, Т. Ящук та західних М. Арчер, Ю. Габермаса, Е. Гіденса, Н. Еліаса, П. Штомпки та інших.

Теоретичними витоками для розробки принципів побудови освіти на основі прагматичного методу стали праці Д. Дьюї, Е. Пауера, Р. Рорті, П. Фрейре та інших. Методологічні аспекти освіти та особистісної самореалізації розглядалися в працях Г. Батіщева, Е. Ільєнкова, М. Мамардашвілі, Г. Щедровицького. Постнекласична методологія, що застосовується до розгляду освіти, сформована виходячи з досліджень І. Добронравової, В. Стьопіна, В. Чуйка та інших.

Розгляд предмету дослідження відбувався в контексті теорій постіндустріалізму, інформаційного, технотронного суспільства, грунтованих на працях Д. Бела, З. Бжезинського, Р. Дарендорфа, В. Іноземцева, Й. Масуди, О. Тофлера, А. Турена, та досліджень глобалізації, передусім, роботах З. Баумана, У. Бека, І. Валерстайна, С. Хантінгтона та інших.

Для розробки антропологічних та аксіологічних засад освіти в дослідженні використовувалися ідеї Т. Адорно, Г. Арендт, М. Гайдеггера, Р. Інглхарта, Г. Йонаса, Ю. Козелецького, П. Козловського, Г. Маркузе, П. Слотердайка, Е. Фрома, Ф. Фукуями, М. Хоркхаймера, М. Шелера.

Дослідженння, результати якого презентуються в дисертації, є однією з перших спроб всебічного аналізу освіти як чинника соціальних змін в методологічному аспекті, що набуло актуальності в умовах сучасних соціальних трансформацій. Також необхідно зазначити, що тема освіти як чинника соціальних змін, як і будь-яка актуальна наукова проблема, має широке поле для подальшого дослідження, насамперед, мова йде про формування сучасної освіти як цілісної системи адекватної конкретним соціальним змінам.

Аналіз рівня наукової розробки теми дозволив автору сформулювати наукову проблему як прояв певних суперечностей. Перша з них - це суперечність між сучасними соціальними змінами та невідповідністю освітніх практик, друга - суперечність між науковими дослідженнями окремих аспектів освіти та необхідністю її цілісного соціально-філософського, насамперед, методологічного аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету № 01БФ041-01 “Філософська і політична освіта на перетині тисячоліть”, науково-дослідницької тематики кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання. Метою дисертаційної роботи є конкретизація методологічних засад дослідження освіти як чинника соціальних змін на основі критичного аналізу наявних у соціальній філософії методологій.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

конкретизувати можливі теоретико-методологічні засади дослідження соціальних змін та освіти як їх чинника;

уточнити методологічний інструментарій аутентичного осмислення сучасної системи освіти;

поглибити існуючі уявлення щодо дієвого методологічного інструментарію дослідження характеру соціального впливу освіти, її соціально-трансформуючих можливостей;

розкрити особливості зміни парадигми освіти та її потенціал у вирішенні суспільних протиріч постіндустріального суспільства та в умовах глобалізації;

виявити основні завдання освіти як чинника соціальних змін.

Об'єктом дослідження є освіта в контексті соціальних змін.

Предметом дослідження є філософські та спеціально-наукові дослідження освіти як чинника суспільних трансформацій.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації стали наступні методи: метод порівняльного аналізу, прагматичний метод, герменевтичний метод, метод інституційного аналізу та аксіологічний підхід. Порівняльний метод застосовується для аналізу різних філософських методологій та парадигм дослідження, прагматичний - для переосмислення засад теорії соціальної дії, інституційного аналізу - для вивчення структурних змін у системі освіти та її ролі у суспільстві, герменевтичний - для інтерпретації існуючих соціально-філософських методологій з метою їх адаптації до методологічної платформи прагматизму, аксіологічний підхід - для виявлення ціннісних засад освітніх процесів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі соціально-філософського осмислення можливостей і меж застосування різних філософських методологій дослідження здійснено поглиблений аналіз основних характеристик освіти як чинника соціальних змін.

В дисертації сформульовано низку положень, що конкретизують наукову новизну дослідження:

з`ясовано, що в залежності від форми свого соціального вияву, освіта постає як складова, чинник та результат соціальних змін. Відповідно, освіта являє собою складний соціокультурний феномен, основними вимірами якого за даного підходу є освіта як еволюційний процес, освіта як специфічний соціальний вплив, а також освіта як соціальний інститут;

в результаті порівняльного аналізу панівних методологічних підходів до вивчення, з одного боку, соціальних змін, з іншого - до освіти як цілісної соціальної системи, з`ясовано значення філософії прагматизму як одного з методологічних засобів, що дозволяє розкрити зв`язок наукового пізнання соціальних змін і освіти як їх чинника. Освіта з позицій прагматизму передусім постає як важлива складова соціальної еволюції, яка отримує певну спрямованість в тому числі за рахунок впливу освіти;

простежено особливості зміни панівної соціально-філософської парадигми у дослідженні системи освіти - з інституційної на особистісно-орієнтовану, що зумовлює домінування інноваційності над традиційністю у розвитку, структуруванні та функціонуванні системи освіти;

запропоновано термінологічне розрізнення між факторним суб`єктивізмом та факторним об`єктивізмом як відмінними методологічними підходами. Це розрізнення конкретизує суттєві розбіжності між інституційною парадигмою освіти та особистісно-орієнтованою парадигмою. Факторний об`єктивізм розглядає у якості чинників соціальних змін лише об`єктивні характеристики освіти, оперує переважно поняттям “причина”, а факторний суб`єктивізм наголошує на суб`єктивних її джерелах, на понятті “вплив”, а саме на зміні пріоритетів у освіті - з ретрансляції знань на формування нового творчого пошуку і відкриття нових знань в освіті. Виходячи з цього, обгрунтовується теза щодо необхідності розгляду цих підходів як комплементарних;

виявлено, що факторний суб`єктивізм в дослідженні освіти як чинника соціальних змін являє собою необхідну складову всіх основних версій теорії постіндустріального суспільства. Освіта змінює свою основну соціальну функцію - соціалізація членів суспільства (первинна та вторинна) забезпечується не завдяки соціально-консервативній функції, а завдяки соціально-інноваційній функції освіти. Саме у такій якості освіта постає одним із центральних чинників глобальних процесів;

аргументовано, що інноваційний та соціально-креативний характер сучасної освіти є, зокрема, реалізацією її антропологічної сутності і конкретизується завдяки винесенню на перший план освітнього процесу аксіологічної та праксеологічної складової освіти. Мова йде про можливість впливу, передусім, індивідів на перебіг комунікації у сфері освіти, і ширше - в суспільстві, завдяки корективам ціннісних засад комунікації як їх параметру порядку.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона дає змогу по-новому осмислити освіту як складний соціокультурний феномен, її роль як чинника соціальних змін. Дана робота розкриває методологічні основи зміни парадигми освіти, що дає можливість залучити їх до сучасних соціально-філософських та соціально-наукових досліджень.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в навчально-виховному процесі у вищій школі, при підготовці нормативних та спецкурсів з соціальної філософії, філософії освіти, філософії політики, філософської антропології.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та одержані результати дисетраційної роботи доповідалися й обговорювалися на науково-практичних семінарах для аспірантів та засіданнях кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; були оприлюднені на Міжнародних наукових конференціях “Дні науки Філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка - 2002, 2003, 2004, 2005, 2006” (Київ, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006 рр.), Міжнародній філософській конференції “Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід” (м. Київ, 3-4 червня 2005 р.), Всеукраїнській конференції освітніх НДО “Державно-громадське управління освітою: порядок денний для третього сектору” (м. Полтава, 24-25 травня 2005 р.), Регіональній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (м. Дніпропетровськ, 18 травня 2005р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Шевченківська весна 2005. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”(м. Київ, квітень, 2005 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у десяти публікаціях: чотирьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та шести тезах доповідей, опублікованих у збірках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації зумовлені означеною метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки, список використаної літератури викладений на 19 сторінках і включає 241 найменування.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність теми, аналізується стан наукової розробки проблеми, окреслюється зв`язок дослідження з науковими програмами, визначається мета, завдання, об`єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади аналізу освіти як чинника соціальних змін” визначається методологічна база розгляду соціальних змін та освіти як їх чинника.

У першому підрозділі першого розділу “Поняття соціальної зміни та проблема концептуальних пошуків її чинників” розглядається поняття соціальної зміни, як одне з базових для дисертаційного дослідження.

Існує велика кількість концепцій соціальних змін і, відповідно, достатньо підходів та спроб визначення та опису чинників соціальних змін. Однак, на думку дисертанта, класифікація та типологія чинників соціальних змін є предметом передусім соціологічного дослідження, і не входить до кола завдань, які розглядаються в даній роботі.

Для певного впорядкування великої кількості теоретичних поглядів на соціальні зміни відповідно до мети дослідження, дисертантом пропонується розрізняти два методологічних підходи: факторний об`єктивізм та факторний суб`єктивізм.

Відповідно до факторного об`єктивізму соціальні зміни є об`єктивною і самодостатньою характеристикою суспільства, внутрішньо детермінованим процесом, в якому людина не відіграє домінантно важливої ролі. Концепція факторного об`єктивізму наголошує на аспектах відтворення суспільства та підтримання його рівноваги, зміни відбуваються на рівні інституцій. Суспільство розглядається як цілісне утворення, що має певну автономію, й у визначеній мірі живе своїм власним життям у формі колективних уявлень, соціальних норм, інститутів тощо. В більшій або меншій мірі до неї відносяться концепції О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, К. Маркса, Т. Парсонса, Н. Лумана та інших.

В концепції факторного суб`єктивізму соціальні зміни здійснюються індивідами та залежать безпосередньо від них, він розглядає індивіда як творця соціальних процесів, як такого, що має здатність ініціативно діяти та досягати певного нового результату. Водночас відкидається розуміння соціальних змін як незалежного від індивідів процесу, а наголошується, що соціальний процес є створеним діями людей. До факторного суб`єктивізму можна віднести концепції Дж.Г. Міда, Ю. Габермаса, Е. Гіденса, Н. Еліаса, М. Арчер та інших.

Якщо факторний об`єктивізм пояснює соціальні зміни як зовнішньо обумовлені, відносно незалежні від дій конкретної людини, то для факторного суб`єктивізму характерний їх розгляд як таких, що проявляються в діях людини та завдяки ним.

Соціально-філософський аналіз дає змогу зробити висновок, що теоретичні пошуки рухались до більш глибокого усвідомлення суспільства як самобутньої системи і розуміння соціальних змін як системних, які, втім, залежать водночас від діяльності й взаємодії людей, тобто моделі, яка відтворюється в конценції факторного суб`єктивізму.

У другому підрозділі першого розділу “Суспільне значення освіти в різних соціально-філософських концепціях” встановлюються методологічні засади розгляду освіти як чинника соціальних змін.

Поняття освіти розглядається в дисертації як процес (особлива діяльність людини, в ході якої відбувається засвоєння різних змістів), система (соціальна форма організації людської діяльності з передачі та засвоєння знань) та результат (індивідуальний та суспільний набуток).

Для встановлення засад розгляду освіти дисертантом здійснюється критичний огляд основних методологій аналізу освіти: функціоналізму, конфліктологічного підходу, феноменології, постмодернізму, синергетичного підходу та прагматизму.

Робиться висновок, що деякі їх складові можна поєднати на основі універсальної методології прагматизму. Адже в ситуації наявності декількох, на перший погляд, взаємовиключних методологій і парадигм дослідження, можна звернутися до прагматичної дослідницької парадигми, яка дозволить розв`язати теоретичну колізію у практичний спосіб. Такий підхід надає сутнісному соціальному аналізу феномену освіти практичний аспект та забезпечує надійну теоретико-методологічну основу подальшої побудови освіти як чинника соціальних змін. Залучивши до загальної прагматистської настанови синергетичні принципи, освіта зможе забезпечити інтеграцію різних способів освоєння світу і, тим самим, збільшити творчий потенціал людини для вільних і осмислених дій, цілісного відкритого сприйняття й усвідомлення суспільства.

Суспільство - це сукупність пов`язаних між собою людей, яка розвивається передусім завдяки розвитку й вдосконаленню індивіда, а провідну роль у цьому процесі відіграє освіта. Такий розгляд відповідає парадигмі факторного суб`єктивізму в поясненні соціальних змін. Завданням освіти, таким чином, є формування нового типу суб`єктивності, створення умов для соціальної трансформації через вплив на формування свідомих і соціально-відповідальних осіб. Отже, освіта - це набуття таких знаннь, які мають передусім світоглядно-методологічний характер і спрямовують до практичної, соціально-перетворюючої діяльності.

В другому розділі - “Роль освіти в сучасних соціальних змінах” виявляються передумови та засади сучасних соціальних процесів, аналізується сутність та характер сучасного суспільства, основні напрями його розвитку в контексті розгляду освіти як чинника соціальних змін.

У першому підрозділі другого розділу “Значення освіти для спрямованості та керованості соціальних змін” аналізуються характеристики освітнього впливу на соціальні зміни.

За сьогоднішніх умов, зміна якостей особистості змінює її соціальні відносини, що врешті-решт впливає на відносини в суспільстві в цілому. Освіта, формуючи певні особистісні якості, може виступати найбільш дієвим способом спрямування соціальних змін та забезпечувати передбачувану соціокультурну трансформацію.

Взаємозалежність освітніх і суспільних змін характеризується, поза іншим, тим, що рух суспільства стає елементом безпосереднього життєвого досвіду індивіда. Зміни життєвого світу пов`язані зі змінами самого суб`єкта, які відбуваються не в останню чергу завдяки освіті і складають процес формування особистості, становлення індивіда як суспільного суб`єкта. Тому завданням освіти має стати передусім забезпечення усвідомлення індивідами процесів соціального розвитку, теоретичне осмислення майбутнього та перетворення його на об`єкт практичної дії. Таке знання формує підстави для створення узгодженої моделі дії для багатьох індивідів, реалізація якої може бути спрямована не лише на відтворення, але і на зміну існуючих відносин у суспільстві.

Така узгоджена модель колективної поведінки, спрямованої на соціальні зміни, виникає як взірець нового типу соціальної дії, який наслідують і удосконалюють. Таким чином, те, що пропонують окремі індивіди або малі соціальні групи, поступово інституалізується і набуває значущості для всього суспільства. У теорії синергетики створення такого зразка поведінки як моделі для інституціоналізації розглядається як зміна параметрів порядку.

Освіта сьогодні - не тільки особистісно-формуюча, а і структуро-формуюча система. Вплив освіти на спрямованість соціальних змін є найбільш помітним в постіндустріальних суспільствах.

У другому підрозділі другого розділу “Зміна парадигми освіти в умовах переходу до постіндустріального суспільства” аналізуються основні соціальні зміни, що відбуваються в постіндустріальному суспільстві, обгрунтовується необхідність переходу до нової парадигми освіти, з`ясовується її сутність, та розкривається її особистісно-орієнтований зміст.

Постіндустріальне суспільство можна назвати переходом до цивілізації, продуктивною основою якої стає освіта та освічена людина. Формування нового типу людини, становлення цілісної особистості є ядром постіндустріального суспільства. Подолання старих основ соціуму може бути здійснено не лише через трансформації соціальних структур, а внаслідок духовної й інтелектуальної еволюції індивідів, які складають дані структури. Саме у спрямованому впливі на людей проявляється основна роль освіти як чинника соціальних змін. Освіта як соціальний інститут може стимулювати, або, навпаки, гальмувати певні соціальні процеси, цей момент конкретизує нагальну потребу перегляду парадигми освіти.

Першочерговим завданням є перегляд інституційної парадигми освіти та формування нової - особистісно-орієнтованої. Мова йде про відхід від традиційної парадигми освіти, яка відтворювала наявний стан речей, формувала стандартизовану особистість, людину-функцію. Така система освіти, що характерна для індустріального суспільства, побудована за принципами факторного об`єктивізму, спрямована на забезпечення рівноваги та стабільності суспільства. За таких умов переважав процес масової стандартизації, а соціалізація індивіда не забезпечувала повноцінного розвитку індивідуальності. Тому за постіндустріальної доби необхідний перегляд соціальної функції освіти, який може бути здійснений на основі факторного суб`єктивізму.

Парадигма, побудована на засадах факторного суб`єктивізму, дає відповідь на питання про новий образ людини як результат освіти. Така освіта спрямована на формування, передусім, творчої, інноваційної, всебічно розвиненої особистості. Особистісне вдосконалення та розвиток творчих здібностей є найбільш важливими якостями для постіндустріальної економіки. За цих умов освіта звільняє людину від приреченості до напередвстановленої успадкованої та вродженої соціальної ролі, а за необхідності забезпечує зміну людської ідентичності з “даності” в “мету”, змінює визначеність соціального статусу самовизначенням.

Здійснювані не в останню чергу завдяки освіті зміни в менталітеті, цінностях та мотивації людини є фундаментальним фактором соціальних змін і яскраво проявляються в постіндустріальному суспільстві. Формуючи здібності до комунікації та інноваційної діяльності, нематеріальну мотивованість та прагнення до самореалізації, освіта виступає у якості універсального суспільного ресурсу.

У третьому підрозділі другого розділу “Соціальний потенціал освіти в умовах глобалізації” аналізується взаємовплив освіти та глобалізаційних соціальних процесів та визначаються основні напрями трансформації національних систем освіти.

В ході глобальної соціальної трансформації людські спільноти поступово інтегруються у всесвітню соціальну систему. Спостерігається перехід від суспільства, побудованого навколо власників капіталу, до суспільства, побудованого навколо власників інтелекту та знань, якість освіти в довгостроковій перспективі визначає конкурентноспроможність країни. За доби глобалізації освіта виступає символічною владою. Глибинна зміна, що повинна проходити в сфері освіти - це розвиток безперервної освіти протягом життя для всіх. Трансформувавши національну систему освіти у відповідності до глобальних потреб можна запобігти негативним впливам глобалізації.

Включеність тієї або іншої країни в процеси глобалізації сприяє її економічному, соціальному та культурному розвитку. Глобалізація освіти, створення “єдиного простору” у сфері освіти, зростання впливу міжнародного конкурентного ринку роблять необхідним реформування національних систем освіти. В першу чергу це стосується стандартизації знань, встановлення загальноприйнятих критеріїв добору навчального матеріалу та оцінювання, інтенсифікації обміну ідеями та підвищення глобально-орієнтованої системи освіти.

Глобалізація змінює уявлення про національні держави, і сама ідея національної держави зазнає перегляду. В сфері освіти ці процеси проявляються в зменшенні сфери обов`язків держави, мінімізації її ролі, сьогоднішня освіта вже не зосереджується на формуванні національної самобутності.

За умов глобалізації освіта змінює свою спрямованість і замість технічних інструментальних знань формує підхід до дійсності, заснований, передусім, на етиці відповідальності: наслідки людських дій повинні узгоджуватись з людською діяльністю в майбутньому.

В третьому розділі “Головні завдання сучасної освіти як чинника соціальних змін” розкриваються основні завдання освіти як чинника соціальних змін в трьох ключових площинах: 1) антропологічній, 2) аксіологічній, 3) праксеологічній.

В першому підрозділі третього розділу “Антропологічний зміст освіти - основа побудови оновленого суспільства” аналізується антропологічний зміст освіти та його вплив на соціальні зміни.

Зростання значення знання, ролі людини та її творчої діяльності в суспільному житті визначають глибинну змін характеру та структури освіти. Зміст освіти, її структура та методологія мають відповідати характеру суспільства, а оскільки людина є основою сучасного суспільства, антропологічний зміст освіти набуває визначального характеру.

Антропологічний зміст зводиться, насамперед, до розкриття творчого в індивіді, того, що визначається як особистісне начало у людині. Сучасний суб`єкт освітнього процесу повинен мати здатність вибірково отримувати знання на основі тільки йому властивих мотиваційних стратегій. Освіту слід розглядати як спосіб становлення, реалізації нової людини, розвиток якої грунтується на всебічності, багатогранності, багатстві всіх її здібностей, можливостей, талантів, ресурсів і потенцій. Творення нової людини є одночасно і творенням нового суспільства.

Соціально-успішна людина постає як критерій та мета системи освіти. Побудова ідеальної моделі майбутньої людини грунтується на здійсненому аналізі перспектив розвитку суспільства в цілому та вимог, які воно буде ставити перед людиною. Узагальнюючи, можна назвати риси так званого “ідеального образу” людини, яку повинна формувати освіта: відкритість експериментам, інноваціям і змінам; уміння знаходити та обробляти інформацію; здатність критично мислити та приймати самостійні рішення; вміння планувати майбутні дії для досягнення передбачуваних цілей як у суспільному, так і в особистому житті; добре сформовані якості комунікації; нематеріальна мотивація. Ця ідеальна модель сучасної освіченої людини є критерієм, за яким формується зміст, організаційна система та методологія освіти.

Антропологічний зміст освіти включає всебічний розвиток активної, спрямованої на самореалізацію особистості. Однак, самоствердження людини у світі аж ніяк не є безмежним, воно передусім має моральнісну межу, котра є запорукою надання творчій здатності людини справді людського спрямування. Людина повинна бути ціллю, а не засобом - цей імператив ще не став нормою. І саме освіті належить впроваджувати його в життя, формуючи самодостатню людину, яка визнає іншу людину рівною собі та самодостатньою.

Наступним важливим аспектом побудови трансформуючої парадигми освіти є її ціннісна рефлексія, в другому підрозділі третього розділу “Аксіологічні орієнтири освітніх змін” аналізується необхідність зміни цінностей, мотивацій та розкривається зміст нової аксіологічної орієнтації освіти.

Зміна аксіологічних орієнтацій є надзвичайно важливим та актуальним завданням, що обумовлюється історичним етапом розвитку цивілізації. Зі збільшенням обсягу інформації завдання освіти полягає передусім не в трансляції існуючих знань, а у селекції та наданні необхідних і корисних знань. Таким чином, в сучасних умовах, до когнітивної регуляції освіти додається аксіологічна.

Цінності втрачають статус традиційних, успадкованих і сталих, та все більшою мірою отримують статусу набутих, коригованих і мінливих. Цінності переосмислюються згідно з вимогами здорового глузду та людської діяльності.

Роль комунікації та міжлюдських взаємин в сучасному світі порівняно з добою індустріалізму все більш зростає. Руйнування спільних цінностей являє собою втрату соціального капіталу - основи консолідації суспільства, без якого воно не може існувати. Якщо суспільство надто атомізовано і в ньому не існує ніяких осередків зародження культури довіри, в ньому не можуть нормально відбуватися соціальні, в тому числі і економічні перетворення.

Формування морально-етичних якостей відбувається коли предметом освіти стають взаємовідношення індивіда з іншими індивідами. Цінності як те, що спрямовує поведінку людини, важливі не лише як важелі впливу на особистість, яка навчається (формування мотиваційної структури), але все більшою мірою вони набувають значення як об`єкт освітнього процесу.

Пріоритет духовних цінностей може скластися в тому випадку, коли людина стане цілісним центром і “мірою всіх речей”. Центральним місцем системи освіти мають бути принципи, за якими повага до особи гарантується повагою до інших людей, розв`язання конфліктів відбувається на основі збереження гідності опонента, гарантія прав людини базується на участі кожного у визначені цих прав.

Поряд з принципами відкритості в освіті мають працювати принципи солідарності та соціальної відповідальності, бо соціальна ідентичність є одним з найважливіших механізмів зворотнього зв`язку, за допомогою якого інноваційні соціальні групи повертають здобутий ними інтелектуальний капітал суспільству та сприяють розвитку того національного середовища, яке їх виростило.

В третьому підрозділі третього розділу “Освітня праксеологія як засіб формування нового способу соціального буття” аналізується праксеологічний аспект освітньої парадигми, розкривається креативний характер освіти та суспільні форми його реалізації.

Освітня праксеологія навчає практичних дій та дозволяє їх осмислити таким чином, щоб спрямувати людину на перетворення навколишнього світу. Освіта є різновидом комунікативної істини - її не можна охопити в повному обсязі, доки вона залишатиметься чимось зовнішнім, не перетвориться на інтелектуальний здобуток розуму, не дасть практичних знань та орієнтирів для життя. Отримання освіти дозволяє сформувати навички об`єктивного, критичного усвідомлення реальності і прагнення її змінити. Освіта надає знання та вміння, які дозволяють керувати теперішнім, а це необхідна передумова для того, щоб будувати майбутнє. Головною якістю інноваційного знання є корисність. Освітня теорія, як і будь-яка інша має виступати знаряддям для зміни дійсності, опанування ситуацій. Перш за все це означає озброєння методологією інноваційної діяльності, зваженого впровадження нововведень у практику. Саме з творчим застосуванням знання, розвитком креативного мислення, усвідомленням логіки дії, моральною відповідальністю за свої вчинки варто пов`язувати перспективи людського існування.

Суть нової моделі зводиться до того, що в освіті слід давати не усталені істини, а інструменти, методології, завдяки яким можна пізнавати реальність, що динамічно змінюється. В підході до побудови освіти слід здійснити своєрідний поворот - виходити не лише з прогнозування оточуючих умов, а передусім з формування людини, яка володіє вміннями оперувати знаннями, тобто правильно використовує методологічні та пізнавальні практики. Сучасна освіта має бути спрямована на формування інноваційної людини, тобто творчої, винахідливої людини, яка знаходить нестандартні, нові рішення. В освіті слід відійти від репродуктивного навчання і перейти до навчання, яке формує творчий підхід та пошукові здібності. Творчість та винахідливість є принципом успішного життя в сучасних умовах і з кожним днем цінність творчого мислення зростає.

Соціальний розвиток - це становлення відповідальної особистості. Він можливий за умов, що людина має змогу ставати повноцінним суб`єктом навчальної діяльності. Це означає, що в міру свого особистісного зростання люди, що навчаються, мають дедалі активніше брати участь у визначенні цілей і завдань своєї діяльності, її плануванні та корекції, контролі, оцінці результатів її реалізації.

Освіта повинна навчати соціальності, відігравати провідну роль у формуванні громадянського суспільства, має приводити до формування певного морально-духовного стану людей - відчуття власної свободи та разом із тим відповідальності, віри у суспільні цінності. Освітня праксеологія - це надання необхідних знань не лише для ефективного функціонування особи в суспільстві, але і для діяльнісної участі в його вдосконаленні.

Висновки

Дисертаційне дослідження, в якому на основі порівняльного аналізу можливостей і меж застосування різних філософських методологій здійснено прагматичний аналіз основних характеристик освіти як чинника соціальних змін, дає можливість сформулювати такі основні висновки:

Освіта - це цілісний і водночас складно організований соціальний феномен, який розглядається з позицій теорії соціальної дії та теорії комунікації дає можливість виявити характеристики освіти як чинника соціальних змін. На основі поєднання елементів інституційно-системного підходу з базовою прагматичною інтерпретацією теорії соціальної дії здійснено внесок у розвиток теорії комунікації завдяки переосмисленню ідеї ціннісної регуляції соціальних змін. Зокрема, освіта розглядається не лише як специфічний різновид соціальної дії, але значною мірою як модель соціальної дії та комунікації, як такої - освіта постає як соціальна творчість, в тому числі і в розумінні творення нових знань (залученість науки у вищу освіту), і в розумінні інституційної творчості (реформування існуючих інститутів і започаткування нових). Така націленість освіти на результат найбільш адекватно відтворюється на базі філософії прагматизму як методології.

Освіта є складним соціокультурним феноменом, що постає як еволюційний процес, як специфічний соціальний вплив, а також як соціальний інститут. В залежності від форми свого соціального вияву, освіта постає як складова, чинник та результат соціальних змін. Встановлено, що теоретичні пошуки рухались до більш глибокого усвідомлення суспільства як самобутньої системи і розуміння соціальних змін як системних змін, які залежать від діяльності й взаємодії людей. Оскільки соціальні зміни - це результат людської діяльності, то значну роль відіграють інтелектуальні якості людини, її освіченість, усвідомлення інтересів, цінностей, індивідуальних та суспільних цілей. Сучасні еволюціоністські соціальні теорії змінюють акценти в поясненні соціальних змін на зростання ролі знань, інтелекту, духовних цінностей та потреб, які стають керівною силою суспільних процесів. Таким чином, соціальні зміни - це щоденний постійний процес трансформації в організації суспільства, образі мислення та зразках поведінки його членів. Водночас, це історично-об`єктивний процес, спосіб існування суспільств, який має конкретно-історичне вираження, що проявляється в змісті, формі, темпі змін. Здійснюється критика положень, у яких соціальні зміни розглядаються, як переважно незалежний, зверхній щодо індивідів процес, і наголошується, що вирішальне значення належить людині. Відповідно, і соціальні зміни, і прогрес розуміються як результат творчості та активної людської діяльності, що формується “в” та “завдяки” освіті.

В результаті порівняльного аналізу провідних методологічних підходів до вивчення, з одного боку, соціальних змін, з іншого - освіти як цілісної соціальної системи, визначено філософію прагматизму як методологію, що дозволяє вдало сполучати адекватне пізнання освіти як чинника соціальних змін. Освіта розглядається як така складова соціальної еволюції, яка дозволяє надавати їй певної спрямованості за рахунок розгляду освіти як форми соціального впливу. Освіта виступає знаряддям для зміни дійсності, опанування ситуацій та коригування суспільного ладу. Провідну роль у розвитку й вдосконаленню індивіда відіграє освіта, яка своїми цілями ставить формування нового типу суб`єктивності. Завданням освіти стає формування усвідомлення індивідами процесів соціального розвитку, теоретичного осмислення майбутнього та перетворення його на об`єкт практичної дії.

Необхідною ознакою переходу до постіндустріалізму є зміна панівної соціально-філософської парадигми - з інституційної на особистісно-орієнтовану. Мова йде не про відмову від освіти як соціального інституту, але про домінування інноваційності над традиційністю у функціонуванні системи освіти. Суттєві відмінності між інституційною парадигмою освіти та особистісно-орієнтованою парадигмою конкретизується завдяки запропонованому у дисертації методологічному розрізненню між факторним суб`єктивізмом та факторним об`єктивізмом. Факторний об`єктивізм розглядає у якості чинників соціальних змін лише об`єктивні характеристики освіти, оперує переважно поняттям “причина”, а факторний суб`єктивізм наголошує на суб`єктивних джерелах соціальних змін, на понятті “вплив”, а саме на зміні пріоритетів у освіті - з ретрансляції знань на формування нового творчого пошуку і відкриття нових знань в освіті.

Факторний суб`єктивізм в дослідженні освіти як чинника соціальних змін являє собою необхідну складову всіх основних версій теорії постіндустріального суспільства. Постіндустріальне суспільство можна назвати переходом до цивілізації, продуктивною основою якої стає освіта та освічена людина. В постіндустріальному суспільстві освіта займає провідну роль, і перехід від індустріальної цивілізації до постіндустріальної значним чином може бути прискорений змінами в освіті. Подолання старих основ соціуму може бути здійснено не лише через трансформації соціальних структур, а передусім внаслідок духовної й інтелектуальної еволюції індивідів, які складають дані структури. Парадигма, побудована на засадах факторного суб`єктивізму, дає відповідь на питання про новий образ людини як результат освіти, така освіта спрямована на формування, передусім, творчої, інноваційної, всебічно розвиненої особистості. Особистісне вдосконалення та розвиток творчих здібностей є найбільш важливими якостями для постіндустріальної економіки та цілісного життя. За таких умов освіта змінює характер своєї основної соціальної функції - соціалізація членів суспільства (первинна та вторинна соціалізація) забезпечуються не завдяки соціально-консервативній функції, а завдяки соціально-інноваційній функції освіти. Саме в цьому проявляється основна роль освіти як чинника соціальних змін і в такій якості освіта постає одним із центральних чинників глобальних процесів.

Інноваційний та соціально-креативний характер сучасної освіти є реалізацією її антропологічної сутності і конкретизується завдяки винесенню на перший план повсякденного освітнього процесу аксіологічної та праксеологічної складової освіти. Передусім, мова йде про можливість впливу індивідів на перебіг комунікації у сфері освіти, і ширше - в суспільстві, завдяки корективам ціннісних засад комунікації як їх параметру порядку. Побудова ідеальної моделі майбутньої людини грунтується на здійсненому аналізі перспектив розвитку суспільства в цілому та вимог, які воно буде ставити перед людиною. Освіту слід розглядати як спосіб становлення, реалізації нової людини, розвиток якої грунтується на розкритті всебічності, багатогранності, багатстві всіх її здібностей, можливостей, талантів, ресурсів і потенцій. Антропологічний зміст зводиться, насамперед, до утвердження людської неповторності, тобто того, що ми визначаємо як особистісне начало у людині. Головним результатом нової парадигми освіти повинна бути людина - суб`єкт всебічних та цілісних суспільних процесів. Критерієм освіти, вибудованої на принципах прагматизму, стане людина, яка адекватно розуміє всі реальні суперечності дійсності і здійснює необхідні для їх розв`язування практичні дії.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Прокопенко А.Л. Зміна парадигми освіти: від традиційної до особистісно-орієнтованої (соціально-філософський аспект) // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 56. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - 244с., с. 230-240.

2. Прокопенко А.Л. Поняття соціальної зміни в соціально-філософських концепціях // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 55. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - 248с., с. 119-129.