Людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ ІВАНА КОЖЕДУБА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

ЛЮДСЬКИЙ ВИМІР У СУЧАСНОМУ КОНЦЕПТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ

Виконала Прудникова Олена Вікторівна

Харків - 2007

АНОТАЦІЯ

світоглядний філософія антропокосмізм ноосферогенез

Прудникова О.В. Людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу (філософсько-історичний аналіз) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Харків, 2007.

У дисертації досліджується людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу, розкриті світоглядні й методологічні засади основних концепцій соціального розвитку. Визначено сутність сучасного соціального прогресу і його критерії.

Обґрунтовано, що соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід - суспільство - природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишнього середовища.

Концепції розвитку особистості в умовах реалізації сучасного концепту соціального розвитку базуються на прагненні до збереження природних нерозривних зв'язків людини із суспільством, з іншими людьми й природою. Основними якостями особистості в умовах сучасного концепту соціального розвитку повинні бути: цілісність світогляду; єдність свідомості й мислення, спрямованих на об'єднання, досягнення органічної цілісності й взаємопроникнення різних знань і досвіду, традицій і звичаїв минулого, нинішньої реальності й перспектив на майбутнє; свобода думки й творчості; прагнення до самореалізації й активність особистості, пошук змісту своїх вчинків, дій суспільних і природних явищ, прагнення людини зрозуміти своє призначення й всю сукупність зв'язків і процесів у світі в їхній єдності, у цілому; потреба жити в єдності й гармонії з людьми й природою.

Ключові слова: соціальний прогрес, постіндустріальне суспільство, антропокосмізм, ноосферогенез, сучасний концепт соціального прогресу, екосоціальна система, особистість.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Людство вступило в ХХІ століття, накопичивши величезний досвід успіхів і невдач на шляху соціального розвитку. Індустріальний етап розвитку суспільства породив велику кількість проблем екологічного характеру, що відповідним чином позначились на сучасному стані екосистеми планети. Насамперед - це результат тієї технікоцентристської моделі розвитку соціуму, якій людство надавало перевагу в останні три століття свого існування і яка виявила свою недосконалість у сучасних умовах. Загрози й виклики сучасності, що постали перед світовою спільнотою, обумовлюють необхідність переосмислення змісту історичного процесу, джерел і тенденцій соціального розвитку, системи цінностей і ціннісних орієнтацій, потребують визначення сучасного концепту соціального прогресу, в якому б акцент робився не на технікоцентристському, а на екосоціальному розвиткові людства, та усувалися існуючі протиріччя в розвитку екосоціальної системи планети. Таким чином, дослідження проблеми людського виміру сучасного концепту соціального прогресу є актуальним в аспекті переосмислення спрямованості історичного процесу, сутності й змісту соціального прогресу в дусі антропоцентризму, визначення детермінант і тенденцій розвитку сучасного суспільства; корегування парадигми сучасного соціального прогресу, яка б відповідала загрозам і викликам сьогодення й майбутнього; виявлення змісту й основних напрямків діяльності щодо реалізації антропоекологічного концепту розвитку суспільства в нових реаліях ХХІ століття. Отже, проблема сутності й змісту сучасного концепту соціального прогресу і його людського виміру є актуальною науковою проблемою, що має теоретичне й практичне значення.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з науково-дослідними роботами “Гуманітаризація” і “Гуманізація”, які проводилися кафедрою філософії Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за завданням Міністерства оборони України. Отримані результати знайшли відображення у проміжних і заключних звітах з науково-дослідницьких робіт.

Стан наукової розробки проблеми. Дослідження питання людського виміру соціального прогресу дозволяє визначити основні напрямки аналізу проблеми й ступінь ефективності її розв'язання.

Першу групу становлять роботи класиків соціально-філософської думки (Арістотеля, Платона, М. Бердяєва, Зб. Бжезинського, Ж. Бодрійяра, В. Вернадського, Е. Дюркгейма, А. Камю, І. Канта, Р. Дж. Коллінгвуда, Е. Левінаса, Ж.-Ф. Ліотара, К. Р. Поппера, П. Сорокіна, А. Дж. Тойнбі, М. Федорова, К. Ясперса та ін.), присвячені переважно методологічним проблемам соціального прогресу.

Другу групу становлять публікації провідних філософів, політологів і соціологів ХХ століття з проблеми пошуку шляхів сучасного концепту соціального розвитку (Х. Арендт, Ж. Атталі, У. Бека, Д. Белла, М. Бубера, П. Бьюкенена, І. Валлерстайна, Л. Гумільова, Дж. Гелбрейта, П. Дракера, М. Кастельса, Д. Нейсбіта, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона та ін.).

Третю групу становлять дослідження українських і зарубіжних філософів, політологів, соціологів (Р. Абдєєва, І. Алексєєнка, І. Альошиної, В. Андрущенка, Г. Ареф'євої, І. Бойченка, Б. Гаврилишина, Л. Губерського, О. Данильяна, Л. Кейсевича, В. Крисаченка, В. Куценка, В. Лозового, Є. Мануйлова, М. Михальченка, М. Мойсєєва, Ю. Пахомова, А. Печчеї, В. Табачковського, П. Тейяра де Шардена, С. Франка, В. Франкла, Е. Фромма та ін.), у яких здійснено аналіз людського виміру сучасного концепту соціального прогресу.

Віддаючи належне досягненням вітчизняних і зарубіжних учених в осмисленні проблеми, слід зазначити відсутність спеціального філософсько-історичного дослідження людського виміру сучасного концепту соціального прогресу, сутності й змісту сучасного соціального розвитку, якостей людини як суб'єкта реалізації сучасного концепту соціального прогресу.

Об'єкт дослідження - соціальний прогрес в умовах постіндустріального суспільства.

Предмет дослідження - людський вимір сучасного концепту соціального прогресу.

Мета й завдання дослідження. З огляду на ступінь розробленості проблеми, а також її багатомірність мета дослідження полягає в тому, щоб на основі філософського аналізу історичного процесу та особливостей сучасного етапу буття соціуму визначити антропологічні аспекти сутності і змісту сучасного концепту соціального прогресу, зміст і основні напрямки діяльності щодо його реалізації.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

– розглянути світоглядні й методологічні засади основних концепцій соціального розвитку;

– визначити сутність сучасного соціального прогресу та його критерії;

– обґрунтувати антропологічний зміст сучасного концепту соціального розвитку, що базується на вітчизняній філософській традиції, визначити його сутність, зміст і основні характеристики;

– визначити основні якості людини як суб'єкта реалізації нової парадигми соціального прогресу;

– розкрити зміст і основні напрямки діяльності щодо реалізації сучасного концепту соціального прогресу.

Методи дослідження. Визначаючи методологічну основу роботи, дисертант виходила із необхідності комплексного підходу до визначення методів дослідження такого складного феномена, як соціальний прогрес, та його людського виміру. Це дозволило в дослідженні опиратися на філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, що забезпечило єдність соціально-філософського, філософсько-антропологічного й філософсько-аксіологічного аналізу сучасного концепту соціального прогресу.

Теоретичну основу дослідження становлять роботи вітчизняних (В. Андрущенка, І. Бойченка, Л. Губерського, О. Данильяна, Л. Кейсевича, В. Крисаченка, В. Куценка, В. Ларцева, В. Лозового, М. Михальченка, В. Сухіної, В. Табачковського та ін.) і зарубіжних дослідників (Х. Арендт, Ж. Атталі, У. Бека, Д. Белла, М. Бубера, П. Бьюкенена, І. Валлерстайна, Л. Гумільова, Дж. Гелбрейта, П. Дракера, М. Кастельса, А. Печчеї, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона та ін.), які займалися аналізом проблеми людського виміру соціального прогресу в історії розвитку суспільства. Велика увага приділена сучасній філософсько-історичній, соціально-філософській, філософсько-антропологічній літературі, в якій аналізуються сучасні аспекти соціального прогресу, його можливі парадигми в новому тисячолітті (ноосферогенез, інформогенез тощо), виділяються необхідні якості особистості, які передбачається активно формувати для реалізації сучасного концепту соціального прогресу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі аналізу домінуючих парадигм соціального прогресу і особливостей буття соціуму в умовах інтенсифікації процесів глобалізації та входження людства в інформаційну еру здійснено філософську рефлексію антропологічного виміру соціального прогресу, запропоновано нові критерії соціального розвитку та визначено шляхи забезпечення антропоекологічного розвитку суспільства.

У дисертації висунуто й обґрунтовано низку положень, які конкретизують наукову новизну дослідження:

- визначено, що соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід - суспільство - природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишньому середовищу;

- обґрунтовано, що критерієм соціального прогресу в сучасних умовах буття соціуму є можливості суспільства забезпечити найбільш повні умови для всебічного, гармонійного й цілісного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій у житті та діяльності, створенні ефективної соціально-екологічної системи;

- розкрито, що сучасний концепт соціального прогресу реалізується в соціально-екологічному розвитку суспільства, створенні ефективної соціально-екологічної системи й побудові соціально-екологічного суспільства на основі ідеології соціально-екологічного розвитку - системі поглядів, ідей і теоретичних принципів, що відображають інтереси світової спільноти, всіх соціальних верств сучасного суспільства і спрямовані на створення ефективної соціально-екологічної системи, яка забезпечує умови для всебічного й гармонійного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил і потенцій в житті та діяльності, збереження життя, розвиток природи;

- визначено елементи процесу формування людини як суб'єкта соціально-екологічного розвитку: цілеспрямований вплив на духовний світ індивіда; створення об'єктивних умов для життєдіяльності людини за допомогою перетворення соціального й природного середовища відповідно до програмних цілей і установок соціально-екологічного розвитку; цілеспрямована організація безпосередньо предметної діяльності індивіда, соціально-практичних і соціально-природних аспектів спілкування;

- розкрито основні типологічні якості людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства - цілісність світосприйняття, єдність свідомості й мислення, свобода думки й творчості, активність особистості та її прагнення до самореалізації, високий рівень екологічної культури тощо.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в створенні передумов для розробки концепції соціально-екологічного суспільства, подальшої розробки цілісної концепції розвитку суспільства в умовах екологічної кризи, дослідження проблем соціально-екологічного розвитку, подальшої розробки теорії формування й розвитку людини, визначення стратегії й тактики розвитку українського суспільства в контексті світових змін.

Теоретичні положення й висновки дисертації певною мірою сприятимуть вибору найбільш ефективних шляхів модернізації суспільства, корегуванню програм реформування всіх сфер буття українського соціуму, можуть бути використані у викладанні гуманітарних і соціально-економічних дисциплін у вищих навчальних закладах і організації навчально-виховного процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, практичні висновки й рекомендації обговорювалися на наукових семінарах і засіданнях кафедр філософії Харківського військового університету й Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, апробовані на I-IV наукових конференціях молодих учених Харківського військового університету (2002-2004 рр.), XIV Харківських політологічних читаннях (2003 р., Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), І-ІІ наукових конференціях Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (2005-2006 рр.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь її наукової розробки; сформульовано мету, завдання, предмет, об'єкт дослідження, а також визначено теоретичні та методологічні засади дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь їх апробації; наведено дані про публікації та структуру роботи.

У першому розділі „Концепт соціального розвитку як предмет філософсько-історичного пізнання” розглянуто ідею соціального розвитку в історії філософської думки; досліджено домінуючий концепт соціального розвитку в другій половині XX століття.

У підрозділі 1.1. „Ідея соціального розвитку в історії еволюції філософсько-історичної думки” доведено, що проблема сутності й змісту соціального розвитку є центральною проблемою соціально-філософського й філософсько-історичного осмислення буття соціуму. Поставлена в давньоіндійській філософії як проблема детермінації розвитку суспільства об'єктивними законами, вона знайшла своє цілісне осмислення й концептуальне відображення в європейській філософії. Ідея соціального розвитку в європейській філософії формувалася протягом століть, поступово збагачуючись і набуваючи сучасного змісту. Соціальний розвиток розглядався, насамперед, крізь призму певного концепту соціального прогресу.

Поняття “прогрес” сформувалося в античній філософії, заклавши основи двох концептуальних підходів до проблеми - розвиток як розкриття закладених у ньому потенцій, що у своєму русі проходить через фіксовані стадії (епохи), поліпшуючи дійсність; розвиток як певний, незворотний і необхідний процес, що визначається священною, божественною волею або провидінням.

Обґрунтовано, що філософська рефлексія сутності й змісту соціального розвитку обумовлена досягнутим рівнем розвитку суспільства й системи філософського знання, світоглядними й методологічними позиціями дослідників. Показано, що зміст історичного процесу уявляється як послідовний розвиток і реалізація божественної волі; як закономірна зміна й розвиток суспільно-економічних формацій; як послідовна зміна способів виробництва, стадій розвитку суспільства на основі розвитку й вдосконалення техніко-технологічної основи його життєдіяльності; як саморозвиток людини, розгортання її біологічної, соціальної й духовної природи, що характеризуються мірою всебічності, гармонійності й цілісності розвитку, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій у житті й діяльності.

Підрозділ 1.2. “Домінуючий концепт соціального розвитку в другій половині XX століття” присвячено аналізу домінуючого концепту соціального прогресу в другій половині ХХ століття, що в основному базувався на ідеї постіндустріалізму. Дана ідея з'явилася в результаті синтезу різних підходів до оцінки динаміки стану й розвитку суспільства й підкреслювала превалювання технологічних факторів розвитку над політичними й соціальними.

Аналіз концепцій постіндустріалізму в різних його модифікаціях (Д. Белл, Г. Канн, Зб. Бжезинський, Х.М. Мак-Люен, Е. Тоффлер, П. Дракер, М. Кастельс та ін.) дозволяє стверджувати, що інформаційне суспільство - це реальність сьогоднішнього дня, яка характеризується наростанням глобальних процесів. Показано, що глобалізація як явище сучасного життя має такі характерні виміри: глобалізацію ринку, глобалізацію виробництва, глобалізацію фінансів і глобалізацію комунікацій. Кожний вимір глобалізації висуває вимоги до інформаційної інфраструктури й робить свій внесок у її розвиток. Доведено, що головними елементами інформаційної інфраструктури є: всесвітнє поширення й експансія таких послуг, як банківські та фінансові, страхування й реклама, які є основними компонентами глобалізації. Для надання такого роду послуг необхідні виробництво, збереження й поширення інформації. Глобалізація вимагає виробництва комп'ютерів, їхнього вдосконалення й розвитку комунікативних технологій, зростання інформаційних потоків.

У дисертації визначено, що інтенсифікація інформаційних потоків характеризується деякими особливостями: зростанням швидкості передачі інформації; збільшенням обсягу переданої інформації; прискоренням обробки інформації; використанням зворотних зв'язків; ростом обсягу виробництва нової інформації й прискоренням її впровадження; візуалізацією інформації; зростанням технічної оснащеності управління.

Обґрунтовано, що у філософсько-історичній рефлексії розвитку суспільства сформульовані основні методологічні й світоглядні підходи дослідження історичного процесу, відображенні сутність і зміст, детермінанти й тенденції суспільного розвитку та накопичено значний фактичний матеріал для осмислення проблем стану й перспектив подальшого розвитку соціуму.

На основі аналізу глобальних проблем сучасності доведено, що одним з домінуючих концептів соціального розвитку людства в доступному для огляду майбутньому буде перехід від саморегульованої до керованої еволюції планетарного співтовариства та його природного середовища.

Другий розділ “Антропологічні виміри сучасного концепту соціального прогресу” присвячено аналізу теоретико-методологічних основ формування парадигми сучасного концепту соціального прогресу, з'ясуванню його сутності й змісту.

У підрозділі 2.1. “Теоретичне обґрунтування парадигми сучасного концепту соціального прогресу” обґрунтовується, що однією з теоретико-методологічних основ сучасного концепту суспільного розвитку можуть бути погляди антропокосмістів (М. Федоров, К. Ціолковський, О. Чижевський та ін.), які визнають залежність перебігу та результату значних історичних подій від законів природи. У дисертації наголошується, що антропокосмізму притаманний погляд на суспільний прогрес як прогрес у відносинах суспільства з природою, спрямований на відновлення порушених зв'язків. У підрозділі доведено, що теоретичні погляди представників антропокосмізму доцільно розглядати, зіставляючи їх у двох аспектах - соціально-екологічному та соціально-етичному. Обґрунтовано, що антропокосмізм при побудові своїх концепцій характеризується використанням досвіду минулого й історичних даних. Багато висновків антропокосмістів базуються саме на результатах аналізу історичних даних, дослідженнях причин і наслідків тих або інших суспільних змін і перетворень.

Іншою теоретико-методологічною основою сучасного екосоціального розвитку суспільства може виступати ноосферогенез (П. Тейяр де Шарден, В. Вернадський, Л. Гумільов та ін.). Показано, що ноосфера - це система, де кожний елемент є індивідуальним у діяльності й світовідчуттях і в той же час, взаємодіючи з іншими елементами, утворює гармонійну спільність свідомостей. Прогрес йде шляхом персоналізації, тому що накопичення свідомості відбувається, в першу чергу, в процесі знаходження індивідом самого себе як особистості. Тому необхідно прагнути не до індивідуалізації як відокремленості від інших, а до особистості як диференціальної єдності. Наголошується, що відповідальність за результат еволюції лежить на людині.

Доведено, що в основі процесу ноосферогенезу лежать два принципи прогресивної етики: почуття відповідальності та ідея осуду індивідуалізму як основної перешкоди на шляху формування особистості, що може досягти свого розквіту тільки шляхом колективної співпраці. Обґрунтовано, що людина може досягти кінцевої мети своєї еволюції лише колективними засобами й за рахунок духовного вдосконалення.

Показано, що в ході планомірного перетворення біосфери на ноосферу відбувається зміна ціннісних установок і світоглядних уявлень людей про місце й роль створеної ними цивілізації у Всесвіті. Доведено, що ноосфера (або космічний феномен взаємодії природних і соціальних факторів) може бути представлена як глобальна й оптимізована соціально-екологічна система, у межах якої здійснюється коеволюція людини, суспільства й природи.

У підрозділі 2.2. “Сутність і зміст сучасного концепту соціального прогресу” наголошується, що сучасний концепт соціального прогресу реалізується в соціально-екологічному розвитку суспільства. Показано, що соціально-екологічна система є комплексом взаємозалежних і взаємовпливаючих підсистем: економічної, політичної, соціокультурної, етносоціальної і природної. Розкрито основні показники соціоекосистеми.

Доведено, що орієнтацію людини в соціально-екологічній системі можна уявити як одночасне усвідомлення людьми своєї повноправної присутності й активної діяльності в її підсистемах: природній (як суб'єкт і об'єкт взаємодії з природою), економічній (як виробник і споживач матеріальних благ, суб'єкт економічних відносин), політичній (як активний елемент соціуму, що взаємодіє з іншими членами суспільства для встановлення та підтримки соціальної та політичної влади і рівноваги в соціальній системі), соціокультурній (як носій певних соціальних ролей і статусу, культурних традицій, цінностей, інтересів) і етносоціальній (як носій норм, звичаїв, ознак конкретного етносу). Обґрунтовано, що кожна людина існує, діє, розвивається, вступає в комунікації з іншими людьми одночасно в усіх підсистемах. Поза жодною з них її життя немислиме, у кожній вона є носієм певних цінностей, норм, установок.

Визначено, що сучасний концепт суспільного розвитку пов'язаний з переходом від “парадигми людської винятковості” до “антропоекологічної парадигми”, яка виступає, скоріше, як система, що пропонує відповідні цінності, норми і зразки поведінки. Розкрито принципові положення антропоекологічної парадигми.

Обґрунтовано, що соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід - суспільство - природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишнього середовища. Доводиться, що загальносоціологічний критерій соціального прогресу - створення умов для всебічного, гармонійного й цілісного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій в діяльності, створення ефективної соціально-екологічної системи.

Третій розділ “Особистість в умовах трансформації концепту соціального прогресу” присвячено аналізу специфіки буття особистості в умовах сучасної трансформації суспільства, її місця й ролі в реалізації антропоекологічного концепту соціального прогресу, осмисленню вимог до особистості в умовах наростаючих екологічних загроз.

У підрозділі 3.1. “Етичні аспекти екологізації особистості” наголошується, що головною запорукою успіху дій людства в майбутньому є виважене ставлення до законів природи й опора на них при розробці концепту соціального прогресу. Досягнення такої узгодженості життєдіяльності суспільства із законами природи передбачає, по-перше, знання цих законів, а по-друге, наявність моральних норм, що опираються на це знання й забезпечують його правильне використання.

Доведено, що основа успішних соціальних перетворень - це сприйняття й розуміння суспільства як цілісної й стійкої сукупності людей, об'єднаних загальними умовами життя й діяльності. Обґрунтовується, що в умовах наростаючої екологічної кризи людство повинне прийти до ідеї нового ставлення до середовища свого існування, стійкого прагнення жити в гармонії з природою. Цей моральний ідеал може й повинен стати тією основою, на якій формується цілісне й системне сприйняття людиною природи, яка, хоча й відчуває постійний вплив суспільства, значною мірою визначає межі, можливості й напрямки діяльності людини, часом “пригнічуючи” її труднощами адаптації до умов мінливого навколишнього середовища.

Однією з основних вимог до формування особистості майбутнього є пошук свого місця в житті, найкращого розвитку і реалізації своїх сил, знань і здібностей.

У підрозділі 3.2. “Особистість в умовах реалізації сучасного концепту соціального прогресу” аргументується, що розвиток особистості в умовах реалізації сучасного концепту соціального прогресу базується на прагненні до збереження природних нерозривних зв'язків людини із суспільством, з іншими людьми і, найголовніше, з природою. Сукупність цих зв'язків може розглядатися як прояв закону, що дозволить людині пізнати поки що не відомі їй закономірності, прийти до стану гармонії із собі подібними і навколишнім середовищем.

Доводиться, що основними якостями особистості в умовах сучасного концепту соціального розвитку повинні бути: цілісність світогляду - погляд на світ як на непорушну й нерозривну єдність великої кількості взаємозв'язків; єдність свідомості й мислення, спрямованих на об'єднання, досягнення органічної єдності й взаємопроникнення знань і досвіду, даних різних наук, традицій і звичаїв минулого, нинішньої реальності й перспектив на майбутнє; свобода думки й творчості; активність особистості й її прагнення до самореалізації, а значить, пошук смислу своїх вчинків, дій, прагнення людини зрозуміти своє призначення й всю сукупність зв'язків і процесів у світі в їхній єдності, у цілому; потреба жити в єдності й гармонії з оточуючими людьми й природою.

Обґрунтовано, що людину в умовах реалізації сучасного концепту розвитку суспільства характеризує, порівняно з типом людини-споживача, інша ієрархія цінностей, що заснована на превалюванні потреби в збереженні життя всіх природних організмів, тобто життя взагалі в усіх його проявах. Показано, що нова екологічна система цінностей починає реально впливати на життєдіяльність суспільства. Пріоритетність цінності життя взагалі змушує її носія - людину в умовах реалізації сучасного концепту розвитку суспільства осмислювати свої вчинки й рішення, прогнозувати їх наслідки з огляду на можливу реакцію на них з боку природного середовища.

Обґрунтовано, що для людини в умовах реалізації сучасного концепту розвитку суспільства характерна пріоритетність у системі потреб стійкої й усвідомленої потреби в моральному, фізичному, психічному, пізнавально-інтелектуальному здоров'ї й відповідно активне прагнення до його збереження й поліпшення.

У підрозділі 3.3. “Екологічна детермінанта модернізації людської діяльності в умовах реалізації сучасного концепту соціального прогресу” аналізується загроза глобальної екологічної кризи, що постала перед людством на сучасному етапі розвитку цивілізації, впливаючи на всі боки суспільного життя, модернізуючи спрямованість виробничої діяльності й змінюючи свідомість людей у бік її екологізації.

Показано, що реалізація сучасного концепту соціального прогресу повинна будуватися на основі ідеології соціально-екологічного розвитку. Доведено, що забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства неможливе без високого рівня розвитку екологічної культури, яка визначається як рівень і характер ставлення до природи, спосіб взаємодії суспільства з природою й діяльності щодо забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства, а також результатів цієї діяльності, що втілилися в існуючій соціально-екологічній системі.

Визначено основні елементи процесу формування особистості в умовах реалізації сучасного концепту соціального розвитку: цілеспрямований вплив на духовний світ індивіда; створення об'єктивних умов для життєдіяльності людини шляхом перетворення соціального й природного середовища відповідно до програмних цілей і настанов соціально-екологічного розвитку; цілеспрямована організація безпосередньо-практичної діяльності індивіда, соціально-практичних і соціально-природних аспектів спілкування. Особливе місце у процесі формування особистості в умовах реалізації сучасного концепту суспільного розвитку відведено системі освіти. Розкрито основні типологічні якості людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано рекомендації теоретичного, методологічного й методичного характеру, визначені можливі напрямки подальшої розробки проблеми.

1. Проблема сутності й змісту соціального розвитку є центральною проблемою соціально-філософського й філософсько-історичного осмислення буття соціуму. Філософська рефлексія сутності й змісту соціального розвитку обумовлена досягнутим рівнем розвитку суспільства й системи філософського знання, світоглядними й методологічними позиціями дослідників. Концентрованим вираженням різноманіття філософських підходів до осмислення соціального розвитку суспільства стали християнська концепція історії, історико-матеріалістична концепція, концепції локальних цивілізацій, соціокультурні концепції та концепції індустріального й постіндустріального суспільств.

2. До основних концептів соціального розвитку, що сформувалися в історії й сучасності, належать: розвиток як реалізація божественного призначення, соціокультурний розвиток, техніко-технологічний розвиток, раціоналізація громадського життя, розвиток розуму й науки, інформатизація й глобалізація життя суспільства, подолання відчуження й розвиток людини.

3. Сучасний концепт соціального розвитку полягає в соціально-екологічному розвитку суспільства, створенні ефективної соціально-екологічної системи й побудові соціально-екологічного суспільства. Соціально-екологічна система є комплексом взаємозалежних і взаємовпливаючих підсистем: економічної, політичної, соціокультурної, етносоціальної й природної, об'єднаних у єдине ціле особистістю як біосоціальним і духовним утворенням. Орієнтація в соціально-екологічній системі є усвідомленням людьми своєї повноправної присутності й активної діяльності в її підсистемах. Поза будь-якою із них їхнє життя немислиме, у кожній з них вони є носіями певних цінностей, норм, установок.

4. Соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід - суспільство - природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства й навколишньому середовищу. Критерій соціального прогресу в сучасних умовах буття - це можливості суспільства забезпечити найбільш повні умови для всебічного, гармонійного й цілісного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій у житті та діяльності, створенні ефективної соціально-екологічної системи.

5. Обґрунтовується, що в умовах наростаючої екологічної кризи людство повинне прийти до ідеї нового ставлення до середовища свого існування, стійкого прагнення жити в гармонії з природою. Доведено, що основними якостями особистості в умовах сучасного концепту соціального розвитку повинні бути: цілісність світогляду; єдність свідомості й мислення; свобода думки й творчості; активність особистості й її прагнення до самореалізації; потреба жити в єдності та гармонії з людьми й природою.

6. Сучасний концепт соціального прогресу має ґрунтуватися на ідеології соціально-екологічного розвитку суспільства, характерними рисами якої є: відображення інтересів усього світового співтовариства, вищих загальнолюдських цінностей; гуманістичність; новий погляд на систему взаємозв'язку природи й суспільства; орієнтація на формування типу людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства.

7. Забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства неможливе без високого рівня розвитку екологічної культури соціальних суб'єктів - рівня й характеру ставлення до природи, способу взаємодії суспільства з природою й діяльності щодо забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства, а також результатів цієї діяльності, що втілилися в існуючій соціально-екологічній системі.

8. До основних елементів процесу формування особистості в умовах соціально-екологічного розвитку належать: цілеспрямований вплив на духовний світ індивіда; створення об'єктивних умов для життєдіяльності людини шляхом перетворення соціального й природного середовища відповідно до програмних цілей і настанов соціально-екологічного розвитку; цілеспрямована організація безпосередньо-практичної діяльності індивіда, соціально-практичних і соціально-природних аспектів спілкування.

9. Розкрито основні типологічні якості людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства: цілісність світогляду, єдність свідомості й мислення, свобода думки й творчості, активність особистості та її прагнення до самореалізації, високий рівень екологічної культури тощо. Особливе місце в процесі формування особистості в умовах реалізації сучасного концепту суспільного розвитку належить системі освіти, яка повинна: забезпечувати формування екологічної культури, активної життєвої позиції, готовності й здатності до реалізації принципів соціально-екологічного розвитку; сприяти розкриттю творчого потенціалу людини й надавати можливості для творчої самореалізації особистості; сприяти формуванню й розвитку внутрішньої потреби в самоосвіті; створювати передумови для самоствердження й максимальної самореалізації в суспільстві та професійній діяльності; забезпечувати дотримання інтересів кожної особистості й індивідуальний підхід.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Прудникова О.В. Синергетика як нова методологія прогнозування майбутнього // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХВУ. - 2003. - Вип. 3(18). - С. 103-108.

Прудникова О.В. Синергетика: становлення наукової парадигми // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХВУ. - 2004. - Вип. 2(20). - С. 145-152.

Прудникова О.В. Майбутнє як соціально-філософська проблема // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХВУ. - 2004. - Вип. 3(21). - С. 147-153.

Прудникова О.В. Філософський аналіз ідеї соціального прогресу // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХУ ПС. - 2005. - Вип. 2(23). - С. 94-100.

Прудникова О.В. Концепція інформаційного суспільства Мануеля Кастельса // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХУ ПС. - 2005. - Вип. 3(24). - С. 182-187.

Прудникова О.В. Глобалізація як тенденція побудови інформаційного суспільства // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХУ ПС. - 2006. - Вип. 1(25). - С. 137-142.

Прудникова О.В. Суттєві компоненти синергетичної парадигми // ІІ наукова конференція молодих вчених Харківського військового університету, 16-17 квітня 2003 р. Тези доповідей. Частина І. - Харків: ХВУ. - 2003. - С. 16.

Прудникова О.В. Самоорганізація у відкритих системах соціальної природи крізь призму синергетики // ІІІ наукова конференція молодих вчених Харківського військового університету, 12-13 листопада 2003 р. Тези доповідей. - Харків: ХВУ. - 2003. - С. 14.

Прудникова Е.В. Личность в условиях нестабильности // Особистість в умовах сучасних політичних відносин. Збірник наукових статей (за матеріалами ХIV Харківських політологічних читань). - Харків: НЮА України ім. Ярослава Мудрого. - 2003. - С. 140-142.

Прудникова О.В. Довгостроковий прогноз самоорганізації суспільства // Перша науково-технічна конференція Харківського університету Повітряних Сил, 16-17 лютого 2005 р. Тези доповідей. - Харків: ХУ ПС. - 2005. - С. 310-311.

Прудникова О.В. Сучасна геостратегія України // Матеріали другої наукової конференції Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, 15-16 лютого 2006 р. Програма конференції та тези доповідей. - Харків: ХУ ПС. - 2006. - С. 128-129.

Размещено на Allbest.ru